СЛОВ’ЯНСЬКІ повчання проти язичництва в лінгвотекстологічному висвітленні : СЛАВЯНСКИЕ поучения против язычества в лингвотекстологичному освещении



  • Название:
  • СЛОВ’ЯНСЬКІ повчання проти язичництва в лінгвотекстологічному висвітленні
  • Альтернативное название:
  • СЛАВЯНСКИЕ поучения против язычества в лингвотекстологичному освещении
  • Кол-во страниц:
  • 487
  • ВУЗ:
  • Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • Одеський національний університет ім.І.І. Мечникова
    На правах рукопису
    Зубов Микола Іванович
    УДК 811.’16’373.2’4204/14”
    СЛОВ’ЯНСЬКІ повчання проти язичництва в лінгвотекстологічному висвітленні
    10.02.03 Слов’янські мови

    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
    Науковий консультант Карпенко Юрій Олександрович, професор, доктор філологічних наук
    Одеса — 2005








    ЗМІСТ
    Перелік умовних скорочень.. 7
    I. Скорочення у назвах місць зберігання рукописів. 7
    II. Рукописні збірки. 7
    III. Видання пам’яток. 8
    IV. Назви пам’яток. 9
    V. Мови і діалекти. 11
    ВСТУП.. 13
    Розділ I. Методологічні аспекти дослідження церковних повчань.. 26
    1.1. Стан вивчення проблеми. 26
    1.2. Церковні повчання в загальнометодологічному контексті 30
    1.3. Методологічні аспекти інтерпретації історичного тексту. 45
    1.4. Значення історичного слова у філологічно-герменевтичному аспекті 53
    1.5. Аспект антропоцентричності в лінгвотекстології історичного тексту. 64
    Висновки до першого розділу. 74
    РОЗДІЛ II. Підходи до аналізу повчань: антирожанична полеміка 76
    2.1. Джерельні суперечності як вихідний пункт аналізу. 76
    2.2. Наукові трактування рода і рожаниці (рожаниць) 78
    2.3. Пояснення рожаничного культу в давній книжності 86
    2.4. Термін друга рожанична трапеза. 94
    Висновки до другого розділу. 109
    РОЗДІЛ III. «Слово св. григория о томъ, како пьрвое погани суще языци кланялися идоломъ»: мовно-текстологічні аспекти 111
    3.1. Загальна характеристика пам’ятки. 111
    3.2. Елліністичні обрії східнослов’янської переробки. 115
    3.3. Взаємовідношення двох текстів перекладу 39 Слова Григорія Богослова. 130
    3.4. Композиційно-змістова характеристика 39 Слова Григорія Назіанзина у порівнянні з його східнослов’янською переробкою.. 137
  • Список литературы:
  • Висновки
    Запропонована реконструкція одного із фрагментів давньоруського історичного дискурсу має ту особливість, що цей фрагмент представлений як хронологічно тривка варіація на одну й ту ж саму тему: захист православного богородичного догмату у полеміці з язичницько-елліністичними та християнсько-єретичними відхиленнями від нього. Відхилення полягало в тому, що Богородиця або вважалася Людинородицею, Христородицею (аріансько-несторіанська єресь) чи просто однією із земних жінок, які сподобилися святості (східнослов’янські уявлення про латину). Подібні погляди спричинялися на підґрунті язичницької обрядовості породільного кола до вшановування Богородиці як звичайної жінки-породіллі (др. рожаница, роженица), що церква не могла розцінити інакше, як хулу на Матір Божу та її Сина, зневагу до них і причину гніву Божого. Критика подібної обрядовості визначена 79 каноном VI Вселенського собору, і цей канон постійно відтворюється практично в усіх східнослов’янських джерелах, що викривають рожаничний культ.
    Єдність варіації спирається на однотипність церковної аргументації, яка має на меті довести, що рожаничний культ постав через якесь учення, що це вчення прийшло від еллінів, що його запровадив єресіарх Несторій, що його встановили після хрещення Русі служителі церкви, які або навмисне збочують його через свою черевозапопадливість (СлГр), або не розуміють Писання (СлІс).
    Хронологічно фіксовані точки існування рожаничної проблеми засвідчені писемними джерелами від першої половини XIIст. (запитання Кирика Новгородця) до кінця XVIст. (соборне послання 1590 року митрополита Київського Михайла). Одним із кульмінаційних епізодів боротьби з рожаничним відхиленням може виявитися діяльність єпископа Феодорця у Володимиро-Суздальській землі (60‑і роки XIIст.). Інкриміновані йому літописанням звинувачення (хула на Ісуса Христа та на Богородицю, закриття її церкви у Володимирі тощо) поруч з одночасною літописною апологетикою дівоцтва Богородиці досить виразно свідчать, що єпископ безкомпромісно критикував православний богородичний догмат усупереч 79 канону VI Вселенського церковного собору. Не виключено, що в цьому пункті Феодорець розійшовся з князем Андрієм Боголюбським, який на той час активно започатковує північноруський культ Богородиці. Вірогідно, ця обставина й могла стати одним із поштовхів до богословського обговорення.
    З погляду центонно-парафразового побудування проаналізованих повчань їх тексти можна представити як своєрідну реалізацію ментальної призми-матриці, у якій прецедентний текст, до якого відсилає власне центон, спрямовує вічний зміст Святого Письма і канонічних постанов Церкви на конкретну ситуацію духовних переживань стародавньої Русі. Така особливість смислової і формальної архітектоніки тексту робить його семіотичною фігурою з високим ступенем відтворюваності окремих її елементів і способів їх поєднання та ідіоматичністю, яка структурує текст у вигляді своєрідної словесної ікони. При цьому смислова спрямованість одного й того ж самого центону, використаного в різних текстах, увиразнює його смислове навантаження, водночас висвітлюючи певну ситуацію, якій присвячений текст у цілому, подібно до перетину кількох променів світла в одній точці.
    З погляду історичної лексикології важливішим є той висновок, що др.назви родъ і рожаниця позначають не осібні язичницькі персонажі слов’ян, а насправді є культурними концептами тогочасного богословського дискурсу, які стосуються сутності догмату про непорочність і цнотливість Діви-Богородиці. Що цей догмат активно обговорювався і що стосовно нього існували розбіжності, свідчить досить значна кількість східнослов’янських джерел — від церковних канонічних та полемічних до літописних, — у контексті яких зміст головніших із так званих повчань проти залишків язичництва в народі набуває суттєво іншого значення: ці повчання відображають не язичницьку минувшину, а актуальні богословські проблеми сучасного їм суспільства.
    Застосування лінгвотекстологічного аналізу досить переконливо доводить, що східнослов’янське СлГр було укладене на підставі церковнослов’янського (у давньоболгарській редакції) перекладу 39СлГр за текстом, що відомий у давньоруському рукопису XIст., або за його близьким протографом. Останнє міркування викликане тим, що є підстави підозрювати, що сам протограф СлГр виник не на Русі, а на слов’янському півдні. Про це свідчать як типологічно близькі за змістом пам’ятки давньосербського письма (із рисами давньоболгарського походження), за чим відчувається великий інтерес до візантійської спадщини Григорія Богослова, так і нагадування міфологічних віл у самому СлГр, які, потрапивши з нього в інші повчання, залишилися при тому не зрозумілими для східнослов’янської книжності.
    Ми вважаємо, що на Русі цей невідомий південнослов’янський протограф був лише вправно використаний для критики суто східнослов’янського ідольського рожаничного культу.
    Одним із важливіших висновків слід вважати й те, що серед основних з аналізованих повчань тексти СлГр та СлІс постають не як механічне накопичення вставок, сенсу яких книжники не розуміли (традиційний кут зору, але й з відомою оцінкою недовіри до нього), а як композиційно-змістова цілісність, смислові блоки якої самостійно (у всякім разі без опори на відомі сьогодні коментарі до Слів Григорія Богослова) і досить усвідомлено тлумачилися східнослов’янськими книжниками.
    З урахуванням сказаного та з опорою на весь попередній зміст дисертації на захист виносяться положення в наступному формулюванні:
    1. Лінгвотекстологічна методика є ефективним інструментом дослідження не тільки писемних пам’яток великого обсягу (на матеріалі яких ця методика виникла і блискуче себе виправдала), але також цілком адекватно виявляє свої можливості в застосуванні до пам’яток невеликого обсягу (малих форм середньовічної книжності).
    2. Композиційна архітектоніка розглянутих у дисертації церковних повчань значною мірою має центонно-парафразовий характер, який полягає в тому, що для побудови власного тексту того чи іншого повчання книжники використовують готові змістовні блоки попередніх (прецедентних) текстів. Судячи з того, що подібну архітектоніку знаходять також інші сучасні дослідники на матеріалі інших давніх писемних джерел, подібний принцип побудови середньовічного тексту виявляє себе як своєрідна константа середньовічного дискурсу.
    3. Окремі змістовні блоки (центони) становлять собою рекурсивні, тобто повторювані в готовому вигляді, одиниці, які, одержуючи конкретний зміст у новому тексті і водночас пов’язуючи його ідеї із змістом прецедентного тексту, набувають за рахунок такого своєрідного функціонального статусу особливостей відтворюваної ідіоматичної одиниці. Тим самим від статусного рівня одиниць мовлення (тобто лінійно-синтагматичного явища) у прецедентному тексті центони наближаються до статусу одиниці мови, подібної до слова, тобто стають одиницями з парадигматичними ознаками.
    4. Суміщення в центоні ознак синтагматичності на рівні способу включення в текст, з одного боку, та ознак парадигматичності у змістовному наповненні, з іншого боку, стає підвалиною поступової синтагматичної редукції центону, коли в наступних текстах тільки його частина продовжує відсилати до прецедентного тексту (пор. типологічно схожий шлях формування фразеологічного фонду мови).
    5. Кінцевим етапом подібної редукції може стати окреме слово чи словосполучення, які у використанні обізнаного автора та у сприйнятті підготовленого читача певний час ще можуть виконувати роль передуючого центону. Але надалі, за мірою того, як текст стає явищем історичним, тобто втрачає свої дискурсивні зв’язки, його центонні блоки перестають сприйматися наступними реципієнтами у світлі прецедентного тексту. У такому випадку термінологізовані колись за рахунок опори на прецедентний текст (він стає аналогом дефініції) слова чи словосполучення починають сприйматись як звичайні номінативні одиниці і первинне змістовне наповнення таких одиниць втрачається. Такі одиниці стають своєрідним субстратом прецедентного тексту.
    6. Поновлення колишнього змісту можливе за рахунок залучення до аналізу якомога більшої кількості текстів тотожного тематичного кола, внаслідок чого повторювані в таких блоках номінативні одиниці шляхом відповідних лінгвотекстологічних та лінгвогерменевтичних процедур можна кваліфікувати як центонний субстрат.
    7. Проявами центонного субстрату є всебічно проаналізовані в дисертації давні східнослов’янські номінативні одиниці рожаниця, родъ, вторая рожаничная трапеза, бабьи каши, що постійно вживаються церковними повчаннями і за постанням яких так чи інакше простежується центонне посилання на прецедентний текст — 79канон VIВселенського церковного собору, який забороняє вшановувати Діву-Богородицю тими самими обрядами, які виконуються щодо пологів звичайних земних жінок.
    Іншим переконливим виявом центонності побудови тексту є літописна характеристика Перуна, в якому яскраво відображена біблійна лексика і біблійні образи. Зосередженість характеристики тільки на одному Перуні є аргументом на користь того, що первинно літопис називав тільки це слов’янське божество, а лише потім поповнися списком божеств, відомих за т.зв. пантеоном Володимира.
    8. Відповідно до попереднього пункту на захист ставиться також положення, що в реальному східнослов’янському язичництві не існували якісь осібні боги чи духи, номіновані род та рожаниця. Теонімічний смисл цих номінацій у сучасній науці постав як наслідок помилкових інтерпретацій середньовічних текстів.
    9. Такі пам’ятки середньовічної церковної гомілетики, як Слово св.Григорія про те, як раніше у поганстві сущі народи поклонялися ідолам та Слово Ісаї пророка, витлумачене св.Іоанном Златоустом, про тих, хто поставляє другу трапезу роду і рожаницям є концептуально цілісними творами з ясними провідними ідеями, а не еклектичними компіляціями, як це представлялося в наукових інтерпретаціях до сих пір. Це доводиться нашими численними лексико-семантичними та лінгвотекстологічними спостереженнями, які на рівні фактологічної бази спростовують існуючі альтернативні точки зору.
    10. Лексико-семантичні особливості зазначених творів у загальному контексті їх колишнього постання й побутування досить виразно свідчать про існування давньої східнослов’янської богословської полеміки проти єретичних ухилів, яка залишалася прихованою для сучасних дослідників. Аргументовані гіпотези про існування якихось ранніх єресей у давньоруській церкві висловлювались науковцями. Тепер результати нашого аналізу дають подальший матеріал пошуків у цьому напряму.
    11. Слово св.Григорія про те, як раніше у поганстві сущі народи поклонялися ідолам укладене на підставі Слова на Богоявлення Григорія Богослова саме за протографом того тексту, який збережений переписаною на Русі в XIст. збіркою церковнослов’янського (болгарського) перекладу XIIIСлів Григорія Богослова. Про це свідчать відображення змістовних особливостей (пропуски і помилки) саме цього (чи його протографа) церковнослов’янського тексту в тексті давньоруської гомілії.
    12. У свою чергу, протограф цієї гомілії постав, скоріше за все, на слов’янському півдні, оскільки в гомілію внесена вмотивована вставка про південнослов’янські міфологічні персонажі віли (мотивація до сих пір залишалася прихованою). Ця назва, чужа для східнослов’янських книжників, була в давньоруському варіанті гомілії переосмислена під впливом біблійної назви Віл. Водночас загальний характер давньоруських доповнень у цю гомілію свідчить, що південнослов’янський за походженням протограф послугував на Русі основою повчання проти єретичного ухилу, пов’язаного з неканонічним тлумаченням культу Богородиці.
    13. Надалі, вірогідно, один із переписувачів-коментаторів Слова св.Григорія про те, як раніше у поганстві сущі народи поклонялися ідолам за списком збірки Новгородського Софійського собору скористався рукописною збіркою XIст. Про це може свідчити смислова трансформація такої текстової особливості (кінець рядка), наявність якої маловірогідна у протографі збірки.
    14. Хронологічно гомілія в її східнослов’янському варіанті постала, вірогідно, не пізніше XIIст. ще до появи на Русі подальших редакцій перекладних збірників Григорія Богослова, які вже містили також і перекладні коментарі Микити Іраклійського. Доказом тези може слугувати наявність у східнослов’янській гомілії питомих коментарів при повній відсутності впливу перекладних візантійських схолій.
    15. Дані писемних рукописних джерел сербського походження, які містять безспірні сліди болгарських протографів, свідчать про те, що перекладні коментарі Микити Іраклійського до слов’янського перекладу творів Григорія Богослова з’являються на теренах сучасної Болгарії водночас із самими перекладами під кінець X — початок XI століть. Таким давнім коментарем є сербська схолія Сн307 у рукопису XVст. при збереженні слідів глибокої архаїки.
    Насамкінець зазначимо, що хоча східнослов’янське язичництво як таке фактично залишалося за межами нашої уваги, здобуті результати мають далекосяжні наслідки для його інтерпретації. Тут слушно нагадати влучну оцінку В.Я.Петрухіна того, що кінець XX століття є в історіографії давньоруського язичництва періодом другого повалення кумирів [291, с.314]. Наші докази і справді зменшують кількість мешканців перенаселеного «міфологічного теремка» слов’ян (пор.: [358, с.24]), не залишаючи жодного місця для Великої Богині Рожаниці з її почтом і вибиваючи таким чином наріжний камінь із‑під численних рекурсивних варіацій на цю тему.
    Але навіть коли виявиться, що наш язичницький Олімп був значно біднішим, аніж це уявлялося до сих пір, то все ж таки має залишатися відчуття задоволення тим, що зроблений ще один крок до об’єктивного висвітлення одного з найскладніших для вивчення фрагментів духовної історичної минувшини, що їх закарбовано в середньовічному слові теренів Pax Slavia Orthodoxa.








    Список використаних джерел
    1. Бесhда тр~хъ святителей Василия Великаго, Григорія Богослова, Іоанна Златоустаго, вопрошеніе съ толкованіемъ. Списано с Патерика Римскаго // Памятники старинной русской литературы, издаваемые Графом Григорием Кушелевым-Безбородко. — СПб.: Б.и., 1862. — Вып. 3. Ложные и отреченные книги русской старины, собранные А. Н. Пыпиным. — С.169-178 (за збірником XVIIXVIIIст.).
    2. Вопрошания Кирика Новгородца (Се ~сть въпрошание Кюриково, ~же въпраша иепископа ноугородьского Нифонта и инех) // Русская историческая библиотека. — СПб.: Головин, 1880. — Т. 6. — Стлб. 2162.
    3. Въпрос что есть требокладенье идольское. еже рече св#тыи василии не принимаи приношень$ ^ требокладел# идольска // [Тих.: 8586].
    4. Житие и хожение Даниила, игумена Русской земли // [URL] режим доступу: http://www.literatura1.narod.ru/texts2/daniil.html
    5. Житие преподобнааго отьца нашего Феодосия, игумена Печерьского // Памятники литературы древней Руси: Начало русской литературы: XI — начало XIIвека / Вступ. ст. Д.С.Лихачева; сост. и общая ред. Л.А.Дмитриева, Д.С.Лихачева. — М: Худож. лит., 1978. —С.304391.
    6. Инока симеона їере# сuждалца повhсть како римскіи папа евгеніи состави wсмыи соборъ съ своими единомышленики, за списком Хронографа руської редакції 17ст. // [Поп.: 344359].
    7. Історія про Казанське царство (Казанський літописець) // Полное собрание русских летописей, изданное Археографической Комиссией.— СПб.: Прац. — Т.19: История о Казанском царстве (Казанский летописец) — 1903. — VIII, 520с.
    8. Іпатіївський літопис // Полное собрание русских летописей. — М.: Языки русской культуры. — Т.2: Ипатьевская летопись. — Репринт. изд. — 1998. — 648с.
    9. Із послання Константинопольського патріарха Михайла Керуларія до патріарха Антіохійського Петра // [Поп.:5256] (за списком Сербського требника XVст.).
    10. Києво-Печерський патерик / Підгот. тексту, вступ, приміт. Д.Г.Абрамовича; Післямова В.Т.Крекотень. — Репринт. перевид. — К.: Час, 1991. — 278с.
    11. Лаврентіївський літопис // Полное собрание русских летописей. — М.: Языки русской культуры. — Т.1: Лаврентьевская летопись: Репринт. изд. — 1997. — 733с.
    12. Лаwдикиискаго сбора // [Тих.: 86].
    13. Михаила сиггела іерусалимскаго изложениїе w правовhрнои вhрh повhданїе вькратцh сложено. како и коего ради дhла отлоучишасе ^ насъ латини. и изврьжени быше ^ книгь поменныих, идh же пишутсе православнїи патрїарси // [Поп.:136145] (за збірником кін.XVст. бібліотеки Товариства історії і древностей російських, №189).
    14. Новгородський перший літопис // Полное собрание русский летописей. — М.: Языки русской культуры. — Т.3: Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов: Репринт. изд. — 2000. — XI, 692с.
    15. A вдuновеніи духа в человhка // [Гальк.: 9798].
    16. О постh к невhжамъ в понедhлокъ вторыя недhли // [Гальк.: 1416.]
    17. О фр#зехъ и w прочихъ латинахъ // [Поп.: 5869] (за списком Кормчої книги 1280‑х років із Синодальної бібліотеки №132).
    18. Особлива редакція до 39Слова Григорія Богослова (За рукописом 1423р. Синодального зібрання ДІМ № 307, арк.417зв.421(415зв.417 за паралельною нумерацією): Сказанїе о скврънныих бwзhх еллїнскыих. сут же имена тhх™. въ пръвомъ слwвh грїгwрїа бг+ослwва, на бг+о$вл~нїе. емоу же зачело. пакы їс+ мои пакы таинство.
    19. Особлива редакція тлумачень до Слів Григорія Богослова за рукописом XVст. Синодального зібрання ДІМ №55 (№35 за старою нумерацією).
    20. ^кръвенїе. св#ты# божїа. матере w мџках. идеже мџчитс# род человhчъ за грhхы. своџ // [256, с.598608] (за рукописом 1596р. РДБ, Овчинниківське зібрання, №201).
    21. Палея Толковая // Философские и богословские идеи в памятниках древнерусской мысли. — М.: Наука, 2000. — С.114147 (за списком ДІМ, зібрання Барсова, №620).
    22. Патріарший або Никонівський літопис // Полное собрание русских летописей. — М.: Наука. — Т.910: Патриаршая или Никоновская летопись. — 1965. — XXIII, 256, [4], 244с.
    23. Петра антїохиіскаго патрїарха къ архи~пископу венетніскому о опрhсноцhхъ // [Поп.: 166173] (за збірником XVIст. Синодальної бібліотеки, №269).
    24. Пісні з Волині / Упорядк. текстів та прим. О.Ф.Ошуркевича. — К.: Дніпро. — 156с.
    25. Повесть временных лет. Подгот. текста Д.С.Лихачева. Пер. Д.С.Лихачева и Б.А.Романова. Под ред. чл.‑кор. АН СССР В.П.Адриановой-Перетц. Ч.12. — М.Л.: Изд-во АН СССР, 1950. — Ч.1. Текст и перевод. — 406с.
    26. Повесть о Куликовской битве. Текст и миниатюры лицевого свода XVIвека. — Л.: Аврора, 1984. — 390с.
    27. Повhсть афродитиана перс#нина сказавшї#с# ^ филипа презвитера сіггела бывша великааго іwанна златоустаго. w рождьствh христовh. и w звhздh. и w поклоненїи влъхвъ, иже ^ персиды // [256, с.717723].
    28. Повhсть w латынhхъ когда ^лоучиш#с ^ грекъ. и св#тыа божїа црькве. и како изоwбрhтоша себh ~реси. ~же опрhсночнаа слоужити и хулу $же на духа св#таго // [Поп.:178188] (за списком Рум’янцівської Кормчої XVIXVIIст., №223).
    29. Посланїе ^ Никифора митрополита Кыевьскаго к Ярославу кн#зю Св#тополчичю // [Поп.: 111116] (за збірником кін.XVIст., що належав видавцеві).
    30. Правила Лаодикийского собора // [URL] режим доступу: http://www.krotov.org/acts/canons/0343laod.html
    31. Правила святого Вселенского шестого собора, Константинопольского // [URL] режим доступу: http://www.krotov.org/acts/canons/0691cano.html
    32. Прh [=пря] панагиwта костаньтина сь гардинари w азимh // [Поп.: 251265] (за списком 1384р.).
    33. Слово григорїа митрополита. како держать вhрu нhмцї // [Поп.: 320325] (за рукописом Синодальної бібліотеки XIV ст., № 330).
    34. Слово избрано ^ св#тых писанїи. еже на латыню. и сказанїе w съставленїи wсмаго збора латиньскаго. и w извержении сидора прелестнаго. и w поставленїи в рuстеи земли митрополитwв. w сихже похвала блговhрному великомоу кн#зю василию васильевичю все# руси // [Поп.: 360406] (за списком Мінеї Четьї митрополита Макарія, Московська синод. б-ка, червень, № 996).
    35. Слово їстолковано мuдростью ^ св#тыхъ апостолъ ї пророкъ. ї wтець. w твари и w дниї рекомомъ недhлh $ко не подобает кресть$ном клан$тис# недhлh. ни целоват е$ зане тварь есть // [Гальк.: 7683].
    36. Слово о постh о велицhмь и о Петровh говhньи ї о Филиповh // [Гальк.: 224247].
    37. Слов™ ст+го григорь$ изъwбрhтено в толъцhхъ его. о томъ како первое погании. соуще $зыци клан#лис# идоломъ. и требы имъ клали иже нынh то твор#ть (За списком рукопису XVII ст. ДІМ, Чуд. зібр. №270, арк.221224зв.).
    38. Слов™ ст+го григорь$ бг+ослова. изъобрhтено в тол™ци его. w том™ како первое поганiи $зыци клан#лис# идолом™ и требы им™ приносили, [иж™ и н+нh то твор#тъ мнозi] (За списком рукопису XVII ст. РНБ, Кир.‑Білоз. зібр. №43/1120, арк.132зв.134).
    39. Слов™ стаг™. григорь#™ ізобрhтено. в толъцhх™ w томъ. како первое погани суще #зыци. клан#лис# ідоломъ. і требы им клали. то і нrн™ твор#т™ (За списком Паїсіївської збірки, рукопису кін. XIV — поч. XV ст., РНБ, Кир.‑Білоз. зібр., №4/1081, арк. 4043).
    40. Слов™ ст+го григори$ бг+ословц#. изъwбрhтено въ тълцhх™ его. w том™ како пьрвое погані суще $зыци служили идолом™ и иже и ннh мнози твор#ть (За списком рукопису кін.XV — поч.XVI ст., РНБ, Cоф. зібр., № 1285, арк.88зв.90).
    41. Ст+ааго ^ц$ нашего григор$ богословьц$, бывьша епископа нанзи$зh. Слово на ст+~ крьштени~ // [Буд.: 115] (За списком рукопису XIст. РНБ, Q.п.I.16).
    42. Слово св#таго отца нашего григорь$ богослова. епископа бывша нанзианзh. на св#тое крещенье (За списком рукопису XIVст. ДІМ, Синод. зібр., №954, арк.17зв.24).
    43. Слово ст+го оц+а нашег™ григори$. фелога. епс™па бывъша нанзианьзh. на ст+ое крщ+ение (За списком рукопису XIVст., РДБ, зібр. Троїце-Серг. лаври, №8, арк.2140).
    44. Слово ст+го григорїа qеолога. бывшаго епс™па нанзїанзи. на ст+ое крещенїе (За списком рукопису XVIст., РДБ, зібр. Троїце-Серг. лаври, №139, арк.759890).
    45. Слово св#таго Григорія папы римськаго // [13, с.71] (за Ізмарагдом поч.XVIст.).
    46. Слово св#таго wтца Кирила архїепископа кvпринскаго w злых доусhхъ // [Гальк.: 6872] (за пергаментним рукописом Троїцько-Сергіївської лаври XIVст., №39).
    47. Сло(во) свhтаго федось#. игумена печерьскаго монастыр#. w вhрh кресть$ньскои. ї w латыньскої // [Поп.: 7078] (за списком ПЗ).
    48. Стословецъ св. Геннадія, или учительныя наставленія о вhрh и благочестіи // [229, с.116] (за рукописом XIVст. Троїце-Сергіївської лаври).
    49. Хоженіе пресв#ты$ богородиц# по мuкам // [256, с.586597] (за списком пергаментного рукопису XIIст. Троїце-Сергіївської лаври №12).
    50. Шестоднев Іоанна екзарха Болгарського // Шестоднев Иоанна экзарха Болгарского. Ранняя русская редакция / изд. Г.С.Баранкова. — М., 1998. — 768с.
    51. Хроніка Георгія Амартола (Книгы временныя и образныя Георгия Мниха) // [172 I].
    52. S. Gregorii Theologi Oratio XXXIX. In sancta Lumina (Log3~ IZ¢. E>~ t+ #gia F^ta) // Migne J.P. Patrologiae cursus completus. Series graeca. — Paris, 1858. — T.36. — S.Gregorius Nasianzenus. — Col.336359.
    53. Fwtjou to$ !giwt=tou patri=rcou Kwnstantinoup3lew~. PerJ t^n Fr=ggwn kaJ t^n loip^n latjnwn // [Поп.: 5869].
    Список літератури
    1. Абаев В. И. Скифо-европейские изоглоссы: На стыке Востока и Запада. — М.: Наука, 1971. — 168с.
    2. Абаев В. И. Несколько замечаний к славянским этимологиям // Проблемы истории и диалектологии славянских языков. — М.: Наука, 1971. — С.1115.
    3. АверинцевС.С. Троица // Мифы народов мира. Энциклопедия. (В 2 томах). — М.: Советская энциклопедия, 1982. — Т.2. — С.528.
    4. АверинцевС.С. Христианская мифология // Мифы народов мира. Энциклопедия. (В 2 томах). — М.: Советская энциклопедия, 1982. — Т.2. К — Я. — 720с.
    5. АверинцевС.С. Литература // Культура Византии: IV — первая половина VIIв. — М.: Наука, 1984. — С.272330.
    6. АзимовЭ.Г., ТолстойН.И. Астрономия // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5‑ти томах. — М.: Междунар. отношения, 1995. — Т.1. — С.117119.
    7. АкентьевК.К. От издателя // Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (9881237 гг.). — СПб., 1996. — С.XIIIXX.
    8. Алмазов А. Тайная исповедь в православной восточной церкви. Т. 13. — Одесса: Штаб воен. окр., 1894. — Т. I. — XVI+596+IVс.; Т. II. — II+454+IVс.; Т. III. — V+296+89+XXIс.
    9. Алявдин А. П. Богоявление // Христианство: Энциклопедический словарь: В 2 т. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1993. — Т.1. — С.290.
    10. АндреевИ.Д. Несторий // Христианство: Энциклопедический словарь: В3 т. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1995. — Т.2. — С.197199.
    11. Аничков Е. В. Язычество и древняя Русь. — СПб.: Стасюлевич, 1914. — XXXVIII, 386с.
    12. Арутюнова Н. Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990. — С.136.
    13. Архангельский А. С. Творения отцов церкви в древнерусской письменности. Извлечения из рукописей и опыты историко-литературных изучений. Т.IV. — Казань: Тип. Имп. ун-та, 1890. — 228с.
    14. Афанасьев А. Н. О значении Рода и рожаниц // Архив историко-юридических сведений, относящихся к России. — М., 1855. — Кн.2 (полов.1). — С.132134.
    15.&
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины