ЕТНОМОВНИЙ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ОСТРІВНОГО ПИСЕМНОГО ДИСКУРСУ

Краткое описание

Міністерство освіти І науки України
Київський славістичний університет
Інститут славістики та міжнародних відносин

На правах рукопису

Стоянова Ельза Петрівна

УДК 81’276 : 811.282.2

Етномовний та соціолінгвістичний аспект острівного писемного дискурсу

10.02.03 слов’янські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант
Віталій Макарович Русанівський
доктор філологічних наук, професор, академік НАН України

Київ 2005

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 1. ДО ПРОБЛЕМИ СТРАТИФІКАЦІЇ ЕТНІЧНОЇ МОВИ ЯК ГЕТЕРОГЕННОЇ СИСТЕМИ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ РОЗГЛЯДОМ ФЕНОМЕНА МОВНОГО ОСТРОВА . . . . . . . . . . . . . . . .
ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
РОЗДІЛ 2. ОСТРІВНИЙ БОЛГАРСЬКИЙ ІДІОМ В УКРАЇНІ ЯК ОБ’ЄКТ ТРАДИЦІЙНИХ ФІЛОЛОГІЧНИХ І ЕТНО ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . .
2. 1. Особливості етномовної ідентифікації носіїв болгарського ідіому в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2. 2. Дилема діалект/регіональний варіант мови: теоретичний та практичний аспект . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..
Розділ 3. НАСЛІДКИ КОНТАКТУВАННЯ БОЛГАРСЬКОЇ ЕТНІЧНОЇ МОВИ З СУСІДНІМИ МОВНИМИ СИСТЕМАМИ (БЕССАРАБІЯ, ТРЕТЯ ЧВЕРТЬ X1X СТ.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..
3. 1. Мова діаспори як складова процесу утворення сучасної болгарської літературної мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . .
3. 1. 1. Тенденції демократизації мови суспільно-політичних періодичних видань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. 1. 2. Висвітлення філологічних та славістичних проблем у часописі проф. Теод. Ікономова „Общ труд” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. 1. 3. Від популізму до популярності навчально-наукових текстів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. 1. 4. Сава Радулов: пошуки шляхів нормування сучасної болгарської літературної мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. 1. 5. Офіційно-ділове мовлення як віддзеркалення активних соціально-економічних перетворень у діаспорі . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. 1. 6. Риси еклектичності та стилістичної неусталеності в художніх творах бессарабських авторів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. 2. Шляхи трансформування фольклорних текстів в умовах змін дискурсу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. 2. 1. Подовження евангельських традицій як вираз зв’язку усної і писемної форми художньої творчості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. 2. 2. Місцеві варіанти традиційних казкових сюжетів як відзначення нового соціального спрямування острівної етномовної спільноти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . .
Розділ 4. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ТА ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ
ПАРАМЕТРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БОЛГАРСЬКОГО ІДІОМУ В УКРАЇНІ (ПЕРША ЧВЕРТЬ XX СТ.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4. 1. Пошуки протидії культурно-мовній русифікації. . . . . . . . . . .
4. 2. Збірки болгарських пісень: регуляційна й соціалізуюча функція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4. 3. Вплив літературної мови Болгарії на національномовне будівництво в діаспорі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4. 4. Соціально-політичні та культурні важелі процесу мовного будівництва у діаспорі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4. 5. Концепція варіативності місцевої болгарської літературної мови проф. Д.П. Дринова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4. 6. Публіцистичне мовлення як складова дискурсу місцевої етнічної спільноти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4. 7. Художня література як засіб збереження і оновлення лексикону острівного болгарського ідіому . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4. 8. Явище диглосії і білінгвізму в інтерпретації автора художнього тексту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4. 9. Засоби передачи іронічної інформації у художньому тексті
ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 5. СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БОЛГАРСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5. 1. Мовна ситуація в діаспорі напередодні і на початку ХХІ ст.
5. 2. Місцева болгарська преса відображення неунормованої й некодифікованої мови діаспори. . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.3. Лексика художніх текстів як свідчення ізоморфності місцевого ідіому сучасній болгарській літературній мові. . . . . . . . . . .
5. 4. Приватне листування джерело інформації про бессарабське койне . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5. 5. Сучасна соціофункціональна стратифікація болгарського ідіому в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ЗАГАЛЬНІ Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Використані джерела . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Використана література . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Довідники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Додатки . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ВСТУП

Мовний острів як самостійний предмет дослідження у соціолінгвістиці тісно пов’язаний із поняттям мовної ситуації і містить комплекс соціолінгвістичних аспектів, центральним серед яких є диференціація етнічної мови як розгалуженого явища у порівнянні з національною мовою, що враховує, окрім стадії розвитку, притаманної нації, ще й донаціональний і постнаціональний періоди.
Згідно з традиційною стратифікаційною концепцією, вищою формою національної мови є літературна писемна мова, а діалекти є маргінальними, не досить розвиненими й престижними формами, що перебувають у додатковій дистрибуції до функціонально-стилістичної системи літературної мови. Той самий прескриптивний підхід утверджується в суспільно-політичній свідомості і до мов меншин, відображаючись у зниженні рангу, невизначеності юридичного статусу, трактуванні їх як феномена несамостійного й зникаючого.
При функціональному соціолінгвістичному підході мова розглядається в межах певних соціумів, відокремлених один від одного. Але в сучасному світі територіальні кордони в традиційному розумінні навряд чи існують як з погляду економічних, політичних, культурних, так і мовних ознак. З одного боку, посилюються тенденції політичної міждержавної інтеграції в межах об’єднаної Європи, що є відповіддю на економічну глобалізацію в світовому вимірі, і нав’язування однієї мови. З іншого - парадоксальним чином проявляється явище культурно-мовної диверсифікації, що виступає одночасно передумовою і наслідком процесу комунікації, додатковим чинником стимулювання спілкування завдяки прагненню до самоідентифікації мовних груп, які раніше погоджувалися зі субстандартністю своїх ідіомів. Ці явища яскраво представлені в працях Л.П. Васильєвої, Н.Б. Мечковської, Г.Бенедека, О.А. Земської та ін. Відродження ідіомів мовних меншин, про які було прийнято говорити, що вони зреклися рідної мови та піддалися асиміляції (Кл. Штайнке, Н.І. Толстой), може бути однією з відповідей на запитання, як це відбувається.
У сучасній соціолінгвістиці акценти щодо ієрархії мовних форм змінюються. Стратифікаційна концепція, побудована на ідеї гетерогенності національної мови, дозволяє сформувати модель постійно взаємодіючих і взаємопроникаючих загальнонаціональних інституціонально унормованих та локально-регіональних форм, які спочатку піддавалися стихійному унормуванню. „Мова, діалект повинні використовуватися лінгвістами без будь-яких оціночних та емоційних характеристик. Це суто технічні терміни, і тому діалект не є ані субстандартним варіантом мови, ані другорядною мовою. Поняття мови узагальнює єдиний засіб комунікації цілісної спільноти або угруповання мовленнєвих форм, завдяки яким представники різних спільнот розуміють одне одного під час цілеспрямованого спілкування. Термін мова визначає фундаментальне лінгвістичне поняття, як і термін вид - фундаментальне біологічне поняття” [Фергюсон Ч.А. 1989. С. 125].
Безумовно, необхідне додаткове, більш детальне диференціювання тих територіальних спільнот, що раніше позначалися однаковим поняттям „носії територіальних діалектів”. І тут доречно звернутися до нової гілки соціолінгвістики, що займається дослідженням мовних островів, які треба відрізняти від інших мовних угруповань, що посідають окраїни територій, покритих більшою мовною спільнотою, наприклад іспаномовні території на Південному Заході США. Інша група - це меншини, що перебувають в етнополітичній багатомовній області й не мають материкової мови. До таких у Європі відносять фризів, лужичан, бретонців, басків. У групу мовних островів варто об’єднати меншини, що відмежовані й покриті іншомовною більшістю, але в них існує зв’язок з мовною прабатьківщиною. Їхня певна історична стабільність свідчить про те, що це й є справжній мовний острів. І хоча між указаними групами існують перехідні форми, перш за все маємо висвітлити фактор відокремленості острова від прабатьківщини. Подібні тенденції можна спостерігати в креольській мові голландців у Південній Африці, в часи заснування німецьких поселень у Пенсільванії. Назагал у деяких соціолінгвістичних дослідженнях у цьому випадку йдеться про створення самостійної мови, що має розширені функції (Г. Клосс, Кл. Матайер). В інших проблема обмежена виокремленням варіативних форм національної мови, які використовуються в різних комунікативних ситуаціях, тобто ідеться про стратифіковані диглосивні схеми.
Згідно з теорією варіативності, розробленою у працях В.Г. Гака, А.І. Домашнєва, Л.Б. Нікольського, О.Д. Швейцера, В.М. Ярцевої і узагальненою українськими соціолінгвістами „зовнішня система мови (функціональна), що виникає під впливом часових, просторових, соціальних факторів, повинна розглядатися у парадигматичному та синтагматичному аспектах. При цьому перший план відображається в сукупності усіх форм і видів, функціональних стилів, ієрархічного співвідношення форм від діалектної до загальнонаціональної формації, усної та писемної форм реального мовлення, а синтагматичний план зовнішньої системи представлений певною мовною ситуацією і враховує взаємодію з різними типами спільнот в умовах різних соціальних ситуацій” [Жлуктенко Ю. 1981. С. 6].
В українській лінгвістиці з’явилися розробки з проблем острівних етномовних спільнот (Б.М. Ажнюк, Ю.О. Жлуктенко, В.М. Русанівський), однак дефініцію острівної мови в межах слов’яно-слов’янської й слов’яно-неслов’янської дво- та багатомовності з урахуванням соціолінгвістичного аспекту не розроблено.
Головною типологічною рисою мовних островів (C.J. Hutterer, Kl. Matthеіer, P. Weisinger) є затримка, уповільнення процесу асиміляції: „Мовний острів це така етномовна спільнота, що відокремлена від материкового мовного масиву й утворилася завдяки певним чинникам, які перешкоджали процесу асиміляції, уповільнювали його. Ця спільнота або перебуває в оточенні, або покрита іншомовною більшістю. Незважаючи на фриквентність контактів з цією етномовною більшістю, це утворення відокремлене і навіть протиставлене їй, що й визначає його соціолінгвістичне становище” [Матайер Кл. 1995. С. 174].
Виникнення та динамика розвитку етномовного острова розглядалися вітчизняними та зарубіжними вченими в галузі історії, етнології, соціології (Грек І.І., Жирмунський В.М.. Наулко В.І., Червенков М.М. та ін.) як правило однобічно, під кутом зору асиміляції. Між тим методику моделювання розвитку острівних мов, у тому числі і місцевого мовного дискурсу, що виявляється в різновекторних напрямах, не розроблено через відсутність загальної концепції їхньої еволюції. Дискурс як зв’язаний текст у сукупності екстралінгвістичних, прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших факторів все частіше використовується під час аналізу мови в аспекті її функціонування як складової комунікативного процесу (К. Димчев, Т. Остін, М. Фуко, М.А. Холидей) і передбачає застосування нового напрямку сучасної лінгвістики, врахування людського фактора в розвитку мови, який співзвучний з переорієнтацією лінгвістики від структуралізму до функціональності або від системоцентризму до антропоцентризму.
Писемна форма острівної болгарської мови в Україні, що є субсистемною стосовно літературної форми болгарської національної мови, містить певні особливості внутрішньої організації, що забезпечується відображенням звукової та лексичної системи маргінальних говірок та діалектів, місцевих наддіалектних утворень койне, регіолектів і розмовно-побутової форми мовлення освічених представників спільноти. Зовнішня організація відтворюється у стилістично диференційованих формах, що виконують різні соціальні функції і є адекватними стану ідіому та мовній ситуації. Вироблення функціонально-комунікативних норм значною мірою залежить від орієнтування соціального субстрату конструктивно налаштованих представників місцевої інтелігенції.
Згідно з цими параметрами масив місцевого писемного дискурсу, що створювався впродовж XІX ХХ ст., можна розглядати в межах трьох періодів: перший 60-ті рр. ХIХ ст., другий від перших десятирічь ХХ ст. до початку Другої світової війни, третій останні два десятиріччя ХХ ст. початок ХХІ ст. Складовими острівного писемного дискурсу наприкінці 50-их років ХІХ ст. були маргінальні діалекти і мовні говірки переселенців з південно-східних та північно-східних діалектних материкових зон Болгарії, у самій метрополії на той час ще не існувало писемної унормованої форми національної мови. Шістдесяті роки ХІХ ст. відмічені появою інтердіалектних утворень, болградського койне як наддіалектної формації, у дискурсі знайшла відображення спроба філіації острівної мови. Викладачі та професори Центрального училища в Болграді, були укладачами та авторами навчальних посібників і водночас видавцями та кореспондентами періодичних друкованих засобів - газет та часописів національною мовою, що розповсюджувалися в регіоні. Саме тут було проголошено ідею монодіалектної основи для сучасної болгарської літературної мови (С. Радулов), виголошено концепцію її спадкоємності зі старослов’янською (староболгарською) мовою (Теод. Ікономов). У 30-х рр. ХХ ст. відбулася спроба унормування місцевого ідіому, вона була санкціонована державою-реципієнтом шляхом відповідних державних актів та нормативних документів, у тому числі впровадженням пролетарської” болгарської орфографії (Д.П. Дринов). В наш час, після майже півстолітнього вилучення писемної форми дискурсу з таких сфер суспільного життя діаспори, як ЗМІ, освіта, текстовий масив головним чином складається з неунормованої розмовної мови освічених представників діаспори та унормованої писемної мови метрополії, причому спостерігається тенденція до експансії останньої.
Застосування етномовного та соціолінгвістичного аспекту в досліджені писемної форми острівного болгаромовного дискурсу, що функціонує в Україні більш ніж 150 років, спричинене намаганням встановити чинники стійкості ідіому, існування тенденцій утворення варіативних норм стосовно материкової мови. Таким чином актуальність етномовного та соціолінгвістичного дослідження писемного дискурсу острівного болгарського ідіому як результату взаємодії мови й суспільства полягає у його узагальнюючому соціолінгвістичному значенні.
Дослідження виконано в межах Програми розвитку славістики в Україні згідно з плановими темами Київського славістичного університету, за фінансової підтримки Міжнародного фонду „Отворено общество” у Болгарії (1995-1997), Міжнародного фонду „Відродження” в Україні та благодійного фонду „Слов’янська бесіда” (1999-2002).
Мета і завдання дослідження
У зв’язку з тим, що в лінгвістиці спостерігається дефіцит методів моделювання процесів розвитку острівних мовних спільнот доцільно зосередити увагу на соціолінгвістичному аспекті контактування мовного острова із прабатьківщиною та чинниках, що стримують і уповільнюють процес асиміляції острівної спільноти, що дозволить розробити комплекс принципів соціо- та етнолінгвістичного підходу до феномена мовного острова та застосування його під час аналізу конкретних форм мовної діяльності етнотериторіальних спільнот.
Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
1. Проаналізувати мовні теорії, в яких розглядається сутність явища мовних змін, пов’язаних з дією внутрішньосистемних законів та впливом соціальної дійсності, з одночасним зміщенням акцентів у бік ідей, притаманних діалектній соціолінгвістиці (соціолінгвістичній діалектології).
2. Включити до наукового обігу масив писемної форми острівного болгаромовного дискурсу, зробити його діахронічний аналіз у парадигматичній і синтагматичній площині з метою визначення ролі окремих елементів парадигми у розвитку ідіому.
3. Обгрунтувати гіпотезу стосовно впливу писемного дискурсу як одного з чинників збереження етнічної самосвідомості острівної спільноти, затримання процесу асиміляції, відстоювання духовних цінностей. Тим самим доповнити парадигму факторів стійкості мовних островів, запропоновану акад. М.С. Державіним.
4. Розвинути модель, запропоновану В.М. Жирмунським, що відображає розвиток мовних островів, кінцевим етапом якого є утворення в кількох острівних поселеннях спільної мови, позбавленої вищої писемної форми, додавши етап формування спільної унормованої писемної мови, що тяжіє до розширення сфер функціонування і бере участь у суспільно-політичних процесах.
5. Представити болгарський ідіом в Україні як стилістично розвинену та ієрархічно диференційовану систему, що піднялась за роки самостійного розвитку на вищій щабель ієрархічної шкали форм існування мови, й відповідає статусу регіонального варіанта болгарської національної мови, який підлягає нормуванню й кодифікуванню.
Болгарський мовний острів в Україні неодноразово обирався об’єктом дослідження в ХХ ст. (М. С. Державін, С. Б. Бернштейн та учні його школи в Україні: І. А. Стоянов, В. О. Колесник, багато молоді: С. Д. Топалова, В. В. Пейчев та ін.). На наших очах створюється українська болгаристична діалектологічна школа. Мета нашого дослідження - відійти від традиційного залучення до аналізу виключно усної форми діалектного мовлення, розглянути комплексно всі різновиди функціонування даного ідіому та акцентувати увагу на писемному дискурсі. Цього вимагає нинішня доба національних і постнаціональних мов.
Предметом дослідження є масив писемного дискурсу болгарської острівної спільноти у вигляді друкованої текстової продукції й епістолярних текстів у поєднанні з екстралінгвістичними, го

Список литературы

Загальні висновки

Аналіз мовних теорій, в яких розглядалася сутність явища мовних змін, що призводять до мовного варіювання, мовних контактів та мовних конфліктів, пов’язаних з дією внутрішньосистемних законів та впливом соціальної дійсності, дозволив змістити акценти при розгляді острівного дискурсу у бік ідей, притаманних соціолінгвістичній діалектології, розробити модель динамічного розвитку та скласти дефініцію мовного острова в добу існування національних мов як феномену, що має узагальнююче соціолінгвістичне значення для розуміння ціннісних орієнтацій носіїв локальної мови та ролі суспільно-політичних умов у справі перетворення ідіому в унормовану, кодифіковану, стилістично диференційовану систему. Додаткові соціолінгвістичні аспекти допомогли визначити прогресивні наслідки явища мовних контактів між автохтонними варіантами й алохтонними утвореннями, що на практиці втілюється в процеси мовного будівництва в межах острівного ідіому.
Розвинуто модель В.М. Жирмунського стосовно еволюції мовного острова, кінцевим етапом якої є утворення спільної мови в кількох ізольованих від метрополії поселеннях. Уведено новий елемент моделі регіональний варіант писемної мови, що виходить за межі побутової сфери і бере участь у суспільно-політичних процесах, виявити різнобічні зв’язки між функціонально- диференційованою системою острівного ідіому і материковим мовним масивом, які інколи мають експліцитне або імпліцитне відображення, але завжди наявні, хоча водночас залежать від багатьох екстралінгвістичних явищ, що існують як у державі-донорі, так і державі-реципієнті.
Парадигму факторів стійкості мовних островів, запропоновану М.С. Державіним на початку ХХ ст., було доповнено комплексом екстра- та інтралінгвістичних чинників, що мають вагомий вплив у добу існування національних і постнаціональних мов, зокрема, чинника писемної форми етнічної мови, яка завдяки певній соціально-психологічній спрямованності соціального субстрату носіїв острівної автохтонної мови піддається нормуванню з метою збереження і розвитку духовності острівної спільноти, підтримує зв’язок з унормованою мовою метрополії, підвищує ефективність засвоєння норми і коду мажорітарного етносу.
Серед суто лінгвістичних факторів стійкості необхідно вказати на внутрішні закони розвитку мови як інтеракційної (функціонально-прагматичної) системи, що відображає спільний життєвий досвід етносу. Внаслідок відокремлення історичного, культурного, соціального й географічного контексту картина світу в свідомості переселенців зазнає змін у порівнянні з метрополією, а слідом за нею відбуваються зміни і в самій мові.
Поява болгаромовного острівного ідіому в Україні була зумовлена експансією чужої культури і намаганням переселенців зберегти власну культуру, у тому числі такі глибинні цінності, як духовність, мова, звичаї предків. Протягом 200 років ця формація пристосовується до нових умов функціонування, серед яких співіснування зі спорідненими слов’янськими і неслов’янськими етносами, зміни в географічному та природному середовищі, економічному і соціально-політичному устрої, а також поступовий перехід від компактної до дисперсної форми розселення завдяки процесам урбанізації.
Протягом першої половини ХІХ початку ХХ ст. головним напрямом розвитку ідіому було змішування маргінальних сільських діалектів та койнезування, в результаті чого утворилася спільна мова декількох населених пунктів, позбавлена головної суспільної комунікативної функції з причин відсутності писемної форми. Головним екстралінгвістичним чинником збереження етнічної мови було компактне розселення болгар у сільській місцевості, віддаленої від адміністративно-культурних і промислових центрів.
Водночас з цим друга половина ХІХ ст. була відмічена підсиленням впливу урбаністичної культури, паростки якої були перенесені вже під час переселення з метрополії у Бессарабію, а звідти, на наступному етапі рееміграції у Приазов’я. Складовими цієї культури були величезні православні храми, повні середні навчальні заклади, бібліотеки, самодіяльні театри, навіть національна друкарня, про яку на той час у самій Болгарії неможливо було й думати. Все це сягало корінням у міську Європейську культуру часів Відродження, яку не можна уявити без національної мови, що є одночасно і відображенням етнічної культури, і засадою побудови картини світу.
Розвиток процесу урбанізації призвів до активізації дивергентно-конвергентних процесів у місцевому ідіомі (Див.: таблиця № 5).
Таблиця № 5
Сфери функціонування форм писемного дискурсу в діаспорі впродовж окремих етапів її історії

Сфера

50-70-ті рр. ХІХ ст.

20-30-ті рр. ХХ ст.

90-ті рр.
ХХ ст.

Художня література

діал.

Станд. місц. м.

літ. нац. м.+ і + діал.

Преса

койне

літ. нац. м.

літ. нац. м.+ койне

Освіта

койне+ і

літ. нац. м.

літ. нац. м.

Адміністрація

койне

койне

койне + діал. + і

Наука (філологія)

койне

станд. місц. м.

літ. м.

Церква

церкслов.

-

церкслов.

Театр

койне

літ. нац. м.

-

Радіо

-

-

літ. нац. м.

Телебачення

-

-

літ. нац. м.

Побут

діал.+ койне

діал.+ койне

діал. + койне

Умовні позначки: діал. діалекти, койне койнезовані форми (урбанолект, регіолект, болградське, таврійське койне), станд. місц. м. стандартизована місцева мова, і. інші мовні системи, церкслов. церковнослов’янська мова, літ. нац. м. літературна національна мова.
На першому етапі, у 50-70 рр. ХІХ ст., більшість офіційних функціональних сфер: преса, освіта, адміністрація, наука забезпечувалися писемною формою койнезованих діалектів або болградського койне за умов відсутності кодифікованої літературної мови. Незначна кількість художніх творів, у тому числі драматичних, була написана рідним діалектом їхніх авторів. У церкві служба відправлялася церковнослов’янською мовою. У побуті неофіційні стосунки (родина, торгівля) забезпечували діалекти або койне. На другому етапі 20-30 рр. ХХ ст. літературна болгарська мова використовувалася в пресі, освіті, театрі; місцева стандартизована мова у художній літературі, науці; в адміністративній сфері та побуті функціонували діалекти та таврійське койне. На третьому етапі художню літературу, пресу, освіту, науку, радіо, телебачення обслуговує літературна стандартизована мова з деяким доданням койне, а також сусідніх мов; в адміністративній сфері і побуті діють діалекти, койне та інші мови.
Включення в науковий обіг масиву писемного дискурсу, що належить етнічній острівній спільноті, порівняння його із дискурсом метрополії надало можливість стверджувати, що острівний етнічний ідіом має самостійний шлях розвитку і в окремих випадках може бути засобом прогнозування процесів, що згодом відбуватимуться в усій національній мові. Використання писемної форми розмовного мовлення (епістолярні тексти ХІХ ХХ ст.) продемонструвало тенденції виникнення наддіалектних форм місцевого ідіому, що з часом створили засади місцевої унормованої писемної мови. Залучення до комплексного лінгвосеміотичного аналізу діалектологічних записів усних форм етнічної мови сприяло виявленню варіативних відносно матерікового масиву форм місцевого етнічного дискурсу, зумовлених зміною географічних, суспільно-політичних та економічних чинників.
Багатовікові традиції існування писемної форми етнічної болгарської мови були запорукою явища диглосії. Існування на даній території інших слов’янських і неслов’янських мов, що мали і мають статус офіційних, породжувало явище білінгвізму. Все це призвело до диференціювання діалектної мови, а також поєднання діалектів або наддіалектів, напівдіалектів (урбанолектів), регіолектів (койне) з елементами контактних мов у розмовній мові найбільш освічених верств населення, що було певним етапом у розробці кодифікованої місцевої мови.
Соціолінгвістичний аналіз розмовного мовлення розкриває специфіку стратифікованого використання різних його шарів, свідомого диференціювання таких стратифікаційно-ситуативних змінних, як діалект/стандарт в умовах офіційності/неофіційності комунікації, зокрема, використання з певною стилістичною метою (Див.: таблиця № 6).

Таблиця № 6

Стратифікаційна диференціація розмовної мови діаспори

Ситуації

Мовленнєві форми

Сільський діалект (наддіалект)

Напівдіалект (урбанолект)

Регіолект (койне)

Побутово-розмовна мова освічених

Офіційна

-

+

+

+

Напівофіційна

+

+

+

-

Неофіційна

+

+

+

-

- офіційна ситуація: школа, ЗМІ, художня література;
- напівофіційна ситуація: сільська адміністрація, торгівля;
- неофіційна ситуація: родина, приятельське спілкування.
Діахронічний аналіз писемного дискурсу у вигляді функціонально-стилістичних різновидів острівної мови, уживаних у діаспорі протягом більш ніж 150 років є свідченням: 1) його тісних зв’язків з розмовною формою мовлення; 2) прагнення до унормування. Це дозволяє визначити такі тенденції розвитку: розмовно-побутовий стиль спілкування, в межах якого найактивніше виявляє себе регіональне койне, демонструє певну сталість фонетичного й морфологічного рівнів даного ідіому; лексичний шар є відкритим для впливу інтра- і екстралінгвістичних факторів, причому комунікація між чотирма або п’ятьма поколіннями носіїв мови забезпечує просування койне як у майбутнє, так і проекцію його у минуле;
на прикладі текстів газетно-публіцистичного стилю експліцитно виявляється брак унормованості й кодифікованості мовної комунікативної системи діаспори, а також наявність експансії кодифікованої літературної мови метрополії. Явища диглосії і білінгвізму, що завжди були притаманні місцевому ідіому й включали різні форми контактних мов як престижних, зараз характеризуються тенденцією підвищення статусу материкової національної та державної української мови.
Структурний аналіз лексики художніх творів засвідчує, що 92,3% її збігається з кодифікованим тезаурусом метрополії, решта 6,8% включає такі неунормовані засоби, як дивергенти або іншомовні запозичення, діалектизми, датовані часом переселення з метрополії, оказіоналізми, а також словоформи, в яких виявляється відступ від сучасних граматичних норм, з чого випливає, що у своїй найвищій формі в текстах художньої літератури мова діаспори органічно прагне до кореляції з сучасною літературною мовою.
Циклічність періодів утиску і періодів відродження рідної мови супроводжувалася висуненням із складу соціального субстрату патріотично налаштованих представників інтелігенції, яка прагнула підняти розмовну мову до рівня літературної. Ефективність їхніх прагнень залежала від підтримки або перешкод з боку держави. Орієнтація процесу нормування мова метрополії або місцева мова залежала багато в чому від суспільно-політичних обставин як складових етномовної ситуації, до якої було включено острівний соціум, і налаштованості місцевих нормалізаторів.
Протягом півстоліття мова діаспори використовувалася головним чином у сфері побуту, перервався зв’язок з материковим масивом, що призвело до відриву від сучасних літературних норм, до нездатності забезпечити виконання комплексу комунікативних завдань. Крім зниження соціального статусу ідіому в цілому, серед його носіїв стали зміцнюватися нігілістичні тенденції як до самої мови, так і до національної культури в цілому. Низький соціолінгвістичний статус сучасної місцевої мови, на рівні діалекту, є хибним явищем. З одного боку, це не дає лінгвістам змоги працювати над проблемами його нормалізації. З іншого, на практиці діяльність педагогічних кадрів з метрополії, що сповідують ідею протидії українським та російським впливам, системного усування місцевих мовних особливостей, міського розмовного койне, що є доволі розвиненим, оскільки забезпечує функціонування ідіому в суспільно-політичній та виробничій сферах, знищують традиції синхронного розвитку усної форми мови, яка зв’язує різні покаління носіїв місцевої мови.
Національно-відроджувальний процес, започаткований в останні десятиріччя активізував такі тенденції, як прагнення до розширення функцій рідної мови, відродження традицій її викладання в школі, поява періодичних видань, вихід у світ художніх творів, активізація наукових досліджень треба враховувати, що орієнтація на літературний варіант мови, запроваджений у навчальному процесі, не задовольняє усіх потреб. Поряд з такими позитивними рисами, як кодифікованість, диференційованість офіційної форми мови, вона має відмінність від місцевого варіанта, який виник завдяки самостійному функціонуванню діаспори в межах інонаціональних держав, що призвело до активної взаємодії як із контактними, унормованими ідіомами, так і з їхніми неунормованими варіантами. Цього не можна сказати про мову метрополії, яка формувалася в руслі державності. Нехтувати цими речами не слід, оскільки прагнення до всебічного засвоєння варіанта з метрополії вимагатиме необхідності його впровадження як обов’язкової норми, а це може призвести до перетворення її на концепт іноземної близькоспорідненої мови. Наближення мовлення діаспори до стандартів метрополії, за умов прихильного ставлення до цього процесу, вимагає уважного ставлення, тому що мова національної острівної меншини, хоча і є досить наближеною до загальноетнічної, має власне змістовно-асоціативне поле, у складі якого функціонують свої символи, що забезпечені етно-культурною суппозицією, сигніфікативними асоціаціями, а також пов’язана з особливостями місцевої ментальності. Хоча місцеві говірки генетично відносяться до однієї з метрополією діасистеми, утворення місцевого стандарту, зумовлене власним шляхом розвитку, передбачає встановлення таких сучасних літературних норм, які б інтегрували місцевий та материковий варіанти, впроваджували корелятивні відносини між ними і передбачали як кінцеву мету не лише збереження, але й відродження острівного ідіому.

І. Використані джерела
Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000-го року. Схвалена Постановою Ради Міністрів УРСР від 12.02.1991. Maтеріали про розвиток мов в УРСР. К., 1991. С. 14-47.
Закон України „Про національні меншини в Україні”. К., 1993.
Закон Республіки Молдова «О правах национальных меньшинств Р Молдова» // Газ. «Родно слово». Кишинев, 1992, № 21-22.
Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки про мови в Українській РСР: із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 28.02.1995 № 75/95 ВР та від 06.04.2003 №594-1У.

1.1. Архівні джерела: опубліковані та неопубліковані
Apxiв Жовтневої революції м. Київ: ф. I, оп. 2, справа 1585, л. 227, 23.02.1925. Протокольное постановление ЦК нацменьшинств об издании Декрета о равноправии языков (на болг. яз.); ф. 166, оп. 6, од. збер. 7750, 15.02. 1926 1.04.1936. Матеріали про проведення реформи болгарського правопису; ф. 166, оп. 9, од. збер. 730, 17.09.1930. Організація курсів радіомовлення та затвердження проекту реформи болгарського правопису; ф. 2373Х(1933), 4341Х(1932-1937), 5141Х(1931). Газета «Колективист».
Български исторически архив. Народна библиотека «Св. св. Кирил и Методий» (далі БИА НБКМ): ф. 113, а.е. 52 писма от С. Радулов до М. Палаузов; ф. 154, а.е. 8 (Ив. Касабов) - писмо от Т. Икономов до И. Касабов;
Писмо от В.Д. Стоянов до И. Касабов; ф. 139. Архив на поп Теодосия от Свищов. Папка № 16 ІІ В. Инв. № 1632-1661; ф. 28 (Иван Селимински); ф. 10 (Р.Блъсков), а.е. 11, л. 15.
Държавен архив на Република България: ф. 164, оп. 1, дело 22 «Дружество на бесарабските българи»: Иванов К. Доклад, изнесен пред членовете на Всебългарския съюз «Отец Паисий» 03.07.1931.
Державний apxiв м. Бухареста (Румунія): Міністерство вipocпoвідання та народної освіти: ф. 701869, л. 129; 701869, справа 1.147, о. 157.
Центральний історичний apxiв УРСР: ф. «Канцелярия временного Одесского генерал-губернатора» 1907, №335, оп. 1, справа 137, л. 22-31. (Мова болг.)
Трудове на Великотърновския университет «Св. св. Кирил и Методий». Т. 31, кн. 3 «Българите от Украйна и Молдова (1941-1945). Документи и материали». В. Търново: Изд-во на ун-та, 1994. 268 с.
Приватний apxiв родини Е.П. та І.А. Стоянових: листи Ів. Сав. Стоянова с. Піску (Румунія) 17.02.93; 18.01.94; лист Домнікії Стоян м. Браїла (Румунія) 18.01.93; лист Ів. Берова с. Бановка (Україна), 31.08.94; лист С.С. Стоянова с. Каменка (Україна), 07.01.95. (Мова болг.)
Приватний архів родини Фуклевих. Рукопис другої частини роману М. Фуклева „На позлатената земя” під назвою „Изход”. 717 с. (Мова болг.)
1.2. Періодичні видання
Агротехника в масите. Орган Наркомзему УРСР. Харків: Укрдъ-ржнацмениздат, 1932-1933.
Аккерманское слово. Акерман, 1913-1916.
Бессарабская жизнь. Болград, 1907.
Бесарабска поща. Одеса, 1912.
Братски труд. Журнал на ученическото дружество в Южно-славянския пансион в Николаев, 1881.
Братски труд. Москва, 1859-1861.
Бъди готов! Харків, 1929-1938.
Българска пчела. Браїла, 1863-1864. Българска мисъл. Одеса, 1907.
Българска правда. Київ, 1932, 1937, 1939.
Български глас. Болград, 1876-1877.
Български глас. Болград, 1991-1992.
Вечерна Бургазка поща. Бургас, 1932.
Добруджански глаc. Базарджик, 1937.
Дружба. Болград, 1941,1961 -1993.
Дунавска зора. Браїла, 1869.
Духовен подем. Враца, 1937.
Духовни книжки за поучение на всяк христианин. Болград, 1864-1868.
За болшевишки колхоз. Орган політвідділу Буяликської МТС, Одеська обл., 1934.
За царя и родину. Одеса, 1907.
Запорізька правда. Запоріжжя, 1990.
Звезда. Софія, 1933.
Знание. Бухарест, 1875.
Знаме. Бухарест, 1875.
Камбана. Издание на Дружество на бесарабските българи «Св.св. Кирил и Методий». Болград, 1994.
Колективист. Орган болгарського сектора ЦК КП(б)У. Харків, 1931-1937.
Колективно поле. Орган Коларовського РК КП(б)У та РВК. Запорізька обл., 1934.
Красная Бессарабия. Ізмаїл, 1939-1940.
Колхозен труд. Орган Вільшанського РК КП(б)У та РВК. Кіровоградська обл., 1934.
Комуна. Орган на ЦБ на български комунистически групи при III Комінтерні. Одеса, 1919.
Комунар. Орган Благоєвського РК КП(б)У та РВК. Одеська обл., 1934.
Комунистическо знаме. Орган компартії Болгарії (Tiсні соціалісти. Секція Комінтерну), 1931.
Ленински път. Болград, 1948-1954; 1957-1960.
Ленинско знаме. Орган політвідділу Калмазовської МТС. Кримська обл., 1934.
Македонский голос (Македонски глас). Орган защитников неза­висимой Македонии. СПб, 1913-1914.
Мир чрез съюзяване. Софія, 1919.
Млад ударник. Харків, 1931-1932.
Народност. Браїла, 1868-1869.
Нашият глас. Акерман, 1930.
Новая газета. Болград, 1913-1914.
Обществен глас. Шумен, 1907.
Общ труд. Болград, 1868.
Одесский листок. Иллюстрированное приложение, январь - июнь 1911 г.
Периодическо списание на българско книжовно дружество. Браїла, 1870-1873, 1876; Болград, 1874; Софія, 1882.
Перо. Болград, 1872/1878.
Последна поща. Софія, 1939.
Придунайская правда. Ізмаїл, 1940-1948.
Пчела. Миколаїв, 1879-1880.
Пътник. Болград, 1870. Роден край. Одеса, 1990-2004.
Родно слово. Кишинів, 1988.
Родолюбец. Село Паркани Слободзейського р-ну, Республіка Молдова,
1987.
Сборник за народни умотворения (СБНУ). Софія: БАН, 1905-1949.
Светлина. Болград, 1992.
Светоглас. Софія, 1936.
Слава. Республіка Молдова, 1990.
Славянски юг. Одеса, 1912.
Советский Измаил. Ізмаїл, 1945.
Социалистическа крепост. Орган політвідділу Ботевської МТС.
Запорізька обл., 1934.
Сталинска правда. Орган політвідділу Мюдовської МТС.
Кримська обл., 1934.
Съветско село. Орган болгарського сектора ЦК КП(Б)У. Харків,
1926-1931.
Сърп и чук. Орган болгарського сектора ЦК КП(б)У. Харків,
1924-1926.
Ударник на втората петилетка. Орган політвідділу Коларовської
МТС. Запорізька обл., 1934.
Украинско-български вести. Софія, 1935.
Украинско-български преглед. Софія, 1919-1920.
Украйна: Българско обозрение. Одеса, 2001-2004 р. Утро. Софія, 1928.
Училище. Бухарест - Русе - Гюргево, 1872-1875.
Харківські відомості. Харків, 1896.
Черно море. Варна, 1930.
Bugeacul. Болград, 1935 -1940.
Familia noastra. Болград, 1935.
Generacia noua. Болград, 1936.

1.3. Навчальна, художня та інша література болгарської діаспори

Аджаров П. Ратая - Колю. Сюрмашко тегло. Картинки из български селски живот в Украйна. Пиеса в четири действия с предговор от Д. Димитров. Х.: ДИУ, 1925. 21 с.
Аджаров П.И. Учебник по правописание и граматика за втора година на обучението. Харков - Киев: Укрдържнацмениздат, 1932.
Арнаутов И. (Ивар). Закъснели изблици. Стихове. Болград, 1991.
Арнаутов И. Мой роден град. Болград, 1997. 22 с.
Берон Хаджи Стоянов В. Българско-френски буквар като приготовителна книжка на българско-френска граматика. Съставил В. Берон. Болград: Училищната книгопечатница, 1865.
Берон Хаджи Стоянов В. Слово, произнесено на празнуването на деня на Св. св. Кирил и Методий. Болград: Училищната книгопечатница, 1866.
Берон Хаджи Стоянов В. Слово, произнесено при раздаването на наградите. 1865. Болград: Училищната книгопечатница, 1865.
Берон Хаджи Стоянов В. Слово, произнесено на края на учебната година. 1865-1866. Болград, 1866.
Берон Хаджи Стоянов В. Слово, произнесено на края на учебната година. 1866-1867. Болград, 1867.
Берон Хаджи Стоянов В. Първа българско-немска граматика. Болград: Печатницата на Централно училище, 1868.
Берон Хаджи Стоянов В. Естествена история. Първи път на български систематически изложена с приложни забележки и практически изводи. Ч. 1. Зоология. Кл. 1. Млекоподаящи животни. Разд. 1. Человек в сравнение с други животни. Болград: Печатницата при ЦУ, 1870.
Бесарабски изгрев. Сборник. Одеса: Маяк, 2004. 158 с.
Блъсков И.Р. Живот на Святаго Ивана Предтеча и на Святаго Игнатия Богоносца. Болград, 1863.
Блъсков Р.И. Въвождание в Всеобща история (по Шлецера). Болград: Училищната книгопечатница, 1864.
Блъсков Р.И. Изгубена Станка. Повест съвременна. Болград, 1865.
Блъсков Рашко И. Изгубена Станка. Истинско събитие. Болград: Печатницата на ЦУ, 1866.
Блъсков Р.И. Календар с предвещанията на знаменития астроном Казамията за година 1867. Побългарил Р. И. Блъсков. Болград: Училищната книгопечатница, 1867.
Блъсков Р.И. Малко календарче за година 1868 от Р.И. Блъскова. Болград: Училищната книгопечатница (Б.д).
Българска Бесарабия. Вип. 1. Б