ВІДОБРАЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ У БОЛГАРСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

ПЕТРОВСЬКА ЛЕСЯ ЄВГЕНІВНА

УДК 81′ 221:163.2′ 373.7

ВІДОБРАЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ У БОЛГАРСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ

Спеціальність 10. 02. 03 слов’янські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Коваль-Костинська Оксана Володимирівна
Канд. філол. наук, доцент

Київ 2005

З М І С Т
С.
Перелік умовних скорочень ........................................................................ 4
Вступ ........................................................................................................... 6
Розділ І. Невербальні засоби спілкування як об’єкт мовознавчих
студій ............................................................................................ 16
1. 1. Аспекти дослідження невербальної системи поведінки
у сучасній мовознавчій науці ............................................. 16
1. 2. Національно-культурна специфіка й особливості
функціонування невербальних засобів у комунікативному
процесі .................................................................................. 22
1. 3. Особливості мовної номінації невербальних одиниць ... 35
Розділ ІІ. Структура і семантика кінематичних фразеологізмів у
сучасній болгарській мові ........................................................ 48
2. 1. Концепт тіло” у лексиці і фразеології ........................... 48
2. 2. Концептуалізація невербальної поведінки у
кінематичних фразеологізмах .......................................... 54
2. 2. 1. Фразеологізми, пов’язані з етикетними
кінемами ................................................................. 57
2. 2. 2. Фразеологізми, пов’язані із загально-
комунікативними кінемами .................................. 85
Розділ ІІІ. Представлення концептосфери емоцій у болгарській
фразеосистемі ......................................................................... 101
3. 1. Особливості мовної концептуалізації емоцій ............... 101
3. 2. Концептуалізація емоцій у фізіономічних
фразеологізмах ................................................................ 114
3. 3. Представлення візуальної поведінки людини у
фразеології ........................................................................ 121
3. 3. 1. Візуально-фізіономічні фразеологізми на
позначення емоційних станів ............................ 127
3. 3. 2. Візуально-фізіономічні фразеологізми на
позначення характерних рис людини .............. 131
3. 3. 3. Візуально-фізіономічні фразеологізми на
позначення міжсуб’єктних стосунків ............... 134
3. 4. Стійкі порівняння, пов’язані з невербальною
поведінкою ........................................................................ 145
Висновки .................................................................................................... 163
Список бібліографічних джерел ............................................................. 172

ВСТУП

Нова проблематика різних мовознавчих напрямів і течій та перехід традиційних лінгвістичних дисциплін на якісно новий науково-пізнавальний рівень зумовлені загальною антропологічною” тенденцією сучасного мовознавства: у центрі уваги стоїть людина в усіх видах своєї діяльності. Такий діяльнісно-антропологічний підхід до вивчення мовних процесів спрямував сучасні дослідження на встановлення зв’язку їхніх витоків з культурно-історичним буттям народу, його психологічним та суспільним існуванням.
Інтерес до проблеми взаємозв’язку мова-культура” не є новим у мовознавстві. Уявлення про мовну концептуалізацію світу, специфічну для кожної окремої мови, сягає ідей В. фон Гумбольдта, який розробив доктрину внутрішньої форми мови як вираження індивідуального світоспоглядання народу, вважаючи, що мова є діяльністю людини, яка тісно пов’язана з національною самосвідомістю, а тому в мові наявний сплав власне мовного характеру з тим, що мова перейняла від характеру нації [56, с. 373]. Пізніше ці ідеї отримали нове втілення у рамках відомої гіпотези Сепіра-Уорфа, згідно з якою мова є символічною настановою до розуміння культури” [251, с. 162]: мова зумовлює характер мислення, й у процесі оволодіння мовою носій мови починає бачити світ під тим кутом зору, який підказує” його рідна мова, і таким чином він зживається з концептуалізацією світу, характерною для відповідної культури [223, с. 7].
Для дослідження цього взаємозв’язку найпридатнішим уважають фразеологічний матеріал мови, завдяки тому, що він містить широке коло знань і уявлень етносу про навколишній світ і місце у ньому самої людини (т. зв. картину світу), але і через те, що він запрограмований” на передавання еталонів національної культури наступним поколінням.
Сьогодні у фразеології як окремому розділі мовознавства такі погляди знаходять відображення у спробах дослідження фразеологізмів у широкому екстралінгвістичному контексті (роботи В. Телії, А. Вежбицької, В. Мокієнка, Д. Мальцевої, В. Постовалової, О. Селіванової та ін.). У цьому аспекті важливим є врахування суті кумулятивної (накопичувальної) функції мови, згідно з якою мовні одиниці є вмістилищем” знань про осягнуту людиною суспільну дійсність, а мова виступає засобом зберігання культурно-історичної інформації та передавання позамовного колективного досвіду. Фразеологічний склад мови розглядається насамперед як найбільш своєрідне явище мови <...> у плані вираження фразеологізмами національної самобутності народу носія мови” [187, с. 215], а отже як культурно зумовлена знакова репрезентація інтеріоризованого етносвідомістю світу із притаманною їй категоризацією, субкатегоризацією, диференціацією й інтеграцією” [160, с. 8], а самі фразеологічні одиниці (ФО) як понятійні інструменти, які відображають минулий досвід суспільства щодо дій і роздумів про різні речі певними способами” [28, с. 57].
При вивченні фразеологічної системи певної мови у такому ракурсі неминучим є використання даних інших наукових дисциплін (культурології, антропології, етнографії та ін.), а також концепцій, розробок і методологічних настанов суміжних лінгвістичних напрямів і течій семасіології, ономасіології, когнітивної лінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності, етнолінгвістики й лінгвокультурології, теорії комунікації тощо. Урахування теоретичного потенціалу цих напрямів зумовило широке застосування нових підходів до аналізу фразеологічної номінації, дослідження особливостей культурного кодування у фразеотворенні, висвітлення функціональної природи стійких сполук у мові і мовленні.
Традиційно, у рамках так званого класичного” та посткласичного” періоду розвитку фразеології [188, с. 54], фразеологізми розглядались як підсистема мовної системи, якій притаманна наявність власної парадигматики та синтагматики, системних зв’язків з іншими номінативними одиницями (В. В. Виноградов, В. Л. Архангельський, В. П. Жуков, А. В. Жуков, Л. І. Ройзензон, О. В. Кунін та ін.). Класифікаційно-системний підхід до вивчення фразеології з акцентуванням на синтаксичному чиннику у фразеотворенні, як зазначає О. Селіванова, залишається домінантним в українській фразеології [160, с. 15] (В. Д. Ужченко, Л. Г. Авксентьєв, І. В. Тимченко, Л. Г. Скрипник, Ф. П. Медведєв, В. І. Кононенко, Я. А. Баран та ін.). Такий підхід однак не відображає усього комплексу механізмів процесів фразеотворення.
Розвиток нових лінгвістичних течій зумовлює можливість застосування нових підходів до вивчення процесів фразеологізації та в дослідженні специфіки фразеологізмів порівняно з іншими мовними знаками, що передбачає дослідження співвідношення об’єктивного та суб’єктивного чинників у значенні фразеологізмів, їх пристосованості до комунікативних процесів, роль у висловлюванні, мовленнєвому акті тощо. Ці дослідження є першочерговим завданням фразеології”, як наголошує В. Телія у своїй фундаментальній роботі Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингво-культурологический аспекты” [188, с. 56]. У зв’язку з цим актуальності набуло вивчення фразеологічної номінації через аналіз та моделювання ментального підґрунтя ФО з огляду на культуру народу, структуру етносвідомості носіїв мови та її розвиток (роботи В. М. Телії та її послідовників, А. М. Баранова, Д. О. Добровольського, Т. З. Черданцевої, О. Селіванової та ін.), де фразеологізми розглядаються насамперед як такі, що мають здатність до кумуляції історичного та соціально значимого досвіду певної лінгвокультурної спільноти, його трансляції наступним поколінням та ідентифікації етносвідомості і культури її членів.
З іншого боку, орієнтація сучасного лінгвістичного пізнання на людину як мовну особистість ставить акцент на комунікативній діяльності індивіда і прагматичних чинниках ефективності мовлення. Це спонукає до глибокого вивчення суто лінгвістичних і позалінгвістичних чинників у зв’язку з комунікативною діяльністю людини у процесах творення ФО і функціонування фразеосистеми певної мови.
Серед пріоритетних досліджень проблем комунікації в рамках антропоцентричної парадигми сучасного мовознавства окреме місце належить вивченню специфіки мовного і мовленнєвого втілення комунікативної поведінки людини. Останнє неможливе без усебічного аналізу невербальної поведінки, що є невід’ємною частиною процесу спілкування. Невербальні елементи, з одного боку, є біологічно детермінованою системою, а з іншого, стереотипними діями, що унормовані правилами суспільної поведінки. Соціальні норми поведінки у своїй сукупності є складовою цілої системи регулятивних елементів культури. Це ідеали, моральні цінності та орієнтири, звичаї, традиції тощо, яким великою мірою притаманна етнічна специфіка. Соціальні норми поведінки є необхідною умовою існування суспільства, оскільки регулюють суспільну взаємодію членів певної лінгвокультурної групи в усіх видах їхньої практичної діяльності [185, с. 18 19].
Своєрідність практичної діяльності певної нації обумовлює національну своєрідність її культури загалом і культури спілкування зокрема, яка регулюється соціальними нормами, що, у свою чергу, обумовлює національну специфіку мовленнєвих і немовленнєвих елементів, за допомогою яких здійснюється процес спілкування. З цього погляду невербальні елементи виступають культурно-історичним утворенням, символічними знаками, які здатні змінюватися у просторі, часі та соціокультурних умовах, а отже, становлять такі ж специфічні семіотичні системи, як і вербальна мова у кожному національному своєму вияві. Сьогодні в умовах посиленої зацікавленості проблемами міжнаціональної комунікації набуває актуальності дослідження особливостей мовної інтерпретації невербальної поведінки, що суттєво сприяє адекватному визначенню ролі й місця невербальних елементів у комунікативному процесі.
Окремі питання лінгвістичного аспекту вивчення невербальних засобів спілкування (НЗС) різною мірою висвітлювались у працях вітчизняних і зарубіжних науковців. Піддавалися аналізу деякі проблеми співвідношення вербальних і невербальних знаків (Г. Крейдлін, А. Шмельов, В. Шаховський, Г. Молхова, А. Ефтимова, О. Янова), у тому числі в художніх текстах однієї чи декількох мов (Л. Шелгунова, А. Галичев, Т. Желєзанова), специфіки відображення невербальних елементів вербальними засобами (Є. Верещагін, В. Костомаров, Є. Красильникова), особливостей семантичної структури вербальних номінацій невербальних елементів (Л. Ройзензон, І. Абрамець, А. Філіпов, К. Нічева, Ж. Оміралієва). Разом з тим загальна спрямованість сучасної мовознавчої науки на вивчення взаємозв’язку різнотипних компонентів комунікативної діяльності, розкриття глибинних механізмів людського спілкування висуває на перший план питання дослідження мовної інтерпретації конкретних невербальних виявів як сутнісних знаків комунікативного процесу, що є міжособистісною взаємодією членів певної лінгвокультурної спільноти.
Мовна номінація НЗС у болгарській мові та концептуалізація національного невербального культурного коду у болгарській фразеології не були предметом спеціального лінгвістичного аналізу або ж вивчалися в підпорядкуванні іншим дослідницьким завданням. Проте це питання актуальне не лише з погляду висвітлення парадигматичних та синтагматичних особливостей даної ділянки фразеосистеми болгарської мови, а й з погляду співвідношення невербальних і вербальних одиниць як одиниць двох тісно взаємопов’язаних в комунікативному процесі знакових систем природної мови і мови знакових рухів людського тіла, у яких виявляється система культурних цінностей народу. Це дає можливість адекватно описати перетворення людського тіла як фізичної матерії у носія атрибутів певної культури. З огляду на брак у славістичних дослідженнях широкого і комплексного опису та семантичного аналізу системи болгарських жестів, актуальним залишається також питання адекватного пояснення болгарської невербальної традиції, розв’язанню якого може прислужитися лінгвістичний аналіз мовних номінацій невербальних одиниць.
Нове осмислення проблем номінації невербальної поведінки зумовило актуальність дослідження звернення до аналізу специфіки відображення невербальних елементів спілкування у фразеології болгарської мови з огляду на їх об’єктивний зміст та національну специфіку функціонування.
Сутнісна природа НЗС як стереотипів поведінки та елементів невербального культурного коду зумовила потребу звернення до фразеологічної системи мови, номінативні одиниці якої є продуктом культурно-гносеологічної здатності етносу фіксувати суб’єктивну і об’єктивну дійсність як стереотипну” [160, с. 11], а отже у мові фразеологізованими виявляються насамперед саме ті вирази, які асоціюються з культурно-національними еталонами, стереотипами і відбивають характерний для відповідної лінгвокультурної спільноти менталітет. Виходячи з особливостей виявлення у фразеологічній системі мови екстралінгвістичних передумов, співвідносних з невербальним культурним кодом, вихідними для дослідження ФО у такому ракурсі вважаються три постулати, сформульовані В. Телією: 1) переважній більшості фразеологічного складу мови притаманна культурно-національна своєрідність; 2) у колективній підсвідомості носіїв мови зберігається інтертекстуальний зв’язок фразеологізмів з певним кодом культури. Це виявляється у здатності носіїв мови до культурної референції, яка відображається в культурній конотації. Остання відіграє роль ланки, яка забезпечує діалогічний взаємозв’язок різних семіотичних систем мови і культури; 3) відтворюваність фразеологічних знаків сприяє міжпоколінній трансляції культурно значимих настанов [187, с. 14].
У дисертаційній роботі НЗС розглядаються як позамовні одиниці, які мають знаковий характер і наділені комунікативною функцією. Зважаючи на широкий обсяг поняття невербальні засоби спілкування”, що охоплює усі комунікативно значимі немовленнєві знаки (рухи тіла, додаткові до мовлення звукові коди, візуальна та аудіальна поведінка комунікантів, просторові та часові елементи, а також їжа, напої, запахи, елементи інтер’єру тощо), у цій роботі досліджуються лише переважно кінеми одиниці кінесики (системи тілесної техніки) як центральні елементи у невербальній системі, що відіграють найважливішу роль серед інших НЗС у процесі усного спілкування. Під поняттям кінема” ми розуміємо певний знаковий рух тіла (жестовий, мімічний та ін.), включений у процес мовленнєвої комунікації і наділений здатністю передавати в цьому процесі певну інформацію.
Теоретичним підґрунтям цього дослідження послужили доробок фразеологічних студій, розробки семасіології та ономасіології, когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики та лінгвокультурології, логіки та семіотики, теорії комунікації і невербальної семіотики (роботи В. М. Телії, Д. М. Шмельова, О. О. Селіванової, Ю. С. Степанова, Н. Д. Арутюнової, Г. В. Колшанського, Г. Д. Крейдліна та ін.). Урахування теоретичного потенціалу цих галузей зумовило можливість застосування комплексного підходу до аналізу фразеології і висвітлення особливостей культурного кодування” етноспецифічної системи невербальної поведінки при фразеотворенні.
Мета дослідження виявити особливості концептуалізації невербального культурного коду у фразеології сучасної болгарської мови та розкрити національно-культурну специфіку фразеологічних одиниць, пов’язаних з невербальними засобами спілкування, шляхом аналізу семантики фразеологізмів у зіставленні із значенням невербальних одиниць і таким чином з’ясувати механізми зберігання і передавання культурної інформації фразеосистемою болгарської мови.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- обґрунтувати принципи та критерії лінгвістичного і концептуального аналізу невербальних одиниць;
- визначити особливості мовної номінації невербальних елементів спілкування;
- встановити основні розряди фразеологічних одиниць у болгарській мові, пов’язаних з невербальними засобами спілкування, та визначити характер і можливості їх семантичної класифікації;
- простежити закономірності процесу знакової інтерпретації фразеологізмами жестової поведінки болгар;
- з’ясувати роль мімічних одиниць у невербальному вираженні емоцій та їх мовних номінацій у вербальному контексті;
- розкрити національно-культурні конотативні значення у семантичній структурі фразеологізмів, пов’язаних з невербальними засобами спілкування;
- простежити і сформулювати конкретні правила невербальної поведінки, що стосуються повсякденної культури спілкування болгар.
Об’єктом дослідження слугують фразеологізми сучасної болгарської мови, що відображають невербальну поведінку.
Предмет дослідження лексико-семантичні характеристики та національно-культурна специфіка фразеологічних одиниць болгарської мови, що відображають невербальні засоби спілкування.
Матеріалом дослідження є фразеологізми болгарської мови, узяті з лексикографічних джерел (усього 753 одиниці). Для аналізу залучено фразеологічні і тлумачні словники болгарської мови (Анкова-Ничева К. Нов фразеологичен речник на българския език. София, 1993; Кошелев А., Леонидова М. Българско-руски фразеологичен речник. София-М., 1974; Ничева К. и др. Фразеологичен речник на българския език: В 2т. Cофия, 1974 1975; Русско-болгарский фразеологический словарь / Под ред. С. Влахова. М.-София, 1975; Съвременен тълковен речник на българския език / Под ред. на Ст. Буров. В.Търново, 1995 та ін.). Епізодично використовувались також дані мови художньої літератури.
Методика дослідження. Комплексний підхід до вивчення концептуалізації невербального культурного коду у фразеології полягає у виявленні основних прийомів та засобів, що дають змогу простежити процеси стереотипізації етнічних уявлень про людину та її поведінку, визначити семантичні типи фразеологізмів і розкрити особливості їхньої семантичної структури. Дослідження фразеологічного матеріалу здійснюється на основі використання таких методів: описового, компонентного і контекстуального аналізу, лінгвокраїнознавчого, лінгвокультурологічного, когнітивно-ономасіологічного аналізу із залученням синхронного та діахронного підходів. Фактичний матеріал був зібраний методом суцільної вибірки із зазначених лексикографічних джерел.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній уперше здійснюється багатоаспектне дослідження цілісної категорії болгарських фразеологічних одиниць, в якому відображено елементи національно-культурного невербального коду. Уперше було застосовано комплексний підхід до аналізу значного у кількісному плані класу фразеологічних одиниць, що передбачав урахування як екстралінгвістичних передумов, так і внутрішньомовних аспектів, які надають фразеологізмам здатність до відображення у своїй знаковій формі характерних для певного етносу НЗС як знаків культури.
Теоретичне значення роботи полягає у розширенні лінгвокультурних уявлень щодо особливостей мовної концептуалізації невербальних елементів спілкування як частини соматичного коду культури та функціонування створених на їх основі фразеологізмів, що відображають національно-специфічне пізнання світу. Матеріал роботи й одержані результати мають безпосереднє значення для подальшого дослідження ряду актуальних проблем болгарської і загальної фразеології, лінгвокультурології й етнолінгвістики, для вивчення національно-мовної картини світу. Теоретичні висновки доповнюють загальні положення про роль фразеологічної системи мови як засобу ідентифікації лінгвокультурною спільнотою своєї національної самосвідомості
Практична цінність дослідження визначається можливістю застосування матеріалів дослідження у лінгвокраїнознавчих курсах, спецкурсах і спецсемінарах з фразеології і лексикології, культури спілкування, у практиці викладання болгарської мови. Результати дослідження можуть бути використанні при укладанні навчальних методичних матеріалів з невербальної комунікації, а також посібників, присвячених проблемам перекладу й особливостям міжнаціонального спілкування. Матеріали дисертації можуть становити лексикографічний інтерес, зокрема для укладання перекладних словників (болгарсько-українських і українсько-болгарських), а також ідеографічного словника болгарської мови.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (255 одиниць).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
1. Лінгвістичні методи дослідження невербальних засобів спілкування об’єктивуються функціональною мотивацією і закономірностями використання невербальних одиниць у процесі спілкування, який є складним комплексом різного типу елементів. Будь-який комунікативний акт, крім словесних засобів, містить велику кількість позамовних елементів, що мають на меті забезпечити адекватну передачу певного інформаційного послання. З огляду на складну природу НЗС, їх дослідження у межах лінгвістики підпорядковане адекватному висвітленню функціонування у комунікативному процесі, а саме ролі і функціонального навантаження, семантичних, прагматичних і синтаксичних особливостей, синтагматичних і парадигматичних взаємовідношень, а також виявлення і формулювання конкретних правил невербальної поведінки та вироблення інтегрального підходу до лексикографічного представлення. З цього погляду системний підхід до аналізу мови тіла” є найбільш об’єктивним, оскільки враховує усі аспекти, які стосуються етноментального підґрунтя невербальної концептуалізації комунікативно важливої інформації і психо-емоційних станів людини та її вербальної трансляції. Остання виступає важливим засобом цілісного розуміння природи НЗС, що постають складною системою скорельованих між собою фізіологічних виявів, вживання яких однак обумовлене національно-специфічними нормами культури спілкування та етносвітоглядними традиціями.
2. Аналіз особливостей номінації НЗС виявив, що найпоширенішим прийомом репрезентації елементів невербальної поведінки є стійкі мовні звороти. Це пояснюється семіотичною спорідненістю кінеми як фразеологізованого явища у мові тіла” і мовного фразеологізму. Це пов’язано з конвенційністю значення, якою наділений невербальний знак, а тому його опис завжди прагне бути стійким і лексично закріпленим.
Фразеологізми, які відображають елементи невербальної поведінки кінеми, вважаємо за доцільне кваліфікувати як кінематичні ФО.
Кінематичним фразеологізмам притаманні універсальні ознаки, характерні для більшості одиниць фразеологічного складу. Водночас кінематичні номінації мають і суттєві відмінності від звичайних стійких зворотів. Їх особливість полягає в іншому співвідношенні між буквальним значенням компонентів та цілісним значенням ФО: при вербальному означенні кінем стійкими словосполученнями виявлено дві площини лексичного значення поверхневе і глибинне. Площина поверхневого значення тлумачить кінему як власне фізичну дію (вказує на актуальну комунікативну ситуацію і визначає перформативний характер кінеми, коли комунікант здійснює реальні дії у вигляді певних рухів тіла), площина глибинного значення відштовхується від знакового змісту кінеми (фразеологічне значення, коли тілесність як природна сутність невербальної поведінки семантично відступає”, а на передній план виходять його смислові компоненти). При цьому неможливо обмежитися розумінням виключно першого (поверхневого) чи другого (глибинного) значення. Тут наявність значення, яке відображає кінему як фізичну дію, абсолютно доцільне, оскільки воно не протиставлене іншому значенню, яке відображає семантику невербальної одиниці як знака, а є тією ланкою, що допомагає мовцеві інтерпретувати образний зміст ФО.
Зважаючи на перелічені ознаки, двоплановість уважається головною особливістю невербальних номінацій, в інтегральній семантиці яких наявність значеннєвих компонентів, що передають об’єктивні знання, полегшує зберігання образного змісту таких фразеологізмів. З огляду на це, кінематичні номінації становлять інтерес для двоаспектового дослідження (і з точки зору невербального прототипу, і з точки зору його лінгвістичного опису), оскільки подібні вирази наочно демонструють тісний взаємозв’язок між вербальними і невербальними фрагментами інформації у пізнавальних процесах. Це зумовлено тим фактом, що двоплановість невербального знаку як одночасно біологічної і культурної реалії проектується у двоплановість ФО.
3. Кінематичні фразеологізми становлять досить розгалужену групу болгарської фразеосистеми, якій притаманна багатоваріантність та складність семантичних процесів. Це зумовлено тим, що інтегруючись у цілісній семантиці стійких зворотів, кінесичні значення поєднуються зі змістом інших складників, які представляють інші культурні коди (просторові, кількісні та ін.) та позначення психоемоційних станів, соціальної діяльності тощо. Кінематичні фразеологізми утворюють різні фразеосемантичні поля, залежно від основної стереотипної ознаки невербальних одиниць.
З огляду на природу та функціональне навантаження відповідних невербальних одиниць як прототипів фразем та відповідно до їх семантичної класифікації, у цій тематичній групі слід виділити власне кінематичні фразеологізми (відображають жестову поведінку комунікантів та положення їхнього тіла (пози)) і фізіономічні (позначають мімічні особливості, а також візуальну поведінку в комунікативному процесі). Ці розряди, у свою чергу, поділяються на окремі підгрупи:
1 кінематичні фразеологізми, співвідносні з:
а) етикетними кінемами;
б) комунікативними кінемами:
- на позначення ставлення до актуальної інформації;
- на позначення ставлення до адресата;
2 фізіономічні фразеологізми, співвідносні з:
а) мімічними кінемами;
б) візуальними кінемами:
- на позначення емоційних станів;
- на позначення характерних рис людини;
- на позначення міжсуб’єктних стосунків.
Слід наголосити, що такий поділ є умовним, оскільки в семантиці фразеологізмів реалізуються елементи різних фрагментів і кодів культури, що обумовлює складність семантичної структури таких номінацій та наявність у ній різних типів конотативних значень, серед яких головними є культурно обумовлені конотації.
4. Проведення лінгвокультурологічного аналізу кінематичних фразеологізмів дозволяє встановити особливості мовної інтерпретації поведінкових стереотипів як знакових продуктів культури та простежити закономірності процесу фразеологізації. Семантика кінематичних фразеологізмів пов’язана зі сферою рухів, яка становить частину соматичного культурного коду. Це звороти зі значеннями фізичної дії, що забезпечуються знаками відповідних соматичних процесів, які пов’язані з усвідомленим вираженням певного відрізку інформації (наприклад, поваги до співрозмовника в етикетних ситуаціях, згоди чи заперечення, зацікавлення чи байдужості, співчутливого, позитивного чи нетерпимого ставлення до партнера по спілкуванню тощо).
Дослідження показало, що в болгарській мові найчисленнішими є фразеологізми, пов’язані з кінемами рук і голови. У мовному вираженні їхніми показниками є соматизми ръка, глава, а також їх партоніми: відповідно лакът, пръст, юмрук та нос, ухо, врат. Кінеми ніг стають прототипами для невеликої кількості фразеологічних одиниць. Серед етикетних кінем, якими мотивоване значення фразем, найбільше представлені рукостискання (ФО стискам ръка, подавам ръка, дясна ръка, дай си ръката!), уклін (направям поклон, скланям глава, снемам шапка, правя реверанси, подлагам гръбнака си), поцілунок (целувам ръка, целувам крака, ближа калта от подметките); у групі загальнокомунікативних кінем виділяються жести, що є вираженням функціонально-семантичної сфери згода, схвалення заперечення” (вдигам ръка, клатя глава), зацікавленість незацікавленість” (проточвам врат, затварям си ушите), нетерпимість, агресивність; презирство” (плюя в лицето, хващам за гушата), бездіяльність” (кръстосвам ръце, клатя си краката), небажання спілкуватися” (отвръщам лице, давам гръб), які визначають відповідне значення зворотів.
Залежно від контексту значення подібних кінематичних фразеологічних одиниць може набувати узагальненості, що стає основою для його подальшої метафоризації. З огляду на знаковість і складність семантики невербальних прототипів, процес фразеологізації таких виразів відбувається на основі їхніх первинних значень. Розвиток вторинного значення зумовлений метонімічним і метафоричним перенесенням вихідного невербального сценарію на дії, вчинки, ознаки людини, що не супроводжуються фізичними рухами, але вказують на вихідний зміст невербальних засобів.
Розвиток вторинних значень опосередкований особливостями етноспецифічного світобачення, які представлені в культурі у формі традиційних норм поведінки, а вербалізованими виявляються в оцінних конотаціях. Це стає підставою для утворення фразем-синонімів чи фразем-варіантів, похідних від вторинного метафоризованого значення.
Таким чином, серед кінематичних фразеологізмів спостерігаємо процес метафоризації, який відбувається перенесенням знакового змісту невербальної семіотичної системи на іншу концептосферу (зі сфери рухів на сферу соціальної діяльності, сферу соціальних відносин). Наявність компонентів семантичної структури, що відображають об’єктивні знання, полегшує декодування образно-метафоричного змісту таких фразеологічних одиниць.
5. У сучасній болгарській мові існує корпус специфічно організованих мовних засобів, які позначають психо-емоційні стани людини. Виходячи з особливості процесу протікання емоційного стану, яка полягає у комплексності та дискретності, виявляємо, що такі номінації вказують на емоції опосередковано, позначаючи не власне емоцію, а її переживання (вираження) людиною. Останнє представлене комплексом окремих невербальних одиниць зовнішніх симптомів внутрішнього стану. Невербальна концептуалізація емоцій обумовлена правилами емотивної поведінки”, які залежать від соціальних і культурних чинників, що є підставою стверджувати про її належність до ідіоетнічних ознак.
Більшість психоемоційних станів у болгарській мові передається фразеологічними знаками невербальних стереотипів етносу. Переважна більшість виявлених ФО пов’язана з мімічними кінемами. Це пов’язано з тим фактом, що зовнішній вияв емоцій більше втілюється в обличчі людини, ніж в інших частинах тіла.
Зважаючи на численність таких номінацій, ми виділяємо їх в окрему підгрупу кінематичних ФО фізіономічних ФО. За характером знакової співвіднесеності вони поділяються на власне фізіономічні фразеологізми (співвідносні з руховою сферою м’язів обличчя) та візуально-фізіономічні фразеологізми (співвідносні з візуальною поведінкою). Фізіономічні ФО передають вербалізовані значення емоційних переживань (радість”, задоволення”, здивування”, збентеження”, сором”, стурбованість”, відчай і розпач”, незадоволення”, гнів”) і орієнтовані на емотивну портретизацію, формуючи цілісний образ людини, що перебуває в тому чи іншому психоемоційному стані (наприклад, стан незадоволення: ФО сключвам вежди, направям кисела физиономия, скърцам със зъби, стисвам устни, надувам нос, гледам изпод вежди).
З огляду на загальні закономірності фразеосеміотичних процесів розглянутого фразеосемантичного поля, семантика деяких з наведених фразеологічних одиниць стає основою для розвитку вторинних значень, обумовлених етноспецифічними рисами ментальних стереотипів. Таким чином, частина розглянутих зворотів, крім позначення психоемоційного стану, виражає також значення характерних рис людини та міжсуб’єктних стосунків, для яких, однак, донорською виступає концептосфера емоцій. Це унаочнює загальну особливість когнітивних механізмів у процесах фразеотворення, коли відбувається тісне переплетення різних фрагментів національно-мовної картини світу.
6. Дослідженням концептуалізації невербальної поведінки встановлено, що специфіка фразеологізмів, прототипами яких є одиниці мови тіла”, визначається значною мірою світобаченням народу, особливостями його культури і побуту. Національно-культурні елементи семантики таких фразеологізмів виявляються переважно у прямому значенні сукупного словесного комплексу, оскільки невербальні засоби спілкування це реалії культури і фрагменти національно-специфічної моделі світу.
НЗС є синтезом біологічної та культурно обумовленої моделей, а тому є частиною соматичного коду культури. Вони орієнтовані на вербалізацію концепту людина”, а саме відтворення цілісного образу комунікативно активної особистості. Вважаючи соматичний код базовим, найдавнішим з наявних культурних кодів, встановлюємо, що функціонування у мові численних зворотів на позначення станів людини, рис людської вдачі, стосунків між людьми тощо, які виникли на основі образного переосмислення невербальних стереотипів, є виявом загальної особливості етноспецифічних когнітивних процесів, а саме пізнання світу через самопізнання. Водночас можна припускати, що деякі стереотипні функціональні властивості соматизмів, які склалися в національній картині світу, є наслідком специфіки вияву невербальної поведінки, якій притаманна взаємна обумовленість біологічних і культурних чинників (наприклад, праворукість, що зумовлена суто фізіологічними особливостями специфікою головного мозку певною мірою обумовлює символіку руки в етноспецифічній картині світу, а також і змістове наповнення просторових опозицій правий лівий”).
Отже, в процесі розвитку етносу (в результаті його емпіричного, історичного та духовного досвіду) на фізіологічні вияви накладаються внутрішньосоціальні правила і норми, і таким чином невербальні засоби постають реаліями національної культури, що, у свою чергу, стають основою для втілення у національній фразеосистемі найбільш культурно обумовленої системної ділянки мови.
Аналізовані фразеологізми демонструють стереотипну аналогізацію невербальної поведінки з іншими концептосферами і тим самим виявляють свою здатність до відображення ментальних і психічних рис свідомості індивідуальної, що інтегрується з колективним позасвідомим. Тому виявлені в ході дослідження фразеологічні засоби вираження НЗС можуть бути інтерпретовані як продукти вияву мови і культури відповідної мовної спільноти.
7. Аналіз мовних засобів представлення невербальних знаків дає змогу встановити специфічні риси болгарської невербальної традиції, що уможливлює відтворення етноспецифічної невербальної семіотичної системи за її мовним описом. Компоненти семантики ФО, похідних від НЗС, засвідчують традиційні уявлення носіїв мови щодо використання невербальних одиниць у процесі міжособистісного спілкування. Зокрема, у болгарській етносвідомості стереотипними функціональними властивостями НЗС є, насамперед, вираження шанобливого і толерантного ставлення до комунікативного партнера, а також дотримання певного рівня самоповаги, чому підлягають всі правила використання позамовних знаків. Будь-яке інше вживання невербальних засобів розцінюється як відхилення від етикетної норми і набуває негативної оцінки.

СПИСОК БІБЛІОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акишина А. А., Кано Х., Акишина Т. Е. Жесты и мимика в русской речи: Лингвострановедческий словарь. М.: Русский язык, 1991. 144с.
2. Арутюнова Н. Д. Наивные размышления о наивной картине языка // Язык о языке: Сборник статей /Под ред. Н. Д. Арутюновой. М.: Языки русской культуры, 2000. 624 с. С. 7 22.
3. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 382 с.
4. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. 2-е изд. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
5. Байбурин А. К. Некоторые вопросы этнографического изучения поведения // Этнические стереотипы поведения /Под ред. А. К. Байбурина. М.: Наука, 1985. 325 с. С. 7 21.
6. Байбурин А. К. Об этнографическом изучении этикета // Этикет у народов передней Азии /Под ред. А. К. Байбурина. М.: Наука, 1988. 263 с. С. 12 37.
7. Байбурин А. К. Ритуал в системе знаковых средств культуры // Этнознаковые функции культуры /Отв. ред. Ю. В. Бромлей М.: Наука, 1991. 224 с. С. 23 42.
8. Байбурин А. К., Топорков А. Л. У истоков этикета. Л.: Наука, 1990. 165 с.
9. Бао Хун. Национально-культурная специфика фразеологизмов в русском и китайском языках // Фразеология в контексте культуры /Под ред. В. Н. Телии. М.: Языки русской культуры, 1999. 336 с. С. 305 310.
10. Бгажноков Б. Х. Культура общения и семиозис // Этнознаковые функции культуры /Отв. ред. Ю. В. Бромлей М.: Наука, 1991. 224 с. С. 43 57.
11. Бгажноков Б. Х. Психология и техника коммуникативного поведения адыгов // Национально-культурная специфика речевого общения народов СССР /Под ред. Е. Ф. Тарасова. М.: Наука, 1982. 152 с. С. 47 75.
12. Белоусова А. С. Человек: имя и смысл // Функциональная лингвистика. Язык Человек. Власть. Материалы конференции. Ялта, 1 6 октября, 2001. Симферополь, 2001. 625 с. С. 20 21.
13. Бєлова А. Д. Нові тенденції у вивченні мов і комунікації // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник статей /Під ред. О. І. Чередниченка. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1999. 176 с. С. 98 193.
14. Березкин Ю. Е. Жесты у древних перуанцев // Этнические стереотипы поведения /Под ред. А. К. Байбурина. М.: Наука, 1985. 325 с. С. 250 278.
15. Бирих А. К., Мокиенко В. М., Степанова Л. И. Словарь русской фразеологии: Историко-этимологический справочник. СПб.: Фолио-Пресс, 1998. 704 с.
16. Бланар В. О внутренне обусловленных семантических изменениях // Вопросы языкознания. 1971. №1. С. 3 13.
17. Большакова Н. И., Гтили А. Типология этикетных стратегий в современном русском и французском языках // Язык и культура. V Международная научная конференция. Т.3. Национальные языки и культура в их специфике и взаимодействии. К.: Collegium,1997. 212 с. С. 11 16.
18. Бондаренко Я. А. Прагмалингвистические средства реализации психологического влияния в процессе межличностного общения // Функциональная лингвистика. Язык Человек. Власть. Материалы конференции. Ялта, 1 6 октября, 2001. Симферополь, 2001. 625 с. С. 28 29.
19. Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування: Навчальний посібник. К.: АртЕк, 2000. 192 с.
20. Бояджиев Т. Българска лексикология. С.: Наука и изкуство, 1986. 300 с.
21. Бромлей Ю. В. Этнические функции культуры и этнография // Этнознаковые функции культуры /Отв. ред. Ю. В. Бромлей М.: Наука, 1991. 224 с. С. 5 22.
22. Букринская И. А., Кармакова О. Е. К вопросу о языковой картине мира // Функциональная лингвистика. Язык Человек. Власть. Материалы конференции. Ялта, 1 6 октября, 2001. Симферополь, 2001. 625 с. С. 31 32.
23. Булыгина Т. В., Шмелев А. Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Языки русской культуры, 1997. 576 с.
24. Буркарт Р. Наука за комуникацията: Превод от нем. В.Търново: Пик, 2000. 496 с.
25. Вайнтрауб Р. М. Опыт сопоставления соматической фразеологии в славянских языках // Труды Самаркандского университета. Вопросы фразеологии. 1975. Вып. 288. № 9.
26. Вартанян Г. А., Петров Е. С. Эмоции и поведение. Л.: Наука, 1989. 145 с.
27. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов. М.: Языки славянской культуры, 2001. 288 с.
28. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Пер. с англ. М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с.
29. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики. М.: Языки славянской культуры, 2001. 272 с.
30. Верещагин Е. М. Роль и место страноведения в практике преподавания русского языка как иностранного // Роль и место страноведения в практике преподавания русского языка как иностранного. М.: Изд-во Московского ун-та, 1969. 148 с. С. 12 46.
31. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. О своеобразии отражения мимики и жестов вербальными средствами (на материале русского языка) // Вопросы языкознания. 1981. №1. С. 36 47.
32. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура. Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. 3-е изд. М.: Русский язык, 1983. 246 с.
33. Виденов М. Езиковата култура на българина. С.: Анубис, 1995. 192 с.
34. Виденов М. Към българската паралингвистика. Год. на СУ, Фак. Слав. филол., 72, 1979, № 1. С.: Изд-во на БАН, 1982. 94 с.
35. Виноградов В. В. О взаимодействии лексико-семантических уровней с грамматическими в структуре языка // Мысли о современном русском языке: Сборник статей /Под ред. В. В. Виноградова. М.: Просвещение,1969. 215 с. С. 5 23.
36. Виноградова Л. Н. Новобрачная в доме мужа: Стереотипы этикетного и ритуального поведения // Логический анализ языка: Языки этики. М.: Языки русской культуры, 2000. 448 с. С. 325 331.
37. Волос Р. П. Введение в изучение невербальной коммуникации русского языка // Страноведение и преподавание русского языка иностранцам. М.: Изд-во Московского ун-та, 1972. 214 с. С. 74 82.
38. Волоцкая З. М., Николаева Т. М., Сегал Д. М., Цивьян Т. В. Жестовая коммуникация и ее место среди других систем человеческого общения // Из работ московского семиотического круга. М.: Языки русской культуры, 1997. 896 с. С. 8 17.
39. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228 с.
40. Воробьевъ В. Опытъ классификаціи выразительныхъ движеній по ихъ генезу (Докладъ, читанный въ Московскомъ Психологическомъ Обществе въ заседаніи 1-го ноября 1897 года) // Вопросы философіи, кн. 40. 1897. С. 717 753.
41. Вътов В. Лексикология на българския език. В.Търново: Абагар, 1998. 424 с.
42. Гак В. Г. Национально-культурная специфика меронимических фразеологизмов // Фразеология в контексте культуры /Под ред. В. Н. Телии. М.: Языки русской культуры, 1999. 336 с. С. 260 265.
43. Галичев А. И. Сопоставительное описание некоторых элементов кинесики и проксемики носителей немецкого и русского языков // Перевод и проблемы сопоставительного изучения языков. М.: Изд-во МГУ, 1986. 144 с. С. 18 24.
44. Гамзюк М. В. Емотивний компонент значення у процесі створення фразеологічних одиниць. К.: Вид. центр КДЛУ, 2000. 256 с.
45. Гачев Г. Национальные образы мира. М.: Советский писатель, 1988. 448 с.
46. Гачев Г. Национальные образы мира. Космо-Психо-Логос. М.: Прогресс - Культура, 1995. 480 с.
47. Георгиева П. За българските показателни кинеми // Български език, 1989. кн. 4. Год. XXXIX. С. 331 336.
48. Глухов В. М. О внутрифразеологической омонимии // Русский язык в школе. 1975. № 3. С. 70 74.
49. Голубничая О. И. Функционирование обращения в высказываниях, направленных на психологическую поддержку адресата // Функциональная лингвистика. Язык Человек. Власть. Материалы конференции. Ялта, 1 6 октября, 2001. Симферополь, 2001. 625 с. С. 51.
50. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. К.: Наукова думка, 2001. 340 с.
51. Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации. М.: Наука, 1980. 105 с.
52. Григорьева С., Григорьев Н., Крейдлин Г. Словарь языка русских жестов. М. Вена: Языки славянской культуры, 2001. 256 с.
53. Гридин В. Семантика эмоционально-экспрессивных средств языка // Психолингвистические проблемы семантики. М: Наука, 1983. 286 с. С. 113 119
54. Губин В., Некрасова Е. Философская антропология: Учебное пособие для вузов. М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000. 240 с.
55. Гулян А. М. Коммуникативные движения у армян // Семиотика и проблемы коммуникации: Сборник статей /Отв. ред. С. Р. Вартазарян. Ереван: АН Арм. ССР, 1981. 156 с. С. 125 127.
56. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 452 с.
57. Гусева П. Т. Речевое воздействие и проблемы межкультурного понимания // Функциональная лингвистика. Язык Человек. Власть. Материалы конференции. Ялта, 1 6 октября, 2001. Симферополь, 2001. 625 с. С. 56 57.
58. Даниленко Л. І. Національно-культурна семантика чеської фразеології / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. К., 2000. 176 с.
59. Демьянков В. З. Семантические роли и образы языка // Язык о языке: Сборник статей /Под ред.Н. Д. Арутюновой. М.: Языки русской культуры, 2000. 624 с. С. 193 270.
60. Джелепов В. Невербални аспекти на комуникативни интеракции // Висше военно общовойсково училище «В. Левски», Научни трудове, кн. 51, Филология ч. II, Икономика. В.Търново, 1997. 421 с. С. 238 245.
61. Динева А. Валентности и семантични роли при изразяването на емоции // Български език, 1999/2000, кн. 2. Год. XLVIII. С. 1 25.
62. Добрунова О. Влияние эмоций на синтаксический строй разговорной речи (на материале нем. языка): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т. М., 1990. 19 с.
63. Добрушина Н. Р. Была не была!.. (О репликах-жестах отчаяния) // Логический анализ языка. Образ человека в культуре и языке /Под ред. Н. Д. Арутюновой. М.: Индрик, 1999. 422 с. С. 194 204.
64. Ермолаева Е. А. Психосемиотический анализ жестикуляции как знакового средства общения (в соотношении с языком): Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01 / Моск. гос. пед. ин-т. М., 1984. 17 с.
65. Ефтимова А. Невербалната комуникация в телевизията. С.:, ИК «Сема РШ», 2002. 140 с.
66. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. 2001. № 5. С. 48 63.
67. Железанова Т. Г. Номинация паралингвистических явлений в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т. М., 1982. 26 с.
68. Завацький В. І. Фізіологічна характеристика рухів як цілеспрямованої поведінки людини: Навчальний посібник. Луцьк: Надстир’я, 1993. 84 с.
69. Задорожна І. П. Частотні характеристики соматизмів у німецькій фразеології та художній літературі // Функциональная лингвистика. Язык Человек. Власть. Материалы конференции. Ялта, 1 6 октября, 2001. Симферополь, 2001. 625 с. С. 85 86.
70. Иванов Вяч. Вс. Об одном типе архаических знаков искусства и пиктографии // Ранние формы искусства: Сборник статей /Отв. ред. Е. М. Мелетинский. М.: Искусство, 1972. 479 с. С. 105 148.
71. Иванов Вяч. Вс., Топоров В. Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. М.: Наука, 1965. 248 с.
72. Иванова К. Универсалното и специфичното в диалога // Български език, 1980, кн. 5. Год. ХХХ. С., 392 399.
73. Ильин В. В. Язык Понимание Культура // Язык и культура: Факты и ценности: К 70-летию Юрия Сергеевича Степанова. М.: Языки славянской культуры, 2001. 600 с. С. 267 272.
74. Карпенко М. А. Понятия лингвокультурология”, лингвострановедение”, лингвокраеведение” и их соотношение // Язык и культура. V международная научная конференция. Т.3. Национальные языки и культуры в их специфике и взаимодействии. К.: Collegium, 1997. 212 с. С. 89 91.
75. Коваль-Костинська О. В. Мовленнєвий етикет в українській та болгарській мовах // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур: Зб. наук. пр. К.: Вид-во Київського ун-ту, 2000. 404 с. С. 185 193.
76. Козеренко А., Крейдлин Г. Тело как объект природы и тело как объект культуры (о семантике фразеологизмов, построенных на базе жестов) // Фразеология в контексте культуры / Под ред. В. Н. Телии. М.: Языки русской культуры, 1999. 336 с. С. 269 277.
77. Колшанский Г. В. Паралингвистика. М.: Наука, 1974. 81 с.
78. Корнилов О. А. Языковые картины мира как производные национальных менталитетов. М.: ЧеРо, 2003. 349 с.
79. Корніяка О. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити? К.: Либідь, 1995. 96 с.
80. Красильникова Е. В. Жесты и языковые фразеологизмы (к соотношению вербального и жестового кодов) // Из опыта создания лингвострановедческих пособий по русскому языку. М.: Изд-во МГУ, 1977. 208 с.