СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ НАЗВ ЕМОЦІЙНО-АФЕКТИВНИХ СТАНІВ У ПОЛЬСЬКІЙ МОВІ : Семантическое поле НАЗВАНИЙ ЭМОЦИОНАЛЬНО-аффективных состояний В польском языке

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Аскерова Ірина Аліївна
УДК 811.162.1’37

СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ НАЗВ ЕМОЦІЙНО-АФЕКТИВНИХ СТАНІВ
У ПОЛЬСЬКІЙ МОВІ

10. 02. 03 слов’янські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, доцент
Черниш Тетяна Олександрівна

Київ 2006

ЗМІСТ

Список умовних скорочень.........3
Вступ.5

Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади семантичного аналізу лексики на позначення емоційно-афективних станів......................13
1.1. Емоції як психофізіологічні стани. Особливості вивчення назв емоцій у мовознавстві...13
1.2. Поняття семантичного поля в лінгвістиці й основні принципи його моделювання..21
1.3. Мовна картина світу як об’єкт лінгвістичного дослідження.25

Розділ 2. Семантико-структурні особливості назв емоційно-афективних станів у польській мові...31
2.1. Семантичне мікрополе радості..31
2.2. Семантичне мікрополе смутку..52
2.3. Семантичне мікрополе страху.......89

Розділ 3. Історико-етимологічна характеристика найменувань емоційно-афективних станів.121
3.1. Лексичні одиниці з мікрополя радості...121
3.2. Назви, об’єднані спільним значенням "смуток, печаль"..131
3.3. Лексеми на позначення страху161

Висновки.....190
Список використаних джерел.199
Список використаної літератури...206

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку лінгвістики особливо актуальними є антропо- й етноцентричні та когнітивні підходи, для яких пріоритетним є вивчення мови в її зв’язках із мисленням, ментальністю, культурою. Ці завдання реалізуються передовсім у дослідженні лексичного рівня мови як знаряддя й наслідку категоризаційно-оцінної діяльності певної лінгвокультурної спільноти, як скарбниці її знань, уявлень, досвіду, самобутності світосприйняття. На думку вчених, властивий мові спосіб концептуалізації дійсності є частково універсальним, а частково національно специфічним: носії різних мов бачать світ крізь призму своїх мов дещо по-різному [6, 350-351]. Пізнання лінгвоментальної природи номінативних процесів сприяє, таким чином, виявленню загального, спільного та самобутнього, неповторного у культурно-етнічному просторі мови.
Важлива роль у контексті цих проблем належить дослідженню складу й структури угруповань лексики на позначення внутрішнього світу людини, зокрема, її емоційно-афективних станів, а також аналізові семантичної мотивації таких лексем. Це пояснюється винятково вагомою роллю «внутрішніх» відчуттів у житті особи: «сенс нашого існування має афективну, емоційну природу... Не маючи емоцій, тобто не вміючи відчувати радості й печалі, гніву і провини, ми не були б у повній мірі людьми» [71, 16, 22].
Емоції та почуття людини неодноразово були об’єктом уваги польських мовознавців, проте на сьогодні ще бракує комплексного семантичного монографічного їх опису. Усю літературу, присвячену досліджуваній проблематиці, умовно можна розподілити на три групи, першу з яких репрезентують теоретичні розробки, в яких робляться спроби уніфікувати і впорядкувати невідповідності в термінологічно-поняттєвому апараті, обґрунтувати методологічно різні засади й підходи до дослідження лексики на позначення внутрішнього світу людини, запропонувати власні класифікаційні схеми тощо. Цим питанням присвячено, зокрема, праці Я. Пузиніни «Uczucia а postawy we wspуіczesnym jкzyku polskim» [267], К. Дати «W jaki sposуb jкzykoznawcy opisuj№ emocje?» [203], Д. Шумської «O emocjach bez emocji» [285], І. Новаковської-Кемпної «Jкzyk ciaіa czy ciaіo w umyњle, czyli О metaforyce uczuж» [256] та ін.
Важливий внесок у розробку концепції про культурну зумовленість позначення й вираження емоцій належить польсько-австралійській дослідниці А. Вєжбіцкій, яка стверджує, що «емоції та культура нерозривно пов’язані між собою. Щоб досліджувати роль емоцій у певній культурі і значення культури у формуванні й концептуалізації емоцій, ми повинні звертати особливу увагу на мову в усіх її аспектах лексичному, граматичному та прагматичному» [297, 189]. Дослідниця слушно зауважує, що, подібно як і окрема людина, кожна нація відрізняється від іншої підвищеною чи низькою емоційністю, а тому особливий інтерес становить вивчення концептуалізації емоцій у певній мовній родині, групі, окремій мові чи навіть ідіолекті. Авторка створює також своєрідну семантичну метамову й описує емоційні стани людини за допомогою компонентів «X відчуває Z = Х почувається так, як хтось, коли» [тж].
Сучасна польська дослідниця А. Міколайчук, спираючись на погляди А. Вєжбіцкої, Дж. Лакоффа та інших учених, також досліджує механізми взаємозв’язку невробіології, з одного боку, і культури, з іншого боку, у тлумаченні й мовному вираженні душевних переживань людини [248].
Значно чисельнішою є друга група праць, яку складають розвідки, присвячені семантичному описові вибраних назв психічних станів. До перших спроб аналізу емоційної лексики належать статті Д. Буттлєр, яка ще в 70-их рр. минулого століття, використовуючи метод компонентного аналізу, досліджувала групу польських прикметників зі значенням "такий, що перебуває у зв’язку із радістю" [199, 201]. А. Вєжбіцка, враховуючи не психологічні дані, а інтуїцію, мовне чуття, описала явища внутрішнього світу людини й представила результати своїх семантичних «медитацій» у монографії «Kocha, lubi, szanuje» [299]. Е. Сятковська досліджувала назви позитивних і негативних емоцій у польській та чеській мовах XIV-XX ст. на матеріалі пам’яток писемності й історичних словників [273, 274]. А. Спаґінська-Прушак опрацювала лексико-семантичну групу з домінантою strach і gniew у польській, російській, сербській і хорватській мовах [282].
Найґрунтовнішими дослідженнями лексики на позначення афективної сфери особистості в польському мовознавстві є праці І. Новаковської-Кемпної. У розвідці «Konstrukcje zdaniowe z leksykalnymi wykіadnikami predykatуw uczuж» [259] дослідниця представила семантичні моделі і структуралізацію предикатів, що виражають емоції та почуття людини. У монографії авторки «Konceptualizacja uczuж w jкzyku polskim» [257, 258] у дусі когнітивізму здійснено дослідження метафори на позначення емоцій у польській та болгарській мовах з метою виявлення специфіки концептуалізацій у мовній свідомості обох народів.
А. Пайдзінська досліджувала особливості вираження емоцій на матеріалі польської фразеології [263]. У. Копеч займалась вивченням розвитку лексики емоцій у мові дітей і молоді [234]. Предикати на позначення психічного дискомфорту особи в російській мові у зіставленні з польською стали предметом аналізу М. Борек [195]. У 1997 р. А. Міколайчук захистила кандидатську дисертацію під керівництвом Р. Ґжеґорчикової на тему «Nazwy gniewu we wspуіczesnym jкzyku polskim (Analiza semantyczna podstawowych leksemуw)». Результати дослідження представлені в монографії [246].
Загалом серед сучасних польських дослідників, окрім згаданих вище, що займаються вивченням окремих назв емоцій та почуттів людини, слід назвати імена таких учених, як Р. Ґжеґорчикова, М. Якубович, М. Ґуґала, К. Томчак, А. Карась, А. Кшижановська, Е. Новак, А. Роля, Е. Єнджейко та ін.
У листопаді 2002 р., а потім і 2003 р. у Варшаві було проведено дві наукові конференції, перша з них називалася «Anatomia gniewu. Emocje nеgatywne w jкzykach i kulturach њwiata», а друга «Anatomia szczкњcia. Emocje pozytywne w jкzykach i kulturach њwiata», результати яких представлені у збірниках під тими ж назвами [186, 187].
І, нарешті, остання група праць стосується вивчення особливостей функціонування назв емоцій і почуттів у художній літературі. Так, Б. Сєрадзка досліджувала емоційні стани Б. Шульца у світлі лексики з «Ksiкgi Listуw» [276], її авторству належить також монографія «Jana Kochanowskiego renesansowy њwiat uczuж: Аnaliza jкzykoznawcza» [277]. Предметом дослідження А. Кіновської була концептуалізація кохання й ненависті в повісті «Wichrowe Wzgуrza» Е. Бронте та в її польських перекладах [229]. І. Заґурська аналізувала лексеми, належні до тематичної групи страху, в романі «Хождение по мукам» О. Толстого та його польському перекладі [303]. Особливостям функціонування назв емоцій у мові й у тексті присвячений 14-й том серії «Jкzyk a Kultura».
Серед російських лінгвістів, які займаються дослідженням лексикографічного тлумачення й синтаксичної сполучуваності назв емоцій, варто назвати Ю. Д. Апресяна [4, 6], В. Ю. Апресян [4], Н. Д. Арутюнову [9, 11], Л. М. Іорданську [73], О. В. Падучеву [109] та деяких інших. Особливості категоризації емоцій у мові вивчав В. І. Шаховський [175]. Деякі аспекти системної організації лексичних назв на позначення почуттів і переживань особи на матеріалі різних мов стали предметом дисертаційних праць О. Є. Сретенської [142], Д. Ш. Левиної [91], О. В. Расточинської [126] тощо. Окремі спостереження щодо ґенези деяких назв психічних станів людини містяться у працях М. М. Покровського [116] і Ю. В. Откупщикова [107].
В українській мовознавчій науці проблема вивчення лексики на позначення афективної сфери особистості є порівняно мало розробленою, деякі її аспекти розглядаються у дисертаційних дослідженнях або окремих статтях. Так, зокрема, вивченню структурно-функціональної характеристики назв іменників зі спільним значенням "почуття, переживання" присвячена дисертація Л. І. Шахової [174], відсубстантивних прикметників із семою "емоційно-психічний стан" у діахронії О. І. Артюх [8], концептуальному аналізові деяких груп негативних емоцій Л. А. Антипенко [2]. Особливості фразеологічної номінації явищ внутрішнього життя людини розглядаються у працях Н. М. Курикалової [89] та Е. М. Покровської [115]. Згадані вище дослідження здійснені переважно на матеріалі російської мови. Висвітленню внутрішньої форми назв емоцій в українській мові присвячена дисертаційна праця П. О. Селігея [134]. Семантика, категоризація й мовне вираження назв емоцій є на сучасному етапі предметом аналізу І. О. Голубовської [56] та Л. І. Ніколаєнко [105]. Загальні проблеми відображення емоцій у мові представлені в розвідці Н. П. Башкірової [23].
Як бачимо, вже чимало зроблено в галузі вивчення лексики на позначення афективної сфери особистості. Однак, незважаючи на ці здобутки, низка теоретичних і методологічних питань вироблення схем і моделей опису лексики на позначення емоцій усе ще є не розв’язаною, а чималі масиви відповідних мовних одиниць досі не дістали наукового висвітлення. Дослідники аналізують, як правило, лише домінанту синонімічного ряду і фразеологічні одиниці або дієслівно-іменні конструкції, до яких входить аналізована лексична одиниця, залишаючи поза увагою структурно-семантичні особливості окремих слів і системні відношення поміж семантично співвідносними утвореннями. Якщо ж учені торкаються проблеми системної організації лексики на позначення емоцій та почуттів людини, то об’єктом їх праць у більшості випадків є слова однієї частини мови, як правило, іменники або дієслова.
Слід особливо підкреслити, що найменше висвітленим у сучасній лінгвістичній полоністиці залишається історичний аспект цього лексичного поля, який розкриває походження назв емоційно-афективних станів, їх формально-дериваційну і значеннєву еволюцію, моделі їхньої первісної номінації та закономірності подальшого смислового розвитку.
Отже, актуальність нашого дисертаційного дослідження визначається, по-перше, тим, що обрана нами тема відповідає провідним тенденціям сучасної світової лінгвістики, її прагненню до розгляду мови з антропоцентричних та когнітивних позицій і в контексті культури, конкретним виявом чого є встановлення, опис й аналіз мовних образів різних фрагментів дійсності, як матеріальної, так і ідеальної, як антропогенної, так і фізіогенної.
По-друге, актуальність цієї праці пояснюється недостатньою вивченістю зазначених мовних утворень та явищ у польській мові, зокрема, у деяких істотних для них аспектах, як також і відсутністю теоретико-методологічного апарату, необхідного для висвітлення емоційної лексики саме в цих нових аспектах, у тому числі й комплексній синхронно-діахронічній перспективі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження концептуально пов’язане з науковим проектом Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні проблеми філології», а також із напрямком студій з походження, розвитку та особливостей функціонування польської мови, що розробляється на кафедрі полоністики Інституту філології.
Метою праці є комплексне синхронно-діахронічне дослідження лексичних одиниць на позначення емоційно-афективних станів, пов’язаних з радістю, смутком і страхом, у польській мові. Таке дослідження передбачає аналітичний опис відповідних лексичних підсистем у польській мові на її сучасному синхронічному зрізі та характеристику їхнього історичного підґрунтя.
Поставленою метою передбачено коло таких завдань:
1) визначити [S1]істотні екстралінгвістичні ознаки денотатів аналізованої лексики, тобто емоцій та афектів як психофізіологічних станів людини; з’ясувати особливості мовного моделювання афективної сфери особистості;
2) проаналізувати досвід лінгвістичних студій у цій сфері, опрацювати теоретико-методологічні засади синхронно-діахронічного моделювання семантичного поля на позначення емоційно-афективних станів;
3) встановити склад і межі обраних семантичних мікрополів, їхнє місце в загальному семантичному полі найменувань емоцій у польській мові;
4) виявити особливості структурної організації досліджуваних мікрополів, визначити їхні ядерні й периферійні зони;
5) проаналізувати семантико-структурні особливості польових конституентів;
6) простежити особливості мовної концептуалізації назв емоцій у взаємозв’язку з національно специфічними особливостями польської мовної свідомості;
7) здійснити поглиблений історико-етимологічний аналіз обраних емотивних назв, розкрити моделі їхньої первісної мотивації, встановити закономірності формальної і смислової еволюції досліджуваної групи лексики; 8) виявити закріплені в них традиційні знання й уявлення, свідчення давнього міфологічного мислення й у цей спосіб відтворити відповідний фрагмент архаїчної мовної картини світу.
Об’єктом дисертаційного дослідження є мікрополя польських лексем на позначення радості, смутку і страху, узяті в синхронії й діахронії.
Предметом дисертації є склад і структура зазначених мікрополів, становлення і значеннєвий та формально-дериваційний розвиток їхніх компонентів.
Методами, які застосовано в дисертаційному дослідженні, є: описовий, порівняльно-історичний, метод внутрішньої реконструкції, компонентного, концептуального аналізу й семантичних паралелей.
Джерела. Дослідницьку картотеку (понад тисяча фіксацій) складено на підставі тлумачних, перекладних, ідеографічних, діалектологічних, історичних і етимологічних словників польської та інших слов’янських мов, а також праць із польської і слов’янської історичної лексикології й етимології. Використано наукові розвідки в галузі психології, філософії, історії матеріальної і духовної культури. Ілюстративним матеріалом слугували відомості електронного мовного корпусу Редакції словників польської мови видавництва PWN та газети "Rzeczpospolita", а також художня література й сучасна публіцистика.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що вперше здійснено комплексний синхронно-діахронічний аналіз мікрополів польської лексики на позначення радості, смутку й страху; встановлено чи уточнено етимологію низки конституентів цих мікрополів; виявлено їхні формально-дериваційні моделі, схеми первісної семантичної мотивації та особливості подальшої значеннєвої еволюції.
Теоретичне значення дисертаційної праці полягає у виробленні теорії й методики комплексного синхронно-діахронічного підходу до аналізу польових угруповань лексичного матеріалу, що значно розширює і поглиблює можливості застосування теоретичної моделі семантичного поля в етно- й антропоцентричних студіях. Матеріали дисертації є важливими для подальшої розробки проблем слов’янської етимології, а також для опрацювання питань історичного розвитку слов’янської та польської лексики. Простеження семантичної і формально-дериваційної еволюції назв емоцій на широкому діахронічному тлі становить також інтерес для розробки загальнотеоретичних проблем, пов’язаних із закономірностями виникнення й історичного розвитку лексики на позначення внутрішнього світу людини.
Практичне значення. Матеріали дисертації можуть бути використані в лексикографічній практиці при укладанні тлумачних, ідеографічних, синонімічних, антонімічних та перекладних словників польської мови, в узагальнюючих працях з лексикології та історії польської і слов’янських мов, етимології, когнітивної лінгвістики, у читанні курсів та спецкурсів із семасіології, лексикології, історії польської мови, етимології та лінгвокраїнознавства, а також у створенні відповідних підручників та посібників.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури й списку використаних джерел.
Апробація результатів дослідження відбувалася на засіданнях кафедри полоністики та на щорічних наукових конференціях Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на щорічних підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (2003-2006 рр.), а також на таких наукових конференціях: «Науково-дослідна діяльність молодих учених: особливості підготовки майбутнього вчителя» до 170-річного ювілею Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (18-19. 05. 2004 р.), XIV Міжнародна наукова конференція ім. проф. С. Бураго «Мова і культура» (20-24. 06. 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 7 публікаціях (із них 6 статей).

[S1]У дисертації має бути інфінітив /і має бути розв’язаним

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Комплексне синхронно-діахронічне дослідження семантичних мікрополів радості, смутку й страху та їхніх конституентів виявило, що відповідні емоції в мові мають свою специфіку як в аспекті вербалізації, так і в аспекті їх тлумачення, мотивації, вираження, а також значеннєвої еволюції відповідних лексем.
2. Аналіз емоційної лексики має в нашій праці багатоаспектний характер завдяки використанню синхронічного й діахронічного підходів і, відповідно, застосуванню різних методик дослідження.
3. Комплексність й інтердисциплінарність нашої праці полягає також у послідовному врахуванні психологічних та філософських розробок у галузі вивчення афективної сфери особистості. Це дозволило точніше визначити межі мікрополів, глибше зрозуміти природу взаємозв’язків конституентів мікрополів у синхронії та їхнє становлення й подальший розвиток у діахронічному плані, повніше й адекватніше здійснити аналіз їхньої змістової структури.
4. Дослідження емоційної лексики у двох зазначених хронологічних площинах довело доцільність і ефективність такого поєднання у плані встановлення й аналізу відповідного фрагмента мовної картини світу. Реконструкція первісної внутрішньої форми назв емоцій дозволяє повніше розкрити їхнє цілісне значення в польській мові й культурі, а простеження значеннєвої еволюції цих одиниць дає змогу детальніше висвітлити зміни, що відбувались у свідомості та світосприйнятті носіїв мови.
5. Дослідження конституентів семантичного поля назв емоційно-афективних станів, здійснюване за допомогою компонентного аналізу, описового й лінгвоконцептуального методів, уможливило змоделювання структурної організації відповідних мікрополів, зокрема, визначення їх меж, ядерних частин та периферійних зон, семантичного обсягу їх компонентів тощо. Було виявлено специфічні й спільні риси парадигматичних, синтагматичних й епідигматичних (асоціативно-дериваційних) відношень у межах кожного мікрополя, а на основі концептуального підходу було відтворено мовні образи відповідних емоцій у польській мові. Це дозволило вибудувати послідовну систему концептуалізацій емоційно-афективних станів, яка відображає асоціативне, символічне й культурно-історичне тло емоційної лексики як вираження національно-ментальної специфіки польської мови.
6. З метою адекватного аналізу семантико-структурних особливостей назв емоційно-афективних станів ми розробили спеціальну схему опису досліджуваних у нашій праці лексем, яка враховує такі семантичні параметри: первинність / похідність назви емоції чи афекту, її позитивна / негативна маркованість, причина і суб’єкт переживання, його симптоматика, інтенсивність (відносно слабка, сильна та гранично сильна емоція), характер протікання (коротко- чи довготривала), конструктивний / деструктивний вплив на поведінку людини. Дослідження цих особливостей дозволило нам якомога докладніше описати значеннєві відмінності й обертони у внутрішній структурі кожної одиниці, належної до відповідних синонімічних угрупувань, змоделювати шкалу інтенсивності цих найменувань тощо.
7. Варто констатувати, що описані в нашому дослідженні семантичні мікрополя радості, смутку і страху мають подібну структуру, оскільки в кожному такому мікрополі виділяється ядро, до якого входять найуживаніші лексичні одиниці, що є носіями основних значень, відзначаються високою частотністю вживання і стилістичною нейтральністю, а також ближчі й дальші периферійні зони.
Хоча структурно ці парадигматичні угрупування виявляють значну подібність, проте кількісно вони представлені неоднаково. Групи смутку і страху охоплюють у польській мові значно численнішу кількість синонімічних одиниць порівняно з групою радості. Така семантична асиметрія у бік негативних емоцій є до певної міри універсальною і детермінованою самою природою позначуваних душевних станів, адже психічна адаптація до бажаного, приємного наступає значно швидше, а отже, все позитивне в ціннісній картині світу сприймається з часом як норма. Сигнал про негативну емоцію повинен подаватись доти, доки небезпеку не буде усунено, відтак неприємні переживання залишають триваліший і глибший слід у душі й відповідно ширше та багатше відображені в мові.
8. З метою ґрунтовності й багатоплановості аналізу було залучено усі лексико-граматичні класи слів (іменники, прикметники, дієслова і прислівники), що виражають відповідні душевні стани, а також фразеологічні й пареміологічні одиниці та усталені словосполучення. У якості вихідних для аналізу було обрано субстантиви, оскільки вони, згідно з даними частотних словників і корпусу текстів польської мови, є основними позначеннями вичленовуваних людською свідомістю явищ, пов’язаних із внутрішнім світом людини, а також відзначаються високою частотністю й активністю вживання в сучасній польській мові.
9. Встановлення формально-дериваційних моделей проаналізованих у нашій праці назв у історичному аспекті дає підстави припускати, що на праслов’янському рівні хронологічно первинними позначеннями емоційних станів були переважно дієслова, а також віддієслівні прикметники. На цій базі на праслов’янському, а пізніше також на власне польському ґрунті виникла низка похідних лексем різної частиномовної належності.
Дослідження словотвірного потенціалу назв емоційно-афективних станів у сучасній польській мові дозволяє стверджувати, що більшість обстежених у праці лексичних одиниць характеризується значною дериваційною активністю, має широку низку похідних, представлених відповідно у субстантивних, вербальних, ад’єктивних й адвербіальних блоках.
9 а. Переважну більшість іменників складають віддієслівні та відад’єктивні nomina actionis і nomina essendi, що відтворюють семантику твірних основ. Це одиниці, утворені за допомогою суфіксів --enie[S1], --anie, -ota, --џс, --cja (zadowolenie, rozradowanie, tкsknota, bojaџс, desperacja), --oњж (radoњж, przykroњж, przyjemnoњж), -ycz (gorycz), деяких інших та нульового (їal, lкk). Сюди належать і мотивовані назвами емоцій деривати з різними словотвірними значеннями. До суфіксальних похідних відносимо nomina attributiva (wesoіek, smutas, melancholik, ponurak, desperat, bojaџliwiec) і nomina agentis (їaіobnik, strachajіo), а також їх модифікаційні деривати на позначення осіб жіночої статі (smuciara, melancholiczka, desperatka, їaіobnica). Окремі найменування стали твірною основою для мутаційних утворень з культурною семантикою (діал. radoњnik "хрестини; весільне тісто", radoњnikі "день, коли народилася дитина" і под.).
9 б. Серед вербативів найбільше відад’єктивних та відсубстантивних дериватів такого типу: суфіксального (smкtnieж, panikowaж, melancholizowaж), суфіксально-постфіксального (smuciж siк, weseliж siк, radowaж siк, strachaж siк) і префіксально-суфіксального (osowieж). Значна частина дієслів має девербативне походження: це каузативи (cieszyж, weseliж, trwoїyж тощо) та їх префіксальні відповідники доконаного виду (ucieszyж, zweseliж, rozweseliж, zasmuciж). Значення перфективності й фазовості виражають афіксальні вербативи (rozpaczyж, zasкpiж siк, zlкkn№ж siк, zasmuciж siк).
9 в. Типовими словотвірними моделями ад’єктивів є девербативи із загальним значенням схильності та суфіксом -liw- (цей різновид характерний переважно для назв із групи страху, пор. bojaџliwy, lкkliwy, trwoїliwy), відіменникові слова із суфіксами -n- (розширений варіант -ijn- / -yjn-) (rozkoszny, straszny, melancholijny, depresyjny), -iczn- (nostalgiczny, melancholiczny) та ін. Від прикметникових основ утворено модифікаційні деривати зі значенням суб’єктивно-експресивної оцінки (wesolutki, wesoluchny, smutnawy тощо).
9 г. Прислівники на позначення емоцій це суфіксальні деад’єктиви, утворені за допомогою формантів -о, -е (wesoіo, desperacko, smutno, przyjemnie, rozkosznie, їaіoњnie тощо).
10. Здійснений семантичний аналіз назв емоційно-афективних станів у польській мові дозволяє стверджувати, що самим компонентам відповідних мікрополів (іменникам, прикметникам, дієсловам і прислівникам) образність не притаманна. Лише на основі сполучуваності найменувань емоцій та афектів зі словами, що належать до різних семантичних сфер, не пов’язаних безпосередньо із внутрішнім світом особи, вдається відтворити закріплений у польській мовній свідомості метафоричний «ореол» цих феноменів людської психіки.
У ході нашого дослідження було встановлено, що ці абстрактні явища внутрішнього світу людини часто уявляються відірвано від особи у вигляді конкретних, матеріальних об’єктів. Так, спільною для трьох груп душевних станів є їх концептуалізація як рідкої або газоподібної субстанції (radoњж zalewa czyjeњ serce, strach napeіnia kogoњ, tкsknota wieje sk№dњ). Ці одиниці мають також чітку локалізацію й зовнішнє вираження, містячись, як правило, у серці й душі, відбиваючись в очах та на обличчі (radoњж malujе siк na twarzy, smutek ci№їy komuњ na sercu / duszy, strach wyziera komuњ z oczu).
Радість і смуток як позитивно й негативно марковані члени опозитивної пари асоціюються з протиставленими за своїм змістом уявленнями. Так, назви, об’єднані спільною смисловою рисою "радість", витлумачуються в польській мовній картині світу як світло, сонце (bіysk radoњci, radoњж opromienia czyj№њ twarz), вогонь (radoњж tli siк w sercu, czyjeњ oczy iskrz№ siк radoњci№), сила, що підносить людину вгору, окрилює її (radoњж podnosi kogoњ na duchu, uskrzydla kogoњ), солодкий смак (sіodka radoњж) тощо. Смутні душевні переживання виступають як холод (komuњ zrobiіo siк zimno wokуі serca ze smutku), морок, туман (smutek zamgliі oczy, chmura smutku ), гіркий смак (gorzki smutek), тягар, що тисне на людину, тягне її донизу (kіadzie siк kamieniem na duszy; smutek ci№їy komuњ na sercu) та ін.
Страх не має в польській мові співвідносного з ним позитивного корелята. За набором своїх образних колокацій ця емоція певною мірою зближується зі смутком, оскільки спільними для назв цих двох семантичних мікрополів є їх репрезентація як хвороби (chorowaж na nostalgiк, strach paraliїuje kogoњ, umieraж ze strachu), низької температури (chіуd przeszyі czyjeњ serce ze smutku, lodowaty strach) тощо. Особливістю смутку є його асоціація з чорним кольором (czarna rozpacz, czarny smutek), а страху із зерном (siaж / posiaж strach, niepokуj, trwogк).
На відміну від радості, емоції з групи смутку і страху концептуалізуються в польській мові не лише як неживі явища навколишнього світу, а і як живі істоти, що підкорюють собі людину, мучать, гризуть її, завдаючи їй болю (tкsknota poїera kogoњ, strach napada / obezwіadnia kogoњ / dіawi kogoњ za gardіo).
Варто відзначити, що дослідження контекстів на позначення вегетативних змін аналізованих у нашій праці назв емоцій свідчить про те, що найбільш яскравими та чисельними вони виявились у страху при майже повній відсутності у радості і смутку (pod kimњ uginaj№ siк nogi / kolana ze strachu, kogoњ boli brzuch ze strachu, ktoњ poci siк ze strachu, robiж w majtki / portki ze strachu). Подібний акцент мовців на інтерпретації фізіологічних реакцій страху свідчить про те, що цей психічний стан, у порівнянні з іншими переживаннями, характеризується дуже чітко вираженою симптоматикою.
11. Простежуючи природу й механізми того, як у польській мовній картині світу інтерпретується афективна сфера людини, ми виділили у смисловій структурі аналізованих лексем два основні компоненти: біологічно запрограмований, універсальний, характерний для всіх мовних колективів, та культурно зумовлений, унікальний, індивідуальний, властивий мовній свідомості польського етносу. Зіставлення двох образів емоцій наукового, базованого на дослідженнях у галузі психології, і наївного, зафіксованого у мові й реконструйованого у нашій праці, дозволяє стверджувати, що польська мова має розвинену лексичну парадигму для позначення різних проявів афективних станів людської психіки, закріплює вербалізовану інтерпретацію цих переживань, дає людську картину бачення емоцій, яка є досить близькою до універсальної наукової картини, але водночас і є національно специфічною, самобутньою й неповторною у влучному образному вираженні емоційних складників внутрішнього світу людини.
12. Завдяки проведеному етимологічному аналізові було встановлено, що контури досліджуваних мікрополів досить чітко окреслились уже в праслов’янську епоху. Основне ядро позначень радості, смутку і страху в польській мові складають лексеми праслов’янського походження з індоєвропейською генезою; більшість із них відтворюється практично в усіх сучасних слов’янських мовах, інші одиниці наявні у вигляді внутрішньослов’янських ізоглос. Окремі позначення емоцій та афектів є власне польськими інноваціями, а також лексичними запозиченнями, але кількість останніх є порівняно незначною.
13. Етимологічний аналіз назв емоцій виявив, що ці лексеми виникли на основі асоціацій за суміжністю чи подібністю між гетерогенними сутностями за універсальною схемою «конкретне, фізичне» → «абстрактне, психічне». Ця видозміна семантики відбувалась шляхом порівняння, зіставлення невідомого, пов’язаного зі світом внутрішнього життя, з уже відомим, пізнаним за допомогою практичного досвіду. Залежно від конотації самих душевних переживань, в основу їх внутрішньої форми були покладені явища, ситуації, процеси, ознаки тощо, які мали відповідну оцінку у свідомості людини.
Так, внутрішню форму частини назв радості становить позитивно маркована семантика життєвої сили, турботи, опіки, вдоволення потреб, бажань тощо (wesoіy < *veselъ < іє. *ṷesu- "добре", іє. *ṷes- "жити, перебувати"; radoњж < псл. *radostь < *raditi "турбуватися, піклуватися", zadowolenie < zadowoliж "догодити комусь" < *dovoliti "тс." < *voliti "бажати, прагнути", пор. також zadoњжuczynienie "задоволення" < czyniж zadoњж "робити достатньо".
Семантичною рисою "приємний вплив дотику" мотивована назва розкоші в польській мові (rozkosz < псл. *orzkoљь < псл. *kosnǫti "торкнутися, провести рукою, погладити"). Позитивно конотований сенс тиші породжує переносне значення радості (cieszyж siк, uciecha < псл. *tмљiti sк "тішитись", *utмха "забава" < *tмха "тиша, спокій", *tiхъ "тихий") тощо.
Ідея спричинення болісних фізичних відчуттів шляхом механічного ушкодження, стискання, високотемпературного впливу лягла в основу номінації значної кількості назв смутку як одного з провідних негативно маркованих душевних станів (рrzykroњж < псл. < *prikrъ "прикрий" < kr- "різати"; tкsknota < *tъsknǫti "тиснути, давити, гнітити"; їal < *ћalмti "горіти, палати, знищуватись у вогні" та деякі ін.).
Зі станом смутку, печалі асоціюється також семантична риса "гіркий, пекучий, їдкий смак" (gorycz "прикрість" < псл. *gorьkъ "гіркий" < *gorмti "горіти", pioіun "смуток" < pioіun "полин рослина, дуже гірка на смак" та ін.).
Деякі назви суму виникли як результат метафоричного перенесення образів темряви, мряки, каламутної води у сферу внутрішнього життя людини (smutek (smкtek) < *sъmǫtъkъ < *sъmǫtiti "скаламутити").
Від зовнішнього вияву печалі до самої емоції відбувся метонімічний розвиток пол. ponury (буквально "зігнутий; що ніби збирається пірнути") < *ponurъ < *nur- "опущений", *nuriti "занурювати", *nyrjati "пірнати".
На основі суміжності з певною частиною тіла, яка зазнає дискомфорту під впливом смутку, виникли такі назви, як melancholia < гр. мелбгчплЯб "розлиття чорної жовчі", chandra < гр. фЬ эрпчьндсйб "підребер’я", splin < гр. урлЮн "селезінка".
До порівняння із тваринним світом відноситься внутрішня форма поодинокої лексеми osowieж "засмутитись" та її похідного osowiaіy "сумний", співвідносних з іменником sowa "сова".
Щодо внутрішньої форми назв страху, то відзначимо, що для них, на відміну від назв радості й печалі, характерною є майже повна відсутність метафоричності. Аналіз свідчить, що більшість з них походить від позначень фізіологічних і психічних реакцій людини під впливом досліджуваного відчуття (strach < *straхъ < іє. *strфg-so-s "заціпеніння, закостеніння"; lкk < псл. *lкkъ < *lкkati sк, *lкkti "згинати, кривити" та ін.).
Негативно конотований сенс болю породжує типову для назв страху мотивацію "завдання болю, ураження" (baж siк < псл. *bojati sк < іє. *b фi- / b əi- / b о- "бити", przerazіж siк < przeraziж "ударити, проколоти, простромити наскрізь" < псл.*raziti "бити, колоти, калічити" та ін.
14. Реконструкція мотивації назв емоцій і простеження їх значеннєвої еволюції виявляють закріплені в мові народні знання й уявлення про світ, ознаки міфічного світосприйняття давньої людини, якій властивою була персоніфікація явищ не лише зовнішньої, а й внутрішньої реальності. Ці моделі мислення виявлялись, зокрема, у тому, що архаїчна свідомість приписувала виникнення емоцій впливу уявних істот, які знаходилися довкола. Окремі назви емоційно-афективних станів не просто антропоморфізувалися в польській мовній свідомості, а й набули міфічного втілення, посівши чільне місце в парадигмі польського демонімікону.
15. Виходячи з того, що набір базових емоцій властивий усім мовним колективам, принагідно залучені до аналізу зразки номінації цих понять з інших слов’янських і неслов’янських мов відіграли у нашій праці важливу роль верифікаторів.
16. Простеження значеннєвої та формальної еволюції назв радості, смутку і страху в польській мові на тривалому хронологічному відтинку впродовж ХІІІ-ХХ ст. виявило, що ці семантичні мікрополя є відкритими динамічними угрупуваннями, в межах яких поряд із давніми питомими одиницями постійно з’являються нові елементи, відбуваються семантичні перетворення, існує розгалужена система синонімів тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АРС Мюллер В. К. Англо-русский словарь. М.: Русский язык, 1992. 844 с.
БНРС Лейн К., Мальцева Д. и др. Большой немецко-русский словарь. М.: Русский язык, 2000. 1040 с.
БПРС Гессен Д., Стыпула Р. Большой польско-русский словарь. Warszawa: Wiedza Powszechna, 1998. T. 1-2.
БРС Бернштейн С. Б. Болгарско-русский словарь М.: Русский язык, 1986. 786 с.
БУС Стоянов І. А., Чмир О. Р. Болгарсько-український словник. К.: Наукова думка, 1988. 780 с.
Гр. Грінченко Б. Д. Словарь української мови. К., 1907-1909 (перевид. фотоспособом. К.: Наукова думка, 1996-1997). Т. 1-4.
Даль Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Спб. М., 1880 (перевид. фотоспособом. М.: Русский язык, 1981). Т. 1-4.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови: В 7-ми тт. / Гол. ред. О. С. Мельничук. К.: Наукова думка, 1982-2002. Т. 1-4.
Желехів. Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар. Львів, 1886. Т. 1-2.
Іларіон митрополит Іларіон (Огієнко І. І.). Етимологічно-семантичний словник української мови. Вінніпег, 1978-1995. Т. 1-4.
ЛРС Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. М.: Русcкий язык, 1976. 1096 с.
Младенов Младенов С. Етимологически и правописен речник на българския книжовен език. София, 1941. 704 с.
Мука Мука Э. Словарь нижнелужицкого языка и его наречий. Бауцен: б. в., 1928. Т. 1-2/3.
НОСС Новый объяснительный словарь синонимов русского языка / Ю. Д. Апресян, О. Ю. Богуславская, И. Б. Левонтина и др. М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. вып. 1. 511 с.
НУС Німецько-український, українсько-німецький словник / За ред. В. Т. Бусела. К.: Перун, 2003. 720 с.
Ожегов Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. Н. Ю. Шведовой. М.: Русский язык, 1990. 916 с.
Преобр. Преображенский А. Г. Этимологический словарь русского языка. М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1959. Т. 1-2.
ПСО Псковский областной словарь с историческими данными / Ред. Б. А. Ларина. Л.: Издательство Ленинградского университета, 1967-1994. Т. 1-9.
СІС Пустовіт Л. О., Скопенко О. І., Сюта Г. М., Цимбалюк Т. В. Словник іншомовних слів. К.: Довіра, УНВЦ «Рідна мова», 2000. 1018 с.
Срезн. Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. Спб., 1893-1912. Т. 1-3.
СРНГ Словарь русских народных говоров / Под ред. Ф. П. Филина и Ф. П. Сороколетова. Л.: Наука, 1961-1999. Вып. 1-33.
СРЯ Словарь русского языка в 4 т. / Ред. кол. М. П. Алексеев, С. Б. Бархударов и др. М.: ГИС ,1957-1959. Т. 1-4.
ССУМ Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. К.: Наукова думка, 1977. Т. 1-2.
СУМ Словник української мови в 11-ти тт. К.: Наукова думка, 1970-1980. Т. 1-11.
Фасмер Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. М.: Прогресс, 1964-1973. Т. 1-4.
ФСУМ Фразеологічний словник української мови / Гол. ред. Л. С. Паламарчук. К.: Наукова думка, 1999. Т. 1-2.
Цыганенко Цыганенко Г. П. Этимологический словарь русского языка. К.: Радянська школа, 1989. 511 с.
Черных Черных П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. М.: Русский язык, 2001. Т. 1-2.
ЧРС Павлович А. И. Чешско-русский словарь. М.: Русский язык, 1989. 831 с.
Шанский Шанский Н. М., Боброва Г. А. Этимологический словарь русского языка. М.: Прозерпина, 1994. 400 с.
ЭСБМ Этымалагiчны слоўнiк беларусскай мовы / Рэд. В. У. Мартынаў. Мiнск: Навука i тэхнiка, 1978-1991. Т. 1-7.
ЭССЯ Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд / Под общ. ред. О. Н. Трубачева. М.: Наука, 1974-2001. Вып. 1-24.
Янкоўскi Янкоўскi Ф. М. Дыялектны слоўник беларусскай мовы. Мiнск: Вид. АН БССР, 1960. 236 с.
Baсkowski Baсkowski A. Etymologiczny sіownik jкzyka polskiego. Warszawa: PWN, 2000. T. 1-2.
Boryњ Boryњ W. Sіownik etymologiczny jкzyka polskiego. Krakуw: Wydawnictwo Literackie, 2005. 864 s.
Brьckner Brьckner A. Sіownik etymologiczny jкzyka polskiego. Warszawa: Wiedza Powszechna, 1970. 806 s.
EWD Etymologisches Wцrterbuch des Deutschen: B. 1-2 / Durchchgeschen und ergдnzt von W. Pfiefer. Akademie Verlag, 1993. 1666 s.