МОВНІ ДОМІНАНТИ ХУДОЖНІХ СТИЛІВ ПОЛЬСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ : ЯЗЫКОВЫЕ доминанты художественного стиля ПОЛЬСКОГО модернизма

Краткое описание

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Моклиця Андрій Володимирович

УДК 81’38:821.162.1

МОВНІ ДОМІНАНТИ ХУДОЖНІХ СТИЛІВ
ПОЛЬСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ

10.02.03. слов’янські мови”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кравчук Алла Миколаївна,
канд. філол. наук, доц.

Львів - 2005

Зміст

Вступ............................................................................................. 3
Розділ 1. Мовна домінанта в аспекті сучасних теорій
художнього стилю....................................................................... 15
1.1. Художній стиль художня мова художній текст.
Дефініції термінів у сучасній лінгвістиці............................ 15
1.2. Естетична функція художнього тексту.......................... 30
1.3. Ознаки художнього тексту.............................................. 38
1.4. Мовна домінанта............................................................... 50
1.4.1. Теорії домінанти в сучасній лінгвістичній
науці................................................................................... 50
1.4.2. Мовна домінанта як компонент художнього
стилю. Ознаки мовної домінанти.................................... 56
1.4.3. Методологія аналізу художніх текстів
на основі мовної домінанти............................................. 62
1.4.4. Мовна домінанта та інші типи домінантних
елементів художнього тексту........................................... 69
Розділ 2. Мовна домінанта в процесі формування
індивідуального стилю.................................................................. 75
2.1. Символ як мовна домінанта стилю
К.Тетмаєра................................................................................. 75
2.2. Неологізм як мовна домінанта стилю
С.Млодоженця........................................................................... 103
2.3. Метафора як мовна домінанта стилю
В.Гомбровича............................................................................. 126
Висновки.......................................................................................... 152

Список використаних джерел........................................................ 158

Вступ

Актуальність теми дослідження. Вивчення проблем художнього стилю є одним з пріоритетних напрямів сучасної лінгвістичної науки. Однак велика кількість досліджень, присвячених цьому питанню, не стільки вирішує сутність проблеми, скільки збільшує питому вагу різноманітних теорій і методологій. Орієнтуватись у величезному полі наукових праць з проблеми художнього стилю стає дедалі важче. Річ не тільки в різних підходах (зокрема, досить вдалий огляд мовознавчих теорій стилю в діахронічному аспекті робить Т.Скубалянка праця O definicjach stylu [232]) чи характеристиках з позицій різних наук гуманітарного спрямування, які так чи інакше проектуються на лінгвістичні теорії (літературознавство, мистецтвознавство, естетика та ін). Практика доводить, що комплексний аналіз мовних питань дає цікаві результати (наприклад, праці Ю.М.Лотмана [43]). Усе це, без сумніву, створює додаткові перспективи для розвитку стилістики, але не вирішує її основних проблем. Скажімо, досі не визначені ознаки художнього стилю, які можна було б назвати аксіоматичними (порівн. узагальнену модель формулювання: парадоксальною властивістю художнього стилю є відсутність будь-яких характерних ознак” [142], варіації якої можна знайти на сторінках багатьох лінгвістичних досліджень).
Однією з основних проблем сучасної стилістики, на думку Т.Скубалянки, є неоднорідність і суперечливість трактування основних понять цієї галузі мовознавства, передусім стилю [232]. Про причини такої ситуації пише чимало дослідників. Наприклад, неокресленість поняття стиль і відсутність його точної дефініції С.Гайда бачить у невідповідності ступеня пізнання мовної реальності”, з одного боку, та складності цієї реальності з іншого [128]. Однак це не відкидає потреби пошуку сутності стилю (в чому, зокрема, переконаний сам дослідник), скоріше навпаки стимулює процес пізнання. Суголосні міркування знаходимо в А.Вільконя, який проблему дефініції стилю бачить у відсутності комплексного, виваженого підходу до мовно-стилістичних явищ (з урахуванням їх складності), а саме: висновки нерідко робляться на основі фрагментарних спостережень і аналізу тільки деяких ознак стилю з подальшим узагальненням. Як наслідок виникнення вузьких і закостенілих дефініцій [271].
Різне бачення суті стилю і стилістики можна спроектувати на дві узагальнені площини: ідеалістична школа (стилістика розглядає твір як прояв індивідуальності творця) та формальна школа (стилістика розглядає твір як функціонально мотивовану структурну організацію), як це пропонує З.Клеменсевич [163]. Подібні міркування висловлює М.Маєнова [188], яка вирізняє два концептуально відмінні поняття стилю, що сформувались на ґрунті структуралістських та, відповідно, неоідеалістичних теорій (мова йде про ХХ ст.). Однак таке протиставлення актуальне тільки у зв’язку з глобальним” підходом до проблем стилю (порівн. спроби вирізнити так звані універсальні ознаки стилю, тобто ті, як існують незалежно від підходів, в працях А.Вільконя [271], А.В.Федорова [87]). Тут доречно згадати міркування Т.Скубалянки про існування окремої стилістичної системи: 0.Стиль мови (система) 1.Стилі етнічної мови 2.Текст(и) стилю даної мови 3.Стиль висловлювання або індивідуальний стиль [224]. Сама можливість створення таких типологій (хоча й дуже абстрактних, з нульовим рівнем конкретизації, як зазначає сама дослідниця) в черговий раз підкреслює складність основного об’єкта стилістики.
Проблеми стилю в польській лінгвістиці досліджують К.Будзик, Є.Бартмінський, А.Вільконь, Я.Пузиніна, Р.Токарський, А.Пайдзінська, Т.Добжинська та ін. Окремо варто назвати праці Г.Курковської та С.Скорупки Stylistyka polska. Zarys [173]; З.Клеменсевича Ze studiów nad językiem i stylem [164]; А.Вежбицької та П.Вежбицького Praktyczna stylistyka [267]; Б.Хшастовської та С.Вислоух Poetyka stosowana [111]; Т.Скубалянки Historyczna stylistyka języka polskiego [227], М.Маєнової Poetyka teoretyczna: Zagadnienia języka [188], які суттєво вплинули на процес формування польської стилістики.
В українському мовознавстві проблеми стилю досліджують С.Я.Єрмоленко, А.К.Мойсієнко, В.А.Чабаненко, В.С.Ващенко, Л.І.Мацько, Н.Д.Бабич, М.М.Пилинський, Н.М.Сологуб, Л.О.Ставицька, П.С.Дудик, О.Д.Пономарів та ін. В колі зацікавлень українських стилістів питання рецепції поетичного тексту, специфіка образного значення і експресія стилю, проблеми взаємодії художньої та літературної мови, функціональні властивості різних типів текстів, характеристика виражальних засобів індивідуального стилю тощо. Цікаві аспекти досліджень мовно-стилістичних явищ представлені, зокрема, в працях С.Я.Єрмоленко Синтаксис і стилістична семантика [29], В.А.Чабаненка Основи мовної експресії [89], А.К.Мойсієнка Слово в аперцепційній системі поетичного тексту [53].
Тим не менше, у названих працях (українських і польських дослідників) важко знайти якусь константу чи аксіому, яка дозволила б звузити коло питань стосовно стилю. Складається ситуація, коли кожна вагома праця загострює проблеми, а не вирішує їх.
Усе це залишає відкритим вивчення теоретичних проблем стилю.
Відсутність чітко окресленої концепції художнього стилю в теоретичній площині проектується у сферу практики, нерідко створюючи принципову суперечність з приводу бачення стилістичних явищ у творчості конкретного письменника (різне бачення структурних принципів впорядкування мовного матеріалу, основ цілісності тощо). Це утруднює потенційну можливість створення типології літературного процесу на основі стильових особливостей. Порівн. дві тези про творчість С.І.Віткевича у Словнику польської літератури ХХ ст.: Польським письменником, якого найчастіше називають сюрреалістом”, є С.І.Віткевич”[1] [244, 1052] (стаття Сюрреалізм); Значна частина польського експресіонізму періоду пізнього міжвоєння пов’язана з катастрофізмом. Роман Р.Яворського (...) і романи С.І.Віткевича Прощання осені та Скупість становлять одну групу творів, незважаючи на суттєві відмінності індивідуальної манери цих письменників” [244, 267] (стаття Експресіонізм). Очевидні суперечності щодо питань типології індивідуального стилю (С.І.Віткевич одночасно представник експресіонізму і сюрреалізму) автори критичних досліджень намагаються згладити формулюваннями на зразок елементи різних стилів у творчості...” або методом свідомого уникання дискусій на цю тему, хоча таким способом провокують думку про еклектичність творів. Проблема в тому, що поза увагою критиків у таких випадках опиняється художня цілісність, тобто наявність принципів, які об’єднують усі різнорідні мовні елементи в одне естетичне ціле. Ще один приклад: Виспянського вже називали експресіоністом, наприклад К.Іриковський, потім К.Вика (...) Виспянський, митець з незвичайною театральною уявою, створив тут (драма Визволення А.М.) сценарій великого експресіоністичного спектаклю” [244, 264] (стаття Експресіонізм); Власну, справді оригінальну версію символістичної драми створив С.Виспянський” [244, 1059] (стаття Символізм). Почнемо з того, що символістський та експресіоністський стиль різняться концептуально. Це явища значною мірою протилежні, як з огляду на філософське підґрунтя, мотиви, проблематику і сфери впливу, так і з огляду на перелік мовних засобів і структурну будову текстів, в яких реалізуються відповідні тенденції. Якщо у творчості одного письменника є елементи обох стилів, це вимагає виваженого аналізу, який має відповісти на важливі запитання: яким чином ці елементи поєднуються, як взаємодіють, яка їх ієрархія тощо. Нерідко джерелом проблеми є термінологічна неузгодженість, наприклад, помилкове уявлення про те, що наявність у тексті символу означає наявність символістичних тенденцій.
Стилістичні дослідження, які мають відношення до літературного процесу в Польщі кінця ХІХ І половини ХХ ст., можна розділити на два магістральних русла:
1. Дослідження індивідуального стилю письменника, які умовно можна вписати у схему мова і стиль ...” (пріоритет так званої лінгвістичної стилістики). Наприклад: праці М.Новотної-Шибістової Osobliwości leksykalne w języku Stanisława Ignacego Witkiewicza [199]; У.Кенсікової Język poezji Kazimierza Tetmajera [161]; А.Венгринякової Dialektyka językowej organizacji tekstu w poezji Tuwima [266] та ін. Таких досліджень порівняно небагато, їх предметом є, здебільшого, один з аспектів творчості конкретного письменника. Основною вадою цієї групи праць можна вважати відсутність широких узагальнень, як наслідок самодостатність аналізу вузького спектра мовних явищ.
2. Дослідження широкого кола явищ літературного процесу у зв’язку з творчістю одного письменника чи групи письменників (пріоритет так званої літературознавчої стилістики). Наприклад: праці М.Гловінського Poetyka Juliana Tuwima a polska tradycja literacka [135]; Gombrowicz i nadliteratura [132]; Т.Бурека Sztandar futuryzmu na chłopskim wąkopie albo о poezji Stanisława Młodożeńca [109]; П.Маєрського Anarchia i formuły. Problemy twórczości poetyckiej Anatola Sterna [185]; З.Мокрановської O poezji prozą” Juliana Tuwima [195]; М.Легельського Modernizm Witolda Gombrowicza [178]; Б.Войновської Stanisław Ignacy Witkiewicz a modernizm: kształtowanie idei katastroficznych [275] та ін. Основна ознака досліджень цієї групи зміщення зацікавлень у бік змістового рівня творів, і як наслідок недостатня увага до власне мовних питань.
Окреме місце відводиться працям узагальнюючого характеру: М.Барановської Surrealna wyobraźnia i poezja [96]; В.Болецького Poetycki model prozy w dwudziestoleciu międzywojennym [105]; Г.Дубовик Nadrealizm w polskiej literaturze współczesnej [119]; К.Яковської Z dziejów ekspresjonizmu w Polsce [152]; С.Яворського Awangarda [157]; Г.Газди Futuryzm w Polsce [129]; М.Подрази-Квятковської Symbolizm i symbolika w poezji Młodej Polski. Teoria i praktyka [210]; М.Равинського Dramaturgia polska 1918-1939 [218] та ін.
Потреба чіткого розмежування лінгвістичної і літературознавчої стилістики з визначенням сфери досліджень кожної з цих дисциплін ще одне дискусійне питання сучасної науки. В багатьох випадках такий поділ видається нам штучним і невмотивованим: зокрема, коли предмет дослідження вимагає комплексного підходу до описуваних явищ (наприклад, аналіз образних засобів індивідуального стилю).
Основну проблему чим же, власне, є індивідуальний стиль письменника або стиль напряму, течії можна окреслити як величину з високим коефіцієнтом варіативності. Не останню роль в цьому відіграє змішування критеріїв типології літературного процесу (в одному випадку на основі приналежності письменника до літературного угруповання чи школи, в іншому на основі стильової манери та ін.). Отже, теорія конфліктує з практикою, це дає важливі підстави для виваженого аналізу художніх стилів на конкретному мовному матеріалі.
Усе сказане посилює актуальність обраної теми дослідження.
Потрібні нові пропозиції, які сприятимуть розв’язанню низки проблем сучасної стилістики. Наш підхід погляд на художній стиль з точки зору мовної домінанти. В основі цієї теорії лежить уявлення про стиль як складну ієрархічну систему, яка має свої логічні та семантичні центри, концептуальні, фігуративні мовні елементи, які визначають її специфіку. Оскільки художній текст є структурною організацією, елементи якої об’єднані в одне ціле (естетична цілісність) і взаємозумовлені, доречно говорити не просто про кількісні показники, а про організаційну, керівну функцію домінантних засобів. Якщо зобразити ситуацію максимально узагальнено, то домінанта є стрижнем художнього тексту, на який нанизуються всі інші мовні елементи.
Єдиного уявлення про те, чим є домінанта, в науковій та методичній літературі немає. Не завжди доречно говорити про окремий термін, оскільки домінанта в багатьох випадках є загальновживаним словом (значення ‘домінувати’, ‘переважати’, ‘визначати’ та ін.). Основною проблемою наукового осмислення цього явища є відсутність теоретичного підґрунтя: погляди на домінантні засоби / компоненти художнього тексту здебільшого зводяться до стислих дефініцій або окремих зауваг практичного характеру (винятком є праці Р.Якобсона [92], де обґрунтовано цілісну і завершену концепцію домінанти як одного з ключових понять у дослідженнях російських формалістів).
Найбільш продуктивним можна назвати уявлення про домінанту як організаційний принцип / принципи художнього тексту, які визначають специфіку його структури. Таку позицію презентують, зокрема, Р.Якобсон [92], З.Мокрановська [195], В.П.Бєлянін [8], О.С.Кухар-Онишко [36]. Однак надто різними є уявлення про те, який саме конкретний елемент (принцип, механізм) може буди домінантою. Діапазон доволі широкий, наприклад, у переліку домінант можемо знайти інтонаційну будову, віршову форму, жанрову специфіку, функцію повідомлення [92], тематичне коло, сюжетну структуру [8], історизм, документалізм літературного твору [36] та ін. Важко знайти критерій, на основі якого можна об’єднати всі можливі варіанти реалізації домінанти. Зокрема, Р.Якобсон характеризує поетичний твір як словесне повідомлення, естетична функція якого є його домінантою [92]. Очевидно, домінанту в поданому контексті можна окреслити як фокусуючий компонент, який забезпечує цілісність структури, визначає специфіку художнього твору, підпорядковуючи собі всі інші його компоненти. Кардинально протилежними можна назвати уявлення про домінанту як мовний засіб: а) найчастотніший елемент тексту [3], [245], [257] (у такому випадку актуальним є вирізнення типів домінант на основі сфери їх функціонування та формальної реалізації: стилістична, семантична, текстова); б) стрижневе слово синонімічного ряду [24], [70]. Основна вада цього підходу обмежені можливості застосування аналізу на основі домінант (див. Лінгвістичний аналіз художнього тексту [3]), який здебільшого є джерелом статистичної інформації.
Ідея використати теорію мовної домінанти (див. підрозділ 1.4.) для вирішення проблем індивідуального художнього стилю та художнього стилю напряму, течії це авторська ідея, яка виноситься на захист. Узагальнивши розмаїття визначень домінанти, які існують в сучасному мовознавстві, ми виходимо з таких засад:
1) мовна домінанта є матеріальною одиницею тексту, тобто мовним засобом;
2) основною властивістю мовної домінанти є здатність керувати, організовувати навколо себе інші компоненти стилю, а повторюваність в тексті вторинна ознака;
3) мовна домінанта є важливою складовою ієрархії художнього стилю, яка спроектована на всі його площини формальну, семантичну, естетичну, концептуальну тощо;
4) мовна домінанта є основою цілісності художнього тексту;
5) теорію мовної домінанти найбільш доцільно розглядати з позицій структуралізму (художній текст розглядається як система відношень), оскільки її значення можна визначити тільки у зв’язку з іншими елементами тексту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертаційного дослідження узгоджується з науковими програмами і темами кафедри польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка, де одним з пріоритетних напрямів роботи є вивчення різноманітних мовних явищ на матеріалі творчості польських письменників, аналіз польськомовних текстів у контексті найсучасніших мовознавчих концепцій.
Мета: сформувати цілісну теорію мовної домінанти художнього стилю; на основі дослідження функцій мовної домінанти встановити параметри індивідуальних художніх стилів представників польського модернізму К.Тетмаєра, С.Млодоженця, В.Гомбровича.
Завдання:
1. З’ясувати сутність понять мовна домінанта і художній стиль, запропонувати власну дефініцію термінів на основі результатів дослідження.
2. Визначити статус термінів художній стиль, художня мова, художній текст у мовознавчих дослідженнях, визначити точки дотику відповідних явищ.
3. Запропонувати перелік ознак художнього тексту та з’ясувати його функціональну специфіку.
4. Установити місце мовної домінанти в структурі художнього стилю, її функціональне призначення.
5. Визначити функцію мовної домінанти в текстах К.Тетмаєра, С.Млодоженця, В.Гомбровича з проекцією на символістський, футуристський та сюрреалістський стилі.
Об’єктом дослідження є мовна специфіка індивідуальних художніх стилів представників польського модернізму, а саме: К.Тетмаєра (символістський стиль), С.Млодоженця (футуристський стиль), В.Гомбровича (сюрреалістський стиль).
Предмет дослідження мовні домінанти художніх стилів, їх місце в ієрархії стилю, функціональна характеристика.
Методологія дослідження комплексна, що мотивовано складністю об’єкта аналізу: 1) метод формального аналізу (використовується в процесі аналізу художніх текстів); 2) метод структурного аналізу (дослідження системи відношень індивідуального стилю); 3) теоретико-історичний метод (використовується в процесі аналізу явищ, пов’язаних з модернізмом); 4) описовий метод (теоретичні аспекти стилістики); 5) психолінгвістичний метод (аналіз невербальних компонентів художнього тексту).
Теоретична основа дослідження. У процесі написання наукової праці використано низку концепцій сучасної лінгвістики, які стосуються проблем художнього стилю, художнього тексту та його домінант, зокрема: дослідження Т.Скубалянки O definicjach stylu [232], Typologia stylistyczna współczesnej poezji [238], Jeszcze o stylu poetyckim, stylu dzieła literackiego i stylu indywidualnym [229] та ін. (ознаки стилю, різновиди домінант та їх місце в ієрархії художнього тексту, специфіка поетичної функції); Р.Якобсона Поетика в світлі лінгвістики [150] (схема комунікації, функціональна характеристика художнього комунікату), Домінанта [92] (домінанта як структурний принцип, який стосується широкого кола мистецьких явищ); Ю.М.Лотмана Структура художнього тексту [43] (ознаки художнього тексту); дослідження А.Вільконя O języku artystycznym [272], Język a styl tekstu literackiego [271] (схема відношення мова-стиль, ознаки художньої мови); С.Гайди O pojęciu idіostylu [128] (поняття індивідуального стилю, принципи виокремлення типологічних різновидів стилю); М.Гловінського Odbiór, konotacje, styl [133] (рецепція художнього тексту, ознаки художнього стилю); Р.А.Будагова Письменники про мову та мова письменників [14] (схема типології стилів); Г.О.Винокура Про мову художньої літератури [21] (властивості та ознаки поетичної мови) та ін.
Наукова новизна. Вперше в українському і польському мовознавстві пропонується завершена концепція мовної домінанти художніх стилів польського модернізму, яка включає: 1. Створення методології аналізу художніх текстів на основі теорії мовної домінанти. 2. Створення обґрунтованої концепції індивідуальних стилів представників польського модернізму (К.Тетмаєра, С.Млодоженця, В.Гомбровича), що, крім того, дає можливість окреслити параметри художніх стилів польського символізму, футуризму та сюрреалізму.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблену в дисертації методологію аналізу на основі мовної домінанти можна успішно застосовувати в процесі дослідження специфіки художнього тексту, а саме: визначення функціонального призначення кожного елемента мовної структури, ієрархічних зв’язків тексту, основ естетичної цілісності тощо. Результати дослідження можна використати для розробки спецкурсів, семінарів, навчальних програм за напрямом лінгвостилістичний аналіз художнього тексту”. Дисертаційне дослідження має також теоретичне значення: розроблена у ньому теорія мовної домінанти дає можливість розв’язати низку суперечливих питань сучасної стилістики.
Апробація наукового дослідження відбувалась на кафедрі польської філології ЛНУ ім. Івана Франка та на кафедрі слов’янської філології ВДУ ім. Лесі Українки. Конференції, на яких апробовано результати досліджень: 1) Міжнародні Чичерінські читання Проблеми розвитку художньої прози (20-22 жовтня 2004, Львів); 2) Міжнародна наукова конференція Українська мова як соціокультурний і психологічний феномен (2-3 квітня 2004, Луцьк); 3) Міжнародна наукова конференція Україна і Польща: мовно-літературні та суспільно-політичні взаємини (30-31 жовтня 2003, Луцьк).
Публікації:
1. Символ як мовна домінанта стилю К.Тетмаєра // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. 2005. №4. С.112-121.
2. Проблема модернізму в сучасному польському літературознавстві // Україна і Польща: діалог культур. Зб. наук. праць. Луцьк: Вежа, 2005. С.265-274.
3. Funkcja stylistyczna metafory w powieści Ferdydurke” W.Gombrowicza // Polska Ukraina: dialog kultur. Materiały z sesji naukowej / Pod red. W.Piotrowskiego. Piotrków Trybunalski, 2005. S.107-118.
4. Мовна домінанта у формуванні художнього стилю // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. 2004. №6. С.138-143.
5. Роль нарації у формуванні волинського міфосвіту Ю.Земби (на матеріалі книги З-над Стоходу. Волинські спогади”) // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. 2003. №10. С.108-111.
6. Волинь як ідеальний світ: збірка В.Міхальського Урок спільної мови” // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. 2001. №9. С.211-214.
7. Wolyń jako świat idealny. Słowo o poezji Waldemara Michalskiego // Akcent. Literatura i sztuka. 2001. №4(86). S.81-85.
Структура і обсяг дисертації два розділи (теоретичний Мовна домінанта в аспекті сучасних теорій художнього стилю”, практичний Мовна домінанта в процесі формування індивідуального стилю”), вступ, висновки та список використаних джерел (285 позицій). Загальний обсяг дисертації (без списку літератури) 157 сторінок.

[1] Тут і далі переклад з польської наш А.М.

Список литературы

Висновки

У результаті проведеного дослідження нам вдалося сформувати цілісну теорію мовної домінанти художнього стилю. Основні її тези такі:
1. Формулювання вершина ієрархії” (дефініцію мовної домінанти див. у підрозділі 1.4.) передбачає, передусім, здатність стилістичного засобу керувати та організовувати навколо себе інші елементи мовного рівня (насамперед стилістично марковані): а) мовна домінанта активізує певну структурну організацію тексту; б) мовна домінанта визначає функцію інших маркованих засобів як допоміжних, вторинних, які модифікують значення основного стилістичного засобу.
2. Наступна важлива особливість мовної домінанти здатність формувати семантичний та естетичний центр висловлювання, що означає: а) адекватне розуміння поезії залежить від інтерпретації мовної домінанти (ключ” до розуміння художнього світу письменника); б) найважливіша художня інформація подається у вигляді конденсованої одиниці мовної домінанти; в) мовна домінанта здатна концентрувати значення цілого епізоду або формувати семантичне поле, яке пронизує весь текст; г) у природі мовної домінанти закладена можливість безпосередньо виражати авторські ідеї і концептуальні поняття; д) мовна домінанта формує основний образ, який є центром образної структури художнього тексту.
3. Функціонування мовної домінанти пов’язане з вирізненням (маркуванням) на формальному рівні мовної одиниці, в якій вона реалізується: повторюваність у тексті (повторюваність стилістичного засобу як такого, а не його конкретної реалізації); включення в неконвенціональні або алогічні зв’язки з іншими мовними елементами; графічне вирізнення на тлі мовленнєвого потоку.
4. Загальні властивості мовної домінанти повністю залежать від властивостей комунікату, в якому вона реалізується (художній текст): а) Передусім це залежність від основної функції (естетичної), яка актуалізує образну площину тексту. Отже, мовною домінантою може бути тільки той мовний елемент, який здатний реалізувати естетичну функцію (наявність образного значення); б) Мовна домінанта віддзеркалює й усі інші визначені нами ознаки художнього тексту: посилена інформаційність та ускладнена структура художнього комунікату; широкі можливості конотації та пов’язана з цим ускладнена інтерпретація художнього тексту; потенційна незв’язність і специфічна прагматична будова (відірваність від конкретної комунікативної ситуації); здатність асимілювати чужорідні елементи”; пріоритетна роль синтаксичних зв’язків у формуванні поетичного висловлювання.
Ми переконались, що мовна домінанта перебирає на себе ознаки і функції художнього тексту: це елемент семантично ускладнений, який містить образне значення, створює можливість багаторівневої інтерпретації, значною мірою залежить від контексту, тобто включений у систему відношень з іншими мовними засобами. У зв’язку з наведеними аргументами ми говоримо про стилістичні засоби як потенціал мовної домінанти.
Ми довели, що погляд на художній текст як мистецьку категорію дозволяє звузити коло можливих варіантів реалізації мовної домінанти, а саме: стилістичний засіб може функціонувати як мовна домінанта в тому випадку, коли механізм дії цього засобу органічно близький естетично-філософському підґрунтю художнього тексту та авторській настанові.
Аналіз художніх текстів на основі розробленої нами методології дозволив встановити параметри індивідуальних стилів представників польського модернізму:
1. Стиль К.Тетмаєра. Розуміння художнього світу та специфіки художнього мислення письменника пролягає через інтерпретацію символу (символ концентрує в собі основне значення тексту, є носієм авторської ідеї та основним художнім образом поезії, спрямовує думки реципієнта до глибинного значення текстів). Символ є основним засобом втілення філософії двох світів”, яка є підґрунтям творчості К.Тетмаєра, відповідає настанові моделювання ідеального світу. Важливою функцією символу в текстах письменника є формування цілісного семантичного поля, в якому функціонують вторинні символи або інші стилістичні засоби як допоміжні. Семантичне поле символу часто охоплює весь текст поезії і визначає її структурну побудову: формування інваріантного, наскрізного образу з допомогою еліпсису; витіснення конкретного поняття з метою актуалізації властивостей явища, на які воно вказує; наявність комплексу лексем, які прямо чи опосередковано вказують на центральне поняття. Більше того, повноцінна семантична модель символу формується за участю всього тексту наслідком взаємодії з художнім контекстом є поява низки конотативних значень, які відділяють авторський замисел від узуального варіанту символу (загальнокультурне значення), вказують на інтенцію письменника. На формальному рівні символ є словом-маркером, яке привертає увагу реципієнта, заохочує до розшифрування” прихованого значення: прийомами маркування є повторюваність (у межах окремого тексту або всієї творчості), включення в нетиповий контекст або алогічні зв’язки, синтаксичний зв’язок з яскравими означеннями та постійними епітетами.
2. Стиль С.Млодоженця. Роль неологізму як мовної домінанти стилю письменника мотивована настановою на створення власної мови: відтворення найтонших нюансів світовідчуття та ритму нової епохи, розкриття прихованого потенціалу слова, переосмислення звичних явищ у контексті сучасності. Стиль С.Млодоженця можна охарактеризувати як органічне поєднання зорового і художнього образу (графічні експерименти письменника не є самодостатніми, їх функція у модифікації значення неологізмів, посиленні експресії, акцентуванні центральних мовних елементів; важливою умовою інтерпретації текстів є пошук відповідності графічної будови і семантики). Оригінальний та цілісний художній образ формується на основі неологізмів (інші стилістичні засоби трапляються зрідка); неологізми реалізують настанову на відкидання традиції і зосередження на реаліях нового світу (прикметно те, що неологізми не містять негативних конотацій). Неологізм є найскладнішою семантичною одиницею мовного рівня (часто містить цілий спектр конотативних значень, концентрує в собі семантику цілого словосполучення чи речення), його інтерпретація вимагає актуалізації знань зі словотвору. Як результат неологізм є семантичним центром текстів С.Млодоженця (значення цілої поезії залежить від адекватного розуміння неологізму). Деформований зловживанням пунктуаційних знаків або суцільний словесний потік висуває на передній план роль окремого слова, сприяє надходженню додаткової інформації. Така структурна будова заохочує до розгадування неологізмів (попри яскравий візуальний експеримент, С.Млодоженець не віддаляється від основного матеріалу поетичної творчості слова). Важливим прийомом маркування на формальному рівні є повторюваність неологізмів (у т.ч. нагромадження неологізмів у межах невеликого уривка). Сигналами для реципієнта є також цікавий словотвір, візуальне вирізнення окремих літер або цілого слова (графічний неологізм), винесення неологізму в окремий рядок, які сприяють нерівномірному розподілу уваги, відсувають усі інші мовні засоби на задній план.
3. Стиль В.Гомбровича. Ключем до розуміння художнього світу письменника є метафора як носій авторської ідеї, філософських поглядів та основа формування оригінального образу (естетичний центр). Метафора В.Гомбровича сприяє реалізації загальної настанови деформування” реальності, створення гротескного зображення (у т.ч. нагромадження понять з різними категоріальними ознаками, що сприяє змішуванню конкретної та абстрактної площини). Характерними для стилю В.Гомбровича є три- і полікомпонентні метафори (кожен компонент метафоричний по відношенню до попереднього), що робить метафору найскладнішим елементом тексту, дозволяє формувати об’ємні метафоричні картини. Метафора часто функціонує як семантичний центр, який концентрує в собі значення цілого епізоду (магістральне речення або конструкція). Прикметною ознакою метафори у стилі В.Гомбровича є її здатність організовувати навколо себе інші стилістичні засоби (структурний центр), визначати їх функцію як модифікантів основного метафоричного значення: розширення часо-просторових характеристик, відображення авторської оцінки, зміна ракурсу бачення, посилення експресії. Метафора пронизує всі рівні художнього тексту, формує складний, кількарівневий семантичний пласт, який можна інтерпретувати тільки в межах художнього цілого. Крім того, метафора є найчастотнішим стилістичним засобом у текстах письменника (важлива формальна ознака, яка дозволяє виконувати функцію мовної домінанти). Значення ключових (концептуальних) слів, які В.Гомбрович намагається нав’язати” реципієнту, формується або модифікується в семантичному полі метафори.
Отже, узагальнено індивідуальні стилі К.Тетмаєра, С.Млодоженця і В.Гомбровича можна охарактеризувати як такі, в яких функцію мовної домінанти виконують, відповідно, символ, неологізм і метафора. Специфіка художнього світу та оригінальність індивідуального стилю названих авторів не вичерпується, зрозуміло, властивостями та функціями мовної домінанти. Однак мовна домінанта є основним інтегральним чинником, основою естетичної цілісності (повноцінне розуміння художніх текстів залежить від інтерпретації, розшифрування” значення мовної домінанти та художнього образу, який вона формує). Такий підхід відкидає потенційні суперечності з приводу бачення стилістичних явищ окремого письменника: мовні елементи, які можна трактувати як складники різних стилів, повністю підпорядковані мовній домінанті, яка, у свою чергу, визначає параметри стилю як монолітного утворення.
Аналіз текстів К.Тетмаєра, С.Млодоженця і В.Гомбровича доводить, що реалізація тенденцій літературного процесу (в цьому випадку символістських, футуристських, сюрреалістських) пролягає через окреслені механізми впорядкування мовного матеріалу, а саме: висунення на передній план і посилення функціонального навантаження стилістичного засобу, найбільш придатного для реалізації основної настанови (мовна домінанта); як результат певна змістова, естетично-філософська модель художнього тексту. Такий висновок дозволяє зробити низку припущень щодо мовної ієрархії стилю літературного напряму: оскільки властивості конкретного комунікату мотивують специфіку мовної домінанти, можна припустити, що внаслідок спорідненості комунікатів з’являються однакові мовні домінанти; спільні мовні домінанти у творчості окремих авторів вказують на приналежність до одного стилю і напряму (в цьому випадку ми говоримо не про конкретний стилістичний засіб, а про вже згадуваний механізм дії інваріантна модель стилістичного засобу); відповідно, стиль напряму можна охарактеризувати як такий, що формується на основі окресленої мовної домінанти (узагальнена модель стилістичного засобу).
Специфіка мовної домінанти полягає в тому, що її реалізація завжди є індивідуально-авторською (конотативні значення, емотивне маркування, контекстуальні зв’язки, словник, семантична місткість, авторська парадигматика образного значення тощо). Разом з тим механізм функціонування мовної домінанти передбачає подібні моделі у творчості окремого автора і групи авторів (стильова течія). Це означає, що специфіку відношення мовних домінант індивідуального стилю та стилю напряму можна окреслити так: інваріантна модель мовної домінанти є компонентом стилю літературного напряму, тоді як її оказіонально-авторська модель є компонентом індивідуального стилю.

Список використаних джерел

1. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка: к вопросу о предмете социолингвистики. Л.: Наука, 1975. 276 с.
2. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. Сборник / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Прогресс, 1990. С.5-32.
3. Бабенко Л.Г., Казарин Ю.В. Лингвистический анализ художественного текста. М.: Наука, 2003. 496 с.
4. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. Львів: Світ, 2003. 432 с.
5. Барт Р. Лингвистика текста // Текст: аспекты изучения. Поэтика, прагматика, семантика. М., 2001. С.168-175.
6. Бахтін М.М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / Під ред. М.Зубрицької. Львів, 1996. С.308-317.
7. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
8. Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М., 1988. 123 с.
9. Бикертон Д. Введение в лингвистическую теорию метафоры // Теория метафоры. Сборник / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Прогресс, 1990. С.284-306.
10. Бирдсли М. Метафорическое сплетение // Теория метафоры. Сборник / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Прогресс, 1990. С.201-218.
11. Блэк М. Метафора // Теория метафоры. Сборник / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Прогресс, 1990. С.167-182.
12. Большой энциклопедический словарь. Языкознание. М., 1998. 2-е изд. 685 с.
13. Борев Ю. Эстетика. М., 1988. 496 с.
14. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. М., 1984. 280 с.
15. Валгина Н.С. Знаки препинания как средство выражения смысла в тексте // Филологические науки. 2004. №1. С.16-26.
16. Ващенко В.С. Українська лексикологія. Семантико-стилістична типологія слів. Дніпропетровськ, 1979. 128 с.
17. Вежбицка А. Сравнение градация метафора // Метафора в языке и тексте. Сборник / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Наука, 1988. С.133-152.
18. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высш. школа, 1971. 240 с.
19. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М., 1963. 256 с.
20. Винокур Г.О. Об изучении языка литературных произведений // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста. Антология. М., 1997. С.178-201.
21. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высш. школа, 1991. 448 с.
22. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. К.: Наук. думка, 1986. 144 с.
23. Вопросы стилистики. Сб. статей. М., 1966. 266 с.
24. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. С.125.
25. Гаспарян С.К., Князян А.Т. К вопросу об изучении индивидуального стиля автора // Филологические науки. 2004. №4. С.50-57.
26. Гельгарт Р.Р. О стиле литературного произведения (объект и метод) // Вопросы стилистики. Сб. статей. М., 1966. С.70-82.
27. Дудик П.С. Стилістика української мови. К.: Академія, 2005. 368 с.
28. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 431 с.
29. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
30. Єрмоленко С.Я. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов’янських стилістик // Мовознавство. 1998. №2-3. С.25-36.
31. Засорина Л.Н. Введение в структурную лингвистику. М.: Высш. школа, 1974. 319 с.
32. Золян С. Языковые функции: возможные расширения модели Романа Якобсона // Роман Якобсон. Тексты, документы, исследования. М., 1999. С.638-648.
33. Колшанский Г.В. Логика и структура языка. М.: Высш. школа, 1965. 240 с.
34. Кроче Б. Эстетика как наука о выражении и как общая лингвистика. М., 2000. 160 с.
35. Купина Н.А. Смысл художественного текста и аспекты лингвосмыслового анализа. Красноярск, 1983. 160 с.
36. Кухар-Онишко О.С. Індивідуальний стиль письменника: Генезис. Структура. Типологія. К.: Вища школа, 1985. 172 с.
37. Ладыгин Ю.А. Информативная роль коннотативных значений в прозаическом художественном тексте // Филологические науки. 2000. №2. С.75-83.
38. Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. Л., 1974. 286 с.
39. Левин Ю.И. Избранные труды: Поэтика. Семиотика. М., 1998. 823 с.
40. Лейчик В.М. Отношения между культурой и языком: общие функции // Вестник Московского университета. Лингвистика и межкультурная коммуникация. 2003. №2. С.17-30.
41. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. К.: Академія, 1997. 752 с.
42. Лосев А.Ф. Языковая структура. Учебное пособие. М., 1983. 375 с.
43. Лотман Ю.М. Структура художественного текста // Лотман Ю.М. Об искусстве. Санкт-Петербург: Искусство, 1998. С.14-287.
44. Луцак С. Історіологічність образних домінант письменника (на матеріалі творчості І.Франка) // Слово і час. 2003. №5(509). С.31-38.
45. Мамчур І. Функціональні стилі мовлення в аспекті сучасного мовознавства // Дивослово. 2001. №12(538). С.32, 41-42.
46. Мартыненко Г.Я. Основы стилеметрии. Ленинград, 1988. 176 с.
47. Матвеева Т.В. Функциональные стили в аспекте текстовых категорий. Свердловск, 1990. 170 с.
48. Мацько Л.И. Стиль как основное понятие стилистики // Українське мовознавство. К.: Либідь, 1990. Вип.17. С.29-34.
49. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. К.: Вища школа, 2003. 462 с.
50. Метафора в языке и тексте. Сборник / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Наука, 1988. 176 с.
51. Миллер Д. Образы и модели, уподобления и метафоры // Теория метафоры. Сборник / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Прогресс, 1990. С.236-283.
52. Мойсієнко А.К. Символ як явище аперцепції // Мовознавство. 1993. №3. С.40-45.
53. Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту: декодування Шевченкового вірша. К.: Правда Ярославичів, 1997. 200 с.
54. Моклиця М. Основи літературознавства. Тернопіль, 2002. 191 с.
55. Мукаржовський Ян. Мова літературна і мова поетична // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / Під ред. М.Зубрицької. Львів, 1996. С.324-342.
56. Нефедова Л.А. Креативные гибридные образования в художественном тексте // Филологические науки. 2002. №5. С.112-117.
57. Общее языкознание. Методы лигвистических исследований. М.: Наука, 1973. 318 с.
58. Общие и частные проблемы функциональных стилей. М.: Наука, 1986. 216 с.
59. Опарина Е.О. Концептуальная метафора // Метафора в языке и тексте. Сборник / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Наука, 1988. С.65-77.
60. Остапчук Т. Екзистенціалізм як домінанта творчості Юрія Тарнавського // Слово і час. 2002. №7(499). С.25-31.
61. Падучева Е.В. Лексика поэзии и поэзия лексики // Роман Якобсон. Тексты, документы, исследования. М., 1999. С.552-568.
62. Перебийніс В.С. Методи дослідження стилістики мови і стилістики мовлення // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. К.: Наук. думка, 1972. С.47-70.
63. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. К.: Наук. думка, 1976. 288 с.
64. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. Тернопіль, 2000. 248 с.
65. Потебня О.О. Естетика і поетика слова. Збірник. К.: Мистецтво, 1985. 302 с.
66. Резчикова И.В. Типы лексико-семантической трансформации символа в поэтическом тексте // Филологические науки. 2004. №4. С.58-66.
67. Рикер П. Живая метафора // Метафора в языке и тексте. Сборник / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Наука, 1988. С.435-455.
68. Роман Якобсон. Тексты, документы, исследования. М., 1999. 918 с.
69. Семиотика. Коммуникация. Стиль. Сборник обзоров. М., 1983. 204 с.
70. Словник стилістичних термінів // Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. К.: Вища школа, 2003. С. 431-453.
71. Сологуб Н.М. Мовний портрет Яра Славутича. К.: Дніпро; Вінніпеґ: УВАН, 1999. 152 с.
72. Сологуб Н.М. Мовний світ Олеся Гончара. К.: Наук. думка, 1991. 136 с.
73. Солодуб Ю.П. Структурная типология метафоры // Филологические науки. 1999. №3. С.35-41.
74. Солодуб Ю.П. Текстообразующая функция символа в художественном произведении // Филологические науки. 2002. №2. С.46-55.
75. Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. К.: Основи, 1998. 326 с.
76. Ставицька Л.О. Естетика слова у художній літературі 20-30 рр. ХХ ст. (системно-функціональний аспект). Автореферат дисертації. К., 1996. 51 с.
77. Ставицька Л.О. Мовні засоби вираження наскрізного образу як елемента індивідуальної естетичної системи // Семасіологія і словотвір. К.: Наук. думка, 1989. С.98-102.
78. Ставицька Л.О. Про характер взаємодії категорії індивідуально-поетичного стилю і літературної норми // Мовознавство. 1986. №4. С.61-65.
79. Стилистика художественной литературы / Под ред. А.Н.Кожина. М.: Наука, 1982. 216 с.
80. Сыров И.А. Функционально-семантическая классификация заглавий и их роль в организации текста // Филологические науки. 2002. - №3. С.59-68.
81. Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. К.: Наук. думка, 1972. 194 с.
82. Ткаченко А. Стиль. Напрям. Метод. Тип творчості // Слово і час. 1997. №4. С.41-49.
83. Томашевский Б.В. Стилистика. Л., 1983. 288 с.
84. Трошина Н.Н. Семиотический аспект стилистической структуры поэтического текста // Семиотика. Коммуникация. Стиль. Сборник обзоров. М., 1983. С.3-36.
85. Туркова Е.С., Тюленев С.В. К вопросу о критериях художественности // Вестник Московского ун-та. Серия 19: Лингвистика и межкультурная коммуникация. 2001. №1. С.76-84.
86. Ужаревич Й. Проблема поэтической функции // Роман Якобсон. Тексты, документы, исследования. М., 1999. С.613-626.
87. Федоров А.В. Очерки общей и сопоставительной стилистики. М.: Высш. школа, 1971. 195 с.
88. Храповицкая Г.Н. Двоемирие и символ в романтизме и символизме // Филологические науки. 1999. №3. С.35-41.
89. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. К.: Вища школа, 1984. 167 с.
90. Черникова Н.В. Метафора и метонимия в аспекте современной неологии // Филологические науки. 2001. №1. С.82-90.
91. Шанский Н.М. Лингвистический анализ художественного текста. Л., 1990. 415 с.
92. Якобсон Р. Доминанта // Хрестоматия по теоретическому литературоведению. Т.1. Тарту, 1976. С.118-124.
93. Якобсон Р. Лінгвістика і поетика // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / Під ред. М.Зубрицької. Львів, 1996. С.357-377.
94. Bajerowa I. Badanie języka osobniczego jako metodologiczny problem historii języka ogólnego // Język osobniczy jako przedmiot badań lingwistycznych. Zielona Góra, 1988. S. 7-15.
95. Balbus S. Graficzny inwariant tekstu literackiego // O języku literatury / Pod red. J.Bubaka i A.Wilkonia. Katowice, 1981. S.230-257.
96. Baranowska M. Surrealna wyobraźnia i poezja. Warszawa, 1984. 368 s.
97. Barańczak S. Użycie języka w poezji: zwięzłość i wieloznaczność // Współczesny język polski / Pod red. J.Bartmińskiego. Lublin: UMCS, 2001. S.135-147.
98. Bartmiński J. Definicja kognitywna jako narzędzie opisu konotacji słowa // Konotacja. Praca zbiorowa / pod red. J.Bartmińskiego. Lublin, 1988. S.169-183.
99. Bartmiński J. Kontekst założony, historyczny czy kreowany? // Semantyka tekstu artystycznego / Pod red. A.Pajdzińskiej, R.Tokarskiego. Lublin: UMCS, 2001. S.109-121.
100. Bartoszyński K. O integracji badań nad tzw. komunikacją literacką // Nowe problemy metodologiczne literaturoznawstwa / Pod red. H.Markiewicza i J.Sławińskiego. Kraków, 1992. S. 120-149.
101. Błoński J. Forma, śmiech i rzeczy ostateczne. Studia o Gombrowiczu. Kraków, 2002. 287 s.
102. Błoński J. Gombrowicz a literatura dwudziestolecia // Szukanie głosu Gombrowicza / pod red. D.Kolano. Wybór referatów i wypowiedzi z czterech edycji Międzynarodowego Festiwalu Gombrowiczowskiego (1993-1999). Radom, 2002. S.112-119.
103. Bobrowska B. Mythmaking Shelley i Tetmajer jako piewcy natury (uwagi na marginesie cyklu „Podczas wiatru z Tatr”) // Poezja Kazimierza Tetmajera: Interpretacje / Pod red. A.Czabanowskiej-Wróbel, P.Próchniaka, M.Stali. Kraków, 2003. S.69-91.
104. Bogusławski A. Słowo o zdaniu i tekście // Tekst i zdanie. Zbiór studiów / Pod red. T.Dobrzyńskiej i E.Janusz. Wrocław: Ossolineum, 1983. S.7-33.
105. Bolecki W. Poetycki model prozy w dwudziestoleciu międzywojennym. Kraków, 2000. 394 s.
106. Borek H. Co możemy wiedzieć o języku osobniczym? // Język osobniczy jako przedmiot badań lingwistycznych. Zielona Góra, 1988. S. 16-23.
107. Brzeziński J. Zagadnienia badania języka i stylu pisarza (na materiale polskiej poezji sentymentalnej) // Język artystyczny. Praca zbiorowa / pod red. A.Wilkonia. Katowice, 1986. T.4. S.56-73.
108. Bula D. Odczytanie stylizacji językowej w potocznym odbiorze literatury. Propozycje badawcze // Język artystyczny. Praca zbiorowa / pod red. A.Wilkonia. Katowice, 1987. T.5. S.44-53.
109. Burek T. Sztandar futuryzmu na chłopskim wąkopie albo о poezji Stanisława Młodożeńca // Młodożeniec S. Utwory poetyckie. Warszawa, 1973. S.5-41.
110. Čerwenka M. Aktualne rozczłonkowanie zdania w prozie artystycznej // Semantyka tekstu i języka. Z dziejów form artystycznych w literaturze polskiej. Praca zbiorowa / pod red. M.R.Mayenowej. Wrocław: Ossolineum, 1976. S.81-95.
111. Chszastowska B., Wysłouch S. Poetyka stosowana. Warszawa, 1987. 623 s.
112. Daneš F. Semantyczna i tematyczna struktura zdania i tekstu // Tekst i język. Problemy semantyczne. Praca zbiorowa / pod red. M.R.Mayenowej. Wrosław: Ossolineum, 1974. S.23-41.
113. Deshoulieres V. Witold Gombrowicz. W stronę romantycznej teorii niepełności // Grymasy Gombrowicza / Pod red. Ewy Płonowskiej-Ziarek. Kraków, 2001. S.69-85.
114. Dobrzyńska T. Delimitacja tekstu pisanego i mówionego // Tekst. Język. Poetyka. Zbiór studiów / pod red. M.R.Mayenowej. Wrocław: Ossolineum, 1978. S.101-119.
115. Dobrzyńska T. Metafora a spójność tekstu // Tekst i zdanie. Zbiór studiów / Pod red. T.Dobrzyńskiej i E.Janusz. Wrocław: Ossolineum, 1983. S.281-303.
116. Dobrzyńska T. Metafora. Wrocław: Ossolineum, 1984. 250 s.
117. Dobrzyńska T. Od niespójności do (super) koherencji. Rola metatekstu w utworze literackim // Semantyka tekstu artystycznego / Pod red. A.Pajdzińskiej, R.