ОБРЯДОВА ВЕСІЛЬНА ЛЕКСИКА ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ : ОБРЯДОВАЯ СВАДЕБНАЯ ЛЕКСИКА польского языка



  • Название:
  • ОБРЯДОВА ВЕСІЛЬНА ЛЕКСИКА ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ
  • Альтернативное название:
  • ОБРЯДОВАЯ СВАДЕБНАЯ ЛЕКСИКА польского языка
  • Кол-во страниц:
  • 239
  • ВУЗ:
  • ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
  • Год защиты:
  • 2003
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

    На правах рукопису

    УДК 811.162.1


    БОНДАРЧУК Лариса Михайлівна



    ОБРЯДОВА ВЕСІЛЬНА ЛЕКСИКА ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ


    Спеціальність 10.02.03 - слов’янські мови



    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук


    Науковий керівник
    доктор філологічних наук
    ЛУКІНОВА Тетяна Борисівна


    Київ 2003







    ЗМІСТ




    ВСТУП


    4




    РОЗДІЛ 1. Етнографічний аспект польського весільного обряду


    19




    1.1. З історії польського весілля


    19




    1.2. Структура польського весілля


    22




    1.2.1. Передвесільна обрядовість


    24




    1.2.2. Власне весілля


    33




    1.2.3. Післявесільна обрядовість


    39




    РОЗДІЛ 2. Назви весільних реалій


    45




    2.1. Назви весільних обрядодій


    50




    2.1.1. Морфологічні особливості назв весільних обрядодій


    50




    2.1.2. Семантична характеристика назв весільних обрядодій



    54




    2.1.3. Мотиваційні ознаки назв весільних обрядів


    57




    2.1.4. Порівняльна характеристика назв деяких обрядів


    97




    2.1.5. Дериваційна система іменників на позначення весільних обрядодій



    102




    2.2. Назви весільних чинів та обрядових груп


    105




    2.2.1. Семантична характеристика назв весільних чинів


    112




    2.2.2. Мотиваційні ознаки назв головних весільних чинів


    115




    2.2.3. Назви обрядових груп на весіллі


    131




    2.2.4. Дериваційна характеристика іменників − назв весільних чинів



    136




    2.3. Назви весільних атрибутів


    140




    2.3.1. Семантична характеристика назв весільних атрибутів



    141




    2.3.2. Мотиваційні ознаки назв весільних атрибутів


    143




    2.4. Дієслова та інші частини мови на позначення обрядових весільних реалій



    164




    2.4.1. Дієслова як частина лексико-семантичного поля польського весілля



    165




    2.4.2. Прикметники як частина лексико-семантичного поля польського весілля



    167




    2.4.3. Вигуки як частина обрядових вербальних формул-знаків



    169




    2.5. Польська обрядова лексика на території польсько-української мовної взаємодії



    170




    2.5.1. Польський весільний обряд в селі Теснівка


    172




    2.5.2. Український варіант весілля у селах Кропивня та Теснівка



    175




    2.5.3. Польсько-український варіант весільного обряду в селах Кропивня та Теснівка



    176




    ВИСНОВКИ


    184








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    188




    СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ


    205




    ДОДАТКИ


    209









    ВСТУП

    Для сучасного розвитку слов’янського мовознавства взагалі й українського зокрема актуальним є всебічне комплексне вивчення лексичних груп, якнайтісніше пов’язаних з життям і побутом народу, різноманітними реаліями та елементами матеріальної й духовної культури. Такі дослідження у своїй сукупності покликані збагатити науку про людину й суспільство новими матеріалами, розкрити невідомі сторінки історії народу, становлення й еволюцію його духовності. Як відзначає М.І.Толстой, розвиток сучасної славістики, а передовсім таких її дисциплін, як лінгвістика, фольклористика й етнографія, ставить ряд нових завдань, вирішення яких можливе лише на основі комплексного підходу до предмета дослідження” [115: 211]. Одним із різновидів комплексного підходу вважається етнолінгвістичний метод, який є особливо важливим для вирішення проблем, пов’язаних зі складною системою взаємозв’язків мови й культури, мови й мислення.
    Розділ мовознавства, який вивчає мову в її відношенні до культури, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних факторів у функціонуванні та еволюції мови, виник порівняно недавно й отримав назву етнолінгвістика. У ширшому розумінні етнолінгвістика розглядається як комплексна дисципліна, що вивчає за допомогою лінгвістичних методів план змісту” культури, народної психології та міфології незалежно від способів їх формального вираження (предмет, слово, обряд тощо) [53:597].
    Етнолінгвістичний підхід до мови цікавив у свій час таких відомих мовознавців і філософів, як І. Г. Гердер і В. Гумбольдт. Початок дослідженням подібної проблематики в українському мовознавстві було закладено О.О.Потебнею, у російському мовознавстві - Ф.І.Буслаєвим, О.М.Афанасьєвим та ін.
    Як самостійна галузь мовознавства етнолінгвістика зародилася в надрах етнографії наприкінці ХІХ ст. в США у зв’язку з інтенсивним вивченням численних індійських племен Північної та Центральної Америки. Американські мовознавці Ф.Боас, Е.Сепір, С.Лем, М.Сводеш та нове покоління їхніх учнів Д.Л.Трейнджер, Ч.Ф.Воглін, К.Хейл, Б.Уорф заклали основи етнолінгвістики як комплексної дисципліни, що вивчає екстралінгвістичний та лінгвістичний аспекти народної культури. Як зазначає У.Брайт, виділення етнолінгвістики (а також соціолінгвістики й психолінгвістики) як науки проходило досить важко, оскільки потрібно було усвідомити комплексність її методів та окреслити мету й завдання дослідників[13: 34].
    У славістиці в основі сучасного етнолінгвістичного підходу лежать традиції, започатковані О.О.Потебнею, Д.К.Зеленіним, К.Мошинським, О.Брюкнером, які у своїх наукових працях блискуче поєднували завдання суміжних дисциплін - лінгвістики, етнографії та фольклору.
    Сучасна етнолінгвістика досить багата на наукові праці та лексикографічний матеріал. У рамках етнолінгвістичних досліджень вивчалися також і обряди як неодмінна складова частина народної культури, у тому числі й весільний обряд. Проте лінгвістичний бік слов’янського весільного обряду вивчався недостатньо.
    Першим словником російських весільних термінів, наприклад, була праця П.С.Богословського До номенклатури, топографії і хронології весільних чинів”, яка з’явилася у 1927 році у Пермі [10]. Автор ставив перед собою такі завдання: виявлення всіх назв весільних чинів, які вживаються на російській території (номенклатура весільних чинів), географічне поширення назв (топографія), а також визначення їх хронології. Як відзначає О.ВГура, найбільш повно було виконано лише першу частину роботи, хоча її рішення не є задовільним для сучасних наукових вимог [33: 131-132]. Основною частиною праці є словник назв дійових осіб весільного обряду, який є швидше списком найменувань учасників весілля, оскільки не має ні пояснень значень слів, ані повного ілюстративного матеріалу. Позитивним у словнику П.С.Богословського є те, що він ґрунтується на досить великому матеріалі описів обрядів. До того ж автор запропонував принципи класифікації учасників весілля за функціональною ознакою і зробив першу спробу такої класифікації, яка, однак, здійснена непослідовно. Незважаючи на недоліки, праця П.С.Богословського має велике значення для етнолінгвістики як перша спроба вивчення обрядової лексики.
    У 70-80-х роках XX ст. в Москві виникла окрема етнолінгвістична школа на чолі з М.І. Толстим. Групою вчених під його керівництвом провадилась робота в галузі фольклористики та етнографії, де виявляються нові сторони взаємозв’язків мови й культури [53: 598]. М.І.Толстой, розглядаючи окремі аспекти етнографічних та мовознавчих досліджень, відзначав, що практика наукової роботи останнього часу ставить перед лінгвістами, фольклористами та етнографами однакові завдання, вирішення яких не можна обмежувати лише констатацією фактів методологічного й прагматичного паралелізму та виявленням часткових або дуже тісних переплетень в тих чи інших суміжних площинах обох наук. Повинна існувати окрема, в деякому розумінні автономна по відношенню до мовознавства й до етнографії (народознавства) дисципліна, внутрішньо єдина й гомогенна - етнолінгвістика. Учений підкреслює, що в працях, які аналізують взаємозв’язки мови з духовною культурою, народною творчістю тощо, мова як одна з найважливіших форм етнічної культури та засіб її визначення й поетичного вираження є основним предметом дослідження, особливо якщо справа стосується проблем семантики, прблем значення обрядових одиниць (знаків)” [114: 189].
    Обрядову весільну лексику в рамках роботи московської етнолінгвістичної школи досліджував О.В.Гура, який уклав етнолінгвістичний словник північноросійської весільної термінології. Учений іменує назви весільних реалій термінологією, вважаючи їх приналежними до окремої термінологічної системи весільного обряду. Поряд з весільними термінами, що відбивають у своєму значенні обрядові функції позначуваних ними реалій, автор увів до словника також окремі загальновживані назви страв, хліба й печива, котрі функціонують як в обрядовій, так і в позаобрядовій мовній площині. О.В.Гура є автором цілої низки наукових статей, присвячених даній тематиці [30-37]. Крім того, автором подано ареальну характеристику загальнослов’янської весільної термінології [35]. Учений наводить велику кількість спільнослов’янських лексичних та обрядових аналогій, що свідчить про спільну основу слов’янського весілля. У своїх працях О.В.Гура широко використовує польський матеріал для з’ясування східнослов’янських та західнослов’янських паралелей, а також при аналізі окремих лексико-семантичних обрядових груп.
    Окремо дослідник розглядає поліську весільну термінологію. Багатим на терміни та ілюстративний матеріал є словник поліської весільної термінології, в якому О.В.Гура подає лексику на позначення весільних чинів. Сюди входять назви жениха та нареченої, весільних чинів від кожної з діючих в обряді сторін, а також переодягнених персонажів, що виконують ритуально-міфологічну функцію. До словника введено й польські лексеми, які вживаються на території Полісся й обслуговують окремі варіанти весілля, марковані польським упливом.
    У 1995 році за редакцією М.І.Толстого було випущено перший у славістичній науці енциклопедичний словник традиційної духовної культури Славянские древности”. У ньому зібрані й роз’яснені релікти минулого, тобто ті форми й елементи найдавнішої слов’янської культури, які дожили до наших днів чи до недавнього минулого. Зроблено також спробу відтворити на їх основі цілісну картину світу”, світогляд давніх слов’ян, їх космологічні, міфологічні, природні уявлення й вірування, виявити змістові категорії давньої слов’янської народної культури, відображені в ній ментальні, моральні, соціальні стереотипи й цінності, її символічну систему.
    Здійснення такої великої кількості досліджень обрядової лексики стало можливим лише в наш час завдяки поширенню лінгвістичних і семіотичних понять та методів на традиційну сферу етнографічних і фольклорних явищ. Це привело до суттєвого перегляду і нового осмислення багатьох фактів, їх системної і порівняльно-історичної інтерпретації.
    Велика стаття в етнолінгвістичному словнику Славянские древности” присвячена весільному обряду як одній з головних складових частин слов’янської народної культури. Стаття Весільний обряд” дає уявлення про структуру обряду, його головні компоненти та їх послідовність, загальну семантику обряду (перехід від одного стану до іншого), символіку предметів, дій та персонажів, його часову й просторову впорядкованість. Поряд з цими загальними визначеннями, розглядаються також система дійових осіб весілля, особливості весільної атрибутики, аналізуються основні риси термінології й стилістики” обряду, а також описуються локальні різновиди обряду в межах слов’янського світу (у тому числі й польський варіант). Схема, наведена в загальній статті, допомагає краще орієнтуватися у відповідних окремих статтях, які більш детально описують ту чи іншу реалію весілля (Коровай”, Весільне деревце”, Вінчання” тощо) [94: 11].
    Відзначимо, що мовні дані, передовсім термінологія обрядів та вірувань, є невід’ємною частиною плану вираження духовної культури. Саме тому термінологія слов’янської духовної культури - назви основних культурно значимих реалій, ритуальних дій, персонажів тощо входять в етнолінгвістичний словник не тільки як об’єкт опису, а й як одна з важливих характеристик описуваних елементів культури.
    Давні й багаті традиції має етнолінгвістика в Польщі. Погляд на мову як складову частину культури був визначною рисою праць Я.Карловича, К.Мошинського, Б.Малиновського, О.Брюкнера. Глибоке розуміння зв’язків мови з культурою знаходимо в працях Б.Сихти, В.Буджішевської, А.Вежбицької, Г.Таборської.
    У 80-90-х роках минулого століття в Любліні було створено люблінську етнолінгвістичну школу на чолі з професором Є.Бартмінським, яка продовжує традиції, започатковані польськими вченими-етнолінгвістами кінця XIX - початку XX століття та їх послідовниками. Центральним поняттям, яке визначає головний предмет досліджень групи люблінських учених, є поняття мовного образу світу, мовного бачення світу, мовної картини світу, що розуміється як наївний” образ, котрий лежить в основі культури, зберігається в граматичній структурі і значеннях слів, а також у структурі й значеннях текстів [148: 105].
    У 1988 році було видано перший номер поки що єдиного у слов’янському світі етнолінгвістичного журналу Etnolingwistyka” (м. Люблін, Польща), який започаткував вихід цілої низки етнолінгвістичних праць не лише польських, а й українських, російських, болгарських, угорських, англійських мовознавців. У тому ж році польські вчені почали роботу над створенням семитомного етнолінгвістичного словника під назвою Słownik stereotypów i symboli ludowych ” (перша частина першого тому словника вийшла в 1996 році, друга частина першого тому - в 1999 році). Słownik stereotypów i symboli ludowych” є спробою реконструкції традиційного образу світу і людини за допомогою комплексного етнолінгвістичного методу. Поняття стереотип” у словнику розуміється як сформоване й усталене в певному суспільстві уявлення про речі, явища, дії, процеси тощо і збережене у мовній формі. Поняття символ” є значною доповнюючою і узагальнюючою надбудовою стереотипу, його образом”, який репрезентує ту чи іншу реалію в загальній системі знаків, що створюють уявлення людини про світ в цілому. Мовну площину польської обрядовості заплановано висвітлити в четвертому (Człowiek”), п’ятому (Społeczeństwo”) та шостому (Religia, Demonologia”) томах словника, що нині готуються до друку [226; 227].
    Окремі елементи польського весільного обряду в етнолінгвістичному плані розглядає Г.Бончковська (зокрема аналізується мовне вираження обрядової реалії коровай”) [155: 79-100]. Автор, подаючи етнографічні відомості про весільну реалію, намагається розглянути всю обрядову площину короваю як одного з найголовніших весільних предметів в позамовному плані. Мовна парадигма, пов’язана з весільним короваєм, гармонійно доповнює, збагачує дослідження, виконане в етнолінгвістичному руслі.
    З вивченням весільної лексики пов’язана стаття Р. Еккерта Про слов’янську весільну термінологію” [168], де автор у порівняльно-історичному плані аналізує весільні терміни, спільні всім слов’янським мовам, а саме назви весілля і найменування окремих обрядодій. Матеріалом даного дослідження служили не описи обрядів, а дані словників та історичних пам’яток. Автор приходить до висновку, що аналізовані ним весільні назви (pirъ, brakъ, kvasъ, veselьje, gody, svatьba, snub-, poroka і под.) відносно пізнього походження, хоча лексичні засоби, які служать для створення цієї термінології, самі по собі досить давні, про що свідчать лексичні паралелі в германських та балтійських мовах.
    В українському мовознавстві розвиткові етнолінгвістики сприяють ґрунтовні етнолінгвістично-етимологічні дослідження В.Г.Скляренка [89-92], В.Т.Шевченко, що вивчала український весільний обряд [128; 129], працю О.В.Тищенка Типологічна характеристика обрядової лексики в російській та українській мовах” [112], у якій автор, спираючись на внутрішню форму як основу типологічної характеристики, аналізує весільні одиниці обох мов у семасіологічному, ономасіологічному та дериваційному планах.
    Етнографічні дослідження польського весільного обряду. Етнографічна література про слов’янський весільний обряд, зокрема польський, порівняно багата. Серед праць загального характеру варто відмітити книгу Я.Коморовського Традиційне весілля у слов¢ян” [192], де вчений аналізує весільний обряд всіх слов’янських народів.
    Власне польський весільний обряд у загальному плані розглядається у збірнику Брак у народов Центральной и Юго-Восточной Европы” [14]. У книзі М.Ф.Сумцова О свадебных обрядах, преимущественно русских” [106] також частково аналізується польська обрядовість і її термінологія як паралель до весільної церемонії східних слов’ян.
    Польська етнографічна література досить ґрунтовно і всебічно розглядає весільний обряд поляків. Наукове зацікавлення весільним обрядом у кінці ХІХ - на початку ХХ століття сприяє появі цілої низки етнографічних досліджень, що різнопланово розглядають дану церемонію.
    Усі етнографічні праці польських вчених, що стосуються вивчення весільного обряду, можна поділити на три типи:
    1) дослідження, в котрих описуються весільні обряди окремих регіонів Польщі;
    2) наукові праці, в яких польський весільний обряд розглядається як єдина система обрядодій, весільних чинів та атрибутів (аналізується або весь обряд в цілому, або окрема його складова частина - персонаж, ритуальний предмет тощо);
    3) зібрання власне текстів описів весільних обрядів, пісень одного чи кількох регіонів Польщі.
    На початку ХХ століття вийшла відома праця Ц.Бодуен де Куртене Еренкрейц Зі студій над весільними обрядами польського народу”, в якій автор розглядає весільну обрядовість як досконалий прояв драматичного народного мистецтва, народної творчості [154]. Неодноразово виходили з друку праці польського етнографа С.Двораковського, який аналізував польський весільний обряд Волині, Підлясся, Холмщини, подаючи як описи весілля, так і тексти весільних пісень та орацій [166;167]. Про роль окремих ритуальних предметів (зокрема яблука, весільного деревця) у весільній церемонії поляків та інших народів світу пише А.Фішер [170]. Історичний аспект весільної обрядовості досить широко аналізує у своїх працях В.Абрахам (про формування офіційної, костельної частини польського весільного обряду) [137-139], К.Завястович-Кінтопфова (про церемонію купівлі-продажу нареченої як залишок давнього ритуалу) [142].
    У 50-60-х роках виходить чимало праць польського етнографа І.Дековського, присвячених весіллю в Мазовії (про обрядовий коровай”, колач” тощо) [165]. Весільну церемонію регіону Мазур та Вармії описує у своїх дослідженнях А.Шифер, вказуючи на збереження досить давніх обрядових традицій у даному ареальному варіанті польського весілля [232].
    У 80-90-х роках XX ст. в працях етнографів аналізується також сучасний стан польського весільного обряду, описується специфічне міське весілля”, де архаїчні елементи замінюються новими й спрощеними. Про міське весілля (на прикладі Варшави) пише Я.Коморовська, підкреслюючи у своїй праці схематичність сучасної весільної церемонії поляків (досить рідко на весіллі зберігаються 2-3 обрядодії, окремі весільні пісні тощо) [191]. Дослідниця відзначає процес деобрядовості весілля, втрачання ним сьогодні обрядової функції, звичаєвого й ритуального навантаження, перетворення на простий банкет чи прийом гостей з нагоди одруження.
    Досить часто основою для етнографічного та лінгвістичного вивчення весільного обряду виступають тексти-описи варіантів польського весілля, котрі почали видаватися вченими-етнографами ще у ХІХ столітті, зокрема О.Кольбергом, А.Хмельницьким, З.Глогером та іншими.
    Відомий польський етнограф О.Кольберг у своїй фундаментальній праці Dzieła wszystkie” (більше 60 томів) подає детальні та численні описи весільних обрядів різних мікродіалектів Польщі. Ця праця, поряд із лексикографічними джерелами, лягла в основу нашого дисертаційного дослідження.
    Нами опрацьовувалися також записи інших збирачів-етнографів та фольклористів, тобто тексти (описи), які викладають зміст народного обряду. Подібні записи не є власне культурними текстами, оскільки вони виступають однією з форм фіксації мовою опису (а не мовою тієї культури, яка вивчається) невербальних культурних текстів - у даному випадку обряду весілля.
    С.М. Толстая відзначає, що описи обрядів, якщо вони зроблені мовою, що відрізняється від мови носіїв традиції, як правило, включають у себе у вигляді своєрідних цитат деякі мовні елементи, що належать до носіїв традиції. Це спеціальна обрядова лексика, яка називає семіотично (культурно) значимі реалії- ритуальні предмети, дійових осіб, дії, властивості, функції, відношення [113: 215-216]. Оскільки обрядова лексики є складовою частиною мови, то вона підпорядковується властивим даній мові закономірностям формальної і семантичної організації лексики, способам номінації тощо.
    Обрядова лексика функціонує у сфері культури (обряду), а значить співвідноситься з іншими елементами семіотичної мови культури й культурних текстів - акціональним, предметним, персонажним, локативним, часовим кодами обряду; і нарівні з ними подібна лексика є носієм культурної семантики і знакової функції.
    Єдність мовної й позамовної реальностей у весільному обряді. Мовна площина весільного обряду тісно пов’язана з його етнографічним аспектом. Розгляд зв’язку системи весільних номінацій зі структурою церемонії є одним з важливих завдань дослідження весільного обряду як комплексу, що поєднує в собі мовну й позамовну реальності. У працях багатьох етнолінгвістів дослідження весільної обрядової лексики починається безпосередньо з характеристики власне "весільної реальності", зі структурного аналізу весільного обряду. На нашу думку, перш ніж розглядати лексику й фразеологію, пов’язані з весільною церемонією, слід подати короткий опис і аналіз екстралінгвістичного прояву обряду, його етнографічний аспект, інваріантну основу, характеристику весільних обрядів різних регіонів. Поєднання вербального (словесного), реального (предметного) й акціонального (дієвого) планів весільного комплексу, як відзначає М.І. Толстой, проявляється в синонімічності знаків, які по-різному реалізують себе в обряді: у вигляді ритуального слова, предмета чи акту. Оскільки обряд не однаково реалізує себе в різних мікродіалектних системах, подібна синонімічність знаків демонструє специфіку окремих обрядових елементів у різних діалектних зонах. На думку вченого, найважливішим і найбільш наочним у всіх випадках прояву тих чи інших аспектів обряду є вербальний (мовний) бік церемонії, бо термін в обряді відбиває ключові моменти обряду, і вказує на персонажі, предмети й дії виняткової важливості” [114: 189].
    Весільний обряд є системою певних знаків-актів, які включають у себе відповідні ряди обрядових персонажів та предметів. Оскільки кожна обрядова дія весілля є складовою частиною етнографічного тексту, тобто виступає знаком певного елементу обрядової системи, то подібний знак має відповідну форму та семантику: зовнішній прояв і його значення, мотивацію тощо. О.В.Гура пише: Дії, які у різних місцях можуть здійснюватися на весіллі, стають обрядовими знаками лише там і тоді, де і коли проявляється і стає актуальним їх весільне функціонально-змістове навантаження” [30: 5].
    Обрядові дійства, обмежені локальними, хронологічними й соціальними рамками та подібні у змістовому відношенні, об’єднуються в окремі групи, які виступають складовими частинами весільного обряду. Польський весільний обряд включає в себе цілу низку послідовних обрядодій, які становлять цілісні, досить повні й самодостатні комплекси і яким властива єдність зв’язку обрядових агентів та направленість дії.
    Актуальність дослідження. Обрядовість у слов’ян, а також її мовна площина, демонструючи виразні національні риси, у той же час зберігає чимало спільного, загальнослов’янського, зумовленого єдиними генетичними коренями. Проблеми вивчення національної специфіки польської обрядовості, а також лексики, що її відбиває, залишаються ще недостатньо розробленими. Актуальним і важливим є вивчення обрядових одиниць в етнолінгвістичному плані, яке розкриває нові аспекти семантики обрядових знаків (слова, предмета, дії тощо), ареальну варіативність мовних і позамовних явищ обряду, специфіку їх синонімії. Недостатньо розробленими лишаються проблеми національно-мовної специфіки обрядових весільних найменувань польської мови, виявлення обрядової, культурної конотації загальновживаних лексем, вивчення генези обрядової лексико-семантичної структури, її ролі у формуванні мовної картини світу польського народу. До цього часу залишається невивченим весілля польської діаспори в Україні.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з комплексними етнолінгвістичними дослідженнями лексики і фразеології слов’янських мов, що проводяться у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім.О.О. Потебні НАН України. Дослідження здійснено в межах наукової теми кафедри української мови та літератури Київського національного економічного університету Теоретичні проблеми української лексики та фразеології.
    Дисертація пов’язана також з науковими програмами Варшавського Центру з вивчення мови давніх польсько-українських територій при Інституті польської мови Польської Академії наук, зокрема з темою Польська мова і східнослов’янські мови”.
    Мета і завдання дослідження. У дисертації передбачається здійснити систематизацію і подати структурно-семантичну характеристику польської обрядової весільної лексики, проаналізувати весільні номінації в семасіологічному та дериваційному планах, торкаючись функціонального та етимологічного аспектів.
    Поставлена мета передбачає такі завдання:
    1) подати якомога повніший склад весільної обрядової лексики польської мови, виділивши лексико-семантичні групи весільних обрядових назв;
    2) схарактеризувати принципи структурування обрядових парадигм, акцентуючи увагу на семантичному та формальному їх вираженні;
    3) розглянути граматичну, семантичну та дериваційну специфіку обрядових парадигм та їх підсистем;
    4) всебічно схарактеризувати весільну лексику, запозичену з інших мов;
    5) подати етимологічні коментарі до окремих затемнених весільних обрядових одиниць польської мови;
    6) проаналізувати особливості польської весільної обрядової лексики в регіонах історичної активної взаємодії польської і української мов (регіон Житомирщини).
    Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є лексика польської мови в етнолінгвістичному аспекті.
    Предмет дослідження. Дисертаційну працю присвячено вивченню весільної обрядової лексики польської мови назвам обрядодій весілля, весільних чинів і предметів, в роботі розглядаються також фразеологічні звороти, тісно пов’язані з весільними реаліями. Досліджується польська обрядова лексика, що збереглася на території колишньо
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    1. На основі дисертаційного дослідження можна зробити такі висновки щодо власне польського весільного обряду в екстралінгвальному аспекті:
    1.1. Весільний обряд поляків донедавна являв собою складну систему, в якій, з одного боку, простежувався певний зв’язок з міфологією давніх слов’ян-язичників, а з другого - відчувався вагомий уплив церковного ритуалу, що грунтується на численних компонентах весільних обрядів давніх цивілізацій. У системі польського весільного обряду простежуються залишки двох архаїчних форм укладання шлюбу умикання жінок” і купівля/обмін/договір”. Упродовж свого історичного розвитку польський весільний обряд зазнав багато змін та впливів, котрі широко демонструють його структура, система обрядодій, набір весільних чинів та ритуальних предметів.
    1.2. Весільний обряд поляків пережив складні етапи формування та еволюції. Ще до цього часу зберігаються язичницькі елементи в обряді, які є найдавнішими і виступають нині частинами окремих ритуалів весілля. Прийняття християнства в Польщі сприяло введенню нових костьольних обрядів та нових назв у весільний обряд. Саме християнство сприяло створенню певних традицій у суспільстві, що відчутно вплинули на весільну церемонію: церковними канонами заборонялися розлучення, в різні періоди історії змінювалася позиція жінки в шлюбі. У XVII-XVIII ст. відбулися активні впливи французької, німецької, та східнослов’янської традицій на весільний обряд поляків. Починаючи з XIX ст. і до наших днів весільний обряд у Польщі переживає складні деформації, впливи урбанізації, відбувається занепад великої кількості обрядодій, які замінюються спорадично костьольною та обов’язковою державною церемоніями.
    1.3. На сучасному етапі широка весільна обрядовість збереглася лише в окремих регіонах (центральний та східний регіони Польщі) в сільській місцевості (напр., у Мазовії, Краківщині, Радомщині, Холмщині тощо), оскільки процес урбанізації наклав відчутний відбиток на весільний обряд. Скорочений і спрощений варіант міського весілля зводиться до вінчання в костьолі і святкування обряду зі збереженням деяких найголовніших обрядодій (напр., нині ще існують zaręczyny, zaprosiny, ślub, uczta weselna), весільних чинів (наречені носять назви pan młody і panna młoda, офіційні свідки молодих у загсі називаються drużba i druchna weselni, батьки молодих іменуються swatowie тощо) і атрибутів (використовуються весільні обручки pierścionek zaręczynowy, випікається pierog weselny, котрий часто замінюють купованим тортом).
    2. На основі дисертаційного дослідження можна зробити такі висновки щодо польської весільної лексики:
    2.1. Іменники-назви весільних обрядодій протиставляються як дві чітко виражені групи обрядових назв за мовною категорією числа, що підкреслює специфіку оформлення мовної картини світу у поляків, а також у спільнослов’янському світі, оскільки майже таку картину спостерігаємо у всіх слов’ян. При аналізі назв весільних обрядодій ми спостерігаємо два різних типи найменувань: а) іменники-назви весільних обрядодій у формі pluralia tantum; б)іменники-назви весільних обрядодій бінарної структури категорії числа, тобто мають і однину, і множину. Польські іменники pluralia tantum на позначення весільних обрядів та звичаїв найчастіше є віддієслівними утвореннями з формантами -i (-y), -in(y), -k(i). Назви окремих частин весільної церемонії у формі однини є специфічними власне польськими формаціями, які, як правило, не мають відповідників у інших слов’янських мовах.
    2.2. Семантична система іменників-назв обрядодій маркована ієрархічно-послідовною структурою обряду. Усі найменування весільних обрядодій у мовній площині весільної церемонії існують відповідно до ієрархії, підпорядкованості й послідовності весільних обрядодій в екстралінгвальному плані, номінації мають чітку обрядову спеціалізацію та специфічне формальне вираження. Мотиваційні ознаки лексем тісно пов’язані з діями, які виконуються під час даних ритуалів, з основними чинами та предметами весільної церемонії.
    2.3. Обрядова весільна лексика польської мови пережила складні етапи формування та еволюції. З весільними назвами тісно пов’язані назви спорідненості та свояцтва, а також пізніші лексеми, привнесені в польську мову під упливом християнських традицій.
    У XIV-XV cт. відбувається формування назв на позначення весільних обрядів у формі множини (початок формування назв із суфіксами iny та ki), проходить процес творення та запозичення нових польських іменників pluralia tantum з використанням вказаних суфіксів. Такі лексеми часто мають ознаки або іменника власне сталої множини, або як такі, що внаслідок частого їх використання у множині, стоять на межі між категорією pluralia tantum та іншими іменниками, котрі мають також і однину. У XVII-XVIII ст. спостерігаються впливи німецької та французької мов на польський весільний обряд. Під упливом французької мови польський весільний обряд поповнюється новими словами, це в основному стосується назв довесільних обрядових дій (напр., konkury, komandy, komplementy), а також назв весільних чинів kawaler, konkurent. Французькі слова, адаптовані у польській мові у формі pluralia tantum в цей час, мають характер салонного стилю, несуть в собі нашарування тогочасного еталону культури та освіченості, відчувається наслідування культурного, міського, салонного життя. Німецькі запозичення в основному проходили в регіонах Польщі, що межує з Німеччиною. Переважно це назви на позначення весільних обрядів (напр., połterabent). Власне обрядові лексеми як утворення XVII-XVIII століть, такі: oględziny, poprawiny, poślubiny, przeprosiny, ślubowiny, umówiny, wieńczyny, wywiadki, wywiedziny, zmówiny, zaprosiny, zaręczyny, zaślubiny. У XIX столітті категорія pluralia tantum поповнюється новими словами, серед обрядових з’являються утворення czepiny, dziewosłębiny, dopytki, oczepiny, ograbiny, oświadczyny, oddawiny, przewoziny, wieńczowiny тощо, спостерігається активне використання суфікса -owiny, котрий набуває виключної ваги саме в XIX ст. серед іменників pluralia tantum. На сучасному етапі спостерігається занепад весільного обряду та обрядових назв. У XX столітті відбувається занепад саме весільних обрядових назв pluralia tantum, оскільки відмирає як суспільна інституція сам весільний обряд, який змінює спрощена офіційна церемонія у загсі чи ритуал у костьолі. Залишки такої лексики ще іноді побутують в польських селах, але під впливом цивілізації використовуються все рідше.
    У цілому можна констатувати, що польський весільний обряд, пройшовши складні етапи становлення, розвитку і сягнувши нині піку свого занепаду, є одним з головних компонентів загальної мовної картини світу поляків і відбиває власне польську соціальну організацію. Обрядова весільна лексика, що бере свій початок від часів язичництва, протягом історичного розвитку суспільства та еволюції польської мови, зазнавала чимало змін та впливів інших мов. Історично та соціально зумовлені запозичення з латинської, німецької, французької та української мов вплинули на формування мовної картини польського весілля, надавши їй специфічних рис. Найдавніші з обрядових назв поступово зникають з ужитку, переходячи до розряду архаїзмів, частина слів із затемненою семантикою зберігається у складі польських ідіом. У XXI ст. спостерігається чітка тенденція до занепаду як самого народного весільного обряду, так і назв на позначення весільних реалій. Частково зберігаються лише усталені літературні назви в офіційній церемонії шлюбу, передбаченій законодавством.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аникин В. П. Календарная и свадебная поэзия. - Москва: Наука, 1970. 345с.
    2. Антична література. За ред. Семчинського С.В. Київ: Либідь, 1993. 319 с.
    3. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. - Москва: Наука, 1985. 475 с.
    4. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. - Москва: Школа Языки русской культуры”, 1974. 472 c.
    5. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Язык. Семиотика. Культура. Москва: Языки русской культуры, 1998. — Вып. XV. 895 с.
    6. АфанасьевА.Н. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. − Москва: Современный писатель, 1995. Т. 1-3.
    7. Афанасьев А.Н. Живая вода и вещее слово. Москва: Советская Россия, 1988. 508 с.
    8. Байбурин А.К. А.А.Потебня: философия языка и мифа // ПотебняА.А. Слово и миф. - Москва: Правда, 1989. С. 3-14.
    9. Блэк Макс. Метафора // Теория метафоры. Москва: Прогресс, 1990. С.153-172.
    10. Богословский П. С. К номенклатуре, топографии и хронологии свадебных чинов. - Пермь, 1927.
    11. Боплан Г.-Л. Весільні звичаї українців у першій половині XVII ст. // Весілля. У 2-х томах. - Київ: Наукова думка, 1970. - Т. 1. - С. 63-67.
    12. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. - Київ, 1988.
    13. Брайт У. Введение: параметры социолингвистики // Новое в лингвистике. Москва: Прогресс, 1975. Вып. VII. С. 34-41.
    14. Брак у народов Центральной и Юго-Восточной Европы. - Москва: Наука, 1988. 234 с.
    15. Булаховский Л. А. Славянские названия птиц // Мовознавство. - № 6. - Київ: Наукова думка, 1948. С. 25-34.
    16. Бурячок А. А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. Київ: Вид-во АН УРСР, 1961. - 149 с.
    17. Варга Д. Методика подготовки информационных тезаурусов // Сборник переводов по вопросам информационной теории и практики. - Москва, 1970. - №17.
    18. Великорусс в своих песнях, обрядах, обычаях, верованиях, сказках, легендах и т. п. Материалы, собранные и приведенные в порядок П. В. Шейном. - Санкт-Петербург, 1900. - Т. 1. - Вып. 2.
    19. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. - Москва: Высшая школа, 1989. 404 с.
    20. Весілля. У 2-х томах. - Київ: Наукова думка, 1970. - Т. 1-2.
    21. Витухновская А. А. Блочный принцип построения тезауруса и проблема совместимости // Вопросы библиотековедения и библиографии. - Ленинград, 1974. - Вып. 4.
    22. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов. За ред. О.С.Мельничука. - Київ: Наукова думка, 1966.
    23. Вяселле. Абрад. Укладание, уступны артыкул i коментарыi К. А. Цвiркi. - Мінск, 1978.
    24. Вяселле. Песні у шасці кнігах. - Мінск, 1980. - Кн. 1-6.
    25. Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. - Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1984. −Т. 1-2.
    26. Ганич Д. І. Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. - Київ: Вища школа, 1985. - 360 с.
    27. Гілевіч Н. С. Лірыка беларускага вяселля. - Мінск, 1979.
    28. Геннеп Арнольд ван. Обряды перехода. Систематическое изучение обрядов. Москва: Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 1999. 198 с.
    29. Гумбольдт Вильгельм фон. Избранные труды по языкознанию. Москва: Прогресс, 2000. 400 с.
    30. Гура А. В. Терминология севернорусского свадебного обряда. - АКД. - Москва: Изд-во МГУ, 1978. 18 с.
    31. Гура А. В. Из полесской свадебной терминологии. Свадебные чины (Словарь: Н-Свашка) // Славянский и балканский фольклор. Духовная культура Полесья на общеславянском фоне. - Москва: Наука, 1986. - С. 144-177.
    32. Гура А. В. Из полесской свадебной терминологии. Свадебные чины. (Словарь: Б-М) // Славянское и балканское языкознание. Язык в этнокультурном аспекте. - Москва: Наука, 1984. - С. 137-177
    33. Гура А. В. Из севернорусской свадебной терминологии. (Хлеб и пряники - словарь) // Славянское и балканское языкознание. Карпато-восточнославянские параллели. Москва: Наука, 1977. - С. 131-180.
    34. Гура А. В. Место, роль и символика венчания в славянском обряде // Folklor-Sacrum-Religia. Lublin:Wyd. UMCS, 1995. С. 59-66
    35. Гура А. В. Опыт ареальной характеристики славянского свадебного обряда и его терминологии // Формирование раннефеодальных славянских народностей. Сб. статей. - Москва: Наука, 1981. С. 261-278.
    36. Гура А. В. Поэтическая терминология севернорусского свадебного обряда // Фольклор и этнография. Обряды и обрядовый фольклор. Ленинград: Наука, 1974. С. 171-180.
    37. Гура А. В. Символика зайца в славянском обрядовом и песенном фольклоре // Славянский и балканский фольклор. - Москва: Наука, 1978. C. 25-37.
    38. Дарманський П. Обряд у житті людини. - Київ: Наукова думка, 1974. - 198с.
    39. Довнар-Запольский М. В. Исследования и статьи. - Киев, 1909. - Т. 1.
    40. Еремина В. И. Ритуал и фольклор. - Ленинград: Наука, 1991. 207 с.
    41. Забылин М. Русский народ. Его обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзия. - Москва: РИПОЛ-классик, 1997. 540 с.
    42. Здоровега Н. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. - Київ, 1974.
    43. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. - Москва: Наука, 1991. 601с.
    44. Кононенко І. В. Національно-мовна картина світу: зіставний аспект (на матеріалі української та російської мов) // Мовознавство. Київ: Др. наукової книги, 1996. № 6. С. 39-46.
    45. Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - Київ, 1966.
    46. Критенко А.П. Тематичні групи слів і омонімія // Слов’янське мовознавство.- Київ: Вид. АН УРСР, 1962. - Збірн. № ІV. - С. 198-211.
    47. Круглов Ю. Г. Русские обрядовые песни. - Москва: Высшая школа, 1989. 319 с.
    48. Круть Ю. З. Хліборобська обрядова поезія слов’ян. - Київ, 1973.
    49. Курочкин А. В. Растительная символика календарной обрядности украинцев // Обряды и обрядовый фольклор. - Москва: Наука, 1982. - С. 138-163.
    50. Лакофф Дж. Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Теория метафоры. Москва: Прогресс, 1990. С. 387-415.
    51. Лафарг П. Свадебные песни и обычаи // Лафарг П. Очерки по истории культуры. - Москва-Ленинград, 1928.
    52. Левинтон Г. А. К вопросу о функциях словесных компонентов обряда // Фольклор и этнография. Обряды и обрядовый фольклор. - Ленинград: Наука, 1974.
    53. Лингвистический энциклопедический словарь. Москва: Советская энциклопедия, 1990. 685 с.
    54. Лирика русской свадьбы. Отв. ред. В. Е. Гусев. - Ленинград, 1973.
    55. Лирическия малорусские песни, преимущественно свадебныя, сравнил с великорусскими песнями Х. Ящуржинский. Особый оттиск из Русского филологического вестника”. - Варшава, 1880.
    56. Лукінова. Т. Б. Числівник в слов’янських мовах (порівняльно-історичний нарис). Київ: Наукова думка, 2000. 270 с.
    57. Малаш Л. А. Вясельныя песні // Вяселле. Песні у шасці кнігах. - Мінск, 1980. - Т. 1.
    58. Мистецтво, фольклор та етнографія слов’янських народів. - Київ: Наукова думка, 1993.
    59. Мифологический словарь. − Москва: Советская энциклопедия, 1990. − 672 с.
    60. Мифы народов мира. Энциклопедия. Под ред. Токарева С.А. Москва: Советская Энциклопедия, 1991. Т. 1. 671 с.
    61. Мифы народов мира. Энциклопедия. Под ред. Токарева С.А. Москва: Советская Энциклопедия, 1992. Т. 2. 719 с.
    62. Мицкевич А. Пан Тадеуш, или Последний наезд на Литве. Шляхет. история 1811 и 1812 гг. в 12 кн. стихами. Пер. с польского и предисл. М. Рыльского. Киев: Днипро, 1989. 347 с.
    63. Мокиенко В. М. Славянская фразеология. - Москва: Высшая школа, 1980. 207с.
    64. Мордвилко А. П. Очерки по русской фразеологии. - Москва, 1964.
    65. Мостовая А. Д., Фрумкина Р. М. Семантические отношения на именах конкретной лексики: опыт описания // Экспериментальные методы в психолингвистике. - Москва, 1987.
    66. Нидерле Л. Славянские древности. - Москва: Наука, 1956.
    67. Никитина С. Е. О словаре языка русского песенного фольклора // Предварительные публикации группы экспериментальной и прикладной лингвистики Института русского языка АН СССР. Москва: Наука, 1975. - Вып. 74.
    68. Никитина С. Е. Семантический анализ науки. - Москва: Наука, 1987. 141с.
    69. Никитина С. Е. Словарь языка фольклора: принципы построения и структура // Х МСС. История, культура, этнография и фольклор славянских народов. - Москва: Наука, 1988.
    70. Никольский Н. М. Происхождение и история белорусской свадебной обрядности. - Минск: Издательство АН БССР, 1956. - 272 с.
    71. Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая семантика. Сб. статей. - Москва: Прогресс, 1981. - Вып. 10.
    72. Охримович В. Значение малорусских свадебных обрядов и песен в истории эволюции семьи. // Этнографическое обозрение. - Москва, 1891. - №4. - Кн. 11. - С. 44-105.
    73. Охримович В. Значение малорусских свадебных обрядов и песен в истории развития семьи. // Этнографическое обозрение. - Москва, 1892. - №4. - Кн. 15. - С. 1-54.
    74. Петрова Т. Э. О происхождении свадебных фразеологизмов в русских говорах Горьковской области. // Взаимодействие выразительных средств и семантики в истории древнерусского и русского языков. - Горький: Изд-во ГГУ, 1987. - С. 98-102.
    75. Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. - Харьков, 1914.
    76. Потебня А. А. Слово и миф. - Москва: Правда, 1989. 622 с.
    77. Потебня А. А. Собрание трудов. Мысль и язык. Москва: Лабиринт, 1999. 300 с.
    78. Потебня А. А. Эстетика и поэтика. - Киев: Мистецтво, 1985. 302 с.
    79. Религиозно-мифическое значение малорусской свадьбы Н. Ф. Сумцова. - Киев, 1885.
    80. Романова Н. П. Вивчення українсько-польських мовних контактів у слов’янській філологічній науці // Мовознавство. Київ, 1994. № 7. С.41-50.
    81. Русанівський В.М. Польська ділова мова 16-17 ст. як джерело вивчення її історичних взаємин з українською // Славістичний збірник. Київ: Наукова думка, 1963. С.86-96.
    82. Русский народ, его обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзия. Собр. М.Забылиным. - Москва, 1880; Рига, 1991.
    83. Русский народный свадебный обряд. - Ленинград, 1978.
    84. Рябошапка І. Народження символу. Аспекти взаємодії обряду та обрядової поезії. - Бухарест, 1975.
    85. Сепир Э. Грамматист и его язык // Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии. Москва: Прогресс, 1993. С. 248 258.
    86. Сепир Э. Отношение американистики к общему языкознанию // Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии. Москва: Прогресс, 1993. С. 266-269.
    87. Сімонок В. П. Мовна картина світу. Взаємодія мов. Харків: Основа, 1998. 171с.
    88. Сімонок В. П. Семантико- функціональний аналіз іншомовної лексики в сучасній українській мовній картині світу Харків: Основа, 2000. 332с.
    89. Скляренко В. Г. Весільний обряд. − Київ, 1997.
    90. Скляренко В. Г. Етимологічні розвідки. 3 // Мовознавство. - Київ: ВАТ Книжкова друкарня наукової книги, 1994, − №6. С. 12-18.
    91. Скляренко В. Г. Етимологічні розвідки. 4 // Мовознавство. - Київ: ВАТ Книжкова друкарня наукової книги , 1995, − №6. С. 3-9.
    92. Скляренко В. Г. Етимологічні розвідки. 5 // Мовознавство. - Київ: ВАТ Книжкова друкарня наукової книги, 1996, − №6. С. 12-18.
    93. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. Київ: Наукова думка, 1973.
    94. Славянские древности. Этнолингвистический словарь. - Москва: Международные отношения, 1995. - Т. 1 (А-Г); Т. 2 (Д-К (Крошка)).
    95. Славянский и балканский фольклор. Сб. статей. - Москва: Индрик, 2000. 399с.
    96. Славянский и балканский фольклор. Генезис, архаика, традиции. Сб. статей. - Москва: Наука, 1978.
    97. Славянский и балканский фольклор. Духовная культура Полесья на общеславянском фоне. Сб. статей. - Москва: Наука, 1986. 286 с.
    98. Славянский и балканский фольклор. Обряд, текст. Сб. статей. - Москва: Наука, 1981. 277 с.
    99. Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древней славянской духовной культуры: источники и методы. Сб. статей. - Москва: Наука, 1989. 271 с.
    100. Славянский и балканский фольклор. Этногенетическая общность и типологические параллели. Сб. статей. - Москва: Наука, 1984. 278 с.
    101. Славянский фольклор. - Москва, 1972.
    102. Славянское языкознание. XIMCC. Братислава, 1993. - Москва: Наука, 1993. 612 с.
    103. Степин В.С. Кузнецова Л.Ф. Научная картина мира в культуре техногенной цивилизации. Москва, 1994. 274 с.
    104. Страшкевич Н. Народные свадебные обряды и песни на Волыни. - Санкт-Петербург, 1892.
    105. Сумцов Н. Ф. К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу. - Киев, 1886.
    106. Сумцов Н. Ф. О свадебных обрядах, преимущественно русских // Символика славянских обрядов. Избранные труды. - Москва: Изд. РАН, 1996. С.6-158.
    107. Сумцов Н. Ф. Символика славянских обрядов. Избранные труды. - Москва: Изд. РАН, 1996. 296 с.
    108. Супрун А.Е. Введение в славянскую филологию. Минск: Вышэйшая школа, 1989. 480 с.
    109. Сухобрус Г. С. Весільна обрядова поезія // Українська народна поетична творчість. Дожовтневий період. - Київ, 1966. - Т. 1.
    110. Теория метафоры. Москва: Прогресс, 1990. 511 с.
    111. Типы наддиалектных форм языка. - Москва: Наука, 1971. 309 с.
    112. Тищенко О. В. Типологічна характеристика обрядової лексики української і російської мов. - АКД. - Київ: Віпол, 1994. 17 с.
    113. Толстая С. М. Терминология обрядов и верований как источник реконструкции древней духовной культуры. // Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древней славянской культуры: источники и методы. − Москва: Наука, 1989. − С. 215-229.
    114. Толстой Н. И. О предмете этнолингвистики и ее роли в изучении языка и этноса. // Ареальные ис
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины