Нестабiльнi консонанти у пiвденнослов'янських мовах та дiалектах : Нестабильные консонанты в южнословянских языках и диалектах

Краткое описание

Одеський нацiональний унiверситет iм. I. I. Мечникова

На правах рукопису

Пейчева Ольга Миколаївна

Нестабiльнi консонанти у пiвденнослов'янських мовах та дiалектах

Спецiальнiсть 10.02.03 - слов'янськi мови

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня
кандидата фiлологiчних наук

Науковий керiвник
Смольська Аделаїда Костянтинiвна,
доктор фiлологiчних наук, професор

Одеса - 2002

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень - 4
Вступ - 5
Розділ I. Теоретичні проблеми нестабільності мовних
одиниць на фонетико-фонологічному рівні. - 12
§1. Поняття «нестабільний консонант»
і терміни для його номінації -12
§2. Основні причини нестабільності як фонетико-
фонологічного явища - 15
§3. Основні методи і прийоми внутрімовного і міжмовного
аналізу нестабільних консонантів -28

Розділ II. Особливості системи консонантизму переселенської болгарської говірки с.Оріхівка Одеської області - 50
§1. Переселенські говірки півдня України; їхнє місце в системі болгарських діалектів та основні етапи їх вивчення - 50
§2. Географічне положення, стислі історичні та демографічні
відомості про село Оріхівка - 55
§3. Загальна характеристика говірки с.Оріхівка - 58
§4. Консонантна система говірки (синхронний аналіз) - 62
§5. Висновки до II розділу - 78
Розділ III. Статус і функціонування досліджуваних консонантів
у болгаро-македонському мовному ареалі - 81
§1. Східноболгарське наріччя - 84
1.1Північно-східні болгарські діалекти
1.1.1. Східномізійскі говірки - 84
1.1.2. Балканські говірки - 89
1.2. Південно-східні болгарські діалекти - 93
1.2.1. Східнорупські (фракійські) говірки - 93
1.2.2. Середньорупські (родопські) говірки - 98
1.2.3. Західнорупські (перехідні) говірки - 100
§2. Західноболгарське наріччя та македонські діалекти - 103
§3. Статус і функціонування досліджуваних консонантів
у болгарській та македонській літературних мовах - 117
§4. Висновки до III розділу - 124
Розділ IV. Функціонування аналізованих консонантів
у сербсько-хорватсько-словенському мовному масиві - 127
§1. Штокавське наріччя - 129
1.Екавські говірки - 130
1.1.1. Призренсько-тимоцькі говірки - 130
1.1.2. Косівско-ресавські говірки - 134
1.1.3. Шумадійсько-воєводинські говірки - 139
1.2. Йекавські говірки - 141
1.2.1. Східногерцеговинські говірки - 142
1.2.2. Зетські говірки - 145
1.3. Ікавські говірки - 147
§2. Чакавське наріччя - 147
§3. Кайкавське наріччя - 148
§4.Функціонування досліджуваних одиниць
у словенській мові та її діалектах - 150
§5. Нестабільні консонанти в сербській та хорватській
літературних мовах - 155
§6. Висновки до IV розділу - 161
Загальні висновки - 166
Список використаних джерел - 171
Додатки

БІБЛІОГРАФІЧНІ СКОРОЧЕННЯ

БЕ - Български език
БеЛ - Български език и литература
ВЯ - Вопросы языкознания
ИИБЕ - Известия на института за българския език
ИОРЯС - Известия общества русского языка и словесности
JФ - Jужнословенски филолог
СЕ - Съпоставително езикознание
СМБД - Статьи и материалы по болгарской диалектологии
СДЗ - Српски диjалектолошки зборник

ВСТУП

Складна і різнобічна проблема впливу фонетичних процесів на фонологічну систему та її зміни є найважливішою для сучасної науки про звуки.
До цієї проблеми відноситься ще недостатньо досліджене у славістичній лінгвістиці питання про нестабільні фонеми, причини й умови їхнього функціонування в мовленнєвій діяльності.
При всій генетичній близькості споріднених мов, що доходить до практичного порозуміння їхніх носіїв, типологічні розбіжності між близькоспорідненими мовами виявляються іноді досить значними. Особливо це стосується фонетики і словозміни, менше - лексики і фразеології. На перший погляд така характеристика окремих рівнів мовної структури за ступенем їхньої типологічної диференційованості у споріднених мовах здається суперечною узвичаєному положенню про те, що найбільшою мірою схильна до змін лексична система мови й у найменшій - фонетична. Але в даному випадку варто відрізняти поняття темпів і частоти змін від поняття типологічних результатів. Через велику питому вагу кожного елемента у фонетичній системі будь-яка, навіть незначна зміна системної значущості окремого звука зумовлює істотну перебудову всього типу фонетичної системи або будь-якої важливої її підсистеми, тим часом як зміна системної ролі окремого слова знаменує собою лише малопомітну в загальній лексичній системі перебудову її окремої ділянки.
У зв'язку з цим нам здається особливо важливим і актуальним вивчення саме фонетичних систем близькоспоріднених, у даному випадку південнослов’янських мов. При дослідженні діалектів у рамках великих діалектних масивів, що об'єднують наріччя та говірки двох і більше слов'янських мов, виникає можливість простежити загальні тенденції функціонування консонантних систем південнослов’янських мов, або, навпаки, відзначити в них дивергентні процеси, а також простежити основні етапи нестабільності консонантів у різних діалектних групах, подати загальну картину ареального членування південнослов’янського діалектного континуума у відношенні стабільності / нестабільності досліджуваних консонантів.
Нам здається доцільним звернути увагу на таку особливість слов'янських мов (конкретніше - південнослов'янских), що у порівняльному плані поки ще не вивчалася, - на нестабільність деяких елементів фонологічних систем південнослов'янских мов. У роботі розглядається нестабільність у системі консонантних фонем у південнослов'янских мовах і діалектному континуумі. Термін «нестабільні консонанти» у дисертації вживається стосовно приголосних фонем, що у силу специфіки їхніх фоно-артикуляційних особливостей і мовної організації мають тенденцію до елізії і (або) субституційних замін.
Традиційна генеалогічна класифікація слов'янських мов об'єднує болгарську, македонську, сербську, хорватську і словенську мови в одну південнослов'янську групу, проте це найменш гомогенна гілка слов'янських мов. Давніх фонетичних рис, що об'єднують південнослов'янські мови, небагато. Вони відносяться до пізнього періоду в історії праслов'янської мови - періоду динамічного розвитку і діалектного членування, що лише починалося, пов'язаного з розширенням слов'янської мовної території. У південнослов'янській мовній групі, що знаходиться в центрі нашої уваги, поряд із подібністю виявляється велика кількість розходжень, більша частина яких бере свій початок у глибокій давнині. Ми виходимо з того, що саме у фонетиці слов'янські діалекти частіше за все демонструють найбільшу кількість розходжень. У той же час у ході актуального процесу нівелювання діалектів під впливом літературних мов і міжмовної інтерференції, саме фонетичні категорії виявляються стійкішими (консервативнішими), ніж категорії більш високих рівнів. Таким чином, синхронні структурні відношення між діалектами на фонетичному рівні співвідносяться з найбільш архаїчним поділом цих діалектів. При цьому ми зосередили увагу саме на консонантних замінах, репертуар яких значно ширший у порівнянні з динамікою вокалізму, а самі консонантні фонеми, за визначенням Р.Якобсона, «більш валентні», а тому глибше впливають на структуру слова.
Вихідним об'єктом вивчення в дисертації є специфіка консонантної системи конкретної болгарської говірки діаспори с. Оріхівка Болградського району Одеської області, виявлення в ній нестабільних консонантних фонем, особливостей їхнього функціонування та субституцій і в цьому розрізі зіставлення даної говірки з іншими діалектами болгарської мови. Проте складність і недостатня вивченість поставленої проблеми викликала необхідність більш широких аналогій: зіставлення зі співвідносними мовними явищами в інших слов'янських мовах, зокрема, у південнослов'янських мовах і діалектах.
Основна мета роботи полягає у виявленні нестабільних консонантів, описі й аналізі особливостей їхнього функціонування, а також у визначенні основних причин нестабільності окремих елементів консонантних систем південнослов'янських мов і діалектів.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких задач:
у теоретичному аспекті: визначити сутність поняття нестабільність у мові, виявити її критерії; охарактеризувати термінологічне сполучення «нестабільний консонант» із погляду особливостей функціонування; вивчити причини нестабільності деяких консонантів;
у фонетико-фонологічному аспекті: виявити особливості функціонування нестабільних консонантних фонем /х/, /в/, /ф/, визначити їхнє місце у фонологічній системі південнослов'янських мов і діалектів, парадигматичні і синтагматичні відношення з іншими елементами фонологічної системи; вивчити комбінаторні й позиційні варіанти досліджуваних нестабільних фонем, визначити корпус звуків, що їх репрезентують як в одній конкретній болгарській говірці с. Оріхівка, так і в південнослов'янському діалектному континуумі в цілому, виявити позиції елізії і субституційні ряди нестабільних фонем;
у соціолінгвістичному аспекті: виявити вікові, конфесійні й інші розбіжності, пов'язані з функціонуванням досліджуваних фонем у мовленні носіїв окремих діалектів; визначити ступінь іншомовного впливу і впливу нормованої літературної мови на діалект із погляду стабілізації або дестабілізації досліджуваних фонем;
у лінгвогеографічному аспекті: уточнити географічний ареал поширення нестабільних консонантів на території південнослов'янських мов і діалектів.
Для побудови мовних типологічних кореспонденцій у рамках Славії, і в тому числі, як у нашому випадку, спеціально орієнтованих на певну макрозону, вважаємо за необхідне врахувати такі принципи аналізу.
1. Розгляд сучасного стану південнослов'янського ареалу, використання діалектних матеріалів, зафіксованих у останні 20-30 років, і введення історико-етимологічних екскурсів з метою ідентифікації явищ, що вивчаються у якості діахронних констант.
2. Вивчення окремих мікрозон проводиться в роботі насамперед на діалектному рівні, що є найбільш ефективним у плані виявлення і «глобальних» спільнослов'янських тенденцій, і сепаратних ізоглос (мікроізоглос); дані сучасних літературних мов залучаються нами лише як матеріал, що доповнює діалектну картину.
У роботі проводиться послідовне розширення простору зіставлення досліджуваних мовних фактів:
а) вихідним є опис досліджуваного явища в одній окремо узятій говірці;
б) вивчення даного явища в межах однієї мови із залученням даних діалектології;
в) вивчення в межах відповідної мовної групи (південнослов'янської), розгляд даного явища в макрозоні, на південнослов'янському тлі.
Зрозуміло, одночасно зі встановленням і описом у південнослов'янському контексті окремих типів кореспонденцій вважаємо за можливе запропонувати своє розуміння часу і причин тих або інших паралелей, які, проте, являють собою лише попередні «робочі» гіпотези. Дані гіпотези дозволяють підсумувати на теперішньому щаблі вивченості слов'янського діалектного ландшафта окремі результати дослідження нестабільних консонантів і допомагають виробити програму подальшої роботи із зазначеної тематики в славістиці і, певною мірою, в індоєвропеїстиці.
Матеріалом для аналізу нестабільних консонантів стали насамперед наші власні спостереження над особливостями консонантної системи болгарської говірки с.Оріхівка в Україні, вивчення якої проводилося на основі опитування інформантів за спеціально складеним питальником, а також на основі записів спонтанної мови носіїв говірки. Інформантами були корінні жителі болгарського села, переважно старшого і середнього віку. Матеріал був почерпнутий також з «Атласу болгарських говірок СРСР» [11] і, частково, із збірника «Народні пісні болгар Української та Молдавської РСР» Н. Кауфмана [175].
Безумовно, при аналізі поставленої проблеми в слов'янських мовах і діалектах нами використовувалися дані різноманітних порівняльних граматик слов'янських мов (С.Б.Бернштейна, Р.Бошковича та ін.), Загальнослов'янського лінгвістичного атласу (як карти, так і серія «Матеріали і дослідження»), Болгарського діалектного атласу, праці слов'янських філологів, діалектологів, істориків мови, що торкаються досліджуваної нами проблеми, монографічні діалектологічні описи окремих говірок слов'янських мов (усього більш п'ятдесяти монографічних описів окремих діалектів і діалектних груп), «Фонологічні описи говірок сербської, хорватської, словенської, македонської мов, включених у програму дослідження для ЗЛА» за редакцією П.Івіча, граматики слов'янських і неслов'янських мов.
Наукова новизна і теоретична цінність роботи визначається вибором проблеми нестабільності консонантів у фонетико-фонологічній структурі мов і діалектів предметом спеціального дослідження, виділенням нестабільних консонантів в особливий клас фонем, термінологізацією нестабільності як мовного явища, уведенням нових понять у науковий обіг. Безумовно, у славістиці є деякий матеріал, що стимулює проведення узагальнень у цій галузі, проте комплексного типологічного дослідження даної проблеми поки ще, за нашими даними, не було проведено.
Новизна роботи визначається тим, що досліджувана нами переселенська говірка с.Оріхівка дотепер не була об'єктом уваги діалектологів, у науковій літературі немає ні повного монографічного, ні навіть фрагментарного її опису. Тим часом говірка с. Оріхівка має низку особливостей, що типологічно зв'язують її з діалектами інших слов'янських мов, і найбільш яскраві з них відносяться саме до особливостей системи консонантизму говірки; по-друге, узагальнення і вивчення слов'янського діалектного матеріалу з проблеми «нестабільні консонанти» проводиться вперше.
Актуальність роботи посилюється і тією обставиною, що за теперішніх економічних, культурних і соціально-політичних умов у народних говірках (як переселенських, так і метрополії) є тенденція до нівелювання і навіть подальшого зникнення. Це особливо актуально не тільки для говірок діаспори, що функціонують в умовах іншомовного середовища, але і для говірок метрополії, що відчувають вплив нормованої літературної мови. Актуальність названої теми зумовлена також назрілою необхідністю інтралінгвістичного типологічного аналізу нестабільних консонантів у болгарському діалектному континуумі в зіставленні з болгарською літературною мовою, а також із діалектами і літературними мовами інших південнослов'янських народів.
Дисертаційна робота пов'язана із науковими планами болгарського відділення філологічного факультету та кафедри загального і слов'янського мовознавства Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, де досліджуються переселенські болгарські говірки України і вивчаються інші проблеми славістики відповідно до наукової теми кафедри «Норми і новації в слов'янських літературних мовах і діалектному континуумі», затвердженої Вченою радою філологічного факультету Одеського університету.
Практичне значення дисертації визначається можливістю використання її матеріалів і результатів при упорядкуванні навчальних і методичних посібників, у лекціях з таких курсів, як болгарська діалектологія, методика викладання болгарської мови в іншомовному і діалектному середовищі, порівняльна граматика слов'янських мов та ін. Запропонована робота може бути використана в методичних посібниках при освітленні такої тематики: склад фонем, обмеження в ужитку фонем, з'єднання звуків у мовному потоці і їхні модифікації, вплив екстралінгвістичних чинників на мовний розвиток та ін. Наведені дані можуть бути включені в курси порівняльно-типологічної фонології, використані при написанні курсових і дипломних робіт.
Отримані в ході дослідження дані становлять інтерес при вивченні питання про типологічну своєрідність південнослов’янських мов і, тим самим, можуть бути покладені в основу подальших розробок із проблем типології фонетичних систем даних мов і порівняльної фонології. Результати досліджень можуть бути корисні як для сучасної діалектології болгарської, сербської, хорватської, македонської, словенської мов, так і для історичної граматики досліджуваних мов. Дослідження умов і причин нестабільності як мовного явища становлять інтерес у загальнотеоретичному плані.
Апробація роботи: основні питання і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального і слов'янського мовознавства Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, були подані в доповідях на п'ятьох Міжнародних Кирило-Мефодіївських славістичних конференціях у м.Одесі (1996, 1997, 1999, 2000, 2002 р.), на діалектологічній нараді в Інституті української мови НАН України, на Міжнародній науковій конференції Україна і Болгарія: віхи історичної дружби”.
Зміст дисертації відображений у восьми публікаціях.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У результаті аналізу специфіки нестабільних консонантів, особливостей їх функціонування в південнослов'янському діалектному континуумі і літературних мовах, визначення їхнього місця у фонологічних системах досліджуваних мов і діалектів, встановлення ареалу поширення, а також характеру й інвентаря субституційних замін, ми дійшли таких висновків.
1.У проаналізованих консонантних системах слов'янських мов зустрічаються типологічно значущі явища нестабільних консонантів, які, з одного боку, можуть протиставляти зазначені мови одна одній, а з іншого боку - виявляються не тільки в досліджуваній мовній групі, але й за її межами, що свідчить про загальнотипологічну значущість досліджуваних мовних фактів.
2.Розвиток нестабільності консонантів «х», «в», «ф» відбувається під впливом різноманітних чинників: генетичного, артикуляційного, системного, соціального характеру.
Протилежна тенденція до стабілізації фонеми також викликана рядом причин, у тому числі екстралінгвістичного плану, - впливом іншої мовної системи на систему-реципієнт, впливом, що може бути як іншомовним ( усталеність «ф» у слов'янських говірках Греції або «х» у мусульманських говірках Боснії під впливом грецької й арабської мов), так і стабілізації за допомогою впливу кодифікованої та нормованої системи літературної мови (співвідношення болгарського діалектного континуума і літературної норми).
3. Ознака «нестабільність» найбільшою мірою характерна для консонантів, що не включаються у фонологічні опозиції і не утворюють корелятивні пари з іншими елементами консонантної системи.
«Коефіцієнт стабільності» досліджуваних фонем навіть у рамках однієї мови або однієї окремої діалектної системи коливається в залежності від фонетичного оточення, від позиції в слові (ініціальна, медіальна або фінальна).
4. Процес дестабілізації фонем веде до елізії або розвитку субститутів. Різні фонеми виявляються неоднаково «рухливими» у плані субституювання, різною є і відстань між субститутами: в одних випадках заміщення відбувається шляхом нейтралізації типових фонологічних опозицій (наприклад, дзвінкість / глухість), або в межах рядів звуків, близьких між собою за місцем та способом творення (наприклад, субститути в -ф, в - w, ф - φ , х - γ , х - h, х - к і ін.) ; в інших випадках такі заміни об'єднують в один субституційний ряд звуки, далекі один від одного за акустичними та артикуляційними характеристиками (наприклад, заміна консонантів нескладотворчими вокалами).
5. Нестабільність консонантів, яка виявляється в спірантизації зімкнених приголосних, заміні їх нескладотворчими голосними (глайдами), а також у їхній елізії, можна розглядати як послаблення консонантної артикуляції і, відповідно, підвищення ознаки вокальності у звуковому ланцюжку.
6. У південнослов'янському діалектному континуумі за статусом і характером функціонування досліджуваних консонантів х, ф, в виділяються два ареали:
- південно-східний ареал, що включає діалекти болгарської, македонської, сербської і частково хорватської мов (штокавське наріччя), де тенденція до замін і втрати даних консонантів виявляється дуже сильною і підтримується як внутрішньомовними, так і екстралінгвістичними чинниками;
- південно-західний ареал, що об'єднує діалекти хорватської і словенської мов (кайкавське наріччя), де дана тенденція слабка й ілюструється обмеженою кількістю прикладів.
7.Серед досліджуваних фонем найбільш широкий спектр звуків-репрезентантів (до 10 одиниць) має фонема /х/, окрім того, вона частіше від інших фонем піддається елізії в більшості діалектів болгарської, сербської і македонської мов, а тому займає периферійне положення в їхніх фонологічних системах, має значно меншу частотність. У більш ранні періоди історії вона зникає в більшій частині штокавських говірок. На місці зниклого [х] пізніше часто з'являються субститути. Після реформи В.Караджича цей консонант частково повертається в літературну мову. У чакавських і кайкавських діалектах, у словенській мові [х] зберігається у всіх етимологічних позиціях, що може бути зумовлено і наявністю у фонологічній системі його дзвінкого кореляту [g].
8. Найбільш слабкими позиціями фонеми /х/ є ініціальна (після паузи) як перед голосними, так і перед приголосними звуками, а також інтервокальна позиція, причому утворені внаслідок елізії «х» вокальні секвенції часто зберігаються, не заповнюючись протетичними звуками, що найбільш характерно для македонської та, частково, для сербської мов.
9. У більшості діалектів, у яких нестабільність фонеми /х/ має місце, відзначаються випадки гіперкорекції.
10. Відносній стабілізації даної фонеми сприяє вплив інших, неслов'янських, мов. Так у діалектах, що функціонують на території теперішніх держав Греція, Туреччина, Албанія, і в сербських мусульманських говірках нестабільність даної фонеми зупинена іншомовним впливом. У говірках Боснії спостерігається диференціація за етноконфесіональною ознакою (проведена, утім, не завжди послідовно). Наявність подібної диференціації пов'язана з фактором міжмовних контактів.
11. Ареал поширення нестабільності /х/ не завжди збігається з ареалом аналогічного процесу фонеми /в/, який має більш широке поширення на слов'янських територіях і не є особливістю лише південнослов'янських мов (аналогічне явище має місце в білоруській, українській, словацькій, нижньолужицькій мовах, а також в окремих діалектах інших мов, наприклад, російської).
12. Серед південнослов'янських діалектів нестабільність /в/ відзначається у східноболгарському та штокавському наріччях, у словенських і македонських говірках, причому це явище часто кодифіковане, знаходить вияв у сербській і македонській літературних мовах.
13. Найбільш слабкими позиціями фонеми /в/ є ініціальна перед лабіалізованими голосними, де вона часто репрезентується білабіальним [w] або вокалом [у], а також інтервокальна позиція, де [в] зазвичай піддається елізії.
14. Основною причиною нестабільності фонеми /ф/, безумовно, є її іншомовне походження, проте ступінь її адаптації, засвоєння її окремими діалектними системами певною мірою зумовлені статусом фонеми /в/ і пов'язані з артикуляційними особливостями звука-репрезентанта /в/, тобто часто залежать від того, чи даний звук у мікросистемі лабіодентальний чи білабіальний, оскільки у разі відсутності (або обмеженої дистрибуції) дзвінкого губно-зубного [в] глухий [ф] не вступає в корелятивні відношення і залишається слабкою ланкою в системі.
Стабілізації /ф/ у значній мірі сприяють міжмовні контакти і взаємовплив мовних систем. Так, у говірках, розташованих за межами державних кордонів Болгарії і Македонії - у Греції, Туреччині, а також у боснійських мусульманських говірках фонема /ф/ міцно закріпилась у фонологічній системі і стабільно функціонує.
15. У зв'язку з нестабільністю досліджуваних фонем, зокрема - унаслідок їхньої елізії, в діалектах відзначаються деякі вторинні зміни у фонетичній структурі слова: розвиток протетичних звуків, поява компенсаційної довготи попереднього голосного й ін.
16. Існуюча на діалектному рівні нестабільність консонантів х, в, ф по-різному відбита в південнослов'янських літературних мовах, тому що як за ступенем сприйняття діалектних рис, так і за ступенем зберігання книжних традицій, південнослов'янські літературні мови значно відрізняються одна від одної. Так, статус даних фонем найбільшою мірою зближений у книжній мові й говірках македонської мови, де субституції і випадання даних консонантів відбиті в кодифікаційних довідниках, граматиках і словниках, є літературною нормою. Близькі за статусом даних фонем словенська літературна мова та її діалекти, хоча причина тут інша, тому що словенські діалекти добре зберігають зазначені фонеми у всіх позиціях, чим відрізняються від інших південнослов'янських мов.
У всіх інших південнослов'янських літературних мовах виявляються більш значні розбіжності. Достатньо активно демонструє дане явище сербська мова, у літературній формі якої присутній «х», хоча в багатьох діалектах етимологічне «х» або замінене іншими звуками, або випадає без будь-яких замін. Проте в літературній нормі деякі субституційні заміни допускаються, при цьому спектр субститутів у порівнянні з діалектним континуумом штокавського наріччя помітно знижений: нормою визнано, в основному, лише заміни х > в, х > j, а субституції типу х > к, х > г та ін. у літературній мові не допускаються.
В літературній хорватській мові дублетні форми, на відміну від сербської, виключаються.
Найбільш глибокі розбіжності з діалектами у відношенні статусу досліджуваних консонантів демонструє болгарська літературна мова, що зберігає традиційне написання, виключає будь-які субституції досліджуваних консонантів, хоча в багатьох діалектах вони досить яскраво виражені.
У зв'язку з цим у сучасних болгарських говірках відзначається великий вплив літературної мови, що веде до нівелювання діалектних особливостей, а тому стабілізація, закріплення досліджуваних консонантів у деяких діалектах у мові молоді й середнього покоління можуть розглядатися як прагнення до подолання діалектної особливості і пристосування до літературної норми.