ФОНОСЕМАНТИЗМ У ГЕРМАНСЬКИХ І СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВАХ: ДІАХРОНІЯ ТА СИНХРОНІЯ : ФОНОСЕМАНТИЗМ В германских и славянских языках: диахрония И СИНХРОНИЯ



  • Название:
  • ФОНОСЕМАНТИЗМ У ГЕРМАНСЬКИХ І СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВАХ: ДІАХРОНІЯ ТА СИНХРОНІЯ
  • Альтернативное название:
  • ФОНОСЕМАНТИЗМ В германских и славянских языках: диахрония И СИНХРОНИЯ
  • Кол-во страниц:
  • 453
  • ВУЗ:
  • Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • Міністерство освіти і науки України
    Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича


    На правах рукопису
    УДК [811.11+811.16]`34`37-115

    Кушнерик Володимир Іванович



    ФОНОСЕМАНТИЗМ У ГЕРМАНСЬКИХ І СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВАХ: ДІАХРОНІЯ ТА СИНХРОНІЯ


    10. 02. 17 порівняльно-історичне і типологічне мовознавство

    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора філологічних наук



    Науковий консультант:
    доктор філологічних наук,
    професор Левицький В. В.




    Чернівці 2009










    ЗМІСТ
    Вступ................................................................................................................ 6
    Розділ 1. Становлення фоносемантизму та формування фоносемантичних констант у різносистемних мовах................................................................ 20
    1.1. Проблеми фоносемантизму за теоретико-експериментальними дослідженнями мовного знака........................................................................................ 20
    1.2. Фоносемантизм та онтогенетична еволюція мови............................... 30
    1.3. Фоносемантизм, психологізм та іконізм у лінгвістиці........................ 33
    1.4. Фоносемантизм та різноаспектне формування фоносемантичних констант у мовах світу............................................ 37
    1.5. Породження акустико-символічної (фонологічної) системи ............. 47
    1.6. Відображення теорії фонеми в основних лінгвістичних школах....... 49
    1.7. Психолінгвістика як основа фоносемантичних явищ: методика та методи дослідження............................................................................................ 52
    1.8. Формування фоносемантичних констант урізномовних системах.... 68
    Висновки до розділу 1................................................................................ 76

    Розділ 2. Фоносемантизм як зв’язок значення і форми в мовних одиницьгерманських та слов’янських мов............................ 82
    2.1. Становлення вчення про взаємозв’язок звучання і значення у мові. 82
    2.2. Фоносемантизм: звуконаслідування як складова частина звукозображальності 95
    2.3. Фоносемантизм і знакова система германських та слов’янських мов упорівнянні.............................................................................................................. 100
    2.4.Фоносемантизм і явищесинестезії..................................................... 113
    2.5.Фоносемантизм та система кольоросприйняття. Риси подібності та відмінності у мовах світу........................................................................................... 117
    2.6. Фоносемантизм та колірна картина світу різносистемних мов у порівняльно-історичному плані....................................................... 138
    Висновки до розділу 2.............................................................................. 150
    Розділ 3. Зіставність систем вокалізму і консонантизму германських таслов’янських мов у їхньому розвиткові ....................................................... 154
    3.1. Зіставність мовних одиниць у лінгвістиці.......................................... 155
    3.2. Фоносемантичні константи у звуковій системі односистемних тарізносистемних мов.............................................................................................................. 156
    3.3. Становлення системи вокалізму та консонантизму в англійській і німецькій мовах. Спільні риси.......................................................... 158
    3.4. Діахронний аспект у співвідношенні системи вокалізму англійської танімецької мов. Риси відмінності................................................................................... 171
    3.5. Діахронний аспект у співвідношенні систем консонантизму англійської та німецької мов............................................................... 177
    3.6. Порівняльна характеристика вокалічної системи російської таукраїнської мов 180
    3.7. Спільне та відмінне у становленні систем консонантизму в германськихта слов’янських мовах............................................................................. 184
    3.8. Порівняльні характеристики англійських, німецьких, російських та українських звуків за ознаковими шкалами............................................................ 193
    3.9. Фоносемантизм та зіставні аспекти функціонування мовних одиниць у германських і слов’янських мовах................................................... 195
    Висновки до розділу 3.............................................................................. 204

    Розділ 4. Фонологічна типологія та формування асоціативно-символічного значення фонологічних одиниць різносистемних мов....................... 208
    4.1. Взаємозв’язок мовної норми із системою......................................... 208
    4.2. Фоносемантичні явища у германських та слов’янських мовах........ 214
    4.3. Формування асоціативно-символічного значення звуків у мові (експериментальне дослідження)........................................................................................ 239
    4.4. Характер фоносемантизму та аналіз категорії асоціативно-символічногозначення у мовах світу........................................................................................... 258
    4.5. Зіставний аспект у функціонуванні звукового асоціативно-символічногозначення у германських та слов’янських мовах .................................................. 263
    4.6. Спільні риси та відмінності категорій звукового асоціативно-символічного та лексичного значень у різносистемних мовах..................................... 270
    4.7. Фонестема як об’єкт дослідження у мові та літературі у різносистемнихмовах 277
    4.8. Асоціативно-символічні значення фонестем..................................... 282
    4.9. Фоносемантичні зв’язки фонестем у поетичних текстах................... 285
    4.10. Асоціативно-символічні значення фонестем у споріднених мовах 288
    4.11.Фоносемантична змістовість фонестем у різносистемних мовах... 296
    4.12. Зіставний аспект проблеми звукозображальності фонестем у германських таслов’янських мовах......................................................................... 303
    Висновки до розділу 4.............................................................................. 319

    Розділ5. Порівняльно-історичний аналіз фоносемантичних явищ умовних одиницях різносистемних мов.................................................................. 326
    5.1. Семантичні зміни і фоносемантичні зв’язки у мовних одиницях..... 326
    5.2. Етимологічний аспект у дослідженні фоносемантичних відношень у мові. Спільні та відмінні риси........................................ 327
    5.3. Діахронний аспект у вивченні фоносемантичних явищ на матеріаліприкметників та дієслів................................................................................................... 333
    5.4. Реалізація фоносемантичних зв’язків на прикладі лексики напозначення флори та фауни у діахронічному аспекті........................................................... 346
    Висновки до розділу 5.............................................................................. 363
    Загальні висновки...................................................................................... 366
    Список використаних джерел................................................................... 374
    Список використаних лексикографічних джерел.................................... 429
    Список використаної художньої літератури............................................ 433
    Додаток А. Словник основних термінів та скорочень............................. 434
    Додаток Б. Англомовні одиниці у діахронії............................................ 444
    Додаток В. Поетичні тексти з мажорними та мінорними мотивами....... 447
    Додаток Г. Асоціативно-символічні відповідності звукової форми лексем англійської мови у діахронії................................................................................... 450







    Вступ
    Сучасна лінгвістика в третьому тисячолітті продовжує переживати якісні та кількісні зміни в методології та методиці наукових пошуків [49; 64-65; 204; 274; 296]. Свідченням цього є нові ідеї, поява неординарних гіпотез щодо функціонування найважливішого надбання людства мови, явища, яке забезпечує процес номінації об’єктів навколишнього середовиша та комунікації в усіх сферах життєдіяльності людини [10; 114; 218; 261; 342; 353].
    Комплексне інтегральне дослідження об’єкта, що проводиться в сучасних перспективних напрямках, сприяє визначенню когнітивних можливостей мови, а отже переоцінці наявних даних про функціонування мовних феноменів. Сучасна мовознавча наука розширює сферу дослідження явищ, прямо чи опосередковано пов’язаних із мовою [6; 7; 70; 108; 143; 384]. У дослідженні мови застосовуються нові принципи, які прогнозують інтегрування з суміжними з лінгвістикою науками, вивчення мови з метою пізнання її носія та різнопланових аспектів процесу мислення людини, поглиблене вивчення широкого кола функцій мови, прагнення до всебічного пояснення мовних явищ [20; 35; 130; 278; 305; 346].
    Мова чи не найпотужніший чинник національного будівництва, оскільки вона, як і нація, є продуктом діяльності людини. Серед зовнішніх соціальних функцій мови функція об’єднання мовців в окремий національний колектив належить до найважливіших. Власне мовні, як і географічні, етнокультурні та соціальні чинники, є стрижнями формування національного колективу [369, с. 6]. Тому об’єднавча функція мови надзвичайно актуальна для виявлення національно-специфічних особливостей різних мов світу з метою пошуку ресурсів універсальності мовних одиниць [3; 58; 158; 370; 382; 389].
    Практика наукового пошуку свідчить, що чим глибше людина пізнає мову, чим більший обсяг фактичного матеріалу накопичують науковці, тим, як це не парадоксально, складніші питання та проблеми виникають, і навіть те, що вважали раніше очевидним, підпадає під сумнів і потребує нових досліджень [130; 141; 160; 164; 412; 447].
    З-поміж важливих напрямків фонетико-фонологічних пошуків актуальними є проблеми фоносемантики: встановлення фоносеман­тичних універсалій, реалізація фонем та фонестем у різнопланових лексичних одиницях і текстах різних стилів, характеристика фоносистем за статистичними, психолінгвістичними та структурними методами [9; 16; 102; 111; 122; 277]. Важливо відзначити, що науковий пошук необхідно проводити не стільки на встановлення фоносемантичних міжмовних універсалій, скільки на виявлення аналогічних універсалій та суттєвих відмінностей односистемних мов, що дозволить у перспективі сформувати систему подібностей та розбіжностей для характеристики фоносемантичних збігів у різноситемних мовах.
    У сучасній фонології зріс інтерес до елементарних одиниць мови та їхніх диференційних ознак, які можна вважати базисом, що утворює фоносемантичні універсалії. Всебічна увага фонетистів передбачає визначення лінгвістичного статусу фонем і фонестем у її зв’язку з їх двоєдиністю конститутивної та дистинктивної функцій і необхідністю двох характеристик артикуляційної та акустичної [17; 22; 27; 127; 669; 680].
    Існує кілька концепцій характеристики первинних фонологічних одиниць залежно від того, який аспект беруть за основу: субстантний, структурний чи функціональний [47; 67; 79; 126; 127; 337].
    Увага дослідження зосереджена на необхідності спілкування, яке спонукає мовців шукати нових засобів для позначення наявних реалій, до переосмислення форми слова і наповнення її новим змістом. Тобто, значення слів трансформуються, ускладнюються, а позначення знака прагне до виконання інших (вторинних), аніж первинних функцій, а позначення зголошується на свою маніфестацію іншими засобами. Урезультаті спостерігаємо явище асиметрії, яке передбачає трансформування семантики або граматичної форми, що може ускладнюватися багатогранністю форми, тобто форма, набуваючи нової, незвичної для неї функції, не втрачаючи наявної, висхідної, отримує додаткову функцію, внаслідок чого твориться новий семантичний фон.
    У результаті проведеного дослідження здійснено зіставний опис фонологічних та лексичних систем з урахуванням їх подібностей та розбіжностей у часі, аналіз основних здобутків фоносемантики на межі двох тисячоліть, презентована авторська інтерпретація проблеми й спроби пошуку власних методів її розв’язання на міжмовному рівні. Цілеспрямоване, комплексне вивчення фоносемантизму необхідне для визначення його статусу в системі мовної діяльності, а також для вивчення ряду важливих і актуальних проблем, що становлять суть паралельних досліджень як у фонології, так і в семантиці близькоспоріднених та віддаленоспоріднених мов. Комплексне трактування звукового асоціативно-символічного значення (далі АСЗ) в системі значення взагалі та у фоносемантизмі зокрема необхідне для створення неокласичної теорії мови. Ми схильні стверджувати про наявність певної класичної тріади у формуванні та функціонуванні мовних явищ. Під класичною тріадою слід розуміти сукупність мовних процесів у певному соціумі, які формують, підтримують функціонування вказаних явищ та призводять до фонетико-лексичних змін, що за тривалістю існування залежать від наступних чинників: а) мовного середовища; б) тривалості функціонування фоносемантичного явища; в) динаміки явища у часі. Незважаючи на класифікацію мов, поділ на сім’ї та підгрупи, існує певний рівень подібності між віддалено- та близькоспорідненими мовами. Цьому й присвячене дослідження фонологічних систем з метою пошуку фоносемантичних констант як у діахронії, так і в синхронії.
    Актуальність дисертації зумовлена загальним спрямуванням сучасних фонетичних і фонологічних студій на вивчення фоносемантичних явищ та їхніх констант у близько- та віддаленоспоріднених мовних системах. Теоретична багатоаспектність проблеми, невизначеність питань, пов’язаних із механізмами змін систем вокалізму та консонантизму, відсутність єдиного комплексного підходу до проблем фоносемантизму вгерманських і слов’янських мовах зумовлюють необхідність комплексного дослідження розвитку мовних систем удіахронії та синхронії. Сучасна лінгвістика з її орієнтацією на вияв антропоцентризму мови надає змогу по-новому сфокусувати співвідношення звучання значення та створює умови для переосмислення традиційної лінгвістичної проблематики, пов’язаної з комунікативною та референційною функціями мови.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, тема якого затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича 28.02.1992р. (протокол №2), відповідає науковій проблематиці кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства „Формальний і змістовий аналіз тексту (німецька мова)” (номер держ. реєстр. 0199U001872), „Функція і семантика мовних одиниць різних рівнів” (номер держ. реєстр. 0102U006612) і Синхронічне та діахронічне дослідження функціонально-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германських мов” (номер держреєстрації 0106U003618).
    Проблематика роботи входить до кола питань, що реалізуються згідно здержбюджетною науковою темою Міносвіти і науки України „Вербальні іневербальні ресурси української мови: історичний і сучасний аспекти комунікації” (номер держ. реєстр. 0108U001435, фундамент. наук. кер. ГуйванюкН.В., д. філол. н., проф. Наказ Міносвіти і науки України від 27.11.07 № 1044. Наказ по ЧНУ від 4.01.2008 № 1 НК). У руслі наукової проблематики дисертант здійснив зіставне дослідження фонологічних одиниць у слов’янських мовах.
    Метою дисертаційного дослідження є теоретико-практичне обґрунтування явища фоносемантизму в діахронії і синхронії, формування фоносемантичних констант, виявлення спільних і відмінних рис фонаційних елементів, що семантизують різнорівневі мовні одиниці (фонеми, лексеми) угерманських та слов’янських мовах.
    Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких конкретних завдань:
    визначити лінгвістичний статус категорій фоносемантизму;
    висвітлити багатоаспектність явища фоносемантизму та його складників зпогляду сучасної лінгвістики;
    доповнити теорію фоносемантизму розробкою поняття фоносемантична константа;
    розкрити додаткові аспекти зв’язку між категоріями звук колір значення угерманських та слов’янських мовах;
    обґрунтувати результати експериментів з мовними одиницями германських та слов’янських мов з погляду конотації як складника асоціативно-символічного значення фонологічних одиниць;
    виокремити фонестеми одиниці фонетико-морфологічного рівня урізносистемних мовах за фоносемантичною подібністю / відмінністю;
    встановити уподібнення / розходження у вокалізмі та консонантизмі англійської, німецької, російської та української мов;
    змоделювати фонетико-фонологічні зміни мовних одиниць, що містять варіанти асоціативно-символічного значення;
    простежити кількісне та якісне вираження асоціативно-символічного значення фонологічних одиниць у досліджуваних різносистемних мовах.
    Об’єктом дисертаційного дослідження слугували фонологічні системи чотирьох близькоспоріднених мов (германських: англійська та німецька; слов’янських: українська та російська) і віддаленоспоріднених мов (германські та слов’янські як мови індоєвропейської сім’ї) у їх взаємозв'язку з номінаційною йемотивною лексикою відповідних мов.
    Предмет наукового пошуку складають фоносемантичні константи в системі голосних і приголосних германських і слов’янських мов, взяті у їх взаємному зіставленні з урахуванням емотивно-конотативного аспекту асоціативно-символічного значення фонологічних одиниць досліджуваних мов у часовому та просторовому ракурсах.
    Матеріалом дослідження є всі стандартні фонологічні одиниці англійської, німецької, російської та української мов, проаналізовані на предмет установлення асоціативно-символічних значень фонем, фонестем і розкриття механізмів формування фоносемантичних констант.
    Проаналізовано фонологічний склад іменників, прикметників та дієслів на позначення руху, звучання й освітлення у кількості 2077 одиниць, відібраних методом суцільної вибірки з лексикографічних джерел досліджуваних мов з метою вивчення взаємовідношень звучаннязначення. Дослідження символіки фонем і фонестем проведено на матеріалі художньої літератури, зокрема, поетичних текстів (по 20 віршованих творів) Дж.Ейтса, В.Одена (англійська поезія), Р.Ауслендер та Р.М.Рільке (німецька поезія), Б.Пастернака (російська поезія), Б.Лепкого (українська поезія) задля встановлення взаємоз’язку асоціативно-символічних значень фонем іфонестем із темою тексту (мажорні та мінорні мотиви) загальним обсягом 100000 слововживань. До дослідження було залучено такі фонеми та фонестеми германських мов: /i/, /e/, /a/, /o/, /u/, /b/, /p/, /d/, /t/, /g/, /k/, /s/, /љ/, /m/, /n/, /p/, /l/, /f/, /v/, /r/, /ts/; [bl], [br], [dr], [gl], [gn], [fl], [fv], [kl], [kn], [kv], [pl], [sl], [pv], [sm], [sn], [sr], [st], [stv], [sw], [tv]; фонеми російської: /и/, /э/, /а/, /о/, /у/, /ы/, /б/, /п/, /д/, /м/, /г/, /к/, /с/, /ш/, /м/, /н/, /р/, /л/, /в/, /ф/, /ж/, /з/, /х/, /тс/, /тш/; іукраїнської мов: /і/, /е/, /а/, /о/, /у/, /и/, /б/, /в/, /г/, /ґ/, /д/, /з/, /ж/, /j/, /к/, /л/, /м/, /н/, /п/, /р/, /с/, /т/, /ф/, /х/, /тс/, /тш/, /ш/ та фонестеми слов’янських лексем: [бл], [бр], [бн], [гн], [гр], [гл], [вл], [вр], [вн], [др], [дл], [дн], [кл], [кн], [кр], [сл], [сн], [пл], [пр], [пн], [тв], [тл], [фр], [фл].
    З метою дослідження функціонування фоносемантичних констант у діахронії проведено експеримент з номінаційною лексикою зіставлюваних різносистемних мов із сфери „тваринний та рослинний світ” і „фізіологічні процеси”. Для пошуку зв’язку фонестем з певними значеннями співвідносних слів у германських і слов’янських мовах здійснено суцільну вибірку лексем зі словників англійської, німецької, української та російської мов (словники за ред. І.Р.Гальперіна, О.І.Москальської, І.К.Білодіда, С.І.Ожегова), які починаються з найбільш поширених у цих мовах фонестем. Для зручного зіставлення результатів розглянуто традиційні фонестеми, які функціонують практично в усіх названих мовах, а саме, [bl], [br], [fl], [gl], [gr], [kl], [kr], [sl], [sn], [dr], [tw] (усього 2360 лексем, відповідно: в англійській мові 739; німецькій 492; українській 484; російській мові 645).
    Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про наявність та істотну роль у формуванні односистемних і різносистемних мов фоносемантичних констант, підґрунтя яких складають фонеми та фонестеми, що є носіями конотативної інформації. З одного боку, вони здатні як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях викликати в носіїв мови асоціації, зокрема й колірні, що певною мірою пов’язані зі значенням лексеми, з іншого боку ? фонеми іфонестеми переймають символічне значення лексеми, тобто самі набувають додаткового емоційно-експресивного значення. Відповідно звукове асоціативно-символічне значення спроможне формувати деякі фоносемантичні ознаки символічності фонаційних ознак фонем і фонестем, що можуть набувати статусу фоносемантичних констант.
    Положення, що виносяться на захист:
    Мова переживає стан нестійкої рівноваги, оскільки вона перебуває у постійній динаміці і під впливом різнонацілених дій. У певний історичний період відбувається зміна мовної ситуації, фоносемантична ж зміна і мовне вираження еволюціонує повільніше.
    Певні якісні, кількісні та позиційні характе­ристики сполучення фонетичних елементів у слові регулюють можливість або неможливість екстраполяції на дану фонетичну форму тієї чи іншої ділянки семантичного спектра. Таким чином, звук мови може володіти асоціативно-символічним значенням, а фоносемантичне наповнення тексту здатне на підсвідомому рівні впливати на смислове сприйняття адресатом повідомлення.
    Фоносемантизм функціонує в діахронії (як відправна точка формування асоціативно-символічних значень в еволюційному процесі становлення мови, в панхронії (як регулярність процесу формування значень) та в синхронії (як процес порівняння сформованих значень у різноманітних близько- та віддаленоспоріднених фонологічних системах).
    Звукосимволічні слова (ідеофони, образні слова) здебільшого позначають різноманітні види руху, світлові явища, форму, величину, фізіологічний та емоційний стани людини тощо.
    Найменша асоціація образу фонеми, фонестеми, морфеми чи лексеми з певними якостями довкілля активізує процес запам’ятовування цього образу.
    Фонема не є носієм значення у повному розумінні цього терміна, як значення лексичне, граматичне, синтаксичне, але ця фонологічна одиниця є особливим видом одного із лінгвістичних об’єктів, сполучуваність якої спрямована назовні до мовлення, а не всередину до коду мислення, вона відповідає актові продукування звука і в ній закладено додаткове емоційно-експресивне значення на противагу денотативному.
    Носії мови є творцями різноманітних відтінків палітри кольору мови з урахуванням менталітету цих носіїв. База кольоророзподілення і кольоросприйняття єдина у всіх народів у її різноманітності, а несуттєві розбіжності обґрунтовуються історичними, лінгвогеографічними і мовно-літературними традиціями.
    Відсутність чіткої кореляції між фонологічними та граматичними властивостями мов, їх місцем на генеалогічному дереві, дозволяє розглядати фоносемантичні константи як симбіоз потоку мовних навичок з часів гіпотетичної прамови, так і ментальної інформації упродовж розвитку мови в часі та просторі, а доказом існування констант, слугують статистичні критерії, суть яких полягає у перевірці значимості кількісних результатів за допомогою статистичного аналізу.
    Методологічна основа дисертації визначена метою, завданнями, матеріалом наукового пошуку та теоретичним спрямуванням роботи. Використано такі методи дослідження: порівняльно-історичний для розкриття еволюційн
  • Список литературы:
  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
    Спілкування між людьми це складний комунікативний процес, до якого звертались упродовж усієї історії людства фахівці різних наукових галузей. Нові ідеї щодо мови людини постійно інтерпре­тують у наукових доробках. Звичайно, у цій роботі складно охопити всі особливості комунікативного процесу, розповісти про методи його дослідження та закономірності розвитку мови в ході еволюції. Постійні дискусії, які виникають між науковцями, стосуються різних аспектів функціону­вання такого конгломерату, як мова симбіозу різночасових та різноманітних новотворень; дискусії створюють те природне середовище, яке формує нове мислення.
    Ця праця присвячена актуальним проблемам фоносеман­тизму, зв’язку звукоформи зі змістом лексичної одиниці. У вирішенні теоретичних та практичних питань, пов’язаних з людським спілкуванням, зацікавлені представники різних мовних напрямів. Розуміння глибини мовних процесів дозволяє детальніше пізнати еволюцію розвитку людства. Міждисциплінарні дослідження нині актуальні фонетика та фонологія, семантика та граматика, всі вони подають нові відомості про стан мови, її розвиток та функціонування, що призводить до виникнення нових суміжних, інтеграційних міжгалузевих наук, таких, як фоносемантика.
    Завдання виконано завдяки детальному аналізу фонетико-фонологічних та лексико-граматичних особливостей розвитку як германських, так і слов’янських мов у їх міжмовному порівнянні. Історико-типологічний аспект пошуку забезпечив встановлення пошукових фоносемантичних констант у різносистемних мовах. Фоносемантична константа це звукова реалізація модифікованої ознаки з елементами асоціативно-символічної семантизації, яка формується під впливом значеннєвої сторони лексичної одиниці та носить, переважно, статистичний характер (наприклад, flap, flip, flop).
    Фоносемантика складова частина лінгвістики, а предметом її вивчення є звукозображувальна (тобто звуконаслідувальна і фоносимво­лічна) система мови, яку вивчають у пантопохронії (тобто з позиції просторових і часових норм). Якщо фонетика і фонологія мають відношення до вивчення звука, а семантика (семасіологія) вивчає значення (зміст), то фоносеман­тика займається тим, що в традиційних термінах називають зв’язком між звуком і значенням. Оскільки цей зв’язок виявляється в звуконаслідувальних (ономатопоетичних) і звукосимволічних словах, то й історія фоносемантичних ідей це вивчення звуконаслідування і фоносимволізму.
    Базовим складником фоносемантики є вчення про знак, зокрема про діалектичний зв’язок між значенням та внутрішньою формою слова і категорія вмотивованості. Знак необхідно розглядати як єдність складників, кожен з яких щось привносить для розуміння цілого, і якщо йдеться про семантичні знаки, то кожен складник потенційно вибудовує знак в цілому. Вмотивованість служить ланкою, що формує взаємозв’язок між формою та змістом знака. Внутрішня форма лексеми це семантична характеристика слова, а вмотивованість властива не кожній лексичній одиниці, точніше її внутрішній формі. Вмотивованість це елемент, що забезпечує системність та надійність функціонування лексики, і лише зіставний аналіз форми і змісту семантичного знака сприяє розкриттю або виявленню їх мотивації. Таким чином, ми схиляємось до думки вітчизняних вчених щодо характеристики мовного знака, як симбіозу рівнозначних за важливістю складників звучання і значення, а мотивацію розглядаємо як характеристику внутрішньої форми, що є аспектом семантичного мовного знака.
    Варто розрізняти 3 види мотивованості: фонетичну (мотивацію через наслідування), морфологічну (мотивацію через ознаку), семантичну (мотивацію через зміст). Фонетичну вмотивованість можна визначити як абсолютну (зовнішню), а інші види як відносну (внутрішню), яка може бути як морфологічною, так і семантичною.
    Фонетична вмотивованість мовних одиниць надто мінлива і суб’єктивна, власне, це і послужило причиною широкомаштабного її дослідження у проведених експериментальних пошуках. Отже, виходячи з нашого розуміння мовного знака та його двох форм, ми розділяємо фонетичну вмотивованість на два типи: за зовнішньою формою (фонетична, абсолютна, експліцитна) та вмотивованість за внутрішньою формою.
    Основа фоносемантики фоне­тична вмотивованість, тобто звукозображальність є властивістю слова, яка полягає в наявності необхідного суттєвого, повто­рюваного та відносно стійкого недовільного зв’язку між фонемами слова й ознакою об’єкта-денотата, яка вбачається в основі номінації. Звукозображальність має два різновиди: звуконаслідування (ономатопея) та фоносимволізм.
    Фоносемантизм є явищем закономірного недовільного фонетично вмотивованого зв’зку між фонемами лексичних одиниць та незвуковою ознакою денотата, яка лежить в основі номінації мовних одиниць, що позначають різні типи звучання, руху, світлових ефектів та форми, величини, якості об’єктів оточуючої нас дійсності. Таким чином, вмотивованість мовних одиниць означає не повний ізоморфізм структури змісту і вираження, а тільки наявність в обох структурах мотиваційної ознаки, тобто відповідного фоносемантичного компонента і морфеми, яка його виражає. Проведене дослідження диференційних ознак фонгем у германських та слов’янських мовах дозволяє констатувати певні подібності та відмінності у семантизації звукової оболонки ЛО: так поняття „сильний” характеризується ознаками „дзвінкість”, „вибуховість”, „дрижання”, „задній ряд”, „лабіальність”; поняття „слабкий” „глухість”, „сонорність”, „латеральність”, „передній ряд”, „не лабіальність” тощо. Особливий пласт лексики власні назви демонструють надзвичайну подібність у формуванні звукових оболонок ЛО як близько- так і віддаленоспоріднених мов. Наприклад, іє. *elfol блистіти, закладено у назву: анг. alder, двна alr, н. Eller, Erle, двнн. elira, стсл. jelьcha, рос. ольга, укр. вільха, пол. оlcha, чес. оlše, бол. елха, слн. jélša, пслн. оlьxa. Власне спільні фонеми та їх фонаційні ознаки і є базою для формування міжмовних фоносемантичних констант.
    Необхідно визнати, що феномени спілкування між людьми знаходяться на межі кількох наук, і аналіз нових феноменів вимагає використання методів, які сформувались у межевих галузях знань. Так, дослідження асоціативно-символічних значень фонем як у германських, так і слов’янських мовах, проводиться за допомогою психолінгвістичних експериментів із широким та ефективним використанням методів квантитативної лінгвістики, таких як c2, коефіцієнт спряженості, коефіцієнт кореляції тощо.
    Емоційність, яка відображається у звуковій оболонці ЛО, закладається не самою фонемою, а ймовірніше енергійністю артикуляції, ступенем ясності голосу та темпом мовлення. У класичній літературі наводяться субстанційні універсалії щодо зв’язку звучання і значення, як наприклад, чіткий зв’язок між значенням малий та звучанням [i]. Результати засвідчили, що на рівні системи вокалізму ідея фоносемантичної універсальності базується на ДОФ „високе підняття”, „передній-задній ряд” та „нелабіальність”. Національно-специфічними для германських мов виступають ознаки „короткість-довгота” та „лабіальність” суто для німецької мови. Що стосується системи консонантизму, то спільними для досліджуваних мов є передньоязикові свистячі [s], [z], відтворення африкатів [tò], [ts]; специфічними для слов’янських мов є „палатальність” приголосних та аспірація [p], [t], [k]. Увулярне [r] є специфічним для германських мов як і фарингальне [h], яке глухе у противагу дзвінкому українському [ґ]. Германські приголосні менше підлягають акомодаційним процесам з боку голосних. Передньоязикові у германських мовах є альвеолярними, а у слов’яських дорсальними. Вказані подібності та розбіжності і формують певні фоносемантичні константи.
    Значна кількість різноманітного фонологічного та лексичного матеріалу (у діахронному та синхронному зрізі) опрацьована з використанням традиційних та сучасних статистичних прийомів, які дозволяють конкретно, з високим ступенем достовірності, обчислити глибинні мовні процеси, виявити як універсальні, так і специфічні міжмовні зв’язки.
    Використання етимологічного аналізу розкриває нові сторінки тих чи інших похідних латентних значень лексичних одиниць. Діахронічно-синхронічний аспект дослідження дозволяє простежити еволюцію лексичного фонду. Тобто, якщо проблему фоносемантизму розглянути загалом, то можна із впевненістю констатувати, що використані статистичні методи підтверджують збіг результатів дослідження з якісними викладками щодо процесу мови та мовлення.
    Аналізуючи детально фонологічні системи германських (англійська, німецька) та слов’янських (російська, українська) мов, ми намагалися зафіксувати спільність рис у творенні та функціону­ванні фонем і акцентувати увагу на диференційних ознаках фонем, суттєвих при розгляді словотворчого процесу.
    Для фіксації пошукових фоносемантичних констант детально проаналізовано та зіставлено фонетичні системи германських та слов’янських мов. Адже, тільки дослідивши особливості їх виникнення та розвитку, доцільно проводити широкомасштабне міжмовне порівняння.
    ХХ століття привнесло нове осмислення в сьогоднішні теорії, що допомогло подолати певну однобічність у підході до проблеми. Це стало можливим задяки лінгвістичній географії. Так, лексичні запозичення, які досліджуються у всій сукупності і з урахуванням лінгвокультурних зв’язків у різні історичні епохи, дозволяють з певною мірою впевненості говорити про характер та рівень взаємодії мов.
    Систематизація окремих запозичень та їхній розподіл у різні історичні епохи, своєрідність фонетичних, граматичних та семантичних елементів у мові, що запозичує, розкриває всі аспекти проблеми інтенсивності взаємовпливу цих мов. Наприклад, вплив слов’янської лексики на німецьку мову немасштабний, але продуктивний. У словник запозичень слов’янізмів ввійшло близько 200 лексем (для прикладу, англіцизмів 2500, франкізмів 2000, латинських та грецьких слів близько 4000). Зворотний вплив набагато масштабніший. Це свідчить про те, що в досліджу­ваних мовах існує багато спільних рис з близько- та віддаленоспо­рідненими мовами, які будуть досліджуватись на фонетич­ному рівні.
    Ми пропонуємо використовувати у фоносемантиці два нових терміни: класична мовна тріада та умовно-статистичні фоносемантичні константи. Розглядаючи будь-яке мовно-соціальне явище, ми схиляємось до розгляду його у трьох проекціях: є добро і зло, і є проміжний перехідний момент між цими категоріями; є мовний апарат (момент артикуляції звуків) і є мозок, де відбувається трансформація серії звуків у певні поняття, а в перехідному моменті відбувається власне формування такої мовнопсихологічної категорії як умовно-статистичні універсалії.
    Класична мовна тріада це сукупність мовних процесів, які формують явища, підтримують їх функціонування та призводять до фонетико-лексичних змін, що за тривалістю існування залежать від наступних чинників: а) мовне середовище; б) тривалість функціонування; в) динаміка його перебігу.
    Коли мова заходить про фоносемантичні константи, то необхідно відразу наголосити, що це певна абстракція, яка потребує обов’язкового доповнення умовно-статистична, оскільки, враховуючи динаміку мовних змін, важко відшукати мовну універсалію, яка б затрималася у мові на період, більший за тривалість одного покоління носіїв мови чи однієї мовно-історичної формації. Усі мовні явища при умовній універсальності всеодно отримують однак певні нові фоносемантичні елементи. Отже, складники мовного процесу: апарат мовлення, артикуляція звуків, їх трансформація у мозку носія мови та формування семантико-символічних асоціацій є змінно-динамічними.
    Важливими у формуванні фоносемантичних констант є комунікативні мовні інтерференції, адже у різні історичні періоди мовні контакти мали різноманітний характер, причому будь-яка мова у різні періоди історії могла бути як продуцентом, так і реципієнтом ареальної та інтернаціональної лексики. Так, у середньовіччі англійська мова засвоїла велику кількість латинських слів, в XI столітті французьких, а в наступні часи сама стала експортером інтернаціональної лексики. Аналогічно українська та інші слов’янські мови зазнавали як позитивного, так і негативного впливу латини, німецької та англійської мов. Згідно з цими інтерференціями й формувались слов’яно-германські фоносемантичні константи. Останніми роками до мовних фоносемантичних констант відносять дво- і тричленні сполучення приголосних фонестеми. Найвищий символічний потенціал відзначений у сполучень [gl], [sl], [tw], [dr], [bl], [fl], а найменший у [kr], [pl], [kl]. 68,9% досліджених розподілень виявились емоційно забарвленими та змістовно значущими, а терміни мажорність і мінорність слід розглядати у якості складових АСЗ. Окрім того, не тільки фонестеми, але й окремі фонеми здатні формувати певний емотивний фон тексту. Так атмосферу смутку передають голосними фонемами /u:/, /o:/, /e:/ та приголосними /p/, /b/, /d/, /t/, /r/, /s/, /k/, /g/, а при вираженні радості частотнішими є /a/, /e/, /^/ та приголосні /l/, /m/, /n/, /v/. Результати зафіксовані розрахунками за допомогою критерію c2.
    Специфічним у вивченні фоносемантичних проблем є зв’язок звучання з кольоропозначеннями, дослідження яких свідчать про їх надзвичайну експресивність та подібність у менталітеті носіїв різносистемних мов. Носії мови це , власне, творці різноманітних відтінків кольорової палітри мови. У ході психолінгвістичних експериментів розбіжність зафіксована на прикладі чорного і частково синього кольорів. Багатство колірної палітри залежить від умов еволюції мови і базується на послідовності кольорів сонячного спектра.
    Умовно-статистичні фоносемантичні константи, незважаючи на свою відносну стабільність, підлягають законам розвитку як суспільства, так і мови, адже будь-яке явище у своєму формуванні проходить 3 стадії: виникнення, функціонування, трансформації. Від 3 етапу з певними видозмінами цей процес повторюється, і основними чинниками цієї класичної мовної тріади є відносна тривалість процесу, взаємовплив мовних систем, ступінь розвитку цих систем та відносний період їх трансформації.
    Важливими у формуванні фоносемантичних констант є комунікативні мовні інтерференції, адже у різні історичні періоди мовні контакти мали різноманітний характер, причому будь-яка мова у різні періоди історії могла бути як продуцентом, так і реципієнтом ареальної та інтернаціональної лексики. Так, у середньовіччі англійська мова засвоїла велику кількість латинських слів, в XI столітті французьких, а в наступні часи сама стала експортером інтернаціональної лексики. Аналогічно українська мова та інші слов’янські мови зазнавали як позитивного, так і негативного впливу латини, німецької, польської мов. Згідно з цими інтерференціями і формувались слов’яно-германські фоносемантичні константи.
    Проблемі мовної комунікації присвячені численні дослідження з лінгвістики, психолінгвістики, літературознавства тощо, які торкаються різних аспектів як близькоспоріднених, так і віддалено­споріднених мов. Кожне таке дослідження розглядає тільки певний аспект комплексу фоносемантичних проблем. Наша праця є спробою об’єднати різнотемні і різноаспектні дослідження та вивести певні закономірності функціонування фоносемантичних явищ у різних мовах. Проаналізовані як фонологічні, так і лексичні системи германських та слов’янських мов.

    Перспективи проведеного дослідження вбачаються нами в подальших теоретичних розробках як з діахронічної, так і з синхронічної фонології у зіставних дослідженнях типологічних рис функціонування міжмовних фоносемантичних констант у близько- і віддаленоспоріднених мовах, а також у роботах із проблематики еволюції мовних систем. Досконале вивчення фонемних одиниць різносистемних мов дозволить визначити як їх генетичну спорідненість, так і відмінність.









    Список використаних джерел

    1. Аветян Э.Г. Мера знаковости языка // Проблемы мотивированности языкового знака. Калининград: Изд-во Калининградск. ун-та, 1976. С. 12-18.
    2. Авина Н.Ю. Родной язык в иноязычном окружении (на материале русского языка в Литве). М.: ООО „Элпис”, 2006. 315 с.
    3. Ажеж К. Человек говорящий: Вклад лингвистики в гуманитарные науки: Пер. с фр. М.: Едиториал УССР, 2003. 304 с.
    4. Алпатов В.М. История лингвистических учений: Учебное. пособие. М.: Языки русской культуры, 1998. 367 с.: ил., табл.
    5. Алпатов В.М. Прогностика и реконструкция // Сб. науч. тр.: Проблемы лингвистической прогностики / Под. ред. А.А. Кретова. Воронеж, 2007. 205 с.
    6. Алефиренко Н.Ф. Современные проблемы науки о языке. М.: Флинта: Наука, 2005. 416 с.
    7. Ананьев Б. Г. Психология чувственного познания. М.: Наука, 2001. 279 с.
    8. Антология концептов / Под. ред. В.И. Карасика, И.А. Стернина. М.: Гнозис, 2007. 512 с.
    9. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: Попытка системного описания //Вопросы языкознания. 1995. №1. С.37-67.
    10. Апресян Ю.Д. Современные методы изучения значений и некоторые проблемы структурной лингвистики // Проблемы структурной лингвистики. М.: Изд-во АН СССР, 1963. С. 102-150.
    11. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д., Бабаева Е.Э. и др. Языковая картина мира и системная лексикология. М.: Языки славянских культур, 2006. 912 с.
    12. Арнаудов М.И. Психология литературного творчества. М.: Наука, 1970. 618 с.
    13. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской литературы. 1998. 895 с.
    14. Баженова О.В. Ретрогностика фонетических изменений в русском языке (на примере действия закона Рендерсена) // Сб. науч. трудов: Проблемы лингвистической прогностики / Под. ред. А.А. Кретова. Воронеж, 2007. 205 с.
    15. Базылев В.Н. Когнитивная структура эмоций: русско-японские параллели // Язык, сознание, коммуникация. М.: Диалог МГУ, 2000. Вып. 11. с. 9-19.
    16. Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г. П. Інтонація як засіб мовної комунікації. К.: Наукова думка, 1980. 242 с.
    17. Багмут А.Й. Типологія інтонації мовлення. К.: Наукова думка, 1977. 154с.
    17. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Наука, 1955. 416 с.
    18. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Наука, 1961. 394 с.
    19. Баранов А.Н. Лингвистическая экспертиза текста: теория и практика: Учебное пособие / А.Н. Баранов. М.: Наука, 2007. 592 с.
    20. Басиров Ш.Р. Типологія дієслів із рефлексивним комплексом в індо-європейських мовах. Донецьк : Дон. НУ, 2004. Бібл.: 272-309-333 с.
    21. Беликов В.И., Крысин А.П. Социолингвистика. М.: Наука, 2001. 294 с.
    22. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Изд-во Киевск. ун-та, 1997. 311 с.
    23. Белова О.В. Славянский бестиарий. Словарь названий и символики. М.: Наука, 2001. 583 с.
    24. Белоусов К.И. Форма текста в деятельностном освещении (теоретико-экспериментальное исследование): Автореф. дисканд. филолог. наук. Кемерово, 2002. 19 с.
    25. Белый А. Символизм: Книга статей. М.: Т.О.П., 1910. 635 с.
    26. Беляевская Е.Г. Семантика слова. М.: Высшая школа, 1987. 128 с.
    27. Беляевская Е.Г. Фоносемантика в когнитивном аспекте // Лингвистическая полифония. Сб. в честь юбилея проф. Р.К. Потаповой. М.: Языки славянских культур, 2007. С. 541-553.
    28. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Наука, 1974. 447 с.
    29. Блох М.Я. Концепт и картина мира // Проблемы семантики языковых единиц в контексте культуры: Международная научно-практическая конфе­рен­ция 17-19 марта 2006 г. М.: ООО Издательство „Элпис”, 2006. С. 16-20.
    30. Блумфилд Л. Язык. М.: Просвещение, 1968. 607 с.
    31. Богин Г.И. Школа рефлексии и рефлексивности // Методология современной лингвистики: проблемы, поиски, перспективы. Барнаул: Из-во Алт. ун-та, 2000. с. 41-51.
    32. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Наука, 1963. Т.2. 391 с.
    33. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти: Монографія. Ніжин: ТОВ „Видавництво „Аспект-Поліграфі”, 2005. 552 с. Бібл.: С. 500-543.
    34. Бондаренко Е.С. Система гласных фонем немецкого языка и географический фактор // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Ізмаїл, 2002. Вип. 13. С. 97-103.
    35. Бондарко Л.В. Фонология речевой деятельности. СПб.: Изд-во Петербургск. ун-та, 2000. 162 с.
    36. Бондарко Л.В. Экспериментальная фонетика в Санкт-Петербургском государственном университете: вторая половина столетия // 100 лет экспериментальной фонетике в России. Материалы Международной конференции. - СПб: Изд-во СПб ун-та, 2001. С. 3-12.
    37. Бондарко Л.В., Вербицкая Л.А., Гордина М.В. Основы общей фонетики. СПб.: Изд-во Петербургск. ун-та, 2000. 156 с.
    38. Борисова С.А. Пространство как текстообразующая категория // Вестник Московского университета: Лингвистика и межкультурная комму­никация. Серия 19. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 2004. № 1. С. 196-204.
    39. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка. М.: Высшая школа, 1983. 271 с.
    40. Быстрова Л.В., Капатрук Н.Д., Левицкий В.В. К вопросу о принципах и методах выделения лексико-семантических групп слов // Филологические науки. М.: Высш. шк., 1980. №6. С. 75-78.
    41. Быстрова Л.В., Левицкий В.В. Фонетическое сходство семантически связанных слов // Zeitschrift für Phonetik, Sprachwissenschaft und Kommunikationsforschung. Berlin. 1973. Bd. 26, Heft 6. S. 597-598.
    42. Быстрова Л.В., Левицкий В.В. Ще раз про символічне значення деяких голосних і приголосних // Іноземна філологія Вип. 42. Львів, 1976. С. 9-10.
    43. Будагов Р.А. Закон многозначности слова // Человек и его язык. 2 изд. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. С. 236-244.
    44. Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М.: Высшая школа, 1967. 376 с.
    45. Валагина Н.С. Теория текста: Учеб. пособие. М.: Логос, 2003. 280 с.
    46. Вальверде К.И. Философская антропология. Пер. с исп. М.: Флинта, 2000. 267 с.
    47. Варжавитина Е.А. Реализация вибрантов в условиях интерференции (экспериментально-фонетическое исследование на материале немецкой речи русских учащихся): Автореф. дис. канд. филолог. наук: 10.02.04. СПб. гос. ун-т. С. Пб., 2003. 18 с.
    48. Васильєв Л.Г. К перспективам прикладных подходов в исследовании процедур понимания // Психолингвистические исследования слова и текста. Тверь: Тверск. гос. ун-т, 2002. С. 89-95.
    49. Васько Р.В. Давньогерманський консонатизм: парадигматика і симптоматика. Монографія. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. 304 с. Бібліогр.: с. 244-302.
    50. Васько Р.В. Принципи побудови парадигматичних систем первинних фонологічних одиниць // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Філологія. Педагогіка. Психологія. Вип. 8. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2003. С. 52-63.
    51. Вежбицкая А. Понимание культур через посредничество ключевых слов. М.: Наука, 2001. 351 с.
    52. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Языки русской культуры, 1999. 776 с.
    53. Вейнрейх У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. Языковые универсалии. М.: Прогрес, 1970. Вып. 5. С.163-249.
    54. Вейсалов Ф.Я. Вариативность гласных фонем современного немецкого языка (экспериментальные данные и теоретические проблемы): Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.04 / Ленинградск. гос. ун-т. Л., 1980. 35 с.
    55. Венкель Т.В., Кушнерик В.І. Про вживання прикметника білий” в американській прозі XX століття (на матеріалі творів Ф. Скота Фіцджеральда // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Вип. 15: Германська філологія. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 39-41.
    56. Венкель Т.В., Кушнерик В.І. Функціонування лексичних одиниць зі значенням чорний” в англійській та німецькій літературі // Проблеми зіставної семантики. Вип. 5. Київ: КДЛУ, 2001. с.82-85.
    57. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Высшая школа, 1980. 248 с.
    58. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. В поисках новых путей линво­страноведения: сингулярные рече-поведенческие тактики. М.: Флинта: Наука, 2000. 435 с.
    59. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Мировознание вне и посредством языка. В поисках новых путей лингвострановедения. М.: Флинта: Наука, 2002. 289 с.
    60. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. М.: Индрик, 2005. 1037 с.
    61. Виберг И.О. Живопись и её средства. М.: Наука, 1991. 170 с.
    62. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. М.: Наука. 1953. №5. С. 3-29.
    63. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228 с.
    64. Воробьева О.П. Ідея резонансу в лінгвістичних дослідженнях // Мова. Людини, Світ: До 70-річчя професора М. Кочергана. Зб. наук. праць / Відп. ред. Тараненко О.О. К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. С. 72-86.
    65. Воробьева О.П. Семантическое пространство художественного текста: интерпретация мира или мир интерпретаций? // Категоризация мира: пространство и время. М.: Диалог-МГУ, 1997. С. 39-40.
    66. Воробьева О.П., Лихошерст Н.И., Мороховский А.Н., Тимошенко З.В. Стилистика английского языка. К.: Высшая школа, 1991. 271 с.
    67. Воронин С.В. Английские ономатопы. Фоносемантическая класссифи­кация. СПб., СПб. ун-т, 1998. 271 с.
    68. Воронин С.В. Звукосимволизм на уровне текста // Взаимоотношение единиц разных уровней языковой структуры (на материале романо-германских языков). Межвуз. сб. науч. трудов. Саранск, 1985. с. 39-43.
    69. Воронин С.В. Основы фоносемантики: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.04 / Ленингр. гос. пед. ин-т. Ленинград, 1980. 47 с.
    70. Воронин С.В. Основы фоносемантики. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1982. 242 с.
    71. Воронин С.В. Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1990. 200 с.
    72. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собрание сочинений. М.: Педагогика, 1982. Т.2. С.6-361.
    73. Газов-Гинзберг А.М. Был ли язык изобразителен в своих истоках? М.: Наука, 1965. 183 с.
    74. Газов-Гинзберг А.М. Символизм и”, как выражение пола и размеров в семитских языках // Палестинский сборник. 1970. № 2. С. 100-110.
    75. Газов-Гинзберг А.М. Символизм прасемитской флексии // О безусловной мотивированности знака. М.: Наука, 1974. 122 с.
    76. Газов-Гинзберг А.М., Петренко В.Ф., Нистров А.А. Метод классифи­кации как экспериментальный подход к семантике изобразительного знака // Вестник Моск. ун-та. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та. 1978. №2. С. 25-37.
    77. Гак В.Г. Сопоставительная лексикология. М.: Международн. отно­ше­ния, 1977. 264 с.
    78. Галеев Б.М. Светомузыка в системе искусств. Сочинения: В 2-х т: Казань, 1991. Т.1. 88с.
    79. Галеев Б.М. Синэстезия чудо поэтического мышления // Научный Татарстан, 1999, №3. 18-20.
    80. Галикарнасский Диониссий. О соединении слов // Античные ритори­ки. Под. общ. ред. А.Л.Тахо-Годи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. С.167-221.
    81. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи. М.: Наука, 1961. 471 с.
    82. Гвоздев А.Н. Избранные работы по орфографии и фонетике. М.: Наука, 1963. 284 с.
    83. Гвоздeва О.Л. Психолингвистическое исследование понимания нестан­дарт­ного поэтического текста: Автореф. дисканд. филолог. наук. Тверь, 2000. 14 с.
    84. Гвоздeва О.Л. Стратегия понимания нестандартного поэтического текста // Психолингвистические исследования слова и текста. Тверь: Твер. гос. ун-т, 2001. С. 98-102.
    85. Герман И.А. Лингвосинергетика: Монография. Барнаул: Изд-во Алт. Академии экономики и права, 2000. 168 с. Библиогр.: 158-166.
    86. Гете Й.В. Избранные философские произведения. М.: Наука, 1964. 268 с.
    87. Гиро П. Проблемы и методы статистической лингвистики // Общее языкознание / Сост. Косовский Б.И. Минск, 1976. С. 44-63.
    88. Гольберг В.Б. Структурные связи в лексико-семантическом поле языка: Монография. Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина, 2000. 232 с. Библиогр.: 222-231.
    89. Гольберг В.Б. Структурные связи в лексико-семантической системе языка: Автореф. дисд-ра филол. наук. Воронеж, 2000. 43 с.
    90. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. М.: Лабиринт, 1998. 252 с.
    91. Грани слова: Сборник научных статей к 65-летию проф.В.М.Мокиенко. М. : ООО. ЭЛПИС, 2005. 782 с.
    92. Григорук С. Ассоциативная связь цветовых и эмоциональных концеп­тов (на материале русской лирики начала ХХ века) // Славянские языки в свете культуры: Сборник научных статей. М.: ООО „А. Темп”, 2006. С. 289-292.
    93. Гринберг Дж., Осгуд Ч., Дженкинс Дж. Меморандум о языковых уни­вер­салиях // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1970. Вып.5. С.31-44.
    94. Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. М.: Лабиринт, 2003. 386 с.
    95. Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Избранные труды по языкознанию. М.: Просвещение, 1984. С. 90-94.
    96. Гурджиева Е.А. Звуковой символизм и факторы, влияющие на него // Сборник научных трудов Московского ИИЯ. 1973. №72. С. 242-255.
    97. Гурджиева Е.А. Элементарный звуковой символизм (статисти­ческое исследование): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1973. 31 с.
    98. Даниель С.М. Искусство видеть: о творческих способностях вос­прия­тия, о языке линий и красок. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1990. 226 с.
    99. Данилова Е.В. Психолинвистический анализ восприятия художест­венного текста в разных культура: Автореф. дис.канд. филол. наук. М., 2001. 24 с.
    100. Денисенко В.Н. Функциональная структура семантического поля (наименования изменения в русском языке) // Филологические науки. 1999. №1. С. 3-12.
    101. Денисова Г.А. В мире интертекста: язык, память, перев
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины