ФРІДРІХ ГЕЛЬДЕРЛІН К ОСОБИСТІСТЬ І МИТЕЦЬ: ОСОБЛИВОСТІ РЕЦЕПЦІЇ В УКРАЇНІ : Фридрих Гёльдерлин КАК ЛИЧНОСТЬ И ХУДОЖНИК: особенности рецепции В УКРАИНЕ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису

УДК

ЧУЛОВСЬКИЙ Богдан Стефанович

ФРІДРІХ ГЕЛЬДЕРЛІН
ЯК ОСОБИСТІСТЬ І МИТЕЦЬ: ОСОБЛИВОСТІ
РЕЦЕПЦІЇ В УКРАЇНІ

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук зі спеціальності
10.01.05 — порівняльне літературознавство

Наукові керівники —
доктор філологічних наук, професор
ЗИМОМРЯ Микола Іванович,
доктор філологічних наук, професор
ГРОМ’ЯК Роман Теодорович

Тернопіль — 2001

З М І С Т

Вступ 5
Розділ 1. Становлення духовного світу Ф.Гельдерліна та
його відбиття в творчій спадщині письменника 12
1.1. Епістолярій Й.К.Ф.Гельдерліна, його теоретичні праці
як вияв естетичного самоусвідомлення письменника 12
1.2. Філософсько-естетичні засади рецепції постаті і
творчості Ф.Гельдерліна в Україні (на матеріалі історії
естетичної думки і літературної критики ХIХ — поч.
ХХ століття) 30
Висновки з першого розділу 47
Розділ 2. Художній світ Фрідріха Гельдерліна в українських
версіях його поезії з погляду рецептивної теорії 49
2.1. До питання про структурування літературної рецепції 50
2.2. Поезія Ф.Гельдерліна по-українськи: презентація лірики
в стосунку до цілісності художнього світу митця-філософа 55
2.2.1. Спроба Івана Франка 56
2.2.2. Версії Святослава Гординського і Василя Мисика 59
2.2.3. Внесок Михайла Ореста та Ігоря Качуровського 64
2.2.4. «Репліки» Віктора Коптілова та Петра Тимочка 76
2.3. Переклади Миколи Бажана — культурна подія в
українсько-німецькому літературно-рецептивному
діалозі 82
2.3.1. М.Бажан у контексті літературних взаємин:
передісторія рецепції творчості Ф.Гельдерліна 82
2.3.2. М.Бажан — інтерпретатор лірики Ф.Гельдерліна:
синтез і вершина літературної рецепції німецького
поета в радянській Україні 90
Висновки з другого розділу 100
Розділ 3. Специфіка контекстуальності «гельдерлінознавства»
в Україні 102
3.1. Аспекти вторинно-опосередкованої рецепції особи
і творчості зарубіжного письменника 102
3.2. Досвід німецького гельдерлінознавства 110
3.3. Основні віхи освоєння творчості Ф.Гельдерліна в Росії 117
3.4. Динаміка і логіка історико-літературного дискурсу
в Україні з приводу творчості Ф.Гельдерліна 141
Висновки з третього розділу 160
Висновки 163
Список використаних джерел 168
Додаток. Біо-бібліографічна довідка 200

ВСТУП

Зацікавлення творчою спадщиною німецького письменника Йоганна Крістіана Фрідріха Гельдерліна (20.03.1770—7.06.1843) у світі зростає від року до року. Насамперед на його батьківщині. Про це свідчить величезна бібліографія та урізноманітнення жанрів праць про нього як особу й митця, про сприймання творів Гельдерліна новими поколіннями німців і поза межами Німеччини. При наявності Повного критичного видання його спадщини (т.зв. Велике Штутґартське видання) і спеціального щорічника («Hölderlin-Jahrbuch»), на сторінках якого вже з’явилося чимало документів про епоху і життя Гельдерліна, виникають сприятливі умови для створення нових оригінальних досліджень в галузі гельдерлінознавства. Складається враження, що в тих реґіонах Німеччини, з якими пов’язаний життєпис письменника складної долі, нові покоління його нащадків укладають свої путівники до цієї сфери знань, відповідаючи на запити ювілеїв письменника. Так, наприклад, до 150-річчя з дня смерті літератора вийшла в Тюбінґені праця Ульріха Ґайєра (U.Geier) під назвою «Hölderlin: eine Einführung» (1994). Поряд з ґрунтовними дослідженнями окремих аспектів творчості Гельдерліна, навіть поодиноких творів, не бракує традиційних синтезованих нарисів історико-літературного характеру. Типовою в цьому плані є монографія Рудольфа Трайхлера (R.Treichler) «Friеdrich Hölderlin: Leben und Dichtung— Krankheit und Schicksal» («Життя і творчість — хвороба і доля») (Штутґарт, 1987).
Прагнення представити сучасним читачам в єдності постать, характер і творчість цього письменника породжує нові біографічно-художні твори про Ф.Гельдерліна. Маємо на увазі драму Петера Вайса «Hölderlin» (1971) та однойменний роман Петера Гертлінґа (1976). Вони продовжують традицію, започатковану Стефаном Цвайґом 1925 року, коли той опублікував трилогію «Der Kampf mit dem Dämon», перша частина якої присвячена Фрідріху Гельдерліну [289, 21].
У Німеччині постійно зростає кількість праць рецептивного характеру, в яких простежується сприймання творів Гельдерліна поза Німеччиною (аж у Китаї) чи їх відлуння в німецькій літературі новітніх часів. Розмірковування про відношення спадщини Гельдерліна до сучасності є в різних працях. Характерний приклад — розділ «Між модернізмом і постмодернізмом» у монографії Г.Боте [318, 167-176]. Різні аспекти цієї проблеми подані в колективному дослідженні під керівництвом Ульріха Ґайєра «Hőlderlin und die Moderne: eine Bestandsaufnahme» («Гельдерлін і сучасність: ракурси сприймання» (Тюбінґен, 1995).
На такому, навіть пунктирно окресленому, тлі стає зрозумілою актуальність глибшого, ніж це робилося досі, осмислення творчої спадщини цього письменника в курсі зарубіжної літератури, щоб виклад інформації про художній світ Ф.Гельдерліна, про його місце в історії німецької літератури та його роль в європейському романтизмі був адекватним, або, принаймні, якомога більше відповідав сучасним здобуткам гельдерлінознавства і новітнім методологічним засадам науки про літературу. Крім того, постає завдання дослідити рецепцію постаті, діяльності та творчості цього письменника в Україні, виявити, систематизувати і встановити її особливості.
Тут доцільними видаються два взаємопов’язані шляхи. Один — історико-літературний, хронологічно-описовий; другий — інтерпретаційно- порівняльний. Порядок проходження цих шляхів не має принципового значення. Методологічно важливим є інше завдання: як наблизитись до естетичної концепції Ф.Гельдерліна, простежуючи колізію між його духовним досвідом, котрий визначав горизонт сподівань автора як щодо своїх сучасників, так і нащадків, і між читацько-інтерпретаційною компетентністю читачів, критиків, істориків літератури, котрі будь-коли стикалися з текстами Гельдерліна після смерті письменника.
З цієї точки зору очевидність і легкість першого шляху виявиться оманливою. Легко зафіксувати, коли і хто з українців публічно згадував німецького митця, перекладав його твори тих чи інших жанрів, не важко простежити, хто з популяризаторів зараховував Ф.Гельдерліна до певного літературного напряму чи трактував твір митця поза напрямами (класицист, преромантик, романтик і т.д.). Проблеми починаються з проникнення в мотиви вибору окремих творів німецького автора, у критерії оцінки вибраних для перекладу і публікації творів у відповідному часописі. Проблематичність наростає, коли ми у східнослов’янському ареалі зауважуємо дивовижну непропорційність у кількості перекладів з Гельдерліна російською та українською мовами, задумуємось над динамікою і характером історико-літературних інтерпретацій (коментарів і передмов до публікацій, довідкових гасел в енциклопедіях, розділів у підручниках з історії зарубіжної літератури тощо) в Росії та Україні. Що ми при цьому зауважимо? Одностайність, розбіжність оцінок чи закономірну множинність, діалоговість тлумачень або їх свідому полемічність? Усе це на рівні сприймання текстів легко констатується, але важче розуміється і ще складніше пояснюється.
Окрім світоглядно-ідеологічних чинників, які тривалий час зближували українських філологів з російськими, віддаляючи їх разом від німецьких, а потім — західнонімецьких, тут мали б діяти чинники психологічні, естетичні і власне літературознавчі. До 1991 року домінувала офіційно не формульована «норма», згідно з якою сфера українськомовних перекладів звужувалася, бо освітньо-пізнавальні функції, мовляв, виконували російськомовні переклади класиків зарубіжних літератур та ідеологічно співзвучних новітніх авторів. Вона й спричинила той факт, що спадщина і Гельдерліна українською мовою була представлена в колишній УРСР дуже збіднено: в основному перекладами Миколи Бажана і статтями Д.С.Наливайка.
Київський журнал «Всесвіт» спочатку (1970, № 3) в перекладах Віктора Коптілова, а потім (1978, № 9) у перекладі Миколи Бажана презентував читачам ряд поезій Фрідріха Гельдерліна (усього 23 твори). Остання публікація супроводжувалася ґрунтовною статтею Д.Наливайка «Світлий геній Гельдерліна» з висновком, що переклади М.Бажана знайомлять читача «з повноцінним українським Гельдерліном» [198, 187].
Львівський часопис «Жовтень» (1978, № 5) подав 9 перекладів поезій у версії Петра Тимочка з його післямовою.
За межами України вже тоді існували переклади Михайла Ореста, Святослава Гординського, Ігоря Качуровського, однак доступними читачам материкової України вони стали зовсім недавно [214; 83; 268].
Роман же «Гіперіон, або Відлюдник у Греції» і драма «Смерть Емпедокла» залишаються досі без українських версій. Правда, останній твір, перекладений Я.Е.Голосовкером російською мовою (публікувався ще 1931 року видавництвом «Academia» з передмовою А.Луначарського), передрукований в Україні приватною фірмою 1994 року [300].
Отже, для тих читачів, котрі не володіють німецькою мовою, досі залишається єдиний доступний шлях до канону творів Ф.Гельдерліна — знайомство з російськомовними версіями творів німецького автора та їх російських інтерпретаторів, які домінують у культурно-освітньому просторі України.
Проте безальтернативність комунікацій з мовнознаковим рівнем творів Ф.Гельдерліна не означає для українських філологів неможливості власної інтерпретації їх смислу і ведення самостійного діалогу з текстами, яким надано іншого, ніж в оригіналі, семіотичного вигляду, що засвідчують три версії статті про Ф.Гельдерліна, опубліковані Д.Наливайком у 1978, 1982, 1999 роках [198, 75; 196].
Для цього маємо, крім вибіркових українськомовних перекладів, по-перше, достатньо репрезентативні тексти письменника російською мовою у виданні 1988 року [74]. Воно містить вибрані листи Фрідріха Гельдерліна до рідних і знайомих, різножанрову поезію, роман «Гіперіон» у різних редакціях і фраґментах, ґрунтовну статтю Н.Т.Бєляєвої «Сотворение Гипериона», а також докладні примітки, коментарі цієї ж авторки. Вони дають підстави вважати, що з-поміж «вітчизняних» гельдерлінознавців Н.Бєляєва на сьогодні є чи не найбільш компетентним знавцем спадщини німецького письменника і корпусу праць про нього, принаймні, в текстологічному аспекті.
По-друге, методологічний плюралізм у сучасному літературознавстві, зокрема, в його застосуванні до опублікованої по-німецьки повної спадщини Гельдерліна як метатексту і російськомовних та українських перекладних версій, дає можливість дослідникові зорієнтуватися в множинності сенсів окремих творів і жанрів цього письменника, осягнути інваріантні виміри художнього світу митця попри всю розбіжність горизонтів сподівань різних читацьких груп та дискурсивних практик.
Поле методологічних змагань (Р.Барт) з приводу текстів Ф.Гельдерліна, створених ним замолоду, в розквіті творчих сил і в стані душевного розладу, досить просторе. Інтелектуальний ландшафт цього поля визначають відомі і знакові для свого часу праці Мартіна Гайдеґґера [65, 66], Стефана Цвайґа [289], Романа Якобсона [299], Наума Берковського, Дмитра Наливайка, Г.Боте [21; 196; 318]. У них домінують засади онтологічно-філософської герменевтики, психоаналізу, структуральної поетики, соціокультурологічної традиції і неоісторизму. Десь між цими домінантами виявляються як однобічності, так і евристичні переваги таких різновекторних підходів, які маємо у названих працях, до текстів Гельдерліна.
Відзначене вище, на наш погляд, зумовлює доцільність нового повернення до творчості Фрідріха Гельдерліна та актуальність обраної для дослідження теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження розпочиналося в Ужгородському державному університеті ще 1988 року в руслі розробки теми «Німецькомовна література в інтерпретації Миколи Бажана», але у зв’язку з переходом автора в Тернопіль змінився напрямок дослідження і праця продовжувалася в рамках комплексної теми «Проблеми рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв’язках», яку розробляють літературознавці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації — простежити динаміку і логіку літературної рецепції творчості Фрідріха Гельдерліна, зумовлену іманентними особливостями художнього світу письменника та основними концептами сучасності крізь призму соціокультурної ситуації в Україні.
При цьому ставились і розв’язувалися такі конкретні завдання:
— простежити процес формування духовного світу Ф.Гельдерліна на основі його листування;
— співвіднести особливості формування духовного світу Фрідріха Гельдерліна з його естетичними поглядами, відбитими в теоретичних працях і художніх творах письменника;
— окреслити основні тенденції сприймання та реінтерпретації творчості Ф.Гельдерліна в Німеччині;
— встановити концептуальні віхи літературної рецепції спадщини Ф.Гельдерліна в Росії;
— проаналізувати українськомовні версії поезій, визначити мотиви відбору творів Ф.Гельдерліна для перекладів різними українськими авторами;
— зіставити інтерпретаційні стратегії істориків літератури в Україні та в Росії, виявити типологічно-диференційні відповідності/відмінності;
— розглянути динаміку літературної рецепції творів Ф.Гельдерліна у зв’язку з історичною змінюваністю літературних напрямів від романтизму до постмодернізму.
Об’єктом дослідження виступають різножанрові художні твори і теоретичні праці Фрідріха Гельдерліна по-німецьки (Werke. Briefe. Dokumente.— Műnchen, 1990) та ті перекладні їх версії, котрі з’явилися досі українською і російською мовами, а також історико-літературні дослідження спадщини поета-філософа німецьких, російських та українських учених.
Предмет осмислення — особливості безпосередньої та опосередкованої літературної рецепції художньої спадщини німецького письменника в Україні.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають філософсько-естетичні засади І.Канта, Ф.В.Шеллінга і Г.В.Гегеля в теоретичному заломленні Ф.Гельдерліна, традиції онтологічної герменевтики В.Дільтея, М.Гайдеґґера, Г.Ґ.Ґадамера, рецептивної естетики Р.Г.Яусса, В.Ізера, Р.Веймана, М.Наумана, теоретичні маніфести романтиків, праці дослідників романтизму і спадщини Ф.Гельдерліна (Н.Банковської, Н.Берковського, Н.Бєляєвої, Т.Бовсунівської, Я.Голосовкера, О.Дейча, В.Жирмунского, М.Конрада, Д.Наливайка, К.Протасової, М.Яценка та ін.). Значну роль у виробленні концепції дослідження та опрацювання матеріалу відіграли ідеї компаративістів (М.Алексєєв, М.Балашов, Р.Веллек, Г.Вервес, А.Волков, Д.Дюришин, Д.Затонський, Л.Копелев, Н.Матузова, І.Неупокоєва та ін.) і теоретиків художнього перекладу (Л.Бархударов, П.Бех, Л.Букреєва, О.Вакуленко, О.Гайнічеру, М.Зимомря, Р.Зорівчак, В.Коптілов, І.Корунець, М.Новікова, Н.Підмогильна, Я.Погребенник, В.Радчук, А.Фьодоров).
На різних етапах дослідження використовувались такі конкретні методи, як біографічний, порівняльно-історичний, елементи структурального та психоаналітичного.
Новизна роботи полягає в тому, що в ній систематизуються здобутки гельдерлінознавства на основі методологічного плюралізму і вперше в українському літературознавстві досліджена динаміка і логіка безпосередньої та опосередкованої літературної рецепції творів Фрідріха Гельдерліна в Україні.
Практичне значення результатів дослідження зумовлюється можливістю їх використання в курсах історії української та зарубіжної літератур, при розробці спецкурсів з рецептивної поетики та літературознавчої компаративістики, з проблем реінтерпретації класичних творів.

Нове дослідження творчої спадщини німецького поета-філософа крізь призму засад рецептивної естетики і поетики в контексті взаємодії української, російської і німецької літератур також сприятиме розбудові літературознавчої компаративістики в Україні, вдосконаленню методики викладання історії зарубіжної літератури в середній та вищій школі.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Найперше питання, на яке треба відповісти в заключному підсумковому висновку, це: що остаточно стало предметом дослідження— творчість Фрідріха Гельдерліна, створений ним художній світ? Чи сприйняття цього світу реципієнтами певної категорії?
Відповідь на це питання визначає характер і номенклатурний статус праці. Отже, в нашому розумінні, виконана праця присвячена дискурсу з приводу творчості класика німецької літератури Ф.Гельдерліна в українському етнопросторі. Це означає, що ми завершили дослідження не з історії зарубіжної літератури, а з літературної рецепції творчості зарубіжного письменника в геопросторі, який окреслений назвою «Україна».
2. Предметом нашої уваги були тексти художніх творів, створені німецькою мовою Ф.Гельдерліном, котрий народився в Німеччині, там жив, творив і помер; а згадані тексти читалися і поза Німеччиною в оригіналі, перекладалися різними мовами, тлумачилися для все нових поколінь читачів, передусім філологів. У такому вигляді ця дисертація має компаративістський характер. У ній зіставляються мистецькі феномени, ословлені трьома мовами в соціокультурному контексті трьох народів: німців, росіян, українців. Міжнаціональний контекст має спільну основу — культуру античного світу (передусім грецько-еллінську) в сприйнятті німецького письменника. Твори німецького письменника в різномовних версіях проникали на терени України, стаючи фактом естетичної свідомості громадян України. Мешканці ж України як читачі (реципієнти та інтерпретатори) ідентифікували себе з різними національними культурами, що є історичними, геополітичними, культурологічними передумовами літературної рецепції особи і творчості Фрідріха Гельдерліна на теренах України в період ХIХ ХХ століть.
3. Відзначене вище конкретизує поняття об’єкта і суб’єкта літературної рецепції як естетичного феномену. Об’єктом сприймання, освоєння естетично освіченими реципієнтами є сукупність текстів (історично змінюваний канон текстів), які приписуються фізичній особі Ф.Гельдерлінові, котра мала свою біографію, долю і залишила значний творчий набуток. Створені Гельдерліном тексти (варіанти, фраґменти, завершені твори) публікувалися за життя і після смерті автора тривалий час — аж до 1954 року. Остаточний канон творчої спадщини Гельдерліна оформився в Німеччині у Великому штутґартському виданні під наглядом Фрідріха Байснера протягом 1943-1985 років.
На сьогодні у східнослов’янському культурному просторі маємо найповнішу репрезентацію цієї спадщини російською мовою (листи, поезії, роман «Гіперіон», трагедія «Смерть Емпедокла», переклади) у двох виданнях 1969 і 1988 року — щонайменше 30 друкованих аркушів. По-українськи перекладені тільки віршовані твори. Окрема їх публікація, що вийшла у видавництві «Дніпро» (1982 р.), складає книжечку обсягом 4,7 друкованого аркуша )вступна стаття Д.С.Наливайка, переклади 40 віршів М.П.Бажана).
Таким чином, 1990 року у серії «Winkler Weltliteratur» німецькою мовою представлені листи юного Гельдерліна, його поезії різних періодів творчості і фраґменти наукових праць, перекладів — в одному томі обсягом 929 сторінок. 1988 року по-російськи твори Гельдерліна подані в обсягі 29 авторських аркушів тиражем 25000 примірників. На цьому тлі українськомовний Ф.Гельдерлін постає в формі книжки обсягом 4,7 друкованого аркуша, тиражем 12300 примірників в серії «Перлини світової лірики» (1982). То чи є підстави для дослідження літературної рецепції творчості Ф.Гельдерліна саме в Україні?
4. Підставою і мотивацією такого дослідження є геополітична ситуація, в якій функціонувала культура і, зокрема, художня література, на території етнічних українських земель. Оскільки різні частини українських земель (відповідно — населення України та етнічних українців) вхолили до складу Російської та Австро-Угорської імперій, то сприймання творчості Гельдерліна (чи інформації про неї) відбувалося або німецькою, або російською мовами. Суб’єктами літературної рецепції Гельдерліна були українці, які читали його твори по-німецьки; українці, які читали його тексти в російськомовних версіях; росіяни, які жили в українськомовному середовищі; українці, які, читаючи Гельдерліна по-німецьки, перекладали й осмислювали його твори по-українськи, і, нарешті, ті українські інтелектуали, які читали твори Гельдерліна виключно в українськомовних версіях (таких є найменше).
У кожній з виділених категорій читачів літературна рецепція творчості Гельдерліна на теренах України мала інший інтерпретаційний, рецептивний горизонт (культурологічний контекст).
5. Рецептивний горизонт літературної рецепції Гельдерліна заломлювався призмою естетичних систем (романтизм, реалізм, модернізм, соцреалізм, постмодернізм) та світоглядними орієнтаціями, читацькими компетенціями реципієнтів відповідних епох, соціокультурних середовищ. Одначе вирішальну роль врешті-решт відігравала природа художнього світу, створеного Ф.Гельдерліном, та філософсько-естетична основа, на якій цей світ поставав. Ядро художнього світу письменника складала філософія німецького класичного ідеалізму в її шеллінґіанському варіанті. Концепт «божественної сутності» буття сущого (в тім числі і людської природи) визначає характер і специфіку художнього світу Гельдерліна, яку найчастіше дослідники пов’язували з пантеїзмом як філософським світовідчуттям.
6. В Україні складалася сприятлива для розуміння творів Гельдерліна інтелектуальна атмосфера разом з формуванням «філософії серця» і національного варіанту «філософії життя». Тому сумірним відповідником до творчості німецького письменника-філософа може вважатися поезія українського пізнього бароко, зокрема Г.Сковороди, і філософсько-естетичні концепції українських романтиків (трактати А.Метлинського). У Росії — естетика І.В.Кириєвського та «органічна критика» А.О.Григор’єва, філософська поезія А.Майкова, А.Фета, Ф.Тютчева. Однак бурхливий розвиток філософії позитивізму і реалістичної літератури відсунув це відгалуження суспільної свідомості на марґінеси духовного життя, тому спадщина Ф.Гельдерліна тривалий час не привертала до себе уваги.
Ситуація змінилася в період антипозитивістського перелому. Як вважають німецькі і російські історики літератури, світовідчуття і твори Гельдерліна в новітні часи привабили аж експресіоністів.
Історико-літературний контекст, в якому формувався художній світ Ф.Гельдерліна, а згодом у подібному контексті були сприйняті та реінтерпретовані тексти письменника-філософа, пов’язаний з романтизмом та його чільними діячами. В Україні вже з часів І.Франка спостерігається явище, характерне для німецьких і російських дослідників, а саме: Гельдерліна згадують неодмінно разом з Й.В.Ґете, Ф.Шіллером, Г.Гайне, з поетами Єнської школи романтиків. А відтак — упродовж ХХ століття — обговорюється питання про місце Гельдерліна «між класицизмом і романтизмом», про ставлення до Гельдерліна великих ваймарців. Це — стійка традиція, своєрідна парадигма, які визначають літературну рецепцію Гельдерліна в Росії і в Україні відтоді, коли його твори почали перекладати, коментувати, інтерпретувати.
7. Спільна парадигма літературної рецепції і гельдерлінознавства в цілому як у Німеччині, так і в Росії та Україні закорінена в традицію — розглядати листи, поезію, прозу, драматургію і наукові праці Гельдерліна як єдиний метатекст крізь призму складових долі митця-філософа: характер — кар’єра — кохання — месіянізм — хвороба — творчість. У цьому плані склалося і наше дослідження, яке спирається на засади імаґологічної компаративістики, що невіддільна від рецептивної теорії.
8. З появою українськомовних перекладів праць німецьких філософів М.Гайдаґґера, Г.Ґ.Ґадамера, які поповнюють українськомовну гельдерліану (переклади М.Ореста, С.Гординського, І.Качуровського, В.Мисика, В.Коптілова, П.Тимочка, М.Бажана; статті, роздуми Д.Наливайка, В.Стуса, В.Коптілова, П.Тимочка, М.Новикової та ін.), склалися сприятливі умови для нової версії літературної рецепції постаті і творчості Ф.Гельдерліна в контексті української культури. Як показала Т.Бовсунівська у праці «Феномен українського романтизму», українська культура має потужні інтелектуальні традиції для адекватного розуміння художнього світу німецького шеллінґіанця, оригінального поета-філософа. Тим більше, що і досвід українських перекладачів Гельдерліна тепер прояснений працями сучасних українських літературознавців: Соломії Павличко (М.Орест), Миколи Ільницького (С.Гординський), Наталі Костенко, Елеонори Соловей (М.Бажан).
На часі — поява українськомовних версій прози і драматургії Ф.Гельдерліна, нової монографічної праці про творчість класика світової літератури, чия спадщина звучить тепер цілком по-сучасному.

Список використаних джерел

1. АдельгеймЄ. Микола Бажан. — К.: Дніпро, 1965. — 182с.
2. АлексеевМ.П. Славяно-германские параллели // Славянские литературные связи. — Л.: Наука, 1968. — С.178194.
3. АнисимовИ.И. Национальные литературы и их взаимодействие// Взаимосвязи и взаимодействие национальных литератур. Материалы дискуссии 1115 января 1960. — М.: Изд-во АН СССР, 1961. — С.59.
4. АнтоновичД. Українська культура. — Мюнхен, 1988. — 519с.
5. АрватФ.С. Іван Франко — теоретик перекладу. — Чернівці, 1969. — 38с.
6. АрнаудовМ. Психология литературного творчества. — М.: Прогресс, 1970.— 654с.
7. АсмусВ.Ф. Чтение как труд и творчество // Вопросы литературы. — 1961.— №2. — С.4244.
8. АфонинВ.А. Слово и проблемы художественного образа в поэзии. — Дис.... канд. филол. наук. — К., 1971. — 196с.
9. БажанМ.П. Висока місія перекладача // Теорія і практика перекладу. — К., 1979. — С.511.
10. Бажан М.П. Твори: В 4-х т. — Т.2. — К.: Дніпро, 1985. — 582с.
11. БалашовН.И. Понятие диахронии контекста (сравнительное литературоведение и структурный анализ) // Современные проблемы литературоведения и языкознания. К 70-летию со дня рождения академика М.Б.Храпченко. — М.: Наука, 1974. — С.101110.
12. БалашовН.И. Понятие системы связей в сравнительном литературоведении// Вестник АН СССР, 1971. — №5. — С.96101.
13. БанковскаяН.П. Типология романтического мышления. — К., 1992.— 117с.
14. Барокко в славянских культурах. — М.: Наука, 1982. — 351с.
15. БархударовЛ.С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории перевода. — М.: Международные отношения, 1975. — 240с.
16. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. — М.: Искусство, 1986.— 445с.
17. БелаяГ.А. Слово в языке и слово в стиле // Теория литературных стилей: современные аспекты изучения. — М.: Наука, 1982. — С.402408.
18. БелецкийА.И. В мастерской художника слова. — М.: Высшая школа, 1989.— 160с.
19. БеляеваН.Т. Сотворение "Гипериона" // Гельдерлин Ф. Гиперион. Стихи. Письма. — М.: Наука, 1988. — С.509597.
20. БерковскийН. Гельдерлин // История немецкой литературы: В 5 томах. — М.: Наука, 1966. — Т.3. 17901848. — С.4880.
21. БерковскийН.Я. Романтизм в Германии. — М., 1973. — 567с.
22. БехП.А. Воссоздание образа в поэтическом переводе (на материале украинских переводов лирики Дж.Байрона): Автореф. дис. канд.филол. наук/ Киев. гос. ун-т. — К., 1979. — 23с.
23. БехП.О. Поетичний переклад і принцип еквілінеарності // Теорія і практика перекладу. — К.: 1979. — Вип.2. — С.8393.
24. БехерИ.Р. О литературе и искусстве. Изд. 2-е. — М.: Художественная литература, 1981. — 527с.
25. БілецькийО.І. Зібрання праць: У 5 томах. — Т.2. — К.: Наукова думка, 1965. — 671с.
26. БілийО. Поняття художньої традиції як діалектичної суперечності// Сучасна наука про літературу. — К.: Наукова думка,1985. — С.44104.
27. БовсунівськаТ. Феномен українського романтизму. Етногенез і теогенез. — К.: Інститут літ-ри ім. Т.Шевченка, 1997. — 155с.
28. БоднарВ.Т. Проблеми рецептивної поетики в творчій спадщині Іван Франка. — Тернопіль: ТДПУ, 2000. — 168с.
29. Борев Ю. Проблемы художественного восприятия // Общество, литература, чтение — М.: Прогрес, 1978. — C.520.
30. Брандес М.П. Стиль и перевод. — М.: Высшая школа, 1988. — 127с.
31. Брехт Б. О литературе. — М.: Художественная литература, 1977. —430с.
32. БубнякР.А. Літературно-критичний дискурс: сутність, структура, засоби вираження. Дис.... канд. філол. наук. — Тернопіль: ТДПУ, 2001. — 178с.
33. БудаговР.А. Писатель о языке писателей. — М.: МГУ, 1984. — 280с.
34. БукрееваЛ.Л. Лингвистические основания адекватной передачи художественного образа в стихотворных переводах: на материале русских переводов стихотворений Р.М.Рильке. — Автореф. дис.... канд. филол. наук.— Одесса, 1988. — 15с.
35. БулаховськаЮ.П. До проблеми сучасного поетичного перекладу// Слов'янське літературознавство і фольклористика. — Вип.10. — К., 1975. — С.3038.
36. БунинИ.А. Предисловие переводчика // Лонгфелло Генри. Песнь о Гайавате. — Л.: Детская литература, 1978. — С.57.
37. ВакуленкоО.Л. Відтворення лексико-стилістичних особливостей у поетичному перекладі // Іноземна філологія. — Вип.51. — Львів, 1978.— С.38.
38. ВансловВ.В. Эстетика романтизма. — М., 1966. — 403с.
39. ВасадзеА.Г. Проблема художественного чувства (поэзия). — Автореф. дис.... канд. филол. наук. — Тбилиси, 1979. — 49с.
40. ВейманР. История литературы и мифология / Пер. с немец. — М: Прогресс, 1975. — 344с.
41. ВенгреновськаГ.Ф. Семантична структура поетичного твору і перекладу // Вісник Київського у-ту. Романо-германська філологія. — Вип.11. — К., — С.104108.
42. Вервес Г.Д. В інтернаціональних літературних зв'язках. Дослідження.— К.: Дніпро, 1976. — 387с.
43. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. — Л.: Госизд., 1940. — С.348362.
44. Взаимосвязи и взаимодействие национальных литератур. Материалы дискуссии 1115 января 1960г. — М.: Изд-во АН СССР, 1961. — 436с.
45. Взаимосвязи русской и немецкой литератур. Библиография литературоведческих работ на русском языке с начала XIXвека по 1968 год. Ч.ІIV. — М.: Изд-во им. В.И.Ленина, 1968. — 706с.
46. ВиноградовВ.В. К спорам о слове и об образе // Вопросы литературы, 1960.— №5. — С.6696.
47. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. — М.: АН СССР, 1963. — 254с.
48. Виноградов В.С. Лексические вопросы перевода художественной прозы.— М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1978. — 174c.
49. Винонен Р.И. Переводчик как творческая индивидуальность. — Дис.... канд. филол. наук. — М., 1969. — 228с.
50. Владимиров С.В. Стих и образ. Размышления о современном стихе. — М.: Сов. писатель, 1968. — 159с.
51. ВлаховС., ФлоринС. Непереводимое в переводе. — М.: Высш. школа, 1986. — 416с.
52. ВолковА.Р. Форми літературних взаємозв'язків та взаємодій // Радянське літературознавство, 1962. — №4. — С.2944.
53. ВолковЮ.А. Сопоставление оригинала и перевода как метод выявления эквивалентности перевода // Вопросы теории и методики преподавания. 4.1.— М., 1970. — С.
54. Волкова Т.С. Проблема жанра в лирике. — Львов: Свит, 1991. — 188с.
55. Воспоминания о Миколе Бажане. Сборник. — М.: Сов. писатель, 1989. — 496с.
56. ВыготскийЛ.С. Собр. соч.: В 6 томах. — Т.2. — М., 1982. — 248с.
57. В'язовський Г.Д. Світ художньої літератури. — К.: Дніпро, 1987. — 252с.
58. В'язовськийГ.Д. Творче мислення письменника: Дослідження. — К.: Дніпро, 1982. — 335с.
59. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма. (Фр.Шлегель, Новалис).— М.: Наука, 1978. — 288с.
60. ГаврильченкоI.В., ЦирковичО.Д. До питання перекладу верлібра. — Вісник Харківського ун-ту. — 1975. — №128. — Іноземні мови. — Вип.8.— С.3942.
61. ГавришківБ. З історії німецької Шевченкіани // Архіви України, 1969.— №2. — С.3642.
62. ГаврукЮ. Художественный перевод как воссоздание // Актуальные проблемы художественного перевода. Материалы Всесоюзного симпозиума.— М., 1969. — Т.1. — С.206216.
63. ҐадамерГ. — Г.Гельдерлін і античність // ГадамерГ.-Г. Герменевтика і поетика. — К.: Юніверс, 2001. — С.195210.
64. Ґадамер Г.-Г. Гельдерлін і майбутнє // Всесвіт. — 1993. — №78. — С.123131.
65. ГайдеґґерМ. Гельдерлін і сутність поезії // Всесвіт. — 1993. — №78.— С.132136.
66. ГайдеґґерМ. Навіщо поет? // Антологія світової літературно-критичної думки XXст. — Львів: Літопис, 1996. — С.182197.
67. ГайнічеруО.І. Поезія і мистецтво перекладу. — К.: Дніпро, 1990. — 212с.
68. Гайнічеру О.І. Про комплексний підхід до проблеми поетичного перекладу// Рад. літературознавство. — 1980. — №10. — С.5463.
69. ГальперинаЯ. О многообразии свободного стиха и возможности его перевода // Иностранная литература. — М., 1972. — №2. — С.212213.
70. Гальчук О. Микола Зеров і античність. — К.: Київський ін-т Слов’янський ун-т”, 2000. — 191с.
71. Гачев Г.Д. Национальные образы мира. — М.: Сов. писатель, 1988. — 448с.
72. Гачечиладзе Г.Р. Художественный перевод и литературные взаимосвязи. — М., 1972. — 262с.
73. Гегель Г. Эстетика. — Т.1. — М.: Искусство, 1968. — 471с.
74. Гельдерлин Ф. Гиперион. Стихи. Письма. — М.: Наука, 1988. — 717с.
75. Гельдерлін Ф. Поезії: Пер. М.Бажана. — К.: Дніпро, 1982. — 150с.
76. Гельдерлин Ф. Сочинения: Пер. с нем. — М.: Худ. лит., 1969. — 543с.
77. Гете Й.-В. Невгасима любов. Вибрані поезії. / Переклад П.Тимочка.— К.: Видавничий центр Академія”, 1997. — 480с.
78. Гете Й.-В. Фауст. Лирика. — М.: Худ. література, 1986. — 767с.
79. Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа. — М.: Высшая школа, 1991. — 160с.
80. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. — М.: Наука, 1987. — 218с.
81. ГолосовкерЯ.Э. Поэтика и эстетика Гельдерлина // Вестник истории мировой культуры, 1961. — №6 (ЗО). — С.163176.
82. Голубєва З.С. Микола Бажан: Нарис творчості. — К.: Дніпро, 1984. — 207с.
83. Гординський С. Колір і ритми: Поезії. Переклади. — К.: Час, 1997. — 479с.
84. ГрабовичГ. Шевченко як міфотворець. — К.: Рад. письменник, 1991.— 211с.
85. ГригорьевА. Эстетика и критика. — М.: Искусство, 1980. — 496с.
86. ГригорьевВ.П. Поэтика слова. — М.: Наука, 1979. — 344с.
87. Гром'якР.Т. Давнє і сучасне. Вибрані статті з літературознавства. — Тернопіль: Лілея, 1997. — 271с.
88. Гром’як Р.Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття). — Тернопіль, 1999. — 220с.
89. ДейчА.И. Переводчик — художник, критик, комментатор // Актуальные проблемы теории художественного перевода: В. 2т. — Т.1. — М., 1967. — С.6065.
90. ДейчА.И. Судьбы поэтов: Гельдерлин. Клейст. Гейне. Изд. 3. — М.: Худож. литература, 1987. — 588с.
91. ДержавинВ. Національна література як мистецтво (Мистецька мета і метода національної літератури) // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XXст. у 4-х томах. — Кн.3. — К., 1994.— С.597608.
92. ДжебраиловА.С. Художественный перевод и литературный процесс (на материале переводов Шекспира). — Автореф. дис.... канд. филол. наук. — М., 1987. — 19с.
93. ДмитриевА.С. Теория западноевропейского романтизма // Литературные манифесты западноевропейских романтиков. — М., 1980. — С.536.
94. ДремовА.К. Художественный образ. — М.: Сов. писатель, 1961. — 408с.
95. ДудченкоМ.М. Метафорика першотвору і індивідуальність перекладача // Теорія і практика перекладу. — К., 1979. — Вип. І. — С.154162.
96. Дудченко М.М. Новий переклад — нова інтерпретація // Всесвіт. — 1975. — №3. — С.182185.
97. ДудченкоМ.М., ЧернюкН.І. До питання про відтворення образних порівнянь у художньому перекладі // Теорія і практика перекладу. — Респ. міжвідом. наук. зб. — К., 1981. — Вип.5. — С.5155.
98. ДюришинД. Теория сравнительного изучения литературы. — М.: Прогресс, 1979. — 318с.
99. ДядищеваЛ.Г. Русские переводы лирики Леси Украинки. Проблемы воссоздания поэтического образа. Пути приближения к оригиналу. — Автореф. дис. канд. филол. наук. — К., 1982. — 19с.
100. Европейский романтизм. — М., 1973. — с.
101. ЕсейбегянА.Л. Некоторые аспекты воспроизведения национального своеобразия оригинала на языке перевода. — Автореф. дис.... канд. филол. наук. — Ереван, 1991. — 21с.
102. Эстетика немецкого романтизма. Сост., перевод, вступ. Статья и комментарии А.В.Михайлова. — М., 1987. — с.
103. ЄвшанМ. Критика. Літературознавство. Естетика / Упор. Н.Шумило. — К.: Основи, 1998. — 658с.
104. Жирмунский В. Избранные труды. Теория литературы, поэтика, стилистика. — Л.: Наука, 1977. — 407с.
105. ЖирмунскийВ.М. Сравнительное литературоведение. Восток и Запад. — М.: Наука, 1979. — 492с.
106. ЖулинськийМ.Г. Заявити про себе культурою. — К.: Генеза, 2001. — 680с.
107. ЖулинськийМ.Г. Із забуття — в безсмертя: Сторінки призабутої спадщини. — К.: Дніпро, 1990. — 447с.
108. Заборов П.Р. Литературное "посредничество" в процессе взаимодействия национальных литератур // Взаимосвязи и взаимодействие национальных литератур. Материалы дискуссии 1115 января 1960р. — М.: Изд-во АН СССР, 1961. — С.312314.
109. ЗабужкоО. Філософія і культурна притомність нації // Сучасність. — 1994. — №3. — С.117128.
110. Задорнова В.Я. Восприятие и интерпретация художественного текста. — М.: Высшая школа, 1984. — 152с.
111. ЗатонскийД.В. Искусство романа в XXв. — М.: Худож. литература, 1973. — 534с.
112. ЗеровМ. У справі віршованого перекладу // Всесвіт. — 1988. — №8. — С.128135.
113. ЗимомряМ.І. Переклад як ідейно-художня структура у творчій концепції І.Франка // І.Франко. Статті і матеріали. — Львів, 1990. — Вип.54. — С.2732.
114. ЗимомряМ. Німеччина та Україна: У нарисах взаємодії культур. — ПарижЛьвівЦвікау: Зерна, 1999. — 156с.
115. ЗорівчакР.П. Відтворення фразеології оригіналу методом фразеологічного калькування // Іноземна філологія. — Львів, 1979. — Вип.54. — С.3037.
116. ЗорівчакР.П. Іван Франко — теоретик перекладу // Жовтень. — 1976. — №8. — С.127130.
117. ЗорівчакР.П. Принципи підходу до фразеологічної одиниці в перекладознавчих дослідженнях // Теорія і практика перекладу. — К., 1979.— Вип.І. — С.108122.
118. ЗорівчакР.П. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози). — Львів, 1989. — 216с.
119. ЗорівчакР.П. Словесний образ у художньому перекладі // "Хай слово мовлено інакше..." — К., 1982. — С.5165.
120. ЗорівчакР.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія (на матеріалі перекладів творів укр. літератури англійською мовою). — Львів, 1985. — 175с.
121. ІваненкоВ. Критика перекладу: якою їй бути? // Всесвіт. — 1977. — №4.— С.173177.
122. ІвасюкО.Я. Відтворення ритмомелодійних особливостей оригіналу як засіб репрезентації його змісту (на матеріалі перекладів сучасної англомовної поезії українською мовою). — Дис. канд. філол. наук. — Чернівці, 1993.— 240с.
123. Ігнатенко М.А. Генезис сучасного художнього мислення. — К.: Наукова думка, 1986. — 285с.
124. ІгнатенкоМ.А. Читач як учасник літературного процесу. — К.: Наукова думка, 1980. — 171с.
125. ІзерВ. Процес читання: феноменологічне наближення // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки XXст. / За редакцією Марії Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996. — С.263277.
126. Иванюк Б.П. Метафора и литературное произведение. — Черновцы: Рута, 1998. — 252с.
127. История всемирной литературы: В 9-ти т. — М.: Наука, 1985. — Т.6. — 880с;
128. История немецкой литературы: В 5-ти т. — М.: Изд. Академии наук СССР, 196. — Т.3. — 586с.
129. История немецкой литературы: В 3-х т. — М.: Радуга, 1986. — Т.2.— 342с.
130. История зарубежной литературы XIX века: Учеб. для филол. спец. вузов / В.Н.Богословский и др.; Под ред. Н.А.Соловьевой. — М.: Высш. шк., 1991.— 637с.
131. История зарубежной литературы XIX века: Учеб. пособие / Под ред. Я.Н.Засурского, С.В.Тураева. — М.: Просвещение, 1982. — 320с.
132. ИщенкоН.А. Переводческий цикл как контекст. — Автореф. дис.... канд. филол. наук. — Одесса, 1989. — 16с.
133. КачуровськийІ. Перекладачі української діаспори // Всесвіт. — 1991. — №11. — С.109113.
134. КириевскийИ.В. Критика и эстетика. — М.: Искусство, 1979. — 439с.
135. КлочекГ. Системний підхід у поетиці // Рад. літературознавство. — 1989.— №5. — С.1723.
136. КлочекГ.Д. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінок літературного твору). — К.: Дніпро, 1989. — 221с.
137. КовганюкС. Практика перекладу. — К.: Дніпро, 1968. — 276с.
138. КовганюкС. Техніка перекладу // Розповідають майстри. — К., 1979. — С.115-137.
139. КодакМ.П. Поетика як система. Літературно-критичний нарис. — К.: Дніпро, 1988. — 159с.
140. КожиновВ.В. Художественная речь как форма искусства слова // Теория литературы. — М.: Наука, 1965. — Т.3. — С.234317.
141. КоломієцьО.О. Структурно-семантичний аналіз першотвору як необхідний етап поетичного перекладу. — К.,1980. — Вип.3. — С.8588.
142. КомиссаровВ.А. Теория перевода. — М.: Высшая школа, 1990.
143. КонрадН.И. Запад и Восток. — М.: Наука, 1972. — 495с.
144. КонрадН.И. К вопросу о литературных связях // Избранные труды. Литература и