ЧАРЛЗ ДІККЕНС І УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА: ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ І ТИПОЛОГІЇ : Чарльз Диккенс и УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА: ПРОБЛЕМЫ рецепции и ТИПОЛОГИИ



  • Название:
  • ЧАРЛЗ ДІККЕНС І УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА: ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ І ТИПОЛОГІЇ
  • Альтернативное название:
  • Чарльз Диккенс и УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА: ПРОБЛЕМЫ рецепции и ТИПОЛОГИИ
  • Кол-во страниц:
  • 203
  • ВУЗ:
  • ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
  • Год защиты:
  • 2007
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ
    ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА


    На правах рукопису




    БОГАЧЕВСЬКА ЛІЛІЯ ОРЕСТІВНА

    УДК 82.092





    ЧАРЛЗ ДІККЕНС І УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА: ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ І ТИПОЛОГІЇ

    10.01.05 порівняльне літературознавство





    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук







    Науковий керівник доктор філологічних наук,
    професор
    Матвіїшин Володимир
    Григорович


    ІВАНО-ФРАНКІВСЬК - 2007









    ЗМІСТ Стор.
    ВСТУП......................................................................................................................... 3
    РОЗДІЛ І. Рецепція художньої спадщини Ч.Діккенса українською літературою....................................................................................................................19
    1.2. Творчий спадок Ч.Діккенса в критичній думці України................................19
    1.2. Генеза популяризації мистецького доробку й україномовні переклади творів Ч.Діккенса.......................................................................................................... 51
    1.3. Художня цінність перекладів К.Шмиговського та Ю. Лісняка роману Ч.Діккенса Тяжкі часи”............................................................................................. 65
    РОЗДІЛ ІІ. Категорія комічного в творчості Ч.Діккенса й українській літературі: порівняльно-типологічний аспект..................................................... 82
    2.1. Природа сміху в романах Ч.Діккенса Посмертні записки Піквікського клубу”таГ.Квітки-Основ’яненкаПанХалявський”.............................................. 82
    2.2. Різдвяна сміхова культура в оповіданні Чарлза Діккенса Різдвяна пісня упрозі”таповістіМиколиГоголяНічпередРіздвом”..........................................101
    2.3. Художні особливості сатири в романі Ч.Діккенса Тяжкі часи” та повісті Л.МартовичаЗабобон”............................................................................................. 115
    РОЗДІЛ ІІІ. Модель дитина і світ” у контексті творчості Ч.Діккенса й українськихписьменників(Т.Шевченка,І.Франка,В.Винниченка)..........130
    3.1. Типологічні особливості художнього втілення проблеми становлення обдарованої особистості в романі Девід Копперфілд” Ч.Діккенса та повісті Художник” Т.Шевченка............................................................................................ 130
    3.2. Естетичне осмислення проблеми освіти в романах Ч.Діккенса Ніколас Нікклбі”, Девід Копперфілд” та оповіданнях І.Франка Отець-гуморист”, Schцnschreiben”(утипологічно-порівняльнійплощині).......................................142
    3.3. Психологічні засоби характеротворення дитячих образів у творчій спадщині Ч.Діккенса та В.Винниченка (на матеріалах романів Олівер Твіст”, Домбі і син”, Холодний дім” та оповідань Кумедія з Костем”, Федько-халамидник”, Ой випила, вихилила”).....................................................................153
    ВИСНОВКИ............................................................................................................171
    СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ..........................................................178









    ВСТУП
    ЧарлзДіккенс (1812-1870) письменник із світовим іменем, який здобув визнання ще за життя. Геній романіста освітлює цілі покоління представників красного письменства, а його художній спадок становить вічну цінність. Постать митця така ж вагома в англійській літературі, як О. Бальзака та Л.Толстого у французькій та російській. Більш ніж будь-який інший британський прозаїк, окрім Шекспіра, він заполонив уяву читача переповненою галереєю незабутніх персонажів та подав детальний опис буття свого часу. Його історії та героїв знають навіть ті, хто ніколи не читав його романів: Олівер Твіст, Скрудж, містер Піквік майже такі відомі, як Гамлет, Ромео та король Лір.
    Вікторіанській романіст був великим життєлюбом, його твори пронизані щирим співчуттям до проблем звичайної людини, розумінням її щоденних клопотів та втіх. Він уперше в історії літератури розкрив психологічний світ дитини, вміло відтворив багатогранність її душі, заперечуючи таким чином старе бачення у хлопчиках та дівчатках тільки майбутніх дорослих, які ще не встигли вирости. Цікавим творчим аспектом видається урбанізм. Читаючи Діккенсові романи, ми переносимося на вулиці Лондона та інших міст Англії ХІХ сторіччя.
    Основна засада філософсько-естетичного світогляду митця небажання миритися з явищами, які не вписуються в нормальне русло суспільного життя. Спочатку негаразди тільки кололи йому очі”, а пізніше ятрили його рани”. Письменник спрямував творчі зусилля на покращення людського життя, однак дедалі розчаровуючись, перестав вірити в можливість змін. Початкова стадія творчого доробку відзначається комічно-гумористичним тоном письма із спорадичними вкрапленнями іронії та сатири, тоді як романи зрілого віку пронизані їдкою сатирою, направленою на викриття та подолання соціального зла. Зміна світогляду позначається на трансформації зображення життєвої дійсності, яка з часом представлена більш розгорнено.
    Романіст привертає увагу спільнот до проблем у галузі освіти, до регламенту робочого часу неповнолітніх і жінок, викриває робітні будинки”, боргові тюрми”, брутальні передвиборчі парламентські кампанії, бюрократичну судочинну систему з багатолітніми процесами, розвінчує заціпеніле дворянство з маразматичним складом розуму (сер Дедлок), надсучасних бізнесменів, які не зважають ні на що, коли йдеться про гроші та престиж (містер Домбі) та інші.
    Феномен Діккенсової творчості здатний впливати на мистецькі явища, долаючи просторові та часові перешкоди, водночас інтелект реципієнтів вибирає з безлічі моментів доробку ті, що важливі й актуальні, творчо переосмислюючи їх. Визначний майстер слова, синтезуючи в творчості художні досягнення свого часу, нерідко виступає в ролі генератора творчої енергії.
    Діккенсові твори ставали надбанням публіки, перероблялися для сцени одразу ж після щомісячної появи частинами. Вони безкінечно переповідалися, адаптовувалися, безліцензійно з’являлися на світ по два боки Атлантики. Пригадаймо, що сам автор вів запеклу боротьбу з незаконним виданням романів та повістей в Америці. Кінематографічні та телевізійні версії нашого часу ще один доказ невмирущості його мистецького спадку та прихильності глядача. Зауважимо, що 17 листопада 2005 відбулася прем’єра нового фільму відомого режисера Р.Поланського Олівер Твіст”.
    За законами літературної концентрації, творчість романіста стала квінтесенцією” епохи, затіняючи художній доробок своїх сучасників, поглинаючи такі мистецькі постаті, як Елізабет Гаскел, Джордж Еліот, Уілкі Коллінз, Чарлз Рід. Фраза Діккенсова Англія” синонімічна до виразу вікторіанська Англія”.
    Критик, літературознавець, читач цінує в особистості письменника індивідуальну своєрідність його творчості, новизну та свіжість сприйняття ним дійсності, вміння яскраво й по-своєму” виразити це та донести до інших” [9, 10]. Прототипами образів Ч.Діккенса ставали реальні особи, а оточення, в якому їх зображено, це справжні вулиці та околиці Лондона. Це дає нам справжнє розуміння історичного контексту, в якому він жив, й експлікує його творчий доробок. Звісна річ, Ч.Діккенс був би звичайним істориком, якби реальні місцевості не зазнавали творчої переробки та домислу. Наприклад, Коктаун ідентифікується як художній сплав, прообразом якого були два індустріально високорозвинені міста Манчестер і Престон. Отже, науковці мали відкрите поле діяльності, вони відшукували реальні топоніми та встановлювали походження вигаданих. Топографічна діяльність була особливо інтенсивна на початку ХХ століття, однак багато дослідженого матеріалу не збереглося. Частину з них англійські критики Л.Гед і А.Філіп включили до Діккенсового словника” (1928). Найновішими корисними гідами діккенсівських місць є Лондон Чарлза Діккенса” (1970) та Англія Діккенса: компанія мандрівників” Тоні Лінча (1986).
    Амплуа майстра слова як фаворита публіки” безсумнівне. Однак на початку ХХ століття, яке повіяло зародженням модернізму, Діккенсові художні твори почали називати вульгарними та надто простими”. У 1941 році англійський вчений Едмунд Уілсон у нарисі Діккенс, два Скруджа” довів, що рівень інтелекту письменника значно вищий, ніж у його моральних кривдників, і цим самим посилив увагу та відродив серйозне зацікавлення феноменом його творчості.
    Здається, що ще нового можна сказати про Ч.Діккенса, коли вже два роки після його смерті близький друг, порадник, літературний діяч, театральний критик Дж. Фостер (романіст віддав йому у спадок свій щоденник) написав біографію Життя Чарльза Діккенса”, яка є найкращим джерелом інформації, особливо щодо періоду стосунків романіста з Елен Тернан. На початку століття плідно працював над дослідженням його творчості Г.Честертон, англійський прозаїк та поет. Земляк, лондонець, він був першим, хто захищав митця від нападів модерністської критики. У книгах Чарлз Діккенс”(1903), Чарлз Діккенс: критичні студії”(1906), Вікторіанський вік у літературі”(1913), у численних вступних статтях до романів, журнальних нарисах літературознавець характеризує художній доробок прозаїка як сферу архетипу, наповнену магією, фантазією, містерією.
    Захоплення такою плідною, талановитою, яскравою особистістю, яка залишила п’ятнадцять романів (останній незакінчений), біля десятка повістей, безліч журнальних статей, важливих для світової літератури, не може згаснути. Здається, вивчення мистецьких досягнень талановитого багатогранного прозаїка ніколи не буде вичерпним. Це демонструє журнал Діккенсіана”, заснований у Лондоні в 1905 році Діккенсівським братством, яке має розгалуження по цілому англомовному світі, з центром у домі-музеї письменника на Доті-Стрит, 48, і продовжує існувати в ХХІ сторіччі. Початкові стадії містили значну кількість біографічного, топографічного та історичного матеріалу, водночас рецензії та читацькі відгуки. В 1920-х роках вчені аматори” А.Во, У.Декстер, У.Картон, Дж.Лі, Б.Матц, У.Метчет, К.Уолтерс, Т.Хіл значно покращили літературознавчий рівень видання. У 1940-50-х роках літературознавча критика журналу стала академічною та професійною настільки, що навіть деякі читачі почали вважати його надто серйозним, однак надійним джерелом інформації діккенсіани.
    У Великобританії наявні два генеральні каталоги бібліографії матеріалів, створених письменником та присвячених його життєтворчості. Перший: Діккенс, експерт генерального каталогу” (1960); другий: Діккенсова секція з Нью-Кембріджської бібліографії англійської літератури” (1970), зібрана Ф.Колінзом. Найважливіші бібліографічні дослідження про Ч. Діккенса Перші видання писання Діккенса” Дж. Ікела (1932), Чарлз Діккенс в оригінальному вбранні” У.Сміта в двох томах (1981-1983). Основним джерелом інформації малої прози слугують Мале писання Діккенса” Ф. Кітона (1900) та Бібліографія періодичних творів Діккенса” Т. Наттона й А. Слевера (1933). Корисний матеріал про драматургічні адаптації та плагіат (особливо в Америці) вміщено в розвідці Студент і колекціонер Діккенса” У. Міллера. Критичні статті, видані до 1970 року, зібрані в Бібліографії, присвяченій 100 річчю з дня смерті” Дж. Голда. Книга Чарлз Діккенс (1940-1975)” Дж.Фенстермакера детально вказує, які теми та риси творів митця зацікавили певних літературознавців.
    Зарубіжна та вітчизняна діккенсіана надзвичайно розвинена, вона представлена великою кількістю монографій та статей, написаних англійськими та американськими науковцями: А. Адріан [320], П.Девіс [333], Дж.Кінсайд [351], Ф.Колінз [328], [329], [330], [331], С.Маннінг [357], М.Слатер [367], Б.Харді [345], Дж.Честертон [327] та багато інших. У своїх працях дослідники вивчають різноманітні аспекти творчості Ч.Діккенса, зокрема, А.Адріан звернула увагу на відтворення письменником стосунків між батьками та дітьми, яких вона поділила на чотири групи: сироти, небажані діти, погано виховані діти та малюки, змушені виконувати обов’язки батьків. Б.Харді досліджує міру моральності в характерах Діккенсових персонажів. Ф. Коллінз з’ясовує роль проблеми освіти в художньому доробку англійського романіста. Дж. Кінсайд описує, як митець, використовуючи засоби гумору, викриває негативні вчинки героїв. С.Маннінг розглядає глибоко іронічні погляди митця на суспільство, які яскраво змальовані в його пізніх творах.
    Монографії вчених, написані російською мовою в радянські часи, ще й зараз є вартісними в цій галузі та беруться до уваги у нових пошуках українськими вченими. Книги І.Катарського [123], [124], [125], [126], Н.Михальської [180],[181],[182],М.Нерсесової[199],Т.Сільман[237],М.Тугушевої[261], [262],Ю.Фрідлендера [292], Д.Урнова [269], [270], [271], [272], [273], [274] характеризуються ретельним аналізом мистецького доробку Ч.Діккенса, поясненням витоків виникнення й органічних складових його художнього методу.
    Україномовна діккенсіана охоплює здебільшого статті, за виключенням монографії З.Лібмана [156]. Треба назвати імена українських дослідників: С.Гречанюк[63], В.Мацапура[176], [177], І.Матвєєва [242], К.Шахова [306], Л.Скуратовська [241], [242], [243], [244], М.Стріха[255], які аналізували окремі твори митця, проте вони не надавали значення вивченню творчості митця в контексті української літератури. Саме необхідність нового підходу зумовила вибір теми нашої дисертації.
    Англійський романіст людина великого таланту, яка випромінює доброту та любов до людей. Сучасний читач вважає письменника цікавим та живим, бо слова його творів актуальні й у ХХ столітті. Звичайно, ця яскрава постать, яка привернула увагу світової спільноти, не залишила байдужим також українське красне письменство та широку читацьку аудиторію. Факти свідчать про те, що з творами англійця були знайомі Т.Шевченко, П.Куліш, М.Гоголь, М.Драгоманов, І.Франко, Леся Українка, Т.Бордуляк, О.Кривинюк; логічно припустити, що їх читали Г.Квітка-Основ’яненко, ЛесьМартович, В.Винниченко, бо твори Ч.Діккенса це класика світової літературної скарбниці. І.Франко зараховує англійського романіста до плеяди найталановитіших і вважає, що він буде рівночасно зрозумілий і цікавий не тільки для своїх найближчих земляків, але й для цілого цивілізованого світу”, оскільки читачі знайдуть у цих творах ті самі чуття, сумніви, страждання, симпатії, що становлять суть душі сучасного освіченого чоловіка” [284, т.31,34].
    Саме компаративістика, яка займає належне місце серед інших галузей літературознавства, встановлює міжлітературні зв’язки та досліджує типологічні особливості в контексті світової літератури. Звернення до порівняльно-типологічної методології засвідчує високий рівень сучасної науки про художню літературу, демонструє бажання дослідників абстрагуватися до більш універсальних мистецьких утворень, які виводять узагальнені літературні принципи та канони. Адже ця гілка філології базується на стійких філософських постулатах, що ґрунтуються на загальних принципах онтології, на природній здатності людини дізнаватися про сутність явищ через порівняння.
    Загальновідомо, що світовий літературний процес це закономірна послідовна зміна художніх явищ певного рівня на інші, більш високоякісні, з характерними часовою та просторовою формами буття, у процесі якого відбувається взаємопроникнення літератур. Звісна річ, українська література ХІХ ХХ ст. розвивалася не ізольовано, а в тісному контакті з іншими, для неї характерні феномени як суто національні, так і загальноєвропейські. Г.Вервес стверджує, що саме у зв’язках і взаємодіях з іншими кожна література знаходить свою самобутність” [32, 124]. Літературне життя нашого народу переплітається з життям близьких та віддалених країн, кожна з яких характеризується притаманними саме їй етнічними рисами. За висловом І.Неупокоєвої, об’єктом вивчення стає тепер те, як включена національна система в системні процеси більш широких масштабів”[200,239].
    Українсько-англійські літературні взаємини структурна ланка історії міжнаціональної культури. Слід наголосити, що поняття міжлітературних зв’язків включає в себе кілька різновидів: особисті зустрічі, листування, згадки одних митців щодо творчості інших, критичні зауваження, статті та монографії, рецензії літераторів на певні твори митця, їхні судження про творчий метод та стиль письменників і поетів, їх різні висловлювання. Таким чином, все вищезазначене дозволяє відтворити картину критичної рецепції іноземного автора літературознавцями, майстрами слова та читачами.
    Додамо, що до міжлітературних зв’язків також належать творча рецепція, впливи одних митців на інших: від прямого копіювання образів та сюжетів, стилістичних прийомів до глибокого творчого засвоєння, коли запозичені мотиви органічно вплітаються у тканину національного художнього твору. Звичайно, механічне перевтілення художніх явищ мало місце в історії літератури, можливо, навіть відігравало певну позитивну роль, однак це справа минулого, яка на даному етапі розвитку порівняльного літературознавства не є предметом зацікавлення. Натомість творче осмислення мистецького доробку інших країн слугує збагаченню національної літератури й активно піддається вивченню компаративістами.
    Доречно зазначити, що переклади інонаціональних творів важлива складова сприйняття творчості зарубіжного письменника певною національною літературою. Адже найчастіше саме через інтерпретації письменник, критик, літературознавець, читач осягає творчість зарубіжних літераторів. Це філологічне явище має бінарну природу, належачи як лінгвістиці, так і літературознавству. Мовознавство розглядає відповідність оригіналу та перекладу на різних мовних рівнях текстової структури. Для літератури переклад це засіб передачі цінностей з однієї літератури в іншу, важливий шлях ознайомлення читача з доробком митця, збереження ореолу” першовзірця, адекватне відтворення стилю автора оригіналу.
    Важливо, що якість перекладу визначає ступінь сприйняття твору критикою, літераторами, науковцями, читачами. Ізольована національна література, обмежена в доступі до здобутків світової культури, переживала б застій у своєму розвитку. Сьогодні ми не усвідомлюємо духовного розвитку нашої нації без знань класиків світової культури, зокрема літератури. Їхні погляди здебільшого стають елементом світогляду сучасної освіченої людини.
    У системі взаємозв’язків важливе місце належить посередництву інтерпретатора популяризатора. Його суб’єктивне ставлення до об’єкта, над яким працює, глибокі знання іноземної та рідної мов, досвід та майстерність об’єктивно впливають на якість перекладу. Важко знайти в Україні митця, який не виступав би з перекладами творів іноземних авторів, що слугувало розповсюдженню світової культури, утвердженню загальнолюдських цінностей. Перекладами творів Ч.Діккенса займалися Є.Олесницький (1880), І.Белей (1882), М.Іванов (1929, 1937), Ю.Корецький (1936), В.Черняхівська (1929), М.Пінчевський і О.Терех (1987), М.Сагарда (1930), К. Шмиговський (1930), Ю.Лісняк (1970), Р.Доценко (1986) та інші. Варто згадати, що перші пересаджені на українське підґрунтя” романи анлійського романіста не були ще предметом літературно-критичного аналізу, проте переклади 70-80 років минулого століття побіжно оглядалися в рецензії Б.Савченка Живе слово перекладу” (Всесвіт”, 1971, №3), М.Стріхи Нове наближення до Діккенса” (Всесвіт”, 1987, №7).
    Проте на сьогодні для розвитку компаративістики більш важливим етапом дослідження є з’ясування типологічних сходжень, відповідностей й аналогій між літературними явищами на різних рівнях, які виникають внаслідок спільних суспільно-політичних, морально-психологічних, літературних чинників. Як слушно зауважує М.Храпченко, типологічне вивчення літератури повинно бути спрямоване на розкриття тих принципів і начал, які дозволяють говорити про певну літературно-естетичну спільність, про приналежність даного явища до визначеного типу, роду” [229, 232]. Таким чином, порівнюючи українську літературу з іншими зарубіжними літературами, виокремлюючи типологічні аналогії та розбіжності, ми ще раз підносимо її до всезагального універсального рівня. Адекватно зіставляючи декілька інонаціональних мистецько-словесних однотипних явищ, створюємо певний типологічний ряд, демонструємо, що українська культура, позначена колоритною самобутністю, належить світовій літературній скарбниці. Але слід пам’ятати, наголошує Д.Наливайко, що типологічне зіставлення всіх цих елементів (композиції, конфлікту, сюжету, системи персонажів, складу оповіді Л.Б.) можуть бути продуктивними лише при умові врахування структурного цілого” [193, 122]. Отже, сучасні вчені надають великого значення цілісності твору, проводячи типологічно-компаративний аналіз у рамках понять та категорій теорії порівняльного літературознавства. Предметом їхнього вивчення можуть бути бінарні, багатосторонні, багатоступінчасті зв’язки.
    Англійська та українська літератури проходять однакові ступені мистецької еволюції, хоча з деяким розривом у часі. Виникнення типологічних аналогій як за наявності прямих чи опосередкованих контактів, так і поза ними, закономірне явище, породжене спільними тенденціями суспільного та художнього розвитку. Як засвідчує Р.Зорівчак [112], чинник літературного впливу в процесі українсько-англійських літературних взаємин має переважно однобічний характер, бо дія низки літературних та надлітературних чинників спричинила умови малосприятливі для широкого визнання українського письменства. Переважно мова йде про опосередкований вплив англійської літератури, зокрема творчої спадщини Ч.Діккенса на українських майстрів пера, та вивчення на цій основі типологічних ознак.
    Культура автохтонного українського народу вирізняється з-поміж інших своєрідністю та оригінальністю, яку не слід втрачати ні за яких обставин, проте духовні надбання інших націй повинні бути доступні для оволодіння ними, відкриті для взаємообміну. Одвічний закон існування членів світової спільноти визначається єдністю та розмаїтістю форм історико-мистецького процесу. Тут варто додати, що в час національного відродження вивчення контактів України зі світом відіграє культуротворчу роль, навіть більше, засвідчує можливість українського слова засвоїти, відтворити, наблизити до свого народу багатства чужоземного мистецтва. Таким чином, інтенсивне використання порівняльно-типологічного методу прикметний чинник звільнення від застарілих догм тоталітарної України, прогресивний показник духовного росту нації.
    Сьогодні відбувається переосмислення філософських, ідейно-естетичних, морально-етичних, стилістичних категорій, що дає можливість по-новому з’ясувати художню цінність літературних явищ. За висловом Д.Дюришина, компаративістика це один з аспектів вивчення, необхідний для досягнення загальної цілі літературознавства” [94, 72]. Суть типологічно-порівняльного аналізу полягає в діалогічному, плюралістичному зіставленні форм творчості. Такий демократичний підхід до розгляду мистецьких явищ крокує в ногу з часом і є особливо актуальний, виступає за нові форми мислення та за ліквідацію застарілих догм.
    Питання рецепції творчого доробку Ч.Діккенса українською літературою та проблеми типології лягли в основу написання нашої дисертації. Науковим підґрунтям її є сучасний стан порівняльного літературознавства, що базується на фундаментальних працях істориків і теоретиків літератури: І.Франка,О.Білецького,Г.Вервеса,Р.Гром’яка,Д.Дюришина,В.Жирмунсько-го, В.Матвіїшина, Д.Наливайка, І.Неупокоєвої.
    На початковому етапі дослідження у цій галузі науки мали здебільшого конкретно-історичний, а згодом контактно-генетичний характер, вміщували лише цікавий фактичний матеріал. Проте в Україні в коло аналізованих літературних явищ потрапляло лише вибране, тобто заідеологізована література, що було зумовлено суспільно-політичним устроєм держави.
    Вагомим внеском останніх десятиріч ХХ ст. стала колегіальна співпраця вчених Г.Вервеса, М. Гольберга, І.Журавської, В.Климчика, В.Крекотня, Д.Наливайка, П.Рудякова, В.Шевчука, здобутком яких стало ґрунтовне наукове академічне дослідження [268], що розглядає українську літературу в зональному слов’янському та світовому євроатлантичному контексті. Про багатогранні контактно-генетичні зв’язки та типологічні подібності англійської та української літератур йдеться у ІІІ-му томі, у І-ій частині Україна і Європа”, у ІІ-му розділі Українсько-англійські літературні взаємини” (Зорівчак Р.). Останніми досягненнями порівняльного літературознавства стали Лексикон загального та порівняльного літературознавства” [151], Літературознавча компаративістика” [158], Літературна рецепція і компаративістський дискурс”[157], Міжнаціональні горизонти і компаративістський дискурс сучасних літературознавчих студій” [178], де автори підрозділів порушують питання методології науки, звертаються до проблем рецепції, художнього перекладу, традиційних сюжетів та образів, історії української та зарубіжної компаративістики.
    Актуальність теми дослідження. Позитивно оцінюючи здобутки українського літературознавства в дослідженні проблеми рецепції в Україні художньої спадщини окремих англійських письменників, потрібно відзначити, що тема сприйняття творчого доробку Ч.Діккенса вітчизняною критикою не була ще предметом спеціального дослідження, хоч деякі її аспекти частково були висвітлені у статтях Р.Зорівчак, Д.Кузика, Д.Хомчука. Досі немає повного дослідження узагальненого характеру, яке б ґрунтовно охоплювало питання, пов’язані з історією критики, інтерпретації, творчим засвоєнням епосу англійського письменника.
    Наявність низки перекладів, типологічних спільностей та відмінностей у творчості Ч.Діккенса та Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Гоголя, І.Франка, Т.Бордуляка, ЛесяМартовича, В.Винниченка та інших українських письменників дає підставу розглядати проблему сприйняття творчості англійського митця в контексті англійсько-українських літературних зв’язків. Актуальність роботи полягає в тому, що у ній комплексно досліджується процес виникнення та становлення міжлітературних взаємин, зокрема рецепція доробку Ч.Діккенса в українській літературі, й також виявляються аналогії та розбіжності на типологічному рівні.
    Об’єктом дослідження є художня проза Ч.Діккенса, зокрема романи Посмертні записки Піквікського клубу”, Тяжкі часи”, Девід Копперфілд”, НіколасНікклбі”, Олівер Твіст”, Холодний дім”, оповідання Різдвяна пісня в прозі”, а також твори українських письменників: Г. Квітки-Основ’яненка Пан Халявський”, Т.Шевченка Художник”, М.Гоголя Ніч перед Різдвом”, І.Франка Отець-гуморист”, Schцnsreiben”, ЛесяМартовича Забобон”, В.Винниченка Кумедія з Костем”, Федько-халамидник, Ой випила, вихилила та критичні праці, що мають безпосередній стосунок до теми дисертації.
    Предметом наукового дослідження є рецепція творчого доробку Ч.Діккенса українським літературознавством другої половини ХІХ ХХ століття, а також типологічні спільності та відмінності між англійським прозаїком та українськими митцями ХІХ поч. ХХ століття.
    Мета дисертації передбачає окреслити динаміку та логіку літературної рецепції творчості Чарлза Діккенса в українській літературі, зумовлену іманентними особливостями художнього світу митця та соціокультурною ситуацією України, відстежити типологічні збіги та відмінності у творчій спадщині англійського романіста та українських прозаїків, спричинені історико-суспільними, літературними та психологічними чинниками світового мистецького процесу.
    Мета досягається вирішенням наступних завдань:
    дослідженням процесу проникнення творів англійського митця в українське середовище; встановленням ідейно-естетичних принципів, якими керувалися українські критики, літературознавці, письменники при оцінці творчого доробку Ч. Діккенса;
    простеженням еволюції українських інтерпретацій романів і повістей; виявленням критеріїв, якими послуговувалися перекладачі при відборі творів англійського романіста для передачі їх засобами української мови;
    шляхом компаративного зіставлення першотвору та його різночасових українських відповідників з’ясовується суть цінності перекладів К.Шмиговського й Ю.Лісняка Тяжких часів” Ч.Діккенса; виявленням об’єктивних та суб’єктивних чинників, що вплинули на якісну характеристику інтерпретації; осмисленням відповідності відтворення у перекладах духу” оригіналу, передачі авторського стилю;
    здійсненням порівняльно-типологічного аналізу романів Ч.Діккенса та прози Г.Квітки-Основ’яненка, М.Гоголя, ЛесяМартовича з метою з’ясування художньо-естетичних та національних особливостей втілення категорії комічного в досліджуваних творах;
    вивченням специфіки типологічних аналогій та відмінностей моделі дитина і сві
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Дослідження творчості англійського романіста Ч.Діккенса в контексті англійсько-українських літературних взаємин ХІХ ХХ ст. відтворення окремої частини процесу взаємодії української літератури з світовими культурними традиціями, її активної участі в процесі взаємозбагачення та взаємообміну мистецькими цінностями. Така мультикультуральна взаємодія становить основу всесвітнього літературного процесу, в ході якого відбуваються якісні зміни художніх явищ в історичному часі та географічному просторі. Це спрямований поступальний рух, при якому цінності, сформовані в минулому, характеризуються активністю щодо духовного життя нових поколінь, засвоюються суспільною свідомістю наступних епох.
    Українська література особливий художній світ і водночас частина світової словесної скарбниці, що в європейському літературному контексті була і залишилася важливим об’єктом вітчизняної і зарубіжної компаративістики. Незважаючи на всі несприятливі суспільно-політичні обставини, українська література завжди була відображенням соціальних проблем і національних інтересів. Як явище світового рівня, вона розвивалася згідно з континентальною суспільною та художньою еволюцією, водночас на локальному колоритному підґрунті, її здобутки не завжди знаходили широке визнання і не мали впливу на світовий літературний процес. Проте відсутність чи недостатність міжнаціонального резонансу не може ставити під сумнів об’єктивної цінності надбань українського письменства та їх вивчення в генетичному та порівняльно-типологічному аспекті.
    Важливим для вивчення рецепції творчості Ч.Діккенса в Україні є аналіз літературно-критичної думки, він дає змогу систематизувати наявний матеріал з цього питання, синхронно та діахронно розглянути зміст та характер проявів сприйняття українською літературою здобутків англійського митця залежно від розвитку філологічної науки, змін у соціально-політичному житті суспільства. Все це дозволяє реконструювати еволюцію та долю творчої спадщини Ч.Діккенса на українських теренах.
    Початковий етап сприйняття творчого доробку англійського майстра слова припадає на другу половину ХІХ століття та носить опосередкований характер, де медіатором виступає російська та частково польська літературознавча думка. Злам ХІХ ХХ століть час прямих безпосередніх англійсько-українських взаємин проголошує появу перших україномовних перекладів з оригіналів Ч.Діккенса та критичних зауважень, відгуків вітчизняного красного письменства щодо його художнього методу в цілому.
    Зміна суспільного устрою в першій половині ХХ ст., створення багатонаціональної держави сприяє розвитку міжлітературного обміну, викликає зацікавлення критиків, перекладачів, читачів зарубіжною літературою. Період перекладацького злету припадає на 20-30-ті роки ХХ століття, у цей час було інтерпретовано низку творів іноземних авторів, зокрема наступні романи та повість Ч.Діккенса: Девід Копперфілд” (Ю.Корецький), Олівер Твіст” (В.Черняхівська), Посмертні записки Піквікського клубу”, Домбі й син” (М.Іванов) , Повість про двоє міст” (М.Сагарда). Цінним критичним матеріалом цього періоду були окремі висловлювання літературознавців щодо мистецько-художнього методу англійського романіста та вступні статті до україномовних Діккенсових творів, які спрямовували сприйняття його спадщини в належному літературно вмотивованому руслі.
    Істотна перерва в процесі рецепції творчості Ч.Діккенса літературою України була спричинена воєнними діями на її теренах і тривала, незважаючи на поодинокі контакти, до кінця другої половини ХХ століття. На нашу думку, саме цей період став найбільш плідним, бо з’явилися науково-критичні дослідження певних творів Ч.Діккенса, вивчалася художньо-естетична манера його письма, аналізувався мистецький доробок загалом, вперше з’явився новий якісний переклад з оригіналу Великі сподівання” (Р.Доценко), деякі українські версії англійських романів за умов незначного редагування перевидавалися знову. Варто наголосити, що саме на цьому етапі з’явилися перші розвідки, присвячені розгляду фактичного матеріалу з теми англійсько-українських взаємин, зокрема рецепції творчості Ч.Діккенса українськими митцями та літературознавцями. Остання декада ХХ століття, початок ХХІ століття до сучасності період характерний розвитком методичних розробок, які також слугують для вивчення тематики, проблематики та манери письма Ч.Діккенса, а також науковими дослідженнями сучасної діккенсіани.
    Таким чином, підведемо підсумок: динаміка еволюції рецепції українською критичною думкою художнього доробку творчості Ч.Діккенса на різних етапах, залежно від суспільно-політичних й історичних чинників, літературних канонів й індивідуального зацікавлення літературознавців, характеризується більшою чи меншим ступенем інтенсивності. Завдяки відтвореним в роботі бінарним зв’язкам та взаєминам проголошується відсутність часових та просторових перешкод між віддаленими явищами світового словесного мистецтва, адже за умов творчого зацікавлення минуле й сьогодення, англійське й українське може вступити в художню взаємодію та опинитися поряд.
    Багатство мистецько-естетичних ідей, висока художня майстерність Ч.Діккенса імпонували українському красному письменству, яке надавало великого значення засвоєнню українською літературою кращих надбань світової художньо-словесної скарбниці. Перекладацька справа допомагала орієнтуватися в складному європейському літературному процесі загалом та в творчому доробку англійського романіста зокрема. Було з’ясовано, що, підбираючи для пересадження” на українське підґрунтя Діккенсові оригінали, перекладачі першочергово керувалися інтересами реципієнтів й інтерпретували цікаві та легкі для їхнього розуміння повісті та романи першої половини творчості, неускладнені двоплановим алегоричним зображенням, характерним для пізніх творів. Зауважимо, що на сьогодні перекладені українською мовою тільки деякі твори англійського митця. На нашу думку, втрата зацікавлення цією справою сьогодні полягає, мабуть, у відсутності впевнених у своєму знанні мови першотворів, професіоналів-перекладачів, які змогли б подолати побоювання перед великим обсягом та художньою вартістю творів англійського митця.
    Порівняльний аналіз різночасових українських інтерпретацій твору Ч.Діккенса Тяжкі часи” К.Шмиговського (1930) та Ю.Лісняка (1970) виявляє, що перший з них, хоча й не позбавлений естетичної цінності, однак має передусім історико-літературну цінність, останній значно доповнює українську діккенсіану й знаменує якісно новий щабель вітчизняного перекладознавства. Обидва переклади більш-менш цілісно передають образи першотвору, однак інтерпретація К.Шмиговського виконана застарілою як на сьогодні мовою, у ній спостерігаються перекладацькі відсебеньки” та явище буквалізму”, зумовлені об’єктивними та суб’єктивними причинами: далекоспорідненістю лінгвістичних структур української та англійської мов, низьким рівнем досвіду сприйняття зарубіжних культурно-естетичних явищ. Переклад Ю.Лісняка, незважаючи на певні зсуви та лексико-граматичні трансформації, відтворює діккенсівський стиль письма та дух” оригіналу.
    Українська рецепція художнього доробку Ч.Діккенса засвідчує його входження в український художній простір, представляючи українську літературу як частинку європейського літературного процесу, яка здатна вбирати світові морально-естетичні цінності, постійно спрямована на поглиблення ідейного змісту, розширення кола охоплюваних проблем і прагнення до широких міжнародних контактів.
    Порівняльно-типологічний аналіз романів Ч.Діккенса та українських прозаїків другої половини ХІХ поч. ХХ століття у синхронному та діахронному зрізах допомагає виявити широке коло спільних та відмінних засобів та прийомів застосування категорії комічного, двома сторонами якої є гумор і сатира. Вивчення теоретичних праць з проблем гумору та сатири, спостереження над текстовою фактурою досліджуваних творів дає підстави розуміти відмінність між сатирою і гумором, яка полягає в особливій емоційній критиці заперечення та ствердження суті об’єкту. Гумор орієнтує на вдосконалення, усунення, ліквідацію хиб, притаманних йому. Сатира специфічний спосіб відтворення дійсності, якому властиве негативне переосмислення з наступальним, нищівним, безжалісним, гнівним, уїдливим сміхом. Однак між двома категоріями комічного не існує чіткої межі. Сатира перестає бути сатирою, якщо в ній відсутні елементи гумору, водночас гумор включає компонент сатири, тобто критики того, над чим сміються.
    У творчості Ч.Діккенса поєднуються гумористичні та сатиричні тенденції. У ході компаративного дослідження виявлено, що гумор англійського романіста в романі Посмертні записки Піквікського клубу” та Г.Квітки-Основ’яненка Пан Халявський” суголосний, заснований на просвітницьких традиціях, за якими комічний ефект є наслідком авантюрних ситуацій, образи героїв схожі на театральні маски. Притаманний обом митцям ігровий, обрядовий гумор втілюється по-своєму: Ч.Діккенс здебільшого застосовує комічний прийом фарс, тоді як у Г.Квітки-Основ’яненка це переважно дотеп автора чи героїв.
    Ще одним прикладом типології сміхової культури стали оповідання Різдвяна пісня в прозі” Ч. Діккенса та повісті Ніч перед Різдвом” М.Гоголя. Філософія радості, феєрія Різдва, поєднання фантастичного та реального, відтворення святкових обрядів і звичаїв їхня спільна тематика. Концепція сміху обох творів полягає у святковому ставленні до життя їхніх героїв, у достатку їжі, цікавих розваг і жартів. Різдвяний дух породжує філантропію сильних світу цього щодо бідних.
    Наявність спільної проблеми в романі Ч. Діккенса Тяжкі часи” та повісті ЛесяМартовича Забобон” соціально-політичні невдоволення робітників та селян дало змогу порівняти й з’ясувати спільні сатиричні тенденції: змалювання широкого соціального тла, гротескне зображення негативних персонажів, де одну певну рису зовнішності, характеру чітко виокремлено та гіперболізовано, щоб загострити увагу та підкреслити ницу сутність. Таким чином, вивчення типологічних збігів у застосуванні категорії комічного на зразках художніх творів Ч.Діккенса та українських майстрів слова дає змогу розкрити динаміку загальнолюдського та національного в євроатлантичному мистецькому процесі.
    Проблема формування всебічної особистості була предметом зацікавлення багатьох митців світової літератури. Порівняльно-типологічне зіставлення роману Ч.Діккенса Девід Копперфілд” та повісті Т.Шевченка Художник” виявило, що твори становлять жанровий симбіоз, складовими частинами якого є автобіографічність та виховна” концепція, яка простежує розвиток гармонійного характеру людини. Узагальнення життєвих фактів досягнуто поєднанням дійсного та уявного, що трансформується в художні образи. Предмет зображення діалектика естетично багатого світу митця та сіра буденщина, тема пошуку творчою індивідуальністю свого місця в світі. Це дає підставу говорити про типологічну спорідненість аналізованих творів. Отже, опираючись на те, що Т.Шевченко читав та високо оцінював автобіографічний твір Ч.Діккенса, можемо простежити процес творчого переосмислення, асиміляції на основі внутрішніх законів розвитку, коли засвоюються інонаціональні елементи інших літературно-художніх систем.
    Компаративний аналіз творів Ч.Діккенса й І.Франка демонструє їхню схожість на тематичному рівні: жорстокі тирани-вчителі псують чисті дитячі душі, дискомфорт неординарних особистостей серед принизливої шкільної дійсності, знаходження відради в уявному, віртуальному світі. При порівнянні масиву творів обох митців спостерігається спільність засобів розкриття проблематики: промовиста зовнішність унаочнює внутрішню сутність, портрети негативних персонажів наділені загостреними, гіперболізованими, гротескними рисами, що підкреслюють їхню жорстокість.
    Здебільшого характери персонажів Ч.Діккенса статичні, однак не викликає сумніву факт, що письменник вперше в історії світової літератури розкрив духовний світ дитини. Типологічний аналіз творів Ч.Діккенса та В.Винниченка з’ясував, що засоби характеротворення дитячих образів різні. Англійський романіст зображує психологічну сутність, настрій маленьких героїв безпосередньо через їхні висловлювання, монологи та власний авторський коментар. Значно багатший арсенал прийомів застосував український прозаїк, він не говорить безпосередньо про душевний стан дітей, а робить це опосередковано через зображення їхніх вчинків, рухів, жестів, даючи змогу читачеві самому робити висновки.
    У проведеному порівняльно-типологічний аналізі творчості Ч.Діккенса та Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Гоголя, І.Франка, ЛесяМартовича, В.Винниченка з’ясувалося, що типологічні спільності та відмінності в більшості випадків завдячують історико-суспільним, літературним і психологічним чинникам (згідно з термінологією Д.Дюришина) світового мистецького процесу. Приміром, у випадку типологічно спільних ознак творчості Ч.Діккенса та Г.Квітки-Основ’яненка мова не може йти про будь-які зв’язки, адже український митець творив швидше, ніж англійський, а можливість знайомства останнього з творчістю першого виключена. Опосередкованого впливу доробку Ч.Діккенса зазнала художня спадщина М.Гоголя, Т.Шевченка, І.Франка, які, як свідчать факти, були знайомі з творами англійського романіста. Можливість міжлітературних контактів Ч.Діккенса з ЛесемМартовичем та В.Винниченком можна тільки припустити, оскільки не знайдено жодного підтвердження цього. Проте, на нашу думку, цілком ймовірно, що освічені майстри українського слова були знайомі із всесвітньо відомим класиком європейської літератури.
    Продовжувати вивчення творчої спадщини письменника в компаративістському аспекті можна шляхом детального дослідження перекладів інших творів Ч.Діккенса українською мовою. Приміром, переклади М. Іванова це придатний матеріал для вивчення та осмислення, адже вони за незначного редагування перевидаються й досі. Вартою уваги видається переклад Р.Доценка Великі сподівання”. Окрім україномовних версій творів англійського прозаїка, кожна нова критична інтерпретація слугуватиме предметом зацікавлення, бо вона зможе по-новому прочитати невичерпність ідей, образів мистецької постаті англійського романіста Ч.Діккенса.








    Список використаних джерел

    1. Азаров Ю. Трактовка авторской позиции Диккенса и Гаскелл в современном литературоведении Великобритании // Авторская позиция в художественном произведении. Минск, 1984. С.87-92.
    2. Анализ литературного произведения. Ленинград, 1976. 234 с.
    3. Анисимова Т. Ч.Диккенс в русской и советской критике: (Проблемы стиля) // Типологические соответствия и контактные связи в русской и зарубежной литературе. Красноярск, 1984. С.110-126.
    4. Аристотель. Поетика. К.,1967. 135 с.
    5. Бабир О. Діти як майбутнє народу в творчості І.Франка // Лиш боротись значить жить. Одеса, 1987. С. 48-49.
    6. Бакула Б. Кілька міркувань на тему інтегральної компаративістики // Слово і час. 2002. №3. С. 50-58.
    7. Барабаш Ю. Гоголь: драма двох душ” // Літературна Україна. 1990. 13 грудня.
    8. Барабаш Ю. Самотність Гоголя // Сучасність. 1994. №10. С.81.
    9. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. 504с.
    10. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная смеховая культура средневековья и Ренессанса. М.: Художественная литература, 1990. 541с.
    11. Белая Г. Художественное открытие как ценностный фактор литературного процесса // Марксистско-ленинские критерии ценности в литературе. М., 1986. С.246-270.
    12. Беляева Ю. Синхронные и диахронные связи // Литературные связи и литературный процесс: Из опыта славянских литератур. М., 1986. С.14-33.
    13. Берґсон А. Смех. М.: Искусство, 1992. 127с.
    14. Бердяєв Н. Самопознание (Опыт философской автобиографии). М.: Книга, 1991. 445с.
    15. Бернадська Н. Проза Івана Франка: проблема жанрових меж повісті й роману // Українська мова та література . 2004. №36. С. 30-32.
    16. Білецький О. Українська література ХІХ початку ХХ століття // БілецькийО. Зібрання праць у 5-ти т. К.: Наукова думка, 1965. Т.2. 669с.
    17. Білецький О. Українська література ХІХ // Білецький О. Зібрання праць у 5-ти т. К.: Наукова думка, 1965. Т. 3. 669с.
    18. Білецький Ф. Жанрова своєрідність сатиричної прози в українській літературі. Донецьк: Промінь, 1974. 104с.
    19. Благой Д. От Кантемира до наших дней. М.: Художественная литература, 1972. 372с.
    20. Богачевська Л. Діалектика типово-загального та своєрідно-індивідуального у творчому доробку Ч.Діккенса та Т.Бордуляка ( на матеріалі англійської повісті Дзвони” та українських оповідань Дай, боже, здоровля корові!”, Жура”, Для хорого Федя”) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць / Упоряд. М.Х. Гуменний. К.: Твім інтер”, 2004. Вип. 17. С. 33-41.
    21. Борев Ю. Комическое. М.: Искусство, 1970. 270с.
    22. БоровськаН. Класичний (реалістичний”) психоаналіз З.Фройда: основні концепції // БоровськаН. Психоаналіз і літературознавство. К., 2003. С.7-59.
    23. Брайко О. Особливості сюжетної будови дитячої новелістики В.Винниченка // Українська мова та література. 2000. № 414. С.10-11.
    24. Бургардт О. Вступна стаття // Ч.Діккенс. Повість про двоє міст. Переклад з англійської М.Сагарди. Х. К.: Книгоспілка, 1930. С. 3-15.
    25. Бурлей Ю. Біля джерел народної сатири // Література і сучасність. К. 1971. Вип. IV. C.189-196.
    26. Бурова И. Этические основы рождественских повестей Диккенса // Литература в контексте культуры. СПб, 1988. С.113-120.
    27. Бушмин А. Межлитературные связи и преемственность закономерность литературного развития // Литературные связи и литературный процесс: Из опыта славянских литератур. М, 1986. С.14-33.
    28. Варшавська О. Май серце, май душу ” : Конспект уроку по вивченню роману Ч.Діккенса Пригоди Олівера Твіста: 10-й кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. 1997. С.26-27.
    29. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. К. 1997. 441с.
    30. Введение в литературу. Хрестоматия. Учебн. пособие для ун-тов. М.: Высшая школа, 1979. 300с.
    31. Ведіна В. Біля джерел критичного реалізму (Гоголь, Крашевська, Квітка-Основ’яненко) // Рад. літературознавство. 1984. №4. С.26-38.
    32. Вервес Г. В інтернаціональних літературних зв’язках: питання контексту. К.: Дніпро, 1983. 383с.
    33. Вервес Г. Вступ // Українська література в загальнословянському і світовому літературному контесті. В 5-ти т. Т. 1. К.: Наукова думка. 1988. С.9-25.
    34. Вервес Г. Максим Рыльский в кругу славянских поэтов. М: Художественная литература, 1981. 271с.
    35. Вервес Г. Як література самоутверджується у світі. Дослідження. К.: Дніпро, 1990. 45с.
    36. Вершина Л. Фантастика як засіб осягнення реального, його моральних проблем: урок зіставлення за повістями Страшна помста” М.Гоголя і Різдвяна пісня у прозі” Ч.Діккенса 6-й кл. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України . 1998. №4. С.2-3.
    37. Вітченко А. Прозріння серця: Творче читання повісті Ч.Діккенса Різдвяна пісня в прозі” // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2000. №10. С.39-41.
    38. Винниченко В. Уміркований та щирий. К, 1992. 413с.
    39. Вишневская И. Гоголь и его комедии. М.: Наука, 1976. 255с.
    40. Вишневська Н. Іван Франко і його твори для дітей // І. Франко. Земле, моя всеплодющая мати. К.: Веселка, 2000. С.5-20.
    41. Волков А. Рівні порівняльного дослідження // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці. 2001. С.481- 483.
    42. Волков А. Традиційні сюжети та образи // Літературознавча компаративістика. Навчальний посібник. Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТДПУ, 2002. С.181-216.
    43. Вязанкина Л. Засвидетельствовать безграничную теплоту и искренность ваших чувств: Домби и сын”. Ч. Диккенс в VII кл. // Литература в школе . 1995. №4. С.79-82.
    44. Ганіч Н. Навчити старшокласників досліджувати. (Вивчення Ч.Діккенса Домбі і син”) // Зарубіжна література в навчальних закладах. 1998. № 10. С.6-8.
    45. Галич О., Назарець В. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488с.
    46. Гачечиладзе Г. Введение в теорию художественного перевода. Тбилисси, 1970. С.141.
    47. Гербеев Ю. Чарльз Диккенс о детях Англии. ( К 150-летию со дня рождения Ч.Диккенса)// Народное образование. 1962. №2. С.104-106.
    48. Гетьман С. Традиції англійського роману виховання у прозі Т.Шевченка // Слово і час. 2003. 7. С.14-20.
    49. Гиршман М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. М.: Высшая школа, 1991. 159с.
    50. Гнатюк В. Переднє слово // Мартович Л. Забобон. Львів, 1917. С. VІ.
    51. Гнідан О., Дем’янівська Л. Володимир Винниченко та Грицько Григоренко: штрихи до портретів. К.: Вища школа, 1995. 222с.
    52. Гнідан О. Талант могутній, невмирущий // Мартович Л. Винайдений рукопис про руський край. К., 1991. С.11- 23.
    53. Гнезділова М. Різдвяні дива (Переродження, оновлення людини за твором Діккенса Різдвяна пісня у прозі”) // Зарубіжна література. 2002. №40. С.1-2.
    54. ГогольН. Вечера на хуторе близ Диканьки // ГогольН. Собрание сочинений: В 8-ми т. М.:Художественная литература, 1984. Т.8. 367с.
    55. Гоголь Н. Иностранное сходство. ( К 100 летию со дня смерти Н.В.Гоголя ). Сімферополь, 1952. 67с.
    56. Гончар О. Григорій Квітка-Основ’яненко: Літературний портрет. К: Дніпро, 1964. 145с.
    57. Горболіс Л. З’ясування фольклорних джерел творів Григорія Квітки-Основ’яненка // Дивослово. 1994. №10-11. С.40-43.
    58. Горболіс Л. Ідеал людини у світі народно-релігійної моралі в оповіданнях Т.Бордуляка // Українська література в загальноосвітніх школах . 2001. №3. С.45-51.
    59. Готлиб О. Мистер Пиквик и Дон Кихот: в поисках Золотого века // Anglistica. M. 1997. Вып.7. С.71-82.
    60. Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність. 1994. №9. С.81-87.
    61. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо. К.: Критика, 2000. 310с.
    62. Гравин Г. Печальные глаза малыша Дэви [О романе Ч.Диккенса Жизнь Дэвида Копперфилда, рассказанная им самим”] // Семья и школа. 1974. №8. С.44-46.
    63. Гречанюк С. Містер Діккенс, Піквік та інші // Вічні книги”. Київ: Молодь, 1988. С.111-145.
    64. Грибкова Ю. Сміх крізь сльози” Миколи Гоголя в контексті романтичної іронії // О природе смеха. Вып. 2 Материалы ІІ Международной научно-теоретической конференции. Одесса, 2001. С. 102-106.
    65. Грицай О. Передмова // Діккенс Ч. Цвіркун у запічку. Святочна казка. Відень-Київ: Чайка, 1930. С. 3-12.
    66. Гриценко В. Інстинкт натовпу в оповіданнях Володимира Винниченка // Українська література в загальноосвітніх школах. 2000. №1. С.10-14.
    67. Грушевський М. Ювілей Миколи Гоголя // Літературно-науковий вісник. 1909. Т.45. С.607-609.
    68. Гуменна В. Проза І.Франка: своєрідність дитячих оповідань // Лиш боротись значить жить. Одеса, 1987. С.49-51.
    69. Гуменний М., Гуменна В. Авторські характеристики і образна система І.Франка (на матеріалі дитячих оповідань) // Українська мова і література в школі. 1999. №2. С.34-37.
    70. Гуменний М., Гуменна В. До проблеми авторської особистості в дитячих оповіданнях І.Франка // Українська мова і література в школі. 2000. №3. С.62-64.
    71. Датчук М., Юрченко Т. Творчість В. Винниченка 1903-1920 років у психоаналітичному ракурсі // Обдарована дитина. 2003. №2. С.54-56.
    72. Дем’янівська Л. І складний дитячий світ... (Проза про дітей Володимира Винниченка) // Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу. К., 1989. С.52-56.
    73. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. 214с.
    74. Денисюк Т. Новелістика В.Винниченка: Поетика сюжету і композиції // Дивослово. 2002. №7. С.10-11.
    75. Дзюбишин Н. Коли нам смішно // Культура слова. Вип. 29. К., 1985. С. 26-31.
    76. Диккенс Ч. Собрание сочинений: В 10-ти т. М.: Художественная література, 1984 1987.
    77. Діккенс Ч. Великі сподівання. Переклад з англійської мови Р.Доценка. К.: Веселка, 1986. 477с.
    78. Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста. Переклад з англійської мови В.Черняхівської. К.: Веселка, 1993. 428с.
    79. Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста. Переклад з англійської мови М.Пінчевського. К.:Дніпро, 1987. 423с.
    80. Діккенс Ч. Домбі й син. Переклад з англійської мови М.Іванова. Харків: ДВУ, 1930. 756с.
    81. Діккенс Ч. Домбі й син. Переклад з англійської мови М.Іванова. К.: Веселка, 1991. 878с.
    82. Діккенс Ч. Повість про двоє міст. Переклад з англійської мови М.Сагарди. Вступна стаття О.Бургардта. Харків-Київ: Книгоспілка, 1930. ХVІ. 248с.
    83. Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу. Переклад з англійської мови М.Іванова. Харків: ДВУ, 1929. 462с.
    84. Діккенс Ч. Тяжкі часи. Переклад з англійської мови К.Шмиговського. Х.-К.: ДВУ, 1930. 268с.
    85. Діккенс Ч. Тяжкі часи. Переклад з англійської мови Ю.Лісняка К.: Дніпро, 1970. 299с.
    86. Діккенс Ч. Цвіркун у запічку. Святочна казка. Переклад з англійської мови Н.Суровцевої. Передмова О. Грицая. Київ-Відень:Чайка, 1930. ХІІ. 122с.
    87. Дымова Л. О педагогических идеях Ч.Диккенса // Проблемы педагогики и школы в капиталистических странах. М., 1974. С. 210-220.
    88. Дмитренко Ж. Трагізм і комізм буднів [в оповіданні Т. Бурдуляка] // Слово і час. 2001. №10. С. 33-37.
    89. Дмитренко Т. Функції комічного у творчості Г.Ф.Квітки-Основ’яненка // Радянське літературознавство. 1986. №10. С. 50-88.
    90. Долгушева О. Античний концепт комічного // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія: філологія. 1999. Т. 2. №2. С.252-256.
    91. Дорошенко І. Іван Франко літературний критик. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1966. 210с.
    92. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х т. К., 1970.
    93. Душечкина Е., Баран Х. Настали вечера народного веселья // Чудо рождественской ночи. Святочные расск
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины