ХУДОЖНЯ ТА ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗУ І. МАЗЕПИ (ЕПОПЕЯ Б. ЛЕПКОГО „МАЗЕПА” ТА ОПЕРА П. ЧАЙКОВСЬКОГО „МАЗЕПА”) : ХУДОЖЕСТВЕННАЯ И литературно-музыкальная интерпретация образа И. Мазепы (ЭПОПЕЯ Б. ЛЕПКОГО "Мазепа" И ОПЕРА П. ЧАЙКОВСКОГО "Мазепа")

Краткое описание

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису

ЛУПАК НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 82.091

ХУДОЖНЯ ТА ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗУ І.МАЗЕПИ (ЕПОПЕЯ Б.ЛЕПКОГО „МАЗЕПА” ТА ОПЕРА П.ЧАЙКОВСЬКОГО „МАЗЕПА”)

Спеціальність 10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ГРОМ’ЯК Роман Теодорович,
доктор філологічних наук, професор

ТЕРНОПІЛЬ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.......................................................................................................................... 3
Розділ 1
Онтологічно-рецептивні підстави історичного
буття образу Івана Мазепи ........................................................................................................................ 15
1.1. Роль синтезу мистецтв і компаративістичного
дискурсу в літературній рецепції образу Мазепи........................................................................................................................ 15
1.2. Літературно-музичні контакти: від синкретизму до синтезу........................................................................................................................ 36
Висновки з розділу 1........................................................................................................................ 55
Розділ 2
Типологічні відповідності та жанрові трансформації
образу-характеру Мазепи:
поема опера (лібрето) роман........................................................................................................................ 58
2.1. Конфлікт інтерпретацій у літературно-музичному просторі........................................................................................................................ 58
2.2. Cпецифіка творення образу Мазепи Б.Лепким,
О.Пушкіним, П.Чайковським,
Д.Чутром/Л.Цегельським:
типологічні збіги і протиставлення........................................................................................................................ 70
Висновки з розділу 2...................................................................................................................... 112
Розділ 3
Музична концепція творчості Богдана Лепкого...................................................................................................................... 115
3.1. Джерела музичності прози Б.Лепкого...................................................................................................................... 115
3.2. Музичні компоненти у структурі образу І.Мазепи
в епопеї Б.Лепкого „Мазепа”...................................................................................................................... 131
Висновки з розділу 3...................................................................................................................... 149
ВИСНОВКИ...................................................................................................................... 151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................................................................................... 157
ДОДАТКИ...................................................................................................................... 181

ВСТУП

Постать гетьмана Івана Мазепи як історичної особи і художнього образу одна з найскладніших не тільки в історії України, а й в історії культур Європи впродовж ХVIII, ХІХ, ХХ століть. Гетьманування Мазепи стало добою політичного, економічного та культурного відродження України. Завдяки гнучкій політиці він зміцнив свою владу й позиції держави за кордоном. Історики ще за життя Мазепи полемізували і досі продовжують суперечки про його роль у міжнародних стосунках провідних держав Європи, зокрема Польщі, Росії, Швеції, Туреччини. Прізвище гетьмана з’являлося на сторінках англійської, французької, німецької, нідерландської, шведської, польської преси. Враження від знайомства з Мазепою зафіксовані у щоденниках європейських послів та дипломатів.
Основні тенденції історико-політологічної думки висвітлені в спеціальній літературі: літописі С.Величка, „Історії Карла ХІІ” Вольтера (1731), хроніці Ф.Госцецького „Велике посольство” (1732), монографії М.Костомарова „Мазепа і мазепинці” (1885), французькомовній книжці І.Борщака та Р.Мартеля „Vie de Mazepрa” (1931) та перекладеній з французької М.Рудницьким праці „Іван Мазепа. Життя й пориви великого гетьмана” (1991), Т.Мацьківа „Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687 1709” (1988), праці О.Оглоблина „Гетьман Іван Мазепа та його доба” (1992), „Універсали І.Мазепи 1687 1709” І.Бутича (2002), „Листи гетьмана Івана Мазепи” В.Cтаніславського (2002), монографії В.Шевчука „Просвічений володар” (2006), в яких поширювалися достовірні факти і легенди про Івана Мазепу як людину і гетьмана, особливо про його взаємини з Петром І, Станіславом Лещинським і Карлом ХІІ.
Зацікавлення образом І.Мазепи ми почали з вивчення літератури такого роду і спираємось на них у своїх оцінках гетьмана Мазепи як українського патріота і державотворця.
Талановитий політичний діяч, державник європейського масштабу, освічена особистість, меценат, покровитель Української православної церкви, людина складної долі таким увійшов Іван Мазепа в історію та культуру. Неординарна та багатогранна постать українського гетьмана привернула увагу цілої плеяди світових митців. Образ Мазепи надихав багатьох письменників, художників, композиторів, почав творитися в різних видах мистецтва ще з періоду бароко.
Лиховісним, стрімким вершником на коні, який з демонічною силою мчить уперед, наперекір долі, таким романтичним героєм з’являється Мазепа у західноєвропейській літературі на початку ХІХ століття. Пробудження інтересу до Мазепи пов’язують зі зростанням популярності поезій Дж.Байрона, починаючи з 1815 року і до поширення „байронізму” культу людини в поезії та поезії в людині. 1818 року англійський поет написав поему „Мазепа”, яка в історичному плані обмежена відображенням лише двох трагічних моментів з життя гетьмана: військової поразки під Полтавою 1709 року та втечі Карла ХІІ і Мазепи з місця бою. Байрон не був дослідником доби Мазепи. Для створення поеми йому вистачило кількох рядків з „Історії КарлаХІІ” Ф.Вольтера, що характеризували Мазепу як гідну людину та відважного воїна. Твір Байрона швидко знайшов собі наслідувачів. Ними були В.Гюґо, віконт М.де Вогюе, Р.Ґоттшаль, Г.Штебіш, А.Мютцельбурґ, Ф.Гавронський, Б.Залєський, В.Богданко, Ю.Словацький, Й.Фріч, К.Рилєєв, О.Пушкін та ін.
Романтична легенда про молодого Мазепу, драматична доля гетьмана в його політичному житті та в пізньому коханні до дочки генерального судді Василя Кочубея інспірували створення ряду живописних та музичних творів. Його увіковічнили майстри пензля М.Бернігерот, Д.Бель, О.Осіпов, Й.Шюнберг, О.Орловський, К.Кієлісінський, Т.Жеріко, Л.Буланже, О.Верне, Е.Делакруа, С.Васильківський, В.Масютин, В.Меллер, П.Чирко, С.Якутович та ін.
Постать Мазепи привертала увагу і багатьох відомих композиторів: Ф.Ліста, О.Даргомижського, К.Педротті, Х.Ярецького, Ф.Педреля, А.Мінхемейєра, М.Грандвал, Е.Неріні, Л.Маурера, І.Піццетті, М.Байфл, Р.Гіппс, П.Чайковського та ін.
В українській літературі до постаті українського гетьмана зверталися Т.Шевченко, С.Руданський, С.Воробкевич, М.Старицький, Ю.Липа, О.Олесь, Г.Хоткевич, В.Сосюра, Л.Старицька-Черняхівська, А.Королів, Д.Вітюк, А.Гудима, П.Карась, Л.Горлач та ін.
Великий внесок у мазепіану зробили митці діаспори: Ю.Дараган, І.Деснянський, Ф.Дудко, Є.Маланюк, М.Мандрила, І.Огієнко, П.Пачовський, Л.Полтава, ЯрСлавутич, П.Феденко, М.Понеділок, Б.Полянич та ін.
Та найяскравіше постать І.Мазепи відтворив український письменник Б.Лепкий. Він як патріот першим поставив тему радикальної позиції державника-українця, яку втілював у життя гетьман Мазепа. Цикл його романів („Мотря”, „Не вбивай”, „Батурин”, „Полтава”, „З під-Полтави до Бендер” (1926-1935)) у міру їх публікацій та згодом викликав низку суперечливих оцінок від апологетичних, зважених, до різко негативних (В.Державин, 1933). Найбільш аналітично всебічними міркуваннями відзначилися рецензії та статті Г.Коструби, М.Рудницького, Л.Білецького. На сьогодні з’явилися дисертаційні дослідження В.Соколової, Г.Лавренюк, Б.Вальнюк, О.Царик, О.Костецької, Т.Литвиненко, О.Тарасової, в яких не тільки спростовано фальсифікацію історії Гетьманщини кінця ХVII поч. XVIII cтоліття, а й відтворено образ історичного діяча, „що мав бути взірцем для молодшого покоління українців” [134].
Враховуючи досягнення гуманітарних наук у реабілітації особи і діяльності Мазепи, ступінь переосмислення його постаті, ми вважаємо актуальним і можливим розглянути тенденції побутування образу Мазепи в контексті європейської культури крізь призму синтезу і взаємодії різних мистецтв. А такий підхід до його аналізу є одним із аспектів літературознавчої компаративістики, компетенція якої тепер обіймає як один із аспектів синтез, взаємодію мистецтв. З погляду рецептивної теорії синтез декількох видів мистецтв (у нашому випадку літератури і музики) є проявом міжкультурної, міжнаціональної комунікації.
Ключем до вивчення культури, що розширює свідомість людини, є діалог як категорія буття (за М.Бахтіним). Осмислення образу Мазепи неможливе без урахування конкретного історичного моменту в певному соціально визначеному середовищі. Будучи об’єктом активного суспільного діалогу, народжується художній образ (Мазепи), насичений різновекторними словесними інтенціями, грою „своїх” і „чужих” сенсів, оцінок, акцентів. Такий діалогізований образ виникає внаслідок „конфлікту інтерпретацій” в історичній, ідеологічній, національній, естетичній площинах.
Образ Мазепи контроверсійний, неоднозначний, до нього зверталися у різні історичні епохи митці різних напрямів. У Лепкого і для України загалом він пов’язаний із проблемою європейського вибору. Цей образ на сучасному етапі знову став у центрі зацікавлень істориків та митців (аж до кінофільму „Молитва за гетьмана Мазепу”, забороненого в Російській Федерації). Водночас ми розглядаємо образ Мазепи як знак у семіосфері європейської культури, що визначається в системі різних „міфів про Мазепу”: Мазепа-коханець у європейському Романтизмі, Мазепа-зрадник у російській імперській традиції і Мазепа-державотворець в українській національній традиції. До цього спектру ще долучається специфічна грань дослідження: образ Мазепи в системі синтезу мистецтв (поема, романна епопея, опера) як феномен взаємодії слова і музики.
Література як мистецтво слова за допомогою образів творить нову художню реальність. Літературний твір (як художній) це результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті. У нашому випадку це роман-епопея Б.Лепкого „Мазепа”. Під літературно-музичним твором розуміємо синтетичний художній твір (оперу), в якому виявляється літературна (лібрето) і музична (музика до опери „Мазепа” П.І.Чайковського) канва. Тому зіставлення літературного і літературно-музичного творів відбито у формулюванні теми: „Художня та літературно-музична інтерпретації образу І.Мазепи, а конкретно епопея Б.Лепкого „Мазепа” і опера П.І.Чайковського „Мазепа”.
Співвідношення феноменів художнього і літературно-музичного це співвідношення абсолютної єдності та самототожності та єдності множин. У процесі цього співвідношення самототожність художнього остаточно знімає нескінченний конфлікт відмінності тотожності двох досконалих природ літератури і музики. У протилежному випадку діалог цих двох дискурсів призвів би до їх руйнування.
Кожна образна творчість, будучи самостійною сферою, здатна виконувати свої функції і без „допомоги” інших мистецтв, проте водночас вона обмежена своїми виражальними засобами, тому з метою розширення власних меж і можливостей тяжіє до напрацювань суміжних мистецтв.
Багатовіковий розвиток культури демонструє тісний зв’язок словесного мистецтва і музики, створюючи жанрові різновиди: пісню, музичну драму, оперу, що є показником глибокої взаємодії цих видів мистецтва.
Основи вчення про види мистецтва та їх синтез були закладені ще в античну епоху Арістотелем, який вказував на спільність (наслідування дійсності) та відмінність (предмет, спосіб, засоби її відтворення) різних проявів художньої діяльності, фіксуючи на естетико-художньому рівні близькість між поезією та музикою, музикою та архітектурою тощо.
Загальне розуміння мистецтва як системи сформувалося лише в добу Просвітництва і Романтизму, коли зацікавлення видами та їх особливостями зміщувалось на дослідження зв’язків, що існують поміж різними видами образотворчості.
Нову якість порівняльного аналізу мистецтв із виявленням у них спільного і специфічного на рівні світогляду, семантики, виражальних засобів пробував продемонструвати Г.-Е.Лессінг у трактаті „Лаокоон, або Про межі живопису і поезії” (1766).
На виняткову роль слова в образному синтезі чуттів („змислів”) вказував І.Франко. Полемізуючи з „Лаокооном”, він звертав увагу на те, що поезії властиві часові та просторові виміри. Щодо музики, то цей вид мистецтва, вказував мислитель у трактаті „Із секретів поетичної творчості”, адресований до слуху і тільки опосередковано викликає у свідомості людини образи іншого чуттєвого плану. Думку про взаємодію чуттів як умову правдивого відтворення предмета в образі І.Франко проводить крізь усі спостереження над законами поетичної творчості.
У добу Просвітництва визначною була діяльність Д.Броуна, звернена на дослідження зв’язків між поезією та музикою. У трактаті „Роздуми про поезію і музику” (1763) він наголосив на два важливі моменти: яким чином музика сприяє вираженню національної самобутності і допомагає поетам зрозуміти і зберегти її, а також можливість об’єднання в одній особі здатності до музичної і поетичної творчості на прикладах історичного минулого (образ Оссіана). Дослідник зосередився на спорідненості поетичного і музичного натхнення, що є своєрідною духовною характеристикою нації. Д.Броун, з’ясовуючи причини, які викликали відособлення поезії та музики, накреслював шляхи їх можливих сполук у нових художніх формах.
У добу Романтизму мистецтва вступають у тісну взаємодію, утворюючи нові форми та структури. З’являються синтетичні літературні жанри: ліро-епічна, ліро-драматична поема, філософська лірика, історичний роман. Увага до психологічної деталізації у музикантів-романтиків зумовила розквіт жанру вокальної і фортепіанної мініатюри (пісня і романс, музичний момент, експромт, ноктюрн). Потяг до вільного самовираження, що супроводжувався поступовою трансформацією образів, сприяв наскрізному драматичному розвитку і призвів до появи вільних та змішаних форм у таких музичних жанрах, як балада, фантазія, рапсодія, симфонічна поема. В епоху Романтизму музика зайняла провідне місце в системі мистецтв, бо найбільшою мірою відповідала прагненням романтиків освоювати емоційний світ людини. Синтез мистецтв романтики розглядали як динамічну систему з різноманітними зближеннями, контактами, поєднаннями, переходами.
Геґель у „Лекціях з естетики” потрактував музику як головне втілення духу романтизму, бо вона апелює більше до почуттів, ніж до розуму. Та поезії він надавав статусу всезагального мистецтва, бо поезія здатна виражати весь зміст духу та різні аспекти буття.
З розвитком наукової галузі літературної компаративістики (ХVІІІ ХІХ ст.) з’являються теоретичні спроби вивчення взаємодії літератури з іншими видами мистецтва, що досліджувались у працях К.Вайса („Симбіоз мистецтв”, 1936), Д.Дівея („Мистецтво як досвід”, 1939), М.Кагана („Морфология искусства”, 1972), В.Васіної-Гроссман („Музыка и поэтическое слово”, 1972), Б.Реїзова („Литература и музыка. Контакты и взаимодействия”, 1975), А.Зися („Виды искусства”, 1979), В.Ванслова (Що таке мистецтво”, 1988), О.Рисака („Проблеми синтезу мистецтв в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ століття”, 1999), Д.Наливайка („Література в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства”, 2003).
У широко трактованому плані взаємодію, типологічні відповідності між музикою і літературою досліджують зарубіжні вчені С.Бенсон („Поліфонія та значення музики у Бахтіна та Кундери”), В.Вольф („The Musicalization of Fiction”), Р.Барт („Семіотика мистецтв”) та ін.
Узагальнюючи спостереження і міркування дослідників, які цікавилися проблемами синтезу літератури і музики, О.Рисак зазначав, що музика для письменників стає:
1) одним із основних творчих імпульсів;
2) об’єктом словесного (віршового і прозового) перекладу;
3) структурним компонентом стильової манери митця;
4) образним еквівалентом найтонших порухів людської душі;
5) символом, знаком вищої міри досконалості;
6) широкою базою розлогих асоціацій, спроможних занурити реципієнта в історичну атмосферу певної епохи;
7) відображенням, кардіограмою естетичних смаків митця;
8) джерелом творення комплексної”, поліаспектної звукозображальної метафорики;
9) основою зближення зорових і слухових образів;
10) особливою естетичною домінантою художнього тексту, джерелом взаємодії лексичних компонентів [227, 90].
Таким чином, у теоретико-методологічному аспекті наше дослідження ґрунтується на концептах синтезу мистецтв і онтології конкретних художніх творів. Спираючись на ці традиції і праці подібної спрямованості, вважаємо важливим та актуальним порівняльне дослідження образу українського гетьмана І.Мазепи, втіленого засобами літератури і музики.
Для цього вибираємо творчість Б.Лепкого і П.І.Чайковського (великі жанри роман і оперу). Їх єднає не тільки різне бачення постаті Мазепи, а й наявність фабульно-сюжетної структури, яка яскраво розкриває образ-характер героя різними художніми засобами.
Важливим засобом для розуміння ідейно-емоційного змісту згаданих творів є композиція, тобто органічне поєднання всіх засобів художньої форми. Широке охоплення життєвих подій, глибоке розкриття формування характерів персонажів найповніше реалізується в романі місткому за обсягом, складному за будовою епічному творі. Опера за формою і змістом найскладніший жанр музичного мистецтва, що поєднує в собі літературу, музику, танець, декоративне мистецтво. Об’єднані синтетично, всі вони в кінцевому результаті спрямовані на всебічне, всеохопне осягнення драматичного змісту.
Буття композиції, форми, дозволяє сприймати твір як цілісність, осягати його зміст, а також задум автора.
З метою глибшого розуміння змісту та задуму літературного і музичного творів ми маємо намір використати деякі принципи філософської герменевтики у царині літературно-музичного аналізу.
Одним із ключових понять, які в гуманітарних науках відповідають синтезу мистецтв, є поняття інтерпретації. Саме вона, інтерпретація, передбачає діалогічні стосунки суб’єктів пізнавальної ситуації.
Літературознавча та музикознавча сфери герменевтики в ролі пізнавальних методів уможливлюють всебічне розуміння мистецького твору.
Герменевтичні процедури ґрунтуються не лише на описі історичних, соціальних, національних обставин виникнення твору, його місця в еволюції творчості письменника чи композитора. Вони узагальнюють мовно-логічні взаємозв’язки текстів, водночас докладно інтерпретують ті асоціації, алюзії, паралелі, які тексти збуджують, сприяють розшифруванню тієї символіки певної епохи, творчої манери митців.
В осягненні літературного і музичного творів доконечним є розшифрування відповідної символіки і тлумачення знакових систем, якими послуговуються згадані мистецтва, а порівняльний аналіз літературного та музичного творів розкриває специфіку художнього мислення авторів і дозволяє збагнути додатковий смисл діалогічних відношень.
Діалог гетерогенних і поліморфних текстів визначив різноманітні площини компаративних досліджень. Підставою порівняння семіотично відмінних літературних дискурсів і форм культури є тексти зі спільним символічним знаком „Мазепа”. Єднальним чинником, що згруповує поему О.Пушкіна, оперу П.Чайковського, лібрето Д.Чутра і Л.Цегельського, роман-епопею Б.Лепкого, є образ українського гетьмана, який перебуває в центрі всіх композиційних структур, навколо якого розгортаються всі сюжетні лінії. В образі Мазепи реалізується діалог між ідеологіями (імперською та колоніальною), національними культурами, епохами.
Мета роботи здійснити компаративне зіставлення можливостей синтезу літератури і музики у творенні багатогранного, складного художнього образу, спроможного відтворити духовний світ видатної особистості, проаналізувавши взаємокореляцію характеротворчих засобів літератури і музики. При цьому здійснювались такі конкретні завдання:
показати стимулюючу роль поліжанрових літературних творів про Мазепу у функціонуванні міфу Мазепи у міжкультурній комунікації;
дослідити значення дискурсу синтезу мистецтв у популяризації постаті українського гетьмана;
простежити трансформацію образу-характеру Мазепи в родо-жанрових структурах (поема лібрето роман);
окреслити перекодування образотворчих засобів (їх художньо-естетичних функцій) у словесних і музичних творах.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:
вперше в українському літературознавстві на конкретних творах розглянуто проблему літературно-музичного буття образу гетьмана Мазепи;
проблема синтезу мистецтв в українській культурі кінця ХІХ початку ХХ століття підпорядкована дискурсивному аналізу популяризації неоднозначно оцінюваного історичного діяча;
теоретичні аспекти синтезу мистецтв розглянуто з проекції художньої онтології і рецептивної естетики;
визначено форми вияву синтезу мистецтв у літературному творі, зокрема музичні компоненти літературного твору.
Методи дослідження: історико-генетичний, порівняльно-типологічний, герменевтичний, елементи структурального.
Теоретико-методологічну базу роботи складають праці вчених, які розглядали проблему синтезу мистецтв: Г.-Е.Лессінга, Д.Броуна, І.Франка, М.Кагана, В.Ванслова; проблеми рецептивної естетики: Е.Ауербаха, В.Ізера, В.Молчанова, В.Канторовича; проблеми стилю П.І.Чайковського: В.Протопопова, Н.Туманіної, Б.Асаф’єва, Л.Красінської, О.Михайлової, Г.Побережної; праці з літературознавчої компаративістики: Д.Дюришина, Д.Наливайка, М.Ґловінського, А.Нямцу, В.Нарівської, В.Матвіїшина, Е.Касперського та інших.
Об’єкт дослідження роман-епопея Б.Лепкого „Мазепа”, поема О.С.Пушкіна „Полтава”, за мотивами якої створене лібрето В.Буреніна (за участю П.Чайковського) опери „Мазепа”, український варіант лібрето Д.Чутра і Л.Цегельського, які „достосували текст до історичної правди”.
Предмет дослідження особливості інтерпретації і перекодування образу І.Мазепи в словесності та музиці.
Зв’язок із науковими програмами і планами. Тема дисертації відповідає проблематиці, яку розробляють працівники кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету („Проблеми рецептивної поетики, наратології і транслаторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках”, № державної реєстрації 0105U000748), і узгоджена з координаційною радою „Класична спадщина та сучасна художня література” (Протокол № 1 від 10 березня 2005р.).
Практичне значення дисертації зумовлене можливістю використання результатів роботи при дослідженні культури епохи гетьманування Івана Мазепи. Опубліковані матеріали з проблем синтезу мистецтв можуть бути використані в розробці аспектів міжвидової мистецької інтеґрації, написанні курсів історії української та зарубіжної літератур у зв’язку з історією музики, монографій, присвячених гетьманові І.Мазепі.
Апробація дисертації.
Результати досліджень були викладені на всеукраїнських наукових конференціях „Контактна зона як феномен культури” (Миколаїв, 2006), „Літературна герменевтика та рецептивна теорія у сучасному науковому контексті” (Чернівці, 2006), на міжвузівських наукових семінарах „Терміносистема слов’янського літературознавства” (Тернопіль, 2005; Житомир, 2006), обласних науково-практичних і звітних конференціях (Тернопіль, 2002, 2003, 2004; Бережани, 2005, 2006).
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 7 одноосібних статтях, 4 з яких опубліковані у наукових фахових виданнях.
Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з проміжними підсумками, загальних висновків, списку використаної літератури, який налічує 312 найменувань, і двох додатків. Загальний обсяг роботи 156 сторінок.

Дисертація обговорена і рекомендована до захисту кафедрою теорії літератури і порівняльного літературознавства 20 жовтня 2006 р. (Протокол №3 від 20 жовтня 2006 р.)

Список литературы

ВИСНОВКИ

Нинішнє відродження української культури інспірується й осмисленням ролі її наскрізних цінностей ідей, принципів, традиційних образів, що увиразнюють національну самобутність. На початку ХХІ століття набуває ознак традиційно-образних структур постать українського гетьмана Івана Мазепи. Високоосвічена людина свого часу, оратор, поет, дипломат, знавець багатьох мов, І.Мазепа відіграв значну роль у міжнародних стосунках провідних держав Європи. Він мав особисті здібності та достатні соціально-культурні підстави посісти помітне місце в культурі сучасників і нащадків.
Достовірні факти і легенди про Івана Мазепу, його політичні акції зафіксовані в спеціальній літературі: щоденниках європейських послів і дипломатів, у літописах, хроніках, монографіях, універсалах тощо, в яких уже переконливо висвітлена державотворча місія українського гетьмана.
Зацікавлення цією багатогранною постаттю тривалий час породжувало численні легенди, міфи та художні твори різних жанрів і видів мистецтва, які творилися з різних позицій у періоди бароко, романтизму, реалізму, модернізму, постмодернізму.
Аналізуючи онтологію образу Мазепи в контексті європейської культури крізь синтез і взаємодію різних видів мистецтва (літератури і музики), ми виявляли і зіставляли різні неоднозначні та суперечливі погляди щодо тлумачення постаті українського гетьмана. Це зумовлено історичними, соціальними, національними обставинами виникнення того чи іншого мистецького твору та специфікою характеротворчих засобів окремого виду мистецтва. Отож, наше дослідження мислилося нетрадиційним у плані синтезу міжнаціонального та міжмистецького культурного дискурсу, в епіцентрі якого перебуває саме постать І.Мазепи.
Історично склалося так, що українська культура розвивалась у щільній взаємодії з іншими культурами (зокрема російською, польською), які по-своєму заломлювали бачення достовірності діянь гетьмана. Після розпаду, здавалося, надпотужної централістської держави СРСР лише компаративні дослідження А.Волкова, Д.Наливайка значною мірою узагальнили різновекторні виміри входження і присутності різних форм сприйняття постаті Мазепи культурами тих чи інших реґіонів Європи, різних народів, а також почали характеризувати своєрідність адаптації мазепіани на відповідних етапах, у певних соціокультурних ситуаціях.
Одним із актуальних напрямків літературної компаративістики є дослідження взаємодії літератури з іншими видами мистецтва. Ставши однією з примітних тенденцій сучасної художньої практики, взаємодія мистецтв стимулює учених-теоретиків (мистецтвознавців, культурологів) і літературних критиків до дискусії з проблем інтеґрації мистецтв.
Ми виходили з того, що у мистецтві як цілісній системі діють основні закони художнього мислення, наскрізні для всіх видів творчості. Сумірність цих художніх моделей світу створює можливість для взаємозв’язків мистецтв, забезпечуючи перехід з однієї художньої мови в іншу. Таким чином, скориставшись висунутим семіотикою положенням, що семантичне значення виявляє можливість бути висловленим іншою системою, ми торкнулися важливого аспекту взаємодії перекодування літературного твору на мову іншого виду мистецтва музично-словесного.
Дослідження такого феномену як буття постаті І.Мазепи у літературно-музичному контактному просторі базуємо на концепції діалогу і семіосфери (за Ю.Лотманом), зокрема на одному з постулатів: необхідною передумовою діалогу є асиметрія, яка виявляється в різниці семіотичних структур його учасників та в чергуванні позицій „передача” та „сприйняття”.
При зіставленні літературного і музичного творів, об’єднаних спільним знаком „Мазепа”, простежено перехід з однієї семантичної системи в іншу, що дало підставу говорити про діалог як істотний і специфічний механізм перекладу.
Поставлене завдання вимагало систематизації і конкретизації специфічних особливостей літературного і музичного (оперного) мистецтв.
Актуальним і доцільним, на нашу думку, є вибір такого предмета дослідження, як паралелі між романом і оперою, оскільки особливості цього музичного жанру (опери) найкраще співвідносяться із сюжетно-фабульною структурою роману.
Роман-епопею Б.Лепкого та оперу П.Чайковського об’єднує звернення двох митців до історичних подій, які відбувалися в Україні за часів гетьманування Івана Мазепи. В центрі обох творів образ українського гетьмана, який пов’язаний з усіма іншими дійовими особами, навколо якого розгортаються всі сюжетні лінії. Типові ситуації (стосунки Мазепи і Мотрі, Мазепи і Кочубея, Мазепи і Петра І) подані крізь призму, з одного боку, імперських, з другого, національних стереотипів. Звичайно, такий погляд на сутність цієї постаті викристалізувався не відразу. За 250 років змінилися не один історично зумовлений погляд на вчинки видатної особи, не одна оцінна парадигма художньої моделі, яка виникала на тому ґрунті, тому еволюція образу Мазепи врахована в цій дисертації у знятому, синтезованому вигляді. Сучасне розуміння проблеми ми проектували на художній поступ епічної прози та оперного мистецтва. Тому визнаємо, що трагічний характер опери та мінорне звучання роману зумовлені гостроконфліктною драмою героїв, яка розгорталася на широкому історичному тлі.
Матеріалом дисертації стало лібрето до опери „Мазепа” (за музикою П.Чайковського) авторів з діаспори Лонгіна Цегельського та Дмитра Чутра. Вони ще у 30-х роках минулого століття переклали його з російської мови, „достосувавши”, за їх термінологією, до історичної правди. У такому варіанті відома всім музика П.Чайковського уславлювала визвольну місію Мазепи, а не Петра І.
Якщо в епопеї „Мазепа” Б.Лепкий простежив і розкрив багатогранний характер гетьмана, то П.І.Чайковський в опері подав особистість Мазепи амбівалентно як жорстокого і суворого володаря та пристрасного коханця водночас; натомість у лібрето „Мазепа” митців з діаспори акцент зміщено на державотворчу місію гетьмана, якій підпорядкована реконструкція оперного дійства (зміна фінальної частини).
Враховуючи специфіку літературного і музичного творів, ми простежували різні шляхи розгортання образу. В літературі цей шлях схематично можна окреслити так: ідея образ почуття, в музиці: почуття образ ідея. Художній образ, який виникатиме на основі мистецького синтезу, буде якісно новим явищем, і володітиме складною, багатоплановою структурою.
Проблема синтезу мистецтв переймала митців і дослідників в українській літературі вже з кінця ХІХ на початку ХХ століття. Прагнення „перенести” деякі засоби музичного та малярського мистецтва до літератури приводило до подолання обмежень певного виду образотворення, а „злиття” епічного, ліричного і драматичного родів літератури сприяло подоланню обмежень певної форми.
Намагання митців на межі століть відтворювати найпотаємніші почування людини наблизило їх світобачення до законів музичного мистецтва, глибинні аспекти якого виявлялись у стилі мислення письменників, розширювало аспекти їх самовираження.
У процес розвитку української літератури кінця ХІХ поч. ХХ століття органічно вписувалася творчість Б.Лепкого. Активний пошук „нового бачення світу”, змалювання давно знайомих речей „з нової точки зору”, зображення подій „очима персонажів” спонукало цього письменника до збагачення художньої техніки завдяки використанню досвіду суміжних мистецтв.
Творчі пошуки Б.Лепкого „визрівали” на схрещенні відомих стильових течій з ідеями модерну, міцніли в середовищі великих українських митців слова І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, Ольги Кобилянської, В.Стефаника, М.Винниченка, М.Вороного, О.Олеся та інших.
Ці процеси проілюстровані в дисертації на прикладі творчості таких художників слова, як М.Яцківа, П.Карманського, В.Пачовського, С.Чарнецького, В.Бирчака, С.Твердохліба, О.Луцького, Б.Лепкого та інших „молодомузівців”. У пошуках власної концепції кожен письменник намагався репрезентувати свою лінію розвитку, проте всіх представників об’єднувало одне відтворення засобами слова внутрішнього світу людини. Тому в їхніх поетичних творах „вплетення” музичного матеріалу виявилось на різних рівнях: тематичному, стилістичному, ритмомелодійному, структурному, на рівні розлогих асоціацій, символіки тощо.
Концептуально єдність дисертації довелося розчленувати на три розділи, з яких перший „Онтологічно-рецептивні підстави історичного буття образу Івана Мазепи” і третій „Музична концепція творчості Богдана Лепкого” виконують функції і роль контексту, що по-різному мотивує спостереження, викладені у другому розділі „Типологічні відповідності та жанрові трансформації образу-характеру Мазепи: поема опера (лібрето) роман”. Він є центральним і найбільшим, бо викладає основний задум і зміст праці. Такі ключові концепти об’єднують мову музики і прози, а також віддалених у стилі і дискурсах митців.
Знайдений матеріал двох авторів з української діаспори (США Канада), які „достосували до історичної правди” музику П.Чайковського на лібрето В.Буреніна (за поемою О.Пушкіна „Полтава”), уможливив про-стеження перекодування літературно-образного бачення Мазепи в суміжне образно-музичне (оперне) його побутування.
Інтерпретація нотного і словесного матеріалу другого розділу передбачає певну музичну компетенцію читачів, на яких розрахована рецепція компаративного дискурсу двоіпостасного буття образу Івана Мазепи. Очевидно, в такому дискурсі не обійшлося без аналогій і метафоричності як засобів пізнавання сутності цього образу-характеру.
Сподіваємося, що викладена і систематизована інформація про синтез мистецтв з першого розділу і музичність літератури з третього розділу будуть повторно зведені у цілісному сприйманні-засвоєнні складного образу-характеру Івана Мазепи, на глибину й осяжність якого спрацьовує вже європейська культура ХХ століття.
Здобутки Лепкого-митця є результатом еволюції стилю письменника від елегійного мінорного смутку до світлого мажорного тону утвердження ідеї вільної незалежної держави. Ця ідея стала найважливішою справою його життя, яка і презентована в романі-епопеї „Мазепа”.
У структурі образу І.Мазепи яскраво проглядаються музичні компоненти, які є особливими і вагомими засобами у процесі характеротворення. Влучне і багатофункціональне використання письменником пісень, вертепних мініатюр, поспівок, різноманітних посилань на музику, ритмомелодика слів і фраз, використання музичних асоціацій та аплікацій, семантико-смислові зміщення музичної термінології, використання лейтмотивів, спорідненість композиційних принципів сюжетобудови, образні паралелі, запозичені зі сфери музичного мистецтва все це увиразнило художньо-літературний образ-характер українського гетьмана.
Співжиття з природою, роздуми про її велич і вплив на людину, глибоке розуміння гармонії як вчення про світовий порядок допомагали Б.Лепкому в осмисленні власної долі та долі української нації.
У час національного ренесансу епопея Богдана Лепкого „Мазепа” знову повернулася до українського читача. Тепер Іван Мазепа для сучасників не тільки міф, легенда, романтичний герой, екзотика, що поціновується в Європі. Це по суті особливе буття українського духу, доля українського народу в плині історії; це право на існування та розвиток українства у космосі Європи,Світу.

Список використаних джерел

1. АзизянИ. Вопросы взаимодействия искусств / композиционно-методологический аспект проблемы // Советское искусствознание. 74. М.: Советский художник, 1975. С. 284-296.
2. АлексеевМ.П. Из истории английской литературы: Этюды, очерки, исследования. М. Л.: ГИХЛ, 1960. С. 219-252.
3. АлексєєваС. Розповіді про музику. К.: Музична Україна, 1979. 141 с.
4. АндреевА.Л. Место искусства в познании мира. М.: Издв-во политической литературы, 1980. 253 с.
5. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. 832 с.
6. АнтоновичВ.Б. Про козацькі часи на Україні. К.: Дніпро, 1991. 238 с.
7. АсановаН.А. „Жан Кристоф” Р.Роллана и проблема взаимодействия в искусстве. Казань: Изд-во Казанского университета, 1978. 104 с.
8. АсафьевБ. Речевая интонация. М. Л.: Музыка, 1965. С.5-16.
9. АсафьевБ.В. Критические статьи, очерки и рецензии. М.: Музыка, 1967. 299 с.
10. АсафьевБ. Музыкальная форма как процесс. Л.: Музыка, 1971. 365 с.
11. АсафьевБ. О музыке Чайковського. Избранное. Л.: Музыка, 1972. С.243-558, 312-325.
12. АсафьевБ.О. Об опере. Избранные статьи. Л.: Музыка, 1985. 344 с.
13. АсафьевБ.В. О народной музыке / сост. И.Земцовский, А.А.Кунанбаеве. Л.: Музыка, 1987. 248 с.
14. АспелундД. Основные вопросы вокально-речевой культуры. М.: Музгиз, 1933. 124 с.
15. АуэрбахЭ. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. М.: Прогресс, 1976. 556 с.
16. БагрійР. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну. К.: Редакція журналу „Всесвіт”, 1993. 288 с.
17. БайронДж. І.Мазепа // БорщакІ., Мартель Р. Іван Мазепа. К.: СП Свенас, 1991. С.108-130.
18. Бантыш-КаменскийД. Жизнь Мазепы М.: Типография Семена Саливаловского, 1834. 92 с.
19. Бантыш-КаменскийД. История Малой России. М.: Типография Семена Саливаловского, 1830. Ч.ІІІ. С.134.
20. БахтинМ.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. литература, 1975. 502 с.
21. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества / сост. С.Г.Бочаров. М.: Искусство, 1979. 424 с.
22. БахтинМ.М. Литературно-критические статьи. М.: Худ. литература, 1986. 529 с.
23. БиблерВ.С. Философско-психологические предположения Школы диалога культур. М.: РОССПЭН, 1998. 215 с.
24. БіликН. Богдан Лепкий. Життя і діяльність. Тернопіль: Джура, 2001. 172 с.
25. Богдан Лепкий видатний український письменник / Збірник статей і матеріалів урочистої академії, присвяченої 120-річчю від дня народження письменника / відп. ред. проф. Гром’як Р.Т., доц. ТкачукМ.П. Тернопіль, 1993. 189 с.
26. Богдан Лепкий 1872 1941. Збірник у пошану пам’яті поета / за ред. Пеленського. Краків-Львів: Українське видавництво, 1943. 79 с.
27. Богданов-Березовский В. Оперное и балетное творчество Чайковского. Очерки. Л.М.: Искусство, 1940. С.6-18, 49-63, 104-115.
28. БожовичВ.И. Традиции и взаимодействие искусств: Франция, конец ХІХ начало ХХ века. М.: Наука, 1987. 319 с.
29. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. К.: Сп Свенас, 1991. 136 c.
30. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. Життя й пориви великого гетьмана. Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991. 82 с.
31. Булгарин Ф. Мазепа // Полн. собр. соч. С.-П.: Типография Ольхина, 1843. Т.ІІІ. С.127-327.
32. ВальнюкБ.І. Поетика історичної романістики Б.Лепкого: дис. канд. філолог. наук.: 10.01.01. Ів.-Франківськ., 1998. 184 с.
33. Ванслов В. От искусства в ничто: Взаимодействие искусств и теория Т.В. Адорно // Искусство. 1982. №7. С.41-45.
34. Ванслов В.В. Об отражении действительности в музыке. М.: Музгиз, 1953. 236 с.
35. ВансловВ.В. Опера и её сценическое воплощение. М.: Музгиз, 1963. 255 с.
36. ВансловВ.В. Что такое искусство. М.: Изобразительное искусство, 1988. 322 с.
37. Васина-ГроссманВ. Музыка и поэтическое слово. Ч.І. М.: Музыка, 1972. 145 с.
38. Васина-Гроссман В. Музыка и поэтическое слово. Ч.ІІ, ІІІ. М.: Музыка, 1972. 368 с.
39. Вергун І. Гетьман Іван Мазепа у французькому мистецтві, літературі, енциклопедіях, історіографії. Ч.1 // Визвольний шлях. Лондон. 1967. №12. С.1376-1383.
40. Веретюк О.М. Українське літературне життя у міжвоєнній Польщі (Видання. Постаті. Українсько-польські літературні контакти). Навчальний посібник. 2-е вид. Тернопіль: Тернопільська крайова організація Національної Ліги українських композиторів, 2001. 123 с.
41. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: Художественная литература, 1940. 648 с.
42. Взаимодействие и синтез искусств / Под ред. Г.А. Лапицкой. Л.: Наука, 1978. 268 с.
43. Винниченко В. Відродження нації // В трьох частинах. Київ-Відень, 1920. Ч.І. 348 с.
44. Винниченко В. Відродження нації // В трьох частинах. Київ-Відень: 1920. Ч.ІІ. 328 с.
45. Винниченко В. Відродження нації // В трьох частинах. Київ-Відень: 1920. Ч.ІІІ. 542 с.
46. Високе небо Богдана Лепкого. Спроба антології у публіцистиці, поезії, музиці. Бережани Тернопіль: Джура, 2001. 204 с.
47. ВітюкД.М. Мазепа: Поема. Севастополь: Просвіта, 2002. 16 с.
48. Волков А.Р. Великий гетьман: традиційний образ української історичної ґенези // Традиційні сюжети та образи. Чернівці: Місто, 2004. С.265-302.
49. Волков А.Р. Іван Мазепа традиційний образ літератур європейського регіону // Слов’янські літератури. К., 1993. С.162-177.
50. Вольтер Ф. Оповідь про Мазепу // Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. К.: Либідь, 1994. С.599-601.
51. Воронова М.В. Проблемы синтеза искусств в симфонизме Берлиоза и Листа: Автореф. диссерт. канд. искуств. наук: 17.00.02. / Москов. госуд. консерватория им. П.И.Чайковского. М., 1988. 24 с.
52. Выготский Л.С. Психология искусств / Под ред. М.Т. Ярошевского. М.: Педагогика, 1987. 341 с.
53. Габай О.И. Некоторые вопросы взаимодействия искусств // Вопросы истории и теории эстетики. Вып.10. М.: Изд-во Московского ун-та, 1977. С.76-84.
54. ГадамерГ.-Г. Актуальность прекрасного / Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367 с.
55. Галеев Б.М. Содружество чувств и синтез искусств. М.: Знание, 1982. 62 с.
56. Гиршман М. Ритм художественной прозы. М.: Советский писатель, 1982. 328 с.
57. ГиршманМ., ГромякР. Целостный анализ художественного произведения / Учеб. пособие для студентов-филологов. Донецк, 1970. 117 с.
58. ГлумовА.Н. О музыкальности речевой интонации // Вопросы музыкознания. М., 1956. Т.2. С.291-363.
59. ГолоюхЛ.В. Порівняння як структурно-стилістичний компонент художнього тексту: дис. канд. філолог. наук: 10.02.01. К., 1998. 216 с.
60. Голубець М. Життєвий шлях Б.Лепкого // Богдан Лепкий: 1872-1941. Збірник у пошану пам’яті поета. Краків Львів: Українське видавництво, 1943. С.8-12.
61. Гон М. Молода Муза і проблеми художнього прогресу в українській літературі початку ХХ століття // Молода Муза і літературний процес кінця ХІХ поч. ХХ ст. в Україні і Європі. Тези доповідей наукової конференції. Львів: 1992. С.13-15.
62. ГоракР. Крик Івана Мазепи. Львів: Каменяр. 1991. С.91-100.
63. ГоракР. Трагедія Б.Лепкого. Івано-Франківськ: Граль, 2002. 72 с.
64. ГорлачЛ. Руїна (або життя і трагедія Івана Мазепи): Історичний роман у віршах / В. Лопата (мал.). К.: Бібліотека українця, 2004. 256 с.
65. ГорняткевичД. Богдан Лепкий як маляр // Богдан Лепкий: 1872-1941. Збірник у пошану пам’яті поета. Краків Львів: Українське видавництво, 1943. С.33-41.
66. ГосподинА. Мазепа у світовій літературі / Передмова А.Курдидик. Вінніпег: Накладом читальні „Просвіти” у Вінніпегу, 1987. 58 с.
67. Гребінка Є. Твори: В 5-ти томах. Т.1. К.: ДВХЛ, 1957. С.90-122.
68. Гром’як Р.Т. Літературно-художній образ / Лекція для студентів-заочників з курсу „Теорія літератури” у зв’язку з проблемами марксисько-ленінської естетики. Донецьк: Донецький державний ун-ет, 1970. 117 с.
69. Гром’якР.Т. Естетичне освоєння дійсності. Донецьк: Донецький державний ун-ет, 1972. 44 с.
70. Гром’якР.Т. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. 272 с.
71. Гром’якР.Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття). К.: Підручники і посібники, 1999. 224 с.
72. Гром’якР.Т. Зміна і співіснування літературознавчих парадигм // Біблія і культура. Збірник статей. Вип. 7. Чернівці: Рута, 2005. С. 22-28.
73. ГрушевськийМ. Начерк истории украинского народа. К.: Лыбидь, 1991. С.244-254.
74. ГрушевськийМ. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Товариство Знання України, 1991. 240 с.
75. ГудимаА.Д. Сповідь Мазепи: Роман у віршах. К.: Логос, 2003. 160 с.
76. Гундорова Т. ПроЯвленння Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. / наук. ред М. Зу-брицька. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
77. ГущакІ.В. Мазепа: Поема. Львів: Кобзар, 1994. 54 с.
78. Гюґо В. Мазепа // Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. К.: СП Свенас, 1991. С.131-134.
79. ДенисюкІ.О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХст. К.: Вища школа, 1981. 215 с.
80. ДенисюкН.Р. Художній світ письменника: поняття, терміни і літературознавчі версії. Тернопіль: ТДПУ, 2002. 63 с.
81. Донців Д. Гетьман Мазепа в західноєвропейській літературі // Іван Мазепа і Москва. Історичні розвідки і статті. К.: Рада, 1994. С.163-173.
82. ДругинаО.Ю. Новое искусство эвритмы как синтез музыки, поэзии // Музыка и время. 2002. №4. С.47-50.
83. ДюришинД. Теория сравнительного изучения литературы. М.: Прогресс, 1979. 287 с.
84. Енциклопедія українознавства. Львів: Наук. товариство ім. Т.Шевченка, 1993. Т.ІІ. С.427, 458, 589, 591.
85. ЄнсенА. Мазепа. Історичні картини. К.: Український письменник, 1992. 205 с.
86. Єфремов С. За рік 1912. Статті, фельєтони, замітки. К.: Перша Київська Друкарська спілка, 1913. С. 300-305.
87. ЖарковА.И. Художественный перевод в музыке: проблемы и решения / Дис. канд. искусств.: 17.00.02. Киевская гос. конс. им. П.И.Чайковского. К.: 1994. 186 с.
88. Журавлі повертаються... З епістолярної спадщини Богдана Лепкого / Упоряд., авт. передмови, прим., і коментув. В.Качкан. Львів: Фенікс, 2001. 920 с.
89. ЗадорожнаС., БернадськіН. Українська література: Запитання і відповіді. К.: Феміна, 1996. 173 с.
90. Збірник у пошану пам’яті поета. Богдан Лепкий: 1872-1941 / За ред. Є.Ю.Пеленського. Краків Львів: Українське видавництво, 1943. 90 с.
91. ЗимомряМ. Сторінка спадщини // Повернення Україні Богдана Лепкого. Матеріали за ред. Р.Смика. ЧикагоУкраїна, 1994. 269 с.
92. ЗисьА. Виды искусства. М.: Знание, 1979. 128 с.
93. ЗисьА. О современном синтезе искусств // Театр. 1978. № 2. С.71-80.
94. КусманВ.Т. Диалог и концепт в литературе: Литература и музыка / Нижнегородский гос. лингвистический ун-т им. Н.А. Добролюбова. Нижний Новгород: ДЕКОМ, 2001. 168 с.
95. ИнгарденР. Исследование по эстетике. М.: Музгиз Иностранная литература, 1962. 572 с.
96. Іван Мазепа і Москва. Історичні розвідки і статті. К.: Рада, 1994. 174 с.
97. ІльницькийМ. Барви і тони поетичного слова: Літературно-критичний нарис. К.: Радянський письменник, 1967. 117 с.
98. ІльницькийМ. Богдан Лепкий поет. Проблеми типології стилю // Богдан Лепкий видатний український письменник. Збірник статей і матеріалів урочистої академії, присвячений 120-річчю від дня народження письменника. Тернопіль, 1993. С.3-12.
99. ІльницькийМ. Література українського відродження: напрями і течії в українській літературі 20-х поч. 30-х рр. ХХ ст. / Львівський обласний науково-методичний інститут освіти. Львів, 1994. 74 с.
100. ІльницькийМ. Найпопулярніша постать на галицькому ґрунті // Лепкий Б. Твори: В двох томах. Т.1. К.: Дніпро. С.3-20.
101.