Трансформації сюжетів та образів у художній літературі (на матеріалі творів про Роксолану) : Трансформации сюжетов и образов в художественной литературе (на материале произведений о Роксолане)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут філології

На правах рукопису

Дерменджі Омер

УДК 82-091

Трансформації сюжетів та образів у художній літературі
(на матеріалі творів про Роксолану)

10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філолологічних наук
професор Л.В.Грицик

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
РОЗДІЛ 1. Образ Роксолани традиційний персонаж світової літератури. 18
РОЗДІЛ 2. Дискурс Роксолани у світовій художній літературі та культурі . 37
2.1. Тема Роксолани у світлі дискурсивних практик . . . . . 38
2.2. Канони інтерпретації образу Роксолани у світовій
художній літературі . . . . . . . . . . . . . 59
2.2.1. Українська інтерпретація . . . . . . . . . . . 60
2.2.2. Європейська інтерпретація . . . . . . . . . . 74
2.2.3. Турецька інтерпретація . . . . . . . . . . . 89
РОЗДІЛ 3. Трансформація мотивів у сюжетно-образному матеріалі
творів про Роксолану . . . . . . . . . . . 94
3.1. Анастасія Лісовська узагальнений образ української дівчини . . 94
3.2. Фольклорні джерела у трактуванні полону й шляху до Стамбула . . 100
3.3. Стосунки з Сюлейманом . . . . . . . . . . . . 111
3.4. Гарем як тло і середовище, трактування злочинів Роксолани . . . 125
3.5. Діяльність Роксолани . . . . . . . . . . . . . 134
3.6. Зіткнення релігій у житті Роксолани . . . . . . . . . 146
3.7. Роксолана на перехресті двох світів . . . . . . . . . . 156
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . 188

ВСТУП
Глобалізація визначає напрям розвитку цивілізації на сучасному етапі. У цьому процесі традиція як уявне знання про минуле і розуміння його закономірностей забезпечує зв’язок часів і становить підґрунтя духовної спільності людства. Сучасні звернення літератури до легендарного матеріалу це намагання осмислити минуле в якісно іншому духовному контексті, де легендарні структури сприймаються як концентрати загальнокультурної пам’яті, що підтримують наступність у духовній еволюції цивілізації, осмислюють універсальні критерії взаємин між людьми і народами.
Традиційні образи, на думку К.Пішуа та А.-М.Руссо, є тією духовною родиною, що єднає європейців і водночас не є справжньою спорідненістю, адже „наша літературна традиція ґрунтується на сплетінні спогадів, на спільному спадку спогадів, на базовому знанні зі світу класики”, яке сьогодні не є більше таким самозрозумілим і лише через освіту тримається у житті” [50, s. 150]. Тому вивчення закономірностей функціонування традиційних сюжетів, образів і мотивів легендарно-міфологічного та літературного походження одна з пріоритетних проблем сучасної науки.
Використання конкретними національними літературами певних загальнокультурних зразків (Прометей, Фауст, Дон Жуан, Дон Кіхот та ін.) або універсальних тем і мотивів (двоїстість, безсмертя, робінзонада тощо) дає змогу, на думку А.Нямцу, знаходити і розглядати контактно-генетичні зв’язки, різноманітні типологічні подібності, що постають у процесі тривалого періоду акумулювання загальнокультурного досвіду, який далеко не завжди очевидний і виявляється винятково багатопланово [147, c. 4-5].
Дослідження закономірностей функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу в синхронному плані не означає формалізації окремих сторін міжлітературних зв'язків і взаємодій. Ці взаємодії є закономірним результатом розвитку світової літератури. Вивчення різних теоретичних та історико-літературних аспектів функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу дає змогу ніби реконструювати зближення національних образів світу, художньо осмислених у традиціоналізованих світовою духовною свідомістю онтологічних, поведінкових і аксіологічних моделях індивідуального та колективного буття.
Функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу в світовій літературі ХХ століття показує, що багато літературно-міфологічних структур зберігають свою актуальність протягом століть і постійно виймаються” із загальнокультурної пам'яті для осмислення як загального, так і, головне, національно-історичного. При цьому для забезпечення впізнавання ситуації повинен зберігатися мінімальний комплекс обставин, який стимулює сприйняття подієво-семантичних і аксіологічних домінант традиційного матеріалу в його нових літературних варіантах.
За формально-змістовими ознаками традиційні структури є відносно стійкими і одночасно динамічними системами, основні сюжетно-смислові характеристики яких у нових літературних трактуваннях, зберігаючи вихідне впізнавання, інтенсивно вбирають у себе реалії та проблеми сприймаючого континууму. У цьому процесі спостерігається нестійка рівновага між потенційними можливостями сюжету (образу, мотиву), авторським задумом, який детермінуються духовно-ідеологічними запитами культурного середовища, обмеженнями філософсько-естетичної доктрини панівного літературного напряму (методу), здатністю читацької аудиторії сприймати принципово нову версію та ін.
Широке звернення у світовій художній літературі до образу Роксолани, його функціонування протягом XVI-XX століть на значному географічному просторі, що охоплює Францію, Італію, Німеччину, Польщу, Україну, Туреччину, Австралію, Америку тощо, дає змогу відносити цей образ до категорії традиційного сюжетно-образного матеріалу.
Водночас специфічність цього образу полягає у його багатоплановості: у ньому поєднується певна легендарно-міфологічна ситуація з конструктом легендарно-міфічного персонажа. Теорія традиційних сюжетів і образів (тематологія) визнає закон системної єдності художнього твору, а як частину такої єдності взаємопов’язаність і взаємозумовленість фабульно-сюжетних та образних складників. Як зазначає А. Волков [89], образ, сюжет і мотив різнорівневі, але взаємопов’язані та взаємозумовлені структурні складники літературного (оповідного або драматичного) твору. Але взаємопов’язаність сюжетного та образного (ейдологічного) рівнів не свідчить про їх нерозчленованість. Ці складники автономні, причому один із них може бути домінантним, містити в собі основну ідейно-художню інформацію. Для кристалізації в стійку художню структуру типологічно важливої модельної ситуації, що визначена міфом або породжена безпосередньо життям у його історичному аспекті, потрібне ядро. Таким ядром, „стимулом для кристалізації”, вживаючи вислів К.Чапека, є персонаж, спроможний виконати функцію утворення структури і стати традиційним образом.
Традиційний сюжет і традиційний образ Роксолани тісно взаємопов’язані: інваріантна фабула невідривна від образу-персонажа. Але домінантним складником, багаторазове звернення до якого зробило його традиційним, став образ-персонаж Роксолани.
Персонаж-традиційний образ зазвичай має прототипом реальну людину, яскраву особистість, що увійшла в історичну свідомість і пам’ять народів, провідну дійову особу зображуваних подій, складну, суперечливу, неоднозначну постать. Історичне життя втілює ситуацію, яка є основою традиційного сюжету, проте, основою для створення традиційного сюжету та образу стає не значуща суспільно-політична ситуація, а ситуація психологічна, морально-драматична.
Прототипом Роксолани стала Анастасія Лісовська (1500?1558) з Рогатина, згодом Хюррем Султан, дружина султана Сюлеймана Кануні (Законодавця), яка прославилася в Європі своїм впливом у державних справах Османської імперії. ЇЇ життя і діяльність вже у сучасників отримали неоднозначну, суперечливу оцінку. Подальша трансформація в напрямі традиціоналізації образу, пов’язана з міфологізацією та ідейно-семантичним узагальненням, призвела до часткової втрати історичної й особистісної конкретності подій і персон. С.Л.Утченко, досліджуючи функціонування та сприйняття історичних особистостей у часі, зазначав, що „історична особа завжди інтегрована особа, бо крім початково притаманних їй якостей і властивостей вона збагачується кожною епохою, через яку вона проходить і в якій таким чином вона продовжує жити. Кожна епоха вносить в уявлення про історичну особу щось своє, характерне саме для цієї епохи... Вважається так, що кожна нова епоха відкриває в історичній особі, історичній події ті грані й аспекти, той смисл і значення, те особливе (а інколи й головне!), що було недобачене епохами попередніми” [179, c. 370].
Визначну роль запозичуючої літератури у процесах трансформації традиційного сюжетно-образного матеріалу відзначав на прикладі образу Дон Жуана О.Веселовський: „на характер Жуана всюди накладався, свідомо чи ні, відтінок національності, в середовище якої завела його доля, чи темпераменту поета, у чиєму творі він знов повертався до життя, він ставав жовчним скептиком, песимістом, ніжним романтиком” [87, c. 54-55]. Провідною тенденцією функціонування традиційних сюжетів і образів у діахронній площині є ускладнення їх семантики, виникнення нових структурних модифікацій, відродження раніш „забутих” мотивів. Відтак образ Роксолани у світовій літературі трансформувався у світлі аксіологічних детермінант макбетизму, гамлетизму, валленродизму, фаустіанства тощо, несучи діалектику компромісу і безкомпромісності за складних історичних умов, увійшов у сферу т. зв. галілеївської проблематики, що істотно змінює значення подієвого плану для розуміння внутрішнього світу героїні, її емоційно-поведінкових орієнтирів.
Твори про Роксолану, писані в річищах різних літературних традицій, об’єднує звернення до спільного історичного факту існування дружини султана Сюлеймана Кануні, яка здобула собі визнання не лише в Османській імперії, а й у цілій Європі. Окрім того, важливе місце в літературному опрацюванні теми Роксолани посідає зображення середовища її діяльності та походження особливо в українській художній традиції як передумови формування характеру, мотивації вчинків. Отже, моделюються національні образи” Османської імперії та України, що відбивають певні міжкультурні та літературні відносини, які вивчає одна з галузей компаративістики імаґологія. Хоч ці національні іміджі” країн і народів створюють конкретні особи письменники, образи містять також позаіндивідуальні елементи, знання і пересуди, правду і міфи про інші народи, фіксують процеси рецепції життєвого укладу, ментальності й культури. Отже, порівняльний аналіз художніх інтерпретацій традиційного сюжету та образу Роксолани дає матеріал для вивчення й реконструкції національних образів”, які склалися у річищах західноєвропейської, турецької та української літературних традицій і відбивають певний тип міжкультурних взаємин.
Унікальність традиційного образу Роксолани у світовій літературі в тому, що вже при своєму виникненні він виходив за межі конкретної національно-соціальної дійсності. Географічна залежність сюжету та образу протягом функціонування виконує етикетну функцію. Сам жанр „східної трагедії”, якому завдячує своїм становленням цей образ, був зорієнтований на дистанційоване зображення інонаціонального середовища. Завдяки цьому зображуване набуло понаднаціональної ваги, образ Роксолани сприймався узагальнено. Подальші трансформації образу також відбувалися в цьому напрямі, адже у сприйнятті європейських романтиків Османська імперія та східнослов’янські землі однаково були Орієнтом. Специфічність звернення до теми Роксолани в турецькій, українській, французькій, польській літературах визначається тим, що події XVI ст. розглядаються тут як частка власної європейської історії. „Онаціональнення” образу відбувається вже у ХХ ст. в українській і турецькій літературах. Тож твердження А. Волкова про образ Роксолани як такий, що іманентно належить українській культурі і „лише зрідка виходить за її межі” [89, с. 188], видається необґрунтованим з огляду на тривале його функціонування у французькій, італійській, польській, турецькій, німецькій літературах.
Змістова місткість і багатозначність традиційних сюжетів, образів і мотивів зумовлює їх вступ у процесі творчої літературної переробки в різноманітні структурно-змістові зв’язки, завдяки чому в новому варіанті утворюються оригінальні подієво-семантичні домінанти, здійснюється трансформація канонічних поведінкових комплексів, руйнуються усталені стереотипи сприйняття. При цьому, як правило, в упізнавано-оновленому вигляді зберігаються основні змістові константи, що уможливлюють зіставлення канону та нової літературної версії.
Різноманітність форм рецепції сюжетно-образного матеріалу реалізується на кількох формозмістових рівнях і передбачає багатоаспектний аналіз трансформації як мікроструктурних компонентів, так і всієї художньої моделі з погляду специфіки сюжетоскладання, проблемно-тематичної організації, встановлення оригінальної системи мотивувань та ін.
У літературі ХХ ст. традиційні структури часто виконують роль морально-психологічних моделей, що мають чітко виражені гносеолоічну, поведінкову й аксіологічну функції. Активність міфологічних і легендарних сюжетів зумовлена, з одного боку, загальновідомістю культурних зразків, що використовуються, і багатозначністю їх структурно-змістових характеристик; з другого підкресленою актуалізацією позачасових координат традиційних сюжетів, перенесенням художньої уваги з розробки подієвого плану на всебічне дослідження світоглядних та моральних мотивувань канонічних ситуацій. Завдяки цьому формується багатошаровий асоціативно-символічний підтекст, що встановлює змістові зв’язки і переклички конкретно-історичного, національного з універсальним, вічним. Як слушно зазначив Ф. Фюман, міф „дає змогу порівняти свій індивідуальний досвід <...> з моделями досвіду загальнолюдського” [182, с. 3].
У літературних долях традиційних персонажів сконцентровано матеріальне і духовне життя людства в його найістотніших виявах, складні та інколи трагічні пошуки істини й багатозначність навколишнього світу. Саме тому традиційні сюжети, які містять у собі комплекси загальнолюдських ідей та уявлень, завжди актуальні й тяжіють до осучаснення.
Дослідження специфіки еволюції традиційних структур важлива складова частина порівняльного літературознавства, сенс якого, за слушним зауваженням Б.Реїзова, „не тільки теоретичний. Чим глибше й повніше досліджуємо зв’язки, які єднають літератури планети, тим більше сприяємо взаєморозумінню народів. Ми глибше пізнаємо національні літератури, але не в їх замкненості, а в спілкуванні зі світом... Контакти літератур це зв’язки між народами. Вони допомагають зрозуміти потреби народів і шляхи до майбутнього” [158, с. 217]. Тому розглядаючи факти генетичних, контактних і типологічних зв’язків та подібностей, слід виходити з того, що конкретні інтерпретації традиційного матеріалу часто є виявом загальних тенденцій і закономірностей розвитку світової літератури.
Ця робота є першою спробою системного опрацювання, комплексного порівняльного вивчення художніх творів про Роксолану, особливостей функціонування цього традиційного образу у світовій літературі.
Метою дослідження є з’ясування типологічної та генетичної сутності літературного явища трансформації сюжетно-образного матеріалу у творах про Роксолану, розкриття внутрішніх закономірностей, притаманних літературному явищу як історичному феномену і водночас як літературному факту взагалі в межах національної та, в остаточному підсумку, світової літератури. Поставлена мета зумовлює низку конкретних завдань:
· визначити місце образу Роксолани у світовій літературі;
· розглянути історико-літературний матеріал під кутами зору синхронії та діахронії його становлення і функціонування;
· окреслити характерні риси трьох інтерпретаційних канонів, сформованих у річищах західноєвропейської, турецької, української літературних традицій;
· дослідити характер взаємодії традиційного й оригінально-авторського в нових літературних варіантах;
· визначити інтенційну основу художніх творів, їх провідні мотиви, дати типологічну й поетологічну характеристику;
· розглянути художні інтерпретації образу Роксолани у світлі антиколоніального, феміністичного, орієнталістичного дискурсів, з’ясувати міфічну основу цих інтерпретацій, окреслити структуру і суспільні функції міфу про Роксолану; осмислити вплив національно-історичних, соціально-ідеологічних, морально-психологічних чинників на характер переосмислення;
· встановити ступінь оригінальності трансформації традиційного матеріалу з погляду закономірностей загальносвітового і конкретно-національних літературних процесів та їх домінуючих тенденцій, розглянути вплив нормативних принципів панівного літературного стилю та індивідуальних творчих манер на характер переосмислення.
Об’єкт дослідження твори світової та української літератури, публіцистика й історіографічні праці, в яких ідеться про Анастасію Лісовську (Роксолану). Джерельна база дослідження тексти В. Луцика, А. Лотоцького, О. Назарука, Ол. Лугового, С. Плачинди, Ю. Колісниченка, М. Лазорського, Л. Забашти, П. Загребельного, Ю. Винничука, М. Орлича, Й. Тралова, К. Клемент, К.Фальконера, О. Асени, Т. Тана, Л. Гарделя та ін.
Предмет дослідження сюжети, образи й мотиви (сюжетно-образний матеріал) художніх творів про Роксолану в синхронній і діахроній динаміці у національно-літературному й міжлітературному контексті.
Методологічна основа дисертації зумовлена пошуком наукових підходів, співмірних з об’єктом дослідження. Основоположними тут були компаративістичні студії Д.Дюришина, В.Жирмунського, М.Конрада, О.Ліпатова, К.Пішуа, А.Руссо; щодо порівняльного вивчення сюжету і мотиву праці О.Веселовського, А.Волкова, Ґ.Людтке, П.Меркера, А.Нямцу, Б.Реїзова, Е.Френцель. Уявлення про формування національних образів складалися під впливом праць К. Крейчі, Д. Наливайка.
У дискусивному аналізі семантичної структури тексту, дослідженні його соціокультурного виміру автор спирався на надбання школи французького деконструктивізму (Р.Барт, Ж.Дерріда, Ю.Крістева, Ж.Лакан, Ж.-Ф.Ліотар, М.Фуко).
Концепція міфічної основи образу Роксолани сформувалася на основі структуралістичних та семіотичних ідей Р.Барта, Ю.Лотмана.
Характер поставлених завдань визначив методику дослідження. Основою вивчення літературного явища трансформації сюжетів і образів у творах про Роксолану в річищі світового літературного процесу стали типологічний та порівняльно-історичний методи компаративістики. Вихідним положенням при порівняльному дослідженні явища трансформації сюжетів і образів став примат контексту сприймаючої літератури.
Основу аналізу художніх творів та літературно-критичних інтерпретацій становлять герменевтичний і структурний методи, контент-аналіз та інтент-аналіз (виявлення психологічного змісту тексту та його телеології). Найповнішому висвітленню суті проблеми сприяє історико-культурний принцип аналізу, підхід до інтерпретації образу Роксолани як до самостійного літературного явища, куди, як у систему, входять легенда про попівну з Рогатина, історичні свідчення про Хюррем Султан та рецептивна атмосфера, що визначається риторичним навантаженням художніх творів.
Отже, в роботі використано принцип системного підходу, реалізовано історико-функціональний, порівняльний і типологічний методи, хронологічний принцип розгляду творів. Застосовано також елементи бібліографічного та культурологічного літературознавства.
Стан наукової розробки проблеми. Від зародження компаративістики як науки увагу дослідників привертало функціонування тем, образів, сюжетів, мотивів, міфів у літературах різних народів. Увага до вивчення сюжетів лишається специфічною рисою німецького та французького порівняльного літературознавства і характеризує праці К.Бауергорста [10], Ж.Кальве [16], П.Меркера і Ґ.Людке [61], Е.Френцель [31], Ф.Шмітта [60]. Ці дослідження виходять за межі теорії мандрівних сюжетів і спрямовані на встановлення спільностей, які охоплюють кілька країн. Поль ван Тігем означив такі спільності терміном „світи” світи ідей і почуттів, відтворених у літературі, світи подібних художніх форм, а також світи тем, сюжетів і образів [64, р. 9]. Дослідження цих світів дає змогу встановити ланцюги фактів паралельних чи пов’язаних: віднайти витоки, фіксувати народження, простежити розвиток, оцінити модифікації тощо.
Особливості трансформації конкретного сюжетно-образного матеріалу в різних національних літературах досліджувало багато вчених. Зокрема, предметом вивчення українських літературознавців, окрім світових (загальнолюдських) образів Дон Кіхота, Дон Жуана тощо, стали національні традиційні образи І.Мазепи, Н.Махна, Б.Хмельницького, Марусі Чурай та ін. Окрім фактологічної ваги (введення в літературознавчій обіг невідомих або важкодоступних матеріалів), ці праці містять низку цікавих спостережень і перспективних узагальнень. Однак подібні дослідження орієнтувалися переважно на розгляд специфіки трансформації окремого сюжету, образу чи мотиву в конкретному літературному творі, тому назріла необхідність системного аналізу літературного функціонування традиційних структур з урахуванням закономірностей і своєрідності синхронного та діахронного планів їх трансформації в багатьох національних літературах.
Хоч образ Роксолани входить у коло тематично і типологічно споріднених образів, серед яких Маруся Богуславка [129], Настя Повчанська [174], Еме де Рівері [186], ця тематично-образна сфера мало досліджена літературознавцями. Єдиною натепер спробою дослідження специфіки функціонування в літературі образу Роксолани є розвідка Ірени Книш „Імператорська кар’єра Анастасії Лісовської”, вміщена у книзі „Відгуки часу” [116]. Авторка розглядає еволюцію образу, аналізує деякі твори українських письменників (О.Назарука, Ю.Колісниченка, М.Лазорського), оминаючи увагою сучасні їм інтерпретації іноземних авторів.
В українському літературознавстві ХІХ ст. ім’я Роксолани згадувалося в контексті вивчення фольклорного матеріалу про Марусю Богуславку та спроб його літературного опрацювання. Так, коментарі, присвячені Хюррем Султан, знаходимо в примітках П. Куліша до власної поеми Маруся Богуславка” [129] та в етнографічній праці Историческия песни малорусскаго народа” В. Антоновича й М. Драгоманова [107]. Одну з перших спроб інституювати постать Анастасії Лісовської в українській історії зробив Пантелеймон Куліш в Записках о Южной Руси” [106]. Згадував про Роксолану і дослідник запорозького козацтва Д. Яворницький [187].
Також постать Анастасії Лісовської осмислювали українські сходознавці. Найавторитетнішим дослідженням у цій галузі лишається Історія Туреччини” А. Кримського [126], де окремі розділи присвячено султанові Сюлейману Кануні та його дружині Хюррем Султан. Власне ґрунтовних робіт, присвячених Роксолані, в українському сходознавстві ще немає. Більшість публікацій, що з’являються в українській пресі, мають або публіцистичний характер, або поєднують риси як історіографічних праць, так і літературних творів, через це постать А. Лісовської нерідко набуває в них ознак художнього образу. Подібна синкретичність характеризує статті В. Грабовецького [96], Я. Кося [115], Є. Крамара [124], С. Лящинської [135], М. Савки [162], В. Селезінки [166] та ін.
Розширенню інформаційного поля сприяв переклад українською мовою праці Галіля Іналджика з історії Османської імперії [111].
Малодосліджений період життя Анастасії Лісовської і в межах історії України XVI ст. Вдалою спробою окреслити українсько-турецькі (тюркські) взаємовпливи у процесі заселення Дикого поля й утворення козацтва можна вважати роботу Наталі Яковенко Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVII сторіччя” [188].
У турецькій та західноєвропейській науці життя і діяльність Хюррем Султан розглядають у межах традиційної тюркології та історіографії, а також орієнталістичного й феміністичного дискурсів (З. Дурукан [63], Ч. Улучай [68, 69], А. Акґюндюз [2, 3], А. Рефік [53-56], М. Фоґт-Люерссен [71], Р. Самарджич [164] та ін.).
Наукова новизна даної роботи полягає у постановці самої проблеми образу Роксолани як традиційної структури світової літератури, що не була предметом самостійного вивчення; у дослідженні особливостей становлення і функціонування сюжетно-образного матеріалу творів про Роксолану; встановленні суспільно-естетичних чинників, які спричинили створення трьох канонів інтерпретації. Уперше також здійснено спробу дослідити аксіологічну функцію образу Роксолани в конкретно-історичних умовах.
Теоретичне значення праці полягає в запропонованому історико-культурному підході до вивчення проблеми, принципі поєднання історико-літературного аналізу з теоретичним осмисленням фактів (синхронне і діахронне вивчення літератур), дослідженні літературної інтерпретації методом деконструкції, що дає змогу різнобічно висвітлити проблему шляхом широкого застосуваня елементів багатьох дискурсів.
Дослідження виконано на значному фактичному матеріалі, частина якого вперше вводиться у науковий обіг. Практичне значення одержаних результатів зумовлене також можливістю залучити їх до характеристики літературного процесу ХІХ-ХХ ст., до порівняльного аналізу творів означеної тематики в турецькій, польській, французькій, німецькій, австралійській літературах. Матеріали і висновки дисертації можна застосувати також для поглибленого вивчення курсу історії української, турецької, французької, німецької, австралійської, польської літератур і культур. Окремі положення дослідження можуть стати матеріалом для подальших орієнталістичних, феміністичних, постколоніальних студій.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що:
· уперше досліджено образ Роксолани як традиційну структуру світової літератури, розглянуто етапи традиціоналізації образу та сюжету, особливості функціонування в літературі й культурі;
· зосереджено увагу на трансформації сюжетно-образного матеріалу в національно-літературному й міжлітературному контексті; встановленні типологічної та генетичної сутності літературного явища;
· здійснено спробу системного аналізу проблематики, жанрової специфіки художніх, історіографічних і літературно-критичних творів, у яких ідеться про Роксолану;
· створено концепцію, що відбиває багаторівневість інтерпретації образу Роксолани в українському культурному просторі, дає змогу розглядати цю інтерпретацію з позицій постколоніалізму, фемінізму, орієнталізму тощо;
· обґрунтовано положення про міфічну основу та риторичне навантаження художнього образу Роксолани як носія романтичної національно-визвольної ідеології.
Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі доповідей на таких наукових конференціях: VІІІ міжнародний круглий стіл Історія релігій в Україні” (Львів, 1998), ІІ Всеукраїнська науково-практична сходознавча конференція (НаУКМА, 2000), міжнародна наукова конференція, присвячена 10-річчю незалежності Україна Азербайджан: минуле, сучасне і майбутнє” (КНУ імені Тараса Шевченка, 2001), Міжнародна наукова конференція, присвячена 10-й річниці відновлення дипломатичних взаємин між Україною і Туреччиною Україна Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє” (Київ, 2002).
Публікації: основний зміст роботи відображений у 7 публікаціях (3 основних й 4 додаткових), в тому числі 6 статтях і 1 тезах доповідей на конференціях:
1. Особливості інтерпретації постаті Роксолани в європейських, турецьких та українських джерелах // Мандрівець. 2000. № 1-2. С. 11-15.
2. Специфіка національного усвідомлення Роксолани у творах українських письменників // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка : Серія : Східні мови та літератури. Вип. 6. 2001. С. 52-57.
3. Тема Роксолани в австралійській літературі // Мовні і концептуальні картини світу. 2002. № 7. С. 137-143.
4. Імідж турків та Османської імперії в українських художніх творах про Роксолану // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. К., 2004. Вип. 72. С. 18-25.
5. Ukrayna edebiyati’ndaki Hurrem Sultan” yorumlamasinda stereotiplerin yeri ve rolu // Україна-Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє : Зб. наук. праць. К.: Денеб, 2004. С. 330-335.
6. Особливості цитування тюркських поетів та філософів у романі Павла Загребельного „Роксолана” // Україна Азербайджан: минуле, сучасне, майбутнє / Збірник наукових праць / Упоряд. Туранли Ф.Г. К.: Денеб, 2004. С. 92-95.
7. Релігійне життя Туреччини в епоху Сюлеймана К

Список литературы

ВИСНОВКИ
Протягом століть постать Роксолани привертає увагу митців усього світу. Музична та драмотургійна інтерпретація представлена такими творами: симфонія № 63 La Roxеlane” Й. Гайдна, опера Solimano” Й. А. Гассеса, комедія Roxеlane” С. Десмареса, лірична опера А. Мармонтеля, романтична опера Роксоляна” Дениса Січинського, балет Hurrem Sultan” Невіта Кодалли, п’єси Орхана Асени і Неджаті Джумали, співогра Івана Лаврівського (лібрето Г. Якимовича) та ін.
У царині живопису відомо близько десяти портретів, на яких нібито зображена Роксолана, її малюють і сучасні українські митці, як Валентин-Іван Задорожний (історичний портрет Роксолана”, 1980-1986) та Володимир Костирко.
Але найповніше життя Анастасії Лісовської розкривається в художній літературі. Сюжет про дружину султана Сюлеймана Кануні утворився в руслі класичної трагедії у XVII ст. і розвинувся у творах П.Бонареллі, Ж.Мере, В.д’Алібрі, Ж.Расіна. Однак поетика жанру визначила специфіку трансформації сюжету. Динамічно трансформується тема Роксолани у ХХ ст., до неї звертаються митці різних національних літератур. Сучасні художні інтерпретації образу Роксолани, представлені творами В.Луцика, О.Назарука, А.Лотоцького, М.Лазорського, П.Загребельного, Ю.Колісниченка, С.Плачинди, Л.Забашти, Й.Тралова, К.Фальконера, Л.Гарделя, К.Клемент, Т.Тана, О.Асени та ін., чіткіше відбивають рецептивні тенденції сприймаючої епохи у трансформаціях традиційної структури світової літератури.
Тема Роксолани зберігає свою актуальність протягом століть і постійно видобувається із загальнокультурної пам’яті для осмислення як загального, так і, головне, конкретного національно-історичного. При цьому для забезпечення впізнаваності ситуації зберігається мінімальний комплекс обставин, який стимулює усвідомлення подієво-семантичних і аксіологічних домінант традиційного матеріалу в його нових літературних варіантах. Активними компонентами трансформації теми є як сюжетна колізія, що передбачає невільництво, заміжжя з султаном, інтриґи і загибель синів, так і сам образ героїні, що набуває певної автономності у формі легендарного персонажа.
Як традиційна сюжетно-образна структура, образ Роксолани у світовій літературі має такі диференційні ознаки: впізнаваність, усвідомлене сприйняття реципієнтом як сталого семантико-художнього комплексу; номінація, маркованість, пряме авторське вказування на традиційний образ у назві твору або передмові до нього, орієнтація на сприйняття образу як формозмістової структури, своєрідного „номена”.
У подієвому плані основу драматичної дії становить переважно останній період життя героїні, коли Роксолана набула влади і втручається у справи спадкування престолу, через що гинуть шегзаде Мустафа та син Роксолани Баязид. В українських літературних версіях тут головна увага приділяється не так самому факту інтриґ, як тим політичним та психлологічним мотиваціям, що їх пропонують автори, виходячи з уявлень своєї епохи: Селім має успадкувати престол не лише тому, що він син Роксолани, а й тому, що покликаний змінити політику Османської держави щодо українських земель і захистити їх від набігів. Крім того, дії Роксолани можна трактувати як свідоме шкідництво: знищення Османської держави як помста за невільництво. Тут також долучається алюзивний підтекст, спрямований на активізацію національної свідомості в період панування іншої імперії. Так набуває завершеності українська інтерпретація сюжету, розширена через контамінацію фольклорних мотивів.
Роксолана, за своєю сутністю, є міфологічним персонажем, який безпосередньо створює ситуацію, активізує розвиток дії, провокує конфлікт, зумовлює його трагічній характер. Цим пояснюються динаміка і зміщення імені героїні у літературних версіях сюжету, де, залежно від ситуації, її називають Настунею, Роксоланою, Хюррем. Генералізація сенсу ситуації, здійснювана в одному персонажі, яка концентрує в його змістовому комплексі фундаментальні сутності, на певному етапі починає вимагати смислової і речової конкретизації, яка приводить до істотного зниження зовнішнього рівня абстрагування, „прив’язує” дію до певного хронотопу. Водночас конкретизація хронотопу розширює подієво-семантичний трансформаційний діапазон. Натомість включення трагедійного конфлікту в близьку реципієнтові реальність (Ю.Винничук „Житіє гаремноє”) провокує певні морально-психологічні конфлікти, співзвучні духовним запитам сприймаючої культурно-історичної епохи.
Генералізація сенсу ситуації в одному персонажі (Роксолані) стає причиною поверхового показу історичного тла подій, коли принцип історизму нівелюється під впливом ідеологізування ситуації в українській інтерпретації (твори О. Назарука, С.Плачинди, Л.Забашти, М.Лазорського) або через звуження подієвого плану розкривається в межах орієнталістичного дискурсу (К.Фальконер, К.Клемент). Образ Роксолани за змістовими характеристиками являє собою певну поведінкову модель, яка відображає сутнісні сторони індивідуального та колективного буття. Подібні структури спочатку тяжіють до високого рівня семантичної універсалізації, в результаті якої вони сприймаються в читацькій свідомості як образи-символи, що оновлюються при включенні їх у свідомість іншої культурно-історичної епохи, яка стверджує інше бачення і розуміння навколишнього світу й природи людини. Найбільш очевидним результатом такої рецепційної універсалізації є розширення і збагачення змістового обсягу персонажів (сюжетно-образного матеріалу загалом), ускладнення їх інтегральних характеристик з погляду синхронії та діахронії функціонування.
Рухомість, змінність аксіологічних детермінант образу Роксолани актуалізується через універсалізацію подієвого плану: головною інтенцією українських творів є боротьба за свободу і збереження особистості на чужині тому ця тема популярна на еміграції (І.Книш, М.Лазорський, Є. Маланюк, М.Орлич). Соціально-історичний аспект теми підкреслює залучення історично відомого подієвого плану в загальних рисах, без деталізації. Але ваги набуває національно-побутова конкретизація (введення обрядових епізодів у сцені весілля в повісті О.Назарука, ілюстрація станів героїні цитатами з народних пісень у романі П.Загребельного) як об’єктивізація індивідуально-суб’єктивного, встановлення його родового зв’язку з реалістичним універсумом у різноманітних проявах.
Маючи своєрідну подієву і змістову вибірковість, традиційні часопросторові координати, як правило, встановлюють межі можливого в конкретній трансформації сюжету чи образу, порушення яких приводить до деформації художньо-естетичних і смислових характеристик протосюжетів. Тому змістову традиційність, яка видається очевидною, або прсторово-топографічну прив’язаність нової літературної версії традиційного сюжету треба розглядати з урахуванням соціально-історичних, ідеологічних і морально-психологічних факторів, які домінують у свідомості епохи її створення.
Тема Роксолани у світовій художній літературі під впливом культурно-історичних чинників трансформувалася у своєрідний дискурс Роксолани, що складається з елементів орієнталістичного, антиколоніального та феміністичного дискурсів. Залежно від художньо-естетичної концепції автора у творах, присвячених видатній султані-українці, інтерпретація постаті героїні зазнає впливів тих чи інших студій. Так, праці Ільзе Райке, Ірени Книш, К. Клемент та нарис Ол. Лугового демонструють феміністичний погляд на діяльність Роксолани. Натомість твори більшості українських письменників трактують події у руслі антиколоніального дискурсу. Психологічні візії посідають важливе місце в романах П. Загребельного, О. Назарука, Т. Тана та ін.
Складна подієва структурованість традиційного сюжетно-образного матеріалу передбачає багатоваріантність його функціонування в національних літературах. При цьому традиційна знаковість персонажа, втрачає своє універсальне тяжіння, у більшості сучасних варіантів образу його змістові домінанти орієнтуються на етику й естетику конкретної соціокультурної повсякденності, її буденні уявлення і психологію.
Типологічний аналіз творів, присвячених Роксолані, дає підстави виокремити три інтерпретаційні канони, характерні для європейської, турецької та української літературних традицій, формування яких залежало від конкретних історико-культурних процесів. Зацікавлення темою Роксолани у французькому й італійському драматичному театрі XVI-XVII ст. зумовлене актуальністю турецької тематики через розширення сфери впливу Османської імперії в Європі цього періоду. Тоді й закладаються підвалини європейського канону інтерпретації постаті Анастасії Лісовської. Роксолана у творах Бонареллі, Мере трагедійний персонаж: вона велична, зловісна й страждаюча. Головними сюжетними моментами європейського канону стали такі: піднесення зі стану невільниці до вершин влади, суперництво з першою дружиною Сюлеймана, інтриґи і вбивства Ібрагіма паші та шегзаде Мустафи заради набуття більшої влади, трагічна розв’язка через загибель синів.
Турецька інтерпретація спирається на історичну оцінку ролі Хюррем Султан як надзвичайної султани, що відіграла роль у житті Османської імперії, діючи поруч із своїм чоловіком, султаном Сюлейманом. Центральним сюжетним моментом стає конфліктна ситуація навколо визначення спадкоємця серед синів Сюлеймана. Характерним є вік героїні: це не тендітна дівчинка-підліток української традиції і не хитра честолюбна молода жінка, як в європйських творах. В центрі уваги турецьких авторів друга половина життя героїні, коли, власне, і відбувються драматичні події. Злочинність не є головною ознакою характеру Роксолани. Її дії імпульсивні й пояснюються материнським інстинктом: вона прагне спадку для своїх дітей, але цим порушує закон, що призводить до трагічних наслідків.
Особливе місце Роксолани в українській культурі засвідчує не лише наявність кінематографічної версії за повістю О. Назарука та відкриття пам’ятника легендарній героїні у Рогатині, а й проникнення образу в суспільне життя та побут.
Українські історичні дослідження життя, діяльності та ролі Анастасії Лісовської також перебувають під сильним впливом художньої літературної традиції і засвідчують тенденцію до суб’єктизованого пошуку підтвердження фактами біографії легендарної героїні. Частково такий стан спричинила поверховість студій, що мають швидше публіцистичний, ніж науковий характер, і як наслідок, необізнаність українських авторів зі здобутками західноєвропейської та турецької історіографії у цій галузі. Аналіз використовуваних джерел свідчить про досить обмежену кількість доступних праць іноземних науковців і вказує на майже безальтернативне звернення до праці А. Кримського Історія Туреччини”, де Роксолані присвячено окрему главу.
Саме брак історичних досліджень життя Хюррем Султан та недоступність західноєвропейських і турецьких джерел для українських письменників спричинили однотипність трансформації традиційного сюжету та образу на українському ґрунті, де функцію протосюжету виконує розділ дослідження А.Кримського.
На відміну від західноєвропейської і турецької культурної традиції, де джерелом суспільної та мистецької інтерпретації ставали історичні факти і стійкі перекази, в Україні спостерігається інша тенденція: першоосновою стає саме художня, літературно-мистецька інтерпретація історичної постаті. Якщо турецькій літературі головним мотивом є втручання Роксолани у справи спадку (опіка власних дітей і компрометація шегзаде Мустафи), інтриги проти оточення султана заради набуття більшої влади, а героїня зображається літньою жінкою, то для європейської інтерпретації характерними мотивами є її злочинність, надзвичайність піднесення зі стану невільниці до султани (явище незвичне для Європи, але ніяк не для Османської імперії, де з ім’ям Хюррем Султан пов’язують початок періоду Kadınlar Saltanatı (жіночого султанства)).
Засадами української художньої інтерпретації постаті Анастасії Лісовської стали збірність образу героїні (як представниці багатьох українських дівчат, забраних у неволю), його фолькльоризація та героїзація (у художній формі реалізується національно-визвольна ідея). Ключовими сюжетними мотивами літературних творів стали такі:
· полон під час татарського нападу і продаж на невільничих ринках Кафи і Стамбула (версія подарунку до гарему не розробляється, на відміну від романів Тралова і Фальконера); характерним є епізод перерваного весілля, поширений в українській музично-театральній практиці XIX ст. (опери А.Вахнянина Купало” та М.Лисенка Ноктюрн”).
· любовна сюжетна лінія репрезентує складні міжособистісні стосунки султана Сюлеймана і Роксолани, конфліктні за природою, інтенційні за змістом реалізується ідея сильної особистості героїні, що завдяки коханню підкорила султана, ставиться проблема любові-ненависті, рівності й волі вибору.
· гарем українські письменники трактують неоднозначно: як тло подій у дусі західного орієнталізму, де екзотичність асоціюється з нагромадженням золота, пахощів, зойків, стогонів, лінощів тощо. Але Роксолана також є представницею гарему: вдається до притаманних йому методів боротьби інтриґ, пліток та вбивств. Тому як середовище гарем постає символом зла, ненависті, заздрощів тощо. Водночас спостерігається тенденція до поляризації, протиставлення гарему й героїні, де остання є невинною жертвою обставин, носієм позитивних якостей.
· діяльність Роксолани, її втручання у політику Османської імперії є одним із головних мотивів і водночас найскладнішим у художньому плані для українських письменників. Адже знайти логічне мотивування компромісу легендарної патріотичності героїні з історичними свідченнями про діяльність на користь Османської імперії (потенційного ворога у літературній традиції) авторам удавалося вкрай рідко, що спричинено відсутністю відомостей про функціонування тогочасної держави та механізму прийняття рішень в османському палаці. Поширеним є лінеарно-ідейне спрощення (найяскравіше представлене в повісті С. Плачинди) або діалектика сили й безсилля (роман П. Загребельного).
· зіткнення релігій у житті Роксолани відбувається у двох опозиціях: православно-католицькій та християнсько-мусульманській. Оскільки віра у трактуванні українських авторів є неодмінною складовою національної ідентифікації, а отже, й патріотизму, Роксолана залишається в душі християнкою навіть тоді, коли з тактичних міркувань переходить в іслам. Автори наголошують на поверховості зречення і потаємному дотриманні батьківських звичаїв. Водночас ренеґатством пояснюються злочини героїні (повість О. Назарука). Мотив відступництва, характерний для фольклорної традиції, зустрічається і у творах про Роксолану. Але, хоч доля героїні показова в цьому плані, негативність явища окреслюється шляхом уведення другорядного персонажа.
· мотив розщепленої свідомості: Роксолана зображується на перехресті двох світів: українського, батьківського і турецького, мусульманського, ворожого. Автори вдаються до характеристик турецького й українського в житті героїні, її сприйняття і самоідентифікції, в тому числі й територіальної. Поширеним є трактування турецького світу і турків як ворожого начала із застосуванням стереотипу ворога. У територіальній ідентифікації фігурують і поетизований образ дому, і землі під Рогатином та Львовом, і, навіть Запорізька держава чи Велика Україна. Невід’ємним атрибутом батьківщини для Роксолани є козаки. Ступінь історизму тут пропорційний ідейній заанґажованості автора. В українській інтерпретації постаті Анастасії Лісовської визвольно-заступницька діяльність стала одним з найплідніших мотивів, на ґрунті якого письменники розробляли різні моделі служіння батьківщині. Це уроки державотворення і мудрого управління О. Назарука, політичні кроки П. Загребельного, валленродизм С. Плачинди й Л. Забашти тощо. Найбільш ідейно заанґажованими стали мотиви зображення турків-ворогів та міф про роль російського народу в захисті українців від татарських наїздів.
Українська художня інтерпретація постаті Анастасії Лісовської має синкретичну сутність, адже її основу становлять історичні відомості, художній образ, витворений літературною традицією та суспільна дискусія навколо нього. Незаперечним є місце художнього образу Роксолани (Анастасії Лісовської) в українській національно-культурній динаміці, його роль у творенні моделі нової української ідентичності. Образ Роксолани, виплеканий українською літературною традицією, є носієм національно-визвольної ідеології і має міфічну основу. Концептом українського міфу про Роксолану є патріотизм: незважаючи на випробування, героїня зберегла свою українську сутність, залишилася патріоткою, пам’ятала Батьківщину і докладала зусиль для її захисту. Дискурс Роксолани тісно пов’язаний з романтичною концепцією української національної ідеї, головною метою якої було створення незалежної держави.
Традиційне загальнокультурне сприйняття образу Роксолани в літературі ХХ ст. піддається багатоаспектному змістовому переосмисленню, що за багатьма якісними характеристиками сприймається у напрямі процесів „апокрифізації” традиційних структур. Роксолана тепер не просто класична злодійка (хоч таке бачення героїні домінує у творах О. Асени, Н. Кодалли і К.Фальконера), не наївна закохана романтична дівчина (цей погляд, репрезентований оперою Д.Січинського, розвинувся у творах О.Назарука, А. Лотоцького, М.Орлича та М.Лазорського). Образ Роксолани у сучасній світовій літературі трансформувався в світлі аксіологічних детермінант „макбетизму”, „гамлетизму”, „валленродизму”, „фаустіанства”, „галілеївської проблематики” і т. п., що істотно змінює значення подієвого плану для розуміння внутрішнього світу героїні, її емоційно-поведінкових орієнтирів.
Література ХХ ст. послідовно руйнує декларативний поведінковий схематизм легендарно-міфологічних „злодіїв” і „злодійок”, стверджує сутнісну амбівалентність онтологічних і ціннісних основ їх характерів. Іншими словами, розробляючи традиційні структури, письменники намагаються заповнити вихідну одновимірність соціально-ідеологічних та інших прагнень драматичними суперечностями людських характерів з різницею, а інколи й полярністю їх мотиваційно-аксіологічних спонук. Продуктивно стверджується співзвучність, співпричетність загальновідомих структур запитам культурно-історичної сучасності епохи-реципієнта.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Adam A. Histoire de la littérature française au XVII siécle. Paris, 1948. 8 v.
2. Akgündüz A. Islâm hukukunda kölelik câriyelik müessesesi ve Osmanlı’da Harem. Istanbul: OSAV, 1995. 472 s.
3. Akgündüz A., Öztürk S. Bilinmeyen Osmanlı. Istanbul: OSAV, 1999. 528 s.
4. Ankersmit F. Historiographi and Postmodernism // History and Tropologi. The Rise and Fall of Metaphor. Bercley Los Angelos; London: University of California Pres, 1994. P. 115-124.
5. Anusik Z., Stroynowski A. Rzewuski Stanisław Ferdynand // Polski Słownik Biograficzny. т. XXXIV/1. Wrocław-Warszawa-Kraków, 1992. S. 168.
6. Asena O. Hurrem Sultan. Ankara, 1998. 130 s.
7. Aszkenazy Sz. Listy Roxolany // Kwartalnik Historyczny. Lwόw, 1896. S. 112-114.
8. Aubigné A. d'. Histoire universelle. Amsterdam, 1626. 3 v.
9. Barthes R. Mythologies. Paris: Seuil, 1957. 345 p.
10. Bauerhorst K. Bibliographie der Stoff- und Motivgeschichte der deutschen Literatur. Berlin, 1932. 278 s.
11. Bennasar B., Bennasar L. Les Chrétiens d’Allah: L’histoire extraordinaire des renégats, XVI-XVII siécles. Paris: Perrin, 1989. 582 p.
12. Berühmte Frauen der Weltgeschichte: Sechs Betrachtungen von Ilse Reicke. Berlin: Herbig, 1931. 335 s.
13. Bizos G. Etudes sur la vie et les œuvres de Jean de Mairet. Paris, 1877. 368 р.
14. Bonarelli P. Solimano. Firenze, 1620. 98 p.
15. Busbequii episstolae. Hannover, 1629. 345 s.
16. Calvet J. Les types universels dans la litérature française. Paris, 1964. 287 р.
17. Campanella T. The Sity of the Sun: A poetical Dialogue/ Paperback, 1982. 173 р.
18. Çelebi A. Kunh al-ahbar /Basılmamış kısımlar/. Istanbul üniversite kütüphanesi. №5959. var. 341.
19. Chronicorum Turcicorum, a Lonicero. т. 1. Frankfurt-a-Mein, 1586. 735 s.
20. Clement C. Hurrem Sultan. Istanbul, 1999. 159 s.
21.Croce B. Storia delia etá barocca in Italia. Bari, 1929. 640 р.
22. Cronia A. La conoscenza del mondo slavo in Italia. Padova, 1958. 234 p.
23. Croutier A. Harem - Die Welt hinter dem Schlerer. München, 1989. 276 s.
24. Deltour F. Les ennemis de Racine au XVІІ siécles. Paris, 1892. 145 р.
25. Doğuştan günümüze büyük islam tarihi / Red. H. D. Yıldız. C. 10. Istanbul, 1993. 605 s.
26. Durišin D. Z dejin a teorie literarnej komparatistiky. Bratislava, 1970. 365 s.
27. Eco U. Anlatı Ormanlarında Altı Gezinti. 3. Basım. Istanbul, 1996. 167 s.
28. Falconer C. Harem. Hardcover, 1993. 434 p.
29. Falconer C. Hurrem Sultan. Istanbul: Pencere Yayınları, 2000. 512 s.
30. Franko I. Charakterystyka literatury ruskiej XVI-XVIII w. // Kwartalnik historyczny. Lwόw, 1892. S. 714-715.
31. Frenzel E. Stoffe der Weltliteratur: Ein Lexikon dichtungsgeschichtlicher
Langsschnitte. Stuttgart, 1983. 275 s.
32. Gardel L. Dawn of the Beloved: A novel of Suleyman the Magnificent and the rise of the Ottoman Empire. Montreal-New York-Paris, 2003. 192 p.
33. Gibb E. A Histori of Ottoman Poetri. vol. III. London, 1904. 276 s.
34. Gosławski M. Podole. Warszawa, 1878. 68 s.
35. Hammer J. de. Histoire de l’Empire Ottoman depuis son origine jusqu’a nos jours. Trad. de l’allemand par J.-J. Hellert. V. 5. Paris, 1836. 639 s.
36. Jorga N. Geschichte des Osmanischen Reiches. Berlin, 1909. т. 2. 450 s.
37. Kieniewicz S. Rzewuski Wacław Seweryn // Polski Słownik Biograficzny. т. XXXIV/2. Wrocław-Warszawa-Kraków, 1992. S. 181.
38. Knolles R. The general history of the Turcs. London, 1603. 1175 p.
39. Königsdorf J. Im Dunst des Serails // Des Tagesspigel. 1999. 9 Februar. S. 14.
40. Krejci K. Problemy literarni Komparatistiky // Impuls. 1968. № 2. S. 114-115.
41. Kronika Marcina Bielskiego // Zbiór dziyepisów polskich. т. 1. Warszawa, 1764. 676 s.
42. Lamb H. Suleiman the Magnificent, Sultan of the East. N.Y.: Garden City, 1951. 427 s.
43. Le relazioni degni ambasciatori Veneti ai Senato raccolte, annotate ed edite da Eug. Alberi. т. ІІІ (=сер. 3, т. І) Флор., 1840; т. VІ (= сер. 3, т. ІІ). Флор. 1844; т. ІХ (= сер. 3, т. ІІІ), Флор., 1855.
44. Leak A. Roland Barthes: Mythologies. London: Grant & Cutler, 1994 598 р.
45. Lessing G. E. Hamburgerische Dramoturgie. Auswahl. Paderborn, 1993. 208 s.
46. Loseff Lev On the Beneficence of Censorship: Aesopian Language in Modern Russian Literature. München: Sagner, 1984. 368 p.
47. Martino P. L'Orient dans la littérature française au ХVII et XVIII siécles. Paris, 1906. 386 p.
48. Meram A. K. Padişah Analari. 3. bsk. Istanbul: Toplumsal Dönüsüm Yayinlari, 1996. 694 s.
49. Milli Eğitim Bakanlığı Islam Ansiklopedisi. Cilt 5. Istanbul, 1985. 685 s.
50. Pichois Cl., Rousseau A.-M. Vergleichende Literaturwissenschaft: Eine Einfűhrung in die Geschichte, die Methoden und Probleme der Komparatistik / Deutsch von P.A.Bloch. Dusseldorf: Padagogischer Verlag Schwann, 1971. 220 s.
51. Preważna legacia i.o. Krysztofa Zbaraskiego do Najjasniejszego Sułtana cezarza tureckiego Mustafy. wr. 1621: Poezje Samuela z Skrypny Twardowskiego. Kraków, 1861. 216 s.
52. Racine J. Œuvres. Paris, 1883. T. 2; Paris, 1887. T. 5
53. Refik A. 16. Asırda Istanbul Hayatı: 1553-1591. 2. bsk. Ankara: Maarif Vekaleti, 1935. 234 s.
54. Refik A. Osman oğulları. Ankara: Başvekâlet Müdevvenat Matbaası, 1933. 20 s.
55. Refik A. Tarihte kadın simaları. Istanbul: Ahmet Halit Kitaphanesi, 1931. 127 s.
56. Refik Altınay A. Kadınlar Saltanatı: 2 Cilt. Istanbul: Tarih VakfıYurt Yayınları, 2000.
57. Russia seu Moscovia, itemque Tataria. Leiden, 1630. 534 s.
58. Sacher-Masoch L. von Ein weiblicher Sultan - Die Liebesnacht einer Despotin Berlin, 1950. 382 s.
59. Sakaoğlu N. Muhteşem Süleyman’ın büyük aşkı Hürrem Sultan // Skylife. 2000. № 11. S. 140-151.
60. Schmitt F.A. Stoff- und Motivgeschichte der deutschen Literatur. Berlin, 1959. 276 s.
61. Stoff- und Motivgeschichte / Hrsg. P.Merker, G.Lüdtke. Berlin, 1963. 395 s.
62. Tan M. Turhan Hurrem Sultan. 3. Baskı. İstanbul, 2003. 576 s.
63. The Harem of the Topkapı Palace / by Zeynep M. Durukan. İstanbul, 1973. 113 s.
64. Tieghem P. van Le Preromanisme. Etudes d’histoire literature europeenne. Paris, 1924. 253 p.
65. Tournefort P. de Relation d’un voyage du Levant. т. ІІ. Lіоn, 1717. 354 s.
66. Tralow J. Roxelane. Hamburg, 1999. 510 s.
67. Turkiye Cumhuriyeti Başbakanlik Devlet Arşivleri Osmanli Arşivi Dairesi (Sultanahmet, Istanbul). Hürrem Sultan Bölümü. Mühimme. Dosya 5. No 814; Dosya 6. No 50 - 67.
68. Uluçay Ç. Harem’den Mektuplar. Istanbul, 1956. 189 s.
69. Uluçay Ç. Padişahlarin Kadinlari Ve Kizlari. Istanbul, 1996. 336 s.
70. Vitae et icons Sultanorum Turcicorum, principum persarum aliorumq illustrium Heroum et Heroinarum ab Osmane usq. Ad Mahometem II. Francfort ad Moen. AD M.D.VCVI (1596). 1596 p.
71. Vogt-Lüerssen М. 40 Frauenschicksale aus dem 15. und 16. Jahrhundert. Tirol, 1999. 215 s.
72. Waldren M. Colin Falconer, Australia’s one man duo on the international thriller lists // The Weekend Australian. 1998. № 24. P. 45-47.
73. Zbiór pamiętników historycznych o dawnej Polsce z rękopisów, tudzicz dzieł, przez J. U. Niemcewicza. т. ІІ. Lwόw, 1882. 634 s.
74. Żigota Pauli Starożytnasti Galicijskie. Lwów, 1838. 128 s.
75. Zinkeisen W. Geschichte des osmanischen Reihes in Europa. Hamburg-Gota, 1840, 1856-1863.
76. Архимович Л. Українська класична опера. Історичний нарис. К., 1957. 312 с.
77. Астаф’єв О. Образ і знак: Українська емігрантська поезія у структурно-семіотичній перспективі. Монографія. К.: Наук. Думка, 2000. 268 с.
78. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поетика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. Г. К. Косикова. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
79. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. 424 с.
80. Білецький П. Український портретний живопис XVII - XVIII ст. Проблеми становлення і розвитку. К.: Мистецтво, 1969. 319 с.
81. Білоцерківець Н. Література на роздоріжжі // Критика. 1998. №1. С. 14.
82. Будеволя Гpицько [Танячкевич Д.] Слівце правди Oziennik-ові Literack-ому про нашого батька Тараса Шевченка // Вечерниці. 1862. №39. 29 лист. С. 332.
83. Будзиновський В. Бранка: Історичне оповідання. Львів, 1938. 56 с.
84. Вейман Р. История литературы и мифология: Очерки по методологии и истории литературы. М.: Прогресс, 1975. 182 c.
85. Веселовский А.Н. Историческая поэтика/Вступ.ст. И.К.Горского; сост., коммент. В.В.Мочаловой. М.: Высш.шк., 1989. 406 с.
86. Веселовский А.Н. Поэтика сюжетов // Веселовский А.Н. Историческая поэтика /Ред., вступ.статья и прим. В.М.Жирмунского. Ленинград: Худ. лит., 1940. С. 500-528.
87. Веселовский А. Этюды и характеристики. Т.1. М., 1912. 184 c.
88. Винничук Ю. Житіє гаремноє. Львів: Піраміда, 1996. 104 с.
89. Волков А. Традиційні сюжети та образи // Літературознавча компаративістика. Тернопіль, 2002. С. 181-216.
90. Вольтер. Собрание сочинений: В 3-х томах / Б. Т. Грибанов (ред.). Т. 1. М.: Литература: РИК Русанова: Сигма Прес, 1998.