Російська рецепція Томаса Мура в XIX столітті : Российская рецепция Томаса Мура в XIX веке

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Г. С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису
Горішна Лариса Владиленівна

УДК 821. 161. 2

Російська рецепція Томаса Мура

в XIX столітті

Спеціальність 10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття вченого ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Фрізман Леонід Генріхович,
доктор філологічних наук,
професор

Харків 2005

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП

3

РОЗДІЛ I. ТОМАС МУР І ЙОГО ТВОРЧІСТЬ У РОСІЙСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ ТА КРИТИЦІ ХІХ ст.

10

1.1. Історія вивчення творчості Т. Мура в ракурсі компаративістського дослідження

10

1.2. Відгуки про Т. Мура в російській періодиці 20-х років ХІХ ст.

19

1.3. Біографічний огляд у «Вітчизняних записках»

31

1.4. Стаття про Т. Мура в підручнику Томаса Шоу

37

1.5. Некрологи 1852 року

40

1.6. Репутація Т. Мура в оцінці О.В. Дружиніна

47

РОЗДІЛ IІ. РОСІЙСЬКІ РОМАНТИКИ І ТОМАС МУР

56

2.1. І. Козлов перекладач Томаса Мура

56

2.2. Нове про вірш П.А. В’яземського «Сльоза»

70

2.3. Російський погляд на біографію Байрона, написану Т. Муром

73

2.4. Поема «The Light of the Haram» в перекладі Д. П. Ознобишина

78

2.5. М. Лермонтов і Томас Мур

86

2.6 Лірика Т. Мура в Росії 30х років XIX ст.

111

2.7. Прозовий переклад М. Басаргіна вірша Т. Мура «On Music»

119

РОЗДІЛ III. ЛІРИКА ТОМАСА МУРА В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

124

3.1. Переклади 60-х років ХІХ ст.

124

3.2. О.М. Плещеєв, Ф.О. Червинський перекладачі Т. Мура

139

3.3. «Irish Melodies» в перекладах 70-80-х років ХІХ ст.

153

3.4. Критичні оцінки кінця XIX ст.

168

ВИСНОВКИ

174

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК

185
204

ВСТУП
Актуальність теми
Компаративістське дослідження передбачає розгляд подібності і відмінності, взаємозв’язку і взаємовпливу національних літератур у їх діалектичній єдності, оскільки «контактно-генетичні зв’язки і типологічні сходження дві сторони єдиного процесу ... Схожість явищ створює реальні умови для літературних зв'язків і впливів». [118, 6] Такий підхід дозволяє побачити в літературному явищі, з одного боку, національно-специфічне, властиве лише цій літературі, з іншого боку, загальне, глобальне, властиве літературі світовій. Світова література це діалектична єдність усіх національних літератур. Рядом з диференціацією національних літератур, їх інтенсивним розвитком відбувається інтеграційний міжлітературний процес, посилена взаємодія і взаємопроникнення літературних явищ (цей процес іде давно і не втрачає своєї актуальності). У зв’язку з цим компаративістські дослідження в галузі літератури є значущими і відповідають потребам сучасної гуманітарної науки.
Відповідно до сучасних уявлень про порівняльне літературознавче дослідження [17; 23; 37; 57; 61; 62; 64; 101; 133] в нашій роботі розглядаються прямі «впливи» і зв’язки російської та англійської літератури, які умовно називають «зустрічними течіями», хоча рух відбувається, як правило, з боку літератури, що сприймає. Це пояснюється тим, що ця література (що сприймає) звертається до досвіду іншої національної культури лише тоді, коли подібна потреба виникає в ході її власного розвитку. У коло такого «активного відбору» російської культури потрапляє англійська романтична література. Компаративісти доводять, що жодна література не може плідно розвиватися поза спілкуванням з літературами та культурами інших народів. Зв’язок англійської літератури з російською триває близько двох сторіч. Вплив англійського інтелектуального життя на російські уми почав виявлятися з першої чверті ХІХ століття і спершу носив переважно діловий характер. [35] Завдяки діловим зв’язкам почалося поступове зближення з англійською літературою [35, 134].
Англійський романтизм як споріднене явище викликав пильну увагу в російських романтиків ХІХ століття.
Ми звертаємося до творчої спадщини Т. Мура (1779-1852) поета, прозаїка, сатирика, полеміста, який був однією з найбільш блискучих постатей англо-ірландського романтизму. Він залишив колосальну спадщину, був у пошані ще за життя, а в епоху англійського регентства мав широку популярність не тільки в Англії й Ірландії, але і в Америці, а також у центральній Європі, де його разом із Дж. Байроном і В. Скоттом сприймали як втілення англійського романтизму. Т. Мур один із романтиків, що своєю творчістю помітно вплинув на багатьох представників європейських літератур.
Т. Мур один із перших зміг подолати невідповідність між загальноєвропейськими і національно-специфічними формами поетичного мислення й вираження, піддавши серйозному перегляду саме поняття літературної спадковості. У межах національної культури він розв’язував виняткове завдання об’єднати і творчо осмислити надбання попередніх поетичних поколінь. Його творчість увібрала в себе образну систему прадавнього ірландського епосу і ритмічно-мелодійну палітру народної пісні, класичну простоту античних авторів і блискучі досягнення поетів-єлизаветинців, духовну напруженість бароко, витонченість рококо, інтелектуальність і публіцистичність епохи Просвітництва. Однак він був романтиком, і широкий спектр нових художніх відкриттів передромантизму (насамперед англійського і французького) став основою його творчості, визначив синкретизм жанрових новацій. Самоцінна особистість у романтика живе своїм внутрішнім світом, що є вираженням неповторного щиросердечного складу самого автора. З цим пов’язаний і ліричний характер творчості Т. Мура.
Вивчення творчості Т. Мура та його рецепції в Росії без урахування ґрунтовних досліджень романтизму, здійснених у багатьох працях [73; 84; 96; 97; 109; 145; 146; 168], на наш погляд, є неможливим. Особливістю романтичного мистецтва є перевага в ньому суб’єктивно-ліричного моменту. Зображення переживань героя, ставлення героя до життя для романтика важливіше, ніж зображення самого життя. Людина і світ от що насамперед хвилювало поета. З усіх мистецтв романтики віддавали перевагу музиці, тому що у світі її звуків повніше й багатогранніше, на їхню думку, знаходив вираження внутрішній світ людини. І тому в творчості Т. Мура поезія і музика звучить в унісон.
Незважаючи на те, що існує багато критичної літератури про творчість Т. Мура та поодинокі видання вибраних перекладів [38; 39], дотепер немає монографічного дослідження, присвяченого його творчості, отже, немає в російській літературі і загальної картини рецепції його творчого доробку.
Спираючись на доступні сьогодні документальні дані, праці критиків та істориків літератури, ми переосмислили і розширили існуючі уявлення про рецепцію творчості Т. Мура, накреслили нові перспективні напрямки дослідження, адже тема недостатньо вивчена в ракурсі компаративістського аналізу. Актуальність дослідження зумовлена й потребою подальшого вивчення російсько-зарубіжних зв’язків і проблеми сприйняття творчості окремого інонаціонального письменника в російському літературному процесі XIX століття.
Зв’язок роботи з науковими планами і програмами.
Дисертація виконана відповідно до наукової тематики кафедри російської і світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди; тема її затверджена Вченою радою в галузі літературознавства (протокол № 6 від 22.12.2000 р.)
Мета дослідження полягає у створенні повної картини рецепції Т. Мура й висвітленні зв’язків його творчості з російською літературою. Відповідно до предмета і мети визначено такі завдання дослідження:
здійснити історичний огляд вивчення творчості Т. Мура і його впливу на інонаціональні літератури;
систематизувати наявні критичні матеріали щодо сприйняття Т. Мура в російському літературному процесі;
проаналізувати специфіку перекладів поетичних творів Т. Мура;
виявити «мурівські» мотиви у творчості російських поетів;
вивчити типологічний збіг у творчості Т. Мура й російських авторів.
Об’єкт дослідження російські переклади ліричних творів Т. Мура: «Irish Melodies» («Ірландські мелодії») поетичні тексти, написані для народних мелодій; роман у віршах і прозі «Lalla Rookh» («Лалла Рук»); деякі твори з «Juvenile Poems» («Юнацькі вірші»), біографічні праці про Дж. Байрона і Шерідана та критичні замітки у російських періодичних виданнях (рецензії, спогади, відгуки).
Предметом дослідження є особливості сприйняття творчості Т. Мура російськими читачами; творче засвоєння іномовного письменника ремінісценції в художніх творах, генетично-контактні збіги (анології); специфіка перекладів творів Т. Мура російськими поетами.
Методи дослідження.
Відповідно до сучасних уявлень про порівняльне літературознавче дослідження в дисертаційній роботі використано такі методи: порівняльний та історико-функціональний, що передбачають аналіз історичної зумовленості написаних поетичних творів; методи компаративістики, які враховують відмінності, невідповідність між оригіналом і перекладом, адаптацією і переробкою з використанням елементів теорії перекладу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що проаналізовані факти російської рецепції творчості Т. Мура розглядаються у комплексній єдності й безпосередньому зв’язку з послідовними етапами російського літературного процесу. Дисертанткою досліджено раніше невідомі відгуки на творчість Т. Мура (рецензії, спогади), подано історико-літературний коментар маловідомих відгуків у російських періодичних виданнях (особливо другої половини XIX ст.). Зібрано велику кількість перекладів творів Т. Мура на європейські мови (Додаток), що дозволило підтвердити безумовну популярність творчості ірландського поета-романтика в Європі. Установлено літературні джерела балади І. Козлова «Озеро мертвой невесты»*, простежено художній вплив перекладу І. Козлова «Вечерний звон» на творчість його сучасників і поетів наступного покоління, виявлено деякі нові ремінісценції, що увійшли в лірику М. Лермонтова через переклади І. Козлова. Виявлення численних ремінісценцій в романі М. Лермонтова «Вадим», у східних повістях «Ангел смерти» та «Измаил-Бей» дозволило зіставити ці твори з творами Т. Мура. Установлено тематичний зв’язок між перекладом В. Оліна «К плачущей Юлии» та віршем П. В’яземського «Слеза». Підтверджено також, що джерелом «Песни полночи» М. Семенова є вірш Т. Мура «Сome, Play Me That Simple Air Again», який включався у найповніші зібрання його творів. Уперше проаналізовано переклади другої половини XIX ст., що належать А.Д. Абамелек-Баратинській, М.М. Бахтіну, П.В. Бикову, Ю.В. Доппельмайєр, В.І. Жукову, І.М. Кондратьєву, Л.П. Лебєдєвій, К.К. Случевському, Л.Г. Уманцю, Ф.О. Червинському, Л.І. Пальміну, М.О. Іваницькому та іншим. Це дало змогу розширити уявлення як про творчість і особистість ірландського поета, так і про перекладацьку діяльність маловідомих чи забутих російських літераторів. Розглянуто уперше присвячені Т. Муру статті в зарубіжних ліцейських та університетських підручниках, виданих у Росії.
Практичне значення дисертаційного дослідження визначається його новизною, а також тим, що отримані результати можуть бути використані для подальшого вивчення літературних взаємозв’язків та у викладанні порівняльного літературознавства, історії російської і зарубіжної літератур, при складанні посібника з історії російських художніх перекладів, відповідних спецкурсів і проведенні спецсемінарів у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації.
Окремі розділи дисертаційної роботи обговорювалися на наукових семінарах викладачів кафедри філології Військового інституту внутрішніх військ МВС України (м. Харків, 2000 - 2003). Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних конференціях № 4, 5, 9 «Чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица» (м. Харків, 1999, 2000, 2004), на науковій конференції «Англійська та канадська літератури» (Канада, м. Сант-Жан, 2002), на міжнародній науковій конференції «Література в контексті культури» (м. Дніпропетровськ, 2003). Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданні кафедри російської і світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди (2004).
Основні положення дисертації знайшли відображення в публікаціях:
1. Горішна Л.В. Поняття «байронізму» та «байронівського героя» у світовій літературі // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Сер. літературознавство. Харків: ХДПУ 1998. Вип. 4 (15). С. 23-27.
2. Горішна Л.В. Рецепція Томаса Мура у французькій літературі// Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Сер. літературознавство. Харків: ХДПУ 2000. Вип. 1 (25). С. 32-37.
3. Горішна Л.В. Вплив національно-визвольного руху Ірландії на творчість її сина поета Томаса Мура // Наукові записки ХДПУ імені Г.С.Сковороди. Сер. літературознавство. Харків: ХДПУ 2000. Вип. 2 (26). С. 39-42.
4. Горішна Л.В. Порівняльна характеристика лірики Томаса Мура і Лермонтова // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Сер. літературознавство. Харків: ХДПУ 2001. Вип. 1 (28). С. 27-33.
5. Горішна Л.В. «Вечірній дзвін» Томаса Мура в перекладах // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Сер. літературознавство. Харків: ХДПУ 2001. Вип. 2 (29). С. 58-62.
6. Горішна Л.В. Томас Мур у перекладах поетів 70-х років ХІХ ст.// Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Сер. літературознавство. Харків: ХДПУ 2002. Вип. 1 (30). С. 43-50.
7. Горишная Л.В. А.Н. Плещеев переводчик Томаса Мура // Тезисы доклада на «Четвертых чтениях молодых ученых памяти Л.Я. Лившица». ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Харків. 1999. С. 6.
8. Горишная Л.В. Статья об ирландском поэте Т. Муре в учебнике Томаса Шоу // Тезисы доклада на «Пятых чтениях молодых ученых памяти Л.Я. Лившица». ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Харків. 2000. С. 6.
9. Горишная Л. В. Т. Мур в восприятии М. Цебриковой. // Тезисы доклада на «Девятых международных чтениях молодых ученых памяти Л. Я. Лившеца». ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. Харків. 2004. С. 17.
Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури і додатку. Загальний обсяг дисертації 211 сторінок, з них 184 основного тексту. Список використаної літератури містить 209 найменувань.

* Тут и далі назви творів в перекладах, журнали і газети російською мовою.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Російська рецепція Томаса Мура в рамках ХІХ століття невід’ємна від історії російської культури, від складного поступального розвитку російської словесності. Багатьма новими фактами, уточненнями наше дисертаційне дослідження підтверджує, що при всій характерній елегійності й естетичній скромності, при удаваному тяжінні до периферії літературного процесу, творчість Томаса Мура залишила яскравий слід у духовному житті російського суспільства. Романтична поезія створювала яскраві картини духовного життя людей, розкривала трагедії людської душі, що були викликані суперечностями життя. Романтики показували складність і протиріччя почуттів і конфліктів, що виникали не тільки за умови зіткнення людини з несприятливими умовами дійсності, а й боротьбою пристрастей у своїй власній душі. Романтизм став першим літературним напрямком, який базувався на загально-культурному зрушенні і змінив світосприймання людей епохи.
Письменники і поети, серед яких були величини світового рівня, сприймали образи й мотиви лірики Т. Мура, захоплювалися його поетичною фантазією, наслідували його стиль, плідно розвивали його жанрове новаторство. Важко переоцінити значення орієнталізму цього поета для розвитку та розцвіту російського романтизму.
У перші два десятиліття (кінець 10-х початок 30-х років перший період особливої популярності ірландського поета) рецепція Т. Мура збігається з розквітом російського романтизму, а в суспільній сфері з діяльністю декабристів, що цінували волелюбну спрямованість лірики ірландського поета-патріота, співця національно-визвольного руху. Значення Томаса Мура для російської літератури пушкінської пори визначається вже тим, що його твори перекладали видатні майстри художнього слова, відомі поети (В.А. Жуковський, П.А. В’яземський, І.І. Козлов). Не обійшли його увагою О.С. Пушкін, М.В. Гоголь, А.І. Подолинський, В.К. Кюхельбекер. У цей період ознайомлення з лірикою Т. Мура відбувалося головним чином через вільні переклади, що найчастіше замовчували ім’я автора, якого перекладали.
Нами було зібрано велику кількість перекладів творів ірландського романтика на французьку, німецьку, польську та інші мови (Додаток), що є підтвердженням популярності Т. Мура в Європі ще за життя.
Гучний успіх мемуарів про Дж. Байрона надавав початковому періоду рецепції Т. Мура незвичайного характеру: можна зазначити, що до 1830 р. Т. Мура більше перекладали, ніж писали про нього у пресі. Проте нам удалося знайти нові журнальні публікації уривків із самої біографічної праці Т. Мура. Після виходу у світ «Letters and Journals of Lord Byron» співвідношення перекладів і критичних відгуків різко змінюється, хоча назвати критичним осмисленням сукупність розрізнених дрібних публікацій ще не можна, бо у своїй більшості вони є судженнями загального характеру про місце Т. Мура в англійській літературі, про його творчість, про людей, з якими він підтримував дружні стосунки тощо.
У дисертації детально розглядається стаття О. Горковенка, що мала полемічний характер, в якій автор висвітлив і прокоментував низку російських публікацій про Т. Мура, що передували цій статті. На очевидних запозиченнях із французьких критичних статей (що підтверджується багатьма посиланнями на французьких критиків) побудовано публікацію І. Крешева, який також був перекладачем Т. Мура. Тут простежується тенденція до естетизування поезії Т. Мура, представлення його як художника, що не описував пороки і страждання. Зовсім протилежної думки дотримувався такий знавець англійської літератури, як О. Дружинін. Він єдиний з російських критиків помітив зародження вже в середині ХІХ ст. в англійській критиці тенденції до применшення значення творчого доробку Т. Мура і вбачав певний зв’язок між такою недооцінкою і виданням мемуарів. Це применшення розглядалося ним як найцікавіша подія у британській словесності і журналістиці. Російський критик спробував розкрити причини популярності Т. Мура і з’ясувати, що власне приваблювало в особистості поета, який подарував європейській словесності багато блискучих суджень. У дисертаційній роботі наводиться рукопис начерку статті О. Дружиніна про твір «The Fire-Worshippers» (не опублікований раніше) третю вставну поему з роману «Lalla Rookh».
Серед російських перекладачів Т. Мура особливе місце посідає І. Козлов, майстерні переклади якого суттєво вплинули на творчість російських романтиків і, насамперед, М. Лермонтова. Це дозволило по-новому подивитися на порівняння й образні паралелі. Наприклад, порівняльний аналіз перекладу вірша «As a Beam O’er the Face of the Waters May Glow» «Луч ясный...» І. Козлова виявив переакцентування змістовних моментів. Інакше розглянуто ключовий образ позбавленого життєвих соків, але все ще зеленого листу, відзначено запозичення різними поетами образної картини гри променя і води, як прихованих життєвих сил природи (наприклад, у зарисовці «Все тихо полная луна» М. Лермонтова). Як показали наші наступні дослідження, романс став відправною точкою для подальших спроб прочитати оригінал (переклади М.П. Вронченка, О.Г. Степанової, О.М. Плещеєва).
Інша доля віршу «Those Evening Bells», в перекладі романсу «Вечерний звон» І.І. Козлова. Прямий і безпосередній вплив цього перекладу простежується в ліриці Є.П. Ростопчиної, Д.В. Давидова, А.А. Фета, Я.П. Полонського. Естафету поетичних відгуків на цей твір продовжують у своїй творчості О.О. Блок, В.Я. Брюсов, А.А. Ахматова. В історико-функціональному аспекті розглянуто переклад І.І. Козлова «Молодой певец» (1823), що був першим у низці наступних восьми перекладів. Нам удалося встановити літературне джерело балади «The Lake of the Dismal Swamp» («Озеро мертвой невесты»). Тут пролунали майже всі основні мотиви пізньої творчості І. Козлова: спогади про втрати, загублене щастя, бажання знайти заспокоєння у мріях про загробне блаженство.
Розглянуто нами також окремі переклади з «Juvenile Poems» циклу, що не мав популярності в Росії ані в період розквіту романтизму, ані пізніше. Можна пояснити це тим, що любовна лірика Т. Мура, заснована на творчому переопрацюванні тем і образів античних авторів, для російських романтиків, які сприймали античну літературу безпосередньо, видавалася малоцікавою і навіть багато в чому опанованою наприкінці XVIII ст. поетичним досвідом. І все ж ранні твори Т. Мура звернули на себе увагу і критиків (О. Сомова), і поетів. Як удалося встановити, переклад вірша Т. Мура «To Julia, Weeping» «К плачущей Юлии» (1824) В. Оліна інспірував появу вірша П. В’яземського «Слеза» (1829), де не тільки творчо осмислений образно-тематичний план, але й з’являється характерний орієнтальний колорит, пов’язаний з існуванням емблематики «сльози» в російській романтичній поезії.
Т. Мур своєю творчістю різнобічно вплинув на М. Лермонтова. Не викликає сумнівів, що М. Лермонтов читав перші дев’ять випусків «Irish Melodies», роман «Lalla Rookh», поему «The Loves of the Angels» (1823), невеликий поетичний цикл «Miscellaneous Poems» (1827) і деякі твори з циклу «Legendary Ballads» (1828). Роман Т. Мура «The Epicurean» (1825) був прочитаний М. Лермонтовим не в оригіналі, а в російському перекладі 1833 р. Зазначені літературні джерела і виявлені образні запозичення та мотиви дозволили розглядати поезію Т. Мура, як одне з важливих джерел естетики М. Лермонтова.
Це підтверджується аналізом «вільного перекладу» вірша «Ты помнишь ли, как мы с тобою...», що фразеологічно мало збігається з оригіналом. Для молодого М. Лермонтова Т. Мур був живим класиком, популярним поетом, гідним наслідування. У вірші «Прости» переплелося багато мотивів з Т. Мура, легко вгадуються семантичні паралелі між перекладом І. Козлова «Бессонница» і віршем М. Лермонтова «Не думай, что бы я был...» (смислова структура спливла у пам’яті і пізніше варіюється у вірші «Гляжу на будущность с боязнью»). У дисертації розглядаються випадки безпосередньої творчої роботи М. Лермонтова з текстами оригіналів «When He, Who Adores Thee» («Когда одни воспоминанья»), встановлюється літературне джерело вірша М. Лермонтова «Арфа».
Творчо переопрацьовуючи «The Legancy» Т. Мура, російський поет вибірково переносив у канву свого твору цілу низку характерних образних елементів, що становлять основу теми безсмертя мистецтва. Звідси арфа багатозначний поетичний символ, етимологічно пов’язаний з оссіанічною традицією. Нашим дослідженням підтверджено, що М. Лермонтов надає образу арфи іншого змісту, ніж у Т. Мура і В. Жуковського; мотив пам’яті, чим пройнято твір, відтіняє головну ідею арфа є провідником певних природних сил, які захищають людину. Прагнення передати заступництво цих сил і болісне відчуття зупинення часу для мислячої істоти відбивається у спробі підкорити ліричні почуття природному цілому. Саме в «Арфе» джерело мотиву майбутнього злиття людини з природою, нехай навіть після смерті. Виявлення численних ремінісценцій у романі М. Лермонтова «Вадим», у східних поемах «Ангел смерти» та «Измаил-Бей» дозволило ввести ці романи у коло порівнянь з Т. Муром. Розкрито образні аналогії у творах М. Лермонтова, де переосмислюється поєднання в людині потворного і прекрасного. Читання «Lalla Rookh» різноманітно відбилося у творчості російського поета. Особливо наочними є паралелі між окремими частинами лермонтовської поеми «Ангел смерти» (1831) і третьою вставною поемою «The Fire-Worshippers», де такі майже однакові парні персонажі: Зораїм Ада, і Гадіф Гинда. Нами знайдені рядки в оригіналі, що дають змогу побачити дуже схожі портретні описання героїв творів обох поетів.
Як відомо, біографічна праця про Дж. Байрона своєю композиційною будовою нагадувала втрачені щоденникові записи, і саме композиційні новації Т. Мура надихнули М. Лермонтова вести більш-менш регулярні записки біографічного характеру. У книзі Т. Мура про Дж. Байрона М. Лермонтов, окрім усього іншого, знайшов винятково яскравий зразок послідовно здійснюваної єдності вихідних ідей, повсякденності і поезії єдності всього життєвого досвіду. Під впливом цієї книги М. Лермонтов «моделює» свій характер у формі романтичної життєтворчості й у цьому напрямі навмисно вибудовує життя художніх образів, естетично організовує сюжети своїх творів. Творче сприйняття класиком російської літератури поезії Т. Мура є цінним свідченням «всесвітньої чуйності» М. Лермонтова, без чого уявлення про його геніальність буде збідненим і неповним.
Необхідно зазначити, що в російських читачів складалося враження про Т. Мура не тільки за його основними творами, але й за критичними відгуками, що поволі формували стереотип оцінок його творчості. Отже, зіставлення Т. Мура і Дж. Байрона, «двох великих геніїв», стало давно звичним, але згодом набувало нових граней, особливо після серії мемуарів про Дж. Байрона і своєрідної його канонізації. Т. Мур усе рішучіше віддалявся від стійких романтичних канонів, але найчастіше критики не могли побачити цієї еволюції, тим більше її осмислити. Вони мимоволі шукали в минулих творах Т. Мура те, що здавалося зрозумілим і навіть банальним, тим намічаючи відрив письменника від мінливих читацьких уподобань. У цьому плані показовою є перекладна стаття Ш. Нодьє «Байрон і Томас Мур». Образно-оцінні характеристики двох поетів не завжди беззаперечні, їм властива тенденція контрастного бачення двох художників слова. Однак чітке розмежування між Т. Муром і Дж. Байроном, зроблене визнаним французьким романтиком, навряд чи було переконливим для російських шанувальників таланту цих письменників. Погодитися з Ш. Нодьє можна було тепер тільки в одному в оцінці поетів з історичної дистанції, з урахуванням того, що період активного включення Т. Мура в живий літературний процес залишався позаду, а в літературі російського романтизму вже з’явилися власні оригінальні поетичні зразки, і з «учениці» вона перетворилася в «наставницю». Щодо цього періоду нами виявлено кілька прикладів імпліцитного, прихованого впливу Т. Мура. Наприклад, запозичення у віршах М.В. Станкевича «Прости!», «Утешенье», «Когда на западе горит». Розглянуто випадки образного переймання у Т. Мура В.Г. Бенедиктовим, І.П. Мятлєвим, П.С. Соловйовою. Зі зміною літературного напрямку в російській словесності Т. Мур атестується як представник романтичної епохи, яка закінчується. Основу рецепції складають наслідування і запозичення, спостерігається не тільки творче переопрацювання образів і сюжетів із лірики Т. Мура, але й слідування його окремим стилістичним і композиційним прийомам, коли запозичені мотиви, вплітаючись у канву твору, стають органічною частиною індивідуального стилю. У свідомості російських літераторів Т. Мур продовжує залишатися геніальним романтиком, одним із найвизначніших у Європі (це другий період популярності поета), однак характер його творчості вже не збігається з потребами російської літератури.
Ми розглянули дотепер невідомі критичні відгуки про Т. Мура в російській періодиці першої третини XIX століття. У більшості з них, простежується загальна тенденція порівнювати Т. Мура з Дж. Байроном. Паралель між двома поетами мотивувалася їхньою рівноцінною літературною популярністю і визначеною ідейною близькістю (з погляду їхніх сучасників). Все це мало поки не оцінений до кінця резонанс для сприйняття і самого Дж. Байрона, і породженого в цю епоху «російського байронізму». Щодо вибіру перекладачами творів Т. Мура, найчастіше він падав на твори, з одного боку, близькі за своєю тональністю до байронівських (панування бунтарської сили в природі і людині, романтичний порив вільної особистості, природність вічного руху), і з іншого боку, їх було незрівнянно більше на твори громадянсько-патріотичного звучання (справедлива боротьба за національне звільнення, мотиви тираноборства), що вливалися в русло російського громадянського романтизму.
Розвиток реалістичних тенденцій у 50-і роки дав новий імпульс напрямку, що вже істотно впливав на долі російської філософсько-естетичної і суспільної думки. Головна прикмета того часу рух до соціального й духовного прогресу суспільства.
Поява перекладів «З Мура», у 60-ті роки (третій період популярності поета) була спорадичною, що підтверджується різноманітністю поглядів як на переклад, так і на творчість письменника, якого перекладають. Останнє, як правило, оцінювалося позитивно, а вимоги до перекладу не завжди були суворими. Крім того, у виборі творів для перекладу важливе значення мала їхня тематика (це демонструють переклади О.Г. Степанової, А.Д. Баратинської, В.С. Лихачова, О.М. Плещеєва, М.Л. Михайлова) і жанрові (пісенні) особливості. Певно, не випадково на початку 70-х років із зарубіжних поетів інтерес викликали насамперед поети-піснярі (наприклад, Беранже, Гейне). Однак невдалі переклади завдавали репутації Т. Мура значної шкоди; його лірика неначе відсувалася на периферію перекладної літератури, залишаючись, зрозуміло, її невід’ємною частиною.
Характерна риса рецепції «Irish Melodies», що наочно проявилася саме в другій половині ХІХ ст., неодноразове звертання перекладачів до окремих, найбільш відомих і найчастіше тематично актуальних творів циклу. «Сын менестреля» (переклад О.М. Плещеєва) третя спроба прочитати відомий оригінал «The Minstrel-Boy» за часом своєї появи збігся з назріванням нового витка національно-визвольного руху в Ірландії і свідчить про інтерес російської інтелігенції до подій у далекій країні. В середині 70-х років О. Плещеєв створює вірш «Ирландский раб», а близька до народників Ю.В. Доппельмайєр перекладає одну з ірландських мелодій «Remember Thee» («К Ирландии»). Власне, тоді ж у російській журналістиці виникає «ірландська» тема. Співчуття ірландському народу, особливо під час «земельного голоду» 1877-80 р., виражалося безпосередньо через переклади з Т. Мура.
Кризове становище російського селянства не надто відрізнялося від того, що було в Ірландії, тому в літературі прямо чи завуальовано все частіше поставало питання про соціальну нерівність, відбивалося пробудження свідомості відсталих прошарків населення. Передова російська інтелігенція, ставши на захист народних інтересів, прагнула через тематичний вибір перекладних творів звернути увагу на проблеми у своїй країні.
Звернення О.М. Плещеєва до «Irish Melodies» особлива сторінка в історії російської рецепції Т. Мура. Шість добре відомих перекладів дотепер були поза увагою дослідників, хоча вони, як показує порівняльний аналіз, відображають еволюцію художніх принципів О. Плещеєва, його естетичні орієнтири. Варте уваги те, що вірш «Sail on! Sail on!» («Вперед, мой челн!») має віддалений тематичний зв’язок зі знаменитим гімном петрашевців «Вперед! Без страха и сомненья ». На наш погляд, перипетіями особистої долі поета зумовлено переклад «Oh! Banquet Not» («Ко мне иди»). Заклик «почтить безмолвною слезою надежды и мечты» можна поставити епіграфом до всієї подальшої творчості О. Плещеєва.
Тематичний репертуар перекладів творів Т. Мура в умовах глухої реакції 80-х років у цілому відображав складне сплетіння тенденцій і течій перехідної епохи російської поезії. Розчарування в суспільних ідеалах спричинило помітне вгасання традицій громадянської поезії, але одночасна активізація представників «чистого» мистецтва благотворно вплинула на перекладну літературу, що випробувала девальвацію естетичних критеріїв (знебарвлення мови, зневага формою в поетичному перекладі). Дивує розмаїтість імен перекладачів Т. Мура 80-х років: О.М. Плещеєв, Д.Д. Мінаєв, К.К. Случевський, М.В. Станкевич, В.С. Лихачов, І.Я. Франко, Ф.О. Червинський, П.М. Краснов, П.В. Биков. Далеко не всім поетам виявилася близькою лірика Т. Мура. Наприклад, І. Франка зацікавив лише один вірш «Remember thee», але переклад його став яскравим свідченням патріотизму самого українського письменника. Під словами «мій край» І. Франко, напевно, бачив Україну, вільну і незалежну.
Письменники в кінці XIX століття більш сильніше і послідовніше звертаються до філософських аспектів буття (а не просто побуту), до художнього дослідження духовної сутності людини. Тому в літературі помітно підсилюються романтичні тенденції і тому знову підвищується інтерес до творчості ірландського поета.
У російській рецепції Т. Мура останнього десятиліття ХІХ ст. знову переважає аспект критичного осмислення створеного ним. Помітну роль відіграла робота Г. Брандеса, що привернула увагу і вплинула на концепцію М. Цебрикової, яка виклала свою точку зору у статті «Романтизм в Англии». Оскільки половину статті присвячено Т. Муру, то дисертант розглядає її докладно і з’ясовує, в якому ракурсі відбились основні характеристики Г. Брандеса. Особливо заслуговує на увагу фрагмент, пов’язаний з передісторією мелодії «Она далека от родной земли» (що знайшла у свій час відгук у вірші О. Пушкіна «Для берегов отчизны дальней»). Автор доходить висновку, що деякі положення статті М. Цебрикової були викладені під впливом сучасних їй подій в Ірландії, що виключає об’єктивність багатьох оцінок і характеристик Т. Мура.
Також були докладно розглянуті публікації та книги Ч. Тернера. При порівнянні оглядових статей про Т. Мура в навчальних посібниках «Our Great Writers» (1865) і «Lessons in English Literature» (1896) виявляються разючі суперечності в характеристиках: вони еволюціонують від поблажливої оцінки поетичної майстерності до визнання безумовної художньої значущості основних творів. К. Вейзер зробив свій внесок у розуміння своєрідності ліричної поезії Т. Мура, по-своєму об’єднавши його з Дж. Байроном і Шеллі в книзі «История английской литературы» (Спб., 1899).
Проаналізувавши факти сприйняття творчості Т. Мура в Росії, систематизувавши наявні критичні матеріали, що були розглянуті у комплексній єдності й безпосередньому зв’язку з етапами російського літературного процесу, дисертант прийшов до висновку, що рецепція Т. Мура в цілому органічно включалася в російську культуру XIX століття і залишила помітний слід у духовному житті.
Минає час і з’ясовується, що поет зі світовим ім’ям є саме тим важливим, необхідним, актуальним письменником, що звертався до вічних проблем, створив такі досконалі твори, які мають позачасову цінність. Його вірші набувають в нових умовах у нового покоління нове естетичне життя, сприяють збагаченню художньої свідомості людства, сприянню засвоєння світу.
Наприкінці ХІХ ст. російська рецепція творчості Т. Мура дещо загасала, і водночас переходила в якісно іншу площину, відображаючи розвиток російського суспільства, його естетичні й ідеологічні потреби. Багатий досвід опанування творчого доробку Т. Мура на десятиліття залишився незатребуваним і до нього звернулися вже сучасні літературознавці.
Вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань свідчить про перспективність подальших більш детальних досліджень в сприйнятті творчості ірландського поета російськими читачами, письменниками та перекладачами в Росії і, можливо, й в Україні, в безпосередньому зв’язку з етапами літературного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алексеев М.П. Английская литература: очерки и исследования. Л.: «Наука». 1991. 464 с.
2. Алексеев М.П. Английская поэзия и русская литература. Послесловие //Английская поэзия в русских переводах (XIV XIV в.) М.: изд-во Академии наук СССР. 1981. с. 493-565.
3. Алексеев М.П. Томас Мур, его русские собеседники и корреспонденты //Международные связи русской литературы. М.-Л.: изд-во Академии наук СССР. 1963. с. 233-285.
4. Алексеев М.П. Томас Мур и русские писатели XIX века // Литературное наследство, т. 91. Алексеев М.П. Русско-английские литературные связи (XVIII век первая половина XIX века.) М.: «Высшая школа». 1982. с. 657-824.
5. Алексеев М.П. Гоголь и Томас Мур // Алексеев М.П. Сравнительное литературоведение. Л.: «Наука». 1983. с. 341-350.
6. Английская поэзия в переводах В.А. Жуковского. // Сборник. Сост. К.Н. Атаровой. М.: Рудомино: «Радуга». 2000. 367 с.
7. Андреевский С.А. Стихотворения 1878-1887. Издание 2-е Спб.: тип. А.С. Суворина. 1898. VII, 306 с.
8. Аникст А.А. Томас Мур // История английской литературы. М.: Учпедгиз. 1956. с. 256-257.
9. Арендаренко І.В. Англійська і українська романтична поезія (порівняльна типологія і поетика) Автореф. конд. дис. Київ, 2003.: Інст. літератури ім. Т.Г. Шевченко
10. Аринштейн Л.М. Томас Шоу английский переводчик Пушкина // Сравнительное изучение литератур. Л.: «Наука». 1976. с.117-124.
11. Ахматова А.А. О Пушкине. Статьи и заметки. Л.: «Советский писатель». 1997. 318 с.
12. Бабочка. СПб. Под ред. А.А. Дельвига.
1) 1829. № 93, с. 370.
2) 1829. № 97, с. 387.
3) 1830. № 13, с. 49.
13. Байрон Дж. Дневники. Письма. Послесл. А.А. Елистратовой. М.: «Наука». 1965. 440 с.
14. Байрон Джордж Гордон. Собр. соч. в 4-х томах. М.: «Правда». 1981. т. 2 319 с.
15. Баратынская А.Д. Переводы немецких, английских и французских стихотворений. Баден-Баден. 1876-1877. 72 с.
16. Баратынский Е.А. Стихотворения. Поэмы. Изд. подгот. Л.Г. Фризман, М.: «Высшая школа». 1982. 720 с.
17. Бахтин М.Н. Вопросы литературы и эстетики. М.: «Худ. литература». 1975. 502 с.
18. Бенедиктов В.Г. Стихотворения. Л.: «Советский писатель». 1983. 815 с.
19. Беранже Пьер. Поэзия. М.: Изд. «Правда». 1979. с. 23.
20. Библиотека для чтения. Под ред. А.Ф. Смирдина. 1838. т. 28, № 5, с. 21.
21. Благосветлов Г.Е. Сочинения. Изд. Е.А. Благовестловой С.-Петербург, 1882. 590 с.
22. Бороздна И. «К А.А.Туманскому» (ответ на письмо), «Вестник Европы». М.: «Просвещение». 1827. № 20, с.284
23. Брандес Г. Главные течения литературы девятнадцатого столетия. Лекции, читанные в Копенгагенском университете // Пер. М. Лучицкого. СПб.: Изд-во «Просвещение». 1893. 383 с.
24. Брандес Г. Литература XIX века в ее главнейших течениях. Английская литература. // Пер. М. Иолшина. СПб.: Изд-во Ф. Павленкова. 1898 с.339.
25. Бродський Н.Л. Лермонтов. Биография. Т. I. М., Изд. «Правда» 1945. с. 113-114.
26. Быков А.А. Жизнь замечательных людей. Сборник «Биографии знаменитых современников». СПб. Под ред. Ф. Павленкова. 1890. 793 с.
27. Быков П.В. «Всемирная иллюстрация». Под ред. Гоппе Э.Д., 1) 1894. т. 11, 269 с., 2) 1894. т. 26. с. 26.
28. Вацуро В.Э. «Ирландские мелодии» Томаса Мура в творчестве Лермонтова // Русская литература. №3. 1965. с. 184 192.
29. Вацуро В.Э. Козлов И.И. // Русские писатели. 1800-1917. Библиографический словарь. М.: «Прогресс», 1994. Т. 3. с. 5-8.
30. Вацуро В. «Северные цветы»: история альманаха Дельвига Пушкина. М.: «Книга». 1978. 287 с.
31. Веденяпина Э.А. Романтизм И. И. Козлова. Автореф. канд. дисс. М.: Изд-во Моск. ун-та. 1972. 21 с.
32. Веденяпина Э.А. Мастерство И.И. Козлова переводчика: (особенности стиля) // Метод, мировоззрения и стиль в русской литературе девятнадцатого века. М.: Изд-во Моск. ун-та. 1988. с. 26-33.
33. Вейзер, Карл. История английской литературы. СПб.: Изд-во «Просвещение» 1899. VIII, 203 с.
34. Веневитинов Д.В. Полн. собр. стихотворений. Дневники. Л.: Изд-во Академии наук СССР. 1960. 203 с.
35. Веселовский А.Н. Западные влияния в новой русской литературе. 4-е доп. изд. М.: Тип. лит. И.Н. Кушнарев и Ко. 1910. 267 с.
36. Ветловская В.Е. «Иных уж нет, а те далече» // Пушкин. Исследования и материалы. Л.: «Наука». 1986. т. XII. с. 104 123.
37. Взаимосвязи и взаимовлияние русской и европейских литератур: Тез. докл. междун. научн. конф. СПб.: Изд-во С-Петер. ун-та. 1997. 162 с.
38. Володарская Л. Певец свободы и любви // Мур Т. Избранное. М.: «Художественная литература». 1981. с. 3-20.
39. Володарская Л. Предисловие // Мур Т. Избранное. М.: «Радуга». 1986. с. 19-41.
40. Вяземский П.А. Полн. собр. соч. СПб.: Изд-во графа С.Д. Шереметьева. 1880. 1). т. 3. 379, XII с., 2). т. 4. XV, 453, VIII
41. Вяземский П.А. Записные книжки (1813-1848). Собрание статей и заметок из разных журналов и альманахов. Изд. подг. Нечаева В.С. М.: Изд-во Академии наук СССР. 1963. 507 с.
42. Гербель Н.В. Англи