ТИПОЛОГІЯ НЕОРОМАНТИЗМУ ЙОСАНО АКІКО, ЛЕСІ УКРАЇНКИ ТА УЇЛИ КЕСЕР : Типология неоромантизма Йосано Акико, ЛЕСИ УКРАИНКИ И УИЛЫ Кэсер



  • Название:
  • ТИПОЛОГІЯ НЕОРОМАНТИЗМУ ЙОСАНО АКІКО, ЛЕСІ УКРАЇНКИ ТА УЇЛИ КЕСЕР
  • Альтернативное название:
  • Типология неоромантизма Йосано Акико, ЛЕСИ УКРАИНКИ И УИЛЫ Кэсер
  • Кол-во страниц:
  • 172
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


    ГАЄВСЬКА Олена Володимирівна

    На правах рукопису

    УДК 82.02:821.521+821.161.2+821.111(73)
    (Йосано Акіко, Леся Українка, Уїла Кесер)


    ТИПОЛОГІЯ НЕОРОМАНТИЗМУ ЙОСАНО АКІКО,
    ЛЕСІ УКРАЇНКИ ТА УЇЛИ КЕСЕР


    10.01.05 порівняльне літературознавство

    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук


    Науковий керівник:
    доктор філологічних наук,
    професор Пригодій
    Сергій Михайлович

    Київ 2005








    ЗМІСТ


    ВСТУП................................................................................................................3

    РОЗДІЛ І. Неоромантизм: теоретичний обрис..............................................11

    РОЗДІЛ ІІ. Феміністичні аспекти неоромантизму Йосано Акіко, Лесі
    Українки, Уїли Кесер....................................................................45

    2.1. Феміністична критика і проблема жіночого письма”...............45
    2.2. Тілесність та екзистенційність у творчості Йосано Акіко,
    Лесі Українки та Уїли Кесер.........................................................56
    2.3. Музика і ритм у неоромантичній образності Лесі Українки,
    Йосано Акіко, Уїли Кесер .........................................................77

    РОЗДІЛ ІІІ. Часопростір у творчості Уїли Кесер, Йосано Акіко та Лесі Українки ........................................................................................89

    3.1. Міфологічно-біографічний хронотоп у творчості Уїли Кесер...89
    3.2. Історико-універсальний хронотоп у творчості Лесі Українки.121
    3.3. Синкретичний часопростір творів Йосано Акіко......................136

    ВИСНОВКИ.....................................................................................................147

    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................157








    ВСТУП



    Актуальність даної роботи зумовлена передусім новою літературознавчою стратегією компаративним дослідженням трьох літератур японської, української та американської. Такий підхід є доволі перспективний бо, порівнюючи літератури американського Заходу, далекого Сходу та європейського Центру, ми виявляємо як найразючіші відмінності словесної культури різних ареалів, так і несподівані риси схожості між ними. Адже, за Гегелем, чим більше відмінного, тим більше схожого”. Відповідно, подібне дослідження можемо вважати широким полем діяльності для компаративіста.
    Як перший крок у цьому напрямі ми пропонуємо типолого-порівняльне дослідження творчості Йосано Акіко (1878-1942), Лесі Українки (1871-1913) та Уїли Кесер (1873-1947) класиків відповідно японської, української та американської літератур. Усі вони глибоко виражають дух і національну психологію своїх народів, і кожна з письменниць по-своєму демонструє неоромантичну спрямованість творчості та феміністичну і фемінну заангажованість свого письма. І тематика, і новаторські пошуки цих митців у сфері поетики та прози відбивають процеси оновлення національних літератур і творення нової модерністської образності, у якій значну роль відіграє неоміфологізм, нова чуттєвість.
    На нашу думку, є підстави говорити про специфічний варіант неоромантичного дискурсу у творчості жінок-письменниць, де особливу роль відіграють музикальність та тілесність, де створюються оригінальні різновиди міфологічних, біографічних, історико-універсальних часопросторових уявлень.
    Варто зауважити, що хоча творчість Йосано Акіко, Лесі Українки та Уїли Кесер у компаративному аспекті досі не вивчалася, проте їхня поезія, проза, драматургія не раз ставали предметом наукових досліджень. Зокрема, у США творчість Уїли Кесер розглядалася з погляду культурно-історичного (див. праці: Т.Драйзер, В.Паррингтон, М.Бредбері); біографічного (В.Горнік, К.Норріс), з погляду художньої майстерності (Х.Менкен); з феміністичної точки зору (А.Дуглас), лесбійської (Д.Грамбах); марксистської критики (Г.Хікс).
    У вітчизняному та російському літературознавстві художній доробок Уїли Кесер інтерпретували переважно однобічно у її творах передусім вбачали фермерську ідилію” і подекуди сатиру” на американський спосіб життя (Єлістарова А., Лідський Ю., Савуренок А.). Пізніше Небраські романи”[1] тлумачилися як реалістичні і як такі, що водночас генерують розкішну символіку.
    Найновіше прочитання цих романів під кутом зору архетипу й ектипу Землі й у зіставленні з творами О.Кобилянської здійснив український літературознавець С.Пригодій [123]. Американська ж критика найчастіше порівнює письмо Уїли Кесер з творчістю В.Вульф, Д.Ріс та інших авторів (В.Горнік, Л.Боган).
    Творчий доробок Лесі Українки в останні роки розглядається різновекторно. Це, зокрема, історико-літературний аналіз творів, який супроводжується аналізом поетики та феміністичної проблематики (АгеєваВ., Павличко С., Гундорова Т.); інтерпретації з позицій неоміфологічної поетики (Поліщук Я., Шумило Н.); дослідження неоромантичного дискурсу та елементів символізму (Дем’янівська Л.); в контексті розвитку української національної ідеї (Масенко Л.); в аспекті порівняльної типології (Чеснокова Г.); психоаналітичної критики (Зборовська Н.). Існує чимало наукових розвідок про європейський та східний літературні контексти творчості Лесі Українки (наприклад, праця І.Журавської "Леся Українка і зарубіжна література"), однак досі відсутні порівняльні студії творчості української письменниці та японських авторів в контексті неоромантичного дискурсу, зокрема музикальності, тілесності та різновидів часопросторових уявлень.
    В Японії творчість Йосано Акіко особливо популярна серед любителів танка, а саме ім’я поетеси асоціюється в уяві кожного японця з її першою збіркою Сплутане волосся” (яп. Мідарегамі”,1901 року) та поезією Не віддавай, любий, життя своє” (яп. Кімі сі ні тамау накаре”, 1904 року). Таку канонізацію першої збірки та вибраної поезії відзначала більшість американських та австралійських дослідників творчості Йосано Акіко наприкінці XX століття, і розглядала її як специфічну рису творчої біографії поетеси. Прикметно, що у 80-90-ті роки ХХ століття поезія Йосано Акіко стала об’єктом дослідження літературознавців як Японії, так і Австралії, Америки, Німеччини, Франції. Українці ознайомилися з її творчістю через російські переклади (Маркової В., Доліна О., ДьяконовоїО., Сергєєва А., Мазурика В.), а також через літературознавчі праці російських дослідників, які подавали широку панораму літератури Сходу певної епохи (Конрад М.); через праці узагальненого характеру про традиції японської літератури, де є окремі фрагменти, які характеризують певні грані японської поетичної традиції, зокрема стосовно поезії Йосано Акіко (Главева Д., Горегляда В.); через збірники з передмовами, післямовами, коментарями до японської поезії (Маркова В., Долін О., Сікорський В., Винокуров Є.); з монографічних досліджень поетики в контексті культури і тексту, символів в японській літературі (МещеряковО.); традицій японської поезії в творчості Йосано Акіко (Сулейменова А.). Деякі дослідники (Долин О., Львова І., Гришина В.. Іваненко Н.) у своїх працях називають Йосано Акіко лідером танка епохи Мейдзі[2] в Японії.
    На батьківщині в післявоєнний час творчість Йосано Акіко часто пов’язували з діяльністю її чоловіка Йосано Теккана, визнаного реформатора жанру танка та голови товариства Ранкова зірка” (яп. Мьодзьо”). Що пояснюється тогочасними соціально-політичними передумовами та традиційністю підходів дослідників. На сьогоднішній день дослідження творчого доробку поетеси здійснюється в двох напрямах одні вчені розглядали танка Йосано Акіко в контексті загальному розвитку історії літератури Японії нового часу (Одагірі Хідео, Сімма Сініті, Кімата Осаму, Йосіда Сейіті); інші віддавали перевагу біографічно-літературним студіям і порівняльно-типологічному вивченню її творів (Іцумі Кумі, Уеда Хіросі, Іріе Харуюкі, Кімата Сатосі).
    Прикметно, що на початку 80-тих років XX століття помітно пожвавлюється зацікавленість творчістю Йосано Акіко в Японії й у світі, у зв’язку з чим деякі дослідники її творчості називають цю ситуацію бумом” поетеси (Сулейменова А.). Таке піднесення можна пояснити тогочасною новою хвилею феміністичного руху в Японії, зомувленою впливом міжнародних жіночих організацій.
    Так, у світлі сучасних гендерних підходів творчість Йосано Акіко в Америці досліджували Ларсон Філліс, Джанін Байчман, Сара Стронг; в Австралії Літа Мортон, Гей Роулі; у Франції Клодін Донне; в Німеччині Катаріна Май. Деталізований критичний аналіз, проведений вищезазначеними дослідниками, охопив і переклади поетичного доробку Йосано Акіко на західноєвропейські мови, що не могло не сприяти популяризації творчості поетеси у світі та посиленню увагу до Йосано Акіко як до жінки, яка вплинула на процес формування літературного процесу початку XX століття в Японії, а також значною мірою змінила традиційне уявлення про жінку в японській культурі. Варто зазначити, що в японському літературознавстві сьогодні вже сформувався особливий підхід до аналізу творчості Йосано Акіко через призму дослідження тілесності, кохання та еротики в поетичному тексті.
    Започатковано вже дослідження японської літератури і в українському літературознавстві. Це окремі публікації про поетику, жанри японської поезії, а також видання "Антології японської поезії з передмовою та коментарями" (Бондаренко І.).
    Спираючись на вже існуючі сьогодні наукові дослідження, в цій дисертації пропонуємо порівняльно-типологічний аналіз творчості Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко, зокрема в аспекті спільної для них неоромантичної образності.
    Відтак, об’єктом дисертаційного дослідження послугували поетичні, прозові та драматичні твори Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко, а також їхні щоденники, спогади та критичні студії.
    Предметом дослідження є типологія неоромантизму у творах Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко, зокрема феміністичний (і фемінний) аспекти неоромантичної образності, що виявляються у таких сферах, як музикальність, тілесність, міфологенний художній часопростір.
    Мета і завдання дослідження:
    1. Проаналізувати теоретичні параметри поняття неоромантизму та його трактування в літературознавстві різних країн.
    2. Висвітлити феміністичний (фемінний) аспект творчості Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко:
    · розкрити художню дихотомію тілесність екзистенційність” у творах Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко;
    · виявити своєрідність фітосимволіки у творах Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко;
    · проаналізувати музикальність тропу, теми, структури творів Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко.
    3. Виявити специфіку часопростору в художніх творах Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко, зокрема:
    · міфологічний та біографічний хронотоп Уїли Кесер;
    · історико-універсальний часопростір Лесі Українки;
    · синкретичний хронотоп Йосано Акіко.
    Визначена мета та завдання роботи зумовили методологічну основу дослідження, яку складає сучасна теорія компаративістики, феміністична і гендерна критика, часопросторова компаративістика, теорія неоромантизму. У своєму дослідженні використовуємо окремі положення, висвітлені у працях ЖирмунськогоВ., КонрадаН., Ласло-КуцюкМ., НаливайкаД., ПавличкоС., ПригодіяС., ГундоровоїТ., ЗборовськоїН., АгєєвоїВ., Р.Клементс (R.Clements), С.Гуілан (С.Guillan), Е.Шовалтер (Е. Showalter), Х.Сіксу (Н.Sixon), А.Бірса (А.Вierce), Дж.Сантаяни (G.Santayana).
    У процесі компаративного аналізу текстів були застосовані методи:
    · порівняльно-типологічний,
    · феміністичний,
    · поетологічний,
    · архетипний.
    Наукова новизна роботи та особистий внесок автора полягає в тому, що це дисертаційне дослідження є першою в Україні і в світі спробою компаративного аналізу неоромантичної творчості американської письменниці Уїли Кесер, української поетеси Лесі Українки та японської поетеси Йосано Акіко.
    Теоретичне значення роботи зумовлене новою для українського літературознавства аналітикою розкриттям дихотомії тілесність екзистенційність” у художньому тексті, фітосимволічною компаративістикою, а також залученням архетипової, часопросторової критики, актуалізацією неоромантичної традиції (ідеї А. Бірса, Дж.Сантаяни та інших).
    Практичне значення дослідження визначається його теоретичними та аналітичними аспектами. Зокрема, студії з неоромантизму стануть у пригоді при викладанні курсів і спецкурсів з теорії літератури; матеріал роботи природно ввійде до курсу компаративістики, а окремі аналітичні частини про Уїли Кесер, Лесю Українку, Йосано Акіко можуть відповідно бути використаними у курсах Зарубіжна література” та Українська література”.
    Дисертаційне дослідження виконано у межах одного з провідних напрямів наукової діяльності кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Функціонування літератури в культурному аспекті епохи”.
    Апробація роботи. Основні положення дослідження були висвітлені у доповідях та обговорювалися на наукових конференціях: "Розвиток сходознавства в Україні: традиції та перспективи" (до 165-річчя Київського університету імені Тараса Шевченка) (Київ, 1998); на першій Всеукраїнській науково-практичній сходознавчій конференції (Київ, 1998); на Міжнародних наукових читаннях в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2002); на VIII міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2003); на Всеукраїнській науковій конференції "Творчість О.Кобилянської: контекст, інтертекст, метатекст" (Київ, 2003); на Міжнародній науковій конференції "Філологія в Київському університеті: історія та сучасність", присвяченої 200-річчю від дня народження М.О.Максимовича (Київ, 2004); на Міжнародній науковій конференції "Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу" (Київ, 2004).
    Результати дослідження також відображені у 6 публікаціях, які надруковані у фахових виданнях ВАК України.
    Повний текст дисертаційної роботи обговорено і схвалено на засіданні кафедри китайської, корейської та японської філології.
    Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг 172 стор. машинописного тексту. Список використаних джерел налічує 200 позицій. Обсяг основного тексту становить 156 сторінок.







    [1] Романи Піонери”, Моя Антонія”, ”Пісня жайворонка”.


    [2] Епоха Мейдзі - (яп. світле правління”) період правління імператора Муцухіто в Японіі (1868-1912)
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Здійснений у дисертаційному дослідженні аналіз дозволяє говорити про особливості неоромантичного образотворення у творчості трьох авторок-жінок: Уїли Кесер, Йосано Акіко та Лесі Українки. Твори цих письменниць засвідчують, по перше, зміну літературних парадигм, зокрема народження нової модерністського світовідчуття і нової образності. По-друге, вони виявляють посилення ролі суб’єктивної індивідуальності митця, зокрема жіночих авторів, які вносять свій колорит, тематику і образність, сприяючи розвитку символістської та міфологенної образності.
    Розроблювана сьогодні в межах феміністичної критики концепція „жіночого письма” дає особливу методологію для аналізу текстів, написаних авторами-жінками. При цьому особлива увага звертається на особливості образності, міфологічні образи та особливості їх трактування, ритмо-мелодичні структури мовлення, загалом, символічну реальність „жіночих” текстів. Використовуючи елементи гінокритики (теорії жіночого письма), ми спробували окреслити особливості неоромантичного стилю американської письменниці Уїли Кесер, японської поетеси Йосано Акіко та української поетеси Лесі Українки. Тексти цих авторок розглядалися під кутом зору виявлення в них екзистенційних мотивів, а також образності, пов’язаної з процесами емоційно-психологічного самовираження героїні-жінки. Елементами такого самовираження стають тілесність, сприйняття музики та ритмів, введення образів, що мають глибоко національний характер.
    Усі три авторки творили у кінці XIX на початку ХХ століття, коли активно формувалася нова художня образність і освоювалася нова тематика. Прийнято навіть говорити про те, що в цей час складається нова модерністська чуттєвість. Творчість Уїли Кесер, Лесі Українки та Йосано Акіко засвідчує складання такої чуттєвості. Їхня творчість прикметна новизною і пошуками певного синтетичного стилю, який міг би адекватно передати внутрішній світ жіночих персонажів, в якому найсуб’єктивніші почуття поєднуються з культурними архетипами. Музика, квіти і рослини, земля, перетворювана тяжкою працею, міфологема саду, раю на землі, відгуки мрій і бажань усе це набуває під пером Уїли Кесер, Йосано Акіко, Лесі Українки нового символічного смислу. Нова стилістика виростає на основі поєднання словесних, музичних і зорових образів, через залучення культурних і психоментальних символів загальнокультурного і національного характеру. Тому не випадково для Уїли Кесер та Лесі Українки настільки важливою є антична символіка, пантеїзм і прагнення розгортати нову міфотворчість, а японська поетеса Йосано Акіко навпаки прагне з’єднати традиційну образність, буддизм і новітні європейські впливи, видозмінюючи тим самим форми безособистісної медитативної лірики. Літературний процес початку ХХ століття позначений створенням образу „нової жінки”. "Нова жінка" сміливо заявляє про свої бажання і культурні потреби, це й підтверджує аналізована нами творчість трьох названих вище авторок, кожна з яких у певний спосіб творила свою символічну автобіографію.
    Прикметною особливістю неоромантичної образності стає криза позитивістської та раціоналістської концепції імагінативності. Оновлення художньої образності відбувається за рахунок звернення до жіночої чуттєвості, а такі форми образотворення, як музика, ритміка, барви тощо підтверджують твердження генокритики про особливе жіноче письмо. Причому у творчості кожної з авторок така образність розгортається по‑своєму. В цілому, ритмічні тони і музичні теми сигналізують про одинокість ліричної героїні Лесі Українки. В цьому плані її поезія досить відрізняється від поезії Йосано Акіко, у ліриці якої музика свідчить передусім про гармонію, втілену і в природі, і в любовному почутті. На відміну від онтологічно пережитої самотності, відтвореної в поезіях Лесі Українки, та любовного ритму, що визначає сприйняття часу в японської поетеси, в Уїли Кесер панує ритм, яким керує людина, перетворюючи землю та підпорядковуючи її собі. При цьому музика асоціюється не з природою, але передусім з культурою. До речі, саме жінки є для Уїли Кесер силою, здатною не лише перетворити землю, але й народити нову культуру. Саме така тема стає основною в романі Уїли Кесер „Моя Антонія”, творі, присвяченому долі чеської дівчини-іммігрантки, а ширше усіх тих дівчат, які прийшли згодом до малих містечок Заходу і внесли в них нову силу, нові бажання, нову культуру.
    Неоромантична образність веде і до творення нових різновидів хронотопу, який, за М.Бахтіним, визначає художню єдність літературного твору в його стосунку до реальної дійсності. У дисертації дослідження хронотопу відбувалося у двох аспектах через „простір переживання” (курсив мій Г.О.), себто простір переживання, наповнений символічним значенням, динамікою зв’язку між людиною та простором, і „локальний простір” (курсив мій Г.О.) або простір місця. Локальність позначається фактично й емпірично, з вказівками на географічні назви, назви вулиць тощо. Простір переживання натомість становить собою взаємозв’язок чуттєвого й психічного сприйняття і переживання, викликаного перебуванням чи сприйняттям певного місця.
    Простір і час існують у неоромантичному художньому творі у вигляді просторових та часових уявлень/мотивів/лейтмотивів, що набувають символічного характеру та створюють щоразу нову картину світу. Однією з основних ситуацій, яка набуває характеру хронотопу у творчості Уїли Кесер та Лесі Українки, є зіставлення „старого” і „нового” світів. Загалом для Кесер ідея народження нового світу пов’язана з перетворенням безплідного американського Заходу на цивілізований і окультурений простір. Хронотоп старого і нового світів у творчості Лесі Українки звичайно ж стосується долі України в епоху модерності. Для Уїли Кесер це тема народження самої Америки, яка не постає одвічно, але виникає, твориться. Уїла Кесер ніби прилучається до властивої двадцятому століттю тенденції пошуків утраченого часу прагнення утримувати через літературу пам’ять про минуле, тим самим розгадуючи загадку минулого індивідуального і загальнолюдського.
    Образ подібного ідеального часопростору будується через опозицію знайомого і незнайомого, свого і чужого, реального та ідеального. Значну роль відіграє при цьому міфологізація часу і простору, коли події й характери, очищені від випадкових відносин, ніби проростають у глибину. Їхні часткові розриви з реальністю компенсуються за допомогою інтенсифікації самого смислу зображуваного, себто їхнього міфологічно-символічного узагальнення.
    І розчинення в природі, і вічний її рух все це атрибути міфологізованого образу природи. До такого міфу додається і власне фронтирна специфіка, а саме відчуття краю світу, страх холоду, образ домівки, кухні, печі як центру, що утримує життя на перехресті холодних вітрів і безмежних степів. Є в цьому міфологізованому світі і свій дракон, і свій край землі. Уїла Кесер створює міфологічний хронотоп, використовуючи архетипні ситуації (убивство змія) і архетипні образи (піч). У романі Кесер мистецтво творить собою також окремий хронотоп. Він відзначається особливим ігровим часопростором, а також особливою емоційною сконцентрованістю. Взагалі культурні коди і ситуації стають своєрідними матрицями, які допомагають письменниці передавати безпосередність почуттів та відтінювати ті моделі, на яких вони взоруються.
    Поетичний універсалізм та символізм відрізняють неоромантичну творчість Лесі Українки. Отож, лише ідучи „в Палестину або поміж пуритан північної Америки”, Леся Українка шукає передусім індивідуальні колізії та „віднаходить свої трагічні фігури”. Звертаючись до минулого, авторка не має на меті писати суто історичні твори. Скоріше за все їй ідеться про символічну реальність, у якій історія, культура і сучасність переплітаються. І все ж коли говорити про особливості часопросторових образів у творчості Лесі Українки, то вони мають передусім універсальне значення. Локальні, географічні та культурні деталі не випадкові, вони відсилають до певних загальних місць знайомих образів місця і часу події. Так, деталі стародавнього Сходу, елементи одягу, житло тощо відіграють значну роль у створенні локального палестинського колориту. Коли йдеться про стародавній Вавилон, поетеса говорить про намети, про магів вавилонських „на далекій вежі”, де вони „ворожать по зорях”. Розгортаючи у „Осінній казці” казковий середньовічний лицарський сюжет, Леся Українка переносить дію то у королівський палац, де цілком у тепличних умовах живе принцеса, то у хлів, де серед безрогих живе лицар-в’язень. Натомість діалог „Три хвилини” розгортається на тлі суперечки Монтаньяра та Жирондиста у клубі, серед натовпу людей, серед промов і гамору. І вже майже автономного значення набувають ремарки у „Лісовій пісні” Лесі Українки, де авторка дбайливо виписує сцени волинської природи, узлісся, хату, на тлі якої відбуваються події.
    Окрім локального хронотопу, значну роль відіграє у творчості Лесі Українки також культурно-символічний хронотоп. Він часто будується навколо образів „старого” і „нового” світів. При цьому міфотворчість перегукується з неоромантичним способом репрезентації, де класика є універсальною реальністю, яка компенсує розлад із сучасністю, внаслідок якого людина „устрімлюється щораз більше в безкінечність, в необмежені простори” (Микола Євшан).
    Таким чином, опозиція свого-чужого” набуває не лише географічного, але символіко-культурного значення, як наприклад, хронотоп „вавилонський полон”. З’явившись у творах, присвячених історії поневірянь ізраїльського народу, ця міфологема з часом набуває ширшого значення і означає ситуацію екзистенційної самотності людини і нації. Елементами хронотопу „вавилонського полону” у ранніх драмах Лесі Українки стають апокаліптичні символи-знаки материнського божевілля, ув’язнені дівчата-бранки, які пішли бавити ворогів „синів розпусти”, безчесні митці, які змушені промовляти „чужою мовою” на „проклятих майданах”.
    Хронотопи розгортаються у творчості Лесі Українки подвійним чином топологічно і дискурсивно. Наприклад, хронотоп „вавилонський полон” постає як місце та реалії життя у вавилонському полоні, але водночас він стверджується з допомогою особливого роду мовлення, відповідного до цього місця, апокаліптичного пророчого дискурсу. Зауважимо, що Леся Українка підкреслювала роль мовних, риторичних топосів у процесі образотворення і міфотворення Таким чином, семантика образів-топосів, відомих з прадавніх часів і закріплених мовно, на думку Лесі Українки, стає складовою новітнього художнього дискурсу.
    Леся Українка загалом була схильна до гри просторовими локусами відкритого і закритого планів. Так, у драмі „Руфін і Прісцилла”, окрім відомих нам чотирьох дій, існувала ще й п’ята дія, яку Леся Українка зняла за проханням „Літературно-наукового вісника”. Фактично усі колізії були розв’язані ще в четвертій дії, і п’ята не була необхідною. Одначе поетеса вдалася до неї не лише з огляду на розвиток дії, але й для створення контрасту відкритого і закритого простору. Це помітив Зеров, який підкреслив, що власне сцена в цирку була контрастом до картин у замкненому просторі камер.
    У творчості Лесі Українки часопросторові характеристики відіграють особливо важливу роль, оскільки саме через них вибудовується символічна реальність у її драмах. При цьому локальні хронотопи то розширюються, перетворюючись на картини з виразним географічним і культурним колоритом, то звужуються, перетворюючись на образи-метафори.
    Інакший тип хронотопу синкретичний розгорнений у творчості японської поетеси Йосано Акіко. Загалом поняття художній час” та художній простір” з’являються в японській літературній критиці давно. Зокрема, Д.Главева у своєму дослідженні Традиційна японська культура” [21, c.80] датує зародження цих нових категорій в японській літературі X-XI століттям разом з виникненням чисто літературної індивідуальної творчості” та відносить часово-просторову концепцію до основних концептів японського національного менталітету.
    Освоєння японцями навколишнього простору має сталу символічну традицію, яка з часом призвела до своєрідної близорукості культури”, тобто способу освоєння, інтеріорізації простору, що знаходиться поруч. Звичка фокусувати погляд на малому та близькому мала вплив і на формування чисто японської буддійської субкультури, характерною рисою якої є бажання лишатися в межах візуально-чуттєвого сприйняття та по можливості не виходити за його межі. Ще однією характерною рисою побудови часопросторової картини світу, притаманної японській культурі, відзначимо прагнення японців до гармонії з природою та простором, а не до підкорення. В цьому відмінність, наприклад, хронотопних моделей японської поетеси Йосано Акіко та американської письменниці Уїли Кесер, основною темою якої було освоєння диких земель Заходу. Інша культурна особливість японців потяг до закритого простору також знайшла своє відображення в часопросторових уявленнях, відбитих в японській літературі.
    Починаючи з першого свого поетичного збірника танка Мідарегамі” (Сплутане волосся”), Йосано Акіко прилучається до так званого „пристрасного стилю” любовної лірики Оно-но Коматі і Ідзумі-Сікібу. Таким чином вона творить такий хронотоп у своїх танка, у якому неантагоністично переплітаються образи минулого і сучасні переживання її ліричної героїні.
    Синкретичний підхід Йосано Акіко виразно вирізняється на тлі інших японських авангардистів і символістів початку XX століття. Йосано Акіко приймає пристрасність класичної жіночої лірики у висловлюванні почуттів, схвильований тон розповіді та асоціаціативний тип висловлювання. Водночас вона надає класичній поезії „пристрасного потоку” романтичного характеру, вносить у неї імпресіоністичну та символістську образність Запозичення в танка служать своєрідними знаками-покажчиками, які вказують на дії, пригадують імена людей, котрі жили в часи, коли пісня-першоджерело створювалося, порівнюють ліричні ситуації в минулому і сучасному. Однак у добу модернізму традиційна система поетичних відсилань, прикметна для японської поезії, значно видозмінюється. Вклинюються чужорідні, запозичені з інших літератур асоціації, зростає роль індивідуального поетичного самовираження.
    Особлива роль при цьому належить хронотопам синкретичного характеру. Хронотопи, утворені завдяки додаванню до традиційних японських асоціацій нових, модерних, з використанням імпресіоністичних і символістських засобів, будемо називати синкретичними. Однак у Йосано Акіко маємо не просто цитату класичних рядків, а поетичне вираження романтично настроєної жінки. При цьому імпресіоністичний зоровий образ додає нового відтінку ліричній ситуації, так, хронотоп „сплутане волосся” внаслідок емоційної суб’єктивної пристрасності набуває і часової, і просторової конкретності: ми виразно уявляємо собі ранній ранок і кімнату, де відбувалося любовне побачення.
    Синкретичний хронотоп Йосано Акіко продукт епохи європейського модернізму. Саме поєднання традиційно японської традиції і нового бачення, властивого європейському модернізму, дозволяє говорити про появу такого хронотопу. Не випадково Йосано Акіко разом з чоловіком подорожує до Європи, певний час живе в Парижі, спрагло сприймає нову поетичну образність і переймається духом артистичної богеми. У її танка бачимо народження нового хронотопу, який не замикається на повторенні класичного образу, а розмикається і в часовому, і в просторовому вимірах. Про це свідчить уже сама назва „Від літа до осені”, де конкретно фіксується час перебування Йосано Акіко в Європі.
    Елементами синкретичного хронотопу стають ритм хвилювання поля від вітру на початку літа, звукове сприйняття світу (типу анафори кімімо кокуріко, варемо кокуріко”), колір (червоні маки). Змінюється і відчуття простору. З часом реалії Паризького Монмартру і спомини про рідне Кіото переплітаються і „три тисячі рі” стають уособленням ностальгії за рідними місцями, а каштани Монмартру перевтілюються при цьому на верби, що схилились над рікою Камо в Кіото.
    Особливістю хронотопу Йосано Акіко стає не лише символічність її образів, а й образно закріплена конкретна топографія. У її збірці бачимо не лише загальний образ французької столиці, але й весь Париж з його вулицями, кафе, Сеною, собором Нотр-Дам, вежі якого надвечір мають вигляд квітів персика”. Оновлення поетичної образності, і зокрема творення синкретичного хронотопу у жанрі танка відбуваються у творчості Йосано Акіко на основі жанру поетичного щоденника. Авторка привносить у поетичний щоденник своє індивідуальне бачення кожної ситуації і переходить від реєстрації зовнішніх речей до відображення власного емоційного світу, і тим самим змінює традиційний жанр танка.
    Отож, хоч поняття "неоромантизм", "неоромантичний", новоромантизм”, які увійшли у вжиток наприкінці XIX століття, не мали виразного програмного окреслення в літературній практиці та не дістали однозначного естетичного і теоретичного витлумачення в тогочасній критиці, можна говорити про певні типологічні риси неоромантичного стилю. Вони виразно виявляються у творчості і американки Уїли Кесер, і японки Йосано Акіко, і українки Лесі Українки. В історико-літературному плані неоромантизм осмислюється як стиль, який поєднується з символізмом та імпресіонізмом і який опонує натуралізму. Себто первісна синтетичність романтичного типу творчості забезпечує синтетичність і неоромантичного напрямку. В найзагальнішому сенсі неоромантизм співвідноситься з явищами, які в німецькомовних літературах називаються Jugendstyl, у Франції Art Nouveau, в англомовних Modern Style, в япономовних запозиченим терміном Modanidzumu або ж власне японським Kindai. Дослідження літературної практики модернізму як процесу, що розгортається в європейських літературах починаючи з кінця XIX століття, а також аналіз різних форм неоромантичної свідомості, як складової європейського модерністського руху, дають підстави говорити про неоромантизм як важливий культурно-історичний, філософський і естетичний рух. Нового значення набуває і гендерний аналіз неоромантичної образності.
    Неоромантизм, який сформувався в межах раннього модерністського руху, був особливою онтологічною категорією. Він вів до переоцінки раціональної концепції творчості, сприяв втіленню суб’єктивного світобачення, відкривав можливості для зображення несвідомих прагнень і візій, ідеальної культуротворчої тональності художньої творчості, що й підтверджує творчість трьох авторок-жінок Уїли Кесер, Йосано Акіко та Лесі Українки.







    БІБЛІОГРАФІЯ


    1. Агєєва В. Жіночий простір. К.: Факт, 2003. 320 с.
    2. Агєєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 1999. 264 с.
    3. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика.: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1994. 616 с.
    4. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
    5. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. c. 223-280.
    6. Бахтин М. Эпос и роман // Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. c. 447-483.
    7. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму. Етногенез і теогенез. Ч.1. К., 1997. 155 с.
    8. Бодлер Ш. Об искусстве . М.: Искусство, 1986. 442 с.
    9. Боронина И.А. Поэтика классического японского стиха (VII-XIII вв.). М.:Наука, 1978. 373с.
    10. Бреславец Т.И. Традиция в японской поэзии (Классический стих танка) Владивосток: Издательство Дальневосточного Университета, 1992. 114 с.
    11. Вагнер Р. Произведение искусства будущего (отрывки) // Зарубежная литература ХIХ века. Романтизм. Хрестоматия историко-литературных материалов. М.: Высшая школа, 1990. 366 с.
    12. Валери Поль. Об искусстве. М.: Искусство, 1993. 506 с.
    13. Ванслов В.В. Моррис об архитектуре и синтезе искусств // Эстетика Морриса и современность М.: Изобразительное искусство, 1987. 224 с.
    14. Вергилий. Георгики // Буколики. Георгики. Энеида. М.: Художественная литература, 1979. 509 с.
    15. Войтюк А.Ю. Творчий метод Лесі Українки // Радянське літературознавство. 1980. №6. с. 15-20.
    16. Вороний М. С.Черкасенко. Казка старого млина” // Твори. К., 1989. 686 с.
    17. Гейзінг Йоган. Homo ludens. К.: Основи, 1994. 203 с.
    18. Гендер і культура: збірник статей/ Упоряд.: В.Агєєва, С.Оксамитна К.: Факт, 2001. 204 с.
    19. Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. 368 с.
    20. Гинзбург Л.Я. О литературном герое. Ленинград: Сов.писатель, 1979. 222 с.
    21. Главева Д.Г. Традиционная японская культура: Специфика восприятия. М.: Восточная литература РАН, 2003 264 с.
    22. Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе 10-12 вв. М.:Наука, 1975. 380 c.
    23. Горегляд В.Н. Японская литература VIII-XVI вв.: Начало и развитие традиций. СПб.: Петербургское Востоковедение, 1997. 397с.
    24. Григорьева Т.П. Японская литература XX века. Размышления о традиции и современности. М.: Худож.лит., 1983. 302 c.
    25. Григорьева Т.П. Мудрецы, правители и мастера. Человек и мир в японской культуре. - М. , 1985 304 с.
    26. Гундорова Т.І. Неоромантичні тенденції творчості О.Кобилянської // Радянське літературознавство. 1988. №11. с. 14-20.
    27. Гундорова Т.І. Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтрпретація. Львів: Літопис, 1997.- 297с.
    28. Гундорова Т. Ранній український модернізм: до проблеми естетичної свідомості // Радянське літературознавство. К.,1989. № 12. С. 3-7.
    29. Гундорова Т.І. Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002.- 271 с.
    30. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М., 1972. 363 с.
    31. де Бовуар Сімона . Друга стать. У двох томах. К.: Основи, т.1.-390 с.
    32. Денисова Т. Історія американської літератури XX століття: Hавч.посіб. для студ. філол. ф-тів вищ. навч. закл. / HАH України. Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка — К.: Довіра, 2002.- 318 с.
    33. Деррида Жак. Структура, знак и игра в дискурсе гуманитарных наук // От структурализма до постструктурализма. Французская семиотика. Сост и вступ. статья Косикова Г.К. М.: Прогресс, 2000. 533с.
    34. Дневник Мурасаки Сикибу. Перевод, предисловие и комментарии Мещерякова А.Н. СПб.: Гиперион, 1997.-176 с.
    35. Долин А.А. Новая японская поэзия. М.: Наука, 1990. 311с.
    36. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. Упор. Н.Шумило. К.: Основи, 1998.- 660 с.
    37. Жеребкина И. «Прочти мое желание». Постмодернизм. Психоанализ. Феминизм.- М.: Идея-Пресс, 2000. 256 с.
    38. Жирмунский В.М. Введение в литературоведение: Курс лекций. СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1996. 438 с.
    39. Забужко О. Про мистецтво в пост трагічному світі, або апологія жертвоприношення// Література плюс. 1998. ч. 1. С. 11-15.
    40. Зарубежная литература ХІХ века. Учеб. для вузов / Под ред. Л.Г.Андреева. 2-е изд. М.: Высшая школа, 2000. 559 с.
    41. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Харьков: Фолио; М.: АСТ, 2000. 255 с.
    42. Зборовська Н. Перемога плоті // Критика. 1998. - № 10. с. 29 - 30.
    43. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003.- 390 с.
    44. Зеров М. Нове українське письменство. Історичний нарис. К.: Основи, 2003. - 1300 с.
    45. Из современной японской поэзии. (Мицухара Канэко, Тацудзи Миёси, Симпэй Кусано, Таро Китамура, Сюнтаро Таникава), перевод, составление, предисловие, примечания Долина А., М.: Прогресс, 1981. 199с.
    46. Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: Интрада, 2001. 384с.
    47. Исэ моногатари. СПб.: Кристалл, 2000 319 с.
    48. Иэнага Сабуро. История японской культуры. М., 1972. 229 с.
    49. Казин А.Л. Неоромантическая философия художественной культуры // Вопросы философии. - 1980. - N7. - с. 143-154.
    50. Капля росы: Японские пятистишия. М.: Летопись, 1999.- 396 с.
    51. Кембел Джозеф. Герой з тисячею облич. К.: Альтернативи, 1999. - 323 с.
    52. Ким Су Кван. Основные аспекты творческой эволюции Ю.М.Лотмана: «ироничность», «пространственность», «мифологичность», «личностность».- М.: Новое литературное обозрение, 2003. 176 с.
    53. Ки-но Цураюки. Дневник путешествия из Тоса. // Горегляд В.Н. Ки-но Цураюки. М., 1983. 143 с.
    54. Клочек Г.Д. У світі вічних критеріїв: Про систему критеріїв оцінки літературного твору. К.: Дніпро, 1989. 220 с.
    55. Книга японских обыкновений. Сборник. М., 1999.- 400 с.
    56. Кобилянська О. Твори в 5-ти томах. К., 1962. Т. 1-5, Т.1 490 с., Т.2 479 с., Т.3 438 с., Т.4 511 с., Т.5 760 с.
    57. Кобилянська О. Твори у 3-х томах. К., 1956. Т.1-3. Т.1 453 с., Т.2 430 с., Т.3 478 с.
    58. Кобилянська О. В критиці та спогадах. Сборник. К., 1963. 559 с.
    59. Кодзики. Записи о деяниях древности. Свитки 2-ой и 3-ий. Перевод со старояпонского и комментарии Ермаковой Л.М. и Мещерякова А.Н. СПб., 1994. 250 с.
    60. Козлов А.С. Мифологическое направление в литературоведении США. М.: Высшая школа, 1984. 175 с.
    61. Кокинвакасю: Собрание старых и новых песен Японии. Перевод со старояпонского и предисловие Долина А. М.: Радуга, 1995 Т. 1-3. Т.1 272 с., Т.2 232 с., Т.3 344 с.
    62. Конрад Н.И. Избранные труды. Литература и театр. М., 1978. 462 с.
    63. Конрад Н.И. Японская литература в образцах и очерках. М., 1991. 551 с.
    64. Королева И.Б. Поэтика ранних романов У.Кэсер// К вопросу о традиции и новаторстве. СПб., 1991. С.13-19
    65. Косарев А. Философия мира. Мифология и ее эвристическая значимость. СПб.: Университетская книга, 2000. 304 с.
    66. Костина Е.В. «Женская тема» в американском романе 1870 -1910-х годов Автореферат диссертации...кандидата филологических наук Нижний Новгород, 2003. 20 с.
    67. Костомаров Микола. Обзор сочинений, писанных на малорусском языке // Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія. Книга перша. К.: Либідь, 1996. 415 с.
    68. Крижановска Н. Особенности интертекстуальности в художественном произведении // Литературный текст: проблемы и методы исследования/ «Свое» и «чужое» слово в художественном тексте: Сб. науч. тр. Тверь: Тверской государственный.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины