Міфопоетична парадигма в українській та західноєвропейській “прозі про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. : Мифопоэтическая парадигма в украинской и западноевропейской "прозе о земле" конца XIX - первой трети ХХ в.

Краткое описание

Південноукраїнський державний педагогічний університет
ім. К.Д.Ушинського

На правах рукопису

Гурдуз Андрій Іванович

УДК 82.09118/19”

Міфопоетична парадигма в українській та західноєвропейській прозі про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.

10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
член-кореспондент НАН України,
Наливайко Дмитро Сергійович.

Одеса 2006

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП ............................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. Міфологізм та міфопоетична парадигма літературного твору в аспекті порівняльної типології української та західноєвропейської прози про землю” кінця ХІХ першої третини ХХ ст. ...............................................12
1.1. Міфологічний фактор у літературі та способи його проявлення в
художньому творі. Питання міфотворчості ...............................................12
1.2. Міфопоетика літературного твору та міфопоетична парадигма ..............24
1.3. Історико-культурні передумови порівняльно-типологічного вивчення української, англійської та норвезької літератур кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. ..........................................29
1.4. Тема землі в українській та європейській прозі кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.: характер художнього втілення .........................................42
РОЗДІЛ 2. Міфопоетична парадигма в українській, англійській та норвезькій прозі про землю”: типологія й національні особливості ...........................................................53
2.1. Біблійні мотиви як сюжетотворчі” чинники у творах О.Кобилянської
Земля”, Т.Гарді Тесс із роду д’Ербервіллів” та К.Гамсуна Соки
землі” .........................................................................................................53
2.2. Елементи міфопоетичного моделювання в системі пантеїстичного
світобачення українських та зарубіжних авторів прози про землю”
кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. ............................................................85
2.3. Міфопоетична інтенційність корелятів природа місто” у творах вітчизняних та західноєвропейських письменників. Міфологема землі як наскрізна в цих творах ..........................................................................123

2.3.1. Опозиція природа місто” у творах О.Кобилянської, Т.Гарді і
Д.Г.Лоуренса. В.Стефаник і місто ......................................................123
2.3.2. Іпостасі образу землі у творах О.Кобилянської, В.Стефаника та
Е.Золя: типологія полюсності .............................................................141
2.4. Варіанти реалізації міфологеми золотого віку” в українській та
західноєвропейській прозі про землю” .....................................................159
ВИСНОВКИ ...............................................................................................................172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..............................................................182

ВСТУП

Розгляд творчості вітчизняних письменників у контексті світового літературного процесу передбачає появу порівняльно-типологічних студій, якими охоплюються різні його рівні: від світоглядно-філософської основи творчості українських та зарубіжних письменників до стилістики їх творів. Складником такого філософсько-художнього дослідження є вивчення проблем міфопоетики літературних творів у компаративному аспекті. Завдяки певній універсальності та всеохопності звучання результатів таких студій, можливості за їх допомогою максимально наблизитись до іманентного змісту художнього тексту й глибин психології творчості митців, осягнути типологію та специфічні особливості відображення в літературі різноманітних концептів національних культур тощо, міфопоетичний комплекс як об΄єкт дослідження займає одне з центральних місць у сучасному літературознавстві й компаративістиці.
Останнім часом зростає інтерес людства до ірраціонального, підсвідомого і несвідомого, свідченням чого, зокрема, є розширення семантичного поля міфу. Здатність літератури нести в собі часом закодовані й трансформовані легендарно-міфологічні образи й сюжети робить її чи не найбільш універсальним засобом самопізнання людини, знімаючи” для свідомості останньої часові й просторові бар’єри: ...здійснюється складно організований процес онтологічної та аксіологічної перевірок” подієво-семантичних домінант традиційних структур. З одного боку, сучасні реалії допомагають глибше осмислити універсальні морально-психологічні проблеми загальнокультурних зразків; з іншого позачасові у нашому розумінні колізії міфологічних схем, накладені на конкретний національно-історичний матеріал, часто пропонують несподіване з точки зору буденної свідомості дослідження глибинних джерел сучасного духовного контексту” [162; 17].
Інтенсивна інтеграція міфоелементів у художню тканину творів (за висловом Є.Мелетинського, експансія міфу”) особливо притаманна літературі модернізму, художнє мислення якої проявляє схильність до міфологізації. Відтворення комплексної картини цієї доби як цілісної системи можливе лише за умови теоретичного розроблення всіх її складових, тимчасом як фундаментальна ознака модернізму міфотворчість досліджена недостатньо й безпосереднє продовження отримує протягом всього ХХ ст.
Період кінця ХІХ - початку ХХ ст. вже став предметом вивчення багатьох вітчизняних літературознавчих монографій Н.Калениченко [83], Ю.Кузнецова [103], О.Турган [202], Т.Гундорової [49], М.Моклиці [144], Я.Поліщука [174], Н.Шумило [240], Л.Горболіс [40] та ін. У цей час точка зору на світ і людину в ньому кардинально змінюється; світова література і культура виявляють підвищений інтерес до міфу, особливо з виходом на перший план філософії життя” з її абсолютизацією міфу (у Ф.Ніцше міф протиставляється історії, тобто змінюються парадигми). Водночас у літературі актуалізуються проблеми гармонізації людського життя через наближення до природи, а отже, в центрі уваги письменників часто опиняється образ землі та комплекс пов’язаних з ним морально-етичних та філософських проблем.
Саме з раннім модернізмом пов΄язана значна трансформація традиції сільської епіки” в європейських літературах, коли з΄являється роман про землю своєрідна проза з власними парадигмами і концептами, перенесеними у філософсько-психологічну площину. Зачинателем цієї прози є Е.Золя. Проза про землю” кінця ХІХ першої третини ХХ ст., попри тісний зв΄язок з реалізмом, виразно міфологізована, однак питання її міфологізму, елементів міфотворчості на сьогодні залишаються недостатньо дослідженими, особливо в компаративному аспекті. Пропоноване дослідження спроба заповнити цю лакуну. Неповторного звучання в цей період тема землі набуває в українській літературі, де вона (в широкому її розумінні) завжди займала одне з центральних місць та відзначалася оригінальністю трактування. Серед авторів кращих вітчизняних творів про землю М.Коцюбинський, О.Кобилянська та В.Стефаник. Паралельний розвиток цієї прози в зарубіжній літературі (зокрема, в англійській Т.Гарді й Д.Г.Лоуренсом та норвезькій К.Гамсуном) сприяє порівняльно-типологічному дослідженню міфопоетичної парадигми в українській та західноєвропейській прозі про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. Такі постановка проблеми і магістральний шлях її вивчення вписуються в русло завдань та актуальних питань сучасної вітчизняної компаративістики [149; 45]; [118; 9]; [119; 7]; [120; 4].
Таким чином, заявлена тема дисертаційного дослідження є актуальною. Прагнучи дослідити міфопоетичну парадигму творів, аналізуємо феномен літературної міфотворчості, питання функціонування й трансформації в літературі традиційних сюжетів, образів та мотивів легендарно-міфологічного походження пріоритетних проблем сучасного порівняльного літературознавства [162; 4-5]; [163; 4]; [201; 59]. Паралельно розглядаємо світовідчування людини того часу, поширений тоді тип художнього світоуявлення європейських митців. Отже, в роботі порушено проблеми етнопсихології, тоді як висвітлення основ українського психологічного європеїзму нині лише розпочинається [240; 44].
Висвітлення обраної теми матиме значення для глибшого розуміння проблем розвитку європейської, й зокрема української, прози про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. та виявлення національно-художніх особливостей міфопоетичної парадигми в цій прозі. Дисертація збагачує усталене уявлення про прозу про землю” вказаного періоду, трактує міфопоетичний шар як один з найважливіших у її структурі, пропонує компаративний аналіз визначальних складників міфопоетичної парадигми досліджуваних творів. Крім того, вивчення обраного питання сприятиме подальшому розвитку вітчизняної літературної компаративістики й міфокритики.
Дослідження проводиться на матеріалі характерних творів європейської прози про землю”, включаючи українську. Об’єктом роботи є твори М.Коцюбинського (Тіні забутих предків”), О.Кобилянської (Земля”, Битва”), В.Стефаника (Камінний хрест”, Сини”, Вона земля”), К.Гамсуна ( Пан”, Соки землі”), Т.Гарді (Тесс із роду д’Ербервіллів”) та Д.Г.Лоуренса (Райдуга”). Також звертаємось до есе, критичних та епістолярних матеріалів цих митців. Крім того, до аналізу залучено творчість російських (Г.Успенський (Влада землі”), А.Чехов (Степ”), І.Бунін (На край світу”, Село”, Гнат”)), французьких (Е.Золя (Земля”), Ж.Жіоно (Спів світу”, Хай збудеться моя радість”[1])), польського (В.Реймонт (Селяни”)), німецького (В. фон Поленц (Селянин”)), норвезького (Ю.Лі (Хутір Гільє”)) письменників, а також Intermezzo” і Fata Morgana” М.Коцюбинського, Весняний акорд” і Час” О.Кобилянської, Моє слово”, Межу” і Сон” В.Стефаника, Містерії” К.Гамсуна тощо.
Критеріями відбору матеріалу, на основі якого проводиться дослідження, є: а) репрезентативність творчості автора у вказаному типі прози для конкретної національної літератури; б) належність твору (-ів) до проблемно-тематичного комплексу прози про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. та в) наявність в обраному творі (-ах) міфопоетичної складової.
У роботі дотримуємось вимоги відповідності одного одному порівнюваних у компаративному дослідженні явищ у сенсі їх приналежності до однієї й тієї ж структури вищого порядку [62; 203]; [148; 16]. Обрані твори цілком відповідають цій умові, водночас виступаючи й репрезентативними в національних літературах. За своєю жанровою типологією серед них вирізняються надзвичайно лаконічні й малі за обсягом новели В.Стефаника, що їх, однак, можна розглядати як оригінальний епічний метатекст” [225; 32][2].
Предмет дослідження специфіка міфопоетичної парадигми зазначених творів митців, її загальні закономірності, типологія та національні особливості.
Заявлена тема не розроблена в науковій літературі. Крім нечисленних вітчизняних праць, де селянська проза” розглядається як реалістична (зокрема М.Грицюти [45], почасти П.Кононенка [96], Т.Денисової [55] й Д.Наливайка [150]), досі немає необхідного нині комплексного дослідження з проблем її міфопоетики. Так само відсутні компаративні розвідки про міфопоетику української й західноєвропейської прози про землю”, тимчасом як потреба заповнити цю прогалину вже постала. Наближається до подібної студії ґрунтовне дослідження міфологеми землі в канадській та українській прозі, здійснене Н.Овчаренко [166].
Методологічну основу роботи становить синтез порівняльно-типологічного, архетипного, психоаналітичного, інтертекстуального, імагологічного, герменевтичного, культурологічного та системного методів літературного дослідження. Концепція роботи формувалася під впливом компаративістичних праць Ж.Б.Корстіуса [254], І.Нєупокоєвої [153], О.Діми [57], Д.Дюришина [61]; [62], Г.Вервеса [19], К.Гільєна [259], Д.Наливайка [148]-[150], А.Нямцу [160]-[164], А.Волкова [див.: 201] та ін.
Аналізуючи основні тенденції у трактуванні міфу в науковій літературі та досліджуючи художньо-фактичний матеріал, спираємось на роботи вітчизняних (О.Потебня [176], Д.Наливайко [147], А.Нямцу [160]-[164], Я.Поліщук [174]; [175], О.Козлов [94], Т.Мейзерська [132], О.Киченко [89], Т.Саяпіна [185], О.Холодов [224] та ін.) та зарубіжних (Ф.Шеллінг [238], Ф.Ніцше [155], О.Шпенглер [239], Я.Голосовкер [39], І.Дьяконов [60], О.Лосєв [123]; [124], В.Пивоєв [170], Р.Вейман [18], Дж.Фрезер [223], Дж.Кемпбелл [106], М.Еліаде [241]-[243], К.Леві-Строс [110], В.Найдиш [146], Н.Фрай [256]; [257], В.Топоров [200], Є.Мелетинський [133]; [134] та ін.) учених. Також використовуємо досвід студій із психології (К.-Г.Юнга [245]; [246], Е.Нойманна [158]; [159], В.Франкла [219]), етнопсихології (О.Кульчицького [204; 48-65], Г.Гачева [35], М.Гримич [43]), етнографії та фольклористики (В.Гнатюка [208; 383-406], В.Милорадовича [208; 407-429], В.Войтовича [26] та ін.), семіотики (Ю.Лотмана [125]), релігієзнавства (А.Колодного [81; 5-36]).
Мета роботи компаративне прочитання вказаних українських, англійських та норвезьких творів і виявлення їхньої міфопоетичної парадигми (її сутності, структури, особливостей і ролі у творах); розкриття типології міфогенних співвідношень в обсервованих творах і визначення національно-художніх особливостей міфопоетичної парадигми в українській, англійській та норвезькій прозі про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.
Реалізація заявленої теми передбачає розв’язання наступних завдань:
1. З’ясувати й уточнити сутність літературної міфотворчості, поняття міфопоетики літературного твору та міфопоетичної парадигми.
2. Висвітлити характер художнього втілення теми землі в українській та європейській прозі кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.
3. Схарактеризувати ідейно-художні функції міфопоетичної парадигми в досліджуваних творах.
4. Розглянути біблійні мотиви у творах О.Кобилянської Земля”, Т.Гарді Тесс із роду д’Ербервіллів” і К.Гамсуна Соки землі” як їх сюжетотворчі” чинники; з’ясувати спорідненість і своєрідність міфопоетичних технік митців у цих творах.
5. Довести пантеїстичність світобачення переважної більшості авторів прози про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. та виявити своєрідність його художнього вираження у них.
6. Дослідити міфопоетичну інтенційність корелятів природа місто” у творах українських та англійських письменників, а також схарактеризувати іпостасі образу землі у творах О.Кобилянської, В.Стефаника та Е.Золя.
7. Проаналізувати варіанти реалізації міфологеми золотого віку”, зокрема, у творах Т.Гарді і В.Стефаника.
Зв΄язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української та зарубіжної літератур Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського Міністерства освіти і науки України в межах науково-дослідної теми Поетика художнього твору”, затвердженої вченою радою ПДПУ ім. К.Д.Ушинського (протокол № 5 від 28 грудня 2000 р.). Тему та план-проспект дисертації схвалено на засіданні бюро наукової ради Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 3 від 12 червня 2003 р.).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше комплексно аналізується українська та західноєвропейська проза про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. крізь призму її міфопоетичної парадигми (переважну більшість зіставлень художніх творів здійснено вперше), а отже, у визначенні загальних закономірностей міфопоетичної парадигми цієї прози, її типологічних рис та національних особливостей. Уточнюються й поглиблюються окремі базові поняття інсталяції міфу в літературі, міфопоетики, вводиться поняття міфологічного фактора в літературі та висувається нова оригінальна система його вираження, а також уперше подається визначення міфопоетичної парадигми літературного твору.
Практичне значення одержаних результатів зумовлено можливістю їх використання у викладанні основних та спеціальних курсів з історії української та зарубіжної літератур ХІХ-ХХ ст., теорії літератури й літературної компаративістики у ВНЗ. Матеріали роботи можуть також бути включені до компаративного дослідження (і враховані при написанні підручників і посібників) з проблем міфопоетики вітчизняної та зарубіжної прози, і зокрема прози про землю”, ХІХ-ХХ ст.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри української та зарубіжної літератур Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського. Основні положення дослідження викладені в доповідях на 7 наукових конференціях: V Всеукраїнській та VІІ і VІІІ міжнародних конференціях молодих учених (Київ, 2002, 2004 і 2005 рр.); всеукраїнських конференціях Українська література в контексті світової літератури” (ІІ, Одеса, 2002 р.), Актуальні проблеми сучасної компаративістики: Міжнаціональні літературні взаємини у світлі сучасної компаративістики” (ІІ, Київ, 2005 р.), Контактна зона як феномен культури” (Миколаїв, 2006 р.); звітній викладацькій конференції Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського (Миколаїв, 2006 р.). Протягом трьох років базові положення дисертації використовувались її автором під час читання спецкурсу літературної компаративістики в Миколаївському державному університеті ім. В.О.Сухомлинського.
Публікації здобувача. За матеріалами дисертації опубліковано 14 наукових статей загальним обсягом 7,13 друк. арк.
Структура дисертації обумовлена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів (які мають підрозділи й пункти), висновків та списку використаних джерел (275 позицій). Обсяг основного тексту становить 181 стор., загальний обсяг роботи 203 стор.

[1] Назви цих романів Жіоно Le chant du monde” і Que ma joie demeure” українською також перекладають відповідно як Пісня світу” і Нехай радість буде з вами” [4; 53], їх тексти цитуємо за виданнями: [66] і [67].

[2] Більш того, С.Хороб говорить фактично про метагероя / метагероїв новел В.Стефаника, не вживаючи, проте, цього терміна [225; 34]. Думку про переживання” Стефаникового світу як одного твору” висловлював ще Ю.Вассиян [17; 26].

Список литературы

Висновки

Одне з центральних місць у сучасному літературознавстві посідають міфопоетичні дослідження. Тим більш актуальні й потрібні нині порівняльно-типологічні студії з міфопоетики. Через недостатню розробленість у сучасній науці концепту міфу в літературі і в цілому термінології міфопоетичної сфери уявляється важливим з΄ясування певних теоретичних моментів названої галузі.
На означення присутності міфологічної складової у творі дисертант уводить поняття міфологічного фактора в літературі та висуває оригінальну систему його вираження, визначає літературну міфотворчість як художньо-естетичне явище культури (яке найбільший розвиток отримало в кінці ХІХ-ХХ ст.), коли письменник, спираючись на міфологічний матеріал і художньо його опрацьовуючи, створює варіантну, осучаснену модель давньої широковідомої міфологічної оповіді (модуси міфологізації, ре- і деміфологізації), або ж коли на ґрунті власне авторського досвіду й світовідчування окреслюється потужне структурно-змістове ядро, яке кодує” художній світ твору даного письменника та, можучи стати об’єктом інтерпретацій інших митців, зазнає культурологічної” міфологізації (модус авторського, або ж нового”, міфу). Міфопоетична парадигма твору розуміється як модель осмислення світу, в основі якої міфопоетичні уявлення автора (-ів) про світ і світобудову як втілена в художньому творі оригінальна світоглядно-філософська система. Також уведено ряд термінів (у рамках запропонованої системи вираження міфологічного фактора в літературному творі): ядро міфопоетичної парадигми (гомогенне, гетерогенне), міфопоетична атмосфера твору (гомогенна (гомогенізована), гетерогенна), структура міфопоетичної системи твору (лінійна, фрагментна, комбінована).
Період кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. в європейській літературі ознаменувався розквітом прози про землю”, кращими представниками якої стали М.Коцюбинський, О.Кобилянська і В.Стефаник, Г.Успенський, А.Чехов і І.Бунін, В.Реймонт, К.Гамсун, Е.Золя і Ж.Жіоно, Т.Гарді і Д.Г.Лоуренс, В. фон Поленц та ін. В силу об΄єктивних і суб΄єктивних факторів у різних країнах ця проза набуває своєї специфіки, проте одною з її постійних ознак є тенденція до міфологізації. В більшості випадків у таких творах наявна міфопоетична парадигма, проте в науковій літературі це питання досі практично не розглядалося в компаративному плані. Пропоноване дослідження є першою спробою комплексного висвітлення міфопоетичної парадигми в українській та західноєвропейській прозі про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.
В основу роботи покладено порівняльно-типологічний аналіз репрезентативних у цьому відношенні творів українських (М.Коцюбинський, О.Кобилянська, В.Стефаник), англійських (Т.Гарді, Д.Г.Лоуренс) та норвезького (К.Гамсун) митців. Їх літератури (особливо українська й норвезька) кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. виявляють типологічно близькі риси розвитку. Вагому роль у процесі літературного зближення України та Норвегії відіграли російські переклади. Творчість Гамсуна вплинула на Коцюбинського, Кобилянську, Лоуренса, захоплювався ним Стефаник, та й сам Гамсун читав українські твори. З українських митців найближчим Гамсуну за своїм пантеїстичним світоглядом та художнім стилем є Коцюбинський; типологічно співвідносний також художній світогляд Гамсуна, Лоуренса і Жіоно.
Європейська проза про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. зберігає у трансформованому вигляді дві провідні тенденції селянської прози” ХІХ ст.: романтично-утопічну (Лоуренс, Гамсун, Жіоно) і соціально-аналітичну (Золя, Чехов, Бунін та ін.), а також виявляє проміжний відносно цих тенденцій тип (Гарді, Реймонт). Переважному масиву прози про землю” досліджуваного періоду властива міфологізованість у більшій чи меншій мірі, обумовлена, зокрема, тяжінням до вказаних тенденцій. Парадигматична відміність прози про землю” в літературі ХІХ ст. і межі ХІХ-ХХ ст. полягає в тому, що засадничі концепти цієї прози другого періоду є філософсько-психологічними, а не соціально-побутовими, як раніше.
У творах Кобилянської Земля”, Гарді Тесс...” та Гамсуна Соки землі” наскрізним є біблійний складник: біблійні мотиви мають тут особливу, сюжетотворчу” функцію. Якщо в українській повісті проступають контури легенди про Каїна і Авеля (Сава Михайло), а в образі Ісака в Соках землі” символічно з΄єднано біблійні постаті Адама та Ісака, то в англійському романі виявлено дві трансформовані моделі Адам Єва” та Ісус Христос Марія Магдалина”, які простежуються у відносинах Енджела і Тесс (образу Алека відводиться” роль псевдо-Адама і спокусника).
Ядро міфопоетичної парадигми Землі” Кобилянської є гомогенним за способом виникнення (міфологізаційний внутрішній вектор твору); у повісті утворюється гетерогенна міфопоетична атмосфера, оскільки, поряд з біблійною моделлю, тут поєднано соціокультурний (зовнішньо направлений) міф: це спроба авторки висунути нову щодо традиційної української парадигму, де центр духовних шукань українця зміщується з хліборобської ниви на інший світ” ниву науки, культури. Роману Соки землі” властиві гетерогенність міфопоетичного ядра та гомогенізованість міфопоетичної атмосфери в цілому (наявний усепоєднуючий модус авторського міфу). Цей роман (як і Пана”) можна сприймати й системно як етап еволюції гамсунівського метагероя.
Ядро міфопоетичної парадигми Тесс...” гетерогенне в силу поєднання в романі, поряд з названими біблійними мотивами, античного мотиву фатуму; міфопоетична ж атмосфера твору гомогенізована, оскільки перед нами цільний авторський міф (світ Уессекса”).
Таким чином, Гарді, Гамсуну та Кобилянській властиві відмінні творчі парадигми рецепції біблійного матеріалу. Принципово різні ці парадигми в норвезького, з одного боку, та англійського й українського митців. Для Гамсуна найбільш важливими є образ та пов΄язана з ним ідея, комплекс ідей. Його Ісак взятий із Біблії сутнісно іменем, в його образі зосереджено ідеї бути господарем на землі, творити сіяти і т.ін. Гарді і Кобилянська ж використовують моделі відносин біблійні ситуації (хоча українська письменниця у творі дещо виходить за рамки моделі Каїн Авель”). Домінантний у Гарді вектор драматизації твору постає як трагедія ситуації” (Дж.Кінг), що в принципі пояснює, чому інсталяція елементів біблійної міфології втілилась у митця в такій формі як моделі відносин.
Відповідно, по-різному виявляється в авторів і впізнаванність” міфологічних структур. У Гамсуна акцентується людина як особистість на своїй землі та можливість реалізації прагнень цієї людини (зокрема, обезсмертити себе) у разі вільного вірного вибору нею життєвого шляху праці на землі. Твори Кобилянської і Гарді споріднює наскрізний у них мотив фатуму.
Вказані твори Гамсуна і Гарді ілюструють цікавий момент у механізмі реінтерпретації традиційних (міфологічних) образів їх взаємоперехід і поєднання в новій літературній версії.
Європейська проза про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. в тій чи іншій мірі послідовно зберігає пантеїстичні мотиви та інтенції, які найчастіше переплітаються з біблійними мотивами. Очевидно, якщо християнська тематика визначається сучасною європейською духовною культурою, то пантеїстичному факторові тут сприяє самий спосіб життя селянина, збережений ним споконвічний зв΄язок із землею, сприймання якої досі де в чому залишається міфологічним. Пантеїстичний струмінь надає творам неповторної глибини, філософського звучання, розмикаючи й універсалізуючи їх проблематику, оповідь у цілому. Першорядного значення тут набуває схильність до ірраціонального сприймання дійсності самих указаних авторів.
Близькі у світоглядно-філософському та сюжетно-композиційному планах Тіні забутих предків” Коцюбинського і Пан” Гамсуна. Визначальна у творах думка про світ як про єдиний живий організм і про людину як його невід’ємну частину. Пантеїстична картина світу розкривається через призму сприйняття Івана і Глана (в Тінях забутих предків” переважно Івана), чиї образи відтворені згідно з концепцією природної людини” з її первісним світобаченням. Це натури тонкої психічної організації, здатні проникатися природою всією глибиною свого єства. Відмінність у відтворенні їх міфопоетичного світосприймання пов’язана з різними предметами розповіді і творчими завданнями митців: Коцюбинський філософськи осмислює збережену гуцулами їхню язичницьку культуру, а Гамсун звертається до давньогрецького міфу про Пана.
Пантеїзм Івана і лейтенанта Глана має свої витоки і характер. Глан вірить у силу й опіку над собою Пана, відчуває його присутність і створює для себе своєрідну альтернативну реальність, міфосвіт. Свідомість же Івана вже налаштована” на міфологічний досвід гуцулів, а отже, пантеїзм Івана по-своєму фундаментальний, має підґрунтям не лише особисту схильність героя до такого світогляду, а й голоси, силу предків”. Глан сам є міфотворцем, його міфосвіт теперішній”, а пантеїзм абстрактний”.
Міфосвіти Тіней забутих предків” і Пана” співвідносні, що виявляється у виразній пантеїзованості першоелементів світу в них, яка вказує на культ природи як головний лейтмотив творів; це й можливість встановлення аналогій між Паном і щезником, лісовиком тощо. У межах міфосвітів творів виявляємо ступінчасту тріаду протиставлень”: а) опозиції до міфопоетичних світів головних героїв, уособлювані окремими другорядними персонажами із зниженими” морально-етичними й духовними орієнтирами (Палагною, Юрою й Химою в повісті та Маком у романі); б) протиставлення головних героїв Івана й Марічки та Глана й Едварди на рівні міфологем вогню і води, що відповідають у творах чоловічому й жіночому началам; в) полюсність (вібрацію”) в усвідомленні Івана і Глана їх природного статусу”: від позиції підпорядкована природі її частка” до переживання відчуття господар природи”.
Духовне, інтуїтивне осягнення людиною світу тлумачиться в повісті і романі як шлях її самопізнання; її потяг до спілкування з природою проявляється як звертання вдячності”, як пантеїстична молитва, а усвідомлення спорідненості з усім сущим доводить, що єдино правильним є природний” спосіб життя. У прямім спілкуванні з природою людина осягає свою самоцінність, що наштовхує її до міркувань про своє буття у всесвіті. У цьому контексті норвезькому герою в більшій мірі притаманне переживання радісної космічної самотності” (О.Черненко), а для героя української повісті усамітнення можливе тільки як тимчасове (що відповідає моделям” філософій художнього світу письменників: соціального спрямування у Коцюбинського та асоціального в Гамсуна).
Простежуємо динаміку пантеїстичного світосприймання метагероя романів Гамсуна. Образи Нагеля (Містерії”), Глана та Ісака репрезентують ступені розвитку пантеїстичної філософії Гамсуна і найочевидніша тут кореляційна пара типів пантеїзму Глана Ісака: абстрактний” пантеїзм дисгармонійного й імпульсивного лейтенанта та монументальний” пантеїзм епічної широти селянина.
У міфопоетичних парадигмах Землі” і Битви” Кобилянської, Тесс...” Гарді і Райдуги” Лоуренса одною з основних є бінарна опозиція природа місто”. Її полюси залежно від контексту можуть набувати значень: природний” світлий, живий, свій, добрий та міський” темний, мертвий, чужий (інший, ворожий), злий. Полюс природа” тут фактично ототожнюється з поняттям село”.
Міфологічний вектор Тесс...” спрямований в минуле: це оспіване Гарді патріархально-селянське гармонійне життя, що відходить. Кобилянська, звертаючись переважно до майбутнього, наголошує на потребі вивільнення українця з-під влади землі. Хоча розриву між землею (природою) та культурою” (містом) у повісті Земля” немає: на відміну від роману Гарді, іншість” міста постає вже не як небуття, а як позбавлена первинного негативу нова реальність; у такий спосіб, напруга між полюсами природний (свій) міський (чужий, інший)” дещо знімається. Авторка намагається ствердити новий спосіб національного мислення з поєднанням цих типів культури.
В силу історико-економічних факторів розвитку тогочасних України та Англії місто відносно природного” села оприявнюється в Кобилянської як паралельний космос, а в Гарді через вторгнення (елементів) міської цивілізації в село. Проте якщо в Кобилянської і Гарді природа і місто реально існуючі світи, то у Лоуренса світ міста набуває рис не-реальності, страшного сну і в такий спосіб цілком заперечується.
У вказану парадигму сприйняття села міста (загальну формулу якої можна означити так: на зміну природному” йде штучний, раціонально-жорстокий закон цивілізованого” життя, міста, мертвого” світу речей і техніки, рабом (жертвою) якого стає людина) вписуються й погляди інших письменників, зокрема Стефаника, Реймонта, Гамсуна, Жіоно. Ми розвиваємо положення Д.Наливайка про внесення у європейські твори про землю драматичного елемента сюжетним мотивом вторгнення цивілізації в селянський світ” і доводимо, що названий мотив тут глибоко міфологічний.
Образ землі у творах Кобилянської (Земля”), Стефаника (Вона земля”) та Золя (Земля”) вібрує”, виступає в різних іпостасях.
Образ (полюс”) природи в повісті Кобилянської структурується переважно через характерну для авторки опозицію образів поля і лісу. Через взаємонаближення цих образів за функціональними характеристиками, порівняння людей поля” з представниками лісового царства” межа між полюсами поле” та ліс” стає менш помітною; образ же землі як хліборобського поля набуває вираженої амбівалентності. У певній мірі це пояснюється тим, що образ поля не є близьким самій авторці. Кобилянська любить землю як годувальницю людини, та реальне поле, степ (= площина) викликає в неї певне психологічне напруження. Відчуття захищеності, опіки” письменниця пов´язує, зокрема, з рідним їй образом лісу, хоча як міфологічний образ він набуває переважно негативних характеристик. Відповідність топосам поля і лісу визначених універсальних символічних значень та сприймання цих топосів Кобилянською за іншою” парадигмою спричинює внутрішній конфлікт у повісті. Бачення Кобилянською (лісистих) гір і поля як двох окремих, протилежних” світів (з яких безумовна перевага віддається першому) типологічно близьке художній концепції Жіоно, в якого також спостерігається модель верх (позитивний) низ (негативний)” і полюси” якої, до того ж, відповідають складникам опозиції природа місто”.
Амбівалентна й водночас міфологічна, як і в Кобилянської, інтерпретація образу землі у Стефаника: земля як богиня-мати, годувальниця і земля як жорстока богиня, що вимагає жертв.
У романі Золя образ землі вібрує від іпостасі земля як антропологізований образ (жінка)” (мати-годувальниця чи дружина-коханка) до іпостасі земля як природна стихія, жива субстанція”, байдужа до людей (тут же землю осмислено і як вічний хрест селянина). Образам землі і людини притаманні взаємовідповідні іпостасі вираження (певна їх симетричність): землі-жінці” селянин-самець”, а землі-стихії” селянин-комаха”; коли ж земля порівнюється з морем, селянин «виступає» як матрос. В усіх випадках образ землі домінує; переважає іпостась «олюдненої» землі, тоді як образ селянина послідовно «отваринюється» (самець, комаха). Інверсована картина світу і в «Битві» Кобилянської (де дерева олюднені, а люди змальовані як комахи (лісоруби) чи як рослини (гуцули)) та в типологічно близькому їй фрагменті Селян” Реймонта (про рубку лісу): олюднені дерева, та лісоруби дятли” й вовки”.
Розгляд богоборчого мотиву в Землі” Золя та Синах” Стефаника свідчить про відмінність мотивації богоборства їх героїв і про те, що психологічно складнішою є ситуація в українській новелі.
Продуктивна в європейській прозі про землю” зазначеного часу й міфологема золотого віку”, яка має різні варіанти художньої реалізації й оригінально репрезентована, зокрема, в Тесс...” Гарді та Камінному хресті” Стефаника. В обох творах домінує міфопоетичний мотив дороги, який має різні щаблі тлумачення і включає у свій символічний комплекс ряд міфологем, одна з яких золотого віку” є для цих творів фактично структуротворчою. В романі Гарді висвітлюємо декілька варіантів цієї міфологеми, зокрема золотий час” для сім΄ї Тесс і золотий час” особисто для героїні. Якщо в Тесс...” інтерпретація міфологеми золотого віку” майже завжди пов΄язана з минулим, то в новелі Стефаника її художнє вирішення інверсоване: з логічно визначеного в майбутньому уявний золотий вік” у кризовий момент життя героїв переноситься в минуле, раніше марковане як негативне. І коли в Тесс...” міфомотив дороги як такої реалізується, то в Камінному хресті” фактично ні.
Отже, в кінці ХІХ - першій третині ХХ ст. в європейській прозі про землю” вибудовується своєрідний міфопоетичний метаобраз землі з відносно постійними характеристиками. Звичайно дієві тут християнський та античний (язичницький) контексти (іноді поєднані в одного автора: Гарді, Золя та ін.): постає проблема інтертекстуального прочитання цих творів. Світ і буття часто осмислюються крізь призму як відомих міфологічних образів, сюжетних моделей, мотивів (у Кобилянської, Стефаника, Гарді, Гамсуна й ін.), так і через залучення власне авторської міфології (Лоуренсом, Гамсуном, Жіоно та ін.), простежується певна інсталяційна амплітуда міфоелементів у творах. Звернення до міфологічного матеріалу у творі може бути послідовного (лінійного), фрагментного чи комбінованого типу.
Ця проза складає ніби єдиний метатекст про сутність буття людини у світі (вагоме місце тут займає мотив праці), а міфологічність сприяє філософській універсалізації цього метатексту. Типологічний ряд утворюють (часто монументалізовані) образи Івоніки Федорчука, Івана Дідуха, Ісака (Соки землі”), Мацея Борини, Траугота Бютнера та ін. Спостерігаємо й своєрідне моделювання простору: частіше це універсалізація оповіді коли події в описуваній місцевості звучать як події світового (чи національного) масштабу (в Соках землі”, Тінях забутих предків”, Камінному хресті”, Степу”, Райдузі” й ін.), або ж коли описувана місцевість, відокремлена” від навколишнього світу, уявляється його мікромоделлю (у Тесс...”, Хай збудеться моя радість” тощо).
В осмисленні теперішнього часу в розглянутому літературному масиві присутня мрія про золотий вік”, який може уявлятися в минулому (Тесс, Трауготу Бютнеру, в Тінях забутих предків”), майбутньому (Урсулі Бренгвен) чи переноситись із майбутнього в минуле (для Івана Дідуха); іноді в одному творі наявний ряд таких варіацій (Fata Morgana”).
Органічним для людини визнається природне” життя; в різний спосіб підкреслюється нерозривний зв΄язок людини і природи. Образ землі (святої” у Стефаника, Реймонта й ін.) уособлюється, а відтак часто виявляється антропоморфічність та одухотвореність простору. Земля (природа) може набувати функцій головного героя в досліджуваних творах Кобилянської, Стефаника, Чехова, Золя, Гамсуна тощо; міфопоетичний образ землі часом набуває певної вібрації (у Кобилянської, Стефаника, Золя). Як основа людства на землі постає селянин органічна частина космосу, плід” землі (Гамсун), рослина” чи тварина” (Кобилянська, Золя й ін.). Селянин вічний і сучасний (Гамсун), він богатир на землі (у Гамсуна, Стефаника; в Золя комаха”, що виконує титанічну працю), який має специфічний християнсько-язичницький світогляд, вдячний світові (Гамсун, Стефаник), прагне радості (Коцюбинський, Гарді, Лоуренс, Жіоно), та є самотнім (Коцюбинський, Гамсун, Золя, Жіоно, Лоуренс); його життя сповнене містичних знаків і передвість (Кобилянська, Гарді). В літературі про землю підтверджується теза О.Шпенглера про нову побожність” селянина. Саме завдяки селянину в сучасній культурі актуальні давні культи й вірування (світоглядні парадигми), які так чи інакше інтегруються в сучасну цивілізацію. Тобто постать селянина перехідна ланка між давніми й сучасною культурними епохами, завдяки йому досвід пращурів постійно перебуває в синхронії культури” (Ю.Лотман).
Загроза природному світу селянина йде від міста (світу цивілізації), вплив якого дедалі посилюється. Місто нівелює особистість і може перетворити на свій гвинтик”, автомат” (Кобилянська, Гарді, Лоуренс та ін.).
Оскільки в розглянутих творах про землю картини світу близькі за міфологічним звучанням, то, очевидно, й світоуявлення українських та західноєвропейських селян (та авторів досліджуваних творів) типологічно споріднені, а отже, й певною мірою універсальні. Відмінності, як правило, не є визначальними для певної національної картини світу як такої і можуть пояснюватись індивідуальними особливостями письменників (як, скажімо, в Кобилянської). Таким чином, можна говорити про типологію міфопоетичних парадигм в українській та західноєвропейській прозі про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., а отже, про міфопоетичну парадигму в європейській прозі про землю” цього періоду.
Типологічне висвітлення міфоелементів різних рівнів організації в українській та західноєвропейській прозі про землю” кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. сприяє не лише всебічному осягненню художнього світу вітчизняних та зарубіжних митців, але й зорієнтоване на виведення загальної типології міфопоетичних технік в європейській прозі про землю”, що цілком вписується в русло пріоритетних завдань вітчизняного літературознавства.

Список використаних джерел

1. Абрамович Н.Я. Кнут Гамсун: (Общий очерк о жизни и творчестве). М.: Заря, 1910. 50 с.
2. Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка К., 1994. 160 с.
3. Александров О. Відображення культу землі в києворуській агіографічній прозі // Медієвістика: Зб. наук. пр. / Одес. держ. ун-т ім. І.І.Мечникова; Редкол.: О.Мишанич (відп. ред.) та ін. Одеса: АстроПринт, 2000. Вип. 2. С.15-26.
4. Алхімія слова живого: Французький роман 1945-2000: Навч. посібник / Авт.-упоряд. В.І.Фесенко. К.: Промінь, 2005. 383 с.
5. Андрианов И.Ю. Человек и мир в творчестве И.А.Бунина. Одесса: Маяк, 1999. 272 с.
6. Андрусів С. Міфологічний код новели Василя Стефаника «Вона земля» // Покутська трійця” й літературний процес в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століть: (До 130-річчя від дня народж. В.Стефаника і Л.Мартовича): Матеріали наук. конф. / Дрогоб. держ. пед. ун-т ім. І.Франка. Дрогобич: Вимір, 2001. С.20-27.
7. Аничков Е. Кнут Гамсун // Аничков Е. Предтечи и современники. 1. На Западъ. СПб.: Север, 1911. С.411-444.
8. Антофійчук В.І. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття: Монографія. Чернівці: Рута, 2001. 335 с.
9. Арендаренко І.В. Англійська та українська романтична поезія (порівняльна типологія і поетика): Автореф. дис. ... канд. філол. наук / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. К., 2003. 20 с.
10. Балахонов В. На пути к истории: [О Ж.Жионо] // Жионо Ж. Гусар на крыше; Польская мельница: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1992. С.3-20.
11. Берков П.Н. Проблемы исторического развития литератур: Статьи. Л.: Худож. лит., 1981. 495 с.
12. Біблія. К.: Вид. місійного т-ва Нове життя Україна, Кемпус Крусейд фор Крайст”, 1992.
13. Білоцерківець Н. Тіні забутих предків: (любов і смерть у Михайла Коцюбинського) // Сучасність. 1994. № 1. С.76-82.
14. Благовещенская М.П., Измайлов А.А. Кнут Гамсун: Биография по неизданным источникам и литературная характеристика. СПб.: Шиповник, 1910. 195 с.
15. Борген Ю. Нагель // Борген Ю. Слова, живущие во времени: Статьи и эссе: Сб.: Пер. с норв. / Сост. Э.Панкратова. М.: Радуга, 1988. С. 248-261.
16. Бунин И.А. Собрание сочинений: В 6 т. Т.2-3. М.: Худож. лит., 1987.
17. Вассиян Ю. Твори. Т.2: Творець із землі зроджений: В.Стефаник / Передм. Ю.Клинового. Торонто: Євшан-Зілля, 1974. 127 с.
18. Вейман Р. История литературы и мифология: Очерки по методологии и истории литературы / Пер. с нем. О.Н.Михеевой. М.: Прогресс, 1975. 344 с.
19. Вервес Г. Як література самоутверджується у світі: Дослідження. К.: Дніпро, 1990. 452 с.
20. Вергилий П.М. Буколики / Пер. с лат. С.Шервинского // Вергилий П.М. Буколики; Георгики; Энеида: Пер. с лат. Харьков: Фолио; М.: АСТ, 2000. С.23-64.
21. Верцман И. Тэсс из рода д’Эрбервилль // Литературное обозрение. 1938. №8. С.51-57.
22. Виклади давньослов΄янських легенд, або Міфологія / Уклад. Я.Ф.Головацький. К.: Довіра, 1991. 94 с.
23. Витт В. Человек и время в Мужиках” Реймонта // Реймонт В. Мужики: Роман: В 2 т. / Пер. с пол. М.Абкиной. М: Худож. лит., 1981. Т.1. С.5-16.
24. Відлуння самотності: Кнут Гамсун та контекст українського модернізму / Упоряд. Ю.Ємець-Доброносова. К.: Факт, 2003. 472 с.
25. Вознюк В.О. Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки. К.: Дніпро, 1983. 183 с.
26. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
27. Воронский А. Кнут Гамсун // Воронский А. Искусство видеть мир: Портреты. Статьи. М.: Сов. писатель, 1987. С.335-348.
28. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. 367 с.
29. Гамсун К. Вибрані твори / Пер. з норв. Н.Іваничук. Львів: Літопис, 2000. 396 с.
30. Гамсун К. Из лекции "Норвежская литература"; О модной литературе // Писатели Скандинавии о литературе: Сб. ст. / Сост. К.Е.Мурадян. М.: Радуга, 1982. С.177-185.
31. Гамсун К. О бессознательной духовной жизни: Эссе // Литературное обозрение. 1992. № 7-9. С.64-72.
32. Гамсун К. Собрание сочинений: В 6 т. Т.1: Голод; Мистерии; Пан: Романы: Пер. с норв. / Вступ. ст. Б.Сучкова; Коммент. А.Сергеева. М.: Худож. лит., 1991. 560 с.
33. Гамсун К. Соки земли; Женщины у колодца: Романы: Пер. с норв. М.: Эй-Ди-Лтд, 1994. 650 с.
34. Гамсун Т. Кнут Гамсун мой отец / Пер. с норв. Л.Горлиной, О.Вронской; Вступ. ст., коммент. Н.Будур. М.: Терра-Книжный клуб, 1999. 462 с.
35. Гачев Г.Д. Национальные образы мира: Космо-Психо-Логос. М.: Прогресс”-Культура, 1995. 480 с.
36. Гесіод. Діла й дні / Пер. І.Франка // Франко І.Я. Зібрання творів: У 50 т. К.: Наукова думка, 1977. Т.8. С.357-381.
37. Глінка Н.В. Міфопоетика творчості Д.Г.Лоуренса: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.04 / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. К., 2006. 20 с.
38. Голан А. Миф и символ. М.: Русслит, 1993. 375 с.
39. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 217 с.
40. Горболіс Л. Парадигма народнорелігійної моралі в прозі українських письменників кінця ХІХ початку ХХ ст.: Монографія. Суми: ВАТ СОД” вид-во Козацький вал”, 2004. 200 с.
41. Горький М. Кнут Гамсун // Горький М. Несобранные литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1941. С.321-325.
42. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка / Пер. з англ. С.Павличко. 2-ге вид., випр. й авториз. К.: Критика, 1998. 207 с.
43. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців: (Когнітивна антропологія). К.: АТ Віпол”, 2000. 379 с.
44. Грицюта М.С. М.Коцюбинський і народна творчість / АН УРСР. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. К., 1958. 56 с.
45. Грицюта М.С. Селянство в українській дожовтневій літературі. К.: Наукова думка, 1979. 315 с.
46. Грицюта Н.И. Эволюция крестьянской темы и концепция демократического героя в украинской прозе ІІ пол. ХІХ нач. ХХ в.: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.01.03. / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. К.,1992. 45 с.
47. Гулыга А.В. Миф как философская проблема // Античная культура и современная наука / АН СССР; Редкол.: Б.Б. Пиотровский (пред.) и др. М.: Наука, 1985. С.271-276.
48. Гундорова Т. Кобилянська Довженко: навколо Землі”, або Різниця аналогій // Слово і Час. 1997. № 11-12. С.57-62.
49. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму: постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
50. Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002. 272 с.
51. Гурдуз А. Повість М. Коцюбинського Тіні забутих предків” і роман К.Гамсуна Пан” у порівняльно-типологічному висвітленні // Слово і Час. 2003. № 11. С.40-44.
52. Гурдуз А. Специфіка творчого стилю М.Коцюбинського в контексті західноєвропейського літературного процесу: норвезька паралель // Українська література в загальноосвітній школі. 2003. № 3. С.26-33.
53. Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження / АН УРСР. Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії; Арсенич П.І. та ін. К.: Наукова думка, 1987. 472 с.
54. Демченко І.А. Особливості поетики Ольги Кобилянської: Монографія. К.: Твім інтер, 2001. 208 с.
55. Денисова Т.Н. Роман поштової марки”: (Спроба порівняльного аналізу вирішення теми землі в українській і американській