РЕЦЕПЦІЯ АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ В поезії українського і російського символізму (типологічний аспект) : РЕЦЕПЦИЯ Античная мифология в поэзии украинского и русского символизма (типологический аспект)

Краткое описание

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ПАПУШИНА ВАЛЕНТИНА АНТОНІВНА

УДК 82.091: [821.161.2-1+821.161.1-1] (043)
П 17

РЕЦЕПЦІЯ АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ В поезії українського
і російського символізму
(типологічний аспект)

10.01.05 Порівняльне літературознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Волковинський Олександр Сергійович,
кандидат філологічних наук,
доцент

м. Кам’янець-Подільський 2005 р.

зміст

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади типологічного порівняння поезії українського і російського символізму в контексті античної міфологічної парадигми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16

1.1. Міф і символ як онтологічні поняття типологічного дискурсу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

1. 2. Конкретизація змісту та сутності понять "міфема" і "міфологема", "рецепція", "інтертекстуальність" поетичного тексту. . . . 30

1. 3. Проблеми самовизначеності українського і російського символізму щодо використання античної міфології. . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

1. 4. Український та російський символізм як об'єкт та предмет вивчення в літературознавстві ХХ початку ХХІ століття. . . . . . . . . . . . 48

Розділ 2. Особливості ідейно-художнього сприйняття античної міфології українськими поетами-символістами у типологічних відповідностях з поезією російського символізму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .71

2. 1. Актуалізація етіологічних і космогонічних міфів античного походження в поезії українського та російського символізму. . . . . . . . . 71

2. 2. Рецепція античної музи в поезії українського та російського символізму і громадянська позиція українських поетів-символістів. . . . 90

2. 3. Деавтоматизація героїчних міфем і міфологем у поезії українського та російського символізму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .108

Розділ 3. Інтенсивність функціонування античних міфем та міфологем у поезії російського та українського символізму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129

3. 1. Синхронне зіставлення естетичного досвіду російських і українських поетів-символістів у переосмисленні традиційного міфологічного матеріалу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .129

3. 2. Інтертекстуальний дискурс міфологеми "Лабіринт" у поезії російського й українського символізму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150

3. 3. Типологічний аналіз віршів М.Вороного Ікар” та В.Брюсова "Дедал и Икар". . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164

Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178

Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187

Вступ

Відрадно, що межа ХХ — ХХІ ст. позначилась у вітчизняному літературознавстві інтенсивними пошуками та узагальненнями щодо визначення місця української літератури у контексті загальноєвропейської еволюції словесного мистецтва. У наукових доробках багатьох дослідників йдеться про основні тенденції, якими характеризується хода та взаємодія української та світової літератури у ХХ ст. Маємо на увазі праці Н.Авраменко, І.Бетко, Р.Гром’яка, М.Моклиці, В.Моренця, С.Хороба, Г.Церни та інші [3; 19; 42; 123; 125; 192; 193]. Однак окремі ланки процесу входження української літератури у загальноєвропейський художньо-культурний простір вимагають докладного вивчення. Насамперед це стосується періоду кінця ХІХ — початку ХХ ст., коли формувалися нові ідейно-естетичні засади національного відродження. Невпинно зростає кількість прибічників думки про те, що означений період у масштабі загальнокультурного розвитку України став новим етапом мистецького розвою: "Таким чином, українська культура 18901910-х рр. відкриває нові обрії художньої свідомості, розвивається під знаком подолання народницького позитивізму й нормативності, перенесення акцентів з об'єктивних реалій навколишнього середовища на внутрішній світ людини, ідеально-духовний світ її буття. Перед нею розгортаються спокусливі, але й небезпечні можливості моделювання нематеріальної, неявної сутності існування (подібно до шекспірівського "я повернув очі зіницями усередину"), створення нової екзистенціальної міфології" [183, с.556557]. Головна тенденція розвитку світового та українського мистецтва у ХХ ст. зумовлює собою складний процес переходу від світу явищ до світу сутностей. Можемо стверджувати, що особливе місце тут зайняв символізм.
Підводячи підсумки загальнокультурного розвитку ХХ ст., В.П.Руднєв визнає, що "символізм — перший літературно-художній напрям європейського модернізму" [158, с.407]. Саме символізм встановив нові змісто-формальні орієнтири, якими керувалося світове та українське мистецтво впродовж усього ХХ ст., і з якими це мистецтво ввійшло у ХХІ ст. У багатьох національних культурах прояви мистецтва символізму дали багатющі та найколоритніші сходи насамперед у літературі, й особливо в поезії. Значною мірою від символізму в українській літературі "спостерігається продукування ідей нової, особливої культури, відбувається поступове "засвоєння" нової естетики та поступова самоідентифікація на цій основі. Ознаками нової культури стають естетизм, міфологізм, переплетення ірреального і реального, синтез усіх цих аспектів" [3, с.7]. В ідейно-художньому плані символізм протиставив естетичній спрощеності та нерозбірливості натуралізму вищу реальність, зрозуміти яку можна лише за допомогою символу.
Поетична спадщина багатьох українських символістів досі ще не зібрана або подана недостатньо. Це стосується творчості М.Вороного (18711940), Д.Загула (18901944), П.Карманського (18781956), Олександра Олеся (18781944), В.Пачовського (1878 1942), С.Черкасенка (18761940), Г.Чупринки (18791921) та інших. Серйозне й аргументоване вивчення їхньої творчості власне розпочинається лише наприкінці ХХ ст., коли з’являється ціла низка оригінальних та цікавих наукових досліджень із загальних проблем модернізму в українській літературі та закономірностей розвитку вітчизняного мистецтва слова на тлі світової літератури. До таких належать праці Н.Авраменко, Т.Гундорової, Д.Затонського, М.Ільницького, О.Кононенко, М.Моклиці, В.Моренця, С.Павличко, Я.Поліщука та інших [3; 47; 61; 74; 89; 123; 125; 139; 147].
Сучасне літературознавство акцентує увагу на питаннях, що стосуються особливостей засвоєння українською літературою взагалі, й поетами-символістами зокрема, античної спадщини. У фокусі таких досліджень знаходиться неповторна у специфіці змістоформального поєднання жанрова форма античної літератури — міф: "Останнім часом з’являється велика кількість літературознавчих досліджень зі словом "міф" у назві. Нам уже не уникнути ґрунтовного перегляду української літератури в аспекті міфу. Цей процес почався стихійно й триватиме, доки в тому буде глибша потреба" [122, с.57, 59]. Звідси, наукові розвідки, що хоча б певним чином торкаються проблем, які пов’язані з дослідженням особливостей ідейно-художньої рецепції античної міфології (як зібрання міфів) українським словесним мистецтвом, наразі є актуальними для вітчизняного літературознавства.
Переосмислення і трансформація українськими поетами-символістами античної міфології зумовлені закономірностями історичного та загальнокультурного розвитку суспільства в ХІХ — ХХ ст., коли перед сучасниками актуалізувались вічні” проблеми: співвідношення прекрасного й потворного, трагічного й комічного, добра й зла, щастя й сенсу життя, свободи й справедливості, провини й відповідальності тощо. Поети-символісти зосереджували увагу на рецепції античної спадщини, дбали, щоб їхнє слово належало до вічної божественної істини. У власних пошуках українські поети-символісти звертались до загальновідомих міфологем та конкретних імен грецьких і римських міфологічних персонажів, використовуючи їхню знаковість з метою естетизації певних відчуттів, життєвих колізій, вічних психологічних начал. Докладний аналіз літературно-художньої практики українського символізму з точки зору функціонування у ній елементів античної спадщини допоможе глибше зрозуміти ідейно-естетичні уподобання вітчизняних поетів на певному історичному відтинку розвитку: "У контексті становлення нової парадигми історії української літератури актуальною є потреба аналізу естетики раннього модернізму із позицій міфологічної критики. Такий аналіз дасть змогу виявити загальні типологічно-архетипні засади творчості цього періоду, як також і специфічні моделі конвенціалізації художнього мислення, характерні для раннього модернізму" [146, с.3]. При певній конкретизації цього положення можемо стверджувати, що раритетним предметом наукового вивчення є символізм.
Український символізм став невід’ємною часткою європейського символізму. Національно-історична модифікація символізму у вітчизняній літературі доводить його закономірну появу та подальше функціонування на межі ХІХХХ ст. Надзвичайно плідним при вивченні символізму як інтернаціонального літературного напряму видається типологічний підхід. Він забезпечує можливість для виділення спільних і диференційних ознак різних літератур та дає змогу вивчати символізм як систему міжнаціонального обсягу. Доцільним бачиться синхронне порівняння українського символізму з російським, оскільки завдяки об’єктивно-історичним обставинам ці модифікації знаходяться у близьких часових та просторових шарах. Зрозуміло, що подібне та відмінне між українським і російським символізмом проступає на багатьох рівнях. Однак довгий типологічний ряд може притлумити найголовніше, тому переважну увагу, на нашу думку, варто зосередити на стрижневому моменті в ідейно-художній доктрині та практиці символізму — ставленні до античної міфології.
Античний міф привертав неабияку увагу символістів, що репрезентували конкретні національні літератури. Зіставлення ідейно-художньої специфіки рецепції українськими символістами античної спадщини зі схожими процесами в поезії російського символізму сприятиме визначенню як загального, так і національно-самобутнього у літературно-художній практиці цього напряму.
Всебічний аналіз теорії та літературно-художньої практики українського і російського символізму з точки зору функціонування у них елементів античної спадщини уможливлює якісно нове дослідження ідейно-естетичних уподобань на певному історичному відтинку розвитку.
Потреба глибокого вивчення естетики і поетики символізму в контексті народження і становлення нової парадигми історії не лише української, але й російської літератури, є на сьогодні надзвичайно актуальною.
Такий аналіз допоможе з'ясувати загальні типологічні та історико-літературні засади, що були домінуючими у творчості письменників окресленого періоду, літературу якого можна вважати унікальним об'єктом наукового аналізу. Результати наукового з’ясування поставлених літературознавчих проблем визначать можливість розширення уявлень про взаємозв'язки української літератури початку ХХ ст. в контексті світової літератури. Серед проблем "сучасного порівняльного літературознавства, що вимагають ... поглибленого дослідження" особливе місце займає "осмислення закономірностей і своєрідності рецепції національними літературами традиційного сюжетно-образного матеріалу міфологічного, легендарного та власне літературного походження" [134, с.45]. Ідейно-змістова багатоплановість античної міфології та невичерпаність її символічного потенціалу забезпечують чудові можливості для евристичного та проблемного вивчення поезії українського та російського символізму.
У наш час звернення до теорії та практики символізму є постійним як в Україні, так і за її межами. Докладно й ґрунтовно здійснено аналіз теорії і практики символізму в монографіях К.Єрмилової, Л.Колобаєвої, І.Мінералової, А.Ханзен-Льове [57; 88; 116; 188; 189]. Визначенню місця символізму в ідейно-художній системі модернізму присвячено роботи Т.Гундорової, К.Карсалової, О.Леденьова, Ю.Шаповалової, М.Моклиці [48; 79; 123]. З'явились наукові праці, що відрізняються узагальнюючим характером, автори яких розглядають різноманітні аспекти функціонування символізму у російській культурі на межі ХIХХХ ст. (А.Пайман [140]) та прояви символізму у різних видах мистецтва ("Енциклопедія символізму. Живопис, графіка і скульптура. Література. Музика." [209]). Можемо також віднайти значну кількість публікацій, що присвячені літературним угрупуванням у російському символізмові та конкретним яскравим персоналіям символістського поетичного мистецтва, — К.Бальмонту (18671942), Андрію Бєлому (18801934), О.Блоку (18801921), В.Брюсову (18731924), З.Гіппіус (18691945), Вяч.Іванову (18661949), Д.Мережковському (18651941), В.Соловйову (18531900), Федору Сологубу (18631927). Це праці Р.Берда та К.Іванової, О.Леденьова, З.Мінц, М.Ніжинця, І.Приходька, О.Пронкевича, І.Корецької, О.Соколова, Ч.Чживона та інших [17; 95; 117; 130; 152; 153; 161; 168; 199]. У вітчизняному літературознавстві проблеми теорії та практики символізму фактично стають предметом цілісних та системних досліджень лише в останньому десятиріччі (роботи Н.Авраменко, Н.Бєляєвої, Г.Вервеса, Т.Гундорової, П.Ляшкевича, В.Погребенника, Г.Черниш, І.Чернової та інших [3; 20; 28; 47; 109; 144; 196; 197; 198]).
Кількісно й якісно вивчення символізму українським літературознавством дещо поступається масштабності та академічності наукових праць зарубіжних філологів. Упродовж останніх років за межами України з’являються дослідження, автори яких намагаються ґрунтовно розглядати проблеми становлення та формування українського символізму (праці Г.Лісної [97]). Це саме ті обставини, що роблять будь-які наукові розвідки у вітчизняному літературознавстві — скеровані на вивчення ідейно-художньої специфіки символізму — надзвичайно актуальними. Вкрай необхідними є роботи, у яких би порівнювались естетичні системи українського і російського символізму, і особливо прикметні риси засвоєння ними багатющої спадщини античної міфології, оскільки таких розробок майже немає ні у вітчизняному, ні у зарубіжному літературознавстві.
Однак і до сьогодні у літературознавчій науці, як зазначила Г.М.Лісна (Москва) у доповіді "Символізм як напрямок в українській літературі початку XX століття: до постановки питання" на Міжнародній конференції "Дослідження слов'янських мов і літератур у вищій школі: досягнення і перспективи" (2003 рік), переважають уявлення про панування реалізму в українській літературі початку ХХ століття. Серед актуальних завдань, пов'язаних з вивченням символізму взагалі, й українського символізму зокрема, сучасна дослідниця помітила такі: визначення часових меж символізму та головних стадій його розвитку, порівняння маніфестів символістів з конкретною художньою практикою, висвітлення діяльності провідних письменників-символістів, проведення паралелей між творчістю символістів та західноєвропейським символізмом [85, с.226]. Погоджуючись з важливістю та необхідністю вирішення окреслених Г.Лісною завдань, додамо, що також потребує наукових досліджень типологічне порівняння поезії українського і російського символізму в аспекті ідейно-художнього засвоєння та відтворення ними античної міфології.
Встановлення системних диференційних ознак і типологічних подібностей у рецепції античної міфології в поезії українського і російського символізму здатне визначити специфіку самобутнього розвитку вітчизняної літератури в контексті загальносвітової літературної еволюції. "Міжлітературне вивчення різних форм рецепції, також завдяки своєму характеру, більш продуктивне, тому що воно дозволяє встановити більш загальні, "наднаціональні" закономірності літературного розвитку" [56, с. 81]. Український символізм не може розглядатись як залежний і похідний від польського чи російського. Поезія українського символізму — яскраве та колоритне явище, що ґрунтується на загальноєвропейських традиціях рецепції античної міфології. Вивчення та усвідомлення цих процесів є надзвичайно важливими і актуальними для українського літературознавства на сучасному етапі. Типологічне дослідження особливостей рецепції античної міфології в поезії українського та російського символізму є також доцільним для подальшого розвитку порівняльного літературознавства в Україні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Основна проблематика кандидатської дисертації перебуває у руслі комплексної науково-дослідницької теми дослідження "Поетика і типологія жанрів", докладне опрацьовування якої передбачено тематичним планом наукової роботи кафедри зарубіжної літератури та мовознавства Кам’янець-Подільського державного університету. Основний зміст роботи відповідає навчальним планам та навчальним програмам Кам’янець-Подільського державного університету, що передбачають типологічно-порівняльне вивчення української та світової літератур. Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Кам’янець-Подільського державного університету (протокол № 1 від 30 січня 2003 року) і погоджено з Науково-координаційною радою НАН України "Класична спадщина і сучасна художня література" при Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України (протокол № 4 від 14 грудня 2004 року).
Мета і завдання дослідження.
Мета дисертаційного дослідження — визначити загально-типологічні закономірності та відповідності у рецепції античної міфології в творчості українських і російських поетів-символістів, а також чинники, що їх зумовили.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
визначити інтенсивність використання українськими та російськими символістами античних міфем і міфологем, розглянути особливості їх функціонування у новому текстовому оточенні;
систематизувати й узагальнити основні положення теорії символізму та особливості їхнього художньо-практичного втілення в поезії українського і російського символізму;
розкрити місце і роль античної спадщини в концептуальних побудовах українського і російського символізму;
з'ясувати чинники рецепції поетами-символістами античної міфології;
простежити типологічні відповідності російського й українського символізму в засвоєнні ними античної спадщини;
розкрити змістоформальне значення рецепції античних міфем та міфологем українськими і російськими поетами-символістами;
встановити значення рецепції античної міфології для оновлення поезії українського і російського символізму.
Об 'єктом дослідження є поезія українських і російських символістів кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст., процеси сприйняття та відтворення ними античної міфології. Головна увага зосереджена на поетичних творах яскравих представників українського (М.Вороний, Д.Загул, П.Карманський, Б.Лепкий, Олександр Олесь, В.Пачовський, С.Твердохліб, Д.Фальківський, С.Черкасенко, Г.Чупринка та інші) та російського символізму (Ю.Балтрушайтис, К.Бальмонт, О.Блок, В.Брюсов, Вяч.Іванов, Д.Мережковський, В.Соловйов, Ф.Сологуб та інші). Ці поети виразно репрезентували національні модифікації символізму та свідомо зверталися до античної спадщини. Докладно розглядаються поетичні твори українських та російських символістів, які можна вважати зразками втіленої рецепції відомих античних міфем та міфологем. Фокусним центром дослідження стає творчість М.Вороного і В.Брюсова — поетів, які відігравали в національних літературах подібну і вагому роль фундаторів та лідерів символізму.
Предметом дослідження є виявлення системних диференційних ознак, що мають спільний, особливий та окремо-індивідуальний характер. Порівнюється схоже та відмінне у структурі, особливостях і основних художніх засобах, що визначають специфіку поетичних творів українського і російського символізму, а також причини інтенсивного звернення поетів-символістів до античної спадщини. Досліджуються типологічні відповідності у рецепції античної міфології (міфеми, міфологеми, мотиви, образи, сюжети, впливи) українськими та російськими поетами-символістами.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та виконання окреслених завдань кандидатської роботи, для зіставлення теорії та практики українського і російського символізму в аспекті рецепції античної міфології найперше використовувались порівняльно-типологічний та порівняльно-історичний методи. Загальна характеристика символізму, визначення його місця у вітчизняній та світовій літературній еволюції ґрунтується на культурно-історичному методі. Своєрідність індивідуально-творчого тлумачення конкретних міфем та міфологем з'ясовувалась за допомогою методів структурного і семіотичного аналізу. В необхідних випадках для пояснення мотивації звернення конкретного поета-символіста до тих чи інших міфологем використовувався біографічний метод.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається такими запропонованими рішеннями:
вперше в українському літературознавстві системно та концептуально вивчається типологія спільного, особливого, індивідуального в сприйнятті та творчому відтворенні античної спадщини українськими та російськими поетами-символістами, конкретизується подібне та відмінне в художніх інтерпретаціях античної міфології;
вперше в типологічному аспекті зіставляється рецепція античної міфології в поезії українських і російських символістів на різних рівнях порівняльного дослідження — на ідейно-тематичному, ейдологічному, сюжетному, жанрологічному та на рівні художніх засобів;
сучасну конкретизацію отримують теоретико-методологічні засади типологічного порівняння поезії українського і російського символізму в контексті античної міфологічної парадигми;
в типологічному аспекті рецепції античної міфології поглиблюється аргументація відмови від традиційного поділу українських і російських символістів на різні "хвилі" та "покоління";
удосконалюються прийоми та засоби аналізу різноманітних форм міжлітературної рецепції;
подальшого розвитку набуває структурно-функціональне порівняння міфу та символу; акцентовано прикметні ознаки, за якими ці поняття наближуються одне до одного: нероздільна єдність реального й ідеального, невичерпність і принципова незавершеність ідейного змісту, величезний рецептивний потенціал — придатність міфу до численних відтворень та сприйняття символом міфологічного ядра з подальшими його трансформаціями;
обґрунтовується необхідність диференціації понять "міфема" і "міфологема" задля успішного порівняльно-типологічного аналізу рецепції античної міфології у новітній літературі; міфема розуміється як номінативна одиниця, міфологема — як структурно-функціональна;
наукова новизна тлумачення понять "міфема" та "міфологема" у дисертаційному дослідженні визначається тим, що вони розглядаються як форми міжлітературної рецепції;
удосконалюється аналіз ідейно-естетичних функцій античних міфем та міфологем у поезії українського та російського символізму;
поліпшується методика порівняльно-типологічного аналізу через обов’язкові теоретичні та історико-літературні пояснення фактів міжлітературних зв’язків;
пропонуються нові варіанти розкриття конкретного змісто-художнього наповнення тих чи інших античних мотивів й архетипів.
Практичне значення одержаних результатів. Наукове використання результатів дослідження може здійснюватись при подальшому вивченні теорії та художньої практики українського і російського символізму, при побудові загальної та цілісної схеми літературної еволюції у ХХ ст., при написанні наукових праць з історії української та російської літератур. Матеріали дисертаційного дослідження також можуть бути використані при підготовці лекційних, практичних, лабораторних занять зі вступу до літературознавства і теорії літератури, при читанні відповідних спецкурсів та спецсемінарів з порівняльного літературознавства та лінгвістичного аналізу художнього тексту. Окремі положення дисертаційного дослідження можуть використовуватись при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт студентами філологічних факультетів. У дисертації висвітлюються проблеми, що є дотичними до філософських та культурологічних дисциплін.
Особистий внесок здобувача. З семи публікацій за темою дисертації одна стаття "Типологічний аналіз віршів "Ікар" М.Вороного та "Дедал и Икар" В.Брюсова" написана у співавторстві. Здобувачеві належить думка про доцільність порівняння двох поетичних творів, авторами яких є представники українського і російського символізму. Здобувач також провів необхідну пошукову роботу щодо забезпечення статті відповідним ілюстративним матеріалом та посиланнями.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та результати дослідження оприлюднювались на щорічних звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів Кам’янець-Подільського державного університету (2002 р., 2003 р., 2004 р., 2005 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Громадянське виховання молоді засобами мови та літератури" (Полтава, 2003 р.); на науковій конференції "Актуальні питання зарубіжної літератури та теорії літератури: Література і влада" (Чернівці, 2003 р.); на міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики" (Кам’янець-Подільський, 2004).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження здійснено сім публікацій: шість статей, які вміщені у збірниках наукових праць, і одна стаття, яка міститься у матеріалах Всеукраїнської науково-практичної конференції. Чотири публікації видруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 212 найменувань. Повний обсяг дисертації — 202 сторінки, з них 187 сторінок основного тексту.

Список литературы

висновки

Аналіз особливостей рецепції античної міфології в поезії українського та російського символізму в типологічному аспекті дозволяє не тільки визначити загальні закономірності та відповідності в творчості українських і російських поетів-символістів, але й встановити чинники, які зумовили типологічну схожість і відмінність досліджених явищ. Результатом такого аналізу стали не лише окремі спостереження, але й теоретичні узагальнення.
Системне та концептуальне вивчення типології спільного, особливого, індивідуального в сприйнятті та творчому відтворенні античної міфології українськими та російськими поетами-символістами конкретизується подібним та відмінним в ідейно-художніх інтерпретаціях античної міфології. Типологічний аспект зіставлення забезпечив аргументованість положення про те, що рецепція античної міфології в поезії українського та російського символізму здійснювалась на різних структурних рівнях літературно-художнього твору — на ідейно-тематичному, ейдологічному (імагологічному), сюжетному, жанрологічному та на рівні художніх засобів.
Типологічне дослідження рецепції античної міфології в поезії українських і російських символістів зумовлює знаходження системної аргументації на користь відмови від традиційного поділу українських і російських символістів на різні "хвилі" та "покоління". Український і російський символізм в ідейно-художньому плані — явища однорідні та самодостатні. Об’єктивні фізично-вікові та індивідуально-психічні відмінності поетів, що репрезентують національні модифікації символізму, є цілком природними та закономірними. Однак такі диференціальні ознаки не суперечать глибинній ідейно-естетичній єдності символізму.
За об’єктивних історичних обставин — український символізм виходить на авансцену європейського розвитку пізніше за інші національні модифікації цього напряму — українські символісти були звільнені від необхідності розробки розгалуженої теоретичної основи. Представники українського символізму могли скористатися світоглядними досягненнями французького, польського, російського символізму. Така рецепція теоретично-світоглядних положень забезпечує відповідну масштабність українському символізмові та створює підстави для того, щоб вважати його органічною та невід’ємною часткою європейського символізму.
Структурно-функціональне зіставлення міфу та символу під кутом зору рецептивно-типологічного аналізу дозволило визначити головні прикметні ознаки, за якими ці поняття наближуються одне до одного. До таких належать: 1)нероздільна єдність реального й ідеального в міфі та символі; 2)невичерпність і принципова незавершеність ідейного змісту міфологічної першооснови та символічного образу; 3)величезний рецептивний потенціал, яким володіють міф і символ завдяки здатності міфу до численних відтворень і сприйняття символом міфологічного ядра з подальшими його ідейно-художніми трансформаціями.
Типологічний аналіз особливостей рецепції античної міфології в поезії українського та російського символізму ґрунтується на чіткій диференціації понять "міфема" і "міфологема". Встановлено, що задля успішного порівняльно-типологічного аналізу рецепції античної міфології у новітній літературі під міфемою варто розуміти найменшу номінативну одиницю, а під міфологемою — структурно-функціональну одиницю, присутність якої є досить відчутною в розгортанні твору, що рецептує античну спадщину.
Диференціація понять "міфема" та "міфологема" зумовлена не лише специфікою міфологічно-критичних студій. Розмежування понять "міфема" та "міфологема" є необхідним також для компаративістичного та типологічного підходів. Міфему і міфологему вважаємо обов'язковими понятійними елементами рецептивної естетики та формами міжлітературної рецепції.
Цілком природно, що масштабні літературні явища так чи інакше пов’язані з античністю. Впевнено можна стверджувати, що ні український, ні російський символізм не є винятками. Ідейно-художня доктрина поетів-символістів перегукувалась з античними уявленнями про світ, людину, мистецтво. Символізм виділяється особливими намаганнями щодо перетворення світу через активізацію духовно-моральної діяльності людини. Своєрідні ідейно-художні модифікації європейського романтизму і символізму, якими сміливо можемо вважати український і російський символізм, успадковували загальну універсальність і прагнення бути не лише мистецтвом, анонсували певні претензії на життєдайну роль художнього слова. Український і російський символізм — колоритні явища не тільки на тлі західноєвропейського символізму, але й на тлі національних літератур ХIХХХ ст. Вирізняються вони своєрідністю рецепції античної міфології.
Міфологеми етіологічного, космогонічного, хтонічного, героїчного характеру у творчій уяві українських і російських поетів-символістів та у створеній ними художній реальності тісно переплітаються і не піддаються чіткому розмежуванню. Рецепція античної міфології характеризується активними інтертекстуальними зв’язками, що забезпечують органічне перетікання смислових асоціацій, які у витоках належать до різних семантичних площин, з одного сутнісного прошарку в інший і, навпаки.
Головний вектор динаміки смислових мотивів, поява яких зумовлена зверненнями до античної міфології, в поезії українського і російського символізму має двобічний характер — від окремого до загального та від загального до окремого, від макрокосмосу до мікрокосмосу та від людини до всесвіту. Феноменальною ознакою поезії російського символізму є ідеологічно-художнє поєднання пошуків Вічної Краси, Жіночності, Вищої Істини з гностичними знаннями. Поезія українського символізму не зазнала активації та актуалізації таких мотивів. Ця відмінність пояснюється браком масштабного національно-філософського ґрунту в українському символізмі.
Поезії українського символізму дещо бракувало філософічності та ідейної різноманітності, що в деяких національних літературах (французькій, англійській, польській, російській та інших) обов'язково супроводжували символістське сприйняття античної міфології. Проте українська символістська поезія також створила чудові та оригінальні зразки багатопланової художньої реальності, що ґрунтується на своєрідності рецепції античної міфології. Лідерами у цьому процесі варто вважати М.Вороного і Г.Чупринку.
Українські поети-символісти не були відірваними від суспільного життя своєї вітчизни, вони активно реагували на навколишню дійсність, ретельно зважуючи зміст та сенс окремих явищ на терезах власної душі. Найбільше їх хвилювали питання протистояння особистості будь-якому насильству, обмеженню, бездуховності та ролі митця у цій боротьбі. Для поетів-символістів характерними є звернення до античних міфів, які вони активно трансформували відповідно до соціокультурної ситуації та нових творчих завдань.
Варто зазначити, що найближчі в історичному часі витоки частого звертання письменників ХХ ст. до вічних образів, різноманітних міфологем, архетипових моделей знаходяться в поезії символізму.
Найчастіше українськими поетами-символістами використовувались міфеми та міфологеми, які мали потенціал пафосно-героїзованого характеру. Систематичні звернення до міфем та міфологем Прометея, Тезея, титанів тощо дозволяли українським символістам актуалізувати соціально-політичні проблеми їхньої сучасності. Імена античних героїв використовувались як взірець, емблема героїзму та самовідданості у соціально-політичній боротьбі. Нерідко українські поети-символісти намагалися порівнювати власне покоління з міфічними персонажами задля остаточного з’ясування вартості генерації, до якої вони належали.
Особливістю українського символізму було те, що він не був відірваним від політичного і культурно-духовного життя власного народу — поети часто торкались теми митця і влади. Оригінальні варіанти тлумачення стійких міфем і міфологем зустрічаємо в поезії П.Карманського. Крім того, характер рецепції античної міфології у творчості Д.Фальківського свідчить про те, що в українській літературі традиції символізму продовжували розвиватись і в пореволюційний період. Характер пристосування античних міфем та міфологем до суспільно-громадської тематики у поезіях українських символістів яскраво ілюструє особливості етнотопу як втілення ідеологізованого етносу.
Рецепція античної міфології в поезії українських і російських символістів характеризується двома основними функціями: 1) міфеми позначали загальновідомі поняття чи явища, були структурно-будівельним матеріалом, який забезпечував семантичне наповнення поетичного тексту та допомагав зробити художню ідею твору авторитетнішою; 2) міфеми та міфологеми античної ґенези забезпечували підвищення загального художнього рівня та збільшення естетичної ваги поетичних творів символістів.
Українські та російські поети-символісти характеризуються спільним прагненням органічно поєднати збагачений за рахунок використаних античних міфем та міфологем зміст твору з естетично досконалою формою. Українські (М.Вороний, Г.Чупринка, В.Пачовський, Олександр Олесь та інші) і російські (Вяч.Іванов, В.Брюсов, О.Блок, Андрій Бєлий, Федір Сологуб та інші) символісти надавали виключного значення майстерності оформлення поетичного змісту. Українські і російські представники символізму поціновували не лише смислову точність та оригінальність висловлених думок, почуттів, переживань, але й предметно-формальну досконалість їх художнього втілення.
Постійна увага до урізноманітнення змісту в його відповідностях до форми — ще одна типологічна риса, що може вважатися спільною для поезії українського і російського символізму. Конкретний якісний рівень художності та авторської майстерності визначається окремими зразками української та російської символістської творчості. Якщо загалом поезія російського символізму виглядає більш розгалуженою та добірною, то окремі зразки поезії українського символізму доводять, що потенційно український символізм не поступався ні російському, ні західноєвропейському символізмові за рівнем ідейно-художньої довершеності творів. Імовірна естетична обмеженість українського символізму радше зумовлена каузальними чинниками літературного процесу, тобто чинниками соціально-історичного та загальнокультурного розвитку. Дія ж іманентних чинників спонукала українських та російських поетів-символістів до поєднання неоднозначно складного змісту з багатством і довершеністю художньої форми.
Звідси цілком логічними сприймаються часті звернення українських і російських поетів-символістів до міфеми Музи. Основна мета таких звернень зводилась до того, щоб викликати певні алюзивні асоціації, збагатити ідейно-художній зміст твору, продемонструвати на загальновідомому тлі характерні особливості індивідуально-емоційного сприйняття. Міфема Муза та міфологеми, у яких вона задіяна, дозволяли кожному поетові розширити кількісно та якісно варіативність художнього окреслення сутності поезії та її загального призначення, а також встановити місце поета у суспільстві. Прикметним та оригінальним є той факт, що українські поети символістського спрямування продовжили визначену ходу національного літературного розвитку шляхом бурлескно-травестійної трансформації міфологічного матеріалу. Така трансформація почасти супроводжувалась активним використанням іронії як стилістичного прийому та загального пафосу, що суттєво забарвлює зміст твору.
Через певний традиціоналізм та шаблонну риторичність неймовірного числа звернень до образу Музи українські та російські символісти рецепцію цього образу античної ґенези супроводжували не лише патетичним, але й іронічним пафосом. Характер символістської іронії визначає ідейно-художню органічність символізму в світовій та національних літературах. Стає зрозумілим, що символізм продовжував традиції західноєвропейського романтизму та його національних модифікацій і в історичній перспективі літературної еволюції готував появу модернізму та постмодернізму.
Спільною рисою української та російської символістської поезії варто вважати їх генетичну та типологічну наближеність до естетики бароко та романтизму. Українські та російські поети-символісти свідомо чи несвідомо актуалізували елементи естетики бароко та романтизму через синкретизм міфологічної спадщини античності, християнських традицій та етнічно-фольклорних мотивів.
Українські поети-символісти завдяки травестійному спрощенню античного матеріалу прагнули наблизити його до спроможності національного сприйняття. Російські поети-символісти частіше дотримувалися пієтетного ставлення до високих зразків античної міфології. Об’єктивна зумовленість такого розходження між українським і російським символізмом полягає в тому, що російська література в своєму розвитку пройшла етап класицистичного захоплення античністю. Українська поезія символізму через взаємодію об’єктивних та суб’єктивних чинників повніше сприйняла естетику бароко та підготувала, у свою чергу, появу українських неокласиків.
У переважній більшості поетичні твори українських і російських символістів сприймаються як традиційні. Вони розташовуються на межі взаємодії різних форм наступності та новаторства, чудово втілюючи думку про те, що нове та оригінальне дуже швидко стає банальним, яке, у свою чергу, в сучасному моменті історичного та культурного розвитку може видатись свіжим та неповторним.
Творчість багатьох українських і російських поетів-символістів ґрунтується на естетиці сприйняття та творчого продовження попереднього досвіду власних та європейських літератур. Навіть зовнішня оригінальність твору не є самоціллю. Вона лише одна з умов успішного виконання головних функцій — внутрішньої здатності вдало навіювати певні настрої та забезпечувати ефективність сугестивного впливу на сприйняття людей.
Для російських поетів-символістів особливого значення набували міфологічні персонажі, які володіли здатністю до самовідродження та мали хист передбачати майбутнє (фенікс, сибілли). Саме ці міфологеми відповідали теургічному сприйняттю поета та розумінню його особливого призначення.
Принципова ознака символістського художнього мислення — пророчі намагання зазирнути у майбутнє. Такі прагнення є відчутнішими у творах російських поетів-символістів. Українські ж поети-символісти концентрували художню увагу переважно на минулому та сучасному.
Міфологічний генезис Лабіринту часто підводив українських та російських поетів-символістів до відтворення традиційної сюжетної схеми — непомірно важкі блукання людини у безвиході космічного простору. Російські символісти доповнюють характеристику Лабіринту прикметами втрати відчуття часу та душевної дисгармонії. Міфологема Лабіринту стає домінуючою в поезії російського символізму та набуває експресивних ознак інтертекстуальності.
У поетичних текстах українських символістів міфологема Лабіринту з’являється не так часто, що призводить до зменшення її інтертекстуальної спроможності.
Функціонування міфологеми Лабіринту в поезії українського і російського символізму увиразнює дві площини її рецепції. З одного боку, використання міфологеми Лабіринту долучає авторів творів до широкої загальноєвропейської традиції романтичного та символічного її тлумачення. З іншого боку, зменшення активності вживання міфологеми Лабіринту у поетичних текстах українського символізму пояснюється загальним характером етнотопу та зменшенням інтенсивності ліричної рефлексії.
Типологічно-порівняльний аналіз рецепції античної міфології в поезії українського та російського символізму доводить, що звернення до подібних ідей та тем вимагало застосування аналогічних формально-предметних прийомів. Багаторівневість порівняльного дослідження дозволила віднайти спільні риси між поезією українського та російського символізму не тільки у залученні однакових мотивів та схожого пафосного забарвлення, але й у системі використаних художніх засобів. Українські та російські поети-символісти особливу увагу звертали на композиційну вмотивованість твору, своєрідність ритміко-інтонаційної організації тексту та його архітектонічне оформлення. Встановлено, що найуживанішим засобом формального втілення змісту, який використовувався українськими та російськими поетами-символістами в ході рецепції античної міфології, було композиційне кільце.
Далеке майбутнє для більшості сучасників історичної межі ХІХХХ ст. видавалось утаємниченим, загадковим, непевним. Тому твори поетів-символістів для широкого загалу були малозрозумілими, що часто перетворювало їх на об’єкт висміювань та пародіювання. І лише згодом, через відчутні часові інтервали, людство отримує нагоду по іншому витлумачувати символістські твори і наближатись до їхнього глибокого розуміння.
Головний висновок, до якого підводять результати дослідження особливостей рецепції античної міфології в поезії українського та російського символізму, може мати таке формальне вираження. Український символізм, враховуючи досвід світової літератури, торував власні шляхи ідейної та художньої еволюції. Український символізм, попри типологічну близькість до польського і російського, не був відверто залежним від жодного національного варіанту цього типу авторської ідейно-естетичної свідомості. Самобутність та оригінальність поезії українського символізму ще раз доводиться його сприйняттям античної спадщини. Типологічний аналіз рецепції античної міфології в поезії українського і російського символізму перекреслює будь-які однобічні твердження про ідейно-художню залежність однієї національної модифікації символізму від іншої. Український символізм — органічна частка йог світового аналогу. Міцним ґрунтом для входження українського символізму до загальносвітової художньої системи стало звернення до античної спадщини та свідоме її сприйняття й подальше засвоєння у пристосуванні до національної традиції та соціально-історичних умов існування українського народу.
Необмеженість тлумачення античної міфології, потенційна варіативність її наповнення різноманітним ідейно-художнім змістом залишають ще досить широкий простір для подальшого евристичного та проблемного вивчення літературного матеріалу, який пов'язаний з рецепцією античної спадщини.
Докладне дослідження складових, характеру й особливостей ідейно-художньої інтерпретації античних міфем і міфологем у поезії українського та російського символізму може породжувати нові наукові розвідки. Типологічні порівняння специфіки символістського тлумачення міфу в різних національних літературах визначатимуть прерогативи подальших перспективних досліджень уточнюючого й узагальнюючого характеру.

Список використаних джерел

1. Аверинцев С.С. Поэты. — М.: Школа "Языки русской культуры", 1996. — 364 с.
2. Аверинцев С.С. Софія — Логос. Словник. — К.: Дух і Літера, 1999. — 464с.
3. Авраменко Н.В. Поезія українських символістів перших десятиліть ХХ століття в типологічних відповідностях з англо-американською символістською лірикою. Автореферат ... канд. філол. наук. Тернопіль, 2002. 16 с.
4. Академические школы в русском литературоведении. — М.: Наука, 1975. — 515 с.
5. Анненский И. Стихотворения и трагедии. — Л.: Сов. писатель, 1990. — 640 с.
6. Антонов В. И. Символизация как социокультурная и познавательно-практическая проблема. М.: Луч РАУ, 1992. — 137 с.
7. Афанасьєв О.Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. — М.: К.Солдатенков, 1869. — Т. 3 VII. — 840 с.
8. Балтрушайтис Ю. Лилия и серп. Стихотворения / Вст. ст. А.Туркова. — М.: Худож. лит., 1989. — 399с.
9. Бальмонт К. Д. Стихотворения. — Л.: Советский писатель, 1969. — 712с.
10. Бальмонт К. Стозвучные песни: Сочинения (избранные стихи и проза). — Ярославль: Верх.-Волж. кн. изд-во, 1990. — 336 с.
11. Бальмонт К.Д. Избранное / Сост., вст.ст. и прим. Е.В.Ивановой. — М.: Сов. Россия, 1989. — 592с.
12. Барт Р. Мифологии. — М.: Изд-во им.Сабашниковых, 1996. — 312 с.
13. Бауэр В., Дюмонтц И., Головин С. Энциклопедия символов / Пер. с нем. Г.Гаева. — М.: КРОН-ПРЕСС, 2000. — 504 с.
14. Безродный М.В. Издательство "Мусагет": групповой портрет на фоне модернизма // Русская литература. — 1998. — № 2. — С. 119131.
15. Белый А. Критика. Эстетика. Теория символизма. В 2 т. — Т. 2. — М.: Искусство, 1994. — 571 с.
16. Белый А. Сочинения. В 2 т. — Т. 1. Поэзия; Проза. — М.: Худож. литература, 1990. — 703 с.
17. Берд Р., Иванова Е. Был ли виновен Бальмонт? // Русская литература. 2004. — № 3. — С. 5585.
18. Бердяев Н. Философия свобного духа. — М.: Республика, 1994. — 480 с.
19. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття. (Монографічне дослідження). — Wyzsza szkola pedagogiczna im. T.Kotarbinskiego. — Zielona Góra, Kijów. — Зелена Гура; Київ, 1999. — 160с.
20. Бєляєва Н.«Музагет»: про традиції символізму в журналі // Слово і час. — 1990. — № 10. — С. 3035.
21. Бистрова О.О. Формотворчі функції домінантних образів. На матеріалі української та російської поезії. — Автореферат ... канд. філол. наук. — К., 2001. — 19 с.
22. Блок А. Собр. соч. в 6 т. — Т. 1. Стихотворения и поэмы. 18981906. — Л.: Худож. литература, 1980. — 512 с.
23. Блок А. Собр. соч. в 6 т. — Т. 2. Стихотворения и поэмы. 19071921. — Л.: Худож. литература, 19801981. — 472 с.
24. Брюсов В. Собрание сочинений: В 7 т. — Т. 1: Стихотворения. Поэмы. 18921909. — М.: Художественная литература, 1973. — 672 с.
25. Брюсов В. Собрание сочинений: В 7 т. — Т. 3: Стихотворения 1918—1924, стихотворения, не включавшиеся В.Я.Брюсовым в сборники 1891—1924, поэма «Египетские ночи».— М.: Художественная литература, 1974. — 696с.
26. Брюсов В. Сочинения: В 2 т. — Т. 1: Стихотворения и поэмы. — М.: Художественная литература, 1987. —575 с.
27. Буслаев Ф.И. Народный эпос и мифология. — М.: Высшая школа, 2003. — 399 с.
28. Вервес Г.Д. Поет повертається на батьківщину. (Микола Вороний) // Радянське літературознавство. — 1989. — № 1. — С. 2638.
29. Веретейченко І. Творча особистість і український модернізм: [На матеріалі творів Лесі Українки, М.Коцю­бинського, О.Кобилянської] // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. — Луганськ, Альма матер, 2001. — №7: Іноземна філологія. — С. 136—142.
30. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. — М.: Высш. шк., 1989. — 406с.
31. Вишневська О.А. Рецепція античності у творчості неокласиків, акмеїстів і скамандритів. — Автореферат ... канд. філол. наук. — Тернопіль, 2001. — 20 с.
32. Волков А. Традиційні сюжети та образи // Літературознавча компаративістика. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТДПУ, 2002. — С. 181-216.
33. Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К.: Наукова думка, 1996. — 699 с.
34. Вороний М. У сяйві мрій. — К.: ВАТ "Видавництво "Київська правда", 2002. — 296 с.
35. Гаврик І.П. Орієнтири учнівського сприйняття художнього тексту // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2002. № 9. С. 2736.
36. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика / Вибрані твори / Пер. з нім. — К.: "Юніверс", 2001. — 288 с.
37. Гаспаров М.Л. Литературный интертекст и языковой интертекст // Известия академии наук. Серия литературы и языка. — 2002. — Т.: 61, № 4. — С. 39.
38. Гиппиус З.Н. Сочинения: Стихотворения; Проза. — Л.: Худож. литература, 1991. — 672 с.
39. Гончарова І.М. Проблема міфологічного символізму в контексті культури. — Автореферат ... канд. філософ. наук. — К., 1998. — 19 с.
40. Гонюк О.В. Українська література кінця ХІХ початку ХХ століття. — Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2001. — 96 с.
41. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. — К.: Основи, 1997. — 604 с.
42. Гримм Я. Немецкая мифология // Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. — С. 5471.
43. Гром’як Р. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. — Тернопіль: Лілея, 1997. — 271 с.
44. Гром’як Р. Літературна рецепція в компаративістичних студіях // Літературознавча компаративістика. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТДПУ, 2002. — С. 250256.
45. Гуменюк В. Сила краси: Проблеми поетики драматургії Володимира Винниченка. — Сімферополь: ВАТ "Сімферопольська міська друкарня", 2001. — 340с.
46. Гундорова Т. Fiat!” Миколи Вороного // Слово і час”. — 1994. — № 7. — С. 3233.
47. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. — Львів: Літопис, 1997. — 300с.
48. Гундорова Т. Ранній український модернізм: до проблеми естетичної свідомості // Радянське літературознавство. — 1989. — № 12. — С. 37.
49. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (поч. ХХ ст.) // Слово і час. — 1993. — № 1. — С. 5566.
50. Денисюк І. "Усе мистецьке є символом": (Розшифровані й нерозшифровані символи у "Перехресних стежках") // Українське літературознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2001. — Вип. 64: Іван Франко: Статті і матеріали. — С.312.
51. Дикарева Л.Ю.Міфопоетика метаморфози і способи її об’єктивації в художньому мовленні: лінгвосеміотичний аспект (на матеріалі прози М.В.Гоголя та М.О.Булгакова). — Автореферат ... канд. філол. наук. — К., 2003. — 16 с.
52. Довгалевский М. Пам’ятки естетичної думки. Поетика (Сад Поетичний). — К.: Мистецтво, 1973. — 435 с.
53. Дорошкевич О. До історії модернізму на Україні // Життя й революція. — 1925. — Жовтень. — № 10. — С. 7076.
54. Драненко Г.Ф. Особливості переосмислення міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст. — Автореферат ... канд. філол. наук. К., 2002. — 17 с.
55. Дубровська І. Б. Семантико-стилістичний потенціал міфологізмів та біблеїзмів у художньому тексті (на матеріалі творів німецької та української літератури) // Проблеми зіставної семантики. Доповіді та повідомлення Міжнародної наукової конференції з проблем зіставної семантики 25—27 вересня 1997р. К., 1997. — 486 с.
56. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы /Пер. со словацкого. — М.: Прогрес, 1979. — 320 с.
57. Ермилова Е. В. Теория и образный мир русского символизма. — М.: Наука, 1989. — 174 с.
58. Жулинський М. Г. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). К.: Дніпро, 1990. — 447 с.
59. Загул Д. Вибране. — К.: Рад. письменник, 1961. — 411 с.
60. Загул Д.Ю. Поезії. К.: Рад. письменник, 1990. — 325 с.
61. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. — Харьков: Фолио; М.: ООО "Издательство АСТ", 2000. — 256 с.
62. ЗатонськийД. Про модернізм і модерністів. — К.: Дніпро, 1972. — 272 с.
63. Зварич І.М. Міф у генезі художнього мислення. — Чернівці: Золоті литаври, 2002. — 236 с.
64. Зеров М. Наші літературознавці й полемісти // Червоний шлях. — 1926. — № 4. — С. 151177.
65. Иванов Вяч. Собрание сочинений. — Т. 1: Кормчие звезды. Книга лирики (Памяти матери). — Брюссель, 1971. —872 с.
66. Иванов Вяч. Собрание сочинений. — Т. 2. — Брюссель, 1974. —852 с.
67. Иванов Вяч. Собрание сочинений. — Т. 3. — Брюссель, 1979. —896 с.
68. Иванов Вяч. Собрание сочинений. — Т. 4. — Брюссель, 1987. —800 с.
69. Иванов Вяч.Вс. Избранные труды по семиотике и истории культуры. Том II. Статьи о русской литературе. — М.: Языки русской культуры, 2000. — 880 с.
70. Иванов Вяч.Вс. Избранные труды по семиотике и истории культуры. Том III: Сравнительное литературоведение. Всемирная литература. Стиховедение. — М.: Языки славянской культуры, 2004. — 816 с.
71. История русской литературной критики /Под ред. В.В.Прозорова. — М.: Высш. шк., 2002. — 463 с.
72. Іванов Вяч.Вс. Найдавніші форми людської культури та їх відображення у первісному мистецтві // Всесвіт. — 1976. — № 6. — С.187198.
73. Іванюк С. З очікуванням на краще // Слово і час. — 2004. — № 1. — С.6871.
74. Ільницький М. Від "Молодої музи" до "Празької школи". — Львів: Інститут українознавства, 1995. &