УКРАЇНСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА ХХ ст. У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ АМЕРИКАНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА АСКОЛЬДА МЕЛЬНИЧУКА : УКРАИНСКАЯ ПРОБЛЕМАТИКА ХХ в. В творческом наследии американского писателя Аскольда Мельничука

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

ДУМЧАК ІРИНА МИХАЙЛІВНА
УДК 82. 091

УКРАЇНСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА ХХст. У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ АМЕРИКАНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА АСКОЛЬДА МЕЛЬНИЧУКА
10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор
філологічних наук, професор
Матвіїшин Володимир Григорович

Івано-Франківськ2005

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП....................................................................................................

3

РОЗДІЛ І. Генеза художнього мислення Аскольда Мельничука в умовах американського мультикультуралізму

1.1. Феномен американської полікультурності як філософсько-естетичної домінанти у творчому доробку Аскольда Мельничука......................

16

1.2. Українська проблематика у текстах малої прози Аскольда Мельничука та новелістики українських письменників: порівняльно-типологічне зіставлення....................................................................................

30

1.3. Українські мотиви у новелі Дерево світла” Аскольда Мельничука й американській новелістиці: з компаративного погляду.......................................

58

РОЗДІЛ ІІ. Роман Аскольда Мельничука Що сказано”: художній, порівняльний та перекладознавчий аспекти

2.1. Інтертекстуальність та поетикальні особливості роману Що сказано”............................................................................................................................

78

2.2. Міфопоетика романів Аскольда Мельничука Що сказано” та Габріеля Гарсіа Маркеса Сто років самотності”.....................................................

93

2.3. Роман Аскольда Мельничука What Is Told” в українському перекладі: проблема трансформації поетичного словесного образу....................

106

РОЗДІЛ ІІІ. Філософсько-естетичні засади екзистенційного світу українця-емігранта у творах Аскольда Мельничука, Уласа Самчука, Клер Месуд.....................................................................................................................
3.1. Екзистенційний світ українця-емігранта в романах Аскольда Мельничука Посланець мертвих” та Уласа Самчука На твердій землі”........

125

3.2. Концепт української ідентичності в романі Аскольда Мельничука Посланець мертвих” та повісті Клер Месуд Проста історія”.............................

150

ВИСНОВКИ.......................................................................................................

172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................
ДОДАТКИ..........................................................................................................

181
206

ВСТУП
Наукове зацікавлення критиків, літературознавців тенденціями розвитку американського красного письменства завжди було зумовлене творчим розмаїттям та появою нових чи оновлених явищ. Одна з найвпливовіших країн світу, яка постійно впроваджувала і впроваджує новітні технології у всі сфери життя, не може не поновлювати час від часу естетико-прагматичне враження світової спільноти від демократизації власного суспільного, зокрема літературного, процесу. Очевидно, з таких міркувань і з певних історично зумовлених чинників активізувався й успішно функціонує ось уже третє десятиліття унікальний, властивий тільки американській словесності та неповторний у своїй багатоманітності мультикультуралізм*, явище, яке творять представники етнічних меншин, здебільшого творчо обдаровані письменники-емігранти.
Феномен творчості Аскольда Мельничука, поета, прозаїка, перекладача, критика, літературознавця, сформувався в контексті американського літературного процесу, в якому складовою є мультикультуралізм. Творча діяльність знаного в США письменника тільки тепер починає викликати інтерес в Україні та головним чином в епістемі американської словесності. Багатоманітний і оригінальний літературний доробок Аскольда Мельничука дає підстави для його глибокого аналізу. Більшу частину творчого набутку митця слова об’єднує українська тематика й проблематика: від актуалізації пошуку власної ідентичності через призму родинної історії до проблеми ролі і місця митця в суспільстві. Звернення до теми пізнання та визнання українства на Заході, утвердження української нації як самобутньої і неповторної є пріоритетними у творчій діяльності письменника.
На нашу думку, аналіз творчості Аскольда Мельничука тільки в контексті американської словесності є недостатнім, оскільки такий підхід свідчить про однобічність і поверховість завдання, які ставить перед собою дослідник. Аскольд Мельничук не належить до представників етнічних меншин, котрим притаманна подвійна ідентичність” та апробація такої ідентичності художньою творчістю. Письменник зацікавився українською тематикою через власне етнічне коріння, адже він народився у США (1954) в родині новоприбулих емігрантів з України. Особистість художника слова формувалася як у родинному українському, так і в американському середовищі. Феномен творчості Аскольда Мельничука полягає в тому, що не лише його твори представляють Україну та українців, а й сам прозаїк всіляко сприяє популяризації української літератури в англомовному світі. Будучи засновником-редактором літературного журналу AGNI”, за редагування якого та різного роду наукові дослідження нагороджений численними відзнаками [222], [239], [281], письменник знайомить американського читача з перекладами творів українських художників слова: Василя Барки, Наталії Білоцерківець, Юрія Андруховича, Богдана Бойчука, Оксани Забужко, Олега Лишеги, Миколи Руденка, Ігоря Римарука (див., наприклад, AGNI. 20012004. № 5356). Аскольд Мельничук є співавтором перекладів поезії та есеїстики Оксани Забужко [216], співукладачем антології нової української прози [231] тощо. Окремі англомовні переклади письменника представлені на сторінках американських видань: Gettysburg Review”, Missouri Review”, Nation”, Antioch Review”, Poetry”, Grand Street” [281]. Написані американським митцем слова два романи на тему українського емігрантства, багатоаспектна популяризація української культури в США дають підстави аналізувати його творчість не лише як мультикультуральне явище, але і як феномен власне українського значення.
Слід зазначити, що важливою складовою критичних публікацій Аскольда Мельничука є українська тема, яка охоплює чимало пластів та нашарувань: творчість як материкових, так і українсько-американських письменників, проблема виживання української мови під гнітом Російської імперії, проблема українсько-єврейських стосунків, проблема визнання світом не тільки незалежності України, а й її самобутності, оригінальності, нетотожності з сусідніми їй країнами, і врешті, спроби простеження типології емігрантської тематики в американській літературі [256], [257], [261], [271], [273]. На нашу думку, критичний доробок Аскольда Мельничука заслуговує на окреме наукове дослідження, оскільки представлений численними відгуками, рецензіями, ґрунтовними статтями. У центрі нашої уваги проза американського письменника, її українська проблематика.
Принагідно зауважити, що у свій час відомі мислителі Бруно Шульц, уродженець Дрогобича та Йожеф Рот, що народився у Бродах неподалік від Львова, хоч і не написали жодного слова українською (перший писав польською, інший німецькою), зате мали неабиякий духовний вплив на творення сучасного галицького літературного феномену, репрезентованого насамперед інтелектуальною прозою [158], [278]. Тож цілком ймовірно, що в майбутньому творча діяльність американського письменника українського походження певною мірою стане каталізатором появи якогось нового явища в материковому красному письменстві.
Актуальність теми. На сучасному етапі творчий доробок Аскольда Мельничука потребує комплексного підходу до його аналізу не тільки в контексті американістики, а й української літератури, що передбачає вивчення багатоаспектності української проблематики, порушуваної письменником. Аскольда Мельничука можна зарахувати до нового покоління письменників, що пишуть англійською мовою на українську тему. Відтак, митця можна вважати англомовним референтом культурного простору України. Водночас письменник, українець за походженням та американець за національністю й духом, як і його творчість належать більше американському інтелектуальному світові, адже своєю працею Аскольд Мельничук збагачує саме американську словесність.
На думку деяких літературознавців, ...національна своєрідність будь-якої літератури формується на основі історичного досвіду народу і постає ідейно-художнім конденсатом дії цього досвіду на народну самосвідомість, на його суспільні, естетичні, моральні та інші ціннісні визначення...” [110, 7] Органічний зв’язок з історичною долею саме українського народу, який знаходить своє відображення у творах американського письменника, дає підстави стверджувати про належність літературних здобутків Аскольда Мельничука до материкового красного письменства. Оскільки, як вважає І.Неупокоєва, для національної літератури характерне абсорбування світового художнього досвіду, художніх традицій [144], то можна говорити про творчість письменника як про повнометражне відображення характерних особливостей традиційного американського роману в поєднанні з етнічною тематикою, самобутністю та своєрідністю історії українського народу.
Відтак, Аскольд Мельничук є, на нашу думку, засновником оригінального літературного явища української складової мультикультуралізму, утвердженням якого можна вважати конференцію під назвою Made in America or Made in Ukraine” (Зроблено в Америці чи зроблено в Україні”), яка відбулася 68 листопада 1998 року в Гарвардському українському дослідницькому інституті за участю англомовних письменників українського походження таких, як Христина Лью, Олена Калитяк-Девіс, Дзвіна Орловська, Христина Луценко, Лариса Шпорлюк і, звичайно, Аскольд Мельничук. Участь у конференції митця слова з України Володимира Діброви та представника старшої генерації україномовної літератури в США Богдана Рубчака символізували, як згадує Аскольд Мельничук, спільність культурних витоків”, і зізнається, що його особисте відчуття під кінець конференції було таким, що кілька оригінальних авторів, які брали участь у конференції, справді відкрили для себе, що вони близькі за конкретним і традиційним духом, що їх надихає відповідальність спільної історії” [127, 151]. Міркування американського письменника певною мірою перегукуються з твердженнями Томаса Стернза Еліота, який був переконаний у тому, що поза митцем завжди є щось таке, з чим він відчуває свою спорідненість, щось, чому він підпорядковує себе й офірує з надією заслужити й здобути самобутнє місце. Спільний спадок і спільна справа єднають митців, свідомо чи несвідомо...” [62, 66].
Вважаємо, що Аскольд Мельничук пов’язаний з українською літературою передусім за світовідчуттям. Сам письменник вважає себе американцем і як таким, що цінує своє право бути зацікавленим в історії такого похмурого суспільства”, яке покинули його батьки [127, 151]. Таким чином, компаративний аналіз творчих здобутків американського письменника на українську тематику з творами яскравих представників красного письменства доцільний з огляду на наявність у їх творчості типологічних сходжень та аналогій у контексті української, американської та латиноамериканської словесностей.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі світової літератури та французької мови Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Одним з пріоритетних завдань кафедри є дослідження зв’язків світової літератури з літературою України. Тема дисертації схвалена бюро Науково-координаційної ради з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України (протокол № 2 від 26червня 2001року).
Мета дослідження полягає в повному осмисленні літературно-художнього мислення Аскольда Мельничука в контексті прози США та України ХХ ст. та його значення для культурного простору двох країн. Дослідження малої та великої прози письменника в площині українсько-американських літературних взаємин ХХст. передбачає як спробу ідентифікації творчості художника слова в потоці загальноамериканської словесності, так і вивчення специфіки української проблематики творів письменника в контексті українського красного письменства. Як мультикультуральне втілення доби постмодерну літературна спадщина Аскольда Мельничука пронизана елементами романтизму, постмодернізму, модернізму, а отже ми маємо на меті розглядати творчість митця слова як втілення симбіозу різних літературних напрямів. Зауважимо, що аналіз творчих здобутків Аскольда Мельничука слід аналізувати із застосуванням методології американського деконструктивізму, зокрема американської літературної традиції close reading” ретельного дослідження текстової тканини та модерністської концепції екзистенціалізму.
Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:
простежити зацікавлення Аскольда Мельничука тими здобутками американської та латиноамериканської літератур, які виконували функцію творчого імпульсу на художнє мислення письменника;
визначити роль різних літературних напрямів та течій, феноменів сучасного американського літературного процесу, зокрема мультикультуралізму, у формуванні літературно-естетичної позиції прозаїка;
методом типологічних зіставлень прози Аскольда Мельничука з творчим надбанням представників як американської та латиноамериканської, так і української літератур (таких, як Бенджамін Розенблат, Олександр Ґодін, Клер Месуд; Габріель Гарсія Маркес; Михайло Коцюбинський, Григір Тютюнник, Улас Самчук, Валерій Шевчук, Валентин Тарнавський) виявити спільні та відмінні риси у висвітленні актуальних проблем буття;
на основі інтертекстуального аналізу романістики Аскольда Мельничука, а також в її порівняльно-типологічному зіставленні з творами як класиків світової літератури, так і сучасних митців слова виявити поетикальні особливості творчості американського письменника;
на основі літературознавчо-лінгвістичного аналізу художньої моделі оригіналу та україномовного перекладу роману Що сказано” Аскольда Мельничука виявити переваги та недоліки інтерпретації твору, з’ясувати причини великої кількості розбіжностей між оригіналом та вітчизняним варіантом роману.
Об’єктом дослідження є мала проза, зокрема, есе Римські монети, скіфська кераміка” та новела Дерево світла”, велика проза, зокрема, романи Що сказано” та Посланець мертвих” і деякі літературознавчі праці Аскольда Мельничука, що мають безпосередній стосунок до теми дисертації.

Предмет наукового дослідження:
ідейно-естетичні критерії літературних уподобань письменника;
художнє мислення Аскольда Мельничука, яке проявляється у використанні традицій жанру доцентрового” американського роману, психоаналізу, в оригінальності нарації оповіді;
особливість потрактування української проблематики прози письменника та творів інших митців слова в зіставному аспекті.
Огляд літератури. На сучасному етапі маємо чимало досліджень американської літератури ХХ століття, що засвідчують бурхливий та успішний розвиток мультикультуралізму, зокрема літератури етнічних меншин в руслі загальноамериканської словесності [1], [23], [24], [41], [44], [48], [53], [160], [220], [229], [232], [236], [291]. З погляду українського та американського літературознавства культурна парадигма літератури США в період глобалізації суспільства, епохи постмодерну набула і продовжує набувати нового забарвлення та статусу у світовому літературному процесі.
У контексті історико-літературних характеристик щодо розвитку та функціонування красного письменства етнічних меншин на користь американської літератури загалом розглядається культурне розмаїття творчих голосів США. Серед дослідників відзначимо українських літературознавців Тамару Денисову, Наталію Висоцьку, у працях яких найбільш повно аналізується мультикультуральний аспект американської літератури.
Тамара Денисова, даючи детальну оцінку сучасним творчим процесам у художньому середовищі словесності США, головним чином зосереджує увагу на трансформації особливостей впливових літературних напрямів у творчі характеристики полікультурності [48]. Українська дослідниця з’ясовує причини та передумови виникнення й утвердження мультикультуралізму, його розгалуження, наголошує на множинності як визначальному концепті американської ментальності і культури” від початків становлення нації США як такої до сучасних змін не тільки в літературному процесі США, а й державній політиці щодо цього процесу загалом [42, 578579], ретельно аналізує український компонент американської полікультурності в контексті постмодерністського етапу в розвитку словесності США [44], [53].
Наталія Висоцька багато уваги приділяє прагматико-естетичним передумовам виникнення концепції мультикультурності як чинника літературнокритичного процесу США та її співіснування з американським літературним процесом, зосереджуючись на розвитку літературного канону та акцентуючи увагу на багатоманітності жанрів та дискурсів в одному творі завдяки мультикультуралізму та особливостям епохи постмодерну [24], [25]. Епізодично згадується про творчість представників етнічних меншин у Нарисі” літератури Сполучених Штатів за редакцією Спанкерен, Чінкотта, Д.Клак, виданого в українському перекладі [1].
Найбільш повну і фахову оцінку процесів, що відбуваються в літературі США, ми отримуємо із критичних праць американських дослідників, таких як І.Хасан, С.Клоуз, Р.Флемінг, С.Біккертс, Г. Гантер, Н. Ґлейзер та ін. Іхаб Хасан розглядає постмодерність як наслідок постмодернізму, яка спричинюється до активного прояву кризових явищ у суспільстві, зокрема міграцій, діаспор, глобальної кризи ідентичності, що впливають на розвиток творчого багатоголосся США [197]. Г.Гантер поділяє американську словесність на елітарну, постмодерністську, яка створюється для письменників, та мультикультуральну, що представляє літературу етнічних меншин, наголошуючи на відсутності точок перехрещення та дотику між ними, що свідчить про багатобарвність і неоднорідність найновішої американської літератури” [цит. за: 51, 64]. Рей Флемінг, розмежовуючи євроцентризм, афроцентризм та мультикультуралізм, сконцентровує свою увагу здебільшого на негативності функціонування двох перших та доцільності розвитку останнього [192]. Заслуговує уваги монографічне дослідження Н. Ґлейзера, який стверджує мультикультуральність американської нації у самій своїй суті та автентичність природи її формування з різних національних окремішностей [232].
Білоруський дослідник Юрій Стулов виокремлює процес заміни головного наративу” різноманітними наративами”, що представляють різнорідність груп в американському суспільстві [181]. Серед російських літературознавців Олексій Звєрев стверджує тяжіння культурних феноменів, властивих американському літературознавству в різні періоди його становлення, до оновлення в межах головної течії, говорячи про мультиетнічність як ключовий чинник сучасної художньої творчості” та наявність гібридної ідентичності [78, 54]. Російська дослідниця М.Тлостанова аналізує взаємозв’язки постмодернізму та мультикультурних імпульсів”, визнаючи глибокі проникнення етнічних вимірів в американський дискурс [187]. Незважаючи на різноманітність поглядів щодо сучасних процесів у літературі США, практично всі точки зору критиків перетинаються в одному: мультикультуралізм справедливо і непохитно укорінюється в американській літературі США.
У радянському літературознавстві були спроби дослідити особливості іммігрантської літератури [101], [146], [147], [161]. Ще в 70-х рр. відомі літературознавці Т. Денисова й В. Оленєва виокремлюють деяких представників етнічніх груп: романістів негритянського й єврейського походження, чорношкірих новелістів тощо [50], [147]. Таким чином, можна стверджувати, що теза про творення значної частини американської літератури іммігрантським прошарком мала місце й у радянській науковій думці.
Отже, у 70-ті роки ХХ століття одним з проявів переоцінки національних надбань стало намагання виокремити літератури етнічних меншин із загального потоку сучасної американської словесності. Одним з перших офіційних кроків на шляху до такого виокремлення став дев’ятий симпозіум із порівняльного літературознавства під назвою Етнічні літератури від 1776р.: багатоголосся Америки”, проведений 27-31 січня 1976 року, під час якого було обговорено 28етнічних літератур континенту. Відомий діаспорний критик Дмитро Штогрин виступив з доповіддю Українська література у Сполучених Штатах: тенденції, впливи й здобутки”, в якій було відзначено високий рівень українських мистецьких творів. Заслуговує на увагу і доповідь Етнічні літератури Америки: святковий виступ” американського професора Елвіна Барра, слова якого підкреслили обраний американським письменством напрям у розвитку літератур етнічних меншин: Етнічні писання, що торкаються проблем ідентичності, мають підказати наступним поколінням американців, як їм поводитися з шоковими діями” в майбутньому. А тим часом зацікавлення різноманітними етнічними літературами, безперечно, викликало поширення американських літературних традицій” [65, 155].
Літературна творчість Аскольда Мельничука окремо чи в порівнянні з творчістю інших митців слова традиційно розглядається в критиці, як американській, так і вітчизняній в контексті мультикультуралізму [18], [37], [53], [185]; [186]; [220], [243] та ін. Причому його новелістика аналізується здебільшого епізодично. У літературознавчих працях не знайдемо жодного окремого дослідження малої прози американського письменника не тільки з компаративного погляду, а й її структурних і художньо-стилістичних особливостей. Виняток становлять передмова Соломії Павличко до новели Дерево світла” [155] та фрагментарні зауваження Тамари Денисової стосовно художньої специфіки полотна цього твору [53].
Романістика Аскольда Мельничука викликала більше зацікавлення у літературознавчій критиці США й України. Функціонально-стилістичні особливості великих жанрових форм письменника розглядалися у наукових працях Тамари Денисової [43], [53] та Оксани Забужко [70], рецензіях й відгуках Леоніда Рудницького [167], Марка Павлишина [157], Анни Богонюк-Ґоляш [18]. Специфіка конструювання архітектоніки тексту романів Що сказано” й Посланець мертвих” знаходить висвітлення в дослідженнях Юлії Ткачук [185], [186], першого твору Олени Гусейнової [37]. Найбільш визначною спробою зіставити роман Посланець мертвих” Аскольда Мельничука з творами інших представників мультикультуральної літератури є стаття Тамари Денисової [53]. Натомість в американській критиці знаходимо лише зауваження щодо можливої наявності типології [243], [287]. Таким чином у дослідженнях літературознавчого характеру простежуються поодинокі спроби компаративного аналізу творчого набутку Аскольда Мельничука, які можуть слугувати поштовхом до ґрунтовного аналізу української проблематики творів художника слова.
Методологічною основою дослідження є основні принципи сучасного компаративного аналізу, теоретично обґрунтовані в працях українських та зарубіжних вчених (Д. Дюришина, І. Денисюка, І.Неупокоєвої, Д.Наливайка, Р.Гром’яка, Д.Затонського, А.Волкова, В. Жирмунського, Х.Янашек-Іваничкової, Ж.Женетта та ін.). Застосовуються історико-генетичний, біографічний, порівняльно-історичний, типологічний, контекстуальний, структурно-наратологічний та системно-цілісний методи аналізу, що дозволяє системно розглянути творчість Аскольда Мельничука в синхронних та діахронних площинах, враховуючи його творчу індивідуальність, літературні традиції й новаторство.
Наукова новизна. У дисертації вперше здійснено спробу різнобічно і комплексно дослідити творчість Аскольда Мельничука з акцентом на її українській проблематиці в контексті українсько-американських літературних взаємин ХХ поч. ХХІст. Увага зосереджується на виявленні елементів літературних течій і напрямів, що органічно вплетені в художню тканину прози Аскольда Мельничука і становлять синтез нових художніх моделей та структур. Уперше системно досліджується єдиний на сьогодні переклад роману Що сказано” українською мовою та україномовна критична інтерпретація творчості американського письменника.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення та висновки дають цілісну картину творчості Аскольда Мельничука та визначають її місце у літературно-мистецькому процесі ХХ поч. ХХІ ст. не тільки в американському художньому просторі, а й вказують на важливість творчої діяльності письменника для українського літературознавства на рівнях тематології й поетики, з акцентом на самобутності і новаторстві творчого пера митця слова. Матеріали дослідження можна використати при написанні праць з історії української та американської літератур ХХ ст., у спецкурсах з історії української та зарубіжної літератур, з теорії порівняльного літературознавства, а також з курсу теорії й практики перекладу.
Апробація роботи здійснювалась у формі доповідей на звітно-наукових конференціях кафедри світової літератури та французької мови Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 20002005), на Науково-теоретичних конференціях молодих вчених (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Київ, 23-26 червня, 2003; Київ, 24-26 червня, 2004), на 2-ій Науковій конференції з літературної компаративістики (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Київ, 24-25 березня, 2005), а також доповідей і публікацій у наукових збірниках, журналах. Основні положення та повний текст дисертації обговорено та схвалено на спільному засіданні кафедри світової літератури та французької мови й кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Аспекти досліджуваної проблеми відображено у 8 публікаціях:
1. Художні особливості роману Аскольда Мельничука Що сказано” // Українознавчі студії. 2001. №3. С. 162167.
2. Творчість Аскольда Мельничука у контексті американської та української літератур другої половини ХХ початку ХХІ ст. // Українознавчі студії. 20022003. №45. С. 163171.
3. Роман Аскольда Мельничука What Is Told” в українському перекладі: спроба інтертекстуального аналізу // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Випуск VIII. Івано-Франківськ: Плай, 2003. С.136142.
4. Екзистенційний світ українців-емігрантів (за романом Аскольда Мельничука Посланець мертвих”) // Слово і час. 2004. № 1. С. 6167.
5. Романи Габріеля Гарсіа Маркеса Сто років самотності” та Аскольда Мельничука Що сказано” (спроба типологічного порівняння) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 5. К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2004. С. 9699.
6. Українська проблематика малої прози Аскольда Мельничука (спроба компаративного дослідження) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 7. К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2005. С. 2530.
7. Концепт української ідентичності в романі Аскольда Мельничука Посланець мертвих” та повісті Клер Месуд Проста історія” // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. Випуск ІХ. Івано-Франківськ: Плай, 2005. С.325334.
8. Критична спадщина Аскольда Мельничука // Слово і час. 2005. № 11. С. 2831.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (Розділ І: Генеза художнього мислення Аскольда Мельничука в умовах американського мультикультуралізму”; Розділ ІІ: Роман Аскольда Мельничука Що сказано”: художній, порівняльний та перекладознавчий аспекти”; РозділІІІ: Філософсько-естетичні засади екзистенційного світу українця-емігранта у творах Аскольда Мельничука, Уласа Самчука, Клер Месуд”), кожен з яких структурується на окремі підрозділи, висновків, списку використаної літератури (296 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок машинописного тексту, з них 180 основного тексту.

*Це поняття позначається ще такими синонімічними термінами, як полікультурність, багатокультурність, мультикультурні

Список литературы

ВИСНОВКИ
На сучасному етапі українсько-американські взаємини ХХст. у вітчизняному літературознавстві представлені дослідженнями перекладного доробку письменників та поодинокими науковими компаративними розробками творчості представників української складової мультикультуралізму, що беззаперечно формує неоціненний вклад як в американську, так і українську літератури в цілому. Творча діяльність Аскольда Мельничука, яскравого представника цієї гілки полікультурності, стала об’єктом порівняльно-типологічного зіставлення не тільки з творами мультикультуральних письменників, а й вітчизняних письменників з огляду на спільність проблематики.
Аскольд Мельничук визначний представник найсучаснішої американської літератури. Водночас звернення письменника до української проблематики спричиняється до формування нової якості у вітчизняній словесності, яка трансформується завдяки творчості А. Мельничука у світове мистецтво слова. Таким чином художника слова можна вважати англомовним референтом української літератури.
Художньо-естетичне світосприйняття Аскольда Мельничука сформувалося в контексті американського мультикультуралізму. Таким чином, творчість письменника, народженого в США, однозначно належить мультикультуралізму, що репрезентує значну частину американської літератури та головним чином спричинюється до формування культурного обличчя красного письменства Сполучених Штатів. Підґрунтям багатокультурності є попередньо сформовані модернізм, постмодернізм, що являють кожен відповідно до своєї специфіки певний симбіоз творчих напрямів та течій. Хоча американське явище твориться представниками етнічних меншин, тобто письменниками-емігрантами, творчість Аскольда Мельничука, українська тема в якій займає особливе місце, утворює унікальний за своєю суттю феномен, що органічно вплітається у мультикультуральний простір американського літературного процесу. Таким чином, вважаємо, що письменник є засновником української складової американського мультикультуралізму.
Художнє мислення американського письменника проявляється насамперед у використанні рис доцентрового” американського роману, основними характеристиками якого є відчуження індивіду від суспільства, спільноти від спільноти, спроби подолати самотність, спричиненої цим відчуженням. Водночас заглиблення у внутрішній світ людини та намагання відтворити його через модель поведінки героїв Аскольдом Мельничуком спонукає до психоаналітичного тлумачення ідентичності та трагічності людського буття. З іншого боку, наративна стратегія, що акумулює ізоморфний художній світ письменницької уяви шляхом динамічності оповіді, інтенціонального мислення, іманентності мотивації, будує багаторівневу архітектоніку тексту творів.
Таким чином, специфіка жанрової організації текстотворення в зображенні проявів індивідуалізації та самоідентифікації особистості в умовах глобалізації суспільства, зображення архетипної реальності через призму міфологічного світосприйняття, конструювання оповіді за законами знакового кодування стали наслідком творчого доробку Аскольда Мельничука на тему українства: низки оповідань, двох романів, численних критичних публікацій.
Серед здобутків світової літератури, що виконували функцію творчого імпульсу на формування художнього мислення Аскольда Мельничука, слід виокремити роман Габріеля Гарсіа Маркеса Сто років самотності”.
Ставлення письменника до процесів, що відбуваються як у західному, так і вітчизняному літературознавстві, можна виявити на основі літературно-критичних публікацій, поява яких зумовлена передусім зацікавленням Аскольда Мельничука творчістю таких визначних художників слова, як Семюель Беккет, Алан-Фурн’є, Кристофер Рансмаєр, Йозеф Скворецькі та ін. Доробки яскравих представників світової літератури спонукали до формування літературно-естетичної позиції прозаїка, підґрунтям якої є філософія індивідуалізму з елементами екзистенційного світовідчуття.
У дослідженні цілісно та всебічно розглянуто основні тенденції та характеристики літературної діяльності Аскольда Мельничука як прозаїка та літературознавця. Аналіз проведено в порівняльно-типологічному зіставленні з яскравими зразками американської, латиноамериканської та української літератур за наявністю сходжень, аналогій й розбіжностей.
За останні три десятиріччя скарбницю світової словесності в цілому та американської зокрема поповнила велика кількість прозових творів американських письменників, в яких більшою або меншою мірою порушується проблематика української еміграції за кордоном. Маємо на увазі творчість таких митців слова, як Стефан Джонатан Фоер, Клер Месуд, Джонатан Францен та інших. Новела Дерево світла” (1980) та роман Аскольда Мельничука Що сказано” (1994) є не тільки першими творами письменника на українську тематику, а й першими англомовними творами про Україну та українців-емігрантів взагалі.
Літературна творчість, зацікавлення письменника українікою формувались в умовах родинної атмосфери, високої освіченості батьків, які прищепили синові любов до української мови, пробудили глибокий, а згодом і професійний інтерес до історії українського народу, що вилився у високохудожні твори малої прози на етнічну тематику. Мала проза Аскольда Мельничука, зокрема есе Римські монети, скіфська кераміка” та новела Дерево світла”, відзначаються спільністю тематики: збереження пам’яті про події минулого в умовах еміграційного життя. Основною темою новели є пошуки шляхів самореалізації як творчої особистості українського поета-емігранта та байдуже ставлення навколишніх, зокрема іншомовного суспільства, до потреб творчо обдарованої індивідуальності, що, як наслідок, викликає моральне самогубство та духовне спустошення людського індивідууму.
Новаторство Аскольда Мельничука в побудові малоепічного твору, зокрема новели Дерево світла”, полягає передусім у наданні важливості прихованому значенню розповідних фрагментів, вмонтованих до наративу, та неординарної побудови фабули твору в цілому. Перебіг сюжетних перипетій супроводжується вкрапленням записів, ведених головним героєм Віктором, що являють собою основне семантичне наповнення ідейного змісту новели. Саме в уривках-текстах міститься філософія життя, яка зводиться до осмислення фактів трагічного буття народу, який пережив голодомор, шляхом паралельного зіставлення з біблійними мотивами.
Мотивацією вибору художніх творів у контексті української літератури для типологічного порівняння, як за проблематикою, так і за поетикою з новелою Аскольда Мельничука Дерево світла” є тема нереалізованості та самотності митця в суспільстві в оповіданнях Валерія Шевчука Постріл” з циклу оповідань Мандрівка в гори” та Валентина Тарнавського Дерево життя”. Має місце також проведення фрагментарних паралелей у зазначеній проблемі з творами Михайла Коцюбинського Intermezzo”, Григора Тютюнника День мій суботній”, а також з новелами Уласа Самчука Моя осінь” й Образа”.
Осмислення міфологем-символів дерева світла” дерева життя”, а отже міфологеми світового дерева”, що символізує майбутнє, характерне для новел Аскольда Мельничука та Валентина Тарнавського. Обидва символи є вершиною пізнання сутності буття, розуміння автентичності людської природи з усвідомленням своєї національної належності. Таким чином, широка атрибутивність словесного наповнення художнього тексту як новели Аскольда Мельничука Дерево світла”, так і новели Валентина Тарнавського Дерево життя” підкреслює трагічність ситуації творчо обдарованої особистості, неспроможної реалізуватись за покликанням під дією як зовнішніх, так і внутрішньо усталених чинників, що сприяють фізичній і моральній руйнації митця.
Типологічно схожим за проблемою існування митця та його місця в суспільстві з новелою Аскольда Мельничука є твір Валерія Шевчука Постріл”. Порушення цієї проблеми в площині подій кінця ХІХ поч. ХХст. Шевчуком та на сучасному етапі Мельничуком говорить про те, що митець та його суспільне значення завжди були і є в центрі уваги письменників. Співзвучними у двох творах є глибока образність, афористичність, наявність узагальнень у стосунку до зазначеної теми.
Тематика та проблематика еміграційного життя українців в оповіданнях Бенджаміна Розенблатта Зеліґ” та Олександра Ґодіна Мій мертвий брат їде до Америки” стали предметом для зіставлення за аналогічною проблематикою з новелою Аскольда Мельничука Дерево світла”. Компаративний аналіз творів вказує на низку типологічних сходжень та аналогій.
Слід зазначити, що й Аскольд Мельничук, і Бенджамін Розенблатт відтворюють людську долю в цілісній непристосованості особистості до нових умов. Внутрішнє несприйняття нового світу Зеліґа з однойменного оповідання Розенблатта супроводжується його зовнішніми діями та вчинками. Внутрішній спротив Віктора з новели Дерево світла” до зневаги його особи оточенням поєднується зі своєрідною реакцією на зовнішні подразники. Навіть зовнішністю автори намагаються показати відчуженість героя від навколишнього оточення, наповнюючи її (зовнішність) відтворення метафорикою, образністю.
Основною відмінністю між творами Аскольда Мельничука та Бенджаміна Розенблатта є характер конфлікту, який в новелі першого розвивається в руслі протистояння особистості й суспільства: суспільство не сприймає емігрантів, а молоде покоління не розуміє поведінки старших. Натомість в основі оповідання Зеліґ” лежить конфлікт поколінь, який знову ж таки супроводжується нерозумінням старшими представниками прагнень дітей, внуків адаптуватись до нових умов і не пов’язуватися з етнічним минулим.
Зазначимо, що в оповіданні Олександра Ґодіна Мій мертвий брат їде до Америки” мотив втрати батьківщини щільно переплітається з мотивом втрати рідної людини шляхом нагнітання відчуттів героя з допомогою стилістичних фігур, зокрема повтору слів. Подібності оповідання Олександра Ґодіна та новели Аскольда Мельничука спостерігаються в площині хронотопу, а саме збігів у фабульно-сюжетному і нараційного часах, ретроспекціях, введенні прототипів тощо. Якості символічного фону у творі Дерево світла” набуває філософія життя, сповідувана головним героєм: усвідомлення та збереження таємниці родинного походження молодшим поколінням, таємниці смислу буттєвості кожного індивідууму, таємниці великої істини онтологічного знання.
Порівнюючи твори Бенджаміна Розенблатта, Олександра Ґодіна з оповіданням Аскольда Мельничука Дерево світла”, слід відзначити спільні тенденції у використанні тропів, зокрема епітетизації, метафор, стилістичних прийомів ретроспекції тощо на тлі своєрідності та самобутності художнього полотна кожного твору.
Отже, типологічне порівняння новели Аскольда Мельничука Дерево світла” з творами української та американської літератур дало підстави для виявлення спільних та відмінних особливостей на рівні стилю та жанру, суголосної тенденції у відображенні їх проблематики: адаптації/неадаптації українського емігранта, емігранта-митця до іншомовного соціокультурного простору, збереження історичної пам’яті про етнічну батьківщину.
При аналізі поетикальних особливостей романістики Аскольда Мельничука, представленої творами на українську тематику Що сказано” та Посланець мертвих”, виявлено самобутність, своєрідність та новаторство манери письма письменника, досліджено іманентність естетичного світосприйняття письменника з врахуванням американської традиції доцентрового” роману. Слід зазначити, що романи розглядалися в контексті модерністського світосприйняття в поєднанні з елементами інших літературних напрямів, зокрема постмодернізму, романтизму. Твори великої розповідної форми Аскольда Мельничука, безперечно, відповідають законам і принципам епохи постмодерну, прикметною особливістю якої є синкретизм різних дискурсів, які функціонують в естетичній гармонії один з одним, а тому є особливо актуальними на сучасному етапі.
Зазначимо, що проблематика романів Аскольда Мельничука полягає у пошуках самоідентифікації, а на новій землі належного місця в чужомовному суспільстві, де основним елементом є збереження пам’яті про свій родовід, свою батьківщину, рідний край.
Спроба інтертекстуального аналізу англомовного роману Що сказано” дозволила простежити наявні у творі архетипи, алюзії, характер яких зводиться здебільшого до асоціативних паралелей.
Творам великої епічної форми Аскольда Мельничука притаманні динамічність у розвитку подій, колаж, міфопоетика характеристики, якими ми керувались при виборі творів інших представників української та американської, й латиноамериканської літератур, зокрема романів Уласа Самчука На твердій землі”, Клер Месуд Проста історія” та Габріеля Гарсіа Маркеса Сто років самотності”, для порівняльно-типологічного аналізу. Спільними рисами зазначених романів є функціонування екзистенційних мотивів, застосування художньо-стилістичних засобів, що створюють певне естетичне враження у читача, а в перших двох романах є ще й відображення української тематики й проблематики в умовах еміграції.
Слід зауважити, що ідейно-композиційна побудова роману Що сказано” позначена впливом роману Маркеса Сто років самотності”, про що йдеться у відгуках американських критиків і в свідченнях самого автора. Особливо важливим моментом при порівняльно-типологічному зіставленні двох романів є врахування наявності контактно-генетичних зв’язків, що допомогли виявити типологічні сходження й аналогії як за проблематикою, так і поетикою. Наскрізною темою романів Що сказано” та Сто років самотності” є віднаходження минулого з метою творити сьогодення й збереження ними власної гідності та кровної прив’язаності до землі. Вкотре підтверджується істина: без пам’яті про минулі події, війну, своє походження не маємо права на майбутнє. Обидва романи наповнені символами та метафорами, алегоріями та фантастичними мотивами і водночас носять глибоко національний та новаторський характер у поєднанні з традицією. Відмінність між творами полягає передусім у способі наративної стратегії, яка в романі Маркеса передається шляхом потоку свідомості оповідача, а у творі Мельничука моделюванням оповідної манери в динаміці розвитку подій.
У дослідженні вперше здійснено спробу порівняння тексту твору Що сказано” з українським перекладом на лінгвостилістичному та літературознавчому рівнях. Зауважимо, що посутньою перевагою інтерпретації твору є збереження ідейно-композиційної структури художнього полотна та частково вдале відтворення задуму автора показати побут українських емігрантів та суспільне тло народу в доеміграційний період. Серед численних недоліків слід відзначити надмірне втручання перекладача у самобутній стиль автора, що характеризується іронічністю, гумором. Велика кількість фразеологізмів, недоцільних діалектизмів практично спотворили характер оповідної манери, занадто її українізувавши.
Вважаємо, що твір американського письменника Посланець мертвих” є найповнішим на сьогодні уособленням роздумів та знань митця слова про емігрантське життя українських поселенців після Другої світової війни. Зауважимо, що спільними тенденціями в романах Посланець мертвих” та На твердій землі” при порушенні проблематики українства є відображення рівня успішності пристосування українського емігрантського прошарків в цілому до нових умов.
Відомо, що Аскольд Мельничук не ознайомлений з творчістю Уласа Самчука, та підставою для типологічного аналізу є передусім наявність української проблематики еміграції у зазначених творах письменників. Предметом компаративного дослідження стали екзистенційні мотиви та змістово-формальні характеристики романів.
На нашу думку, феномен творчості Аскольда Мельничука, який характеризується зверненням до української проблематики та відображенням її специфіки на високому професійному рівні, став ґрунтом для появи нових творчих здобутків американської словесності, зокрема повісті Клер Месуд Проста історія”, що присвячена українській емігрантській проблематиці. Саме глибокою закодованістю конкретно-чуттєвого сприйняття оточення, тяжінням до самоосмислення та осмислення долі етнічного народу, персонажі Посланця мертвих” відрізняються від героїв роману Клер Месуд, які, зосереджуючись на власних відчуттях, проявляють надмірну байдужість до збереження пам’яті про події минулого на етнічній батьківщині.
Типологічний аналіз творів Аскольда Мельничука Посланець мертвих” та Клер Месуд Проста історія” показав насамперед актуальність української проблематики в контексті літературного процесу США та глибоке зацікавлення нею письменниками сучасності. Спільною тенденцією і повісті К. Месуд, і роману А. Мельничука є зображення жінки-емігрантки в умовах іншомовного соціокультурного простору з метою узагальнення проблематики української еміграції на тлі домінуючої культури.
Уважаємо, що творчість Аскольда Мельничука в цілому та проза на українську тематику зокрема представляють самобутнє явище як для американської, так і для української літератур. Аскольд Мельничук є непересічним поетом, перекладачем, критиком. Подальші студії оригінального поетичного та критичного доробку, перекладацька діяльність цього письменника повинні бути перспективними для майбутніх дослідників. Доцільно простежити контактно-генетичні зв’язки між творчістю Тараса Шевченка й Аскольда Мельничука, оскільки сам автор засвідчує своє захоплення поезією великого Кобзаря.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Американська проза після 1945 року: реалізм та експериментування // Література Сполучених Штатів: Нарис (Ред. кол.: Спанкерен, Чінкотта, Д.Клак). К.: ІА США, 2001. С.108124.
2. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Тернопіль: Джура. Львів: Львівський університет ім. І. Франка, 2000. 340с.
3. Андрухович Ю. Постмодернізм не напрям, не течія, не мода...” (З інтерв’ю з Людмилою Тарнашинською) // Слово і час. 1999. № 3. С.66.
4. Антологія дев’яностих: Іменник. К.: Смолоскип, 1997. 263с.
5. Антологія сучасної прози. Десять українських прозаїків. К.: Роккард, 1995. 162с.
6. Астафьєв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. К.: Смолоскип, 1999. 313с.
7. Астафьєв О. Стилі української еміграції: естетика тотожності / поетика / // Українська мова та література. 2000. №39. С. 35.
8. Баран Є. До розмови про ранні” дев’яності // Антологія дев’яностих: Іменник. К.: Смолоскип, 1997. С. 210225.
9. Баран Є. Літературна ситуація 1999-го: Час Єзуїтів. Літературні рушення 90-х та модернізм, постмодернізм, авангард, молодь, сучасна і колишня, ect. (круглий стіл”) // Слово і час. 1999. № 3. С. 5860.
10. Баран Є. Літературне дев’ятдесятництво: істерія й історія //Березіль. 2000. № 3-4. С. 182185.
11. Баран Є. Обрії літературного 2000-го // Кур’єр Кривбасу. 1999. № 118. С. 175177.
12. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. /За ред. Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 380384.
13. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. Пер. с франц. М.: Прогресс, 1989. 615с.
14. Барт Р. Текстуальний аналіз Вальдемара” Е. По // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. /За ред. Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 385405.
15. Бердяев Н.А. Русская идея. Харьков: Фолио, 1999. 400с.
16. Бичко А., Бичко І. Феномен української інтелігенції. Спроба екзистенціального дослідження. Дрогобич, 1997. 130с.
17. Біккертс Свен. Талант у кімнаті // Світовид. 1994. № 11. С.3950.
18. Богонюк-Ґоляш А. Часопростір у художній системі постмодерної оповіді (Аскольд Мельничук, Що сказано” (What Is Told)) // Критерії естетичної вартості художнього тексту. Міжвузівська наукова конференція. Тези доповідей. Львів: Львівський державний університет ім. Ів. Франка, 2224 вересня 1996. С. 6971.
19. Бондар В. Штука // Антологія сучасної прози. Десять українських прозаїків. К.: Роккард, 1995. С. 1725.
20. Бондар-Терещенко І. Апорія постмодерну. Літературні рушення 90-х та модернізм, постмодернізм, авангард, молодь, сучасна і колишня, ect. (круглий стіл”) // Слово і час. 1999. № 3. С. 5758.
21. Бондар-Терещенко І. Ім’я троянди, або гамбурзький рахунок Степана Процюка // Серафими і мізантропи. Івано-Франківськ: Тіповіт, 2002. С.9498.
22. Букет ювілеїв Гарсіа Маркеса /Уклала Олена Римаренко //Зарубіжна література. 1997. № 42. С.1.
23. Висоцька Н. Концепція мультикультурності як чинник літературно-критичного процесу в США // Зарубіжна література. 1999. № 6. С. 10.
24. Висоцька Н. Література США та ідеї мультикультуралізму //Вікно в світ. 1999. № 5. С. 122132.
25. Висоцька Н. Сучасна проза США: зріз на порубіжжі століть // American Literature at the Edge of XX XXI centuries. Американська література на рубежі ХХ ХХІ століть: Матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США. Київ, 2425 вересня 2002 р. / Укл. Т.Н. Денисова. К.: Вид-во Інституту міжнародних відносин, 2004. С. 6575.
26. Волков А. Зв’язки і впливи міжлітературні // УЛЕ: в 5 т. К., 1990. т.2. С.256257.
27. Гайдеґґер М. Навіщо поет? // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. /за ред. Марії Зубрицької Львів: Літопис, 1996. С. 182197.
28. Гайнічеру О. І. Поезія і мистецтво перекладу. Літературно-критичний нарис. К.: Дніпро, 1990. 216с.
29. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. К.: Либідь, 2001. 488с.
30. Генералюк Л. Міф як потреба етнічної самоідентифікації //Кур’єр Кривбасу. Література плюс. 2003. №12. С. 810.
31. Герасименко Н. Під маскою єхидної посмішки (українська іронічна новела 80-90-х р. ХХ ст.) // Слово і час. 1999. № 6. С. 3740.
32. Глушко О. І вічний бій // На бистрині часу: Ідейно-тематичні шукання радянської новели 70-х років: Літературно-критичний нарис. К.: Дніпро, 1980. С. 128175.
33. Гром’як Р. Літературознавча компаративістика та перекладознавство: дотичність, перетини, колізії // Слово і час. 2002. № 8. С.4958.
34. Гундорова Т. Де місце” нового? Літературні рушення 90-х та модернізм, постмодернізм, авангард, молодь, сучасна і колишня, ect. (круглий стіл”) // Слово і час. 1997. № 10. С.5356.
35. Гундорова Т. Модернізм поза каноном // ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів.: Літопис, 1997. С.926.
36. Гусейнова О. Аскольд Мельничук: Відкриття нових історій стимулює, але й, водночас, завдає болю...” (інтерв’ю) // Кур’єр Кривбасу. Література плюс. 2003. № 12. С. 27.
37. Гусейнова О. Три міста в романі Аскольда Мельничука Що сказано” // American Literature at the Edge of XX XXI centuries. Американська література на рубежі ХХ ХХІ століть: Матеріали ІІ Міжнародної конференції Київ, 2425 вересня 2002 р. / Укл. Т.Н. Денисова. К.: Вид-во Інституту міжнародних відносин, 2004. С. 478484.
38. Даниленко В. Історія одного ісходу // Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела. К.: Генеза, 1997. С. 516.
39. Даниленко В. Покоління національної депресії // Антологія дев’яностих: Іменник. К.: Смолоскип, 1997. С. 248262.
40. Демська-Будзуляк Л. Справжнє обличчя літературного покоління дев’яностих спроба ідентифікації // Кур’єр Кривбасу. 2002. квітень. С.156162.
41. Денисова Т. Будьмо сучасниками епохальних зрушень: Про постмодернізм і мультикультуралізм як творчі пропозиції людству // Зарубіжна література. 1999. ч. 12. С. 57.
42. Денисова Т. Глобальне та локальне: параметри культури // American Literature at the Edge of XX XXI centuries. Американська література на рубежі ХХ ХХІ століть: Матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США. Київ, 2425 вересня 2002 р. / Укл. Т.Н. Денисова. К.: Вид-во Інституту міжнародних відносин, 2004. С. 573580.
43. Денисова Т. Література США на порозі нового тисячоліття //Слово і час. 1999. № 10. С. 5657.
44. Денисова Т. Плюралізм сучасності: людина у контексті демократії. Історія американської літератури ХХ ст. К.: Довіра. 2002. С.275312.
45. Денисова Т. Пути и судьбы экзистенциализма (вместо введения) // Экзистенциализм и современный американский роман. К.: Наукова думка, 1985. С. 347.
46. Денисова Т. Роздуми про викладання літератури США //Вікно в світ. 1999. № 6. С. 7274.
47. Денисова Т. Роман і романісти США ХХ століття К.: Дніпро, 1990. 303с.
48. Денисова Т., Сиваченко Г. І знов на рубежі епох (постмодернізм, мультикультуралізм) // Зарубіжна література ХХ ст.. №29-32. 1998. С.6668.
49. Денисова Т., Сиваченко Г. Магічний реалізм” Габріель Гарсіа Маркеса // Зарубіжна література ХХ ст. 1998. №29-32. С.6264.
50. Денисова Т. Н. Современный американский роман. Социально-критические традиции. К.: Наукова думка, 1976. 306с.
51. Денисова Т. Сучасність як доба в літературі США // Слово і час. 1998. № 4-5. С. 6469.
52. Денисова Т. Трагедія буденного існування. Головні напрями і течії сучасної американської літератури // Літературна Україна. 1983. 13жовтня. С. 7.
53. Денисова Т. Український міф в американському мультикультурному просторі // Наукові записки. Том 21. Філологічні науки. К.: Видавничий дім КМ Академія”, 2003. С. 5262.
54. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. № 2. С. 1827.
55. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Академічний експрес, 1999. 280с.
56. Денисюк І. Українська новелістика кінця ХІХ поч. ХХ ст. // Українська новелістика кінця ХІХ поч. ХХ ст. К.: Наукова думка, 1989. С.526.
57. Джеймсон Ф. Політика теорії: ідеологічні погляди у постмодерністичних дебатах // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. /за ред. Зубрицької М. Львів: Літопис, 1996. С.569577.
58. Дражевська Л. Перші кроки недостріляних” українців у повоєнній Америці (Очима свідка) // Слово і час. 1991. № 10. С.2834.
59. Дуб К. Автобіографічний синерген // Слово і час. 2001. № 4. С.1523.
60. Думчак І. Художні особливості роману Аскольда Мельничука Що сказано” // Українознавчі студії. 2001. №3. С.162167.
61. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы / Пер. со словацкого. М., 1979. 320с.
62. Томас Стернз Еліот. Функції літературної критики // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. /За ред. Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 6672.
63. Умберто Еко. Поетика відкритого твору // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. /за ред. Зубрицької М. Львів: Літопис, 1996. С. 408419.
64. Жердинівська М. Латиноамериканська література від джерел до магічного реалізму” // Всесвіт. 1998. № 1. С. 164167.
65. Жила В. Симпозіуми з порівняльного літературознавства //Всесвіт. 1994. № 3. С. 153155.