ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМИ ҐЕРГАРТА ГАУПТМАНА: НАТУРАЛІСТИЧНИЙ ОБ’ЄКТИВІЗМ (НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКІ ТИПОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ)

Краткое описание

Дрогобицький державний педагогічний університет
імені Івана Франка

На правах рукопису

ВИШИНСЬКИЙ Володимир Станіславович

УДК 821.112.22«19»

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМИ
ҐЕРГАРТА ГАУПТМАНА: НАТУРАЛІСТИЧНИЙ ОБ’ЄКТИВІЗМ (НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКІ ТИПОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ)

Спеціальність: 10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник:
Зимомря Микола Іванович,
доктор філологічних наук,
професор

Дрогобич 2007

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ I ҐЕРГАРТ ГАУПТМАН: ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО
МИСЛЕННЯ 8
1.1. Художнє мислення Ґ.Гауптмана як предмет
літературознавчогодослідження 11
1.2.ПравдафактутахудожнійдомиселутворчостіҐ.Гауптмана 33
1.3.Натуралістичнийоб’єктивізм 41
РОЗДІЛ II ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМИ
Ґ.ГАУПТМАНА 72
2.1. Концепція особистості 82
2.2. Поетика конфлікту 105
РОЗДІЛ IIІ ҐЕРГАРТ ГАУПТМАН КРІЗЬ ПРИЗМУ ТИПОЛОГІЧНИХ
ЗІСТАВЛЕНЬ З УКРАЇНСЬКОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ КІНЦЯ ХІХ
ПОЧАТКУХХСТОЛІТТЯ:КОМПАРАТИВНИЙДИСКУРС 126
3.1. Ґергарт Гауптман Іван Франко 130
3.2.ҐергартГауптманВолодимирВинниченко 149
3.3.ҐергартГауптманЛесяУкраїнка 173
ВИСНОВКИ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 198

ВСТУП

Актуальність теми та стан її наукової розробки. Жанрово-стильові особливості драми Ґергарта Гауптмана (18621946) досі не знайшли в українській науці адекватного системного осмислення. Перші спроби вивчення доробку драматурга в Україні припадають на останні роки XIX початок XX ст. (студії І.Франка «Ґергарт Гауптман, його життя і твори», Лесі Українки «Міхаель Крамер. Остання драма Ґергарта Гауптмана»). Українські науковці звертали увагу на натуралістичну драму Ґ.Гауптмана (К.Шахова, Л.Венгеров, Я.Погребенник, І.Журавська), зосереджувалися на її змістових аспектах. Важливі праці належать перу В.Гуменюка, Л.Мороз, Д.Наливайка, В.Панченка, М.Ткачука, С.Хороба. Вони охоплювали типологічні паралелі між драмами Ґ.Гауптмана та сучасних йому українських драматургів. В.Грицай, А.Кіпа, М.Кебало, М.Ласло-Куцюк, Е.Райсснер досліджували окремі аспекти зіставлення українського та німецького натуралізму.
Як самобутнє явище в німецькій літературі кінця XIX першої половини XX століття, слово Ґ.Гауптмана істотно розширило художні обрії німецького письменства загалом і драми зокрема. Ґ.Гауптман створив низку вагомих творів натуралістичного жанру, що відбивають реалії епохи кінця ХІХ першої третини ХХ століття. Звідси потреба глибокого аналізу особливостей жанру та стилю, що отримали оригінальне вираження в його драматургії. Актуальність даного дослідження зумовлюється відсутністю спеціальних праць про жанрово-стильові особливості драми Ґ.Гауптмана. Йдеться про самобутній феномен світової культури, всебічне вивчення та інтерпретація якого передбачають поглиблення і розширення літературознавчого, естетичного, компаративного гауптманознавства. Злободенність дисертації полягає у спробі системно дослідити жанрово-стильову природу драми Ґ.Гауптмана крізь призму типологічних зіставлень з українською літературою кінця ХІХ початку ХХ століття.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація складова частина наукової роботи кафедри теорії та практики перекладу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, пов’язаної з вивченням німецько-українських літературних взаємин у світовому літературному контексті. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради ДДПУ та Бюро Науково-координаційної ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 3 від 8 червня 2006 року).
Об’єкт дослідження драматургія Ґ.Гауптмана. Вона виразно прозвучала у 8090 рр. ХІХ ст. і виявила стильову самобутність автора. В епіцентрі роботи драми Ґ.Гауптмана «Перед сходом сонця», «Свято перепросин», «Самотні», «Ткачі», «Боброва шуба», «Вознесіння Ганнеле», «Візник Геншель», «Міхаель Крамер», «Розе Бернд», «Доротеа Анґерман», «Перед заходом сонця».
Предмет дисертації жанрово-стильові особливості драми Ґ.Гауптмана, типологічні аспекти натуралістичної драми, натуралістичний об’єктивізм у творчості драматурга, національні особливості німецького та українського натуралізму в порівняльному аспекті.
Мета роботи дослідити жанрово-стильові особливості драми Ґ.Гауптмана у рамках міжлітературного процесу кінця ХІХ початку ХХ століть.
Досягнення мети передбачає розв’язок таких завдань:
системно дослідити праці, в яких розглядається драма Ґ.Гауптмана з проекцією на її жанрово-стильові особливості;
розкрити особливості художнього мислення Ґ.Гауптмана;
визначити співвідношення правди факту та художнього домислу в драмах Ґ.Гауптмана «Вознесіння Ганнеле», «Боброва шуба», «Флоріан Ґайєр»;
з’ясувати спільні й відмінні начала, які окреслюють засади натуралістичного об’єктивізму в драмах Ґ.Гауптмана «Перед сходом сонця, «Ткачі», «Доротеа Анґерман», «Перед заходом сонця»;
обґрунтувати особливості естетичної концепції особистості в драмах Ґ.Гауптмана «Перед сходом сонця», «Розе Бернд», «Візник Геншель», «Міхаель Крамер»;
виявити специфіку поетики конфлікту в драмі Ґ.Гауптмана «Самотні», дослідити його художні моделі в зв’язку з обставинами життя персонажів і естетичними орієнтаціями драматурга;
окреслити компаративні аспекти драматургійної поетики Ґ.Гауптмана в її співвіднесеності з творчістю українських драматургів кінця ХІХ початку ХХ століть;
розглянути генетико-контактні зв’язки і типологічні відповідності натуралістичного об’єктивізму у творчості, з одного боку, Ґ.Гауптмана, а з іншого І.Франка, Лесі Українки, В.Винниченка.
Теоретико-методологічна основа дисертації класичні (І.Франко, Леся Українка, М.Євшан, О.Білецький) та новітні здобутки українського літературознавства, праці Р.Гром’яка, Т.Гундорової, І.Денисюка, Д.Затонського, М.Зимомрі, Г.Клочека, В.Марка, М.Моклиці. У роботі використано дослідження з питань поетики драми як українських (В.Гуменюка, З.Мороза, Л.Мороз, В.Панченка, С.Хороба), так і зарубіжних авторів (Б.Асмута, Г.Пранґа, М.Пфінстера, П.Сцонді). Особливе місце відведено спеціальним роботам, присвяченим вивченню драматургії Ґ.Гауптмана (Г.Байґеля, Р.Гауера, К.Гільдебрандта, Е.Гільшера, К.Ґутке, П.Кнапіка, В.Леша, А.Лінднера, А.Строки, І.Фроніус, С.Хрістофа, П.Шпренґеля), історії та теорії натуралізму (Д.Наливайка, М.Ткачука, З.Геферта, Р.Коуена, Ґ.Магала, Т.Шах-Азізової), вузлових проблем порівняльного літературознавства (Д.Дюришина, В.Жирмунського).
Методи дослідження. В дисертації використані структурно-типологічний, герменевтичний, порівняльно-історичний та системно-функціональний методи.
Наукова новизна. У дисертації вперше в українському літературознавстві здійснено спробу системного аналізу жанрово-стильових особливостей драми Ґ.Гауптмана в контексті німецько-українських літературних взаємин кінця ХІХ початку ХХ століть, окреслено світоглядну еволюцію письменника крізь призму його драматургійної практики, осмислено аспекти натуралістичного об’єктивізму, інтеркультурних впливів на прикладі натуралістичного дискурсу, розкрито своєрідності художнього мислення Ґ.Гауптмана.
Теоретичне значення дисертації виявляється у системному осмисленні жанрової специфіки та стильової характеристики драматургії Ґ.Гауптмана. Значне місце в дослідженні відведено аналізу естетичних засад автора драми «Ткачі» як чільного представника натуралізму в німецькій літературі. Дано теоретичне обґрунтування жанру натуралістичної драми, натуралістичних принципів об’єктивізму, правдоподібності та сцієнтизму.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації та її висновки можуть бути використані в дослідженнях історико-літературного процесу в Німеччині, при вивченні художнього вираження жанру та стилю в творчості німецьких та українських драматургів і літературно-мистецьких напрямків кінця XIX першої половини XX століття, в лекційних курсах з історії німецької літератури, спецкурсах і спецсемінарах, що передбачають оцінку та засвоєння здобутків німецької літератури в світовому контексті; при написанні курсових, дипломних, маґістерських праць та укладанні відповідних розділів підручників і посібників з історії німецької літератури кінця XIX першої половини XX століття.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були висвітлені на всеукраїнській науково-методичній конференції (Ужгород, 1920 грудня 2002); всеукраїнській науково-практичній конференції (Дрогобич, 910 березня 2005); міжнародному симпозіумі (Дрогобич, 2122 жовтня 2005); міжнародній науковій конференції (Кошалін, 1 квітня 2006); міжнародній науковій конференції (Ченстохова, 1617 травня 2006); міжнародному науковому конгресі (Львів 27 вересня 1 жовтня 2006); засіданнях кафедри теорії та практики перекладу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 10 статтях, з них 3 у фахових виданнях і в монографії.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і бібліографії. Загальний обсяг 215 сторінок. Основний текст 197 сторінок. Список літератури становить 211 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Драматургія Ґергарта Гауптмана це якісне продовження класичних надбань німецької літератури, переємності її традицій. Вона ознаменувала новий крок у становленні поетики німецької драми, яку Ґергарт Гауптман збагатив принципово новаторськими уявленнями про світобудову та людську сутність, а також новими жанрово-стильовими ознаками. Як самобутнє явище в німецькій літературі кінця XIX першої половини XX століття, слово Ґ.Гауптмана істотно розширило художні обрії німецького письменства загалом і драми зокрема. Ґ.Гауптман створив низку вагомих творів натуралістичного жанру, що відбивають реалії епохи кінця ХІХ першої третини ХХ століття.
У дисертації подано загальну характеристику художнього мислення Ґ.Гауптмана. Його сутність визначається ідейно-тематичними запитами на зламі XIXXX століть, які органічно пов’язані з різними способами пізнання дійсності. Йдеться про активні пошуки художнього осягнення й відтворення реального життя. Вони досліджуються у контексті переємності традицій, що склалися впродовж багатьох епох і збагатили світовий літературний процес такими творчими методами, як бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, символізм.
Докладно висвітлено причетність Ґ.Гауптмана до художнього поступу, що мав місце в Німеччині у 8090-х роках XIX століття та перших десятиліть XX ст. Її плідний наслідок створення цілісної системи художніх засобів і прийомів, які зумовлюють специфіку названої літературної доби. Простежено втілення драматургом ідеї художньо укласти хроніку життєдіяльності німецького суспільства, що увиразнювала реалії загальнолюдського звучання. З’ясовано, що художнє мислення драматурга позначене змістовими домінантами, а також конкретикою засобів і прийомів мистецького зображення, поетикою конфлікту. Вони пов’язуються з особистісним підходом Ґ.Гауптмана до визначеності контрасту, що фіксує лінії натуралістичного об’єктивізму, раціонально-морального ставлення до дійсності. Тут закорінені експериментальні пошуки митця. Їх логічний наслідок новаторський характер його творчості.
Проведено аналіз по-натуралістичному загостреного інтересу Ґ.Гауптмана до реалій дійсності. Його суттєва складова міркування про реалізацію художнього мислення драматурга «себе через самого себе», саморозгортання його універсальних мовних домінант, фіксацію спільних і відмінних начал з проекцією передусім на натуралізм, а нерідко реалізм, символізм і неоромантизм. Синкретизм літературних напрямів і течій для Ґ.Гауптмана не був світоглядною суперечливістю, а засобом для досягнення мети. Тому констатується причетність майстра німецького слова до конкретної об’ємної картини у натуралістичній оздобі. Значна увага спрямована на розкриття філософського аспекту художнього мислення Ґ.Гауптмана. Йдеться про «науково-природничий» або «натуралістичний монізм», що «охоплює єдиним поглядом усі сфери буття та підпорядковує їх спільним «природним законам» (Д.Наливайко). Актуалізується думка про те, що у творах «Ткачі», «Самотні», «Візник Геншель», «Розе Бернд» авторське розуміння натуралістичного об’єктивізму невіддільне від панорамного осмислення складного механізму природи. Досліджено тотожність апеляції «повернення до природи» мистецькому кредо Ґ.Гауптмана. Осмислено аспекти художнього мислення Ґ.Гауптмана, які поєднують досягнення науки та літературної праці.
У дослідженні проаналізовано співвідношення правди факту та художнього домислу в реалізації Ґ.Гауптманом нових моделей натуралістичної драми. На основі фактичного матеріалу драм «Перед сходом сонця», «Самотні», «Колега Крамптон» та «Міхаель Крамер» зроблено огляд прототипів і їхній зв’язок з реальними особами. Увиразнено прагнення автора драми «Ткачі» до максимальної правдоподібності, створення ілюзії можливості зображеного в реальному житті. В обширах натуралістичного мислення Ґ.Гауптмана виокремлено художній домисел, що має істотне значення для змалювання об’єктивної картини світу. Стверджується безпідставність цілковитого ототожнення художнього зображення та дійсності у п’єсах «Розе Бернд», «Флоріан Ґайєр», «Боброва шуба». Названі драми, фабульно-сюжетна специфічність яких полягає у побутовій та психологічній вірогідності, відтворюють дійсність такою, якою вона поставала в авторській уяві. Драматург віднайшов зрівноважену міру натуралістичної умовності, що давала йому внутрішню свободу для вираження своїх думок. В окремих випадках він оперував життєвим матеріалом тільки відповідно до вимог сцени. Хоча п’єса для нього «шматок життя», сам цей «шматок» не є примітивною фотографічною копією дійсності. Не обмежуючись фіксацією реальних фактів, Ґ.Гауптман логічно вплітав у художній текст сконструйованих власною уявою персонажів і життєві ситуації, надаючи змальованому максимальної ймовірності. Починаючи з символістської драми «Вознесіння Ганнеле», вони стали предметом гострих дискусій і тверджень про відхід письменника від натуралізму. У дослідженні вказується на неадекватність міркувань про беззастережне наслідування природи та зменшення ролі художніх засобів у німецькій натуралістичній естетиці.
У сприйнятті та відтворенні явищ об’єктивного світу виокремлено своєрідне художнє кредо Ґ.Гауптмана натуралістичний об’єктивізм. Розглянуто аспекти поетики натуралізму крізь призму об’єктивного ставлення Ґ.Гауптмана до змальованих ним явищ дійсності. Зазначається, що об’єктивність своєрідна форма його художнього бачення дійсності, яку творець драми «Ткачі» намагався змалювати в усій повноті та складності. Пошуки об’єктивної істини спонукали його до всебічного та ґрунтовного аналізу життєвих явищ і суспільних тенденцій. Пізнання та висвітлення закономірностей і механізмів їх екзистенції у творах Ґ.Гауптмана не менш важливе, ніж дослідження науковця, і в своїй основі таке ж об’єктивне. Стверджується основна художня мета драматурга створення багатозначного змісту, множинність ідей якого спонукає адресата твору до роздумів. У цьому контексті проаналізовано роль авторського голосу у структурі драм Ґ.Гауптмана «Перед сходом сонця», «Самотні», «Візник Геншель», «Маґнус Гарбе». «Перед заходом сонця». Простежено його реалізацію у сюжеті, виборі персонажів, способі зображення, послідовності розгортання подій, мовностилістичних засобах. Зроблено висновок, що такого роду концепт авторської позиції відрізняється від реалістичної, де вона зводиться до синтетичного формування оцінки зображених життєвих явищ. З’ясовано, чому натуралістична драма показувала сучасникам, як вони живуть, а не пояснювала при цьому, чому так, а не інакше складається їхнє життя.
Акцентується факт, що об’єктивна картина життєвих явищ у драмах «Свято перепросин», «Ткачі», «Візник Геншель», «Перед заходом сонця» потенційно містить множинність оцінок. Констатується необхідність певної обережності у виокремленні тієї чи тієї думки, фіксованої в їхній тканині. Відмова від оцінних категорій, неупереджений аналіз фактів засвідчує вміле використання Ґ.Гауптманом натуралістичного принципу науковості.
З’ясовано істотний аспект натуралістичного об’єктивізму Ґ.Гауптмана, що сприяє редукції негативного оцінювання, зрівноважене поєднання позитивних і негативних рис характеру у постатях Альфреда Лота, Йоганнеса Фоккерата, Розе Бернд. У цій площині виявлено типологічні подібності між драмами Ґ.Гауптмана «Самотні» та І.Франка «Украдене щастя». Доведено неправомірність акцентування непривабливих сторін життя у художній картині світу, що постає зі сторінок п’єс «Перед сходом сонця», «Ткачі». Об’єктивна реальність у названих драмах відбиває сплав розмаїтих життєвих явищ. Драматург, метою якого став об’єктивний аналіз усесторонніх взаємин, взаємозв’язків і взаємодій зображених реалій, на сторінках творів «Перед сходом сонця», «Самотні», «Свято перепросин» змалював широкі та розмаїті картини суспільства і його духовних феноменів. Зроблено висновок, що об’єктивно відтворена дійсність на сторінках драм Ґ.Гауптмана має всі ознаки цілісності предметного світу.
У роботі подано системний огляд жанрологічної та стильової класифікації драматургії Ґ.Гауптмана, висвітлена її концептуальна проблематика, що має свою самобутність в історії драматургійних традицій німецької літератури, вивчено питання її культурологічного сенсу; проаналізовано з цього погляду щоденники, а також виступи й літературно-критичні статті Ґ.Гауптмана. Обґрунтовано, що у новітніх модифікаціях драматичних жанрів, які не відповідають критеріям традиційних формулювань, закладена своєрідність жанрово-композиційних форм, образна палітра творів Ґ.Гауптмана. Їхню самобутність простежено на прикладі оригінальних жанрових назв: «соціальної драми» «Перед сходом сонця», «сімейної катастрофи» «Свято перепросин», «п’єси з сорокових років» «Ткачі», «злодійської комедії» «Боброва шуба», «трагедії селянської війни» «Флоріан Ґайєр», «берлінської трагікомедії» «Пацюки», «казки склозаводу» «А Піппа танцює!». Специфіка цих номінацій відбиває вектор руху західноєвропейської драми кінця ХІХ початку ХХ століття до оновлення усталених жанрів. Динамічна структура кожного з названих жанрів вперше запроваджена до вжитку Ґ.Гауптманом.
У праці проаналізовано новації розуміння драматичного у творах Ґ.Гауптмана. Дослідження показало, що загострена напруженість дії найтрагічніших його п’єс «Розе Бернд» і «Візник Геншель» виявляється не у формах традиційних панорамних страждань з ознаками величного, такі ознаки трагізму на сторінках названих творів не мають істотного впливу на їхнє жанрове окреслення. Натомість натуралістичний драматизм визначається причетністю Йоганнеса Фоккерата, Вільгельма Геншеля, Міхаеля Крамера, Розе Бернд до страждань людини та людства, бажанням збагнути причини цих страждань, відчуттям особистої відповідальності за наявний стан речей. Характери героїв розкриваються не стільки у формах боротьби за певні конкретні інтереси, скільки у формах осмислення суперечностей свого часу, у болісному відчутті цих суперечностей, у пристрасній зосередженості на пізнанні їх природи. Новим осмисленням драматизму мотивуються зміни художньої структури натуралістичної драми як жанру. Зроблено висновок, що новації розуміння естетичних категорій у натуралістичній драмі, а звідси її жанрове окреслення зумовлені близькістю сюжету до реального життя, природи.
Специфіка естетичної концепції особистості Ґ.Гауптмана досліджувалася у драмах «Перед сходом сонця», «Самотні», «Професор Крамптон», «Боброва шуба», «Затоплений дзвін», «Міхаель Крамер». Доведено, що оригінальність характерів Альфреда Лота, Йоганнеса Фоккерата, професора Крамптона, матінки Вольф, майстра Гайнріха, Міхаеля Крамера полягає в асоціаціях з перетвореннями німецького суспільства кінця XIX початку XX ст. Його духовний поступ привів до зображення персонажа не тільки як індивідуальності, але й у тому чи тому вимірі як віддзеркалення ментальної моделі доби. Вона мотивує розвиток дії та водночас виступає засобом реалізації жанрово-стильової своєрідності згаданих творів.
Окреслено прикметну жанрово-стильову рису Гауптманової драми пізнавально-аналітичне начало об’єктивного показу негіперболізованих явищ дійсності. Йдеться про негероїчне зображення персонажів, увиразнення їхньої багатогранності в позитивному та негативному. Позбавлені проявів величі економіст Лот, науковець Фоккерат, праля Вольф, візник Геншель, служниця Бернд, художники Крамери, Шіллінґ і Брауер виступили носіями оригінальних характерів; останнє стало критерієм художності тогочасної драматургії.
Ствердження нових духовних домінант, що характеризує покоління Ґ.Гауптмана, проаналізовано на прикладі центральної постаті драми «Перед сходом сонця». В образі Альфреда Лота виявлено специфічну модель героя порубіжної епохи людину, яка прагне перебудови суспільного світогляду й устрою, законодавця власного буття. Деякими гранями свого характеру він нагадує героїв романтичних трагедій з властивим їм емоційним запереченням недосконалості світу. Водночас наречений Гелене типовий персонаж драматургії модерністської доби з притаманною їй ідеєю відмежованості людини і від собі подібних, і від суспільства загалом.
Визначено суголосність поетики драматичного конфлікту в драматичних творах Ґ.Гауптмана змінам мистецького модернізму кінця XIX початку XX століть. Встановлено, що її багатогранне сприйняття істотно розширюється, а драматичний конфлікт не зводиться до активних дій, інтриги, зовнішньої динаміки. Значущими відтепер стають протистояння між розумом і почуттям, вдало відтворена психологічна атмосфера, її нюанси, а також зіткнення світобачень. Йдеться не про одну подієву лінію зримих сутичок між персонажами, а про поліфонічну систему конфліктів. Їхню реалізацію досліджено на прикладі драми «Самотні».
Нові підходи Ґ.Гауптмана до осмислення драматичного конфлікту в драмі «Самотні» висвітлено на основі розвитку характерного для драматургії модерністської доби мотиву зіткнення людини і суспільства. Його всебічним окресленням Ґ.Гауптман випробовував й утверджував нові художні форми, які поставали притаманною рисою його бунтівливого бажання протистояти зужитим шаблонам. Перипетії драми «Самотні» відповідають устремлінням письменників XIX ст. до активного освоєння зіткнення особистості з насиченим конфліктністю світопорядком. Драматичний конфлікт реалізується тут не стільки у зовнішніх сутичках, скільки у глибокому психологічному протиборстві. У п’єсі «Самотні» переконливо виявляється вміння Ґ.Гауптмана створити внутрішню дію, від чого постає складний і багатогранний, цільний і неповторний характер. Постаті центральних персонажів драми окреслені завданнями пізнання, ідейно-морального самовизначення. Конфлікт у драмі «Самотні», з одного боку, визначають зіткнення різних світоглядних орієнтацій, а з іншого йдеться про суперечності внутрішніх мотивів, що вирують у душах Йоганнеса, його батьків і дружини, Анни Мар. Ґ.Гауптман переніс вагу конфліктної схеми в духовну сферу. Згідно з питомою вагою у художній тканині твору, головний конфлікт драми конфлікт психологічний. Він органічно пов’язаний з жанром натуралістичної п’єси та визначає його.
Дисертація охоплює генетико-контактні зв’язки і порівняльні дослідження творчості Ґ.Гауптмана та українських драматургів І.Франка, Лесі Українки, В.Винниченка. У дослідженні окреслено визначальні жанрово-стильові особливості драми Ґ.Гауптмана в літературно-критичних розвідках І.Франка і типологічні відповідності драм «Самотні» та «Украдене щастя». Тут подано аналіз творчості Ґ.Гауптмана у студії І.Франка «Ґергарт Гауптман, його життя і твори». Визначено внесок праці І.Франка у прояснення новизни художньої метамови натуралістичної драми. Виокремлюється факт збагачення натуралізму як домінантного напрямку на зламі століть різними формами романтичної символіки, які І.Франко переконливо обґрунтував на прикладі драми «Вознесіння Ганнеле». Характеристика І.Франка вдало передає параметри Гауптманових шукань. Вони, на переконання автора п’єси «Украдене щастя», відбуваються в силовому полі різних напрямків. З-поміж них головну роль він відводив натуралістичним тенденціям, зокрема, їхній провідній рисі логіці правдоподібності.
І.Франко дав об’єктивну оцінку натуралістичним аспектам у драмах німецького письменника, вказав на стильовий синкретизм його художнього методу. Акцентуємо увагу на особливій значущості міркувань І.Франка щодо спростування неадекватних закидів про спрямованість натуралістичного показу на відбиття тільки непривабливих явищ дійсності. І.Франко довів, що нормальне, людське приваблювало автора драми «Ткачі» не менше, ніж зображення життя в його темних сторонах.
Визначальні жанрово-стильові особливості драми Ґ.Гауптмана «Самотні» проілюстровано в контексті типологічного зіставлення з драмою І.Франка «Украдене щастя». Порівняльний аналіз послужив для виокремлення спільного й відмінного, що співвідноситься з новими тематичними, сюжетними і композиційними пластами названих творів. З’ясовано, що типологічні паралелі між п’єсами характеризуються низкою збігів, які мають істотне значення для розуміння іманентних структур нової драми, її змістових домінант і формальної організації. З окресленої парадигми у п’єсах «Самотні» та «Украдене щастя» проступає питання характеротворення і драматичного конфлікту, проаналізованих крізь призму натуралістичного об’єктивізму.
Розвиваємо думку про те, що докладний показ дійсності в драмі «Самотні», органічний взаємозв’язок життєвих явищ демонструє панорамне осмислення реальності, її об’єктивне висвітлення. Тут важливою є авторська концепція особистості. Редукція рис винятковості, на зміну якій приходить прагнення до максимальної правдоподібності, а разом з тим звичайності відображає естетичні уподобання Ґ.Гауптмана. Ми дотримуємося думки, що, подібно до героїв творів «Перед сходом сонця», «Ткачі», постаті драми «Самотні» втілюють загальні риси характеру, що властиві багатьом. Вони різняться від позитивних чи негативних героїв традиційної драматургії. Позбавлений виявів винятковості, кожен з них має свій індивідуальний характер, своє уявлення про життя, своє ставлення до нього.
Типологічні збіги драм Ґ.Гауптмана «Самотні» та І.Франка «Украдене щастя» проявляються в тому, що головним персонажам Франкової драми властиві негероїчні характери. І.Франко змалював їх об’єктивно, з усіма їхніми позитивними якостями та вадами. Тому складні характери Анни, Михайла та Миколи неможливо визначити однобічно. У творчому письмі Франка зображальне переважає над виражальним, об’єктивне домінує над суб’єктивним.
Підсумок компаративного зіставлення п’єс «Самотні» Ґ.Гауптмана та «Украдене щастя» І.Франка виокремлення, а також обґрунтування специфіки драматичного конфлікту нової драми, висвітлення процесу творення образів-характерів, розкриття їхньої ментальної та естетичної природи, показ їхнього тісного взаємозв’язку з історико-часовими обставинами.
Національні особливості натуралістичного дискурсу охарактеризовані у драмах Ґ.Гауптмана «Розе Бернд» та В.Винниченка «Брехня». Типологічні паралелі названих п’єс розглянуто у рамках міжлітературного процесу. З’ясовано, що змалювання Ґ.Гауптманом і В.Винниченком полярних моральних вартощів, розбіжних світоглядних позицій надавало їхнім творам художньої доцільності й виразності, створювало багатоплановість сприйняття драматичної ситуації. Водночас воно сприяло її об’єктивнішому висвітленню. Йдеться про логіку відтворення явищ життя, яка в поетиці нової драми зміщує жанрологічні та стильові акценти.
У драмі «Розе Бернд» головний конфлікт осмислюється на тлі протиставлення показних суспільних вартощів і зовні непомітних особистісних чеснот головної героїні. Виокремлюємо внутрішньо-психологічний малюнок душевних колізій дівчини, який пояснюємо впливом не сліпого фатуму в наївно-фаталістичному сенсі, а стійкої конфліктної реальності. На її основі обґрунтовуємо розвиток конфліктної схеми в драмі, що випливає безпосередньо зі змін емоційних станів Розе, Фламма, Августа й, певною мірою, Штреккмана. Акцентуємо не одну подієву лінію видимих сутичок між персонажами, а насичений конфліктами світопорядок, спричинений конкретно-історичними впливами.
У подібному ключі досліджується конфліктна схема драми «Брехня». У її структурі вичленовуємо зіткнення високих ідеалів та приземленої дійсності, що типологічно зближує твір В.Винниченка із тогочасною західноєвропейською драмою. Особлива увага приділена моральній проблематиці, аналізові причин, внаслідок яких герої твору стають заручниками системи етичних норм. Виокремлюємо опозицію «традиційні загальнолюдські цінності нові виміри моральності». Останні органічно пов’язується зі свободою вибору, свободою волі. Особистісний конфлікт Наталі Павлівни розглядається в оригінальному ракурсі, мета якого окреслення парадоксальності одвічних істин.
Постаті Розе Бернд і Наталі Павлівни проаналізовано крізь призму боротьби за власне почуття. З’ясовано комплекс внутрішніх мотивів, які визначають їхні вчинки, збіг обставин, кодекс моральних звичаїв, відбиток яких на поведінку героїнь Гауптманової та Винниченкової драм незаперечний. Розе та Наталя Павлівна живуть у світі чітко регламентованих догматів, побудованих на стійких етичних уявленнях. Проведено типологічні паралелі між національним переосмисленням раціональних етичних конструкцій з проекцією на душевні потрясіння Розе та Наталі Павлівни. Особливе місце відведено концепції детермінізму людської долі та її об’єктивного змалювання. Висновок компаративного аналізу: нещастя та біди постатей драми явище, зумовлене попередніми взаємозалежностями. Вони постають закономірно та логічно з попереднього перебігу, життєвого устрою персонажів, атмосфери епохи. Усе це знаходить об’єктивне відтворення у п’єсах Ґ.Гауптмана та В.Винниченка.
У дисертації вивчено форми міжлітературної взаємодії між Ґ.Гауптманом і Лесею Українкою. Аналіз літературно-критичних розвідок поетеси засвідчує високу оцінку, якої вона удостоїла Ґ.Гауптмана. Леся Українка відносила автора драми «Ткачі» до видатних майстрів німецького слова, називаючи його першим «незалежним художником у суспільній драмі». Нами розглянута жанрово-стильова специфіка творчості Ґ.Гауптмана на основі статті «Міхаель Крамер. Остання драма Ґергарта Гауптмана». Ця праця Лесі Українки увиразнює вагомість художньої спадщини німецького митця для жанрово-стильового поступу західноєвропейської драми порубіжної епохи. Українська поетеса відкрила цілісну картину ознак індивідуального стилю Ґ.Гауптмана, що став своєрідним зразком, естетичною нормою у драматургії кінця ХІХ початку ХХ століть. Особливий наголос зроблено на аргументованих спостереженнях дослідниці про індивідуальну манеру Ґ.Гауптмана у творі «Міхаель Крамер». Акцентуємо важливість вичленованих Лесею Українкою паралелей між натуралістичною драмою «Самотні» та символістською казковою драмою «Затоплений дзвін». Дослідниця вбачала у цьому факті постійне повернення драматурга до своїх улюблених ідей та концептуальних засад. З огляду на переплетення натуралістичних і романтичних традицій у творчості Ґ.Гауптмана важливою є концептуальна засада Лесі Українки щодо об’єктивного, а не ілюстративного відбиття життя драматургом, відтворення закономірностей соціальної дійсності в усій складності. Вона зумовлює особливості стилю, своєрідності жанру та образної системи творів. Підвищений ступінь умовності не затінює головного. Алегоричність і символічність образів у драмі-казці «Затоплений дзвін», вчинки і переживання героїв сприймаються як реальні, життєво переконливі. Водночас крізь призму зображення злиденних умов існування убогих ткачів на сторінках натуралістичної драми «Ткачі» проступають елементи алегорії та символу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. К.: Держ. вид-во образотв. мистецтва і муз. літ-ри, 1963. 408 с.
2. Білоштан Я. Драматургія Івана Франка. К.: Держлітвидав УРСР, 1956. 253 с.
3. Борисюк Т. «Лісова пісня» Лесі Українки і «Затоплений дзвін» Гергарта Гауптмана // Слово і час, 1990. № 3. С. 1520.
4. Венгеров Л. Гергарт Гауптман // Венгеров Л. Зарубіжна література. К.: Вища школа, 1974. С. 103107.
5. Венгеров Л. Зарубіжна література 1871 1970. Київ: Вища школа, 1971. 300 с.
6. Винниченко В. Вибрані п’єси / Упоряд. М. Г. Жулинський, В. А. Бурбела; Авт. вступ. ст. М. Г. Жулинський. ­­ К.: Мистецтво, 1991. 605 с.
7. Вишинський В. Жанрові особливості драми Гергарта Гауптмана // Україна Польща. Монолог діалог культур. Студії взаємин народів-сусідів. За редакцією: Валерій Скотний, Микола Зимомря. Кіровоград Дрогобич Кошалін: Коло, 2004. Вип. 4. Т. 2. С. 216225.
8. Гаєвська Л. Іван Франко. Романтизм, натуралізм, реалізм? // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX початку ХХ ст.: Зб. наук. праць. К.: Наук. думка, 1991. С. 112165.
9. Голод Р. Натуралістичний експеримент Франка: випадковість чи закономірність? // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнарод. наук. конф. Львів: Світ, 1998. С. 328333.
10. Гром’як Р. Літературознавча рецепція в компаративістичних студіях // Літературознавча рецепція і компаративістичний дискурс. Тернопіль: Підручники і посібники. 2004. С. 914.
11. Гром’як Р. Про визначення поетики в світлі естетичної концепції І.Франка // Поетика. К., 1992. С. 1620.
12. Гуменюк В. Драматургічні пошуки Герхарта Гауптмана і їх відлуння в українській літературі // Культура народов Причерноморья. 2001. № 20. С. 126129.
13. Гуменюк В. Драматургія Володимира Винниченка: проблеми поетики: Автореф. дис. доктора філолог. наук. Київ, 2002. 36 с.
14. Гуменюк В. Жанрово-стильові особливості ранньої драматургії Лесі Українки: Дис. канд. філолог. наук. Львів, 1994. 175 с.
15. Гундорова Т. Становлення творчого методу Івана Франка і синтез західноєвропейських і російських художніх традицій // Іван Франко і світова культура: Матеріали міжнарод. симпоз. ЮНЕСКО / Львів, 11 15 вересня 1986 р. / У 3-х кн. К.: Наук. думка, 1990. Кн. 1. С. 226 228.
16. Денисюк І. Життя і жанр (Про робітничі оповідання Івана Франка) // Українське літературознавство. 1972. Вип. 17. С. 1521.
17. Євшан М. Утеча Габріеля Шілінга // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. К.: Основи, 1998. С. 359362.
18. Журавська І. Іван Франко і зарубіжні літератури. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. 383 с.
19. Зимомря І. Романи Емми Андієвської: психологічний дискурс. Монографія. Дрогобич: Коло, 2004. 148 с.
20. Зимомря М. Духовний текст: інтерпретація загальнолюдських цінностей // Проблеми славістики. Луцьк, 2004. № 12 (2324). С. 49.
21. Зимомря М. Знаковість синтезу: життя, література // Наукові записки. Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. В.64. Ч. 1. С. 39.
22. Кебало М. Проблеми теорії та історії натуралізму останньої третини XIX століття в порівняльно-літературному аспекті. Монографічне дослідження. Тернопіль: ТДПУ, 2002. 92 с.
23. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). К.: Дніпро, 1989. 221 с.
24. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. Львів: ПАІС, 2005. 368 с.
25. Кузнєцов Ю. Розвиток психологізму в українській прозі кінця XIX початку ХХ ст. // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX початку ХХ ст.: Зб. наук. праць. К.: Наук. думка, 1991. С. 221249.
26. Ласло-Куцюк М. Леся Українка і Гергарт Гауптман // Велика традиція. Бухарест: Критеріон, 1979. С. 236258.
27. Марко В. Жанрово-стильові тенденції: засади та діалектика жанротворення // Україна Польща. Монолог діалог культур. Студії взаємин народів-сусідів. За редакцією: Валерій Скотний, Микола Зимомря. Кіровоград Дрогобич Кошалін: Коло, 2004. Вип. 4. Т. 2. С. 2835.
28. Михида С. Слідами його експериментів: Змістові домінанти та поетика конфлікту в драматургії Володимира Винниченка. Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2002. 192 с.
29. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ століття. Част. 1. Українська література: Навч. посібник. Луцьк: Вежа, 1999. 156 с.
30. Мороз З. На позиціях народності: Дослідження в двох томах. К.: Дніпро, 1971. Т. 2. 480 с.
31. Мороз Л. Драматургія Івана Франка (До 140-річчя від дня народження письменника) // Дивослово. 1996. № 6. С. 38.
32. Мороз Л. «Сто рівноцінних правд». Парадокси драматургії В.Винниченка. К.: Віпол, 1994. 208 с.
33. Оляндер Л. Свобода як цінність у слов’янських літературах XX початку XXI століття // Проблеми славістики. Луцьк, 2004. № 12 (2324). С. 1725.
34. Панченко В. Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900 1920 рр. у європейському літературному контексті. Кіровоград, 1998. 272 с.
35. Панченко В. Володимир Винниченко: Парадокси долі і творчості: Книга розвідок та мандрівок. К.: Твім інтер, 2004. 288 с.
36. Погребенник Ф. Леся Українка і зарубіжні літератури // Радянське літературознавство. 1971. № 2. С. 4860.
37. Погребенник Я. Леся Українка у зв’язках з німецькою культурою // Леся Українка: Публікації. Статті. Дослідження. К.: Наукова думка, 1984. С. 213238.
38. Ривкіс Я. Іван Франко дослідник російської та зарубіжних літератур. Житомир, 1959. 196 с.
39. Рихло П. Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст. Чернівці: Рута, 2005. 584 с.
40.Семенюк Г. Українська драматургія 20-х років. Київ: РВЦ «Проза», 1993. 204 с.
41. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
42. Ткачук М. Жанрова структура прози Івана Франка (бориславський цикл та романи з життя інтелігенції). Монографічне дослідження. Науковий редактор і післямова доктора філологічних наук, професора Р. Т. Гром’яка. Тернопіль, 2003. 384 с.
43. Ткачук М. Концепт натуралізму і художні шукання в «Бориславських оповіданнях» Івана Франка. Тернопіль: Збруч, 1997. 64 с.
44. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. К.: Наукова думка, 1977. Т. 8. 320 с.
45. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. К.: Наукова думка, 1978. Т. 11. 480 с.
46. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. К.: Наукова думка, 1979. Т. 12. 696 с.
47. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. К.: Наукова думка, 1980. Т. 27. 463 с.
48. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. К.: Наукова думка, 1981. Т. 29. 659 с.
49. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. К.: Наукова думка, 1981. Т. 31. 595 с.
50. Франко І. Ткачі. Драма Г. Гауптмана // Літературна спадщина. Іван Франко. Вип. 1. Київ: Вид-во Акад. Наук Української РСР, 1956. Т. 1. С. 372374.
51. Хомицький О. Німецькі письменники-реалісти XIX ст. в оцінці Івана Франка // Рад. літературознавство, 1963. № 1. С. 6271.
52. Хороб С. Франкові концепції драматизму і конфлікту крізь призму європейської теорії // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнарод. наук. конф. Львів: Світ, 1998. С. 271277.
53. Чуловський Б. Фрідріх Гельдерлін особистість і митець: особливості рецепції в Україні. Дрогобич: Коло, 2006. 186 с.
54. Адмони В. Натурализм // История немецкой литературы: В 5 т. М.: Наука, 1968. Т. 4. С. 233268.
55. Аникст А. Теория драмы на Западе во второй половине XIX века. М.: Наука, 1988. 505 с.
56. Борев Ю. Искусство интерпретации и оценки. Опыт прочтения «Медного всадника». Москва: СП, 1981. 400 с.
57. Балова Т. «Иванов» Чехова и «Одинокие» Гауптмана (опыт идейно-художественного сравнения двух драм) // Зарубежная литература. Ученые записки. Москва, 1969. № 324. С. 72107.
58. Золя Э. Натурализм // Золя Э. Собрание сочинений: В 26 т. М.: Художественная литература, 1967. Т. 26. С. 4653.
59. Золя Э. Экспериментальный роман // Золя Э. Собрание сочинений: В 26 т. М.: Художественная литература, 1966. Т. 24. С. 239280.
60.Клочек Г. Методология системных исследований индивидуальной поэтики и поэтики отдельного литературного произведения: Автореф. дис. д-ра филолог. наук. К., 1989. 64 с.
61. Мандель Е. Драматургия Гауптмана конца XIX начала XX века: Автореф. дис. д-ра филолог. наук. Ленинград, 1978. 31 с.
62. Мандель Е. Гауптман (драматургическое творчество конца XIX начала XXв.). Саратов: Министерство Просвещения РСФСР, Саратовский Государственный педагогический институт, 1972. 114 с.
63. Манн Т. Герхарт Гауптман // Собр. соч.: В 10 т.: Пер. с нем. под ред. В. Смирнова. М.: Государственно