СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА САТИРА І.ФРАНКА ТА В.ТЕККЕРЕЯ: ТИПОЛОГІЧНІ ВІДПОВІДНОСТІ

Краткое описание

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

ПЛАВУЦЬКА Ірина Ростиславівна

УДК 82.091

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА САТИРА І.ФРАНКА ТА В.ТЕККЕРЕЯ: ТИПОЛОГІЧНІ ВІДПОВІДНОСТІ

Спеціальність 10.01.05 - порівняльне літературознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Волкова Тетяна Сергіївна

Тернопіль 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. САТИРА ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА.. 10
1.1. Сатира як модус літературної творчості 10
1.2. Поетикальні прийоми сатиричного твору. 19
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ САТИРИ У ТВОРЧОСТІ В.ТЕККЕРЕЯ ТА І.ФРАНКА.. 31
2.1. Концепція сатири В.Теккерея. 31
2.2. І.Франко про сутність і призначення суспільно-політичної сатири. 46
2.3. Спільне та відмінне у концептуалізації сатири у В.Теккерея та І.Франка. 55
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ САТИРИЧНОЇ ТИПІЗАЦІЇ У ТВОРЧОСТІ І.ФРАНКА ТА В.ТЕККЕРЕЯ.. 63
3.1. Галерея соціальних типів як об’єкт сатиричного зображення. 63
3.2. Буржуазно-аристократичний шлюб як об’єкт викриття. 83
РОЗДІЛ 4. ПОТЕНЦІАЛ ПОЕТИКИ САТИРИЧНОГО МОДУСУ У ТВОРАХ І.ФРАНКА ТА В.ТЕККЕРЕЯ.. 98
4.1. Сатирична функція метаобразу. 98
4.2. Метафора та її функції у реалізації сатиричного образу. 112
4.3. Карнавальна поетика як засіб сатиричного моделювання дійсності 126
4.4. Портретна характеристика як засіб моделювання сатиричного образу. 142
4.5. Сатирична функція „промовистих” імен. 155
ВИСНОВКИ.. 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..179
ДОДАТКИ.. 200

ВСТУП
Актуальність теми і стан її наукової розробки. Постать Івана Яковича Франка є однією з найбільш знакових в історії української літератури, культури загалом. Письменник-інтелектуал, людина з різнобічними інтересами, І.Франко цікавився й художніми надбаннями письменників за межами України, використовував їх у своїй творчості. Перелік імен митців різних часів і країн, з доробками яких був обізнаний письменник, у тому числі й тих, що згадуються у його роботах, становить не один десяток позицій.
Як митець, що у своїй творчій манері виявляв виразне тяжіння до реалістичного моделювання дійсності, широкого осягнення явищ життя, нищівної критики його негативних сторін, І.Франко не міг пройти повз творчий доробок одного з корифеїв західноєвропейського реалізму ХІХ ст. Вільяма Мейкпіса Теккерея, ім’я якого репрезентує одну з найяскравіших постатей в історії світового письменства. Вагомість творчого доробку цього англійського автора визначається не тільки естетичною довершеністю його творів, але й тим потужним впливом, який вони справили на представників інших національних літератур, у тому числі європейського Центро-Сходу. Серед письменників цього регіону, у чиєму доробку художні надбання видатного британського сатирика знайшли свій творчий розвиток, Іванові Франкові, без сумніву, належить одне з перших місць. Тут доречно згадати й слова Д.Наливайка, який називав ім’я В.Теккерея серед тих західноєвропейських майстрів слова, традиції яких І.Франко продовжував у своїй творчості [153].
На жаль, жоден твір цього видатного англійського романіста не був перекладений та виданий ні у „Дрібній бібліотеці” (яка була започаткована з метою пропагування та поширення найкращих творів зарубіжної літератури серед народних мас Галичини), ні у більш пізніх друкованих публікаціях. Однак в одному з листів до М.Драгоманова І.Франко писав про те, що добре було б знайти кількох семінаристів, які б переклали українською мовою роман В.Теккерея „Торговиця пустоти” [224.Т.48.С.56] (так перекладає український митець польську назву роману „Ярмарок Суєти” Targowisko próżnosci”). Наведений факт засвідчує, що І.Франко вважав саме цей твір одним з найвагоміших досягнень британського письменника.
Про обізнаність І.Франка з творчістю В.Теккерея та незмінний інтерес до неї виразно промовляє і той факт, що в особистій бібліотеці українського письменника по сьогоднішній день зберігаються російськомовні версії „Нравоописательных очерков и путешествий по Лондону В.М.Теккерея” [конволют 1125, компакт 2], а також роману Теккерея „Ньюкомы” [конволют 1125, компакт 3], перекладених В.В.Бутузовим і опублікованих у додатку до журналу „Современник” у 1856 році.
Матеріали, що увійшли до академічного п’ятидесятитомного видання творів І.Франка свідчать також, що український письменник постійно тримав у полі зору творчість свого англійського колеги. Ім’я В.Теккерея неодноразово згадувалось у листах І.Франка до М.Драгоманова, коли йшлося про розвиток західноєвропейської реалістичної літератури, зокрема у його статтях „Інтернаціоналізм і націоналізм в сучасних літературах” (1898) та „Темне царство” (1881).
Наведені факти та свідчення авторитетних франкознавців дають підстави стверджувати, що І.Франко був обізнаний з основними текстами В.Теккерея, знаходився у „зоні досяжності” його художніх традицій, що, у свою чергу, створює достатні передумови для порівняльного вивчення їх творчості.
Обраний ракурс такого дослідження мотивується низкою наступних чинників. По-перше, і В.Теккерей, і І.Франко належать до числа найбільш монументальних, „знакових” постатей у відповідних національних літературах, творчість яких відзначається „енциклопедичністю” в осягненні явищ сучасного їм суспільного життя.
По-друге, В.Теккерей зажив слави як один з корифеїв європейської реалістичної літератури. З огляду на яскравий сатиричний характер свого творчого обдарування, який виявився не тільки в письменницькій діяльності, але у мистецтві малюнка, В.Теккерей виступив ще й як сатирик європейського масштабу, художні надбання якого істотно вплинули на творчість його сучасників. Тому саме В.Теккерей, який успадкував і творчо розвинув традиції англійської національної сатири попередніх епох (Дж.Беньяна, Дж.Свіфта, Г.Філдінга) виступив засновником того різновиду літератури критичного реалізму, в якому важливу ідейно-естетичну роль відіграють такі форми комічного як сатира та гротеск. З їх допомогою письменник викривав внутрішні суперечності англійського суспільства вікторіанської доби, його морально-етичні та соціальні вади.
Сатира як один з можливих модусів літературної творчості займала вагоме місце й у письменницькій діяльності Івана Франка. Сатиричний спосіб відображення явищ життя використовувався українським письменником з аналогічною метою як засіб критики сучасних митців державницько-політичних інституцій та морально-етичних норм і оприявнився здебільшого у тих самих жанрах (цикл нарисів, оповідання, роман, повість), що й у творчості В.Теккерея.
При цьому творчість обох митців попри незначну асинхронію років їх життя розгорталась в умовах подібних суспільно-економічних та літературно-мистецьких реалій.
По-третє, український письменник, хоча б і через посередництво польських перекладів (про це свідчить, зокрема епістолярна спадщина І.Франка) був обізнаний з „Ярмарком Суєти”, що справедливо вважається злетом сатиричної майстерності англійського письменника; з іншого ж, пов'язаний через геополітичні реалії і спільність культур з російською літературою, І.Франко мав за „взірці” творчість Ф.Достоєвського, М.Салтикова-Щедріна, Л.Толстого, які, як свідчать розвідки В.Івашевої, І.Медянцева та ін. у свою чергу розвивались під відчутним впливом художніх традицій В.Теккерея. Обрана тема дасть можливість докладніше висвітлити питання про характер художніх традицій у творчості І.Франка та відкрити нові аспекти взаємин української та англійської літератур.
Необхідно також зазначити, що проблема порівняльного вивчення сатиричної прози В.Теккерея та І.Франка у її типологічних збігах та можливих генетичних контактах попри її очевидність є практично недослідженою в сучасному українському літературознавстві. Окремі її аспекти висвітлені у наукових доробках І.Журавської [89], Д.Затонського [90], Д.Кузика [118], Д.Наливайка [153], М.Ткачука [209]. Однак свого цілісного вивчення ця проблема на сьогоднішній день не отримала.
З огляду на викладені міркування порівняльно-типологічний аналіз творчості В.Теккерея та І.Франка на предмет специфіки оприявнення у них сатиричного начала, типологічних відповідностей щодо використання сатиричних прийомів, способів моделювання сатиричного образу видається доцільним і своєчасним, що й обумовлює актуальність обраної нами теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі теорії літераткри і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в річищі комплексної теми „Проблеми рецептивної поетики, наратології та трансляторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках”. Її тема і план-проспект погоджені з Бюро науково-координаційної ради при Інституті літератури ім Т. Шевченка НАН України (протокол № 2 від 11 квітня 2006).
Мета дисертації полягає у порівняльному дослідженні прозових сатиричних творів суспільної проблематики Вільяма Теккерея та прозових суспільно-політичних сатиричних оповідань Івана Франка, а також повістей і романів українського письменника, у яких сатира виступає як один з наявних модусів конструювання дійсності на предмет виявлення типологічних відповідностей і зустрічних течій.
Для досягнення мети ставимо такі завдання:
- систематизувати теоретичні підходи до вивчення сатири як модусу літературної творчості;
- окреслити специфіку суспільно-політичної сатири як особливого типу критичного заперечення негативних явищ буття;
- висвітлити особливості поглядів В.Теккерея на „сатиричне”;
- окреслити концепцію І.Франка на предмет і роль суспільно-політичної сатири як особливого естетичного явища;
- з’ясувати особливості об’єктів сатиричного викриття у творчості обох письменників;
- вивчити специфіку використання прийомів сатиричної типізації у прозових творах І.Франка та В.Теккерея;
- виявити і охарактеризувати індивідуально-авторські прийоми створення сатиричного образу у творах англійського та українського письменників;
- з’ясувати питання про наявність контактно-генетичних зв’язків у манері сатиричного моделювання дійсності В.Теккерея та І.Франка.
Об'єктом дослідження є художня проза В.Теккерея, передусім, роман „Ярмарок Суєти”, збірки нарисів „Книга снобів” і „Записки Жовтоплюша”, сатиричні оповідання та повісті І.Франка „Геній”, „Гутак”, „Доктор Бессервісер”, „Задля празника”, „Історія однієї конфіскати”, „Іригація”, „Місія”, „Чума”, „Слимак”, цикл „Рутенці”, „Опозиція”, „Острий-преострий староста”, „Як пан собі біди шукав” та ін., а також повість „Boa Constrictor” та романи українського письменника „Борислав сміється”, „Для домашнього огнища”, „Основи суспільності”, в яких сатира виступає як один з наявних модусів зображення дійсності.
Предметом осмислення є типологічні відповідності, творчі впливи щодо об’єктів сатиричного викриття суспільно-політичних проблематики, прийомів сатиричної типізації та сатиричної образності у прозових творах В.Теккерея та І.Франка.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці фахівців у галузі літературної компаративістики та теорії сатири М.Бахтіна, Ф.Богеля, Р.Веллека та А.Уоррена, О.Веретюк, Р.Гром’яка, Т.Денисової, Д.Дюришина, О.Діми, Д.Наливайка, І.Неупокоєвої, А.Нямцу; Ю.Борєва, А.Вуліса, С.Голубкова, Л.Гульхамета, З.Кирилюк, Л.Кобзаревої, Ю.Манна, В.Осмоловського, В.Проппа, М.Роуз, Л.Тимофеєва, Є.Толстова, А.Щербини; дослідників творчості В.Теккерея В.Вахрушева, В.Довгопол, В.Івашевої, І.Медянцева, Дж.Олмстеда, Л.Пантучкової, Г.Тілотсона, А.Троллопа, Дж.Фішер, Д.Яхонтової, а також таких авторитетних франкознавців як О.Білецький, Г.Вервес, М.Гнатюк, З.Гузар, Т.Гундорова, Р.Гром'як, І.Денисюк, М.Ільницький, М.Ласло-Куцюк, Д.Наливайко, Н.Тихолоз, М.Ткачук, З.Франко, А.Халімончук, Н.Чечот, С.Щурат.
Методи дослідження: історико-типологічний, порівняльний, а також частково біографічний.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний порівняльний аналіз сатиричних прозових творів В.Теккерея та І.Франка з суспільно-політичною проблематикою, істотно розширене уявлення про характер взаємодії творчості цих митців. У роботі систематизовано теоретичні уявлення про сатиру як тип художньої творчості та зосереджено увагу на явищі суспільно-політичної сатири. Вперше визначено і досліджено об’єкти сатиричного моделювання у творчості українського і британського письменників у співставленні, проаналізовано поетикальні засоби творення сатиричних явищ у прозі В.Теккерея та І.Франка, висловлено гіпотезу про можливість опосередкованого контактно-генетичного зв’язку між творами письменників.
Практичне значення. Результати праці можуть бути використані при розробці навчальних курсів з історії зарубіжної літератури (XIX ст.), української літературної критики, а також у спецкурсах для студентів-філологів, у працях з історії української та англійської літератур, порівняльного літературознавства, при подальших компаративістичних дослідженнях сатиричних творів письменників різних літератур.
Апробація дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження стали основою доповідей на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ТНПУ(2004-2006), а також на Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (12-13 травня 2005 р. м.Хмельницький); Міжнародній науковій конференції „Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (27-28 квітня 2006 р., м.Горлівка); ІІІ міжнародній науковій конференції „Гуманітарне спрямування гендерних відносин” (5-6 травня 2006 р., ТЕІПО, Тернопіль); VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми сучасного фахівця” (29-31 березня 2006 р., Київ, НАУ); Всеукраїнській науковій конференції до 135-річчя від дня народження академіка Володимира Гнатюка „Володимир Гнатюк у контексті розвитку сучасної культури України” (12-13 травня 2006 року Тернопіль, ТНПУ ім. В. Гнатюка).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 праць, з них 8 у провідних наукових фахових виданнях, 4 в інших виданнях України, одні тези конференції.

Структура. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, 6 додатків та списку використаних джерел, який нараховує 279 позицій, з них 22 іноземними мовами. Обсяг основного тексту роботи викладений на 178 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідження специфіки сатиричного модусу творчої спадщини В.Теккерея та І.Франка вимагає спершу з’ясування понятійних та термінологічних особливостей феномену сатиричного. Родовід сатири, як показує аналіз, слід виводити від давньогрецької сатирівської драми та суспільно-викривальної за своїм характером комедії Арістофана. Зрозуміло, що термін сатира набуває термінологічної неоднозначності, коли ним означують і особливий літературний жанр, і особливу форму моделювання дійсності. Тому сатиричним слід вважати твір, у якому домінантним і організуючим є відповідний естетичний принцип змалювання явищ життя. Він виявляється на усіх рівнях художньої структури твору від його проблемно-тематичного комплексу до мовної стилістики. В інших випадках про сатиричний модус зображення мова може йти лише як про одну з художніх стихій конкретного твору.
Суспільно-політична сатира, що найбільш яскраво виявляється у реалістичних творах романного формату (Сервантес, Рабле, Свіфт, Теккерей та ін), становить один з двох історично сформованих типів сатиричного викриття і полягає у нищівній критиці соціально-економічних та політико-ідеологічних інституцій конкретної історичної епохи.
Порівняльне дослідження сатири потребує окреслення й того набору зображувально-виражальних засобів, які є своєрідним поетикальним арсеналом сатири і служать для критики неприйнятних суспільних явищ. Встановлено, що особливістю поетики сатиричного твору є межове загострення (перебільшення) і концентрація сутнісних ознак зображуваного явища. Тому основними засобами створення сатиричного образу (сатиричної виразності) є гіперболізація, гротеск, карикатура, шаржування, пародіювання, а також іронія, використання „промовистих” власних імен, оксюморонність образів, анімалізація.
Проведене дослідження дає підстави окреслити концептуальний рівень сатиричного моделювання дійсності у літературно-критичній творчості англійського та українського письменників В.Теккерея та І.Франка. Так, проаналізувавши думки, твердження, оцінки В.Теккерея, можемо встановити основний напрямок еволюції художньої свідомості та естетичних принципів письменника, у т. ч. й його поглядів на сутність і призначення сатири, від усвідомлення необхідності гострого, дошкульного, непримиренного викриття негативних явищ життя на першому етапі творчості до примирення з дійсністю і відмови від активної наступальної позиції у розвінчанні її ганебних сторін.
Вимоги І.Франка щодо діяльності митця-сатирика багато у чому виявилися суголосними Теккереєвому тлумаченню письменника-сатирика і дозволяють зробити висновок про відчутну спільність естетичних установок та подібність певних визначальних рис у розумінні сутності і завдань сатири українським і англійським письменниками. В.Теккерей та І.Франко одностайні щодо характеру емоцій, які повинен викликати сатиричний твір та завдань викриття „слабких і смішних” явищ життя як основної соціальної функції твору. Подібно до В.Теккерея, І.Франко вважає, що об’єктами сатиричного викриття є соціальні та соціально-психологічні типи, які б могли стати „термінами генеральними”, тобто поняттями, вживаними на загал.
Спільним для англійського та українського письменників є переконання, що сатира покликана відтворювати широку картину життя суспільства, взяту в його найхарактерніших ознаках і типах. Подібність естетичних установок В.Теккерея та І.Франка простежується й в усвідомленні ними обома моралізаторсько-дидактичного призначення сатири.
Поряд з цим, фіксуємо й специфіку функціонування сатиричного дискурсу у творчості згаданих авторів та їх поглядах на сатиру. Розбіжність між ними зумовлена очевидними відмінностями реалій тогочасного матеріального і культурного буття Англії та України, а також специфікою творчого обдарування та життєвих перипетій кожного з митців: соціального походження, обставин їх суспільного життя, що мали визначальний вплив на формування їх світоглядних переконань, системи цінностей, естетичних уподобань та творчих установок.
І.Франко, на відміну від В.Теккерея, був глибоко переконаний у багатстві та національній самобутності сатирично-гумористичного елементу і у натурі, і у творчості народу. Високо поціновуючи значення народної сатири і гумору як невичерпного джерела для творчості митців сатирико-гумористичного обдарування, критик вбачав у них „вищий розвиток народного самопізнання” та спосіб вираження самосвідомості народу. Тому, особливості геополітичного та етнокультурного соціуму Галичини, ідейно-світоглядні переконання обумовили на противагу Теккерею глибоко і послідовно демократичні основи творчості та естетичних поглядів Івана Франка, його закоріненість у традиції української народної творчості, прагнення і вимогу черпати теми і художні засоби, у тому числі й для сатиричних творів, зі скарбниці народного гумору і народної сатири.
У поглядах на сатиру Івана Франка та Вільяма Теккерея яскраво простежується ще одна їх відмінність. Сатиричне бачення світу було органічною сутністю мистецької особистості англійського письменника, яка яскраво проявилася не лише у його літературних творах, але й у мистецтві малюнка. Сатира як специфічний спосіб моделювання дійсності, який має на меті викликати у читача абсолютно конкретний емоційно-психологічний ефект, „покриває” увесь художній простір тих творів Теккерея, які традиційно визначають як сатиричні, не залишаючи місця для інших естетичних домінант. У той час у Франка сатиричне й трагічне, заперечення й утвердження, сміховинне та піднесене нерідко співіснують у межах одного твору і є лише одним з його художніх струменів. У процесі сатиричного моделювання дійсності Іван Франко виразно дистанціюється від об’єктів сатири; у своїх творах Вільям Теккерей свідомо, іноді навіть демонстративно підкреслює свою спорідненість з ними. Український письменник вважав, що сатиричні образи завдяки своїй особливій природі, згущенню фарб, перебільшенню, яке використовується при їх створенні, виступають одним з головних засобів сатиричної типізації і сприяють глибокому та подібно до епосу широкому й всебічному відображенню негативних явищ суспільного життя, а також морально-етичних вад певних соціальних прошарків та їх окремих представників.
У роботі заакцентовано, що сатира цікавить І.Франка як самостійна теоретична проблема, у той час як інтерес Теккерея диктується лише зацікавленням творчістю конкретних письменників-сатириків. При цьому, наділений даром філософсько-теоретичного мислення, Франко у своїх викладах термінологічно чіткий, на відміну від багатослівного й часом надмірно емоційного В.Теккерея.
Об’єктами сатиричного зображення у В.Теккерея є переважно прояви феномену снобізму, який розглядається письменником як характерна риса суспільної психології англійців, мало не як особливість національного менталітету. І у своїх нарисах („Книга снобів”, „Записки Жовтоплюша” та ін.), і у своєму вершинному романі „Ярмарок Суєти” письменник вибудовує соціальну вертикаль англійського снобізму, подаючи цілу галерею образів носіїв суспільної психології такого ґатунку. Об’єктами ж Франкової сатиричної репрезентації стали представники типу „жида-капіталіста”, що виразно окреслився в галицькій дійсності доби індустріального розвою з притаманним їм комплексом специфічних характерологічних ознак. Образи знакових представників цього соціально-психологічного типу Германа Гольдкремера та Леона Гаммершляга розкриваються за принципом паралелізму на тлі широкого загалу життя єврейської людності в Галичині.
Як специфічний тип сучасної І.Франкові дійсності змальовуються й рутенці представники галицьких русинів з огляду на „родову” спільність їх індивідуальних рис: цинізм, безпринципність, міщанську обмеженість, пріоритет грошового інтересу, індивідуалізм тощо. У цих своїх „родових” прикметах представники „рутенства” з оповідань „Доктор Бессервісер”, „Історія однієї конфіскати”, „Опозиція” є генетично спорідненими з рутенцями 40-50-х років, виведеними Франком в однойменному циклі нарисів.
І у В.Теккерея, і у І.Франка важливим об’єктом сатиричного зображення виступає також буржуазно-аристократичний шлюб. Тому незважаючи на відмінності ментального, психологічного, національно-культурного й побутового порядку, героїні творів і видатного англійського сатирика й українського митця виявляються багато у чому спорідненими щодо обставин свого подружнього життя, оскільки практично усі вони (Гутачка, Рифка, Олімпія, Роз Кроулі) стали жертвами умовностей і стереотипів патріархального суспільстсва, зазнали збайдужіння, зневаги й відвертої ненависті (чи й свідомого тиранства) з боку чоловіків і були приречені на душевне каліцтво, емоційну порожнечу, непотрібність не лише у суспільному, але й у родинному житті.
У процесі аналізу текстового фактажу виявлено подібність поетикальних прийомів сатиричного моделювання дійсності у доробках В.Теккерея та І.Франка. При цьому з огляду на включеність українського митця до загальноєвропейського культурно-мистецького континууму, де творчість англійського сатирика мала широкий резонанс, постійне, не раз відкрито вербалізоване у висловлюваннях Івана Франка творче використання найкращих художніх надбань минулого, окремі характерні співпадіння елементів мікропоетики текстів обох авторів дало підстави висунути гіпотезу про ймовірність існування між ними (текстами) опосередкованого генетичного контакту як того творчого переосмислення здобутків англійського романіста, коли елементи його літературного досвіду окремими „камінчиками” лягали в основу цілісної будівлі Франкових творів. Суттєвою спільною ознакою сатиричного моделювання дійсності у В.Теккерея та І.Франка є використання таких одиниць метасементики як метаобраз і абстрактно-алегоричного (образи Boa constrictor-а, Ярмарку Суєти), і метафоризованого (образ Борислава) характеру. Завдяки високій концентрації суспільно-світоглядних ідей, що містяться у цих одиницях метасемантики у „згорнутому” вигляді, вони сприяють кристалізації авторської концепції епохи, „розумінню її як цілісного явища” та увиразнюють її „обличчя”.
Потужним засобом сатиричного моделювання дійсності, широко використовуваним, як виявлено у процесі дослідження, і В.Теккереєм, й І.Франком, є метафора. У прозовій творчості досліджуваних авторів реалізується ціла низка яскравих метафор ярмарку, театру, війни, а також тематично споріднених з ними метафоричних образів улію, виставки, (комедії, драми, дії, гри (акторської), актора, завіси, декорації; ворога, супротивника, нападу/атаки, облоги, зброї („оружжя”), битви, герцю, за допомогою яких обидва письменники виражають сутність соціальних колізій та особистісних стосунків у буржуазному суспільстві. При цьому в романі В.Теккерея „Ярмарок Суєти” метафора театру має всеосяжний, організуючий характер і визначає театралізацію подієвого плану твору загалом.
Сатиричний модус у В.Теккерея, й І.Франка активно ангажує традиції карнавалізованої літератури минулого. Найбільш широко й масштабно в аналізованих творах обох авторів проявляється оксюморонність характерів персонажів (Бекі, Емілія, Анеля Ангарович, Олімпія Торська, о. Нестор); життєві колізії героїв часто вибудовуються за схемою карнавального „колеса” (зміна „верху” й „низу”). У романі Теккерея широко використовується ситуація „розвінчання” карнавального короля (перипетії соціального життя Джорджа Осборна, Родона Кроулі, Ребеки Шарп); для творів І.Франка суто індивідуальним є використання такого елементу карнавалізованої літератури як „кризові” сни героїв.
Зіставний аналіз особливостей використання портретних замальовок у сатиричних текстах В.Теккерея та І.Франка, свідчить, що змалювання зовнішності героїв є ефективним засобом конструювання сатиричного образу у творах англійського й українського письменників. Можемо стверджувати, що сатирично насичена портретна характеристика використовується обома митцями при змалюванні персонажів, що є носіями негативних моральних якостей. І Теккерей, та І.Франко найчастіше уникають розгорнутих портретних описів та фіксують увагу читача на найбільш виразних промовистих, у т. ч. й характеротворчих портретних деталях. При цьому сатиричний ефект виникає за рахунок антитетичності, „цілеспрямованої” гротесковості, елементів карикатурності у зовнішньому вигляді героїв, використання прийому анімалізації, стилістично знижених порівнянь, негативно забарвленої лексики, зменшувальних форм. Саме деякі спільні для обох письменників „схеми” застосування портретних деталей, їх „вживлення” в художню тканину творів найяскравіше свідчать про можливість існування опосередкованого генетичного контакту між „Ярмарком Суєти” В.Теккерея і творами І.Франка.
Серед поетикальних прийомів, що зазнають найбільш індивідуалізованого вжитку у творах досліджуваних авторів, слід назвати використання „промовистих” імен. У текстах І.Франка цей прийом використовується лише як додатковий засіб реалізації сатиричного модусу конкретних художніх образів: семантика „промовляючих” імен допомагає увиразненню ідейної сутності персонажів сатиричних оповідань та віршованих сатир письменника, а також образів Германа Гольдкремера та Леона Гаммершляга, що є головними діячами у знакових для творчості І.Франка текстах. У літературному доробку В.Теккерея, передусім у „Ярмарку Суєти”, використання „промовляючих” антропонімів і топонімів оформляється як цілеспрямована, викінчена, глобальна художня стратегія, що поширюється практично на усіх персонажів твору від його головних діячів до персонажів статистів і є одним з основних засобів сатиричного заперечення автором звичаєвого кодексу та моральних цінностей, що панують у світі снобів.
Отже, виявлені у процесі дисертаційного дослідження типологічні відповідності і заявлена в якості наукової гіпотези вірогідність існування (опосередкованих) генетичних зв’язків між текстами видатного англійського сатирика і українського митця попри заакцентовані відмінності соціально-, культурно-, індивідуально-специфічного порядку становлять один з яскравих проявів безперестанного, живого діалогу між літературами різних часів і народів, засвідчують невмирущість високих художніх надбань минулого і їх постійну націленість у майбутнє.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров Н. В.Теккерей. Его жизнь и литературная деятельность СПб.: Типография Ю. Н. Эрлих, 1891. 78 с.
2. Алексеев М. Теккерей-рисовальщик // М.П.Алексеев. Из истории английской литературы. М.-Л., ГИХЛ, 1960. С. 419-452.
3. Аникст А. Теккерей и его роман „Эсмонд” // В.М.Теккерей. История Генри Эсмонда. М.: ГИХЛ, 1946. С. 578-596.
4. Ахчемет Л. Тема „снобизма” в ранних произведениях Теккерея // Уч. Записки ЛГПЧ им. Герцена. 1939. Т. 26. С. 257-278.
5. Басс І. Художня проза Івана Франка. К.: Наукова думка, 1965. 312 с.
6. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
7. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Худож. литература, 1972. 470 с.
8. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М.: Худож. литература, 1965. 527 с.
9. Белинский В. Полн. собр. соч. М.: Изд-во АН СССР, 1955.
10. Бельский А. О некоторых особенностях реализма В.М.Теккерея в романе „Ярмарка тщеславия” // Уч. записки Мичуринского госпединст-та. Вып. 3. Мичуринск, 1958. С. 227-258.
11. Біла Л. Структурно-семантичні та функціональні особливості антропонімів у сатиричній прозі М.П.Булгакова. Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Київ, 1997. 19 с.
12. Білецький О. Художня проза І.Франка // Слово про великого Каменяра: Зб. статей. Т. І. К.: Держлітвидав, 1956. С. 102-154.
13. Білецький Ф. Гротескне зображення в сатирі І.Я.Франка // Українське літературознавство. 1971. Вип. 14. С. 52-58.
14. Білецький Ф. І.Франко про взаємозв’язок об’єктивного і суб’єктивного начал в сатирі // Українське літературознавство. Вип. 56. Іван Франко. Статті і матеріали. Львів: Вища школа. Світ, 1992. С. 65-73.
15. Білецький Ф. Традиції І.Франка-сатирика в памфлетах Ярослава Галана // Українське літературознавство. 1986. Вип. 46. С. 16-81.
16. Білецький Ф. Українська сатира та гумор кінця XIX початку XX ст. в оцінці Івана Франка // Українське літературознавство. Іван Франко. Статті і матеріали. 1973. Вип. 20. С. 76-79.
17. Богачевська Л. Творчий підхід Ч. Діккенса й І. Франка щодо порушення проблем освіти у романах „Ніколас Нікльбі”, „Девід Коперфілд” й оповіданнях „Отець-гуморист”, „Schoneschreiben” (у типологічно-порівняльній площині). Вісник Житомирського педагогічного ун-ту. Вип. 15. Філологічні науки. 2004. С. 223-227.
18. Бойко В. Історичний розвиток сатиричних тенденцій давньої української літератури у світлі висловлювань Івана Франка // Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Філологічний збірник. № 9. 1956. Т.XV С. 51-67.
19. Бойчук А. Українська сатира ІІ пол. ХІХ ст. (на матеріалах творчості М.Вовчка, П.Мирного, І.Франка). К.: Вища школа, 1972. 264 с.
20. Большая советская энциклопедия (в 30-ти томах). Гл. ред.: А.М.Прохоров. Изд. 3-е. М.: Советская энциклопедия, 1970- 1978 .
21. Борев Ю. Комическое. М.: Искусство, 1970. 266 с.
22. Борев Ю. Сатира // Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Роды и жанры литературы. Кн. 2. М.: Наука, 1964. С. 363-485.
23. Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди І.Франка. Львів: Книжково-журнальне вид-во, 1956. 409 с.
24. Буало Н. Поэтическое искусство. М.: Гослитиздат, 1957. 231 с.
25. Бушмин А. Наука о литературе: Проблема. Суждения. Споры. М.: Современник, 1980. 334 с.
26. Бушмин А. Салтыков-Щедрин. Искусство сатиры. М.: Современник, 1976. 253 с.
27. Васильева Т. Английская сатира XVIII века (споры и решения). Кишинев: Штимнца, 1991. 140 с.
28. Васильєв Є. Драматургія парадоксу: проблеми типології // Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.06 теорія літератури. Дніпропетровськ, 1998. 16 с.
29. Вахрушев В. „Образы театра” в „Ярмарке тщеславия” Теккерея // Проблемы реализма в зарубежной литературе ХІХ-ХХ веков. Саратов: Саратовск. гос. пед. ин-т, 1975. С. 3-19.
30. Вахрушев В. Вплив фольклорних, театральних і малих літературних жанрів на роман (На матеріалі творчості Теккерея) // Теорія родів і жанрів художньої літератури. Тези доповідей республіканської наукової конференції, 20-22 листопада. Одеса: ОДУ ім.Мечнікова, 1975. С. 168-170.
31. Вахрушев В. Жанр и стиль „Ярмарки Тщеславия” У.Теккерея // Взаимодействие методов, жанров и литератур. Ижевск: УГУ им. 50-летия СССР, 1981. С. 47-59.
32. Вахрушев В. Концепция игры в творчестве Теккерея // Филологические науки. 1984. № 3. С. 24-31.
33. Вахрушев В. Легенда Теккерея // Радянське літературознавство. 1984. №3. С. 67-69.
34. Вахрушев В. Пародии Теккерея (Проблема злободневности и вечности) // Писатель и время. Вып. 7. Ульяновск: УПИ им. И.Н.Ульянова, 1975. С. 14-24.
35. Вахрушев В. Творчество Теккерея. Саратов: Изд. СГУ, 1984. 150с.
36. Вахрушев В. Теккерей критик Филдинга // Проблемы развития реализма в зарубежной литературе ХІХ-ХХ веков. Киев-Одесса: Высш. школа, 1978. С. 55-70.
37. Вахрушев В. Теккерей Вільям Мейкпіс // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний словник: в 2-х т. Тернопіль: Богдан, 2006. Т. 2. С. 595-601.
38. ВервесГ. В інтернаціональних літературних зв’язках: Питання контексту. К.: Дніпро, 1983. 383 с.
39. Вервес Г. Роль Івана Франка у розвитку порівняльного літературознавства // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин. Львів: Світ, 1998. С. 266.
40. Веретюк О. Наука чи мета наука, або компаративістика в епоху постмодернізму // Матеріали V конгресу МАУ: Літературознавство / Упоряд. і відп. ред. В.Антофійчук. Чернівці: Рута, 2003. С. 113-116.
41. Власенко В. Художні особливості повісті І.Франка „Boa constrictor” // Українське літературознавство. 1973. Вип. 20. С. 16-22.
42. Вопросы сатиры и юмора: Сб. статей. Пермь, 1965. 174 с.
43. Вулис А. В лаборатории смеха. М.: Худож. лит-ра, 1966. 144 с.
44. Вулис А. Серъезность несеръезных ситуаций. Сатира, приключения, детектив. Ташкент: Изд-во лит-ры и иск-ва, 1984. 271 с.
45. Галич А. Опыт науки изящного, начертанный Галичем. Спб., 1825. 114 с.
46. Гальперин И. Текст как объект лингвистического исследования М.: Наука, 1981. 138 с.
47. Гегель Г. Эстетика: в 4 т. М.: Искусство, 1968-1973.
48. Глебова Т. Розпеченим мечем сатири. Літературна Україна. 24 грудня, 1963.
49. Гнатюк М. Іван Франко в літературно-естетичних концепціях його часу. Львів: Каменяр, 1999. 181 с.
50. Гнатюк М. Іван Франко і деякі проблеми життя єврейської людності в Галичині // Українське літературознавство. 1993. Вип. 58. С. 78-86.
51. Гнатюк М. До проблеми теорії порівняльно-історичного літературознавство в Україні (друга половина ХІХ-поч.ХХ ст.: М.Драгоманов, І.Франко, О.Колесса) // Матеріали V конгресу МАУ: Літературознавство / Упоряд. і відп. ред. В.Антофійчук. Чернівці: Рута, 2003. С. 117-121.
52. Гнатюк М. Літературознавчі концепції І.Франка в контексті методологічних пошуків українського літературознавства другої половини ХІХ поч. ХХ ст. Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Київ, 2003. 34 с.
53. Голод Р. Інтер’єр у прозі І.Франка (Мікропоетика опису) // Вісник Львівського ун-ту. Серія філологічна. 2003. Вип. 32. С. 15-24.
54. Голубков С. Мир сатирического произведения: Учебн. пособ. по спецкурсу. Самара, 1991. 107 с.
55. Гольберг М. І.Франко і деякі питання сучасного порівняльного літературознавства // Радянське літературознавство 1983. № 8. С. 43-51.
56. Горнфельд А. Сатира // Новый энциклопедический словарь. Брокгауз и Эфрон. Санкт-Петербург, 1900. Т. 30. С. 461.
57. Городівський В. Сатира на буржуазно-націоналістичних „рутеців” // Українське літературознавство. 1980. Вип. 34. С. 100-107.
58. Гринштейн А. Карнавал и маскарад в художественной литературе. Самара: Изд-во Академии культуры и искусств, 1999. 117 с.
59. Гром’як Р. Давнє і сучасне. Тернопіль: Лілея, 1997. 272 с.
60. Гром’як Р. Естетика і критика: Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. К.: Наукова думка, 1975. 224 с.
61. Гром’як Р. Історія української літературної критики: Від початків до кінця ХІХст. Тернопіль: Підручн. і посібн., 1999. 224 с.
62. Гром’як Р. Повість І.Франка „Перехресні стежки” в світлі його праці Із секретів поетичної творчості” // Іван Франко: статті і матеріали. 1969. Вип.7. С.99-103.
63. Гром’як Р. Про визначення поетики в світлі естетичної концепції І.Я.Франка // Поетика. Київ: Наукова думка, 1992. С.16-21.
64. Гром’як Р. Франкова концепція естетичного освоєння дійсності. // Українське літературознавство. 1977. Вип. 28 С. 12-19.
65. Гром’як Р. Літературна рецепція в компаративістських студіях // Слово і час. 2002. №2. С. 27-31.
66. Гузар З. До аналізу образів Рифки і Фанні в повісті І.Франка „Борислав сміється” // Українське літературознавство. 1971. Вип. 14. С. 52-59.
67. Гузар З. Грані психологічного аналізу (Новела Івана Франка „Навернений грішник”) // Українське літературознавство. 1985. Вип. 44. С. 69-74.
68. Гузар З. Локальний колорит і проблема художнього узагальнення в творах Івана Франка // Іван Франко і світова культура. Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО Кн. 2. К.: Наукова думка, 1990. С. 218-220.
69. Гузар З. Художественная деталь в произведении Ивана Франка „Борислав сміється” (к пробл. реализма и мастерства Франка-прозаика). Львов, 1970. 21с.
70. Гундорова Т. Франко не Каменяр / Відділ славістики, у-т ім. Монаша. Мельбурн, 1996. 157 с.
71. Данино П. Как определить юмор? // Вопросы лит-ры. № 1. 1963. С. 247-248.
72. Дей О. Революційне видання Івана Франка 1879-1880 рр. (Дрібна бібліотека”) // Дослідження творчості Івана Франка. Зб. статей К.: Вид-во АН УРСР, 1956. С. 34-67.
73. Денисюк І. Життя і жанр. (Про робітн. оповід. І. Франка) Українське літературознавство. Вип. 17. 1972. С. 15-22.
74. Денисюк І. Політичне оповідання І.Франка // Українське літературознавство. 1980. Вип. 34. С. 16-25.
75. Денисюк І. Про два типи новели у творчості Івана Франка. Українське літературознавство. 1971. Вип. 11. С. 78-85.
76. Денисюк І. Способи оповіді в малій прозі Івана Франка // Українське літературознавство. Вип. 7. Вип.VII. Іван Франко. Статті і матеріали. 1969. С. 10-17.
77. Дзеверин И. Проблема сатиры в революционно-демократической эстетике. К.: АН УССР, 1962. 239с.
78. Дзеверін І. До питання про специфіку сатири // Питання української радянської літератури. К.: Рад. письменник, 1956. С. 361-370.
79. Дима А. Принципы сравнительного литературоведения. М.: Прогресс, 1977. 232 с.
80. Довгопол В. Роль романа Теккерея „Записки Барри Линдона” в становлении реалистической эстетики и творческого метода писателя // Проблемы реализма в русской и зарубежной литературах. Вологда, 1969. С. 208-211.
81. Долгушева О. Типологія комічного в художній прозі І.С.Нечуя-Левицького і Марка Твена. Автореф. дис. ... канд. філол. наук, Київ. 2002. 19 с.
82. ДюришинД. Теория сравнительного изучения литературы. М.: Прогресс, 1979. 320 с.
83. Елистратова А. Предисловие // В.М.Теккерей. Ярмарка тщеславия. М.: Гос. изд-во худ. лит ры, 1961. С. 5-14.
84. Ершов Л. Сатира и современность. М.: Современник, 1978. 271 с.
85. Ефимов А. Язык сатиры Салтыкова-Щедрина. М.: Изд-во МГУ, 1953. 292 с.
86. Жук Н. Майстерність атеїстичної сатири І.Франка // Українське літературознавство. 1973. Вип. 20 С. 69-75.
87. Жук Н. Проза Івана Франка. К.: Вища школа, 1977. 172с.
88. Жуковский В. Сочинения: в 12 т. Санкт-Петербург, 1902.
89. Журавська І.Франко і світова література // Збірник статей К.: Видавництво АНУ РФ, 1956. С. 404 410.
90. Затонський Д. Минуле, сучасне, майбутнє (Про реалізм, традиції, новаторство). К.: Дніпро, 1982. 370 с.
91. Збірка І.Франка „Місія. Чума. Казки і сатири”. Жанрова специфіка та комп. логіка. Semper tiro // Зб. наук. праць молод. вч. на пош. проф. І.О.Денисюка Львів, ЛНУ. 2002. С. 85-110.
92. Зуб І. Людина в сатиричній і гумористичній прозі. Вітчизна. 1962. №5. С. 157-171.
93. Ивашева В. Теккерей-сатирик. М.: Изд-во МГУ, 1958. 304 с.
94. Ильницкий Н. От поколения к поколению: Лит.-критич. очерки и портреты. Москва: Совет. писатель, 1984. 288 с.
95. История английской литературы / Под ред. И. И. Анисимова. Т. ІІ. Вып. 2. М.: АН СССР, 1955. 441 с.
96. История всемирной литературы: в 9-ти т. М.: Наука, 1983-1991.
97. Івакін Ю. Посперечаємось про сатиру. / Рад. літературознавство 1968. № 9. С. 66-69.
98.&