ІСТОРИЧНИЙ РОМАН ВАЛЬТЕРА СКОТТА ТА МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО: РЕЦЕПЦІЯ, ТИПОЛОГІЯ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

УДК 821.1113+821.161.23[091(043.3)

Попадинець Оксана Олександрівна

ІСТОРИЧНИЙ РОМАН ВАЛЬТЕРА СКОТТА ТА МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО: РЕЦЕПЦІЯ, ТИПОЛОГІЯ

10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Матвіїшин Володимир Григорович,
доктор філологічних наук,
професор

Івано-Франківськ - 2009

ЗМІСТ
ВСТУП....3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ РОМАН ЯК ЖАНРОВИЙ РІЗНОВИД: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
1.1. Проблема жанрових критеріїв історичного роману.....9
1.2. Модель історичного роману В.Скотта як фундатора жанру.19
РОЗДІЛ 2. В. СКОТТ І УКРАЇНА: ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ
2.1.Особливості творчої рецепції вальтерскоттівської моделі історичного роману в українській літературі ХІХ поч. ХХ століття.................................26
2.2.В.Скотт в українських перекладах та критиці.....................................41
РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ ТА ХУДОЖНЬОГО ВИМИСЛУ В РОМАНАХ В.СКОТТА ТА М.СТАРИЦЬКОГО.......56
3.1.Концепція історизму в романах В.Скотта та М.Старицького...............60
3.2.Національно-історична ідея у романах В.Скотта та М.Старицького (на матеріалі романів Wаverley” В.Скотта та дилогії Молодость Мазепы” і Руина” М.Старицького)............................................................................................................................77
3.3.Концепція історичної постаті у романах В.Скотта та М.Старицького (на матеріалі творів Rob Roy” В.Скотта і Кармелюк” М.Старицького)....93
РОЗДІЛ 4. ПОЕТИКАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНИХ РОМАНІВ УКРАЇНСЬКОГО ТА АНГЛІЙСЬКОГО ПИСЬМЕННИКІВ
4.1.Пригодництво як функціональний чинник романів В.Скотта та М.Старицького........................................................................................................114
4.2.Композиційні та сюжетні особливості романів В.Скотта та М.Старицького ..................................................................................................125
4.3.Особливості часово-просторової організації історичних романів В.Скотта та М.Старицького ..143
4.4.Образна система історичних романів В.Скотта та М.Старицького ..155
ВИСНОВКИ.181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.191

ВСТУП

Актуальність теми даного дослідження в найбільш загальному плані визначає сталий науковий інтерес світової компаративістики до проблем літературної взаємодії і до типологічних зіставлень. У нашій роботі поєднання цих двох аспектів зумовлено особливістю того місця, яке займає М.Старицький у літературному процесі. Український історичний романіст кінця ХІХст. безумовно відчуває себе одним із реципієнтів творчих принципів В.Скотта, але зв’язок його з відомим англійським письменником початку ХІХст. не можна зводити лише до історико-генетичного: інший час і культурний вимір творчості М.Старицького надають їй достатньої самобутності, тому цілком виправдано вести мову і про типологічне зіставлення їх творчості.
Літературно-художня спадщина В.Скотта (1771-1832) свого часу мала помітний вплив на появу і культивування важливих ідейно-естетичних явищ у слов’янському культурно-духовному світі, у тому числі й українському.
Ця проблематика, ще далеко не повною мірою висвітлена у вітчизняному літературознавстві, незважаючи на значення В.Скотта для становлення українського історичного роману. В існуючих дослідженнях увага в основному зосереджувалася на компаративному зіставленні романів шотландця із творчістю М.Гоголя та П.Куліша (Куліш і Вальтер Скотт” Б.Неймана [129], Вальтер-Скоттівська повість з української минувшини” В.Петрова [146], Шлях сера Вальтера Скотта на Україну (Тарас Бульба” М.Гоголя і Чорна рада” П.Куліша в світлі історичної романістики Вальтера Скотта”) Р.Багрій [11], Англійська література у творчій діяльності Пантелеймона Куліша (Переклади. Критичне сприйняття. Творче засвоєння)” І.Девдюк [52]. Окремі аспекти вказаної проблеми розглядалися у контексті розвитку української прози (Становлення українського історичного роману” А.Гуляка [49], Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ ст.” Є.Нахліка [128]). На увагу також заслуговує академічний огляд Р.Зорівчак Українсько-англійські літературні взаємини” [78], в якому авторка представляє особливості рецепції українськими авторами європейського письменства, у тому числі й спадщини В.Скотта.
Щодо впливу В.Скотта на М.Старицького, то існують лише короткі згадки у студіях критиків, які розглядали історичну прозу українського письменника в цілому (В.Бєляєв, Н.Левчик, В.Поліщук). Це пояснюється тим, що досі об’єктом наукових студій були здебільшого поезія та драматургія митця (праці І.Франка, Олени Пчілки, М.Петрова, М.Зерова, С.Єфремова, М.Дяченка, В.Коломійця, Л.Дем`янівської, Н.Левчик та ін.), що ж до прозової спадщини письменника, то вона залишилася поза увагою вітчизняного літературознавства. Окремі згадки у статтях чи передмовах до видань жодним чином не вичерпують проблему. У низці праць (М.Сиротюка, В.Бєляєва, В.Олійника, О.Цибаньової, Н.Левчик) проза письменника розглядається у загальному контексті творчості М.Старицького. Окрім того, на характер існуючих літературознавчих розвідок, зокрема їх тенденційність, вплинули ідеологічні настанови радянських часів. У 1969 році вийшла монографія В.Тищенка Історичний роман М.Старицького про Кармалюка” [185]. Також М.Старицькому як історику-романісту присвячено дисертаційне дослідження Т.Тищука Трилогия М.П.Старицкого Богдан Хмельницкий” в контексте украинско-русских литературных связей” [188]. Останнім ґрунтовним дослідженням є монографія В.Поліщука Художня проза Михайла Старицького: Проблематика й особливості поетики романів і повістей” [152]. У названих роботах можливість типологічного зіставлення романів В.Скотта і М.Старицького не заперечується, але спроб такого типу досліджень досі не було зроблено.
Постаті В.Скотта і М.Старицького, без сумніву, є показовими у плані типологічного вивчення української і англійської літератур XІX ст., оскільки обидва митці були яскравими виразниками настроїв своєї епохи, а тематичне розмаїття їх доробку, унікальна стилістична палітра, новий тип персонажів, кардинальні світоглядні зміни дозволяють проводити зіставний аналіз на різних рівнях. Типологічне порівняння творчості В. Скотта і М. Старицького, які творили у різні періоди ХІХ ст. (В. Скотт на початку століття, М. Старицький в останні десятиліття), виявляє спільні тенденції в українському та англійському літературних процесах. Хоча М.Старицький творив у зовсім іншу естетичну епоху (період складної трансформації реалістичних форм у неоромантичні, модерністські), художні принципи В.Скотта в Україні ще не втрачали своєї актуальності та новизни. Зазначимо також, що більшість історичних романів В.Скотта ще й досі не вивчалися в Україні комплексно, системно і контекстуально крізь призму компаративістської методології та теорії з проекцією на українську літературу та історичні романи М.Старицького зокрема. Всі ці фактори і визначають актуальність даної роботи.
Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертація Історичний роман Вальтера Скотта та Михайла Старицького: рецепція, типологія” виконана в рамках науково-дослідної теми Літературний процес і творча індивідуальність письменника” кафедри світової літератури Прикарпатського національного університету імені ВасиляСтефаника. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №5 від 31 січня 2006 року) та науковою радою Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 4 від 16 жовтня 2007 року).
Мета і завдання дослідження на основі літературознавчих розвідок жанру історичного роману комплексно осмислити та зіставити у типологічному та генетичному аспектах формально-змістові особливості історичних романів В.Скотта і М.Старицького, акцентуючи увагу на ідейно-тематичних, жанрово-стильових, сюжетно-композиційних, образних особливостях їхньої прози; визначити своєрідність та новаторство романів М.Старицького, його внесок у розвиток українського письменства.
Реалізація мети передбачає розв’язання у роботі таких завдань:
· визначити жанрові критерії історичного роману з позицій сучасних теоретичних здобутків у вивченні історичної прози;
· окреслити вальтерскоттівську модель історичного роману, простежити її рецепцію та модифікацію на конкретних історичних творах українських письменників ХІХ ст.;
· з’ясувати еволюцію критичної рецепції доробку В.Скотта в Україні;
· провести типологічне зіставлення творчості В.Скотта і М.Старицького;
· охарактеризувати концепцію історизму” та історіософію В.Скотта й М.Старицького, виявити їхню гомогенність і розбіжності;
· зіставити морально-етичні настанови” письменників щодо державотворення та особистісної відповідальності політиків, що містяться у сукупності їхніх історичних романів;
· простежити поетикально-естетичні особливості історичних романів українського та англійського письменників;
· визначити новаторські здобутки М.Старицького у розвитку історичної прози.
Об’єкт дослідження історична проза В.Скотта і М.Старицького, передусім романи Waverley”, Ivanhoe”, Rob Roy”, Quentin Durward”, Old Mortality” В.Скотта та Перед бурей”, Буря” У пристани”, Молодость Мазепы”, Руина”, а також Кармелюк” М.Старицького, у яких питома вага історичних сюжетних ліній значно більша, порівняно з іншими їхніми творами.
Предмет дослідження форми творчої і критичної рецепції художньої спадщини В.Скотта в українській літературі ХІХ ст., ґенеза і типологія історичних романів В.Скотта і М.Старицького.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці фахівців у галузі літературної компаративістики: М.Бахтіна, В.Будного, Г.Вервеса, О.Веретюк, Р.Гром’яка, А.Діми, Д.Дюришина, В.Жирмунського, В.Матвіїшина, Д.Наливайка, І.Неупокоєвої, А.Нямцу; вітчизняних та зарубіжних дослідників творчості В.Скотта: М.Альтшуллєра, Р.Багрій, А.Долініна, Н.Ейшискіної, С.Орлова, Б.Реїзова, А.Сердюкова, А.Бауц, Д.Брауна, Дж.Бушана, Д.Дайчеса, Е.Джонсона, І.Дункана, K.Ґальяна, А.Кларка, Т.Кроуфорда, А.Лінкольна, Х.Пірсона; М.Старицького: М.Комишанченка, Й.Куриленка, Н.Левчик, В.Олійника, В.Поліщука, В.Тищенка, О.Цибаньової; а також праці дослідників історичного роману як жанрового різновиду: Л.Александрової, С.Андрусів, А.Баканова, Є.Барана, І.Варфоломієва, А.Гуляка, М.Ільницького, Г.Ленобля, Б.Мельничука, І.Мотяшова, Л.Новиченка, В.Оскоцького, А.Пауткіна, С.Петрова, Д.Пешорди, М.Сиротюка, І.Скачкова, В.Чумака, У.Еко та ін.
Наукова новизна дослідження полягає у систематизації і класифікації відомостей про рецепцію В.Скотта в українській літературі й літературознавстві; у дисертації вперше на формально-змістовому рівні здійснено генетичне, типологічне зіставлення історичних романів В.Скотта і М.Старицького, виявлено новаторство М.Старицького, його внесок у розвиток історичної прози в Україні.
Методи дослідження. У дисертації використані такі методи, як порівняльно-історичний, культурно-історичний, типологічний, контактно-генетичний, контекстуальний, структуралістський, формалістський.
Практичне значення. Матеріали дослідження можуть застосовуватися в процесі викладання лекційних курсів з історії української літератури 70 90 рр. ХІХ ст.”, історії зарубіжної літератури XІX ст.”, компаративістики, у спецкурсах з історії української та зарубіжної літератури, порівняльного літературознавства та з історії українсько-англійських літературних зв’язків, при виконанні курсових, дипломних і маґістерських робіт з української та зарубіжної літератури, при написанні монографічних робіт.
Апробація результатів дисертації. Ряд положень дослідження викладені у 9 доповідях на наукових конференціях різних рівнів: міжнародних ІІ Міжнародна наукова конференція Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики” (Кам’янець-Подільський, 2006), ІХМіжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 2007), ХVІМіжнародна наукова конференція ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2007), Міжнародна наукова конференція Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам’янець-Подільський, 2007), ХVІІМіжнародна наукова конференція ім.проф. Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2008), Міжнародна наукова конференція Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів” (Харків, 2008), Міжнародна наукова конференція Мультикультурні аспекти сучасного літературознавчого дискурсу” (Чернівці 2008); всеукраїнських ІV Всеукраїнська науково-теоретична конференція Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 2007), Всеукраїнська наукова конференція Актуальні проблеми сучасної компаративістики” (Бердянськ, 2007), а також на щорічних звітних наукових конференціях аспірантів та викладачів Кам’янець-Подільського державного університету та Прикарпатського національного університету імені ВасиляСтефаника (2005-2008).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 9працях автора, 8 з яких опубліковані у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 213 сторінок, із них 190 основного тексту. Список використаних джерел налічує 257 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз історичних романів В.Скотта і М.Старицького починається у нашій роботі з огляду загальнотеоретичних положень про історичний роман. Жанрологічні дослідження історичного роману (Л.Александрової, С.Андрусів, Є.Барана, А.Гуляка, М.Ільницького, Б.Мельничука, М.Наєнка, Л.Новиченка, М.Сиротюка, В.Чумака) можна розглядати як несуперечливу систему уточнень кола ознак даного явища. У підході до історичної теми спостережено таку тенденцію, згідно з якою основним структурним компонентом твору виступає документ, історичний факт домислу й вимислу відводиться другорядна роль. Осмислення історичної правди образотворчими засобами найскладніший процес художньої творчості” (В.Чумак). Літературознавці наголошують, що обов’язковим показником історичного роману є високий ступінь документальності подій і реальність осіб, як правило, значних, закріплених у пам’яті поколінь, справжність головного героя (Л.Александрова, А.Пауткін), достовірність у підході до історичного матеріалу (М.Ільницький), використання наукових даних (В.Чумак), наявність історичного конфлікту, показ соціальних сил, які стоять за ним і визначають його зміст (А.Гуляк).
Ці теоретичні положення враховуються і при характеристиці вальтерскоттівської моделі історичного роману, де в основі сюжету вигаданий герой, історично конкретні особи висунуті на другий план. До історичних подій автор звертається зрідка, дбаючи про достовірність не так фактів, як атмосфери часу в елементах побуту. Такий підхід дав можливість ширше змалювати тло, підсвітити” події людським поглядом, створити цікаві сюжетні колізії, пригодницькі ситуації. Модель, створена В.Скоттом, зуміла досягти тієї делікатної рівноваги, того щасливого сплаву історії та літератури, яких ніхто раніш не досягав. Саме в цій рівновазі й полягає новизна та постійна принадність жанру.
Рецепція В.Скотта у межах ХІХ ст. є невід’ємною частиною історії вітчизняної культури. Значною кількістю нових фактів, важливими уточненнями дисертаційне дослідження підтверджує, що з урахуванням характерної елегійності й естетичної скромності творчість В.Скотта помітно позначилася на духовному житті вітчизняного суспільства. Прозаїки і поети, серед яких були величини світового рівня, переймали образи і мотиви в англійського письменника, захоплювалися його поетичною фантазією, наслідували стиль, плідно розвивали його жанрове новаторство.
Рецепція творчості В.Скотта українськими письменниками ХІХ ст. дає показовий матеріал для розуміння того, яке місце він посідав у їх творчому світі і яку роль відіграв у становленні жанру українського історичного роману.
Для Т.Шевченка і Лесі Українки творчість В.Скотта була матеріалом для цілком незалежного творчого діалогу. Так, автора Гайдамаків” зближує з англійським романістом лише загальний, значною мірою романтизований інтерес до історії свого народу. А Леся Українка, опрацьовуючи у Роберті Брюсі королі шотландському” сюжет, схожий з вальтерскоттівським Лордом островів”, відкидає все, що пов’язано з типовою для В. Скотта романтичною інтригою та створює поему у дусі українських народних балад, присвячених боротьбі народу за волю. Також і Марко Вовчок використовує лише одну (і то безумовно сильну) рису романів В.Скотта його аналітичну манеру створення портретів історичних осіб.
Інші українські письменники ХІХ ст. виходили з положення про можливість вкладення” власного національного змісту в ті романні форми В.Скотта, які мали значний успіх у європейського читача. Реалізувалась ця можливість по-різному. Найбільш безпосередніми послідовниками В.Скотта були українські романтики І.Розковшенко, О.Євецький, О.Шпигоцький, І.Срезневський. Вони беззастережно визнавали історичний роман вальтерскоттівського типу найбільш прийнятними для зображення української історії. Можливо, саме ця занадто самообмежена позиція призвела до того, що їх спроби створити повість або поему в дусі В.Скотта так і не були завершені.
Деякі прозаїки намагалися зробити національний акцент більш виразним, хоча спирались на ті ж таки вальтерскоттівські романні форми. Мова йде про П.Білецького-Носенка, Є.Гребінку, П.Куліша, М.Старицького та ін. Всі вони також спиралися (різною мірою) на випробування В.Скоттом моделі побудови історичного твору: наслідували його сюжетобудову, структуру і типологію персонажів, використовували навіть типові ситуації з романів прозаїка (напр., викрадення вродливої жінки і подальший її порятунок, лікування пораненого лицаря прекрасною жінкою, приятелювання представників ворожих сторін).
Зауважимо, що ці численні ознаки вальтерскоттівського роману не перекреслюють оригінальних досягнень, наприклад, П.Куліша та М.Старицького: вони сягають рівня справжнього проникнення в українські історичні реалії, ніби бачать їх очима сучасника. Потенційно ці риси містять у собі зародки оригінальних художніх форм їх втілення.
Весь цей рецептивний досвід ХІХ ст. українська літературно-критична думка ХХ ст. враховує і оцінює вже в іншій парадигмі. Для неї це головним чином матеріал для осмислення та узагальнення особливостей поетики вальтерскоттівського роману, оцінки його впливу на історичну романістику ХХст.
Звичайно, у літературознавчому осмисленні радянської доби була відчутна ідеологічна складова. Проте переважно соціологічний підхід, притаманний літературознавству тієї доби, не був чужим художній природі творів англійського романіста, і заслуговує на увагу. До того ж, українська літературно-критична і літературознавча думка зберігала певну самостійність оцінок, обумовлених художньою та ідейною природою світосприйняттям самої української літератури.
Активне сприйняття спадщини митця в Україні почалося приблизно на п’ятдесят років пізніше, ніж у країнах Європи. Це пояснюється тим, що розвиток літератури в першій половині ХІХ ст. в Україні, як і в усій Російській імперії, стримувався жорстокими (миколаївськими) цензурними статутами, що робили практично нереальним одержання права на видання українською мовою. Ще одним чинником, що викликав надувагу до творчості В.Скотта, була інформаційна ізольованість України від демократичних держав (зокрема, ізольованість української літератури радянського періоду від більшості процесів у світовому мистецтві й культурі), а також потреба прорвати цю інформаційну блокаду. Вплив ідеології особливо позначився на таких формах рецепції, як критичне засвоєння та переклади, внаслідок чого творчість англійського письменника подавалася українському читачеві із запізненням. Незважаючи на те, що окремі російськомовні переклади з’явилися в Україні набагато раніше, до нашої країни В.Скотт прийшов” уже зрілим і добре знаним на Заході майстром.
Критична рецепція творчості В.Скотта першої половини ХХ ст. відзначається чисельністю публікацій ознайомчого та науково-популярного характеру. Захоплення читачів романістом як особистістю зумовило появу на початку 1970-х р. цілої низки біографічних розвідок та критичних статей. Перша спроба дослідження української рецепції вальтерскоттівської спадщини почалася у 1971 р. в літературознавчій статті Б.Ремізова [159] і продовжилася в академічному огляді Р.Зорівчак (1988) [78]. Це були праці, присвячені, головним чином, аналізу досягнень у галузі українського перекладу творів прозаїка.
На сьогодні рецепція доробку В.Скотта переходить у стадію стійкого засвоєння, про що свідчить факт вивчення творчості письменника в школах та гуманітарних навчальних закладах. Творча спадщина В.Скотта все частіше стає об’єктом компаративного вивчення (маємо зіставлення творчості англійського романіста з П.Кулішем [11], О.Пушкіним [74], О.Бестужевим-Марлінським [115], М.Загоскіним [183], І.Гончаровим [69], А.Франсом [83], А.Їрасеком [77], Р.Бернсом [10], Д.Ліндсеєм [89]), що дозволяє виявити загальносвітові тенденції в розвитку літератур і з’ясувати їх національні особливості.
Отже, у процесі інтеграції, який був ускладнений різними позалітературними чинниками, творчість В.Скотта помітно вплинула на духовне життя українського суспільства, залучилася до національної культури і стала органічною частиною вітчизняного мистецтва слова. Всупереч політичним та цензурним заборонам кращі твори інонаціональних письменників в оригіналах та перекладах прокладали собі шлях до українського читача, збагачуючи українську літературу актуальними темами, образами та художніми засобами, відігравали роль джерела пробудження громадянських почуттів, сприяли народженню в національному письменстві нових мистецьких віянь та напрямків.
Типологічне зіставлення творчості В.Скотта і М.Старицького, які творили у різні періоди ХІХ ст. (В.Скотт на початку століття, М.Старицький в останні десятиліття), виявляє спільні тенденції в українському та англійському літературних процесах. Однією із визначальних рис обох літератур даного періоду було звернення до історичного минулого, про що свідчать результати зіставлення романістики В.Скотта і М.Старицького.
У річищі магістральної ідеї і як її семантичне доповнення в романах прозаїки реалізували художнє осмислення широкого кола тем і проблем, сутнісно й органічно об’єднаних у національній (у т.ч. релігійній), соціальній і морально-етичній площинах. Вони зуміли майстерно відтворити динаміку національного духу в найрізноманітніших проявах життєствердження, відповідно адаптувати різні способи й засоби літературного моделювання історичного минулого через комплекс естетичних, творчо-психологічних, інтонаційно-смислових, жанрово-функціональних, поетикальних структур.
Усе сказане дає нам змогу стверджувати на спільності основних принципів художнього осмислення й засвоєння історичного матеріалу обома письменниками: 1) англійський і український романісти спирались на антропологічну подібність людських пристрастей” будь-яких часів і народів; 2)свідомо припускалися історичних неточностей задля художнього узагальнення; 3) досить обережно використовували архаїчні мовні елементи у текстах романів; 4) фольклорна свідомість суттєво впливала на ідеологію романів англійського і українського письменників, але визначальними для обох романістів були чинники соціально-історичні, в чому виявлялася просвітницька ідеологія у В.Скотта, позитивістська у М.Старицького.
Відмінність позицій В.Скотта і М.Старицького виявляється у їх ставленні до народу як історичного чинника. У В.Скотта головний персонаж” романів сама історична подія, тому її, так би мовити, безособистісність впливала на те, що саме народ (колективна особистість) значною мірою втілював дух і характер епохи. Український романіст, ставлячи в центр оповіді історичну особистість, вважав її також і рушійною силою історії, народу ж віддавав пасивну роль. Такій ідеологічній авторській установці М.Старицького дещо суперечить його пильна увага до звичаїв, побуту, вірувань народу, зображення його здатності до протесту.
Ці загалом спільні принципи художнього історизму у В.Скотта і М.Старицького, ми перевірили на основі зіставлення романів Роб Рой” та Кармелюк”. Роб Рой, як і більшість історичних персонажів В.Скотта, не є головним героєм; попередня авторська характеристика героя на початку розповіді досить повна і одразу визначає всі основні його риси; загалом, у творі англійського романіста переважає об’єктивно-нейтральна тональність оповіді. Кармелюк, головний герой роману М.Старицького, розкривається поступово, характеристики його хоча й можуть бути різнобічними (з боку друзів і ворогів), проте він досить виразно ідеалізований автором. Більшу художню вагу, як у цьому творі М.Старицького, так і в інших романах, має побутовий план (це не пасивне тло, як у В.Скотта).
Різниця між Роб Роєм” та Кармелюком” не є підставою, щоб говорити про принципово іншу поетику В.Скотта і М.Старицького, адже головна спільна риса Роб Роя і Кармелюка подається обома авторами у схожій тональності. Мова йде про народно-героїзуючий елемент у структурі їх образів: обидва вони волелюбні патріоти, для яких важливим є пошук правди і встановлення справедливості, обом притаманні сміливість і неабиякий розум. Під пером романістів вони переросли із міфічно-легендарних символів у колоритні літературні характери, оригінальні літературні типи, цілісні характери історичних постатей.
Із цього зіставлення стає зрозумілим і головний чинник звернення М.Старицького до моделі історичного роману В.Скотта. Він не стільки естетичного, скільки ідеологічного характеру. Адже М.Старицький суттєво не міняє скоттівську модель (загалом, вона, як слушно зауважує Б.Реїзов, продуктивна і здатна до розвитку і трансформації), хоча сам автор Кармелюка” існує у зовсім іншій естетичній епосі (період складної трансформації реалістичних форм у неоромантичні, модерністські тенденції). Таким чином, вибір М.Старицького на користь не лише моделі скоттівського роману, а й його тональності (естетично застарілої), це вибір більше ідеологічний, а не естетичний.
У творах обох письменників поставлена і вирішена проблема національної форми” мистецтва. Вони тісно пов’язують зображення народного життя з історичним розвитком нації, боротьбою народу за свою свободу і незалежність. Їхні романи є відвертим протестом не тільки проти соціальної кривди, а насамперед проти віками нав`язуваного українцям та шотландцям комплексу меншовартості, проти будь-якого чужоземного гніту, що супроводжувався плюндруванням рідного краю, його духовних, релігійних, матеріальних цінностей і, зрештою, проти бездержавності України та Шотландії.
Підтверджує цю думку зіставлення у нашій роботі функцій національно-історичної ідеї у романах Веверлі” В.Скотта і дилогії про Мазепу М.Старицького. При порівнянні ми виходили з близької для обох письменників думки про те, що саме нація витворює державу, а не навпаки, через що зростає роль філософсько-культурного вияву національної ідеї.
Ідея державності у зазначених романах прозаїків функціонує на таких рівнях: а) теоретико-політичному (ідея субдержавного положення Шотландії щодо Англії та України щодо Росії; якщо В.Скотт доволі послідовно дотримувався саме такої поміркованої політичної позиції, маючи надію на широку культурну автономію, то М.Старицький неодноразово наполягав усе ж на необхідності повноцінної держави); б) зоровому рівні (видимий образ Вітчизни у романах обох письменників); в) часовий образ Вітчизни (історична давнина і сучасність); г) роздуми і висловлювання носіїв національної ідеї про долю країни.
Отже, основним прийомом у методології історичного роману В.Скотта і М.Старицького став культурно-історичний огляд епохи, невіддільний від ставлення самого автора до подій, виведення образу самої історії, образ історичної дійсності, яка є внутрішньою рухомою силою романів. В історизмі” письменників підкреслені закономірність загального розвитку, взаємодія всіх сторін суспільного життя, роль народу в історичному процесі. Принцип історизму, наявність історичного конфлікту є основоположними для обох романістів навіть при відображенні соціального буття народу. Конкретна історична епоха позначена і на тих ідейно-моральних контрастах між героями твору, які весь час перебувають у різних пригодах, авантюрах, випадковостях тощо.
Типологічна подібність творчості В.Скотта і М.Старицького виявляється й у сфері поетики: на рівні образу-персонажа (концептуальна схожість Роб Роя та Кармелюка); на сюжетному рівні; на рівні хронотопу.
Обом письменникам притаманна романтична (за ґенезою класицистична; у філософсько-соціологічному плані антропологічна) сталість натур літературних персонажів. В.Скотт вбачає у цьому переважно соціально-історичні причини, М.Старицький ще й релігійні.
Цим формам сталості суперечить” в обох письменників мінливість і динамічність (світоглядна, психологічна) інших персонажів (складні та багатогранні характеристики історичних осіб у В.Скотта, напружені роздуми і психологічні коливання у М.Старицького). Однак відрізняє В.Скотта і М.Старицького те, що останній більш тяжів до персонажів із внутрішнім розвитком. Така система персонажів породжує співіснування романтичного і реалістичного стилів.
Розглянувши сюжетно-композиційний рівень історичних романів прозаїків у типологічному аспекті, ми виявили такі спільні і відмінні ознаки: залежність обох авторів від загальної властивості історико-художньої літератури її підкресленої сюжетовості (для обох історична подія згорнута оповідь про неї); спільний для В.Скотта і М.Старицького інтерес до перехідних історичних періодів (однак, В.Скотт цікавився подіями і європейського, і національного значення; М.Старицький зосереджувався на подіях національно-визвольного сенсу); спільне тяжіння обох авторів до централізованого інтересу” у сюжетобудові (у М.Старицького, в порівнянні із В.Скоттом, сюжетні розгалуження мають більш самостійну вагу, тому у його романах і створюється ефект подієвої панорами”; В.Скотт спирається на сюжетну лінію вигаданого персонажа, який діє на конкретно-історичному тлі і обумовлений ним, у М.Старицького головний герой історична особа, значення якої підпорядковує собі відносно самостійні долі вигаданих персонажів); значний ступінь драматизації романів обох авторів, багатопланове використання діалогів (сцени статичні і діалогічні як засіб опису подій); реалізація на сюжетному рівні установки обох авторів на пригодництво; використання романістами фольклорних способів реалізації сюжетів.
Хронотопічний аспект зіставлення романів В.Скотта і М.Старицького також виразно вказує на типологічну подібність їх художніх систем. У обох авторів історичний час і час персонажа взаємно впливають один на одного. При цьому час авантюрний, побутовий, біографічний, історичний, біолого-віковий співіснують. Англійський і український романісти майже не допускають інверсій і ретроспекцій. У них дистанція між часом нарації і часом історичного сюжету скорочується завдяки тому, що ідея їх творів спрямована на сучасників.
Отже, англійському та українському письменникам притаманні як типологічні збіги, котрі говорять про спільну векторність розвитку цих літературних явищ, так і зумовлені національними, соціально-політичними та індивідуально-авторськими чинниками типологічні розходження, котрі можна поцінувати як їхні оригінальні риси.
Усе це і визначає своєрідність історичних романів М.Старицького у його зіставлені з романами В.Скотта.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александрова Л. Советский исторический роман и вопросы историзма / Лидия Павловна Александрова. К.: Изд-во Киев. ун-та, 1971. 156 с.
2. Алексеев М.П. Вальтер Скотт и Слово о полку Игореве” / М.ПАлексеев // Труды отдела древнерусской литературы Института русской литературы XIV. М.: АН СССР, 1958. 88 с.
3. Альтшуллер М. Эпоха Вальтера Скотта в России: исторический роман 1830-х годов. / Марк Григорьевич Альтшуллер. СПб: Академический проэкт, 1996. 336с.
4. Андрусів С.І. Історична романістика Романа Іванчука та її місце у розвитку жанру: автореф. дис на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 Українська література” /С.І. Андрусів. К., 1982. 20с.
5. Аникин Г.В. Вальтер Скотт. / Г.В. Аникин, Н.Л.Михальская // История английской литературы. М.: Высшая школа, 1985. С. 200-206.
6. Аникст А. Вальтер Скотт. / А. Аникст // История английской литературы. М.: Гослитиздат, 1956. С. 257-270.
7. Аносова Г.Е. Вальтер Скотт и проблема типологии английского романа 18века / Г.Е Аносова // Жанр и стиль литературного произведения. Йошкар-Ола, 1994. С. 184-196.
8. Аносова Г.Е. Путь к созданию жанра исторического романа: (На материале лит. критики В.Скотта) / Г.Е Аносова // Жанр и время. Йошкар-Ола, 1987. С. 111-149.
9. Афанасьев К. Квентин Дорвард”: комментарии / К. Афанасьев // СкоттВ. Собр. соч.: в 20 т. М.Л.: Худож. лит., 1964. Т. 15. 1964. С. 543-570.
10. Багратіон-Мухранська К.В. Фольклорні джерела творчості Р.Бернса та В.Скотта в контексті Антиномія - вигадка”: автореф. дис на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.07 Фольклористика” / К.В.Багратіон-Мухранська. К., 2005. 20 с.
11. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну (Тарас Бульба” М.Гоголя і Чорна рада” П.Куліша в світлі історичної романістики Вальтера Скотта): Літературно-критичний нарис / Романа Багрій [пер. з англ. Л.Шарінової]. К.: Ред. журн. Всесвіт”, 1993. 292 с.
12. Баканов А.Г. Современный зарубежный исторический роман / Андрей Георгиевич Баканов. К.: Вища школа, 1989. 184 с.
13. Бальзак О. Утраченные иллюзии / Оноре де Бальзак // Собрание соч.: в 24т. М.: ПРАВДА. 1960. Т. 9. 1960. С. 5-498.
14. Баран Є.М. Українська історична проза другої половини ХІХ початку ХХст. і Орест Левицький / Євген Михайлович Баран. Львів: Логос. 1998. 144 с.
15. Барг М.А. Эпохи и идеи: Становление историзма / Михаил Абрамович Барг. М.: Мысль, 1987. 348 с.
16. Бахтин М.М. Слово в романе / М. М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. С.72-235.
17. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поетике / М. М. Бахтин // Литературно-критические статьи / [Сост. С.Бочаров и В.Кожинов]. М.: Худож. лит., 1986. С. 121-290.
18. Белецкий-Носенко П. П. Зиновий Богдан Хмельницкий. Историческая картина событий, нравов и обычаев ХVІІ века в Малороссии / Павел ПавловичБелецкий-Носенко. Центральна наукова бібліотека АН УРСР. Відділ рукописів, Ф. 1, од. зб. 1706. 223 а.
19. Белинский В.Г. Разделение поэзии на роды и виды / В.Г. Белинский // Собр. соч.: в 3 т. М.: Гослитиздат, 1948. Т. 2. 1948. С. 265-315.
20. Белинский В.Г. Собр. соч.: в 9т. / Висаррион Григорьевич Белинский. М.: Худож. лит., 1981, Т. 3. Статьи, рецензии, заметки 1840-1841. 614 с.
21. Бельский А.А. Вальтер Скотт. Очерк творчества / Александр Андреевич Бельский. М.: Типография Общества по распространению политических и научных знаний РСФСР, 1958. 39 с.
22. Бельский А.А. Скотт / А.А. Бельский // Краткая литературная энциклопедия: в 8 т. М.: Сов. энциклопедия, 1971. Т. 6. 1971. С.895-900.
23. Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: монографія / Ніна Іванівна Бернадська. К.: Академвидав, 2004. 368 с.
24. Бєляєв В.Г. Доля письменника і доля його роману: Останні орли” М.Старицького / В.Г Бєляєв // Радянське літературознавство. 1971. № 3. С. 29-46.
25. Білецький О.І. Вальтер Скотт і його роман Квентін Дорвард” / О.І.Білецький // Скотт В. Квентін Дорвард. К.: Молодь, 1956. С. 3-10.
26. Бондар М. Діалог з історичним часом: формування нової української літератури / М. Бондар // Київська старовина. 1998. №5. С. 9-55.
27. Борщак І. Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана / ІлькоБорщак, РенеМартель. К.: Рад. письменник, 1991. 316 с.
28. Брайченко М. Вальтер Скотт й історія. (До 200-річчя від дня народження) / М. Брайченко // Укр. іст. журнал. 1971. № 8. С. 128-130.
29. Будний В.В. Порівняльне літературознавство / Василь Володимирович Будний, Микола Миколайович Ільницький. К.: Вид. дім Києво-Могилянська акдемія”, 2008. 430 с.
30. Варфоломеев И.П. Типологические основы жанров исторической романистики: (Классификация вида) / Иван Павлович Варфоломеев. Ташкент: ФАН, 1979. 168 с.
31. Вексельман В. О путях развития английского исторического романа 19века / В. Вексельман // Реализм в зарубежных литературах 19-20 веков. Саратов, 1989. С. 99-108.
32. Вервес Г. Д. В інтернаціональних літературних зв’язках: Питання контексту. 2-ге вид., доп. і перероб. / Григорій Давидович Вервес. К.: Дніпро, 1983. 383 с.
33. Вервес Г.Д. Як література самоутверджується у світі: Дослідження / Григорій Давидович Вервес. К: Дніпро, 1990. 452 с.
34. Веселовский А.Н. Историческая поэтика / Александр Николаевич Веселовский [Вступ. ст. И.К.Горского; Коммент. В.В.Мочаловой]. М.: Высшая школа, 1989. 404 с.
35. Власенко В.О. Український дожовтневий роман: Проблематика. Образна система. Поетика / Василь Онуфрійович Власенко. К.: Дніпро, 1983. 150с.
36. Галич О.А. Коли герой особа реальна / О. А. Галич // Радянське літературознавство. 1988. № 11. С.12-17.
37. Ґеник-Березовська З. Історичний елемент в українській романтичній літературі / З. Ґеник-Березовська // Грані культур. К.: Гелікон, 2000. С.96-112.
38. Гнідан О. Переднє слово /О. Гнідан // Історія української літератури 70 90-х років ХІХ ст.: у 2 т. К.: Логос, 1999. Т.1. 1999. С. 3-6.
39. Гордасевич Г. Сахно, ромашка і жага справедливості. (Про походження пригодницького жанру та його різновиди) / Г. Гордасевич // Вітчизна. 1991. № 11. С. 176-182.
40. Гордин Я. От документа к образу: Некоторые черты текущей исторической прозы / Я. Гордин // Вопросы литературы. 1981. № 3. С. 96-133.
41. Горский И.К. Польский исторический роман и проблемы историзма / Иван Константинович Горский. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1963. 263 с.
42. Грабовський П. Зверху сизий туман / Павло Грабовський // Зібрання творів: у 3 т. К.: АН УРСР, 1959. Т.2. 1959. С. 523.
43. Грабовський П. Спи, дитинонько, спи / Павло Грабовський // Зібрання творів: у 3 т. К.: АН УРСР, 1959. Т.1. 1959. С. 477.
44. Гречанюк Ю.А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ ХХ ст. / ЮрійАндрійович Гречанюк, Анатолій Евгенійович Нямцу. Чернівці: Рута, 1997. 124с.
45. Гриневич В.П. Цензурні втручання в історичну прозу М.П. Старицького / В.П.Гриневич // Українська література і цензура: матеріали Всеукр. наук. конф. Черкаси, 1998. С. 46-49.
46. Гром’як Р.Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ ст.): посібник для вузів / Роман Теодорович Гром’як. Тернопіль: Підручники та посібники, 1999. 223 с.
47. Гром’як Р.Т. Літературознавча компаративістика та перекладознавство: дотичність, перетини, колізії / Р.Т. Гром’як // Слово і час. 2002. № 8. С.49-58.
48. Гром’як Р.Т. Що доведено життям: (Актуальні проблеми літ. і літ. критики) / Роман Теодорович Гром’як. К.: Дніпро, 1988. 255 с.
49. Гуляк А.Б. Становлення українського історичного роману / Анатолій Борисович Гуляк. К.: Міжнар. фін. агенція., 1997. 293 с.
50. Гундорова Т. Погляд на Марусю”: Образ жінки в українській класичній літературі / Т. Гундорова // Слово і час. 1991. № 6. С. 15-22.
51. Дайчес Д. Сэр Вальтер Скотт и его мир / Девид Дайчес [пер. с англ. Предисл. и коммент. Скороденко В.]. М.: Радуга, 1987. 183 с.
52. Девдюк І.В. Англійська література у творчій діяльності Пантелеймона Куліша (Переклади. Критичне сприйняття. Творче засвоєння.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол.. наук: спец. 10.0105 Порівняльне літературознавство” / І.В. Девдюк. К., 1999. 20 с.
53. Дем’янівська Л.С. Вогонь не згасне, не замре... / Л.С. Дем`янівська // Старицький Михайло. Твори: у 2т. К.: Дніпро, 1984. Т.1. 1984. С. 5-32.
54. Дем’янівська Л.С. Михайло Старицький / Л.С. Дем`янівська // Історія української літератури 70 90 років ХІХ ст.: у 2 т. К.: Логос, 1999. Т.1. 1999. С. 504-536.
55. Демешкан Е. Вальтер Скотт как историк / Е. Демешкан // Исторический журнал. 1944. № 10-11. С. 90-103.
56. Дзюба І. Несходимі стежки минувшини (пригодницькі мотиви в історичній прозі) / І.Дзюба // Література і сучасність: Літературно-критичні статті. К.: Радянський письменник, 1987. Вип. 20. С. 84-146.
57. Дима А. Принципы сравнительного литературоведения / Александр Дима [пер. с румын.; пер. и коммент. М.В.Фридмана; предисл. В.И.Кулешова; ред. Г.И.Насекина]. М.: Прогресс, 1977. 214 с.
58. Долинин А.А. История, одетая в роман. /