КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ У ДРАМАХ Б. ШОУ, І. ФРАНКА, В. ВИННИЧЕНКА: КОМПАРАТИВНИЙ ДИСКУРС

Краткое описание

Дрогобицький державний педагогічний університет
імені Івана Франка

На правах рукопису

ЛЕТНЯНЧИН Петро Петрович

УДК 821.111:821.161.2

КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ У ДРАМАХ
Б. ШОУ, І. ФРАНКА, В. ВИННИЧЕНКА:
КОМПАРАТИВНИЙ ДИСКУРС

Спеціальність: 10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник:
Зимомря Микола Іванович, доктор філологічних наук, професор

Дрогобич 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДИНИ У ДРАМАТУРГІЧНОМУ
ХУДОЖНЬОМУ МИСЛЕННІ КІНЦЯ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ 9
1.1. Концепція людини у драмі-дискусії Бернарда Шоу 19
1.2. Концепція людини в новій драмі Івана Франка 34
1.3.Концепція людини в неореалістичній драмі Володимира Винниченка 46
РОЗДІЛ 2 МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ДОМІНАНТИ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ
У ДРАМАХ Б. ШОУ, І. ФРАНКА, В. ВИННИЧЕНКА 56
2.1. Етичний парадокс у драмі Б. Шоу «Учень диявола» 68
2.2. Моральна норма як естетичний критерій у драмі І. Франка
«Кам’яна душа» 85
2.3. Етична концепція «чесності з собою» у драмі В. Винниченка «Гріх» 97
РОЗДІЛ 3 ХУДОЖНЯ КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ У ДРАМАХ
Б. ШОУ, І. ФРАНКА, В. ВИННИЧЕНКА: КОМПАРАТИВНИЙ ДИСКУРС 110
3.1. Концепція особистості та її значимість в контексті сучасних інновацій 117
3.2. Образ інтелігента у п’єсах Б. Шоу «Пігмаліон» та І. Франка «Учитель» 122
3.3.Феміністичний дискурс у драмах Б. Шоу «Професія місіс Уоррен»
та І. Франка «Украдене щастя» 146
3.4.Своєрідність характеру антигероя в п’єсах Б. Шоу «Будинки вдівця» та
В. Винниченка «Memento» 162
ВИСНОВКИ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Огляд стану дослідження концепції особистості у драматургії Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка засвідчує, що на сьогодні в українській літературознавчій науці немає її цілісного аналітичного висвітлення. При помітній увазі критиків до творчості драматургів у сучасному українському літературознавстві відсутні системні аналізи цієї тематики. Необхідність сучасного прочитання творчого доробку Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка в такому ракурсі продиктована тим, що осмислення художньої концепції особистості в п’єсах письменників у порівняльному ключі актуальне завдання української компаративістики. Цілісний аналіз образу людини у драматургії Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка дає можливість простежити еволюцію їхнього світобачення та світосприйняття, заглибитись у таїни їхньої поетики характеротворення.
П’єси Б. Шоу «Професія місіс Уоррен», І. Франка «Украдене щастя», В. Винниченка «Брехня» вирізняються дискусійним характером, новаторством архітектоніки, парадоксальністю ситуацій, самобутніми персонажами, концентрацією уваги на емоційно-психічних станах змальованих постатей. Спільним для драматургів є зацікавлення духовним світом особистості, яка своїми вчинками і поведінкою протиставляє себе суспільству, його умовностям і недолугим звичаям, утверджує нові виміри морально-етичних норм людської спільноти. Центральні постаті п’єс Б. Шоу «Будинки вдівця», «Пігмаліон», І. Франка «Учитель», «Кам’яна душа», В. Винниченка «Memento», «Гріх» не змальовані відповідно до еталонного образу позитивного героя. Тут має місце зміна фокусування зображення наголос робиться на дегероїзації персонажів. Ці особливості прийомів і засобів характеротворення збагачують драматургічну форму, вносять у неї істотні структурні зміни. Увиразнені риси письма Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка недостатньо досліджені у компаративному ключі. Досі відсутній детальний порівняльний аналіз, усебічне розкриття особистісних, індивідуалістичних проявів образу людини у драматургії письменників. Дослідження їх творів крізь окреслену призму створює можливість для з’ясування авторських концепцій особистості, її характерні ознаки на рівні художнього персонажа-образу. Ці аспекти визначають злободенність дослідження.
Об’єкт дослідження образ людини як літературного персонажа у драматичній спадщині Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка. Через зіставлення п’єс Б. Шоу «Будинки вдівця», «Професія місіс Уоррен», «Учень диявола», «Пігмаліон», І. Франка «Украдене щастя», «Учитель», «Кам’яна душа», В. Винниченка «Memento», «Брехня», «Гріх» у дисертації з’ясовуються основні, типові риси створених ними образів-характерів.
Предмет дослідження концепція особистості у творчості Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка, принципи й засоби художнього конструювання драматичних персонажів, специфіка відтворення духовного світу змальованих постатей. Драматургія митців досліджується у контексті їх жанрово та сюжетно різноманітної творчої спадщини, враховуючи збіги та розбіжності англійської та української драми кінця ХІХ початку ХХ століття.
Метою роботи є осмислення духовного світу особистості у драматургії Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка, її взаємозв’язок з індивідуальним стилем митців; визначення художньо-естетичних домінант характеротворення у п’єсах Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка; з’ясування факторів, що вплинули на логіку авторських позицій; зіставлення спільного і відмінного, що відображають провідні тенденції духовного життя англійського та українського суспільства кінця ХІХ початку ХХ століть.
Мета роботи зумовлює вирішення таких завдань:
· систематизувати й осмислити проблемно-тематичні рівні концепції людини у художньому мисленні Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка;
· визначити естетичні прерогативи драматургів, засоби художньої реалізації їх світобачення та світовідчуття у драматичних творах і літературно-критичних виступах;
· проаналізувати морально-етичні домінанти характеротворення, їх концептуальний зміст у драматичній творчості Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка;
· виявити основні, домінантні риси образів-характерів у п’єсах Б. Шоу «Учень диявола», І. Франка «Кам’яна душа», В. Винниченка «Гріх», обґрунтувати етичне самовизначення героїв у названих творах;
· окреслити компаративні аспекти драматургічної поетики Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка в її взаємозв’язку з художньою творчістю кінця ХІХ початку ХХ століття;
· простежити значимість концепції особистості у драматургії Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка в контексті сучасних інновацій;
· виявити риси художнього новаторства Б. Шоу та І. Франка при змалюванні постатей інтелігентів у п’єсах «Пігмаліон» і «Учитель»;
· з’ясувати специфіку феміністичного дискурсу у драмах Б. Шоу «Професія місіс Уоррен» та І. Франка «Украдене щастя»;
· обґрунтувати особливості характеру антигероя в п’єсах Б. Шоу «Будинки вдівця» та В. Винниченка «Memento».
Теоретико-методологічною основою дисертації є класичні та новітні літературознавчі дослідження, що синтезують проблеми особистості з погляду її культури, особливостей характеру та поведінки (студії І. Франка, Лесі Українки, В. Винниченка, М. Євшана, М. Вороного, М. Зерова, О. Білецького); праці О. Астаф’єва, О. Галича, Р. Гром’яка, Т. Гундорової, Л. Грицик, І. Денисюка, М. Жулинського, Д. Затонського, М. Зимомрі, О. Кеби, Г. Клочека, В. Марка, М. Моклиці про художній образ людини в українській та зарубіжній літературі. Вагомими для всебічного аналізу художньої концепції особистості постають дослідження В. Агеєвої, Н. Білоус, Л. Гаєвської, М. Гнатюка, І. Зимомрі, Ю. Кіндзерської, Д. Кузика, З. Лановик, М. Лановик, Н. Мамай, С. Павличко, А. Матющенко, З. Мороза, О. Пасічник, Л. Сеника, С. Хороба, М.Храпченка, О. Чередниченка. Особливе місце відведено працям, які присвячені вивченню драматургії Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка (О. Баган, Е. Бентлі, Я. Білоштан, В. Вишинський, А. Войтюк, А. Гендерсон, О. Гнідан, М. Голройд, В. Гуменюк, Л. Дем’янівська, Н. Жлуктенко, М. Кебало, Р. Кирчів, М. Кудрявцев, Н. Малютіна, С. Михида, Л. Мороз, В. Панченко, Н. Паскевич, Х. Пірсон, Я. Поліщук, В. Працьовитий, О. Пронкевич, Г. Сабат, Г. Семенюк, Л. Скупейко, М. Сулима, М. Ткачук, С. Хороб), історії та теорії реалізму (Д. Наливайко, Л. Оляндер, Т. Шах-Азізова), а також вузлових проблем порівняльного літературознавства (В. Будний, Г. Вервес, О. Веретюк, М. Ільницький, В. Матвіїшин, Н. Над’ярних, І. Папуша). У дисертації використано вчення українських і зарубіжних філософів, теоретиків та істориків літератури з питань концепції особистості. Провідними в осмисленні теми є позитивна теорія О. Конта, екзистенціальна філософія С.К’єркегора, еволюціоністська етика Г. Спенсера, скептичний гуманізм Е. Ренана, погляди про людське й позалюдське М.Гайдеґґера, релятивістська теорія цінностей Ф.Ніцше.
У процесі роботи використано різні методи. Рецепція творчості Б. Шоу в Україні та її особливості розглядаються засобами історико-соціологічного методу. Істо­ри­ко­-літературну функцію інтерпретацій як прояву міжлітературної комунікації було з’ясова­но за допомогою історико-функціонального методу. Порівняльно-типологічний метод використовувався для зіставлення драматургії Б. Шоу з драматичним доробком І. Франка, В. Винниченка, для з’ясування спільних тенденцій і виявлен­ня національних особливостей концепції особистості в українській та англійській драмі кінця ХІХ початку ХХ століття.
Наукова новизна роботи визначається тим, що вона є першою спробою комплексного порівняльного аналізу художньо-естетичних поглядів Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка, їх реалізації на рівні концепції людини та її художнього вираження в контексті світової літератури. У дисертації досліджено своєрідність художнього осмислення Б. Шоу, І. Франком, В. Винниченком образу людини, взаємозв’язок традиційного й новаторського в її інтерпретації. В роботі системно зіставляються естетичні та ідейні принципи Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка, які панорамно відобразили процес становлення особистості, еволюцію її етичних пошуків крізь призму провідних тенденцій розвитку духовної культури на межі століть. У дослідженні здійснено спробу комплексного аналізу домінант характеротворення у драмах Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка в контексті літературних взаємин кінця ХІХ початку ХХ століття, окреслено світоглядну еволюцію письменників крізь призму їх драматургічної практики, осмислено аспекти концепції особистості як літературного персонажа у тогочасній драматургії. Детально досліджується поняття особистості на рівні художнього образу, що дає змогу виокремити типи образів-характерів. Проведено зіставлення англійського та українського менталітету, завдяки чому виявлено індивідуально неповторні риси драматичних персонажів Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація складова частина наукової роботи «Переклад та його роль в контексті взаємодій національних культур (дискурс, складники, функції)» кафедри теорії та практики перекладу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, пов’язаної з вивченням англійсько-українських літературних взаємин у світовому літературному контексті. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради ДДПУ та координаційної ради інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 2 від 8 квітня 2008 року).
Теоретичне значення дисертації виявляється у теоретичному обґрунтуванні концепції особистості у драматургії Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка. Значне місце в дослідженні займає аналіз естетичних засад творчості Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації та її висновки можуть бути використані в дослідженнях історико-літературного процесу кінця XIX початку XX століття, при вивченні художнього вираження концепції особистості в творчості англійських та українських драматургів і літературно-мистецьких напрямів кінця XIX початку XX століття, в лекційних курсах з історії англійської літератури, спецкурсах і спецсемінарах, що передбачають оцінку та засвоєння здобутків української та англійської літератур у світовому контексті; при написанні курсових, дипломних, маґістерських праць та укладанні відповідних розділів підручників і посібників з історії української та англійської літератур кінця XIX початку XX століття.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були висвітлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське слово мовами народів світу» (Дрогобич, 910 березня 2005); Науково-теоретичній конференції «Іван Франко: світло слова» (Борислав, 2223 вересня 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське слово мовами народів світу» (Дрогобич, 30 березня 2007); Міжнародній науковій конференції «Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті» (Луцьк, 3031 жовтня 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Перекладознавство, літературознавство, мовознавство: тенденції розвитку на зламі ХХ ХХІ століття» (Дрогобич, 2 листопада 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське слово мовами народів світу» (Дрогобич, 20 березня 2008); засіданнях кафедри теорії та практики перекладу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 6 статтях, з них 5 у фахових виданнях і в монографії.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг 202 сторінки. Основний текст 185 сторінок. Список використаних джерел становить 200 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Оригінальні художні образи людини у п’єсах Б. Шоу «Професія місіс Уоррен», «Учень диявола», «Пігмаліон», І. Франка «Украдене щастя», «Учитель», В. Винниченка «Memento», «Брехня», «Гріх» породжені особливостями літературної епохи кінця ХІХ початку ХХ століття. Окреслений період в історії англійської та української літератур характеризується переходом від соціально-побутової драми до драми глибоко психологічної, з панорамними етичними і філософськими узагальненнями та символічним звучанням. Провідні тенденції тогочасного художнього мислення визначають нові естетичні виміри індивідуальності. У творах Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка особистість змальовано у рамках новітніх знань, цінностей, переконань та устремлінь. Створені драматургами постаті сповнені пафосом гуманізму та свободи, високих людських ідеалів добра та справедливості.
У дисертації обґрунтовано, що новаторський дух у драматургії Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка позначений новими принципами зображення образу-характеру. Звідси відкриття актуальних пластів думок, почуттів і проблем. Творчий полілог письменників крізь призму поетики особистості відображає драматургічний поступ як в англійській та українській, так і в світовій літературах. Новації в архітектоніці п’єс, парадоксальність ситуацій, незвичайний тип персонажів, концентрація уваги авторів на емоційно-психічному стані героїв зумовлюють особливу систему відображених у художньому творі реалій буття. Структуротвірним осердям тут є сплав різних теорій, що об’єднують реалістичний світогляд. Реалістичний образ у драмах письменників є авторською моделлю світу, що створена за допомогою об’єктивного методу. Він ґрунтується на досягнутих знаннях про суспільне та особисте життя людини.
Проведений аналіз показав, що художня система Б. Шоу ґрунтувалася на універсальних виявах життєвих реалій, розкривала історичну, соціальну, політичну сутність доби, осягала людину на різних рівнях її духовності. Художнє мислення митця пов’язане зі змаганнями британського народу, його устремліннями у переходову добу. У п’єсах «Будинки вдівця», «Професія місіс Уоррен», «Серцеїд», «Учень диявола», «Пігмаліон» образне слово драматурга відбивало етнопсихологічні прояви особистості кінця ХІХ початку ХХ століття. У творах Б. Шоу постають нові грані англійської ментальності, збільшуються можливості пізнання національних засад англійського народу. Віві Уоррен, Річард Даджен, Генрі Хіґінс адекватно віддзеркалюють національні характери, вводять нові етичні цінності у загальнолюдський духовний вжиток. Йдеться про вагомість звучання ідеалу, можливість випробувати позитивного героя в контексті історичної доби. Особистості Віві Уоррен, Генрі Хіґінса, Річарда Даджена, їх соціально-психологічне відчуття дійсності є орієнтиром для розуміння особливостей творення характерів у драмах Б. Шоу. Вони виразно проступають крізь художню тканину п’єс «Професія місіс Уоррен», «Учень диявола», «Пігмаліон». Персонажі Б. Шоу розвінчують світ беззаперечних істин, що побудований на закостенілих етичних уявленнях. Вони викривають позірну пуританську святість суспільства, їм притаманне скептичне ставлення до життя.
У дослідженні встановлено, що у драмах «Украдене щастя», «Кам’яна душа», «Учитель» І. Франко вміло визначив домінантні риси української ментальності. Внутрішній світ його персонажів, їх характери розкриваються через зовнішні умови у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Через індивідуальні риси окремої людини письменник виявляв спільні риси, властиві соціальній групі. Для центральних постатей Франкової драми властиві природність жестів і вчинків, темпераменту, душевні переживання, проведені переконливим психологічним аналізом. В основі його драм художня правдивість і об’єктивізм.
У цьому художня манера автора роману «Борислав сміється» типологічно близька до творчих прийомів, властивих Б. Шоу у драмах «Будинки вдівця», «Професія місіс Уоррен», «Пігмаліон». Драматичне мистецтво І. Франка органічно перегукується із західноєвропейською драматургією. Тут відзначимо спільність прийомів об’єктивної типізації у творчості Б. Шоу та І. Франка. Драматурги відтворювали історичну своєрідність часу з його національним колоритом, людьми, доля яких детермінована часовими особливостями. І. Франка та Б. Шоу єднає створення оригінальних, неповторних характерів. Вони складні та суперечливі, реальні та породжені фантазією митців.
Актуалізуємо думку про те, що для стильової манери автора роману «Борислав сміється» притаманні пошуки глибинної правдивості в зображенні конкретних фактів. Їхня безпосередня мета ілюзія життєподібності. У змалюванні персонажів п’єс «Рябина», «Майстер Чирняк», «Учитель», «Украдене щастя» І. Франко, всебічно мотивуючи вчинки дійових осіб, не створював ідеалізовані образи. Драматург досліджував світ звичайних людей, аналізував реальні психічні процеси, що відбуваються в їхній свідомості. В цьому полягає притаманна риса художнього мислення І. Франка. Письменник максимально достовірно зображував дійсність. Ані війт Рябина, учитель Ткач чи майстер Чирняк не вийшли надміру ідеальними або ж навпаки схематичними.
У дисертації стверджується факт: своїми драмами В. Винниченко стверджував ідею вільного самовияву особистості, її рішучість переглянути догматичні обмеження та заборони, позбавити себе ілюзорних і неправдивих уявлень. У п’єсах «Дизгармонія», «Брехня», «Гріх» порушено важливі проблеми взаємовідношення людини і суспільства. Йдеться про увиразнення конфлікту і гармонії особи з оточенням. Як і Б. Шоу та І. Франко, В. Винниченко показав багатогранність зв’язків, що з’єднують людину з її часом. У своїх драмах він змалював драматизм людського буття, що виникає на основі нових поглядів на дійсність. На відміну від існуючої традиції, що шукала причину цих колізій у рамках соціального середовища, В. Винниченко значне місце приділив аналізу психологічних факторів, що породжують відчуження особистості від загалу. У процесі руйнації обмежень особистої свободи виникають колізії і конфлікти, що знайшли відображення у драмах «Memento», «Щаблі життя», «Гріх». Концепція особистості В. Винниченка, її психологічні метаморфози ґрунтуються на аналізі не стільки конфлікту індивіда з суспільством, скільки на розгляді шляхів подолання цієї суперечності, встановлення гармонії між окремою людиною та суспільством.
Встановлено, що принципи добору життєвого матеріалу для створення образу-характеру в Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка мають подібне і відмінне. Це залежало від мистецького задуму та його реалізації. Оригінальними художніми засобами письменники відтворювали картини дійсності, в яких підкреслювалася панорамність навколишнього світу, що межує з парадоксальністю. Правдиві ситуації були для драматургів підґрунтям, на якому вони будували сюжет. Фабули драм «Будинки вдівця», «Професія місіс Уоррен», «Пігмаліон», «Украдене щастя», «Рябина», «Учитель», «Щаблі життя», «Брехня», «Гріх» спираються на об’єктивну реальність, що стала предметом розповіді. Водночас, попри документально-фактичну основу, загалом йдеться про творче осмислення конкретних життєвих реалій. У названих драмах увага письменників зосереджена як на аналізі історичних особливостей національного життя свого народу, так і на психологічних і моральних колізіях центральних персонажів. Достовірні історії слугували митцям опорою, на якій вибудовувалася архітектоніка твору, сюжетні ходи, розроблялися характери.
У мелодрамі Б. Шоу «Учень диявола» характери Річарда, Андерсона, Джудіт не тільки передають дух часу, а й відображають почуття, мотиви, прагнення та манеру поведінки людини кінця ХVІІІ століття. Упродовж перебігу п’єси, дія якої відбувається у передмісті Уебстербріджа, драматург змалював індивідуальності з притаманною психологічною структурою, що відповідає конкретній соціально-історичній ситуації. Ці аспекти дають змогу збагнути ідейну суть художнього задуму Б. Шоу, побачити шлях, що веде до народження нової людини, якій належить змінити і перебудувати несправедливий світ. У драмі «Учень диявола» відзначимо взаємозв’язок характеру та етичного парадоксу. Різноманітні прояви душевних порухів поєднуються у великій кількості комбінацій, невпинно змінюються, домінують в одних і слабшають в інших ситуаціях внаслідок взаємодії особистості Річарда з середовищем пуритан. Б. Шоу розглядав це конфліктне осердя крізь призму формування свідомості головного героя, навколо якого побудовано сюжет.
Центральна постать п’єси «Учень диявола» жертва духовних потрясінь, що докорінно змінили його долю. На майдані під шибеницею Річард переступив через жах смерті. Тут Б. Шоу намагався реанімувати у структурно-змістовій схемі мелодрами елемент античного катарсису, коли герой свідомо прямує назустріч своїй загибелі, проте робить спробу утвердити відмінні та вищі від загальноприйнятих у його оточенні цінності. У цьому свідомому виборі міститься можливість фізичної загибелі героя. Водночас через це рішення відбувається подолання особистої кризи, усвідомлення власної потрібності та утвердження оптимістичного сприйняття світу.
Зроблено висновок, що на формування свідомості центральних постатей драм В. Винниченка «Щаблі життя», «Memento», «Гріх» посутній вплив має ідея «чесності з собою». Вона зумовлена характером неординарної особистості, яка перебуває в опозиції до середовища. Оточення відштовхує індивідуальність із власними поглядами на життя. Мирон Купченко, Василь Кривенко, Марія Ляшківська усвідомлюють фальшивість наявного становища і страждають від цього. Їхні страждання набувають трагічної глибини і спричиняють внутрішні суперечності. Подолання дисгармонії з самим собою стверджує силу волі персонажів. Вони підносяться над навколишніми, історичними традиціями, лицемірними цінностями. У драмах «Щаблі життя», «Memento», «Гріх» В. Винниченко задекларував власне бачення людини у тогочасному світі. Мирон Купченко, Василь Кривенко, Марія Ляшківська руйнують ілюзії, що спричинені хибними нормами, правилами та приписами.
У художній концепції особистості В. Винниченка образ Марії Андріївни Ляшківської постає типологічно близьким до інтерпретації образів Мирона Купченка та Василя Кривенка. Своєю життєвою позицією головна героїня драми «Гріх» протиставляє себе тим нормам суспільного життя, які нівечать людську долю. П’єса В. Винниченка змальовує формування модерної жінки як вираження особистісної ідентичності. Важлива проблема, порушена драматургом, підкреслює факт: у драмі «Гріх» посутнє значення має ціннісна орієнтація героїні. Вона пов’язана з морально-етичним сенсом загальнолюдських цінностей. Тут особливий інтерес викликає індивідуальна свобода Марії Ляшківської, що виявляється в індивідуалізації думок і вчинків дійової особи. Їхнім яскравим вираженням є реакція Марії на пропозицію Сталинського. Жандарм пропонує революціонерці зрадити своїх товаришів в обмін на їхнє життя та свободу. Звідси конфлікт у душі молодої жінки. Динаміка внутрішнього драматизму визначається готовністю Марії вчинити зраду заради інших. Усвідомлення цього факту спричиняє драматичний поєдинок в її свідомості. Її внутрішній світ сповнений складними колізіями. Вони трансформовуються у спрямовуючу енергію, яка спонукає Марію до вчинків, що виходять за рамки сформованої століттями моделі поведінки.
Доведено, що образ Марії Ляшківської у творі В. Винниченка перегукується з художньою концепцією особистості Б. Шоу у драмі «Професія місіс Уоррен». П’єса «Гріх», як і твір Б. Шоу, спроби художнього дослідження можливості повноцінного існування людини з оригінальною шкалою цінностей. Марія Ляшківська уособлює тип українського модерного жіноцтва. Її «чесність з собою» один з проявів високоосвіченої, незалежної та впевненої в собі жінки. Марія намагається бути сильною, визначною для свого оточення, вона наважується піднятися над встановленими стереотипами мислення та поведінки. Зраджуючи товаришів, героїня добровільно вилучає себе із суспільства. Це в підсумку призводить до душевної кризи.
У п’єсі «Гріх» виокремлено відлуння мотиву принесення себе в жертву. Цей мотив для Марії глибоко вистражданий, особистісний. В інтертекстуальному полі, в яке входить Винниченків твір, простежується зв’язок його героїні з Річардом Дадженом із п’єси Б. Шоу «Учень диявола», а також з Омеляном Ткачем із п’єси І. Франка «Учитель», який жертвує власним благополуччям заради освіти сільських дітей. Героїчна романтизація образу у В. Винниченка відчутна такою ж мірою, як і у Б. Шоу та І. Франка, але автор драми «Брехня» змалював процес становлення жіночої особистості, еволюцію її моральних пошуків. Образ Марії Ляшківської вирізняється ідеєю, що характеризує виразний поступ осіб жіночої статі у духовній сфері. В. Винниченко сценічно виразно й психологічно переконливо простежив процес дедалі більшого опанування людиною обраної для себе моделі поведінки, процес цілковитого переростання обраного ідеалу у внутрішню суть, в якій нівелюються інші цінності.
У дослідженні простежено, що Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка об’єднує прагнення до виявлення і підкреслення непересічних рис національного менталітету. Тут посутнє значення має твердження В. Працьовитого: «Кожен народ на певному етапі свого існування об’єднується в спільноту, яка відрізняється від інших фізичними даними, способом життя, побутовим оточенням, психологією, манерою поведінки, сімейним укладом, світосприйняттям, вольовими якостями тощо. Під впливом соціальних умов, історичних обставин, природніх катаклізмів у людей виробляються сталі риси характеру, які за будь-яких зовнішніх впливів в основному вияві залишаються незмінними» [82, с. 9]. З’ясовано, що створена митцями концепція особистості є і способом художнього освоєння дійсності, і своєрідною формою участі письменників у суспільно-історичному житті своєї країни. У драмах Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка особистість постає як яскрава індивідуальність в поєднанні соціально-специфічних і неповторних рис, активність якої спрямована на власне самовизначення. Це особистість, що протиставляє себе загалу, дотримується власних принципів.
Національні особливості феміністичного дискурсу ретельно осмислені у драмі Б. Шоу «Професія місіс Уоррен». У творі заслуговує уваги змалювання характеру Віві Уоррен. Автор створив образ енергійної, жвавої, рішучої, упевненої в собі молодої особи. Вона вирізняється ясністю думки, добре знає, до чого прагне. Героїня Б. Шоу наділена життєтворчою енергією. В цьому образі присутні найважливіші елементи психотипу модерної жінки. Своєю поведінкою Віві спонукає до переосмислення жіночої поведінки. Один із духовних каталізаторів її буття невтомний пошук нових духовних горизонтів, що суперечать усталеним регламентаціям.
Особливості феміністичного дискурсу у драмах Б. Шоу виразно проступають при їх типологічному зіставленні з образом модерної жінки в літературах країн як Західної, так і Східної Європи, і зокрема в Україні. Проблема жіночої емансипації мала панорамну вагу для І. Франка у драмі «Украдене щастя». Віддаючи перевагу особистісній, а не суспільній моралі, у п’єсі драматург зосередився на зображенні становлення індивідуального жіночого «Я». На початку твору Анна Задорожна неспроможна керувати своєю долею. Франкова героїня настільки безвольна, що нездатна протестувати проти власної неволі, боротися за особисте щастя. Упродовж тривалого часу вона не може усвідомити своєї рівноправності з чоловіками. Анні не вистачає сили стати вище за об’єкт свого захоплення. Тут має місце своєрідне уособлення поведінкової моделі патріархальної жінки. Проте, переживши складну життєву драму, Анна стає незалежною. Кохання підносить героїню, надає їй душевної наснаги. Через почуття молода жінка досягає особистої свободи. Еволюція світогляду Анни вмотивована зміною її ставлення до суспільної моралі. Героїня І. Франка відкидає регламентовані шаблони та живе власними переконаннями. Анна крок за кроком виборює право жити повноцінно, жити так, як підказує їй серце. У останній дії Анна вольова особистість. Вона істотно відрізняється від патріархальної жінки, якою вона була на початку твору. Наприкінці твору Анна, як і Віві Уоррен, носій новомодних поглядів.
Порівняльний аналіз драм Б. Шоу «Пігмаліон», І. Франка «Учитель», В. Винниченка «Memento» послужив для виокремлення спільних і відмінних рис образу інтелігента. У драмі «Пігмаліон» сенс життя професора Хіґінса фонетика. Центральний персонаж твору розбудовує власну фонетичну лабораторію мовленнєвого аналізу, фіксує найтонші нюанси мовлення. Хіґінс виразник конкретної сконструйованої ідеї, що є рушієм у стилі його поведінки. Б. Шоу створив образ героя з власною моделлю особистісного буття, який своїм життям декларує власні принципи.
Увага до внутрішнього світу освіченої людини прикметна особливість української літератури початку кінця ХІХ початку ХХ століття. Духовні пошуки такої особистості знаходять відгук у драмах І. Франка «Учитель» та В. Винниченка «Memento». У творчості І. Франка образ інтелігента займає одне з центральних місць як альтернатива розбалансованого, дисгармонійного існування людини. Комедія «Учитель» своєрідно моделює внутрішній світ українського інтелігента в його органічному, опосередковано вираженому прагненні до гармонії. У Франковій п’єсі майстерно змальована широка картина труднощів сільського вчителя, який без сталого заробітку поневіряється по глухих селах.
У центрі комедії «Учитель» поміркований, заглиблений у себе й свій фах, стримано-сором’язливий, доброзичливий Омелян Ткач. Коло проблем, що стає об’єктом інтересів героя, відображає становище тогочасної школи в селі. І. Франко всебічно обґрунтував сформований характер героя, переконаного в своїй правоті. Творча думка Омеляна Ткача рухається в напрямку необхідності вивести освіту в селі зі стану занепаду, довести її право на існування та потрібність. Устремління центрального персонажа дають йому можливість досягти внутрішньої гармонії й критично підійти до життя суспільності з метою його вдосконалення.
Констатуємо, що в головній постаті комедії «Учитель» зримо проступає його людська індивідуальність вроджена й набута, тобто органічно закладена від природи й зумовлена всіма пережитими перипетіями. Ідейно-емоційна спрямованість характерів у драмі І. Франка особливо відчутна й відображає переконання автора. Освоєння особистості інтелігента з точки зору його спроможності до самоорганізації й самовдосконалення розкриває психологічну складність цього характеру, в якому закладені можливості вияву й реалізації різних психічних типів і моделей поведінки.
В дослідженні з’ясовано, що п’єси Б. Шоу «Будинки вдівця» та В. Винниченка «Memento» вирізняються своєрідністю окреслення характерів Сарторіуса та Василя Кривенка. Центральні постаті названих драм не змальовані відповідно до еталонного образу позитивного героя. Тут має місце зміна фокусування зображення наголос робиться на дегероїзації персонажів. Ці особливості системи характеротворення у творчості письменників збагачують драматургічну форму, вносять у неї істотні структурні зміни. Відображення характерів Сарторіуса та Василя Кривенка розширює можливості сприйняття дійових осіб, їхніх взаємозв’язків із середовищем та ідеалом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. П. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації / Віра Павлівна Агеєва. К.: Либідь, 1999. 264 с.
2. Андреева С. А. Функции паузы в поэтике английской «новой драмы»: Дж. Б. Шоу и Дж. Голсуорси: Дис. ... кандидата филол. наук: 10.01.03 / Андреева Софья Александровна. Красноярск, 2005. 182 c.
3. Аникст А. А. Теория драмы на Западе во второй половине ХІХ века / Александр Абрамович Аникст. М.: Наука, 1988. 312 с.
4. Бабенко В. Г. Бернард Шоу в поисках новых путей / Владимир Гаврилович Бабенко // Драматургия современной Англии. М.: Высшая школа, 1981. С. 741.
5. Бабенко В. Г. Драматические жанры и их взаимодействие: Английская и ирландская драматургия / Владимир Гаврилович Бабенко. Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1988. 151 с.
6. Балашов П. С. Художественный мир Бернарда Шоу / Петр Степанович Балашов. М.: Худож. лит., 1982. 328 с.
7. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики / Михаил Михайлович Бахтин. М., 1975. 502 с.
8. Бердяев Н. А. О назначении человека / Николай Александрович Бердяев. Москва: АСТ: Хранитель, 2006. 478 с.
9. Бідненко Н. П. Драма в аспекті художнього перекладу (на матеріалі українських і російських перекладів п’єси Б.Шоу «Учень диявола»: дис. ... канд. філол. наук: 10.01.05 / Бідненко Наталія Петрівна. Дніпропетровськ, 2000. 234 с.
10. Білоштан Я. П. Драматургія Івана Франка / Яків Порфирійович Білоштан. К.: Держлітвидав УРСР, 1956. 253 с.
11. Бондаренко О., Костенко О. Концепція особистості (За п’єсою В. Винниченка «Чорна пантера і Білий Ведмідь») / О. Бондаренко, О. Костенко // Українська мова і література. 2006. № 4143. С. 4852.
12. Борев Ю. Б. Художественные направления в искусстве ХХ века: Борьба реализма и модернизма / Юрий Борисович Борев. К.: Мистецтво, 1986. 131 с.
13. Брудный А. О некоторых особенностях сатиры Шоу / А. Брудный // О мастерстве сатиры. Фрунзе, 1960. С. 153169.
14. Васильєв Є. Усе-таки Галатеї не зовсім подобається Пігмаліон (Матеріали до вивчення комедії Бернарда Шоу) / Євген Васильєв // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2004. № 1. С. 713.
15. Векуа О. В. Гуманістична основа художнього та етичного ідеалу Володимира Винниченка (на матеріалі драматичних творів): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / О. В. Векуа. Київ, 1998. 10 с.
16. Вервес Г. Д. В інтернаціональних літературних зв’язках. Питання контексту / Григорій Давидович Вервес. К.: Дніпро, 1983. 383 с.
17. Винниченко В. Вибрані п’єси / Володимир Винниченко; [упоряд. М. Г. Жулинський, В. А. Бурбела; авт. вступ. ст. М. Г. Жулинський]. ­­ К.: Мистецтво, 1991. 605 с.
18. Вишинський В. С. Жанрово-стильові особливості драми Ґергарта Гауптмана: натуралістичний об’єктивізм (німецько-українські типологічні паралелі): дис. канд. філол. наук: 10.01.05 / Вишинський Володимир Станіславович. Тернопіль, 2007. 215 с.
19. Вороний М. Твори / Микола Вороний; [упоряд., підгот. текстів, перед. та приміт. Г. Д. Вервеса]. К.: Дніпро, 1989. 688 с.
20. Гаєвська Л. О. Іван Франко. Романтизм, натуралізм, реалізм? / Гаєвська Л. О. // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ початку ХХ ст.: Зб. наук. праць. К.: Наук. думка, 1991. С. 112165.
21. Гаєвська Л. Коли обриваються пута / Любов Гаєвська // Слово і час. 1992. № 6. С. 37.
22. Гзокян Л. А. Жанровая транспозиция художественного текста как проблема филологической топологии: дис. ... кандидата филол. наук: 10.02.04 / Гзокян Левон Араратович. М., 2002. 160 с.
23. Гладишев В. Культурологічний контекст «викриває» професора Хігінса. П’єса Бернарда Шоу «Пігмаліон» / Володимир Гладишев // Зарубіжна література. 2006. № 4. С. 811.
24. Гладишев В. Назва-насмішка для «успіху безнадійної справи» (П’єса Б. Шоу «Пігмаліон») / Володимир Гладишев // Зарубіжна література. 2002. № 48. С. 910.
25. Гражданская З. Т. Бернард Шоу / Зоя Тихоновна Гражданская // Шоу Б. Пьесы; [пер. с англ.; вступ. ст. З. Гражданской]. М.: Правда, 1982. С. 316.
26. Гражданская З. Т. От Шекспира до Шоу: Английские писатели ХVIХХ вв. / Зоя Тихоновна Гражданская. М.: Просвещение, 1982. 192 с.
27. Грицютенко В. І. До питання про відтворення стилістичного функціонування нелітературного мовлення у перекладі / В. І. Грицютенко // Іноземна філологія. Львів, 1979. Вип. 56. С. 4854.
28. Грицютенко В. І. Про українські переклади п’єс Б. Шоу «Професія місіс Уоррен» / В. І. Грицютенко // Українське літературознавство. Львів, 1977. Вип. 29. С. 5564.
29. Гром’як Р. Реконструкція багаторівневої моделі естетичної свідомості Івана Франка як гіпертекст у діалозі культур Європи / Роман Гром’як // Наукові записки. Серія: Літературознавство / За ред. проф. М. Ткачука. Тернопіль: ТНПУ, 2006. Вип. 20. С. 183218.
30. Гуменюк В. Сила краси: Проблеми поетики драматургії Володимира Винниченка / Віктор Гуменюк. Сімферополь, 2001. 340 с.
31. Гундорова Т. І. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку ХХ ст. (теоретико-методологічний аспект) / Т. І. Гундорова // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ початку ХХ ст.: Зб. наук. праць. К.: Наук. думка, 1991. С. 166191.
32. Гундорова Т. Франко не каменяр / Тамара Гундорова. Мельборн: Університет ім. Монаша. Відділ славістики, 1996. 154 с.
33. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. / Іван Овксентійович Денисюк. К.: Вища школа, 1981. 214 с.
34. Європейська драма на межі ХІХ ХХ ст. Генрік Ібсен «Ляльковий дім». Бернард Шоу «Пігмаліон» / [пер. з англійської М. Павлова]. Львів: Червона калина, 2003. 216 с.
35. Жлуктенко Н. Уроки Джорджа Бернарда Шоу (До 125-річчя з дня народження драматурга) / Наталія Жлуктенко // Всесвіт. 1981. № 8. С. 162167.
36. Зимомря І. Знаковість художнього творення та авторської позиції / Іван Зимомря // Теорія літератури, компаративістика, україністика: Зб. наук. праць з нагоди сімдесятиріччя доктора філологічних наук, професора, академіка Академії вищої школи України Романа Гром’яка. Вип. 19. Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. С. 7986.
37. Зимомря І. М. Романи Емми Андієвської: психологічний дискурс / Іван Миколайович Зимомря. Дрогобич: Коло, 2004. 148 с.
38. Зимомря М. Перекладацький досвід Івана Франка: модель нормативного виміру / Микола Зимомря // Теорія літератури, компаративістика, україністика: Зб. наук. праць з нагоди сімдесятиріччя доктора філологічних наук, професора, академіка Академії вищої школи України Романа Гром’яка. Вип. 19. Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. С. 307314.
39. Зимомря М. Потужність художньої гармонії та її призначення у драмах Ґергарта Гауптмана / Микола Зимомря // Вишинський В. Ґергарт Гауптман: жанрово-стильові особливості драми. Монографія. Дрогобич: Коло, 2006. С. 167169.
40. Ишкова Т. Н. Концепт языковой личности в английском языке в сопоставлении с русским языком: На примере анализа вариантов переводов пьесы Б. Шоу «Пигмалион»: автореф. дис. на соискание уч. степ. канд. филол. наук: спец. 10.02.20 / Т. Н. Ишкова. М., 2002. 14 c.
41. Ишкова Т. Н. Концепт языковой личности в английском языке в сопоставлении с русским языком: На примере анализа вариантов переводов пьесы Б. Шоу «Пигмалион»: дис. ... кандидата филол. наук: 10.02.20 / Ишкова Татьяна Николаевна. Омск, 2002. 154 с.
42. Історія української літератури. Кінець ХІХ початок ХХ ст.: У 2 кн.: Підручник / [за ред. проф. О. Д. Гнідан]. К.: Либідь, 2006. Кн. 2. 496 с.
43. Канторович И. Б. Шоу и современная зарубежная драма / И. Б. Канторович // Науч. доклады высш. школы. Филол. науки. 1967. № 3. С. 7688.
44. Кебало М. С. Проблеми теорії та історії натуралізму останньої третини XIX століття в порівняльно-літературному аспекті. Монографічне дослідження / Микола Степанович Кебало. Тернопіль: ТДПУ, 2002. 92 с.
45. Кирчів Р. Ф. Комедії Івана Франка / Роман Федорович Кирчів. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. 100 с.
46. Кривоногова С. А. Левый фабианизм: социальные идеи и взгляд в будущее: (На примере общественно-политических взглядов Джорджа Бернарда Шоу) / Светлана Анатольевна Кривоногова. Магнитогорск: Магнитог. гос. ун-т, 2001. 111 c.
47. Кривоногова С. А. Общественно-политические взгляды Джорджа Бернарда Шоу: дис. ... кандидата ист. наук: 07.00.03 / Светлана Анатольевна Кривоногова. Челябинск, 1996. 157 с.
48. Кудрявцев М. Г. Драма ідей в українській новітній літературі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / М. Г. Кудрявцев. Київ, 1997. 35 с.
49. Кудрявцев М. Нерозкаяний бунт: Пошуки свободи без духовності / Михайло Кудрявцев // Слово і час. 1999. № 8. С. 2732.
50. Літературознавча енциклопедія: У двох томах / [авт.-уклад. Ю. І. Ковалів]. К.: ВЦ «Академія», 2007. Т. 2. 624 с.
51. Макушева С. П. Карикатура як засіб сатири у творах Б. Шоу / С. П. Макушева // Іноземна філологія. 1972. Вип. 29. С. 127133.
52. Малиш О. М. Типологія характерів українських інтелігентів у романах Володимира В.Винниченка 1910-х років: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / О. М. Малиш. Івано-Франківськ, 2004. 22 с.
53. Марко В. Про поняття художньої концепції людини / Василь Марко // Радянське літературознавство. 1980. №10. С. 2836.
54. Марко В. П. Стежки до таїни слова: Літературознавчі й методичні студії / Василь Петрович Марко. Кіровоград: Степ, 2007. 264 с.
55. Марко В. П. У вимірах стилю / Василь Петрович Марко. К., 1984. 118 с.
56. Марко В. П. Художня концепція людини і стиль: закономірності взаємодії (на матеріалі сучасної української прози): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: спец. 10.01.02; 10.01.08 / В. П. Марко. К., 1992. 44 с.
57. Медицька М. С. Творчість Станіслава Виспянського та українська література кінці ХІХ початку ХХ століття: рецепція і типологія: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.05 «Порівняльне літературознавство» / М. С. Медицька. Тернопіль, 2005. 20 с.
58. Меркулова М. Г. Поздняя драматургия Б. Шоу: Проблемы типологии: автореф. дис. на соискание уч. степ. кандидата филол. наук: спец. 10.01.05 / М. Г. Меркулова. Москва, 1998. 15 с.
59. Меркулова М. Г. Поздняя драматургия Б. Шоу: Проблемы типологии: дис. кандидата филол. наук: спец. 10.01.05 / Майя Геннадиевна Меркулова. Москва, 1998. 194 с.
60. Михида С. П. Слідами його експериментів: Змістові домінанти та поетика конфлікту в драматургії Володимира Винниченка / Сергій Павлович Михида. Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2002. 192 с.
61. Мойсеїв І. Подвоєння і «зцілення» в Бернарда Шоу. За п’єсою «Пігмаліон» / І. Мойсеїв // Зарубіжна література. 2007. № 78 (503504). С. 2227.
62. Мороз Л. З. «Сто рівноцінних правд». Парадокси драматургії В.Винниченка / Лариса Захарівна Мороз. К.: Віпол, 1994. 208 с.
63. Наєнко М. Іван Франко: Тяжіння до модернізму / Михайло Наєнко. К.: «Академвидав», 2006. 96 с.
64. Назарець В. Чехов Антон / В. Назарець // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т.; [за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського]. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2006. Т. 2: Л Я. С. 750753.
65. Назарець В., Васильєв Є. «У мені живе трагік, а поряд з ним клоун» (Сходження на драматургійний Олімп ірландця Бернарда Шоу) / Віталій Назарець, Євген Васильєв // Зарубіжна література в школах України. 2007. № 1. С. 5861.
66. Найтов К. Б. Шоу. Пигмалион / К. Найтов // Зарубежная литература в школе. М., 1976. С. 231244.
67. Наливайко Д. С. Искусство: направления, течения, стили / Дмитрий Сергеевич Наливайко. К.: Мистецтво, 1985. 365 с.
68. Нестерук С. Творчість Б. Шоу у гендерному прочитанні / Сніжана Нестерук // Зарубіжна література. 2003. Ч. 48. С. 1315.
69. Ніколенко О. М. Порівняльний аналіз п’єс «Пігмаліон» Бернарда Шоу і «Мина Мазайло» М. Куліша (Взаємозв’язки української та зарубіжної літератур) / О. М. Ніколенко // Зарубіжна література в навчальних закладах. 1998. № 10. С. 1114.
70. Ніколенко О. М., Шахова Н. О. Б. Шоу: «Справжній прогрес стане можливим, якщо ми зможемо створити нових людей» / О. М. Ніколенко, Н. О. Шахова // Всествітня література в середніх навчальних закладах України. 2006. &