РЕЦЕПЦІЯ БАЙРОНІЗМУ В ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА : РЕЦЕПЦИЯ байронизма В ХУДОЖЕСТВЕННОМ МИРЕ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Краткое описание

Чернівецький національний університет ім.Юрія Федьковича

На правах рукопису

Кудлей Олена Петрівна

УДК 82.091. 821.161.2 Ш 37
82.091. 111 209 Б 18

РЕЦЕПЦІЯ БАЙРОНІЗМУ
В ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Бунчук Борис Іванович,
доктор філологічних наук,
професор

Чернівці 2003

З М І С Т
ВСТУП................3
Р о з д і л 1
РОМАНТИЗМ БАЙРОНА І ШЕВЧЕНКА
ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА .................... 8

Р о з д і л 2
БАЙРОНІЗМ ЯК ПІДСУМОК РЕНЕСАНСНО-
ПРОСВІТНИЦЬКИХ ТЕНДЕНЦІЙ ЄВРОПЕЙСЬКОГО
ДУХОВНОГО ПОШУКУ

2.1. Європейський романтизм як спадкоємець Ренесансного людиноцентризму.....................................................28

2.2. Авторська суб'єктивність та національна ментальність як чинники байронізму.........................42

2.3. Байронічний герой:
проблема жанрово-стилістичного втілення ..................77

Р о з д і л 3

ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ БАЙРОНІЗМУ
В ТВОРЧОМУ ПОШУКУ ШЕВЧЕНКА

3.1 Байронічне богоборство: перипетії
поетичного переживання... 99

3.2. Концепція героїчного в художньому світі Шевченка........ 133

3.3. Поет і народ як ситуація катарсису... 149

ВИСНОВКИ...... 158
Література................ 164

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема розвитку особистості та його літературного вияву в Європі, зокрема в Україні в І-й пол. ХІХ ст., роль видатних національних поетів доби романтизму у формуванні нового типу індивідуальності в умовах конфлікту з традиційними духовно-культурними нормами, які складалися протягом сторіч, часто були об'єктом уваги літературознавців.
Якщо розглядати поняття Ренесансу в найширшому значенні цього слова, то проблема літературного самовияву особистості є безпосереднім результатом ренесансного процесу. Неодноразово підкреслювалася й конструктивна роль фольклору в цій ситуації: зокрема бунтарство Т.Шевченка проти традиційних світоглядних та соціально-політичних норм звичайно пов'язують з мотивами боротьби та повстання в усній народній творчості. Проте тут існує специфічний ракурс. Слід зауважити, що бунтівна особистість”, яка здавна оспівувалася в будь-якій національній фольклорно-літературній традиції (мотив епічного буйства” героя), отримує в романтичній картині світу новий аксіологічний статус. У фольклорному світі й архаїчній літературі від Гомера до християнського середньовіччя герой-бунтівник звичайно зазнає поразки в своєму утвердженні, бо пориває саме з природними” нормами буття; навіть Гегель ще вважав, що історія молодої людини в сучасному романі це історія суб'єкта, що ламає роги” об дійсність, і в цьому проглядається певна інерція епічного архетипу. В європейському ж романтизмі хай це будуть його англійська, іспанська, російська чи українська модифікації герой-бунтар репрезентує нонконформістський духовний стан суспільства І пол. ХІХ ст., епохи руйнації традиційних авторитетів. Усякий конформізм, усе, що пов'язує вільний розвиток людського я”, усвідомлюється як філістерство.

Характерно розв'язано цю проблему в німецькому й, почасти, сформованому не без його впливу російському романтизмі: тут особистість мусить зважати вже не стільки на християнську етику чи норми політесу епохи абсолютизму, а й на дух народу”. Але, скажімо, у французькому романтизмі, навпаки, основну увагу приділено наполеоничній” індивідуальності, яка не визнає над собою влади ані Бога, ані суспільства.
З цього огляду специфічна позиція Байрона, для якого Наполеон не випадково був якийсь час взірцем і героєм. Полягала вона у ще більш послідовному утвердженні індивідуалізму, ніж у французьких романтиків, і в житті, і в художній творчості. Виявивши цю позицію з рідкісною цілісністю й послідовністю, Байрон різко розмежувався з елегійними романтиками типу озерної школи”. Він одразу ж набув у респектабельних колах” своєї країни скандальної репутації, втеча його від берегів Альбіону є ситуацією символічною.
Водночас саме байронізм стає одною з найголовніших формант поетичного самовияву в добу романтизму.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дослідження була пов'язана з науковими студіями колишньої кафедри російської філології Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (кафедральна тема: Архетипи російської ментальності та їх реалізація в літературі й мові”; зареєстрована під № 199U001822), з урахуванням національної своєрідності нашого матеріалу.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у висвітленні рецепції байронічної спадщини в творчості Шевченка, причому йтиметься не стільки про безпосередній, контактний вплив, скільки про байронізм як потужний ідейно-естетичний комплекс, який виникає поза межами власне творчості Байрона скажімо, про російський байронізм”. Реалізація цієї проблеми передбачає розв'язання таких завдань:
- дослідження байронізму як загальноєвропейського духовно-естетичного явища нового часу;
- вивчення масштабу впливу ідейно-естетичної концепції Байрона на Шевченка; аналіз реальних меж польського та російського посередництва у сприйнятті Байрона Шевченком;
- опис типологічних ознак в художніх світах Шевченка та Байрона як однорідних духовно-естетичних явищ;
- виявлення при врахуванні впливу традиційної християнської ментальності України та фольклорного підґрунтя оригінальності трактування байронічного” духовного комплексу екзистенціальних питань у Шевченка;
- розгляд специфіки романтичного узагальнення у двох поетів та, водночас, детермінованості його національним образом світу.
Об'єктом дослідження є поетична творчість Байрона та Шевченка, предметом трансплантація байронічних мотивів на український ґрунт та їх художня інтерпретація Шевченком.
В аналізі історико-літературного аспекту зазначених проблем застосовуються такі методи, як генетичний, порівняльно-історичний, почасти біографічний та міфологічний.
Теоретичними засадами дослідження є концепція романтизму, розроблена Т.Бовсунівською, Т.Комаринцем, Д.Наливайком, К.Шаховою, та ін. українськими вченими [ 27; 28; 100; 133-139].
Опорою виступає і концепція національного образу світу, що висвітлюється в працях українських дослідників (Д.Наливайка, М.Наєнка, С.Павличко, Г.Клочека, О.Забужко, Г.Штоня й ін.), у відомій монографії Г.Гачева Національні образи світу” [41], а також концепції дослідників великого космогонічного міфу” [45], історіософічного антропоцентризму” [193] та постійного діалогу з Богом” [169] в художньому світі Т.Шевченка.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в українському літературознавстві здійснено не лише розгалужений і детальний

порівняльний аналіз двох художніх світів Байрона і Шевченка (при певній переакцентації в оцінках спадщини самого Байрона), а й розгорнуте, багатоаспектне й цілісне дослідження рецепції байронізму в поезії Т.Шевченка як явища загальноєвропейського масштабу. Це явище розглянуто на рівнях ментальному, образному та мовно-стильовому і трактується не просто як вплив”, а як точка відштовхування у створенні українським поетом власних ідейно-художніх цінностей.
Особистий внесок автора роботи полягає в обґрунтуванні концепції байронізму не лише як безпосереднього впливу, а як широкого і часто опосередкованого резонансу в національних літературах, в першу чергу у поезії Шевченка, того імпульсу, що його явила собою поезія Байрона. Романтизм двох поетів розглядається не тільки як явище контактного впливу, а ще й як типологія, породжена рядом однорідних обставин.
Практичне значення одержаних результатів. Результати даної роботи можуть бути використані як теоретиками, так і істориками української й, почасти, зарубіжної літератури; вони можуть стати підґрунтям побудови фундаментальних курсів для вищих шкіл, зокрема спеціалізації, вільного вибору та спецсемінарів; шкільний учитель вітчизняної та зарубіжної літератури може знайти тут матеріал для уроку, факультативу, заняття літературного гуртка.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри слов'янської філології та порівняльного літературознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основну концепцію та результати дослідження викладено у доповідях на 4-х конференціях:
- Шевченко і українська культура ХХІ ст. (Кам'янець-Подільський, травень, 2000);
- ІІ Булгаковські читання (Чернівці, травень, 2001);
- Освітньо-виховний та професійний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи ХХІ ст. ( Чернівці, жовтень, 2001).
- V науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, червень, 2002).
За матеріалами дисертації надруковано 4 статті у фахових виданнях:
1. Кудлей О. П. Религиозное чувство и его модификация в творчестве Пушкина и Шевченко // Науковий вісник ЧДУ: Рута, 1999. В. 61. Слов'янська філологія. С. 21-26.
2. Кудлей О. П. Философская драма Байрона Манфред” в религиозно-нравственном аспекте крушения романтического индивидуализма // Науковий вісник ЧДУ: Рута, 1999. В. 81. Слов'янська філологія. С.61-66.
3. Кудлей О.П. Концепція героїчного в художньому світі Тараса Шевченка // Науковий вісник ЧДУ: Рута, 2002. В.140. С. 89-98.
4. Кудлей О.П. Поет і народ як ситуація катарсису в концепції Тараса Шевченка // Наукові праці Кам’янець-Подільського університету. В.6. Філологічні науки, 2002. С.120-127.

Список литературы

Висновки

Отже, байронізм не є просто впливом яскравої творчої індивідуальності Байрона, його естетики та поетики на певні національні літератури Європи чи творчість якогось окремого автора. Байронізм виступає в європейській літературі як своєрідний підсумок духовного пошуку європейця від часів Ренесансу.
Післяренесансна доба в Європі, включаючи такі етапи, як Реформація, Контрреформація та Просвітництво, була періодом кристалізації індивідуалізму, що визначався процесами соціально-економічного та морального розкріпачення особистості.
Байронізм став одним з найпослідовніших літературно-художніх виявів духовного пошуку європейця Нового часу, суть якого полягає в ствердженні індивідуальної волі й індивідуального поняття про етичне й прекрасне. Він явив собою найбільш радикальний варіант романтичної відмови від ідейно-художньої конвенціональності як античної, так і біблійно-християнської літературних традицій.
Байронізм став найбільш послідовним літературно-митецьким виявом людиноцентризму Нового часу, свідченням небувалого психологічного ускладнення внутрішнього життя індивідуальності, яка опинилася віч-на-віч з вирішенням основних екзистенційних проблем людини на тлі відвертої кризи або руйнації традиційної аксіології. Амплітуда від богоборства до богошукання, від ескапізму до участі в радикальних національно-політичних рухах сучасності, від епатуючого аморалізму до пошуку непорушних духовних цінностей становить характерний алгоритм байронічного героя”.
Байрон поетизує безмежну самотність непересічної, нонконформістської особистості, доходячи до сумнівів у традиційній біблійній картині світу й концепції Доброго Бога або й заперечення Божої доброти (образи типу Каїна або Манфреда). Все, що зв'язувало людину у її прагненні до щастя, в очах поета не могло претендувати на моральність.
Так само не задовольняли його й традиційні стереотипи героїчного, які застосовувалися в його часи до постатей типу Наполеона. Ці обставини визначили певну психологічну напруженість романтичних характерів у Байрона, які у своєму протистоянні стереотипам потенційно знаходяться на грані переростання у характери діалектично складні.
Водночас безмежний індивідуалізм байронічної людини” залишав достатньо простору для вільної абсорбації як певних релігійних або філософських концепцій, так і актуальних суспільно-політичних ідей і навіть колективного національно-фольклорного досвіду, що виводило митця за межi традиційної елітарності й відкривало простори нового духовного самовизначення.
Усе це спричинилося до тріумфу романтичного методу, створення нових жанрів в першу чергу, ліро-епічної байронічної поеми, яка стала органічним річищем самовияву творчої індивідуальності нового типу. В ліро-епічній структурі, канонізованій романтиками, знято було традиційні протиріччя між громадським та особистим, вона давала змогу для підкреслено експресивного самовияву митця й гострого трактування проблем сучасності, що й забезпечило цій жанровій структурі величезний успіх. Провідним жанром поруч з ліричним віршем стає саме байронічна поема, у якій на багатому історико-фольклорному українському матеріалі Шевченко розвинув містеріальне” начало, в контексті національної історії зробив центром уваги екзистенціальні проблеми особистості. Саме зазначена містеріальність зумовлює гіперболізацію певних акцентів в зображенні таких аспектів теми, як насильства та кровопролиття, що є частиною історії. Стихія бунту виступає як трагічна колізія очищення й визволення, й права окремої особистості тут невід'ємні від долі краю.
Байронізм було своєрідно адаптовано у Польщі і Росії, яка особливо потерпала від суспільно-політичного й духовного закріпачення більше, ніж інші країни Європи. Російська рецепція байронізму характеризується акцентацією бунтарських мотивів; набуває тотального характеру заперечення панiвних релігії й суспільного ладу, традиційної християнської етики.
Український літератор в силу існуючої ситуації був якимось чином детермінований цією призмою сприйняття байронічної традиції. Сказане стосується в першу чергу творчості Шевченка, який об'єктивно виступив як головний реципієнт байронічної літературної традиції, хоча безпосереднього впливу поезії Байрона тут не спостерігається. Шевченко поставився до спадщини Байрона досить відчужено, зокрема через художню умовність, неконкретність байронічного заперечення дійсності”. Але якщо розуміти в даному випадку байронізм не як явище контактного впливу, а як великий комплекс ідейно-естетичних проблем, що сприймалися і вирішувалися українським митцем як знамення часу”, проблема Байрон і Шевченко” набуває більш широкого масштабу.
При цьому Шевченко знаходить власні ідейно-художні вирішення, вільно інтерпретуючи байронічний канон” і виявляючи повну незалежність від традицій російської поетичної інтерпретації цього канону.
Зокрема, віддавши замолоду щедру данину як богоборчим настроям, так і ангажованій поезії, зрілий Шевченко вже цілком самостійно й оригінально вирішує гострі проблеми самостояння” людини в новому, сучасному світі, виходячи в першу чергу з національно-народних потреб та цінностей. Український поет відстоює Живого Бога, протиставляючи цей погляд традиційному церковному розумінню Божества як Саваофа, що не лише любить й оберігає, а й карає та мститься. Шевченко стає виразником народного ставлення до істин Євангелія, до постатей Христа й Марії, знаходячи й глибоко власний ракурс та інтонацію для виразу цієї концепції.
Можна впевнено твердити про перевагу в художньому світі Шевченка типологічних моментів, однорідних з відповідними моментами творчості Байрона, над явищами безпосереднього байронічного впливу”; безперечна глибока самостійність українського генія в осмисленні спадщини великого англійського романтика та достатню незалежність від її інтерпретацій в інших слов'янських літературах (російській і польській).
У поезії Шевченка бунтівна особистість”, яка здавна оспівувалася в будь-якій національній фольклорно-літературній традиції як епічне буйство” героя, отримує новий аксіологічний статус. У фольклорному світі й в архаїчній літературі від Гомера до християнського Середньовіччя герой-бунтівник звичайно зазнає поразки в своєму самоствердженні, бо розриває саме з природними” нормами буття. В Шевченковій творчості, як і у всьому європейському ж романтизмі, герой-бунтар репрезентує нонконформістський духовний стан суспільства епохи руйнації традиційних авторитетів, але бунтує він саме в ім'я повернення до цих природних” норм людського існування.
Жанровою основою творчості Шевченка стає канонізована Байроном ліро-епічна поема, характерні ознаки якої активно використовуються поетом. Помітне місце в українського митця займала й ліро-епічна балада, типологічно споріднена з баладами польських та російських представників романтизму.
Як людина й творча особистість, Шевченко був типовим романтичним бунтарем”, який, поза особисте відчуження від досвіду Байрона, став найсерйознішим і найпослідовнішим інтерпретатором того потужного ідейно-естетичного комплексу, який можна визначити як байронізм. При цьому характерна еволюція Кобзаря від богоборчо-революціонаристських мотивів до мотивів молитви та примирення соціальних та міжособистісних протиріч суспільства та світу власного я”.
Зводити все це до фундаменту української фольклорної основи не можна. Шевченко, при всій його органічній народності, був ще й найвидатнішим українським інтелігентом епохи, органічно пов'язаним зі споконвічними традиціями українського книжного слова, яке започаткувалося як християнська література Київської Русі, і діалог з цією традицією був не менш напруженим, ніж діалог Байрона з кальвінізмом.
Так само не варто трактувати байронізм як революціонізацію” літератури. Зокрема, механічне ототожнення стереотипів, які застосовувалися й до Байрона, і до Шевченка, ведуть до стабілізації упередженого, ідеологізованого погляду на поета, до невиправданої міфологізації, гальванізації успадкованих від радянських часів заяложених і фальшивих кліше (революційний романтик”, революційний демократ”, поет народної помсти” тощо).
Якщо для Байрона бунтарство було формою індивідуального самоствердження я”, то для Шевченка бунтарство є самопожертва особистості в ім'я народу та Батьківщини; його герой сповнений відповідальності за долю свого народу.
Ситуація поет і народ” позбавлена у Шевченка тої дихотомічності, розщепленості, якої вона набула у Байрона, що підносив трагічну самотність генія. Ця колізія у Шевченка виступає як ситуація катарсису, подолання екзистенціальної відокремленості індивідуального художнього світу від історичного або сучасного життя суспільства, особливо ж від його прийдешнього, яке стає у Шевченка одною з найбільш оптимістично трактованих поетичних тем.
Сенс буття для українського поета поетична творчість. Ця позиція сформована не без впливу байронізму, в якому духовна незалежність поета та його роль вождя й пророка вперше набувають повного романтичного вираження. Але Шевченко-поет водночас глибоко відчуває свою відповідальність перед Україною, завдяки чому творчість його набуває месіанського звучання. Тут відчувається й певна роль Міцкевича й інших слов'янських поетів (Пушкіна, Лермонтова, Рилєєва). Але чужий досвід неодмінно виступає лише як стимул власного поетичного пошуку, власних художніх відкрить Шевченка.
Шевченко у своєму переосмисленні спадщини байронізму як репрезентанта загальноєвропейських проблем започатковує велику літературу” України, яка ще не відбулася в належному масштабі через утискування української думки та слова упродовж останніх більше трьох століть, але нагальна потреба якої обґрунтовується сучасними дослідниками.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамович С. Біблія як форманта філологічної культури. К.: Видавничий центр КНТЕІ Чернівці: Рута, 2002. 230 с.
2. Абрамович С. Шевченкове наслідування Ісайї як художній вираз порубіжжя двох національних світів // Jews and Slavs. Volume 7. K.: Center for Slavic Languages and Literatures of the Hebrew University of Jerusalem The Institute of Jewish Studies [Kyiv]. 2000. C. 102-109.
3. Александров Н.Н. Лорд Байрон, его жизнь и литературная деятельность: Биографический очерк. СПб: Ю. Н. Эрлих, 1904. 96 с.
4. Алексєєв І.С. До біографії Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. К.: Дніпро, 1982. С. 247-248.
5. Алексеев М.П. Байрон и фольклор // Алексеев М.П. Из истории английской литературы. М. Л.: ГИХЛ, 1960. С. 304-346.
6. Алексеев М.П. Байрон и английская литература // Алексеев М.П. Из истории английской литературы. М. Л.: ГИХЛ, 1960. С. 347-390.
7. Алексеев М.П. Чарлз Роберт Метьюрин и русская литература // От романтизма к реализму. Л.: Наука, 1978. С. 3-55.
8. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ ХХ ст. Чернівці: Рута, 1996. 208 с.
9. Архипова Л. Од Бога і голос той...” Релігія у творчості Кобзаря // Людина і світ. 1994. № 3. С. 2-5.
10. Афанасьєв-Чужбинський О.С. Спомини про Т. Г. Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. К.: Дніпро, 1982. С. 87-107.
11. Байрон Д. Г. Дон Жуан. К.: Дніпро, 1985. 543 с.
12. Байрон Д. Г. Трагедії. К. : Держлітвидав України, 1939. 336 с.
13. Байрон Д. Г. Письма. Дневники. М.: Изд-во АН СРСР, 1963. 440 с.
14. Байрон Д.Г. Собр соч.: В 4 т. М.: Художественная литература, 1981.
15. Bainbridge S. Napoleon and English Romantycism. Cambridge: Cambridge Universiny Press, 1995. ISBN 0 521 473365.
16. Барабаш Ю. Підтексти петербурзького тексту” (Гоголь і Шевченко ) // Слово і час. 2001. № 3. С. 31-41.
17. Барабаш Ю. Поема-містерія Тараса Шевченка Великий льох” // Дивослово. 2001. № 5. С. 3-6.
18. Барка В. Кобзар і Біблія // Слово і час. 1993. № 7. С. 5-6.
19. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
20. Бент М. Течения или этапы? Еще раз о единстве романтизма //Вопросы литературы. 1990. № 8. С. 218-231.
21. Бережная Н.И. Проблема веры и знания в творчестве Дж. Г.Байрона // Вісник Запорізького державного університету. 2001. № 3. С. 23-27.
22. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. Л.: Художественная литература, 1973. 568 с.
23. Библейская энциклопедия [арх. Никифора]. М.: Терра, 1990. 902 с.
24. Бичко А.К. Соціальний зміст жіночих образів у поезії Шевченка // Проблеми філософії. Вип. 94. З історії філософії в Україні. 1992. С. 94-100.
25. Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 438 с.
26. Благой Д. От Евгения Онегина” к Герою нашого времени” (К вопросу о художественном методе Лермонтова) // Проблемы романтизма. М.: Искусство, 1967. С. 232-292.
27. Бовсунівська Т.В. Тема мовчазного пророка в українському романтизмі // Дивослово. 1997. № 3. С. 3-8.
28. Бовсунівська Т.В Феномен українського романтизму. К.: Київський ін-т Слов’янський ун-т”, 1997. Ч. І. 109 с.
29. Бойко Ю. Шевченко в західноєвропейському письменстві // Вибрані праці. К.: Медекол, 1992. 380 с.
30. Бойко Ю. Поема - містерія Тараса Шевченка Великий льох” // Дивослово. 2001. № 5. С. 3-6.
31. Бойко Ю. Шевченко у своїй практичній революційній діяльності //Українська мова і література в школі. 1993. № 3. С. 45-53.
32. Бойчук Б. Проясень // Сучасність. 1970. № 12. С. 87-90.
33. Борецький М. Класицизм і його різновиди // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. 1998. № 12. С. 46-47.
34. Борецький М. Романтизм: матеріали до вивчення теоретичних тем // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. 1999. № 10. С. 55-58.
35. Бородін В. Над текстами Шевченка. К.: Наукова думка, 1994. с.
36. Вассіян Ю. Земля міт українського життя. Назад до Шевченка // Українська мова і література в школі. 1993. № 3. С. 25-31.
37. Вейман Р. История литературы и мифология. М.: Прогресс, 1975. 344 с.
38. Wilkes J. Lord Byron and Madame de Stäl: Born for opposition. London: Ashgate, 1999. ISBN 1 840114699 0.
39. Волков И.Ф. Основные проблемы изучения романтизма // К истории русского романтизма. М.: Наука, 1973. С. 5-38.
40. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. К.: Юніверс, 2001. 283 с.
41. Гачев Г. Национальные образы мира. М.: Сов. писатель, 1988. 448 с.
42. Гачев Г. Образ в русской художественной культуре. М.: Искусство, 1981. 246 с.
43. Гачев Г. Развитие образного сознания в литературе // Теория литературы. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 186-312.
44. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 470 с.
45. Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. К.: Часопис «Критика», 1998. 206 с.
46. Грабович Г. У пошуках великої літератури. К.: [Інститут української археографії АН України], 1993. 53 с.
47. Грушевський М. Історія України. К. Львів, 1913. 524 с.
48. Гузар І. Україна в орбіті європейської мислі. Торонто Львів, 1995. 174 с.
49. Гуменюк В. Гомони й відгомони історії. (До проблеми: Т.Шевченко й А.Міцкевич) // Слово і час. 1999. № 2. С. 19-21.
50. Гусев В. Концепция романтизма в статьях А.А.Блока // Литературные направления и стили. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 390 с.
51. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. М.: Русский язык, 1999. Т.1. 698 с.
52. Данилевский Р.Ю. Молодая Германия” и русская литература. Л.: Наука, 1969. 167 с.
53. Делабарт Ф.Г. Литературное движение на Западе в первой трети ХІХ ст. М.: Типо-лит т-во И. Н. Кушнерева и К. 1914. 245 с.
54. Дзира Я. Міцкевич і Шевченко: їхній погляд на Петербург // Літературна Україна. 2000. 9 березня. С. 5.
55. Дзюба І. У всякого своя доля: Епізод із стосунків Шевченка зі слов'янофілами. К. : Рад. письменник, 1989. 371 с.
56. Дзюба І. Довіку насущний // Дивослово. 1996. № 3. С. 3-8.
57. Дзюба І. Тарас Шевченко і Віктор Гюго // Дивослово. 1997. №7. С. 2-7.
58. Дзюба І. Універсальні мотиви в Шевченковій поезії // Сучасність. 1996. № 11. С. 103-118.
59. Дзюба І. Шевченко і Шіллер: візія ідеального стану суспільства // Дзюба І. Між культурою і політикою. К.: Сфера, 1998. С. 256-268.
60. Дмитриев А.С. Проблемы иенского романтизма. М.: Изд-во МГУ, 1975. 264 с.
61. Днепров В. Черты романа ХХ века. М. Л.: Сов. писатель, 1965. 548 с.
62. Домашовець В. Псалми Давидові в поетичних творах Шевченка // Дивослово. 1997. № 3. С. 9-13.
63. Донцов Д. Шевченко і Драгоманов // Українська мова і література в школі. 1993. № 3. С. 19-24.
64. Дубашинский И.А. Джордж Гордон Байрон. М.: Просвещение, 1985. 144 с.
65. Дьяконова Н.Я. Английский романтизм. Проблемы эстетики. М.: Наука, 1978. 208 с.
66. Дьяконова Н.Я. Лирическая поэзия Байрона. М.: Наука, 1975. 168 с.
67. Элиаде М. Миф о вечном возвращении. СПб: Алетейя, 1998. 250 с.
68. Еліаде М. Мефістофель і андрогін. К.: Вид-во С.Павличко «Основи», 2001. 592 с.
69. Эйхенбаум Б.М. О поэзии. Л.: Наука, 1969. 552 с.
70. Эйхенбаум Б. М. О литературе. М. : Сов. писатель. 1987. 544 с.
71. Есаулов Н.Н. К вопросу о генезисе английского романтизма (просветительские традиции и поэзия романтиков) // Традиции и новаторство немецкого и английского романтизма конца XVIII нач. XIX вв.: Межвуз. сб. науч. тр. Владимир: ГПИ, 1986. 146 с.
72. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Feminа, 1995. 686 с.
73.Жегалов Н.Н. Движение к реализму // Русский и западноевропейский классицизм: Проза. М.: Наука, 1982. С. 342-371.
74. Жирмунский В.М. Байрон и Пушкин. Л.: Наука, 1978. 423 с.
75. Жирмунский В.М. Из истории западноевропейских литератур. Л.: Наука, 1981. 303 с.
76. Жулинський М. Тарас Шевченко: діалог із Богом за Україну // Літературна Україна. 2000. 9 березня. С. 3.
77. Жулинський М. На вічному шляху до Шевченка // Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у 12 т. Т.1. Поезія 1837 1847. К.: Наукова думка. 2001. С. 9-70.
78. Заборов П. Р. Вольтер в России конца XVIII начала XIX века // От классицизма к романтизму. Л.: Наука, 1970. С. 63-194.
79. Забужко О. Шевченків міф України. К.: Абріс, 1997. 144 с.
80. Зайцев П. Фрагмент спогадів шевченкознавця // Українська мова і література в школі. 1993. № 3. С. 38-41.
81. Затонський Д. Що таке романтизм? // Слово і час. 1998. № 4. С. 70-74.
82. Звиняцковский В. Николай Гоголь. Тайны национальной души. К.: Наукова думка, 1994. 542 с.
83. Зеров М. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т.2. 601 с.
84. Зубов А. Русская православная церковь в посттоталитарном пространстве // Континент 85. Москва Париж, 1996. С. 243-260.
85. Івакін Ю. Поетика Шевченка // Шевченкознавство: Підсумки й проблеми. К.: Наукова думка, 1975. С. 383-427.
86. Иванов В. Байронизм как событие в жизни русского духа // Иванов В. Родное и вселенское. М., 1994. С. 269-272.
87. Ігнатенко М. Алюзія у словесній творчості Тараса Шевченка // Дивослово. 1999. № 2. С. 4-8.
88. Иисус Христос в документах истории. СПб: Алетейя, 2001. 541 с.
89. Іларіон, митрополит [Огієнко І.]. Дохристиянські вірування українського народу. К.: Обереги, 1992. 424 с.
90. История романтизма в русской литературе. Вып. I. Возникновение и утверждение романтизма в русск. л-ре (1790-1825). М.: Наука, 1979. 312 с.
91. Камю А. Бунтующий человек. М.: Политиздат, 1990. 414 с.
92. Качуровський І. Про деякі перегуки Шевченка зі світовим письменством // Дивослово. 1996. № 12. С. 9-12.
93. Китова С. Про дантове і шевченкове пекло // Тарас Шевченко і європейська культура: Збірник праць Міжнародної 33-ї наукової шевченківської конференції [20 22 квітня 1999 року]. Київ Черкаси. Черкаси: Брама, 2000. С. 288-296.
94. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. К.: Освіта, 1998. 238 с.
95. Клочек Г. До істинного Тараса Шевченка // Літературна Україна. 2001. 17 травня. С. 3.
96. Козар Л. Балада Тараса Шевченка «Лілея» (проблема літературної трансформації народнопоетичного образу лілеї) // Дивослово. 1996. № 12. С. 50-52.
97. Колесса О. Шевченко і Міцкевич. Про значінє впливу Міцкевича в розвою поетичної творчості та в генезі поодиноких поем Шевченка (порівнуюча студія). Львів: Накладом Наукового Товариства імени Шевченка, 1894. 116 с.
98. Колесса Ф. Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка. Львів Київ,Українська Могилянсько-Мазепинська Академія Наук, 1939. 170 с.
99. Коломієць Л. Україна як цілість: синтез національно-державних та етико-релігійних ідей в творчості Шевченка // Вісник АН України. 1993. № 3. С. 48-53.
100. Комаринець Т. Ідейно-естетичні основи українського романтизму. Львів: Вища школа, 1983. 224 с.
101. Кониський О.Я. Спогади Ф. І. Черненка про зустріч з Т. Г. Шевченком у Петербурзі // Спогади про Тараса Шевченка. К.: Дніпро, 1982. С. 368-370.
102. Костельник Г. Шевченко з релігійно-етичного становища. Львів: Накладом Ниви”. З друкарні Ставропігійського” Інститута, 1910. 32 с.
103. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. К.: Радянський письменник, 1990. 272 с.
104. Кудлей О.П. Каїн” Байрона як ситуація екзистенціального відчуження // Освітньо-виховний та професійний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи ХХІ ст. Матеріали наукової конференції. Чернівці, 2001. С. 92-95.
105. Кудлей О.П. Концепція героїчного в художньому світі Т. Шевченка // Науковий вісник Чернівецького національного університету. В. 140. Слов’янська філологія, 2002. С. 89-98.
106. Кудлей О.П. Національно-християнські джерела творчості Т.Г.Шевченка // Матеріали наукової конференції Шевченко і українська культура ХХІ ст.” Кам'янець-Подільський, 2000. С. 19-22.
107. Кудлей О.П. Поет і народ як ситуація катарсису в концепції Тараса Шевченка // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. В. 6. Філологічні науки, 2002 С. 120-127.
108. Кудлей О.П. Религиозное чувство и его модификация в творчестве Пушкина и Шевченко // Науковий вісник Чернівецького національного університету. В. 61. Слов'янська філологія, 1999. С. 21-26.
109. Кудлей О. П. Философская драма Байрона Манфред” в религиозно-нравственном аспекте крушения романтического индивидуализма // Науковий вісник Чернівецького національного університету. В. 81. Слов'янська філологія, 1999. С. 61-66.
110. Курбатов Г.Л., Фролов Э.Д., Фроянов И.Я. Християнство. Античность. Византия. Древняя Русь. Л.: Лениздат, 1988. 333 с.
111. Курилов А.С. Освоение нових художественных форм // Русский и западноевропейский класицизм: Проза. М.: Наука, 1982. С. 177-183.
112. Лебедев Е. Философская мысль писателей эпохи классицизма // Русский и западноевропейский классицизм: Проза. М.: Наука, 1982. С. 138-176.
113. Левин Ю.Д. Прижизненная слава Вальтера Скотта в России // Эпоха романтизма. Из истории международных связей русской литературы. Л.: Наука, 1975. С. 5-68.
114. Линтон Р. Культурные основания личности // Культурология 2000 4. Дайджест. Приоритетные направления фундаментальных исследований. М.: РАН. ИНИОН. [Центр гуманитарных научно-информационных исследований. Отд. культурологии], 2000. С. 6-22.
115. Литературные манифесты западноевропейских романтиков. М.: Изд-во МГУ, 1980. 638 с.
116. Ліскевич-Карпа М.Р. Естетичні та філософські засади романтизму // Зарубіжна література в навчальних закладах. 2001. № 1. С. 32-33.
117. Лихачев Д.С. Будущее литературы как предмет изучения // Новый мир. 1969. № 9. С. 167-184.
118. Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. К.: Час, 1