Особливості сприйняття творчості М. В. ГОГОЛя В ІРАНІ : Особенности восприятия творчества М. В. ГОГОЛя В ИРАНЕ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

МОТАМЕД ПУНЕ

УДК 82.091 (55) Гоголь

Особливості сприйняття творчості М. В. ГОГОЛя В ІРАНІ

10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор
Андрущенко Олена Анатоліївна

Харків
2007

ЗМІСТ

Вступ .. с. 3
Розділ І. Історія вивчення проблеми ... с. 9
1.1. Рецепція російської літератури в Ірані . с. 9
1.2. Переклад творів М.В. Гоголя перською мовою та їх розповсюдження в Ірані .. с. 20
Висновки до І розділу с. 29
Розділ ІІ. Твори М.В. Гоголя в перських перекладах. с. 31
2.1. Особливості перекладу перською мовою «Вечеров на хуторе близ Диканьки» та «Миргорода» . c. 34
2.2. Повісті М.В. Гоголя 1853 1842 рр. у перських перекладах... с. 54
2.3. «Мертвые души» у перекладі Ф. Маджлесі . с. 75
2.4. Драматургія М.В. Гоголя в Ірані с. 81
2.5. Національна перська адаптація творів Гоголя в Ірані . с. 89
Висновки до ІI розділу... с. 98
Розділ ІІІ. М. В. Гоголь в іранській критиці, літературознавстві та естетичній думці . с. 101
Висновки до ІІІ розділу . с. 149
Висновки с. 152
Список використаної літератури .. с. 160

ВСТУП

Актуальність теми. Рецепція російської літератури в Ірані має свою історію. Незважаючи на численні політичні ускладнення між країнами, дві культури взаємозбагачувалися впродовж століть. Російсько-перські економічні та культурні зв’язки пожвавилися в ХІХ ст., проте письмових свідчень про сприйняття російської літератури тієї доби літературою перською не збереглося. Відомо лише те, що ім’я Пушкіна було знайоме перському поетові Фазил-хану Шайда, який входив до складу місії у Росію у 1829 р. у зв’язку із вбивством О. С. Грибоєдова. Фазил-хан Шайда мав намір познайомитися з російським поетом [94, с. 228].
Відомості про твори російських письменників доходили до Персії в основному двома шляхами: через Європу і Закавказзя. Російську класику в перекладах західноєвропейськими мовами привозили в Персію люди, які отримували освіту в Європі, або ті, що займалися там комерцією. Широкі культурні та економічні зв’язки між Персією та Закавказзям, спорідненість мов сприяли розповсюдженню відомостей про російську культуру цим шляхом [56, с. 111]. Перська література плідно впливала і на розвиток російської, але цей бік російсько-перських взаємозв’язків наразі добре вивчений [3, 8, 13, 42, 55, 66, 88].
Справжнім початком творчої рецепції російської літератури в Ірані слід вважати ХХ сторіччя. Перші переклади творів російської класичної літератури перською мовою припадають на початок сторіччя, коли з’явилися переклади творів «Горе от ума» О. С. Грибоєдова (1900) [187], оповідання Л. М. Толстого (1907) [133], «Ревизор» М. В. Гоголя (1912) [196]. Розквіт друкарської справи в Ірані, що припав лише на 40-і рр. ХХ ст., а також становлення демократичних рухів [56, с. 111] сприяли більш широкому розповсюдженню творів російської літератури. Низка сучасних робіт про іранських літераторів М.-А. Джамальзаде [114] та Б. Алаві [105] наводить цінні відомості про те, як зростав інтерес до російської літератури на початку 1940-х рр. Упродовж цих років в Ірані набував сили лівий рух. Багато письменників, які присвятили своє життя поетичній творчості, відчували невдоволеність тим, які можливості надавала поезія для відтворення складних і часом драматичних подій дійсності. Вони все частіше зверталися до прози, публіцистики, а також до досвіду зарубіжних літератур, зокрема, російської.
Звичайно, із кола російських письменників, критиків, публіцистів, які приваблювали в ті роки іранських літераторів, обиралися для перекладу і популяризації твори революційно-демократичного напряму: статті В. Бєлінського, потім А. Луначарського, І. Еренбурга. З метою ознайомлення читачів із російською літературою активно діяв літературний огляд «Книга тижня» [56, с. 113], а також часопис лівого напряму «Нова звістка», який постійно друкував переклади творів російських письменників. Публікувалися окремі видання перекладів, інколи вони супроводжувалися вступними нотатками та пояснювальними коментарями.
Піднесення інтересу до російської літератури в Ірані припадає на середину ХХ ст., коли перською мовою були перекладені твори Пушкіна, Крилова, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Л. Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Чехова, Горького, Шолохова. У 1954 р. побачила світ невелика брошура «Гоголь. Літературна біографія», підготовлена у вигляді методичних рекомендацій [154], у 1956 р. її текст увійшов до складу підручника. Навчальний посібник для університетів «Російська література», який подавав відомості про її розвиток і найважливіших персон, виданий у 1957 р. [156]. Зазначимо, що ці навчальні видання перською мовою надруковані у Москві.
Із російською літературою читачів знайомили також статті, що друкувалися у періодичних виданнях. На 1960-і рр. припадає щонайбільша кількість перекладів із французької, англійської, російської мов на перську мову. Зараз спостерігається підвищена увага іранських перекладачів, літераторів і читачів до творчості поетів «срібного віку», а також М. Булгакова, В. Набокова, Б. Пастернака, М. Шолохова, О. Солженіцина, Й. Бродського.
Рецепція Гоголя невід’ємна частина сприйняття російської літератури в Ірані і займає важливе місце в цьому процесі. Гоголь належить до тієї групи письменників, твори яких найчастіше перекладаються, йому присвячена велика кількість оригінальних і перекладних статей, його спадщина занесена до навчального курсу, що його слухають студенти Тегеранського університету [103, с. 7], кафедра російської мови і літератури якого є однією із найстаріших кафедр у цьому навчальному закладі, заснованому в 1934 р. [103, с. 7]. Переклади творів Гоголя, надруковані на початку ХХ ст., не тільки знайомили іранських читачів із яскравою сторінкою російської класики, а також стимулювали, водночас із творами Чехова, становлення і розвиток жанру «короткого» оповідання в іранській літературі.
Незважаючи на велике значення, яке творча і теоретична рецепція Гоголя має для розвитку російсько-іранських літературних контактів і взаємозв’язків, донині немає праці, яка б дала більш-менш повне розв’язання цієї проблеми. У працях українських вчених-літературознавців Л. В. Грицик [31], І. Я. Заславського [45], В. Д. Затонського [46, 47], О. В. Кеби [51], О.М.Конончук [58], Д. С. Наливайко [77, 78, 79], А. Є. Нямцу [83 90], Н. П. Лебеденко [62], Т. С. Шевчук [62], а також зарубіжних дослідників М. Алексєєва [3], І. Брагінського [13], В. Жирмунського [42, 43, 44], А. Діма [36], Д. Дюришина [39], Х. Когорли [55], Д. Комісарова [56, 57], М. Конрада [59], М. Цвєткова [99], М. Шнейдера [101] закладені теоретичні засади і подані широкі можливості порівняльного вивчення літератур, а в дослідженнях Ю. Левіна [63, 64], А. Лейтеса [65], Н. Лобикова [66], Є. Еткінда [102] реалізовані плідні підходи до вивчення творчої рецепції в перекладах російською мовою, які ми врахували під час роботи над дисертацією. Втім у жодному з існуючих досліджень проблема рецепції Гоголя в Ірані не висувалась і не розв’язувалась різнобічно і повноцінно.
Між іншим сприйняття творчості Гоголя в інонаціональній культурі дозволяє дійти висновків щодо того, які з досягнень класики є універсальними та доступними для розуміння іншою культурною ментальністю. Трагедія «маленької» людини, опора на національний фольклор, типологічно близький до іранського, сатиричне зображення дійсності, духовні пошуки письменника стали надбанням іранської літератури. Засвоюючи найважливіші досягнення Гоголя, перекладачі, літератори, літературознавці та історики літератури пристосовували їх до власної культурної ментальності, іранська література значно збагачувала свій досвід у галузі тематики та жанрів. Хоча в Ірані й не існує власних «Мертвых душ» і перського «Ревизора», вивчаючи різні види рецепції гоголівської творчості в Ірані, ми отримуємо додаткові можливості для розуміння найважливіших особливостей російсько-іранських літературних контактів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконане в рамках реалізації планів науково-дослідницької роботи кафедри російської і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб виявити своєрідність рецепції творчості Гоголя в Ірані.
Відповідно до поставленої мети в дисертації розв’язуються наступні завдання:
встановити ступінь вивчення проблеми в українській і закордонній компаративістиці;
виявити особливості розповсюдження творів Гоголя в Ірані;
з’ясувати основні принципи творчої рецепції Гоголя в перекладах перською мовою;
визначити особливості перської національної адаптації творів Гоголя;
дати всебічну характеристику теоретичної рецепції Гоголя в працях іранських літературознавців та істориків літератури;
показати місце і роль Гоголя в естетичному дискурсі іранської культури ХХ ст.
Предмет дослідження: творча і теоретична рецепція Гоголя в перській літературі.
Об’єкт дослідження: переклади творів Гоголя перською мовою, виконані Г. Агасі [192], Р. Азарахші [190], М. Асімом [191], М. Данешвар [201], Х. Дейхімі [202, 203], А. Насірі [213], К. Сімоньяном [205], Ф. Маджлесі [211], М. Мохаррером Хомамі [212], К. Тагаї [197], М. Фарзане [209] та Ф. Шафайї [206, 207], а також праці літературознавців та істориків перської літератури ХХ ст., а саме: Р. Азарахші [106, 107], М. Асіма [109, 110], К. Афрухте [112, 113], М. Дагігі [141, 142], Дж. Данайї [150, 151], М. Данешвара [153], Х. Дейхімі [143, 144, 145, 146, 147, 148, 149], Ш. Зарандара [160], А. Косарі [184, 185, 186], Дж. Мірсадегі [221], А. Пурі [130], С. Сахамі [165], М. Соуджі [164], К. Сімоньяна [166], Ф. Тахері [173], П. Фарохзада [178], Ф. Шафайї [167, 168], А. Шекібапура [169, 170].
Методологія дослідження базується на поєднанні порівняльного, описового, генетичного й типологічного методів. У дисертації використовуються загальнотеоретичні висновки вітчизняної й закордонної компаративістики.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що у ньому вперше здійснений цілісний аналіз художньо-естетичної і теоретичної рецепції творчості Гоголя в перській літературі ХХ ст. Вперше зібрані, систематизовані й осмислені відомості про переклади творів письменника перською мовою і їх національну адаптацію, про їх розповсюдження в Ірані, подано цілісну характеристику творчої рецепції його спадщини, визначено специфіку усвідомлення конкретних творів та образів Гоголя, проаналізовано маловідомі праці іранських літераторів, присвячені письменникові, у науковий обіг введено рідкісні переклади творів Гоголя перською мовою; значно уточнено відомості про ірансько-російські літературні контакти та взаємозв’язки у ХХ столітті.
Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати можуть бути використані під час підготовки досліджень з історії ірансько-російських літературних взаємозв’язків, а також у викладанні історико-літературних курсів у вищих навчальних закладах, при підготовці спецкурсів і спецсемінарів, присвячених сприйняттю творчості Гоголя іноземними національними літературами, а також під час написання магістерських робіт.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Матеріали дисертаційної роботи знайшли відбиття в доповідях на Міжнародних читаннях молодих учених пам’яті Л.Я. Лівшиця (Харків, 2005, 2006, 2007, 2008), на Міжнародній науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2005, 2006, 2007), на ІІІ Міжнародній конференції, присвяченій Європейському Дню Мов (Луганськ, 2006), на Четвертих мистецтвознавчих читаннях «Драма, вистава, глядач» (Харків, 2006).
Робота в повному обсязі обговорювалася на засіданні кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Основні положення дисертації відображено у восьми публікаціях, три з яких надруковано у наукових фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Література Ірану, яка має багатовікову художню практику і визначні досягнення, завдячуючи яким вона справедливо посідає важливе місце серед світових літератур, активно сприймає досвід інших національних літератур, бере участь у процесі міжлітературних контактів і взаємозв’язків. Російська література належить до тих, чиї досягнення у ХХ сторіччі стали частиною цієї національної культури через складний і суперечливий процес її сприйняття, переробки і адаптації. Іранська література затребувала і творчо сприйняла саме ті зразки російської літератури, які відповідали ідеологічним та естетичним запитам на певних етапах її розвитку.
Творчість М.В. Гоголя належить до тих зразків інонаціональної літератури, які впродовж майже сторіччя відповідали різноманітним запитам іранської культури. На початку ХХ ст. інтерес до російського письменника пов’язується з пожвавленням російсько-перських політичних і економічних відносин, проте не відповідав естетичним запитам культури Ірану. Тому перською мовою у 1912 р. були перекладені тільки дві п’єси письменника: «Ревизор», предмет зображення в якому відповідав соціальній практиці Ірану, а також «Игроки», які були для читача виключним і цікавим інонаціональним явищем.
Починаючи з 1940-х рр. рецепція творчості Гоголя відбувалася декількома шляхами.
Переклади його творів перською мовою, а також їхня національна адаптація це приклади творчої рецепції. Професійні перекладачі та іранські письменники обирали для перекладу твори відповідно до своїх особистих естетичних поглядів, смакових пристрастей, потреб розвитку власної національної культури і літератури.
Переклади творів Гоголя перською мовою і їхня національна адаптація є прикладами творчої рецепції, які зумовили творче переосмислення оригінального тексту, його незначну перебудову, у якій на перше місце висувались ті чи інші його особливості, зрозумілі і близькі як для самого перекладача, так і для його читача.
Перські перекладачі, літератори, спеціалісти з російської літератури переклали більшість гоголівських творів. У хронології перекладацької діяльності виявлено час, коли переклади не публікувались: із 1912 р. по 1950 р. Визначним фактом у перській літературі творчість Гоголя стала вже до 1950 р., коли були перекладені і опубліковані повісті письменника, комедії «Ревизор» і «Игроки», поема «Мертвые души». Кожне десятиріччя, аж до сьогодення, позначено виходом в світ декількох перекладів творів. За ступенем популярності в іранського читача Гоголь поступається лише Достоєвському, Чехову, Толстому і Тургенєву, творчість яких відома набагато ширше, повніше.
Аналіз перекладів засвідчує, що в середині ХХ ст. у зв’язку з особливостями суспільно-політичної ситуації перекладачі добирали для перекладу ті твори і висували на перший план ті аспекти, які дозволяли втілити алюзії на сучасну для перекладача іранську дійсність. Це були петербурзькі повісті письменника «Портрет», «Нос», двічі «Шинель», а також «Мертвые души». У цих творах перекладачі підсилювали соціологічний аспект, викривали несправедливість суспільного ладу, бездушний механізм державно-бюрократичного устрою.
М. Ферзане, Р. Азарахші та М. Асім, які дотримувалися подібних поглядів на суспільний устрій, дали відповідь на ідеологічний запит свого часу. Активний розвиток лівих поглядів у суспільстві, які визнавала, перш за все, інтелігенція Ірану, спонукала у спадщині інонаціонального письменника шукати матеріал, який був би авторитетним у країні-носійниці відповідної ідеології, і пристосовувати його до власного національного ґрунту.
Такий підхід до тексту оригіналу зумовив деякі втрати при перекладі. Вони також були пов’язані з формою мови, якою користувався перекладач: архаїчна, насичена метафорами, ускладнювала сприймання тексту і збільшувала дистанцію між ним і читачем. Більш сучасна форма мови відкривала можливості для його творчого переосмислювання.
За ступенем точності всі наявні переклади охарактеризовані як переклади-переповідання, переклади-перекази, змістові переклади і точні. До розряду точних належать переклади, які виконали Ф. Шафайї, Х. Дейхімі, А. Насирі, Ф. Маджлесі та К. Афрухте; до змістових М. Мохаррера Хомамі, М. Данешвар, М. Асіма, А. Оміда. Найсучасніший переклад Х. Дейхімі також кваліфікується як переклад змістовий. Переклади-переповідання виконані К. Симоньяном і М. Фарзане, до розряду перекладів-переказів належать переклади Р. Азарахші, М. Фарзане. Переклади Г. Агасі та К. Тагірі ми віднесли до такої форми творчої рецепції, як національна адаптація.
Найвидатніші перекладачі творів Гоголя перською мовою, М. Данешвар та Х. Дейхімі, виконали більшість існуючих перекладів; вони ж є і авторами спеціальних досліджень про письменника. Переклади М. Данешвар це результат творчої діяльності видатної й оригінальної письменниці, знавця і любителя російської літератури, яка добре відчувала світ Гоголя, вправно і точно передавала його художні особливості, була тонким психологом і добре володіла своєю мовою. Її переклади це якісні змістові переклади, у яких поєднується адекватне передавання змісту твору з високою художністю.
Х. Дейхімі найвизначніший іранський спеціаліст з російської літератури, виступає як професійний перекладач, який лише на межі ХХ ХХІ ст. виявив при перекладі свій художній талант. Х. Дейхімі автор точних перекладів, у яких виявляється прагнення перекладача якомога повніше передати своєю мовою текст оригіналу, однак це нерідко відбивалося на художніх якостях перекладеного тексту. Лише в перекладі 2003 р. Х. Дейхімі зумів використати переваги точного перекладу для створення високохудожнього і цікавого твору, який передавав не тільки слово, але й дух оригіналу.
Переклади відобразили ментальні культурні особливості перекладачів. Вони виявились, перш за все, у замінах, які робили перекладачі при передачі не властивих або не прийнятних для Ірану форм поведінки, мовних особливостей, вчинків, елементів обряду і традицій. Спільним для всіх перекладів, виконаних в Ірані, є прагнення внести до тексту елементи національної усної народної творчості, прислів’я, приказки і фразеологізми, насичити його прикметами перського національного побуту, традицій. Спільні для перського і російського культурного світу реалії і уявлення, зазвичай, збережені без змін.
Окремою формою рецепції та її наступним за перекладом етапом є національна адаптація творів Гоголя, яка базується на творчому переосмислюванні і засвоюванні особливостей оригіналу, його сюжету і мотивів. На основі повістей Гоголя К. Тагаї та Г. Агасі створили твори, які написані на національному матеріалі і відтворюють національні типи, традиції, звичаї, побут і пейзаж.
За умови національної адаптації повістей Гоголя «Повесть о том, как поссорились Иван Иванович с Иваном Никифоровичем» і «Тарас Бульба» на перший план висуваються і підсилюються не національні, а універсальні, загальнозрозумілі для читачів будь-якої ментальності проблеми, представлені як національні.
Окрема форма рецепції Гоголя в Ірані його теоретичне осмислювання у вступних статтях до перекладів і в літературно-критичних дослідженнях. Особливості теоретичного осмислювання дозволяють визначити близькість окремих сторін творчості письменника до літературних, естетичних та ідеологічних уподобань критиків та істориків літератури, до суспільних запитів їхніх читачів, незважаючи на те, що вони осмислювали художні явища іншої культури й іншого сторіччя. Показовим також є їхнє відштовхування деяких елементів спадщини письменника, а саме, неприйняття його духовних і релігійно-містичних шукань. Навіть у сучасній монографії Х. Дейхімі «Выбранные места из переписки с друзьями» осмислюються як результат духовного занепаду і особиста поразка письменника.
Головна форма теоретичної рецепції Гоголя в Ірані передмови до перекладів, написані власноручно перекладачами, які пояснювали їхні погляди на особливості вихідного тексту. На відміну від перекладів, у яких соціологічний аспект проявляється чіткіш за все в 1950-і рр., у статтях він виявився в 1970-і рр., коли художня практика зробила крок далі. В перекладах відчувався інтерес до загальнолюдських проблем і гоголівської поетики, а статті гостріше реагували на події в суспільному житті Ірану. Упродовж передреволюційних років у працях про Гоголя містились алюзії на суспільно-політичні події, а в післяреволюційні роки вже відверто на перший план висувались антикріпосницькі та антисамодержавні аспекти творів.
Упродовж останніх тридцяти років іранські літературознавці і критики, оцінюючи спадщину російського письменника, пройшли шлях від вивчення його біографії і спроб за допомогою її фактів пояснити особливості творів, до розуміння самостійної цінності ідейно-художнього світу письменника, прагнення осмислювати своєрідність його поетики.
В іранському літературознавстві враховані досягнення науки про літературу на батьківщині письменника, а також європейський досвід його вивчення. Особливо важливим кроком на шляху повноцінного і всебічного вивчення творчості Гоголя в Ірані була праця Ф. Шафайї, у якій вперше особистість письменника вивчалась невідривно від його творчості, не приховувалась суперечливість позиції письменника і пояснювались її причини, а також визначалось місце його спадщини в історії світової літератури.
Упродовж 1990-х рр. гоголівська творчість вивчається у контексті розвитку жанру короткого оповідання (міні-оповідання), яке отримало в Ірані широке розповсюдження ще з початку ХХ ст. Гоголь розглядається в дослідженнях цього часу як засновник цього жанру у світовій літературі, творець зразка, услід за яким ідуть усі видатні автори міні-оповідань у світі.
Єдина узагальнююча монографія про письменника, яка написана Дейхімі, свідчить про те, що до 1990-х років Гоголь уже був одним із відомих письменників в Ірані. Незважаючи на компілятивний характер цього дослідження, його узагальнюючий характер дозволяє зробити висновок про серйозні досягнення, яких домоглося іранське літературознавство у вивченні творчості письменника. Якщо ранні статті були залежними від поглядів, які вважалися авторитетними в країні, до якої належав письменник, то у 1990-х рр. у наукових дослідженнях проявляється майже повна незалежність іранських учених від них. Свідченням того, що наукові дослідження, присвячені Гоголю, стали надбанням не тільки любителів літератури, є те, що його творчість включена в університетські програми з літератури і вивчається іранськими студентами гуманітарних факультетів. Оскільки в Ірані не вивчається світова історія, курс історії літератури виконує й завдання ознайомлення студентства і з літературою, і національною історією країни, мова якої вивчається.
Дослідження, присвячені Гоголю, стали складовою частиною вивчення російської літератури в цілому. У сучасному іранському літературознавстві сформована цілісна картина розвитку літературного процесу в Росії ХІХ ХХ ст., у якій засновниками національної літератури є Пушкін і його найближчий учень Гоголь, вершинами усвідомлюються Достоєвський, Тургенєв, Толстой і Чехов. Якщо до творчості Пушкіна зберігається науковий інтерес, то до спадщини Достоєвського, Тургенєва, Гоголя і Чехова виявляється інтерес живий, безпосередній, пов’язаний з усвідомленням російської літератури як світової, із спробами пов’язати сучасний розвиток світового літературного процесу з їхньою творчістю.
У сучасних дослідженнях творчість Гоголя також пов’язується з досягненнями російських символістів і ширше російського модернізму, виявляються взаємозв’язки між гоголівськими традиціями і творчістю М. Булгакова, Є. Замятіна та ін. Ім’я Гоголя з’являється і у зв’язку з аналізом сучасних тенденцій у світовій літературі, а саме, з аналізом творів і основних аспектів постмодернізму.
Спадщина Гоголя ввійшла в науковий і творчий світ іранських літераторів, критиків та істориків літератури. У статтях, спеціально не присвячених Гоголю, з його відкриттями порівнюють досягнення інших світових письменників. У процесі творчої рецепції виявилися дискусійні проблеми, дослідники полемізують між собою про належність творчості письменника до романтизму чи реалізму, а також намагаються знайти в його спадщині витоки творчості російських письменників ХХ сторіччя.
Вивчення особливостей рецепції М.В. Гоголя в Ірані дозволяє зробити і більш широке узагальнення, а також накреслити проблеми, які ще не вирішені в сучасних дослідженнях щодо порівняльного літературознавства. Рецепція Гоголя це частина рецепції великої російської літератури в нашій країні, яка розсувала межі національної культури, надавала можливості літературі перській брати участь у світовому процесі через літературні контакти і взаємодію. Цей процес, що уповільнювався у зв’язку з суспільно-політичними змінами в країні, ніколи повністю не переривався, і навіть у перед- і післяреволюційні роки, роки війни іранські літератори і критики відчували потребу у зверненні до художнього досвіду російської літератури для осмислювання складних суспільних, ідеологічних, культурних та естетичних проблем.
Російська література, а з нею і спадщина Гоголя, виявилися важливим фактором іранської культури, незважаючи на те, що при рецепції творів російської класики творчо переосмислювались, інколи трансформувались відповідно до завдань, які ставили перед собою автори перекладів чи адаптацій. Перекладачі і літературознавці переносили на іранський ґрунт частину духовного досвіду російської літератури, знайомили читачів із проблемами, які знаходили художнє вирішення у ній, і з’ясовувалось, що цей досвід є не вузько національним, специфічним, характерним для Росії ХІХ чи ХХ ст., але є універсальним, загальнолюдським.
Творчість М.В. Гоголя, як і інших російських письменників, давала відповідь на питання, які хвилювали не тільки російського, але й іранського читача: про цінність і сенс людського життя, про соціальну несправедливість, про єдність людини з її батьківщиною, народом, про необхідність на жорстокість часу відповідати гумором, про людське достоїнство, цінності традицій, легенд, роду, до якого належить людина, його родину, культуру. Важливим для іранського читача було питання про сутність та завдання мистецтва. Наше дослідження показало, що між слов’янською і перською культурами існують тісні внутрішні зв’язки, засновані на типологічно подібному ставленні до явищ природи, близьких архетипах, які ввійшли в тканину літературних творів, які відтворюють національну картину світу своїх народів. Окремою проблемою вважаємо вивчення відповідностей оригінальної художньої творчості перських прозаїків художнім досягненням Гоголя, але ця важлива тема потребує спеціального дослідження, є наступним етапом вивчення особливостей сприйняття його спадщини в Ірані.
У сучасному світі існують глибокі протиріччя між представниками відмінних культур, особливо східної і західної, що особливо загострилися останніми роками. На нашу думку, одним із завдань сучасного порівняльного літературознавства повинно стати вивчення європейсько-східних і східноєвропейських літературних контактів і взаємозв’язків, які можуть сприяти кращому взаєморозумінню між представниками відмінних, різних народів, культур, релігій, ментальностей.

СПИСОК використаної літератури

1. Агаева И. И. Лирическое начало повести Н. В. Гоголя «Тарас Бульба»: Лиро-эпический план // Уч. зап. Азерб. пед. ин-та языков. Язык и литература. Баку, 1970. С. 110 120.
2. Алексеев М. П. Мировое значение Гоголя // Гоголь в школе. М.; 1954. С. 126 154.
3. Алексеев М. П. Пушкин и Китай // Пушкин в странах зарубежного Востока. Сб. ст. М.: Наука, 1979. С. 55 92.
4. Баженов Н. Болезнь и смерть Гоголя (1902) // Юность. 1999. № 5. С. 74 84.
5. Бахтин М. М. К методологии литературоведения // Контекст. Литературно-критические исследования. М.: Наука, 1975. С. 203 212.
6. Бахтин М. М. Рабле и Гоголь: Искусство слова и народная смеховая культура // Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.; 1975. С. 484 495.
7. Белинский В. Г. Полн. собр. соч.: В 13 т. / Под ред. Н. Ф. Бельчикова и др. М.; 1953 1959.
8. Белкин Д. И. О роли авторских примечаний в «Подражаниях Корану» Пушкина // Русско-зарубежные литературные связи. Горький, 1971. С. 185 196.
9. Белоногова В. Ю. Выбранные места из мифов о Пушкине. Новгород: Деком, 2003. 120 с.
10. Белоногова В. Ю. Гоголь и Пушкин: к особенностям литературного процесса 30 40-х годов XIX века. Автореф. дис. ... канд. фил. наук. Коломна, 2002. 16 с.
11. Бердников П. Б. Исторические судьбы творческого наследия Гоголя // Бердников П. Б. Над страницами русской классики. М.: Наука, 1985. С. 40 56.
12. Білецький О. І. Зібрання праць: У 5-ти т. / Ред. кол. М. К. Гудзій та ін. К.: Наукова думка. Т.4. Російська література та російсько-українські літературні зв'язки / Упордн. та прим. О. О. Білявської. Ред. Н. Є. Крутікова. 679 с.
13. Брагинский И. С. Проблема западно-восточного синтеза. Пушкин. Заметки о пушкинском западно-восточном синтезе // Брагинский И. С. Проблемы востоковедения. М.: Наука, 1974. С. 312 332.
14. Брагинский И. С. Взаимосвязи литератур Востока и Запада. Сб. ст. / Отв. ред. И. С. Брагинский. М.: Изд. вост. лит., 1961. 251 с.
15. Вайскопф М. Птица тройка и колесница души: Платон и Гоголь // Н. В.Гоголь. Материалы и исследования. М., 1995. с. 99 117.
16. Вервес Г. Д. В інтернаціональних літературніх зв’язках: Питання контексту. 2-е вид., доп. К.: Дніпро, 1983. 383 с.
17. Веселовский А. Н. Историческая поэтика / Вступ. ст. И. К. Горского, сост. и ком. В. В.Мочаловой. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
18. Виноградов В. В. Язык Гоголя // Н. В. Гоголь. Материалы и исследования. М.; Л., 1951. Т. 2. С. 286 376.
19. Виноградов И. А. Гоголь Художник и мыслитель: христианские основы мировоззрения. М.: Наследие, 2000. 448 с.
20. Войтоловская Э. Л., Степанов А. Н. Н. В. Гоголь: Семинарий. Л.: Учпедгиз, 1962. 288 с.
21. Воропаев В. От чего умер Гоголь // Гоголезнавчі студії. Вип. 2. Гоголеведческие студии. Вип. 2. Ніжин, 1997. С. 3 9.
22. Воропаев В. Поздний Гоголь (1842 1852): новые аспекты изучения // Гоголезнавчі студії. Вип. 4. (Гоголеведческие студии. Вып. 4). Ніжин, 1999. С. 4 14.
23. Гижий В. Л. Типологічні відповідності української та англійської неоромантичної прози кінця XIX початку XX століття (Текстологія та поетика). Автореф. дис. ...канд. філол. наук. 10.01.05. Тернопіль: Тернопільській держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка, 1999. 16 с.
24. Гоголь Н. В. Духовная проза / Сост., вступ. ст., комментарии И. А. Виноградова, В. А. Воропаева. М.: Отчий дом, 2001. 567 с.
25. Гоголь Н. В. Соч.: В 7 т. / Под общ. ред С. И. Машинского и М. Б. Храпченко. М.: Худ. литература, 1977.
26. Гоголь и азербайджанская литература. Баку: АН АССР, 1952. 131 с.
27. Гоголь и литература народов Советского Союза. Ереван: ЕГУ, 1986. 404 с.
28. Гоголь и литература народов СССР. Нежин, 1984. 147 с.
29. Гоголь и современность. Творческое наследие писателя в движении эпох. I. Ред. кол. Г. В. Самоленко и др. К.: Вища школа, 1983. 150 с.
30. Гончаров С. А. Творчество Гоголя в религиозно-мистическом контексте: Монография. СПб.: Изд-во РГПУ им. А. И. Герцена, 1997. 340 с.
31. Грицик Л. В. Основні види і форми україно-східних літературних взаємин початку ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія українознавство. Вип. 2. К., 1997. С. 154 165.
32. Губарев И. М. Петербургские повести Гоголя. Ростов-на-Дону: Кн. Изд-во, 1968. 157 с.
33. Гуковский Г.А. Реализм Гоголя. М.; Л.: Гослитзидат, 1959. 532 с.
34. Гуковский Г. А. Пушкин и русские романтики. М.: Художественная литература, 1965. 355 с.
35. Дивинский В. Саади в творчестве Пушкина // Простор. 1975. № 6. С. 118 121.
36. Дима Александр. Принципы сравнительного литературоведения. Пер. с румынского. М.: Прогресс, 1977. 228 с. Библ.: с. 213 220.
37. Доксов А. М. «Миргород» Н. В. Гоголя: Лекции из спецкурса «Н. В. Гоголь». Л.: ЛГПИ им. А. И. Герцена, 1971. 176 с.
38. Долгополов Л. К. Гоголь в начале 1840-х годов. «Портрет» и «Тарас Бульба»: вторые редакции в связи с началом духовного кризиса // Русская литература. 1969. № 2. С. 82 104.
39. Дюришин Диониз. Теория сравнительного изучения литературы. Пер. со словацкого / Предисл. Ю. В. Богжанова М.: Прогресс, 1979. 318 с. Библ.: С. 288 309.
40. Ермакова М. Я. Исторические основы «Тараса Бульбы» Гоголя // Уч. зам. Горьковского пед. ин-та, 1961. Вып. 37. С. 155 198.
41. Ермилов В. В. Гений Гоголя. М.: Советская Россия, 1959. 408 с.
42. Жирмунский В. М. Сравнительное литературоведение: Восток и Запад. Л.: Наука, 1977. 493 с. Библ.: с. 427 475.
43. Жирмунский В. М. Гёте в русской литературе. Л.: Наука, 1982. 556 с. Библ.: с. 490 543.
44. Жирмунский В. М. Эпическое творчество славянских народов и проблемы сравнительного изучения эпоса. М.: АН СССР, 1958. 145 с.
45. Заславский И. Я. К методике изучения литературных связей // Теория и история литературы: сборник статей. К.: Наукова думка, 1985. С. 27 33.
46. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Харьков: Фолио; М.: ООО «Издательство АСТ», 2000. 256 с.
47. Затонский Д. В. В наше время: Книга о зарубежных литературах ХХ века. М.: Советский писатель, 1979. 431 с.
48. Иваницкий А. И. Гоголь. Морфология земли и власти. К вопросу о культурно-исторических основах подсознательного. М.: Российский гос. гум. ун-т, 2000. 188 с.
49. Казарин В. П. Повесть Н. В. Гоголя «Тарас Бульба». Вопросы творческой истории. Киев-Одесса: Вища школа, 1988. 126 с.
50. Канунова Ф. З. Некоторые особенности реализма Н. В. Гоголя: О соотношении реалистического и романтического начал в эстетике и творчестве писателя. Томск: ТГУ, 1962. 135 с.
51. Кеба А. В. Андрей Платонов и мировая литература ХХ века. Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001. 320 с. Библ.: с. 294 318.
52. Кирдан Б. П. Украинский народный эпос. М.: Наука, 1965. 352 с. Библ.: с. 346 348.
53. Климкова Л. Н. Гоголь в русской критике и литературоведении конца XIX начала XX в. // Вопросы русской литературы (Львів). 1966 Вип. 1. С. 123 129.
54. Климкова Л. Н. Семинарий по творчеству Н. В. Гоголя: Учебное пособие. Львов: Львовский университет, 1970. 102 с.
55. Когорлы Х. Г. Взаимосвязи эпоса народов Средней Азии, Ирана и Азербайджана. М.: Наука, 1983. 331 с.
56. Комиссаров Д. С. Русская классика в Иране // Русская классика в странах Востока. Сб. ст. М.: Наука, 1982. С. 108 121.
57. Комиссаров Д. С. О современном иранском литературоведении. М.: Наука, 1980. 99 с. Библ.: с. 9 10.
58. Конончук О. М. Стильова парадигма перської новелістики 20-х 40-х років ХХ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут філології. Київ, 2006. 16 с.
59. Конрад Н. И. Запад и Восток. Статьи. М.: Гл. ред. восточной литературы, 1972. Изд. 2, испр. и доп. 496 с.
60. Кулиш П. А. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем: в 2-х тт. СПб.; 1856. Т. 1. 339 с.; Т. 2. 309 с.
61. Купреянова Е. Н. Национальное своеобразие русской литературы: Очерки и характеристики / Е. Н. Купреянова, Г.П. Макогоненко. Л.: Наука (Лен. отд.), 1976. 415 с.
62. Лебеденко Н. П., Шевчук Т. С. Рецепция эстетического дискурса французского символизма в раннем творчестве Д. С. Мережковского (К вопросу о русско-французских литературных связях конца XIX начала XX века). Учебно-методическое пособие. Измаил, 2002. 98 с. Библ. С. 85 98.
63. Левин Ю. Д. Русские переводчики XIX века и развитие художественного перевода / Отв. ред. А. В. Федоров. Л.: Наука (Лен. отд.), 1985. 299 с.
64. Левин Ю.Д. Шекспир и русская литература XIX века / Отв. ред. М. П. Алексеев; АН СССР, Ин-т рус. лит. (Пушкинский дом). Л.: Наука (Лен. отд.), 1985. 326 с. Библ.: с. 6 7.
65. Лейтес А. Художественный перевод как явление родной литературы // Вопросы художественного перевода. Сб. статей М.: Сов. писатель. 1955. С. 114 116.
66. Лобикова Н. М. Пушкин и Восток. Очерки. М.: Наука, 1974. 96 с. Библ.: с. 88 95.
67. Луцький Ю. Страдництво Миколи Гоголя, знаного також як Ніколай Гоголь. Вип. 11. К.: Знання України, 2002. 113 с.
68. Манн Ю. Поэтика Гоголя. М.: Художественная литература, 1978. 398 с.
69. Манн Ю. В. В поисках живой души. «Мертвые души»: писатель критика читатель. М.: Книга, 1984. 416 с.
70. Мастерство перевода. Сб. ст. М.: Советский писатель, 1959. 510 с.
71. Машинский С. И. Художественный мир Гоголя. М.: Просвещение, 1979. 432 с.
72. Мелетинский Е. М. Герой волшебной сказки. Происхождение образа. М.: Изд.-во восточной лит-ры, 1958. 264 с.
73. Мелетинский Е. М. Поэтика мифа / Е. М. Мелетниский; [АН СССР, Ин-т мировой литературы им. А. М. Горького]. М.: Наука, 1976. 407 с. Библ.: с. 373 390.
74. Мелетинский Е. М. Типологические исследования по фольклору. Сб. ст. памяти В. Я. Проппа (1895 1970). М.: Наука, 1975. 320 с.
75. Михед П. В. Способы сакрализации художественного слова в «Выбранных местах из переписки с друзьями» Н. В. Гоголя (заметки к новой эстетике писателя) // Гоголезнавчі студії. Вип. другий. Гоголеведские студии. Выпуск второй. Ніжин, 1997. С. 29 46.
76. Мочульский К. В. Духовный путь Гоголя // Мочульский К. В. Гоголь. Соловьев. Достоевский. М.: Республика, 1995. С. 7 62.
77. Наливайко Д. С. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1985. 365 с.
78. Наливайко Д. С. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI XVIII ст. К.: Основа, 1998. 578 с.
79. Наливайко Д. С. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. К.: Дніпро, 1988. 395 с.
80. Неизданный Гоголь / Изд. подг. И. А. Виноградов. М.: Наследие, 2001. 660 с.
81. Неупокоева И. Г. История всемирной литературы: Проблемы системного и сравнительного анализа / И. Г. Неупокоева; АН СРСР, Ин-т мировой литературы им. А. М. Горького. М.: Наука, 1976. 359 с.
82. Нольман М. Л. Пушкин и Саади (К истолкованию стихотворения В прохладе сладостной фонтанов”) // Русская литература. 1965. № 1. С. 123 134.
83. Нямцу А. Е. Легенда о Дон Жуане в мировой литературе: Учебное пособие. Черновцы: Рута, 1998. 328 с. Библ.: с. 324 327.
84.&nb