ПРОВІДНІ ХУДОЖНІ МОДЕЛІ УКРАЇНСЬКОГО І ГРУЗИНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ (ПЕРША ПОЛОВИНА XIX ст.) : ВЕДУЩИЕ ХУДОЖЕСТВЕННЫЕ МОДЕЛИ УКРАИНСКОГО И ГРУЗИНСКОГО РОМАНТИЗМА (ПЕРВАЯ ПОЛОВИНА XIX ст.)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

МУШКУДІАНІ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 82.091:7.035

ПРОВІДНІ ХУДОЖНІ МОДЕЛІ
УКРАЇНСЬКОГО І ГРУЗИНСЬКОГО
РОМАНТИЗМУ (ПЕРША ПОЛОВИНА XIX ст.)

10.0105.-порівняльне літературознавство

Дисертаційна робота на здобуття наукового
ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Л.В.Грицик.

Київ 2003

ЗМІСТ

Вступ..................3
Розділ І Творчість грузинських романтиків у рецепції українських
інтерпретаторів.........................................................................38

Розділ ІІ Засоби вираження авторської свідомостічуттєвості в грузинському і українському романтизмі........................................................................58
2.1 Художні візії історичного минулого........................86
2.2 Діалог із природою.........................................................................94
2.3 Інтимна лірика: естетика духовності..............121
Розділ ІІІ Т.Шевченко і Н.Бараташвілі в інтертексті світового романтизму..156
Висновки.................189
Використані джерела..................................191

ВСТУП

Аналіз літературно-мистецьких взаємин таких виразних з ідейно-художнього погляду та багатих традиціями культурного взаємообміну, як грузинська й українська літератури вимагає постановки та вирішення певних, крім загальних, обов'язкових теоретичних питань. Звертаємо на це особливу увагу, бо в працях таких відомих учених, письменників, літературних діячів, як Л.Асатіані, О.Баканідзе, І.Богомолов, Н.Вердзадзе, О.Гвінічидзе, В.Імедадзе, М.Картвелішвілі, К.Кекелідзе, Г.Леонідзе, Г.Маргвеладзе, О.Мушкудіані, Р.Хведелідзе, С.Хуцишвілі, С.Чиковані, Р.Чілачава, Н.Шалуташвілі, О.Бабишкін, М.Бажан, О.Гончар, Л.Грицик, А.Каспрук, Д.Косарик, В.Коптилів, А.Кримський, І.Кулик, І.Луценко, М.Павлюк, О.Синиченко, П.Тичина, М.Рильський, Г.Халимоненко, М.Яценко та ін., накопичено стільки теоретичного і практичного матеріалізму, що вже вони потребують певних досліджень. Теоретичні студії й висновки, зроблені ними, не завжди сходяться. Йдеться не лише про розходження, злиття чи співіснування понять, про ту чи іншу методику в дослідженні та висвітленні літературно-культурних чи історичних взаємин грузинського й українського народів, а й про отримані результати.
Зазначимо тут же про бурхливий розвиток компаративістики останніх часів взагалі. Йдеться, насамперед про праці провідних європейських учених М.Бакоша, Н.Баселя, А.Бема, Ф.Фольмана, Й.Грабака, Р.Гребенчикова, Д.Діма, Д.Дюришина, К.Крейга, М.Кравцова, Д.Мольнара, А.Нямцу, Я.Мукдожовського, І.Неупоковської та інших, дослідження яких відіграли важливу роль у розвитку компаративістики взагалі. Одні з названих дослідників, приходив до своїх висновків з живого літературно-мистецького процесу, інші ж розглядають важливі питання літературних взаємин у тісній єдності світогляду митця та його творчої діяльності, у співвідносинах національного й світового.
Більшість з цих вчених що працюють на ниві грузинсько-українських літературних взаємин, розрізняють взаємини контактні як пряме чи опосередковане спілкування між окремими творцями. Іншим до вподоби типологічні сходження, що є результатом самостійного розвитку процесів, які виникають на схожій або навіть на однаковій історичній основі.
Одні з дослідників дотримуються думки, що контактні зв'язки й типологічна схожість є явищем принципово різного характеру, або навіть взаємовиключним. У межах контактних дехто припускає існування екстерних (або зовнішніх) та інертних (внутрішніх) взаємин, у яких вплив визначається як безпосередній наслідок зовнішнього спілкування. У таких роботах впливи мають різний рівень, що у своїй основі подаються як "вплив пасивний". Іншими словами, йдеться про явища, які можна було б вважати побіжними, частковими, залежними від випадку, тому, можливо, "полемічними".
Зустрічаються праці, в яких розглядаються питання синхронії та діахронії. Тут йдеться про порівняння в обсязі однієї історичної доби в контексті світового літературного процесу, або навпаки, увага акцентується на певній історичній еволюції, на тому, що окремі літературні явища не можуть збігатися в часі.
Запропонована грузинськими та українськими вченими класифікація літературних взаємин і дискусій, які розгорталися навколо неї, з одного боку, свідчить про зростаючий інтерес науки до проблем теорії та глибшої історико-літературної практики, з іншого брку, про розширення літературознавчих обріїв завдяки ґрунтовному осмисленню тих конкретних явищ, якими характеризується історія взаємин грузинської та української літератур. Історія досліджень грузинсько-українських літературно-культурних взаємин засвідчує ще один цікавий факт кожен учений, який звертається до обраних для дослідження питань, опиняється в складнішому становищі, ніж його попередник, або попередники, адже перед ними постає завдання не лише аналізу величезного фактичного матеріалу з історії грузинсько-українських літературно-культурних взаємин, але й засвоєння і якомога глибшого та ширшого узагальнення вже накопиченого теоретичного матеріалу з досліджуваних проблем, висловлення про них своєї думки, приєднавшись до попередніх суджень, або відмежуватися від них та запропонувати свій тією чи іншою мірою вдосконалений висновок.
Враховуючи обсяг дисертаційної роботи, дане дослідження не ставить за мету розв'язання всіх теоретичних питань. Автор намагатиметься враховувати їх у певних розділах праці при розгляді конкретних історико-літературних матеріалів, однак, на його думку, варто висловити попередньо декілька суджень щодо форм та характеру літературно-культурних взаємозв'язків між Грузією й Україною взагалі.
Оскільки грузинсько-українські літературно-культурні взаємини своїм корінням сягають часів княжої доби в Україні та епохи цариці Тамари, так званої "золотої епохи" в Грузії, варто при дослідженні розмежувати факти й результати контактних зв'язків та типологічних сходжень, адже вони мають власну специфіку. Однак слід зауважити, що межа між ними не повинна бути суворо визначеною та чітко окресленою. Наголошується на цьому, оскільки принципової різниці між дослідженням контактних зв'язків і типологічних сходжень немає. Справді, робота ведеться практично з однією метою з'ясування спільних закономірностей літературно-мистецьких процесів глобальних чи конкретних з позиції традицій та новаторства, індивідуального та спільного, загального, світового, а суто контактні зв'язки (навіть у прямому розумінні цього слова) так само досліджуються не з метою фіксації, а для глибшого розкриття загального літературного поступу, спрямованого в прийдешнє, на постійний культурний взаємообмін як грузинської та української літератур між собою, так і кожної з них зі світовою.
Щодо літературних форм взаємин, задіяних між Грузією і Україною, то при їхній різноманітності вони є чи не найяскравішим прикладом світового літературно-культурного спілкування. Наукові праці з історії грузинсько-українських культурно-мистецьких взаємин набули таких масштабів, що вже потребують спеціального дослідження. Бібліографічні покажчики, присвячені цій проблемі, весь час поповнюються, що дає можливість прогнозувати розвиток даної галузі надалі. Плідно працюють в цій галузі О.Баканідзе, Л.Грицик, Н.Вердзадзе, О.Мушкудіані, Г.Халимоненко, Р.Хведелідзе, Р.Чилачава та ін. Доведено, що грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини мають багатовікову історію.
Безперечно, літературно-культурний обмін на кожному етапі має певні відмінності. Неважко помітити й те, що він особливо пожвавішав у XX ст. Це не просто зміна чи зближення грузинської та української літератур, механічна суть фіксації бажаного, це й зміна історичного шляху. При цьому не варто шукати на кожному етапі абсолютно нові риси. Сприймаючи літературний процес у русі, у накопиченні важливих елементів, ми маємо вбачати висхідну лінію в обміні художніх досягнень обох народів.
Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини це безліч цікавих матеріалів, які можна згрупувати й осмислити лише за певними (умовами, безперечно) лініями контактних зв'язків, але притаманні цій формі взаємин риси, на наш погляд, лежать на поверхні явищ і не можуть розкрити справжнього багатства та різноманітності літературних взаємин, які, по-перше, ніколи не залишаються непорушними, застиглими в певних межах, а по-друге, не можуть і не відбивають усіх внутрішніх спільних провідних тенденцій розвитку, пов'язаних з процесами формування наших літератур та пошуків ідейно-естетичного ідеалу, тобто типологічних подібностей в літературному розвиткові. Разом з тим стає зрозумілішим, що прагнення до "всеохоплення" завжди призводить до певних невдач, адже такий принцип не може бути адекватним безпосередній дослідницькій практиці. Це були б лише споглядальні моделі загальних теоретичних настанов.
Що таке романтизм? Відповісти на це питання так само важко, як необхідно і важливо, адже термін "романтизм" сьогодні, як і сто років тому, не сходить зі сторінок літературознавчих студій.
Неважко помітити, що романтизм, течія чи напрям насамперед проголошується явищем, що охопило не лише літературу, а й усі галузі мистецтва на певних етапах їхнього розвитку. Питання, пов'язані з ним, хвилювали, хвилюють і будуть хвилювати як творців, так і дослідників надбання романтизму.
Так, якщо ще в середині XIX ст. П.Вяземський уявляв романтизм домовим, про існування якого всі знають, але його ніхто не бачив, то майже через півстоліття професор Харківського університету В.Соловйов у роботі "Нариси з історії нової французької й провансальської літератури" здивовано наголосив: "Понад сто років історики літератури й міжнародні критики намагаються відповісти на питання "що таке романтизм?". Саме слово романтизм” досі лишається нез'ясованим"[i]
З того часу, безсумнівно, у розробці поняття романтизму, окремих його питань змінилося багато. Точилися майже постійні дискусії, які сприяли "розшифруванню" багатьох секретів. Утім сучасний дослідник романтизму професор Київського університету М.Наєнко монографію "Романтичний епос. Ефект романтизму і українська література" завершив промовистим розділом: "Проблема романтизму відкрита для обговорення". Заява досить парадоксальна, адже літературознавством вивчається та досліджується романтизм в окремих національних літературах. Проаналізувавши та зваживши всі "за" і "проти" "доленосних" питань романтизму, "питання змісту, форми і типізації (ідеалізації) в романтичному мистецтві виражальних можливостей його й особливої живучості романтизму, індивідуальні вияви романтичного стилю в творчості окремих авторів, зв'язки з традиціями класичного романтизму[ii] досі залишаються дискусійними або відносяться до недостатньо розкритих. Подібну картину можна побачити і в розробці цієї проблеми в інших національних літературах, отже, для вирішення лишилося безліч кардинальних питань, викликаних як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. За спостереженням Т.Бовсунівської, недоліками у висвітленні українського романтизму є те, що "Поза увагою дослідників лишилося його філософсько-естетичне підґрунтя", і що згідно з традиційними уявленнями дослідників "український романтизм, як і російський, виріс з німецької класичної філософії". Причиною таких висновків, зроблених ученими, не безпідставно вважає вона, було захоплення деяких українських романтиків шеллігіанством, а також типологічними сходженнями "окремих романтичних форм", що спостерігається у творах українських і російських романтиків. У справедливості цих думок дослідниці не приходиться сумніватися, адже, за її думкою, "Плеяда видатних діячів культури романтизму опинилась у штучно утвореній ізоляції від явищ романтичної культури. А самі ці явища трактувались у кращому випадку з позицій культурно-історичної школи, у гіршому вульгарно-соціологічної. При цьому з аналізу українського романтизму вилучились його вагомі компоненти: категорії сакрального, засновані на мистецькій адаптації християнської містики; національні чинники художності (наприклад, непроаналізованим у радянський час лишився культ дідизни); романтизм намагалися представити логічною сходинкою до реалізму як єдиної мети мистецтва тощо". Ці зауваження дослідниці й ще решта дуже вагомі. Але цікаво, що ті самі зауваження можна зробити літературознавцям з інших національних літератур, зокрема грузинських, про яких йтиметься пізніше. Повертаючись до суджень Т.Бовсунівської, ще раз наголосимо, що за межами дослідників, як вважає вона, лишилося чимало кардинальних питань, пов'язаних не лише з романтизмом в українській літературі, але й у такому її напрямі, як дослідження його типологічних зв'язків. Вирішення цих питань є першочерговим завданням і має реалізуватися в складанні, побудові й утворенні об'єктивної, тотожної "самому явищу системи українського романтизму" теорії[iii] Йдеться, звичайно, про теорію, яка базувалася б на основі теорії світового романтизму, і водночас висвітлювала особливі риси українського романтизму.
Типологічному дослідженню романтизму в українському літературознавстві присвячено чимало праць. У них також наголошено на безлічі недоліків у дослідженні. Так, наприклад, М.Яценко зазначає, що "Головним недоліком вивчення взаємозв'язків слов'янських літератур є брак системного підходу, який передбачає комплексне дослідження всіх рівнів напрямів, течій, жанрово-стильової системи, сюжетів, мотивів, творчості окремих письменників, творів тощо"[iv].
Навіть перелік недоліків вражає своєю кількістю. І це тоді, коли до вивчення українського романтизму зверталися Д.Чижевський, П.Волинський, Є.Кирилюк, Г.Вервес, Н.Калиниченко, Т.Комаринець та багато ін.
При аналізі взаємин українського романтизму з романтизмом інших літератур зокрема слов'янської, за думкою Г.Вервеса, "... провідні лінії та тенденції зближення, міжлітературні ланки єдиного процесу, регіональний і світовий контекст того чи іншого явища вислизали з рук"[v].
Наведені вади звичайно ж усувалися авторами наступних часів. Однак деякі недоліки все ж лишалися. Розшифрувати їх можливо через дослідження типології українського романтизму не лише зі слов'янськими літературами, а й з іншими національними літературами, зокрема з грузинською. Особливі, лише їм притаманні риси мають багато "дотиків" не тільки з романтизмом у західноєвропейських літературах а також, з українським, оскільки вони розвивалися практично в однакових історико-політичних умовах, з тією різницею, що грузинська література має більший досвід контактування з літературами народів Сходу. Думається, що спроба типологічного зіставлення грузинського й українського романтизму, аналіз різноманітних явищ, що відбувалися в процесі становлення й розвитку кожного з них, з'ясування їхніх ідейно-естетичних основ, дослідження в цьому напрямі поезій, прози, драми, літературної теорії тощо, а також максимальне занурення у сферу конкретного історико-культурного середовища, розкриття тематичної, стильової та інших систем дасть можливість визначити властивості грузинського та українського романтизму. Романтизм у літературах країн Європи, враховуючи й романтизм у Росії, розвинувся як реакція проти класичних категорій та норм, як антитеза класицизму. Але в грузинській художній літературі він не представлений. Якщо романтизм у західних літературах виступив проти класицизму, то в грузинській літературі ліричні твори Бесіді (Віссаріона Габашвілі), Д.Гурамішвілі, Д.Ректра, Кетевана Батонішвілі (Багратіоні) та інших для грузинських романтиків стали взірцем. Кожна з національних літератур дивиться на світову з позиції свого світогляду. Отже, світовий романтизм ми маємо розглядати з точки зору і українського, і грузинського романтичного менталітету. Адже вони (романтики) на Байрона й на Шеллі, Гейне й Шатобріана, на Жуковського й Лермонтова, на "світову скорботу" дивилися з власних позицій. Тільки таким чином відкривається перед нами таємниця збігів і розбіжностей грузинських і українських романтиків з романтиками інших літератур, зокрема, німецьких: Ваксенрідера, Новаліса, братів Шеллінгів, Тика, Клейста, Гофмана та тощо, англійських: У.Бейка, Колріджа Саусті, Скота, Кітса, Байрона і Шеллі; французьких: Шатобріана, Ламартина, Віньї, Барб'є; італійських: Фосколо, Мандзоні; іспанців: Еопренеда; польських: Міцкевича, Словацького, Норвіда; російських: Жуковського, Пушкіна, Лермонтова та ін. Потреба в цьому велика, адже грузинський і український романтизм виникли у власній мовностилістичній та образно-відображальній стихії, на специфічному суспільно-політичному ґрунті; тому предметом дослідження стають ті тенденції, та велика національна енергія, яка найяскравіше проявилася в літературах наших народів. Таку естетичну систему можливо було створити, лише орієнтуючись на традиції власного народу: у грузинській літературі від стародавніх іберійців та колхів, до класичної літератури, до філософських трактатів Іоана Петріці, до променів "Витязя в тигровій шкурі", від неї до "Давитіані” Д.Гурамішвілі та творів Бесікі (Віссаріона Габашвілі); в українській від стародавніх скіфів, до "Слова о полку Ігоревім", до славнозвісної "Енеїди" І. Котляревського, через могутній філософський струмінь Г.Сковороди і аж до велетенської музи Т.Шевченка.
Дослідження, присвячені історії грузинсько-українських літературно-мистецьких взаємин, матеріали, якими оперує ця історія, дають можливість говорити, що між українською й грузинською літературами існують взаємини особливі й гідні великої уваги. Вони побудовані на принципах, які засвідчують, що існує духовна єдність народів, яка не залежить від економічних чи матеріальних взаємозв'язків, обмежених часом і простором. У взаєминах цих немає навіть натяку на літературну анексію. Майже в усі часи між ними існувала й існує повна гармонія різноманітних творчих напрямів і творчих сил різних поколінь. Водночас історія цих взаємин свідчить, що поступ гуманізму є безупинним рухом уперед самого людства, здобутком великої довіри й духовної єдності.
У даній роботі зроблено спробу визначити значення грузинського та українського романтизму в загальному розвитку наших літератур, типологічну схожість між ними, розглянуті, наскільки це можливо, в аспекті художнього прогресу, у контексті світового романтизму. Основну увагу приділено тому, як кожна з них, виступаючи синтезом духовних звершень, таланту грузинського та українського народів водночас використовує творчо засвоєний естетичний досвід інших літератур. Зазначимо також, що навіть близькість, що спостерігається між ними, їхня взаємодія це не просто зіставлення деяких рівних цінностей, а в силу контрактного зіставлення однаково характерні виявлення спільних начал, устремлінь і пізнання своєрідного, особливого, але загальнозначимого.
Кожна національна література, у тому числі грузинська та українська все активніше звертається до джерел світової літератури. Безсумнівно, на основі національного і світового синтезу література наших народів здатна активізувати та приносити нові відчуття всьому людству. Безперечно, нагальною необхідністю на сучасному етапі є розгляд кожної літератури, напряму чи течії в ній у широкому багатогранному, багатонаціональному контексті у бінарному, регіональному чи світовому масштабах, відчуття (усвідомлення) її як своєрідної ланки загального літературного руху шляхом художнього засвоєння діянь самої людини.
Було б справедливим зазначити, що поява романтизму обумовлена потребами часу. Саме це й стало причиною характеру досліджень окремих митців слова і на рівні стильових течій, і на рівні пошуків прямих, безстрашних, глибоких відповідей на хвилюючі питання часу. Образ сучасника, особливості соціально-активних, морально-етичних проблем у творах грузинських і українських романтиків, різномовних і різноликих письменників не тотожні, неоднозначні. Романтизм постає в різноманітності індивідуального вираження національних, окремих, несхожих, конкретних характерів. Однак перед нами вимальовується внутрішня близькість світосприйняття та соціальна психологія грузина й українця доби романтизму, що виступають мірилом, опорою позиції митця, утвердженням високих національних ідеалів, засудженням усього негативного, аморального, що було тоді.
Грузинські та українські романтики всіляко намагалися стверджувати повноту творчої й духовної самореалізації особистості, боротьби за духовне, моральне оновлення людини і суспільства. В їхній творчості помітно поглиблення аналітичності й психологізму, тяжіння до обрядно-філософського узагальнення, прагнення до ліризації, а іноді й епізації оповіді. Романтична доба в наших літературах характеризується інтенсивним розвитком типологічних спільностей, активно формуються групи близьких між собою явищ грузинської та української поезії.
Заміна ж змісту самої літератури виступає підтвердженням поступового поглиблення художнього пізнання самої людини і всесвіту взагалі, а також ціннісних аспектів творчого процесу. При цьому, безумовно, зберігається специфічна форма громадської свідомості, її наближення до реального відбиття гуманістичних ідеалів, сходинки розвитку яких, як правило, мають конкретно-історичні підтвердження. У процесі переходу від одного до іншого стану література збагачується засобами художнього втілення, що само собою приводить до підвищення художньої майстерності, естетичної досконалості. Суспільний, моральний, духовний розвиток людини, її прагнення до поліпшення життя, діяння на загальну користь завжди були, є й будуть найголовнішими рисами справжньої літератури, вони хвилювали найкращих мислителів різних часів і народів. Не мрії, а глибоке знання історичного життя своїх народів, реальних перебудов в ім'я свободи і щастя власного народу, кожної людини, побудова в дусі справжніх гуманістичних взаємин між людьми і народами ось що визначається в цілому в ідеалах грузинських і українських романтиків і дає нашим літературам міцне підґрунтя для художнього зростання.
Своєрідність грузинської літератури полягає в тому, що вона зростала й розвивалась у тісному взаємозв'язку із східними і західними регіонами людської цивілізації, створюючи при цьому не гібрид, а високоякісні твори, сповнені грузинського національного духу і неповторних національних аксесуарів чи оригінальних орнаментів у різних галузях мистецтва.
Незважаючи на давні контакти між грузинською та українською культурами (особливо у XVIII ст.), романтизм в наших літературах розвивався самостійно. Однак зіставлення найвизначніших романтичних творів переконують, що в них однакова ідейно-естетична спрямованість, однакове гостре відчуття глибинних розходжень особистості з пануючими в ті часи суспільно-політичними порядками, майже та сама морально-етична настанова, та сама безмежна жага проникнути і художньо проаналізувати складний духовний світ людини, виявити характери особистості, роздуми і мрії якої спрямовані на захист індивідуума, а через нього і на захист інтересів рідного народу.
Особливе значення в українському та грузинському романтизмі, мала ідея боротьби за національну самостійність, за відродження втраченої у скрутні часи державності через історичні умови які склалися. Цей типологічний збіг набуває важливого значення в зародженні та розвитку інших художньо-естетичних напрямів та шкіл і в наступній історії обох літератур.
Аналіз наявного матеріалу свідчить не лише про те, що в нових історичних умовах, на новому етапі національно-визвольного руху романтизм в грузинській і українській літературах виступає як одне з могутніх знарядь переорієнтації старої системи художнього відображення світу на нову, а й про те, що саме на цьому етапі починаються розходження між ними. Першопричиною цього виступає те, що українська література і до появи романтизму так чи інакше, але мала можливість плідно спілкуватися із західноєвропейськими літературами, зокрема з тими, які виступили родоначальниками романтичного напряму у світовій літературі. Грузинська ж література на цьому етапі дістала можливість відродити з ними культурні стосунки й наводити мости взаємовідносин, зламані практично з часів татаро-монгольської навали, змінюючи при цьому і свій орієнтир зі Сходу на Захід, поступово, але наполегливо втрачаючи художньо-відображальні засоби прищеплення завдяки впливу літератур народів Сходу.
На цьому етапі розвитку грузинська та українська літератури стали активніше синтезувати традиційне автохтонне та нові надбання, готуючи при цьому ґрунт для майбутнього синтезування мистецько-художніх засобів. Це об'єктивно вилучало з арсеналу (у кожній з них по-різному), або залишало там традиції власної літератури.
Зіставити грузинський і український романтизм між собою і зі світовим романтизмом означає розглянути безліч проблем та важливих питань, які можна й потрібно згрупувати й осмислити лише за певними (досить умовно) лініями чи проблемами. Але зрозуміло, що ті лінії, проблеми й питання, які б лежали чи лежать на поверхні, не завжди допомагають розкривати суть усього справжнього багатства й різноманітності схожості, а в першу чергу цінностей самих творів. До того ж, як відомо, вони, по-перше, ніколи не залишаються непорушними, хоч і є застиглими в певних межах, а по-друге, і це є чи не найголовнішим у дослідженнях типологічних зв'язків, не відбивають суті всіх внутрішніх тенденцій, спадкоємності чи новаторства, природної еволюції й наполегливих пошуків у сфері ідейно-естетичного ідеалу, тобто типологічних подібностей та збігів в їхньому, знову ж таки, природному розвиткові.
Від самого зародження грузинський й український романтизм досить прискореними темпами почали надолужувати час і піднімалися до світового рівня.
Цікавим і повчальним у цьому збігові грузинського й українського романтизму є також те, що за короткий час створено цінності неперехідного значення, в яких виявляються риси яскравої внутрішньої спільності з видатними представниками світового романтизму. Це, у свою чергу, ще раз підтверджує думку, що ідеї романтизму проносилися крізь час. Водночас зародження і розвиток цього напряму в наших літературах не механічна суть глобальних питань наших літератур. Ні на цьому, ні на подальших етапах ми не знайдемо абсолютно нових рис, адже новий етап у будь-якій літературі лише закономірне й природне продовження руху попередніх літературних процесів.
Перехід до нової системи в наших літературах відбувався в різних ситуаціях: неоднаково втручався в цей процес і "вантаж традицій". У зв'язку з цим нове в обох літературах "нашаровувалося" на традиційне нерівномірно. Утім нове в обох випадках асоціювалося (в усякому разі мало асоціюватися) як звичайне, нагадувалося близькими чи далекими аналогіями з історії власної літератури. Сучасне, отже, завдяки цьому сприймалося тогочасними читачами не в "чистому вигляді", а через досвід, здобутий на попередніх етапах і, таким чином, для них ніби скорочувалася дистанція між новим і традиційним, між давнім і щойно придбаним. Це допомагає повніше усвідомити шляхи входження романтизму в грузинську та українську літератури. Таким чином, вивчення літературних процесів, які відбувалися в минулі епохи загальних ідейно-художніх спрямованостей того чи іншого напряму та жанрово-стилістичних різноманітностей, у цілому пов'язується з вивченням і дослідженням саме різних форм типологічних зв'язків, адже за будь-яких умов йдеться про найголовніші закономірності певного напряму, про важливий ідейно-естетичний досвід, нагромаджений ним у наших літературах. Неможливо бодай пунктирно охарактеризувати величезну спадщину наших літератур, усіх тих проблем, що хвилювали, узагальнено кажучи, майстрів художнього слова на певних етапах розвитку цих літератур. Такий підхід цілком закономірний, адже він залежить від взаємозумовленості світосприймання, світогляду і творчого хисту окремо взятого митця й літератури в цілому, так само як і від багатоманітності жанрів у творчості окремо взятого творця художнього слова. Та й взагалі, чи можна інакше сприймати тематико-образну співзвучність у творах поетів, хоч і близьких за своїм світоглядом, але досить різних за художнім смаком, талантом, і за поглядами на суспільний і мистецький розвиток та завдання художньої творчості, а також засоби художнього втілення життєвого матеріалу?
Отже, головну увагу, на наш погляд, слід зосередити на таких аспектах романтизму в наших літературах, як тематико-образна співзвучність, жанрова інтеграція, типологія стилю, спільні риси підходу до історичного минулого, використання здобутків фольклору тощо. Саме вони охоплюють коло ідейно-естетичних уособлень, які лежать в основі грузинського та українського романтизму, саме через них можна розкрити спільність або розходження в художньо-жанрово-стильовій структурах як у романтизмі в цілому, так і в творчості окремих представників цього напряму. Такий підхід дає можливість зіставлення грузинського й українського романтизму зі світовим романтизмом.
Таким чином, йдеться не про окремі збіги, неминучі в літературі, а саме про закономірності тематико-образної подібності при р

Список литературы

ВИСНОВКИ

Історична доля грузинського й українського народів, їх культур зумовила появу схожих естетичних засад художнього моделювання. Разом з тим романтизм в обох літературах яскраво національне явище, аналіз якого розкриває й особливості та подібності менталітету, етнопсихології, типології вираження авторської свідомості-чуттєвості, унаочнює сходження і відмінності в художній культурі Грузії та України романтичної доби.
За всіх різночитань, зумовлених рухом естетичних уподобань, картвелологи в Україні назагал визначили провідні риси грузинського романтизму, щоправда, більше у царині змісту. За радянських часів українські інтерпретатори звертали значну увагу на ідейний зміст грузинського романтизму, що спричиняло часом і віддавання данини зовнішній риториці.
Тексти українських і грузинських романтиків єднає парадигматика моделювання людини і світу. Основним у ній є концепт становлення. Він відображає і самоствердження в реальному часі, і трагізм відірваності від універсальних першооснов буття. Осягаючи кревний зв’язок індивідуального і загального, романтизм переймається глобальними проблемами і водночас долею власного народу. Відтак їхні тексти, навіть попри певну риторичність, сповнені високою морально-естетичною напругою.
Грузинський та український романтизм став однією з основних підвалин розвитку нових літератур. Романтики розбудовували національний міф, що сприяло розгортанню визвольних тенденцій і настроїв. Тематична, архетипна, емоційно-тональнісна подібність спостерігається як на рівні окремих творчих індивідуальностей, так і на рівні загальностильових моделей.
Синкретизм літературних стилів першої половини ХІХ ст. ускладнюється їх національною своєрідністю. Український романтизм суголосніший з літературним процесом у Європі; грузинський, щільніше взаємодіючи з художніми явищами на Сході, веде активний діалог і з європейськими.
Своєрідність романтичного психологізму в українській і грузинській літературах поставала, зокрема, на основі заглиблення в питомі етимологічні резерви слова та якісного переосмислення фольклорних топосів.
Візії минулого поєднували відчуття ходи історії і оцінку подій наратором за допомогою різноманітних засобів суб’єктивації оповіді. У романтичному міфі особиста доля переплітається з долею народу та з рухом великої історії. Основним фабульним джерелом сюжетів лишається міфологізоване минуле.
У діалозі з природою романтики розвивають фольклорну традицію образно-психологічного паралелізму. Як один із найважливіших засобів вираження авторської свідомості-чуттєвості природа сповнюється суб’єктивними настроями, в її явищах добирається те, що відповідає романтичному типу світовідчуття й художнього бачення, його емоційній різнотональності.
В інтимній ліриці часто варіюється мотив недосяжності ідеалу в реальному житті, культивується естетика страждання, блаженних сподівань. Земну пристрасть перемагає духовно піднесена любов. Тільки з рідною душею можна з’єднатись у відчутті вічної сили прекрасного.
Найпоказовішим прикладом злиття давньої культури з новою є творчість Т. Шевченка і Н. Бараташвілі. Їм належать успішні спроби сягнути глибин національних характерів рідних народів. Водночас, як і інші поети-романтики, це співці загальнолюдських ідеалів і цінностей. Їхня спадщина стала архетекстом національних художніх дискурсів, гідно вводячи їх в інтертекст світового романтизму.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Абовян Хачатур. Вибрані твори. К., Держлітвидав, 1948. 230 с.
2. Айзеншток І. Українські поети-романтики // Українські поети-романтики 20-40-х років XIX ст. К., 1968.
3. Актуальне проблемы сравнительного изучения литератур. М., Наука, 1978. 311с.
4. Алексеев М. П. Из истории английской литературы: Этюды, почерки, исследования. Л.: Государственное издательство художественной литературы, 1960. С. 347 389.
5. Абашідзе К. Етюди з грузинської літератури. тбілісі. 1970. 518 с.
6. Аникст А. История английской литературы. М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства Просвещения РСФСР, 1956. 475 с.
7. Аристотель. Поетика. К., 1967.
8. Асатиани Г. Крылья и корни. М.: Советский писатель, 1985. 327 с.
9. Асатиани Г. Одиссея Духа. «Дружба народов», № 9. С. 233 254
10. Баєв Б. Ф. Психологія внутрішнього мовлення. К., 1966. 320 с.
11. Бажан М. Думи і спогади. Київ. Радянський письменник. 1982. с. 326.
12. Бажан М. Передмова. Н. Бараташвілі. Поезії. К., 1968 с.5-8.
13. Баканідзе О. Грузинсько-українські літературно-культурні взаємини. Київ.:Дніпро, 1984. 221 с.
14. Балей С. З психології творчості Шевченка. Черкаси: Брама, 2001. 80 с.
15. БарамидзеА. РадианиШ. ЖгентиС. История грузинской литературы. М.: Просвещение, 1952. 336с.
16. Бараташвілі Николоз. Поезії. Київ.: Дніпро, 1968 105 с.
17. Барковский Н. Романтизм // КЛЭ. М.: 1972 Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М., 1979.
18. Барт Ролан. Избранные работы М., Прогресс, 1989. 615 с.
19. Бент М. Романтизм в Германии 220 лет спустя // Вопр. Лит. 1983. №12
20. Берков П. Проблемы исторического развития литератур. Л.: Наука, 1981. 492 с.
21. Білецький О. Українська література серед інших літератур світу // Білецький О. Від давнини до сучасності. Вибрані твори: В 5 т. К.:Держлітвидав, 1960. Т. 2. С. 381- 426.
22. Бовсунівська Т. В. Історія української естетики першої половини XIX століття. К.: Видавничий дім Дмитра Бурого, 2001. 344 с.
23. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму. Ч. 2: Естетика. К.: Київський ін-т Слов’янський університет”, 1998. 109 с.
24. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму. Ч.2: Етногенез і теогенез К.: Київський ін-т Слов’янський університет”, 1997. 155 с.
25. Богомолов И.С. Из истории грузинско-русских взаимосвязей (Первая половина XIX): Тбилиси, 1967. 211 с.
26. Боровиковський Л. Повне зібрання творів. К.: Наукова думка, 1957.
27. Брюховецький В. С. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності. К.: Наукова думка, 1986. 171 с.
28. Брюховецький В’ячеслав. Силове поле критики. К.: Радянський письменник, 1984. 171 с.
29. Ванслов В. В. Эстетика романтизма. М.: Издательство «Искусство», 1966. 398 с.
30. Великий романтик. Байрон и мировая литература. М.: Наука, 1991. 239 с.
31. Вервес Г. Д. Адам Міцкевич. Життя і творчість. К.: Дніпро, 1979. 142с.
32. Вервес Г. Д. В інтернаціональних літературних зв’язках: Питання контексту. 2-ге вид., доп. і перероб. К.: Дніпро, 1983. 383 с.
33. Вервес Г. Д. Іван Франко і питання україно-польських літературо-громадських взаємин. К., Нукова думка. 1958. 362 с.
34. Вервес Г. Д. Польська література і Україна: Літературно-критичні нариси. К.: Радянський письменник, 1985. 383 с.
35. Волинський П. Український романтизм у зв’язку з розвитком романтизму в слов’янських літературах. К., Дніпро, 1963. 245 с.
36. Воробкевич С. І. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1987. 358 с.
37. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 487 с.
38. Гацарелиа А. Николоз Бараташвили. Краткий очерк жизни и творчества. Тбилиси: Мерань, 1968. 245 с.
39. Гегель. Сочинения, т. 12, кн. 1. М., 1935.Гегель. Естетика. М., 1969.
40. Гуць Г.С. Юрій Федькович і західноєвропейська література. К.: Вища школа, 1985. 208 с.
41. Геник- Березовська З. Історичний елемент в українській романтичній літературі // Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. К.:Гелікон, 2000. С.96 112.
42. Герасимчук Л. Часові наперекір // Байрон Дж. Лірика. К.: Дніпро, 1982. С.5 24.
43. Герде И. Г. Идеи к философии человечества / пер. и прим. А. В. Михайлова. М.: Наука, 1977. 704 с.
44. Гнатюк М. П. Олександр Афанасьєв- Чужбинський // О.С.Афанасьєв-Чужбинський. Поезії. К.: Радянський письменник, 1972. С. 3 32.
45. Гнатюк М. П. Українська поема першої половини XIX століття. Проблеми розвитку жанру. К.: ”Вища школа”, при КДУ ім. Т. Г. Шевченка, 1975. 168 с.
46. Гончар О. Українська лірика перед шевченківського періоду і фольклор. К., 1952.
47. Гончар Олесь. Письменницькі роздуми. К.: Дніпро, 1980. 314 с.
48. Готье Т. История романтизма // Избранные произведения: В 2 т. М., 1972.
49. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченко: пер. з англ. С. Павличко. 2 вид., випр. й авторизоване. К.: Часопис Критика”, 1998. 206 с.
50. Гринив Владимир. Преодоление диалектики. Опыт самоотрицающего сознания. К.: Ельга, 1996. 206 с.
51. Гром'як Р. Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця XIX століття): Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. 224 с.
52. Гроскурт Ф. Байрон. Падший ангел: Інтим. Психобиография: пер. с англ. А. Козинкина и др Ростов н/Д: Феникс, 1998. 509 с.
53. Грузинские романтики. М.1954. 286 с.
54. ГузарІ. Україна в орбіті європейської думки. Торонто Львів, 1995.
55. ГулякА.Б. Становлення українського історичного роману. К.: Міжнародна фінансова академія, 1997. 293с.
56. ДавыдовЮ. Этика любви и метафизика своеволия. М., 1982.
57. ДимаА. Принципы сравнительного литературоведения. М.: Прогресс, 1977. 299с.
58. ДьяконоваН.Я. Английский романтизм: проблемы эстетики. М.: Наука, 1978. 208с.
59. ДьяконоваН.Я. Китс и его современники. М.: Наука, 1973. 199с.
60. ДьяконоваН.Я. Лирическая поэзия Байрона. М.: Наука, 1975. 168с.
61. ДюришинД. теория сравнительного изучения литературы / Пер. со словац. М.: Прогресс, 1979. 320с.
62. Европейский романтизм. М.: , 1968.
63. ЄфремовС. історія української літератури. К.: Femina, 1995. 608с.
64. Живов М.С. Адам Мицкевич. Жизнь и творчество. Гос. изд-во худ. лит-ры, 1956. 592с.
65. ЖирмунскийВ.М. Английская народная баллада // Английский и шотландские баллады в переводах С.Маршака. М.: Наука, 1973. С.87 103.
66. ЖирмунскийВ.М. Байрон и Пушкин // Пушкин и западные литературы: Избр. пр. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1978. 423с.
67. ЖирмунскийВ.М. Из истории западноевропейских литератур: Избр. пр. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1981. 303с.
68. ЖирмунскийВ.М. Литературное течение как явление международное. Л.: Наука, 1967. 280 с.
69. ЖирмунскийВ.М. Сравнительное литературоведение: Восток и Запад: Избр. пр. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1979. 493с.
70. ЖирмунскийВ.М. теория стиха. Ленинград: Сов. писатель, 1975. 664с.
71. ЗабілаВ. Петренко М. Поезії. К., 1960.
72. Загальнокультурна традиція у світовій літературі. Чернівці: Рута. 224с.
73. Залесская Л. О романтическом течении. М., 1973.
74. Зарубежная литература второго тысячелетия (1000 2000). М. Высшая школа, 2001. 336с.
75. ЗеровМ.К. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 2.: Історико-літературознавчі праці. 601c.
76. ИваньоИ. Очерки развития эстетической мысли Украины. М., 1981.
77. Из истории украинско-грузинских связей. Тбилиси: Мецниереба, 1968. 245 с.
78. ИмерадзеВ. Тарас Шевченко и деятели грузинской культуры. Тбилиси: Литература и искусство, 1964. 107с.
79. История грузинской советской литературы. М.: Наука, 1977. 415 с.
80. История немецкой литературы: В 3 т. / Пер. с нем. М.: Радуга, 1986. Т. 2.: 1789-1895. 344 с.
81. История романтизма в русской литературе. М.: Наука, 1978. 428 с.
82. ІвакінЮ.О. Коментар до Кобзаря” Т.Шевченка. К.: Наукова думка, 1968. 408с.
83. Іван Франко майстер слова і дослідник літератури. К.: Наукова думка, 1981. 379с.
84. ІмерадзеВ. Тарас Шевченко і Грузія. К.: Дніпро, 1964. 115с.
85. Історія української культури. К.: Вища школа, 2000. 606с.
86. Історія української літератури: У 8 т. Т. 2 3. К.: Наукова думка, 1967. 482с.
87. КалениченкоН.Л. Українська література ХІХст.: Напрями, течії. К.: Наукова думка, 1977. 315 с.
88. Камінчук О.А. Поетика української романтичної лірики: (Проблеми просторової організації поетичного тексту). К.: ТОВ ЛДЛ”, 1998. 160 с.
89. Карташова И.В. Ромнтизм. Итоги и песпективы изучения // Проблемы романтизма. Тверь: Тверс. гос. ун-т, 1990. 200 с.
90. Карташова И.В. Этюды о романтизме. Тверь: Тверс. гос. ун-т, 2001. 182с.
91. Каспрук А.А. Українська поема кінця ХІХ початку ХХст.: Ідеї, теми, проблеми жанру. К.: Наукова думка, 1973. 246с.
92. Каспрук А.А. Яків Щоголів. К.: Вид-во Академії наук України, 1958. 117с.
93. Каспрук А.А. Філософські поеми Івана Франка. К.: Наукова думка, 1967. 189с.
94. КачуровськийІ. Англійська балада як улюблений жанр романтиків // Дивослово. 1998. №7. С.7-10.
95. Кейда Ф.Ф. Відлуння далекої доби: Гайдамаччина в українській літературі. К.: Логос, 2000. 520с.
96. КирилюкЄ. Український романтизм у типологічному зіставленні з літературами західно- і південнослов’янських народів. К.: Наукова думка, 1973. 200с.
97. КияшенкоН., ЛейзеровН. Теория отражения и проблема эстетики. М., 1983. 325с.
98. Кітс Дж. Поезії. К.: Дніпро, 1968. 152с.
99. Классические наследия и современность. Л.: Наука, 1982. 200с.
100. Клименко Е.И. Английская литература первой половины ХІХ века: Очерк развития. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1971. 143с.
101. Козак. Український преромантизм. Варшава, 1977.
102. Комаринець Т.І. ідейно-естетичні основи українського романтизму: проблема національного й інтернаціонального. Львів: Вища школа, вид-во при Львів. ун-ті, 1983. 223с.
103. Конрад Н.И. Избранные труды: Литература и театр. М.: Наука, 1978. 462с.
104. КонрадН. Запад и Восток. М.: Наука, 1972. 496с.
105. КонрадН. Историко-филологические исследования. М.: Наука, 1974. 300с.
106. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики й літературознавства. К.: Либідь, 1994. 384с.
107. Костомаров М. І. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 1. Поезії. Драми. Оповідання. 538с.
108. КостомаровН. Историческая поэзия и новые ее материалы // Вестник Европы. Декабрь 1894. С. 573 629.
109. Кошетішвілі Вахтанг. Вибрані твори. Тбілісі: Сабчота Сакартвело, 1965. 638с.
110. Крижанівський С.А., Ротач П.П. Визначний поет українського романтизму // БоровиковськийЛ.І. Твори. К.: Молодь, 1971. С. 3-19.
111. Кулик І. Ніколоз Бараташвілі // БараташвіліН. Поезії. К.: Дніпро, 1936. С.5-10.
112. КулішП.О. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1989. Т. 2. 568 с.
113. Лашкарашвили Давид. Проблема европеизма в грузинской литературе. Тбилиси: Мецниереба, 1987. 213с.
114. ЛевинЮ.Д. Оссиан в русской литературе (конец ХVІІІ первая треть ХІХ века). Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1980. 206с.
115. Литературные манифесты западноевропейских романтиков. М., 1980.
116. Литературный энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1987. 715с.
117. Лихачев Д. Контрпункт стилей как особенность искусства // классические наследия и современность. Л., 1982.
118. ЛімборьскийІ. Руссо і руссоїзм в Україні // Всесвіт. 2001. №1-2. С.145-148.
119. ЛосевА.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. М.: Искусство, 1976. 367с.
120. Махарадзе А. Грузинский романтизм. Тбилиси: Из-во Тбилс. ун-та, 1967. 479с.
121. Мислителі німецького романтизму. Івано-Франківськ: ЛілеяНВ, 2003. 588с.
122. МишаничО. на переломі. К.: Основи, 2002. 437с.
123. Мовчанок В.П. Медитативна лірика Т.Г.Шевченка. К.: Наукова думка, 1993. 147с.
124. Мушкудіані О.Н. З історії українсько-грузинських літературно-культурних взаємйн XIX початку XX ст. К.: Наукова думка, 1986. 206 с.
125. Мушкудіані О.Н. Українсько-грузинські літературно-культурні зв'язки 20-30 років XX століття. К.: Наукова думка, 1991. 260 с.
126. Наєнко М. Романтичний епос. Ефект романтизму в українській літературі. К.: Просвіта. 2000. 378 с.
127. Наєнко М.К. Історія українського літературознавства. К.: Вид. центр Академія”, 2001. 395с.
128. Наливайко Д.С. Искусство: Направлення, течения, стили. К.: Мистецтво, 1981. 299 с.
129. Наливайко Д.С. Романтизм как эстетическая система // Вопросы лит. 1982. №11.
130. Наливайко Д.С. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. К.: Дніпро, 1988. 395с.
131. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму: Підручник. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2001. 416с.
132. Наливайко Дмитро. Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі. К.: Основи, 1998. 565с.
133. Неупокоева И. О типах романтической литературы. М., 1975. 136.
134. Неупокоева И. Общие черты европейского романтизма и своеобразие его национальных путей // Европейский романтизм. М., 1973.
135. Неупокоева И.Г. История всемирной литературы. Проблеми системного и сравнительного анализа. М.: Наука, 1976. 360 с.
136. Нигматуллина Ю. Роль аксиологического аспекта отражения действительности в романтическом методе. казань, 1974. 135с.
137. Нудьга Г.А. Два поети-романтики // Забіла В.М., Петренко М.М. Поезії. К.: Рад. письменник, 1960. С. 3 48.
138. Нудьга Г.А. Українська балада: 3 теорії та історії жанру. К.: Дніпро, 1970. 258с.
139. Овчаренко І.М. Йому жити у віках (Михайло Петренко). Слов'янськ.: Ред. газети „Вісті”, 1997. 40 с.
140. Охріменко О. Українська романтична балада // Радянське літературознавство. 1986. № 30 35.
141. Павленко Юрій. Історія світової цивілізації. (Соціокультурний розвиток людства). Київ: Либідь. 1990. 357с.
142. Павличко Соломія. Листи з Києва. К.: Основи, 2000. 157с.
143. Павличко Соломія. Націоналізм. Сексуальний орієнталізм (складний світ Агатангела Кримського). К.: Основи, 2001. 330 с.
144. Павличко Соломія. Теорія літератури. К.: Основи, 2002. 679 с.
145. Пахаренко М.М. Незбагненний апостол. Світобачення Шевченка. 2-е вид., доп. Черкаси: Брама-ісеуп, 1999. 296 с.
146. Писатели Англии о литературе XIX XX вв.: Сб. ст. // Пер. с англ. М.: Прогресс, 1981. 410 с.
147. Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров: 18171885. К.: Наукова думка, 1992. 232 с.
148. Погрібний А.Г. Яків Щоголев: Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1986. 168с.
149. Поезия английского романтизма ХІХ века. М., 1975.
150. Поезія грузинського народу. Антологія в двох томах. Т. 1. К., 1961. 547 с.
151. Польський романтизм восточнославянские литратуры: Докл. Симпозиума /Ред.. Колегія: М. Жмигородская и др. М .:Наука, 1973. -285 с.
152. Потебня И. Из записок о теории словесности. Эстетика и поэтика. М.: Наука, 1976. - 280
153. Почанский А.М. Развитие философской мысли на Украине : первая половина ХІХ века. К.,1984.
154. Пригодій С.М. Літературний імпресіонізм в Україні та США. (Типологія та національна особливість) К., „ Нора Принт”.1998. 311с.
155. Прингтон В.Я. Основные течения американской мысли. В 3-х т. Т. 2. Революция романтизма в Америке. М., 1962.
156. Приходько К.Г. Шевченко й український романтизм. 30-50 рр. ХІХ ст. К.: Видавництво АН УРСР, 1963.- 315 с.
157. Проблеми романтизма в мировой литературе, - М., 1959.- 418 с.
158. Проблемы романтизма в художественной литературе и критике. Казань, 1976.
159. Прусова М. А. Культ смерти в русской романтической поэзии. Симферополь: Крымский архив, 1999. 140 с.
160. Рильский М. Слово про літературу. _ К.: Дніпро, 1974. 383 с.
161. Романтические традиции американской литературы ХІХ века и современность. М., 1982. 511 с.
162. Романтические традиции американской литературы ХІХ века и современность. М., 1982.
163. Руссо Ж.Ж. Избранные сочинения: В 3 т.: Пер. с франц. М.: Государственное издательство художественной литературы, 1961. Т. 3: Исповедь. Прогулки одинокого мечтателя. 728 с.
164. Руставелі Шота. Витязь в тигровій шкурі. К., Дніпро. 1983. 247 с.
165. Саїд Е. Орієнталізм: Пер. з англ.. В.Шовкун. К.: Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2001. 511 с.
166. Смілянська В. Л. Стиль поезії Шевченка: Суб’єктивна організація. К.: Наукова думка, 1981. 255 с.
167. Смілянська В. Л., Чамата Н. П. Структура і смисл: Спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка .- К.: Вища школа, 2000. 208 с.
168. Соловьева Н.А. Англиский предромантизм и формирование романтического метода. М.: Изд-во МГУ, 1984. 146 с.
169. Соловьева Н.А. У истоков английского романтизма. М.: Изд-во МГУ, 1988. 232 с.
170. СургуладзеА. Очерки по истории грузинской культуры ХІХ века. Тбилиси: Хеловнеба, 1980. 344с.
171. Тичина П. З минулого в майбутнє. К.: Дніпро, 1973. 344 с.
172. Ткачук М.П. Поетика балад Левка Боровиковського. Тернопіль: Збруч, 2000. 146 с.
173. Турчин В. Епоха романтизма в России. М., Прогресс. 1981. 275 с.
174. Українська література Х VІІІ ст.. ( Вступна стаття О.В. Мишанича ).- К., Наукова думка. 1983. 693 с.
175. Українські поети романтики 20-40-х років ХІХ ст.: Збірник
176. Українські поети-романтики 20 40-х років ХІХ ст.: Збірник // Упорядкування, підготовка текстів, біогр. довідки і примітки канд. філол. наук Б.А.Деркача та д-ра філол. наук С.А.Крижанівського. К.: Дніпро, 1968. 635 с.