“ІВО АНДРИЧ І УКРАЇНА: КОНТАКТИ, РЕЦЕПЦІЯ, ТИПОЛОГІЯ” : "Иво Андрич и УКРАИНА: КОНТАКТЫ, РЕЦЕПЦИЯ, Типология"

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БІЛИК Наталія Леонідівна

УДК 82.091:82.163.41Андрич

ІВО АНДРИЧ І УКРАЇНА: КОНТАКТИ, РЕЦЕПЦІЯ, ТИПОЛОГІЯ”

10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Рудяков Павло Миколайович
доктор філологічних наук,
професор

КИЇВ 2004

ЗМІСТ

Вступ. .. 3

Розділ І. Теоретичні засади вивчення проблеми Іво Андрич
і Україна” . 15
Розділ ІІ. Іво Андрич у зв’язках із українським літературним
середовищем . 45
2.1. Переклади творів Іво Андрича українською
мовою. 45
2.2. Контакти Іво Андрича з діячами української
культури 96
2.3. Контакти Іво Андрича з українською
художньою культурою як рефлекс українсько-
сербських суспільно-політичних і культурних
відносин.. 106
2.4. Рецепція творчості І.Андрича в Україні 117
2.5. Сприйняття творів Андрича та український
літературний процес. 140
Розділ ІІІ. Історична проза І.Андрича та український історичний
роман другої половини ХХ сторіччя: питання типології .147
3.1. Змістові та формотворчі перегуки й аналогії в
історичній прозі І.Андрича та П.Загребельного.. 149
3.2. Ідейно-образна співзвучність романів І.Андрича
Міст на Дрині” та О.Гончара Собор”..164

Висновки 180
Список використаних джерел..... 182

ВСТУП

Іво Андрич видатний сербський письменник ХХ сторіччя. Твори митця вважаються найвищим досягненням югославського оповідного мистецтва” [102, с.226]. Його ім’я уже кілька поколінь критиків у Югославії та за її межами відносять до плеяди визначних діячів не лише національної, а й світової літератури. Він являє собою приклад видатного письменника малого слов’янського народу, якого визнав великий світ” [122,с.361].
Письменницька діяльність автора Травницької хроніки” і Проклятого двору” визначає цілу епоху в літературі Сербії і Югославії. Початок творчого шляху І.Андрича припадає на 10-ті роки ХХ сторіччя. Як зазначає сербська дослідниця С.Пекович, відображенням численних історичних змін в усіх сферах життя, якими був позначений цей період і в Європі, і у Сербії зокрема, стали і докорінні зміни у художній творчості. Перша світова війна перевернула життя людей і поставила перед ними цілу низку нових світоглядних проблем. Криза багатьох філософських та естетичних систем, стрімка зміна літературних смаків, настроїв і потреб були характерними для молодих багатонаціональних державних утворень, одним з яких стало після свого виникнення у 1918 році Королівство Сербів, Хорватів і Словенців. Нового спрямування літературним течіям і тенденціям початку сторіччя, між якими спостерігалось значне протистояння, дало налагодження зазначеної ситуації [184,с.1113]*. Фактично воно здійснювалось силами представників нової мистецької генерації. Їх творча діяльність викликала бурхливу полеміку, у ході якої визначилось співвідношення сил на літературному фронті, виявились різноманітні погляди на шляхи розвитку літератури у нових історичних умовах” [97, с.67].
Відомий сербський літературознавець М.Маркович писав, що відлуння нових тенденцій надходило і з інших літератур, у яких на той час також панував дух перетворень. Орієнтуючись на них, сербські письменники намагалися по-новому розглядати й тлумачити долю і місце людини у ході історії. У цьому концептуальному руслі в літературі південнослов’янського королівства почали творити письменники, з перших книг яких стало зрозумілим, що у царину національного художнього слова прийшло покоління, котре принесе йому міжнародне визнання. То було покоління реформаторів, які відрізнялися новаторством і сміливістю думки [145,с.7]. Проте лише комусь одному, як зазначає Г.Ільїна, випадає доля першим зійти на вершину і прокласти шлях іншим. Таким у ХХ сторіччі став Іво Андрич, письменник, міцно пов’язаний з національною історією та психологією, який водночас бачив у них універсальність багатьох вічних питань людства [107,с.212].
М.Маркович вважав, що у другій половині ХХ сторіччя, як і в період між двома світовими війнами, І.Андрич був наймогутнішою гілкою на дереві вітчизняної літературної думки” [145, с.8]. У своїх оповіданнях та романах письменник, який був відданий мотивам народних легенд і саме в їх межах шукав можливість для втілення власної поетики, змальовує історію автентичну у нормативному і достовірному відношенні, історію, що відтворюється через певний образ, стан, або деталь, котру він з давнини переніс у наші дні” [263,с.154]. В такий спосіб І.Андрич подає мистецький літопис реальних подій та особистостей і, передусім, літературно-художню хроніку Боснії, де відкриває її нове, особливе обличчя, влучно фіксуючи національний колорит. Та не лише мотиви історії рідного краю надали новизни прозі І.Андрича. Важливу роль у цьому відіграла здатність письменника сягати у своїх оповідях до тієї суті, котру істинність і тривалість її існування перетворюють на символ, а отже особливими були і філософське осмислення матеріалу, і спосіб його художнього втілення.
З ім’ям Іво Андрича інший сербський літературознавець Д.Радович пов’язує прогрес вітчизняного оповідного жанру, до скарбниці якого проза митця привнесла новий зміст, нову проблематику і якісно нове мистецьке слово, означене іншою емотивністю й філософською глибиною. Саме з І.Андричем сербське оповідання досягло того інтелектуального і духовного рівня, на якому змогло більшою мірою звільнитися від відомого примітивізму думки, анекдотизму та фабульності Йдеться не тільки про іншу, новішу і сучаснішу психологію, якою він наділив утворені ним особистості, але і про духовну потребу знайти і відкрити у цілком конкретних ситуаціях та людських характерах більш глибоке і, разом з тим, узагальнююче значення” [194,с.79].
І.Андрич творив у нових для сербської літератури жанрах: спочатку історичної психологічної новели, а потім історичного роману-хроніки з фресковою структурою. У колі російських сербістів усталилася думка, що його творами Міст на Дрині” й Травницька хроніка” починає свою історію післявоєнний югославський роман [108,с.304]. Водночас творчість І.Андрича, яка відображає яскраву індивідуальну своєрідність його письменницької манери, пише Н.Яковлєва, великою мірою являє собою вузловий момент” у загальному розвитку жанрового розмаїття літератури другої половини ХХ сторіччя [279, с.108], шлях якої визначає вплив посиленої філософської спрямованості літератур країн південної Європи, що виявилося у значному поширенні в них умовно-метафоричного роману, ідея і проблема якого концентрується на зв’язку часів. У його ствердженні, зазначають В.Москаленко і П.Рудяков, надзвичайну роль відіграла творчість Іво Андрича [152,с.202205]. Водночас, відомий у європейських і зокрема слов’янських літературах жанровий тип історичного роману набуває у письменника нової якості. Гуманіст і філософ, І.Андрич зумів здійснити низку видатних художніх відкриттів і зміг органічно поєднати рефлексії національної боснійської ментальності з індивідуальним і метафізичним в осягненні істини буття.
Отже, здійснений письменником художній синтез, вважає Н.Яковлєва, індивідуально неповторний, і форма роману, що була знайдена митцем, унікальна [278, с.15]. Невипадково І.Бернштейн наголошував, що твори І.Андрича мали виключне значення не лише для літератур народів Югославії, але і для загального розвитку епічного жанру у світовому літературному процесі [29,с.200]. З ним майстром реалістичної оповіді філософського характеру пов’язані вершинні здобутки у царині історичної прози.
1961 року Іво Андрич став першим і поки що єдиним із письменників колишньої Югославії лауреатом Нобелівської премії у галузі літератури. Присудження цієї нагороди підтвердило світове значення його мистецького доробку, котрий завдяки збагаченню світової літератури новими темами, мотивами та жанровими тенденціями був визнаний однією з вершин у розвитку літератури ХХ сторіччя.
Зростання художнього потенціалу кожного з письменств, як зазначає Г.Вервес, сприяє і його міжнародному резонансові [48,с.26]. Передусім за рахунок того, що настійна необхідність безперервного розширення знайомства з усіма найбільш значущими явищами літератур інших народів, обумовлена завданнями розвитку культури, є однією з характерних загальних тенденцій світового літературного процесу [166,с.165]. Факт, що Іво Андрич належить до плеяди найвідоміших письменників як сучасної, так і всієї югославської літератури” [30,с.42], пов’язаний із існуванням великої кількості перекладів та широкого читацького інтересу до творчості митця. Крім України, письменник відомий своїми книгами у багатьох країнах світу, де вони виходили і продовжують виходити після його смерті десятками мов. Популярність його, судячи з інтенсивності появи іншомовних версій, продовжує зростати. Так, наприклад, з 1919 року, коли була перекладена чеською перша книга І.Андрича Ex ponto”, до 1971 року його твори було адаптовано майже п’ятдесятьма мовами. Як зазначає М.Шамич, лише роман Міст на Дрині” у згаданому періоді зазнав 93 видання 33 мовами, у тому числі китайською, тамільською й хінді. Наступними за кількістю видань у цьому хронологічному проміжку є романи Травницька хроніка”, видана 54 рази 21 мовою, Проклятий двір”, який нараховує 46 видань 22 мовами, Панянка”, що з’являлась 29 разів 13 мовами світу [266,с.671672]. Уже ці статистичні відомості дозволяють уявити масштаби участі Іво Андрича у розвитку світової художньої культури.
Індивідуальна мистецька самобутність і вагомі досягнення обумовлюють той величезний науковий інтерес, що викликає творча постать І.Андрича, його життя і діяльність, які на батьківщині письменника й за кордоном вивчалася широко і ґрунтовно. І.Андричу присвячені численні наукові розробки, серед яких найбільш значущими є роботи його співвітчизників П.Джаджича [263], З.Константиновича [122], В.Глігорича [62], М.Богдановича [33], Д.Радовича [194], П.Палавестри [175], російських славістів Н.Яковлєвої [279], Г.Ільїної [107], а також дослідження українських учених В.Вєдіної [50], П.Рудякова [217], І.Ющука [275], у яких основна увага була спрямована на біографію митця й осягнення художнього методу та стилю його окремих творів.
Водночас, видатні представники певної культури, як зауважував М.Бахтін, розкривають себе повніше й глибше в очах іншої культури [24,с.331332]. Насамперед, тому що пізнання, до сфери якого входить істинне поцінування творчості літературного діяча, як підкреслює Ю.Левін, можливе лише з урахуванням того міжнародного резонансу, котре вона викликала в усі наступні епохи і в усіх країнах, куди потрапила і стала відомою [137,с.273]. А ці явища, які виступають підґрунтям для повного тлумачення як творчої біографії видатних митців та їх окремих творів, так і творчості в цілому, за концепцією Л.Кішкіна, є сенсом вивчення літературних взаємин стосовно окремих письменників та інонаціональних літератур [117,с.7273]. Тому, відповідно до наукової позиції Б.Реїзова, аби зрозуміти геніального письменника, потрібно вивчити його в контексті літературної взаємодії [200,с.217].
Отже, йдеться про окремий суттєвий ракурс, принципова важливість якого була обґрунтована зокрема І.Неупокоєвою. З точки зору дослідниці, наукове вивчення літературної взаємодії через невичерпну активність тієї функції, яку вона виконує у розвитку світової культури, абсолютно самоцінно визначається як одна з найважливіших проблем філологічної науки і вимагає всебічного дослідження. У його межах вивчення взаємодії літератур її різноманітних типів і форм, серед яких основними вважаються контакти, рецепція і типологія, а також художніх результатів є центром літературознавчої проблеми, а дослідження взаємин видатних літературних діячів з інокультурним середовищем у цьому ракурсі вважається одним з актуальних напрямків науки про літературу [167, с.1428]. Відповідно, яка б історико-літературна проблема не ставилась при осмисленні творчого шляху видатної постаті, необхідність розглянути її у міжлітературних взаєминах є безсумнівною.
На шляху до здійснення цього завдання стосовно видатного сербського літератора І.Андрича було зроблено важливі кроки. У величезній масі наукового матеріалу, сфокусованого на творчій постаті митця, існують наукові розробки Андрич і НДР” М.Яніхена [283], Іво Андрич і французька література” Є.Новакович [289], Іво Андрич і культура румунів” Л.Валмаріна [296].
Разом з тим іще й досі в історії світового вивчення творчості письменника не розглядався аспект його взаємин з українським художнім світом. Не було зроблено навіть спроби дати узагальнену характеристику цього процесу в цілому.
В українській науці про літературу розроблено теоретичні моделі та методологічну базу для такого типу досліджень. Крім того, слід зазначити, що окремі аспекти проблеми Іво Андрич і Україна” уже розглядались українським літературознавством. В академічному дослідженні Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті” було узагальнено факти ознайомлення української публіки, критики, науки з творчістю письменника, проте воно хронологічно обмежувалося 1985 роком. Після появи дослідження минув час. У цьому тематичному діапазоні накопичився новий неопрацьований матеріал.
Отже, не всі факти у цьому ракурсі виявлені, зібрані та узагальнені. Однак іще у 50-х роках ХХ сторіччя видатний літературознавець О.Білецький наголошував, що збирання цих фактів і дослідження їх справа великого наукового значення” [32, с.5].
Крім того, як свідчить М.Гончаренко, за цей час з’явилось багато теоретичних новоутворень у науковому світі України, оскільки великі історичні зрушення, періоди оновлення суспільства неминуче викликають глибинні зміни в науці” [64,с.3]. Поряд з її постійним оновленням невпинно розвивається і культурний процес, стає багатограннішим, відповідно до чого змінюється і його розуміння. Залучення нових і сучасне прочитання відомих теоретико-методологічних концепцій дає змогу звернутися до призначених для створення цілісної узагальнюючої картини неопрацьованих даних щодо взаємин І.Андрича з українським культурним середовищем, які вимагають систематизації та осмислення.
З іншого боку, тема Іво Андрич і Україна” є частиною комплексної проблеми бінарної взаємодії літератур, котра виступає однією з найважливіших закономірностей світового літературного процесу. Адже взаємодія сербського письменника з українською художньою культурою являє собою один з історичних ланцюгів, що поєднував літературне життя Сербії й України, особливу специфічну сторінку в історії українсько-сербського міжлітературного співробітництва у ХХ сторіччі.
Відомо, що міжслов’янські літературні взаємини зазначеного періоду розглядалися досить широко і ґрунтовно, й у межах слов’янського світу розроблено не один аспект українськосхідно-, південно- і західнослов’янських літературних взаємин. У цьому напрямку порівняльного літературознавства, як, наприклад, у дослідженні О.Дзюби-Погребняк [72], висвітлено розвиток українсько-сербських літературних контактів ХХ сторіччя. Водночас інші аспекти, як і загальна картина українсько-сербської літературної взаємодії, що виступає невід’ємною складовою загальнослов’янського контексту і становить органічну ланку міжслов’янської єдності, як показують розробки історії літератур західних і східних слов’ян, на попередніх етапах привертали увагу дослідників значно менше, ніж, наприклад, взаємини української літератури з літературами російською, польською, болгарською та деякими іншими [110, с.6].
Натомість традиції та розкриті нові можливості літературознавчої науки дають змогу і диктують необхідність дещо доповнити розвідки вчених щодо взаємодії української та сербської літератур, додати те, що залишилось поза межами проблематики досліджень, те, що було непоміченим у масштабних наукових розвідках, те, що стало відомим при розгляді споріднених явищ, те, що набуло нового значення і на що, зрештою, тепер можна поглянути іншими очима. З цих позицій дослідження взаємин І.Андрича з українською культурою, як логічної складової взаємодії слов’янських у даному разі сербської та української літератур у ХХ сторіччі є важливим завданням.
Отже, дослідження, здійснене у ракурсі Іво Андрич і Україна”, виявляється необхідним, оскільки визначення характеру взаємодії митця з українським літературним середовищем дозволить сформувати вичерпну характеристику концепції розгляду мистецького доробку письменника крізь призму української національної культурної традиції і тим самим доповнити загальну об’єктивну картину творчості І.Андрича та розвитку взаємодії української та сербської літератур у ХХ сторіччі. Зазначене являє собою актуальність дослідження, обумовлену зокрема наступними чинниками:
- нез’ясованістю аспекту взаємодії Іво Андрича з українським художнім світом у грунтовних дослідженнях творчості митця, здійснених вітчизняною і закордонною літературознавчою наукою;
- потребою літературознавчого дослідження взаємин творчої постаті видатного сербського письменника з українською художньою культурою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у рамках наукової роботи кафедри слов’янської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до комплексних наукових та навчально-методичних планів якої входить проблема дослідження творчості письменників слов’янських літератур у взаєминах із українською культурою. Тему затверджено Вченою радою філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Науково-координаційною Радою НАНУ при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка.
Мета дослідження полягає у висвітленні творчого феномену Іво Андрича в українській художній культурі як результату літературної взаємодії у межах контактів, рецепції, типології; встановленні на їх основі характеру взаємин І.Андрича з українським культурним середовищем.
Мета роботи передбачає розв’язання наступних завдань:
- здійснити бібліографічний пошук та систематизацію перекладів творів І.Андрича українською мовою, а також матеріалів, присвячених його творчості;
- проаналізувати переклади доробку митця з огляду на обумовленість і динаміку їх появи, міру і повноту презентування ними творчої постаті й самобутності літературних надбань письменника;
- виявити документально засвідчені факти особистих контактів Іво Андрича з представниками української художньої культури;
- визначити якісні риси рецепції творчої постаті письменника в українському літературному контексті;
- встановити обумовленість функціонування форм зв’язків І.Андрича з українським середовищем особливостями їх літературного й позалітературного контексту;
- провести типологічні зіставлення історичних романів І.Андрича й П.Загребельного; визначити ідейно-образну співзвучність романів І.Андрича та О.Гончара.
Об’єктом дослідження є мистецька спадщина і творча постать Іво Андрича у взаєминах з українським культурним середовищем на контактному, рецептивному і типологічному рівнях.
Предметом дослідження є оригінальні твори І.Андрича та їхні переклади українською мовою; архівні матеріали, які розкривають наявність і характер особистих творчих контактів митця з українськими літераторами; усі типи українських літературознавчих і критичних публікацій, присвячених творчості І.Андрича, а також романи українських письменників ХХ сторіччя П.Загребельного Диво”, Первоміст” та О.Гончара Собор”.
У дисертації використані наступні методи дослідження: статистико-реєстраційний для виявлення та систематизації перекладів творів Андрича і присвячених письменникові рецептивних утворень; метод архівного пошуку з метою виявлення документальних свідчень спілкування І.Андрича із діячами української культури. Широко застосовуються описовий і зіставний методи, які включають загальнонаукові принципи структурного аналізу та узагальнення із залученням аналітичного підходу, що дозволяє виявити художню своєрідність творчості Андрича, встановити як широко представлена вона на українських теренах, а також характер її оцінки українським літературознавством і критикою. У процедурі дослідження використовується також історико-типологічний метод для з’ясування рис типологічної спільності історичних романів І.Андрича та О.Гончара і П.Загребельного.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше проведено комплексне вивчення проблеми літературної взаємодії Іво Андрич і Україна” у контактному, рецептивному та типологічному аспектах.
Встановлена міра і повнота презентування перекладами творчої постаті І.Андрича на українських теренах, висвітлені невідомі в Україні факти особистих контактів письменника з діячами української культури, з’ясовані якісні риси рецепції І.Андрича, на основі чого визначена концепція бачення творчості І.Андрича крізь призму української національної культурної традиції. Виявлені типологічні сходження й аналогії між історичними романами І.Андрича та П.Загребельного й О.Гончара, визначений характер літературних взаємин І.Андрича і культурного середовища України.
У результаті дослідження удосконалено застосування теоретичних принципів вивчення зв’язків видатного літературного діяча з інонаціональним середовищем; розширено межі загальнослов’янського контексту творчості І.Андрича; набуло подальшого розвитку наукове висвітлення проблеми українсько-сербської літературної взаємодії.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у формуванні теоретичної концепції, покладеної в основу дисертаційної роботи, яка може виступати моделлю у висвітленні взаємин представників інонаціонального письменства з українською художньою культурою. Проведений аналіз рецептивних і типологічних явищ дозволяє доповнити концепцію, вироблену літературознавцями різних країн щодо творчості І.Андрича. Впорядкування фактів контактного аспекту може сприяти створенню докладнішої картини сербсько-українських культурних взаємин у ХХ сторіччі.
Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання у викладанні нормативних вузівських курсів з історії сербської літератури, спецкурсів і спецсемінарів, присвячених творчості Іво Андрича і питанням українсько-сербських літературних зв’язків. Теоретичні положення та матеріали, представлені в роботі, можуть застосовуватися при укладанні відповідних методичних рекомендацій, підручників та навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Матеріали наукових досліджень за темою дисертації доповідались щорічно (20002004 рр.) на засіданнях кафедри слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дисертаційного дослідження становили зміст виступів автора на науково-практичних конференціях: ХІ Міжнародній науково-практичній конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2327 червня 2003); Міжнародній науковій конференції Проблеми розвитку філології у контексті світової культури” (Київ, 2324 жовтня 2003); Міжнародній науковій конференції Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 14 квітня 2004), Міжнародній науковій конференції Філологія в Київському університеті: історія та сучасність”, присвяченій 200-річчю від дня народження М.О.Максимовича (Київ, 12-13 жовтня 2004).
Публікації. Матеріали і результати дисертаційної роботи викладені у п’ятьох публікаціях у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України:
1. Білик Н.Л. Творчість Іво Андрича в контексті української художньої культури: методологічний аспект // Література. Фольклор. Проблеми поетики. К.: ВПЦ Київський університет”, 2003. Вип.17. С. 6875.
2. Білик Н.Л. Рецепція творчості Іво Андрича в Україні (50-ті початок 80-х років ХХ ст.) // Мова і культура: Наук. вид.: У 10-ти т. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2003. Вип. 6. Том VI/I. С. 277285.
3. Білик Н.Л. Іво Андрич в українських перекладах (50-ті 80-ті роки ХХ ст.) // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. Вип.7. С. 3034
4. Білик Н.Л. Ідейно-образна співзвучність романів І.Андрича Міст на Дрині” та О.Гончара Собор” // Вісник (Літературознавчі студії) Київського міжнародного університету. К.: Правові джерела, 2004. Вип. VI. С.350362.
5. Білик Н.Л. До питання про розвиток сербістики в Україні 3050-х років ХХ сторіччя (на матеріалі перекладів творів Іво Андрича) // Літературознавчі студії: Зб.наук.пр. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. Вип.11. С.5459.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

* Тут і далі, за винятком випадків, зазначених окремо, з сербської та хорватської переклад автора дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене вирішення наукового завдання, яке полягає у вивченні творчого феномену Іво Андрича в українській художній культурі як оптимального результату взаємин крізь призму літературної взаємодії на основі її системних рівнів: контактів, рецепції, типології.
Завдяки перекладам творів І.Андрича надбанням української художньої культури стало цілісне бачення його мистецького спадку. Адаптовані видатними літераторами, досвідченими професіоналами у галузі перекладу твори митця забезпечили його постійну присутність у культурному житті України і високий якісний рівень опосередкованих контактних зв’язків письменника з українським літературним середовищем.
Висвітлені у роботі невідомі в Україні факти особистих контактів І.Андрича з діячами української художньої культури, котрі здійснювалися завдяки їх візитам до Югославії, листуванню і перекладацькій діяльності, продемонстрували спілкування І.Андрича з українськими літераторами. Опрацьовані документи доводять внесок безпосередніх контактів до розвитку процесу міжлітературних взаємин митця з українською культурою.
Одним із впливових чинників формування й регулювання процесів контактних зв’язків Іво Андрича і України виступали українсько-сербські міждержавні відносини, нестабільність яких обумовила хронологічні особливості контактних форм взаємин письменника з українським літературним середовищем. За цих причин їх становлення було вимушено затриманим у 20-х першій половині 50-х років ХХ сторіччя. Незважаючи на існування несприятливих обставин, динаміка контактів І.Андрича з українським світом була високою і мала позитивні прогностичні ознаки, що забезпечило значну включеність письменника і його творчого доробку до українського літературного процесу.
Для сприйняття творчості І.Андрича в Україні було характерним неухильне розширення його аспектів. Представлені в Україні форми рецепції спрямовувались як на висвітлення віх життєвого шляху митця, котрі вплинули на формування його мистецького світогляду, так і на аналіз художньої специфіки творів, особливості полісемії образів, що свідчить про ґрунтовне, всебічне вивчення творчості письменника. У процесі рецепції не спостерігалось розбіжних та суперечливих ставлень українських дослідників у їх оцінках, які від початку знайомства з творчою постаттю І.Андрича і до наших днів мають сталий позитивний характер. Рецепцію визначає сприйняття творчості митця в Україні як однієї з вершин світової літератури. Цим підтверджується безумовне приєднання українських наукових діячів до світового визнання письменника.
Процес рецепції І.Андрича в українському літературному середовищі відбувався з різним рівнем інтенсивності. Обумовленість цього явища на певному етапі пов’язана з історико-політичними умовами функціонування української літератури-реципієнта, внаслідок чого у 30-х першій половині 50-х років рецепція письменника на українських теренах була вимушено перерваною у розвитку. Водночас об’єктивні перешкоди не завадили подальшому продуктивному сприйняттю творчості І.Андрича в Україні.
На рівні змістових і формотворчих елементів виявлено типологічні спільності історичних романів Андрича Міст на Дрині”, Проклятий двір” та української романістики другої половини ХХ сторіччя, представленої творами Диво” та Первоміст” П.Загребельного, Собор” О.Гончара. Сутність типологічних сходжень дає підстави констатувати чітко виражений системний характер, який дозволяє розглядати їх як вагомі прояви існування іманентного підґрунтя, що створювало імпульси для взаємин і обумовило розвиток взаємодії І.Андрича з українською художньою культурою.
Встановлено, що істотні передумови, закладені й виражені значними типологічними спільностями, а також контактні й рецептивні явища забезпечили та продемонстрували відкриття творчого феномену сербського письменника і визнання його на українських теренах одним із найвидатніших митців у світовій літературі, що засвідчує позитивний характер взаємин Іво Андрича і культурного середовища України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АгапкинаТ.П.Распространение и изучение в СССР после 1945 г. современных литератур европейских социалистических стран// Современные литературы европейских социалистических стран 1945 1980: Историография, периодизация, методология исследования. М.: Наука, 1986. С.232256.
2. Англо-український філософський словник / Уклад.: Н.П.Поліщук, В.С.Лісовий. К.: Либідь, 1996. 272 с.
3. Андрић И. Знакови поред пута. Београд: Просвета, 1978. 609 с.
4. Андрић И. На Дрини чуприја. Сарајево: Свјетлост Београд: Просвета, 1967. 461 с.
5. Андрић И. Проклета авлија. Нови Сад: Матица Српска, 1954. 117 с.
6. Андрић М. Методички прилази књижевноуметничком делу. Књ. ІІ. Београд: Завод за уџбенике и наставна средства, 2002. 273 с.
7. Андрич Іво // УРЕ. У 16-ти т. К., 1959. Т.1. С.229.
8. Андрич Іво // УРЕ. 2-е вид. У 12-ти т. К., 1977. Т.1. С.188.
9. Андрич І. Аска і вовк: Пер. з серб. // Літературна Україна. 1983. 12 травня.
10. Андрич І. Дрівця: Пер. з серб. // Україна. 1956. №12. С. 2930.
11. Андрич І. Зеко: Повісті та оповідання: Пер. з серб. К.: Держлітвидав, 1958. 376 с.
12. Андрич І. Знаки вздовж дороги: Оповідання: Пер. з серб. К.: Веселка, 1991. 222 с.
13. Андрич І. Коса: Новела: Пер. з серб. // Ранок. 1972. №7. С.21.
14. АндричІ. Міст на Дрині. Вишерадська хроніка: Пер. з серб. К.: Держлітвидав, 1957. 332 с.
15. Андрич І. Міст на Дрині. Вишеградська хроніка: Пер. з серб. К.: Дніпро, 1977. 335с.
16. Андрич І. Обличчя: Пер. з серб. // Друг читача. 1971. 01 червня.
17. Андрич І. Оповідки з дитинства: Пер. з серб. К.: Веселка, 1981. 12 с.
18. Андрич І. Притча про візирового слона” та інші новели: Пер. з серб. К.: Дніпро, 1973. 331 с.
19. Андрич І. Про що мрію і що збувається // Ядран: Збірник з мов народів Югославії. К.: Дніпро, 1986. С.911.
20. Андрич І. Проклятий двір: Пер. з серб. К.: Рад. письменник, 1957. 112 с.
21. Андрич І. Ex ponto”: Пер. з серб. // Всесвіт. 1969. №1. С.1819.
22. БакановА.Г.Відомості про авторів // Книга пригод: Оповідання. К.: Веселка, 1983. С. 316318.
23. БандићБ.И.Иво Андрић неки моменти духовног развоја и ствараластва // Зборник радова о Иви Андрићу. Београд: Српска академија наука и уметности, 1979. С.377390.
24. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
25. БелецкийА.И. Переводная литература на Украине // БілецькийО.І. Зібрання праць: У 5-ти т. / Ред.Колегія: М.К.Гудзій та ін. К.: Наук. думка, 1966. Т.5.: Зарубіжні літератури. С.591607.
26. БеляеваЮ.Д. Сербская литература в русской науке и критике последней четверти ХІХ начала ХХ века // Русско-югославские литературные связи: Вторая половина ХІХ начало ХХ века. М.: Наука, 1975. С.3581.
27. БерковП.Н. Об историческом подходе к изучению мкждународных литературных контактов // Чешско-русские и словацко-русские литературные отношения. (Конец XVIII начало ХХ в.). М.: Наука, 1968. С.4157.
28. БерковП.Н. Об эстетике творчества и эстетике восприятия // Художественное восприятие. Л.: Наука, 1971. С.5767.
29. БернштейнИ. Развитие литератур социалистических стран и судьбы романа // Литература европейских стран социалистического содружества: Закономерности развития. М.: Наука, 1983. С.198232.
30. Библиографски подаци // АндрићИ. Изабране приповетке. Нови Cад, 1956. С.4243.
31. БитковаТ.Г., ДоронинаР.Ф., ЗлыдневВ.И. и др. Исследование литератур балканских стран в Советском Союзе // Балканские исследования: Основные проблемы балканистики в СССР. М., 1979. Вып.5. С.184208.
32. БілецькийО.І. Українська література серед інших слов’янських літератур // Радянське літературознавство. 1958. №6. С.331.
33. БогдановићМ. Иво Андрић // Критичари о Андрићу. Београд: Нолит, 1962. С.356.
34. БондарЛ.П. Деякі аспекти вивчення зв’язків і взаємодій у сучасному літературознавстві // Українське слов’янознавство. 1975. №11. С.311.
35. БоревЮ.Б. Теория художественного восприятия и рецептивная эстетика, методология критики и герменевтика // Теории, школы, концепции: (Критические анализы): Художественная рецепция и герменевтика. М.: Наука, 1985. С.368.
36. БоревЮ.Б. Художественный процесс (проблемы теории и методологии) // Методология анализа литературного процесса. М.: Наука, 1989. С.430.
37. БорисенкоМ. Уніфікація літературного життя України в 1920 1932 роках. К.: Унісерв, 2001. 126 с.
38. БородинаВ.А. Восприятие поэзии Востока. М. СПб.: ДИЛЯ, 2001. 224 с.
39. БулаховськаЮ.Л. Типологія польсько-російсько-українських літератур-них явищ 50 70-х років ХХ ст. К.: Наук. думка, 1982. 222 с.
40. БушминА.С. Методологические вопросы литературоведческих исследований. Л.: Наука, ЛО, 1969. 228 с.
41. ВасиленкоП. Повість югославського письменника українською мовою // Літературна газета. 1957. 22 жовтня.
42. ВахеметсаА.Л., ПлотниковС.Н. Человек и искусство (Проблемы конкретно-социологических исследований искусства). М.: Мысль, 1968. 196 с.
43. ВервесГ.Д. Літератури соціалістичних країн у їх активній взаємодії // Взаємозв’язки літератур країн соціалістичної співдружності: (На прикладі літератур європейських соціалістичних країн). К.: Вища школа, 1981. С.321.
44. ВервесГ.Д. На магістральній лінії сучасності // Література правди і прогресу. До питання розвитку літературного процесу в країнах соціалістичної співдружності. К.: Дніпро, 1979. С. 19.
45. ВервесГ.Д. Про основні методологічні принципи видання // Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті: У 5-ти т. / АН УРСР, Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка; Редкол.: Г.Д.Вервес та ін. К.: Наук. думка, 1987. Т.1.: Українська дожовтнева література і слов’янський світ. С.928.
46. ВервесГ.Д. Связи и взаимодействия современных славянских культур // Современные славянские культуры: Развитие, взаимодействие, международный контекст. Материалы Международной конференции ЮНЕСКО. К.: Наук. думка, 1982. С. 3032.
47. ВервесГ.Д. У річищі слов’янського епосу: Романи-фрески Травницька хроніка” і Міст на Дрині” // ВервесГ.Д. Як література самоутверджується в світі: Дослідження. К.: Дніпро, 1990. С.339371.
48. ВервесГ.Д. Українська література в загальнослов’янському контексті (До проблеми вивчення зональних художніх систем): Доповідь на VIII Міжнародному з’їзді славістів (Загреб Любляна, вересень 1978 р.). К.: Наук. думка, 1978. 32 с.
49. ВервесГ.Д. Художній літопис часу // Письменники соціалістичних країн Європи і сучасний літературний процес. К.: Наук. думка, 1982. С.311.
50. ВєдінаВ.П. Реалізм і умовність // Контрасти: Збірник. К.: Дніпро, 1983. С.36.
51. ВєдінаВ.П.Український радянський роман післявоєнного часу і романний жанр у літературах зарубіжних слов’янських країн // Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті: У 5-ти т. / АН УРСР, Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка; Редкол.: Г.Д.Вервес та ін. К.: Наук. думка, 1987. Т.2.: Пожовтнева доба. У колі літератур соціалістичних країн. С.388431.
52. ВєдінаВ.П., ЖулинськийМ.Г. Сучасний слов’янський роман. Соціально-філософські й естетичні аспекти // ІХ Міжнародний з’їзд славістів. Слов’янські літератури: Доповіді. К.: Наук. думка, 1983. С.106138.
53. ВолковА.Р., ГайнічеруО.І., МегелаІ.П. Проблема художнього перекладу з неслов’янських мов на слов’янські // ІХ Міжнародний з’їзд славістів. Слов’янські літератури: Доповіді. К.: Наукова думка, 1983. С.203224.
54. ВолковаЕ.В. Произведение искусства предмет эстетического анализа. М.: Изд-во МГУ, 1976. 286 с.
55. Восточная Европа в документах российских архивов. 1944 1953 гг.: В 2-х т. / РАН, Ин-т славяноведения и балканистики; Отв. ред. Г.П.Мурашко. М. Новосибирск: Сибирский хронограф, 1997. Т.1.: 1914 1918 гг. 985 с.
56. Восточная Европа в документах российских архивов. 1944 1953 гг.: В 2-х т. / РАН, Ин-т славяноведения и балканистики; Отв. ред. Г.П.Мурашко. М. Новосибирск: Сибирский хронограф, 1998. Т.2.: 1949 1953 гг. 1004 с.
57. Вучковић Р. Андрићева поезија у контексту експресионизма // Дело Иве Андрића у контексту европске књижевности и културе: Зборник радова са међународног славистичког скупа одржаног у Београду од 26. до 28. маја 1980. Београд: Задужбина Иве Андрића, 1981. С.743751.
58. ГаланЯ.О. Про участь у Всеслов’янському конгресі у Бєлграді. Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка. Відділ рукописних фондів та текстології, ф.82, оп.1, спр.271.
59. Галич О.А. Літературний процес // ГаличО.А., НазарецьВ.М., ВасильєвЄ.М. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. С.442460.
60. ГачечиладзеГ.Р. Введение в теорию художественного перевода. Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1970. 285 с.
61. ГиренкоЮ.С. Советско-югославские отношения (страницы истории). М.: Междунар. отношения, 1983. 192 с.
62. Глигорић В. Иво Андрић // Андрић Иво. Изабране приповетке. Нови Сад: Будућност, 1956. С.543.
63. Гончар О. Собор. К.: Рад. письменник, 1968. 319 с.
64. ГончаренкоМ.В. Методологічні проблеми мистецтвознавства і художня практика // Методологічні проблеми мистецтвознавства: Зб.наук.пр. К.: Наук. думка, 1989. С.315.
65. Гончарук З. Злагода: Поезії. К.: Рад. письменник, 1981. 159 с.
66. Горанов К. Динамика развития художественной культуры социализма: Пер. с болг. // Духовный мир развитого социалистического общества. М.: Наука, 1977. С.243270.
67. ГримичВ.Г. Андрич Іво // Українська літературна енциклопедія. 1-е вид. К., 1988. Т.1. С.64.
68. Гром’якР.Т.До проблеми сприйняття літературного твору// Гром’якР.Т. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. С.1732.
69. Дадамян Г. Проблемы исследования эстетических оценок в социологии искусства//Вопросы социологии искусства: Теореические и методологические проблемы. М.: Наука, 1979. С.79103.
70. Декада книги СФРЮ в Києві // Київська правда. 1973. 28 листопада.
71. Деякі аспекти аналізу літературного твору/А.Б.Гуляк, Н.М.Скоробагатько, П.П.Хропко, І.М.Цуркан. К.: Науковий світ, 2000. 131 с.
72. Дзюба-ПогребнякО.І.Українсько-сербські літературні зв’язки ХХ століття. К.: Т-во Знання” України, 2000. 66 с.
73. Димчева-ВирчеваД.Н. Балканистика в Украинской ССР: Библиографи-ческий указатель. 1917 1980. К.: Наук. думка, 1983. 240 с.
74. ДончикВ.Г. Істина особливість: Проза Павла Загребельного. Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1984. 248с.
75. ДончикВ.Г., ЖулинськийМ.Г., РудяковП.М. Український радянський роман в контексті слов’янських літератур//ХІ Міжнародний з’їзд славістів. Софія, вересень 1988 р. Слов’янські літератури: Доповіді. К.: Наук. думка, 1988. С.130164.
76. ДоровскиИ. О некоторых основных чертах балканской межлитератур-ной общности // ДюришинД. Проблемы особых межлитературных общностей: Пер. со словац. М.: Наука, 1993. С.152163.
77. ДостальМ.Ю. До історії становлення і розвитку славістики в Київському університеті Святого Володимира // Міжнародні зв’язки України: Наукові пошуки і знахідки. К., 1993. Вип.4. С.311.
78. ДостальМ.Ю. Институт славяноведения и балканистики РАН (к 50-летию его создания) // Славістичні студії / Львівський держ. ун-т ім.Івана Франка. Львів, 1997. Т.1.: Матеріали V-го Міжнародного славістичного колоквіуму (Львів 14 16 травня 1996р.). С.2227.
79. ДюришинД. Межлитературные общности как конкретизация закономерностей мировой литературы: Пер. со словац. // Проблемы особых межлитературных общностей. М.: Наука, 1993. С.963.
80. ДюришинД. Национальное и интернациональное в художественной литературе: Пер. со словац. // Актуальные проблемы сравнительного изучения литератур социалистических стран. М.: Наука, 1978. С.2954.
81. ДюришинД. Теория сравнительного изучения литературы: Пер. со словац. М.: Прогресс, 1979. 320 с.
82. ДьяковВ.А., МарковД.Ф., МыльниковА.С. Некоторые узловые методологические вопросы истории мировой славистики // История, культура, этнография и фольклор славянских народов.VIII Международный съезд славистов. Загреб Любляна, сентябрь 1978 г.: Доклады советской делегации. М.: Наука, 1978. С.465490.
83. Ђукић Перишић Ж. Напомена // Андрић И. Предели и стазе: Путописна проза. Београд: Српска књижевна задруга, 2001. С.299300.
84. ЂурићB. Најновија Андрићева проза // Зборник о Иви Андрићу. Београд: Српска књижевна задруга, 1999. С.225253.
85. ЂуровићР.Ј. О неким стилским одликама Андрићевих Рзавских брегова” // Стилски аспекти проучавања српског језика: Научни састанак слависта у Вукове дане. Београд Нови Сад Тришић 14 19.09.1993. Београд: МСЦ, 1995. С.133142.
86. ЕгерићМ. Четири елемента у Андрићевој визији човека // Зборник радова о Иви Андрићу. Београд: Српска академија наука и уметности, 1979. С.211222.
87. ЄдлінськаГ.М. Позиції реалізму в сербській прозі 70-х 80-х років // На нових орбітах. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. С.196228.
88. ЖивковићД. Епски и лирски стил прозе Иве Андрића // ЖивковићД. Европски оквири српске књижевности ІІ. Београд: Просвета, 1977. С.277307.
89. ЖирмунскийВ.М. К вопросу о литературных взаимоотношениях Востока и Запада // Вестник Ленинградского университета. 1947. №4. С.100119.
90. Жирмунский В.М. Литературные течения как явление международное // ЖирмунскийВ.М. Сравнительное литературоведение: Восток и Запад: Избранные труды. Л.: Наука, 1979. С.137157.
91. ЖулинськийМ.Г.Олесь Гончар: творчість як доля // ГончарО.Т.Твори: У 12-ти т. К.: Наук. думка, 2001. Т.1.: Прапороносці. Поезії. Коментарі. С.534.
92. ЖуравськаІ.Ю. Зарубіжний антифашистський роман. К.: Дніпро, 1976. 340с.
93. ЗагребельнийП.А. Диво // Загребельний П.А. Твори: У 6-ти т. К.: Дніпро, 1979. Т.2. 575 с.
94. ЗагребельнийП.А. Неложними устами: Статті, есе, портрети. К.: Рад.письменник, 1981. 479 с.
95. Загребельний П.А. Первоміст // Загребельний П.А. Твори: Твори: У 6-ти т. К.: Дніпро, 1980. Т.3. С. 431679.
96. ЗатонськийД.В., НаливайкоД.С. Українсько-західноєвропейські літературні взаємини до ХІХ ст. // Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті: У 5-ти т. / АН УРСР, Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка; Редкол.: Г.Д.Вервес та ін. К.: Наук. думка, 1988. Т.3.: У взаєминах з літературами Заходу і Сходу. С.742.
97. Зарубежные славянские литературы. ХХ век. М.: Наука, 1970. 435 с.
98. ЗечевићМ. Југославија 1918 1992: Јужнословенски државни сан и јава. Београд: Просвета, 1994 305 с.
99. ЗлыдневВ.И.Литературные связи как проблема общественно-культурных отношений // Сравнительное изучение славянских литератур. Материалы конференции 18 20 мая 1971 г. М.: Наука, 1973. С.174188.
100. ЗлыдневВ.И. Русско-болгарские литературные связи ХХ века. М.: Наука, 1964. 219 с.
101. ЗнаменськаМ. Свято братів // Літературна Україна. 1975. 28листопада.
102. ЗоричП. Писатели и их произведения: Пер. с серб. // Югославия вчера и сегодня. 1945 1965. М.: Правда, 1965. С.226227.
103. ИванићД. Свијет и прича: О приповједању и приповједачима у српској књижевности. Београд: Народна књига Алфа, 2002. 296 с.
104. ИвановВ.П. Человеческая деятельность Познание Искусство. К.: Наук. думка, 1977. 251 с.
105. ИвановићР. Есејистика и критика Иве Андрића // Дело Иве Андрића у контексту европске књижевности и културе: Зборник радова са међународног славистичког скупа одржаног у Београду од 26. до 28. маја 1980. Београд: Задужбина Иве Андрића, 1981. С.455466.
106. Иво Андрич. Библиографический указатель. М.: Книга, 1974. 125 с.
107. ИльинаГ.Я. Развитие югославского романа в 20 30-е годы ХХ в. М.: Наука, 1985. 288 с.
108. ИльинаГ.Я., ХоревВ.А., ШерлаимоваС.А. Традиции романа-эпопеи в современных литературах западных и южных славян // Славянские литературы. ІХ Международный съезд славистов. Киев, сентябрь 1983г.: Доклады советской делегации. М.: Наука, 1983. С.299315.
109. Ингарден Р.Исследования по эстетике: Пер. с пол. М.: Иностр.лит., 1962. 572 с.
110. История литератур западных и южных славян: В 3-х т. / РАН, Ин-т славяноведения и балканистики; Редкол.: Л.Н.Будагова и др. М.: Индрик, 1997. Т.1.: От истоков до середины XVIII века. 886 с.
111. Іво Андрич // КущО.П. Лауреати Нобелівської премії з літератури, 1901 1966 рр.: Короткий бібліографічний покажчик. Львів, 1967. С.182184.
112. Іво Андрич (Біографічна довідка) // Андрич І. Зеко: Повісті та оповідання: Пер. з серб. К.: Держлітвидав, 1958. С.373.
113. ІзерВ. Процес читання: феноменологія наближення: Пер. з англ. // Антологія світової літературно-критичної думки. Львів: Літопис, 1996. С.263277.
114. Історія української літератури ХХ століття: У 2-х кн. / Ред. В.Дончик. К.: Либідь, 1993. Кн.1.: 1910 1930-ті роки. 782 с.
115. ЈеремићД. Човек и историја у књижевном делу Иве Андрића // Зборник радова о Иви Андрићу. Београд: Српска академија наука и уметности, 1979. С.131162.
116. КишкинЛ.С. Вопросы национального своеобразия и сравнительное литературоведение (на материале русской, чешской и словацкой литератур) // Сравнительное изучение славянских литератур. Материалы конференции 1820 мая 1971 г. М.: Наука, 1973. С.189213.
117. КишкинЛ.С. Заметки об изучении русско-чешских и русско-словацких литературных связей (некоторые общие вопросы, цели и проблемы, методика) // Литература славянских народов. М.: Изд-во АН СССР, 1963. С.7098.
118. Кінько Т. Андрич згадує для майбутнього // Всесвіт. 1974. №4. С.164165.
119. Книга пригод: Оповідання. К.: Веселка, 1983. С. 259267.