ХУДОЖНІЙ СВІТ ГОГОЛЯ У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ

Краткое описание

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

На правах рукопису

СКОБЕЛЬСЬКА ОЛЬГА ІВАНІВНА

УДК 821.161.1 3.09 398.1

ХУДОЖНІЙ СВІТ ГОГОЛЯ У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ

10.01.05 порівняльне літературознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Мазепа Наталія Ростиславівна,
доктор філологічних наук

Черкаси 2002

ЗМІСТ

ВСТУП...3
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Гоголівська рецепція українства
(поетичний аспект)..10
1.1. Міфологічна основа творчості Гоголя...11
1.2. Етнографічний та фольклорний фон раннього Гоголя..26
1.3. Історичні джерела гоголівських повістей..33
1.4. Барокові традиції в українській літературі XVIII початку ХІХ століття40
1.5. Духовно-релігійна складова гоголівської спадщини..49
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Вплив Гоголя на розвиток української культури ХІХ століття..63
2.1. Творчий діалог Гоголя з сучасниками: українська тематика..63
2.2. Гоголівська школа” в російській та українській літературах ХІХ століття..71
2.3. Гоголівський та шевченківський типи художньої свідомості..86
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Інтерпретація гоголівського міфу в українській культурі ХХ століття: критичний і літературний контекст...99
3.1. Гоголівська творчість в українській та російській критиці початку ХХ століття...99
3.2. Гоголівська спадщина в інтерпретації представників української діаспори...114
3.3. Українське гоголезнавство на сучасному етапі розвитку127
3.4. Відродження гоголівської картини світу в українській химерній прозі”147
ВИСНОВКИ.157
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.161

ВСТУП

Художня спадщина М.В. Гоголя цікавить дослідників ось уже близько півтораста років. Звісно, протягом цього часу був випробуваний широкий спектр підходів та методик літературознавчих, філософських, культурологічних досліджень. У своїй сукупності гоголезнавчі студії принесли, без сумніву, вагомі наукові результати, тож не дивно, що час від часу постає проблема їх системного опису та осмислення: підбиття проміжних підсумків явище притаманне науці і справедливо поціновується як таке, що складає фундамент наукової феноменології. Сьогоднішня культурно-історична епоха, як здається, вирізняється не лише ідеологічною складністю та сукупністю суспільних протиріч. З-поміж інших подібних історичних періодів її відрізняє підсилений пошук духовних орієнтирів, внутрішніх стрижневих цінностей, загальнолюдських морально-етичних та естетичних ідеалів. У цьому випадку звертання до класики, як відомо, і природнє, і, одночасно, повчальне. З одного боку, художня спадщина того чи іншого митця дозволяє заглибитися у духовний, морально-етичний світ людини, доторкнутися до вселюдського ідеального начала буття, а з іншого наука про мистецтво (і літературознавство зокрема) на підгрунті художньої творчості вибудовує свою епістемологічну систему філософських, естетичних, культурологічних, релігійних ідей. Як на наш погляд, саме цим прагненням до культурного синтезу” і зумовлений сьогоднішній інтерес до Гоголя, творча постать якого сконцентрувала величезну кількість культурної інформації, розгорнути яку значить прочитати низку феноменальних творчих явищ від міфу й міфотворчості до художніх смаків епохи пізнього постмодерну”. Тож недаремно Гоголь сьогодні є ключовою, смисловою і багато де в чому знаковою постаттю, спадщина якого майже заново переосмислюється у теперішній по-гоголівськи фантасмагоричній суспільно-культурній ситуації.
Думкою про сьогоднішню актуальність постаті Гоголя-митця і Гоголя-мислителя і зумовлена поява пропонованої роботи. Значення творчості Гоголя для розвитку культурологічної системи російсько-українських взаємин, вплив його спадщини на естетику ХІХ-ХХ століть, суперечки навколо його художніх і морально-етичних ідей проблема іще досить далека від свого вирішення, та навіть й повного наукового описання. Тема нашої роботи спрямована якраз на висвітлення культурологічної постаті сучасного” Гоголя, на виявлення актуальності його творчості у контексті російсько-українських культурних зв’язків. Перш за все нас цікавить сьогоднішня наукова інтерпретація цієї проблеми, показовою рисою котрої є звертання до Гоголя як до межової”, антиномічної” (Ю. Барабаш) культурно-історичної постаті.
Аналітичний погляд на окреслену проблему з певними застереженнями дозволяє констатувати, що сучасне гоголезнавство розвивається кількома магістральними напрямами:
- вивчення окремих аспектів біографії письменника;
- заглиблення у поетику його художніх творів;
- інтерпретації релігійно-філософських поглядів митця, особливо пізнього періоду його творчості;
- дослідження фольклорно-етнографічних мотивів та міфопоетичних витоків гоголівського художнього світобачення тощо.
Важливе місце серед окреслених наукових аспектів займає проблема міжкультурних і міжлітературних зв’язків, особливо російсько-українських, оскільки Гоголь увібрав у себе творчий дух України кінця XVIII початку ХІХ століть, по-різному вплинув на російську і українську літератури і неоднозначно сприймався двома культурами. Визначена сучасними дослідниками межовість” творчої постаті Гоголя явище, що притаманне самій історичній ситуації, у якій з’явився та формувався поетичний феномен письменника. Художня еволюція Гоголя відбила, таким чином, усю складність загальнокультурних процесів на межі українсько-російської” духовної самоідентифікації. Межовість” Гоголя, як здається, висвітлює риси внутрішнього механізму трансформації сусідніх культур. Тут проблема сягає уже теоретичного рівня і формулює деякі загальні зауваження щодо вивчення складових етнокультурних процесів. Одним із таких складових чинників мистецького процесу можемо визначити культурний діалог, що створює своєрідну систему культурних означень”, опис яких запропоновано у класичних розробках М.М. Бахтіна, Ю.М. Лотмана, Г.Д. Гачева та ін. Теорія творчого діалогу виявляється досить плідною, коли мова йде про взаємодію двох родинних культур, зв’язки котрих визначаються сильним генетичним підгрунтям.
Установлюючи тісний взаємозв’язок Гоголя з українським культурним середовищем, варто зазначити, що проблема його творчих взаємин з українською культурою торкається кількох принципових складових:
1) української культурної традиції, з якої виріс Гоголь-митець (українська міфологія, український фольклор, українське бароко, український класицизм);
2) української культури післягоголівського періоду (українська історіософія, фольклористика, українська література другої половини ХІХ століття);
3) української культури доби модернізму, що відродила і переосмислила численні ідеї Гоголя-художника і Гоголя-мислителя;
4) сучасного етапу художнього та наукового прочитання творчості письменника.
Це коло питань і покладено в основу пропонованого дисертаційного дослідження.
Отже, робота поєднує принаймні два наукові підходи: з одного боку, йдеться про дослідження поетики раннього Гоголя, про той рівень, де зв’язки з українською культурою проявляються найбільш рельєфно; з другого про культурологічний аспект проблеми (вивчення специфіки власне творчих (українсько-російських) культурних взаємин).
Творча постать Гоголя, таким чином, розглядається в широкому контексті української художньої традиції і, конкретніше, в різноманітних зв’язках зі спадщиною Г. Сковороди, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є.Гребінки, І. Нечуя-Левицького, П. Куліша, Т. Шевченка й інших українських письменників ХІХ та ХХ століть.
Визначення місця художньої спадщини Гоголя в українській культурній традиції і складає основну мету дослідження, і ця мета обумовлює наступні конкретні завдання:
1) вивчення специфічних рис міжлітературних і міжкультурних українсько-російських зв’язків;
2) визначення місця творчості Гоголя у російсько-українській загальнокультурній ситуації і, зокрема, в її художній літературній традиції;
3) дослідження впливу української міфології, фольклору, барокової літератури XVII-XVIII століть на формування художнього світогляду Гоголя;
4) дослідження впливу поетики Гоголя на українську літературу ХІХ-ХХ століть;
5) інтерпретації гоголівського світогляду в культурології ХХ століття.
Об’єктом дослідження є художні, літературно-критичні, історичні, релігійні твори Гоголя та його листи до друзів і рідних.
Міжкультурні і міжлітературні творчі взаємини Гоголя з його сучасниками, послідовниками та опонентами є предметом дослідження пропонованої роботи. Маючи низькі етнічні та мовні бар’єри, Росія та Україна були й залишаються близькими сусідніми культурами. Проте взаємодія української літератури та культури з російською завжди, а особливо протягом ХІХ та ХХ століть мала дві сторони. З одного боку, це було гармонійне сприйняття естетичної, гуманістичної та духовної атмосфери російської культурної моделі, а з іншого захисна протидія, виборювання власного культурного простору. Носієм української культурної моделі на царині російської словесності у 30-40-х роках ХІХ століття був саме Гоголь.
У своїх творах письменник відображав не лише мотиви, образи і стильові засоби українських пісень, дум, казок. Він не міг бути вільним також і від світоглядних, етичних й естетичних надбань української культури. Лише художня мова Вечорів” і Миргороду” давала можливість прираховувати Гоголя до російської літератури. Та ж мова часто не дозволяла визнати Гоголя й українським письменником. Склався феномен, який можна визначити наступним чином: російський письменник Гоголь відтворив безпосередньо українське світобачення та світовідчуття, українську духовну модель світу. Скільки б не точилися суперечки щодо національної ідентифікації Гоголя-митця, беззаперечно одне: тип культурної моделі, зображеної художником у ранніх повістях, є українським. Виходячи з цієї принципової позиції і визначається небувалий збагачуючий вплив Гоголя на розвиток обох національних культур, самобутні риси кожної з яких рельєфніше окреслилися завдяки поетичному втручанню” Гоголя (як власне, і Гребінки, Квітки-Основ’яненка, Шевченка, Вовчка).
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у спробі синтезувати різнобічні (російські й українські) аспекти творчості письменника, пунктирно прокреслити нові напрямки вивчення своєрідного гоголівського світобачення, що актуалізувалися останнім часом і потребують свого наукового аналітичного розгляду. У цьому зв’язку в роботі запропоновані спроби прочитати художню спадщину Гоголя крізь призму міфологічних мисленнєвих схем, фольклорно-етнографічного, духовно-релігійного та історико-культурного аспектів, що складають невід’ємну частину гоголівських художніх текстів.
Теоретичну і методологічну основу роботи складають праці Ю.Барабаша, Г. Грабовича, В. Звиняцківського, О. Киченка, Н. Крутікової, Ю.Манна, П. Михеда, В.Скуратівського, які торкаються питання російсько-українських літературних традицій Гоголя, витоків самобутньої поетики письменника, інтерпретації його релігійно-філософських поглядів.
Вивчення внутрішніх механізмів міжкультурних творчих зв’язків зумовило вибір порівняльного методу дослідження. Компаративний підхід, як здається, найкраще висвітлює специфіку як окремих літературознавчих явищ, так і їх взаємовплив та взаємодію. Разом з тим порівняльний метод доповнюється у роботі елементами феноменологічного, генетичного (типологічного), структурно-семіотичного наукових дискурсів. Методологічна різнобічність поглядів є принциповою позицією вивчення складової системи міжкультурних зв’язків.
Спроба прочитання гоголівських творів у контексті сучасних літературознавчих, філософських, культурологічних та релігійно-духовних концепцій додає роботі необхідну актуальність. Вона пов’язується перш за все з виявленням феномену чергового культурно-літературного сплеску” інтересу до постаті Гоголя. У ХХ столітті письменник стає натхненником епохи срібного віку, де якраз і бере свої начала доробок сучасної філософії і культурології. Інтерпретація гоголівських текстів у ідеологічній площині представниками української діаспори поглиблює вивчення окремих аспектів художніх відкриттів митця. Іншими словами, без засвоєння творчого досвіду письменника і його відображення в українській культурній традиції неможливе розуміння сучасної художньої практики, що відродила на грунті української культури ХХ століття елементи гоголівської естетики, поетики, стилю, звертання до яких також становить актуальність теми пропонованого дисертаційного дослідження. Визначення і аналіз цих поетичних елементів, спроба їх систематизації в ракурсі творчих російсько-українських взаємодоповнень і складає практичне значення роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з комплексною темою кафедри зарубіжної літератури Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького Художній жанр у світлі творчого методу та напряму”. Тема дисертації схвалена бюро Науково-координаційної ради Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.
Апробація роботи. Окремі положення дисертації оприлюднювалися на міжнародних наукових конференціях Російська література напередодні третього тисячоліття: підсумки розвитку і проблеми вивчення” (Київ, 2000), Срібний вік як явище культури” (Дрогобич, 2001), Творчість Гоголя: проблеми вивчення і викладання” (Ніжин, 2001), п’ятому міжвузівському науковому семінарі з проблем сучасної семіотики (Черкаси, 2001), Всеросійській науковій конференції Раціональне й емоційне в літературі та фольклорі” (Волгоград, 2001), IV короленківських читаннях (Полтава, 2001) та VI гоголівських читаннях (Полтава, 2002).
Основні положення дисертації викладено у 6 публікаціях.
Обсяг та структуру дисертації складає вступ, три розділи, висновки (160 сторінок) і список використаної літератури, що містить 155 позицій

Список литературы

ВИСНОВКИ

Вивчення питання про те, що Гоголь-художник взяв з культури попередніх епох, пов’язано, перш за все, з творчою рецепцією письменником української міфології, фольклору, етнографії, малоросійської історії, літератури доби українського бароко та культурної проповідницької традиції XVII-XVIII століть. Найповніше зв’язок письменника з духовним національним грунтом відчувається у його ранніх повістях, проте спрямованість митця до глибинного, архетипового, універсального не зникає й на наступних етапах гоголівської творчості.
Міфологізм гоголівської прози, особливо ранніх циклів Вечорів” та Миргороду”, дає певні підстави говорити не тільки про творче засвоєння письменником українських міфологічних архетипових образів, обрядово-ритуальної, ігрової та сакрально-магічної функцій фольклорно-міфологічного середовища, але й про індивідуально-авторську міфотворчість. Гоголь-художник створює глобальні міфопоетичні моделі світу, де головними стають мотиви центру (Вій”, Ніс”) і родинного прокляття (Страшна помста”, Старосвітські поміщики”, Тарас Бульба”). Вони стають провідними мотивами гоголівського міфу про Україну, який є водночас і глибоко індивідуальним, і загальнокультурним.
Використовуючи матеріали українського фольклору та етнографії (зокрема, українських ліричних пісень та історичних дум, легенд, казок, переказів, прислів’їв і приказок, описів родинно-побутових свят), письменник відтворює живі традиції побуту, історії, характерів, тобто духу” українського народу початку ХІХ століття.
Однією з основних складових гоголівської творчої рецепції українства є також історичні джерела, що зберігають щедрий, проте часто суперечливий і міфологізований матеріал з минулого Малоросії. Не без впливу українських козацьких літописів й Історії Русів” псевдо-Кониського у повістях Гоголя відображається філософсько-історична концепція, згідно з якою запорожці внесли досить вагомий вклад у світову історію. Письменник створює по-справжньому героїчний національний епос у повісті Тарас Бульба”, де змальовано широку картину одного з кризових періодів українського народу середньовічного козацтва.
Тісний зв’язок творчості Гоголя з літературою і культурою низового” і високого” бароко, особливо з художньою спадщиною таких значних представників українського бароко, як Д. Туптало і Г. Сковорода, дає підставу дослідникам визначити художній метод письменника як особливе гоголівське бароко” і вважати Гоголя завершувачем традиції старої” культури і одним із зачинателів нової української літератури.
Нарешті, духовно-релігійні традиції Отців Церкви та праведників православної культури склали важливу частину творчості пізнього Гоголя, зокрема поетику проповідницького слова та дидактичних настанов Вибраних місць із листування з друзями”, Авторської сповіді” та Роздумів про Божественну Літургію”.
Що ж Гоголь дав українській культурі ХІХ та ХХ століть, ввібравши в себе духовний досвід культурних попередників? У 1830-40-і роки спостерігаємо досить активний творчий діалог Гоголя з сучасниками українськими і російськими письменниками, які, звертаючись до української тематики у своїх творах, обмежувались поверховим наслідуванням сюжетів і зовнішьої форми гоголівських повістей (Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ’яненко). Перший український біограф і дослідник творчості Гоголя П. Куліш піддав критиці таке поверхове переймання ідей та художніх засобів митця і закликав молодих українських письменників дотримуватися у своїй творчості принципу етнографічної й історичної правди”, чого, на його думку, бракувало Гоголеві.
Порівняння гоголівського й шевченківського художніх світоглядів та виявлення схожості і розбіжностей їхніх творчих позицій досить аргументовно прояснює той факт, чому деякі українські письменники другої половини ХІХ століття пішли слід у слід” за Гоголем, створивши так звану гоголівську художню школу” (В. Короленко, І.Нечуй-Левицький, П. Мирний), а інші продовжили традиції Шевченка (М.Вовчок, Л. Українка, І. Франко).
На початку ХХ століття у критиці українських та російських модерністів Гоголь проголошується художником універсального типу і мало не пророком. Визначні діячі культури срібного віку (В. Розанов, В. Брюсов, Д.Мережковський, Андрій Бєлий, І.Франко) часто розглядають спадщину Гоголя поза зв’язками з культурно-історичним контекстом та більше актуалізують формотворчий, символічний, поетологічний та психологічний елементи творчості письменника. У 1920-х роках у роботах психоаналітика І.Д. Єрмакова гоголівський творчий процес розглядається як прагнення письменника звільнитися від певного позасвідомого психічного змісту.
У інтерпретації представників української діаспори другої половини ХХ століття художня спадщина Гоголя аналізується з позицій релігійного та національно-світоглядного аспектів. В. Зіньківського і Є. Маланюка перш за все цікавить ідейний зміст творчих шукань художника. Для діячів української культурної діаспори, які досить оригінально і глибоко прочитали Гоголя-митця і Гоголя-ідеолога, важливим моментом критичного аналізу стала національно-культурна невизначеність письменника, пов’язана з існуванням двох душ”: російської і української. Ця проблема вирішується дослідниками однозначно: у російській літературі Гоголь сповідував творче малоросійство.
Сучасне гоголезнавство позначається вибухом нових наукових ідей та гіпотез, різнобічністю дослідницьких методів. До спадщини письменника звертаються етнографи, фольклористи, міфологи, культурологи, філософи, що прагнуть до виокремлення з творчості Гоголя певних проблем та їх прискіпливого аналізу. З іншого боку, літературознавці (зокрема, Ю. Барабаш, В. Звиняцківський, П. Михед) прагнуть до синтезу різнобічних аспектів гоголезнавства.
Однією з найбільш актуальних тем сучасного літературознавства є звертання до української проблематики гоголівських текстів. На тему Гоголь і Україна” написано чимало наукових студій, розвідок, монографій, видано окремі збірники, які у своїй сукупності присвячуються вивченню української культурної моделі у творчості Гоголя, своєрідності українського національного характеру, зв’язків митця з культурною епохою українського бароко, а також звернені до аналізу українсько-російських взаємин кінця XVIII першої половини ХІХ століття.
Останнім часом літературознавці заново прочитують творчість пізнього Гоголя, зокрема його Вибрані місця із листування з друзями” і Роздуми про Божественну Літургію”. Ці книги аналізуються передусім у ключі пристрасної жадоби Гоголя до духовного оновлення людини і вдосконалення суспільства. У Вибраних місцях”, своєрідній релігійній утопії, автор, відкидаючи політичні та економічні реформи, шукає шляхи до гармонії людського життя й до створення ідеальної держави Христової. Не в змозі реалізувати створену уявою утопію, Гоголь починає сумніватися у своєму високому творчому призначенні, що й призводить його до духовної катастрофи.
У другій половині ХХ століття українська химерна проза” переймає та продовжує поетичну гоголівську традицію творчого поєднання реального й ірреального, розумного й алогічного, фантастичного й фольклорно-поетичного. Химерна проза” відроджує схеми і зразки гоголівської художньої картини світу та створює власні міфологізовані та міфопоетизовані моделі всесвіту, де втілює загальнолюдські ідеали, цінності, проблеми.
Російська культура тим часом перейняла та розгорнула дещо іншу лінію художньої спадщини письменника. Це, по-перше, екзистенційне занурення у духовну безодню внутрішнього світу людини (у творчості письменників другої половини ХІХ століття), відчуття боротьби Світу та Пітьми (художники срібного віку), проникнення Гоголем-містиком та генієм (кінець ХХ століття).
Цікаво, як прочитає ХХІ століття творчий здобуток письменника?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акимова Н.Н. Булгарин и Гоголь (Литературная биография и литературная репутация) // Русская литература. 1996. №3. С. 3-18.
2. Александрова Г. Вступне слово до статті М. Дашкевича Значення думки і творчості Гоголя” // Українська мова та література. 1999. №12. С. 3.
3. Астафьев В. Во что верил Гоголь // Москва. 1989. №4. С. 3-5.
4. Барабаш Ю. Духовним прагненням пойнятий” (Гоголь і українська барокова проповідь) // Слово і час. 1994. №6. С. 18-26.
5. Барабаш Ю. Если я забуду тебя, Иерусалим” (Родина чужбина” у Гоголя и Шевченко) // Вопросы литературы. 1998. №5. С. 137-175.
6. Барабаш Ю. Коли забуду тебе, Єрусамлиме”. Гоголь і Шевченко: Порівняльно-типологічні студії. Харків, 2001. 374 с.
7. Барабаш Ю. Випадок Хмельницького (Шевченко і Гоголь) // Сучасність. 1996. №3-4. С. 100-117.
8. Барабаш Ю. Набоков и Гоголь (Мастер и гений). Заметки на полях книги Владимира Набокова Николай Гоголь” // Москва. 1989. №1. С. 180-193.
9. Барабаш Ю. Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков. М., 1995. 224 с.
10. Барабаш Ю. Причинки до теми Гоголь і українське літературне бароко” (Генезис і типологія) // Слово і час. 1992. №9. С. 19-29.
11. Барабаш Ю. Самотність Гоголя // Зарубіжна література. 1997. №44. С. 3.
12. Барабаш Ю.Я. Казацкие летописи” XVIII века и гоголевское барокко // Филологические науки. 1992. №4. С. 13-25.
13. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М., 1965. 528 с.
14. Белый Андрей. Гоголь / Белый А. Символизм как миропонимание. М., 1994. С. 361-371.
15. Белый Андрей. Мастерство Гоголя: Исследование. М., 1996. 352 с.
16. Бердяев Н. Русская идея. Харьков Москва, 1999. 400 с.
17. Благой Д.Д. Гоголь наследник Пушкина / Николай Васильевич Гоголь: Сборник статей. М., 1954. С. 5-38.
18. Бовсунівська Т. Містична каузальність гоголівських сюжетів // Українська мова та література. 1999. №12. С. 6-7.
19. Брюсов В.Я. Испепеленный. К характеристике Гоголя / Брюсов В.Я. Сочинения: В 2-х т. Т.2. М., 1991. С. 123-148.
20. Вайль П., Генис А. Русский Бог. Гоголь // Звезда. 1992. №1. С. 185-188.
21. Вайман С. Как рождена Шинель” / Вайман С. Гармонии таинственная власть. М., 1989. С. 172-175.
22. Вайман С. Органичен ли Гоголь? Андрей Белый в полемике с В.Ф.Переверзевым / Вайман С. Гармонии таинственная власть. М., 1989. С. 13-25.
23. Варченко Н.А. Иллюзия, которая сотворила историю (Н.В. Гоголь в религиозно-философской критике В.В. Розанова) // Русская словесность в школах Украины. 1999. №3. С. 49-51.
24. Васильева М. Шинель” и пересечение параллелей // Дружба народов. 1997. №1. С. 199-205.
25. Вересаев В. Гоголь в жизни. М., 1990. 640 с.
26. Вересаев В. Как работал Гоголь. М., 1934. 84 с.
27. Ветловская В.Е. Житийные источники гоголевской Шинели” // Русская литература. 1999. №1. С. 18-35.
28. Вєдіна В.П. Біля джерел критичного реалізму (Гоголь Крашевський Квітка-Основ’яненко) // Радянське літературознавство. 1984. №4. С. 26-35.
29. Владимирова В. Етнографічна та історична істини” (два типи дискурсу Пантелеймона Куліша) // Слово і час. 1998. №11. С. 58-61.
30. Власенко В.О., Логвиненко К.М. На бистрині часу: Становлення радянського способу життя і нової людини в романах Василя Земляка. К., 1983. 32 с.
31. Вовчок М. Вибрані твори. К., 1968. 538 с.
32. Вознюк Г. Мовою душі, або Гоголю Гоголеве / Передмова до: Стромецький О. Гоголь. Львів, 1994. С. 3-10.
33. Войтоловская Э.Л., Степанов А.Н. Н.В. Гоголь: Семинарий. Л., 1962. 288 с.
34. Волощук Е. Поэтика хаоса в малой прозе Н.В. Гоголя / Микола Гоголь і світова культура: Матеріали міжнародної наукової конференції. Київ Ніжин, 1994. С. 7-9.
35. Воропаев В. Духом схимник сокрушенный” / Тысячелетию русской книжности посвящается. Историко-биографический альманах серии ЖЗЛ”. Т. 16. М., 1990. С. 262-280.
36. Герасименко О.Я. Гоголь і Полтавщина. К., 1976. 50 с.
37. Гоголь Микола і світова культура: Матеріали міжнародної наукової конференції. Київ Ніжин, 1994. 225 с.
38. Гоголь М. Програмні твори: У 2-х т. К., 2000.
39. Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений и писем / Под ред. Ю.В. Манна. В 23-х т. Т.1. М., 2001. 920 с.
40. Гоголь Н.В. Размышления о Божественной Литургии. М., 1990. 48 с.
41. Гоголь Н.В. Собрание сочинений / Под ред. С.И. Машинского и М.Б.Храпченко: В 7 т. М., 1984-1986.
42. Голубенко П. Микола Гоголь і Росія // Хроніка-2000. Вип. 35-36. С. 220-235.
43. Гончар О. Гоголь и Украина / Гончар О. О тех, кто дорог. М., 1978. С. 168-179.
44. Горський В.С. Філософія просвітництва і романтизму в Україні кінця XVIII першої чверті ХІХ століття / Горський В.С. Історія української філософії. К., 1996. С. 105-130.
45. Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність. 1994. №9. С. 77-93.
46. Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність. 1994. №10. С. 137-151.
47. Грабович Г. До історії української літератури. К., 1997. 604 с.
48. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. К., 1991. 212 с.
49. Гус М. Гоголь и николаевская Россия. М., 1957. 376 с.
50. Дабо-Ніколаєв Б. Образ Гоголя як контрапункт маланюкової Книги спостережень” // Слово і час. 1999. №4-5. С. 56-59.
51. Дашкевич М. Значення думки і творчості Гоголя // Українська мова та література. 1999. №12. С. 3-4.
52. Демкович-Добрянський М. Микола Гоголь / Демкович-Добрянський М. Україна і Росія. Львів Краків Париж, 1993. С. 150-154.
53. Дзира Я. Реве та стогне Дніпр широкий. Із секретів творчості Миколи Гоголя і Тараса Шевченка / В сім’ї вольній, новій: Шевченковський збірник. Вип. 5. К., 1989. С. 345-384.
54. Дилакторская О.Г. Что значит куница” в Шинели” Н.В. Гоголя? // Русская речь. 1989. №2. С. 29-31.
55. Добин Е. Искусство детали. Л., 1975. 192 с.
56. Дрозд В. Ирій. Оповідання. Повість. К., 1974. 246 с.
57. Ермаков И.Д. Психоанализ литературы. Пушкин. Гоголь. Достоевский. М., 1999. 512 с.
58. Ерофеев В. Розанов против Гоголя // Вопросы литературы. 1987. №8. С. 146-175.
59. Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1995. 688 с.
60. Жаркевич Н.М., Кирилюк З.В., Якубина Ю.Я. Летопись жизни и творчества Николая Гоголя. Нежинский период (1820-1828) / Гоголевские студии. Выпуск восьмой. Нежин: НГПУ, 2002. 234 с.
61. Жукова Н.О. О мастерстве Гоголя, о символизме Белого и о формосодержательном процессе / Белый Андрей. Мастерство Гоголя: Исследование. М., 1996. С. 3-10.
62. Задорожна С. Т. Шевченко і М. Гоголь (до проблеми генези романтичного світовідчуття) / Т.Г. Шевченко і європейська культура: Збірник праць Міжнародної тридцять третьої шевченківської конференції. Київ Черкаси, 2000. С. 173-178.
63. Звиняцковский В.Я. Николай Гоголь. Тайны национальной души. К., 1994. 544 с.
64. Земляк В. Лебедина зграя. Зелені млини. К., 1981. 624 с.
65. Зіньківський В. М.В. Гоголь у його релігійних шуканнях // Хроніка-2000. Вип. 37-38. С. 413-419.
66. Золотусский И. Гоголь. М., 1984. 528 с.
67. Золотусский И. Поэзия прозы: Статьи о Гоголе. М., 1987. 240 с.
68. Иванов Ю. Вера и таинства Николая Гоголя: Беседа с мудрецом // Зеркало недели. 1999. 4-10 декабря. С. 14.
69. Ичиро И. Общеславянский фольклорный источник гоголевского Вия” // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. Т. 48. 1989. №5. С. 454-459.
70. Казарін В.П. Розмежування романтизму і реалізму в прозі 1830-х років: проблема соціальності (на матеріалі повістей Гоголя і Гребінки) // Радянське літературознавство. 1989. №4. С. 33-44.
71. Карасев Л.В. Nervoso fasciculoco (О внутреннем” содержании гоголевской прозы) // Вопросы философии. 1999. №9. С. 42-65.
72. Карасев Л.В. Гоголь и онтологический вопрос // Вопросы философии. 1993. №8. С. 84-96.
73. Кирилюк З.В. Гоголь и Шевченко (Традиции и перспективы исследования проблемы) / Микола Гоголь і світова культура: Матеріали міжнародної наукової конференції. Київ Ніжин, 1994. С. 127-129.
74. Киченко А.С. Введение в теорию фольклора. Черкассы, 1998. 176 с.
75. Киченко А.С. Гоголевские мифы о Пушкине: попытка прочтения и интерпретации / Вісник Черкаського державного університету. Серія Філологічні науки”. Вип. 29. Черкаси, 2002. С. 105-109.
76. Киченко А.С. Проблема фольклорного прототипа в ранних повестях Н.В.Гоголя: Дисс канд. филол. наук: 10.01.01. Институт литературы им. Т.Г. Шевченко АН Украины. К., 1993. 140 с.
77. Киченко А.С. Художественная концепция мира в цикле Н.В. Гоголя / Микола Гоголь і світова культура: Матеріали міжнародної наукової конференції. Київ Ніжин, 1994. С. 48-50.
78. Клочек Г. Про методологію літературознавчої есеїстики Євгена Маланюка / Євген Маланюк. Література, історіософія, культурологія. Матеріали наукової конференції, присвяченої 100-річчю з дня народження Євгена Маланюка. Кіровоград, 1998. С. 24-30.
79. Конисский Г. История Русов или Малой России. Репринтное воспроизведение издания 1846 года. К., 1991. 260 с.
80. Короленко В.Г. Трагедия великого юмориста (Несколько мыслей о Гоголе) / Гоголь Н.В. Собрание сочинений: В 8-ми т. Т.6. М., 1984. С. 260-310.
81. Крутикова Н. Поздний Гоголь // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2000. №11. С. 39-42.
82. Крутікова Н.Є. Гоголь та українська література (30-80 рр. ХІХ сторіччя). К., 1957. 552 с.
83. Крюков В.М. Гоголя зрящий глаз // Вопросы философии. 1996. №9. С. 23-38.
84. Кузнецов В.Г., Нерушева Л.Г. Архетипы русскости” в судьбе Николая Гоголя // Русская словесность в школах Украины. 1999. №1. С. 50-56.
85. Куліш П. Твори: У 2-х т. К., 1989.
86. Кучеренко О. П.О.Куліш перший український дослідник життя і творчості М.В. Гоголя // Українська література в загальноосвітній школі. 2001. №1. С. 45-48.
87. Кучеренко О. Тема України в історичних творах М.В. Гоголя і П.О. Куліша // Історія в школі. 2000. №7. С. 7-10.
88. Лихачев Д.С. Поэзия садов: К семантике садово-парковых стилей. Л., 1982. 346 с.
89. Лобода А. Риси М. Гоголя у Квітки // Українська мова і література. 1998. №2. С. 10.
90. Лотто Ч. Лествица Шинели” // Вопросы философии. 1993. №8. С. 58-83.
91. Луцький Ю. Дволикий страдник: Микола Ніколай Гоголь // Київська старовина. 2001. №4. С. 137-140.
92. Мазуркевич О. Наша національна гідність. Микола Гоголь належить і Україні // Рідна школа. 1995. №5. С. 35-46.
93. Майдаченко П.І. Поетика умовності у В. Дрозда // Радянське літературознавство. 1987. №2. С. 15-23.
94. Макогоненко Г.П. Гоголь и Пушкин. Л., 1985. 352 с.
95. Маланюк Є. Гоголь і Гоголь // Слово і час. 1991. №8. С. 5-15.
96. Маланюк Є. Два українці в Петербурзі: Шевченко і Гоголь // Українська мова та література. 1999. №12. С. 1-2.
97. Маланюк Є. Книга спостережень: статті про літературу. К., 1997. 544 с.
98. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. К., 1992. 80 с.
99. Манн Ю. Поэтика Гоголя. М., 1988. 416 с.
100. Масенко Л. Гоголь у російській літературі: пророк чи Басаврюк? // Літературна Україна. 1992. 11 червня. С. 1, 7.
101. Мацапура В. Мертвые души” Гоголя: правильно ли мы понимаем их? // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2001. №4. С. 35-38.
102. Мацапура В. Запорожская Сечь в художественной интерпретации Н.Гоголя (Тарас Бульба”) // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2000. №9. С. 46-53.
103. Машинский С. Художественный мир Гоголя. М., 1979. 432 с.
104. Мережковский Д.С. Гоголь и черт (Исследование) / Мережковский Д.С. В тихом омуте. М., 1991. С. 213-309.
105. Михед П.В. Об истоках художественного мира Н.В. Гоголя (Н.В. Гоголь и В.Г. Нарежный) / Гоголь и современность. К., 1983. С. 35-41.
106. Михед П.В. Основні напрямки вивчення творчості Гоголя: підсумки і перспективи / Гоголезнавчі студії. Випуск п’ятий. Ніжин, 2000. С. 4-14.
107. Михед П.В. Українська літературна культура бароко і російська література XVII-ХІХ століть // Київська старовина. 1998. №4. С. 22-51.
108. Михед П.В. Українсько-російські літературні зв’язки кінця XVIII першої половини ХІХ століття і творчість М.В. Гоголя / Микола Гоголь і світова культура: Матеріали міжнародної наукової конференції. Київ Ніжин, 1994. С. 112-117.
109. Мішуков О. Історія русів” у рецепції Миколи Гоголя // Слово і час. 1999. №7. С. 38-44.
110. М’ясоїд П. Гоголь: життя на перетині культур // Філософська і соціологічна думка. 1996. №5-6. С. 124-149.
111. Наливайко Дм. Первинні образи в творчості Гоголя // Гоголезнавчі студії. Випуск перший. Ніжин, 1996. С. 4-10.
112. Нечуй-Левицький І. Твори: У 2-х т. К., 1977.
113. Новикова М.А., Шама І.М. Ім’я як символ: православна традиція і художній текст (М. Гоголь) // Зарубіжна література. 1997. №47. С. 3, 6.
114. Нога Г. Гра з нечистою силою” в українському бурлеску XVII-XVIII століття // Слово і час. 1996. №11-12. С. 57-61.
115. Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Дохристиянські вірування українського народу. К., 1992. 424 с.
116. Пархоменко М. Иван Франко и Гоголь / Пархоменко М. Иван Франко и русская литература. М., 1954. С. 171-180.
117. Переверзев В.Ф. Творчество Гоголя / Переверзев В.Ф. Гоголь. Достоевский. Исследования. М., 1982. С. 40-186.
118. Пересунько С.В. Повесть Н.В. Гоголя Вий”: типология жанра и морфология сюжета // Русский язык и литература в учебных заведениях. 2000. №2. С. 36-39.
119. Погребенник Ф.П. Іван Франко в українсько-російських літературних взаєминах. К., 1986. 302 с.
120. Покальчук Ю. Микола Гоголь і подвійне коло оточення // Слово і час. 1995. №9-10. С. 51-54.
121. Поляков М. В.Ф. Переверзев и проблемы поэтики / Переверзев В.Ф. Гоголь. Достоевский. Исследования. М., 1982. С. 5-38.
122. Пустовойт П.Г. Гоголевское начало в творчестве И.С. Тургенева / Гоголь и современность. К., 1983. С. 41-49.
123. Пушкин А.С. Избранные произведения: В 2-х т. К., 1979.
124. Розанов В.В. Гоголь / Розанов В.В. Мысли о литературе. М., 1989. С. 274-280.
125. Розанов В.В. Гоголь и Петрарка / Розанов В.В. Мысли о литературе. М., 1989. С. 501-502.
126. Розанов В.В. Как произошел тип Акакия Акакиевича / Розанов В.В. Мысли о литературе. М., 1989. С. 166-176.
127. Розанов В.В. Легенда о Великом инквизиторе Ф.М. Достоевского. Опыт критического комментария / Розанов В.В. Мысли о литературе. М., 1989. С. 41-157.
128. Розанов В.В.