РЕЦЕПЦІЯ Ф. ДОСТОЄВСЬКОГО У ПОЛЬСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

БАЗИЛЯН АЛІНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 82.091: 821.161.2.091: 821.161.1.091

РЕЦЕПЦІЯ Ф. ДОСТОЄВСЬКОГО У ПОЛЬСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
КІНЦЯ ХІХ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Оляндер Луїза Костянтинівна,
доктор філологічних наук, професор

Луцьк 2009

ЗМІСТ
ВСТУП...4

РОЗДІЛ1. Ф.ДОСТОЄВСЬКИЙ У РЕЦЕПЦІЇ ПОЛЬСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА ..12
1.1. Методологічні засади сучасної компаративістики як підґрунтя для осягнення ролі й місця творчості Ф.Достоєвського в польській науковій і художній свідомості..16
1.2. Ф.Достоєвський у рецепції польського літературознавства, зокрема і в літературній критиці кінця ХІХ першої половини ХХ століття..28
1.3. Рецепції Ф.Достоєвського в польському літературознавстві другої половини ХХ століття початку ХХІ століття..33
1.4. Письменницька рецепція творчості Ф.Достоєвського у світі сучасної компаративістики.49

РОЗДІЛ2. Ф.ДОСТОЄВСЬКИЙ ТА С.ЖЕРОМСЬКИЙ: ДІАЛОГ ПИСЬМЕННИКІВ 69
2.1. Присутність Ф.Достоєвського в «Dziennikach» С.Жеромського...72
2.2. Художньо-філософські перегуки романів «Dzieje grzechu» С.Жеромського та «Преступление и наказание» Ф.Достоєвського».88
2.3. Образ зачинених дверей і психологізм у романах Ф.Достоєвського і С.Жеромського: антропологічний вимір 97

РОЗДІЛ3. Ф.ДОСТОЄВСЬКИЙ У ЖИТТЄТВОРЧОСТІ З.НАЛКОВСЬКОЇ...108
3.1. Ф.Достоєвський у художньому світі З.Налковської.109
3.2. Рецепція та інтерпретація З.Налковською творчості Ф.Достоєвського («Dzienniki» З.Налковської різних років) ..113
3.3. Проблема злочину і кари в романах «Granica» З.Налковської та «Преступление и наказание» Ф.Достоєвського132

РОЗДІЛ4. ТВОРЧІСТЬ Я.ІВАШКЕВИЧА ТА Ф.ДОСТОЄВСЬКИЙ142
4.1. Петербург Ф.Достоєвського в рецепції Я.Івашкевича..143
4.2. Проблема злочину і кари в романах Я. Івашкевича «Pasje blędomierskie»: діалог з Ф.Достоєвським та І. Буніним...152
4.3. Нарація у Ф.Достоєвського та Я.Івашкевича як засіб створення типу: компаративний вимір159
4.4. Діалогічні відносини в гіпертексті, складеному з творів Ф.Достоєвського, С.Жеромського, З.Налковської та Я.Івашкевича.166

ВИСНОВКИ.174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.183

ВСТУП

Актуальність проблеми «Ф.Достоєвський та польська література» в нашому сьогоденні для літературознавства та його галузі компаративістики зростає. Причина полягає не тільки в тому, що творчість російського письменника мала величезний вплив на появу і розвиток важливих художньо-філософських та ідейно-естетичних явищ (зокрема психологізму) у світовій, а також і в польській літературі та культурі загалом. У сучасному польському суспільстві Ф.Достоєвський викликає значний інтерес. Доказ цьому міститься у виступі М.Важкевича (Marek Wawrzkiewicz), котрий під час відкриття польсько-російського літературного семінару зауважив: «Z wielkiej rosyjskiej klasyki dziewiętnastowiecznej dość obficie i bogato była w Polsce w ubiegłej dekadzie dostępna i obecna jedynie twόrczość Fiodora Dostojewskiego [256,c. 6]»*. Навіть О.Пушкін, незважаючи на ювілейну дату (200 років з дня народження), підкреслив В.Вавжкевич, був репрезентований надзвичайно скромно, насамперед «Євгенієм Онегіним»; Лев Толстой за чотири роки (1996-1999) видавався два рази, тоді як видань І.Тургенєва, М.Некрасова, М.Салтикова-Щедріна, М.Лєскова взагалі не було [Див. детальніше: 256, c. 4-8]. Уже цей факт вимагає оновленого ретроспективного погляду з позицій компаративістики на рецепції життєтворчості Ф.Достоєвського польським красним письменством на межі кінця ХІХ початку ХХ ст. Сучасне літературознавство дає всі можливості для такого дослідження.
Художня спадщина Ф.Достоєвського привертає увагу не лише критиків, теоретиків та істориків літератури, дослідників його творчості, а й представників інших галузей науки. Його романи та повісті мають своїх численних шанувальників по всьому світу і Польща не є винятком. Про це, передусім, свідчать переклади його творів на різні мови світу, театральні постановки, численні екранізації тощо.1. Надзвичайна увага до творчості російського письменника пояснюється, перш за все, тим, що він, як пише К.Степанян «в главных, наиболее важных идеях своих романов настолько опережал свое время, что лишь очень немногие современники могли его по-настоящему понять [145,c.382]». Сучасні автори акцентують на активному пізнанні та осмисленні світу й усієї життєтворчості Ф.Достоєвського [22; 77; 161; 179; 219; 222; 257; 269; 279].
Загальновідомим є факт величезного впливу доробку Ф.Достоєвського на розвиток світового літературного процесу середини ХІХ початку ХХІ ст. У своїх романах російський письменник порушує чимало соціальних, філософських, суспільних та моральних проблем, актуальність яких зростає в нашому сьогоденні. Про це свідчить, зокрема, Міжнародна конференція «ХХІвек глазами Достоевского: перспективы человечества», яка відбулася в Університеті Тіба (Японія) 22-25 серпня 2000 р. На цій конференції розглядалося чотири аспекти творчості Ф.Достоєвського: 1) проблема протистояння загальнолюдських ідей і національної свідомості; 2) явище «двійника» і крах особистості; 3)проблема «випадкової сім’ї», або проблема «іншості» у взаємовідносинах особистостей; 4) харизма і масова свідомість [Див.детальніше: 145, c. 511].
Ф.Достоєвський вніс у світову літературу нове бачення внутрішнього світу людини, по-новому підійшов до розкриття вічних проблем Добра і Зла, Злочину і Кари, створив новий тип реалізму та роману.
Входження творчості Ф.Достоєвського в польську літературу почалося ще у другій половині ХІХ ст. Цей інтерес, зумовлений багатьма чинниками, триває і дотепер. Польськомовна рецепція художньо-філософських досягнень письменника представлена не лише перекладами його романів, а й численними науковими дослідженнями. Але проблема рецепції російського автора в її повному обсязі все ще залишається не вивченою до кінця. Крім того, на наш погляд, дещо спрощено розуміється саме поняття рецепція.
Першу спробу всебічного глибокого аналізу особливостей сприйняття творчості Ф.Достоєвського польським красним письменством було зроблено тільки в кінці ХХ на початку ХХІ ст., що відзначено польською дослідницею Л.Язукевич-Оселковською [205] та російським полоністом А.Барановим [12].
Л.Язукевич-Оселковська у 1980 р. аналізувала письменницьку критику Ф.Достоєвського, зупинившись на позиціях таких представників польської літератури, як С.Бжозовський та С.Жеромський. А.Баранов у своїй монографії дає вичерпнішу, але дуже стислу характеристику письменницької рецепції творчості Ф.Достоєвського, називаючи імена С.Бжозовського, С.Жеромського, С.Пшибишевського, Б.Пруса, Г.Сенкевича та ін. На жаль, і цей дослідник теж оминає увагою Я.Івашкевича. Вказані праці служать підґрунтям для подальшого більш глибокого осмислення рецепції Ф.Достоєвського польськими письменниками кінця ХІХ першої половини ХХ ст.
Досягненням літературознавства є виокремлення нових аспектів дослідження. Аналіз літературознавчих праць доводить, що в основному науковці, спираючись на письменницькі щоденники, вказували на безпосередній вплив Ф.Достоєвського, зокрема, на романи «Granica» («Межа») З.Налковської, «Pasje błędomierskie» («Блендомерські пристрасті») Я.Івашкевича, «Dzieje grzechu» («Історія гріха») С. Жеромського та ін.
Вивчаючи нові форми взаємодії художніх світів письменників, сучасне літературознавство відходить від таких методологічних підходів, як безпосередній вплив, і починає досліджувати рецепцію, присутність і діалог. Проте, на наш погляд, сама рецепція розуміється дещо спрощено.
У нашому сьогоденні виникає потреба виявити види присутності Ф.Достоєвського у творчості польських авторів кінця ХІХ першої половини ХХ століття, дослідити зміст діалогу, що виникає у процесі рецепції їхніх творів і розкривається через відносини між автором, наратором, персонажем і читачем.
Отже, настав час звернутися до такого явища, як гіпертекст (у даному разі сформований завдяки взаємодії прози Ф.Достоєвського з текстами польських письменників кінця ХІХ першої половини ХХ століття), у результаті якого можливе виникнення численних інтенцій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Розгляд взаємодії мистецького спадку Ф.Достоєвського з польським красним письменством у дисертаційному дослідженні здійснюється в річищі комплексної наукової теми кафедри польської філології Волинського національного університету імені Лесі Українки «Польський мовно-літературний процес і європейський контекст», у таких її основних напрямках, як наратологія, герменевтика, рецептивна поетика, взятих у компаративістському аспекті. Робота тісно пов’язана з проблематикою наукової лабораторії «Слов’янські літератури: проблеми, пошуки, перспективи розвитку», що працює при кафедрі. Тема дисертації узгоджена координаційною радою при Інституті літературиНАН України ім.Т.Г.Шевченка (протокол № 3 від 5 червня 2008року), затверджена на засіданні вченої ради Волинського національного університету імені Лесі Українки (протокол № 1 від 27 серпня 2008 р.).
Об’єктом дослідження є твори Ф.Достоєвського, С.Жеромського, З.Налковської, Я.Івашкевича, частково інших польських письменників С.Пшибишевського, В.Берента, М.Коморницької та ін., а також російських авторів І.Буніна, Л.Андреєва, О.Купріна, О.Толстого.
Предметом дослідження є присутність Ф.Достоєвського у художньо-філософському світі польських письменників, форми діалогу між ними, міжтекстові зв’язки (інтертекстуальність), ознаки гіпертексту, що складається з творів Ф.Достоєвського, С.Жеромського, З.Налковської, Я.Івашкевича, а також І.Буніна, Л.Андреєва, О.Купріна, О.Толстого.
Мета дисертації полягає в тому, щоби, проаналізувавши ступінь дослідження окресленої проблеми в зарубіжному і вітчизняному літературознавстві з позицій сучасної компаративістики, скласти уявлення про різні форми присутності Ф.Достоєвського у творчості польських письменників кінця ХІХ першої половини ХХст. С.Жеромського, З.Налковської та Я.Івашкевича, визначити спрямованість діалогу між ними та російським автором.
Меті дисертації підпорядковані такі завдання:
проаналізувати та систематизувати особливості рецепцій Ф.Достоєвського польськими полоністами, у тому числі й компаративістами;
охарактеризувати в зіставному аспекті рецепції Ф.Достоєвського польськими та російськими літературознавцями;
аналізуючи на праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, визначити специфіку письменницької рецепції творів Ф.Достоєвського;
довести діалогічність відносин С.Жеромського, З.Налковської та Я.Івашкевича з Ф.Достоєвським; простежити у компаративістському аспекті сходження, аналогії та відмінності їхньої творчості;
розкрити діалогічні взаємодії в гіпертексті, сформованому творами Ф.Достоєвського, С.Жеромського, З.Налковської та Я.Івашкевича, а також російських письменників І.Буніна, Л.Андреєва, О.Купріна, О.Толстого; указати на можливість нових інтенцій.
Методологічною і теоретичною базою дослідження є праці українських і зарубіжних літературознавців, у тому числі й із компаративістики, М.М.Бахтіна В.В.Будного, О.М.Веретюк, О.М.Веселовського, Р.Т.Гром’яка, М.Ґловінського, Ж.Дерріди, А.Діма, Д.Дюришина, В.Ізера, М.М.Ільницького, Р.Інґардена, Е.Касперського, Л.Ф.Кисельової, Ю.М.Лотмана, Д.С.Наливайка, І.Г.Неупокоєвої, Р.Нича, А.Є.Нямцу, Л.К.Оляндер, П.Рікера, С.Фіша, Г.Янашек-Іванічкової, Г.-Р.Яусса та ін.
Методи дослідження. У роботі використано методи спостереження, аналізу, синтезу та систематизації матеріалу. Крім того, застосовано порівняльно-типологічний, історико-порівняльний, контекстуальний, герменевтичний, описовий методи.
Наукова новизна дисертаційного дослідження зумовлена актуальністю, метою, завданнями і полягає в тому, що в ній уперше:
внесено уточнення в розуміння поняття рецепція;
проаналізовано методологічні засади сучасної компаративістики як підґрунтя для осягнення ролі й місця творчості Ф.Достоєвського в польській науковій і художній свідомості;
проведено зіставний аналіз праць польських та російських авторів, присвячених Ф.Достоєвському;
поглиблено аналіз особливостей сприйняття доробку Ф.Достоєвського польськими письменниками кінця ХІХ першої половини ХХ ст. у контексті польського літературознавства;
більш повно і системно висвітлено місце і роль Ф.Достоєвського в житті і творчості С.Жеромського, З.Налковської, Я.Івашкевича;
по-новому в компаративному вимірі розглянуто образну систему романів «Преступление и наказание», «Бесы» Ф.Достоєвського, «Dzieje grzechu» С.Жеромського, «Granica» З.Налковської, «Pasje blędomierskie» Я.Івашкевича;
представлено внесок Я.Івашкевича у «Петербурзький текст»;
визначено наративні особливості творів «Записки из подполья» Ф.Достоєвського та «Pasje blędomierskie» Я.Івашкевича;
охарактеризовано діалог С.Жеромського, З.Налковської, Я.Івашкевича з Ф.Достоєвським у контексті діалогу з ним російських письменників на рубежі ХІХ ХХ ст.;
зіставлено роль символічного образу зачинених дверей у романах «Преступление и наказание», «Идиот» Ф.Достоєвського і «Dzieje grzechu» С.Жеромського;
ґрунтуючись на теорії міжтекстових зв’язків (інтертекстуальності), окреслено діалогічні відносини, що виникають у процесі рецепцій у гіпертексті, сформованому з творів Ф.Достоєвського, С.Жеромського, З.Налковської, Я.Івашкевича та російських письменників, і можуть слугувати для появи нових інтенцій.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона має збагатити сучасне уявлення про взаємодію творчості польських письменників кінця ХІХ першої половини ХХ ст. з мистецьким доробком Ф.Достоєвського. Отримані результати можуть бути використані у дослідженнях з історії російсько-польських літературних взаємин, а також у викладанні вузівських історико-літературних курсів, спецкурсів із компаративістики, присвячених рецепціям Ф.Достоєвського польським літературознавством, під час написання методичних посібників, курсових, дипломних та магістерських робіт студентами-філологами.
Особистий внесок дисертанта: дисертаційне дослідження є персональною роботою, його результати отримано безпосередньо дисертантом.
Апробація дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри польської філології Волинського національного університету імені Лесі Українки (протокол №5 від 30 жовтня 2008 року). Основні її положення викладено в доповідях на міжнародних наукових конференціях «Мова і культура» (Київ, 2006, 2007), «Достоєвський і слов’янський світ» (Луцьк, 2006), «Філософія Льва Шестова в контексті культури Срібного віку» (Дрогобич, 2007), «Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті» (Луцьк, 2007), науковому семінарі «Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології» (Тернопіль, 2008), Міжнародному науковому семінарі «Методології слов’янського літературознавства» (Луцьк, 2008), міжвузівських наукових семінарах «Терміносистема слов’янського літературознавства» (Житомир, 2006; Рівне, 2007), а також на щорічних звітно-наукових конференціях «Дні науки» Волинського національного університету імені Лесі Українки (2006, 2007).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 статей, із них 7опубліковано в наукових фахових виданнях, зареєстрованих у ВАК України, одна стаття у науковому часописі «Волинь філологічна: текст і контекст», окрім того у тезах наукових доповідей «Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Дні науки» Волинського державного університету імені Лесі Українки (1014 квітня 2006 року)».
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів і списку використаної літератури, що нараховує 300 позицій. Загальний обсяг роботи становить 212 сторінок друкованого тексту. Основний текст дисертації викладено на 182 сторінках.

* «З великої російської класики ХІХ століття у Польші в минулій декаді досить багатогранно була представлена і доступна лише творчість Федора Достоєвського». (Тут і надалі, цитати позначені знаком * подаємо у власному перекладі. А.Б.).

Примітка.
1. Екранізації і сценізації як вид рецепції Ф.Достоєвського, в тому числі й у Польщі, є темою, яка виходить за межі завдань цієї дисертації. Проте, щоб показати велику зацікавленість світових режисерів у перекладі романів і повістей Ф.Достоєвського мовою кіно, тут доцільно подати у хронологічній послідовності деякі найвідоміші екранізації творів письменника: «Идиот» німий короткометражний фільм режисера Петра Чардиніна (СРСР, 1910), «Преступление и наказание» режисер Джордж Лампін (Франція, 1956), «Белые ночи» режисер Лучіно Вісконтi (Італія, 1957); «Идиот» режисер Іван Пир’єв (СРСР, 1958) «Белые ночи» режисер Іван Пир’єв (СРСР, 1959), «Дядюшкин сон» режисер Костянтин Воінов (СРСР, 1966), «Преступление и наказание» режисер Лев Кулиджанов (СРСР, 1969), «Братья Карамазовы» художній багатосерійний фільм (СРСР, 1969), «Гравець» режисер Міхал Ольшевський (Польща, 1972), «Публічна жінка» фабулярний фільм, інспірований «Бесами» режисер Анджей Жулавський (Франція, 1984), «Бесы» режисер Анджей Вайда (Польща, 1984), «Вечный муж» режисер Євген Марковський (СРСР, 1990), «Униженные и оскорблённые» Андрій Ешпай (СРСР, Швейцарія, Італія, 1991), «Бесы» режисер Ігор Таланкін (Росія, 1992), «Сон смешного человека» мультфільм для дорослих, режисер Олександр Петров (Росія, 1992), «Игрок» режисер Олексій Баталов (Росія, 1992), «Даун Хаус» сучасна інтерпретація роману «Идиот» режисер Роман Качанов (Росія, 2001), «Идiотъ» телевізійний серіал режисер Володимир Бортко (Росія, 2003), «Преступление и наказание» телесеріал режисер Дмитро Свєтозаров (Росія, 2007), «Час гравців» художній фільм, в основі якого повість Ф.Достоєвського «Игрок» режисер Себастьян Бенек (Польща, 2007).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз дозволив пересвідчитися, що рецепції Ф.Достоєвського в польському красному письменстві та літературознавстві пройшли два етапи: 1)кінець ХІХ перша половина ХХ ст.; 2) друга половина ХХ ст. початок ХХІст.
На межі ХІХ-ХХ ст. з’явилися перші відгуки польських критиків і письменників на його творчість. Багато з них читали його твори в оригіналі. Інтерес до автора «Преступления и наказния» активізувався тоді, коли з 1887 р. почали з’являтися переклади його творів польською мовою, театральні постановки за його романами і літературознавчі праці. Привертають увагу написані у міжвоєнний період відгуки А.Струга, А.Бюхнера, Ю.Кшижановського, М.Крідла, Я.Кухажевського, Ф.Селіцького та ін., котрі, високо оцінюючи новаторську поетику Ф.Достоєвського, його оригінальність, гуманізм, відзначили глибину психоаналізу в його романах насамперед у «Преступлении и наказании», а згодом у «Бесах», «Братьях Карамазовых» та ін.
Перший період з 80-х рр. ХХ ст. почав глибоко осмислюватися Л.Язукевич-Оселковською, котра, висвітливши у загальному вигляді перші компаративістичні праці в польському літературознавстві, в яких порівнювалася творчість І.Домбровського, Я.Івашкевича, Я.Каспровича, Е.Ожешко, С.Пшибишевського, Г.Сенкевича та ін. з творчістю Ф.Достоєвського, детально розглянула роль російського письменника в життєтворчості С.Бжозовського і С.Жеромського. Отже, таке широке охоплення літературних рецепцій Ф.Достоєвського дозволило вийти на нову фазу осмислення проблеми.
Рецепції художньо-філософських концепцій та потрактувань Ф.Достоєвського в Польщі носили і носять неоднозначний характер серед позитивних оцінок з’являються і негативні. Найчастіше автора і дотепер засуджують за «російську душу» та зневажливе ставлення до поляків. Певною мірою такі оцінки висловлені і С.Жеромським.
Треба зазначити, що у другій половині ХХ ст. зацікавленість творчістю Ф.Достоєвського зростає, глибше вивчається його біографія, оточення, враховується мемуарна література, аналізуються щоденники, а також дослідження попередніх років. Різнобічно вивчаються художні твори. Якщо дослідників і письменників на початку століття найбільше цікавив роман «Преступление и наказание», то тепер у полі зору перебувають і інші романи, насамперед «Бесы», «Братья Карамазовы», «Идиот».
Особлива зацікавленість Ф.Достоєвським припадає на другу половину 60-х 70-ті рр. ХХ ст. і з кожним роком починає зростати.
Дослідження другої половини ХХ початку ХХІ ст. умовно розділяємо на дві групи: 1) праці, де під різними кутами зору аналізується художньо-філософський, естетичний та релігійний світ Ф.Достоєвського (А.Валицький, Р.Пшибильський, Т.Позняк, Д.Кулаковська, Х.Папроцький, М.Яньон, А.деЛазарі, Ц.Водзинський; 2) праці, в яких розглядається ставлення польських митців до художніх досягнень російського письменника (Л.Язукевич-Оселковська, С.Хельштинський, М.Подраза-Квятковська, А.Кийовський, К.Вика, Ч.Мілош).
Серед дослідників першої групи треба назвати Р.Пшибильського, котрий у книзі «Dostojewski і «przeklęte problemy». Od «Biednych ludzi» do «Zbrodni i kary» узагальнив рецепції Ф.Достоєвського у світі від В.Бєлінського і Д.Мережковського до Дж.Джойса і Ж.П.Сартра. Зазначимо, що праця Р.Пшибильського висвітлила ті імена, які радянське літературознавство з ідеологічних причин замовчувало. Так, Р.Пшибильський повніше відтворив об’єктивну картину рецепцій Ф.Достоєвського російською філософською і письменницькою думкою, ніж радянські дослідники. Водночас треба зауважити, що російських авторів набагато більше, ніж польських, цікавило зіставлення художньо-філософських і релігійних поглядів Ф.Достоєвського і Л.Толстого (Д.Мережковський, В.Шкловський та ін.). Р.Пшибильський сконцентрував увагу на інших аспектах: він порушив питання про розбіжності методів І.Тургенєва, Л.Толстого та Ф.Достоєвського, детально розглянув історію та інтерпретацію таких творів, як «Бедные люди», «Двойник», «Белые ночи», у світоглядній системі російського письменника проаналізував «країну сну» та «королівство ідеалу», дослідив концепцію Христології, значення ідеї терпіння та жертовності. На жаль, у цій книзі автор оминув рецепції Ф.Достоєвського у польських авторів. Лише у книзі «Eros i Tanatos» порушено це питання. Але дослідник спрощено дивиться на відносини Я.Івашкевича з творчістю російського митця, вважаючи, що польський автор творить своїх персонажів за взірцем його персонажів (зокрема, мається на увазі образ Леопольда Каницького в романі «Pasje blędomerskie»). Такий підхід тепер уже оцінюється як застарілий.
Кінець 90-х рр. ХХ ст. ознаменувався підвищеним інтересом до тих персонажів Ф.Достоєвського, які раніше залишалися на маргінесах уваги польських літературознавців-русистів (Р.Пшибильський, М.Яньон, Х.Папроцький). Так, їх цікавив уже не тільки Родіон Раскольников, а й Ставрогін, Соня, Свидригайлов, князь Мишкін та інші герої. Оригінальною є концепція Х.Папроцького, який поділив персонажів Ф.Достоєвського на левів та мишей, чого раніше у світовому літературознавстві ніхто не робив.
Початок ХХІ ст. ознаменований появою у Польщі досліджень, присвячених проблемі народності та філософському змістові краси у творчості Ф.Достоєвського (А.де Лазарі, Ц.Водзинський), темі злочинця і злочинництва (Ц.Водзинський). Чи не вперше у польскому літературознавстві було порушено проблему добра і зла (Ц.Водзинський).
Огляд найсуттєвіших сторін рецепцій Ф.Достоєвського в Польщі дав підстави дійти висновку, що тепер, аби осмислити глибину взаємодії польських авторів із Ф.Достоєвським, доцільно розглядати її як процес засвоєння чужого через своє і як діалог свого з чужим.
Аналізуючи різноманітні рецепції Ф.Достоєвського в Польщі, зазначимо, що серед них особливе місце посідає письменницька рецепція. Польські митці, спираючись на власні пошуки та естетичні концепції, у своїх спогадах, щоденниках не тільки розповідають про те, як Ф.Достоєвський увійшов у їхнє життя, а й визначають ту роль, яку він відіграв у їхній творчості. С.Пшибишевський, С.Жеромський, З.Налковська дивилися на свою творчість крізь призму його творчості.
Польськими літературознавцями: В.Вітт, К.Кральковською-Гонтковською, Ф.Селицьким, Я.Кульчицькою-Салоні С.Пшибишевський усе ще розглядається з позицій впливології, тоді як, на нашу думку, доцільно ставити питання про діалог, а сюжетні збіги трактувати як особливий вид інтертекстуалізації.
Звертаючись до С.Жеромського, підкреслимо, що найціннішим джерелом для розуміння його відносин з художньо-філософськими здобуткми Ф.Достоєвського є «Dzienniki». Польський письменник сам засвідчив ту визначну роль, яку відіграв у формуванні його попередник. На те, що С.Жеромський «брав уроки» у нього, аналізуючи його майстерність у розкритті внутрішнього світу людини, вказують уже польські літературознавці Г.Маркевич, В.Боровий, А.Хутникевич. Проте творчі взаємини С.Жеромського з Ф.Достоєвським все ще чекають своїх дослідників.
Порівнюючи «Dzieje grzechu» з романом «Преступление и наказание» Ф.Достоєвського, доходимо висновків, що С.Жеромський, спираючись на досвід Ф.Достоєвського, іде власним шляхом психологічного аналізу, досліджуючи тонкощі життя душі своєї героїні. Польський письменник вступає в діалог з Ф.Достоєвським, наділяючи Єву Побратинську тими рисами, які властиві і Родіону Раскольникову, і Соні Мармеладовій.
У дисертації вперше порівняно образи Родіона Раскольникова, Соні Мармеладової та Єви Побратинської на рівні зовнішніх характеристик, особистих рис, природи вчиненого злочину, ступеня відповідальності за скоєне і ставлення до Бога, що дало підстави стверджувати, що героїня С.Жеромського поєднує у собі риси і Родіона Раскольникова, і Соні Мармеладової. Зіставлення Родіон Раскольников Соня Мармеладова Єва Побратинська свідчить, що образ героїні перегукується з образами персонажів Ф.Достоєвського, хоча їхні характери не збігаються. Отже, С.Жеромський в образі Єви Побратинської створює новий літературний тип персонажа, якого за своєю значимістю можна поставити в один ряд з Раскольниковим і Сонею Мармеладовою.
Перегукується польський письменник із Ф.Достоєвським і на рівні поетики, зокрема в застосуванні сну головних персонажів як елемента розкриття їхньої сутності й намірів, а різнить їх спроба розібратись у природі злочину.
Філософська праця В.Подороги, де було уперше в антропологічному вимірі простежено взаємозв’язок між простором і внутрішнім станом людини, досліджено значення концепту зачинених дверей у художній системі образів, спрямованих на зображення психологізму персонажів Ф.Достоєвського; праця дала змогу розглянути цей концепт і у творчості С.Жеромського. У концепції В.Подороги порогове тіло проходить три стадії допорогову, порогову і післяпорогову, що можна перенести й у площину дії роману «Dzieje grzechu» у такому співвідношенні: психологічний стан персонажа до скоєння злочину, в момент скоєння злочину і після скоєння злочину. Опис певного замкненого простору відіграє значну роль у характеристиці цих трьох станів, які проходять і Родіон Раскольников, і Єва Побратинська.
У життєтворчості З.Налковської Ф.Достоєвський відіграв особливу роль. Недостатньо шукати лише аналогій у їхніх доробках на ідейному чи проблемному рівнях. Російський письменник стимулював діяльність авторки «Granicy» у професійній сфері, завдяки йому З.Налковська пішла шляхом, що відрізнявся і від шляху польського позитивізму, і від художньо-естетичних експериментів «Молодої Польщі».
У «Dziennikach» З.Налковська звіряла свій стиль письма передусім зі стилем Ф.Достоєвського, присутність котрого ще з більшою вираженістю, ніж у С.Жеромського, відчувалася у неї протягом усієї життєтворчості.
Діалог З.Налковської з Ф.Достоєвським розпочинається уже тоді, коли вона, розкриваючи тему злочину і кари в романі «Granica», на відміну від свого славетного попередника, як і С.Жеромський, порушує ще і проблему вини та її спокути, у чому в значній мірі й полягає її новаторство. З.Налковська створює новий тип морального злочинця, який є варіантом Раскольникова, і, на відміну від Ф.Достоєвського, не залишає своєму героєві шансу на воскресіння душі. Діалогічні відношення обох творів в основному формуються у процесі їхньої рецепції.
Присутність Ф.Достоєвського у життєтворчості Я.Івашкевича спостерігається вже в ранній період творчості польського письменника, передовсім через читання творів в оригіналі. Треба наголосити, що Я.Івашкевич один із перших у польській літературі заговорив про «Петербурзький текст», хоч і не використовував цього терміна. Проаналізувавши есе Я.Івашкевича «Достоєвський», маємо підстави сказати, що польський автор підійшов до «Петербурзького тексту» з власної позиції і тим самим значно збагатив його. Оригінальність Я.Івашкевича виявилася вже у спробі подивитися на Петербург очима персонажів Ф.Достоєвського Раскольникова чи князя Мишкіна і в такий спосіб реконструювати образ Північної Пальміри епохи Ф.Достоєвського.
У дисертації роман Я. Івашкевича «Pasje blędomіerskie» поставлено в один ряд не лише з «Преступлением и наказанием» Ф.Достоєвського, а й з повістю І.Буніна «Петлистые уши». Ці твори об’єднує проблема злочину і кари, вини та її спокути. Завдяки цьому ромн Я.Івашкевича опиняється в центрі суперечливого діалогу, який ведуть російські письменники на межі ХІХХХ ст. Якщо І.Бунін, на відміну від Ф.Достоєвського, стверджує, що злочинець-убивця може залишитися безкарним і байдужим до того, що він скоїв, то позиція Я.Івашкевича була більш складною. З одного боку, Я.Івашкевич «погоджується» з І.Буніним, що вбивця може залишитися спокійним, скоївши вбивство, з іншого такий спокій довго тривати не може, тому що воно бумерангом повертається до нього. Ось чому персонаж роману «Pasje blędomerskie» приходить до спокутування своєї вини через самогубство. Ф.Достоєвський, як і І.Бунін, не залишає шансу своєму персонажу на відродження душі, як це відбувається з Раскольниковим, ні через Євангеліє, ні через будь-який інший шлях.
Отже, Раскольников є інваріантом типу, який по-різному реалізується в його варіантах образах Каницького і Соколовича. Персонажний ряд Раскольников Каницький Соколович, так само, як і проблема Добра і Зла, Злочин і Кара, є певним стрижнем гіпертексту, який складається з творів Ф.Достоєвського Я.Івашкевича та І.Буніна. Цей ряд може бути продовжений персонажами творів Л.Андреєва, О.Купріна, О.Толстого та ін.
Нарація як засіб створення типу в Я.Івашкевича та Ф.Достоєвського є важливою ознакою стилю. Використовуючи відмінні типи нарацій та нараторів у Ф.Достоєвського та продовжуючи його традиції, польський письменник створює оновлений тип польської людини з підпілля і тим самим активізує боротьбу сучасної людини за гуманізацію її буття, входить у продуктивний діалог з концепціями Ф.Достоєвського.
У дисертації вперше було здійсненено аналіз гіпертексту, складеного з творів Ф.Достоєвського, С.Жеромського, З.Налковської та Я.Івашкевича. Врахувавши дослідження останніх десятиліть та власні спостереження, подано визначення гіпертексту як системи окремих текстів, об’єднаних спільною проблематикою, котрі утворюють один великий текст, що складається у свідомості реципієнта і залежить від його тезаурусу. Виходячи з того, що кожний такий окремий текст є іманентним у свідомості реципієнта, подібний гіпертекст можна створити в різних комбінаціях Ф.Достоєвський С.Жеромський, Ф.Достоєвський З.Налковська, Ф.Достоєвський Я.Івашкевич або як один спільний гіпертекст Ф.Достоєвський С.Жеромський З.Налковська Я.Івашкевич. Об’єднуючи всі окремі тексти на ґрунті спільності проблематики й інших чинників в один гіпертекст, реципієнт виявляє діалогічні відносини, що складаються у процесі їхнього компаративного аналізу.
Твори «Преступление и наказание», «Dzieje grzechu», «Granica», «Pasje blędomіerskie», які складають гіпертекст, розглянуто не лише на рівні проблематики Добро і Зло, Злочин і Кара, а й на рівні фабули. Усі вказані вище романи в основу сюжету поклали кримінальну фабулу скоєння вбивства. Зіставляючи тексти на рівні сюжету, важливо зосередити увагу на типологічних подіях, покладених в підґрунтя цих творів, які різняться між собою соціальними, психологічними, політичними та іншими мотиваціями.
Об’єднуємо твори Ф.Достоєвського, С.Жеромського, З.Налковської, Я.Івашкевича в один гіпертекст, враховуючи зовнішні та внутрішні чинники персонажів, котрі підштовхнули їх переступити межу, тобто скоїти вбивство: Родіон Раскольников через убивство хоче довести свою суспільну значущість, марно намагаючись свій злочинний крок по-філософськи виправдати; Єва Побратинська убиває тому, що її лякає власна доля і доля щойно народженої нею людини; Юстина Богутівна здійснює помсту за зламане своє життя; Леопольд Каницький позбувається малого Антося, тому що той є перешкодою для одруження з багатою Розою.
Водночас Родіона Раскольникова, Єву Побратинську, Зенона Зембевича, Леопольда Каницького об’єднує почуття страху і почуття необхідності каяття. Психологічний стан кожного з персонажів проходить одні й ті ж етапи: 1) страх; 2) скоєння злочину; 3) усвідомлення себе як злочинця; 4) кара. Розкриваючи ці етапи, Ф.Достоєвський, С.Жеромський, З.Налковська, Я.Івашкевич доходять висновку, що злочин спричиняє втрату людяності.
Кінець ХІХ початок ХХ століття характеризується діалогом з Ф.Достоєвським. У літературі було два шляхи цього діалогу: авантюрно-детективний та шлях Ф.Достоєвського, який виявляв міру втрати людиною людяності й осмислював наслідки цього. У тому діалозі С.Жеромський, З.Налковська, Я.Івашкевич, умовно кажучи, так чи інакше, солідарні з Ф.Достоєвським, тому що вони вірять у неминучість кари.
Гіпертекст у пропонованій дисертації можна продовжити іменами літератури не лише польської чи російської, а й загалом світової. Такий гіпертекст це частина європейського контексту, який може збагатити уявлення людини про людину та її природу. Такий гіпертекст, що потребує подальшого поглибленого вивчення, характеризується комплексом проблем, однією з яких є «Ф.Достоєвський в контексті слов’янського світу».

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабій Л.Б.Проблема визначення художньої літератури в англо-американському літературознавстві 70-х 90-х років ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.06 «Tеорія літератури» / Л.Б.Бабій. Т., 2008. 19 с.
2. Бабій Л.Б.У пошуках дефініції літератури: функціонування при зміні парадигм. Англо-американський контекст : [посібник для студентів випускних курсів філологічного відділення] / Л.Б.Бабій. Т. : ТНПУ, 2008. 104 с.
3. Базилян А.А. «Зачинені двері» і психологізм у романах Ф.Достоєвського і С.Жеромського / А.А. Базилян // Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології. Т. : Ред.-вид. відділ ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2008. Вип. 24. С.155160. («Studia methodologica»).
4. Базилян А.А. «Історія гріха» С. Жеромського та «Злочин і кара» Ф.Достоєвського: компаративний аспект / А.А. Базилян // Мова і культура. (Наук. журн). К. : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2008. Вип. 10. Т. III (103). С. 233238.
5. Базилян А.А. Нарація у Ф.Достоєвського та Я.Івашкевича як засіб створення типу: компаративний аспект / А.А. Базилян // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2006. № 26. С. 173176.
6. Базилян А.А. Петербург Ф.Достоєвського в рецепції Я.Івашкевича / А.А. Базилян // Мова і культура. (Науковий журнал). К. : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2007. Вип. 9. Т. ІХ (97) : Художня література в контексті культури. С. 290295.
7. Базилян А.А. Рецепція та інтерпретація З. Налковською творчості Ф.Достоєвського / А.А. Базилян // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім.Тараса Шевченка. Філол. науки. Ч.2. №22 (138). 2007. С. 1422.
8. Базилян А.А. Ф.Достоєвський в польській критиці та літературознавстві: еволюція теми / А.А. Базилян // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. «Дні науки» Волинського державного університету імені Лесі Українки (10-14 квітня 2006 року) : зб. тез та доповідей. Луцьк, 2006. С.160163.
9. Базилян А.А. Ф.Достоєвський в художньому світі З.Налковської / А.А. Базилян // Проблеми славістики. (Наук. часопис). 2006. № 14. С.1519.
10. Базилян А.А. Ф.Достоєвський і польські письменники кінця ХІХ першої половини ХХ століть: вплив чи діалог? / А.А. Базилян // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім.Лесі Українки. Філол. науки. Літературознавство. № 8. 2007. С.99102.
11. Базилян А.А. Ф.Достоєвський у рецепції польського літературознавства ХХ століття / А.А. Базилян // Волинь філологічна: текст і контекст. Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті : Зб. наук. пр. : У 2 ч. Ч.1. / Упоряд. Л.К.Оляндер. Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. Вип. 6. С. 333343.
12. Баранов А.И. Ф.Достоевский и польская литература (до 1918 г.) : [монографія] / Андрей Иванович Баранов. М. : МАКС Пресс, 2001. 232 [1] с.
13. Баранов А.И. Психологизм С.Жеромского (Жеромский и Л.Толстой) / Андрей Иванович Баранов // Вест. Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. 1990. № 3. С. 3240.
14. Баранов А.И. Романы Ф.Достоевского и С.Пшибышевского : опыт сопоставительного анализа поэтик / Андрей Иванович Баранов // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 2000. № 3. С.17-28.
15. Баруздин С. «Верным быть себе» / Сергей Баруздин // Воспоминания о Ярославе Ивашкевиче : cб. М. : Советский писатель, 1987. С. 48 53.
16. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи / Михаил Михайлович Бахтин / [cост. С. Болгаров, В. Кожинов]. М . : Худож. литература, 1986. 543 с.
17. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского / Михаил Михайлович Бахтин. М. : Худож. лит., 1972. 470 с.
18. Бахтин М.М. Проблемы творчества Достоевского / Михаил Михайлович Бахтин. Киев : Next, 1994. 179 c.
19. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин. М. : Искусство, 1986. 549 с.
20. Бачинин В.А. Достоевский: метафизика преступления (художественная феноменология русского протомодерна) / В.А.Бачинин. СПб. : Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2001. 412 с.
21. Бачинин В.А. Криминография Ф.М. Достоевского / В.А. Бачинин // Государство и право. 2000. № 2. С. 104 112.
22. Білецький О. Достоевский и натуральна школа в 1846 / Олександр Білецький // Білецький О. Зібрання праць у 5-ти томах К. : Наук. думка, 1966. Т.4. : Російська література та російсько-українські літературні зв’язки. С. 327342.
23. Булаховська Ю.Л. Типологія польсько-російсько-українських літературних явищ 50-70 років ХХ століття : [монографія] / Ю.Л.Булаховська К. : Наук. думка, 1982. 222 с.
24. Бунин И. Петлистые уши / Иван Бунин // Бунин И. Сочинения : В 3-х томах. Т.2 / [сост. А.А. Саакянц] М. : Худ. литература, 1982. С.131142.
25. Бухаркин П.Е. Судьбы петербургского текста русской литературы / П.Е.Бухаркин // Мир русского слова. № (14) 1. 2003. С. 8791.
26. Ведина В.И. Польская военная проза / В.П.Ведина. К. : Наук. думка, 1980. 252 с.
27. Ведина В.П. Послевоенная польская проза: проблематика и поэтика / В.П.Ведина. К. :Наукова думка, 1991. 308 с.
28. Вересов Д. Третья тетрадь : [роман-отражение] / Дмитрий Вересов. М.: АСТ; СПб. : Астрель-СПб, 2008. 363 с.
29. Веретюк О. Сучасна польська компаративістика / Оксана Веретюк // Літературознавча компаративістика : навчальний посібник / [гол. ред. Р.Т.Гром’як, І.В.Папуша]. Т. : Ред.-вид. відділ ТДПУ, 2002. С.8291.
30. Вервес Гр. Ярослав Івашкевич. Літературно-критичний нарис / Григорій Вервес. К. : Наукова думка, 1978. 222 с.
31. Веселовский А.Н. Избранные труды и письма / А.Н. Веселовский ; [П.Р.Заборов (отв. ред.)]. СПб. : Наука, 1999. 368 с.
32. Вєдіна В.Про роман Стефана Жеромського «Історія гріха» / В.Вєдіна // С.Жеромський «Історія гріха» ; [пер. з польської С.Ковганюк]. К. : Дніпро, 1970. С.427430.
33. Вєдіна В.Шляхом творення і боротьби. До 100-річчя з дня народження Зоф’ї Налковської / В.Вєдіна // Всесвіт. 1984. № 11. С.128132.
34. Выка К. Статьи и портреты / К. Выка ; [пер. с польского Николай Карпов]. М. : Прогресс, 1982. 220 с.
35. Волгин И.Л. Последний год Достоевского. Исторические записки / Игорь Леонидович Волгин. М. : Сов. писатель, 1986. 544 с.
36. Гачев Г.Д. Ментальности народов мира / Георгий Дмитриевич Гачев. М. : Эксмо, 2008. 544 с. (Серия «Философский бестселлер»).
37. Глазычев В.Л. Социально-экологическая интерпретация городской среды / В.Л. Глазычев. М. : Наука, 1984.