РУБАЇ В ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

СЬОМОЧКІНА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК [821.161.2-119”:821.411.21-193].091

РУБАЇ В ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІЙ СИСТЕМІ
УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХСТ.

10.01.05. порівняльне літературознавство

Дисертаційна робота на здобуття наукового
ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор О.Н.Мушкудіані

Київ 2005

ЗМІСТ

Вступ.3
РозділІ. Рубаї канонізована строфа поезії народів Сходу..13
РозділІІ. Рецепція рубаїв українським культурним середовищем...21
2.1. Переклади рубаїв українською мовою й передумови
появи оригінальних творів..21
2.2. Рубаї в жанрово-стильовій системі поетичної
творчості Д.Павличка та їх вплив на творчість
українських поетів ...41
РозділІІІ. Рубаї у творчості українських поетів
другої половини ХХ поч. ХХІст..100
3.1. Ступінь канонічності українських рубаїв
та елементи новаторства166
3.2. Рецепція східної поезії в українських рубаях...174
Висновки180
Список використаних джерел..183

ВСТУП

Одним із найактуальніших питань сучасного українського віршознавства є проблема дослідження генези й розвитку окремих жанрів та їх різновидів. З-поміж них неабиякий інтерес становлять і запозичені жанри, які вже стали фактами нашої поезії. Зазначимо, що основна увага дослідників до запозичених жанрів зосереджена переважно на входженні в українську літературу західних форм. Сонет, наприклад, давно став предметом ретельних наукових студій. Не викликає особливих дискусій і понятійно-термінологічний апарат, розроблений західними віршознавцями.
Тим часом в українській поезії досить продуктивно функціонують жанри та жанрові різновиди, що походять із літератур народів Сходу. В цьому плані особливо слід наголосити на рубаях, як оригінальній і самодостатній естетичній системі, спеціальних досліджень про жанрову специфіку й структуру якої на теренах українського віршознавства практично немає. Однак і художніми якостями, і кількісно (понад 6тис.) рубаї посідають помітне місце в нашому версифікаційному репертуарі й тому потребують наукового осмислення, без чого загальна картина жанрово-строфічного розмаїття сучасної української поезії не буде повною. Йдеться також про збагачення вітчизняної культури: Освоєння чужих художніх цінностей, як західних, так і східних, зауважує Л.В.Грицик, позначилося не лише на розширені обріїв національного письменства. Воно сприяло виробленню естетичних смаків, спонукало до творчих пошуків, урізноманітнювало мистецькі засоби, збагачувало духовну культуру нації, і, що найголовніше, в кожному разі засвідчувало високий культурний рівень самої української літератури” [59: 5].
Крім того, в українському віршознавстві остаточно не сформульовані суто теоретичні поняття про рубаї, не з’ясоване питання термінологічної впорядкованості.
Так, ми користуємося, перейнятими з поезії народів Сходу, загальноприйнятими визначеннями рубаї на позначення одного чотиривірша і рубаят на позначення зібрання чотиривіршів. Крім того, окремі поети дають і своє визначення, зокрема, Д.Павличко означує власний доробок у цьому жанрі як рубаяну (одразу зауважимо, саме ця назва відповідає і духові української мови, й одному з основних її законів милозвучності), а Ю.Хабатюк окреслив її як рубаяту. На позначення однини обидва поети вживали термін рубаї. І.Колосова, розглядаючи рубаї Ю.Хабатюка, термін рубай вживає в однині (Чи думав Юрій, що його геніальний рубай, написаний у 29 років, стане епітафією на могильному камені?”[254: 127]). Тому, враховуючи тяжіння української мови до адаптації слів іншомовного походження, зокрема до змінювання їх за відмінками, числами й родами, а також вимоги закону милозвучності мови, запропоновано й у даній роботі зокрема, й у нашому віршознавстві загалом вживати таку термінологію: рубаї на позначення однини і множини, рубаяна (за аналогією до Шевченкіана, Пушкініана) на позначення зводу рубаїв, що окреслюється тематично, хронологічно чи якось інакше, а також усього доробку того чи іншого поета в цьому жанрі, причому обидва терміни відмінюються.
Рубаям віршознавці присвятили чимало праць. Зокрема, Є.Бертельс розглядає їх у своїх дослідженнях Історія персько-таджицької літератури” (М., 1960) та Суфізм і суфійська література” (М., 1965), І.Брагінський у таких працях, як З історії таджицької народної поезії” (М., 1956), Перська література” (М., 1963), 12 мініатюр” (М., 1966), З історії перської і таджицької літератур: Вибрані праці” (М., 1972), Ян Ріпка в Історії перської і таджицької літератури” (М., 1970), І.Хаккулов у праці Рубаї в узбецькій класичній літературі (поетика та історія жанру)” (Ташкент, 1975), А.Козмоян Рубаї в класичній поезії на фарсі (ХХІІст.)” (Єреван, 1981), З.Ворожейкіна Ісфаханська школа поетів і літературне життя Ірану в передмонгольський час: ХІІ початок ХІІІв.” (М., 1984), З.Зарипов Жанр рубаї в персько-таджицькій літературі” (М., 1990), А.Абдусатторов Становлення і розвиток рубаї в персько-таджицькій літературі” (Душанбе, 1994), Н.Пригаріна Індійський стиль і його місце в перській літературі (питання поетики)” (М., 1999) та ін.
В Україні таких праць майже немає. Хіба що параграф Персо-арабська строфіка” зі Строфіки” І.Качуровського [99: 181183], в якому він, крім таких традиційних строф, як бейт, касида, месневі, газель, розглядає й рубаї, причому трактує їх як строфожанр: Рубаї це не тільки строфа, а й жанр: кожний чотиривірш це окремий закінчений твір, у кожному окрема сконденсована думка” [99: 181], і далі: Якщо ми за вихідну точку беремо форму, маємо строфи з жанровими ознаками. До таких строф належать сонет, рубаї, танка та в більшій чи меншій мірі ряд інших канонізованих строф” [99: 190]. І.Качуровський дає також своє визначення редифа: Редіфом називається слово, група слів або піввірш, що повторюється після кожної рими. Внутрішній редіф (перед римою) явище не типове” [99: 179]. Тобто він припускає, що обсяг редифа може охоплювати цілий піввірш. До речі, редифи такого типу використовує М.Павленко: Лютий місяць короткий, спасибі йому і за те, // Йде не услід, а навпроти, спасибі йому і за те, // За низку побачень хто проти? спасибі йому і за те, // У сріблі не в позолоті спасибі йому і за те”.
Відомості про рубаї як східну строфічну форму дістаємо також із Історії турецької літератури” Г.Халимоненка [263: 350351]. Нас, насамперед, цікавлять його зауваження, що рядок рубаї має тринадцять складів, але різні комбінації складів дозволяють робити рубаї з меншою кількістю цих структурних одиниць” [263: 350]. В українських рубаях якраз маємо тенденцію до зменшення кількості складів у віршорядках; а також щодо незвичайності сюжетів” рубаїв, які, за Г.Халимоненком, постали з того, що у літературному процесі при палацах володарів рубаї та кита використовувалися при випробуванні молодих поетів, а досвідчені майстри вдавалися до цього різновиду-експромту, щоб змінити настрій володаря чи й просто розважати товариство” [263: 350], оскільки рубаї-експромти притаманні й українській поезії, зокрема їх активно практикує П.Шкраб’юк. Наприклад, рубаї під назвою Ґратуляції”: Духовно нам близькі усі краї, // Ми й там взірці знаходимо свої. // Говорять, сам Омар Хайям Павличка // Хвалив за мудрочолі рубаї”; або Соборність”: Ось дзвонить Антоніна Листопад. // Про Крехів мова Я сприяти рад. // Із східним овидом єднає голос // І довкіль дзумить соборний сад”.
Серед небагатьох статей, присвячених рубаям, слід звернути увагу на статтю А.Є.Данилка Збагачення української поезії строфічними формами поезії Сходу” [60].
А.Данилко аналізує входження в нашу літературу двох східних поетичних жанрів рубаїв і газелі. Він досить критично ставиться до практики впровадження східних поетичних форм в українську поезію. Зауважень у нього не викликали тільки рубаї Д.Павличка: ...поет наповнюює давню східну поетичну форму українською фольклорною символікою, новим змістом, духом свого часу і своєї творчої індивідуальності” [60: 104]; позитивно оцінена також творчість А.Гарматюка: Сатирично-гумористичне спрямування цих чотиривіршів у поєднанні з лаконічністю форми, чіткістю ритміки й римування, карбованістю складу й виправданим використанням засобів народно-поетичної образності дають привід стверджувати, що використання форми рубаї заслуговує уваги” [60: 104105]. Згадує дослідник і рубаї Ю.Петренка, І.Нижника, М.Клименка, Ю.Хабатюка і В.Коломійця, причому критикує всіх, зазначаючи, що їхні твори не вирізняються філософською глибиною й оригінальністю думки, образною насиченістю” [60: 106], з чим навряд чи можна погодитися. Натомість, слушними є міркування дослідника про самі рубаї: Лаконізм форми вимагає від поета, який культивує рубаї, особливої дисципліни, відточеності думки, глибини її, майже афористичності. Цій формі особливо протипоказана банальніть, буденність інформації, відсутність самобутності поетичного бачення” [60: 105106].
Бібліографію українських рубаїв зафіксував у статті Освоєння східних форм в українській поезії ХХст” Ю.Кочубей [121]. У ній ми знаходимо стислу інформацію про рубаї Д.Павличка, М.Клименка, В.Коломійця, Г.Латника, В.Мирного, М.Мірошниченка, І.Нижника, О.Орача, Г.Тарасюк, Ю.Хабатюка, П.Шкраб’юка, В.Базилевського, Р.Болюха, А.Гарматюка, П.Сороки, катрени О.Довгого, Ю.Петренка, Г.Шепітько. Проте згадувані Ю.Кочубеєм чотиривірші А.Кацнельсона й Б.Радиша, не відповідають навіть найпростішій вимозі канону жанру римуванню. Важливою в цій статті є висока оцінка рубаїв Д.Павличка: Слід зазначити, що Д.Павличко правильно зрозумів саму природу жанру рубайят, а не тільки опанував її формальну структуру, тому його рубаї не стилізація, а повноцінні твори жанру, в яких східний (мусульманський) спосіб мислення виявляє себе природно в європейському одязі вірша, писаного українською мовою. Звичайно, він дотримувався канонів цього жанру поезії, зокрема зберігав схему римування ааба і, де тільки дозволяли можливості української мови, дотримувався певного розміру, що було справою нелегкою. Цим і пояснюється популярність його рубаїв. вперше канонічний рубайят зазвучав по-українськи вишукано і вільно, не втративши характерної своєрідності” [121: 55].
Привертає увагу передмова В.Коржа до збірки рубаїв Л.Залати Дари затамованого подиху” [80: 3], в якій він висловив низку слушних думок щодо природи жанру рубаїв. Цілком справедливим є, зокрема, його твердження, що рубаї збагатили нашу національну віршотворчу культуру” [80: 3]. Важливим здається і його спостереження над природою коломийки, ритмо-мелодійний ключ” якої дає змогу видозмінювати ритмічне звучання тексту од безжурно-танцювального до величально-хорального піснеспіву” [80: 3]. В.Корж справедливо ставить їх в одну площину з рубаями. Додамо, що певний підвид коломийок лемківські співанки є не тільки цілком викінченими мініатюрками, а й мають римування рубаїв. А те, що вони об’єднуються в певні цикли й співаються, зовсім не віддаляє їх від персько-арабо-турецьких чотиривіршів. Адже вони й у надрах зачинателів рубаїв іранців існували як народні вірші-пісні: Спокон віків їх складали селяни, зазначає дослідниця Н.Кондирева, співали селянки, розносили від села до села разом із своїм нехитрим товаром мандрівні торговці; ці пісеньки мандрували з караванами, підспівували молоткам у кузнях, впліталися у вигадливі узори перських килимів” [114: 5].
Висловлюючись щодо специфіки власне строфожанру рубаїв В.Корж зазначає: рубаї... має обов’язковий канон римування першого, другого і четвертого рядків, третій рядок, підпорядкований лиш ритмо-мелодійному ключеві, є неримованим і слугує в гранично стислій композиції тексту своєрідним місточком” од двох тез до умовиводу, узагальнення, фінального увінчання вагомою істиною, яка набуває найчастіше афористичного звучання”; однією з умов жанру рубаї є наявність в тексті другого плану”, прихованого смислу, підтексту, котрий древньоіндійська поетика визначає особливим терміном дхвані”; ...ця мініатюрка вимагає виключної уваги автора до деталей, за якими стоїть щось більш значиме, ніж зафіксований факт людського буття. Рубаї передбачає філософічне осмислення життєвого плину, набутого досвіду. Рубаї передбачає...” наявність хисту філософського розтлумачення очевидного, часом і малоймовірного. В часи Григорія Сковороди філософія величалась любомудрієм. Тож рубаї, як жанр, призначений для авторів, що люблять мудрувати, не хитромудрствувати, удаючи себе глибокодумним, а істотно думати...” [80: 46].
Слід згадати й монографію О.З.Дуна З історії літературних зв’язків таджицького та українського народу” [73]. У ній нас цікавлять не лише деякі окремі факти з історії взаємозв’язків української літератури з літературами народів Сходу, зокрема інформація про переклади українською мовою творів Хайяма, виконані А.Кримським у супроводі короткої біографічної довідки перського поета; аналіз статей А.Кримського, присвячених Хайяму, в журналі І.Франка й М.Павлика Народ” у 1890-хрр.; огляд переписки молодого Кримського з І.Франком тощо. Важливим для нас є використання уривка з листа І.Франка до А.Кримського, який стосується наміру останнього перекласти Шахнаме” Фірдоусі гекзаметром: Якщо неможливо передати розмір першоджерела, то чи не краще було би вжити космополітичний розмір нового часу п’ятистоповий ямб (курсив мій О.С.), римований або неримований” [73: 76]. Аналіз оригінальних рубаїв українських поетів, проведений нами, засвідчує, що І.Франко виявився напрочуд прозірливим: космополітичний” ямб став ритмічною основою переважної більшості українських рубаїв, а не тільки перекладів. Цікаві й думки О.Дуна з приводу перекладацької творчості В.Мисика, зокрема зауваження про ритмічну основу його перекладів з О.Хайяма: Василь Мисик максимально повно передає зміст і форму рубаїв Хайяма. Мисик перекладає рубаї Хайяма шестистоповим ямбом, т. зв. олександрійським віршем (курсив мій О.С.), який краще від інших віршових розмірів допомагає відтворити філософські роздуми персько-таджицького поета” [73: 93]. Зазначимо одразу, що 6-стоповим і комбінацією з 6- і 5-стопового ямбу написана частина рубаїв Д.Павличка.
Існують також принагідні висловлювання про рубаї як східну строфічну форму чи й самі тільки згадки про звернення до неї, насамперед Д.Павличка, в дослідженнях і рецензіях М.Ільницького, Н.Костенко, В.Базилевського, В.Моренця, С.Пінчука, О.Жовтиса, Г.Радько, Л.Стаєцької, Я.Мельника та ін.
Про рубаї інших українських поетів критична література практично відсутня. Маємо тільки передмову М.Нестерчука до видання рубаїв Б.Януша, низку спогадів про Ю.Хабатюка й короткий аналіз рубаяни цього поета, вміщений А.Жив’юком у збірці, впорядкованій А.Литвинчуком [254], та, вже згадувану, передмову В.Коржа до рубаїв Л.Залати.
Розв’язання названих вище проблем і зумовлює актуальність дослідження.
Мета роботи полягає в з’ясуванні особливостей еволюції рубаїв на ґрунті української поезії від канонічної строфи через строфожанр до жанру й поліжанру та характерних рис рубаян Д.Павличка й інших вітчизняних поетів як оригінального вияву образного мислення. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: обґрунтувати твердження, що це строфа, яка набула в українських варіантах ознак жанру, отже, утвердилася спочатку як строфожанр, а згодом як жанр і поліжанр медитативної лірики; висвітлити рецепцію в українській літературі поезії народів Сходу загалом і рубаятів О.Хайяма зокрема; окреслити чинники, що забезпечили ефективність запровадження цього запозиченого строфожанру у вітчизняну поезію; простежити мотиви звернення українських поетів, зокрема Д.Павличка, до строфожанру рубаїв й уведення його в український версифікаційний репертуар; здійснити комплексний текстологічний аналіз українських рубаїв під кутом зору канону/деканонізації; розкрити особливості поетики рубаїв Д.Павличка та інших поетів; означити архетекстуальний характер рубаяни Д.Павличка щодо рубаян українських поетів, виділити рівні інтертекстуальних зв’язків між рубаями; проаналізувати ідіостилістичні особливості та новації в рубаях українських поетів; окреслити місце рубаїв у жанровій ієрархії української поезії 2-ї пол. ХХст. поч. ХХІст.
Об’єктом дослідження є рубаї Д.Павличка, В.Базилевського, Р.Болюха, М.Брайчевського, В.Вихруща, А.Гарматюка, В.Гея, Б.Жорницького, Л.Залати, Б.Залізняка, М.Клименка, Д.Кононенка, А.Крижанівського, Г.Латника, О.Лу-пула, В.Мацюка, о. В.-Б.Мендруня, В.Мирного, М.Мірошниченка, Н.Мовчан-Карпусь, І.Нижника, О.Орача, О.Осташка, М.Павленко, В.Простопчука, П.Со-роки, Г.Тарасюк, Ю.Хабатюка, П.Шкраб’юка, Д.Шупти, Р.Чілачави, Б.Януша та ін., а також катрени, заримовані за схемою рубаїв із дотриманням інших вимог канону, в О.Довгого, В.Коломійця, Ю.Петренка, Г.Шепітько.
Предметом дослідження є поетика рубаїв і катренів названих авторів; особливості українських рубаїв з погляду канону/деканонізації.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали філософські вчення Ф.Гегеля про еволюцію духу, М.Бердяєва про проблеми національності й самопізнання, кордоцентричні вчення Г.Сковороди й П.Юркевича, праці вітчизняних та зарубіжних вчених з теорії й історії літератури та компаративістики (І.Франко, А.Кримський, М.Бахтін, Є.Бертельс, І.Брагін-ський, О.Веселовський, М.Гаспаров, Л.Грицик, В.Жирмунський, І.Качуров-ський, Ю.Ковалів, Н.Костенко, П.Лозієв, Ю.Лотман, В.Мисик, Д.Павличко, Г.Сидоренко, А.Ткаченко, Б.Томашевстький, В.Халізєв, Б.Ярхо, А.Амінов ін.).
Методами дослідження обрано порівняльно-історичний, описовий, структурно-семантичний та компаративний на всіх етапах дослідження від з’ясування стану розробки наукової проблеми до виявлення ступеня й особливостей рецепції східної поезії в українських рубаях і зіставлення конкретних текстів. Для вивчення текстів використано методи герменевтичний, філологічний, системного аналізу, інтерпретації. Для вивчення образно-символічних значень структурно-семіотичний.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше: виокремлюється й спеціально вивчається історія появи й функціонування рубаїв в українській поезії; досліджуються українські рубаї в контексті загальнолітературного розвитку; визначається місце й роль рубаїв у жанрово-стильовій системі української поезії другої половини ХХ початку ХХІст.; досліджений масив українських рубаїв осмислюється в контексті українського віршознавства; простежується динаміка еволюції рубаїв в Україні та їх функціонування в національній поезії у ХХст., а саме: а) джерела ідейно-тематичного та жанрово-стилістичного збагачення й оновлення української літератури, б) стимули для оригінальної творчості; встановлюється відповідність/невідповідність українських рубаїв канонові жанру на Сході; виділяються ідіостилістичні особливості та новації в рубаях українських поетів; систематизується поняття про рубаї у вітчизняному віршознавстві: розв’язується питання термінологічного впорядкування, обґрунтовується адекватність вибору ритмічної основи з огляду на кардинальну відмінність версифікаційних систем, на основі аналізу змісту й форми розроблюється і формулюється дефініція рубаїв; означується архетекстуальний характер рубаяни Д.Павличка щодо рубаян українських поетів, обґрунтовується виділення трирівневих інтертекстуальних зв’язків між рубаями.
Практичне й теоретичне значення роботи виявляється в тому, що її результати можуть бути використані при підготовці відповідних розділів з теорії літератури, зокрема віршознавства, а також історії української і світової літератур у ВНЗ, у спецкурсах і спецсемінарах; при укладанні антологій кращих зразків поліжанру.
Особистий внесок здобувача. У дисертації узагальнено студії над низкою досліджуваних проблем, заявлених у її назві, які є важливими для адекватного розуміння історії української літератури ХХcт. Уперше обґрунтовано еволюцію рубаїв в українському віршуванні від форми канонізованої строфи до утворення строфожанру, а згодом жанру і поліжанру. Практично весь матеріал уведено в науковий обіг уперше: зібрано й систематизовано рубаї українських поетів; здійснено комплексний текстологічний аналіз українських рубаїв під кутом зору канону/деканонізації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося як складова частина комплексної теми Українська література в контексті світової літератури (Схід)”, над якою працює колектив кафедри української і світової культури та літератур Київського міжнародного університету. На засіданнях кафедри були обговорені розділи дисертації. Апробація результатів дослідження здійснювалася також шляхом виголошення основних наукових положень на Міжнародних науково-практичних конференціях. Основні результати та концептуальне обґрунтування дисертації відображено в монографії, чотирьох наукових публікаціях у фахових виданнях та в п’яти наукових публікаціях інших видань.

Структура дисертації: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (281 позиція). Основна частина роботи 182 сторінки. Повний обсяг 198 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Таким чином не викликає сумніву, що рубаї були запозичені з персько-таджицької лірики як канонічна строфа, яка набула в українських варіантах ознак жанру, отже, утвердилася спочатку як строфожанр, а згодом як жанр і поліжанр медитативної лірики за рахунок розширення тематичного діапазону при збере-женні основних формальних особливостей. Як наслідок, були створені власне українські жанрові різновиди екорубаї, космічні рубаї, рубаї-пародії тощо.
Рецепція поезії народів Сходу, зокрема рубаїв, у нашій літературі відбувалася шляхом перекладання оригінальних творів Рудакі, Ібн Сіни, Хайяма, Нізамі, Сааді, Гафіза, Джамі, Навої та ін. з одного боку, і встановлення власне інтертекстуальних і метатекстуальних зв’язків між східними рубаями, переважно Хайяма, та українськими, з другого.
Основним мотивом звернення українських поетів, зокрема Д.Павличка, до рубаїв і введення їх в український версифікаційний репертуар, було прагнення збагатити нашу поезію ще одним лаконічним, містким, філософсько-лапідарним жанром медитативної лірики, який попри свою канонічність, добре надається до різноманітних модифікацій, стаючи додатковим джерелом жанротворення.
Певними передумовами, які сприяли входженню в нашу літературу досліджуваного жанру, було побутування в українському фольклорі т.зв. лемків-ських співанок і коломийок, наявність у творчих доробках Д.Туптала, Т.Шев-ченка, І.Франка, Б.-І.Антонича, Я.Славутича катренів із римуванням рубаїв, наукова й перекладацька діяльність А.Кримського, І.Франка, П.Лозієва та ін.
Комплексний текстологічний аналіз українських рубаїв дає підстави стверджувати, що рубаї в нашій поезії еволюціонували двома шляхами: 1) канонізації, тобто максимального наближення (маємо на увазі неможливість відтворення засобами українських віршових розмірів метричної системи перської поезії) до канону східних рубаїв, згідно з яким рубаї складається з чотирьох віршорядків, що римуються переважно за схемою ААхА, рідко з редифом і внутрішніми римами або без них; написаний зазвичай 46-стоповим ямбом як найбільш близьким і за кількістю складів, і за інформаційною місткістю до персько-таджицьких рубаїв метром, чітко структурований, вирізняється афористичністю, лапідарністю, граничним смисловим навантаженням кожного слова, наявністю узагальнюючої філософської думки, лаконічністю мови, відточеністю форми й глибиною змісту; 2) деканонізації, тобто експериментування, що призвело до розхитування східного канону, і, при збереженні схеми римування, на рівні форми відбулося зменшення кількості складів у віршорядку, повернення до асонансних і поява заміщених рим, послаблення принципу зчеплення рядків, поява гетерометричних катренів та ін.; а на рівні змісту, поряд із філософічністю, домінувати починають публіцистичність і пейзажність, афористичність зберігається, більше того великої ваги надається тонкому спостереженню, місткій деталі, нюансові, парадоксу.
Важлива роль у становленні власне жанру рубаїв у нашій літературі належить Д.Павличку: такі особливості індивідуального стилю, як аналітичність, лаконічність, глибока психологічність, риторичність і філософічність у поєднанні з професійною перекладацькою діяльністю, ґрунтовним розробленням і модифікацією жанру сонета дали змогу поетові написати перші українські рубаї (ми зазначали, що рубаї М.Ореста тривалий час не були відомі в Україні), що містили автентичний зміст, саме українське осмислення всіх елементів світобудо-ви, були закорінені в національний ґрунт. Рубаї Д.Павличка виступають як оригінальні явища української літератури, а не як наслідування чи переспів творів О.Хайяма або інших митців Сходу. Глибина розроблення загальнолюдських проблем, широта й усеохопність тематики, високий ступінь філософського узагальнення, властиві його рубаяні, роблять її надбанням світової літератури.
Рубаяна Д.Павличка стала для багатьох наших поетів своєрідним архетек-стом, із яким їхні рубаї перебувають в інтертекстуальних відносинах, проявля-ючись на трьох рівнях міжтекстових зв’язків: 1) свідоме цитування, натяк, поси-лання на творчість письменника, які певним чином висвітлюють (інтерпретують) раніше створені тексти; 2) несвідоме відтворення літературного шаблону чи типового розроблення того чи іншого світового мотиву; 3) випадковий збіг.
Усього, разом із Павличковими, в дисертації проаналізовано понад 6 тис. рубаїв більш як 35 авторів, що забезпечило глибшу аргументованість і доказовість висновків дослідження. З’ясовано, що в українській літературі представлені світські і релігійні рубаї (В.Мацюк, отець В.-Б.Мендрунь, П.Шкраб’юк, Б.Януш). В основу класифікації світських рубаїв покладено тематично-змістовий принцип, оскільки саме він був тим змінним чинником, який забезпечив стале й плідне побутування канонічного жанру. Згідно з цим принципом було виділено філософські, морально-етичні, громадсько-політичні, дидактичні, любовні й гедоністичні рубаї. Причому для рубаян окремих поетів властиве переважання якогось одного-двох напрямів. Так, переважна більшість рубаїв Д.Павличка філософські, В.Вихруща й О.Довгого дидактичні й морально-етичні, В.Простопчука гедоністичні, Б.Януша рубаї-скарги тощо. Окремо можна виділити рубаї-паліндроми, рубаї-монорими та ін. М.Мірошниченка, які постали як синтез двох класичних східних жанрів рубаї і туюга, увібравши в себе паліндромні традиції українського бароко, і є вислідом експериментів із формою. Загалом рубаї Д.Павличка, В.Вихруща, Б.Залізняка, Г.Латника, В.Простопчука, Ю.Хабатюка, П.Шкраб’юка, Б.Януша та ін. є цілісною світоглядною системою, поетичним щоденником автора”, правдивим документом становлення, розвою, випробувань і змагань духу митця.
Рубаї органічно увійшли в українську літературу 2-ї пол. ХХ поч. ХХІст. на рівні оригінальної творчості українських поетів, увібравши в себе традиції і світобачення народу, сповнившись автентичним змістом і відобразивши особливості національного менталітету.
У жанровій ієрархії української поезії рубаї зайняли досить помітне місце у 6080-хрр. ХХст. (своєрідною точкою відліку стали твори Д.Павличка й переклади В.Мисика), у 90-х зацікавлення ними зменшилося, а від кінця 90-х і дотепер спостерігається нова хвиля піднесення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдусатторов А. Становление и развитие рубаи в персидско-таджикской литературе. Душанбе: Дониш, 1994. 283с.
2. АминовА. Рубаи и дубейты // Памир (Душанбе). 1982. №6. С. 9193.
3. АминовА. Взяв форму рубаи” (Восточный катрен в творчестве Д.Павлычко) // Памир (Душанбе). 1980. №5. С.6771.
4. АминовА. Жанр рубаи и советская лирико-философская поэзия. Душанбе: Дониш, 1986. 135c.
5. Антологія української поезії другої половини ХХ сторіччя / Упор. Ю.Ковалів. К.: Гранослов, 2001. 432с.
6. АнтоничБ.-І. Велика гармонія. 2-ге вид., допов. і переробл. К.: Веселка, 2003. 350с.
7. Арзибеков Р. О генезисе и типологии рубаи // Советская тюркология. 1985. №2533. С.4752.
8. БазилевськийВ. Рубаї присвяти // Жовтень. 1972. №8. С.89.
9. БазилевськийВ. Спіраль образ руху [Рецензія на збірку Спіраль”] // Дніпро. 1985. №6. С.122124.
10. БаллиШ. Язык и жизнь: Пер. с фр. М.: Едиториал УРСС, 2003. 232с.
11. БартР. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр., сост. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616с.
12. БахтинМ. Эстетика словесного творчества. М.: Наука, 1979. 424с.
13. БернЭ. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. М.: ФАИР ПРЕСС, 2003. 480с.
14. БертельсА.Е. Художественный образ в искусстве Ирана ІХХVвв. (Слово, изображение). М.: Изд. фирма Восточная литература” РАН, 1997. 422с.
15. Бертельс Е. Э. История литературы и культуры Ирана. М.: Наука, 1988. 568с.
16. Бертельс Е. Э. Очерк истории персидской литературы. Л.: Наука, 1988. 324с.
17. БертельсЕ.Э. Избранные труды. Суфизм и суфийская литература. М.: Наука, 1965. 620с.
18. БертельсЕ.Э. История персидско-таджикской литературы. Избранные труды. Т.1. М.: Наука, 1960. 568с.
19. Біблія. Б.м.: Укр. біблій. т-во, 1992. 1256с.
20. БілецькийЛ.Т. Основи української літературно-наукової критики / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.М.Ільницький. К.: Либідь, 1998. 408с.
21. БілецькийО. І Схід, і Захід // Літературна Україна. 1976, 16 березня. С.3.
22. БолюхР. Рубаї // Вибране. Хм.: НВП Евріка” ТОВ, 2000. 200 c. 5459.
23. БолюхР. Сатиричні рубаї // Радянська Україна. 1991, 10 серпня. С4.
24. Брагинский И. С. 12 миниатюр. М.: Наука,1966. 414с.
25. Брагинский И. С. Из истории таджикской народной поэзии. М.: Наука,1956. 476с.
26. Брагинский И. С. О проблеме периодизации истории персидской и таджикской литератур. М.: Наука, 1960. 248с.
27. Брагинский И. С. Персидская литература. М.: Наука, 1963. 668с.
28. БрагинскийИ.С. Из истории персидской и таджикской литератур: Избранные работы. М.: Наука, 1972. 520с.
29. БрагинскийИ.С. Иранское литературное наследие. М.: Наука, 1984. 496с.
30. БрагинскийИ.С. Исследования по таджикской культуре (К проблеме межлитературных связей народов Советского Востока). М.: Наука, 1977. 388с.
31. БрагинскийИ.С. Проблемы востоковедения: Актуальные вопросы восточного литературоведения. М.: Наука, 1974. 536с.
32. БрайчевськийМ. Круговерть часу. К.: Смолоскип, 2003. 182с. С.62.
33. БрюховецькийВ. І Захід, і Схід // Дніпро. 1977. №7. С.132135.
34. ВалгинаН.С. Теорія текста: Учеб. пособие. М.: Логос, 2004. 280с.
35. ВаржапетянВ.В. Путник со свечой. Повести о Ли Бо, Омаре Хайяме, Франсуа Вийоне. М.: Книга, 1987. 304с.
36. Великое Древо. Поэты Востока в переводах Сергея Северцева / Вступ. ст. М.Курганцева. Москва, 1983. 607с.
37. Вервес Г. Д. В інтернаціональних літературних зв’язках: Питання контексту. 2-ге вид., доп. і перероб. К.: Дніпро, 1983. 383 с.
38. ВеселовскийА.Н. Историческая поэтика / Вступ. ст. И.К.Горского; сост. коммент. В.В.Мигаловой. М.: Высш. шк., 1989. 406 с.
39. ВихрущВ.П. Рубаї. Тернопіль: Лілея, 1998. 300с.
40. ВінграновськийМ. Щоб жити, треба виплекати жниво...” // Київ. 1986. №12. С.69.
41. ВознюкГ. Зустрічі на шляхах творчості. Рец. На В.Мисик. Зустрічі”. Х., 1982 // Жовтень. 1984. №2. С.117118.
42. Ворожейкина З. Н., Розенфельд А. З. О жанровой устойчивости рубаи // Ученые записки Лен. ун-та. 1979. №401. Сер. востоковедческих наук. Вып.22. С.1594.
43. ВорожейкинаЗ.Н. Исфаханская школа поэтов и литературная жизнь Ирана в предмонгольское время: ХІІ начало ХІІІв. М.: Наука, 1984. 442с.
44. ГадамерГ.-Г. Герменевтика і поетика: Вибрані твори: Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 288с.
45. ГаличО., НазарецьВ., ВасильєвЄ. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488с.
46. Гамзатов Р. Персидские стихи // Новый мир. 1975. №4. С.118124.
47. Ганджеві Мехсеті-ханум. Тобі, народе мій, рядків обпалений сувій // Жовтень. 1982. №2. С.1011.
48. ГарматюкА. Рубаї // Веселі паралелі. К.: Дніпро, 1990. С.143147.
49. ГарматюкА. Рубаї // Вибрані твори: Гумор. Сатира. Вінниця: ВТД ЦНДІ Іфракон”, 1994. 104с. С.9697.
50. ГарматюкА. Рубаї // Вундеркінь. К.: Рад. Україна, 1984. С.5557.
51. ГарматюкА. Рубаї // Лев у Зайця. Донецьк: Донбас, 1971. С.7172.
52. ГарматюкА. Рубаї // Нетипові типи. К.: Рад. письменник, 1977. С.7476.
53. ГаспаровМ.Л. Избранные труды: В 2-х т. М.: Языки русской культуры, 1997. Т.2: О стихах. 504с.
54. Гафіз. Лірика. К.: Дніпро, 1971. 184с.
55. ГейВ. Гомін по діброві: Док. повість [у тексті рубаї] // Дзвін. 2004. Липень. №7 (717). С.90110.
56. ГейВ.С. Зоря з криничної води: Поезії. Луцьк: Вид-во обл. друкарні, 2002. 223с.
57. ГетеИ.В. Собрание сочинений: В 10-ти томах. Т.1. Стихотворения: Пер. с нем. / Под общ. ред. Н.Вильмонта, Б.Сучкова, А.Аникста. М.: Худ. литература, 1975. 528с.
58. ГольденбергЛ. Твори письменників Сходу на Україні // Всесвіт. 1958. №3. С.122123.
59. ГрицикЛ.В. Передмова // Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу: Хрестоматія / Упор. Л.В.Грицик. К.: ВПЦ Київський університет”, 2001. 662с.
60. ДанилкоА.Е. Обогащение украинской поэзии строфическими формами поэзии Востока // Вопросы литературы народов СССР. Вып. 5. Респ. межвед. науч. сб. КиевОдесса, 1979. С.102112.
61. Джами. Избранное / Сост. А.Шамухамедов. Ташкент: Б. м., 1984. 126с.
62. ДжевуськийЯ. Говорити мовчки // Дмитро Павличко. Наперсток. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2002. C.48.
63. ДзюбаІ. Подвижник // Д.Павличко. Правда кличе. К.: Веселка, 1995. С.58.
64. ДзюбаІ. Україна перед Сфінксом майбутнього. К.: Видавничий дім КМ Академія”, 2001. 35с.
65. ДзюбаІ. Універсальні мотиви в Шевченковій поезії // З криниці літ: тритомовик. К.: Обереги: Гелікон, 2001. Т.ІІ. 848с. С.474503.
66. ДовгийО. Доторки блискавки // Зелений літопис. К.: ТОВ Укр. Видавн. Центр”, 2002. С.996.
67. ДовгийО. Доторки блискавки // Зерно з очима неба: Поезії. К.: Дніпро, 2002. С.113123.
68. ДовгийО. Зернослов, (чотиривірші) // Вітчизна. 1989. №9. C.1417.
69. ДовгийО. Зерноцвіт, (чотиривірші) // Зеніт. К.: Дніпро, 1991. С.7899.
70. ДовгийО. Катрени // Влада сонця. К.: Рад. письменник, 1982. С.9598.
71. ДовгийО. Росинки // Родина. К.: Дніпро, 1985. С.9295.
72. ДрачІ. Диптих про Дмитра Павличка // Духовний меч. К.: Рад. письменник, 1983. С.117131.
73. ДунА.З. Из истории литературных связей таджикского и украинского народа. Душанбе: Ирфон, 1972. 95с.
74. ДунО. Спадщина Абу Алі Ібн Сіни на Україні // Всесвіт. 1980. №12. C216218.
75. ЖирмунскийВ. Теория стиха. Л.: Сов. писатель, 1975. 664с.
76. ЖирмунскийВ.М. Литературное течение как явление международное. Л.: Наука, 1967. 280 с.
77. ЖирмунскийВ.М. Сравнительное литературоведение. Восток / Запад. Л.: Наука, 1979. 492с.
78. ЖовтисА.Л. И рубаи, и редифная рифма... (К проблеме взаимообогащения национальных литератур) // Русская литература. 1969. №1. С.5771.
79. ЖорницькийБ.Е. Калиновий вогонь: Рубаї. Броварі: Укр. ідея, 1999. 108с.
80. ЗалатаЛ.Д. Рубаї: Через віки до ніг Омару Хайяму. Дн.: Гамалія, 2002. 100с.
81. ЗалізнякБ. Рубаї // І світ кудись летів: Поезії. Львів: Каменяр, 2001. С.518.
82. ЗалізнякБ. Рубаї // Ти молода по молодому: Поезія. Львів: Каменяр, 2005. 120с.
83. Зарипов З. Жанр рубаи в персидско-таджикской литературе. М.: Наука, 1990. 248с.
84. ЗатонскийД.В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящный и неизящных искусств. Харьков: Фолио; М.: ООО Изд-во АСТ”, 2000. 256с.
85. ЗеровМ. Українське письменство / Упор. М.Сулима. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2002. 1301с.
86. ЗубаничФ. Оглянься в дорозі [Розмова з Д.Павличком] // Діалоги серед літа. К.: Рад. письменник, 1982. С.7397.
87. Иванов Вяч. Спорады. О лирике // Родное и вселенское. Москва: Республика, 1994. С.7881.
88. Ирано-таджикская поэзия. Рудаки, Носир Хусроу, Омар Хайям... Т.21. М.: Худ. лит-ра, 1974. 623с.
89. История персидской литературы ХІХХХ веков. М.: ИФ Восточная литература” РАН, 1999. 535 с.
90. Ібн Сіна, (переклади) // Всесвіт. 1980. №12. С.158161.
91. ІльницькийМ. Василь Мисик // Прапор. 1989. №1. С.181183.
92. ІльницькийМ. Всесвіт у краплині // Василь Мисик. Тв. у 2 т. Т.1. К.: Дніпро, 1983. С.522.
93. ІльницькийМ. Ключем метафори відімкнені вуста: Поезія Ігоря Калинця. ПарижЛьвівЦвікау: Зерна, 2001. 190с.
94. ІльницькийМ.М. Дмитро Павличко: Літературний портрет. К.: Дніпро, 1985. 189с.
95. Історія української літератури ХХст.: У двох книгах. Кн. 1: Перша половина ХХст. К.: Либідь, 1998. 464с. Кн. 2: Друга половина ХХст. К.: Либідь, 1998. 456с.
96. ЙогансенМ. Елементарні закони версифікації (віршування) / Публікація Р.Мельникова // Кур’єр Кривбасу. 2002. Січень. №146. С.125159. [Зі збереженням правопису автора, 1922р.] С.129.
97. КарповаВ.Л. Термін і художнє слово. К.: Наук. думка, 1976. С.102108.
98. КачуровськийІ. Основи аналізи мовних форм (Стилітика). МюнхенНіжин: Ніжин. держ. пед. ін.-т, 1994. 135с.
99. КачуровськийІ. Строфіка: Підручник. К.: Либідь, 1994. 272с.
100. КвітС.М. Основи герменевтики: Навч. посіб. К.: ВД Академія”, 2003. 192с.
101. КвятковскийА. Поэтический словар. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 376с.
102. КессельА.М. Гете и Западно-Восточный Диван”. М.: Наука, 1973. 368с.
103. КисельовМ. Філософія екології // Філософський енциклопедичний словник / Голова редколегії В.І.Шинкарук. К.: Абрис, 2002. 742с. С.675.
104. Классическая восточная поэзия: Антология / Сост., предисл., введение, глосарий, коммент. Х.Г.Короглы. М.: Высшая школа, 1991. 799с.
105. КлименкоА.А. Рубайят” Омара Хайяма на Украине // Народы Азии и Африки. 1971. №6. С.116122.
106. КлименкоМ. Рубаї // Глибока струна. К.: Дніпро, 1981. С.4041.
107. КлименкоМ. Рубаї // Зелене прозріння. Поезії. К.: Рад. письменник, 1984. С.101103.
108. КлименкоМ. Рубаї // Поезії. К.: Дніпро, 1982. С.145150.
109. КлименкоМ. Чорнозем. К.: Рад. письменник, 1977. С.8084.
110. КовалевськийВ.В. Рима. Ритмічні засоби українського вірша. К.: Рад. письменник, 1965. 286с.
111. КозмоянА.К. Рубаи в классической поэзии на фарси (ХХІІвв.) / Отв. ред. И.С.Брагинский. Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1981. 111с.
112. КоломієцьВ. Катрени // Не втратити вічності. К.: Дніпро, 1980. С.3439.
113. КоломієцьВ. Рубаї // На відстані серця. К.: Молодь, 1978. С.107109.
114. КондыреваН. Картинки народной жизни // Робаят: Пер. с перс. Г.Плисецкого. Сост., предисл., примеч. и подстроч. пер. с перс. Н.Кондыревой. М.: Наука, 1968. 495с. С.511.
115. КонрадН. Историко-филологические исследования. М.: Наука, 1974. 300с.
116. КонрадН.И. Запад и Восток: Статьи. М.: Наука, 1972. 495с.
117. КоптіловВ. Теорія і практика перекладу: Навч. посіб. К.: Юніверс, 2002. 280с.
118. Костенко Ліна: Навчальний посібник-хрестоматія / Упор. Г.Клочек. Кіровоград: Степова Еллада, 1999. 319c.
119. КостенкоН. Незмірний світ духовності: нотатки про лірику журналу Вітчизна” у 197276 роках // Літературна Україна. 1976, 12 жовтня. С.4.
120. КостенкоН. Суть осягнення // Літературна Україна. 1985, 27 червня. С.3.
121. КочубейЮ. Освоєння східних форм в українській поезії ХХст. // Урок української. 2000. №10. С.5654.
122. КрижанівськийА. Маловідомі рубаї // Концерт для скріпки з реєстром. К.: Дніпро, 1985. С.6466.
123. КримськийА. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1965. 631с.
124. КримськийА. Дещиця про Гафіза (Вступ. ст. та публікація О.Дуна) // Прапор. 1968. №7. С.9294.
125. КримськийА.Ю. Твори в п’яти томах. К.: Наук. думка, 1973. Т.5. Кн.1: Листи (18901917). 574с.
126. КсьондзикН. Огляд архівних матеріалів по темі: Україна в історичних зв’язках з країнами Середнього Сходу Іраном та Афганістаном (2030-і роки)” // Східний світ. 1993. №1. С.4447.
127. ЛатникГ. Рубаї // Вітчизна. 1990. №3. С.1719.
128. ЛатникГ. Рубаї // Немов мерехтливі вогні. К., Ірпінь: Перун, 2003. 175с. С 105124.
129. Лахути и Хайям // Памир. 1987. №12. С.179 182.
130. ЛахутіА. Вибране. К.: Дніпро, 1991. 242с.
131. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А.Волкова. Чернівці: Золоті литаври, 2001. 636с.
132. Лемківські співанки-залицянки / Записав Ю.Бодак // Наше слово. 1966. №47. С.4.
133. ЛещевС.В. Коммуникативное, следовательно, коммуникационное. М.: Эдиториал УРСС, 2002. 173с.
134. Ли Бо и Ду Фу: Избранная лирика: Пер. с китай. М.: Детская лит-ра, 1987. 223с.
135. Лирики Востока: Переводы / Сост. и вступ. ст. М.А.Курганцева. М.: Правда, 1986. 480с.
136. ЛисичкинВ., ШелепинЛ. Третья мировая информационно-психологическая война. М.: Ин-т соц.-полит. исслед. АСН, 2000. 304с.
137. ЛозинськийМ., ПотятиникБ. Патогенний текст. Львів: Місіонер, 1996. 295с.
138. ЛозієвП. Е.Фітцджеролдів переклад робаійятів Омара Хайяма та причини його успіху // Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу (від найдавніших часів до раннього і зрілого Середньовіччя): Хрестоматія / Упоряд. Л.В.Грицик. К.: ВПЦ Київ. ун-т”, 2003. С.5560.
139. ЛозієвП. Омар Хайям вільнодумець // Східний світ. 1928. №2. С.238255.
140. ЛозієвП. Омар Хайям. 10401123 // Східний світ. 1930. №1011 (12). С.337338.
141. ЛотманЮ.М. Анализ поэтического текста: Структура стиха. Л.: Просвещение, 1972. 270с.
142. ЛотманЮ.М. Внутри мыслящих миров. Человек текст семиосфера история. М.: Языки русской культуры, 1999. 464 с.
143. ЛотманЮ.М. Лекции по структуральной поэтике // Ю.М.Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. М.: Гнозис, 1994. 560с.
144. ЛубківськийР. Снага мудрості й добра // Многосвіток. К.: Рад. письменник, 1978. С.231237.
145. Лук’янецьВ. Філософський дискурс на зламі тисячоліть // Філософські студії 2000: Спец. вип. ж. Ґенеза”. К.: Ґенеза, 2000. С.4153.
146. Лук’янецьВ.С., СобольО.М. Філософський постмодернізм: Навч. посіб. К.: Абрис, 1998. 352с.
147. МаленькаТ. Hafiziana” А.Кримського // Східний світ. 1993. №2. С.118123.
148. МацюкВ.Л. До людей: Рубаї та епіграми. Т.: Підручники і посібники, 2004. 224с.
149. МельникЯ. Світло вогню і слова // Прапор. 1985. №11. С.160164.