РОМАНИ КАРЛА ЕМІЛЯ ФРАНЦОЗА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РОМАНУ ВИХОВАННЯ ДО КІНЦЯ XIX СТ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

ПРИТОЛЮК СВІТЛАНА АРКАДІЇВНА

УДК 82 (436) 31

РОМАНИ КАРЛА ЕМІЛЯ ФРАНЦОЗА
В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РОМАНУ ВИХОВАННЯ ДО КІНЦЯ XIX СТ.

Спеціальність 10.01.05. Порівняльне літературознавство”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Гром’як Роман Теодорович,
доктор філологічних наук, професор

Тернопіль 2004

Зміст
Вступ 4
РозділI.Жанрово-тематична панорама творчості К.Е.Францоза 9
1.1.Генеретика малих розповідних форм (1868 1878) 13
1.2.Повістево-романний дискурс К.Е.Францоза (1878 1905) 35
Розділ II.Генологічний контекст роману виховання (на підступах до романів К.Е.Францоза) 58
2.1.Генеза жанру роману виховання 58
2.2.Концептуалізація дефініції Bildungsroman”: витоки терміна, теоретичний дискурс 75
2.3.Структура роману виховання у зв’язку з концепціями героя 90
Розділ III. Роман К.Е.Францоза Der Kampf ums Recht” з компаративного погляду 102
3.1.Жанрова структура роману За правду” 102
3.2.Твори За правду” К.Е.Францоза і Хіба ревуть воли, як ясла повні” Панаса Мирного та Івана Білика як романи виховання: типологія конфліктів та характерів 123
Розділ IV. Роман К.Е.Францоза Паяц” (Der Pojaz”) у деяких компаративних перетинах 138
4.1.Жанрово-композиційні особливості роману Паяц” 138
4.1.1.Історія створення роману 138
4.1.2.Характер нарації у романі 140
4.1.3.Історія освіти” і становлення героя як інваріантна ознака роману виховання 143
4.1.4.Долання перешкод як необхідна умова духовної та фізичної зрілості 155
4.2. Типологічні відповідності романів Паяц” К.Е.Францоза та Антон Райзер” К.Ф.Моріца 162
4.3. Роки навчання Вільгельма Майстра” Й.В.Гете та роман К.Е.Францоза Паяц” з точки зору жанрових закономірностей 173
4.4. Порівняння повісті Художник” Т.Г.Шевченка та роману Паяц” К.Е.Францоза в контексті роману виховання митця 180
Висновки 189
Список використаних джерел 194

Вступ
Актуальність теми і стан її наукової розробки. Актуальність теми дисертаційного дослідження Романи Карла Еміля Францоза в контексті європейського роману виховання до кінця 19-го століття” зумовлена, по-перше, глибокою зацікавленістю до роману виховання як до форми романного мислення взагалі, його структурних особливостей, які зазнають модифікаційних змін у процесі історичного розвитку цього жанрового різновиду, та до варіативного характеру вияву його в національних літературах; по-друге, необхідністю докладнішого осмислення спадщини К.Е.Францоза з погляду сучасної жанрології та концептуалізації поняття жанру роману виховання у творчості письменника з точки зору компаративістики.
Рецепція творчості Карла Еміля Францоза у працях закордонних літературознавців свідчить про постійну присутність його письменницького доробку в літературознавчих студіях XXст. Праці Л.Ґайґера, Й.В.Штоферса, Е.Сишицької, П.Шкільняка, Й.-Д.Ліма, В.Мартенса, П.Реймана, Р.Мейера, П.Гартлінга, А.Маліцкі, К.Штайнера, Д.Кеслера, Г.Гьофлера, Й.П.Штрелки, Й. Германда, Ф. Зоммера, Х. Герлах, С. Губах та ін. відкривають різнобарвну картину мистецького репертуару запізнілого просвітителя”. В українському літературознавстві ім’я К.Е.Францоза зустрічається здебільшого в роботах, присвячених рецепції української літератури і фольклору на Заході (О.Дейч, Ф.Погребенник, Ф.Табак, Б.Гавришків, Ю.Михайлюк, В.Мартинов, М.Заничковський, М.І.Зимомря та ін.). Ширше його творчість у контексті означеної вище проблеми досліджує Д.Наливайко, який поряд з аналізом українсько-німецьких літературних взаємозв’язків ХІХ — поч. ХХст., оглядає найбільш значні, пов’язані з українською тематикою, художні та критичні твори письменника. У дисертації Маркіяна Нагірного Творчість Карла Еміля Францоза у загальноукраїнському літературному контексті” зосереджується увага на ідейно-тематичній та художній цінностях творів Францоза, а також розкривається роль української культури у формуванні його творчої індивідуальності. Вагомим доповненням до рецептивного дискурсу можуть послужити публікації П.Рихла та Л. Цибенко.
Аналіз згаданих наукових досліджень свідчить про неповноту системного аналізу жанрової специфіки літературної спадщини К.Е.Францоза, а зокрема особливостей його романної форми, яка тяжіє до моделі класичного роману виховання (Bildungsroman). Не заперечуючи здобутків попередніх дослідників, дисертант сфокусував увагу саме на цьому аспекті з огляду на походження письменника (який народився та зростав у Західній Україні). Спадщина письменника увібрала в себе просвітницькі ідеї німецького гуманізму та тенденції слов’янського конформізму, і стала свого роду віддзеркаленням ментальної інтерференції народностей, які перебували в Габсбурзькій імперії— українців, німців та євреїв. Особливого значення набуває у цьому контексті внесок К.Е.Францоза у розвиток роману виховання, який став своєрідним синтезом традицій жанру та світоглядних засад його творця.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося як складова частина комплексної теми Проблеми рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв’язках”, яку розробляють літературознавці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Тему дисертації погоджено з науково-координаційною радою при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України Класична спадщина і сучасна художня література”.
Об’єктом дослідження є твори К.Е.Францоза, зокрема Der Kampf ums Recht” (За правду”), Der Pojaz” (Паяц”), романи Хіба ревуть воли, як ясла повні” Панаса Мирного та ІванаБілика, Антон Райзер” К.Ф.Моріца, Роки навчання Вільгельма Майстра” Й.В.Ґете, повість Художник” Т.Г.Шевченка.
Предметом дисертації є, по-перше, концепт роману виховання, дефініція жанру, його ідеально-типова модель та варіативні ознаки жанру в світлі сучасних досліджень (на основі європейських зразків цього жанрового різновиду); по-друге, жанрова своєрідність творчої спадщини Карла Еміля Францоза з позицій порівняльного літературознавства, зокрема місце і значення його романів в контексті європейського роману виховання.
Вивчення жанрової структури творчості Карла Еміля Францоза і романів Der Pojaz” (Паяц”) та Der Kampf ums Recht” (За правду”) у компаративному аспекті, визначення інваріантних структурних елементів жанру та варіативних відхилень обраних для зіставлення творів від ідеально-типової моделі на тлі європейської традиції роману виховання становить наукову новизну дослідження.
Метою дисертації є дослідження логіки виникнення й розвитку роману виховання, його структурних особливостей, та визначення жанрової своєрідності романів К.Е.Францоза на ґрунті встановлення типологічних відповідностей із зразками модифікованого типу.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
— охарактеризувати жанрово-тематичну панораму творчості К.Е.Францоза, зокрема генеретику малих розповідних форм та повістево-романний дискурс;
— окреслити генологічний контекст роману виховання, на тлі якого розглядатимуться романи К.Е.Францоза, а саме: дослідити генезу жанру роману виховання, розглянути концептуалізацію дефініції Bildungsroman” (витоки терміну, теоретичний дискурс), спроектувати структуру роману виховання, спираючись на концепцію героя;
— проаналізувати роман К.Е.Францоза Der Kampf ums Recht” з компаративного погляду, зокрема визначити жанрову структуру роману За правду” (переклад) та провести порівняльну характеристику твору з романом Панаса Мирного та Івана Білика Хіба ревуть воли, як ясла повні” щодо типології конфліктів та характерів;
— охарактеризувати роман Der Pojaz” у компаративному дискурсі, розглянувши такі аспекти, як жанрові особливості роману, історія його створення та характер нарації;
— визначити наявність інваріантних структурних ознак ідеально-типової моделі роману виховання, зокрема історії освіти” і становлення як інтегративного фактору сюжету;
— розкрити типологічні сходження роману Der Pojaz” із романами Антон Райзер” К.Ф.Моріца, Роки навчання Вільгельма Майстра” Й.В.Ґете та повістю Художник” Т.Г.Шевченка з точки зору закономірностей жанру в контексті європейської традиції роману виховання.
Методологія дослідження ґрунтується на працях вітчизняних і зарубіжних вчених: генологічних, порівняльно-типологічних, структурно-наратологічних (праці М.Бахтіна, Д.Дюришина, І.Влодавської, І.Денисюка, Д.Затонського, Р.Гром’яка, Ж.Женетта, В.Ізера, Д.Наливайка, Н.Кудіна, М.Мудесіті, О.Сидоренка Г.Яуса, Ф.Мартіні, Л.Кена, Г.Лукача, Ю.Якобса, Р.Зельбмана, Ґ.Маєра, Х.Езельборн- Крумбіґель, Н.Ратца та ін.).
Основними методами дослідження є порівняльно-типологічний, історико-генетичний, структурно-наратологічний.
Практичне й теоретичне значення дослідження полягає у тому, що висновки та узагальнення слугуватимуть подальшому вивченню порушеної проблеми. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у загальних курсах історії української та зарубіжної літератур у вищій школі, а також як матеріал окремого спецкурсу з компаративістики та теорії літератури.
Апробація результатів дослідження. За темою дослідження прочитані доповіді на Всеукраїнських Гнатюківських читаннях Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспектива розвитку” (Тернопіль, 1999), міжнародних — Наративні виміри літератури” (Тернопіль, 2003), Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов” (Тернопіль, 2004), щорічних конференціях Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка (2000 — 2004рр.). Основні положення й висновки дисертації відбиті в 3 статтях, уміщених у фахових виданнях, та брошурі.
Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту на спільному засіданні кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства і міжкафедральної лабораторії славістично-методологічних студій Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (протокол №10 від 28. 05. 2004 р.).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг 210 стор.) і списку використаних джерел (214 позицій).

Список литературы

Висновки
Вивчення творчості К.Е.Францоза в європейському контексті на засадах сучасної компаративістики дозволяє обґрунтовано обстоювати певні висновки, представлені в наступних тезах.
1.Концептуальне ядро світогляду Карла Еміля Францоза сформувалося на грунті гуманістичних ідей німецького Просвітництва XVIII ст., яскравими представниками якого були Й.В.Ґете та Ф.Шіллер. Ця обставина зумовила виникнення культуртрегерських” мотивів у творчості письменника, що виразились в ідеалізації німецької культури й возвеличенні цивілізаторської місії німецького світу (збірка З Напів-Азії”, Від Дону до Дунаю”, З великої рівнини” та ін). На своєрідності творчого феномену митця позначилась і певна гетерогенність полікультурного простору, де народився і зростав К.Е.Францоз: його свідомість зазнала ментального впливу трьох основних етнічних груп, які населяли східні провінції Австро-Угорщини— українців, німців та євреїв.
2.Світовідчуття письменника заломлювало гострі соціальні, національні та психологічні проблеми народів Габсбурзької імперії, зокрема населення Галичини та Буковини (Євреї з Барнова”, Нові новели”, роман Юдіт Трахтенберг”, повість Мошко з Парми”. Ці твори засвідчили виразну гуманістичну тенденцію запізнілого просвітителя”. Письменник послідовно виступив проти конфесійного догматизму та невігластва, єдиним порятунком від якого вважав освіту, єднання зі світовою культурою, втіленням якої для нього була німецька культура.
3. К.Е.Францоз створив тип героя, який конфронтує з консервативним середовищем. Проте його персонажі здебільшого переходили на позиції відвертого нонконформізму. Їх приваблював великий світ”, тому вони беззастережно залишали межі свого простору, намагаючись інтегруватися в нове середовище. Контактуючи зі зовнішнім світом, герої Францоза водночас глибше осягали суть свого існування. Цей процес часто супроводжувався втратою власних ідеалів, резиґнативним скепсисом. Залишаючись наодинці зі своїм внутрішнім Я”, герої нерідко виявляли безсилля перед руйнівним впливом оточення, тому більшість творів письменника завершується смертю героя (Шилок із Барнова”, Естерка Регіна”, Без напису”, Юдіт Трахтенберг”, Мошко з Парми” Паяц” та ін).
5.Жанрово-тематична панорама творчості К.Е.Францоза охоплює як малі розповідні, так і романно-повістеві форми, які утворюють єдиний великий метатекст із взаємопов’язаною системою персонажів, хронотопом і характером конфлікту. Оповіданням властива певна циклічність форми. Повторюваність дійових осіб створює внутрішню когерентність персонажів у його творах.
6.Особлива манера оповіді Францоза виразилася в консерватизмі наративної стратегії. В більшості творів він презентував перспективу аукторіального наратора, який послідовно скеровує увагу імпліцитного читач в створеному ним фікційному світі. Розповідь супроводжується частими зауваженнями, судженнями, оцінками, коментарями та висновками наратора. Його оповіді, обрамлені затяжною експозицією та завершальним резюме наратора, ведуться в неквапливому, розміреному темпі.
7.Доба модернізму майже не позначилась на творчості К.Е.Францоза. Перебуваючи під сильним впливом естетики пізніх просвітителів, він намагався зберегти традиції гуманістів, наслідуючи манеру їх письма. Ця обставина проливає світло на вибір жанрових форм, зокрема роману виховання. Звернення письменника до цього різновиду епосу зумовлене особливим типом свідомості митця, про що свідчить генеретика зразків його малої прози та повістево-романного дискурсу. Роман Францоза модифікувався на ґрунті багатоманіття тем і мотивів, породжених полікультурним простором Східної Європи. Цим пояснюються й особливості варіативних змін жанру.

8.Роман виховання тематизує історію еволюції особистості, яка перебуває в постійному пошуку духовного ідеалу. Аналіз класичних зразків жанру в генологічному контексті дозволяє виділити інваріантні структурні елементи, що зберігають свою незмінність у процесі історичного розвитку і є диференційними ознаками жанру:
а)інтегративним центром сюжету виступає постать головного героя, навколо якої локалізується конфлікт; інші дійові особи їй функціонально підпорядковуються; вони репрезентують релевантні для внутрішньої прогресії протагоніста сфери життя й досвіду й допомагають” йому реалізувати потенційні можливості розвитку на різних етапах життєвого шляху;
б)головний герой, який виявляється спочатку посередньою за своїми здібностями індивідуальністю, виявляє згодом свою готовність до активного пізнання світу й потенційну здатність до освіти та якісних змін характеру.
в)процес становлення індивіда у більшості випадків зображається у формі внутрішньої прогресії й спрямовується пошуком життєстверджувального зразка орієнтації, яким нерідко виступає фігура ментора;
г)внутрішня прогресія героя може відбутися через часову прогресію наративно, причому дійсність, у якій перебуває протагоніст, здебільшого вибудовується хронологічно, а сюжетна схема у цьому випадку складається з трьох частин: дитинство і юність героя; роки навчання або мандрів (із елементами випробувань); самовизначення (самоідентифікація) героя; етапи розвитку героя зумовлюють і відповідний ритм нарації, її циклічність;
ґ)самовизначення центрального персонажа може супроводжуватися й зміною його соціального статусу та оточення;
е)самоусвідомлення себе як повноцінної особистості, яка досягла певного рівня духовної та фізичної зрілості й здатна самостійно здійснювати режисуру свого життя, символізує закінчення процесу становлення і вступ у світ дорослих”; при цьому простежується тенденція до гармонійно-збалансованого” завершення (за Ю.Якобсом), яка виявляється у примиренні героя з дійсністю;
є)жанрова специфіка роману виховання зумовлює й особливості нарації, спрямованої на дидактичне увиразнення телеологічної та етологічної тенденцій, зокрема— традиційний тип розповіді з перспективи аукторіального наратора, рідше— першоособового оповідача;
ж)традиційні зображально-виражальні засоби відзначаються поліфункціональністю, маркуючи кожен наступний рівень розвитку героя, зміну ціннісних та духовних орієнтирів.
9.Роман За правду”, зберігаючи основні контури типової моделі, є зразком роману виховання в його модифікованому варіанті. Характер модифікативних змін зближує його з твором ПанасаМирного та ІванаБілика Хіба ревуть воли, як ясла повні”, оскільки освітлює процес становлення особистості й еволюції характеру опозиціонера-бунтаря. Освіту” герой здобуває у сутичці з зовнішнім світом”, а в ролі суворого ментора виступають соціальні суперечності й суспільні відносини. Ідеальною метою, яка спрямовує розвиток героя, є пошук справедливості. Окремі моменти вияву відвертого нонконформізму можна розглядати як варіативність жанрової структури роману. Важливу роль відіграє й мотиваційне підґрунтя, яке спричиняє переродження героя. В загальному рух особистості” героя роману позначений тенденцією до інтеграції у свій суспільний простір, вписуючись в ідеально типовий модус протагоніста-екстраверта (за Ґ.Маєром).
10.Роман Паяц” К.Е.Францоза виявляє інваріанті ознаки традиційного роману виховання. Аналіз твору з компаративної точки зору дав можливість окреслити типологічні сходження сюжетно-фабульного характеру з класичними зразками цього жанрового різновиду, зокрема Антоном Райзером” К.Ф.Моріца, Роками науки Вільгельма Майстера” Й.В.Ґете, та повістю Т.Г.Шевченка Художник”, так званими мистецькими романами виховання, у яких зображено прогресивну історію становлення особистості, що прагне до всебічного самовдосконалення (за винятком повісті Т.Г.Шевченка, де відтворено регресивний розвиток індивідуальності митця). Твори зближує тип конфлікту, породжений протистоянням середовища та індивідуальності протагоніста. Процес становлення особистості у цих творах позначений прагненням узгодити власні суб’єктивні вимоги з нормами та конвенціями оточення. Герої не стають на позиції нонконформізму, а намагаються інтегруватись у свій соціальний простір. Освоїти новий простір героям допомагають учителі та наставники. Вони скеровують напрямок розвитку своїх учнів”, визначають контури духовних орієнтирів, під їх впливом відбувається селекція ціннісних орієнтацій.
Героїв відрізняє характер засвоєння знань і набуття досвіду: Антона Райзера, Вільгельма та художника” вабить життя у всіх його проявах, натомість Зендер Ґляттайс не є буденною” натурою. Він зосереджений виключно на своїй ідеальній меті— театрі. Значно вужчий у романі Паяц” і суспільний діапазон: якщо все недовге життя Зендера Ґляттайса минає в межах одного виміру, то герої романів К.Ф.Моріца, Й.В.Ґете та Шевченківський персонаж полишають початково окреслений простір, змінюють свій соціальний статус.
Отже, романи Карла Еміля Францоза продовжували європейські традиції роману виховання. Зберігаючи інваріантні ознаки типової моделі, вони розширили парадигму жанру новими темами, мотивами та проблематикою.

Список використаних джерел
1. АникинГ.В. МихальскаяН.П. История английской литературы.— М.: Высш. шк., 1985.— С. 124‑131.
2. БахтинМ.М. Вопросы литературы и эстетики.— М.: Художественная литература, 1975.— 502 с.
3. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. — М.: Искусство, 1979.— 423 с.
4. БахтинМ.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренесанса.— М.: Художественная литература, 1965.— 527с.
5. БіловусЛ. Теорія інтертекстуальності: становлення понять, тлумачення термінів, систематика.— Видавець Стародубець, 2003.— 36с.
6. БоднарВ.Т. Проблеми рецептивної естетики і поетики у творчій спадщині І.Я.Франка.— Тернопіль: ТДПУ, 2000.— 168 с.
7. Бородін В.С. Над текстами Т.Г.Шевченка.— К.: Наукова думка, 1971.— 221 с.
8. Влодавская И.А. Поэтика английского романа воспитания нач. XXвека.— К.: Выща шк., 1983.— 181с.
9. Волгина Е.И. Театральный роман Гете//Гете Иоганн Вольфганг Гете. Театральное призвание Вильгельма Мейстера.— Л.: Наука, 1984.— С.253‑280.
10. ГинсбургЛ.Я. О литературном герое.— Л.: Советский писатель, 1979.— 221 с.
11. Гете Иоганн Вольфганг. Театральное призвание Вильгельма Мейстера.— Л.: Наука, 1984.— 295с.
12. Гете Йоганн-Вольфганг. Літа науки Вільгельма Майстера.— К.: Дніпро, 1970.— 518с.
13. ГетьманС.В. Просвітницький ідеал людини та його образна інтерпретація у повістях Т.Шевченка: Українська література: Автореф. дис.... канд. філол. наук.— К.: 2003.— 19с.
14. ГетьманС.В. Традиції англійського роману виховання у прозі Т.Шевченка // Слово і час.— 2003.— №7.— С. 14‑20.
15. ГетьманС.В. Художня трансформація гуманістичних тенденцій у поглядах на людину і суспільство у прозі Т.Г.Шевченка // Літературознавчі обрії.— Випуск 4.— К.: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003.— С. 56‑60.
16. ГайжюнасС.В. Роман воспитания. Поэтика и типология жанра: Теория литературы: Автореф. дис. канд. филол. наук.— М., 1980.— 24 с.
17. ГрабовичГр. Шевченко як міфотворець: Семіотика символів у творчості поета.— К.: Радянський письменник, 1991.— 212 с.
18. ГрабовичГр. Шевченко, якого не знаємо (з проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета).— К.: Критика, 2000.— 317 с.
19. Грицай Михайло. Літописець народного життя// Мирний Панас. Хіба ревуть воли, як ясла повні? Роман з народного життя.— К.: Дніпро, 1986.— С. 5‑14.
20. ГрицютаН. Структурні особливості бінарного образу// Слово і час.— 1991.— №12.— С. 73‑78.
21. Гром’якР.Т. Давнє і сучасне: вибрані статті з літературознавства.— Тернопіль: Лілея, 1997.— 272 с.
22. Гром’як Р.Т. Естетика Шевченка.— Тернопіль: Просвіта, 2002.— 51с.
23. Гром’як Р.Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця XIX ст.).— Тернопіль: Підручники і посібники, 1999.— 224 с.
24. Гром’якР.Т. Повість Художник” як вияв естетичних поглядів Т.Шевченка// Збірник праць XIX наукової Шевченківської конференції.— К.: Наукова думка, 1972.— С. 84‑91.
25. Гром’якР.Т. Що доведено життям: актуальні проблеми літератури і літературної критики.— К.: Дніпро, 1988.— 257 с.
26. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия.— М.: Мысль, 1986.— 333 с.
27. ДенисоваТ.Н. Роман і проблеми його композиції.— К.: Наукова думка, 1968.— 220 с.
28. ДенисюкІ. Розвиток української малої прози XIX— поч.XXст. / Науково-видавниче товариство Академічний експрес”.— Львів, 1999.— 280с.
29. Диккенс Ч. Жизнь Девида Копперфилда, рассказанная им самим.— Харьков: Прапор, 1986.— 823 с.
30. ДюришинД. Теория сравнительного изучения литературы.— М.: Прогресс, 1979.— 320 с.
31. Елистратова А.А. Английский роман эпохи Просвещения.— М.: Наука, 1965.— 261с.
32. Жанровые разновидности романа в зарубежной литературе XIII‑XXвеков.— К., Одесса: Выща шк., 1985.— 147с.
33. Женетт Ж. Фигуры: В 2т.— М.: Изд-во Сабашниковых, 1998.— С.205.
34. Затонский Д.В. Европейский реализм XIX века: линии и лики.— К.: Наукова думка, 1984.— 279 с.
35. Затонский Д.В. Искусство романа и XX век.— М.: Художественная литература, 1973.— 533 с.
36. Затонський Д.В. Минуле, сучасне, майбутнє.— К.: Дніпро, 1982.— 370с.
37. Зимомря М.І. Вершинні виміри життя // Всесвіт.— 1984.— №12.— С.169‑170.
38. ЗимомряМ.І. Джерела вічної краси.— Ужгород: Поличка Карпатського краю”, 1996.— 234 с.
39. Зимомря М.І. Карл Еміль Францоз у контексті українсько-німецько-єврейських культурних взаємодій на зламі XIXст. // Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи.— Зб. наук. пр.— К., 1998.—Т.1.—С. 52‑55.
40. Зимомря М.І. Карл Еміль Францоз і Україна // Календар Просвіти” на 1998 рік.— Ужгород, 1998.— С. 172‑173.
41. Зимомря М.І. Німеччина та Україна. У нарисах взаємодії культур.— Львів: Зерна, 1999.— С. 36‑43.
42. ІвакінЮ.О. Нотатки шевченкознавця.— К.: Радянський письменник, 1986.— 311с.
43. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст.— Львів, 1996.— С.263‑276.
44. Ивашева В.В. Английский реалистический роман XIX века в его современном звучании.— М.: Художественная литература, 1974.— 459с.
45. ИвашеваВ.В. Курс лекций по истории западноевропейской литературы XIX века.— М.: Изд‑во Моск. ун‑та, 1951.— 236с.
46. Кіндзерська Ю. Героїзм і філістерство: метакритичний погляд на еволюцію понять героїчного та філістерського у європейській теоретичній думці.— Тернопіль: Підручники і посібники, 2004.— 60 с.
47. Корман Б.О. Изучение текста художественного произведения.— М.: Просвещение, 1972.— 111 с.
48. Кудин Н.А. Роман воспитания в литературе ГДР: Автореф. дис. канд. филол. наук.— Киев, 1977.— 23 с.
49. Кудин Н.А. Роман воспитания// Литература ГДР: Учеб. пособ. для вузов/ Под ред. К.А. Шаховой.— К.: Выща шк., Изд‑во при Киев. ун-те, 1982.— С.5‑23.
50. Кудін М.О. У боротьбі за нову людину. Романний жанр в літературі НДР.— К.: Дніпро, 1983.— 180 с.
51. Лейтес Н.С. Немецкий роман 1918-1945гг.: эволюция жанра.— Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1975.— 324с.
52. ЛейтесН.С. От Фауста до наших дней. Из истории немецкой литературы.— М.: Просвещение, 1987.— 222 с.
53. ЛібманЗ.Я. Чарлз Діккенс: життя і творчість.— К.: Дніпро, 1982.— 186с.
54. Лексикон загального та порівняльного літературознавства.— Чернівці: Золоті литаври, 2001.— 636с.
55. Лозинская Л.Я. Фридрих Шиллер.— М.: Молодая гвардия, 1960.— 334с.
56. МайданО. Психологічні спостереження П.Мирного в жанрі роману// Слово і час.— 1999.— № 10.— С. 28‑32.
57. Манн Ю.В. Поэтика русского романтизма.— М.: Наука, 1976.— 372с.
58. Манн Т. Собр. соч.: В 10т.— М.: Гослитиздат, 1959.— Т.9— С.153‑171.
59. Мирний Панас. Хіба ревуть воли, як ясла повні? Роман з народного життя.— К.: Дніпро, 1986.— 443 с.
60. Михальская Н.П. Пути развития английского романа 20‑30гг. Утрата и поиски героя.— М.: Высшая шк., 1966.— 269 с.
61. МихальскаяН.П. Жизнь Девида Копперфилда, рассказанная им самим// Диккенс Ч. Жизнь Девида Копперфилда, рассказанная им самим.— Харьков: Прапор, 1986.— C. 809‑812.
62. МихальчукО. Об’єктивний тип романного мислення.— Слово і час.— 1994.— № 4‑5.— С. 22‑26.
63. Мудесити М.П. Этапы развития немецкого романа воспитания XVIII‑XIX вв. // Проблемы развития реализма в зарубежной литературе XIX‑XX веков.— К., Одесса: Вища шк., 1978.— С.15‑33.
64. НагірнийМ.С. Соціальні проблеми роману К.Е.Францоза За правду” // Іноземна філологія.— 1973.— Вип. 31.— С. 151‑156.
65. Нагірний М.С. Співець українського опришківства // Жовтень.— 1972.— № 2.— С. 104‑107.
66. Нагирный Маркиян. Творчество Карла Емиля Францоза в контексте немецко-украинских литературных связей.— Автореф. дис.канд. филол. наук.— Львов, 1975.— 24с.
67. НаливайкоД. Вершина німецької просвітницької прози//Гете Йоганн-Вольфганг. Літа науки Вільгельма Майстера.— К.: Дніпро, 1970.— С.5‑22.
68. НаливайкоД. Від упорядника // Шевченко і світ: Літературно-критичні статті.— К.: Дніпро, 1989.— С. 3‑8.
69. НаливайкоД. Искусство: направления, течения, стили.— К.:Мистецтво, 1985.— 365 с.
70. НаливайкоД. К.Е.Францоз і його роман За правду” // Карл Еміль Францоз. За правду.— К.: Дніпро, 1972.— С. 342‑351.
71. НаливайкоД. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу.— К.: Дніпро, 1988.— 395с.
72. НаливайкоД. Українська тема в творчості К.Е.Францоза // ФранцозК.Е. За правду: Роман, повість, оповідання. Пер. з нім./ Вступ. Стаття Д.С.Наливайка; Прим. М.І.Зимомрі.— Ужгород: Карпати, 1982.— С.5‑20.
73. ПавловаН.С. Типология немецкого романа 1900‑1945.— М.: Наука, 1982.— 277 с.
74. ПогребенникЯ.М. Карл Еміль Францоз як дослідник і популяризатор Шевченка // Радянське літературознавство.— 1969.— №4.— С. 74‑80.
75. Погребенник Я.М. Шевченко в німецькомовному світі // Шевченко і світ. Збірник.— К.: Дніпро, 1989.— С. 167‑200.
76. Попов Ю. Роман виховання // Лексикон загального та порівняльного літературознавства.— Чернівці: Золоті литаври, 2001.— С. 492‑495.
77. РихлоП. Загублена арфа. Антологія німецькомовної поезії Буковини.— Чернівці: Золоті литаври, 2002.— 543 с.
78. Сидоренко А.А. Роман воспитания в украинской литературе второй половины XIX- начала XX веков: Автореф. дис. канд. филол. наук.— К., 1991.— 19 с.
79. Сидоренко О.О. Повість Близнецы” в контексті духовних пошуків поета // Слово і час.— 1991.— №12.— С. 68‑72.
80. СидоренкоО.О. Хіба ревуть воли, як ясла повні” як роман виховання //Радянське літературознавство.— 1989.— №5.— С. 40‑48.
81. Сильман Т.И. Диккенс.— Л.: Советский писатель, 1970.— 375 с.
82. СоколянскийМ.Г. Западноевропейский роман епохи Просвещения.— К., Одесса: Вища шк., 1983.— 139 с.
83. СоколянскийМ.Г. Творчество Генри Филдинга.— К.: Вища шк. Изд‑во при Киев. ун-те, 1975.— 174 с.
84. ТабакФ.Г.Сатира в творчестве Карла Ємиля Францоза // Тезисы докладов XXII научной сессии ЧГУ. Секция романо-германской филологии.— Черновцы: ЧГУ, 1966.— С. 121.
85. ТабакФ.Г. Український фольклор у творчості К.Е.Францоза // Народна творчість та етнографія.— 1969.— № 1.— С. 24‑28.
86. ТарнавськийМ. Майстерність психологічного аналізу чи ілюзія психологізму? // Слово і час.— 1992.— № 8.— С. 78.
87. ТураєвС.В. Гете и формирование концепции мировой литературы.— М.: Наука, 1989.— 268с.
88. Уилсон Э. Мир Чарльза Диккенса.— М.: Прогресс, 1975.— 320 с.
89. УрновД.М. Формирование английского романа эпохи Возрождения// Литература эпохи Возрождения и проблемы всемирной литературы.— М.: Наука, 1967.— С. 416‑437.
90. УрновМ.В. На рубеже веков. Очерки английской литературы (конца XIX‑ начала XX в.).— М.: Наука, 1970.— 431 с.
91. ФранкоІ.Я. Лель і Полель // Франко І.Я. Зібрання творів у п’ятдесяти томах.— К.: Наукова думка, 1979.— Т.17.— С. 283‑473.
92. Францоз К.Е. За правду.— К.: Дніпро, 1972.— 351 с.
93. ХализевВ.Е. Теория литературы. — М.: Высшая шк., 1999.— 399с.
94. ХропкоП.П. Широкий та вільний розмах думки” як константа романного мислення Панаса Мирного // Індивідуальні стилі українських письменників XIX‑ поч. XX ст.— К.: Наукова думка, 1987.— С.187‑188.
95. ЦибенкоЛ. Галицький топос австрійської літератури // Вікно в світ.— 2000.— №2.— С. 137‑157.
96. ЧеркаськийВ.М. Панас Мирний. Біографія. Дослідження.— К.:Наукова думка, 1973.— 392 с.
97. ЧеркаськийВ.М. Художній світ Панаса Мирного.— К.: Дніпро, 1989.— 251 с.
98. ШевченкоТ.Г. Художник // ШевченкоТ. Повне зібрання творів: В 3т.— К.: Державне видавництво художньої літератури, 1949.— С.405‑495.
99. Шевченко Т.Г. Близнецы // Шевченко Т. Повне зібрання творів: В 3т.— К.: Державне видавництво художньої літератури, 1949.— С.297‑405.
100. Шкловский В. Художественная проза: размышления и разборы.— М.: Советский писатель, 1960.— 667 с.
101. Яусс Ганс Роберт. Естетичний досвід і літературна герменевтика// Антологія світової літературно-критичної думки XXст.— Львів, 1996.— С.278‑307.
102. Яценко М.Т. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини XIX ст.— К.: Наукова думка, 1979.— 334 с.
103. Barthes Bart. Am Nullpunkt der Literatur. Essey. Aus d. Franz. V.Helmut Scheffel.— Frankfurt, 1981.— S.43.
104. Bauman B. Oberle B. Deutsche Literatur in Epochen.— Berlin: Max Huber Verlag, 1996.— 368 S.
105. Blankenburg Fridrich. Versuch über den Roman. Faksimiledruck der Originalausgabe von 1774.— Stuttgart: Sammlung Metzler 39, 1965.— 585S.
106. Borherdt Hans Heinrich. Der deutsche Bildungsroman // Von deutscher Art in Sprache und Dichtung V.— Stuttgart und Berlin, 1941.— S. 3‑55.
107. Borherdt Hans Heinrich. Bildungsroman // Reallexikon der deutschen Literaturgeschichte.— 2.Auf.— Berlin, 1958.— S. 175‑178.
108. Brenner Peter J. Das Problem der Interpretation.— Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 1998.— 387 S.
109. Brunner Herst und Reiner Moritz. Literaturwissenschaftliches Lexikon. Grundbegriffe der Germanistik.— Berlin: Erich Schmidt Verlag, 1997.—S.51‑52.
110. Buckley J. Season of Youth.— Massach: Harvard Uni. Press, 1974.— 336 p.
111. Creutzburg Günter. Nachwort// Karl Emil Franzos. Judit Trachtenberg. Erzählung.— Berlin: Verlag der Nation.— 1987.— S.231‑246.
112. Dilthey, Wilhelm. Leben Schleiermachers.&