ПАРАДИГМИ РЕЦЕПТИВНОЇ КРИТИКИ (З ДОСВІДУ КОНСТАНЦЬКОЇ ШКОЛИ ТА «КРИТИКИ ЧИТАЦЬКОЇ РЕАКЦІЇ»)

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ШУМСЬКА Ольга Миколаївна
УДК 82.091

ПАРАДИГМИ РЕЦЕПТИВНОЇ КРИТИКИ
(З ДОСВІДУ КОНСТАНЦЬКОЇ ШКОЛИ ТА «КРИТИКИ ЧИТАЦЬКОЇ РЕАКЦІЇ»)

10.01.05 порівняльне літературознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
КОЗЛОВ О. С.
доктор філологічних
наук, професор

Дніпропетровськ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................3
РОЗДІЛ I. Рецептивна критика й естетика в оцінці
вітчизняного і зарубіжного літературознавства....................11
1.1. Рецептивна методологія: pro et contra.....................................13
1.2. «Читацька реальність» як літературознавча проблема..........19
РОЗДІЛ II. Пролегомени рецептивності...................................................29
2.1. Генези рецептивності..............................................................29
2.2. «Історія читача» як феномен
українського літературознавства...........................................43
РОЗДІЛ III. Специфіка рецептивної критики Констанцької школи.....56
3.1. Герменевтика суспільного відгуку на текст
(концепції Х.Р.Яусса)..............................................................57
3.2. Феноменологія індивідуального акту читання
(концепції Р.Варнінга, В.Ізера)..............................................82
РОЗДІЛ IV. «Критика читацької реакції» США як
модифікація рецептивно-естетичної теорії.......................123
4.1. Концепція «інформованого читача» С.Фіша......................126
4.2. Неопсихологічний підхід до літератури
Н.Холланда............................................................................149
4.3. Полемічні й типологічні аспекти німецької та
американської рецептивних шкіл........................................167

ВИСНОВКИ..............................................................................................172
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .....................................200

ВСТУП

Літературна критика[1] набула найвищого статусу в другій половині ХХ і на початку ХХІ ст. Обумовлена зростанням ролі гуманітарних наук у суспільстві, нині вона постає як невід'ємна частка культурного розвитку, що надає обраній темі дослідження особливої актуальності.
«Сьогодні критика, як і література, тяжіє до того, що лежить за межами пізнаваного, і тому не може більше послуговуватися так званою універсальною нормою, зазначив Д. Веллерсхоф один із провідних німецьких письменників сучасності, засновник «кельнської школи нового реалізму» [64:39].
Особливості розвитку, специфіка, новий зміст і перспективи критики неодноразово були предметом полемічних виступів, гострих дискусій у літературознавчих колах. Найбільшого резонансу набули публікації Р.Барта «Дві критики» (про «університетську» та «інтерпретативну» критику Франції), «Що таке критика?» (про її ідеологічну специфіку), «Критика й істина» (полеміка з Р.Пікаром щодо обґрунтування «нової критики»); рецензія М.Коцюбинської на «Теорію літератури» Р.Уеллека й О.Уоррена; дискусія між В.Ізером і С.Фішем як представниками німецької та американської рецептивної критики.
Нова якість творчого мислення відмова від уніфікації критичної думки, будь-якої її нормативності була продуктивною для формування й розвитку значної кількості критичних шкіл. Серед них виокремлюються найбільш відомі, а саме: «генетична критика» Франції (1970-ті рр.), англійсько-американська «культурна критика» (1980-ті рр.), італійська «критика варіантів» (1950-1970-ті рр.), «критика свідомості» Женевської школи (1950-1970-ті рр.). Водночас досить відчутними були ідеї потужної (від початку ХХ ст.) школи «нової критики»; надзвичайно важливим з погляду теоретичних новацій був ренесанс «міфологічної критики» США (1990-ті рр.). Однак найбільш впливовими критичними напрямами другої половини ХХ ст. були постструктуралізм і постмодернізм. Взаємодія і взаємообумовленість їх безсумнівна: деконструктивізм як метод аналізу художнього твору сформувався на засадах постструктуралізму. Виникнення постмодернізму особливого умонастрою зумовлене постструктуралістськими й деконструктивістськими естетичними практиками, серед яких сайєнтистські[2] (структуралізм, постструктуралізм, семіотика та деякі інші) і гуманістичні (або антропологічні), ґрунтовно явлені феноменологічною й рецептивною критикою.
Сайєнтистські переконання обумовлені позицією щодо наукового осягнення художньої творчості, а також витісненням поняття література з термінологічного ряду. «Зміна «літератури» як об’єкта дослідження «текстом» спрямована на дослідження акту читання як домінуючого аналога того, що ми у всьому вбачаємо зміст», зауважив німецький учений Г.Штаух [281:51].
Американські «нові критики», а пізніше деконструктивісти, віртуозно працюючи з текстами, торували шлях до більш глибокого розуміння багатотонального художнього слова, але «їхня критика часто доходила до фетишизації твору як явища в собі, а цим перекривала глибший рецептивний контакт із ним», зазначає І.Фізер у статті «До джерел кризи сучасної критики» [166:97].
«Нові критики» розробили оригінальні методики аналізу текстів, що широко застосовуються не лише в науці про літературу, а й y її викладанні. У підході до аналізу художньої творчості чи переважив відомий метод «пильного прочитання» текстів. Новації в навчальних програмах призвели до того, що школи й університети опікувались самостійним «виробництвом» знань, тобто текстовим аналізом під знаком дидактики. Упровадження у практику цих тенденцій на початку 1970-х рр. сприймалося і протагоністами нових методів, і захисниками традиційних як наукова зміна парадигм або епістемологічний перелом, а в ейфоричній риториці 1968 р. як культурна революція. Але навіть в апогеї свого розвитку ці літературознавчі напрями піддавалися різкій, але справедливій критиці. Зокрема, бажання аутентично виявити авторський намір, що лунало в аудиторіях, зводило дослідження до осягнення душі автора чи структур його свідомості завданнь, що переслідують, скоріше, спекулятивну мету. Докори опонентів сайєнтистськи зорієнтованим критикам зводилися до тези про неприпустимість розгляду літератури лише як тексту, а за необхідне вважалось враховувати його непередбачуване сприйняття читачем.
Поява та інтенсивний розвиток гуманістичних течій у зарубіжному літературознавстві сприймались як реакція на очевидну обмеженість сайєнтистських методологій, що вбачалось в розумінні особистостей автора і читача як маргінальних явищ, а також в оцінці тексту як естетичного об’єкта. «Нові критики» трактували поезію як окремий вид знання, а не засіб вираження почуттів поета з його прагненням «провести рису по серцю читачів». Не дивно, що в «нових критиків» художній твір «живе» автономно, «не сумуючи за творцем», ставлення до якого можна позначити афористично «як брошка до ювеліра».
За переконанням Т. Денисової, «...в літературі не існує різких змін епох і напрямів. Можна казати лише про чільні тенденції, і не термінологія є важливою для письменника та читача, а суть бачення світу й людини в художньому творі» [46:99]. Саме феноменологічні та рецептивні критики обґрунтовують поняття людського фактора чи не найважливішого компонента художньої творчості, на їх думку.
Рецептивна[3] естетика й критика зародились у ХХ ст., хоча деякі аспекти її методології в рудиментарних проявах були відомі й раніше. Рецептивна критика виникла практично одночасно в Німеччині та США наприкінці 60-х рр. Якщо становлення рецептивної критики у США позначене літературно-критичною творчістю С.Фіша, найвизначнішого американського прихильника рецептивного підходу в літературознавстві, то біля джерел німецької рецептивної критики стояли літературознавці Констанцької школи «Поетика та герменевтика» Р.Варнінг, В.Ізер, Х.Р.Яусс.
Велику роль рецептивної критики можна пояснити тим, що саме вона актуалізувала антропологічний аспект змісту теоретизування, значною мірою витіснений з теорії й практики багатьох шкіл. Відповідно до антропологічних запитів часу рецептивна критика позиціонувала читача як домінанту літературознавчого процесу, вважаючи автором твору не творця як такого, а його homo legens «людину, яка читає» цей твір.
Звідси розуміння літературної рецепції як процесу сприйняття реципієнтом продукту художньої творчості та її елементів, складниками якого є репродукція, адаптація, асиміляція і критичне осмислення. За задумом її творців, завдання рецептивної критики полягало в модифікації літературознавчого аналізу, ключовими поняттями якого мають бути читацький горизонт очікування й рецептивне розширення контексту. Такий підхід давав можливість іманентно розглядати поняття вплив та рецепція.
Рецептивна критика не претендувала на методологічну тоталітарність. Проте її роль у розвитку сучасного літературознавства надзвичайно відчутна. Водночас за межами вітчизняного інформаційного поля залишилися чинники, які продукують теоретичні новації, а саме: що в цій ситуації належить до знахідок німецької, а що до новацій американської шкіл, якими є їх спільні набутки, і чим пояснюється наявність варіативності понять, у яких питаннях вони залишаються на полярних позиціях, і яке це має значення (чи наслідки) для сучасного літературознавства ці аспекти потребують подальшого дослідження в українському літературознавстві.
Актуальність теми обумовлена об'єктом і предметом дослідження, оскільки пізнання й осмислення методологічних засад рецептивної критики, історії її виникнення та етапів розвитку, зв’язків з іншими науковими школами сприятиме більш повному уявленню про стан сучасного західного літературознавства і можливості його взаємодії з вітчизняними напрямами і тенденціями. Аналіз засад рецептивної критики збагачує наукову думку про вплив сучасних філософських і психологічних концепцій на літературознавство.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі українознавства, педагогіки та культурології Севастопольського національного технічного університету в межах теми «Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства».
Мета дослідження полягає у виявленні парадигм рецептивної критики в модифікаціях німецької й американської літературознавчих шкіл, в їх типологічній співвіднесеності. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
акцентувати роль і місце рецептивної критики в сучасному літературознавстві, уточнити можливості рецептивної методології;
виявити генетичні засади рецептивності, у тому числі й українські;
окреслити в порівняльному аспекті етапи розвитку рецептивної критики в Німеччині та США;
визначити специфічні особливості німецької й американської рецептивної критики;
увиразнити сенс полеміки між американською й німецькою школами;
вибудувати типологічно понятійний ряд німецької та американської рецептивної критики;
здійснити порівняльний огляд досліджень найбільш впливових представників рецептивної критики.
Об'єктом дослідження дисертації є науковий доробок представників Констанцької школи: Х.Р. Яусса: «Versuche im Feld der Ästhetischen Erfahrung» («Нариси з теорії та історії естетичного досвіду»), «Die Erneuerung der Frage nach der ästhetischen Erfahrung» («Оновлення питання про естетичний досвід») , що ввійшли до книги «Ästhetische Erfahrung und literarische Hermeneutik» («Естетичний досвід і літературна герменевтика»), «Literaturgeschichte als Provokation der Literaturwissenschaft» («Історія літератури як провокація літературознавства»), «History of Art and Pragmatic History» («Історія мистецтва і прагматична історія»); В. Ізера: «Der implizite Leser. Kommunikationsformen des Romans von Bunyan bis Beckett» («Імпліцитний читач: Комунікативні форми роману від Беньяна до Беккета»), «Akt des Lesens. Theorie ästhetischer Wirkung» («Акт читання: Теорія естетичного впливу»), «Das Fiktive und das Imaginäre. Perspektiven literarischer Anthropologie» («Вигадане та уявне: перспективи літературної антропології»); критиків «читацької реакції»: С.Фіша: «Surprised by Sin. The Reader in Paradise Lost» («Вражений гріхом: Читач у «Втраченому раю»), «Literature in the Reader: Affective Stylistics» («Література в читачі: Афективна стилістика»), «Is There the Text іn the Class? («Чи є текст у цьому класі?»); Н. Холланда: «Five readers reading» («П'ять читацьких прочитань»); Д.Блейха: «Subjective criticism» («Суб'єктивна критика»). Для аналізу добирались ті праці обох шкіл, що привернули особливу увагу науковців, набули класичного статусу, хоча більшість із них маловідомі у вітчизняному літературознавстві. Добір праць підпорядковувався меті виявити як типологію рецептивної критики німецької та американської шкіл, так і її відмінності, при цьому увага зверталася на полемічі аспекти.
Предметом дослідження стало розкриття повноти і глибини змісту поняття рецептивна критика, вивчення типологічної специфіки й полемічної загостреності її чинників, розроблених німецькою школою, «герменевтика суспільного відгуку на текст» (Х.Р.Яусс) і «феноменологія індивідуального акту читання» (Р.Варнінг, В.Ізер), а також аналіз доробку американських учених концепція «інформованого читача» С.Фіша та неопсихологічні підходи до літератури Н.Холланда та Д.Блейха.
Методологічними засадами дисертації стали напрацювання провідних українських і зарубіжних науковців: Д.Блейха, Р.Т.Гром'яка, Т.І.Гундорової, Т.Н.Денисової, Д.В.Затонського, М.Зубрицької, І.І.Ільїна, О.С.Козлова, Д.С.Наливайка, Г.М.Сиваченко, Г.М.Сивоконя, О.А.Цурганової, Х.Р.Яусса та ін.
Конкретна методика дослідження ґрунтувалася на застосуванні декількох класичних типів компаративного аналізу генетичного, контактного, типологічного. Мета і завдання роботи обумовили також використання описової та системної методик. У дисертації залучені компаративні новації рецептивний підхід Х.Р.Яусса, а також методика відомого американського рецептивіста, представника школи критиків Буффало Д.Блейха, яка базуєтся на концепції «суб'єктивної парадигми». У такий спосіб демонструється наявність методологічної цілісності, вибудованої на типології підходу Х.Р.Яусса особистісного конструювання свого об'єкта дослідження, і вченні Д.Блейха, за яким об'єкт знання безпосередньо залежить від пізнання суб'єкта.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що в ній уперше в літературознавстві реалізується давно назріле актуальне завдання конкретний аналіз набутків Констанцької школи та школи «Критики читацької реакції», який висвітлює ключові аспекти рецептивної критики, їх типологічну співвіднесеність, причини дивергенції в теоріях її представників. Це дозволяє, по-перше, поглибити зміст поняття рецептивна критика, по-друге, осягнути творчі набутки німецької й американської шкіл у їх самодостатності та типологічній єдності, по-третє, усвідомити напрями еволюції сучасного літературознавства.
Теоретичне значення роботи вбачається в можливості застосування результатів і фактичного матеріалу в процесі викладання університетських курсів «Історія зарубіжної літератури», «Історія літературної критики», «Основи літературознавства», «Теорія літератури» тощо. Результати дослідження можуть сприяти подальшим науковим пошукам у галузі сучасного зарубіжного літературознавства. Ними можуть послуговуватися науковці, викладачі та аспіранти гуманітарних спеціальностей.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки роботи були апробовані в доповідях на міжнародних наукових конференціях: «Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства» (Севастополь, 2004, 2005); «У пошуках спільності: проблеми кордонів у літературах і культурах Старого та Нового Світу» (Мінськ, 2004); Ювілейних четвертих Каразінських читаннях «Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2005, 2006).
Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (298 позицій), загальний обсяг дисертації 175 стор. (без урахування бібліографії).

[1] В англійській мові слово «критика» (criticism) синонімічне до українського «літературознавство».

[2] Від англ. science «наукове» формалістичне експериментаторство.

[3] Від лат. receptio сприйняття.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Очевидно, що в процесі розвитку літературознавство накопичує позитивні знання про предмет свого вивчення літературу. Це виражається в розробці нових методів і застосуванні нових підходів до вирішення проблем у літературознавстві. Літературно-критична творчість ід силу тим, хто володіє методологічним арсеналом свого часу. Різним елементам системи «література» потенційно відповідають і різні методи аналізу. Монопольне володіння істиною не підвладне жодному з них, а тому саме полілог взаємоспіввіднесених методів і їх ієрархічних поєднань сприятиме різнобічному підходу до об'єкта тлумачення. Одним із таких підходів є рецептивний.
Здійснене дослідження рецептивної критики в Німеччині та США дає підстави зробити такі висновки:
Рецептивісти німецької та американської шкіл вивчають об'єктивність відмінностей у сприйнятті літератури й мистецтва, орієнтуючись на культурно-історичне функціонування художніх творів і рівень духовної підготовки реципієнта. Дослідження рецептивних свідчень як легітимних фактів теорії та історії літератури загальний постулат для представників Констанцької школи та школи «Критики читацької реакції» в США.
Якщо німецька школа рецептивної естетики прагне до філософських побудов загальнометодологічного характеру, то американська рецептивна критика здебільшого до практичних експериментів. Завдяки своїй філософській укоріненості відомі представники німецької школи Р. Варнінг, В. Ізер, Х.Р. Яусс сформували ряд яскравих, виразних концепцій із належним понятійним обґрунтуванням, а саме: горизонт очікування, естетичний досвід, імпліцитний читач, репертуар тексту, віртуальний сенс. Більшість із них набули статусу парадигм і продукували розвиток типологічних понять як у німецькій, так і в американській критиці, наприклад: теорія ідентифікацій, антропологічна поетика (Х.Р. Яусс), конфігурації інтерпретацій, історико-функціональна модель літератури (В. Ізер).
Проведений нами аналіз критичних досліджень щодо рецептивної естетики й критики свідчить, що, працюючи за принципом доповненості, констанці та теоретики «читацької реакції» спрямовували свої зусилля на теоретизування парадигматичної значимості. Це зумовило те, що їх ідеї не лише сприйнятні в межах відкритого ними напряму, а й самодостатні, а тому побутують і в інших модифікаціях.
Хоча німецька рецептивна критика має глибоке коріння в історії естетичної думки, її вплив на зародження американської школи «Критики читацької реакції» був незначним.
У результаті дослідження було з'ясовано: найбільш повно теоретичні засади американського варіанта рецептивної критики виклав С. Фіш. Його ідеї сприяли тому, що рецепція художнього твору постала проблемною ланкою, що пов'язує в єдиний змістовий вузол різні підходи до інтерпретації тексту й залишається водночас «яблуком розбрату» серед сучасних захисників інтенції читача та інтенції тексту.
Як показано в роботі, динаміку розвитку концепцій С. Фіша та американської школи «Критики читацької реакції», одного з дискусійних напрямів літературної теорії, визначають два суперечливих етапи: прогресивний, який характеризується рухом від структуралізму до феноменології та постструктуралізму, і регресивний етап дивергенції ідей рецептивістів.
Серед усіх американських рецептивних критиків Н. Холланд є найбільш помітним послідовником З. Фрейда, вчення якого представник школи критики Буффало широко застосовує в дослідженні «механізмів» рецепції. Як критик читацького відгуку Д. Блейх досліджує активність усіх інстанцій психіки, що відкривають реципієнту ірреальний світ і стимулюють його уяву.
Парадигми рецептивної критики в модифікаціях німецької та американської шкіл поєднують інтермедіальні зусилля їх теоретиків побудувати історико-функціональну модель літератури в реаліях часу. Зміст тексту в певному реєстрі стає доступним для інтерпретації, коли однаковою мірою враховуються наміри автора і спосіб читацького сприйняття.
Отже, у дисертації здійснена спроба виявити як типологію рецептивної критики німецької та амеріканської шкіл, так і її полемічні аспекти. Сподіваємося, що дослідження модифікацій рецептивно-естетичних теорій у літературознавстві сприятиме розкриттю нових можливостей застосування рецептивного методу через запровадження розробок, запропонованих дослідниками Констанцької школи та школи «Критики читацької реакції» у США.
У цілому зазначимо, що засвоєння досвіду критики рецептивно-естетичної орієнтації «живить» мислення теоретика цінним матеріалом. Застосування рецептивно-критичного методу дозволяє скоротити утворений за довгі роки розрив у сферах дослідницьких інтересів між українським літературознавством (в основному зосередженому на проблемах історико-літературних) і західним, яке зміщує питання в іншу площину, займаючись вивченням меж літератури, властивостей «літературності», своєрідності літературної діяльності автора та читача.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев М.П. Сравнительное литературоведение. Л.: Наука, Ленинград. отд-ние, 1983. 447 с.
2. Алефиренко Н.Ф. Поэтическая энергия слова. Синергетика языка, сознания и культуры. М.: Academia, 2002. 394 с.
3. Аристотель. Об искусстве поэзии. М.: Гослитиздат, 1957. 183 с.
4. Аристотель. Риторика // Античные риторики. М.,1978, С.21132.
5. Аристотель. Поэтика // Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1983. Т.4. 830 с.
6. Арнаудов М. Психология литературного творчества: Пер. с болг. М.: Прогресс, 1970. 654 с.
7. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр./ Сост., общ. ред. и вст. ст. Г.К. Косикова. М.: Прогресс, 1994. 616 с.
8. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.:Худож. лит., 1975. 502 с.
9. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. 541с.
10. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
11. Белецкий А.И. Проблема синтеза в литературоведении // Избр. труды по теории литературы /Под ред. Н.К.Гудзия. М.: Просвещение, 1964. C. 327346.
12. Белецкий А.И. Об одной из очередных задач историко-литературной науки: Изучение истории читателя // Избр. тр. по теории лит. / Под ред. Н.К.Гудзия. М.: Просвещение, 1964. С. 2540.
13. Білецький О.І. Зібрання праць: У 5 т. К., 1965. Т. 3. С.256273.
14. Богдаль К.-М. От метода к теории. О состоянии дел в литературоведении //Немецкое философское литературоведение наших дней: Антология: Пер. с нем. / Сост. Д.Уффельман, К.Шрамм. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. C. 4160.
15. Богин Г.И. Схемы действия читателя при понимании текста: Учебное пособие. Калинин, 1989. 70 с.
16. Богин Г.И. Понимание и интерпретация текста // Сб. научн. тр. Твер. ун-та/ Отв. ред. Г.И. Богин. Тверь: Изд-во Тверского ун-та, 1994. 169 с.
17. Богин Г.И. Пространство смыслов как игровой потенциал // Философия языка: в границах и вне границ. Харьков: ОКО, 1999. С.225234.
18. Борев Ю.Б. Теория художественного восприятия и рецептивная эстетика, методология критики и герменевтика (Вместо введения) // Теории, школы, концепции (Критические анализы). Художественная рецепция и герменевтика. М., 1985. 288 с.
19. Борхес Х.Л. Сокровенное чудо: Пер. с англ. и исп. СПб.: Азбука-классика, 2004. 576 с.
20. Брюховецький В.С. Силове поле критики: Літературно-критичні статті. К.: Рад. письменник, 1984. 240 с.
21. Брюховецький В.С. Критика в сучасному літературному процесі. К., 1985. 85 с.
22. Буало Н. Поэтическое искусство. М.: Гослитиздат, 1957. 231 с.
23. Бушмин А.С. Наука о литературе: Проблемы. Суждения. Споры. М.: Современник, 1980. 334 с.
24. Бушмин А.С. Об аналитическом рассмотрении художественного произведения // Анализ литературного произведения. Л., 1976. С. 556.
25. Введение в литературоведение: Учеб. пособие /Л.В. Чернец, В.Е. Хализев, А.Я. Эсалнек / Под ред. Л.В. Чернец. М.: Высш. шк., 2004. 680 с.
26. Веселовский А.Н. Из введения в историческую поэтику // Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 406 c.
27. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного: Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367 с.
28. Гадамер Г.Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1988. 699 с.
29. Гадамер Г.Г. Герменевтика і поетика //Вибрані твори / Упоряд. та передм. Д.Наливайко. К.: Юніверс, 2001. 280 с.
30. Галич О., Назарець В., Васільєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Галича О.А. Київ: Либідь, 2001. 488 с.
31. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Философия духа. М.: Мысль, 1977. Т. 3. 471 с.
32. Генетическая критика во Франции // Антология. М.: ОГИ, 1999. 287 с.
33. Гессе Г. Игра в бисер: Роман: Пер. с нем. СПб.: Азбука-классика, 2003. 496 c.
34. Гидденс А. Опосредование опыта // Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. Назаров М.М. М.: Едиториал УРСС, 2002. С.169-174.
35. Гиршман М.М. Анализ литературного произведения: что мы анализируем и интерпретируем? //Герменевтичні студії: Герменевтика тексту: між істиною і методом. Сб. наук. пр. Міжнар. наук.-теорет. семінару. Львів, 2001. С.1631.
36. Горнфельд А.Г. О толковании художественного произведения. СПб.:Тип. Труд. артели, 1912. 31 с.
37. Горнфельд А.Г. Муки слова: Статьи о художественном слове. М.; Л.: Гослитиздат, 1927. 227 с.
38. Гром'як Р.Т. Естетика і критика. Філософсько-естетичні проблеми художньої критики // Актуальні проблеми естетики. К., 1975. 24 с.
39. Гром'як Р.Т. Специфіка літературної критики. Її сучасний статус //Тернопільський держ. пед. ун-т. Наукові записки. Вип.1: Сер. Літературознавство. Тернопіль, 1997. С. 4357.
40. Гром'як Р.Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття): Посібник для вузів Тернопіль: Підручники & посібники, 1999. 223 с.
41. Гром'як Р.Т. Літературна рецепція в компаративістичних студіях // Біблія і культура: Зб. наук. пр. Чернівці, 2001. Вип. 3. С. 4548.
42. Гумбольдт В. фон. Эстетические опыты //Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 451 с.
43. Гундорова Т.І. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Центр гуманіт. досліджень Львів. держ. ун-ту ім. І.Франка; Літопис, 1997. 297 с.
44. Даренська Т. Літературна критика як наукотворення: досвід 90х // Молода нація: Альманах. К., 2003. № 4(29): Інтеграційна модель для України. С. 175180.
45. Делез Ж. Критика и клиника. СПб.: Machina, 2002. 240 с.
46. Денисова Т.Н. Живая традиция. О трансформации романтизма в реалистическом и модернистском романе США // Борьба методов и направлений в литературах современного Запада. К.: Наукова думка, 1986 C. 99190.
47. Деррида Ж. Структура, знак и игра в дискурсе наук о человеке // Современная литературная теория. Антология / Сост. И.В.Кабанова. М.:Флинта; Наука, 2004. C. 4668.
48. Дидро Д. Монахиня. Племянник Рамо. Жак-фаталист и его хозяин: Пер. с фр. М.: Гослитиздат, 1960. 543 с.
49. Донец П.Н. Основы общей теории межкультурной коммуникации: научный статус, понятийный аппарат, языковой и неязыковой аспекты, вопросы этики и дидактики. Харьков: Штрих, 2001. 386 с.
50. Дранов А.В. Рецептивная эстетика //Западное литературоведение ХХ века /Ред. Е.А. Цурганова. М: Intradа, 2004. С.350353.
51. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы / Предисл. Ю.В. Богданова. М., 1979. 320 с.
52. Западное литературоведение ХХ века / Ред. Е.А. Цурганова. М: Intradа, 2004. 560 с.
53. Зарубежная литература XIX века. Реализм // Хрестоматия историко-литературных материалов. М.: Высшая школа, 1990. 384 с.
54. Зарубежное литературоведение 70-х годов: Направления, тенденции, проблемы / Под ред. Е.А. Цургановой. М.: Наука, 1984. 359с.
55. Затонский Д.В., Оленева В.И., Денисова Т.Н., Еремеев Л.А. Борьба методов и направлений в литературах современного Запада. К.: Наукова думка, 1986. 232 с.
56. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств: От сочинений Умберто Эко до пророка Экклезиаста. Х.: Фолио, 2000. 255 с.
57. Зинченко В.Г., Зусман В.Г., Кирнозе З.И. Методы изучения литературы. Системный подход. М.: Флинта; Наука, 2002. 200 с.
58. Зись А.Я., Стафецкая М.С. Художественная коммуникация и рецепция как ее завершающее звено // Художественная рецепция и герменевтика / Под ред. Ю.Б. Борева. М., 1985. С. 186191.
59. Зубрицька М. Homo legens: Читання як соціокультурний феномен. Львів: Літопис, 2004. 352 c.
60. Зубрицька М. Модерність світосприйняття: літературно-теоретичні дослідження Соломії Павличко. Передум.// Соломія Павличко. Теорія літератури К.: Видат-во Соломії Павличко «Основи». 2002. С. 717.
61. Ігнатенко М.А. Читач як учасник літературного процесу. К.: Худож. літ., 1988. 140 с.
62. Изер В. Историко-функциональная модель литературы //Вестник Моск. ун-та. Серия 9. Филология. 1997. № 3. С. 118143.
63. Изер В. Рецептивная эстетика. Проблемы переводимости: герменевтика и современное гуманитарное знание / Публикация И.П.Ильина. М.: Академические тетради. Вып. 6. 1999. С. 5996.
64. Изер В. Изменение функций литературы //Современная литературная теория. Антология /Сост. И.В. Кабанова. М.: Флинта; Наука, 2004. C. 2246.
65. Изер В. Процесс чтения: феноменологический метод //Современная литературная теория. Антология /Сост. Кабанова И.В. М.: Флинта; Наука, 2004. С. 201226.
66. Изер В. Я слышу речь не рыбы, но кита //Вестник Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. 1999. № 5. С.141150.
67. Ильин И.П. Имплицитный читатель //Западное литературоведение ХХ века /Ред. Е.А. Цурганова. М: Intradа, 2004. С.161162.
68. Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. РАН. Ин-т научн. информ. по общественным наукам. М.: Интрада, 2001. 384 с.
69. Ингарден Р. Исследования по эстетике: Пер. с польск. М.: Иностр. лит., 1962. 572 с.
70. Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України 19262001: Сторінки історії, 75/ Відп. ред. та упоряд. О.В. Мишанич. К.: Наук. думка, 2003. 589с.
71. История философии: Энциклопедия. Мн.: Интерпрессервис, Книжный Дом, 2002. 1376 с.
72. Казанова П. Мировая республика литературы: Пер. с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2003. 416 с.
73. Казинс Н. Врачующее сердце // Иностр. лит. 1985. № 7. С. 216246.
74. Козлов А.С. Литературоведение Англии и США ХХ века. М.: Московский лицей, 2004. 256 с.
75. Козлов А.С. Мифологическая критика //Западное литературоведение ХХ века. Энциклопедия. М.: Intrada, 2004. С. 258262.
76. Козлов А.С. Мифологическое направление в литературоведении США. М.: Высш. шк., 1984 175 с.
77. Козлов О.С. Міф та американська літературна критика //Американська література після середини ХХ століття: Матеріали міжнар. конф., Київ, 25-27 трав. 1999 р. К., 2000. С. 244246.
78. Козлов А.С. Неопозитивизм в современном литературоведении США //Від бароко до постмодернізму: Зб. наук. пр. Дніпропетровськ, 2002. Вип. 5. С. 224228.
79. Козлов А.С. Основные этапы развития литературно-критической мысли // Основы литературоведения: Учебн. пособие для студентов пед. вузов /Под общ. ред. В.П. Мещерякова. М.: Дрофа, 2003. С. 408410.
80. Козлов А.С. Русский «формализм» и литературоведческая мысль в США //Вестник Севастоп. нац. тех. ун-та. Севастополь, 2004. Вып. 51. Филология. С. 3337.
81. Козлова Е.А. Феминистская критика в США //Вестник. Севастопольский нац. тех. ун-т. Севастополь, 2004. Вып. 51: Филология. С. 5664.
82. Компаньон А. Демон теории. Литература и здравый смысл: Пер. с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2001. 336 с.
83. Копистянська Н. Текст, підтекст, надтекст, контекст як проблема порівняльного літературознавства //Біблія і культура: Зб. наук. пр. Чернівці, 2001. Вип. 3. С. 4854.
84. Косиков Г.К. Зарубежное литературоведение и теоретические проблемы науки о литературе //Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв.: Трактаты, статьи, эссе. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. 510с.
85. Корбич Г. До проблеми літературної рецепції //Актуальні проблеми сучасної філології. Сер.: Літературознавство: Зб. наук. пр. Рівне, 2004. Вип. 13. С. 4148.
86. Корман Б.О. Проблема автора в художественной литературе. Воронеж: Воронеж. пед. институт. 1974. Вип. 4. 115 с.
87. Культурная критика //Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: Intrada, 2001. С. 118124.
88. Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном // Современная литературная теория. Антология / Сост. И.В. Кабанова. М.: Флинта; Наука, 2004. С. 134-155.
89. Лахман Р. Память и утрата мира //Немецкое философское литературоведение наших дней: Антология: Пер. с нем. / Сост. Д.Уффельман, К.Шрамм. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. С. 371407.
90. Левин Ю. Искусство перевода и жизнь литературы // Иностран. лит. 1985. № 2. С. 187191.
91. Лезер Ф. Рациональное чтение. М.: Педагогика, 1980. 160 с.
92. Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура ХХ в. /Под ред. В.В. Бычкова. М.: РОССПЭН, 2003. 607 с.
93. Литературная энциклопедия терминов и понятий /Гл. ред и сост. А.Н. Николюкин. М.:Интелвак, 2001. 1596 с.
94. Литературоведение на пороге ХХI в. // Культурология: Дайджест. М., 2001. №.2 (17). С. 3643.
95. Лозинская Е.В. Критика вариантов //Западное литературоведение ХХ века. Энциклопедия. М., Intrada, 2004. С. 197-199.
96. Ломоносов М.В. Краткое руководство к красноречию // Полн. собр. соч. / Изд-во Академии наук СССР. М.; Л., 1957. Т.7: Труды по филологии 17391758 гг. 992 с.
97. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров.: Человек текст семиосфера история. М.: Языки русской культуры, 1996. 464 с.
98. Лотман Ю.М. Статьи по типологии культуры // Материалы к курсу теории литературы. Тарту: Тартусский гос. ун-т. Вып 1. 1970. 106 с.
99. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. Семиотические исследования по теории искусства. М.: Искусство, 1970. 384 с.
100. Лотман Ю.М. Память в культурологическом освещении //Избранные статьи: В 3 т. Таллин, 1993. 494 с.
101. Ман П де. Аллегории чтения: Фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1999. 368с.
102. Ман П. де. Слепота и прозрение. Статьи о риторике современной критики. СПб.: ИЦ Гуманитарная Академия, 2002. 256 с.
103. Ман П де. Сопротивление теории //Современная литературная теория. Антология /Сост. И.В. Кабанова. М.: Флинта; Наука, 2004. С.110134.
104. Марквард О. Искусство как антификция опыт о превращении реального в фиктивное //Немецкое философское литературоведение наших дней: Антология: Пер. с нем. /Сост. Д. Уффельман, К. Шрамм. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. С. 217243.
105. Мартынова О.С. История немецкой литературы. Средние века эпоха Просвещения. М.: Издательский центр «Академия», 2004. 176с.
106. Медведєва В.М. Літературні теорії, школи, концепції // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наук. зап. К., 2002. Вип. 3. С. 7788.
107. Меннингаус В. Между подчинением и сопротивлением. Сила и насилие в теориях Лонгина и Канта //Немецкое философское литературоведение наших дней: Антология: Пер. с нем. /Сост. Д.Уффельман, К. Шрамм. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. С.271272.
108. Миллер Дж.Х. Узор ковра //Современная литературная теория. Антология /Сост. И.В. Кабанова. М.: Флинта; Наука, 2004. С. 92110.
109. Мильтон Дж. Потерянный рай: Пер. с англ. М.: Художественная литература, (БВЛ), 1976. 573 с.
110. Митчелл Д. Святое семейство //Современная литературная теория. Антология /Сост. И.В. Кабанова. М.:Флинта; Наука, 2004. С.156190.
111. Мифология. Энциклопедия // Гл. ред. Е.М. Мелетинский. М.: Большая Российская энциклопедия, 2003. 736 с.
112. Мукаржовский Ян. Искусство как семиологический факт //Исследования по эстетике и теории искусства. М.: Искусство, 1994. С.190198.
113. Наєнко М.К. Дискурс модерного літературознавства //Дивослово. 2002. №11. С. 48.
114. Наливайко Д.С. Направления, течения, стили. К.:Мистецтво, 1985. 365 с.
115. Наливайко Д.С. Літературна компаративістика: стан, проблеми //Слово і час. 2002. № 2. С. 2526.
116. Наливайко Д.С. Феномен українського бароко в європейському контексті //Слово і час. 2002. № 2. С. 3038.
117. Науман М. Литературное произведение и история литературы // Cборник избр. раб.: Пер. с нем. М.: Радуга, 1984. 423 с.
118. Науменко А.М. Від рецепції через інтерпретацію до аналізу //Нова філологія. Запоріжжя, 2000. №1 (9). С. 306355.
119. Немецкое философское литературоведение наших дней. Антология: Пер. с нем. /Сост. Д. Уффельман, К. Шрамм. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. 552 с.
120. Неретина С.С. Постмодернизм и книжная культура модерна //Общество и книга: от Гутенберга до Интернета/ Ред. А.П. Королевой. М.: Традиция, 2001. С.146162.
121. Новалис. Фрагменты //Зарубежная литература XIX века. Романтизм /Под ред. Я.Н.Засурского. М.: Просвещение, 1976. 512 c.
122. Обелец Ю.А. Иерархия возможных миров художественного текста //Матеріали міжнар. науково-методич. конф. Ювілейні Четверті Каразінські читання. Харків: Харківський нац. ун-т, 2004. С. 197198.
123. Общество и книга: от Гутенберга до Интернета / Общ. ред. А.П.Королевой. М.: Традиция, 2001. 280 с.
124. Орехов В.В. Предмет имагологии и концепции читательского восприятия //Вісник СевДТУ. Вип. 61: Філологія: зб. наук.пр. /Ред: О.С.Козлов та ін. Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2005. С.116124.
125. Основы литературоведения /Под ред. В.П. Мещерякова. М.: Дрофа, 2003. 416 с.
126. Павличко С. Теорія літератури. К.: Видатництво Соломії Павличко «Основи», 2002. 679 с.
127. Пахсарьян Н.Т. «Ирония судьбы» века Просвещения: обновленная литература или литература, демонстрирующая «исчерпанность старого»? //Зарубежная литература второго тысячелетия. М., 2001. С. 112114.
128. Платон. Государство // Платон. Диалоги: Пер. с греч. классич. Х.: Фолио, 1999. 383 с.
129. Пономаренко Г.М. Становлення рецептивної критики у сучасному українському літературознавстві // Вісник. Київський славістичний ун-т. Серія: Філологія. К., 2003. Вип. 16. С.127132.
130. Попова Н. Г.Сковорода і проблема тлумачення тексту // Спадщина Григорія Сковороди і сучасність: Матеріали читань до 200-річчя з дня смерті Г.Сковороди 2122 груддня 1994 р. Львів, 1996. С. 137144.
131. Потебня А.А. Мысль и язык // Потебня А.А. Эстетика и поэтика. М.: Искусство, 1976. 614 с.
132. Потебня А.А. Из записок по теории словесности //Потебня А.А. Эстетика и поэтика. М.: Искусство, 1976. 614 с.
133. Потебня О.О. Естетика і поетика слова // Збірник/ Упоряд. І.В.Іваньо, А.І. Колодної. К.: Мистецтво, 1985. 302 с.
134. Пристли Дж. Б. Жизнь, литература и школа // Иностранная литература. 1985. №1. С. 185194.
135. Пруст М. О чтении //Корабли мысли: Зарубежные писатели о книге, чтении, библиофилах. Рассказы, памфлеты, эссе. /Сост. В.В. Кунин. М.: Книга, 1980. С. 232263.
136. Пруст М. По направлению к Свану: Роман: Пер. с фр. М.: Изд-во: Эксмо, 2003. 512 с.
137. Пєха М. Парадигма жанру сучасної критики // Проблеми інтерпретації і рецепції художнього тексту: Зб. наук. пр. на пошану проф. Нонни Шляхової з нагоди її 70-річчя. Одеса, 2003. С. 207218.
138. Раковская Н. Литературная критика: Проблемы интерпретации и рецепции // Проблеми інтерпретації і рецепції художнього тексту: Зб. наук. пр. на пошану проф. Нонни Шляхової з нагоди її 70-річчя. Одеса, 2003. С. 226238.
139. Розов М.А. Книга и этика //Общество и книга: от Гутенберга до Интернета/ Ред. А.П. Королевой. М.:Традиция, 2001. С. 195211.
140. Руссо Ж.-Ж. Юлия, или Новая Элоиза: Пер. с фр. М.: Худож. лит. (БВЛ), 1976. 775 с.
141. Свирский Я.И. Самоорганизация смысла (опыт синергетической онтологии). М.: ИФРАН, 2001. 181 с.
142. Свифт Дж. Битва книг //Корабли мысли: Зарубежные писатели о книге, чтении, библиофилах. Рассказы, памфлеты, эссе. /Сост. Кунин. М.: Книга, 1980. С.4658.
143. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации: К. ЦУЛ, Фитосоциоцентр, 2002. 336 с.
144. Сивокінь Г.М. Художня література і читач. З досвіду конкретно-соціологічних спостережень. К.: Наукова думка, 1971. 148 с.
145. Сивокінь Г.М. Одвічний діалог. Українська література та її читач від давнини до сьогодні. К.: Дніпро, 1984. 256 с.
146. Сивокінь Г.М. Від аналізу до прогнозу: Літ.-худож. пошук і позиція критика. К.: Дніпро, 1990, 445 с.