НАУКОВА МЕТОДОЛОГІЯ О. КОТЛЯРЕВСЬКОГО: ГЕНЕЗА, ЕВОЛЮЦІЯ, ТРАНСФОРМАЦІЇ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Зінченко Наталка Вікторівна

УДК 82.091: 821.161.2.

НАУКОВА МЕТОДОЛОГІЯ О. КОТЛЯРЕВСЬКОГО:
ГЕНЕЗА, ЕВОЛЮЦІЯ, ТРАНСФОРМАЦІЇ

10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Грицик Людмила Василівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП...2

Розділ 1. НАУКОВІ ПОШУКИ О.КОТЛЯРЕВСЬКОГО
В МЕТОДОЛОГІЧНОМУ КОНТЕКСТІ ПОЧАТКОВОГО
ЕТАПУ ПОРІВНЯЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА...7
1.1. Історичні та етнопсихологічні аспекти порівняльно-
історичних досліджень О.Котляревського......7
1.2 . Тріада „міф переказ історія” в студіях О.Котляревського... 68

Розділ 2. ПРИНЦИПИ КОМПАРАТИВІЗМУ В ПРОГРАМНІЙ
ПРАЦІ О.КОТЛЯРЕВСЬКОГО „ПРО ПОХОВАЛЬНІ
ЗВИЧАЇ ЯЗИЧНИЦЬКИХ ПЛЕМЕН”.103

Розділ 3. ГЕНЕТИЧНІ І КОНТАКТОЛОГІЧНІ МЕТОДИ
В КОМПАРАТИВНІЙ МЕТОДОЛОГІЇ О. КОТЛЯРЕВСЬКОГО.117
3.1. „Життєпис Оттона Бамберзького” в системі порівняльних
студій другої половини XIXст. 117
3.2. Монографія О.Котляревського „Давності юридичного
побуту балтійських слов’ян”: дослідницькі
концепти і пізнавальні ефекти студії...........................................128

ВИСНОВКИ..149
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................156

ВСТУП

Розвиток літературознавчої думки кінця ХХ початку ХХІ ст., застосування новітніх методологій у прочитанні художніх текстів активізували й компаративні дослідження. Змінилися напрями („промені”, „довжина променів” за М.Драгомановим) вивчень, сама модель компаративістики. З невід’ємної складової історії літератури (в пору зародження і становлення) вона вийшла на рівень „третьої з основних літературознавчих дисциплін” (Д. Наливайко), „взаємопов’язана” з теорією літератури, активно застосовує сучасні методологічні підходи герменевтики, рецептивної естетики, феноменології, психології. Компаративістика широко послуговується напрацюваннями інших галузей знань, змінюючи свої параметри, перетворюючись у метанауку. Поєднуючи елементи трьох існуючих фаз, визначених науковцями (романтичної, позитивістської, постмодерної Е.Касперський), сучасне українське порівняльне літературознавство переживає процес „фундаментальних змін загальної парадигми” компаративістики, розширення теоретико-методологічного фундаменту, в якому важливе місце посідає науковий досвід першопроходців.
Ґрунтуючись на засадах тогочасного українського літературознавства та мовознавства, етнології, психології, зважаючи на досвід європейських компаративних шкіл, порівняльне літературознавство, не мавши ще певної системи, чітко визначених координат, зусиллями О.Бодянського, М.Костомарова, П.Куліша, М.Сумцова, М. Драгоманова та ін. прокреслило ті вектори досліджень, що й досі не втратили актуальності. Це стосується і матеріалу, і завдань порівняльних студій. Тож закономірним є сучасний інтерес до неосвоєних сторін цієї наукової спадщини.
Серед них наукові праці Олександра Олександровича Котляревського, вченого-літературознавця, етнографа, археографа і педагога. Висловлені ним ідеї й наукові положення, як і вся його діяльність, наукова й педагогічна, сприяли зародженню та розвиткові філологічних наук: компаративістики, славістики, фольклористики.
Переважна більшість праць ученого написана російською мовою. Цим, напевно, й пояснюється те, що ім’я О. Котляревського в основному пов’язують з російською наукою, не беручи до уваги тієї частини його спадщини, що присвячена дослідженню української літератури й культури. Не осмислені належним чином наукові зв’язки О.Котляревського з М.Максимовичем, О.Бодянським, І.Срезневським, М.Костомаровим та іншими науковцями, їх роль у формуванні наукових поглядів ученого.
Ім’я О.Котляревського найчастіше пов’язують із розвитком славістики й етнології; його називають представником міфологічної або порівняльно-міфологічної школи. Тоді як студії, присвячені проблемам розвитку світової літератури, міжлітературних взаємин, контактно-генетичних і типологічних, майже не потрапляють у коло спеціальних досліджень, отже, не впливають і на висновки. Доцільним є комплексне вивчення напрацювань ученого з метою осмислення його ролі в розвитку української науки: порівняльного літературознавства, історії світової літератури, зокрема, української та інших слов’янських.
Отже, актуальність дисертації у спробі цілісного осмислення наукової спадщини О. Котляревського в контексті розвитку порівняльних досліджень другої половини ХІХ ст., зокрема, наукової методології вченого, її генези, еволюції й трансформації. Не менш важливою є спроба простежити крізь призму напрацьованого О.Котляревським шляхи розвитку українського порівняльного літературознавства другої половини XIX ст. та проблеми, що поставали перед дослідником, спонукали до вироблення й застосування відповідних методик.
Мета дослідження здійснити комплексний аналіз праць О.Котляревського; з’ясувати внутрішню співвіднесеність поглядів ученого з європейською літературною традицією ХІХ ст. й розвитком української науки; визначити особливості методології та простежити способи її реалізації в різних дослідженнях; розкрити параметри порівняльних студій, генезу і трансформації наукових методів ученого, їх узагальнюючу перспективу. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
осмислити процес формування наукової методології вченого;
встановити зв’язок його порівняльних концепцій з концепціями інших дослідників середини і другої половини ХІХ ст.;
на матеріалі ранніх порівняльних студій ученого простежити, як предмет дослідження та визначене завдання позначаються на методиці;
з’ясувати взаємозв’язок літературознавчих і мовознавчих зацікавлень О. Котляревського;
аналізом найголовніших праць ученого трьох монографічних досліджень показати тяжіння до інтегративного характеру порівняльних студій, розкрити їх зв’язки з іншими типами дискурсів, зокрема історією, етнологією, психологією, юриспруденцією.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в річищі загальної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації” (Державний реєстраційний номер 02 БФ 044 01, науковий керівник д.філол.н., проф. Семенюк Г.Ф.).
Предметом дослідження є генеза й еволюція наукового методу О.Котляревського від міфологічного до порівняльно-історичного.
Об’єкт дослідження теоретичні, історико-літературні та критичні праці О.Котляревського, його епістолярна спадщина.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці М.Бакули, Л.Білецького, О.Білецького, О.Веселовського, М.Гнатюка, Р.Гром’яка, Т.Денисової, А.Діми, Д.Дюришина, М.Драгоманова, Д.Наливайка, М. Ільницького, М.Наєнка, Е.Касперського,.
Наукова новизна. Українські науковці чимало зробили у вивченні спадщини М.Дашкевича, М.Драгоманова, Д.Овсянико-Куликовського, І.Огієнка, М.Сумцова, О.Потебні. Тим часом постать О.Котляревського, його значення в розвитку української науки досліджені недостатньо. Внесок ученого в розробку проблем порівняльного літературознавства майже не вивчено. За останні десятиліття не з’явилося жодної наукової праці узагальнюючого характеру (окрім енциклопедичних статей) про творчий шлях ученого. Практично не відомі його монографії (Про поховальні звичаї язичницьких слов’ян”, Давності юридичного побуту балтійських слов’ян”, Життєпис Оттона Бамберзького”), що є першими в Росії порівняльно-історичними дослідженнями побуту та юридичних пам’яток давніх слов’ян. Дисертація має заповнити прогалину в історії порівняльного літературознавства і водночас на конкретному матеріалі показати особливості зародження й розвитку порівняльного літературознавства в Україні, його специфіку. Ці проблеми досліджуються вперше.
Особистий внесок здобувача. Усі наукові спостереження та висновки роботи здійснені самостійно. Результати дослідження викладені в п’яти публікаціях (без співавторства).
Теоретичне значення одержаних результатів у комплексному підході до спадщини О.Котляревського, наукової методології вченого, її генези, еволюції, трансформації.
Практична цінність у можливості використання матеріалу при написанні історії порівняльного літературознавства в Україні, підручників, спецкурсів з цієї дисципліни та з історії українського літературознавства.
Результати дослідження апробовано на Міжвузівській науковій конференції „Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності” (Київ 2002); Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005); VIIІ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, 2005).
Основні результати дослідження викладено в публікаціях:
1. Зінченко Н.В. Олександр Котляревський: вибір методології // Актуальні проблеми слов’янської філології. К.: Знання України, 2003. Вип. VIII. С. 346-352.
2. Зінченко Н.В. О. О. Котляревський вчений-українець” // Вісник (Літературознавчі студії) К., 2003. Вип. 5. С. 160-171.
3. Зінченко Н.В. Праця О. Котляревського О погребальных обычаях языческих славян”: текст, контекст, методологія // Актуальні проблеми слов’янознавства. К., 2004. Ч. 1. С. 149-157.
4. Зінченко Н.В. Міфологія в порівняльних літературознавчих студіях О. Котляревського // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський університет”, 2005. В. 12. С. 207 211.

5. Зінченко Н.В. З наукової лабораторії О. Котляревського: проблема духовних джерел // Актуальні проблеми слов’янської філології. К.: Знання України, 2005. В. Х. С. 239 246.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Становлення О. Котляревського як ученого відбувалося під впливом традицій західноєвропейської, російської та вітчизняної науки. Для нього велике значення мали ідеї спадковості наукових поглядів. Комплексний підхід до європейських методологічних здобутків провідних шкіл (насамперед міфологічної) органічно поєднувався з усвідомленням важливості її застосування у вітчизняній науці. Переосмисливши здобутки європейської та російської міфологічної школи, взявши за основу положення історичного методу, закладені М.Максимовичем та іншими українськими вченими, О. Котляревський одним із перших приходить до необхідності використання порівняльно-історичного методу. Еволюція наукової методології О. Котляревського це шлях формування основних засад порівняльно-історичного методу, які будуть розвивати і вдосконалювати молодші вчені.
О. Котляревський працює на багатому фактичному матеріалі, що дає йому ширше поле для спостережень і висновків. Усі його роботи, починаючи з перших, вирізнялися наявністю бібліографічного огляду й характеристики літератури з певної наукової галузі. У наукових студіях ученого завжди відчувається великий ерудит-бібліофіл.
Погляди О. Котляревського на літературу докорінно не відрізняються від висловлюваних представниками історичної школи М. Максимовичем, О. Бодянським, М. Костомаровим та ін. Головна вимога О. Котляревського до написання історії літератури не можна обмежуватися хронологічним оглядом літератури, не досліджуючи її зв’язків, взаємовпливів та історичної спадкоємності її явищ. Вчений переконливо доводить, що питання про походження, значення й зміст якогось літературного явища без порівняльного методу не може бути вирішеним. Відтак, перш ніж писати історію поезії окремих народів, потрібно подати порівняльний огляд спільних індоєвропейських епічних мотивів, як неясний відгук тої доби, коли ще не було окремих народів, а було спільне арійське плем’я, ембріон майбутніх народностей”. О.Котляревський наголошує на важливості вивчення перекладної літератури, співвідношення в ній свого й чужого, як важливої ланки в історії давньої словесності.
Вчений вважає, що справжній шлях до пізнання народності та її духовного життя в цілому лежить у з’ясуванні окремих галузей творчого духу кожного племені, кожної народності. Єдиний шлях до пізнання цієї підвалини майбутньої поетичної діяльності народів є шлях порівняння.
Зрозуміти доісторичний період народності можна лише дослідивши первісні елементи, з яких у ту епоху народність складалася, а саме: мова, релігія, побут, звичаї і поезія. Дослідження мови вчений, услід за Я. Гріммом, М. Мюллером, В. Гумбольдтом вважав ембріоном, з якого виростає наука про поезію й літературу. Мовознавчими студіями О.Котляревський виконує конкретні завдання: докопатися до глибин мови, і, тим самим, одержати важливий матеріал для літературознавчих порівняльних досліджень.
Важливим матеріалом дослідження народності є для О. Котляревського міфологія, оскільки міфічні уявлення були первісною релігією. Зіставлення напрямів і методик досліджень Я. Грімма і О. Котляревського засвідчують помітну різницю. О. Котляревський не відкинув нічого істотного з того, що накреслив Я. Грімм, він визначив наступні етапи дослідження порівняльної міфології: далі наука повинна йти шляхом зворотнім і відслідковувати зміни відповідно до змін побуту, історичної й природної долі різних народностей. Він також наголошує, що йдучи вслід за порівняльним мовознавством, користуючись його результатами і беручи в них участь, наука порівняльна міфологія не може досягнути своєї мети, обмежившись мовою однієї народності. Відтак О. Котляревський поширює коло своїх досліджень на інші споріднені мови.
О.Котляревський утверджує порівняльно-історичний метод і в дослідженні становлення й розвитку народної поезії. Вчений підкреслює, що тільки він допоможе зрозуміти природу народної поетичної творчості і генезу її постання.
Вчений переконував, що для більшої повноти й науковості дослідження літератури необхідно використовувати матеріал інших галузей науки. Зокрема, багато уваги приділяв О. Котляревський вивченню мови, міфології, а також етнографії, історії, археології. Ці дослідження, а також велике знання народної поезії, обрядів та звичаїв, методологічні та критичні студії були важливою ланкою у виробленні й становленні наукових поглядів вченого і підготували його до написання оригінальних монографічних досліджень.
Магістерська дисертація Про поховальні звичаї язичницьких племен” є програмною у науковому доробку О. Котляревського. У цій праці О.Котляревський шляхом порівняльно-історичних зіставлень мови, обрядів та звичаїв, письмових джерел відмітив головні риси індо-європейських і, далі, - слов’янських поглядів на сутність душі, її посмертне життя; визначив поховальні звичаї епохи і першопричину їх.
Головною метою докторської дисертації О.Котляревського „Життєпис Оттона Бамберзького” є нове видання важливих джерел слов’янської історії й давнини, видання, виконане за всіма вимогами слов’янської науки. Цієї мети він досягає шляхом порівняльного аналізу матеріалу, який відноситься до слов’янського побуту й історії; критичним розбором і оглядом його. Аналіз і оцінка історичних пам’яток включає два прийоми нижчої” критики: по-перше встановлення загальних критеріїв і правил, на основі який визначається ступінь достовірності й цінності повідомлених фактів; по-друге порівняння кожного окремого факту з іншими подібними відомостями усіх наявних джерел.
У третій монографії „Давності юридичного побуту балтійських слов’ян” О.Котляревський досліджує пам’ятки юридичної давнини балтійських слов’ян. Вчений насамперед збирає і зводить в одне показання історичних джерел і пояснює їх за законами нижчої критики (яка звертає увагу лише на граматичний і матеріальний зміст текстів). Після цього він звертається до однорідних явищ з життя інших слов’ян західних і східних, намагаючись за їх допомогою пояснити те, що у вітчизняних історичних джерелах викладено досить незрозуміло чи вимагає підтверджень. О. Котляревський переконаний, що багатий юридичний матеріал споріднених племен дає можливість пояснити, перевірити і підчистити” те, що було зроблено нижчою критикою. Далі вчений переходить до вижчої критики робить загальні висновки про історичне і культурне значення досліджуваних явищ. Вчений наголошує, що порівняльний метод дослідження є пояснювальним засобом по відношенню до юридичної давнини балтійських слов’ян.
Отже, наукові монографії є підсумком попередніх наукових досліджень і пошуків О. Котляревського. Вони свідчать, що вчений висловлював не лише теоретичні міркування щодо наукового студіювання того чи іншого матеріалу, був не тільки професійним критиком, але й втілював свої наукові принципи у самостійних, цілком оригінальних монографіях. Ці праці є підтвердженням того, що наукова методологія О. Котляревського зазнала значних трансформацій від традицій міфологічної школи до порівняльно-історичної.
Особливістю наукової методології О. Котляревського є те, що він веде порівняльні студії на стикові міфології, етнології, літературознавства і мовознавства це дуже актуально тепер, у руслі інтегральної компаративістики. Важливими допоміжними галузями у вивченні літератури вчений вважає палеографію та археологію.
У монографіях О. Котляревського порушується ще одне важливе питання про образи інших країн та іноземців, що створювалися в певній національній (племінній) свідомості й відбивалися в літературі. Вчений у середині ХІХст. задумується над проблемами, вирішенням яких лише у середині ХХст. займатиметься імагологія, як одна з гілок літературної компаративістики.
На основі аналізу праць О. Котляревського можна стверджувати, що його наукові погляди, з одного боку, співвідносилися з аналогічними концепціями західноєвропейської та вітчизняної компаративістики, з іншого мали власні теоретичні та методологічні здобутки. Історико-літературна концепція О.Котляревського грунтувалася на синтетичному поєднанні міфологічного, історичного, порівняльного, філологічного, використання яких значно розширювало можливості об’єктивної оцінки літературних явищ.
Розглядаючи науковий доробок О. Котляревського більш як через століття, можна знайти в ньому застарілі, недостатньо аргументовані й помилкові трактування, зумовлені як об’єктивними чинниками, так і тодішнім рівнем розвитку науки про літературу взагалі. Звернення до наукової спадщини О. Котляревського допомагає простежити процес становлення компаративістики в Україні середини ХІХст, основних напрямків порівняльних досліджень, характер матеріалу, спричиненість цілої низки порівняльних досліджень проблемами розвитку національної літератури, ситуацією, в якій вона опинилася. Порівняльні студії О. Котляревського заклали основу, на якій з’явилися праці М. Дашкевича, О. Потебні, Д. Овсянико-Куликовського, А. Кримського та інших учених.
В оглядах праць О.Котляревського досить часто цитуються рядки прощального слова М.Дашкевича, що є квінтесенцією зробленого вченим: „Він не був геніальним новатором і не вніс у науку ідей, які могли б здійснили в ній переворот, але він поєднував у собі всі суттєві результати слов’янської науки, усі найвищі здобутки її і завдання”. Думається, визнання авторитету вченого в літературознавчій науці стосувалося лише частини його доробку славістики. (Вся наукова спадщина вченого й досі не зібрана і не опрацьована). Друга частина, у якій автор порушує проблеми розвитку світової літератури, міжлітературних процесів, дослідження своєї літератури в силовому полі інших тут О.Котляревський був і серед новаторів, і серед першопроходців з об’єктивних і суб’єктивних причин не потрапила в поле зору мовця. Це стосувалося обстоюваної О.Котляревським концепції світової літератури, яка не приймала європоцентристських поглядів на її розвиток („ми не поділяємо таких думок”, стверджує О.Котляревський у відповідь на появу „Историй...” Линниченка, А.Мілюкова, Тулова та інших авторів); а також поглядів на розвиток своєї: справжнє знання і розуміння народності, що набувається лише шляхом історичним і порівнянням її елементів з подібними основами”. Розставлені акценти послаблювали увагу до художньо-естетичних сторін літературно-художніх явищ (наприклад, в оглядах тогочасної української літератури), але не уникали їх, включаючи в поле спостережень і „перші моменти художньої насолоди”, „зачарування, яке несе художній твір і які опановують розумом і почуттями читача”.
Переважна більшість досліджень О. Котляревського пов’язана з важливим періодом становлення і розвитку порівняльних досліджень, що спричинені були його розмислами про історію світової й тогочасний стан української літератур.
Попри те, що О. Котляревський працював в основному на матеріалі міфологічному, обрядів, ритуалів, звичаїв, вироблена концепція, напрацьована методика, що змінювалася і трансформувалася залежно від матеріалу і визначених завдань, гнучкість, як показав аналіз трьох монографічних праць, у підходах до обраного матеріалу були істотним кроком у становленні й розвитку порівняльно-історичного методу, придатного і для вивчення художньої літератури.
Початковий етап порівняльних студій О.Котляревського має українознавчий характер, що визначався поглядами вченого на витоки українського письменства, природу „народного” (національного). У статті „Рутина у викладанні історії словесності” (1860) О.Котляревський, зокрема, пише: „Ми вважаємо, що відносно Сходу (у вивченні світової літератури. Н. З.) нам варто обмежитися племенами з нами спорідненими, тобто Індією та Персією”. Завдання визначило матеріал і „глибини” пошуків. Лавіруючи між пастками порівняльно-міфологічної (Я.Грімм) наслідувальної, міграційної (Т.Бенфей), етнографічної (Е.Тейлор, Е.Ленг) теорій, здобутків культурно-історичної школи (І.Тен ), О.Котляревський виробляв власну концепцію, що, як показало вивчення його наукової спадщини, найближче стояла до виробленої Д.Овсянико-Куликовським (зокрема сформульованої ним концепції естетичної природи мови) та М.Драгомановим, його концепцією, репрезентованою працею „Між Заходом і Сходом. Порівняльні нариси української народної словесності”. Ті ж сконцентрованість дослідів, повнота фактичного матеріалу, відсутність „зайвих емоцій”, пошуки відповідних методик „кожної на своєму місці”. І та ж, спричинена браком досвіду, несистемність у підходах до матеріалу.
Порівняльні студії були для вченого, як показало вивчення спадщини, і „предметною наукою”, і „здецентрованим пізнанням” (Е. Касперський), не до кінця завершеним унаслідок об’єктивних причин, але виключно важливим для розвитку українського літературознавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Азадовський М. История русской фольклористики. Т.1. М., 1958 63с.
2. Азаров Ю.А., Сорокина В.В. Новые исследования в области сравнительного литературоведения //Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. — 1995.—№ 1.— С. 89—96.
3. Академические школы в русском литературоведении. М., 1975. 514 с.
4. Александрова Г. Наукова спадщина М. Дашкевича і розвиток порівняльного літературознавства в Україні к. ХІХ п. ХХ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2001. 18 с.
5. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х рр. ХХст. Тернопіль-Львів, 2000. 387 с.
6. Айзеншток С. До організації українського літературознавства // Нові шляхи, 1929, № 3.
7. Афанасьев О.Поэтические воззрения славян на природу. М.,1995. 235с.
8. Афанасьев О. Происхождение мифа: Статьи по фольклору, этнологии и мифологии. М., 1996. 157 с.
9. Баландін О. Мифологические школы в русской фольклористике М., 1989. 189 с.
10. Барт Р. Міфологія // Избр. работы: Семиотика. Поэтика. М., 1989. 346 с.
11. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. 290 с.
12. Бгабга Г. Націєрозповідність // Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. Львів: Літопис, 1996. 561 с.
13. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К., 1998. 408 c.
14. Білецький Л. Перспективи літературно-наукової критики. Прага; Берлін, 1924.
15. Білецький О. Зібр. праць : У 5т. К., 1966. Т. 2. 179 с.
15. Бодянский Й. О народной поззии славянских племен. М., 1837. —154 с.
16. Буслаєв Ф. Народная поэзия: Исторические очерки. Спб., 1887. 89 с.
17. Буслаєв Ф. Народный эпос и мифология. М.: Высш. шк., 2003. 399 с.
18. Ващенко В. Лекції з історії української історичної науки другої половини ХІХст. поч. ХХст. Дніпродзержинськ : ДДУ, 1998. 140 с.
19. Василенко М. О. М. Бодянский и его заслуги для изучения Малороссии. Київ, 1904. 86 с.
20. Вервес Г.Д. Итоги и перспективы сравнительного изучения славянских литератур на Украине //Сравнительное изучение славянских литератур. Материалы конференции 18—20 мая 1971 года. М., 1973. С. 57-73.
21. Вервес Г.Д. Некоторые методологические аспекты литературоведческих трудов И.Франко //Сравнительно-историческое изучение и теоретические вопросы развития современных литератур. — М.: Наука, 1985. — С. 159—167.
22. Вервес Г.Д. Про єдність національного і інтернаціонального (до теорії літературних взаємин) //Радянське літературознавство. — 1970. — № 4. — С. 45—55.
23. Веселовский О. Воспоминания об А. А. Котляревском. КС. 1888. № 9. 67 с.
24. Веселовский О. Историческая поэтика. М., 1988. 404 с.
25. Веселовский А. Славянские сказания о Соломоне и Китоврасе и западные легенды о Морольфе и Мерлине. — СПб., 1872. — 350 с.
26. В. Гумбольдт и братья Гримм труды и преемственность идей. М. : Узд-во МГУ им. М. Ломоносова, 1987. 186 с.
27. Власова З. А. А. Котляревский в Праге // Литературные связи славянских народов Л., 1998. С. 291-307.
28. Возняк М. Історія української літератури : У 2 кн. Львів: Світ, 1994. Кн.2. 558 с.
29. Гадамер Г-Г. Актуальність прекрасного. М.: Искусство, 1991. 423 с.
30. Гачев Г. Национальные образы мифа. М., 1998. 243 с.
31. Герасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Л., 1999. 198 с.
32. Герстнер Г. Братья Гримм / Пер. с нем. С. Шеншина, М.: Молодая гвардия, 1980. 271 с.
33. Гірц К. Інтерпретація культур. К., 2001. 235 с.
34. Гнатюк М. Літературознавчі концепції в Україні другої половини ХІХ початку ХХ ст. Львів, 2002. 257 с.
35. Грабович Г. До історії української літератури: дослідження, есеї, полеміка. К., 2003. 604 с.
36. Грицик Л. Компаративна школа Олександра Котляревського // Літературознавча компаративістика. Тернопіль, 2002. С.19-21.
37. Гримм Я, Гримм В. Собр. Соч.: в 2 т. Т.1 М., 1999. 237 с.
38. Гром'як Р. Літературознавча компаративістика: стан, проблеми (Чи потребує оновлення порівняльне літературознавство в Україні?) // Слово і час. 2002. №2. С. 24 25.
39. Гром’як Р. Літературознавча концепція в компаративних студіях // Літературознавча компаративістика. Тернопіль 1999 с.
40. Гром’як Р. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства Тернопіль: Лілея, 1997. 272 с.
41. Гром’як Р. Історія української літературної критики (від початків до к. ХІХст.). Тернопіль : Підручники, посібники, 1999. 224 с.
42. Гром’як Р. Літературознавча компаративістика та перекладознавство: дотичність, перетини, колізії // Слово і час 2002. №8. С. 23-28
43. Гумбольдт В. Язык и философия культуры / Пер с нем. Левиной М. Н., - М., 1985 451 с.
44. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Гумбольдт В. Избр. труды по языкознанию. М., 1984. 126 с.
45. Дашкевич Н. Речь в обществе Нестора-Летописца // Поминка по Александру Александровичу Котляревскому. К., 1881. 24 с.
46. Дашкевич Н. П. Отзыв о сочинении г. Петрова „Очерки истории украинской литературы ХХ столетия” // Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова. Приложение к LIX Тому „Записок императорской Академии Наук”. Санкт-Петербург, 1888. 375 с.
47. Дашкевич Н. Обзор ученой-литературной деятельности А.А.Котляревского //Унив. изв. — 1881. —№ 10. — С. 303—309.
48. Денисова Т. Н. Наука „компаративістика” в сучасному трактуванні // Слово і час. 2005. №5. С. 131-140.
49. Дерида Ж. Письмо та відмінність. К.: Основа, 2004. 602 с.
50. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці : У 2т. К., 1970. Т. 1 531 с.
51. Драгоманов М. К. К вопросу о следах великорусского богатырского эпоса Древней и новой России. 1875.- Т.1. Кн. 4. 156 с.
52. Дима А. Принципы сравнительного литературоведения. М., 1977. 229 с.
53. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. М., 1979. 320 с.
54. Енциклопедія українознавства. Т. 3. Львів, 1994. 342 с.
55. Ефименко А. Котляревский в исторической обстановке //Южная Русь. — Т. II. — СПб., 1905.—С. 23—64.
56. Жирмунский В. Сравнительное литературоведение: Восток и Запад. Л., 1979. 493 с.
57. Жирмунский В. М. Эпическое творчество славянских народов и проблемы сравнительного изучения эпоса. Москва, 1958. 141 с.
58. Зварич І. Міф у генезі художнього мислення. Чернівці. 2002. 135 с.
59. Зеров М. Нове українське письменство. Історичний нарис. К.: Слово, 1924. 136 с.
60. Зеров М. Українське письменство ХІХст. Лекція І. Огляди та курси. Твори в 2 т. Т.2. Київ, 1990 598 с.
61. Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен. Львів, 2004. 268 с.
62. Ільницький М., Будний В. Порівняльне літературознавство. Лекційний курс. Львів. 2007. Ч.1. С. 23 - 28.
63. Исследования в области балто-славянской духовной культуры: Погребальный обряд. М., 1990. 158 с.
64. Історія української літератури. (Перші десятиліття ХІХст.) / За ред. П. П. Хропка. К., 1992. 512 с.
65. Історія української літератури ХІХст.: У 3т. К., 1995. Т 1./ за ред. М. Т. Яценка. К.,1995. 368 с.
66. Історія української літературної критики. Дожовтневий період К., 1988. 451 с.
67. Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: У 3 кн. К., 1989, т. 2. 218 с.
68. Історія, культура, фольклор та етнографія слов’янських народів. Доповіді. Київ, 1983. 311с.; 1988. 256 с.
69. Історико-типологічні та генетичні зв’язки в епічній пісенній творчості слов’ян (ХVII XX). К., 1968. 25 с.
70. И. Д. С. А.А. Котляревский как преподаватель // Вестник Европы, 1893. 43 с.
71. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від О. Потебні до гіпотези мовного релятивізму). Львів, 2002. 182 с.
72. Кондрашов Н. Осип Максимович Бодянский. 1808 1877. М., 1956. 86 с.
73. Костомаров М. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Історія української літературної критики і літературознавства. Хрестоматія: У 3 кн. К.: Либідь, 1996. Кн. 1. 210 с.
74. Костомаров М. Слов’янська міфологія : Вибр. праці з фольклористики й літературознавства К., 1994. 328 с.
75. Костомаров М. Дві руські народності // Твори: В 2 т. К., 1967. Т. 2. С.4 71.
76. Котляревський А. Были ли малоруссы исконными обитателями Полянской земли, или пришли из-за Карпат в ХIV веке. / Сочинения Т.1. Спб., 1862.- С.624 678.
77. Котляревский А. Древности юридического быта балтийских славян. / Соч. Т. 4. Спб., 1870. С. 1-203.
78. Котляревский А. Исторические песни марорусского народа с объснениями В.Антоновича и М.Драгоманова // Соч. Т. 2. Спб., 1870. С. 416-432.
79. Котляревский А. История всеобщей литературы в России. / Соч. Т. 2. Спб., 1870. С. 212-243.
80. Котляревский А. История русской словесности, преимущественно древней. Ст. Шевырева / Соч. Т. 1. Спб., 1862. С. 245-267.
81. Котляревский А. Новые труды по русской старине и народности // Соч. Т. 1. Спб., 1862. С. 492-514.
82. Котляревский А. О погребальных обычаях языческих славян // Соч. Т.3. Спб., 1870. С. 1-301.
83. Котляревский А. Опыт исторической грамматики русского языка, составленный Ф. Буслаевым // Соч. Т. 1. Спб., 1862. С. 344-417
84. Котляревский А. Основной элемент русской богатырской былины (по поводу сочинения Л.Майкова : О былинах Владимирова цикла) // Соч. Т. 2., Спб., 1870. С. 243-256.
85. Котляревский А. Разбор сочинения Афанасьева: Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований” // Соч. Т.2. Спб., 1870. С. 256-359.
86. Котляревский А. Русская народная сказка. ( Народные русские сказки А. Н. Афанасьева). / Сочинения Т. 2. Спб., 1870. С. 27- 60.
87. Котляревский А. Сказание об Оттоне Бамберском // Соч. Т. 3. Спб., 1870. С. 301-482.
88. Котляревский А. Сказания о русских богатырях // Соч. Т. 1. Спб., 1862. С. 81-122.
89. Котляревский А. Сравнительное языкознание // Соч. Т. 2. Спб., 1870. С. 138-212.
90. Котляревский А. Старина и народность за 1861 год // Соч. Т. 1. Спб., 1862. С. 527-624.
91. Котляревский А. По поводу сочинения г. Данилевского об Основьяненко // Соч. Т.1. Спб., 1862. С. 13-25.
92. Котляревский А. Народні оповідання, Марко Вовчка // Соч. Т.1. Спб., 1862. С. 286-304.
93. Котляревский А. Рутина в преподавании истории словесности // Соч. Т.1. Спб., 1862. С. 450-492.
94. Куліш П. Твори: В 2 т. К., 1990. Т. 2. 480 с.
95. Куліш П. Записки о Южной Руси: В 2 т. К.: Дніпро, 1994.- Т.2 719 с.
96. Лімборський І. Європейське просвітництво: незавершений проект: Реінтерпретація канону і спроба ком