ТИПОЛОГІЯ ХУДОЖНЬОГО ОСМИСЛЕННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ В АНТИКОЛОНІАЛЬНІЙ ПРОЗІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (романи Р. Іваничука та Ґ. Ґріна)

Краткое описание

Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

ЄМЧУК Тетяна Богданівна

УДК 82.091

ТИПОЛОГІЯ ХУДОЖНЬОГО ОСМИСЛЕННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ
В АНТИКОЛОНІАЛЬНІЙ ПРОЗІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
(романи Р. Іваничука та Ґ. Ґріна)

Спеціальність 10.01.05 порівняльне літературознавство

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Доктор філологічних наук, професор
Куца Ольга Павлівна

Тернопіль 2007

ВСТУП.

3

РОЗДІЛ І. СВІТОГЛЯДНО-ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ АНТИКОЛОНІАЛЬНОЇ ПРОЗИ Р.ІВАНИЧУКА ТА Ґ.ҐРІНА

10

1.1. Специфіка вияву структурних вимірів світогляду письменника у художньому творі: теоретичний аспект

10

1.2. Світоглядний фон у творах Р.Іваничука та Ґ.Ґріна.

27

РОЗДІЛ ІІ. ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ АНТИКОЛОНІАЛЬНИХ РОМАНІВ

52

2.1. Визначальні аспекти поетики антиколоніального роману Р.Іваничука та Ґ.Ґріна.

52

2.2. Типологія жіночих характерів...

80

2.3. Імперський тоталітаризм у часопросторовій мегаструктурі романів

93

РОЗДІЛ ІІІ. ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА ЯК АЛЬТЕРНАТИВИ ТОТАЛІТАРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ

118

3.1. Типологія рецептивних моделей християнських мотивів

118

3.2. Способи рецепції євангельських образів...

148

3.3. Експлікація концептів християнського екзистенціалізму

162

ВИСНОВКИ

179

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..

185

ЗМІСТ

ВСТУП

Із тоталітаризмом другої половини ХХ століття пов’язаний цілий комплекс питань з різних сфер людської діяльності. Як найвища форма імперіалізму, коли наддержава встановлює свій всеохоплюючий контроль над колоніями, він проникає у їх найглибинніші духовні сфери, у яких перебуває і література. Йдеться про політичний і художній феномени як категоріальну цілісність. Як справедливо зауважує Е.Томпсон, „ширшу текстуальність”, до якої належать літературні дослідження тоталітаризму, відкрила сьогодні постколоніальна теорія.
Важливим маніпуляційним „інструментом імперської влади” є художні тексти, які насаджують певні стереотипи сприйняття. Щоб розхитати цю владу і викрити її епістемологічні хиби, необхідно „контрапунктними голосами впроваджувати дискурс іншого роду, який заперечує трубадурам імперії й проливає світло на пригноблених людей, місця, традиції, події та образи” [250, 312]. Саме таку функцію виконувала у зазначений період антиколоніальна проза українського та англійського прозаїків Р.Іваничука та Ґ.Ґріна. Суспільно-політичні проблеми другої половини ХХ століття є домінантними в художніх системах обох письменників.
Життєвий досвід обох письменників у поневолених країнах, де діяли диктаторські режими (Р.Іваничук у радянській Україні, Ґ. Ґрін у колоніях США), сприяв художньому осмисленню імперського тоталітаризму. Проза обох письменників має виразне антиколоніальне спрямування. У їхніх творах обстоюються різні аспекти національної ідентичності.
Незважаючи на поважний корпус дослідницьких праць про художню творчість цих письменників (проза та публіцистика), не можна констатувати вичерпності їх вивчення. Твори Р. Іваничука розглядалися в українському літературознавстві переважно як історичні романи; їх антиколоніальне спрямування (метафорично трактоване) залишалося осторонь наукових інтересів дослідників. Хоча українські та російські вчені радянського періоду означували романи Ґ.Ґріна як антиколоніальні (чого не простежуємо у працях зарубіжних дослідників), їх наукові висновки були позначені, зі зрозумілих причин, ідеологічною упередженістю.
Р.Іваничук зізнавався, що його найважливіша письменницька місія підпорядкована надзавданню розказати „як Україна перетворювалась із московської колонії в незалежну державу” [118, 51]. Ґ.Ґрін декларував, що література допомагає боротись з диктаторськими режимами. „І я робив все, що міг, для цієї боротьби”, писав він [69, 8].
Сучасні літературознавці активно реагують на переакцентацію художньої практики. Т.Денисова, зокрема, зазначає, що „сьогодні постколоніальні студії <> змінили обрамлення компаративу” [79, 28]. Г.Сивокінь наголошує, що „постколоніалізм в сучасній українській літературі це ідеологічно й мистецьки важлива тема” [223, 91]. Учений не має сумніву в тому, що українська література часів радянського тоталітаризму мала всі ознаки якщо не колоніальної, то „марґінесної”. Цілісну картину постколоніального в сучасному українському літературному процесі творять, на його думку, „постколоніальне” та „антиколоніальне.” Адже деконструкція соцреалістичного канону не мислиться без його „анти”.
Дослідники антиколоніального дискурсу акцентують, що в умовах тоталітаризму виникає потреба знайти опертя у протилежній до репрезентованої офіційною ідеологією системі цінностей. Оскільки однією із характерних рис тоталітарної дійсності постає духовний занепад як індивідуума, так і суспільства в цілому, то проти „шабашу сил зла,” що намагаються прорватися крізь ослаблені морально-духовні засади, виступає „точним психологічним контрзаходом” [236, 343] християнська релігія. Загалом же прикметною рисою пост- та антиколоніального вчені означують звернення до християнського світогляду [261, 12]. Звертаючись до християнських ідей та колізій, література знаходить у них, як зазначає В.Антофійчук, „абсолютний імператив, котрий допоміг би осмислити як конкретно-національні, так і загальнолюдські процеси” [21, 12].
У посттоталітарну добу, як знаємо, проблема літературної рецепції Біблії є досить актуальною. Відлуння Біблії у літературі не в механічному запозиченні або переосмисленні сюжету, а в розвиткові „певного ідейного субстрату” (С.Абрамович), який у великих митців не знижується і не пародіюється, а набуває нової сили і переконливості, що і спостерігаємо в Р.Іваничука та Ґ.Ґріна.
У їхніх творах новозавітні ідеї трактуються в антропологічному вимірі, розглядаються в контексті проблеми національного поневолення, проектуються на сучасність; християнське вчення стало визначальною засадою для художнього вирішення важливих філософсько-етичних питань, зокрема взаємозумовленості духовної та національної неволі. Християнство в антиколоніальних творах обох письменників послідовно трактується як альтернатива імперській тоталітарній ідеології, виступає джерелом духовної свободи особистості. Звідси звертаємо особливу дослідницьку увагу на репрезентацію у них християнських концептів та їх антиподів, зокрема деспотизму й тоталітаризму.
В антиколоніальній прозі панування чоловічого начала над жіночим прочитується як алегорія на тоталітарний характер стосунків між імперією та колонією. Таку позицію в антиколоніальних творах зауважили Е.Томпсон, М.Шкандрій, Г.Ч.Співак: нівеляція та придушення традицій інших націй характерне для тих різновидів націоналізму, які є проявами гегемонії маскулінних культур. Світ жінки стає альтернативним імперському чи колонізаторському дискурсу. Як зазначають дослідники, „жіноче питання дає можливість зосередитись на ідеологічних питаннях (у широкому філософському сенсі)” [287, 225]. Звідси маємо переплетення ґендерних та постколоніальних студій.
Аналогії антиколоніальних тематичних комплексів, ідейних домінант романів Р.Іваничука та Ґ.Ґріна, стильових особливостей висвітлення філософсько-етичних, політичних та інших проблем у їхніх творах (пряме вираження авторської світоглядної концепції, художнє моделювання ситуацій вибору, побудова бінарних опозицій, діалогізм, особливості мотивування поведінки персонажів, психологізовані недомовленості, кінематографічність сюжету, часопросторові виміри романів тощо) спонукають до типологічного вивчення їхньої прози.
Таке вивчення іде у руслі завдань постколоніальних підходів у літературознавстві, що мають метою дефініювання саме тих аспектів інтерпретації, які залишаються на сьогодні нез’ясованими з ідеологічних причин. Потреба нового прочитання прихованої (метафоричної) і неприхованої опозиції до колоніальної політики тоталітарних режимів у творах Р.Іваничука та Ґ.Ґріна зумовлює актуальність нашого дослідження.
Зв’язок роботи з навчальними програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету ім.Володимира Гнатюка в руслі комплексної теми „Проблеми рецептивної поетики, наратології і трансляторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках” (номер державної реєстрації 0105U000748) .
Мета дисертаційного дослідження виявлення типологічних відповідностей та відмінностей у художньому осмисленні тоталітаризму у прозі Р.Іваничука та Ґ.Ґріна на рівні світоглядно-філософських та ідейно-стильових домінант.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
узагальнити визначальні літературознавчі концепції стосовно осмислення творчості Р.Іваничука та Ґ.Ґріна у літературознавстві;
простежити засадничі теоретичні підходи до проблеми вияву світоглядно-філософських поглядів письменника у художніх творах з урахуванням сучасних наукових висновків;
проаналізувати умови та специфіку формування світоглядів Р.Іваничука та Ґ.Ґріна та з’ясувати їх вияв у художньому осмисленні тоталітаризму;
дослідити стильові особливості осмислення проблеми тоталітаризму в романах українського та англійського письменників;
виявити деконструкцію колоніальної моделі тоталітаризму в художніх творах Р.Іваничука та Ґ.Ґріна;
виявити типологічні відповідності та відмінності у художньому потрактуванні окремих морально-етичних концептів у творах;
дослідити жанрово-стильову специфіку антиколоніальних романів Р.Іваничука та Ґ.Ґріна.
Об’єктом дослідження є „п’ятнадцятитомний цикл романів” (циклізація Р.Іваничука) українського письменника і стільки ж „серйозних романів” (означення Ґ.Ґріна) англійського. Для детального зіставного аналізу обираємо антиколоніальні романи Ґрема Ґріна „Тихий американець”, „Комедіанти”, „Почесний консул” та романи Р.Іваничука „Мальви”, „Журавлиний крик”, „Вода з каменю”, „Бо війна війною”, у яких письменник гостро ставить проблему національної ідентичності та антиколоніалізму; а також тетралогію католицьких романів Ґрема Ґріна („Брайтонський льодяник”, „Суть справи”, „Сила і слава”, „Кінець одного роману”) та романи Р.Іваничука „Орда”, „Смерть Юди”, „Євангеліє від Томи”, у яких християнство трактується як альтернатива тоталітарної ідеології.
Предметом дослідження є типологія художнього осмислення тоталітаризму в антиколоніальній прозі Р.Іваничука та Ґ.Ґріна.
Методи дослідження. У дисертації використовуємо насамперед порівняльно-типологічний метод з пріоритетною увагою до тематологічного, ідейного і жанрологічного рівнів аналізу літературних творів. На різних етапах дослідження використовуємо порівняльно-історичний, біографічний, контекстуальний методи.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці українських і зарубіжних теоретиків літератури та компаративістів: М.Бахтіна, Л.Білецького, О.Веретюк, Г.Ґадамера, Р.Гром’яка, Т.Денисової, Дж.Кері, М.Кодака, Н.Копистянської, Б.Кроче, В.Ліхачова Д.Наливайка, Н.Неупокоєвої, С.Раваля, Р.Веллека, К.Вілбера, І.Франка, Н.Фрая, В.Халізєва, М.Шимчишин та ін. У дисертації опираємось на дослідницькі концепції тих літературознавців, які зверталися до творчості Р.Іваничука (С.Андрусів, В.Антофійчук, І.Дзюба, М.Жулинський, М.Ільницький, М.Ласло-Куцюк, Л.Ромащенко, Т.Салига, М.Слабошпицький, О.Слоньовська, Р.Федорів та ін.) та Ґ.Ґріна (В.Івашева, О.Корнилова, Н.Соловйова, К.Шахова, а також зарубіжні вчені Дж.Адамсон, Дж.Джонс, А.Кетл, Д.Майєр, М.Сміт, П.Хокінс, Н.Шері таін.). Антиколоніальну прозу аналізуємо, послуговуючись теоретичними положеннями, викладеними у працях Н.Бернадської, З.Ванчури, Д.Керра, Ф.Леснер, Н.Михальської, М.Павлишина, Я.Поліщука, Е.Саїда, Л.Сеника, М.Спектора, Н.Трупкаєва, К.Шахової, М.Шкандрія, Е.Томпсон та ін.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві здійснено детальне порівняльно-типологічне зіставлення особливостей художнього осмислення тоталітаризму в антиколоніальній прозі Р.Іваничука і Ґ.Ґріна. Тоталітаризм розглядається не лише як політичний режим, а як духовний феномен, що виявляється у взаємостосунках імперії та колоній. Уперше запропоновано розгляд історичних творів Р.Іваничука та політичних романів Ґ.Ґріна в руслі постколоніальних студій; виокремлено визначальні риси поетики антиколоніального роману як жанру.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані у подальших дослідженнях творчості Р.Іваничука та Ґ.Ґріна; при написанні компаративістичних розвідок та студій з проблем художнього осмислення тоталітаризму; для підготовки лекцій з історії української та англійської літератур, спецкурсів та спецсемінарів для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів. Спостереження та висновки стануть у пригоді науковцям при дослідженні жанру антиколоніального роману в українській та зарубіжній літературах.
Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі доповідей на наукових конференціях різних рівнів: міжнародних „Актуальні проблеми сучасної української філології” (Тирасполь, 2004), „Сучасні процеси міжкультурної взаємодії і мовна практика” (Тирасполь, 2005), „Мова і культура” ім.проф. Сергія Бураго (Київ, 2006); всеукраїнських „Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість” (Київ, 2005), „Літературна герменевтика та рецептивна теорія” (Чернівці, 2006); на ІІ, ІІІ та V етапах міжвузівського наукового семінару „Терміносистема слов’янського літературознавства” (Луцьк, 2005; Тернопіль, 2005, Рівне, 2007), а також на щорічних науково-методичних конференціях складу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, на науково-методичних семінарах кафедри та міжкафедральної наукової лабораторії. За матеріалами дисертації опубліковано 6 статей у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 387 позицій. Загальний обсяг 212 сторінок друкованого тексту. Основний текст становить 184 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Художні системи Р. Іваничука та Ґ.Ґріна це складні і багатогранні явища, які характеризуються глибиною аналітичного проникнення в сутність людини і суспільства, очевидною подібністю світоглядно-філософських парадигм, типологічними відповідностями у художньому осмисленні тоталітаризму.
Використання положень інтегральної теорії мистецтва (К.Вілбер), концепції інтерпретації літературних творів у призмі різних контекстів (В.Халізєв) сприяло дослідженню тих факторів, які впливали на формування та становлення світоглядно-філософських парадигм Р. Іваничука та Ґ.Ґріна. Аналіз світоглядного фону у їхніх творах, детальне простеження рівневої, компонентної та функціональної структур світогляду, які яскраво виявляються в романних системах цих письменників, сприяло встановленню типологічних відповідностей між ними, а також виявленню спільних джерел художньої опозиції до явища тоталітаризму.
Подібностями позначені художньо відображені у творах почуття, знання, цінності і оцінки, різного роду приписи і настанови персонажів. Для реалізації авторського задуму Р. Іваничук та Ґ. Ґрін у художніх творах виводять світоглядні опозиції та моделюють ситуації вибору, у яких найяскравіше проявляються перелічені компоненти світогляду. Обидва письменники задекларовують, що „художня творчість так чи інакше оперує імперативом” (Р.Іваничук), що „метою мистецтва є вселити певну ідею” (Ґ.Ґрін). Простеження змодельованих Р.Іваничуком та Ґ. Ґріном у ситуаціях вибору пріоритетів головних персонажів дає можливість виокремити певні спільні імперативи, якими оперують письменники у своїх художніх творах і які визначають стратегію спротиву індивіда тоталітарній дійсності (усвідомлення відповідальності перед нацією, історією, власним сумлінням; прямування до такого рівня моральності, коли власну поведінку можна запропонувати як еталон для інших; підпорядкування державних та політичних амбіцій загальнолюдським інтересам; найвища істинність християнських ідеалів).
Типологічні подібності світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння персонажів Р. Іваничука та Ґ. Ґріна виявляються у контексті християнської релігії, яка в художніх творах подається як альтернатива тоталітарній ідеології. Письменники трактують світоустрій як гармонійну систему, у якій дієвим елементом постає людина як основне знаряддя боротьби між добрими і злими силами, наділена, проте, незалежною волею і здатністю самостійно чинити вибір. Мірилом вибору є здатність прийняти Ісуса Христа ідеал моральної чистоти, духовної сили, безкорисливої жертовності. Сенсом земного існування людини обидва письменники трактують служіння іншим, що є виявом Христового людинолюбства; метою возз’єднання після смерті із вищою трансцендентною сутністю, з Богом.
У світоглядно-філософській парадигмі Р.Іваничука та Ґ.Ґріна виразно виокремлюються дві домінанти: релігійна та суспільно-політична. Перша виходить на поверхню у романах Ґ.Ґріна „Брайтонський льодяник”, „Суть справи”, „Сила і слава”, „Кінець одного роману” та „Орда”, „Смерть Юди”, „Євангеліє від Томи” Р.Іваничука. Обидва письменники детально розробляють тему духовної неволі особистості в умовах тоталітарної дійсності; розгортають мотиви Нагірної проповіді, спасіння через Христа, мотив зради, пов’язаний з образом Юди. Концепт християнської жертовної і всепрощаючої любові яскраво ілюструється насамперед у романах Р. Іваничука „Орда” та Ґ. Ґріна „Сила і слава”. Головні персонажі названих творів священики, які, наслідуючи приклад Ісуса Христа, самовіддано несуть людям заповіді любові всупереч заборонам офіційної державної ідеології. Ведучи персонажів дорогою страждань, Р.Іваничук та Ґ.Ґрін доводять, що християнство як філософська основа дає людині сили для найтяжчих випробувань, для морального зміцнення, для розвитку і збереження власної індивідуальності та наснаги для подолання тотального зла.
Художньо умотивовуючи вчинок апостола Юди, Ґ.Ґрін та Р.Іваничук намагаються встановити глибинні мотиви поведінки персонажа, досліджують сутність зради як психологічного феномена, типового при тоталітарних режимах. Обидва письменники подають читачеві аналогічні художні версії зради: ревнощі до інших апостолів; обидва трактують вчинок Юди одночасно як соціальну необхідність, можливість віддзеркалення духовної величі Христа (Добра) через зображення ницості зради Юди (зла).
Типологічні спільності творів Р.Іваничука та Ґ.Ґріна на євангельську тематику виявляються у способах рецепції євангельських образів і мотивів, насамперед в актуалізації символів, пов’язаних із земним життям Ісуса Христа, дописуванні євангельського сюжету, цитуванні євангельських притч, перефразуванні Святого Письма, посиланні персонажів на Євангеліє, зіставленні євангельських та конкретно-історичних реалій у творах обох письменників.
Аналогії світоглядно-філософських проблем (Бог і людина, віра і невірство (атеїзм), християнство і язичництво тощо) формують спільну стильову засаду українського та англійського письменників тенденцію будувати бінарні опозиції, моделювати ситуації вибору. Психологізовані недомовленості спонукають читача до самостійних висновків і прогнозування подальшого розвитку зображуваних подій.
У художніх концепціях Р.Іваничука та Ґ.Ґріна життя людини в умовах тоталітарної дійсності часто трактується як абсурдне існування. Обидва письменники все ж спонукають своїх персонажів знайти у ньому певний сенс та мету: абсурдність земного життя виправдовують нагородою, яка чекає на тих, хто витримає усі випробування, а саме возз’єднанням з трансцендентним началом. Розгляд романів Р.Іваничука та Ґ.Ґріна в контексті християнського екзистенціалізму приводить до висновків, що їх інтерпретації концептів цього філософського вчення, зокрема таких, як онтологічне і трансцендентне, зрада і вірність, самогубство і мучеництво, покора і свобода, відчай і надія, мають багато збігів. Р.Іваничук та Ґ.Ґрін також обирають для їх втілення у художніх творах і подібні стилістичні прийоми та засоби, характерні для літератури екзистенціалізму (пряме вираження авторської світоглядної концепції через художнє моделювання ситуацій; застосування типу оповіді від першої особи, який дає сплав споглядаючого і споглядуваного; високий ступінь художньої умовності, розрив етичного й естетичного; зображення та аналіз світу крізь призму ірраціонального).
Друга спільна домінанта світоглядно-філософських парадигм Р.Іваничука та Ґ.Ґріна у політичній спрямованості їх творів, насамперед в антиколоніальних романах, що репрезентують антиколоніальні дискурси в українській та англійській літературах. Методологія постколоніальних студій, наявні сьогодні теоретичні підходи до жанру антиколоніального роману, насамперед особливостей його поетики, дають підстави розглядати історичні романи Р.Іваничука „Мальви”, „Журавлиний крик”, „Вода з каменю”, „Бо війна війною” та політичні твори Ґ.Ґріна „Тихий американець”, „Комедіанти”, „Почесний консул” як антиколоніальні. Структури колоніального дискурсу відтворюються у них із знаком „мінус” викривається експансіоністсько-імперська тоталітарна риторика, засуджується ренегатство як вияв зради тощо. Події, відображені у названих романах українського та англійського письменників, відбуваються в колонізованих країнах, де діяли диктаторські режими (Гаїті, В’єтнам, Парагвай, а також Україна, насильно інтегрована у політичну структуру Російської, а згодом радянської імперії); у романах художньо розроблено топоси національно-визвольної боротьби поневолених народів, проілюстровано морально-політичне банкрутство колоніалізму та імперіалізму як проявів тоталітаризму, яскравими засобами індивідуальних стилів цих письменників розкрито складний комплекс соціально-економічних і морально-етичних питань. Для відтворення образів-характерів (психо-ментальних типів корінного населення та поневолювачів) Р.Іваничук та Ґ.Ґрін використали засоби контрасту, елементи сатири і трагізму, психологічно вмотивовані описи подій, що є характерними для поетики антиколоніального роману.
Взаємини між чоловіком і жінкою в антиколоніальних творах Р.Іваничука та Ґ.Ґріна моделюють взаємовідносини між імперією та колонією. У творах цього жанру чітко виокремлюються два типи жіночих образів (жінка-страдниця, рабиня, повія, коханка залежна від чоловіка; жінка-мати, Ангел, Берегиня, ідеальна супутниця чоловіка, тобто рівноправна і рівновартісна з чоловіком).
Жіночі образи дали письменникам можливості висловити свої погляди щодо взаємостосунків метрополії та колонії, увиразнити власну гуманістичну позицію щодо ролі жінки в суспільстві та в історії. У центрі жіночої персонажної сфери Р.Іваничука та Ґ.Ґріна образ жінки-Берегині, яка може виконати важливу роль не лише у збереженні власної сім’ї, але й нації. Статус рівновартісної з чоловіком жінки прочитується у творах як алегорія, що втілює рівноправні стосунки між державами, кожна з яких має право на самовизначення та самореалізацію.
У художніх творах Р.Іваничука та Ґ.Ґріна виявляємо типологічні збіги у часово-просторових характеристиках. Домінуючим засобом творення локального простору колонії в антиколоніальному романі є акценти на її самобутніх (етнографічних, культурних, релігійних, мистецьких, географічних, антропологічних, історичних) особливостях, що дозволяє досягнути ефекту екзотичності, художньо увиразнити важливу для антиколоніального дискурсу опозицію „свій”/ „чужий”’. Оскільки в антиколоніальному дискурсі опозиційні елементи вибудовуються за принципом інверсії, то у романах Р.Іваничука знаком „свій” маркується колонія; імперія, відповідно, „чужий”. Персонажі Ґ.Ґріна сприймають колонію, хоча вона географічно й історично „чужий” край, позитивно, співчуваючи її корінним жителям. Позиція імперії („своєї” батьківщини) у творах англійського письменника часто отримує емоційно-негативні оцінки.
В антиколоніальних романах Ґ.Ґріна та Р.Іваничука використано зображення паноптичного часу та анахронічного простору. На відміну від колоніального дискурсу, у якому названі прийоми підкреслюють культурну відсталість колонії, у творах названих письменників вони увиразнюють національну ідентичність, самобутність, неповторність духовних цінностей кожної нації.
Компаративний розгляд романів Р.Іваничука та Ґ.Ґріна ілюструє масштабність відтворення явищ сучасної для них дійсності, тому доцільно говорити про їх часопросторову мегаструктуру. Незважаючи на те, що подійний час творів Ґ.Ґріна лише ХХ вік, а історичних романів Р.Іваничука минулі століття (від ХV до ХХ), обидва письменники порушують проблеми саме сучасної їм дійсності (Р.Іваничук використовує численні прийоми актуалізації минулого часу). Просторово антиколоніальні романи обох письменників охоплюють різні країни світу: Російська (Радянська), Австро-Угорська та Османська імперії в Р. Іваничука; країни Африки, Азії та Південної Америки у Ґ.Ґріна. Такі засоби підкреслюють масштабність художнього осмислення імперських амбіцій тоталітаризму як загрози для світової цивілізації.
Зіставний аналіз художніх систем Р.Іваничука та Ґ.Ґріна дає підстави констатувати про їх типологічні подібності у царині поетики. Розвиток сюжету це переважно розвиток життєво важливої для головного персонажа ідеї. Майстерне використання художніх деталей дозволяє монтажувати сюжет, надавати йому кінематографічності: ненав’язливо змінювати просторові виміри, моделювати зміщення і переключення художнього часу, періодично згущувати атмосферу напруги.
Персонажі Р.Іваничука та Ґ.Ґріна позбавлені ідеалізації, драматичні, це „люди на роздоріжжі”, на шляху вибору. Домінуючим стильовим засобом їх творення постає контраст: кожен з них має свого антипода. Обидва письменники майстри діалогової ситуації, хоча відрізняються стильовими засобами творення опозиції „Я Ти”: діалоги у Р.Іваничука патетичні, інтелектуалізовані, навіть дещо театралізовані; „ґрінівській” діалогічності притаманний лаконізм, зваженість та опосередкованість вислову із прихованим авторським підтекстом. Песимістичний, хоча і не позбавлений надії, пафос творів Ґ.Ґріна („парадоксальний ґрінівський песимізм”) є типологічно близьким до типової трагічної розв’язки у творах Р.Іваничука, яка нагадує „смерть-народження” (С.Андрусів).
Типологічне зіставлення особливостей художнього вислову обидвох письменників (українська емоційність Р.Іваничука і англійський лаконізм Ґ.Ґріна) вияскравлює специфіку двох національних літератур у європейському контексті.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамович С. Біблія як форманта філологічної культури. К.: Видавничий центр КНЕУ Чернівці: Рута, 2002. 230 с.
2. Алекринский О. Опыт о человеке // Новый мир. 1988. № 5. С. 241-245.
3. Ален У. Традиция и мечта. Критичесий обзор английской и американской прозы с 20-х годов до сегоднешнего дня. Пер. с англ. М.: Прогресс, 1970. 424 с.
4. Английская литература (1945-1980) / Отв. ред. А. П. Сараханян. М.: Наука, 1987. 511с.
5. Анджапаридзе Г.Возможен ли ответ на вечные вопросы бытия? (Грэм Грин и его романы) // Грин Г. Избранное: Сборник. Пер. с англ. М.: Радуга, 1990. С. 5-18.
6. Андрусив С.Н. Историческая романистика Романа Иваничука и её место в развитии жанра: Автореф. дисс канд. филол. наук/ АН УССР. Ин-т л-ры им. Т.Шевченко. Киев, 1987. 17 с.
7. Андрусів С. Вода для спраглих // Прапор 1983. №3. С.117-119.
8. Андрусів С. Концепція минулого в сучасній українській прозі// Studia Philologica: Збірник наукових праць. Дрогобич: Коло. 2005. С. 19 28.
9. Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ століття Тернопіль-Львів: Джура, 2000. 340 с.
10. Анрусів С. Ми не тимчасові на землі // Вітчизна. 1987. №3. С.172-175.
11. Андрусів С. Роман Іваничук// Історія української літератури ХХ століття — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998. С. 315-318.
12. Андрусів С. Сучасне українське літературознавство: тексти і контексти// Слово і час. 2004. № 5. С. 48 54.
13. Андрусів С. Уміти розмовляти з читачем: Роздуми над творами Р. Іваничука// К.. 1987. №5. С.124-128.
14. Андрусів С. Чи всякий сон пробудний?// Слово і час. 1990. №3. С.7-11.
15. Андрусів С. Мости між часами (Про типологію історичної прози)// Українська мова і література в школі. 1987. №6. С.14-20.
16. Андрусів С. Як на святій сповіді // Слово і час. 1991. № 2. С. 48-53.
17. Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы: Учеб. пособие для студ. пед. ин-тов. 2-е изд., перераб. и испр. М.: Высшая школа, 1985. 431 с.
18. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття /За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. 832 с.
19. Антофійчук В. Євангельський контекст у творчості Р. Іваничука// Біблія і культура. Вип. 2. Чернівці:Рута, 2000. С.63 69.
20. Антофійчук В. І. Своєрідність трансформації євангельського сюжетно-образного матеріалу в українській літературі ХХ століття: Автореф. дис.... д-ра філолог. наук: 10.01.01НАНУ, Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка. К.:, 2002. 36 с.
21. Антофійчук В.Євангельські образи в українській літературі ХХ століття. Чернівці: Рута, 2005. 335с.
22. Арендт Х. Джерела тоталітаризму. 2-е вид. / Пер. з англ. К.: Дух і літера, 2005. 584 с.
23. Бабушкин С.А. Пространство и время художественного образа// Проблемы этики и эстетики. Л.: Издательство ЛГУ, 1975. Вып. 2. С. 113-116.
24. Балакян А. Літературна теорія та компаративна література.// Слово і Час. 2007. № 5. С.44-49.
25. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616с.
26. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. С.234407.
27. Бахтин М. М. Из записей 19701971 годов // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 380 С.
28. Бахтин М.М. Эпос и роман (О методологии исследования романа) // БахтинМ.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. С. 447 483.
29. Бернадська Н.І. Теорія роману як жанру в українському літературознавстві: Дис... доктора філолог. наук 10.01.06 Київський нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка К., 2005. 420 с.
30. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття. Zielona Gora Kijow, 1999. 160 с.
31. Біблія. Книги Святого Письма Старого й Нового Завіту. United Bible Societis, 1991.
32. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 408с.
33. Білоус Н. Жіночі характери в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ століття.// Сучасний погляд на літературу. К., 2001. Вип. 6. С.100-110.
34. Бічуя Н. Розімкнуте коло слова або ж свято визнання: кілька роздумів про нові твори Романа Іваничука// Дзвін. 1995. №5. С.125-130.
35. Богдецкая Л.Д. Английский политический роман 1960-х годов: Автореф. дисс... канд. филол. наук : 10.01.05/ Горьковский государственный ун-т ім.Н.И. Лобачевского. Горький, 1973. 26 с.
36. Бультман Р. Избранное: вера и понимание. М.: РОССПЭН, 2004. 752 с.
37. Буяк Я. Подати спраглому води: ідейно-естетичні засади роману Р. Іваничука ”Вода з каменю”// Шашкевичіана: Маркіян Шашкевич в історії української культури: Збірник статей. Тернопіль, 1995. С. 101-102.
38. Бэлза С. Новое „Евангелие от Дон Кіхота” // Грин Г.Монсеньйор Кихот. М.: Молодая гвардия, 1989. С. 230 239.
39. Бэлза С. Новые путешествия по Гринленду: [ О творчестве Г. Грина] // Литературная газета - 1983. 19 окт. С.11.
40. Бэлза С. Путешествия по „Гринленду”// Грин Гр. Тихий американец. Наш человек в Гаване. Комедианты / Пер. с англ. Е. Голышевой и Б.Изакова. М.: Правда, 1986. С. 3-18.
41. Ванчура З. Двадцать лет английского романа (1945-1964) / Пер. с чешск. М.Арнатовой и Э. Олоновой. М.: Высшая школа, 1968. 113 с.
42. Веретюк О. Українське літературне життя у міжвоєнній Польщі: Видання. Постаті. Українсько-польські контакти. Тернопіль: НЛУК, 2001. 123 с.
43. Веретюк О. Наука чи мета наука або компаративістика в епоху постмодернізму // П’ятий конгрес МАУ. Чернівці: Рута, 2003. С. 113 117.
44. Веретюк О. Скажи мені, хто я? (Проблема національної ідентичності літератури) // Слово і час. 2005. № 12. С. 68 72.
45. Веретюк О. Термінологічна неадекватніть при викладанні теоретичних літературознавчих дисциплін (конфронтація перекладу: українська-російська-польська-англійська мови термінології) // Терміносистеми сучасного літературознавства: досвід, розробки і проблеми. Тернопіль 2006, с. 16-24.
46. Вереток О. Компаративіст і заінфекована”, метанаукова компаратистика доби постмодернізму // Наукові записки ТНПУ. Серія Літературознавство. Тернопіль, 2007. С. 185-193.
47. Власенко Т.Л. Проблемы автора в художественной литературе. Ижевск: Изд-во Удмурдского ун-та, 1993. С. 21-33.
48. Воловець Л. І Господь благословив: роздуми про книжку Романа Іваничука „Благослови, душе моя, Господа”// Дзвін. 1994. №1-2. С.141-144.
49. Вотченко С.А. У истоков английского антиколониалистического романа. К.: Наукова думка, 1984. 286с.
50. Всемирная энциклопедия: Философия/ Главн. науч. ред. и состоліття А.А.Грицань. М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. 1312 с.
51. В’язовський Г.А. Творче мислення письменника. К.: Дніпро,1982. 333с.
52. Ґадамер Г. Ґ. Герменевтика і поетика. Вибрані твори / Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 277 с.
53. Ґадамер Г. Ґ. Истина и метод: Основы философской герменевтики: Пер. с нем. / Общ. ред. и вступ. століття Б.Н.Бессонова. М.: Прогресс, 1988. 704с.
54. Галацька В.Л. Форми вираження авторської свідомості в драматичних поемах та кіноповістях І. Драча: Автореф. дис канд. філол. наук.: 10.01.01/ Дніпропетровський державний ун-т. Дніпропетровськ, 1996. 23с.
55. Гиршман М. М. Литературное произведение: Теория и практика анализа. М.: Высшая школа, 1991. 160 с.
56. Гнатюк М. Літературознавчі концепції в Україні другої половини ХІХ початку ХХ сторіч. Львів: Львів нац. у-тет ім. І.Франка, 2002. 207с.
57. Голубка Т. Я., Голубка С.М. Провісник національного відродження: про українського письменника Іваничука Романа. Львів: Світ, 1999. 91 с.
58. Гольберг М.Я. Інтерпретаційний матеріал як герменевтична проблема // Studia Hermeneutica. Герменевтика тексту: між істиною і методом. Дрогобич: Коло, 2003. С. 9 17.
59. Гордасевич Г. Настала вже для сповіді пора: Роман Іваничук „Благослови, душе моя, Господа” // Визвольний шлях. 1994. №2. С.236-239.
60. Горинь В. Ще про одного з „Руської трійці”: роман Р. Іваничука „Саксаул у пісках” про І. Вагилевича // Дзвін. 2001. №11-12. С.139-148.
61. Грабович Г. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604 с.
62. Грабовський В. Птах, який водночас і стріла // Слово Просвіти. 2003. 14-20 травня. С.7.
63. Грин Г. Избранное: Сборник. Пер. с англ./Составл. и предисл. Г.Анджапаридзе. М.: Радуга, 1990. 608 с.
64. Грин Г. Избранные произведения. В 2-х т. Т.2. Наш человек в Гаване. Комедианты: Романы; Доктор Фишер, или Ужин с бомбой: Повесть: (Пер. с англ.) М. : Худож. лит., 1986. 591с.
65. Грин Г. Путешествия без карты. М.: Прогресс, 1989. 456 с.
66. Грин Г.Избранные произведения. В 2-х т. Т.1. Меня создала Англия. Суть дела:. Рассказы. М.: Художественная литература, 1986. 543с.
67. Грин Г. Конец одного романа // Иностранная література. 1992. № 5- 6. С.46 226.
68. Грин Г. Монсеньйор Кіхот: Роман / Пер. с англ. Т. Кудрявцевой. М.: Мол. гвардія, 1989. 240 с.
69. Грин Гр. Тихий американец. Наш человек в Гаване. Комедианты / Пер. с англ. Е. Голышевой и Б.Изакова. М.: Правда, 1986. 702 с.
70. Грін Г. Тихий американец. Наш резидент у Гавані / Пер. з. англ. І.Коваленко та П.Шарандак К.: Дніпро, 1967. 368 с.
71. Грін Грехем. Тихий американець. Наш резидент у Гавані: Романи. Харків: Вища школа. Вид-во ХДУ, 1984. 352 с.
72. Гром’як Р.Т. Іманентно-літературні та загальнокультурні чинники розбудови літературознавчої компаративістики в Україні ІІ по. ХХ століття. // Філологічні семінари КНУ ім. Т. Шевченка. Національні моделі порівняльного літературознавства. Вип. 9. К.: ВПУ „Київський університет,” 2006. С. 53 57.
73. Гром’як Р.Т. Історія української літературної критики: Від початків до кінця ХІХ століття Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. 224 с.
74. Гром’як Р. Орієнтації. Розмисли. Дискурси (1997 2007). Тернопіль: Джура. 365с.
75. Грэм Грин о нас и о себе: [ Беседа с англ. писателем / Записал С.Бэлза]// Лит. газета. 1987. 25 ноября. С. 15.
76. Грэм Грин: „Сама идея войны абсурдна!” [Беседа с англ. писателем / Записал И. Михайлов] // Труд. 1986. 19 сент.
77. Гузар З. На межі остаточного: Про „Євангеліє від Томи” Р. Іваничука// К.. 1996. №9-10. С.145 147.
78. Демська-Будзуляк Л.Гендерна інтерпретація жіночих та чоловічих образів в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ століття // Слово і час. 2005. №4. С.10-16.
79. Денисова Т. Наука „компаративістика” в сучасному трактуванні// Слово і час. 2005. № 5. С.24-31.
80. Денисова Т.Н. Пути и судьбы экзистенциализма// Экзистенциализм и современный американский роман. К.: Наукова думка, 1985. С. 3-33.
81. Денисюк І. Мислячий історичний роман// Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 томах, 4 книгах. Т.1. Кн.1. Львів, 2005. С.352-366.
82. Денисюк Н.Р. Художній світ письменника: поняття, терміни і літературознавчі версії. Тернопіль: Вид во ТНТУ ім. І. Пулюя, 2002. 63с.
83. Дзюба І. З криниці літ:У 3 кн.Кн. 1.К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006.973с.