ТИПОЛОГІЯ КОМІЧНОГО В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ І.С.НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО І МАРКА ТВЕНА

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Долгушева Ольга Валеріївна

УДК 82. 091

ТИПОЛОГІЯ КОМІЧНОГО В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ І.С.НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО І МАРКА ТВЕНА

Спеціальність 10.01.05 порівняльне літературознавство

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
доктор філологічних наук, професор
С.М. Пригодій

Kиїв - 2000

ЗМІСТ

стор.

Вступ

3

Розділ 1

Концепт комічного” у вітчизняних та зарубіжних естетиках і поетиках

10

Розділ 2

Трикстер” простак” маска” в художній прозі І.С. Нечуя-Левицького та Марка Твена

45

2.1

Трикстер” простак” маска”: загальний обрис

45

2.2

Типологія простака” в прозі І.С.Нечуя-Левицького та Марка Твена

56

2.2.1

Простак-пройдисвіт”

56

2.2.2

Простак- витівник”

62

2.2.3

Простак-жертва”

70

2.2.4

Простак-франт”

76

2.2.5

Маска” Марка Твена та точка зору” І.С.Нечуя-Левицького

80

Розділ 3

Імплікація і троп сварки” в художніх творах І.С.Нечуя-Левицького та Марка Твена

89

3.1

Імплікація земельної сварки”

93

3.2

Малюнок родинної сварки”

102

3.3

Художня концепція сусідської сварки”

116

3.4

Художня сугестія релігійної сварки”

122

Висновки

135

Список використаних джерел

141

ВСТУП

І.С. Нечуй-Левицький і Марк Твен є митцями світового рівня, їхня творчість стала класичним здобутком національних літератур української та американської. Художня спадщина письменників неодноразово вивчалася окремо, монологічно, але поки що ніхто й ніколи не досліджував їхні твори компаративно. Звісно мова тут може вестися лише про типологічне порівняння, бо безпосередніх особистих контактів поміж українським та американським художниками не було, отже виключається будь-яка можливість такого впливу одного митця на іншого. Натомість проблема порівняльної типології творчості І.С. Нечуя-Левицького і Марка Твена, зокрема, порівняльний аналіз їхнього гумору, сатири тощо видаються цілком слушними й правомірними. За це промовляють принципові сходження і відмінності у розумінні комічного обома художниками; типологія поетики, наратології, стилю їхніх творів, що і обумовлює актуальність даного дослідження.
Природно, типолого-компаративному дослідженню прози І.Нечуя-Левицького і Марка Твена сприятиме попередній досвід їх критичного поцінування. Передовсім, праці, в яких висвітлюється генеза комічного у творах І.С. Нечуя-Левицького, традиційно-українські чинники та спорідненість із західноєвропейськими та російськими літературними тенденціями (Л.П. Федосов [140], В.О.Власенко [28], Н.Є. Крутікова [72, 73], О.І. Білецький [16], М.П.Тараненко [133], О.О. Чехівський [150], М.Я. Гольберг та Д.М.Кузик [37], І.А. Лісовий [78], Г.А. Кравець [69]), з українським фольклором (О.І. Дей [41], О.І.Білецький [15, 16], М.Х. Коцюбинська [68]), а також розкриття самобутності сатири й гумору нашого письменника (М.У. Походзіло [113], В.О. Омельченко [105], Р.С.Міщук [93], Р.Г. Іванченко [59], С. Браславський [22], В.Т.Середа [126]), народницького та загальнолюдського змісту його творів (І.Ф.Приходько [117], Н.І. Зінченко [54]).
Оригінальні твори Марка Твена здобули ще масштабнішого вивчення як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Більшість з них схильна вважати письменника одним з власне американських авторів, в творах котрого відбився саме національний”, корінний” досвід ( А.І. Старцев [129], Г.С. Ромм [121], H.N. Smith [199] та ін.). Відтак, комічне, яке посідає одне з провідних місць в літературній спадщині письменника несе на собі відбиток цього досвіду, визначаючи самобутність художньої сміхової стихії в річищі фронтирно-західницького гротеску (З.В. Новицька [102], О.М. Зверєв [53], А.І. Старцев [130], З.Я. Лібман [77] C. Rourke [194], W. Blair [170, 171], J.M. Cox [178], N.Yates [205], P.Covici [177], S.Leacock [187], K.S. Lynn [188], F.R. Rogers [193] та ін.). За радянських часів з відомих причин у вивченні творчості Марка Твена акцент зміщувався із площини суто художньої в площину соціально-моральну, навіть з поміж робіт західних критиків для перкладу обиралися саме такі розвідки (Ф. Фонер [141], W. Van Brooks [173], М. Мендельсон [87], М.Н. Боброва [17], П.В. Балдіцин [8], С. Сергеєв [124] та ін.), де єдина заслуга автора, в т.ч. і його гумору та сатири, бачилася в потужній критиці буржуазних відносин в тогочасних США, зовнішньої політики країни. Цікавою проблемою, що також привернула увагу дослідників-твенознавців, був елемент автобіографічності, який відіграв своєрідну синтезуючу функцію, в результаті чого більшість твенівських романів та повістей позначені сплавом вигадки та реальності ( О.А. Стеценко [131], Т.Л. Морозова [94], К. Шахова [155], B. De Voto [179, 180], W. Blair [171, 172]). Вплив фактів біографії митця на його художню творчість привернув до себе також неабияку увагу сучасних критиків (J. Lauber [185], M.Sanborn [195], R. Rasmussen [192], G. Cardell [174], R. Willis [204], M.J. Makley [189]. Жвава дискусія серед західних літературознавців розгорілася через Пригоди Гекльберрі Фінна” Марка Твена в річищі модерністської критики (T.S. Elliot, J.M. Cox), теорії читацького відгуку” (J.Lester, J. Kaplan, P. Henry, Sh.F. Fishkin, G. Brenner), новітньої гендерної критики (N.A. Walker, M. Jehlen, L. Fiedler, Chr. Looby) [202].
Така багата й різноманітна критика творчості І.С. Нечуя-Левицького та Марка Твена стане нам у пригоді при типолого-компаративному дослідженні комічного в їхніх творах. Оскільки сміх, гумор як соціокультурний і психологічний чинник є однією із складових обох народів, однією з найяскравіших характеристик українця й американця, в якій дається взнаки як універсальна, так і суто національна, оригінальна природа комічного й сміху, порівняльне вивчення його типології надасть можливість зіставити й скоригувати наші оцінки творчості І.С. Нечуя-Левицького і Марка Твена, глибше висвітлити характер, роль і функцію гумору в тексті власне художньому, виявити певні сходження та відмінності в художніх культурах України та США на порубіжжі ХІХ-ХХ століть.

Відтак, об’єктом даного дослідження є прозові твори І.С.Нечуя-Левицького і Марка Твена. Предмет дослідження визначається типологією та національними особливостями комічного в художній прозі письменників у їх літературно-художніх домінантах.
Мета дисертації на підставі аналізу художньої прози, теоретичних праць відстежити, як подібні чи відмінні феномени мислення, естетики, культури, духовності українського та американського народів відтворюються в творчості письменників, і яким чином визначається їхня художня оригінальність й комічна імплікація.
Для досягнення поставленої мети необхідним постає розв’язання конкретних завдань:
- розкрити культурно-типологічну генезу концепту комічного” у вітчизняних та зарубіжних поетиках та естетиках;
- з’ясувати витоки комічного і гумору в творах І.С.Нечуя-Левицького та Марка Твена;
- виявити літературно-художню типологію комічного в прозі обох авторів у параметрах трикстер” простак” маска”;
- висвітлити самобутність комічного у Марка Твена та І.С.Нечуя-Левицького під кутом зору художньої імплікації та тропу сварки”;
- виявити художньо-стилістичні та наратологічні домінанти в поетиці комічного в прозі українського й американського митців.
Методологічною основою даного дисертаційного дослідження є різнопланове діалектичне витлумачення й інтерпретація естетико-літературної категорії комічного”, її ролі та функції в художньому творі. Дослідження ґрунтується на загальнотеоретичних засадах української та зарубіжної літературознавчої компаративістики, критики, попередніх розвідках, присвячених творчості І.С.Нечуя-Левицького і Марка Твена. Це обумовило комплекс методів, що були застосовані для розв’язання основних завдань:
- порівняльно-типологічний;
- культурно-історичний;
- архетипний.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що дисертантом вперше ставиться за мету компаративно-типологічний аналіз художньої прози І.С.Нечуя-Левицького та Марка Твена з акцентом на художню реалізацію концепту комічного”. Останній висвітлюється як літературна модифікація культурного архетипу трикстера”, його трансформація у простака”, що зроджує своєрідну наратологію маски” та точок зору”; в оригінальній інтерпретації міфологеми сварки” нових аспектах поетики комічного в прозі українського й американського митців.
Теоретична цінність розвідки у новому підході до вивчення поетики комічного в творах обох письменників, в т.ч. у застосуванні юнгіанського методу щодо інтерпретації архетипу (трикстера) та літературно-культурологічного аналізу комічного тропу сварки”, що сприяє більш докладному та багатоаспектному розумінню ролі й функції сміху у І.Нечуя-Левицького та Марка Твена й робить певний внесок у загальну теорію комічного”.
Практична цінність дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані на лекціях та семінарських заняттях з української й американської літератур, спецкурсах з компаративістики, історії культури України та США, у подальших дослідженнях творчості І.С.Нечуя-Левицького і Марка Твена.
Основні положення дисертації викладені у статтях «Античний концепт комічного» (Вісник Київського державного лінгвістичного університету, серія: Філологія, 1999 р., т.2, №2), «Комічне в поетиках середньовіччя і Відродження» (Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, серія: Філологічні науки (літературознавство), 1999 р., Вип. 19), «Традиції комічного і сміху в українській та американській літературах» (Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, серія: Філологічні науки (літературознавство), 2000 р., Вип. 27), «Трикстер” - простак” - маска” в художній прозі І.С.Нечуя-Левицького та Марка Твена» (Вісник Київського державного лінгвістичного університету, серія: Філологія, 2000 р., Том 3 , № 2). Апробація основних висновків дисертації відбулася на Науково-практичній конференції магістрантів та аспірантів КДЛУ (24-27 квітня 2000 р.), науково-практичній конференції викладачів КДПУ імені В.Винниченка (29 березня 2001р.).
Структура дисертації обумовлена загальною концепцією та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Додається список основних літературних джерел.

Основний зміст роботи
У Вступі на основі короткого аналізу літературознавчої критики художньої спадщини І.С.Нечуя-Левицького та Марка Твена обґрунтовується вибір теми, предмет дослідження, його актуальність, новизна, теоретична значимість та практична цінність, формулюється мета роботи, визначаються основні завдання.
У Розділі 1 «Концепт комічного” у вітчизняних та зарубіжних естетиках і поетиках» відстежується генеза літературно-естетичного концепту комічного” в класичних та сучасних поетиках й естетиках, що становить грунтовний теоретичний матеріал для дисертанта при аналізі типології комічного в творах І. Левицького та Марка Твена.
У Розділі 2 «”Трикстер” простак” маска” в художній прозі І.С.Нечуя-Левицького та Марка Твена» досліджується модифікація культурного архетипу трикстера” в творах письменників з огляду на типологічні розбіжності і аналогії простака-пройдисвіта”, простака-витівника”, простака-жертви”, простака-франта”, феномену маски.
У Розділі 3 «Імплікація і троп сварки” в художніх творах І.С. Нечуя-Левицького і Марка Твена» провадиться дослідження імплікації та тропу сварки” в плані комічної дихотомії невістка-свекруха” (сімейна сварка”), концептів земельної”, сусідської” та релігійної” сварок”.
У Висновках містяться основні результати дисертаційного дослідження, окреслюються основні спільності й розбіжності у презентації комічного в художній прозі І.С. Нечуя-Левицького і Марка Твена, що спричиняються багатьма факторами, передусім культурно-художньою ментальністю українського та американського народів, народноромантичною спрямованістю їхньої гумористики та сатири, провідними національними естетично-філософськими та літературними засадами.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Художня проза І.С.Нечуя-Левицького та Марка Твена пов’язана з глибокими культурними, філософсько-естетичними і літературними традиціями українського і американського народів, які зумовлюють основні типологічні подібності, а відтак, і розбіжності в художньому світі комічного обох письменників.
Модифікація культурного архетипу трикстера в обох митців відбувається у напрямку перетворення його на простака”, укоріненого в американській та українській міфології, фольклорі, літературі, де персонаж інтегрує в собі прототипічні риси першообразу та національні особливості обох культур. Народність українського романтизму виявилася переважаючим фактором у презентації І. Нечуєм простака”, де акцент робиться на представниках селянства, прошарку, найменш скутого і зіпсованого цивілізацією”, яким, як і героям Твена, притаманний внутрішній потяг до жартів, розіграшів, веселощів. Та якщо простаки-витівники” І.С. Нечуя-Левицького маніфестують позитивне колективне несвідоме українців, то визначальним імпульсом типологічно подібного героя Марка Твена постає напад”, атака”, в чому дається взнаки корінний американський досвід, втілений в поетику фронтирного гумористичного дискурсу й протесті проти будь-якої теоретизованості, нормативності взагалі. Однак, попри подібні розбіжності, витівки українських та американських простаків-жартівників” демонструють пряму актуалізацію архетипового трикстера.
Типологічна подібність образів нечуєвського простака-пройдисвіта” і твенівського простака-ошуканця” доводить їхній спільний родовід” та, водночас, демонструє неабияке суголосся/дисонанс першого з українською філософсько-релігійною думкою, в той час як його американський аналог просякнутий мотивом таврування національної психології успіху”, забарвленої пуританським ригоризмом. На універсальну природу простака” органічно лягає” національна колористика: І.С. Нечуй-Левицький обстоює заглиблені в українській етнософії кордоцентризм, релігійність, моральнісність та інші православно-християнські чесноти, тоді як Марк Твен в річищі західницької традиції США йде шляхом надання своєму персонажеві ознак суто американської дихотомії позірного й штучного та реального, одвічного й природного.
Неабиякою самобутністю вирізняється і простак-іммігрант” (жертва”) в циклі творів Марка Твена, що становить явище із яскраво національним забарвленням внаслідок специфіки формування американської спільноти. Типологічно ж схожими в прозі обох письменників постають простаки-жертви”, котрі потерпають від різноманітних забобонів, штампів, марновірств. Американський митець слова через свого простака” викриває догматичність новоанглійської доктрини, міщанську провінційність, солодкаву романтизованість, які апелюють до раціоналізму, практичності й незалежного мислення здорового глузду” одному з найвагоміших інтелектуальних досягнень американця-трикстера. Натомість об’єктом комічного змалювання у його українського колеги постає обмеженість і духовна закутість маловченого селянства, яке, втім, має багатовікову етнічну культуру, конгломеруючи язичництво й християнство. Крім того, твенівський простак-жертва” модифікується з трикстера-страждальця” в рамках гумору вивернутого егоїзму” традиційного для поетики американської гумористики.
Синтез національних ознак і властивостей першообразу трикстера проявляється і в простаку-франті” як у І.С. Нечуя-Левицького, так і у Марка Твена. Комічність персонажів українського художника укорінена у невідповідності культурного рівня, амбітності певного типу людей та одвічного прагнення українця до краси. В образах франтів” іншого письменника переломлюються принципи національної філософії індивідуалізму й прагматизму та активізується власне трюкацько-трикстерське начало.
Різняться погляди митців і на естетичну концепцію літературно-авторської маски. Український художник надає своїм простакам”-оповідачам майже абсолютної автономії, чим фактично ним визнається естетична вагомість суб’єктивної точки зору” (центральної свідомості” за Г. Джеймсом). Присутність” автора в творах Марка Твена, навпаки, дещо нівелює самодостатність кута зору” персонажа, що в результаті веде до створення літературно-авторської маски Марк Твен” (відгомін творчої діяльності літературних комедіантів), яка, в свою чергу, обумовлює спектр бачення тієї чи іншої проблеми.
Магістральні культурно-філософські традиції України та США обумовили й специфіку комічної імплікації та тропу сварки” у І.С.Нечуя-Левицького і Марка Твена. Неоднозначне потрактування землі (і приватної власності) американцем й українцем далося взнаки в своєрідності земельної сварки” в художній прозі обох письменників. Культурно-психологічні й ментальні чинники української вдачі, які окреслюють коло відносин землі й людини (етнічний архетип Жінки-матері, працелюбність й працездатність українців, контемплятивно-споглядальна настанова, звичаєве право приватного землеволодіння тощо), у поєднанні з традиційно українським індивідуалізмом, емоціоналізмом і чуттєвістю є висхідними домінантами, що визначають специфічну колористику сварок із-за землі у Нечуя-Левицького. У Твена імплікація типологічно схожих конфліктів замішана на кількоаспектній основі: пуританській доктрині землі як об’єкту куплі-продажу з визнанням особистісного права володіння землею, індіанській філософії землі як своєї”, сакральної території, фронтирному потрактуванні землі як фатальної та, водночас, високодуховної стихії. Земля обожнюється і українським селянином-землеробом, й американським фермером. Незважаючи на розбіжності в символічному й концептуальному змісті” землі, американець і українець, без сумніву, однаково завзято обстоюють свої суверенні права власності, через що і виникають численні різномасштабні сварки”.
Традиційний матріархальний устрій української родини й загалом активна роль жінки в суспільстві спричинює жіночий” характер сварок між сусідами та внутрішньосімейне протистояння свекруха-невістка”, котре зовсім невластиве героям Марка Твена. Натомість дихотомія чоловік-дружина” становить основу для сварок в прозових творах обох авторів. Американський письменник виводить джерела подібних непорозумінь з родинної функції жінки, зрегламентованої ще новоанглійським пуританством. І.С. Нечуй-Левицький фокусує увагу на розбіжності пріоритетів представників православно-слов’янських народів матеріалістичного” росіянина і духовної” українки, яка загострюється біблійним догматом про субординарну роль жінки та паралельно з цим одвічно активною роллю прекрасної статі” (від глибокошанованого з діда-прадіда в українському побутовому православ’ї культу Богородиці до новітніх жіночих рухів).
Не ідентичними, хоча і типологічно схожими, постають малюнки сусідської сварки” в художній прозі Марка Твена та І.Левицького. Останнім крізь призму чвар імплікується український потяг до миру з ближнім, мирного співіснування (П.Юркевич, Г.Сковорода). Твен, в свою чергу, обстоює суто американський принцип чесної гри”, особистісної честі, на які органічно накладається модифікація язичницької помсти.
Релігійні сварки” в прозових творах І.С. Нечуя-Левицького і Марка Твена художньо сугестуються у двох напрямках: з одного боку, підкреслюється глибока релігійність представників українського та американського народів. З іншого непорозуміння на релігійному грунті розкривають національні особливості віросповідальної доктрини та її хибні боки, що й відображається в оригінальній комічній поетиці сварок: сварки” Марка Твена мають сатирчний, різко-нищівний характер; поетика сварки” Нечуя-Левицького позначена гумористично-лагідними тонами.
Комічна тропіка сварки” у І.С. Нечуя-Левицького та Марка Твена також укорінена в національних літературно-художніх і культурних традиціях. В комічній поетиці сварки” заокеанського письменника превалюють сатиричні мотиви із майже обов’язковим для американського гумору гротеском, гіперболічністю, майстерно-невимушеним перетинанням реального й вигаданого. Гумористична колористика сварки” нечуєвської грунтується на народно-романтичній стихії, яка оригінально переломлюється і конкретно маніфестується в лайливому” жіночому дискурсі, в дотепних комічних порівняннях з народного побуту й народної культури, зниженій лексиці, гранично-емоційній стилістиці й синтаксису тощо.
Отже, можна твердити, що у витворенні комічного І.С.Нечуй-Левицький та Марк Твен постали виявцями літературних, культурних і філософських традицій своїх народів, котрі, попри розбіжності й контрасти, мають багато чого спільного, що дає змогу вести мову про естетичну спорідненість (відмінність) їхнього художнього бачення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреев В.И. Конфликтология: Искусство спора, ведения переговоров, разрешения конфликтов. М.: Народное образование, 1995. 127 с.
2. Аникст А.А. История учений о драме: Теория драмы на Западе в первой половине XIX в. Эпоха романтизма. М.: Наука, 1980. 343 с.
3. Аникст А.А. История учений о драме: Теория драмы от Гегеля до Маркса. М.: Наука, 1983. 288 с.
4. Аникст А.А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. М.: Наука, 1967. 455 с.
5. Античная литература: Учеб. для пединститутов по спец. 2101 «Рус. яз. и лит.» / Под ред. А.А.Тахо-Годи. 4-е изд., дораб. М.: Просвещение, 1986. 463 с.
6. Аристотель. Риторика // Античные риторики. Переводы. М.: Изд-во Московского гос. ун-та, 1978. С.15-164.
7. Аристотель. Сочинения: в 4 т. М.: Мысль, 1983. Т.4. 830 с.
8. Балдицын П.В. Новеллистика Марка Твена // Марк Твен и его роль в развитии американской реалистической литературы. М.: Наука, 1987. С.11-35.
9. Барт, Ролан. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Изд. группа «Прогресс», «Универс», 1994. 616 с.
10. Баскин М.П. Об эстетических теориях европейского средневековья и Возрождения // Из истории эстетической мысли древности и средневековья. [Сборник статей] / Под ред. В.Ф.Берестнева и др. М.: Изд-во АН СССР, 1961. С.256-281.
11. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худ. лит., 1990. 543 с.
12. Бергсон А. Смех // Французская философия и эстетика XX века. М.: Искусство, 1995. С.13-126.
13. Бердяев Н.А. О назначении человека. М.: Республика, 1993. 383 с.
14. Блэк М. Метафора // Теория метафоры: Сборник: Пер. с англ., фр., нем., исп., польск. яз. М.: Прогресс. С.153-172.
15. Білецький О.І. Від давнини до сучасності // Вибрані праці: у 2 т. - К.: Держлітвидав, 1960. - Т.1. 502 с.
16. Білецький О.І. Іван Семенович Нечуй-Левицький (Нечуй) // Зібрання праць: у 5 т. / Під ред. М.К.Гудзія та ін. К.: Наукова думка, 1965. Т.2. С.317-367.
17. Боброва М.Н. Марк Твен (очерк творчества). М.: Гос. изд-во худ. лит., 1962. 501 с.
18. Борев Ю.Б. Комическое, или О том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и утверждает радость бытия. М.: Искусство, 1970. 269 с.
19. Борев Ю.Б. О комическом. М.: Искусство, 1957. 232 с.
20. Борев Ю.Б. Эстетика. 4-е изд., доп. М.: Политиздат, 1988. 495 с.
21. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! Новосибирск: Наука, СО., 1983. 141 с.
22. Браславський С. Іван Нечуй-Левицький. К.-Харків: Укрдежвидав, 1944. 20 с.
23. Бріцина О.Ю. Українська народна соціально-побутова казка: специфіка та функціонування. К.: Наукова думка, 1989. 152 с.
24. Буало, Нікола. Мистецтво поетичне: Пер. з французької М.Т.Рильського. К.: Мистецтво, 1967. 136 с.
25. Бычков В.В. Aesthetica patrum = Эстетика отцов церкви. М.: Ладомир, 1995. Т.1. 593 с.
26. Вишенський І. Твори: Пер. з кн. укр. мови В.Шевчук. К.: Дніпро, 1986. 247 с.
27. Вишневська Н.О. Примітки до повісті «Кайдашева сім’я» // Нечуй-Левицький І.С. Зібрання творів: у 10 т. К.: Наукова думка, 1961. Т.3. С.441-444.
28. Власенко В.О. Художня майстерність І.С.Нечуя-Левицького. К.: Рад. школа, 1969. 184 с.
29. Вольтер, Ф.М. Эстетика. М.: Искусство, 1969. 391 с.
30. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. М.: Искусство, 1986. 572 с.
31. Гегель Г.-В.-Ф. Сочинения: Пер. П.С.Попова. М.: АН СССР. Ин-т философии, 1958. Т.14. 440 с.
32. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика: в 4 т. М.: Искусство, 1968-1973.
Т.1. 1969. 312 с.
Т.2. 1969. 325 с.
Т.3. 1973. 621 с.
Т.4. 1973. 676 с.
33. Гилберт К., Кун Г. История эстетики: Пер. с англ. М.: Иностр. лит., 1960. 688 с.
34. Гнатенко П.І. Український національний характер. К.: Док-к, 1997. 114 с.
35. Гоббс, Т. Сочинения: в 2 т.: Пер. с лат.и англ. М.: Мысль, 1989-1991. Т.1. 622 с.
36. Гоголь Н.В. Собрание сочинений: в 8 т. М.: Правда, 1984. Т.7. 528 с.
37. Гольберг М.Я., Кузик Д.М. І.С.Нечуй-Левицький і Байрон // Українське літературознавство. Львів: Вид-во львівського ун-ту, 1971. Вип.12. С.34-39.
38. Горацій, Квінт Флакк. Твори: Пер. з лат. К.: Дніпро, 1982. 254 с.
39. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. К.: Наукова думка, 1997. 286 с.
40. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 346 с.
41. Дей О.І. Вступна стаття // Нечуй-Левицький І.С. Народні пісні в записах Івана Нечуя-Левицького. К.: Муз. Україна, 1985. С.3-16.
42. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. М.: Рус. яз, 1989-1991. Т.4. 686 с.
43. Декарт, Р. Собрание сочинений: в 2 т.: Пер. с лат. и франц. М.: Мысль, 1989. Т.1. 654 с.
44. Дземидок Б. О комическом: Пер. с польского. М.: Прогресс, 1974. 223 с.
45. Дидро, Дени. Собрание сочинений: в 10 т. М.: Гослитиздат, 1940-1947. Т.10. 567 с.
46. Дидро, Дени. Эстетика и литературная критика. М.: Худ. лит., 1980. 658 с.
47. Довгалевський М. Поетика («Сад поетичний»). К.: Мистецтво, 1973. 435 с.
48. Долгушева О.В. Традиції комічного і сміху в українській та американській літературах // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: філологічні науки (літературознавство). 2000. Випуск 27.- С.131-148.
49. Долгушева О.В. «Трикстер» - «простак» - «маска» в українській та американській літературах (до проблеми теорії) // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія: Філологія. 2000. Т.3. - №2. С.223-228.
50. Донченко Е.А. Социетальная психика. К.: Наукова думка, 1994. 208 с.
51. Дуров В.С. Вступна стаття // Гораций, К.Ф. Собрание сочинений. Спб.: Биографический ин-т. Студиа биографика, 1993. С.3-21.
52. Жан-Поль. Приготовительная школа эстетики. М.: Искусство, 1981. 448 с.
53. Зверев А.М. О специфике смехового искусства у Марка Твена // Марк Твен и его роль в развитии американской реалистической литературы / Под ред. Я.Н.Засурского. М.: Наука, 1987. С.133-156.
54. Зінченко Н.І. Проблема інтелігенції у творчості І. Нечуя-Левицького: Дис. ... канд. філол. наук. К., 1994. 191 с.
55. Зольгер К.В.Ф. Эрвин. Четыре диалога о прекрасном и об искусстве. М.: Искусство, 1978. 431 с.
56. Иванова Е.Н. Эффективное общение и конфликты. Спб.: Рига, 1997. 69 с.
57. История эстетики: в 5 т. / Под ред. М.Ф. Овсянникова. М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1962-1970. Т.1. 682 с.
58. История эстетической мысли: Становление и развитие эстетики как науки: в 6 т. М.: Искусство, 1985. Т.2. 456 с.
59. Іванченко Р.Г. Іван Нечуй-Левицький: Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1980. 147 с.
60. Кант И. Сочинения: в 6 т. / Под ред. В.Ф.Асмуса. М.: Мысль, 1966. Т.5. 564 с.
61. Квітка-Основ’яненко Г. Маруся: Вибрані твори. К.: Веселка, 1983. С.91-98.
62. Києнко І.О. Сучасний англійський комічний роман. К.: Наукова думка, 1993. 130 с.
63. Кирьянова О.Г. Американская женщина вчера и сегодня: Иллюзии на продажу. М.: Мысль, 1988. 238 с.
64. Кімакович І.І. Традиційний анекдот в контексті сміхових явищ української культури: Дис. ... канд. філол. наук. К., 1996. 248 с.
65. Конфлікт у сумісній діяльності. К.: Сфера, 1997. 95 с.
66. Конфликтология: Учеб. для студ. вузов, обучающихся по спец. философия, социальная работа, психология, юриспруденция / Под ред. А.С.Кармина. Спб.: Лань, 1999. 443 с.
67. Костюхин Е.А. Типы и формы животного эпоса. М.: Наука, 1987. 270 с.
68. Коцюбинська М.Х. Образне слово в літературному творі. Питання теорії художніх тропів. К.: В-во АН УРСР, 1960. 188 с.
69. Кравець Г.А. Нечуй-Левицький і Тургенєв // Українське літературознавство. Львів: Вид-во львівського ун-ту, 1971. Вип.13. С.30-36.
70. Крекотень В.І. Київська поетика 1637 р. (Книга про поетичне мистецтво, написана мною, Андрієм Старновецьким, під наглядом М.Котозварського, року божого 1637) // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. К.: Наукова думка, 1981. С.118-154.
71. Крип’якевич І. Побут // Історія української культури / За заг. ред. І.Крип’якевича. К.: Либідь, 1994. С.6-183.
72. Крутікова Н.Є. Гоголь та українська література (30-80 рр. XIX ст.) К.: Держлітвидав України, 1957. 551 с.
73.Крутікова Н.Є. Творчість І.С.Нечуя-Левицького (Статті та матеріали). К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 248 с.
74. Кульчицький О. Світовідчуття українця // Українська душа: [Сб. наук. пр.] / Відпов. ред. Вікторія Храмова. К.: Фенікс, 1992. С.48-65.
75. Лессінг Г.-Є. Гамбурзька драматургія // Теорія драми в історичному розвитку: Хрестоматія / Під заг. ред. О.І.Білецького. К.: Мистецтво, 1950. С.178-205.
76. Лихачев Д.С. Смех в Древней Руси. Л.: Наука, ЛО, 1984. 295 с.
77. Лібман З.Я. Марк Твен. Життя і творчість. К.: Дніпро, 1977. 143 с.
78. Лісовий І.Я. «Еллінський культурний тип» І.С.Нечуя-Левицького // Українське літературознавство. Львів: Вид-во львівського ун-ту, 1976. Вип.27. С.103-108.
79. Локк, Джон. Сочинения: в 3 т.: Пер. с англ. и лат. М.: Мысль, 1988. 668 с.
80. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Итоги тысячелетнего развития: в 2 кн. М.: Искусство, 1992. Кн.2. 604 с.
81. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. М.: Искусство, 1969. 715 с.
82. Лотман Ю., Успенский Б. Новые аспекты изучения культуры Древней Руси // Вопросы литературы. 1977. № 3. С.148-166.
83. Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. Львів: Видавнича спілка Просвіта”, 1995. 350 с.
84. Маслюк В.П. Латиномовні поетики і риторики XVII першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К.: Наукова думка, 1983. 234 с.
85. Махновець Л.Є. Сатира і гумор української прози XVI-XVIII століть. К.: Наукова думка, 1964. 479 с.
86. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 407 с.
87. Мендельсон М.О. Марк Твен. М.: Молодая гвардия, 1964. 429 с.
88. Милорадович В.П. Житье-бытье лубенского крестьянина // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К.: Либідь, 1991. С.130-341.
89. Милорадович В.П. Малорусские народные поверья и рассказы о пьянице // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К.: Либідь, 1991. С.375-382.
90. Минский М. Остроумие и логика когнитивного бессознательного // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вип.23. С.281-301.
91. Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2 кн. / Под ред. С.А.Токарева. М.: Сов. энциклопедия, 1982. Кн.2. 720 с.
92. Михайлов А.В. «Приготовительная школа эстетики» Жана-Поля теория и роман // Жан-Поль. Приготовительная школа эстетики: Пер. с нем. М.: Искусство, 1981. С.7-45.
93. Міщук Р.С. Співець душі народної. До 150-річчя від дня народження І.С.Нечуя-Левицького. К.: Знання, 1957. 49 с.
94. Морозова Т.Л. Проблема трагического в творчестве Марка Твена // Марк Твен и его роль в развитии американской реалистической литературы / Под ред. Я.Н. Засурского. М.: Наука, 1987. С.156-178.
95. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1981. 287 с.
96. Наливайко Д.С. Київські поетики XVII - початку XVIII ст. в контексті європейського літературного процессу // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. К.: Наукова думка, 1981. С.155-195.
97. Нечуй-Левицький І.С. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. К.: Обереги, 1993. 87 с.
98. Нечуй-Левицький І.С. Зібрання творів: в 10 т. К.: Наукова думка, 1965-1968.
Т.1. 1965. 379 с.
Т.2. 1965. 391 с.
Т.3. 1965. 447 с.
Т.4. 1966. 399 с.
Т.5. 1966. 455 с.
Т.6. 1966. 467 с.
Т.7. 1966. 460 с.
Т.8. 1967. 491 с.
Т.9. 1967. 473 с.
Т.10. 1968. 587 с.
99. Ницше Ф. Сочинения: в 2 т.: Пер. с нем. М.: Мысль, 1996. Т.1. 832с.
100. Новикова М.О. Прасвіт українських замовлянь // Українські замовляння. К.: Дніпро, 1993. С.7-29.
101. Новинская М.И. Иррационализм и массовое религиозное сознание в США // Американский характер: Очерки культуры США / Под ред. О.Е.Тугановой. М.: Наука, 1991. С.29-54.
102. Новицкая З.В. Традиции американского юмора XIX ст. и речевые средства комического у Марка Твена: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1962. 27 с.
103. Нудьга Г.А. Гостра зброя народу // Українська народна сатира і гумор. Львів: Книжково-журнальне вид-во, 1959. С.3-18.
104. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. К.: Либідь, 1990. 192 с.
105. Омельченко В.І. Живописець слова. До 130-річчя від дня народження І.С.Нечуя-Левицького. К.: Знання, 1968. 48 с.
106. Пермяков Г.Л. Проделки хитрецов // Проделки хитрецов. Мифы, сказки, басни и анекдоты о прославленных хитрецах, мудрецах и шутниках мирового фольклора. М.: Наука, 1972. С.7-29.
107. Пинский Л.Е. Магистральный сюжет. М. : Сов. писатель, 1989. 416 с.
108. Пинский Л.Е. Реализм эпохи Возрождения. М.: Гослитиздат, 1961. 367с.
109. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. М.: Мысль, 1990-1994. Т.4. 831 с.
110. Платон. Сочинения: в 3 т.: Пер. с древнегреч. / Под общ. ред. А.Ф.Лосева. М.: Мысль, 1971. Т.3. Ч.1. 678 с.
111. Попов Ю.Н. Философско-эстетические воззрения Фридриха Шлегеля // Шлегель, Фридрих. Эстетика. Философия. Критика: в 2 кн.: Пер. с нем. Ю.Н.Попова. М.: Искусство, 1983. Кн.1. С.7-37.
112. Потебня О. Естетика і поетика слова: Збірник. К.: Мистецтво, 1985. 302 с.
113. Походзіло М.У. Іван Нечуй-Левицький. Літературний портрет. К.: Дніпро, 1966. 128 с.
114. Пригодій С.М. Генрі Джеймс. Еволюція творчості. К.: Дніпро, 1992. 140 с.
115. Пригодій С.М. Літературний імпресіонізм в Україні та США (типологія та національні особливості). К.: Нора-прінт, 1998. 312с.
116. Пригодій С.М. Типологія язичницької міфології України та США // Вісник КДЛУ. Серія: Філологія, 1999. Том 2. № 2. С.240-246.
117. Приходько І.Ф. Українська ідея в творчості І. Нечуя-Левицького. Львів: Каменяр, 1998. 70 с.
118. Прокопович, Феофан. Сочинения. М. Л.: Изд-во АН СССР, 1961. 502с.
119. Пропп В.Я. Проблемы комизма и смеха. М.: Искусство, 1976. 183 с.
120. Ренессанс. Барокко. Классицизм. Проблема стилей в западноевропейском искусстве XIV-XVII вв. М.: Наука, 1966. 348 с.
121. Ромм А.С. Марк Твен. М.: Наука, 1977. 192 с.
122. Руссо, Ж.-Ж. Об искусстве. Статьи, высказывания, отрывки из произведений: Пер с фр. М.: Искусство, 1959. 296 с.
123. Савуренок А.К. Марк Твен. Л.: Знание, ЛО., 1960. 50 с.
124. Сергеев С. «Против смеха ничего не устоит ...» // Библиотекарь. 1985. № 11. С.52-54.
125. XVII век в мировом литературном развитии / Под ред. Ю.Б.Виппера и др. М.: Наука, 1969. 502 с.
126. Середа В.Т. Стилевые особенности художественной прозы И.Нечуя-Левицкого: Дисс. ... канд. филол. наук. К., 1989. 189 с.
127. Сивокінь Г.М. Давні українські поетики. Харків: Вид-во харків. ун-ту, 1960. 107 с.
128. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: у 2 т. К.: Наукова думка, 1973. Т.2. 574 с.
129. Спиноза Б. Краткий трактат о Боге, человеке и его счастье // История эстетики: в 5 т. / Под ред. М.Ф. Овсянникова. М.: Изд-во Академии художеств СССР, 1962. Т.5. С.715-719.
130. Старцев А.И. Марк Твен и Америка. 2-е изд. доп. М.: Сов. писатель, 1985. 303 с.
131. Стеценко Е.А. Автобиографическая проза Марка Твена // Марк Твен и его роль в развитии американской реалистической литературы / Под ред. Я.Н.Засурского. М.: Наука, 1987. С.52-71.
132. Стеценко Е.А. Книги путешествий Марка Твена // Марк Твен и его роль в развитии американской реалистической литературы / Под ред. Я.Н.Засурского. М.: Наука, 1987. С.35-51.
133. Тараненко М.П. І.С. Нечуй-Левицький: Семінарій. К.: Вища школа, ГВ, 1984. 183 с.
134. Твен, Марк. Собрание сочинений: в 12 т. М.: Гослитиздат, 1961.
Т.1. 1959. 639 с.
Т.2. 1959. 502 с.
Т.3. 1959. 583 с.
Т.4. 1960. 680 с.
Т.5. 1960. 670 с.
Т.6. 1960. 654 с.
Т.7. 1960. 510 с.
Т.8. 1960. 487 с.
Т.9. 1961. 704 с.
Т.10. 1961. 734 с.
Т.11. 1961. 614 с.
Т.12. 1961. 759 с.
135.Туганова О.Е. Американское многообразие // Американский характер: очерки культуры США. / Под ред. О.Е. Тугановой и др. М.: Наука, 1991. С.5-28.
136.Туганова О.Е. Современная культура США: Структура, мировоззренческий аспект, художественное творчество. М.: Наука, 1989. 272 с.
137. Угода та Конституція П.Орлика // Літературна Україна, 1990. 12 липня.
138. Українська культура: Лекції / За ред. Д. Антоновича. К.: Либідь, 1993. 588 с.
139. Українське народознавство: Навч. посібник / Під ред. С.П. Павлюка та ін. Львів: Фенікс, 1997. 607 с.
140. Федосов Л.П. Фольклорні та літературні джерела гумору та сатири І.С.Нечуя-Левицького: Дис. ... канд. філол. наук. Харків, 1963. 219 с.
141. Фонер, Филип С. Марк Твен социальный критик: Пер. с англ. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 416 с.
142. Франко І.Я. Твори: в 20 т. К.: Держлітвидав, 1955. Т.1. 436 с.
143. Фрейд, З. Остроумие и его отношение к бессознательному. Спб.: Университетская книга; М.: АСТ, 1997. 318 с.
144. Фромм Е. Душа человека: [Сборник: Перевод]. М.: Республика, 1992. 429 с.
145. Храмова В. До проблеми української ментальності (замість передмови) // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С.3-35.
146. Цимбалістий Б. Родина і душа народу //Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С.66-96.
147. Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. М.: Наука, 1972. 471с.
148. Чернышевский Н.Г. Избранные эстетические произведения. М.: Искусство, 1978. 560 с.
149. Чернявский М.Н. Комедия Аристофана и античные теории смеха // Аристофан: Сборник статей (К 2400-летию со дня рождения Аристофана). М.: Изд-во МГУ, 1956. С.81-108.
150. Чехівський О.О. І. Нечуй-Левицький гуморист // Українська мова і література в школі. 1988. № 10. С.65-67.
151. Чижевський Д.І. Історія української літератури: Від початків до доби реалізму. Тернопіль: Феміна, 1994. 480 с.
152. Чижевський Д.І. Нариси з історії філософії на Україні. друге видання. Мюнхен: Український вільний університет, 1983. 175 с.
153. Чижевський Д.І. Українська філософія // Українська культура: Лекції за ред. Д. Антоновича. К.: Либ