БІЛОНОЖКО Лідія Василівна. ПЕРЕКОДУВАННЯ ДЖАЗУ ЯК ВИЯВ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ Е.Л. ДОКТОРОУ «РЕГТАЙМ» І Т.МОРРІСОН«ДЖАЗ»)

Краткое описание

БІЛОНОЖКО Лідія Василівна. Назва дисертаційної роботи: "ПЕРЕКОДУВАННЯ ДЖАЗУ ЯК ВИЯВ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ Е.Л. ДОКТОРОУ «РЕГТАЙМ» І Т.МОРРІСОН«ДЖАЗ»)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
БІЛОНОЖКО ЛІДІЯ ВАСИЛІВНА
УДК 82.091:[821.111(73)+78](043.3)
ПЕРЕКОДУВАННЯ ДЖАЗУ ЯК ВИЯВ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ
(НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ Е. Л. ДОКТОРОУ «РЕГТАЙМ» І
Т. МОРРІСОН «ДЖАЗ»)
10.01.05 – Порівняльне літературознавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
д. філол. н., проф. Мегела І.П.
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
1. ВСТУП…………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЯВИЩ МІЖМИСТЕЦЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ
1.1. Література й музика в контексті теорії інтермедіальності……………….12
1.2. Естетика джазу в контексті літературно-музичної інтермедіальності…..20
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………………33
РОЗДІЛ 2. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ВИМІР РЕГТАЙМУ В РОМАНІ
Е.Л. ДОКТОРОУ «РЕГТАЙМ»
2.1. Елементи вербальної музики у романі Е.Л. Доктороу «Регтайм»
2.1.1. Ідейно-символічний зміст образу піаніста Коулхауза Вокера………...36
2.1.2. Інтермедіальні включення на рівні предметного плану художнього
твору……………………………………………………………………………....45
2.2. Музичні техніки й структури у романі Е.Л. Доктороу «Регтайм»
2.2.1. Перекодування дводольного базового ритму регтайму………………..58
2.2.2. Перекодування мелодики регтайму……………………………………...68
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2……………………………………………………79
РОЗДІЛ 3. ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНА ПЕРСПЕКТИВА ПЕРЕКОДУВАННЯ
ДЖАЗУ У РОМАНІ Т. МОРРІСОН «ДЖАЗ»
3.1. Предметно-світоглядні аспекти музикалізації…………………………….81
3.2. Відтворення емоційного впливу музики на слухача……………………...92
3.3. Музичні техніки й структури та словесна музика в романі Т. Моррісон
«Джаз»
3.3.1. Літературні форми джазової імпровізації...……..……………………..104
3.3.2. Імплікації джазових технік ритмізації…………………..……………...123
3.3.3 Реалізація акустичних особливостей джазу…………………………….149
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3…………………………………………………..168
3
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...180
ДОДАТОК А.
ДОДАТОК Б.
4
ВСТУП
Зростання зацікавленості до інтермедіальних досліджень у сучасному
літературознавстві відображає загальну тенденцію поширення
міждисциплінарних студій у гуманітарних науках. Разом із тим, потреба у
вивченні явищ взаємодії мистецтв у художньому тексті, їх теоретичне
обґрунтування зумовлені необхідністю глибшого розуміння й інтерпретації
творів, які пропонує художня практика.
У сучасному мистецтві виразно простежується орієнтація на
експериментування з художньою формою через стирання кордонів між
різними видами мистецтва. Провідна роль при цьому належить літературній
творчості. Завдяки інтегруванню засадничих принципів художнього,
музичного, архітектурного, театрального мистецтва, танцю літературнохудожній твір насамперед розширює арсенал своїх виражальнозображальних засобів, перетворюючись у багатовимірний об’єкт мистецького
простору.
Серед зарубіжних наукових напрацювань у галузі теорії літературномузичної інтермедіальності та інтермедіального аналізу найбільш відомі
зараз роботи таких учених, як Н. Брагіна, Р. Брузгене, В. Вольф, А. Гір,
О. Каркавіна, О. Махов, С. П. Шер. Проблеми інтермедіальності стали
предметом наукових розвідок І. Раєвські, А. Сидорової, О. Тимашкова,
Н. Тішуніної, В. Чуканцової, Є. Шиньєва та інших.
У вітчизняному літературознавстві застосування інтермедіального
аналізу чимдалі частіше стає неодмінним атрибутом вивчення актуальних
питань зарубіжної та української літератури (О. Астаф’єв, Т. Бовсунівська,
О. Воробйова, О. Дубініна, Н. Жлуктенко, М. Ільницький, Т. Ковальова,
Г. Косінова, З. Лановик, Н. Любарець, С. Маценка, І. Мегела, В. Моренець,
Д. Наливайко, C. Пригодій, В. Просалова, О. Рисак, О. Собко,
Г. Стембковська, А. Ткаченко, М. Фока, Ю. Чекан, Б. Шалагінов та багатьох
інших).
5
Теоретичні аспекти вивчення синтезу мистецтв та інтермедіальності
розглядаються у роботах відомих літературознавців О. Астаф’єва,
Т. Бовсунівської, М. Ільницького, О. Косінової, С. Маценки, І. Мегели,
Д. Наливайка, В. Просалової, О. Рисака, О. Ткаченка, та інших.
Взаємовпливів музики та літератури торкаються й роботи знаних
музикознавців Н. Герасимової-Персидської, А. Гозенпуда, О. Зинькевич,
Б. Каца, Т. Куришевої, В. Реді, Ю. Чекана, І. Ягодзинської та інших.
Огляд зазначених джерел дозволяє зробити висновок про
багатоаспектність напряму інтермедіальних досліджень, які пов’язані не
лише із вивченням взаємодії різних мистецтв у межах літературного медіуму,
але й різнорівневістю та поліфункціональністю самого явища
інтермедіальності. Інтермедіальність досліджується як теорія текстових
зв’язків, як авторська стратегія, крізь призму особливостей поетики
художнього твору, в аспекті особливостей синтезування різних мистецтв у
літературному творі.
Для американської літератури джаз як напрям музичного мистецтва
відображає фундаментальні риси власне американської культури, що
сформувалася на ґрунті імплементації й синкретизму передусім афроамериканських та європейських традицій. Яскравими прикладами в цьому
аспекті є романи Е. Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон «Джаз».
Очевидно, що розкриттю певних соціально-культурних контекстів чи
авторських інтенцій через використання зображально-виражальних засобів
літератури як мистецтва слова великою мірою сприяє активне інтегрування
формотворчих та змістових структур джазу в систему поетикальних засобів
цих романів.
Питання взаємодії літератури й музики в цих творах привертали увагу
багатьох науковців. Існує чимала кількість робіт із зарубіжного
літературознавства, які охоплюють досить широкий спектр проблем і питань,
пов’язаних із творчістю Е. Доктороу і Т. Моррісон. Проте значний внесок у
дослідження творчості письменників, зокрема із зазначеної проблеми, в
6
українському літературознавстві зробили провідні вчені-американісти
Н. Висоцька та Т. Денисова.
Широке коло питань, пов’язаних із різними аспектами творчості
Т. Моррісон і Е. Л. Доктороу охоплюють роботи й інших дослідників, серед
яких Л. Агрба, О. Анциферова, Г. Гейтс, М. Гендерсон, Дж. Дувал,
О. Євченко, Я. Засурський, О. Зверєв, Дж. Матус, О. Іванів, О. Каркавіна,
Н. Карліна, Т. Ковальова, Т. Кузьміч, З. Лановик, Є. Маслова, О. Мулярчик,
Ф. Пейдж, Н. Поліщук, С. Пухната, О. Собко, Ю.Стулов, Я. Ферман,
Т. Харріс, С. Чугунова та багатьох інших.
Наукові праці відомих не лише в Україні, але й з її межами
українських дослідників-літературознавців Н. Висоцької і Т. Денисової, а
також публікації інших авторів (Д. Джейсен, О. Євченко, Я. Засурський,
Н. Карліна, О. Мулярчик, О. Собко, Л. Хатчон), присвячених «Регтайму»
Е. Доктороу, з різних боків фокусують увагу на символіко-метафоричному
змісті взаємодії літературного і музичного медіуму у зв’язку з реалізацією
авторської концепції бачення історичного минулого країни. Завдяки цим
дослідженням виникає зацікавленість у більш детальному і комплексному
аналізі форм літературно-музичної інтермедіальності в романі Е. Доктороу
«Регтайм».
Очільники фундаментальної школи американських літературознавчих
студій в Україні доктори наук Н. Висоцька, Т. Денисова, Т. Михед,
М. Шимчишин, з різних боків аналізуючи в своїх роботах найглибші
підвалини формування визначальних орієнтирів американської ідентичності
на теренах багатонаціональної країни, фактично розробили систему для
літературознавчого осмислення феномену джазу в американській літературі.
Зокрема провідний фахівець з питань компаративістики професор
Т. Денисова, визначає ідейно-філософський зміст джазу як одну з
фундаментальних ознак еволюції художньої свідомості афро-американських
письменників.
7
Щодо творчості Т. Моррісон, В. Старцева виокремлює феміністичний,
історичний, психоаналітичний та культурологічний напрями дослідження
творчості Т. Моррісон. У дисертації С. Чугунової в комплексному аналізі
фольклорно-міфологічного простору творчості Т. Моррісон, у тому числі й
стосовно роману «Джаз», використані окремі елементи музикознавчого
аналізу. Наукова робота О. Каркавіної сфокусована на дослідженні
лінгвістичних принципів реалізації інтермедіальної взаємодії у творчості
письменниці. Досить ґрунтовна розвідка, однак, не до кінця висвітлює зв'язок
мовних реалізацій із художнім змістом роману. Крім того, в роботі
дослідниці не розглядаються форми літературної реалізації жанрових
елементів регтайму, що входять до складу поетологічно-текстових імітацій
імпровізаційної техніки джазу.
Дослідження лінгвостилістичних особливостей прози Т. Моррісон у
роботі Н. Гоци пропонує широкий спектр методик лінгвістичного аналізу й
торкається деяких літературознавчих аспектів, але не розкриває питань
музикалізації прози. Н. Поліщук більшою мірою зосереджує увагу на
композиційно-наративній стратегії «Джазу», застосовуючи при цьому термін
«літературний джаз». З. Лановик у контексті розгляду зразків «літератури
джазу» також вказує на наявність у романі «Джаз» Т. Моррісон
різноманітних наративних, архітектонічних текстових стратегій,
спрямованих на наближення твору до джазового виконання.
Зацікавленість вивченням проявів взаємодії літературного та
музичного медіа в романах Е. Доктороу «Регтайм» та Т. Моррісон «Джаз» у
роботах дослідників свідчить про необхідність систематизації, узагальнення і
подальшої розробки цієї проблеми в межах становлення дискурсу
інтермедіальних досліджень і формулювання теоретичних аспектів
інтермедіального аналізу.
Важливою і необхідною у цьому аспекті є художньо-філософська
концепція джазу в американській літературі Т. Денисової. Методологічні
принципи й підходи, результати багаторічної праці, представлені в творчому
8
доробку відомої вченої та критика сучасності формулюють напрямиорієнтири інтегрованого опанування широкого спектру феноменів
інтермедіальності, зокрема й в аспекті взаємодії літератури й джазу.
В даній роботі видається необхідним дослідити з позицій
літературознавчої методології структурно-формальні та змістові зв’язки
всередині текстової тканини романів, які перетворюють літературний твір на
поле взаємодії двох медіа. Це, в свою чергу, дозволить простежити їх зв'язок
із реалізацією творчих задумів письменників, глибше і більш комплексно
розкрити поетикальні особливості романів в аспекті багатовимірності
художнього експериментування з формою.
Отже комплексний аналіз форм перекодування джазу в романах
Е. Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон «Джаз» і їх систематизація є досить
актуальними завданнями. Їх виконання дозволить доповнити загальну
картину розуміння творчості цих письменників, а також збагатити прикладом
практичного застосування теорії літературно-музичної інтермедіальності
простір сучасного порівняльного літературознавства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження проводилося в межах комплексної теми Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Мови і літератури
народів світу: взаємодія та самобутність» (державний реєстраційний номер
11БФ 04401, науковий керівник – доктор філологічних наук, професор
Г. Семенюк). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради
Інституту філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка (протокол № 2 від 24 вересня 2013 року).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в
розкритті основних форм художньо-естетичного осмислення й уведення в
літературни твір музики як знакової системи, зокрема, зокрема структурних і
концептуальних елементів регтайму як жанру та джазу як напряму музичного
мистецтва, ключові елементи яких, поряд із особливостями африканської
9
народної пісні, блюзу, спірічуелз тощо, утворюють культурно-мистецький
дискурс джазу.
Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати наступні
завдання:
- на основі класичних концепцій літературно-музичної
інтермедіальності, а також сучасних досліджень у цій галузі
визначити зміст поняття перекодування;
- узагальнити основні напрями аналізу художніх функцій
перекодування джазу;
- дослідити засоби перекодування регтайму на прикладі роману
Е. Доктороу «Регтайм»;
- поглибити аналіз форм перекодування джазу з позицій
літературознавчої методології у романі Т. Моррісон «Джаз»;
- визначити в романі Т.Моррісон «Джаз» інтермедіальний характер
інтертекстуальних зв’язків з «Регтаймом» Е.Л.Доктороу в
аспекті перекодування джазової імпровізаційності;
- на основі синтезу положень типологій інтермедіальності
В. Вольфа, А. Гіра, С. П. Шера виокремити напрями
перекодування джазу в романах Е. Доктороу «Регтайм» і
Т. Моррісон «Джаз».
Об’єктом дослідження виступають знакові з точки зору літературнохудожнього осмислення джазу твори американських письменників
Е. Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон «Джаз».
Предмет дослідження становлять форми перекодування регтайму і
джазу як компонентів американського культурно-мистецького дискурсу.
Методи дослідження. Для виконання завдань у роботі було
використано інтермедіальний (В. Вольф, А. Гір, С. П. Шер),
психолінгвістичний (О. Потебня) методи, психоаналіз (О. Лоуен, З. Фрейд),
елементи архетипної критики (К.Г. Юнг); феноменологічний (Е. Гуссерль,
О. Лосєв), структуралістський (Р. Барт, У. Еко, Р. Якобсон),
10
постструктуралістський (Р. Барт, М. Фуко) та герменевтичний (Г.Ґ. Гадамер,
М. Гайдеґер) методи. Інформаційними джерелами для забезпечення
музикознавчого контексту, історико-культурних джерел та естетики джазу
послугували передусім роботи Б. Асаф’єва, Р. Блеша, Е. Борнемана,
Л. Джонса, Ю. Кінуса, Дж. Коллієра, В. Конен, Є. Назайкінського,
У. Сарджента, Г. Чейза, Ю. Чекана та інших.
Завдяки використанню в дослідженні структуралістського,
постструктуралістського, феноменологічного та герменевтичного методів
було здійснено текстовий аналіз, виокремлено і проаналізовано художні
прийоми перекодування джазу. Елементи архетипної критики,
герменевтичного методу та психоаналізу дозволили визначити й узагальнити
художньо-естетичний зміст джазових імплікацій. Теоретичні напрацювання з
питань інтермедіального аналізу (В. Вольф, А. Гір, С.П.Шер) послугували
центральними орієнтирами для систематизації виокремлених у текстах
романів форм літературно-музичної інтермедіальності.
Наукова новизна досягнутих результатів полягає в тому, що в
дисертації здійснено комплексне дослідження інтермедіальних форм
реалізації жанрових особливостей регтайму в романі Е. Доктороу «Регтайм»;
проаналізовано форми перекодування джазу в романі Т.Моррісон «Джаз» з
урахуванням особливостей перекодування регтайму як принципу музичного
мислення, залученого до формування імпровізаційної мови джазу; а також на
основі синтезу положень літературно-музичних типологій В. Вольфа, А. Гіра
та С. П. Шера теоретично узагальнено феномен перекодування джазу за
романами Е. Л. Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон «Джаз».
Практичне значення одержаних результатів. Результати наукової
роботи можуть бути використані для подальших наукових досліджень,
пов’язаних із розробкою та використанням теорії інтермедіальності, в
процесі викладання спецкурсів, курсів компаративістика, зарубіжна
література, теорія літератури, мистецтвознавство та культурологія.
11
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною
роботою, в якій викладено авторський погляд на проблему літературномузичної інтермедіальності та її роль у процесі інтерпретації романів
Е. Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон «Джаз».
Апробація результатів дисертації. Результати наукових досліджень
обговорювалися на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Київського
національного університету імені Тараса Шевченка; Шостому Міжнародному
Міждисциплінарному Теоретичному Симпозіумі «Література в колі медій:
інтермедійне поле художніх практик, рецептивні стратегії, синтез мистецтв»
(Київ, 2013); XII Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ,
2013); Міжнародній науковій конференції «Етнознакові функції культури:
Мова, література, фольклор» (Київ, 2013); VIII Міжнародній науковопрактичній конференції «Мови і світ: дослідження та викладання»
(Кіровоград, 2014); IX Міжнародній науково-практичній конференції «Мови і
світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 2015).
Наукові публікації. Результати дисертаційної роботи знайшли
відображення у семи статтях, опублікованих в українських фахових виданнях
і двох статтях, опублікованих за кордоном. Загальний обсяг публікацій
становить 5,7 др. аркуша.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Відповідно до поставленої мети, визначених завдань і окреслених
методологічних принципів, у результаті проведеного дослідження було
виокремлено, проаналізовано й охарактеризовано форми літературномузичної інтермедіальності в аспекті перекодування джазу на матеріалі
романів Е.Л. Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон «Джаз».
Вибір матеріалу, обраного для дослідження системи інтермедіальних
відносин, дозволив також виявити інтертекстуальні зв’язки генетикоконтактної природи, про що свідчать відомості, відображені в інтерв’ю
Т. Моррісон. У свою чергу, це дозволило поглибити розуміння
концептуальних засад перекодування джазу в романі Т. Моррісон «Джаз».
У процесі дослідження було з’ясовано, що перекодування джазу в
зазначених романах відзначається комплексністю та системністю, оскільки
представлене на різних рівнях літературного твору: тематика, сюжет,
композиція, система образів, стилістика, художнє мовлення, ідейносимволічний зміст тощо. Особливості мовно-текстуальної гри визначають
принципи втілення в художньому тексті культурно-мистецького коду джазу.
Причому представлені в дисертації форми перекодування елементів різних
жанрів джазу в романах обох письменників містять також основні
диференційні ознаки відповідних жанрів.
Провідна роль у перекодуванні регтайму як жанру джазової музики в
романі Е. Л. Доктороу «Регтайм» належить сюжетно-композиційним
елементам літературного твору, які утворюють систему засобів вербальної
музики. Зокрема, сюжетна лінія Коулхауза Вокера фактично виступає
ідейним центром роману й, разом з тим, символом еволюції американського
суспільства; відправною точкою дискусії довкола американської мрії.
В межах аналізу роману Е. Л. Доктороу застосування компоненту
літературно-музичної типології інтермедіальності С. П. Шера «вербальна
171
музика» було розширено завдяки залученню принципу розрізнення
експліцитних та імпліцитних музичних референцій у класифікації форм
взаємодії літератури й музики В. Вольфа.
До зразків вербальної музики або експліцитних музичних референцій
другого плану в романі «Регтайм» Е. Доктороу належать переважно згадки
про відомих композиторів та елементи музичного словника. До імпліцитних
музичних референцій було віднесено деталі, що мають опосередковане
відношення до музики, серед яких особливо виразно проявляється так звана
«механічна акустика» роману. Імпліцитні референції, що імітують
характерне для піаноли механічне звучання в романі «Регтайм», замінюють
функції словесної музики, яка, за визначенням С. П. Шера і А. Гіра,
відтворює звук на рівні фонетичної форми слова.
З’ясовано, що на фонетичному рівні трапляються лише поодинокі
приклади асонансів та алітерацій. Референтом у випадку перекодування
акустичних властивостей регтайму виступає метафора, утворена шляхом
перенесення властивостей характерного механічного звучання піаноли на
звуки, які в романі, відповідно до його предметного плану, продукують різні
переважно металічні предмети і механізми.
У деяких випадках поєднання імпліцитних та експліцитних музичних
референцій відтворює в романі ефект мозаїчності й нагадує про притаманну
для регтайму наявність двох начал у його ґенезі – елементів афроамериканської та європейської естетики. Музика як медіум у романі
Доктороу асимілює зображально-рефлексивні якості літератури.
Тема регтайму сприяє розкриттю латентних процесів, що мають місце
всередині індивідуально-суб’єктивного простору персонажів. Як результат,
завдяки предметно-символічній музикалізації «літературний регтайм» у
романі Е.Л. Доктору втілює й певним чином візуалізує біль, страждання,
докори сумління, сподівання, іронію тощо.
Герої роману «Регтайм» нагадують акторів німого кіно, які здатні
втілити драматизм і комізм реальних та вигаданих подій, що ніби звучать
172
зустрічними чи перехресними мелодіями регтайму в різних регістрах.
Водночас ці герої свідомі того, що їхній фізичний голос, слова не будуть
почуті, а отже майстерність актора акцентує жести, міміку й рухи.
Формальні ознаки регтайму як жанру музики загалом також більшою
мірою пов’язані з предметним світом і особливостями композиції в
художньому творі. Зокрема, це стосується перекодування характерного для
зазначеного жанру дводольного ритму в акомпанементі. Відправною точкою
для активізації інтермедіально-музичної інтерпретації в даному випадку
слугує внутрішня форма слова – джерело для «мовчазної» символізації.
Вживання переважно дієслів на позначення ходи, полюсні контрасти й
антитези, закладені в основу сюжету й композиції, а також непоодинокі
фонетико-ритмічні композиції, що складаються з рівномірного чергування
наголошених і ненаголошених складів у потоці художнього мовлення,
відсилають до ідеї спрощених схем-кліше, створюють відчуття типовості,
одноманітності, рафінованості, механічності, вічного руху.
Фактурність мелодики регтайму, якій притаманна безперервність,
виразна кумулятивність, механічна чіткість, імперсональність, втілена в
тексті «Регтайму» на основі синонімічних рядів, відмови від традиційної для
прямої мови пунктуації, а також будь-яких ліричних відступів. Тобто
перекодування мелодики регтайму в аспекті наближення до її структурних
особливостей більшою мірою ґрунтується на формальних аспектах засобів
літературної виразності.
В даному разі літературна творчість проявляє себе не лише як
ретранслятор музичного жанру, але й безпосередньо як реципієнт
виражальних засобів музичного мистецтва. Імплікація принципу
синкопування в регтаймі забезпечує відчуття динамічного руху як однієї з
провідних властивостей музики.
Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що зразки вербальної
музики в романі Е.Л. Доктороу «Регтайм», окрім актуалізації суто історикокультурного контексту регтайму як жанру джазового мистецтва,
173
запроваджують у тексті суб’єктивно-емоційні кореляції в аспекті дискусії
щодо філософської проблеми людини і суспільства.
Музичні техніки й структури в межах поетикальних особливостей
роману «Регтайм» передусім слугують метафорою емоційної скутості,
індивідуальної несвободи, а також для творення іронічного підтексту,
загалом зосереджуючись на предметно-образному рівні твору. Імпліцитні
музичні референції, що стосуються «звукової картини» роману, можна
вважати варіантом прояву словесної музики, яка реалізує творчий задум
письменника на емоційному рівні рецепції художнього твору. Фактично
завдяки імплікації музичного медіуму автор витворює свій варіант
екзистенційної історії Америки.
Роман Т. Моррісон «Джаз», побудований на активному зверненні до
ігрової естетики постмодернізму, демонструє, в порівнянні з «Регтаймом»
Е.Л. Доктороу, набагато ширший спектр і глибше опанування естетики джазу
художнім талантом письменниці, і це простежується за всіма трьома
напрямами типології С. П. Шера.
Система засобів вербальної музики в романі Т. Моррісон «Джаз»
відповідає традиційним параметрам залучення елементів музичного медіуму
на рівні референту. Як первинний елемент літературного наближення до
музичного начала вона демонструє органічну інтегрованість у загальну
систему музикалізації через взаємодію з формами інтермедіальності інших
напрямів.
Окрім метафоризації і символізації, вербальна музика відіграє важливу
роль у культурно-мистецькій та філософсько-психологічній деталізації
художнього часопростору. В межах «предметного цитування» явищ
мистецького життя різні види просторів роману гомогенізуються у напрямі
до індивідуалізації та суб’єктивізації. З вербальною музикою найбільшою
мірою також пов’язана актуалізація жанрового різноманіття мови джазу.
На відміну від «Регтайму» Е.Л. Доктороу, центром засобів вербальної
музики у романі «Джаз» можна вважати саме образ оповідача. Критерії для
174
диференціювання його художніх характеристик, однак, коливаються між
ознаками вербальної музики та музичних технік і структур, оскільки його
особа проявляється лише на рівні оповіді. Отже, образ наратора у романі
«Джаз» – не лише центральний елемент засобів вербальної музики, але й у
першу чергу – посередник, центр взаємодії вербальної музики зі системою
музичних технік і структур, тобто цей образ водночас постає як внутрішньотекстова художньо-поетологічна функція.
Домінантою системи музичних технік і структур у романі виступає
імпровізаційний принцип, передусім втілений у романі завдяки складній
системі внутрішньо-текстових художньо-естетичних зв’язків, об’єднаних
постаттю наратора. Орнаментальність оповіді, а також елементи
автоінтертекстуальності слугують засобом перекодування ігрового принципу
джазової імпровізаційності, своєрідною матрицею, мовно-літературним
кодом, найближчим за якостями до відповідної музичної техніки, яка
водночас виступає основною диференційною ознакою жанрового змісту і
форми.
Зразки музичних технік і структур у романі «Джаз» формують
вторинну мову художньої комунікації, яка завдяки своїй амбівалентній
природі через балансування між змістовим і формальним началом у процесі
художньої комунікації, фактично компенсує музичну динамічність на
противагу завершеності, притаманній літературному творові.
Основна художня функція елементів «музичної мови» полягає у
фокусуванні уваги реципієнта на інтермедіальних актуалізаціях і
експериментуванні з формою як прояві найвищого ступеня майстерності в
імпровізації. Емоційність музики загалом у процесі її виконання і, зокрема
джазу, відтворено в романі передусім завдяки актуалізації усносуб’єктивних, емоційно-преференційних аспектів мовлення.
Елементи вербальної музики та музичних технік і структур утворюють
у тексті складні художні комплекси, завдяки яким план зображення в
літературному творі, окрім принципів предметно-контекстуальної
175
презентації, набуває водночас рис імітації. Значну роль у цьому відношенні
відграє багатозначність мови. В результаті, формотворчі аспекти
музикалізації переходять із площини твору до площини тексту.
Крім того, предметно-текстові імітації в ігровий спосіб фокусують
увагу реципієнта на принципі подвійності й, разом із тим, театральності,
сценічності. Запровадження подібних значень має характер логічної схеми. У
розпізнаванні подібних форм перекодування джазу значну роль відіграє
постать наратора, а також випадкова деталь – найчастіше елемент вербальної
музики.
Система засобів словесної музики в романі «Джаз», на наш погляд,
забезпечує найвищий ступінь музикалізації художнього твору в більш
вузькому аспекті розуміння цього явища. На відміну від «Регтайму», в романі
Т. Моррісон акустичні особливості джазової музики представлені не лише за
принципом аналогій, але безпосередньо завдяки актуалізації «музикального
потенціалу» мови. Письменниці вдається відтворити особливості звучання
окремих інструментів, їх взаємодії під час виконання музичного твору, а
також звукові ефекти вокальної та інструментальної музики, характерні для
джазу.
Дослідження форм перекодування джазу в романі «Джаз» Т. Моррісон
показало, що чітке диференціювання функцій засобів вербальної музики,
музичних технік і структур, а також словесної музики щодо реалізації
художнього потенціалу твору неможливе, оскільки зазначені форми
літературно-музичної інтермедіальності проявляють себе як комплексне
художньо-естетичне явище. Однак урахування змісту окремих прикладів
перекодування на мотивному рівні дозволяє визначити певні домінанти.
Перекодування джазу на рівні вербальної музики найбільшим чином
пов’язане з реалізацією ідейно-тематичного змісту роману. Саме завдяки
цьому напряму перекодування джазу, в поєднанні з ефектами театралізації,
автор окреслює видиму межу між світом образів, подій, предметів та світом
музичного представлення. Незважаючи на їх взаємопроникнення, кожен із
176
цих світів на рівні вербальної музики зберігає свої головні диференційні
ознаки.
За допомогою перекодування музичних технік і структур на рівні
змісту здійснюється актуалізація джерел формування джазу, суб’єктивізація
художньої оповіді, підвищення рівня експресивності, урізноманітнення
емоційно-динамічних форм виразності. Завдяки використанню елементів
словесної музики як форми літературно-музичної інтермедіальності, що
найбільше тяжіє до музики як медіуму, а отже найменше опосередкована
світом предметів і суджень, у романі «Джаз» відбувається акцентування на
можливості універсалізації ціннісних і світоглядних орієнтирів.
З метою систематизації й узагальнення особливостей форм
перекодування джазу в романах Е. Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон
«Джаз», видається доцільним синтезувати основні положення типологій
літературно-музичної інтермедіальності В. Вольфа, А. Гіра, С.П.Шера з
урахуванням загальних філософських концепцій дослідження літературного
твору (Г. Гадамер, М. Гайдеґер, Р. Барт, У. Еко, Р. Інґарден, Ю. Лотман,
О. Потебня, Р. Якобсон), результатів аналізу й застосування наукових
позицій, сформульованих у наукових студіях із проблем американської
літератури, інтермедіальності й теорії літератури, які були використані в
дисертації, а також результатів даного дослідження.
Зокрема видається доцільним розрізняти наступні рівні перекодування
джазу в романах Е. Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон «Джаз»:
1. Рівень предметності музичного світу: експліцитні та імпліцитні
засоби референційності.
2. Рівень реалізації динамічної субстанційності музичного
представлення в художньому тексті: предметно-текстові та логічно-мовні
імітації музичних технік і структур.
3. Рівень акустичної репрезентації: експліцитні засоби відтворення
звуку та імпліцитні звукові аналогії.
177
4. Рівень кореляційності музичних напрямів, стилів, жанрів: тематичнозмістові, композиційно-текстові кореляції та імпліцитно-символічні
референції.
5. Рівень художньої семантики: експліцитні поетологічно-текстові
функції (інтермедіально-ретрансляційні та власне поетологічні) та імпліцитні
ідейно-філософські значення.
Два останніх рівня наведеної типології фактично об’єднують попередні
три відповідно до принципів різнорівневої текстової гри та особливостей
рецепції художнього твору. Слід зазначити, що система засобів
перекодування регтайму як музичного жанру, відповідно до результатів
дослідження, більшою мірою тяжіє до підсистеми імпліцитних форм
інтермедіальності, що цілком закономірно і послідовно відображає зовнішні
прояви позірної беземоційності, схематичності й мозаїчності регтайму.
Натомість для джазу, в основу якого покладено наявність більш
виразної суб’єктивно-індивідуальної, а також ігрової складових, характерне
активне звернення до експліцитних форм літературно-музичної взаємодії.
Зокрема, найбільш помітною виявляється ця різниця на рівні акустичної
репрезентації. На відміну від «мовчазно-інтелектуального звучання» роману
Е.Л. Доктороу, «Джаз» Т. Моррісон пропонує читачеві широкий спектр
прикладів експліцитного освоєння мовно-літературними засобами виразності
ритмічно-звукових особливостей джазових композицій.
Обидва романи демонструють широкий спектр форм творчого
внутрішньо-текстового діалогізму музичних жанрів. Як Е. Л. Доктороу, так і
Т. Моррісон звертаються до музичного мистецтва з позицій літературного
конструювання історії. І хоча кожен із них пише про Америку, намагаючись
відтворити певний історичний період, у центрі уваги талановитих
письменників передусім людина і її доля, а також етнічна проблематика.
Незважаючи на запроваджений Е.Л. Доктороу виразний національний
контекст єврейської тематики, цікавим є те, що в романі «Регтайм» саме лінія
афро-американського піаніста фактично стає сюжетним центром, з яким
178
пов’язане розгортання ідейного змісту роману щодо бачення минулого,
сучасного й майбутнього американської громади.
З образом Коулхауза Вокера пов’язана тема становлення
американського мистецтва. Подібна позиція автора становить не лише
основу творчого експерименту, але й відображає розуміння необхідності
осмислити проблеми взаємодії представників різних національностей на
землі, омріяній ідеями свободи й рівності. Разом із тим, можна сказати, що
роман Доктороу – це роман про митця і мистецтво. Саме в мистецтві, яке
тісно пов’язане з життям, письменник вбачає своєрідний порятунок від
втрати свого, в тому числі й етнічного, «я».
Якщо регтайм слугує іронічно-утопічною метафорою концепції
«плавильного тигля», то джаз із його діалогічністю й невимушеністю,
свободою від приписів і стереотипів найближчий до світоглядних засад
мультикультуралізму. Ставлячи в центр свого творчого експерименту саме
мистецький зміст джазу, Моррісон ніби приймає естафету від свого
попередника, намагаючись з позицій мультикультуралізму окреслити
можливий подальший шлях розв’язання світоглядної проблеми спільного
існування різних етносів в умовах багатонаціонального суспільства.
Досвід поетикального експерименту Е. Л. Доктороу в перекодуванні
регтайму, окрім власне музикальної імплікації імпровізаційних
характеристик джазу, письменниця залучає також в аспекті актуалізації
мотиву замовчування, що особливо виразно проявляється на рівні
майстерного відтворення музичних технік і структур. У зв’язку з цим,
імітація тих чи інших жанрових компонентів через імпліцитні музичні
референції вочевидь набуває характеру сповненого жалю викриття намагань
дистанціюватися від питань національної самобутності.
Особливо виразно цю ідею письменниця розвиває у зв’язку з образом
чорношкірого музиканта Голдена Грея, який, у порівнянні з постаттю
Коулхауза Вокера, менш виразно представлений у системі персонажів
роману. Якщо для Доктороу чорношкірий піаніст – це певна точка відліку,
179
поштовх, своєрідний центр історії, то для Т. Моррісон – це складність
людської долі, у змалюванні якої суспільно-історичний прагматизм
поступається місцем інтуїтивному самоаналізу.
В обох романах також помітний і скептицизм у ставленні до героїв, які
належать до спільних із авторами національностей. У «Джазі» мовчазна
скутість регтайму отримує свій колись загублений голос-біль – символ
віднайдення шляху до самопізнання і самовідтворення. Водночас, відкрита
Е.Л. Доктороу система імпліцитних засобів референційності, як складова
художнього стилю роману «Регтайм», допомагає Моррісон передати в
іронічно-викривальній тональності ідею деякою мірою свідомого
замовчування, своєрідного зречення афро-американцями елементів своєї
ідентичності. Існування в літературному просторі США романів “Регтайм”
Е.Доктороу і “Джаз” Т.Моррісон відбиває процеси формування складних
форм мистецького діалогізму як складової художнього мислення
письменників.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у
порівняльних літературознавчих та культурологічних студіях, а також для
подальшої розробки проблем літературно-музичної інтермедіальності в
американській літературі, зокрема можливими напрямами можуть стати
типологічне зіставлення особливостей перекодування джазу в єврейському та
афро-американському літературному дискурсах; особливості авторської
інтермедіальної стратегії та інтермедіального простору зазначених романів.