Жиленко Ірина Рудольфівна Мала проза української й російської літературної емігра­ції 1919 - 1939 рр.: проблемно-тематична та жанрово-сти­льова типологія

Краткое описание

Жиленко Ірина Рудольфівна, доцент кафедри журна­лістики та філології Сумського державного університету: «Мала проза української й російської літературної емігра­ції 1919 - 1939 рр.: проблемно-тематична та жанрово-сти­льова типологія» (10.01.05 - порівняльне літературознав­ство). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ЖИЛЕНКО ІРИНА РУДОЛЬФІВНА
УДК 821.161.2.09+821.161.1.09
ДИСЕРТАЦІЯ
МАЛА ПРОЗА УКРАЇНСЬКОЇ Й РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ
ЕМІГРАЦІЇ 1919–1939 рр.: ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНА ТА
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА ТИПОЛОГІЯ
10.01.05 – порівняльне літературознавство
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ (І. Р. Жиленко)
Науковий консультант Кеба Олександр Володимирович, доктор філологічних
наук, професор.
Київ – 2019

ЗМІСТ
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24
Розділ 1. Українська й російська еміграційна мала проза
в сучасному науково-критичному дискурсі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37
Висновки до першого розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .52
Розділ 2. Теоретико-методологічні засади дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54
2.1. Компаративні аспекти вивчення малої еміграційної прози . . . . . . . . . . . . . . . 54
2.2. Мала проза міжвоєнної доби: проблеми жанрової типології. . . . . . . . . . . . . . 65
Висновки до другого розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .84
Розділ 3. Особливості художньо-естетичного моделювання життя
у міжвоєнну добу засобами малої прози . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .87
3.1. Соціально-історична ситуація після Першої світової війни в
українській та російській малій прозі (Л. Мосендз, І. Лукаш,
А. Чекмановський, І. Савін, Р. Гуль, А. Несмєлов, А. Аверченко, Теффі) . . . . . . . 87
3.1.1. Викриття «більшовицького раю» й еміграційна антиленініана . . . . . . 87
3.1.2. Антивоєнні мотиви у творах
представників «втраченого покоління». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .110
3.2. Контроверзи українського та російського патріотизму в малій прозі. . . . . . .121
3.2.1. «Люди без батьківщини» й рееміграція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .122
3.2.2. Патріотичні вектори в оповіданнях А. Чекмановського й
Д. Тягнигоре. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .127
3.2.3. Екзистенціальні складники національно-патріотичного
дискурсу (О. Купрін, Леся Верховинка, О. Толстой, О. Бабій). . . . . . . . . . . .137
3.3. Фольклорно-міфологічна парадигма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .152
3.3.1. Т. Шевченко й О. Пушкін як національно-культурні архетипи
у малій прозі Б. Лепкого, К. Поліщука, Ю. Липи, Саші Чорного,
М. Осоргіна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .154
22
3.3.2. Особливості художнього вираження архетипу Матері
(В. Софронів-Левицький, І. Шмельов, Теффі, М. Осоргін,
Б. Лепкий, У. Самчук, І. Гаврилюк) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .168
3.3.3. Фольклорно-міфологічні візії ірреальної дійсності
в оповіданнях А. Аверченка і В. Королева-Старого. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .179
Висновки до третього розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188
Розділ 4. Жанрова палітра еміграційної малої прози:
традиційні орієнтири і модерністські пошуки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194
4.1. «Нове життя» новелістики. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194
4.1.1. «Нетрадиційна проза»: В. Набоков, Ю. Косач,
Максим Горький, О. Грицай. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .195
4.1.2. Оповідання в жіночій малій прозі (В. О’Коннор-Вілінська,
О. Храпко-Драгоманова, Н. Федорова, Н. Берберова, К. Гриневичева). . . . 222
4.2. Тенденції розвитку літературно-публіцистичних жанрів . . . . . . . . . . . . . . . .233
4.2.1. Художня публіцистика: уроки минулого та прогнози
на майбутнє (Д. Донцов, М. Арцибашев). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .233
4.2.2. Фейлетон як зразок літератури факту у творчості
А. Аверченка і Д. Купчинського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 262
4.2.3. Поетика нарису у творах С. Левинського і М. Байкова . . . . . . . . . . . . 282
4.3. «Фольклорні» жанри: на порубіжжі фікціонального й фактуального . . . . . .294
4.3.1. Легенда й новела в античному й орієнтальному дискурсах:
О. Грицай і О. Купрін. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .294
4.3.2. Традиція та оновлення жанру легенди
(Наталена Королева, А. Чекмановський, С. Калинець). . . . . . . . . . . . . . . . . .304
4.3.3. Модифікація «казкових оповідань» й «оповідань-міфів»
у творчості В. Королева-Старого й О. Амфітеатрова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 311
4.4. Типологія мініатюрно-фрагментарної прози (І. Бунін, В. Хмелюк,
Галина Орлівна, Дон-Амінадо, Р. Купчинський). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .317
Висновки до четвертого розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 338
23
Розділ 5. Поетико-стильові домінанти
малої прози міжвоєнного двадцятиліття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .342
5.1. Елементи модерністської поетики у малій прозі міжвоєнного
двадцятиліття: Г. Газданов, Дарія Віконська, В. Федоров, Ю. Косач . . . . . . . . . .343
5.2. Психологізм vs публіцистичність зображення людей «нової епохи»
у творах Ю. Липи, І. Савіна, Юрка Перекотиполе, С. Довгаля, М. Байкова. . . . .352
5.3. Естетика неоромантизму і поетика вольового характеру
в малій прозі міжвоєнної доби (Л. Мосендз, І. Лукаш, К. Поліщук,
М. Байков, І. Сургучов). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 366
5.4. Засоби лексико-семантичної і стилістичної виразності
в оповіданнях В. Винниченка й А. Аверченка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .375
5.5. Колористика й символіка предметно-художньої зображальності:
Теффі й Галина Орлівна. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 383
Висновки до п’ятого розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 396
Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .398
Список використаних джерел. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .410
Додатки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .457

Список литературы

ВИСНОВКИ
Комплексне дослідження, у якому вперше здійснено порівняння малих
прозових жанрів української та російської літературної еміграції міжвоєнної
доби, виявлено типологічні подібності й розбіжності, створено проблемнотематичну й жанрово-стильову типології малої еміграційної прози, охоплює
близько трьохсот творів 1919–1939 рр.
Об’єкт дослідження розглядає численну малу прозу, вміщену на сторінках
еміграційних часописів означеного періоду («Тризуб», «Літературно-науковий
вісник», «Нова Україна», «Нове життя», «Воля», «Кубанський край», «Стерні»,
«Ми», «Нація в поході», «Студенський вісник», «Иллюстрированная Россия»,
«Эхо», «Современные записки», «На литературном посту», «Новый журнал»).
Творчість деяких авторів уводиться в науковий обіг уперше (І. Гаврилюк,
Нік. Гієвський, Є. Гринишин, С. Довгаль, С. Калинець, А. Крезуб, І. Мірний,
Г. Орлівна, П. Північний, Д. Тягнигоре, О. Храпко-Драгоманова). Детально
аналізуються жанрові форми маловивчених письменників – М. Байкова, Лесі
Верховинки, О. Грицая, С. Левинського, І. Лукаша, А. Несмєлова, І. Савіна.
Залучено до аналізу й маловідомі твори Д. Віконської, Г. Газданова, В. КоролеваСтарого, Наталени Королеви, Ю. Косача, О. Купріна, М. Осоргіна, Н. Федорової.
Усі структурні частини дисертації побудовані на зіставленні творів малої
прози українських і деяких західноукраїнських із російськими й
російськомовними (вихідцями із України) письменниками літературної еміграції
1919–1939 рр. Виявлено численні збіги, подібності, паралелі, відповідності та
відмінності на тематичному, генологічному й поетико-стильовому рівнях.
На тематичному рівні зафіксовано найбільше типологічних збігів. Для
багатьох прозаїків спільними стали теми Жовтневого перевороту й
«більшовицького раю», екзистенційні аспекти існування на чужині, антивоєнна
спрямованість і тема «втраченого покоління», патріотичні мотиви, пошуки
національно-культурного архетипного взірця (шевченкіана й пушкініана) і
глибинного материнського коду, антична й орієнтальна тематика.
399
В аспекті художнього осмислення наслідків Української революції 1917–
1921 рр. окреслено типологічно подібні фольклорні мотиви, особливо характерні
для жанрів, які визначаємо як легенди й «апокрифи» (І. Мірний, П. Північний,
О. Ремізов). Ще більше збігів знаходимо в оповіданнях, нарисах і новелах,
дотичних до так званої літератури факту (І. Шмельов, В. Королів-Старий, І. Савін,
Є. Гринишин, А. Крезуб, М. Байков, А. Сєдих). Усі розглянуті твори є художнім
узагальненням катастрофічних наслідків більшовицького правління: голоду,
страждань, свавілля, фізичного й морального знущання. Представників обох
літератур об’єднує ненависть до нової влади й бажання якнайшвидшого
звільнення від неї. Симптоматичними є й назви творів: «Край божевільних та
злочинців» (Х. Барановський), «За хлібом» (А. Крезуб), «Дісонанс» (Ф. Дудко),
«Солнце мертвых» (І. Шмельов), «В паутине» (І. Савін), «Дюжина ножей в спину
революции», «Нечистая сила» (А. Аверченко) тощо.
Не менш важливим є порівняння гострої критики «більшовицького раю»
через аналіз поетики малої прози авторів, що мали спільне українське коріння.
Так, твори з книжок І. Лукаша («Голое поле») і Л. Мосендза («Людина покірна»)
позначені документальністю й публіцистичністю, їхні герої – сильні, вольові
особистості, змальовані за принципом романтичної ідеалізації. У той час як
персонажі нарисів російського автора, не сприймаючи більшовицької Росії,
мріють про минулу велич монархічної держави, герої новел українського митця
негативно ставляться як до більшовиків, так і до російського царату. Біла армія
стоїть у Галліполі й чекає, поки її «покличе Росія», а українці асоціюють нових
хазяїв із віковою залежністю від загарбницької влади Московії, тому борються
проти неї усіма можливими способами.
Попри соціально-політичні розбіжності, українські й російські
письменники акцентують необхідність діалогу культур. Про це йдеться у творах
А. Чекмановського, Р. Гуля, А. Несмєлова, Ю. Косача зі схожою для них
антивоєнною проблематикою і темою «втраченого покоління». У малій прозі
авторів багато місця займають факти історичного минулого України й Росії,
зокрема Першої світової війни та визвольних змагань. Особливості поетики
400
письменників-емігрантів свідчать про типологічну спорідненість із художніми
новаціями західноєвропейської літератури того часу. Так, застосування Р. Гулем
елементів телеграфного стилю, методу «айсберга», пацифістських мотивів дає
змогу говорити про наближеність його поетики до стилю Е. Гемінґвея. У
дослідженні поетики оповідання А. Несмєлова «Короткий удар» проведено
паралелі з творчістю Л. Толстого й Е.-М. Ремарка, зокрема в аспекті антивоєнного
дискурсу. Своєрідне втілення тема «втраченого покоління» набуває і в творах
українських авторів А. Чекмановського («Крути») і Ю. Косача («Остання атака»).
Подібності проблемно-тематичного комплексу еміграційної малої прози
виразно демонструє так звана антиленініана. У роботі виявлені схожі принципи
зображення «вождя пролетаріату» в комічному (фейлетони й оповідання
А. Аверченка, О. Купріна, Теффі, Саші Чорного, К. Поліщука) і фольклорному
(анекдоти і народні пісні у творах І. Савіна та Ю. Липи) ракурсах. І російські, й
українські автори (А. Чекмановський, О. Звичайна, М. Арцибашев) показують
ставлення Леніна до народу, змальовують жахливі результати його політики, що
спричинили загальний занепад життя; з’ясовують, як спрацьовували ленінські
демагогічні заклики й гасла. Залучений до роботи історико-публіцистичний
матеріал відтінює тематичну складову творів малої прози літературної еміграції.
Деякі оповідання українських митців (А. Чекмановський «Колхоз імені Лєніна»)
викривають катастрофічні наслідки комуністичного експерименту часів непу.
Тема батьківщини займає провідне місце у спадщині В. Королева-Старого,
О. Купріна, Теффі, Лесі Верховинки. У творчості останньої виявлено чимало
типологічно подібного до малої прози О. Купріна: схожі жанрові орієнтири,
особливості хронотопу, домінанти експресивної поетики, що поширюються на
осмислення сучасного, минулого й почасти породжують антиутопічні мотиви.
Національно-патріотичний дискурс творів малої прози часто пов’язують із
далеким минулим часів козацтва (Д. Тягнигоре, А. Чекмановський) і трагічним
сучасним (Ю. Липа, Л. Мосендз, К. Поліщук). Захисниками українського народу,
здатними на будь-які жертви заради свободи України, виступають як історичні
постаті (Байда, Гонта), так і вигадані персонажі (Іван Халамидник, Невідомий
401
Лицар). Натомість у малій прозі російського зарубіжжя твори подібної жанровотематичної спрямованості не займають помітного місця.
Для всіх авторів винятково актуальною була тематика вигнання. На
прикладі оповідань О. Толстого й О. Бабія простежено типологічно подібні
модуси екзистенціальної естетики: межові ситуації, осягнення абсурдності
існування, мотиви самотності та відчуження. У сюжетиці творів є чимало
елементів, дотичних до екзистенціальної прози першої третини ХХ ст. Схожим в
обох письменників є зображення життя емігрантів, поміщених у «мінусгармонійну» післявоєнну атмосферу.
У тематичному блоці студіювання фольклорно-міфологічних орієнтирів
перш за все зіставляються архетипові фігури Т. Шевченка й О. Пушкіна, духовна
спадщина яких була надто близькою для митців еміграції. У роботі виокремлено
дві групи творів. До панегіричної належать виступи, статті, нариси, есе, в яких
прославляються кумири нації. Твори другої групи об’єднує концепт «портрет», а
лінія розмежування проходить навколо інших – «живий Пушкін» у російських
письменників і «архетип Спасителя» (Шевченка) в українських.
У багатьох творах прослідковуються опосередковані літературні контакти.
Російські митці Нік. Гієвський, І. Лукаш, М. Осоргін, Саша Чорний намагалися
зробити національного класика своїм сучасником, вступали з ним у творчий
діалог. Пушкін давав їм відчуття єдності, згуртованості, чого так не вистачало в
еміграції, тому кожен із авторів шукав «свого» Поета. Натомість для українських
письменників Шевченко був національним оберегом, архетиповим символом
нескореності й нетлінності українського духу; його портрет відігравав роль
символу – іконічного знака (Ю. Липа, Леся Верховинка, Б. Лепкий, Д. Тягнигоре),
а «Кобзар» був «талісманом» і впливав на формування національної свідомості
українців.