Доній Тетяна Миколаївна Архетипи і топоси постмодерністської поезії України та США

Краткое описание

Доній Тетяна Миколаївна, асистент кафедри іноземних мов математичних факультетів Інституту філології Київ­ського національного університету імені Тараса Шевченка: «Архетипи і топоси постмодерністської поезії України та США» (10.01.05 - порівняльне літературознавство). Спец­рада Д 26.001.15 у Київському національному універси­теті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ДОНІЙ Тетяна Миколаївна
УДК [821.161.2+821.111(73)]09
ДИСЕРТАЦІЯ
АРХЕТИПИ І ТОПОСИ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
УКРАЇНИ ТА США
10.01.05 – порівняльне літературознавство
03 – гуманітарні науки
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора
філософії). Дисертація містить результати власних досліджень. Використання
ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________ Доній Т. М..
Науковий керівник Астаф'єв О. Г., доктор філологічних наук,
професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
Вступ …………………………………………………………………………..18
Розділ І. ПСИХОАНАЛІЗ ТА АРХЕТИПІКА ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ:
РЕЦЕПТИВНИЙ АСПЕКТ……………………………………………………26
1.1 Кореляція понять «міф», «архетип», «топос»…………………………26
1.2 Психоаналітична концепція колективного несвідомого……………..45
1.3 Архетипні стратегії в українському та
американському літературознавстві…………………………………………..58
1.4 Архетипна парадигма постмодерністської поезії України та
США: теоретичний аспект……………………………………………………..74
Розділ ІІ СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО ВТІЛЕННЯ АРХЕТИПІВ У
ПОСТМОДЕРНІСТСЬКІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ТА
АМЕРИКАНСКІЙ ПОЕЗІЇ…………………………………………………….94
2.1 Рецепція архетипу Персони: Бунтар та Герой……………………………94
2.2 Контекст архетипу Тіні в постмодерністській поезії …………………..118
2.3. Проявлення Архетипу Велика мати…………………………………….127
2.4 Архетипи Аніми та Анімусу……………………………………………..137
2.5 Мотивне поле архетипу Самості…………………………………………154
Розділ ІІІ. АРХЕТИПНА ОСНОВА ТОПІКИ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ
ПОЕЗІЇ УКРАЇНИ ТА США……..…………………………………………..168
3.1 Топос міста ……………………………………………………………….168
3.2 Топос природи…………………………………………………………….182
3.3 Топос дороги ……………………………………………………………...199
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...209
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………215
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….230

Список литературы

ВИСНОВКИ
Сьогодні існують різні підходи до тлумачення міфу, архетипу,
символу, до з’ясування їхніх функцій і встановлення зв’язків між ними.
Архаїчність цих понять викликає активні наукові дискусії з приводу
чіткості їх визначення, і, як наслідок, доречного наукового використання в
аналітичних літературознавчих дослідженнях. Ці поняття не мають чіткої
дефініції, оскільки їх не можна осягнути практично. Понятійна
невизначеність стає причиною різного і досить вільного їх трактування
серед дослідників. Тому інтерес науковців до цих понять та їхніх функцій у
художніх творах зберігається.
Прийшовши в літературознавство із суміжної науки, теорія архетипів
посіла чільне місце серед методів дослідження художніх текстів.
Архетипний аналіз дає змогу виявити спільні риси між різними творами,
авторами, культурами та історичними періодами. Існування архетипної
основи пояснюється той факт, що художні твори можуть належати до
різних культур і напрямів, але в них будуть спільні естетичні та емоційні
чинники, що роблять їх зрозумілими навіть у перекладних варіантах.
Вказаний метод аналізу підвищує ефективність вивчення літературних
процесів, поглиблює їх розуміння та сприйняття.
Головним відкриттям К.-Ґ. Юнґа було визнання взаємозв’язку між
свідомим і несвідомим людини. Фундаментом психічної структури людини,
що об’єднує обидві ці частини, є архетипи. Головною особливістю
архетипів є їхня здатність виведення культурної універсалії, яка є
незмінною в людському досвіді, не залежить від хронологічного періоду
або географічного розташування. Ці універсальні структури колективного
210
несвідомого, поєднуючись з особистим досвідом, існують у межах
особистого несвідомого.
Архетипною рисою всього людства, незалежно від етнічної та
культурної приналежності, є потреба самоусвідомлення. До самопізнання
веде складний процес індивідуації, який може бути особистим або
колективним, існує також процес індивідуації як нації, як народу.
Самоідентифікація стає особливо актуальною під час переламних
історичних моментів, коли відбувається зміна світосприйняття. Саме в цей
час актуалізуються затребувані ситуацією архетипи, наповнюються
образами, символами, завдання яких – оптимізувати процес
самоідентифікації.
Наслідком здійсненого практичного дослідження стало досягнення
таких результатів:
1. Встановлено теоретико-методологічні здобутки українських та
іноземних учених, що стали засадничими для осмислення теорії архетипів,
зокрема вчення О. Потебні, О. Веселовського, К.-Ґ. Юнґа, Н. Фрая,
Дж. Гендерсона, Дж. Кемпбела та ін.
2. З’ясовано, що поняття «міф», «архетип», «топос» належать до
колективного несвідомого і тісно взаємопов’язані. Топоси, як і міфи й
архетипи, мають стійке значення: це універсальні структури, що здатні
зберігати культурні традиції. Відмінності у сприйнятті і трактуванні міфу,
архетипу, топосу залежать від багатьох чинників: етнічного, світоглядного,
культурного, освітнього.
3. Обґрунтовано вплив теорії колективного несвідомого й концепції
архетипів К.-Ґ. Юнґа на подальші літературознавчі дослідження, теоретичні
розробки українських та американських вчених, зокрема на теорію
211
культурного несвідомого Дж. Гендерсона, основні положення міфокритики
Н. Фрайя, дослідження архетипів Д. Кемпбела, теорію метафори
Ф. Вілрайта, літературознавчі розвідки українських вчених Н. Зборовської,
С. Пригодія, С. Кримського, Д. Наливайка, М. Міщенко.
4. Встановлено, що архетипи виявляють спорідненість між творами,
авторами, культурами та епохами. Архетипним мисленням пояснюється те,
що видатні твори, базовані на універсальних архетипах, навіть будучи
перекладеними іншими мовами, близькі та зрозумілі, естетично та
емоційно вартісні для всього людства в будь-який історичний період.
5. Досліджено, що самі архетипи є лише формальними структурами
колективного несвідомого, які потребують у кожну історичну епоху нового
наповнення, що залежить від національної специфіки, часу, політичних і
соціальних передумов.
6. Показано, що існування архетипної основи посмодерної поезії
України та США допомагає з'ясувати той факт, що художні твори можуть
належати до різних культур та історичних періодів, але вони мають спільні
естетичні та емоційні чинники, що робить їх зрозумілими навіть у
перекладних варіантах.
7. Проаналізовано вияви й образну систему головних архетипів за
класифікацією К.-Ґ. Юнґа в постмодерністській поезії України та США.
Встановлено подібності та розбіжності в образній системі архетипів, а
також можливі причини такого розподілу. З’ясовано особливості
оприявлення архетипів у постмодерністській українській та американській
поезії, а саме:
- Персона виявляється в сецесійних мотивах – в архетипних
образах Бунтаря та Героя;
212
- архетип Тіні постає в негативних образах-стереотипах, іноді
етнічного чи класового спрямування, які представляють темний бік
особистості;
- архетип Великої матері в окремих випадках втілений в образі
матері земної, а в основному актуалізований в образі Батьківщини: як
позитивний – в образі рідної країни, як негативний – в образі держави;
- архетипи Аніми й Анімусу, що уособлюють контрсексуальні
аспекти людської психіки і втілюють образ протилежної статі, мають
найбільш традиційне вираження в постмодерністській поезії;
- у виявах архетипу Самості переважають мотиви самотності і
пошуків власного «я».
8. Здійснений аналіз дає підстави виділити причини подібності
актуалізації архетипів у постмодерністській поезії України та Америки,
попри хронологічні розбіжності початку виникнення постмодернізму:
- знищене минуле у випадку з Америкою, та практично винищена
пам’ять в Україні;
- втрата національних архетипів і необхідність створення нових в
Америці та відтворення та зміну старих в Україні;
- процес індивідуації, шлях усвідомлення своєї унікальності як
особистості, так і нації в ускладнених соціологічних, політичних і
національних умовах.
Відмінності у виявах архетипів та архетипних образів спричинені
полікультурністю американського суспільства і переважною
монокультурністю українського, економічними обставинами, що склалися
в зазначені періоди в Україні та США, а також особливостями політичних
устроїв і соціальних умов двох країн.
213
9. Найбільш поширеними топосами постмодерністської поезії обох
національних літератур визначено топоси, ті, що співвіднесені з реальним
простором – топоси міста, природи і дороги.
10. Топос міста стає ключовим місцем розгортання сенсу буття
людини загалом і її мистецької діяльності зокрема. Встановлено, що цьому
сприяли такі чинники: розвиток великих міст, посилення впливу міського
способу життя, міграційні процеси, перенесення культурних центрів до
міста в обох країнах, процес злиття людини та міста як невід’ємних частин
одного цілого. З’ясовано, що здебільшого топос міста має позитивну
конотацію.
11. Виявлено, що топоси природи актуалізовані з кількох причин, а
саме: психологічної потреби самоідентифікації в ідеальному «топосі»;
негативних аспектів впливу урбаністичного суспільства на свідомість
людини; неможливості повноцінного спілкування з природою; втрати
орієнтирів у сприйнятті природного світу та свого місця в ньому.
Особливість постмодерністської рецепції топосу природи подібна в обох
національних літературах, вона виявляється в прагненні не лише знайти
альтернативу міському топосу, а й повернутися до пам’яті минулих
поколінь, скарбниці колективного несвідомого. Саме несвідоме містить
образи й уклад природного циклу життя людини, її існування в гармонії з
природою, життя поза натовпом. З’ясовано, що відмінності обумовлені
історичними процесами, особливостями існування українського та
американського народів на своїй землі.
12. Головним чинником вияву топосу дороги стає тип подорожі, а не
сам факт мандрів. Топос дороги виконує функцію освоєння художнього
тексту й об’єднання об’єктів у ньому. Цей топос є одним із найбільш
214
символічних і концептуальних для постмодерністів. З усіх трьох топосів
дорога має найбільшу подібність в українській та американській
постмодерністській поезії. Схожість образної парадигми топосу дороги в
обох національних поезіях виявляється в таких елементах, як: лабіринт,
життєвий шлях, шлях до Самості чи шлях у нікуди.
Здійснене дослідження доводить перспективність компаративного
аналізу архетипів та їхнього функціонування в художніх текстах, актуалізує
необхідність подальшого вивчення цієї проблематики, свідчить про
затребуваність таких розвідок у сучасному літературному процесі.