Фока Марія Володимирівна Поетика підтексту в літературно-худож­ніх системах Сходу і Заходу

Краткое описание

Фока Марія Володимирівна, докторант кафедри укра­їнської та зарубіжної літератури Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володими­ра Винниченка: «Поетика підтексту в літературно-худож­ніх системах Сходу і Заходу» (10.01.05 - порівняльне лі­тературознавство, 10.01.06 - теорія літератури). Спецра­да Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Центральноукраїнський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ФОКА МАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 81’42:82–1.091(1–11+1–15)
ДИСЕРТАЦІЯ
ПОЕТИКА ПІДТЕКСТУ В ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІХ СИСТЕМАХ
СХОДУ І ЗАХОДУ
10.01.05 – порівняльне літературознавство
10.01.06 – теорія літератури
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________ М. В. Фока
Науковий консультант: Клочек Григорій Дмитрович, доктор філологічних наук,
професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................... 25
Список використаних джерел до вступу ............................................................ 36
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПІДТЕКСТУ............... 45
1.1. Підтекст: спроба дефініції................................................................................. 46
1.2. Прийоми творення підтексту в літературно-художньому творі ................... 55
1.3. Жанри-індикатори підтексту в літературі ....................................................... 65
1.4. Підтекст як загальномистецьке явище............................................................. 69
1.4.1. Сугестія прихованих смислів в ораторському мистецтві: модель
Аристотеля ............................................................................................... 70
1.4.2. «Підводна течія» в театральному мистецтві ..................................... 77
1.4.3. Другий план у кіно ................................................................................... 105
1.4.4. Специфіка підтексту в живописі......................................................... 127
1.4.5. Своєрідність імпліцитного в музичному творі................................... 146
1.5. Методологічні та методичні проблеми вивчення підтекстових смислів у
літературно-художньому творі...................................................................... 162
1.6. Підтекст у східній і західній літературах: парадигма вивчення ................. 166
Висновки до розділу 1........................................................................................... 173
Список використаних джерел до розділу 1 ...................................................... 177
РОЗДІЛ 2. ПОЕТИКА ПІДТЕКСТУ В ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ
СИСТЕМІ СХОДУ................................................................................................ 201
2.1. Інтерпретаційні варіанти прихованих смислів рубаї Омара Хайяма ......... 203
2.2. Концепції класичної індійської поетики раса, дгвані й раса-дгвані крізь
призму підтексту ............................................................................................. 225
2.2.1. Концепція раса (на матеріалі трактату Бгарати
«Натьяшастра»).................................................................................... 227
2.2.2. Концепція дгвані (на матеріалі трактату Анандавардгани
«Дгван’ялока»)......................................................................................... 237
23
2.2.3. Концепція раса-дгвані (на матеріалі трактату Абгінаваґупти
«Дгван’ялокалочана»)............................................................................. 253
2.3. Підтекст як домінантна ознака китайської літератури ................................ 256
2.3.1. Символічність і знаковість поетичних образів флори й фауни
«Ши цзіну» ............................................................................................... 257
2.3.2. Живописна пейзажна лірика Ван Вея: чань-буддійські мотиви........ 273
2.3.3. Поезія вина Лі Бо: даоські вияви ........................................................... 280
2.4. Йодзьо в хайку (на основі аналізу поетичних творів Мацуо Басьо)........... 288
Висновки до розділу 2........................................................................................... 311
Список використаних джерел до розділу 2 ...................................................... 313
РОЗДІЛ 3. ПОЕТИКА ПІДТЕКСТУ В ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ
СИСТЕМІ ЗАХОДУ.............................................................................................. 327
3.1. Поетика принципу айсберга Е. Гемінґвея ..................................................... 332
3.1.1. Інтерпретація специфіки гемінґвеївської теорії айсберга................ 332
3.1.2. Підтексти в оповіданні Е. Гемінґвея «Гори як білі слони»: спроба
повільного прочитання ........................................................................... 345
3.2. Індійська естетика у творчості Дж. Д. Селінджера як джерело підтексту
(на основі аналізу оповідання «Вуста чарівні та зелені очі») .................... 364
3.3. Між Сходом і Заходом: до проблеми імпліцитних смислів в «індійській
поемі»-повісті Г. Гессе «Сіддгартга»............................................................ 384
3.3.1. Духовно-естетичні пошуки Г. Гессе крізь призму східних і західних
учень ......................................................................................................... 384
3.3.2. Східне й західне трактування символічного плану повісті Г. Гессе
«Сіддгартга»........................................................................................... 391
3.4. Філософський підтекст повісті-казки А. де Сент-Екзюпері «Маленький
принц» .............................................................................................................. 401
3.5. Диво як підтекстовий сенс у творах Ґ. Ґарсіа Маркеса................................ 417
3.5.1. Природа магічного у творчості Ґ. Ґарсіа Маркеса ............................ 417
24
3.5.2. Концепт дива у творах Ґ. Ґарсіа Маркеса в контексті підтексту
(на матеріалі оповідань «Стариган із крилами» і «Я наймаюся
бачити сни»)............................................................................................ 425
3.6. Підтексти в одивненому художньому світі «неохимерних» творів
В. Шевчука....................................................................................................... 435
3.6.1. «Тонка мережа другого читання» як творчий принцип
В. Шевчука............................................................................................... 436
3.6.2. «Друге читання» оповідання В. Шевчука «Жінка-змія» .................... 443
Висновки до розділу 3........................................................................................... 454
Список використаних джерел до розділу 3 ...................................................... 457
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 473
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 485
ДОДАТКИ............................................................................................................... 535

Список литературы

ВИСНОВКИ
Вивчення особливостей поетики підтексту в літературно-художніх
системах Сходу і Заходу дало змогу значно поглибити уявлення про феномен
підтексту, виокремити його специфічні прояви, установити ефективну
методологію для виявлення й відтворення імпліцитних художніх смислів, а
також відчути особливості підтексту в східних і західних літературах.
1. У теорії літератури категорія підтексту попри її ілюзорну вичерпність
залишається одним з нечітко окреслених понять. Це спричинено неоднаковим
тлумаченням природи цього явища, що представлено різними дефініціями
підтексту. Згідно з одним підходом, декодування підтексту зводиться до
відновлення авторського задуму, згідно з іншим – до творення смислу читачем,
та й визначати підтекст як інформацію чи думки та почуття автора видається не
зовсім коректним, бо до уваги береться лише позиція письменника. Слушною
видається теорія, що враховує і закладену автором в імпліцитний план твору
інформацію, і сформований читачем сенс. Тлумачення підтексту як
прихованого (імпліцитного) смислу можна вважати об’єктивним, бо тоді увага
зосереджується на тріаді автор – текст – читач.
Аналіз різних літературознавчих інтерпретацій природи підтексту дав
змогу визначити підтекст як прихований смисл художнього твору, що свідомо
чи підсвідомо вибудовується автором і відтворюється читачем та наділяє
художній текст особливою естетичною енергією. Часом створений читачем
підтекст виникає незалежно від авторської ідеї, це пов’язано зі здатністю слова
активізувати різноманітні значення, що, відповідно, забезпечує нескінченність
тлумачень як тексту, так і підтексту.
2. Вибудовування підтексту відбувається за рахунок системи
виражальних прийомів (засобів). Завдяки їм читач розпізнає прихований пласт
(другий смисловий план) художнього тексту. Вибір письменником цих
прийомів, з-поміж яких символи, художні деталі, знаки, алегорії, метафори,
474
інтертекстуальні зв’язки тощо, відбувається і на свідомому, і на підсвідомому
рівнях.
Наявність підтексту може визначатися жанром літературно-художнього
твору, що за своєю природою потребує уведення імпліцитного плану.
Індикаторами підтексту є байка, притча (парабола), казка, афоризми тощо.
Утім, цими жанрами підтекст не обмежується, а лише увиразнюється як
основний спосіб вираження думки письменника.
3. Вивчення підтексту як загальномистецького явища та його
функціонування в різних видах творчості, зокрема ораторському мистецтві,
театрі, кіно, музиці й живописі, дало змогу глибше розкрити феномен підтексту
як джерела естетичної енергії. Уперше на значення сугестивного впливу слова
звернули увагу античні вчені, зокрема в «Риториці» Аристотеля наголошено на
ролі підтекстів у процесі переконання аудиторії. Автор аналізує різноманітні
способи аргументації, емоції і вдачі, метафоричність та експресивність, що
розкривають особливості навіювання слухачам прихованого смислу. Досвід
ораторського мистецтва дає змогу цілком відчути поліфункціональність
підтексту та його важливість не тільки в мовленнєвій сфері, а й у художній
образній системі.
Кожен вид мистецтва має свої специфічні методи та прийоми творення
підтекстового плану. Зокрема, постановка «Вишневого саду»
К. Станіславським і В. Немировичем-Данченком зосереджена на передачі
імпліцитної інформації (від відходу від дворянства й утвердження буржуазного
устрою до ширших філософських сентенцій, пов’язаних із часом, пам’яттю,
життям та красою). Відтворити несказане дозволяє гра актора за лінією інтуїції
й чуття, передача внутрішньої дії, акцент на деталях психологчного характеру
(паузи, ремарки, діалоги) тощо. Усі ці прийоми навіюють глядачеві певні
враження й настрої, створюють «підводну течію» п’єси, породжують відчуття,
що головне приховане за словами.
Успішність творення другого плану в кіно однаковою мірою залежить від
режисерів та сценаристів. Так, режисери (С. Ейзенштейн, Л. Кулешов і
475
М. Ромм) створюють підтекст через породжену актором внутрішню думку,
музику й колористику, що навіюють певний настрій, монтажну побудову
картини, яка здатна активізувати глядача. Своєю чергою, сценаристи
(Дж. Вестон, Д. Ґовард, К. Іґлесіас, Р. Маккі та Л. Сеґер) приділяють увагу
взаємодії внутрішніх і зовнішніх ліній у сцені, особливостям побудови діалогів
та уведенню пауз, де головне постає «між рядками», візуальним і звуковим
ефектам, що у своїй єдності сугерують невисловлені думки, почуття, враження і
т. д. Тільки правильно створений з позицій режисера й сценариста підтекст дає
змогу О. Довженку у фільмі «Земля» крізь товщу соціалістичної
заідеологізованості проявити ідею незнищенності українського народу.
У живописній картині носієм підтексту може слугувати назва, образ,
композиція, окремі художні деталі. Аналіз символічних образів і технічних
нюансів картини Т. Шевченка «Катерина» приводить до ототожнення образу
матері покритки з Україною, з Богородицею, а через цей мотив утверджується
український ідеал та національна ідея.
Музичний твір, незважаючи на свою «емоційну» природу, також може
передавати приховані смисли, що створюються уведенням символів і цитат.
Саме таким способом виявляється релігійний зміст «Добре темперованого
клавіру» Й. С. Баха. Тільки точне композиційне відтворення підтексту сприяє
збереженню аури святості, що з різним ступенем наближення до оригіналу
втілено в музичних інтерпретаціях «Добре темперованого клавіру»
В. Ландовської та Св. Ріхтера.
Попри те, що різні види мистецтва використовують для творення
прихованих смислів свій інструментарій, кожен високохудожній твір
обов’язково має підтекстову глибину, як-от: драма А. Чехова «Вишневий сад» у
театральній постановці К. Станіславського та В. Немировича-Данченка,
кіноповість О. Довженка «Земля», картина Т. Шевченка «Катерина», збірка
прелюдій і фуг Й. С. Баха «Добре темперований клавір». На такому
полімистецькому тлі феномен підтексту постає універсальним явищем, що має
загальномистецьке підґрунтя.
476
4. Ефективний аналіз підтексту як літературного явища вимагає розробки
особливої методології. Означивши поетику підтексту як систему прийомів
творення другого смислового плану, доходимо висновку, що найбільш дієвим
напрямом її дослідження є системний підхід. Розкрити підтексти – значить
проаналізувати функції прийомів, за допомоги яких автор створює
багатоплановий художній зміст. Найкраще це робити з позицій читацького
сприйняття. Моделювати процес того, як використаний письменником прийом
породжує прямо не виражений смисл, можливо тільки з використанням
інструментарію рецептивної поетики. Не менш ефективним стає метод
повільного читання тексту, бо саме він дозволяє зупинитися на кожному
важливому для творення підтекстового плану прийомі.
5. Аналіз парадигми дослідження підтексту в східній і західній
літературах дав змогу виокремити: (1) праці, присвячені вивченню східної й
західної літератури, включно з працями компаративного характеру (Л. Грицик,
В. Жирмунський, М. Конрад, Т. Мейзерська, Д. Наливайко, О. Пилип’юк та ін.);
(2) роботи про літературу Сходу чи Заходу в цілому або про окремі східні чи
західні літератури (В. Алексєєв про китайську літературу, І. Бондаренко про
японську, Є. Челишев про індійську, Я. Засурський про американську тощо);
(3) студії, сфокусовані на дослідженні творчості письменників, майстрів
підтексту (І. Кашкін про Е. Гемінґвея чи Є. Леліс про А. Чехова тощо);
(4) напрацювання суміжних наукових галузей чи напрямів мистецтва з проблем
підтексту (цікавим у цьому плані є досвід кіносценаристів Дж. Вестон,
Д. Ґоварда, К. Іґлесіаса, Р. Маккі та Л. Сеґер). Усебічний огляд літератури,
пов’язаної з проблемою поетики підтексту в східних і західних літературах, дає
змогу систематизувати вже вивчені аспекти, що становлять теоретичне
підґрунтя підтексту, і виявити проблемні питання, які є предметом нашого
дослідження.
6. З давніх часів література Сходу відзначається особливою
підтекстовістю. Об’єктом нашого вивчення стали кращі зразки перської
477
(іранської), індійської, китайської і японської, що характеризуються
прихованими смислами, які читач повинен декодувати.
6.1. Яскравим прикладом функціонування підтексту в перській літературі
є рубаї Омара Хайяма, де наявні приховані смисли, декодування яких
відзначається різноманіттям інтерпретацій. Так, образ вина у творчості поета
можна тлумачити з гедоністичних позицій, згідно з якими воно стає засобом
насолоди й утіхи, або містичних, відповідно до яких вино символізує духовні
переживання суфіїв.
6.2. Опрацювання головних категорій санскритської поетики раса
(естетична емоція) на матеріалі трактату Бгарати «Натьяшастра», дгвані
(прихований сенс) на основі трактату Анандавардгани «Дгван’ялока», а також
раса-дгвані (навіювання естетичної емоції імпліцитним смислом) на прикладі
трактату Абгінаваґупти «Дгван’ялокалочана» засвідчує виключну важливість
підтекстів у словесному мистецтві. Зокрема, дгвані вважається атманом поезії,
без якого не мислиться справжнє велике мистецтво. Автор ретельно продумує
дгвані. Істинний смисл поетичного твору (дгвані) може навіюватись через
окремий звук або залежати від усієї структури твору.
6.3. Надзвичайною підтекстовістю характеризується китайська
література, особливо класична китайська поезія. Одним зі способів творення
другого змістового плану є використання символів і знаків, що є носіями
прихованих смислів. Оспіваний у «Ши цзіні» світ флори й фауни не лише
змальовує красу квітів і тварин, але й посилює інформативність та настроєвість
творів шляхом використання відомих архетипних значень того чи того образу.
За поетичними образами часто проступають релігійні мотиви: у
пейзажній ліриці Ван Вея мальовничі словесні картини приховують чаньбуддійські теми, а в поезії вина Лі Бо – даоські. Згідно зі східними вченнями,
зокрема китайськими, істина залишається невисловленою, читач пізнає
(відчуває) її через глибину образів, досягаючи таким способом повного
духовного блаженства.
478
6.4. Винятковою імпліцитністю відзначається японська література,
зокрема хайку, де в кількох поетичних рядках закодовано цілісну картину,
глибокий зміст або філософську думку, що домислюються, точніше,
довідчуваються (йодзьо) читачем. Глибокими підтекстами насичені твори
Мацуо Басьо, у яких влучно дібраний образ породжує низку асоціацій, за
рахунок чого ескізна замальовка перетворюється на панорамне полотно,
наповнене різноманітними настроями й відчуттями, що навіюються
реципієнтам. Знання концептуальних засад дзен-буддизму допомагає
конкретизувати хайку Мацуо Басьо, виявити їх емоційне наповнення та знайти
інтуїтивний шлях пізнання істини.
7. На Заході звернення до підтексту не має сталого характеру й часто
залежить від художніх принципів, основоположних для того чи того напряму.
Так, література бароко, сентименталізму, романтизму, реалізму, модернізму й
постмодернізму відзначається підтекстовою манерою, бо письменники
вдавалися до змалювання внутрішнього світу героя, передавання його думок і
почуттів, конфліктів і колізій; при цьому кожен напрямок характеризується
своїми особливостями.
7.1. Унікальний метод творення імпліцитних планів запропонував
американський письменник Е. Гемінґвей, назвавши його принципом айсберга.
Суть методу полягає в тому, що головна ідея твору прихована в його
підтекстовій частині. Так, центральною проблемою оповідання «Гори як білі
слони» є стосунки чоловіка з жінкою, яка стоїть перед вибором перервати
вагітність чи зберегти дитину. Хоча саме слово «аборт» жодного разу не
згадується, на це вказують окремі слова, художні деталі, образи-символи,
знаки, що створюють складну психологічну ситуацію. Перед читачем постають
загальнолюдські проблеми щастя та сімейного затишку, крізь призму яких
поступово проступають проблеми «втраченого покоління»: непристосованість
до реального життя, біль від минулого й страх перед невизначеним майбутнім.
7.2. Західні митці майстерно застосовували власні методи творення
підтексту, але разом з тим вони активно запозичували східний досвід
479
філософського осмислення світу, що позитивно впливало на художнє
відображення в мистецтві. Насамперед ідеться про творчість
Дж. Д. Селінджера, який свідомо використовує основні принципи індійської
поетики, зокрема теорію раса-дгвані. Так, у кожному творі збірки «Дев’ять
оповідань» домінує одне головне почуття (раса), що породжується певним
імпліцитним смислом (дгвані). Оповідання «Вуста чарівні та зелені очі»
пов’язане з расою огиди. Розкриваючи тему подружньої зради, на різних
підтекстових рівнях автор навіює читачеві це негативне почуття.
7.3. Символічний план «індійської» повісті Г. Гессе «Сіддгартга»
потребує глибоких знань як східних, так і західних учень. Тільки в складному
симбіозі східного (специфіка індійської та китайської філософії й релігії) і
західного (психоаналітична теорія К. Г. Юнга) декодується потужна
символічність твору, крізь призму якої проступає становлення цілісної
особистості та формування істин, що ґрунтуються на любові.
7.4. Загальнолюдські цінності закладені в повісті-казці А. де СентЕкзюпері «Маленький принц». У творі на імпліцитному рівні постає цілісна
філософія життя, подається широкий спектр моральних настанов, серед яких:
вирізняти важливе й слідувати йому, цінувати дружбу та любов, нести
відповідальність за себе й за ближнього, бути добрим і небайдужим до інших і
т. д. Головною ж ідеєю, яка становить сенс життя письменника, є вміння
зберегти в собі дитину, чистоту душі, що відкрита Всесвіту та наповнена
істинним.
7.5. Важливим ключем до розуміння західної традиції творення підтексту
є осмислення особливого світобачення й своєрідного світовідчуття народів
Заходу. Тільки глибоке розуміння специфіки вірування, мислення та культури
народів Латинської Америки дає змогу зрозуміти їх особливу магічну
реальність, у якій органічно переплітаються реальне й ірреальне, правдиве та
уявне, дійсне й фантастичне, у результаті чого нівелюються межі між ними.
Магія (диво) стає необхідною частиною життя, у неї щиро вірять як самі
письменники, так і їхні читачі. Феномен дива виступає головним підтекстовим
480
сенсом робіт Ґ. Ґарсіа Маркеса. Спостерігаємо одивнене в оповіданні «Стариган
із крилами» або буденне диво в оповіданні «Я наймаюся бачити сни» – усі ці
вияви навіюють читачеві думку, що магія існує в реальному житті.
7.6. Підтекстового прочитання потребують також химерні твори, у яких
аналогійно до творів магічного реалізму за фантастичним приховується
глибокий філософський смисл. В. Шевчук є одним з найбільш яскравих
представників химерного напряму в українській літературі. Підтекст – це
головний творчий принцип письменника: він філігранно уводить імпліцитні
плани, декодування яких дає змогу осмислити «неохимерні» твори значно
глибше, по-філософськи. Оповідання «Жінка-змія» виразно ілюструє, як твір
може прочитуватися «вглиб». Образ змії посилює головну ідею оповідання:
жінка – деструктивна істота для чоловіка. Змія в уяві українського реципієнта
насамперед має негативну конотацію, що далі увиразнюється алюзією на
легенду про змієногу діву, яка хитрістю підкорює Геракла. Ця прообразна
паралель наголошує на темі жіночої демонічності, що набуває особливої
масштабності у творчості В. Шевчука.
Детальне вивчення особливостей підтексту в літературах Сходу й Заходу
дозволяє створити панорамну картину функціонування підтексту та
уможливлює виокремлення специфічних рис східної і західної поетики.
Виділимо основні з них.
1. Для кращого сприймання імпліцитного плану твору потрібно
відштовхуватися від унікальності філософії Сходу і Заходу. У східній культурі
переважає ірраціональне (інтуїтивне) пізнання світу, де істина залишається
нематеріалізованою. Для східних письменників підтекст здавна є головним
засобом вираження, він ретельно вибудовується. Смислове наповнення
підтексту часто не можна описати словами, бо істина не може бути
висловленою. Шлях до її пізнання інтуїтивний, вимагає концентрації,
зосередженості, навіть медитації. Тільки в такому сенсі потрібно сприймати,
наприклад, хайку Мацуо Басьо. У словесній картині, що складається лише з
декількох поетичних рядків, уміщено набагато більше, ніж могло б бути
481
передано словами. Читач відчуває недосказане (йодзьо) і відкриває свою істину,
що схожа на раптове осяяння (саторі).
Культура Заходу схиляється до раціонального пізнання світу. Західний
письменник здебільшого добре продумує підтекст, даючи читачеві відповідні
ключі, тож імпліцитний план відзначається логічністю, бо істина повинна бути
не тільки відчутою, а й почасти висловленою. Яскравим зразком такого підходу
є гемінґвеївський принцип айсберга, де автор подає невелику частину
інформації, а іншу, значно більшу, домислює читач. Наприклад, в оповіданні
«Гори як білі слони» майстерно виписано діалоги, добре дібрано символи,
влучно подано знаки, за рахунок багатозначних пауз створено напружену
психологічну атмосферу в стосунках між чоловіком і жінкою, яка вирішила
зробити аборт та розуміє наслідки цього кроку. Відповідним чином, щоправда,
з урахуванням східної теорії раса-дгвані, побудоване оповідання
Дж. Д. Селінджера «Вуста чарівні та зелені очі», де зображено подружню зраду.
Аналіз застосованих письменником прийомів фактично не залишає
«інформаційних» прогалин: усе стає зрозумілим і проявленим.
2. У культурі Сходу людина та природа гармонійно співіснують. Це
продиктовано релігійними вченнями: і буддизм, і даосизм учать споглядати
навколишній світ, милуватися ним, розуміти його, що зрештою приводить до
пізнання істини. Через образи природи поет передає внутрішні переживання, а
читач заряджається ними. Саме так сприймаємо пейзажні описи в поетичних
творах Мацуо Басьо, Ван Вея чи Лі Бо. Цю східну філософську парадигму
можна окреслити словами «людина й природа».
Філософська система Заходу зводиться до кореляції «людина й
суспільство». Людина завжди протистоїть природі, вона шукає своє місце в
соціумі, відчуває себе унікальною та індивідуальною, тож прагне до
незалежності й свободи. Звідси маємо людиноцентричну проблематику західної
літератури, що, зокрема, проявляється через самоаналіз героїв і шукання
власного «Я» («Степовий вовк», Г. Гессе; «Маленький принц», А. де СентЕкзюпері), розгляд складних взаємовідносин між чоловіком і жінкою («Гори як
482
білі слони», Е. Гемінґвей; «Вуста чарівні та зелені очі», Дж. Д. Селінджер;
«Жінка-змія», В. Шевчук), пошук героєм свого місця в суспільстві («Гори як
білі слони», Е. Гемінґвей).