Городнюк Наталія Андріївна Семіотика речі у східнослов’янському модерністсько­му романі першої половини XX століття

Краткое описание

Городнюк Наталія Андріївна, доцент кафедри англій­ської філології Маріупольського державного університе­ту: «Семіотика речі у східнослов’янському модерністсько­му романі першої половини XX століття» (10.01.05 - по­рівняльне літературознавство; 10.01.06 - теорія літерату­ри). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ГОРОДНЮК НАТАЛІЯ АНДРІЇВНА

УДК 821.161.-31.09
ДИСЕРТАЦІЯ
СЕМІОТИКА РЕЧІ У СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКОМУ
МОДЕРНІСТСЬКОМУ РОМАНІ
ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
10.01.05 – порівняльне літературознавство,
10.01.06 – теорія літератури
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ Н.А. Городнюк
Науковий консультант:
Астаф’єв Олександр Григорович,
доктор філологічних наук, професор
Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………… 18
РОЗДІЛ 1. РІЧ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН:
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ………..………..…………………………… 26
1.1. Поняття про річ у філософії ………………………...…….………. 26
1.2. Семіотика речі: річ як знак …..……………………………………. 45
1.3. Річ як літературознавча категорія ……………………………….... 52
Висновки до розділу 1 ……..…………………………………………... 66
РОЗДІЛ 2. СЕМІОТИЧНИЙ СТАТУС ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ
РЕЧІ У МОДЕРНІСТСЬКОМУ РОМАНІ ...…………….…………..… 70
2.1. До проблеми функцій речі у художньому тексті …………….….. 70
2.2. Асоціативна, інтертекстуальна та мотивогенерувальна функції
речі у романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» …...…….............. 79
2.3. Асоціативно-алюзивний потенціал речі у мотивогенеруванні
В. Набокова: метатекстуальний аспект речовизму …………………... 85
2.4. Речовий код роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» в
аспекті кросдискурсивності ....………………………………………… 95
Висновки до розділу 2 ..……..…………………………………….…… 105
РОЗДІЛ 3. ПОЛІСТИЛІСТИЧНІСТЬ МОДЕРНІСТСЬКОГО
РЕЧОВИЗМУ …........................................................................................ 107
3.1. Річ у неоромантичному дискурсі модернізму (на матеріалі
романів О. Гріна «Та, що біжить по хвилях», Ю. Яновського
«Майстер корабля») ……………………………………………………. 107
3.1.1. Мотив істинної та оманної речі у творчості митцівнеоромантиків …………………………………………………………... 107
3.1.2. Речі-екзотизми як знак «неоромантичного тексту»
Ю. Яновського та О. Гріна ...................................................................... 133
3.2. Екзистенціалістський дискурс речовизму (за романами
В. Домонтовича, Є. Плужника, В. Набокова, Г. Газданова) ………… 140
16
3.2.1. Категорія речі у романах В. Домонтовича і В. Набокова:
онтологія versus метафізика ………………………………………….... 141
3.2.2. Феноменологія речі у романах Є. Плужника «Недуга» та
Г. Газданова «Вечір у Клер» …………………………………………... 186
3.3. Категорія речі у формалізмі ……………………………………..... 208
3.3.1. Поняття речі та уявлення про текст як річ у теоретичному
дискурсі формалізму …………………………………………………… 209
3.3.2. Концепт речі й особливості уречевлення тексту у романах
В. Шкловського «Zоо, або Листи не про кохання» та Майка
Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо…»: від речі до
тексту і навпаки ………………………………………………………… 213
Висновки до розділу 3 ………..………………………………………… 233
РОЗДІЛ 4. КУЛЬТУРОЦЕНТРИЧНІСТЬ РЕЧОВОЇ ПАРАДИГМИ
МОДЕРНІЗМУ: СЕМІОТИЧНІ ДОМІНАНТИ ТЕЗАУРУСУ РЕЧЕЙ 236
4.1. Концепт їжі: естетика versus ідеологія .…….……………………. 236
4.1.1. Концепт їжі та мотив насолоди у модерністському романі
(В. Домонтович, В. Набоков, В. Підмогильний) …….……………..... 236
4.1.2. Концепт їжі і поетика симпосіону в романах В. Домонтовича
«Дівчина з ведмедиком» та «Без ґрунту» ……………………………. 243
4.1.3. Негативна поетика їжі у романі О. Кундзіча «De facto» в
контексті емблематики соцреалізму …………………………………. 268
4.1.4. Карнавально-ігрова поетика їжі як модус взаємодії естетики та
ідеології (А. Платонов, М. Гарецький, Ю. Олеша) ………………….. 274
4.1.5. Їжа як ідеологічна домінанта конкордизму у романі
В. Винниченка «Лепрозорій» …………………………………………. 322
4.2. Концептне поле одягу: модуси інтерпретації ……………………. 341
4.2.1. «Блакитні панни» В. Підмогильного: семіотика одягу в романі
«Місто»...................................................................................................... 342
4.2.2. Семантика кольору і фасону вбрання в імпресіоністському
проекті М. Івченка …………………………………………………….. 353
17
4.2.3. Кітч і дендизм: костюм в імажиністському проекті
А. Марієнгофа ………………………………………………………….. 370
4.2.4. Семантика одягу та мотив переодягання у дилогіях З. Бядулі
«Язеп Крушинський» та І. Ільфа і Є. Петрова «Дванадцять стільців»
і «Золоте теля» …………………………………………………………. 376
4.3. Окуляри: від знака світогляду до маркера метатекстуальності … 409
4.4. Концепт машини як маркер ідейно-естетичних пошуків роману
20-х рр. ………………………………………………………………….. 430
4.4.1. Механізми у творах А. Платонова, Ю. Олеші, Г. Брасюка,
К. Паустовського: від об’єкта пристрасті до пекельної машини …… 431
4.4.2. Семантика поїзда і залізниці у романах Кузьми Чорного
«Сестра» та Леоніда Леонова «Злодій»: від «технеми» до способу
структурування тексту ………………………………………………… 453
Висновки до розділу 4 ………..……………………………………….. 472
ВИСНОВКИ ………………………………………...………………….. 477
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………… 487
ДОДАТКИ ………………………………………………………………. 518
18
ВСТУП
Актуальність дослідження. Семіотичні студії другої половини ХХ ст.
(праці Р. Барта, А. Байбуріна, Ю. Лотмана та ін.), онтологія М. Хайдеггера і
гносеологічна проблематика М. Фуко гостро поставили перед
гуманітаристикою проблему речі в її буттєвому та соціокультурному
аспектах, питання про онтологічний, аксіологічний і семіотичний статус речі
в культурі. Осмисленню речі як соціокультурного феномена присвячено
також проект реалогії М. Епштейна – специфічної гуманітарної галузі на
помежів’ї філософії, культурології, антропології та семіотики. Реалогія (від
лат. res – річ) – це речезнавство, наука про речі, причому річ трактується
культурологом як одинична сутність (а не одна з багатьох певного ряду) зі
своїм власним екзистенціальним смислом, який ніяким чином не пов’язаний
з матеріальною вартістю чи функціональними особливостями речі, тобто
чистий від утилітарно-прагматичних нашарувань, але має меморіальну,
емоційну, сакрально-ритуальну та іншу цінність і містить у згорнутому
вигляді численні культурні смисли. А літературознавець О. Чудаков, вперше
теоретично окресливши проблему речі в літературі, вважав, що саме характер
речовизму визначає специфіку світогляду митця, особливості того чи іншого
стилю та культурної доби [Чудаков, 1986а, с. 17].
Досі аналізу речі в семантиці художнього твору відводилася
здебільшого другорядна роль. В українському літературознавстві немає
жодного дослідження, де було б системно і повно висвітлено специфіку
семіотики, онтології та аксіології речі у творчості як окремих митців, так і
шкіл, напрямів чи стилів. До проблеми речі, її семантики та функцій
звертаються лише принагідно, аналізуючи ключові образи-символи або
художні деталі того чи іншого твору. Разом з тим це питання є
концептуально важливим, оскільки потрактування речі у різних естетичних
системах підпорядковано різним чинникам і є домінантним при зміні
художньої свідомості. Характер «речоспрямованості» (термін О. Чудакова)
визначає не лише індивідуальність автора чи специфіку твору, але й сутність
19
естетики стилю та доби. Так, більшість дослідників сходиться у тому, що
сприйняття і потрактування речі людиною лежить в основі будь-якої системи
світогляду. О. Чудаков вважав, що у тексті первинна одиниця бачення
письменника – не слово, не мотив, не сюжет, не конфлікт, а саме річ,
предмет [Чудаков, 1986а, с. 17].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано у межах науково-дослідних програм та планових тем
кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної
творчості Інституту філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, зокрема теми «Мови та літератури народів світу: взаємодія
і самобутність» (номер державної реєстрації 11БФ044-01; науковий керівник
– д. філол. н., проф. Г. Семенюк). Тему дисертації затверджено на засіданні
Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка (протокол № 12 від 27 червня 2017 р.).
Мета роботи: дослідити семіотику речі у східнослов’янському
модерністському романі І пол. ХХ ст.
Завдання дослідження:
1) розглянути річ як філософську категорію, проаналізувати формування
уявлень про річ у світовій філософії;
2) осмислити підходи до вивчення категорії речі у сучасному
літературознавстві;
3) окреслити етапи осмислення концепту речі як об’єкта теоретичної та
історичної поетики;
4) осмислити характер взаємодії речового та духовного, світу речей та світу
ідей, відношення «річ – знак» у семіотиці тексту;
5) систематизувати та описати функції речі у художньому тексті, доповнити
наявний перелік функцій тими, які властиві модерністському роману
І половини ХХ ст.;
6) виявити специфіку «речоспрямованості» прози модернізму, формалізму,
неоромантизму, екзистенціалізму, імпресіонізму, імажинізму, соцреалізму та
20
дослідити поетикальні особливості речі зазначених напрямів у
порівняльному аспекті на матеріалі української, російської та білоруської
літератури;
7) виявити взаємозалежність специфіки стилю та категорії речі, а саме:
особливості маніфестації речі як прояв атрибутивних рис окремого стилю;
8) з’ясувати специфіку добору, репрезентації та функції речей у
жанро-стильових різновидах східнослов’янського роману І половини ХХ ст.;
9) проаналізувати основні складові концепту речі (їжа, одяг, аксесуари,
механізми, інтер’єр тощо) у різностильових романах;
10) проаналізувати роль концепту речі в окреслених творах, дослідивши
семіотичний статус речі, її функції та специфіку смислогенерації;
11) схарактеризувати поетикальні особливості текстів у зв’язку з проблемою
речі.
Об’єкт дослідження – феномен речовизму східнослов’янського
модерністського роману І пол. ХХ ст., а саме: романи, в яких річ виступає
смислотворчою та текстогенерувальною категорією:
- з української літератури: романи «Донна Анна» (1929) Г. Брасюка,
«Лепрозорій» В. Винниченка, «Дівчина з ведмедиком» (1928), «Доктор
Серафікус» (написаний в 1928–1929 рр., виданий в 1947 р.), «Без ґрунту»
(написаний в 1942–1943 рр., виданий в 1948 р.) В. Домонтовича, «Подорож
вченого доктора Леонардо...» (1930) М. Йогансена, «Робітні сили» (1929)
М. Івченка, «De facto» (1930) О. Кундзіча, «Місто» (1928) В. Підмогильного,
«Недуга» (1928) Є. Плужника, «Вальдшнепи» (1927) М. Хвильового,
«Майстер корабля» (1928) Ю. Яновського;
- з російської літератури: романи «Циніки» (1928) А. Марієнгофа, «Злодій»
(1927) Л. Леонова, «Чевенгур» (1929), «Котлован» (1930) А. Платонова, «Zoo,
або Листи не про кохання» (1923) В. Шкловського, «Захист Лужина» (1930),
«Дар» (1938) В. Набокова, «Та, що біжить по хвилях» (1928) О. Гріна, «Вечір
у Клер» (1930) Г. Газданова, «Сяючі хмари» (1929) К. Паустовського,
«Заздрість» (1927) Ю. Олеші, «Дванадцять стільців» (1928) і «Золоте теля»
21
(1931) І. Ільфа та Є. Петрова, «Майстер і Маргарита» (1929–1940)
М. Булгакова;
- з білоруської літератури: романи «Сестра» (1927) Кузьми Чорного, «Язеп
Крушинський» (І частина 1928–1929 рр., ІІ частина 1930–1931 рр.) З. Бядулі,
«Віленські комунари» (1932) М. Гарецького, «Крізь роки» (1934)
П. Головача.
Предмет дослідження – онтологічні, аксіологічні, семіотичні аспекти
поетики речі українського, російського та білоруського роману модернізму
І пол. ХХ ст.
Теоретико-методологічне підґрунтя роботи становлять праці з філософії
речі (Ж. Бодріяра, М. Епштейна, Е. Гуссерля, М. Хайдеггера, М. Фуко),
семіотики речі (А. Байбуріна, Р. Барта, Г. Гачева, Г. Кнабе, Ю. Лотмана), а
також літературознавчі розвідки, присвячені речі як літературознавчій
категорії, особливостям оприявнення речі в художньому тексті та вагомим
аспектам речовизму літератури (О. Чудакова, Є. Фарино, О. Фрейденберг,
Т. Цив’ян, М. Бахтіна, О. Коточигової, В. Топорова, О. Щедракової).
Методи дослідження: заявлена проблема передбачає синтез
структурно-семіотичного (для аналізу знакових властивостей речі та
з’ясування її семіотичного статусу), порівняльно-типологічного (для
типологічного зіставлення ключових аспектів речовизму та віднайдення
спільних і відмінних художніх парадигм речевості твору, митця, стилю,
доби), історико-літературного (при вивченні подібностей та відмінностей
літератур, їх взаємозв’язків) методів та підходів до текстів різнонаціональних
культур, а також метод ретельного прочитання (close reading) для аналізу
речовизму заявлених творів. У процесі роботи було задіяно основні
методологічні положення структурної семіотики Ю. Лотмана і Р. Барта (для
вивчення семіотики речі в тексті), структурної антропології К. Леві-Стросса
(для вивчення основних соціокультурних опозицій концептного поля речей у
модерністському романі), культурологічного концептуалізму Ю. Степанова
(для дослідження концептів речі у текстах), феноменології Е. Гуссерля (для
22
аналізу феноменології речі), теорії інтертекстуальності (для аналізу
інтертекстуальних зв’язків та інтертекстуальної функції речі) та
дискурсивного аналізу (для дослідження явища кросдискурсивності та
кросдискурсивної функції речі).
Наукова новизна: комплексне висвітлення окреслених проблем
пропонується вперше у вітчизняному літературознавстві. Поза увагою
дослідників досі залишалася генеза і специфіка речовизму у модернізмі та
еволюція поетики речі українського роману зрілого модернізму у
східнослов’янському контексті. Значний масив творів доби Розстріляного
Відродження, уведений у літературний обіг за останню чверть століття,
активно досліджувався науковцями, але проблеми поетики і семіотики речі
роману І пол. ХХ ст. досі не отримали належного висвітлення і
потрактування. Уперше в українському літературознавстві досліджуються:
категорія речі в естетиці та поетиці модернізму; семіотика речі в
українському, російському та білоруському романі І пол. ХХ ст.;
функціональність та семіотичний статус речі у модерністському,
авангардистському, неоромантичному та соцреалістичному дискурсі;
ідейно-естетичні особливості тезаурусу речей у модернізмі; специфіка
речовизму в національних варіантах українського, російського та
білоруського модернізму. На відміну від попередніх досліджень, у яких річ
аналізувалася опосередковано (як художня деталь) і мононаціонально (лише
в окремих романах української та російської літератури), ми пропонуємо
компаративне дослідження категорії речі у заявлених різновидах роману з
акцентом на специфіці речовизму у східнослов’янському модернізмі. На
початковому етапі дослідження авторка неодноразово ставила собі питання,
яким шляхом іти: за функціями речей, за стильовими варіантами речовизму
чи за конкретними семантико-тематичними групами (їжа, одяг, інтер’єр,
механізми, іграшки тощо). Гостро усвідомлюючи недосконалість кожного з
них, ми вирішили для повноти і репрезентативності об’єднати їх, що й
зумовило структурування роботи, де представлено поліфункціональність речі
23
(ІІ розділ), особливості категорії речі в різних стилях (ІІІ розділ) та специфіку
тематології і системи мотивів конкретних речей, домінантних у модернізмі
(ІV розділ).
Теоретичне значення роботи полягає у дослідженні речі як категорії
теоретичної та історичної поетики; аналізі специфіки «речоспрямованості»
прози модернізму, формалізму, неоромантизму, соцреалізму; дослідженні
онтології, аксіології та семіотики речі у різностильових текстах; розробці і
поглибленні методики аналізу концепту речі у творі; аналізі семіотики їжі,
одягу й аксесуарів, інтер’єру та предметного світу тексту в цілому; укладанні
тезаурусу речового світу модерністського роману; компаративному
дослідженні феномену речі у східнослов’янському модерністському романі
та з’ясуванні національних особливостей феномену речовизму української,
російської та білоруської літератури.
Практичне значення роботи: матеріали дослідження можуть бути
використані у курсах історії української літератури, білоруської літератури,
російської літератури, теорії літератури, історії зарубіжної літератури ХХ ст.,
порівняльного літературознавства, спецкурсів та спецсемінарів. Також
результати дослідження можуть бути використані при розробці нових
історичних та теоретичних курсів для вищої школи, у підготовці курсових,
дипломних та дисертаційних робіт, при написанні літературознавчих
підручників та посібників, присвячених вивченню окремих теоретичних
проблем: генезі художнього мислення доби модернізму, репрезентації
предметного середовища у модернізмі, авангардизмі, неоромантизмі,
соцреалізмі тощо.
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота є одноосібно
виконаною науковою працею. Усі ключові ідеї, положення, що розкривають
наукову новизну, висновки і результати дослідження, отримано і
сформульовано авторкою самостійно; наукові публікації виконано без участі
співавторів. Будь-які форми використання праць інших авторів зумовлено
відповідними посиланнями.
24
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження
обговорювалися на: Всеукраїнській науковій конференції «Творчість
В. Підмогильного на тлі розстріляного Відродження» (Дніпропетровськ, 17–
18 лютого 2011 р.); Міжнародній науковій конференції «Українська
література в загальноєвропейському контексті» (Ужгород, 10–11 травня,
2011 р.); XI Міжнародні конференції молодих учених (Київ, 15–17 червня
2011 р.); Міжнародній науковій конференції «Крихти буття: література і
практики повсякдення» (Бердянськ, 22–23 вересня, 2011 р.); Міжнародній
науковій конференції «Смак літератури/література смаків» (Київ, 29–30
березня 2012 р.); Всеукраїнській «Література в контексті культури»
(Дніпропетровськ, 26–27 квітня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції
«Мови та літератури в глобалізованому світі: взаємодія та самобутність»
(Київ, КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 18 жовтня 2012 р.); XVI Філологічному
семінарі (Київ, КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 14 грудня 2012 р.); Всеукраїнських
наукових читаннях, присвячених творчості Миколи Хвильового (Харків,
ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 13 травня 2013 р.); Міжнародній науковій
конференції «Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе.
Проблемы теоретической и исторической поэтики» (Гродно, Беларусь, 19–20
сентября 2014 г.); Міжнародній науковій конференції «W kręgu problemów
antropologii literatury. Świat rzeczy w literaturze» (Białystok, 21–23 września
2014 roku); І Міжнародній науковій конференції «Слов’янські студії»
(Миколаїв, 24–25 травня 2016 р.); Міжнародній науково-теоретичній
конференції «Українська література в контексті світової» (Одеса, 18 травня
2017 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Поетика художнього тексту»
(Херсон, 18-19 травня 2017 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження
викладено у 28 статтях, з яких 19 опубліковано у фахових виданнях,
ліцензованих ДАК України (всі одноосібні), 5 закордонних, 4 додаткові.
25
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох
розділів, висновків та списку літератури (206 позицій). Загальний обсяг
дисертації – 531 сторінка, з них – 494 сторінки основного тексту

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведений аналіз семіотики речі у східнослов’янському
модерністському романі дозволяє зробити такі висновки:
1. Категорія речі є визначальною у філософії, а підходи до визначення речі,
питання про співвідношення у речі ідеального та матеріального і загалом
співвідношення світу речей та світу ідей, їхні первинність та походження –
визначальні проблеми для філософського розуміння сутності буття,
розмежування матеріалізму та ідеалізму і взагалі для розвитку філософії від її
витоків до сьогодення. Дискусія про річ, започаткована Платоном та
Аристотелем, є наріжним каменем середньовічної схоластики, в якій виразно
виокремлюються три напрямки щодо того, в який спосіб існують загальні
поняття: до речей (реалізм), у речах (концептуалізм), після речей
(номіналізм). Ця дискусія визначила напрям розвитку європейської філософії
в цілому, вплинувши на подальші розробки категорії речі в англійському
сенсуалізмі, німецькому ідеалізмі, феноменології, екзистенціалізмі,
структуралізмі та постструктуралізмі.
2. Питання про знакові функції речі та специфіку перетворення її на знак є
одним із ключових у семіотиці. Семіологи традиційно розмежовують річ як
предмет у прагматично-утилітарному побутовому значенні та річ як знак,
носій соціокультурних смислів із цілою низкою екстраутилітарних функцій.
Так, А. Байбурін сформулював поняття семіотичного статусу речі та шкали
семіотичності, які покликані відображати співвідношення «знаковості» і
«речевості» тої чи іншої речі, переважання у ній символічних чи утилітарних
функцій у кожній окремій ситуації.
3. Вперше питання про річ як літературознавчу категорію ставить
О. Чудаков, переконливо обґрунтувуючи, що категорія речі є визначальною
для аналізу поетики та стилістики як окремого автора, так і мистецького
напряму в цілому. Важливе місце у розробці поняття «предметний світ
твору» посідають праці Є. Фарино та О. Коточигової. Здебільшого думки
дослідників зводяться до спільного знаменника. Предмет у тексті – це не
478
дзеркальне відображення предмета у реальній дійсності. Річ у художній
системі незмінно постає знаком неречового відношення, що одночасно
містить і вказівку, як «змодельовано» світ речей у даній естетичній системі.
Ступінь семіотизації речі, як і кількісна характеристика речовизму та його
«густина», відмінні у різних митців, але позбутися речі, уникнути її
зображення зовсім видається неможливим для літератури. Відсутність речей
у тій чи іншій текстуальній стратегії постає промовистим мінус-прийомом,
здатним «посвідчити» про твір та його стилістику не менше, ніж наявність
речі.
4. Нами конкретизовано семантичні поля головних термінів дослідження.
Категорія речі – це найзагальніше родове поняття, що охоплює всю
сукупність художніх предметів (тексту, митця, стилю, соціокультурної доби),
репрезентує естетично оприявлену філософію речі і характеризує художній
світ твору.
Концепт речі – це сукупність культурних смислів та ідей, що
безпосередньо, асоціативно чи конотативно актуалізовані в тексті та
продукуються знаком в процесі семіозису. Межі між знаком та концептом
рухомі і проникні: знак як мінімальна семіотична одиниця здатен
«розростатися» до концепту у текстах з високим семіотичним статусом речі.
Терміни «річ у літературі», «образ речі» і «художній предмет»
вважаємо цілком тотожними і вживаємо як абсолютні синоніми.
Речевість – це риса художньої манери, ознака стилю, атрибутивна
характеристика художньої свідомості, детермінованої філософією речі, та
художнього світу, структурованого категорією речі.
Речовизм – явище, оприявлення речевості, утілення речі у творі, що
виражається як у наявності окремих образів речей, так і в посиленому
структуруванні ними тексту. З огляду на це й говоримо про різну міру чи
«густину» речовизму: одиничні речові образи із загалом невисоким
семіотичним статусом та мінімальною функціональністю, з одного боку, або
479
ж домінантність категорії речі, високу семіотичність та поліфункціональність
речової образності, з іншого.
5. Проаналізовано і систематизовано виділені теоретиками функції речі в
художній літературі: власне номінативну, аксесуарну, ідейно-естетичну,
світомоделювальну, культурологічну, характерологічну, сюжетнокомпозиційну.
6. З’ясовано, що функціональність речі у модерністському романі першої
половини ХХ ст. не вичерпується вищевказаними функціями, тож нами
доповнено перелік функцій тими, які властиві модерністському роману:
Сюжетогенерувальна функція: річ натякає на сюжетний розвиток
твору, сприяє розкриттю сюжету або, навпаки, виконує роль «обманної»
підказки, постаючи елементом авторської гри з читачем.
Асоціативна функція: річ здатна до породження і розвитку додаткових
образних рядів, нарощування і збагачення художнього смислу, створення
алюзивних перегуків. У модернізмі асоціативна функція речей часто постає в
нерозривній єдності з інтертекстуальною, текстогенерувальною та
кросдискурсивною.
Інтертекстуальна функція: річ виступає потужним конденсатором
різноманітних культурних смислів, іманентно ретранслюючи семантику
різних рівнів (міфологічну, фольклорно-обрядову, релігійну, мистецьку,
філософську тощо), виявляючи складний спектр міжтекстуальних зв’язків та
поглиблюючи зміст твору.
Мотивогенерувальна функція: уведення тих чи інших речей дозволяє
автору «нанизувати» мотиви і розгалужувати мотивну систему твору.
Текстогенерувальна функція: річ репрезентує текстуальну стратегію
автора, виступаючи її основоположним чинником. Уведення в текст не лише
одиничних речей, а й розлогих речових рядів-переліків (так званих
«каталогів речей») постає концептуально значущим способом
текстотворення.
480
Кросдискурсивна функція: річ демонструє вид та спосіб організації
тексту, змінюючи його тональності та «перемикаючи» дискурси.
7. У літературі ХХ ст. річ значно розширює як способи репрезентації, так і
свій функціональний діапазон, постаючи не лише побутовою деталлю,
ознакою певного середовища чи засобом психологізації, а й носієм
соціокультурної стратегії автора, важливим текстогенерувальним та
стилетворчим чинником. Високий семіотичний статус речі визначається її
поліфункціональністю.
8. Поєднання асоціативної, інтертекстуальної та мотивогенерувальної
функцій речі проаналізовано нами на матеріалі роману М. Булгакова
«Майстер і Маргарита». З’ясовано, що асоціативна функція речі у Булгакова
виступає на перший план, часом замінюючи, а частіше синтезуючи й
акумулюючи аксесуарну, ідейно-естетичну, культурологічну,
характерологічну, інтертекстуальну та мотивогенерувальну функції, а річ – з
її асоціативним потенціалом та здатністю до ретрансляції різноманітних
культурних смислів – у романі митця постає концептуально значущим
способом смислогенерації, нарощування та згущування семантики,
утворення та перехрещення мотивних ланцюжків.
9. Поєднання асоціативної, інтертекстуальної та мотивогенерувальної
функцій речі в метатекстуальному аспекті проаналізовано нами на матеріалі
романів В. Набокова. З’ясовано, що річ у творах письменника незмінно
виявляє високий семіотичний статус, постаючи джерелом мовних ігор,
асоціацій, алюзій до власних та чужих текстів, оголюючи у такий спосіб
ключові прийоми конструювання тексту та виводячи текстогенерування на
метатекстуальний рівень.
10. Досліджено речовий код роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» як
актуалізація дискурсу любовного роману в аспекті загальної
кросдискурсивності твору. Проаналізовано семантику концепту
«флоберівські дами» у романі, розглянуто семіотику речових образів твору та
481
ольфакторні особливості речі в реалізації еротичного дискурсу та підміни
ним ідеологічного.
11. Категорія речі визначає світогляд та стильові особливості митця і періоду.
Кожен стиль маніфестує своє бачення речі, власну онтологію та аксіологію
речевості, своє коло проблем, пов’язаних із нею.
12. Річ у неоромантизмі проаналізовано нами на матеріалі романів О. Гріна
та Ю. Яновського. На відміну від прози Гріна, в романі Яновського «Майстер
корабля» річ набуває значно вищого ступеню семіотичності, постаючи як
«річ у квадраті», що зумовлено підкресленою метатекстуальністю твору та
формалістичною установкою на демонстрацію «зробленості» тексту, при якій
він сам фігурує передусім як річ. Такої ж підкресленої речевості набувають і
внутрішні «вставні» тексти: фільм, який актуалізується не лише через опис
задуму, але й через формально-речовий бік – довжину та чутливість плівки,
кількість висушених і склеєних кадрів, об’єктив, стробоскоп, проектор тощо;
листи та рукописи, з обов’язковою деталізацією кольору, фактури, запаху,
якості і давності паперу. Річ у метатексті Яновського первинно постає не
просто річчю, а рефлексією речі, «річчю у мистецтві», репрезентацією речі у
«тексті про текст», що художньо оформлює філософську проблему істинної
та оманної речі у мистецтві, втілюючи світоглядні та естетичні критерії такої
істинності та оманливості.
13. Екзистенціалістський дискурс речі представлено романами
В. Домонтовича, В. Набокова, Є. Плужника, Г. Газданова.
Філософія речі В. Домонтовича і В. Набокова, попри спільні виразні
риси екзистенціального світовідчуття, має свої виразні особливості.
Ретельність речової деталізації характерна для обох митців, але призначення
і художній ефект такої репрезентації речі дещо відмінний: у романістиці
Домонтовича річ постає головним чинником онтології культури, відсилаючи
до культурософської рефлексії про особливості сприйняття речі людиною
культури, про аксіологію речі у бутті культури, в той час як у прозі Набокова
482
річ та пов’язані з нею візуальні ефекти й ілюзії актуалізують метафізичну
проблематику, постаючи вагомою складовою метафізики митця.
14. Романи Г. Газданова «Вечір у Клер» та Є. Плужника «Недуга» яскраво
репрезентують феноменологію речі. Специфічне сприйняття і переживання
речі, що у феноменологічній свідомості героя не тотожні одне одному і не
збігаються у часі, визначають філософський конфлікт твору Газданова і є
об’єктом його художньої рефлексії, у той час як у романі Плужника подібний
ідейно-естетичний феномен – конфлікт сприйняття і переживання речі, їх
нетотожність у часі – окреслює персоніфіковане двійництво
(психоаналітичне роздвоєння у межах однієї особистості, представлене
полярними частками «Я» – Super-ego та Id) та ідеологічну дискусію про
сутність кохання.
15. Поняття «річ» у формалізмі потрактовується широко: річчю вважається й
окремий текст, створений за допомогою певних прийомів, і навіть окремі
літери чи слова, – такий підхід властивий стильовим різновидам, які
безпосередньо вплинули на формалізм (наприклад, футуризм) або, у свою
чергу, зазнали впливу формалізму (конструктивізм). Таким чином, категорія
речі у формалізмі розширюється за рахунок явищ непредметного характеру,
що трактуються як речі. З іншого боку, побутова річ тут виразно
літературоцентрична: вона «текстуалізується», обростаючи додатковими
смислами, численними алюзіями, ремінісценціями і постаючи своєрідною
цитатою, культурним повідомленням, текстом. Таке «перетікання смислу» у
концептосфері «текст→річ» та «річ→текст» є атрибутивною рисою
формалізму і розглянуто нами на матеріалі романів В. Шкловського та
М. Йогансена.
16. У художній практиці найвідоміших формалістів російської та української
літератур В. Шкловського і М. Йогансена своєрідно обігруються теоретичні
настанови формалізму у потрактуванні речевості тексту та текстуалізації
речі: текст уречевлюється за рахунок підкреслювання його «зробленості»,
сконструйованості, а літературне ремесло розглядається як виробництво
483
«тексту-речі»; з іншого боку, річ – за рахунок своєї літературоцентричності
та подвійного кодування (тобто підкресленого фігурування у статусі знака
культури та елемента іншого тексту) – «текстуалізується», виступаючи
носієм культурного повідомлення, тобто сама постає текстом.
17. Концепт їжі та мотив насолоди по-різному трактуються у
модерністському (В. Домонтович, В. Набоков, В. Підмогильний) та
соцреалістичному (О. Кундзіч) романі: естетиці їжі у модернізмі виразно
протиставляється ідеологічна емблематика їжі та негативне маркування
мотив насолоди у соцреалізмі.
18. Естетика їжі В. Домонтовича прочитується нами в контексті поетики
симпосіону, що набуває у творчості митця домінантних рис і виявляється в
описі численних бенкетів: обідів, пригощань, урочистих вечер, напувань,
незмінною складовою яких виступає дискусія про мистецтво чи кохання.
Організація частин тексту за принципами жанру симпосіону є одним із
головних чинників текстогенерування письменника.
19. У романі О. Кундзіча «De facto» виразно окреслюється негативна поетика
їжі, тобто негативне маркування харчових образів, акту споживання та
мотиву насолоди їжею, характерне для ідеології соцреалізму.
20. Характерним модусом взаємодії естетики та ідеології постає карнавальноігрова поетика їжі, представленя творами А. Платонова, М. Гарецького та
Ю. Олеші. Зокрема, в антиутопіях «Котлован» і «Чевенгур» А. Платонова
обіграно всі ідеологічні кліше ранньорадянської культури: антагонізм
концептів «їжа» та «революція», протиставлення «пролетарської» та
«буржуазної» їжі, знецінення сакральності їжі, заперечення смакування та
задоволення від їди як ознак «буржуазної» культури, ідея «спільного
харчування» тощо. Семіотика їжі синтезує радянську ідеологію їжі з
семантикою харчових образів християнської міфопоетики, а обігрування і
карикатурне загострення митцем харчових гесел та прокламацій радянської
пропаганди, реалізація їх у виразно гротескному, пародійно-карнавальному
484
світі існування чевенгурської комуни з її перевернутою ритуальністю,
підкреслює саме ігровий характер репрезентації їжі.
21. У романі М. Гарецького «Віленські комунари» хронологія усіх подій – як
особистого життя героя-оповідача, так і суспільно-політичних – маркується
гастрономічно і невід’ємна від лінії їжі, а для тексту характерна
нерозривність історичного та гастрономічного наративу, єдність концепту
історії та концепту їжі, синкретизм подієвості та харчової образності. Такий
синкретизм загалом властивий карнавальній традиції, тож для митця він є
маркером і одночасно пусковим механізмом карнавального тексту, що
у поєднанні з образом трикстера-ненажери формує ключову тональність
тексту та його стильові особливості – карнавальність, трагікомізм,
змішування високого і низького, тотальність гастрономічної символіки та
єдність історії і їжі на концептному рівні.
22. У романі В. Винниченка «Лепрозорій» категорія їжі має надзвичайно
високий семіотичний статус і виступає невід’ємним чинником ідеологічної
доктрини твору. Обстоюючи їдеї конкордизму, митець проголошував
правильне харчування його передумовою, невід’ємною складовою, ознакою
фізичного та духовного здоров’я. Водночас поділ на «здорову» та
«нездорову» їжу у Винниченка кардинально відрізняється від гастрономічної
традиції соцреалістичної літератури, хоч і має виразне ідеологічне підгрунтя:
йдеться про ідеологію сироїдства – відмови від м’ясної та вареної їжі.
23. Категорія одягу незмінно постає значущою семіотичною категорією, а
саме вбрання здатне нести вагому сукупність культурних значень і смислів,
виконуючи в літературі, крім традиційно характерологічної функції,
асоціативну, інтертекстуальну та мотивогенерувальну.
24. Аналіз семантики одягу в романі В. Підмогильного «Місто» – через низку
виразних асоціацій, алюзій та ремінісценцій – позволяє розглядати стосунки
героя-письменника та пошуки ним жінки, гідної його, як репрезентацію
основних типів жіночих образів в українській та світовій літературі, а саме:
етапів осмислення жіночності в народницькій літературі (Надійка),
485
класичному європейському романі (Мусінька), поезії і прозі раннього
модернізму та кінематографу (Зоська), символістській драмі (Рита).
25. Проведений аналіз семантики та особливостей художнього втілення
концепту одягу у романі М. Івченка «Робітні сили» дозволив з’ясувати
специфіку речовизму в імпресіоністичній прозі, окреслити зв’язок одягу та
часопростору героя, репрезентацію через одяг соціокультурних установок
персонажів, функції деталей кольору, фактури, фасону, а також аксесуарів та
звичок, з ними пов’язаних.
26. Дослідивши семантику речових образів, зокрема одягу та аксесуарів, у
романі А. Марієнгофа «Циніки», ми з’ясували, що художні особливості
маніфестації речі в імажиністському романі повністю підтверджують
атрибутивні риси цього стильового різновиду прози, його основні принципи
конструювання образу, а також служать вираженню сутності декадансового
дендизму і водночас іронії щодо нього, його відчутної кітчевості в
імажинізмі.
27. Концепт одягу та мотив переодягання в дилогіях І. Ильфа і Є. Петрова та
З. Бядулі постає надзвичайно важливим у реалізації феномена трикстерства, а
сама категорія одягу є визначальною в авторській стратегії обігрування та
пародіювання радянської культури в цілому. Одяг у романах митців виконує
мотивогенерувальну і сюжетогенерувальну функції, а в дилогії І. Ільфа і
Є. Петрова відіграє ще й вагому інтертекстуальну роль, постаючи джерелом
продукування численних алюзій, асоціацій, прямих і непрямих цитат та
ремінісценцій.
28. Окуляри, лінзи, пенсне у творчості митців-модерністів демонструють
високий семіотичний статус, особливу естетичну напруженість смислового
поля та вагомий асоціативний потенціал, постаючи знаком самоусвідомлення
культури, символом «спеціального» бачення, а в творчості Домонтовича та
Набокова – ще й знаком теоретичної рефлексії щодо принципів
культуротворення, маркером метатекстуальності.
486
29. Дослідивши семантику, семіотичний статус та особливості художнього
втілення речового образу машини, констатуємо, що саме образ машини
постає своєрідним лакмусовим папірцем стилю, демонструючи його
концептне поле, головні світоглядні орієнтації, ідеї та емоції, визначаючи
тематику та проблематику відповідних текстів. Концепт машини
проаналізовано в романах А. Платонова «Чевенгур», Ю. Олеші «Заздрість»,
Г. Брасюка «Донна Анна» та К. Паустовського «Сяючі хмари», де він постає
яскравим маркером ідейно-естетичних пошуків 20-х рр. ХХ ст., виявляючи
широкий спектр ідей: від механізма, що ошляхетнює душу людини, до
пекельної машини у А. Платонова; від людини-машини до химерної
невидимої машини, що насилає безумство у Ю. Олеші; від чавунного
Командора, що гине через власний винахід у протистоянні з людиною
мистецтва, у Г. Брасюка – до гармонії між технікою та поезієї, механізмом і
ліричним твором у К. Паустовського.
30. Інакшого потрактування набуває образ потяга та паротяга у романах
Кузьми Чорного та Л. Леонова. Невпинний внутрішній рух героїв Кузьми
Чорного, уособлюваний численними поїздами, яскраво окреслює специфіку
конфлікту і якість психологізму білоруського прозаїка: внутрішній конфлікт
– терзання і суперечності у межах однієї особистості – виходить на перший
план, постаючи важливішим за будь-які сюжетні перипетії, і незмінно
актуалізується у романі «Сестра» через семантику залізничної образності.
Для роману Л. Леонова «Вор» характерно трактування образу поїзда та
мотиву залізниці як оманливого шляху до раю, тобто помилкового, зведеного
на манівці життєвого шляху, і ширше – долі пореволюційної країни як
оманливого шляху революції. В обох митців вказівка на поїзд та вокзал
постає авторським елементом маркування і структурування тексту та
визначає початок і кінець частин твору, виконуючи функції зачину та
кінцівки.