Чик Денис Чабович Жанрові системи української та англійської прози кінця XVIII - се­редини XIX ст.: проблеми типології та поетики

Краткое описание

Чик Денис Чабович, доцент кафедри іноземних мов та методики їх викладання Кременецької обласної гуманітар­но-педагогічної академії імені Тараса Шевченка: «Жанрові системи української та англійської прози кінця XVIII - се­редини XIX ст.: проблеми типології та поетики» (10.01.05 - порівняльне літературознавство). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Бердянський державний педагогічний університет
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ЧИК ДЕНИС ЧАБОВИЧ
УДК 821.161.2=111-3-4.091"176/185":801.631.5
ДИСЕРТАЦІЯ
ЖАНРОВІ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ ПРОЗИ
КІНЦЯ XVIII – СЕРЕДИНИ ХІХ СТ.:
ПРОБЛЕМИ ТИПОЛОГІЇ ТА ПОЕТИКИ
10.01.05 – порівняльне літературознавство
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання
ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело ___________ Д. Ч. Чик
Науковий консультант Зарва Вікторія Анатоліївна, доктор філологічних наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………….…………..20
РОЗДІЛ 1. ЖАНРОВА СИСТЕМА ЯК ТЕОРЕТИЧНА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ……………………………………………………….………..32
1.1. Жанрова система: проблеми наукової ідентифікації та інтерпретації…………………………………………………………………………….....…32
1.2. Синергетична концепція жанрової системи………………………48
1.3. Прозовий дискурс української літератури кінця XVIII – середини
ХІХ ст.: проблема формування канону………...............................................…69
1.4. Становлення системи прозових жанрів в українській літературі
кінця XVIII – середини ХІХ ст.: методологія прочитання……………………84
Висновки до розділу 1………………………………………...………....97
РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКА ПОВІСТЬ І МАЛА ПРОЗА ТА АНГЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – СЕРЕДИНИ ХІХ СТ.: ЖАНРОВІ АСПЕКТИ………………………………………………………………100
2.1. Рецепція роману «The Heart of Mid-Lothian» В. Скотта в повісті
«Козир-дівка» Г. Квітки-Основ‘яненка………………………………..……...100
2.2. Образ «благородного розбійника» в українській та англійській
романтичній прозі першої половини – середини ХІХ ст. .………………......108
2.3. Пародіювання топосу готичного замку у прозі Г. КвіткиОснов‘яненка та Джейн Остен………………...………………………………120
2.4. Топос відьомства в українській і англійській прозі кінця XVIII –
першої половини ХІХ ст. ………..………………….......………..……………126
2.5. Мотив інцесту як жанровий маркер у «кримінальній» прозі української та англійської літератур кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.
(Г. Квітка-Основ‘яненко, М. Ґ. Льюїс)……..…………….…...…………....…143
2.6. Жанр фейлетону в українській і англійській літературах першої
половини ХІХ ст. ………………………………….…………………...............156
18
2.7. Жанрова специфіка «фізіологічного нарису» в українській та англійській літературах першої половини ХІХ ст. ……...........…………....……167
Висновки до розділу 2………………………………………...……..…176
РОЗДІЛ 3. РОМАН В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРАХ КІНЦЯ XVIII – СЕРЕДИНИ ХІХ СТ.: ПОЕТИКА, ТИПОЛОГІЯ ТА МОДИФІКАЦІЇ……………………………….……………...…...…180
3.1. Специфіка жанру крутійського роману (Г. Квітка-Основ‘яненко,
В. М. Теккерей)…………………….......…..………………..……….…...…….180
3.2. Міфологічний код романів виховання «Аристион, или Перевоспитание» В. Наріжного та «The History of Pendennis: His Fortunes and Misfortunes, His Friends and His Greatest Enemy» В. М. Теккерея……………..…...190
3.3. Жанровий різновид «роману великої дороги» в українській і англійській літературах першої половини ХІХ ст. …………….……………......206
3.3.1. Жанрова специфіка «роману великої дороги»……………...…206
3.3.2. Жанротвірна функція хронотопу шляху………………...……..212
3.3.3. Типологія конструювання географічних образів…………...…224
3.3.4. Мономіф як сюжетна модель………………………………...…231
3.3.5. Вибори як подія в сюжеті «роману великої дороги» Г. КвіткиОснов‘яненка та Ч. Діккенса……………………………………………….….242
3.4. Жанрові особливості українського й англійського історичного роману першої половини – середини ХІХ ст. …….....……………....………….251
3.4.1. «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» П. Куліша та романи В. Скотта: проблеми рецептивної та компаративної
поетики…………………………………...…………......................................…251
3.4.2. Тематичні маркери імперської версії історії в романах «Братьяблизнецы» О. Стороженка та «The History of Henry Esmond, Esq.» В. М. Теккерея ………………………………………………………………………….....266
3.5. Жанротвірність стереотипного образу єврея в українській і англійській прозі першої половини – середини ХІХ ст……………………..…....279
3.6. Жанровий різновид сімейного роману-хроніки в українській та
19
англійській літературі першої половини ХІХ ст.: Г. Квітка-Основ‘яненко і
Марія Еджворт ……………………..……..……............................................…294
Висновки до розділу 3……………………………………….…………316
РОЗДІЛ 4. ПОВІСТІ Т. ШЕВЧЕНКА Й АНГЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ – СЕРЕДИНИ ХІХ СТ.: НАБЛИЖЕННЯ
ТА ТИПОЛОГІЯ……………………………………………..………..………320
4.1. Модифікація педагогічного роману (на матеріалі роману «Oliver
Twist» Ч. Діккенса та повісті «Близнецы» Т. Шевченка)…………...……….320
4.2. Соціальні повісті Т. Шевченка та романи Елізабет Ґаскелл: художня трансформація жанротвірних мотивів…………………………………...337
4.2.1. Мотив соціальної помсти в соціально-психологічній прозі
Т. Шевченка та Елізабет Ґаскелл……………………….......................………337
4.2.2. Типологія мотиву соціальної стигматизації в повісті «Наймичка» Т. Шевченка та романі «Ruth» Елізабет Ґаскелл…………….………..…353
4.3. Вікторіанський сенсаційний роман і повість «Несчастный»
Т. Шевченка: типологія жанру……………………………………………...…365
4.4. Біографічний Künstlerroman в українській і англійській літературах першої половини – середини ХІХ ст. (Т. Шевченко, В. М. Теккерей)....383
4.5. «Садибні романи» «Persuasion» Джейн Остен і «Прогулка с удовольствием и не без морали» Т. Шевченка…………….…………...…….......402
Висновки до розділу 4……………………………………….....………420
ВИСНОВКИ………………………….....……………...………...……423
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...…432
ДОДАТОК А……………………..…………………………...………...490
ДОДАТОК Б……………………………………………………………497

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проблема теоретичного та компаративного потрактування терміна
«жанрова система» належить до актуальних і дискусійних у сучасному літературознавстві. Під час жанрологічних досліджень часто застосовуються модерні методології, а напрацювання традиційних студій над жанрами цілковито ігноруються. Динамічних змін зазнають не лише жанри, які постійно змінюються в категоріях домінантних і периферійних, а й історико- та теоретико-літературні уявлення про них.
Серед основних концепцій дослідження жанрових систем можна виокремити формалістичну (Б. Томашевський, Ю. Тинянов), проблемнозмістовну (Г. Поспєлов), генетичну (М. Бахтін, Д. Лихачов), системносинергетичну (Д. Лихачов, М. Каган, Г. Гачев, Ю. Лотман, В. Зінченко), семіотичну (В. Пропп, Ю. Лотман), транслінгвістичну (Ю. Крістева), темпоральну (І. Смирнов), комунікативну (Ж.-М. Шеффер). Літературознавці не завжди зауважували системну природу літературних жанрів. Ідею жанрових систем уперше було обґрунтовано російськими формалістами Б. Томашевським
і Ю. Тиняновим. Архаїчна природа жанру, окреслена М. Бахтіним, підтверджує необхідність урахування в жанрологічному аналізі також і несвідомих
психічних чинників. Вважаємо, що акцент на окремих аспектах вивчення жанрових систем, зокрема, їхній проблематиці (Г. Поспєлов) та замкнутості семіотичної природи (Ю. Крістева), є дещо спрощеним і догматичним.
Найбільш переконливою видається системно-синергетична концепція
жанрових систем, яка враховує базові поняття жанрової системи – динамізм,
залежність від ідеології доби, відкритість до зовнішніх чинників і здатність
до трансформації та модифікації. На системності жанрової природи літератури наголошували І. Денисюк і Цв. Тодоров, які, незалежно один від одного,
запропонували враховувати як синхронію, так і діахронію жанрів.
Жанрова система в цьому дослідженні означується як сукупність жанрів у межах окремої літератури на певному історико-культурному етапі, які
424
перебувають у складних взаємозв‘язках один з одним та з зовнішніми системами суспільства та мистецтв. Із упевненістю можна стверджувати, що прискорений розвиток української літератури в першій половині та середині
ХІХ ст. був певним стрибком – «культурним вибухом», за термінологією
Ю. Лотмана. «Вибуховий» розвиток української прози, згідно з синергетичними постулатами, можна вважати першим кроком до постання її дисипативної системи жанрів. Визначено, що відповідна самоорганізація та подальша
еволюція жанрової системи передбачає такі основні канали обміну інформацією з іншими системами: трансплантація «чужих» жанрів на національний
ґрунт, архетипна основа (взаємозв‘язок зі сферою несвідомого), а також спонтанна активність і контакти (відкрита комунікація) з позалітературними системами. Параметрами порядку, які детермінують ієрархію зв‘язків у жанрових системах літератури, є мова, національний характер, культура, історія,
традиція, імперська політика. Жанрові системи виступають також і носіями
знакової специфічної інформації людської свідомості та підсвідомості, тобто
зазнають впливу антропофактору.
Обґрунтованим і доцільним для компаративного аналізу жанрових систем української та англійської прози кінця XVIII – середини ХІХ ст. вважаємо застосування методології дослідження жанрової системи як чотирисферної структури (жанрова система літератури; жанрова система літературної
епохи, напряму; жанрова система національної літератури; жанрова система
в творчості окремого письменника), запропонованої відомим українським
жанрологом Н. Копистянською. Використання цієї оригінально-авторської
методології дозволяє врахувати динаміку літературного процесу, який відрізнявся в українській та англійській літературах досліджуваного періоду: в першій – він лише набував запізнілого розвитку через об‘єктивні ідеологічні
гальма та гноблення, а в другій – продовжував інтенсивний розквіт, давно
пройшовши еволюційний етап становлення.
Застосувавши ідеї компаративіста Н. Джуанишбекова, українську новочасну літературу можна розглядати як інтеграційну з такими відповідними
425
типологічними групами: адаптивна (І. Котляревський, П. ГулакАртемовський, Л. Глібов), диференційна (Л. Боровиковський, Т. Шевченко,
Г. Квітка-Основ‘яненко, П. Куліш, М. Шашкевич, М. Устиянович, О. Стороженко), конвергенційна (М. Гоголь, О. Сомов, Є. Гребінка), білітературна
(В. Наріжний, П. Голота, І. Кулжинський, М. Гоголь), асиміляційна (Антоній
Погорєльський). Для перегляду усталеного канону української літератури
першої половини – середини ХІХ ст. (і не лише зазначеного хронологічного
відтинку) вихідним пунктом було відкидання стереотипів про уявну інертність традиції, «консервуючу силу» писемності, вічну глибину вияву «великих текстів» [12, с. 129].
У прозі українських письменників першої половини – середини
ХІХ ст. виокремлюємо жанрову систему, яка має власну структурну цілісність, завершеність і водночас демонструє відкритість, здатність до саморозвитку і типологічну схожість з жанровими системами інших західноєвропейських літератур, зокрема – англійської. Водночас жанрову систему української літератури слід визначати з неодмінним розкриттям національної своєрідності проблематики та тематики, яка дозволяє констатувати не тільки її повноцінне залучення до світового літературного процесу, але й власну історико-культурну та естетичну самодостатність. Іншими словами, попри очевидну віддаленість (етнолінгвістичну, географічну та, передусім, соціокультурну), жанрові системи української та англійської прози кінця XVIII – середини
ХІХ ст. демонструють типологічну схожість – тож були, цитуючи відомий
вислів з «Енеїди» Вергілія, близькими, але на великій відстані. «Віддалене
прочитання» (Ф. Моретті) жанрових систем неминуче пов‘язане з селективним відбором аналізованих творів із метою скрупульозного вивчення: така
вибірковість не перешкоджає розумінню цілісності жанрових систем української та англійської прози кінця XVIII – середини ХІХ ст.
Інколи наближення до жанрової системи чужої літератури є творчою
модифікацією сюжетів певних творів країни ядра – так, у повісті «Козирдівка» Г. Квітка-Основ‘яненко інтерпретує сюжет історичного роману
426
В. Скотта «The Heart of Mid-Lothian» у звичній для себе моральнодидактичній манері. Як наслідок, романтична основа роману в українського
письменника набуває нового смислу – просвітницько-реалістичного. Припускаємо, що іншим запозиченням з історичної романістики В. Скотта став образ народного бунтаря. Відомий шотландський месник Роб Рой замінюється
історичною постаттю українського розбійника Семена Гаркуші, перекази та
легенди про якого стали основою для творів багатьох письменників –
В. Наріжного, Г. Квітки-Основ‘яненка, О. Стороженка, Т. Шевченка та ін.
Попри спільний інтерес шотландського та українських письменників до проблеми бунту проти чинної влади, спостерігаємо в останніх намагання
з‘ясувати не лише позитивний, світлий бік характеру народного бунтівника,
але й певною мірою засудити його виступ. Така зацікавленість «розбійницькою темою» в українській літературі першої половини – середини ХІХ ст. фіксує зростаючу увагу до історії свого народу.
Усвідомлення власної відмінності опосередковано демонструється й у
жанрових різновидах пародійних творів, автори яких виступають супроти
окремих зразків масової літератури та вказують на їхні художньо-естетичні
вади. Г. Квітка-Основ‘яненко в повісті «Герой очаковских времен», подібно
до нищівної критики готичних романів у «Northanger Abbey» Джейн Остен,
пародіює поширені в російській літературі перекладні та наслідувальні версії
«сентиментально-готичних» романів.
Типологічно близькими до англійської преромантичної (М. Ґ. Льюїс) і
романтичної прози (В. Г. Айрленд, В. Скотт) є різножанрові твори М. Гоголя,
Г. Квітки-Основ‘яненка, Антонія Погорєльського, О. Сомова. Зближує ці тексти наявність демонічних образів відьом і фамільярів, топосів відьомського
шабашу, мотиву випадкового потрапляння людини на відьомський шабаш.
Побутова та повсякденна історія в творах англійських і українських письменників синтезується з фантастичним компонентом, що ґрунтується не лише на фольклорному началі, народній демонології, а й на суспільних стереотипах. Жанротворчим мотивом у романі «The Monk: A Romance»
427
М. Ґ. Льюїса і повісті «Ложные понятия» Г. Квітки-Основ‘яненка виступає
мотив інцесту, ініціатором якого є антигерой – борець проти законів суспільних і Божих. У творах досліджуваних письменників, попри універсальність і
поширеність цього мотиву, він набуває національного та соціокультурного
забарвлення.
На підставі порівняльно-типологічного зіставлення фейлетонів
Г. Квітки-Основ‘яненка та В. М. Теккерея констатуємо близькість авторських
позицій стосовно популярних серед масового читача естетично невартісних
творів. Іншим підґрунтям для типологічної близькості в малих прозових жанрах є увага письменників до фактографічного зображення повсякденного
життя, особливо жителів урбаністичних топосів («фізіологічні нариси»
Г. Квітки-Основ‘яненка, Є. Гребінки та Ч. Діккенса).
У структурах жанрових систем української та англійської літератур
першої половини – середини ХІХ ст. виокремлено жанрові різновиди крутійського роману, роману виховання, роману сервантесівського типу, історичного роману та сімейної хроніки.
Для крутійських романів «Жизнь и похождения Петра Степанова сына
Столбикова, помещика в трех наместничествах. Рукопись XVIII века»
Г. Квітки-Основ‘яненка та «The Luck of Barry Lyndon» В. М. Теккерея характерні присутність жанрової пам‘яті пікарески, дотримання історизму в художньому освоєнні дійсності, актуалізація мотиву антивиховання.
Для Bildungsroman‘ів «Аристион, или Перевоспитание» В. Наріжного
та «The History of Pendennis: His Fortunes and Misfortunes, His Friends and His
Greatest Enemy» В. М. Теккерея, попри певні істотні жанрові трансформації,
характерним є оприявнення архетипної основи – наявність архетипів Мудрого Старого, трикстера та героя. В романах виховання українського й англійського письменників по-новому інтерпретується архетипний образ блудного
сина, який у текстах втілюється у постатях молодих дворян-бунтівників, які,
після індивідуального повстання проти суспільних правил, все ж повертаються до соціуму.
428
Романами сервантесівського типу в українській і англійській літературах першої половини ХІХ ст. – «романами великої дороги» – можна вважати «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова, помещика в
трех наместничествах. Рукопись XVIII века» Г. Квітки-Основ‘яненка, «Мертвые души» М. Гоголя, «The Adventures of Hajji Baba of Ispahan» Дж. Морьє та
«The Posthumous Papers of the Pickwick Club» Ч. Діккенса. Міфологема Дон
Кіхота та архетип шляху є жанротвірними елементами та домінантними
складниками цих текстів. В аналізованих «романах великої дороги» подорож
головних героїв резонує з внутрішньою еволюцією, яка є також одним із вимірів художнього часопростору. Зображені в текстах географічні об‘єкти імперій є виразниками історичної, культурної та соціальної символіки та здатні
впливати на внутрішній світ персонажів, визначаючи їхній емоційний стан. У
творах Г. Квітки-Основ‘яненка, М. Гоголя, Дж. Морьє, Ч. Діккенса основні
етапи життя героїв простежуємо в імплікації міфологеми мономіфу, що підтверджує її вагомість для формування жанрового різновиду «роману великої
дороги».
В історичних романах «Михайло Чарнышенко или Малороссия восемьдесят лет назад» і «The Antiquary» П. Куліш і В. Скотт творять власні національні міфи – при цьому збіжними є не лише історичні, а й індивідуальнопсихологічні відповідності. Для обох авторів характерним є намагання вирішити проблему складного діалогу сучасності та минулого. Новий підхід до
трактування історії на самобутньому національному матеріалі, який П. Куліш
запозичив у В. Скотта, впливає і на авторське прагнення достовірності зображуваних подій і образів, документалізації та історизму.
В історичних романах «Братья-близнецы» О. Стороженка та «The History of Henry Esmond, Esq. …» В. М. Теккерея розгортаються сатиричні трагедії, в яких представлено імперські версії консервативних ідеологій. Ці презентації здійснюються на прикладі трьох соціальних рівнів Британської імперії та колонізованої України другої половини XVIII ст. – військовому, аристократичному та релігійному.
429
Типологічно близькою є розробка стереотипних образів євреїв як жанротвірних елементів у творах О. Сомова, Г. Квітки-Основ‘яненка,
П. Куліша, Є. Гребінки й англійських прозаїків В. Скотта та Ч. Діккенса. Однак можна виокремити й певні історичні особливості структурування цих образів згідно з своєрідними «концепціями ворогів» у творах українських письменників, які базуються на народних стереотипах сприйняття євреїв.
Сімейні хроніки Г. Квітки-Основ‘яненка і Марії Еджворт демонструють зацікавлення письменників глибинними процесами змін в спільнотах Ірландії та України другої половини XVIII ст. Реконструюючи минуле,
Г. Квітка-Основ‘яненко та Марія Еджворт звертають увагу на проблеми деградації старовинного роду, його саморуйнування в тогочасних історичних
умовах, що склалися під впливом нової ідеології.
У романі «Oliver Twist» Ч. Діккенса та повісті «Близнецы»
Т. Шевченка наявні жанрові ознаки педагогічного роману: в обох творах спостерігаємо розгортання авторських експериментів – головних героїв поміщено в конкретні педагогічні умови.
Важливим складником використання розбійницької теми в повісті
«Варнак» Т. Шевченка та романі «Mary Barton: A Tale of Manchester Life»
Елізабет Ґаскелл став мотив соціальної помсти, який має для цих текстів важливу функціональну та жанротворчу вагу. Мотив соціальної помсти в соціально-психологічних творах Т. Шевченка та Елізабет Ґаскелл втілює авторські ідеї «бунтівної людини», яка діє в конкретних історичних обставинах.
Письменники засуджують організований бунт і його вияв у терористичних
акціях, зумисне приводячи виконавців до каяття, а також в однаковий спосіб
пропагують ідею суспільного примирення та прощення. У повісті «Наймичка» Т. Шевченка та романі «Ruth» Елізабет Ґаскелл порушено доволі дражливу для суспільства Російської та Британської імперій тему ставлення до
покритки та створення для неї особливого соціального статусу.
Типологічні паралелі свідчать про наближення повісті «Несчастный»
Т. Шевченка до жанрового канону сенсаційного роману, що доведено через
430
зіставлення з романом «Lady Audley‘s Secret» Мері Е. Бреддон. Проаналізовані сенсаційні твори є інверсією сімейного роману, а зображена в них сімейна ідилія є набором симулякрів, які не відповідають дійсності. У біографічних Künstlerroman‘ах – повісті «Художник» Т. Шевченка та романі «The
Newcomes» В. М. Теккерея – можна зауважити ряд відповідностей у конструюванні образу фатальної жінки, котра руйнує життєві плани художника.
Повість «Прогулка с удовольствием и не без морали» Т. Шевченка та
роман Джейн Остен «Persuasion» можуть бути прочитані як «садибні романи» з відповідними жанровими ознаками: дія, як правило, відбувається у закритому просторі маєтків, в яких діють свої правила етикету й спілкування та
відбуваються циклічні повсякденні ритуали; автори акцентують увагу на
трансформаціях соціальних цінностей у нових історичних умовах, що торкаються й монолітних звичаїв провінційних дворянських родин; обидва тексти
можна вважати іронічними утопіями, в яких автори сприймають складнощі
нових суспільних процесів з певною іронією й, як наслідок, завершують твори казковими хеппі-ендами; в обох письменників розгорнуто наратив «сільського роману» з елементами риторики романтизму.
У дослідженні встановлено типологічні відповідності в жанровій орієнтованості українських і англійських прозаїків кінця XVIII – середини ХІХ
ст. Попри виразні прояви національної ідентичності, акцент на власному фольклорі, історії та культурі, запізнілість постання новочасної літератури в підневільних умовах колоніального існування, жанрова система української літератури досліджуваного періоду демонструє багато спільних рис у активізації та моделюванні жанрових різновидів прози, які простежуються та увиразнюються під час типологічного зіставлення та порівняння з відповідною панорамою розвитку жанрів у англійській літературі. Проза письменників інонаціональних літератур засвідчує подібність намагань осягнути позатекстову
реальність – як сучасну, так і давноминулу – в художніх світах власних творів через відповідні жанротвірність і жанроформування.
Проведене дослідження жанрової системності української та англій-
431
ської прози кінця XVIII – середини ХІХ ст. підтверджує необхідність подальшого компаративного дослідження й наступних етапів літературного процесу для з‘ясування не лише типологічних схожостей і розбіжностей, а й
глибшого осмислення динаміки розвитку національних літератур.