Кобець Наталія Олександрівна Словацько-український діалог: літературний вимір : Кобец Наталия Александровна Словацко-украинский диалог: литературное измерение Kobets Natalia Oleksandrivna Slovak-Ukrainian dialogue: literary dimension

Краткое описание

Кобець Наталія Олександрівна, молодший науковий співробітник Науково-дослідної частини Львівського національного університету імені Івана Франка. Назва дисертації: «Словацько-український діалог: літературний вимір». Шифр та назва спеціальності 10.01.05 порівняльне літературознавство. Спецрада Д26.001.15 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Львівський національний університет імені Івана Франка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
Кобець Наталія Олександрівна
УДК 82.091:[821.162.4:821.161.2](043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
Словацько-український діалог: літературний вимір
10.01.05 – порівняльне літературознавство
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
Н.О. Кобець
Науковий керівник – Татаренко Алла Леонідівна, доктор філологічних наук,
професор
Львів – 2020

Зміст
АНОТАЦІЯ………………………………………………………………….2
ВСТУП ............................................................................................................. 14
РОЗДІЛ 1. СЛОВАЦЬКО-УКРАЇНСЬКІ ЛІТЕРАТУРНІ ЗВʼЯЗКИ:
ПРОБЛЕМИ КОМПАРАТИВНОГО ВИВЧЕННЯ ................................................ 20
1.1. Літературні контакти у світлі культурно-історичних та політичних
чинників.................................................................................................................. 22
1.2. Еволюційні етапи словацької україністики....................................... 30
1.3. Міжкультурна проблематика в освітленні української
компаративістики .................................................................................................. 45
Висновки до розділу 1 ................................................................................ 59
РОЗДІЛ 2. СЛОВАЦЬКА ХУДОЖНЯ УКРАЇНІКА................................... 63
2.1. Українці у «Подорожньому щоденнику» Даніела Крмана: імаґологічний
аспект ...................................................................................................................... 63
2.2. Рецепція України в «Листах з невідомої землі» Богуша НосакаНезабудова ............................................................................................................. 84
2.3. Український дискурс словацької художньої україніки ХІХ – ХХІ ст. 93
Висновки до розділу 2 .............................................................................. 118
РОЗДІЛ 3. ОБРАЗ СЛОВАЧЧИНИ ТА СЛОВАКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ
ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ..................................................................................... 122
3.1. Становлення української художньої словакістики......................... 122
3.2. Рецепція Словаччини у творчості українських прозаїків ХХ ст... 138
3.3. Українська поезія ХХ ст.: репрезентативні форми художньої
словакістики 156
Висновки до розділу 3 .............................................................................. 189
ВИСНОВКИ................................................................................................... 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................... 202

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження ми дійшли таких висновків.
1. У колі актуальних проблем сучасного українського літературознавства
важливе місце посідає проблематика досліджень історії взаємозвʼязків української
літератури з літературами інших словʼянських народів. Недостатньо дослідженими
та систематизованими у цьому понятійному контексті усе ще залишаються питання
українсько-словацьких та словацько-українських культурно-історичних взаємин,
зокрема, простежених у їхньому літературно-художньому вимірі.
2. Унаслідок аналізу процесів історичного перебігу українськоінословʼянських контактів було виявлено такі основні еволюційні етапи української
славістики та міжкультурних взаємин України і Словаччини:
– перша половина ХІХ ст. – це час становлення міфологічної школи в
українській славістиці (філологічні розвідки О. Бодянського, І. Срезневського,
О. Потебні, М. Максимовича та ін.), теоретичного обґрунтування спільних коренів
міфологічного спадку словʼянських народів, принципу історизму та
етнопсихологічних аспектів порівняльно-історичного методу. Цей же період
історичного часу ознаменований також зародженням взаємного зацікавлення,
особистих і літературних контактів між українцями і словаками, які були
започатковані в добу Просвітництва і особливо пожвавились в епоху Романтизму;
– друга половина ХІХ – початку ХХ ст. – це якісно новий етап у розвитку
української філологічної славістики, повʼязаний з поширенням методу
компаративізму (праці М. Дашкевича, І. Франка, А. Степовича, Т. Флоринського,
К. Радченко, О. Колесси та ін.). Виключно важливу роль у налагодженні українськословацьких взаємин в добу Позитивізму й Реалізму відіграла громадсько-політична
та культурна діяльність І. Франка, який не тільки був особисто знайомим з багатьма
провідними представниками інословʼянського культурного осередку, але й активно
підтримував ініційовані ними політичні рухи, мистецькі пошуки та культурницькі
заходи, а також приділяв значну увагу висвітленню тих або тих аспектів
193
взаємостосунків між різними словʼянськими народами у своїх художніх творах,
наукових та публіцистичних працях;
– перша половина і середина ХХ століття – розвиток українсько-словацьких
взаємин у складних культурно-історичних обставинах доби Модернізму
міжвоєнного двадцятиліття та ідеологічного диктату за часів радянськочехословацьких стосунків. У період 30–50-х років ХХ ст. в Україні традиції
вітчизняної славістики були продовжені літературознавчими працями О. Білецького,
а також культурно-громадською, науковою та перекладацькою діяльністю
М. Рильського. Еміграційна школа тогочасної української славістики була гідно
репрезентована науковими працями Д. Чижевського;
– кінець ХХ і початок ХХІ століть – інтенсивна міжкультурна взаємодія за
часів незалежної України та Словацької республіки. Починаючи з другої половини
ХХ ст. і до сьогодні в Україні сформувалася ціла плеяда визначних вчених-славістів,
зокрема, Г. Вервеса, В. Моторного, В. Вєдіної, С. Левінської, Р. Радишевського,
Л. Вахніної, П. Гонтара, А. Багмут, В. Шевчука, І. Журавської, В. Житника,
О. Зарицького, В. Захаржевської, В. Москаленко, Н. Григораш, Є. Пащенка,
П. Рудякова, А. Татаренко та ін., які зробили неоціненний внесок у розвиток
філологічної науки.
Загалом, унаслідок зробленого у дисертації огляду головних етапів розвитку
української філологічної славістики, можна констатувати, що упродовж ХІХ – ХХ
ст. вона не лише сформувалась як повноцінна і важлива частка вітчизняної
літературознавчої компаративістики, але й досягла значних успіхів та переконливих
наукових результатів у напрямі дослідження літературних взаємозвʼязків України з
країнами Західної, Південної та Східної Європи. Якщо на початкових етапах
становлення та розвитку української філологічної славістики головні зусилля вчених
були спрямовані переважно на накопичення та систематизацію фактів культурноісторичних й, зокрема, літературних взаємин українців з представниками
інословʼянського світу, то на етапах подальшого історичного розвою пріоритетними
для вітчизняних філологів-славістів стали завдання більш глибокого й аналітичного
осмислення напрацьованих попередниками фактів культурного обміну між різними
194
словʼянськими народами. Якщо в ХІХ, а, почасти, й у ХХ ст. українська філологічна
славістика нерідко сприймалася (у тому числі й західноєвропейськими науковими
колами) як специфічне відгалуження русистики, то починаючи вже з другої
половини ХХ ст. кращі представники вітчизняної славістики чітко ідентифікують її
національну приналежність саме до української філологічної науки. Праці
вітчизняних філологів-славістів другої половини ХХ ст. поступово позбавляються
ознак ідеологічної заангажованості, обумовленої гаслами словʼянської єдності,
спотвореними та дискредитованими шовіністичними імперськими амбіціями Росії.
Натомість, був суттєво розширений і поглиблений діапазон наукових зацікавлень та
спрямувань вітчизняних філологів-славістів, головні зусилля яких спрямовано на
фактологічно аргументоване зʼясування місця та ролі української літератури в
загальноісторичному літературному розвитку, літературних взаємозвʼязків українців
з представниками інословʼянського світу, конкретних форм та різновидів подібної
культурної взаємодії (на тематичному, сюжетно-образному, жанровому та інших
рівнях побудови художнього твору), на розробку питань методології порівняльного
дослідження культурних взаємин між представниками різних словʼянських
літератур.
3. Вивчення українсько-словацьких культурних взаємин у літературному
вимірі дало змогу виокремити такі головні етапи їхнього розвитку:
– початковий період, повʼязаний головно з розширенням обсягу і форм
культурно-історичних взаємин, насамперед, через залучення українців до
військових конфліктів на території Словаччини. У ХV ст. українці брали активну
участь у гуситських війнах, а у ХVІІ ст. – у війні з турками антиосманської
словʼянсько-європейської політичної коаліції, що знайшло відображення у
«Літописі» С. Величка, а також у поетичних творах безпосередніх очевидців та
учасників цих подій;
– період ХVІІІ – ХІХ ст. У цей час поглибленню уявлень про культурноісторичну та етнографічну самобутність життя і побуту мешканців України та
Словаччини сприяли численні подорожні нотатки, навіяні безпосередніми
враженнями від мандрівки територіями обох земель відомими громадсько-
195
політичними та літературними діячами («Подорожній щоденник» Д. Крмана,
«Листи з невідомої землі» Б. Носака-Незабудова, «Подорож по Галицькій та
Угорській Русі, описана до приятеля Л.» Я. Головацького, «Австро-руські спомини»
М. Драгоманова). Зміцненню культурних взаємин між обома словʼянськими
народами на початку ХІХ ст. активно сприяла громадсько-політична та літературна
діяльність визначного представника словацької культурної спільноти
П. Й. Шафарика та його ідейних послідовників, що належали до покоління так
званої «штурівської генерації». Паралельно зростає й інтерес з боку українців до
історії, культури та літератури словаків, ініційований науковими розвідками та
художніми перекладами зі словацької на українську відомих громадських і
літературних діячів Закарпатської України – О. Духновича, А. Добрянського,
О. Павловича, І. Раковського та ін., а на рубежі ХІХ – ХХ ст. – І. Франка;
– період ХХ – середини ХХ ст. Якщо в першій половині ХХ ст. інтенсивність
культурних взаємин між українцями і словаками суттєво послаблюється внаслідок
військового протистояння та їхньої належності до полярно спрямованих політичних
ідеологій, то вже з другої половини ХХ ст. літературні контакти між обома
народами помітно пожвавлюються. Питання українсько-словацьких літературних
звʼязків досліджували Ф. Погребенник, В. Моторний, В. Микитась, С. Мишанич,
М. Мольнар та ін. Літературознавчі розвідки цього періоду, загалом, стосувалися
лише окремих аспектів літературних взаємин українців та словаків і, в першу чергу,
були спрямовані на дослідження їх традиційного класичного спадку;
– сучасний етап українсько-словацьких культурних взаємин. З-поміж низки
компаративістичних праць варто назвати дослідження Г. Сиваченко «Постмодернізм
і словацька проза 70-80-х років», у якому висвітлено новітні художні здобутки
словацьких прозаїків другої половини ХХ ст., а також статті М. Неврлого, які склали
збірник словʼянознавчих праць «Минуле й сучасне», що поєднує розвідки як
класичної літератури, так і поезії ХХ століття. Вагомим внеском у розширення
словацько-українських літературних контактів стали літературознавчі дослідження
представників ужгородської та пряшівської шкіл філологічної словакістики, які
суттєво розширили та поглибили спектр уявлень українського читача про головних
196
представників та основні етапи історичного розвитку словацької літератури.
Зокрема, варто відзначити таких науковців, як І. Яцканин, Т. Ліхтей,
Р. Лубківський, Я. Джоґаник, у доробку яких велика кількість власне перекладів, а
також досліджень, присвячених словацько-українським та українсько-словацьким
художнім перекладам. Водночас, чимало нагальних питань історичних взаємин
словацької та української літератур усе ще залишаються малодослідженими.
Якщо для початкових етапів культурно-історичних взаємин українців і
словаків загалом притаманними були елементи певної недовіри та непорозуміння,
обумовлені, зокрема, недостатньою поінформованістю представників культурного
осередку обох словʼянських народів стосовно одне одного, а також певною
упередженістю у взаєминах, породженою належністю до різних й навіть ворожих
політичних та конфесійних блоків, то вже з початку ХІХ ст. характер та пафос цих
стосунків докорінно змінюється. На хвилі патріотичного піднесення, ініційованого
активізацією національно-визвольних рухів поневолених словʼянських націй,
зростає не лише бажання краще пізнати одне одного, але й усвідомлення єдності
духовних прагнень, притаманних обом народам. Налагодженню більш тісних
культурних стосунків сприяло й усвідомлення власної національної ідентичності й
спільної історичної долі, пригнічуваної імперськими амбіціями чужоземних зайд.
Культурно-історичні взаємини українців та словаків й надалі, попри щиру обопільну
симпатію кращих її представників, залишаються доволі непростими,
заангажованими різновекторністю їх багатовікового культурно-історичного досвіду,
а також політичними непорозуміннями (русофільські настрої передвоєнного
словацького уряду, політика словакізації пряшівських українців, яка продовжується
й по сьогоднішній день, певна зверхність частини словацької інтелігенції у
ставленні до українців, які ще не стали повноправною часткою європейської
спільноти тощо). Водночас, діапазон культурних контактів між обома народами
невпинно розширюється й поглиблюється, відтак набуває й нових перспектив та
можливостей.
4. На відміну від української, словацька література представлена достатньо
обмеженим колом художніх творів, присвячених Україні. У словацькій поезії ХІХ –
197
ХХ ст. це, зокрема, поодинокі твори Я. Коллара, С. Халупки, А. Сладковича,
С. Томашика, Я. Ботта, Й. Заборського, Й. Янча, В. Мігаліка, Т. Яновіца, Ф. Ліпки та
ін.
Образ українця з’явився в епоху романтизму як втілення слов’янської ідеї,
відповідно, тема України в словацькій поезії була повʼязана переважно з образами
козацької вольниці або стилізаціями зразків української народно-пісенної творчості.
Поети ХХ ст. описували переважно ліричні враження, отримані під час їхнього
перебування в Україні. Загалом, подібні художні рецепції мали епізодичний і
фрагментарний характер. Більш цілісну і деталізовану картину життя та побуту
мешканців України представлено у великих творах, які доносять автентичний
погляд. У своєму «Подорожньому щоденнику» Д. Крман з власної точки зору дає
своєрідну картину національного, культурного та релігійного життя українців епохи
бароко. Б. Носак-Незабудова свою подорож Закарпатською Україною описав у творі
«Листи з невідомої землі», змалювавши в ньому русинів-українців середини ХІХ
століття. Варто зазначити, що творчість автора відноситься до періоду, коли
закарпатські українці називали себе русинами, тому у нашій роботі ми розглядаємо
їх власне як український народ. Із сучасної літератури цікавість викликає роман
Й. Банаша «Зона натхнення. Драматична історія дружби і любові», що також
базується на спогадах автора і який зображає Україну кінця ХХ – початку ХХІ ст.
Можемо підсумувати, що включення особистісного представлення при зображенні
іншого народу є особливістю рецепції словаками України.