Цуркан Ігор Миколайович Лірика Олександра Олеся: поетика символізму

Краткое описание

Цуркан Ігор Миколайович, старший науковий співробітник Міжнародної школи україністики Національно академії наук України. Назва дисертації: «Лірика Олександра Олеся: поетика символізму». Шифр та назва спеціальностей 10.01.01— українська література, 10.01.05— порівняльне літературознавство. Спецрада Д26.001.15 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Міжнародна школа україністики НАН України
Інститут філології Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Серія «Студії з україністики». Випуск ХХVIІ
Ігор Цуркан
ЛІРИКА ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ:
ПОЕТИКА СИМВОЛІЗМУ
Монографія
Київ
Талком
2019

Зміст
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
РОЗДІЛ 1. ПОЕТИЧНА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ
ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ: НАЦІОНАЛЬНА
ТРАДИЦІЯ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД. . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
1.1. Символізм на межі есхатологічних і катастрофічних
передчуттів епохи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
1.2. Олександр Олесь – медіум між українським
і європейським символізмом. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36
1.3. Рецепція творчості Олександра Олеся в літературній
критиці ХХ – початку ХХІ століть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65
РОЗДІЛ 2. АКСІОЛОГІЧНА СЕМАНТИКА СИМВОЛІКИ
ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88
2.1. Волелюбні вияви крізь призму свідомого і несвідомого. . . 88
2.2. Трансформація релігійних мотивів. . . . . . . . . . . . . . . . . . 105
2.3. Типологія символів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111
2.4. Авторецептивний дискурс символістських
рефлексій поета. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153
РОЗДІЛ 3. ІНТЕРМЕДІАЛЬНА І ТРАНСЦЕНДЕНТНА
СИМВОЛІКА ОБРАЗІВ ПРИРОДИ
В ЛІРИЦІ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 199
3.1. Музичні та малярські імпресії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 199
3.2. Поетична мариністика. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240
3.3. Солярна та флористична символіка. . . . . . . . . . . . . . . . . . 274
3.4. Орнітоморфні образи-символи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 316
ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 364
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370

Список литературы

ВИСНОВКИ
Літературно-мистецька епоха кінця XIX – початку XX століття
сприяла виокремленню модерної мистецької парадигми, наповненої
новим змістом, що передбачала вихід за рамки емпіричної дійсності,
реалістичної правдоподібності та позитивне засвоєння європейських
віянь (насамперед французького символізму). Це обумовило прагнення Олександра Олеся звернутися до індивідуалістичної інтерпретації дійсності, розкриття рефлектуючої душі особистості, актуалізації
естетичного начала, аксіологічних чинників у творах та символічної
репрезентації суб’єктивних вражень.
У розвитку української літератури символізм переконливо зайняв
ключову позицію, розвиваючись у контексті загальноєвропейських
засад. Олександр Олесь був одним із перших, хто разом із плеядою
митців (М. Вороний, Г. Чупринка, С. Черкасенко, М. Чернявський,
В. Самійленко) розпочав вивільнення української літератури з рамок
ідеологічної заангажованості, провінціалізму, мистецької трафаретності та бездумного наслідування з метою звернення найбільшої уваги на естетичний бік творів. Формування світоглядних орієнтирів у
поетичних текстах ліриків, які зростали на питомо національному
ґрунті, було пов’язано з пантеїзмом, філософією серця, християнською релігійністю, з відчуттям єдності зі світом природи.
Прагнення символістів проникнути у внутрішній, ірраціональний світ, осягнути таємниці трансцендентної реальності зумовило
їх звертання до символу. Запозичуючи досвід французьких попередників (передавати відчуття через музику, надавати перевагу
невловимим відтінкам, сприймати природу як живу гармонійну
субстанцію – «символ лісів густих»), українські символісти творять особливу образну систему та мову, актуалізуючи її інтенційну
та сугестивну природу. Цього досягають за допомогою ритму, рим,
звуконаслідувань, звукопису, асонансів, алітерацій, різноманітнос-
Лірика Олександра Олеся: поетика символізму 365
ті фоностильових фігур, які, об’єднуючись, ставали виразниками
суб’єктивних вражень.
Вагому роль у розповсюдженні європейських ідей в українській
літературно-критичній думці початку XX століття відігравали не
тільки модерністські угрупування, але й журнали, як-от: «Літературно-науковий вісник» та «Українська хата». Розмаїття мотивів, образів, тропів, жанрових форм в українській літературі було обумовлене
активними творчими пошуками митців, які творчо засвоювали досвід
європейських символістів, вивчали їхні твори, переймалися їхніми
ідейно-естетичними концептами, що були співзвучними власним
прагненням і творчості, яка потребувала нової поетичної мови для
осягнення духовного буття, світу людини з усіма її болями, незгодами,
темними та світлими сторонами душі.
Ініційована рецензією І. Франка на збірку «З журбою радість
обнялась» полеміка щодо визначеності творчих пошуків та уподобань Олександра Олеся триває й до сьогодні. Її більш або менш
активними учасниками в різний час були Л. Пахаревський, О. Білоусенко, В. Пачовський, О. Луцький, М. Євшан, О. Грицай, П. Филипович, М. Зеров, Г. Костюк, В. Петров, М. Неврлий, Р. Радишевський,
О. Чепелик, Ю. Ковалів, С. Романов та ін. Попри широкий та різноаспектний спектр оцінок творчості Олександра Олеся літературною критикою, його постать одностайно визнана однією з ключових
у становленні ідейно-естетичних засад українського модернізму й,
зокрема, символізму.
Спільність естетичної платформи французьких, польських та
російських символістів із філософсько-світоглядною позицією
Олександра Олеся обумовило співзвучність образної системи, що
вибудовувалася через рецепцію краси природи (море, степ, ліс, земля, небо, космос), вивершену поетикальну досконалість із потужно
вираженою національно-визвольною ідеєю, системою аксіологічних
цінностей та прагненням до пошуку власної сутності й Бога як уособлення Абсолюту.
У поетичній творчості Олександра Олеся знайшли відображення
притаманні художнім настановам загальноєвропейського модернізму
366 Ігор Цуркан
декадентсько-песимістичні настрої, але загалом мотиви розпачу та
розчарування не стали домінантними для його художньо-стильової
манери. Натомість, у поезії Олександра Олеся виразно прозвучали
прометеївські мотиви непокори та тираноборства, пов’язані передусім із щирим і палким уболіванням митця за покривджену долю його
рідної землі та її пригнобленого люду. Проблематика трагізму національної неволі, плекання ідей самостійної і вільної України у творчості Олександра Олеся окреслені в широкому контексті екзистенційно
маркованої художньої символіки, головними концептами якої виступають біблійні образи, поняття краси, гармонії, людини, свободи,
нації, держави тощо.
Як і більшість європейських поетів-модерністів, Олександр Олесь
значну увагу надавав художнім авторефлексіям власної лірики, її провідним мотивам та засобам творчого образотворення. Спектр авторецептивних символістських візій поезії Олександра Олеся загалом
може бути окреслено трьома головними тематичними сферами його
художніх зацікавлень: 1) процес творчої діяльності та його рушійні складники (розуміння творчості як животворного джерела наснаги
й розради в житті людини, життєвих радощів, краси й натхнення й,
водночас, постійних душевних мук, які завдають митцеві невимовних
страждань та болю); 2) митець як головний суб’єкт творчості (символічна інтерпретація образу поета в тематичних ракурсах звернень
до античної міфології, власної творчості, а також творчості сучасників і попередників); 3) творчий інструментарій, яким послуговується
митець у своїй дільності (концепти на означення елементів ритмомелодики та художньої семантики поетичного твору: ритму, рими, звукового оформлення вірша, специфіки та ролі художнього слова).
Провідними творчими компонентами лірики Олександра Олеся та французьких, російських, польських модерністів є сугестія та
мелодійність вірша, що задекларовано тезою «Найперше – музика у
слові!» (П. Верлен). На початку XX століття сугестивна сила мистецтва була спрямована на відтворення митцем невловимих порухів
душі ліричних героїв за допомогою відповідного настрою у творах, у
яких домінантну роль відігравали асоціативні зв’язки (між кольора-
Лірика Олександра Олеся: поетика символізму 367
ми, запахами, звуками, явищами, предметами) та інтонаційні відтінки. Інноваційність поетичних моделей забезпечувалася зверненням
до прийомів імпресіоністичного письма, спрямованого на передачу
тонів, напівтонів, звукової інструментовки, що дозволяло поетам
досягти підвищеної сугестивності тексту.
Властиві поезії Олександра Олеся, польських та російських символістів нюансування, семантична нечіткість, неокресленість образу
суголосні з художніми принципами П. Верлена («люби відтінок і півтон», «про неясне говорити неясно»). Органічна єдність з емоційнонастроєвим станом природи створила особливу музичну атмосферу
творів митців, у яких мелодія складалася із співзвуччя, інтонації,
пауз, недомовленостей, символізуючи водночас «гармонію відтінків
і звуків, душ і світів».
Важливе місце в художньо-образній системі символіки Олександра Олеся займають його мариністичні візії, що спираються на
традиції попередньої – романтичної, а також сучасної йому модерністської європейської поезії. У творчій уяві символістів образ моря
поставав як жива субстанція, що здатна відчувати, радіти, сумувати
так само, як і людська душа. У своїх поетичних творах митці інтерпретували море як першооснову буття, надавали йому інтимних
тонів та напівтонів, що відкривало поетичній фантазії реципієнта
відчуття його ніжного, лагідного подиху з первісною красою і цнотою. Образ моря через свою здатність контрастувати та гармонізувати зі внутрішнім світом людини тонко резонував із багатострунною
душею Олександра Олеся, вносячи, окрім заспокійливої омріяності,
дух творчої непокори та непогамовних пристрастей, поглиблених
жорстокими реаліями доби.
Пошуки життєвого ідеалу і неможливість його досягнення в
реальності переслідувало Олександра Олеся впродовж усього життєвого шляху, але він завжди був сповнений світлими мріями в перемогу
правди та краси мистецтва. Загальним у творчій парадигмі європейського символізму та світогляді українського митця виявилося уявлення про дуалістичну структуру світобуття, що створювало феномен
паралелізму існування духовних та матеріальних площин.
368 Ігор Цуркан
Важливим виміром художньої поетики Олександра Олеся є відображена у його поетичній творчості солярна та флористична символіка. Як і для європейських символістів, для творчості Олександра Олеся
притаманною є символічна репрезентація образу сонця – життєдайного світила, символа волі та духовної свободи. Різноманітний світ
рослин та дерев у художній свідомості символістів утверджував ідею
пізнання прекрасного у його загадковій незбагненності через творчі
осяяння, шляхом духовного наближення до божественних начал буття, уособлених у сакралізованому образі сонця – центра світобудови.
Широкою та різноманітною у поетичній творчості Олександра
Олеся є символічна палітра квітів. Серед них велика кількість польових квітів: айстри, конвалії, фіалки, кульбаби, волошки, дзвіночки та
ін. До числа найбільш уживаних квіткових символів у поезії Олександра Олеся відносяться образи рожі-троянди, лілії, туберози, папороті,
проліска, які уособлють широкий спектр почуттів ліричного героя.
Художня парадигма символіки дерев у поетичній творчості Олександра Олеся представлена образами берізки, смереки, верби, сосни,
тополі, акації, платану, що виражають різні екзистенційні стани душі
поета. Підкреслено значимою в Олександра Олеся є символіка дуба, у
якій акцентовано образну паралель між «похиленими дубами» та трагічною долею народу.
У поезіях європейських символістів широко репрезентовано
образи птахів, що виступають своєрідними посередниками між небом
– символом духовного начала, життєдіяльності володарів блакиті – та
землею, що ототожнюється з матеріальною й бездуховною сферою. У
художньому світі митців-модерністів першорядну роль відігравали
образи лебедя, альбатросів та орлів, що уособлювали комплекс естетичних переконань про трагічну долю «проклятого поета», його протистояння реальній дійсності через неприйняття усталених цінностей.
Орнітоморфна парадигма поетичної символіки Олександра Олеся
продовжує традиції його попередників й водночас художньо інтерпретує їх у контексті актуальних для тогочасної України питань соціально-політичної та національно-культурної проблематики життя.
Позитивне, світлоносне начало життя в поезії Олександра Олеся
Лірика Олександра Олеся: поетика символізму 369
символізують образи солов’я, чайки, жайворонка, ластівки, журавля,
голубки, а також дивовижного Фенікса, що уособлює відродження
і вивільнення з пут багатовікового гніту його рідного краю. Натомість образи вороння, сов, круків, яструбів, кондорів, коршаків символізують вияв деструктивних, демонічних начал людського єства.
Наскрізним у поезії Олександра Олеся є образ лебедя, який у творчості українського поета, на відміну від його попередників та сучасників
– представників європейського модернізму, отримує яскраве соціально-національне забарвлення, суголосне колізіям тогочасного суспільно-політичного життя України.
Олександр Олесь, засвідчивши своєю творчістю інтегрованість у
контекст європейського символізму, зумів вивести українську літературу на світовий рівень, зберігши самобутньо-національний колорит
своєї поезії.
Серед розглянутих у роботі питань поетики символізму Олександра Олеся залишається багато таких, які потребують подальшого скрупульозного опрацювання й аналізу. Видається перспективним дослідження художніх особливостей, ритміки й строфіки поезії Олександра
Олеся в контексті її зіставлення із суголосними його літературно-історичній добі жанрово-стильовими та версифікаційними пошуками
окремих представників європейського та вітчизняного модернізму, а
також простеження характеру та форм художнього впливу Олесевого
вірша на подальші етапи розвитку української поезії.