Алієва Заміна Керім Кизи Азербайджансько-українські літературно-культурні взаємини ХХ – початку ХХІ століття: імагологічний дискурс

Краткое описание

Алієва Заміна Керім Кизи, доцент кафедри тюркології Інституту філолології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Азербайджансько-українські літературно-культурні взаємини ХХ початку ХХІ століття: імагологічний дискурс». Шифр та назва спеціальності 10.01.05 порівняльне літературознавство. Спецрада Д 26.001.15 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

МІНІСТРЕСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
АЛІЄВА ЗАМІНА КЕРІМ КИЗИ
УДК 821.111.0
ДИСЕРТАЦІЯ
АЗЕРБАЙДЖАНСЬКО-УКРАЇНСЬКІ
ЛІТЕРАТУРНО-КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМИНИ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ:
ІМАГОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС
10.01.05 – порівняльне літературознавство
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Київ – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….….. 20
РОЗДІЛ 1. КОМУНІКАТИВНО-РЕЦЕПЦІЙНІ АСПЕКТИ
ЛІТЕРАТУРНОЇ ІМАГОЛОГІЇ
1.1. Літературна імагологія: від ідеологічних стереотипів до
наукового осмислення галузі……………………………………… 29
1.2. Рецепція Іншого в не/своїй парадигмі: азербайджанськоукраїнські взаємини до початку ХХ ст……………………………. 92
1.3. Акція творення іміджів: література фактів………………….. 166
Висновки до першого розділу………………………………………….. 207
РОЗДІЛ 2. ЕСТЕТИКО-ХУДОЖНЯ ПАРАДИГМА
ІМАЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Азербайджансько-українські літературно-культурні
взаємини кінця ХІХ – початку ХХ ст……………………………. 211
2.2. Інший як об’єкт пізнання (на матеріалі перекладених творів,
наукових розвідок)…………………………………………………. 237
2.3. Структура імагологічних образів: від етнографічних до
етнопсихологічних аспектів………………………………………. 359
2.4 Образ Азербайджану у дослідженнях А. Кримського…….. 395
Висновки до другого розділу…………………………………………… 411
РОЗДІЛ 3. РЕЦЕПЦІЯ ІНШОГО ЯК ОБ’ЄКТА ПІЗНАННЯ В
АЗЕРБАЙДЖАНСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ
ВЗАЄМИНАХ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
3.1. Формування етнокультурного образу українця в
азербайджанській літературі……………………………………… 415
19
3.2. Батьківщина як образ всесвіту в азербайджанськоукраїнських літературних контекстах кінця ХХ – початку ХХІ
ст.: типологічні схожості й відмінності………………………….. 428
3.3. Україна в азербайджансько-українському науковому
дискурсі……………………………………………………………. 455
3.4. Пізнавальне осягнення Іншого: основні вектори досліджень
(Д. Бакуменко, В. Марченко, В. Мисик М., Мірошниченко,
Д. Павличко)……………………………………………………….. 492
Висновки до третього розділу…………………………………………… 557
ВИСНОВКИ………………………………………………………………. 560
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………. 571
20
ВСТУП
В умовах глобалізації на постколоніальному просторі постають
принципово нові проблеми. На перший план виходить проблема збереження
культурної ідентичності націй та національних культур, і література у цих
процесах має провідну роль. Водночас літературний процес ХХ–XXI ст.
супроводжується розмиванням державних та національних кордонів,
поступовим переходом до якісно нової світової парадигми. Унаслідок цього
колишні культурні маргінеси займають місце традиційних центрів культури.
Потужний потенціал нової глобальної свідомості представлено творчістю
письменників к азербайджанських, так і українських, адже обидві нації
пройшли тривалий і складний шлях самовизначення і плекання національної
літератури. Обидві літератури мають потужну історії літературно-культурних
взаємин. Систематизація, узагальнення і аналіз розвитку цих контактів дають
широкий матеріал для осмислення образу Іншого / Свого / Чужого та розвитку
порівняльного літертаурознавства.
І в азербайджанській, і в українській компаративістиці в останні
десятиліття актуалізовано у контексті постколоніальних студій, процесів
глобалізації такі виклики, як: пошук шляхів співіснування універсального та
унікального, зокрема, світового (чужого) і свого (українського /
азербайджанського) естетичного досвіду у творчих практиках письменників,
перекладачів чи критиків; спроба дослідити на тлі феномену української
ідентичності модифікацію східного, зокрема азербайджанського, світогляду;
перспективи імагологічних студій та їх можливості у межах сучасної цілісної
гуманітарної парадигми. Незважаючи на значну кількість досліджень, не
достатньо вивченими залишаються аспекти, які стосуються аналізу ситуації
постколоніалізму, досвіду поневолених націй, етносів і народів,
представлених в художньому дискурсі. Окремого висвітлення потребує
реконструкція бінарної опозиції Схід / Захід, усвідомлення й теоретичне
осмислення взаємозалежності та взаємодії різних культур.
21
Актуальність дослідження імагологічного дискурсу української та
азербайджанської літератур зумовлено як процесами глобалізації культури
взагалі, інтеграцією до світового, зокрема європейського художнього
простору, збереженням власних художніх традицій, так і потребою
філософського осмислення подальшого розвитку української та
азербайджанської літератур.
Як в Азербайджані, так і в Україні, відновлюється інтерес до
порівняльного вивчення літератур, що викликає потребу вивчення та
переосмислення досвіду традицій порівняльно-імагологічних студій світової
практики в епоху постмодерну. Різні аспекти порівняльного вивчення
літератур висвітлюються як у вітчизняній, так зарубіжній науковій літературі,
зокрема:
− у загальнотеоретичних та історичних дослідженнях,
гетерогенності, саморепрезентації, формування національної та культурної
ідентичності в ситуації постмодерну: С. Висоцького [132], Т. Гавриліва,
М. Зимомрі, М. Павлишина [383-384], Я. Поліщука, Г. Грабовича [177],
О. Ільницького [262-265], Н. Пилип’юка, М. Шкандрія [493], Г. Чхартішвілі,
М. Шимчишин, Г. Бгабги, А. Дженмохамеда, П. Рікера [419], Е. Саїда [430-
431], М. Сінґа, Ґ. Співак, Ч. Тейлора [609], Р. Янґа. У такому контексті
постколоніальна літературна традиція функціонує як вагомий спосіб
репрезентації досвіду поневолених рас, націй, народів та етносів і є складовою
багатокультурної світової словесності;
− у розвитку методології імагологічних студій: Жан-Марі Карре
[537, 538], Маріуса-Франсуа Ґюйяра [557, 558], Д.-А. Пажо [585-587],
Х. Дізерника [546, 547], Д. Наливайка [362-365];
− у розробці «історії подій», дослідженнях особливостей
«повсякденності», культури «тотальних описів» важливе значення мають
праці французької історичної школи «Анналів»: Л. Февра [470], М. Блока
[108], Ф. Дюбі, Ф. Броделя [115], Ж. Ле Гоффа [178] та ін.;
22
− у здійсненні порівняльних постколоніальних літературознавчих
студій: Е. Бенсона, П. Вільяамса, M. Герарда [558], Х. Гілберта, Г. Гріффітcа,
Д. Джонсона, Г. Кастла, Л. Конноллі, Л. Крісмана, Н. Лазаруса,
Дж. Маклеода, П. Поддара, X. Тіффіна, Є. Томпсона, Р. Янга та ін. Виключно
важливим є досвід англомовних постколоніальних студій, пріоритетні позиції
висловлюють такі науковці: Б. Ашкрофт, Г. Тіффін, Ґ. Ґріффітс, Г. Бгабга,
Дж. Гопкін, А. Дженмохамед, Е. Саїд [430], Е. Сезер, Ґ. Співак, Ф. Фанон,
Р. Янґ.
Однак незважаючи на значну кількість досліджених проблем, не
висвітленими є ті, що релевантні до аналізу ситуації постколоніалізму, яка
створила простір для виявлення в художньому дискурсі досвіду поневолених
націй, етносів і народів. Крім того, відбулася деструкція бінарної опозиції
Схід/Захід, а відтак – усвідомлення взаємозалежності та взаємодії різних
культур. Ці праці сприяли розвиткові порівняльного літературознавства, але
зазвичай розглядали його в межах традиційної проблематики гуманітарних
наук.
Отже, актуальність теми визначається розвитком загальної тенденції
гуманітаристики, а саме: актуалізацію імагологінчих досліджень,
недослідженістю азербайджансько-українських літературно-культурних
взаємин; необхідністю теоретичного осмислення і класифікації етапів
розвитку азербайджансько-українських літературно-культурних контактів та
їхньої наукової рефлексії у сучасному науковому, художньому і
публіцистичному дискурсах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана у межах програми наукових досліджень і планів наукової
діяльності кафедри тюркології Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, а також згідно з програмою комплексної
теми «Мови і літератури народів світу: взаємодія та самобутність» (державний
реєстраційний номер 11БФ044-01, науковий керівник – доктор філологічних
наук, професор Г.Ф.Семенюк). Тема дисертації затверджена на засіданні
23
Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка (протокол № 7 від 24 березня 2015 року). Редакцію теми
дослідження уточнено та перезатверджено на засіданні Вченої ради Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол № 25 від 25 листопада 2019 року).
Мета дисертації – комплексно схарактеризувати естетичний феномен
образу Іншого / Свого в азербайджансько-українських літературнокультурних взаєминах як окремого цілісного вияву образу Сходу / Заходу,
який розгортався у сфері літературних контактів, наукової співпраці.
Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
• проаналізувати особливості імагологічних досліджень у світовій
та українській гуманітаристиці;
• окреслити основні підходи до рецепції Іншого в українськоазербайджанських взаєминах до початку ХХ століття;
• з’ясувати специфіку творення іміджів у літературному дискурсі;
• дослідити особливості естетико-художньої парадигми
імалогогічного дискурсу ХХ століття у контексті розвитку українськоазербайджанських літературно-культурних взаємин;
• описати структуру імагологічних образів, особливості їх творення
з огляду на етнографічні та етнопсихологічні аспекти розвитку українськоазербайджанських контактів;
• виявити характерні риси формування етнокультурного образу
українця, Батьківщини, України в азербайджанській літературі та українськоазербайджанському дискурсі;
• визначити специфіку репрезентації Іншого в українській та
азербайджанській науковій і художній літературах;
• охарактеризувати особливості осягнення Іншого у творчому
доробку азербайджанських та українських перекладачів.
Об’єктом дослідження є художні твори та наукові праці українських та
азербайджанських авторів. До аналізу залучені переклади українською мовою
24
– Н. Везірова, А. Ахвердова, М. С. Ордубада, Г. Джавіда, А. Шаіг, С. Гусейн,
С. С. Ахундов, Ю. В. Чеменземінлі, Дж. Джабарли, С. Вургуна та ін.;
переклади азербайджанською мовою – С. Грабаря, М. Кияновської, В.
Марченка, Д. Павличка та ін. Проаналізовано наукові праці О. Багрія, Л.
Кобилянського, А. Кримського, Л. Лопатинськог та ін., де відображено
своєрідність осмислення азербайджансько-українських взаємин.
Важливим складником дисертації є аналіз оригінальних творів
азербайджанської літератури, в яких зафіксовано образ Свого / Іншого /
Чужого як результат осмислення етнонаціональних образів азербайджанців та
українців (напр., твори Нізамі, Фізулі, С. Шірвані, К. Закіра, М. Ахундова
тощо, а також дитячих письменників А. Шаіка, Р. Ефендіева, Ф.
Кочарлінського, А. Сіххата, І. Тапдига, Х. Алібейлі, З. Халіл та ін.).
Принагідно проаналізовано публіцистичні матеріали у періодичних виданнях,
у яких відображено своєрідність формування імагологічних образів (напр.,
«Молла Насреддін», «Міллет», «Савалан», «Голос Азербайджану», «Вогні
Азербайджану» та ін.).
Предметом дослідження є еволюція і типологічні риси імагологічних
образів в азербайджансько-українському дискурсі другої половини ХХ –
початку ХХІ століття, своєрідність творчих контактів між Азербайджаном та
Україною у контексті розвитку літературних і культурних рухів означеного
періоду.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють значний період – від ХІХ
– до початку ХХІ століття: основну увагу зосереджено на періоді другої
половини ХХ – початку ХХІ століття, саме у цей час закладалися засади
творчої і наукової співпраці, трансформувалися форми взаємодії, формувалися
і переосмислювалися образи Свого / Іншого / Чужого у національних
літературах.
Методологія дослідження заснована на застосуванні сучасних
досягнень азербайджанських, українських та зарубіжних літературознавців,
літературних критиків, філософів. Теоретико-методологічним орієнтиром для
25
дисертації стали праці українських письменників і літературознавців (І.
Нечуй-Левицький, М. Драгоманов, Леся Українка, І. Франко, А. Кримський,
Є. Маланюк, М. Зеров, М. Грушевський, М. Рудницький, М. Ільницький, Д.
Наливайко, Г. Сиваченко, Л. Грицик, Л. Задорожна та ін.), у яких відображено
актуальні ідеї та концепції сучасної компаративістики загалом та імагології
зокрема. Ідеї та результати наукових студій зарубіжних дослідників (Ф. Ноель,
Й. Гердер, Т. Бенфей, В. Джоунз, Х. Дізерінк, Дж. Лірсен, І. Шеврель, Д.-А.
Пажо, Г. Вілперт та ін.) розширили інтелектуальні горизонти дослідження,
дали змогу доповнити методичний інструментарій, застосований у дисертації.
Теоретико-методологічним орієнтиром дослідження став
полідисциплінарний підхід, зорієнтований насамперед на принципи
інтелектуальної та культурної історії, історії ментальностей,
компаративістики, імагології; концепції і технології, застосовувані в
дослідженнях з історії науки й інтелектуальних товариств; фундаментальні
положення сучасного літературознавства в галузі імагології. У дисертації
поєднано кілька методологічних стратегій:
• у процесі вивчення теоретичних засад імагології застосовано
функціональний і системний методи;
• для визначення шляхів розвитку азербайджансько-українських
літературних взаємин використано порівняльно-історичний і компаративнотипологічний методи;
• з’ясуванні культурного контексту, в якому розвиваються
українсько-азербайджанські літературно-культурні взаємини другої половини
ХХ – ХХІ ст., враховано культурно-історичний, порівняльно-історичний та
соціокультурний підходи;
• дослідження постколоніальної літератури здійснене з допомогою
прийомів рецептивного читання, контекстуально-стилістичного та
компонентного аналізу внутрішньої семантичної структури текстів
азербайджанських та українських письменників.
26
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дослідження є першою в українському літературознавстві комплексною
працею про азербайджансько-українські літературно-культурні взаємини
другої половини ХХ – ХХІ століття як важливу складову у формуванні
імагологічних образів, розвитку літературно-культурних наукових контактів.
На широкому матеріалі (від оригінальних творів національних літератур – до
наукових праць і перекладів) у дисертації вперше:
• теоретично осмислені імагологічні літературні традиції, окреслені
їх іманентні риси на матеріалі азербайджанської та тісно пов’язаної із
західною літературною традицією української літератури;
• до наукового обігу введено, переосмислено і проаналізовано
творчість найбільш репрезентативних (за М. Дашкевичем) азербайджанських
письменників: Нізамі, Фізулі, С. Шірвані, К. Закіра, М. Ахундова, а також
дитячих письменників А. Шаіка, Р. Ефендіева, Ф. Кочарлінського, А. Сіххата,
M. Ахундова, І. Тапдига, Х. Алібейлі, З. Халіл, які різними шляхами входили
до культурно-літературного фонду України, хоча й не досліджувалися і не
перекладалися українською мовою;
• розкрито специфіку творення образу Іншого на прикладі
азербайджансько-українських літературно-культурних взаємин;
• до наукового обігу введено невідомий досі або раритетний
матеріал, представлено нову рецепцію відомих праць і художніх творів, що
дало змогу поглибити наукові знання про своєрідність формування образу
Свого / Іншого / Чужого в азербайджанській та українській літературах;
• доведено, що імагологічні дослідження є перспективним
напрямом сучасних наукових студій у компаративістиці, вони поглиблюють
проблематику і тематику наукових праць і художніх творів ХІХ – ХХ століття.
Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці
науково-обґрунтованих підходів до імагологічного аналізу азербайджанськоукраїнських літературно-культурних взаємин другої половини ХХ – початку
ХХІ ст. Вони можуть бути використані при підготовці теоретичних та
27
практичних курсів з історії зарубіжної літератури, теорії літератури,
культурології, порівняльного літературознавства, а також спецкурсів з
літературної компаративістики. Результати дослідження стануть у нагоді при
укладанні навчальних та методичних посібників із зазначених дисциплін,
написанні магістерських, бакалаврських робіт.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати
та висновки поглиблять та урізноманітнять вектори постколоніальних студій.
Важливе місце у роботі посідає з’ясування варіантів художніх моделей світу,
наявних у постколоніальному дискурсі. Виявлення особливостей
репрезентації досвіду колоніалізму сприятиме розробці питань, пов’язаних із
порівняльним дискурсом.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження
обговорювалися на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях,
засіданнях кафедри тюркології Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
Тема дисертації апробована в доповідях на конференціях в Інституту
філології КНУ імені Тараса Шевченка та інших науково-практичних
конференціях, зокрема: І Міжнародна науково-практична конференція
«Пізнання країн світу: історія, культура, досягнення» (Новосибірськ, 2012), V
Міжнародна науково-практична конференція «Мова і культура»
(Новосибірськ, 2013), Azərbaycanşünaslığın actual problemləri. Ümummilli lider
Heydər Əliyevin 90 illik yubileyinə həsr olunmuş IV Beynəlxalq elmi konfransın
materialları (Баку, 2013), Х Всеукраїнська науково-практична конференція
(Харків, 2014), Х Міжнародна науково-практична конференція «Наука,
економіка і техніка: Інноваційний погляд» (Чернівці, 2014), Всеукраїнська
наукова конференція «Українська література для і про дітей: історичні
здобутки й тенденції розвитку» (Київ, 2016), International conference « On the
history of Arabic literature» (Kyiv 2016), «On the history of Arabic literature»
(Kyiv 2017), Міжнародна науково-практична конференції до 205-ї річниці від
дня народження Тараса Шевченка «Художній світ Тараса Шевченка» (Київ,
28
2019) «On the history of Arabic literature» (Kyiv 2019), Шевченкознавство XXI
століття: завдання, виклики, перспективи 11 березня 2020 р. та ін.
Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат та усі
опубліковані праці підготовлені одноосібно. Найважливіші ідеї дослідження
оприлюднені в індивідуальній монографії та статтях.
Наукові положення, висновки та пропозиції побудовані на вивченні
фактичного матеріалу, ілюстровані відповідними актуальними і сучасними
прикладами, цитатами з періодики. Внесок автора у колективні праці
конкретизовано у списку апробацій та оприлюднених праць.
Публікації. Найважливіші ідеї дослідження оприлюднені в
індивідуальній монографії та 25 статтях, у тому числі 10 публікаціях у фахових
виданнях України, 15 – зарубіжних статтях та 11 публікаціях апробаційного
характеру.
Структура та обсяг дисертації узгоджені із метою та завданнями,
зорієнтовані на цілісний підхід до аналізу своєрідності азербайджанськоукраїнських літературно-культурних взаємин у науковому, літературному і
перекладацькому дискурсах. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків та списку використаних джерел, який налічує 616 позицій. Обсяг
основного тексту – 570 сторінок, загальний обсяг роботи – 617 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проблемне коло питань, пов’язаних із образом Іншого / Свого / Чужого,
у сучасному літературознавстві досліджуєтсья на засадах міждициплінарного
підходу. Це дає змогу поєднувати ідеї із лінгвістики, культурології, історії,
історії літератури та ін. наук та поаналізувати спільні і відмінні риси літератур,
вивчити типологія літературно-культурних взаємин різ них літератур, описати
тенденцію їх розвитку.
Дослідження європейських (Ф. Ноель, Й. Гердер, Т. Бенфей, В. Джоунз,
Х. Дізерінк, Дж. Лірсен, І. Шеврель, Д.-А. Пажо, Г. Вілперт та ін.) та
українських (І. Нечуй-Левицький, М. Драгоманов, Леся Українка, І. Франко,
А. Кримський, Є. Маланюк, М. Зеров, М. Грушевський, М. Рудницький, М.
Ільницький, Д. Наливайко, Г. Сиваченко, Л. Грицик, Л. Задорожна та ін.)
науковців дозволяють проаналізувати літературний процес в органічній
єдності та залежності від культурного поступу, а отже, вивчити світоглядні
орієнтири, динаміку розвитку літертаурно-культурних контактів, моделі
сприйняття себе та інших у часі.
Поєднання різних наукових підходів до аналізу літературних явищ –
психоаналітичного, культурологічного, інтертекстуального, естетичного,
історико-літературного, дискурсивного, компаративного, імагологічного тощо
– дає нагоду описати змістові і формальні параметри літературно-культурних
взаємин різних національних літератур, навіть таких віддаленихя к україснкьа
та азребайджанська.
Мультидисциплінарний характер визначається насамперед тим, що у
ньому переосмислено праці провідних літературознавців, лінгвістів, істориків,
культурологів, що висвітлюють знакові у Азербайджанській та Українській
історії та культурі явища. Зокрема, праці таких західних вчених, як: Е.
Бенсона, П. Виллиамса, А. Герарда, Х. Гілберта, Г. Гріффітcа, Д. Джонсона, Г.
Кастла, Л. Конноллі, Л. Крісман, Н. Лазаруса, Дж. Маклеода, П. Поддара, X.
Тіффіна, Є. Томпсона, Р. Янга та ін.
561
Вивченню літературного образу в компаративному аспекті присвячено
дослідження: П. Азара, Ф. Бальдансперже, М. Гюйяра, С. Андрусіва, В.
Будного, Н. Висоцької, М. Іванішіна, П. Іванишина, М. Ільницького, Д.
Наливайка та ін. Вони наголошують, що після Другої світової війни
відбувається швидкий і неухильний розпад колоніальних імперій
західноєвропейських держав, який супроводжувався утворенням численних
незалежних держав і пробудженням самосвідомості їх народів, їхньої
етнокультурної автентичності. Відповідно – актуалізується інтерес до культур
колоніальних народів; як у колишніх метрополіях, так і в колишніх колоніях
набувають розвитку постколоніальні студії, в яких на передній план також
виходять проблеми етнокультурної ідентичності. Питання про «Я» та
«Іншого» є широко розповсюдженим у сучасній літературознавчій науці.
«Я»/«Інший» – це бінарна ідеологічна, мовна, філософська, психоаналітична
та соціальна конструкція, що постулює стан ідеального існування проти стану
неіснування. З приходом постмодерності «Я»/«Інший» дедалі частіше
репрезентує винятковий стосунок між суб’єктами.
Унікальний естетичний досвід національних літератур зазвичай має
багато спільних ознак, аналіз яких дозволяє описати, проаналізувати,
сиистематизувати і узагальнити, яких формувалося і виявлялося у художньмоу
слові уявлення про Свого / Іншого / Чужого, утверджувався етнонаціональний
образ іншої літератури та ін.
Імагологічні дослідження образів Чужого / Іншого / Свого
передбачають, що вивчення історії розвитку міжлітературних контактів буде
поєднуватися із висновками наукових студій з історії, соціології,
культурології, філософії, лінгвістики та ін. наук. Провідні засади для тких
наукових студій:
• міждисциплінарність – залучення висновків та результатів
досліджень із історії, соціології, культурології, філософії та ін., насамперед
гуманітарних наук, які доповнюють і поглиблюють вивчення
міжнаціональних уявлень та образів у літературному дисркусі;
562
• деконструкція стереотипних уявлень про образу Сходу як Іншого
/ Чужого в літературних та наукових дискурсах;
• вивчення образу Іншого як культурного феномену культури, в
якому співіснують і етнонаціональні ознаки, і образні уявлення, запозичені із
інших літератур, водночас вони можуть бути трансформовані з огляду на
історичні обставини.
Поєднання таких підходів дає змогу розглянути питання формування
образів «Я» / «Інший» як такі, що пов’язані з національними культурами,
стереотипами, ментальностіми, мають інтердисциплінарний характер,
демонструють багатоаспектність і глибину взаємин окремих національних
літератур, зокрема азербайджанської та української, їх взаємозв’язок із
загальноєвропейським літературним процесом. Духовна спорідненість
письменників, представників двох різних національних літератур, що
розвиваються в подібних історичних умовах, спонукає їх незалежно один від
одного звертати увагу на одні й ті ж життєві явища і протиріччя, описати
різноманітність впливів і взаємодій. Особливо цікаво ці процеси осмислити з
огляду на те, що у сучасній світовій компаративістиці актуальними є питання
рецепції Сходу у творчих практиках і художніх творах, наукових працях
Заходу, й такому ж осмисленні Заходу – в мистецько-літературному дискурсі
Сходу.
Азербайджансько-українські літературні взаємини у цьому контексті не
виняток: історія їх формування, розвитку – це, по суті, кілька важливих етапів,
які виявили глибинні творчі контакти, своєрідні тенденції у формуванні
етнонаціональних образів у національних літературах – як в умовах вільного
розвитку, так і за умов ідеологічного колоніального тиску. Вдумливе вивчення
різних культур, їхнього взаємовпливу, що є інтегруючою силою, а також
сприяє двосторонньому розвиткові є основою імагологічному методу.
Вивчення типологічних аналогій та жанрових конструкцій в літературі
дозволяє встановити загальні закономірності літературного розвитку та
563
національну специфіку досліджуваних літератур, дає можливість постановки
і вирішення важливих історико-літературних і теоретичних питань.
Необхідність продовження досліджень проблеми азербайджанськоукраїнських літературних взаємин в XX – початку ХХІ ст. зумовлена
важливістю зазначеного періоду, а також зрослим інтересом українських
учених до азербайджанської літератури. У дисертації вивчено питання
взаємовпливів української та азербайджанської літератур, спільності та
відмінності художніх явищ і рецепції як на рівні окремих творчих постатей,
так і в площині жанрів і загальних тенденцій. Крім того, здійснена оцінка
літератури як системної єдності, що є основою імагологічних досліджень
азербайджанської культури та літератури. Доведено, що розвиток сучасного
українського літературознавства характеризується розширенням тематики й
проблематики наукових досліджень, окресленням нових об'єктів і предметів
та виробленням відповідних методик імагологічного аналізу. Тема
дослідження відзеркалює особливу увагу до вивчення художніх явищ з
середини, що дозволяє виявити взаємозв’язок функціонування концептів «Я»
– «Інший» з історичними типами культури (народними, елітарними,
масовими).
У дисертації описано, проаналізовано та узагальнено взаємини
азербайджанської та української літератур від ХІХ – до початку ХХІ століття.
Це дало змогу представити азербайджансько-українські літературні,
перекладацькі і наукові контакти як цілісний процес.
Провідними характеристиками, якими можна опсиати своєрідність
українсько-азербайджанських літературно-культруних взаємин ХХ – початку
ХХІ століття є такі:
• Діалогічність між культурами і літературами. Це був
рівноправний діалог культур і літератур, завядки кому відбувалося
повноцінне засвоєння досвіду іншої культури і літератури.
• Тяглість і довготривалість. Українсько-азербайджанські
літературно-культурні взаємини ровзивалися від неповного
564
діалогу на ранніх стадіях (зокрема, пероід Київської русі, коли
обсяг інформації, образів, сюжетів, мотивів та ін. зі літератур
Давнього Сходу, які запозичувалася давньоруська література, був
помітно більшим, аніж обсяг таких же сюжетів, мотивів, образів
та ін., які давньоруська література «дарувала» Сходу) – до
усебічного ігармонційного взаємобміну упровож ХХ – напочатку
ХХІ столітті. І якщо на початкових стадіях (до початку ХХ
століття) діалог культур і літератур можна описати як
накопичувальний (коли тексти, сюжети, мотиви, образи
нагромаджуються, тільки починає формуватися образ іншої
культури – культури Сходу – в українському літертаурному
дисркусі), то в ХХ – на початку ХХІ століття такий діалог можна
опсиати як партнерський, рівноправний. Такі літературнокультурні взаємини характеризуються обопільним інтересом до
іншої культури і літератури, симетричним обігом літтературних
образів, мотивів, сюжетів, перекладів, наукових праць, естетичних
концепцій. Це зустрічний рух в обох напрямах – з україснкього
димсркусу – до азербайджанського, а також з азербайджанського
дисркусу – в український літературно-культурний простір.
• Синкретчиність. Ця ознака сформувалася, власне, в ХХ столітті
переважно завдяки рецеції україснкьої та азербайджанської
культур і літератур в науці, художній творчості, перекладі. В цей
період остаточно формується образ азербайджскньої клуьтри і
літератури як Іншої в українському літератуному дискурсі, і
навпаки – образ україснкьої літератури і культури як Іншої – в
азербайджанському дискурсі. Це дало змогу сформувати
імагологічні образи в обох літературно-культурних практиках,
утвердити національні іміджі, осмислити цілісну історичну
традицію, усвідомити специфічні рсии як української, так і
азербайджанської літератури і культури. Образ України в
565
азербайджанськомук дискурсі, як і образ Азербайджану в
україснькому, стає синкретичним, цілісним, набуває рис особливої
ідентичності, національної своєрідності. Науковці і письменники
усвідомлюють і співпадіння естетичних цінностей, ісвітоглядних
орієнтирів обох літтератур і культур, і наяність відмінностей,
пов’язаних із тим, що українська література і культура
сприймається як частина західноєвропейського літератунокультурного простору, а азербайджанська – як невіддільна
складова літературного-культурного простору Сходу.
Ці ознаки формувалися упродовж трьох етапів розвитку україснькоазербайджанських літературно-культурних взаємин.
На початковому етапі – до ХХ століття – йшлося переважно про
спорадичне ознайомлення українських читачів і письменників із шедеврами
азербайджанської літератури. Однак у межах цього дослідження вдалося
виокремити низку спільних мотивів, тем у обох літературах, зокрема, пильна
увага до героїчної особистості у фольклорних творах і творах давньої
літератури, питань долі народу і розвитку національної свідомості. Це, по суті,
стало міцним підгрунтям для розгортання широких міжлітературних контактів
у наступні періоди розвитку азербайджанської та української літератур. На
цьому етапі й українцям, і азербайджанцям йшлося про формування в
національних літературах виразних рис етнонаціональних образів, Свого як
унікального естетичного, історичного, мистецького, філософського досвіду
буття в межах імперії. Відтак Інший / Чужий досвід для обох національних
літератур є цікавим, якщо в ньому відлунюють спільні теми, мотиви, ідеї,
образи.
Другий етап охоплює середину – другу половину ХІХ ст., ключовою
постаттю, в творчості якої виявлено інтерес до Чужого / Свого / Іншого є Т.
Шевченко, твори якого не тільки відображають цю зацікавленість, але й
увиразнюють образ Іншого в українській літературі - насамперед образ
людини зі Сходу. Саме на цей час припадає й формування національних ідей
566
в українців та азербайджанців, літературні твори фіксують це в образах і
сприяють формуванню в уяві читачів Свого та розмежуванні образів Чужого /
Іншого, національної психології, історії національних рухів, героїв, якостей
національного характеру та ін.
Третій період – це кінець ХІХ – початок ХХ ст., коли контакти між
Азербайджаном та Україною стали інтенсивнішими насамперед завдяки
діяльності азербайджанської та української інтелігенції, акціям "Просвіти" в
Баку, публікації перекладів. У цей період увиразнено відмінні та спільні риси
Чужого / Іншого / Свого в літературах завдяки усвідомленню мовних та
культурних відмінностей, схожості історичних шляхів розвитку у межах
російської імперії та ін.
Літературні явища та тенденції різних історичних етапів окреслюють
визначальні риси літературних поколінь та літературних шкіл Азербайджану
та України. Зокрема, слід підкреслити внесок письменників-демократів Н.
Везірова, Н. Наріманова, А. Ахвердова, Д. Мамедкулізаде, С. Ахундова та ін.,
які оцінили можливості драматургії у поширенні прогресивних ідей в
Азербайджані, де грамотність в той час становила трохи більше 9%. Ці та ряд
інших письменників працювали і в прозі, використовуючи в основному такі
«дохідливі» жанри, як сатиричний фейлетон (часто в епістолярній формі) або
коротка розповідь, – останнє досягнення високого рівня, особливо у творчості
Мамедкулізаде. Заснований і керований ним сатиричний журнал «Молла
Насреддін» (1906–1930) користувався популярністю на всьому
мусульманському Сході і піддавався переслідуванням реакційного
духівництва і властей. На сторінках журналу виступав поет Сабір, творчість
якого зіграла значну роль у розвитку азербайджанської революційної поезії.
Поряд з реалістично-сатиричним розвивав в азербайджанській літературі
романтичний напрям. Поети Дж. Гусейн, Сіххат, А. Шаікі, М. Хаді та інші
пов'язували свою творчість з мріями про майбутнє рідного народу.
Саме на цьому етапі в аезрбайджнській літературі формується уявлення
про оригінальність власного дискурсу. Відбуваєтсья осмислення унікальності
567
і своєріджності власне азербайджанського естичного досвіду у слові. Цей
період зюбігається у часі із таким же в україснкьій літературі, яка від середини
ХІХ століття до початку ХХ століття переживає процеси жанрового
оновлення, розширення темактики і проблематик, формування тих читацьких
і письменницьких спільнот, які утворюють цілісний український національний
літературно-культурний простір. Цим процесам спряила діяльність Івана
Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Михайла Старицького, Івана Франка,
Лесі Українки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської та ін. письменників, у
чиїй творчості зафіксовано неповторність образу українця та України.
Головну увагу було зосереджено на аналізі творчості тих національних
поетів та письменників, для яких Батьківщина як знак національної культури
належить до визначальних елементів творення особистісного художнього
світу. Сюди можна віднести збобутки З. Агаева, Ф. Кочарлі, Д. Юсіфлі, А.
Кязімова, Г. Агасіева, Л. Аліева, І. Гасан-кизи, В. Кулієва, С. Тагізаде, Н.
Садихова, Д. Нагіева, Е. Мехраліева, С. Ісмайлова, У. Бадалбейлі, Ш. Халілова,
Б. Агаєва. Однією з головних проблем у працях азербайджанських учених
було дослідження літератур країн. Цей цілком природний вибір був
визначений інтенсивним співробітництвом різних країн у всіх галузях
культури та науки. Незважаючи на відмінність національних форм і
специфіку, всі літератури європейських країн входять до сім'ї європейських
літератур, що заснована на політичних і економічних взаємовигодах, а також
скріплена дружнім взаєморозумінням, ідеями демократії і гуманізму,
спорідненістю процесів, що відбуваються в житті цих держав.
У дисертації висвітлено наявність літературної традиції у творчості
українських і азербайджанських письменників і поетів, її вплив на
літературний процес та осмислення кожним новим поколінням творців.
Описано взаємодію української культури з культурами та літературами інших
народів, зокрема азербайджанським, що значною мірою є науковою
проблемою. Проаналізовано риси і тенденції в українській та
азербайджанській літературах, їх генетико-контактні взаємини. Доведено, що
568
українська література засвоїла багато цінних культурних здобутків східних
культур і народів, творчо їх опрацювала й поклала в основу власної
національної літературної традиції. У творах та щоденниках українських та
азербайджанських шестидесятників розглянуто проблеми творчого опору й
ідеологічного колабораціонізму, простежено еволюцію жанрів, їх
диференціацію на численні жанрові різновиди і стильові модифікації.
Враховано національні особливості, смаки митців, літературні традиції, течії
та ідеологеми.
Представлено різнорідні естетичні і культурологічні підходи, які
пов’язують літературу колонізованого народу з його визвольною боротьбою.
Досліджено культурно-політичні умови формування феномена національної
поезії та літератури, типологічне зіставлення літератур, екзистенційні
проблеми життєвого вибору митця у кризовій ситуації, появу табірної прози,
інтертекстуальні взаємодії текстів із традиціями українського та
азербайджанського фольклору і світової літератури. Ці процеси
віддзеркалюють твори провідних азербайджанських письменників І.
Гусейнова, М. Араза, С. Ахмедов, Анара, А. Айліслі, Ельчина, С. Рустамханли,
А. Салахзаде, Ф. Керімзаде та ін.
У ХХ ст. почався етап розвитку культурних зв’язків між Україною та
Азербайджаном у нових історичних умовах на принципах рівноправності та
добровільності. Народи прагнули до взаєморозуміння і взаємозбагачення
національних культур, подальшого розширення і поглиблення культурного
співробітництва, спираючись на дружні зв’язки і традиції добрих відносин, які
склалися історично. Культурне співробітництво є найважливішим елементом
всієї багатогранної міжнародної політики країн.
В історію новітньої української та азербайджанської літератур тепер
повертаються раніше виключені із суспільної свідомості імена талановитих
митців. Розглядаючи портрети письменників, актуалізуємо питання
майстерності, характеристики індивідуальних стилів, поетики, визначення
місця творчої діяльності певного автора в літературному процесі. Простежено
569
типологічну спорідненість з аналогічними явищами та тенденціями у
творчості письменників новітньої української літератури, що дозволяє
зрозуміти тенденції розвитку новітньої української літератури, її
взаємопов’язаність із світовою літературою Сходу. Актуальними є концепти
«смерть», «життя», «любов», «страх», «батьківщина», «патріотизм»,
«свобода» тощо. Цінності є вищими орієнтирами поведінки і являють
особистісно-забарвлене ставлення до світу.
Тематико-ідеалогічна рецепція літератури Азербайджану та України у
ХХ ст. спирається на символи і образи, які заново інтерпретуються сьогодні у
ХХІ ст. Актуальними є літературні образи «Азербайджан» і «Україна», що
зафіксовані в прозових творах, щоденниках. Усі висловлювання, описи та
висновки письменників свідчать про усвідомлення своєї місії в культурному
житті свого етносу та своєї батьківщини. Щоденникові записи яскраво
віддзеркалюють все багатство інтересів і світовідчуття письменника і
показують нам широту його творчого діапазону, масштабність
світосприйняття. Сьогодні азербайджанська та українська література епічних
жанрів, романістика здійснює зростання її ідейного потенціалу, відбиваючи
піднесення духовного рівня сучасника, ускладнення соціальної, моральної,
філософської проблематики, яку висуває перед літературою час. Історичні
романи, щоденники, романи-сповіді у першу чергу це – єдність поколінь,
спадкоємність духовних традицій, пріоритет загальнолюдських цінностей,
усвідомлення того, що без засвоєння і збереження надбань минулого, рух
вперед неможливий. Щоденник як мобільний публіцистичний жанр
документальної літератури відображає ті важливі громадсько-політичні
процеси, що відбувалися в суспільному розвитку. Щоденник – це жанр
мемуарної літератури, що, зародившись у давні часи, у ХХ ст. все ще
перебував у процесі становлення. Його домінантними жанровими рисами є
хронологічна послідовність авторських нотаток, певна дискретність записів,
відсутність єдиного зв’язного сюжету, спільності авторського замислу. Як
мемуарний жанр, щоденник має більшість рис, притаманних для мемуарної
570
літератури в цілому. Зокрема, йому характерні суб’єктивність,
документальність, асоціативність, концептуальність.
Водночас такі жанрові риси, як звернення до минулого, наявність двох
часових планів, у щоденниках мають специфічний вияв, адже дистанція в часі
між подіями і записами про них зводяться нанівець. І тільки справді великим
письменникам ХХ ст. вдалося подивитися на сучасну їм дійсність з позицій
майбутнього й помітити в ній тенденції, що домінуватимуть у наступні
десятиліття.
Можемо говорити про непересічне значення образу «Я»/Іншого для
сучасних компаративних студій. Україна та Азербайджан упродовж двох
сторіч знаходяться в зоні взаємного тяжіння. Долі їхніх народів під впливом
різних історичних обставин сплелися так тісно, що торкнулися способу життя,
сфери праці та взаємин людей, що належать з погляду менталітету, етносу,
мови і релігії до протилежних полюсів, символів, що визначаються як «Захід
– Схід». У визначенні сутності національної ментальності залишається багато
нез’ясованого, недослідженого. Так само нез’ясованими постають механізми
взаємовпливу сутнісних рис національної ментальності українців та
азербайджанців на особливості мислення й поведінки людини у тих чи інших
сферах суспільної життєдіяльності.
Літературний процес початку ХХ – початок ХХІ ст. як України, так і
Азербайджану характеризується активізацією інтересу до феномену духовної
самоідентифікації в загальному контексті відтворення великомасштабної
картини національного життя, прагненням до діалогу української та
азербайджанської культур. У зв’язку з цим загострюється увага письменників
не тільки до питань індивідуально-особистісного плану, але і до проблем
духовності навколишнього соціуму.