ТИП ЛІТЕРАТУРИ І ТИП ХУДОЖНЬО-ЛІТЕРАТУРНОЇ СВІДОМОСТІ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

Краткое описание

Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова

На правах рукопису

Черноіваненко Євген Михайлович

УДК 82.02:821.161.1

ТИП ЛІТЕРАТУРИ І ТИП ХУДОЖНЬО-ЛІТЕРАТУРНОЇ СВІДОМОСТІ
В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

10.01.06 теорія літератури
10.01.02 російська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
В’язовський Григорій Андрійович
доктор філологічних наук, професор

Одеса 2001

З М І С Т

Вступ .....

6

Розділ 1. Тип літератури і тип художньо-літературної свідомості як найбільші одиниці членування літературного процесу

19

1.1. Літературний процес” як методологічна фікція” і як повноцінна наукова категорія ...... ...............................

19

1.1.1. Поняття літературний процес” у сучасній теорії літератури .....

19

1.1.2. Літературний процес” як наукова категорія і як предмет вивчення історією та теорією літератури .......................

32

1.2. Теоретична модель літературного процесу: досвід побудови......................................................................................................

37

1.2.1. Поняття літературний напрям” і художній метод” як діючі нині найбільші одиниці членування літературного процесу ......

40

1.2.2. Аналіз основних концепцій теоретичної моделі літературного процесу .........................................

45

1.2.3. Теоретична модель літературного процесу і проблеми історії літератури (аналіз парадоксів академічної концепції історії російської літератури) .....................................................................

57

1.3. Тип літератури” і тип художньо-літературної свідомості” як базові категорії теорії літературного процесу ............................

62

1.3.1. Визначення і характеристика понять тип художньо-літературної свідомості” і тип літератури” ..............

63

1.3.2. Типи літератури і типи художньо-літературної свідомості в історії європейської та російської словесності ............

68

1.3.3. Літературний процес в історико-культурному контексті: специфіка дослідження .................................

72

1.4. Висновки ...................

81

Розділ 2. Риторика та риторичність в історії європейської словесної культури .............................................................

83

2.1. Риторика та риторичність в європейській культурі від античності до Нового часу ..................................

83

2.1.1. Риторика і риторичність у словесній культурі античної Греції

83

2.1.2. Союз язичницької риторики і християнської ідеології: парадокс і закономірність ................................................

98

2.1.3. Риторика в європейській культурі від пізнього Середньовіччя до ХІХ ст. ..................................

104

2.2. Концепція риторичної літератури в сучасному літературознавстві ...............................................................

107

2.2.1. Етапи формування і основні положення концепції риторичної літератури .................................

107

2.2.2. Риторичність і художність як історично і якісно різні форми вияву естетичного в словесності ........................

117

2.3. Висновки ........

126

Розділ 3. Російська середньовічна література як література релігійно-риторичного типу ..........................

129

3.1. Релігійність як найважливіша загальнокультурна детермінанта специфіки природи середньовічної літератури .........................

129

3.2. Риторичність середньовічної російської літератури: причини і наслідки ......................................................................

133

3.2.1. Риторичність середньовічної російської літератури: основні причини .....................................................................

134

3.2.2. Риторичність середньовічної російської літератури: основні наслідки .................................................

139

3.3. Причини неприйняття риторики середньовічною російською словесною культурою ..........................................

145

3.3.1. Етичне і естетичне в середньовічній картині світу”....................

145

3.3.2. Риторичність без риторики”: пояснення парадокса ............

153

3.4. Специфіка російського літературного процесу доби Середньовіччя ..................................................................

156

3.5. Висновки .....................

165

Розділ 4. Світсько-риторичний етап в історії російської літератури

167

4.1. Секуляризація головний загальнокультурний процес доби світсько-риторичної літератури ................................

167

4.1.1. Секуляризація як емансипація людського, земного, світського, зовнішнього, матеріального, тілесного ......................

170

4.1.2. Секуляризація як емансипація естетичного і емансипація форми .......................................................................................................

186

4.2. Від словесності релігійно-риторичного типу до словесності світсько-риторичного типу: зміни в природі літератури .............

200

4.2.1. Зміни в природі літератури: образ, слово, жанр ........................

202

4.2.2. Зміни в природі літератури: уявлення про літературну працю, співвідношення літератури з фольклором, склад літератури ......

210

4.2.3. Передвістя кризи риторичності: розвиток зображального начала ........................................................................................................

219

4.3. Специфіка російського літературного процесу доби секуляризації ..........................................................

230

4.4. Висновки ............................

238

Розділ 5. Епоха художності: основні особливості естетичного типу художньо-літературної свідомості і типу літератури в Росії

242

5.1. Доба індивідуальності: нові завдання культури і літератури .....

242

5.2. Зміни в природі літератури: від риторики тексту до діалектики художнього світу .............................................

260

5.2.1. Руйнування готового слова”: зміни в природі слова, стилю, жанру, у співвідношенні літератури з фольклором ..........

261

5.2.2. Художність літератури: значення вимислу ...........

271

5.2.3. Художність літератури: концепція творчості і творця .....

278

5.2.4. Художність літератури: природа ідеї ....

286

5.3. Модернізм: апофеоз і криза естетизму .........

294

5.4 Висновки .........

301

Розділ 6. Література соцреалізму як література риторичного типу....

305

6.1. Інволюція культури: причини і чинники ......................................

311

6.2. Інволюція літератури: від художності до риторичності .............

328

6.2.1. Від художності до риторичності: руйнування умовності ............

330

6.2.2. Від художності до риторичності: роз’єднання форми і змісту, образу та ідеї .....................................................................................

334

6.2.3. Від художності до риторичності: повернення до готового” слова, стилю епохи, невизначеності складу літератури ...............

345

6.2.4. Від художності до риторичності: перетворення творчості на ремесло ..............................................................................................

355

6.2.5. Від художності до риторичності: апофеоз нормативності ...........

361

6.3. Літературний процес радянської доби: параболічний рух .........

376

6.4. Висновки ..............................................................................................

384

Висновки ..........................................................................................................

387

Список використаних джерел .....................................................................

396

ВСТУП

Актуальність теми
Літературний процес” - генеральна категорія теорії літератури. Від розуміння її залежить розуміння багатьох інших найважливіших літературознавчих понять. На думку Є.М. Купріянової, поняттям літературний процес інтегруються основоположні ... принципи теорії і методології нашої філологічної науки. Тим самим воно становить собою найбільш загальну, фундаментальну літературознавчу категорію, над якою надбудовуються і через яку тільки й можуть бути визначені такі групи чи ряди історико-літературних понять, як напрям, течія, метод, стиль - з одного боку, і епоха, період літературного розвитку - з іншого. Поняття першого ряду означають різні типологічні грані літературного процесу, поняття іншого ряду - його часові, власне історичні грані. Видається безсумнівним, що значення всіх перерахованих понять та їх логічне співвідношення залежить від того значення, яке має поняття літературного процесу, і що недостатньою визначеністю саме цього фундаментального поняття значною мірою обумовлюється невпорядкованість літературознавчої термінології” [1, 5-6]. Як відзначали в різні часи різні літературознавці, від трактування категорії літературний процес” багато в чому залежить розуміння і цілого ряду інших понять рід” і жанр”, літературний герой” і автор”, твір” і творчість”, образ” і ідея”, умовність” і реалістичність”, психологізм” і художність”, інш. Вперше цю проблему чітко сформулював і спробував розв’язати проф. О.М. Соколов ще у 1963 р. [2]. Звідси ясно, наскільки важливим є точне визначення поняття літературний процес”. Як же визначає літературознавство цю свою фундаментальну категорію?
Як не дивно, наука про літературу досі не має в своєму розпорядженні чіткого визначення поняття літературний процес”. У дослідницьких літературознавчих працях таке визначення знайти не вдається. Парадоксально, але немає його і в наукових збірниках, спеціально присвячених розгляду питань теорії літературного процесу (Историко-литературный процесс. Проблемы и методы изучения. - Л.: Наука, 1974; Литературный процесс. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981; Творческие методы и литературные направления. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987). Визначення найважливішої літературознавчої категорії відсутнє і в більшості довідкових видань. Лише в Словнику літературознавчих термінів” В.М. Лесина і О.С. Пулинця (К.: Рад. школа, 1965) і в 9-му (додатковому) томі Короткої літературної енциклопедії” (М.: Сов. энциклопедия, 1978) є стаття Літературний процес”. Однак і визначення, запропоноване дуже давно українськими вченими, і визначення, запропоноване набагато пізніше московським теоретиком В.Є. Халізевим і ще пізніше перевидане в корпусі Літературного енциклопедичного словника” (М.: Сов. энциклопедия, 1987), з ряду причин не можуть бути визнані скільки-небудь задовільними (аналіз їх вміщений в наступному розділі нашого дослідження). Як буде показано пізніше, в існуючих курсах теорії літератури визначення поняття літературний процес” або взагалі відсутнє, або не є визначенням як таким, або, будучи визначенням, містить в собі неясності й суперечності.
Таким чином, фундаментальна категорія літературний процес” і донині лишається методологічною фікцією” (як справедливо визначила її статус понад чверть століття тому Є.М. Купріянова), і поки вона є такою, ми і далі неминуче будемо постійно стикатися з невизначеністю й невпорядкованістю багатьох найважливіших літературознавчих понять. З усього сказаного ясно, що вироблення науково точного визначення категорії літературний процес”, систематизація літературознавчих понять відповідно до нього - завдання, що є першорядно актуальними і важливими для сучасної теорії літератури.
Незадовільно розробленою залишається і теорія літературного процесу. Пов'язано це далеко не тільки з невизначеністю поняття літературний процес”. Найбільшими одиницями членування літературного процесу донині лишаються художній метод і літературний напрям. Названі поняття, сформовані в радянському літературознавстві 30-х років, хоч і були згодом вдосконалені і позбавлені відверто вульгарно-соціологічної забарвленості, все ж продовжують залишатися понадміру засоціологізованими”. Вже з початку 70-х років в радянському літературознавстві все частіше і наполегливіше звучать висловлювання про те, що поняття художній метод” і літературний напрям” нездатні пояснити дуже багато що в літературному процесі, не здатні виконувати функції найбільших одиниць його членування. 70-80-ті роки були періодом наполегливих пошуків нових, змістовно більш широких категорій, що являли б собою узагальнення більш високого рівня. Активний колективний пошук, що ознаменувався розробкою ряду цікавих концепцій (їх аналіз і оцінку ми пропонуємо в наступному розділі), істотно наблизив літературознавство до розв’язання цієї важливої і складної проблеми, однак внаслідок ряду причин вона так і залишилася невирішеною. Вироблення категорій, що можуть послужити найбільшими одиницями членування літературного процесу, визначення їх змісту і співвідношення з іншими ключовими поняттями теорії літературного процесу - завдання, актуальність яких для сучасної теорії літератури безперечна, бо їх розв’язання є однією з головних необхідних умов її подальшого розвитку.
Розробка теорії літературного процесу передбачає вирішення ряду складних методологічних проблем, передусім - проблеми контексту, в якому необхідно розглядати, з яким необхідно пов'язувати і яким необхідно пояснювати основні процеси і закономірності літературного розвитку. Для літературознавства радянської епохи таким контекстом було соціально-економічне життя суспільства. Нині, після відмови від ленінсько-сталінської методологічної догматики, в науці все міцніше утверджується розуміння того, що літературний процес має розглядатися в історико-культурному контексті. На необхідності керуватися саме таким підходом наполягав М.М. Бахтін три десятиріччя тому: Література - невідривна частина культури, її не можна зрозуміти поза цілісним контекстом всієї культури даної епохи. Її неприпустимо відривати від решти культури і, як це часто робиться, безпосередньо, так би мовити, через голову культури співвідносити з соціально-економічними чинниками. Ці чинники діють на культуру в її цілому і тільки через неї і разом з нею на літературу” [3, 329]. Однак такий розгляд передбачає знання і розуміння системи основних закономірностей і найбільш важливих процесів загальнокультурного характеру, що істотно визначали характер літературного процесу. Літературний процес має досліджуватися і показуватися нами як один з аспектів культурного процесу. Розв’язання цього завдання суттєво ускладнюється тим, що в сучасній науці виявлені та визначені далеко не всі необхідні для такого розгляду загальнокультурні процеси й закономірності, не вирішено багато проблем методології та методики дослідження літературного процесу в контексті розвитку культури (головні з них будуть висвітлені в наступному розділі нашої роботи). Зрозуміло, що вирішення всіх цих проблем можливе лише у віддаленому майбутньому як наслідок тривалих колективних зусиль багатьох вчених. Але спроби вирішення сьогодні хоч би деяких з них очевидно актуальні для літературознавчої науки.
Важливим методологічним завданням, що стоїть перед сучасним літературознавством, є завдання переосмислення змісту категорії історизм”, яка втілює в собі в стягненому вигляді певну концепцію історіософії літературного розвитку. Ленінсько-сталінська методологія нав'язувала нам спрощено-еволюціоністське і при цьому гранично соціологізоване уявлення про літературний процес. Нове розуміння як літературної історіософії, так і самої категорії історизм” формується передусім в дослідженнях великих епох в історії літератури. З цього погляду праці, в яких концептуально розглядається весь процес розвитку даної національної літератури (тим більше - в історико-культурному контексті), особливо актуальні.
Однією з найбільш важливих і складних проблем, що здавна вирішуються теоретичним літературознавством, є проблема природи художності літератури. Рівень наших сьогоднішніх знань про природу художності навряд чи можна визнати задовільним. І це не дивно, якщо врахувати, що і для культурно-історичної методології, яка панувала у 2-й половині ХІХ ст., і для ленінсько-сталінської методології, що панувала у післяреволюційну епоху, проблема художності була малоактуальною. Її глибока й об’єктивна розробка в умовах засилля вульгарно-соціологічної догматики була неможливою. Помітний інтерес до неї став виявлятися в радянському літературознавстві лише з початку 70-х років, коли трохи послабився ідеологічний тиск на гуманітарну науку. В цей час у центрі уваги виявляються дослідження, в яких художність (у різних своїх виявах) розглядається переважно в плані діахронії, як феномен, що історично розвивався (праці О.М. Веселовського і О.А. Потебні, М.М. Бахтіна і О.І. Білецького, М.І. Стебліна-Каменського і Д.С. Лихачова, інш.). Це було свідченням того, що літературознавство почало відмовлятися від догматичного уявлення (яке довго панувало і, на жаль, широко побутує ще й нині) про споконвічність існування художності, про те, що література завжди була художньою за своєю природою. Проте, незважаючи на помітне просування вперед науки про літературу в розв’язанні проблеми природи художності, досягти прориву в цьому напрямі досліджень все ж не вдалося: концепцію, яка б пояснювала і аспекти природи художності, і основні закономірності її історичного розвитку, так і не було сформовано. Нині, остаточно звільнившись від засилля соціологічної методології і використовуючи праці попередників, можна і треба приступати до розробки такої концепції. Свій варіант її ми пропонуємо у нашому дослідженні, вбачаючи в цьому один з аспектів його актуальності в плані теорії літератури.
В останні роки в літературознавстві все більш наполегливо звучить думка про необхідність вироблення нової періодизації історії літератури. Ця необхідність, як слушно зауважив О.П. Чудаков, викликана передусім тим, що історія літератури по суті справи ніколи не писалася як історія власне літератури, тобто як рух поетичних форм, боротьба стилів і шкіл або систем і жанрів. Цю історію треба створювати на основі власних, незапозичених категорій. Періодизація не повинна співпадати з традиційною: історію літератури треба відділити від історії суспільної думки” [4, 225]. Завдання це надзвичайно складне: для того, щоб запропонувати нову періодизацію, скажімо, російської літератури, необхідно запропонувати нову концепцію її розвитку. У зв’язку з цим І.О. Шайтанов, беручи участь в обговоренні даної проблеми, справедливо відзначив: М

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. На думку багатьох вчених, теорія літератури складається з двох основних розділів поетики й теорії літературного процесу. Є всі підстави вважати, що поетику в сучасній науці розроблено достатньо глибоко й детально. На жаль, цього не можна сказати про теорію літературного процесу. Свідченнями вкрай незадовільної розробленості її служать і відсутність скільки-небудь повного, логічного й позбавленого суперечностей визначення самого поняття літературний процес”, і нерозв’язаність проблеми формування понять, які могли б виконувати функції найбільших одиниць членування процесу літературного розвитку, і відсутність концептуально нових періодизацій розвитку літератури. Як неодноразово відзначалося фахівцями, від розуміння категорії літературний процес” залежить розуміння багатьох інших важливіших літературознавчих понять. Таким чином, дослідження проблем теорії літературного процесу є необхідною умовою подальшого розвитку теорії літератури, літературознавства взагалі.
2. Розв’язання проблем теорії літературного процесу суттєвішим чином обумовлюється розумінням того, як пов’язана література з іншими сферами суспільної свідомості, які чинники в найбільшій мірі впливають на літературний розвиток, щó становить собою його найближчий контекст. Звідси випливає, що розв’язання проблем теорії літературного процесу залежить перш за все від методологічних засад дослідника. Саме в цьому, на наш погляд, криється головна причина вкрай незадовільного стану розробленості зазначеної теорії. Пануюча в радянську добу ленінсько-сталінська методологія була вульгарно-соціологічною за своїм змістом. Вона передбачала пояснення літературного розвитку, якщо не виключно, то перш за все чинниками економічного, соціально-класового й політико-ідеологічного характеру. Зрозуміло, що ці чинники також впливають на розвиток літератури, але лише опосередковано, а тому в невеликій мірі. Пояснити саме за їх допомогою історичний рух літератури було абсолютно неможливо. Ось чому вчення про літературний процес так і лишилося в радянському літературознавстві розробленим незадовільно.
3. Найбільш плідні дослідження радянського та пострадянського періодів переконують у тому, що методологічним базисом літературознавства має бути історія культури. Це означає, що розвиток літератури треба розуміти як обумовлений виявом у її сфері певних загальнокультурних закономірностей, а також те, що найбільш ефективним і науково коректним є розгляд літературного процесу в контексті історії культури. Ось чому найголовнішим методом до-слідження, який ми використовували, був культурно-історичний метод, одно-часно з яким активно застосовувались також порівняльно-історичний, типологічний та герменевтичний методи.
4. Реалізований у численних наукових працях, в навчальній літературі декількох останніх десятиліть підхід до вивчення літературного процесу є, на наш погляд, парадоксальним. Суть парадоксу полягає в тому, що історичний розвиток літератури намагалися дослідити й показати за допомогою позаісторичних за своєю суттю понять, які відображали літературні феномени, наділені універсальною природою. Так, скажімо, з плином часу одні жанри змінювалися іншими, але природа самого жанру, згідно з пануючим і донині розумінням її, залишалася незмінною від часів Арістотеля до наших днів. Сказане про жанр у повній мірі стосується й багатьох інших категорій, якими оперує літературознавство. Якщо ж незмінною, універсальною є природа тих складових, які сукупно утворюють те, що ми називаємо літературою, то її природа також є універсальною в своїх основних засадах. Таким чином, історичний розвиток літератури досліджувався з антиісторичних позицій (причому особливо явно за радянських часів, коли від літературознавства жорстко вимагалося дотримання принципу історизму). Історизм у тому розумінні, яке обґрунтовується нашим дослідженням, передбачає ясне усвідомлення того, що розвиток літератури це перехід літератури (отже, й усіх її складових слова, тексту, твору, жанру, стилю, авторства тощо) з одного якісного стану в інший. З цього випливає, що дослідження літературного розвитку без урахування мінливості самої природи основних літературних феноменів і всієї літератури взагалі неминуче виявиться догматичним і метафізичним. Цими ж рисами за такої умови буде позначений і показ розвитку літератури в навчальній літературі й лекційних курсах. Ось чому обґрунтування такої концепції історизму видається нам корисним як у науковому, так і у практичному відношеннях.
5. Виходячи саме з такого розуміння історизму, ми й запропонували своє визначення категорії літературний процес”, який, на нашу думку, становить собою безповоротну, спрямовану, закономірну зміну художньо-літературної свідомості, властивостей і функцій літературних творів, складу літератури, внаслідок якої література переходить з одного свого якісного стану в інший, при цьому період перебування літератури в одному якісному стані є найбільшою одиницею членування (стадією) літературного процесу. На наш погляд, це визначення відрізняється від запропонованих раніше іншими вченими тим, по-перше, що становить собою саме визначення, а не описову характеристику, тим, по-друге, що не містить протиріч і неясностей, й тим, по-третє, що враховує мінливість природи літератури.
6. Але якісний стан літератури має бути відображений у відповідних поняттях, які б могли служити найбільшими одиницями членування літературного процесу, тобто позначати найбільші його стадії. З 30-х років і до цього часу такими одиницями вважаються художній метод і літературний напрям. Використання цих понять сприяло більш ефективному пізнанню й більш глибокому усвідомленню нашою наукою специфіки літературного розвитку. Час довів плідність застосування цих понять, тому відмовлятися від них, як пропонують нині деякі вчені, ми вважаємо недоцільним. Проте не можна не погодитися з думками про необхідність переосмислення цих категорій. Вже з початку 70-х років у літературознавстві все частіше висловлюється думка про те, що поняття художній метод” і літературний напрям” неспроможні виконувати функції найбільших одиниць членування літературного процесу, з’являються концепції, в яких відбилися пошуки категорій більш високого рівня узагальнення. На жаль, жодна з цих концепцій, як було показано, не змогла стати базовою для побудови нової теорії літературного процесу. Використовуючи деякі цікаві й плідні ідеї, висловлені нашими попередниками, ми запропонували покласти в основу теорії літературного розвитку категорії тип художньо-літературної свідомості” і тип літератури”. Необхідність використання для цього саме двох категорій обумовлюється двозначністю категорії література”, якою позначається, по-перше, сукупність літературних творів і, по-друге, літературна свідомість, продуктом якої вони є (з цього погляду цілком логічним було формування свого часу парних понять художній метод” і літературний напрям”, які відповідають двом окресленим значенням терміну література”).
7. В деяких літературознавчих працях 70-90-х років, як зазначалося, можна зустріти словосполучення художньо-літературна свідомість” (або естетична свідомість”, художня свідомість”) і тип літератури” (або тип словесності”, тип словесно-писемної культури”), але їх навряд чи можливо вважати термінами, адже в жодному випадку їм не даються визначення, за їх допомогою не будується більш-менш чітка періодизація літературного розвитку. Проте їх використання видається нам симптоматичним, адже воно свідчило про все більш ясно усвідомлювану потребу літературознавства в категоріях такого рівня. В нашому дослідженні ці категорії набувають термінологічного значення вже тому, що їм даються визначення. Враховуючи те, що саме цим категоріям присвячено нашу працю, вважаємо за доцільне ще раз навести їх визначення.
Отже, тип художньо-літературної свідомості - це властива певній історичній епосі система уявлень про співвідношення етичного і естетичного начал, про функції літератури в житті суспільства і людини, про склад літератури, її специфіку серед інших форм суспільної свідомості та інших видів мистецтва, про відношення літератури до фольклору, про специфіку літературної творчості та природу слова. Тип художньо-літературної свідомості характеризується певним рівнем розвитку свідомого художнього вимислу і свідомого літературного авторства, ставленням до традиції та способом її передачі, певним розумінням природи умовності (як співвідношення світу літератури з реальною дійсністю і потойбічним світом) і співвідношення форми й змісту, рівнем розвитку літературної самосвідомості, розумінням сутності роду та жанру, трактуванням поняття мова літератури”.
Тип літератури являє собою сукупність творів, які були створені в певну епоху й втілили в собі властивий цій історичній добі тип художньо-літературної свідомості. Характеризуючи тип літератури, ми характеризуємо склад літератури в дану епоху, принципи родово-жанрової диференціації та ієрархізації літератури, співвідношення книги, тексту і художнього світу як трьох іпостасей літературного твору, співвідношення зображального і виражального начал, рівень розвитку художності ідеї та характер зв'язку ідеї з образом, форми втілення авторської свідомості в літературному творі, принципи організації художнього світу твору і специфіку літературного характеру, співвідношення поезії та прози, своєрідність мови літератури.
Категорії тип художньо-літературної свідомості” та тип літератури” набули в нашому дослідженні термінологічного значення ще й тому, що вони були співвіднесені з іншими провідними поняттями теорії літературного процесу. Характеристика зв’язку й співвідношення їх з поняттями художній метод”, літературний напрям”, літературна течія” дозволяє побачити сукупність всіх цих понять як систему, позначену чіткою ієрархічністю, отже побачити різні рівні літературного процесу. На нашу думку, це полегшить і подальше до-слідження проблем теорії літературного процесу, і вивчення специфіки розвитку тієї чи іншої конкретної національної літератури, і пояснення багатьох складних літературознавчих питань в учбових курсах і навчальній літературі.
Варто відзначити, що категорії тип художньо-літературної свідомості” та тип літератури” цілком відповідають тим вимогам, яким мають відповідати поняття, що виконують функції найбільших одиниць членування літературного процесу, а саме:
- вони можуть бути застосовані до всієї літератури даної епохи;
- вони можуть бути застосовані до всієї історії літератури;
- вони здатні відобразити специфіку літератури в різних якісних станах її;
- вони здатні служити підмурком нової періодизації літературного розвитку, який розуміється як перехід літератури з одного якісного стану в інший;
- вони здатні відображати зв’язок літератури з контекстами мистецтва й культури.
Це дає підстави сподіватися, що широке використання зазначених категорій у літературознавчій практиці буде плідним й ефективним.
8. Висунення ідеї типів літератури як зміни різних якісних станів останньої вимагало глибокого концептуального осмислення й чіткої характеристики специфіки кожного з таких станів. Виконання цього завдання утруднювалося тим, що літературознавство здавна керувалося презумпцією одвічної художності літератури. Часто відзначаючи, що літературі доромантичної епохи помітно бракувало історизму, психологізму й взагалі художності, вчені, тим не менше, виходили з того, що й ця література була художньою, хоча й меншою мірою, ніж література ХІХ - ХХ ст. Конкретний літературний матеріал надто часто суперечив цьому переконанню, але тим більшим ставало бажання підтвердити його справедливість. Зусилля ентузіастів не були марними: так звані елементи художності” знаходили і в давньогрецьких мітах, і в автобіографічних написах на єгипетських пірамідах, і в середньовічних хроніках, і в одах доби класицизму. Розвиток літератури трактувався як її рух щаблями художності. Ця концепція, неминуче формувала й певну літературну історіософію, коректність якої є вельми сумнівною: якщо література в повній мірі набула художності в добу реалізму ХІХ ст., то література величезної попередньої ери становила собою літературу недосконалу, ще не зовсім літературу”, недолітературу”; якщо вже в середині ХІХ ст. література досягла вершини художності, то її розвиток мав на цьому закінчитись; якщо в період модернізму література звертається до досвіду словесності віддалених епох, то це має бути оцінено як деградація. Багатьом вченим (особливо тим, хто досліджував літературу доромантичної доби) було ясно, що концепція одвічної художності літератури не витримує критики, але ця думка й донині не стала загальноприйнятою.
Пануванню схарактеризованих поглядів на художність літератури сприяє й нерозробленість теорії художності як у літературознавстві, так і в естетиці.
В той же час у культурологічно орієнтованих дослідженнях деяких сучасних літературознавців було переконливо показано, що європейська література до межі ХVІІІ - ХІХ ст. була риторичною за своїм характером.
Спираючись на цю ідею, а також на підтримувану деякими авторитетними вченими думку про те, що художність є вищою й історично найбільш пізньою формою вияву естетичного, ми запропонували концепцію, згідно з якою риторичність і художність становлять собою різні якісні стани, в яких література перебуває в різні часи. В 2-му розділі, після з’ясування того, чим була риторика для європейської культури від часів античності та в чому полягали основні особливості риторичного мислення, риторичність і художність схарактеризовані як різні форми вияву естетичного в літературі; в 3-му та 4-му розділах показано, як виявлялася риторичність у літературі та в чому полягала специфіка літератури релігійно-риторичного й світсько-риторичного типів; у 5-му розділі ми пояснили причини, які обумовили перехід літератури із стану риторичності в стан художності, а також висвітлили основні особливості літератури, що стала художньою. Такий виклад дозволив нам детально пояснити суть запропонованої концепції різних якісних станів літератури, обґрунтувати її положення та застосувати їх до конкретного й вельми широкого літературного матеріалу для доказу їх достовірності.
На наш погляд, вивчення специфіки художності саме у порівнянні з рито-ричністю дозволить наповнити термін художність” конкретним і чітко окресленим значенням, надасть можливість побачити художність як феномен, що має свою історію, сприятиме розробці науково коректної концепції художності. Сформування ж такої концепції виведе літературознавство (як академічне, так і вузівське) на новий щабель розвитку.
9. Визначення поняття літературний процес”, обґрунтування категорій тип художньо-літературної свідомості” та тип літератури”, концептуальне переосмислення концепцій історизму та художності обумовили необхідність і можливість побудови принципово нової періодизації російського літературного процесу. Згідно з нею російська література з ХІ до середини ХVІІ ст. була літературою релігійно-риторичного типу, від середини ХVІІ до 2-ї третини ХІХ ст. літературою світсько-риторичного типу, з 30-х років ХІХ століття до його кінця літературою естетичного типу, а в ХХ ст. літературою постестетичного типу. Запропонована нами періодизація відрізняється від попередніх не просто тим, що в її основу покладені не стилі епох чи літературні напрями, а типи літератури, або лише іншими хронологічними межами. Те, що обумовило необхідність і можливість її побудови, обумовило й принципову концептуальну відмінність цієї періодизації. Вона будується на найголовніших особливостях природи літератури, які були об’єктивно притаманні російській словесності на різних етапах її розвитку (релігійність, риторичність, світськість, художність, ін.), як і словесності інших народів Європи. Це дозволяє коректно співставляти за єдиними ознаками розвиток російської літератури з розвитком будь-якої іншої національної літератури чи європейської літератури взагалі. В зв’язку з цим варто нагадати, що діюча” нині періодизація розвитку російської літератури, реалізована в чотиритомній академічній Історії російської літератури”, позначена намаганням будь-що довести, що російська література розвивалася за європейським графіком”, а тому і в її історії були, наприклад, Передвідродження й Відродження, тому і в Росії бароко або класицизм з’явилися шляхом самозародження, т. ін. Наукова неспроможність цих тверджень була очевидною багатьом російським літературознавцям, починаючи з Бєлінського, але ці ідеї донині лишаються в Росії загальноприйнятими.
Запропонована нами періодизація, даючи можливість об’єктивно співставляти розвиток російської літератури з розвитком інших національних літератур, дає змогу ясно побачити специфіку російського літературного процесу на різних його етапах, побачити, як і чому російська література довгий час відставала від європейської, побачити, який величезний вплив мали на її розвиток літератури інших народів (візантійська, болгарська, українська, польська, німецька, французька, ін.).
У 1-му розділі ми зазначали, що прийнята в Росії академічна періодизація розглядає різні періоди історії літератури за різними ознаками, що не дає можливості об’єктивно порівняти ці періоди. Запропонована нами періодизація вільна від цього недоліку, завдяки чому можна побачити, що саме і як саме змінювалося в літературі на кожному наступному етапі її розвитку порівняно з попереднім.
Вважаємо за потрібне окремо зазначити, що в нашому дослідженні запропоновано принципово нову періодизацію розвитку російського літературного процесу радянської доби. Досі вона будується в російському літературознавстві за старим, суто хронологічним принципом: література 20-х років, 30-х років тощо. Аналіз розвитку російської літератури радянської доби за допомогою понять тип художньо-літературної свідомості” та тип літератури” та з урахуванням специфіки розвитку всієї дореволюційної російської літератури дозволив визначити спрямованість і специфіку її розвитку в радянську епоху, а це, в свою чергу, зробило очевидним, що в історії російської радянської літератури чітко виділяються два етапи: від 1917 до 1956 р., коли розвиток літератури був інволюційним (тобто спрямованим від художності до риторичності), і від 1956 до 1991 р., коли він знов стає еволюційним (тобто характеризується поверненням до художності). Запропонована нами періодизація, на відміну від існуючих, містить у собі певну концепцію розвитку російської радянської літератури, причому концепцію, яка дозволяє побачити вельми складну специфіку її у порівнянні як з дореволюційною російською літературою, так і з європейською літературою ХХ ст.
Всі відзначені особливості обґрунтованої та реалізованої в нашій роботі періодизації російського літературного процесу, на наш погляд, роблять її корисною як для академічного, так і для вузівського літературознавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Купреянова Е.Н. Историко-литературный процесс как научное понятие // Историко-литературный процесс. Проблемы и методы изучения. Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1974. С. 5 - 41.
2. Соколов А.Н. Литературный процесс и вопросы терминологии // Cлавянская филология. М.: Наука, 1963. С. 335 - 368.
3. Бахтин М.М. Ответ на вопрос редакции Нового мира” // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С. 328 - 335.
4. Петров Н.Д., Павлова И.Б., Голубков М.М. История русской литературы: пути изучения, проблемы периодизации // Рус. лит. 1993. № 3. С. 220 - 229.
5. Шайтанов И.О. Жанровая поэтика //Вопр. лит. 1996. Май-июнь. С. 17 - 19.
6. Поспелов Г.Н. Литературный процесс // Литературный процесс. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 3 - 38.
7. Курилов В.В. Направление и метод: к проблеме их соотношения // Творческие методы и литературные направления. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. С. 41 - 51.
8. Виппер Б.Ю. Вступительные замечания // История всемирной литературы: В 9 т. М.: Наука, 1983. Т. 1. С. 5 - 12.
9. Черноиваненко Е.М. Современные решения проблем теории литературного процесса // Вестник Моск. ун-та. Серия 9, Филология. 1990. № 1. С. 83 - 87.
10. Словарь литературоведческих терминов / Ред.-сост.: Л.И.Тимофеев, С.В.Тураев. М.: Просвещение, 1974. 510 с.
11. Літературознавчий словник-довідник / Ред. Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І., Теремко В.І. К.: Академія, 1997. 750 с.
12. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. 2-е вид., перероб. і доп. К.: Рад. шк., 1965. 432 с.
13. Хализев В.Е. Литературный процесс // Литературный энцикл. словарь / Под общ. ред. В.М.Кожевникова, П.А.Николаева. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 195 - 197.
14. Тимофеев Л.И. Теория литературы // Литературный энцикл. словарь/ Под общ. ред. В.М.Кожевникова, П.А.Николаева. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 437 - 438.
15. Гуляев Н.А., Богданов А.Н., Юдкевич Л.Г. Теория литературы в связи с проблемами эстетики. М.: Высш. шк., 1970. 380 с.
16. Поспелов Г.Н. Теория литературы. М.: Высш. шк., 1978. 351 с.
17. Тимофеев Л.И. Основы теории литературы. 5-е изд., испр. и доп. М.: Просвещение, 1976. 448 с.
18. Гуляев Н.А. Теория литературы. 2-е изд., испр. и доп. М.: Высш. шк., 1985. 272 с.
19. Теорія літератури / За ред. В.Ф.Воробйова, Г.А.Вязовського. К.: Вища шк., 1975. 400 с.
20. Хализев В.Е. Теория литературы. 2-е изд. М.: Высш. шк, 2000. 398 с.
21. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488 с.
22. Уэллек Р., Уоррен О. Теория литературы: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1978. 326 с.
23. Юдин Э. Развитие // Философский энцикл. словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1989. С. 537 - 538.
24. Конрад Н.И. Запад и Восток. М.: Наука, 1966. 519 с.
25. Швырев В.С. Теоретическое и эмпирическое в научном познании. М.: Наука, 1978. 382 с.
26. Кузнецов И.В. Избранные труды по методологии физики (На подступах к теории физического познания). М.: Наука, 1975. 296 с.
27. Грицик Л.В. Літератури Сходу (Середньої Азії, Закавказзя) в українському літературному процесі початку ХХ століття. Проблеми рецепції: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.01.03 / Київ. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. К., 1992. 51 с.
28. Швырев В.С. Теория // Философский энцикл. словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1989. С. 649 - 650.
29. Поспелов Г.Н. Проблемы исторического развития литературы. М.: Просвещение, 1971. 271 с.
30. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1981. 288 с.
31. Гуревич А.М. Типологическая общность и национально-историческое своеобразие // Вопр. лит. 1978. № 11. С. 164 - 187.
32. Кожинов В.В. О принципах построения истории русской литературы // Кожинов В.В. Размышления о русской литературе. М.: Современник, 1991. С. 308 - 332.
33. Кожинов В.В. К социологии русской литературы ХУШ-ХІХ веков. Проблема литературных направлений // Там же. С. 439 - 470.
34. Кожинов В.В. Русская литература и термин критический реализм” // Там же. С. 471 - 502.
35. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: Пер. с голланд. М.: Прогресс-Академия, 1992. 464 с.
36. Белинский В.Г. Общее значение слова литература // Белинский В.Г. Полн. собр. соч.: В 13 т. М.: Изд-во АН СССР, 1954. Т. 5. С. 620 - 653.
37. Белинский В.Г. Литературные мечтания // Там же. 1953. Т. 1. С. 20 - 104.
38. Белинский В.Г. Русская литература в 1840 году // Там же. 1954. Т. 4. С. 408 - 447.
39. Белинский В.Г. Портретная галерея русских писателей // Там же. 1955. Т. 8. С. 613 - 634.
40. Лихачев Д.С. Развитие русской литературы Х-ХVІІ веков. Эпохи и стили // Лихачев Д.С. Избр. работы: В 3 т. Л.: Худож. лит., 1987. Т. 1. С. 24 - 260.
41. Лихачев Д.С. Человек в литературе Древней Руси. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1958. 186 с.
42. Чижевський Д.І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Тернопіль: МПП Презент”, за участю ТОВ Феміна”, 1994. 480 с.
43. Ігнатенко М.А. Генезис сучасного художнього мислення. К.: Наук. думка, 1986. 287 с.
44. Поспелов Г.Н. Стадиальное развитие европейских литератур. М.: Худож. лит., 1988. 207 с.
45. Волков И.Ф. Творческие методы и художественные системы. М.: Искус-ство, 1978. 264 с.
46. Волков И.Ф. Художественная система как форма исторического развития литературы // Литературный процесс. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 39 - 52.
47. Лихачев Д.С. Древнеславянские литературы как система // Славянские литературы. VІ Международный съезд славистов. Доклады советской делегации (Прага, август 1968 г.). М.: Наука, 1968. С. 5 - 48.
48. Неупокоева И.Г. История всемирной литературы. Проблемы системного и сравнительного анализа. М.: Наука, 1976. 359 с.
49. Черноиваненко Е.М. Понятия тип литературы” и тип художественно-литературного сознания” как базовые понятия теории литературного процесса // Історико-літературний журнал. 1995. № 1. С. 19 - 21.
50. Категории поэтики в смене литературных эпох / Аверинцев С.С., Андреев М.Л., Гаспаров М.Л., Гринцер П.А., Михайлов А.В. // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания. М.: Наследие, 1994. С. 3 - 38.
51. История русской литературы: В 4 т. / АН СССР. Ин-т рус. лит. (Пушкин. Дом) Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1980-1983.
52. История всемирной литературы: В 9 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А.М.Горького. М.: Наука, 1983-1993. ( Видання припинено після виходу 8-го тому ).
53. Баткин Л.М. Тип культуры как историческая целостность // Вопр. филос. 1969. № 9. С. 99 - 108.
54. Наєнко М.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. К.: ВЦ Академія”, 1997. 320 с.
55. Лихачев Д.С. Своеобразие исторического пути русской литературы Х -первой четверти ХVІІІ в. // История русской литературы: В 4 т. Л.: Наука. Ленин