Форми інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона

Краткое описание

київський національний університет
імені тараса шевченка

На правах рукопису

ПАШНЯК Тетяна Григорівна

УДК 82.0: 821.111 (Байрон).

Форми інтертекстуальності
у східних поемах Дж. Г. Байрона
10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор Бовсунівська Тетяна Володимирівна

Київ 2007

Зміст

Вступ.4
Розділ 1 Архетип у структурі інтертекстуальності.11
Розділ 2 архетипна зумовленість форм інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. байрона....29
2.1. Часопросторовий архетип у структурі інтертекстуальності 29
2.2. Архетипи системи великого світу”: ліс, рух, морок, вогонь, осінь...33
2.3. Архетипи системи малого світу”: хатина, житло, шлях...................................................................................38
2.4. Архетипи життя/смерті.....47
2.5. Імагологічний архетип як основа інтертекстуальності..52
2.6. Своєрідність відтворення архетипів через текстовий конструкт інтертекстуальності..56
2.7. Висновки ...60
Розділ 3 Онірична інтертекстуальність у східних поемах
Дж. Г. Байрона..................................................................................................62
3.1. Мотиваційні засади оніричного тексту у романтиків62
3.2. Природа оніричного у Дж. Г. Байрона....67
3.3. Кінематографічні” ознаки оніричної інтертекстуальності у Дж. Г. Байрона.....81
3.4. Провіденціальні властивості оніротексту Дж. Г. Байрона...83
3.5. Сон як витіснене любовне почуття/бажання..87
3.6. Інтертекст як площина енергетичної напруги між статями..90
3.7. Онірична інтертекстуальність з ознаками потойбіччя..98
3.8. Висновки .102
Розділ 4 периферійні форми інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона..107
4.1 Західна інтертекстуальна аналітика творчості Дж. Г. Байрона..108
4.2. Типи текстуальних зв’язків у східних поемах Дж. Г. Байрона.126
4.3. Типи контекстуальних зв’язків у східних поемах Дж. Г. Байрона.139
4.4. Метатекстуальні зв’язки у східних поемах Дж. Г. Байрона..151
4.5. Висновки ....158
Висновки......160
Список використаних джерел....169
Додатки...188

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сьогодні синкретизація різних критичних методів у літературознавстві викликає особливе зацікавлення, оскільки допомагає осмислити специфіку літератури й увиразнює закономірності розгортання літературного процесу. Вивчення форм інтертекстуальності як закономірності поетичної структури тексту покликається до життя суто епістемологічною орієнтацією перегляду норм сучасної поетики. Дж. Фроу спостеріг, що інтертекстуальність і є онтологією нашого часу. Оскільки інтертекстуальність справді має епістемологічний сенс, то вона відбивається і на законах поетики. З’ясовуючи поетичні властивості байронівських текстів, надзвичайно важливо враховувати функціонування різних форм інтертекстуальності як поетичних конструктів, що значно збільшують знаковість письма. В нашій роботі особлива увага приділяється не стільки опису форм інтертекстуальності у Дж. Г. Байрона, скільки аналізу їх поетичних складових з метою видобуття глибинних сенсів.
Однією з найскладніших проблем є співвідношення форм інтертекстуальності з поетичним світом твору, або з радикальною презентацією, за визначенням Н. Фрая. Така радикальна презентація поетичного світу зумовлюється поетичними конструктами форм інтертекстуальності поруч з іншими факторами. Важливим завданням сучасного літературознавства є осмислення змісту категорії літературний твір”, який за сучасних умов все більше відповідає уявленню системи форм інтертекстуальності”, яке провокується сучасним станом мислення та протистоїть в умовах України будь-яким соціологічним та культурно-історичним версіям літератури саме за рахунок збільшення уваги до власне тексту, до суто поетичної його парадигми.
Дослідження актуальне саме проекцією теорії інтертекстуальності на добу романтизму, прагненням вмотивувати залежність форм інтертекстуальності Дж. Г. Байрона від змісту, часом неоприявленого, проте незаперечно присутнього. Вперше розкриваються внутрішні закономірності смислопородження байронівського тексту, а також проводиться структуризація форм інтертекстуальності з урахуванням поетичних функцій.
Мета дослідження полягає у виявленні та систематизації різних форм інтертекстуальності та утворення поетики інтертексту східних поем Дж. Г. Байрона. Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) проаналізувати провідні форми інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона;
2) впорядкувати систему інтертекстуальних форм та вмотивувати їх появу; класифікувати їх в залежності від походження;
3) структурувати виділені форми інтертекстуальності як поетичну парадигму байронівських текстів;
4) охарактеризувати текстуальні, контекстуальні та метатекстуальні взаємозв’язки у східних поемах Дж. Г. Байрона;
5) обґрунтувати поетику інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона.
Об’єктом дослідження є всі східні поеми Дж. Г. Байрона. Особлива увага приділяється поемам Гяур”, Абідоська наречена”, Лара”, Мазепа”. Принагідно згадуються Парізіна”, Корсар” і Облога Коринфу”, а також онірична поезія, твори Беппо”, Манфред”, Каїн”, Паломництво Чайльд-Гарольда”, Дон Жуан”. Відтворюється тло епохи романтизму в Англії та залучається до аналізу епістолярна спадщина письменника.
Предметом дослідження є форми інтертекстуальності в східних поемах Дж. Г. Байрона: сон, легенда, марення, картини божевілля, химери, сповіді, ретроспективні екскурси, екстатичні подорожі, ремінісценція, алюзія тощо. Аналізуються ті інтертекстуальні форми, які найчастіше зустрічаються у творчості поета (оніричні елементи: сон, марення, химери, візіонерська діяльність укупі з ретроспективним екскурсом; архетипні елементи у річищі експліцитних та імпліцитних відтворень останніх; часопросторова інтертекстуальність; контекстуальні повтори із залученням конкретного підтексту, з яким грає твір, як алюзивної основи східних поем Дж. Г. Байрона, міфологічного, психологічного архетипів, соціокультурного контексту, автобіографічного тексту). Також досліджуються текстуальні, контекстуальні та метатекстуальні зв’язки, система універсальних інтертекстуальних елементів, зокрема, простір і час, які відбилися на поетичній структурі східних поем Дж. Г. Байрона. Таким чином, розглядається співвідношення метатексту й тексту, контексту та інтертексту з метою мотивації поетики тексту та його функцій.
Метод дослідження спрямований на синкретичне сполучення біографічного та культурно-історичного підходу з теорією інтертекстуальності, архетипною та онірокритикою. Особливо вабить нас постструктуралізм Р. Барта як концепція, що вказує шлях до інтертекстуальності Ю. Крістевої та деконструкції Ж. Дерріда й П. де Мана. Розглядаючи архетип як проекцію в літературі, звертаємося до праць М. Еліаде, Е. Едінгера, К. Кереньї, Є. Мелетинського, Дж. Кемпбелла, Дж. Хіллмана, Х. Керлота, Ю. Доманського, Н. Фрая та ін. Ми торкаємося проблем оніричного, тож до роботи залучаються праці К. Г. Юнга, З. Фройда, А. Менегетті, С. Грофа, Е. Фромма, Г. Башляра, Р. Боснака та ін.
Методика інтерпретації спадку Дж. Г. Байрона базується на новітніх дослідженнях проблем поетики східних поем Дж. Г. Байрона, що належать Н. Ліску, М. Шарафуддіну, П. Грехему, Т. Холланду, К. К. Джонс, Дж. Зодергольму, Дж. Стейблер та ін. Постать поета висвітлюється у сучасній критиці з позицій різних підходів, а саме: новий історизм, культурний матеріалізм і постколоніалізм, гендерні студії, різноманітні форми постструктуралізму, психоаналіз, інтертекстуальність. Проблемам історичного контексту присвячена книга за редакцією Д. Боуна. П. Даглас, П. В. Грехем, М. Келсол, Е. Елфенбайн докладно аналізують історичний контекст творчості Дж. Г. Байрона. Дослідження текстуальних контекстів представлене як 1) розвідка історичного тла; 2) компаративний поетичний аналіз кількох фрагментів байронівського доробку; 3) дослідження поетичного зразку укупі з біографічним із залученням природи оніричного; 4) біографічна аналітика. Літературний контекст творчості Дж. Г. Байрона вивчали Дж. Макганн, Е. Бартон, Б. Бітті та ін. Спираємось також на праці Є. Корнилової, Л. Вольперта, С. Климової, І. Шайтанова та ін. Методика аналізу контекстуальних зв’язків у Дж. Г. Байрона представлена М. Хаслетт. Дж. Вілкес приділила увагу різним аспектам впливу” та інтертекстуальності” Дж. Г. Байрона. Ф. Вілсон досліджує виникнення та розвиток байронівського міфу за його любовною поезією.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що 1) здійснено систематизацію виділених інтертекстуальних форм за принципом їх зумовленості архетипом як джерелом первісної змістовності; 2) обґрунтовані домінуючі та периферійні форми інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона, а також синтез їх системи взаємозв’язків, функціональний діапазон та походження, при цьому використовуємо семіотичний ряд інтертекстуальних структур; 3) запропоноване прочитання класичних текстів Дж. Г. Байрона з метою оптимізації прихованих кодів та структуризації форм інтертекстуальності в аспекті своєрідності поетики.
Теоретичне значення роботи полягає в дослідженні смислопороджуючої ролі форм інтертекстуальності, які визначають структуризацію художнього тексту. Дисертація є спробою синтезу поетики інтертекстуальності, подальшого уточнення та прояснення залежності байронівських форм інтертекстуальності від змістових парадигм, які їх народжують. Специфіка байронівської інтертекстуальності полягає у домінанті метатекстуальності з її домінуючими трьома типами: архетипи тобто родові інваріантні образи з онтологічною зумовленістю; стереотипи (або епістеми, парадигми) форми, які залежать від історичної визначеності, метажанрові конструкти; кенотипи (зокрема автобіографічний) форми індивідуальної особистісної визначеності, зумовлені долею письменника. Найбільшої градації у східних поемах Дж. Г. Байрона зазнала архетипна метатекстуальність, вона представлена різними видами оніричних фрагментів. У східних поемах Дж. Г. Байрона представлена й контекстуальність (традиція, рефлексія, пародія). Диференціюючи різні форми інтертекстуальності, ми спостерегли їхню залежність від певного джерела-праформи, яким виступають холотропні стани, архетипи масової та письменницької свідомості, історико-культурний та емоційно-психологічний контекст.
Практичне значення роботи: розроблена схема інтертекстуальних форм та зв'язків у східних поемах Дж. Г. Байрона та інші результати можуть бути використані при викладанні історії світової літератури у вузах, написанні відповідних підручників, посібників, розробці спецкурсів і спецсемінарів тощо.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі зарубіжної літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах планової теми Історія та полікритика зарубіжної літератури”, затвердженої вченою радою Інституту філології КНУ протокол №3 від 15 листопада 2004 року.
Наукові положення дисертації апробовано у доповідях на Всеукраїнській конференції Онірична парадигма світової літератури” (17 грудня, 2003, м. Київ, КНЛУ), VII Міжнародній науковій конференції молодих учених (24-26 червня, 2004, м. Київ, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ), Міжнародних наукових конференціях Філологія в Київському університеті: історія та сучасність, присвячена 200-річчю від дня народження М.О. Максимовича” (12 жовтня, 2004, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології), Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (12 квітня, 2005, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології), Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (11 жовтня, 2005, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології), Всеукраїнській науковій ювілейній конференції Іван Франко і слов’янський світ” до 150-річчя від дня народження письменника (15 грудня, 2006, Київський славістичний університет), Міжнародних наукових конференціях Світоглядні горизонти філології: традиції і сучасність” (11 квітня, 2007, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології), Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (24 жовтня, 2007, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології) та в курсах Романтизм в Англії”, Історія англійської літератури”, прочитаних у Київському славістичному університеті англійською мовою.
Вийшли друком у фахових виданнях сім публікацій:
1. Онірична інтертекстуальність у східних поемах Дж. Г. Байрона // Онірична парадигма світової літератури. К.: КНЛУ, 2004. №1. С.115-125.
2. Алюзивна інтертекстуальність у східних поемах Дж. Г. Байрона // Літературознавчі студії. К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2004. Вип. 11. С. 327-332.
3. Поема Дж. Г. Байрона Мазепа”. Архетипні характеристики інтертекстуальності // Київ. старовина. К.: КСУ, 2004. № 4. С. 86-96.
4. Оніричний хронотоп східної поезії Дж. Г. Байрона // Вісник Київськ. нац. лінгвістич. ун-ту. К.: КНЛУ, 2004. Сер. Філологія. Т. 7. № 2. С. 175-182.
5. Оніричний феномен у романтичному світі Дж. Г. Байрона // Зб. наук. праць Полтавськ. держ. пед. ун-ту ім. В.Г. Короленка. Полтава : АСМІ, 2005. Сер. Філологічні науки. Вип. 1 (40). С. 39-47.
6. Особливості часопросторового вирішення оніричної інтертекстуальності (на матеріалі східного циклу Дж. Г. Байрона) // Літературознавчі студії. К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2005. Вип. 12. С. 376-379.
7. Кембриджський інтертекстуальний підхід до потрактування східних поем Дж. Г. Байрона // Літературознавчі студії. К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2005. Вип. 14. С. 256-260.
Додаткові публікації:
1. Контекстуальні зв’язки як явище інтертекстуальності у поемах Дж. Г. Байрона Мазепа” та Корсар” // Вісник Київськ. славістич. ун-ту. К.: КСУ, 2004. № 17. С. 95-101.

Обсяг і структура. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, бібліографії (245 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертації 201 сторінка, з них 187 основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи здійснене дослідження форм інтертекстуальності у східних поемах Дж.Г. Байрона, було спостережено, що в теорії інтертекстуальності накреслилась тенденція до з’ясування її змістовних та формотворчих кореляцій. Зокрема, кореляції інтертекстуальність сюжет, інтертекстуальність образ, інтертекстуальність жанр поповнились ще однією: інтертекстуальність архетип. А отже, у нашому дослідженні інтертекстуальність виокремлюється як конструктивний принцип поетичного тексту, що дозволяє перехід вже на поетикальний рівень дослідження байронівського тексту. Природа інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона досліджується у дисертації у річищі подовження західної традиції з урахуванням архетипної теорії Н. Фрая, теорії інтертекстуальності Ю. Крістевої, психології З. Фройда, психоаналізу К.Г. Юнга, а також онірокритики. Знаковою є теорія про співвіднесеність інтертекстуальності й архетипу О. Леонтьєва. Принагідно торкаємося інтертекстуальних праць Дж. Фроу.
Відстежуючи різноманітні прояви та розвиток байронівського інтертексту, ми спостерегли превалювання архетипної природи байронівських форм інтертекстуальності. Архетип у дисертації осмислюється як конструкт колективного несвідомого” К.Г. Юнга. Останнє, за О. Леонтьєвим, адекватне інтертекстуальності, оскільки існує незалежно від особистих волевиявлень автора. Таким чином, архетип покликає до життя форму інтертекстуальності, є її несвідомою мотивацією, а отже ми пропонуємо таку систему форм інтертекстуальності східних поем Дж. Г. Байрона, яка мотивується насамперед присутністю в текстах відповідних архетипів.
Наша система має ієрархічну природу. За результатами кількісно-якісного аналізу поетичної структури тексту домінуючими формами інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона є ті, що визначають самобутність інтертекстуальності Байронового тексту насамперед змістовим наповненням ­оніричної природи. Остання в системі романтичного світобачення відіграє провідну роль, зумовлена культурно-історичним тлом, має філософське підґрунтя, характеризується провіденціалізмом, паралогічною каузальністю, кінематографічними” властивостями, просторово-часовими модифікаціями, присутністю потойбічної образності. Пишномовні зразки поетики ночі, місяця, темряви доповнюють і збагачують оніричний дискурс. Відтак, у світлі інтертекстуальності лінійність у байронівській онірії долається власне онірією, а саме її характеристиками. По-перше, сон представлений поетом як друга реальність. Ця теза проходить крізь усю творчість Дж. Г. Байрона. Ще однією площиною потрактування сну є авторське припущення, що не все уві сні є власне сном. Снам Дж. Г. Байрона властива також особлива космічність і планетарне світовідчуття. Сон Мазепи розглядається спершу як внутрішній монолог, який у нашій роботі осмислюється як зразок лотманівської автокомунікації. А отже, ми можемо говорити про такі характеристики сну східних поем як 1) відображення реального простору; 2) сон стає власне реальністю; 3) сон постає як інша реальність, реальний і оніричний простір поєднуються у асиметричній інтеграції на зразок дійсність” бажане”; 4) сон як романтична міфологема апокаліптичного, трансформація смерті; 5) провіденціальні властивості сну; 6) через оніричне у східних поемах подається ілюстрація романтичного світовідчуття. Окрім того, онірична інтертекстуальність Дж. Г. Байрона отримує таку систематику у нашому прочитанні, а саме: кінематографічна” онірична інтертекстуальність, оніротекст з провіденціальними властивостями, сон як фройдівське” витіснене бажання й втілення карнавального дискурсу” М. Бахтіна; оніричний інтертекст як площина енергетичної напруги між статями; онірична інтертекстуальність з ознаками потойбіччя.
Зразки оніричної діяльності, присутні у східних поемах Дж. Г. Байрона, розглядаються нами також у річищі психоаналізу, що дозволяє говорити про їх кореляцію зі сферою колективного несвідомого. Наповнення колективного несвідомого розкривається, зокрема, у поєднанні таких наук як алхімія та психологія, внаслідок чого має місце символічне” прочитання тексту Дж. Г. Байрона, а також пояснюється вірогідність його зв’язку з іншими продуктами письменницької діяльності, оскільки така особливість зв’язку, за словами Н. Фрая, виражена саме у символі, який далі у вченого співвідноситься з архетипом. Знаковою, наприклад, є андроцентрична схема стосунків між статями, що має несвідомий характер людина веде боротьбу з власною душею, душа в алхімії позначається як Аніма, образ Аніми, як правило, проектується на жінок, проте та ж Аніма може з’явитися й як ангел світла (порівняйте: жінка Єва, жінка Богоматір). Також спостерігається алхімічна негативна оцінка Місяця. Втім, у річищі гендерної проблематики у контексті східних поем Дж. Г. Байрона ми особливо наголошуємо на реверсії архетипної семантики, оскільки байронівська жінка створює гендерну паніку й означає смерть коду лицарства. Символічне прочитання отримує у нашій розвідці також архетип Тіні та Місяця.
Вищезазначені зразки оніричної інтертекстуальності засвідчують усвідомлену присутність нічного світу” у східних поемах Дж. Г. Байрона, також дозволяють нам говорити про характер постійності, відповідно, традиційності у англійського поета. Нетемпоральність сомнологічного та його знаковість доводиться ще й тим фактом, що дослідження оніричного не обмежилося контекстом східних поем. Онірична проблематика виокремлювалася у присутності інших зразків, а саме: у віршах Дж. Г. Байрона й у його поемах, наприклад, Сон”, Темрява”, Паломництво Чайльд-Гарольда”, Дон Жуан” та ін.
У східних поемах Дж. Г. Байрона присутні фрагменти, що засвідчують більшу прихильність персонажів до оніричної, аніж справжньої реальності. Задля кращого пізнання сну, адекватного прочитання візіонерських картин, Байроновий персонаж свідомо повертається до холотропного стану. Зазначене вимагає розглядати оніричний фрагмент у східних поемах Дж. Г. Байрона як містичний знак, зміст якого прихований у наративному дискурсі, масштабний у своїй тяглості і невичерпний у втаємниченому змісті. Такий аспект додає до вивчення східних поем Дж. Г. Байрона у річищі поетикальних студій, що надалі дозволить ввести інший підхід до традицій вивчення оніричного у творчості як англійського романтика, так і цілої низки класичних авторів. А отже, у східних поемах Дж. Г. Байрона оніричні фрагменти 1) ілюструють щось приховане, втаємничене (холотропні стани Парізіни, Гяура); 2) засвідчують ще не спізнане і не очікуване істинне функцією оніричного елементу є забезпечення змісту; тимчасове та змінне індивідуальне вплітається в контекст постійного, сталого, і вже розглядається як його невід’ємна складова, що забезпечує вірний процес виокремлення та декодування містичного (зірка уві сні Мазепи символізує майбутнє гетьманство); 3) описують містичний бік життя персонажів (Лара асоціюється з чаклуном). Спостерігається стилізація під світ орієнтального мистецтва, світ східної казки, де єдиними важелями людської долі є утаємничене, приховане, містичне. Як і в казці чаклунське незриме, так і у реальному житті підсвідоме, визначають напрями руху героя, отже, розвитку літературного сюжету. Реалізується теорія про містичне як стрижневу форму людської генези.
На другому місці за частотою вживання виявляються форми інтертекстуальності, покликані до життя іншими архетипами, зокрема часопросторовим архетипом; архетипами системи малого світу”, як от: хатина, житло, шлях, та системи великого світу” як от: ліс, рух, морок, вогонь, осінь; імагологічним архетипом, архетипом життя/смерті. Всі вони мають такі спільні характеристики як реалізація первинного значення архетипу, провокування міфологічної свідомості, перебування у структурі колективного несвідомого, часопросторова глобалізація.
Чільне місце у дисертації відводиться змістовному рівню часопросторового конструкту. Застосувавши теорію інтертекстуальності Ю. Крістевої та її розмежування часової категорії на темпоральність нарації і темпоральність готового висловлювання, ми актуалізуємо текстове повідомлення як проекцію двох аспектів інтерпретації несвідомого об’єктивної (нарація) та суб’єктивної (дискурс), які корелюються між собою. Об’єктивна інтерпретація категорії часу зводиться у нашій роботі до задіяння природознавчого потрактування, де час розглядається як лінійний рух уперед, прогресуючий рух, а отже, у такому сенсі він співвідноситься, за філософськими категоріями, з ентропією. Суб’єктивна інтерпретація, втім, вимагає ширших знань про такий символ/архетип, тому час осмислюється як богоспричинена категорія, а отже, йдеться про інверсію попереднього об’єктивного тлумачення ентропія відкидається, бо час вже реалізується як есхатологічна категорія. Третя виявлена нами у східних поемах категорія часу циклічний час з’являється, коли ми звертаємося до культурної інтерпретації часу, де останній співвідноситься з текстопороджуючою міфологічною свідомістю. Відтак, архетипна модель байронівського часу відроджує ще й оригінальний міфопоетичний текст. Оскільки архетип як проформа визначає таку структурну форму як інтертекстуальність, то міжтекст” Дж. Г. Байрона набуває у такому сенсі міфологічних характеристик і прочитується як вияв онтологічної природи буття. Так, через проекцію архаїчної міфології у Дж. Г. Байрона втілюється архетип часу. Зачіпається просторовий образ. Закцентована циклічність часу дублюється вступом та виходом з простору. Час і простір інтегруються. Відтак, у міфопоетичному хронотопі спостерігається часова спаціалізація” і просторова темпоралізація”, коли, за М. Бахтіним, прикмети часу розкриваються у просторі, а простір, відповідно, осмислюється і вимірюється часом. Тому прочитання байронівського часопросторового інтертексту є відходом від більш звичного есхатологічного потрактування цієї категорії й розширює якісну варіативність поетичного зображення хронотопу власне у Дж. Г. Байрона й у цілому. Знаковою у цьому аспекті є поема Мазепа”.
Байронівський ліс у нашій роботі насамперед асоціюється з міфом проведення ритуальних дійств, а саме з ритуалом ініціації. Архетип житла є знаковою формою інтертекстуальності й разом із часопросторовим архетипом корелюється з міфом про Велику ініціацію”, а отже, підсумовуючи здійснене дослідження, ми можемо говорити про поему Мазепа” загалом як втілення й відродження онтологічного міфу, а її героя розглянути як байронівського неофіта. Хатина у ритуалах ініціації є символом материнського лона. Родовий акт корелюється з архетипом народження, а у Дж. Г. Байрона він посвідчує появу нової зрілої особистості, відтворюючи у такий спосіб архетип ініціації. Архетип народження розглядається у його зв’язку з архетипом смерті та відродження.
Через архетип житла ми також дотично звертаємося до гендерного питання у Дж. Г. Байрона й услід за Б. Блекстоуном, Н. Ліском, К. Франклін, С. Каррен тлумачимо байронівський дискурс як ґрунтовний перегляд гендерної політики й утвердження жіночої автономії.
Окремішнє смислове поле створює архетип руху. Як інтертекстуальна форма він реалізується у двох антиномічних значеннях рух як символ життя та рух як символ смерті. Байронівський шлях у кореляції з простором нами розглядається як реальний та уявний, профанний і сакральний, відповідно горизонтальний і вертикальний.
Відтак, сакральна значимість архетипів є віддзеркаленням сюжету байронівського тексту. Більше того, значеннєвим виявляється саме те, що відтворює космогонічний акт. Байронівська інтертекстуальність стає підсвідомим втіленням колективного несвідомого”, що у дисертаційній роботі виявляє зв'язок глибинної психології, архетипу та структури літературного тексту.
Хронотоп байронівського тексту як інтертекстуальна категорія покликає до життя імагологічний образ сироти (поеми Лара”, Абідоська наречена”): розвиток сюжетної лінії, коли вбивають батька, відбувається саме у часопросторовій площині, де часовий аспект (в той самий час) щільно переплітається з просторовим аспектом (на тому самому місці).
Паралельно у нашій роботі розкриваються й інші архетипи. Наприклад, образ Каїна й мотив братовбивства. І оскільки архетип має динамічну природу, всюди і завжди перебуває у дії, то у Дж. Г. Байрона така його природа реалізується через проекцію долі батька на долю сина, тобто не брат вбиває брата, а брат вбиває сина свого брата. Динаміка архетипу також зумовлює відродження комплексу Едіпа” усе таємне стає оприявленим, а у кожного сина знаходиться свій біологічний батько. Втім, за сюжетом (Абідоська наречена”) архетип інверсифікується: син гине, а батькові дістаються Едіпові страждання”.
Байронівські інтертекстуальні форми становлять ієрархію, де домінують метатекстуальні зв’язки, оскільки архетип є метатекстом. Він відіграє провідну роль, тому саме метатекст є домінантою східних поем. Втім, головним результатом проведеного нами аналізу є не проста констатація домінанти архетипу, який у Дж. Г. Байрона породжує, наприклад, оніричну форму інтертекстуальності, а виявлення мотиваційних структур її породження та принципів інтеграції у текст. Фактографічні описи фрагментів сновидінь у Дж. Г. Байрона були здійснені задовго до нас, ми ж спробували теоретично обґрунтувати їх структурне смисловтілення, засноване на кореляції архетипу й відповідної щодо нього форми інтертекстуальності, більше того, саме архетип визначає змістовне наповнення відповідного фрагменту. Тож інтертекстуальність є не суто структурним принципом, а й принципом змістопородження водночас. Така структура форм інтертекстуальності властива й іншим творам Дж. Г. Байрона, а також романтизму в цілому, оскільки оніричне є імперативом у міфопоетичній свідомості романтичної доби.
Периферію байронівських текстів складає контекстуальний та текстуальний тип інтертексту, провідними формами яких є а) контекст як конкретний підтекст, з яким грає твір; б) контекст як втілення історичної епохи та літературної традиції; в) контекст як реалізація первинної семантики; г) авто/біографічний контекст; д) контекст, сучасний досліджуваному тексту та алюзії і ремінісценції відповідно. А отже, ми можемо говорити про глибоку інтеграцію східних поем Дж. Г. Байрона в складний культурний контекст епохи романтизму, про що свідчить: 1) запозичені сюжети з давньої культури (народна творчість, міфологія тощо); 2) демонічна модуляція” або свідома зміна напряму загальноприйнятих моральних пов’язувань архетипів кожен символ набуває власного сенсу залежно від контексту, а оскільки у літературі є багато елементів традиційного символізму, деякий вторинний зв’язок стає звичним; 3) помітна схожість автора та його героїв.
Єдність та інтегрованість східних поем дозволяють зіставляти останні з фольклором, що уможливлює виокремлення такого аспекту як байронівський фольклоризм. Традиційний фольклорний ліричний текст невід’ємно пов’язаний з контекстом. За походженням він є частиною ритуалу і володіє силою прямого зв’язку з нелітературними мовленнєвими рядами та немовним світом взагалі. Висока парадигматизація (схематизація) фольклору дозволяє будь-якому носію традиції трансформувати готові матриці відносно ситуації використання. Власне словниковий схематичний матеріал не відокремлюється від мовної картини світу, а індивідуальна ситуація не відокремлюється від закладених у формулах уявленнях про створення світу. Тому ми можемо говорити про своєрідні індивідуальні ритуали; тексти створені у подібних ситуаціях, з одного боку, співвідносяться один з одним, з іншого перебувають у зв’язку з чужими текстами (літературними та нелітературними). Звідси наявні у Дж. Г. Байрона авторемінесценції. Для нашого дослідження важливим є те, що контекстова близькість визначає подібність структури текстів, як це відбувається і у фольклорі.
Загалом, ієрархія форм інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона уклалася несвідомо, що мотивується самою природою романтичного тексту, орієнтованого на опанування трансцендентним, інтуїцію та пильну увагу до будь-яких духовних порухів, автономне життя душі. У поета відсутні постмодерна гра інтертекстуальності, так само як і свідоме ставлення до фрагментації тексту. Всі форми інтертекстуальності, які ми спостерегли в його творчості, проявилися стихійно і не зазначені ні в творчих принципах, виголошених самим автором, ні в традиції романтичної свідомості. Очевидно, несвідоме використання міжтекстових вкраплень притаманне всім романтикам. Така орієнтація посприяла актуалізації самого принципу проникнення трансцендентного в суще, а отже, й архетипів, які у даному разі сприймаються письменниками як розвинуті універсалії світу, що існують незалежно від усвідомлення їх людиною. Те, що в добу романтизму актуалізується саме цей пласт змістопородження не є ані випадковістю, ані письменницьким експериментом, а становить наслідок закономірного розвитку ідеології тексту у романтиків.

список використаних джерел

1. Августин (Святий). Сповідь. К.: Основи, 1999. 319 c.
2. Александров Н.Н. Лорд Байрон. Его жизнь и литературная деятельность. СПб.: Типография Ю. Н. Эрлих, 1904. 96 с.
3. Алексеев М.П. Байрон и фольклор // Из истории английской литературы. М. Л.: Гослитиздат, 1960. С. 304-346.
4. Арендаренко І. По дорозі й назустріч (англійська та українська романтичні поезії: порівняльна типологія і поетика). К.: ПЦ Фоліант”, 2004. 216 с.
5. Аркан Ю.Л. Очерки социальной философии романтизма. СПб.: Наука, 2003. 376 с.
6. Арнольд И.В. Проблемы интертекстуальности // Вестник СПбУ. 1992. Сер. 2. Вып. 4. №23. С. 53-61.
7. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сборник статей. СПб.: С.-Петерб. ун-т, 1999. 444 с.
8. Байрон. Дневники. Письма. М.: Наука, 1965. 440 с.
9. Байрон Дж. Г. Мазепа. Харків: Фоліо, 2005. 477 с.
10. Байрон Дж. Г. На перепутьях бытия... Письма. Воспоминания. Отклики. М.: Прогресс, 1989. 432 с.
11.Банковская Н. Типология романтического мышления. К.: УМК ВО 1992. 117 с.
12. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 614 с.
13. Барт Р. Мифологии. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
14.Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. 541 с.
15.Бахтин М.М. Проблема поэтики Достоевского. 4-е издание. М.: Сов. Россия, 1979. 317 с.
16.Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе // Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. лит., 1975. С. 234-407.
17.Бахтин М.М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. М.: Лабиринт, 2000. 640 с.
18.Башляр Г. Онирическое пространство // Визгин В.П. Эпистемология Гастона Башляра и история науки. М.: ИФРАН, 1996. С. 251-256.
19.Белинский В.Г. Собр.соч.в 3-х тт. Т.2. М.: ГИХЛ, 1948. 548 с.
20.Бент М.И. Гете и романтизм. Челябинск: Челябинский гос. ун-т, 1986. 71с.
21.Бердяев Н.О. О назначении человека. М.: Республика, 1993. 383 с.
22.Бовсунівська Т. Достовірність онірокритики та її постмодерні стратегії // Онірична парадигма світової літератури. К.: КНЛУ, 2004. №1. С.14-22.
23.Бовсунівська Т. Паломництво Чайльд-Гарольда”: сповідь бентежної душі // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. №2 (лютий). 2002. С. 48-50.
24.Бовсунівська Т.В. Поетика стихій Емілі Дікінсон // Літературознавчі студії. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. Вип. 12. С. 76-83.
25.Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму (ч. 2. Ейдетика). К.: Вид. Київського інституту Словянський університет”, 1998. 97 с.
26.Бовсунівська Т.В. Феноменологія любові у лейкістів // Літературознавчі студії. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. Вип. 11. С. 65-70.
27.Бовсунівська Т. Химера в західноєвропейському та українському ро-мантизмі (А. Міцкевич, Е.Т.А. Гофман, В. Гюго, Ш. Бодлер, Е. По, Т. Шевченко та ін.) // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. №6 (червень). 2000. С. 48-50.
28.Бовсунівська Т.В. Часопросторова типологія романтизму: Емілі Дікінсон і Тарас Шевченко // Літературознавчі студії. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. Вип. 14. С. 55-60.
29. Бокусев В.М. Тайное знание”: архетип и символ // Литературное обозрение. 1994. №3-4. С. 14-19.
30. Большакова А.Ю. Теория архетипа на рубеже XX-XXI веков // Вопросы философии. 2003. №1 (13). С. 37-48.
31.Боснак Р. В мире сновидений. М.: Древо жизни, 1991. 96 с.
32.Ванслов В.В. Эстетика романтизма. М.: Искусство, 1966. 403 с.
33. Великий романтик. Байрон и мировая литература: Сб. статей. М.: Наука, 1991. 237с.
34. Веселовский А.Н. Избранные труды и письма. СПб.: Наука, 1999. 365 с.
35. Волков А. Іван Мазепа в європейських літературах // Буковинський журнал. 1994. №3-4. С. 131-141.
36.Вольперт Л.И. Хронотоп шуточных поэм Байрона, Пушкина и А. де Мюссе ("Беппо", "Граф Нулин", "Домик в Коломне", "Намуна") // Ученые записки Тартуского ун-та. 1990. Вып. 897. С. 25-36.
37.Вольтер. История Карла ХII, короля Швеции, и Петра Великого, императора России. СПб.: Лимбусс Пресс, 1999. 298 с.
38.Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма. М.: Наука, 1978. 288 с.
39.Гаджиев А. Романтизм и реализм. Теория литературно-художественных типов творчества. Баку: Элм, 1972. 347 с.
40.Гильдина А.М. Новеллистика Джеймса Джойса: Контекст, текст, Интертекстуальность (автореф. диссерт. на соиск. уч. степени канд. филол. наук). Екатеринбург. 2003. 20 с.
41.Гловер Э. Фрейд или Юнг. СПб.: Академический проект, 1999. 206 с.
42.Голубев А.Н. Лорд поэзии // Голубев А.Н. Гении, не дожившие до 40. М.: Гнозис, 2003. С. 56-58.
43.Грешных В.И. Ранний немецкий романтизм. Л.: Изд-во Ленинград. гос. ун-та, 1991. 140 с.
44. Гроф С. За пределами мозга: Рождение, смерть и трансценденция в психотерапии. М.: Институт трансперсональной психологии: Изд-во инст-та психотерапии, 2000. 498 c.
45. Гроф С. Космическая игра. Исследование рубежей человеческого сознания. М.: Изд-во Трансперсонального инс-та, 2001. 256 c.
46.Гроф С. Холотропное сознание: Три уровня человеческого сознания и как они формируют нашу жизнь. М.: Изд-во Трансперсонального инс-та, 1996. 245 c.
47.Гроф С. Человек перед лицом смерти. М.: Изд-во Трансперсонального инс-та; К.: Airland, 1996. 244 c.
48.Гуляев Н.А. Концепция личности в романтическом творчестве Байрона и Пушкина // Вопросы романтического миропонимания, метода, жанра и стиля: Межвуз. темат. сб. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1986. С. 3-19.
49.Доманский Ю.В. Реконструкция архетипического значения и его актуализация в литературном тексте (мотив вдовства) // Архетипические структуры художественного сознания. Екатеринбург, 1999. Вып. 1. С. 53-59.
50.Доманский Ю.В. Смыслообразующая роль архетипических значений в литературном тексте. Тверь: Тверской государственный университет, 2001. 94 с.
51. Драгунова Р.Г. Подходы к определению интертекстуальности и интертекста, скрытая цитата как форма интертекстуальных связей // Сб. науч. тр. / Московский институт иностранных языков. 1990. Вып. 361. С. 55-63.
52.Дубровина И.М. Романтика в искусстве. М.: Искусство, 1967. 103 с.
53.Дубровина И.М. Романтика в художественных произведениях. М.: ВШ., 1976. 256 с.
54. Дьяконова Н. Я. История английской литературы // Новый мир. 1954. №10. С. 263-268.
55.Дьяконова Н.Я. Английский романтизм: Проблемы эстетики. М.: Наука, 1978. 208 с.
56. Дьяконова Н.Я. Байрон в годы изгнания. Л.: Художественная литература, 1974. 192 с.
57.Дьяконова Н.Я. Журналы и письма Байрона // Известия АН СССР. 1972. Вып. 5. Т. 31. С. 430-442.
58. Дьяконова Н.Я. Лирическая поэзия Байрона. М.: Наука, 1975. 166 с.
59.Дьяконова Н.Я. Лондонские романтики и проблемы английского романтизма. Л.: ЛГУ, 1970. 232 с.
60. Елистратова А.А. Байрон. М.: Изд. Акад. наук СССР, 1956. 263 с.
61. Елистратова А.А. Наследие английского романтизма и современность. М.: Изд. Акад. наук СССР, 1960. 493 с.
62. Жирмунский В.М. Байрон и Пушкин. Л.: Наука, 1978. 423 с.
63. Жлуктенко Н.Ю. Орієнталізм у поемах Джорджа Гордона Байрона // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. Вип.11. С. 147-151.
64.Жолковский А.К. Блуждающие сны: из истории русского модернизма: Сб. статей. М.: Советский писатель, 1992. 432 с.
65.Жолковский А.К. Блуждающие сны и другие работы. М.: Наука, 1994. 428 с.
66.Замотин И.И. Значение романтизма 20-х годов XIX столетия в истории русской литературы и общественности. Казань, 1904. 15 с.
67. Захарова А.Л. Архетип структуры и структура архетипа в художественном произведении // Литературоведческий сборник. Донецк, 1999. Вып. 1. С. 41-45.
68.Зограб И. Об одном интертексте в Братьях Карамазовых” // Евангельский текст в русской литературе XVIII-XX веков. Цитата, реминисценция, мотив, жанр: Сб. научн. тр. Петрозаводск: Изд-во Петрозаводского ун-та, 1998. Вып. 2. С. 424-441.
69.Зыкова Е.П. Восточные мотивы в творческой биографии Байрона // Великий романтик. Байрон и мировая литература. М: Наука, 1991. С. 38-59.
70. Ильин И.П. Интертекстуальность // Постмодернизм. Словарь терминов. М.: ИНИОН РАН (отдел литературоведения) INTRADA, 2001. С. 100-105.
71. Ильин И.П. Интертекстуальность // Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины: Энциклопедический справочник. М.: Интрада ИНИОН, 1996. С. 215-221.
72. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: Эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 255 с.
73. Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докладов межд. научной конф. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. 701 с.
74.История романтизма в русской литературе: Романтизм в русской литературе 20-х 30-х годов ХІХ в. (1825 1840). М.: Наука, 1979. 328с.
75. Ігнатенко М. Алюзія в словесній творчості Тараса Шевченка // Дивослово. 1999. №1. С. 2-6; №2. С. 4-8.
76.К истории русского романтизма. М.: Наука, 1973. 551с.
77. Казаков А.А. Архетип смерти в структуре финальной гармонии” Достоевского // Вестник Томского гос. ун-та. Томск, 1999. Т. 268. С. 54-58.
78.Караулов Ю.Н. Роль прецедентных текстов в структуре и функционировании языковой личности // Научные традиции и новые направления в преподавании русского языка и литературы: Шестой международный конгресс преподавателей русского языка и литературы М.: Русский язык, 1986. С. 105-126.
79.Карпов Н.А. Приглашение на казнь” и тюремная” литература эпохи романтизма (к проблеме Набоков и романтизм”) // Русская литература. 2000. №2. С. 203-210.
80. Кемпбел Дж. Герой із тисячею облич. К.: Вид. дім Альтернатива”, 1999. 392 с.
81. Кереньи К. Предвечный младенец и предвечные времена // К.Г. Юнг. Душа и миф: Шесть архетипов. К.: Государственная библиотека Украины для юношества, 1996. С. 38-85.
82.Керлот Х.Э. Словарь символов. М.: REFL-book, 1994. 608 с.
83.Кëйпер Ф.Б.Я. Космогония и зачатие: к постановке проблемы // Труды по ведийской мифологии. М.: Наука, 1986. С. 112-146.
84.Климова С.Б. Мотив хаоса в произведениях Дж. Г. Байрона // II Международные Бодуэновские чтения. Казань, 2003. Т.2. С. 157-159.
85. Кораблева Н.В. Интертекстуальность литературного произведения. Донецк: Кассиопея, 1999. 28 с.
86. Корнилова Е.Н. Мифологическое сознание и мифопоэтика западноевропейского романтизма: Автореф. дис... д-ра филол. наук. М.: МГУ, 2002. 42 с.
87.Костомаров В.Г., Бурвикова Н.Д. Как тексты становятся прецедентными? // Русский язык за рубежом. 1994. №1. С. 73-76.
88.Кремлев Ю.А. Прошлое и будущее романтизма. М.: Музыка, 1968. 78 с.
89. Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики. М.: РОССПЭН, 2004. 653 с.
90.Кузик Д. Твір Байрона на Україні // Людина і всесвіт. 1973. №10. С. 60-62.
91.Кузьмин Б.А. О Голдсмите, о Байроне, о Блоке: Статьи о литературе. М.: Худ. лит. 310 с.
92.Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном. М.: Русское феноменологическое общество, 1997. 184 с.
93.Леви-Стросс К. Структура и форма // Зарубежные исследования по семиотике фольклора: Сб. статей. М.: Наука, 1985. С. 9-34.