ОСОБИСТІСНЕ І ДОКУМЕНТАЛЬНЕ В МЕМУАРНІЙ І БІОГРАФІЧНІЙ ПРОЗІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ ХХ СТ.)

Краткое описание

Луганський національний педагогічний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

СКНАРІНА ОЛЕНА ЮРІЇВНА

УДК 821.161.2 94.09 199”

ОСОБИСТІСНЕ І ДОКУМЕНТАЛЬНЕ В МЕМУАРНІЙ І БІОГРАФІЧНІЙ ПРОЗІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ ХХ СТ.)

Спеціальність 10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Галич Олександр Андрійович,
доктор філологічних наук,
професор

Луганськ 2006

ЗМІСТ

Вступ.............3
Розділ І. Документально-художня проза як об’єкт наукових досліджень..............................................................................................................11
1.1. Здобутки вітчизняних і зарубіжних науковців........................11
1.2. Методологія дослідження..........................41
Висновки до розділу І ..........................................................................................46
Розділ ІІ. Особистісне і документальне у філософському та літературознавчому аспектах...............................................................................49
2.1. Мемуарна і біографічна проза як відгалуження літератури non fiction.......................................................................................................................49
2.2. Поняття суб’єктивного об’єктивного” в історії філософської думки......................................................................................................................89
2.3. Особистісне начало як визначальна риса документалістики...................100
Висновки до розділу ІІ .......................................................................................119
Розділ ІІІ. Поетика документально-художньої прози як системотворчий чинник суб’єктивного і об’єктивного ...............................................................122
3.1. Специфіка оповідної манери в мемуарній і біографічній літературі..............................................................................................................122
3.2. Особливості хронотопу літератури non fiction..........................................131
3.3. Ліризація оповіді в документально-художній прозі.................................156
3.3.1. Елементи ліризму в українській художній біографії кінця ХХ століття.................................................................................................................157
3.3.2. Ліричний пафос сучасної української мемуаристики............................165
Висновки до розділу ІІІ ......................................................................................179
Висновки..............................................................................................................182
Список використаних джерел............................................................................189

ВСТУП

Національна самосвідомість, що є одним із найпереконливіших доказів справжнього духовного поступу, виростає на ґрунті знання минулого. Лише історична пам’ять дає підстави спільноті вважатися народом. Ситуація, яка зараз склалась у літературі, відображає важливі тенденції сучасності. Усе сильнішою стає необхідність розібратися, що ж саме в художніх пошуках найбільшою мірою співзвучне покликам життя. Суспільство потребує щирих, достовірних розповідей про свій час і про себе. Документалістика являє собою сферу внутрішньолітературних і позалітературних зіткнень: індивідуальний досвід стає досвідом історії, документальний факт явищем мистецтва.
Ще 1985 року О.Зверєв зазначав: Піднесення документальної літератури органічно пов’язане з ходом історії: періоди значних соціальних випробувань стають для такої прози періодами злетів. Оновлене життя перевертає сталу систему уявлень і цінностей, усе бачиться по-новому Для літератури факту” це оптимальний суспільний клімат. Він ніби призначений для того, щоб така література могла здійснити свою роль: зрозуміти і зафіксувати переворот, зберегти для нащадків всю істинність того, що відбувалось. Необхідність документалістики відчувається з граничою ясністю в ці хвилини рокові” [90, 9]. Протягом ХХ століття таких рокових хвилин було немало. Особливо нещадним цей період виявився для України та її народу. Нині ми знаходимось на зламі історії. Україна і світ вступили в третє тисячоліття. Нова доба ставить людству нові завдання, кидає нові виклики. Ми повинні найретельніше вивчити вітчизняний і світовий досвід, щоб, спираючись на нього, відповісти на складні доленосні питання часу. Отже, переломна доба, в якій нам довелося жити, є однією з визначальних причин злету документалістики. Потреба в цій галузі літератури особливо актуальною стає тоді, коли світ передчуває, або тим більше, переживає, значні соціально-політичні випробування.
Розквіт документалістики великою мірою викликаний ситуацією духовного застою, тривалою неправдою і викривленням історії. Твори інших жанрів на ці проблеми прямо вийти не могли. Сьогодні, у часи національного відродження, з публікацією раніше невідомих матеріалів та документів, до нас поступово повертається історична пам’ять. Більшість із того, що писалось і друкувалось в останні десятиріччя, викликане саме прагненням викрити все, про що раніше замовчувалось, адже довгі роки неможливо було оголосити без остраху своє ставлення до доби й сучасників. Наше життя дає нам надзвичайний матеріал, який не в змозі створити ніяка найвишуканіша фантазія. Реальність стає цікавіша за вимисел, зростає в ціні.
Крім зазначених історичних причин злету документально-художньої прози, існують причини літературні. Науковці повинні розібратись у внутрішньому процесі розвитку мистецтва, де не лише відбувається активне засвоєння документа, а й при цьому збагачується художній потенціал самого мистецтва. На думку М.Баліної, сучасний розквіт документалістики зумовлений новими можливостями такої літератури [10, 195]. Час від часу людство міняє засоби самовираження, зазначає С.Гандлевський, і зараз час прямого, безпосереднього висловлювання мемуарів, есеїстики, нотаток” [44, 13]. Подібну думку висуває й Л.Скородумова: Відчуття буття завжди неповторне, кожна епоха знаходить свою мову вираження, можливості якої невичерпні” [196, 203]. Про постійне оновлення літературного процесу зазначає й М.Переяслов [175, 64], пояснюючи причини злету документалістики пошуком нових форм у літературі.
Актуальність теми дисертації обумовлена розквітом документалістики наприкінці ХХ початку ХХІ століття, який охопив усю світову літературу. Сучасний літературний дискурс засвідчує поширення документальних тенденцій у зарубіжних країнах. Зокрема, про розквіт документально-художньої прози в англомовній літературі зазначає П.Вайль [22, 274], у першу чергу мемуаристики і автобіографії” [10, 193]. Ж.Неф говорить про популярність біографічних жанрів у французькій літературі [162, 275]. Т.Чеснокова відзначає розквіт біографії у Швеції [229, 219]. С.Бересь засвідчує поширення мемуаристики, щоденників та есеїстики в Польщі [15, 36]. У сучасній чеській літературі, за спостереженням С.Шерлаїмової, автобіографічність присутня особливо наочно” [236, 41]. Л.Скородумова однією з характерних рис монгольської літератури останніх років називає посилення публіцистичного начала й документалістики” [196, 205].
Стрімкий зріст літератури non fiction визнають і науковці ближнього зарубіжжя. 1998 року редакція журналу Питання літератури” відкриває круглий стіл Література останнього десятиліття тенденції і перспективи”. Майже всі учасники дискусії визнають злет документально-художньої літератури. Л.Лазарєв назвав мемуари жанром, що зараз найбільше читається інтелігенцією [128, 82]. Н.Іванова вважає літературою, що набирає силу, літературу вільного дихання”, або нової відвертості” з автором-героєм у центрі [94, 12]. Виголошено й певні прогнози: non fiction не тимчасове явище, яке минеться”, наполягає О.Чудаков [231, 203]. Усе вищесказане підтверджує розквіт документально-художньої прози в російській літературі.
Про жанровий пріоритет мемуарів, щоденників і записок у білоруській прозі свідчить І.Шавлякова. На думку дослідниці, це є показником посилення міри суб’єктивності в сучасній білоруській літературі” [233, 221].
Є всі підстави твердити, що і в українській літературі документалістика наближається до свого зоряного часу” [39, 14], наголошує О.Галич. Документалістика, мемуаристика, нелітературна” література відвойовує в читача дедалі більший інтерес” [197, 29], зазначає М.Слабошпицький. У контексті сьогодення дослідження проблем документалістики набуває важливого значення. Кінець ХХ початок ХХІ століть заполонили мемуари й біографії, записки й роздуми. Спогади виходять окремими книжками, друкуються в періодичних виданнях. У журналах навіть з’явились нові рубрики: Спогади”, Сторінка спогадів”, Щоденник письменника. Мемуари ХХ століття”, Щоденники. Спогади. Долі”, Спогади, документи”. Більше того, у традиційних щорічних анкетах на сторінках журналу Слово і час” кращими книжками останніх років названо саме зразки документально-художньої прози (мемуари І.Жиленко, В.Дрозда, В.Шовкуна, В.Медведя, А.Дімарова, Р.Іваничука, Ю.Шевельова, Л.Крушельницької). Про вагоме місце документалістики в сучасному літературному процесі свідчить і регулярна організація всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій, де з’ясовуються теоретичні й історико-літературні проблеми документалістики та її напрямків (Рівне 1996, Луганськ 2001; 2003; 2005).
Іноді здається, що подібний злет літератури факту” уже відбувався раніше. Проте слід чесно визнати, що тимчасовий розквіт документальної літератури в період хрущовської відлиги” не виявив такої різноманітності оповідних структур, яку ми маємо зараз. Це була скоріше скриптотерапія (за визначенням Сюзетт Хенке), мотивована прагненням вивільнити заблоковані зони пам’яті” [10, 195]. На сучасному етапі розвитку літератури помітно зросла кількість видань, які у своїй сукупності утворюють потужний струмінь документально-художньої прози. Вона відвоювала рівні права з власне художньою літературою. Актуальність теми дисертації обумовлюється насамперед зростаючою зацікавленістю творами документально-художньої прози, недостатнім науковим висвітленням і обґрунтуванням проблем документалістики. Існує нагальна потреба дослідити визначальні риси літератури non fiction, зокрема документальну домінанту та особистісний чинник, що лежать в основі діалектики суб’єктивного й об’єктивного в мемуарній і біографічній прозі.
Саме тому мета дисертаційної роботи полягає у вивченні специфіки мемуарної і біографічної прози, з’ясуваннi співвідношення та руху особистісного й документального у творах-спогадах і творах-біографіях.
У зв’язку з визначеною загальною метою в роботі вирішуються такі завдання:
1) окреслити об’єкт дослідження, виклавши розуміння природи та сутності документально-художньої літератури;
2) проаналізувати наукові здобутки вітчизняних і зарубіжних літературознавців у галузі дослідження документалістики;
3) означити теоретичну модель документально-художнього твору;
4) окреслити сутність понять суб’єктивне” і об’єктивне” у філософському аспекті;
5) дослідити особистісне начало як визначальну рису документалістики;
6) встановити шляхи реалізації особистісного чинника в мемуарних і біографічних творах;
7) обґрунтувати оповідну манеру в документально-художній прозі;
8) з’ясувати особливості хронотопу в літературі non fiction;
9) виявити ліризацію оповіді в мемуарах і художніх життєписах;
10) з’ясувати відмінні параметри суб’єктивного чинника у творах-спогадах і творах-біографіях.
Методи дослідження. Вагоме місце в дисертації посів герменевтичний метод, зокрема концепції світоглядних передумов появи тексту та його суб’єктивного сприйняття (М.Гайдеггер, Г.-Ґ.Гадамер, П.Рикер). З огляду на наявну в документалістиці концепцію адресата”, застосовано методологію рецептивної естетики (Г.-Р.Яусс, В.Ізер). Використано досягнення феноменологів (Е.Гуссерль, Р.Інгарден); залучені принципи психоаналізу (К.-Г.Юнг); беруться до уваги концепції наратологів (Ж.Женетт, С.Лансер, В.Шмід). Відправною базою в дослідженні є праці, присвячені актуальним проблемам сучасного літературознавства (Р.Гром’як, О.Галич), питанням становлення нової” художньої біографії, еволюції української і світової біографіки, особливостям сучасних художніх життєписів (Л.Стречі, Андре Моруа, Д.Стауффер, І.Стоун, І.Ходорківський, О.Галич, О.Зарицький, Б.Мельничук, І.Братусь). Суттєвим підґрунтям стали розвідки про формування та еволюцію мемуарів, природу художнього мислення в мемуаротворчості, жанрові особливості мемуаристики (Б.Нойманн, Ф.Лежен, В.Спенджімен, Л.Гінзбург, І.Шайтанов, А.Тартаковський, Л.Гаранін, О.Галич, В.Здоровега, Л.Оляндер).
У дисертації використані історико-генетичний, порівняльно-типологічний, біографічний та естетичний методи літературознавчого аналізу. Застосовано загальнонаукові методи добору та систематизації матеріалу; методи аналізу, синтезу, спостереження; метод системно-цілісного аналізу художнього тексту, індуктивно-дедуктивного підходу в семантичному осмисленні змісту творів.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Обраний напрям дослідження відповідає тенденціям сучасного розвитку вузівської науки в Україні, входить до кола науково-дослідних робіт, над якими працює кафедра української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (Актуальні проблеми літературознавства”), та відповідає державній темі університету (Національна культура у філологічних дискурсах різних типів” № 0101U001371). Тема дисертації схвалена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка 26 червня 2001 року.
Матеріалом роботи є мемуарні й біографічні твори українських письменників кінця ХХ ст.: Центрально-східна ревізія” Ю.Андруховича, Спогади про мого батька Бориса Антоненка-Давидовича” Я.Голуб, Соло для дівочого голосу” Г.Гордасевич, Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ” А.Дімарова, Вольтер” В.Коптілова, Довга дорога вночі” М.Красуцького, Десь на дні мого серця” В.Лопати, Дійство у п’ятому вимірі” Б.Певного, Моя сестра Марія” В.Сокола, Суд” Г.Штоня та ін. Для аналізу обрано твори різного рівня художньої вартості, що дасть змогу зробити більш об’єктивні й виважені висновки.
Предметом безпосереднього вивчення є співвідношення особистісного і документального в сучасних творах-спогадах і творах-біографіях.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в спробі дослідити мемуарну і біографічну творчість як складний процес, що перебуває в постійному русі й розвитку. Введено поняття документальної домінанти”, наявність якої, у свою чергу, не суперечить особистісному чиннику в літературі non fiction. Витлумачено особистісне начало як визначальну рису української документально-художньої прози. На прикладі малодосліджених творів кінця минулого століття подано авторський аналіз шляхів реалізації особистісного начала в спогадах і життєписах, з’ясовано спільні й відмінні риси в схемі суб’єктивації в мемуаристиці і художній біографіці, виявлено градацію суб’єктивного чинника в документально-художній прозі. Ці положення становлять собою особистий внесок здобувача.
Теоретичне і практичне значення. Результати дослідження мають наукове та практичне значення для осмислення сучасного літературного процесу. Робота є внеском у розкриття актуальних питань сучасного літературознавства, встановлює суттєві ознаки документально-художньої прози, з’ясовує співвідношення особистісного і документального в мемуарних та біографічних творах. Практичне значення дисертації визначається тим, що її результати доповнюють інформацію про стан і розвиток сучасної документалістики. Основні положення й висновки можуть бути застосовані при підготовці вузівських курсів лекцій з теорії літератури, спецкурсів та спецсемінарів; у подальшій розробці літературознавчих проблем на обрану тему, у створенні наукових робіт у галузі документалістики, проведенні наукових конференцій.
Наукова апробація дослідження здійснювалась під час обговорення на засіданнях кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету, виступів на щорічних наукових читаннях Дні науки” цього університету (2001 2006 рр.); на Міжнародних наукових конференціях Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії” (Луганськ, 2001, 2005); Міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ, 2003, 2004, 2005, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції Українська література: стан вивчення в сучасній школі, проблеми, перспективи” (Луганськ, 2004); Всеукраїнській науковій конференції Література та літературознавство: історія і сучасність” (Житомир, 2004); ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література в контексті світової” (Одеса, 2004); V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2005).
Публікації. На тему дисертаційного дослідження зроблено 15 наукових публікацій, 8 з яких у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та списку використаних джерел (що містить 286 позицій). Загальний обсяг роботи становить 212 сторінок, із яких 188 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Літературний дискурс кінця ХХ століття засвідчує стійку передову позицію літератури non fiction. У документалістиці стосунки між дійсністю і літературою полягають у більш прямих і безпосередніх зв’язках, ніж в інших галузях словесності, та документалізм не суперечить тенденціям осягнення реальності. Спроби вивести документальну літературу за межі літератури художньої, представити її як своєрідний нижчий щабель літературного розвитку є неправомірними. Документалістика не становить опозицію літературному процесу, а є невід’ємною його частиною. На наш погляд, література non fiction займає рівнозначне і самостійне місце серед інших літературних галузей, і зовсім не знаходиться за її межами.
Новітня українська документально-художня проза (репрезентована трьома основними напрямками: мемуаристика, художня біографіка та художня публіцистика) стала предметом загального читацького інтересу та актуальним об’єктом уваги науковців.
Сучасний стан літератури non fiction дає змогу окреслити теоретичну модель документально-художнього твору, яка включає в себе такі параметри: 1) документальна домінанта (під якою розуміємо відтворення атмосфери доби, відповідність зображуваного реальним подіям і документальним фактам; для біографіки ще додається обов’язкова наявність реальної історичної постаті); 2) ретроспективність (у біографіці автора життєпису та його героя переважно віддаляє значна часова дистанція, найчастіше об’єкт і суб’єкт оповіді особисто не знайомі; у мемуаристиці можуть бути зображені й сучасні події, проте час їх здійснення має бути в минулому); 3) подвійне бачення подій (здебільшого для мемуаристики); 4) існування різних часових вимірів та асоціативність мислення (неусвідомлений процес у мемуаристиці, цілком усвідомлений у біографіці); 5) концептуальність (кожний документально-художній твір відображає певну авторську концепцію буття); 6) зв’язок науки й мистецтва (і мемуарист, і біограф використовує два підходи до реалізації свого задуму дослідницький та естетичний). Нарешті, остання риса особистісний чинник, який є цілком природним виявленням людської сутності, має давнє історичне коріння й філософське підґрунтя.
У результаті аналізу філософських концепцій суб’єктивного об’єктивного”, накреслюються два протилежні підходи до висвітлення цього співвідношення: 1) вилучення з процесу пізнання суб’єктивного чинника на користь об’єктивному; 2) абсолютизація активності суб’єкта та усунення об’єктивних основ пізнання. У чистому вигляді обидва підходи є неправомірними, золотою серединою” виступає їх поєднання в процесі пізнання. Останнє зауваження є фундаментальним у нашій роботі з огляду на специфіку документалістики. Адже кожний документально-художній твір обов’язково містить об’єктивну інформацію й суб’єктивне висвітлення цієї інформації автором. Але, варто наголосити, що в документалістиці суб’єктивне і об’єктивне не утворюють опозицію, як то є у філософії. Навпаки, сучасний стан документально-художньої літератури засвідчує органічне поєднання суб’єктивного і об’єктивного підходів у висвітленні минулого. Таким чином, документальна домінанта не суперечить особистісному чиннику, а особистісне начало не зашкоджує документалізму. Вони гармонійно співіснують у літературі non fiction: з одного боку, документалізм певною мірою регламентує художню майстерність автора, з іншого, документальні факти та образи відображаються автором за законами художньої творчості.
Причинами виникнення особистісного начала в документально-художній прозі є індивідуальна свідомість митця, особливості його пам’яті (переважно для мемуаристики) та часова дистанція.
Кожній особистості притаманний власний погляд на дійсність, певні знання й досвід, сформована шкала цінностей, моральні норми та творчі уподобання, що у своїй сукупності зумовлює індивідуальне світосприйняття. Кожне покоління прагне по-новому осмислити минуле, дати своє висвітлення історичним подіям і постатям. Здавалося б, що нового можна написати, скажімо, про Б.Антоненка-Давидовича чи Вольтера, про яких уже існує чимало досліджень; або, наприклад, мемуари про тоталітарну державу, про репресії, табори. Про це написано чимало. А втім кожний митець знаходить свій ракурс споглядання, висловлює своє суб’єктивне бачення.
Особистісний чинник не суперечить документальності і об’єктивності, адже об’єктивність у літературному творі слід розуміти як повне, всебічне, нічим не обмежене відтворення дійсності, яке, в свою чергу, не виключає суб’єктивного висвітлення, оскільки здійснюється письменником, що має сформований світогляд, набутий життєвий досвід тощо. Тому авторська суб’єктивність у зображенні визначних подій минулого та яскравих особистостей доби не зашкоджує їх правдивому відтворенню.
Особистісне начало є невід’ємною рисою документально-художньої прози. У мемуарних творах автор осмислює пережите й побачене крізь призму власного я”. Навіть якщо мемуарист уникає давати оцінку зображеному, неминуче проглядається індивідуальне авторське сприйняття подій і фактів. Особистісне начало в художніх біографіях має не меншу цінність, оскільки біограф це тлумач, а обраний герой це авторська його версія. Тому осмислення подій і зображення сучасників в мемуаристиці та відтворення історичної постаті в біографіці не є абсолютним і незаперечним. Крім того, суб’єктивність не повинна переходити в суб’єктивізм, а інтерпретація фактів у викривлення дійсності. Адже об’єктивна реальність (документальна домінанта) має першочергове значення і виступає джерельною базою для кожної окремої індивідуальності. Тому лише гармонійне поєднання особистісного і документального, суб’єктивного і об’єктивного, часткового і загального забезпечує створення яскравих літературних полотен у мемуарній і біографічній галузі.
Відтворюючи життєпис видатної історичної постаті, біограф керується власним життєвим досвідом, відштовхується від своїх критеріїв світоспоглядання. Створюючи мемуарне полотно, автор також спирається на набуті життєві позиції, створює власну концепцію буття. Суб’єктивний чинник розкриває особистість автора (мемуариста чи біографа), його світогляд, політичні та естетичні погляди, точку зору з найважливіших питань суспільного та літературного життя. Отже, у будь-якому документально-художньому творі (як мемуарному, так і біографічному) особистість автора завжди виступатиме визначальним фактором його структури. Проте, на основі проаналізованих зразків мемуаристики і художньої біографіки, бачимо, що є всі підстави виявити відмінності в співвідношенні особистісного і фактичного у творах-спогадах і творах-біографіях.
У біографіці, на відміну від мемуаристики, немає подвійного бачення подій; відсутня неусвідомлена асоціативність мислення, а наявність різних часових вимірів є нічим іншим, як втіленням авторського задуму; особливості пам’яті автора біографічного твору мають загальне значення і не відіграють такої суттєвої ролі, як в мемуаристиці; часова дистанція між зображеними подіями і моментом написання біографічного твору не впливає на особистісний чинник, натомість у мемуаристиці часова відстань функціонально важлива. Отже, бачимо, що в мемуариста більше підстав для суб’єктивного висвітлення подій, аніж у біографа.
Реалізація особистісного чинника в структурі документально-художнього твору відбувається за допомогою специфічної манери викладу матеріалу (яка включає в себе обрану автором оповідну систему і фрагментарність композиції), хронотопної структури та ліризації оповіді. Для порівняння діалектики особистісного і фактичного в мемуаристиці і біографіці показовими є відмінні параметри: 1) розповідач у мемуарах і оповідач у художніх біографіях, відповідно суб’єктивна першоособова форма оповіді в мемуарних творах і об’єктивна оповідна система від третьої особи в біографічній літературі; 2) фрагментарність композиції як неусвідомлена суб’єктивна акція в мемуаристиці і цілеспрямований авторський прийом у художній біографії; 3) зменшення в біографіці кількості каналів для вираження авторського я” на хронотопному рівні, порівняно з мемуаристикою; 4) елементи ліризму в художніх біографіях та ліричний пафос у мемуарах, що свідчить про значно ширше втілення особистісного чинника в мемуарному творі, порівняно з біографічним. Зазначені відмінні параметри суб’єктивного чинника у творах-спогадах і творах-біографіях дозволяють говорити про певну градацію особистісного начала в документально-художній літературі.
У мемуарному творі автор пише про власне життя і свою добу, про своїх сучасників, яких особисто знав і з якими спілкувався, тобто зображує пережите особисто і побачене на власні очі, розкриває свій внутрішній світ. Унаслідок цього в мемуариста більше причин для впевненості в собі, у своїх позиціях (аніж у біографа). А це вихідний пункт суб’єктивності. У біографіці автор пише про добу обраного героя, здебільшого зображує постать, з якою особисто знайомий не був. Цей критерій має бути вихідною точкою в розумінні відмінності між особистісним параметром у мемуарах і художніх біографіях. Отже, безперечною є наявність особистісного чинника як в мемуарному, так і в біографічному творі, проте очевидним фактом є відмінність у втіленні особистісного начала в мемуаристиці порівняно з біографікою.
У творах художньої біографії прояв авторської суб’єктивності проглядається в самому виборі об’єкту творчості, у відборі необхідних джерел, у вивченні й художньому осмисленні кожного факту, у висвітленні їх крізь призму власного розуміння, нарешті в композиційній побудові дослідженого матеріалу. Біограф вживається в характер об’єкта своєї творчості, реконструє його мислення, гіпотетично відтворює гаму почуттів. Отже, в художній біографії особистісний чинник полягає в авторській інтерпретації обраної історичної постаті. Тому суб’єктивність в художніх життєписах має інтерпретативний характер. Провідними рисами творів, позначених інтерпретативною суб’єктивністю, є: 1) максимальна увага на об’єкті відображення; 2) мінімальне вираження авторського я”; 3) автор оповідач (відсутній в оповідуваній історії); 4) домінанта документальних джерел (цілковите на них спирання); 5) поєднання епічних і ліричних елементів. Усі перелічені ознаки притаманні дослідженим у дисертації життєписам (Дійство у п’ятому вимірі” Б.Певного, Довга дорога вночі” М.Красуцького, Вольтер” В.Коптілова, Суд” Г.Штоня). Серед зазначених біографічних творів виокремлюється останній. Сповідальна форма побудови твору передбачає поглиблений самоаналіз, внаслідок чого авторське я” набуває більш яскравих рис.
У мемуарних творах, на відміну від біографічних, автор виступає оповідачем, бо обов’язково є учасником чи самовидцем зображеного. Отже, увагу зосереджено не тільки на об’єктах оповіді, а й на суб’єкті, тобто оповідачеві (а в автобіографічних творах лише на оповідачеві). Документальна база тут не відіграє першочергового значення, адже мемуарист може лише частково спиратись на документи, або взагалі на них не спиратись, а цілком покладатись на власну пам’ять (як, наприклад, Г.Гордасевич). Крім того, у мемуаристиці оповідь набуває глибшого оцінювального відтінку (порівняно з біографікою), який може бути імпліцитним чи експліцитним. Таким чином, у мемуаристиці суб’єктивність має не просто інтерпретативний, а тенденційний характер. Визначальними рисами творів, позначених тенденційною суб’єктивністю, є: 1) рівнозначна увага на суб’єкті і об’єктах оповіді; 2) яскраве вираження авторського я”; 3) автор розповідач (один з головних персонажів в оповіді); 4) оцінювальний елемент; 5) ліричний пафос. Тенденційну суб’єктивність, у залежності від того, є автор учасником зображуваних подій чи лише свідком, пропонуємо диференціювати на співучасно-тенденційну (Центрально-східна ревізія” Ю.Андруховича, Прожити й розповісти” А.Дімарова, Спогади про мого батька” Я.Голуб) і споглядально-тенденційну (літературний портрет Моя сестра Марія” В.Сокола).
Враховуючи, що в автобіографічних творах увагу сфокусовано лише на суб’єкті оповіді, свідомість оповідача максимально оголюється, а авторські інтенції набувають сповідальних рис, виникає потреба виокремити ще один тип особистісного чинника: тенденційно-рефлексивна суб’єктивність, яка притаманна творам автобіографічним (Десь на дні мого серця” В.Лопати, Соло для дівочого голосу” Г.Гордасевич). Характерними ознаками мемуарів, позначених тенденційно-рефлексивною суб’єктивністю, є: 1) максимальна увага на суб’єкті оповіді; 2) гіпервираження авторського я”; 3) автор розповідач (головний герой оповіді); 4) сповідальний елемент; 5) ліричний пафос.
Отже, особистісний чинник у документально-художній прозі репрезентується градаційною схемою: від інтерпретативної суб’єктивності (у художніх біографіях) через тенденційну суб’єктивність (у мемуарах) до тенденційно-рефлексивної суб’єктивності (в автобіографічних творах). Безперервний розвиток і еволюційний поступ сучасної документально-художньої прози вимагають подальшого критичного і літературознавчого осмислення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авто-био-графия. К вопросу о методе. Тетради по аналитической антропологии № 1. / Под ред. В.А.Подороги. М.: Логос, 2001. 438 с.
2. Адамович А. Жизненный материал и художественное обобщение // Вопросы литературы. 1966. № 9. С. 6 8.
3. Акимова А. История и биография // Прометей: Историко-биографический альманах серии Жизнь замечательных людей”. М.: Мол. гвардия, 1966. Т. 1. С. 346 353.
4. Акіншина І. Елементи чорного гумору” та прийом колажу в художньо-біографічній прозі кінця ХХ ст. (на прикладі творів Дж.Хеллера) // Вісник ЛНПУ. 2004. № 7. С. 183 193.
5. Акіншина І.М. Жанрово-стильові особливості художньо-біографічної прози 80 90-х років ХХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Дніпропетровський нац. ун-т Дніпропетровськ, 2005. 19 с.
6. Алексиевич С. В поисках вечного человека // Вопросы литературы. 2000. № 1. С. 37 43.
7. Андрухович Ю. Центрально-східна ревізія // Сучасність. 2000. № 3. С. 5 32.
8. Астаф’єв О. Ліричний образ: типове і загальнолюдське // Слово і час. 1990. № 9. С. 67 73.
9. Атарова К.Н, Лесскис Г.А. Семантика и структура повествования от первого лица в художественной прозе // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1976. Т. 35. № 4. С. 343 356.
10.Балина М. Литература non fiction: вымыслы и реальность // Знамя. 2003. № 1. С. 193 195.
11.Бальбуров Э. Поиски достоверного // Литературное обозрение. 1979. № 5. С. 34 38.
12.Банк Н.Б. Нить времени. Дневники и записные книжки советских писателей. Л.: Сов. писатель, 1978. 248 с.
13.Барахов В.С. Литературный портрет: (Истоки, поэтика, жанр) / Отв. ред. А.Н.Иезуитов. Л.: Наука. Ленингр. отделение, 1985. 312 с.
14.Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. С. 121 190.
15.Бересь С. Книжок багато, шедеврів мало // Критика. 2004. № 9 10 (83 84). С. 36 37.
16.Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. К.: Академвидав”, 2004. 368 с.
17.Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. СССР: Издание миссионерского общества Новая жизнь Советский Союз” Кэмпус Крусейд Фор Крайст”, 1991. 1225 с.
18.Бойко Л. Згусток неспокою. К.: Рад. письменник, 1978. 334 с.
19.Большев А.О. Исповедально-автобиографическое начало в русской прозе второй половины ХХ века: Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.01.01/ С-Петерб. гос. ун-т. СПб., 2003. 35 с.
20.Бондарев Ю. Видение художника // Вопросы литературы. 1971. № 6. С. 132 134.
21.Братусь І. Пошуки істини та краси. Проблеми жанру історико-біографічної прози Оксани Іваненко. К.: Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, 2000. 170 с.
22.Вайль П. Мировая литература. Круг мнений // Иностранная литература. 2000. № 2. С. 273 280.
23.Валевский А.Л. Методологические основания биографии: Автореф. дисс. канд. филос. наук: 09.00.01 / АН УССР, Ин-т философии. К., 1990. 17 с.
24.Валевский А.Л. Основание биографики. К.: Наукова думка, 1993. 271 с.
25.Василенко І.М. Специфіка літературного портрета як жанру сучасної української мемуарної прози: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.06 / Дніпропетровський держ. ун-т Дніпропетровськ, 1997. 18 с.
26.Василенко І.М. Харківське літературне життя у спогадах І.Сенченка // Слобожанщина: літературний вимір: Збірник наукових праць. Вип. 1. Луганськ: Знання, 2003. С. 62 70.
27. Введение в философию: Учебник для вузов: В 2 ч. Ч. 1 / Под общ. ред. И.Т.Фролова. М.: Политиздат, 1989. 367 с.
28. Веріго І.М. Літературні мемуари 20 30-х рр. ХХ ст. Принципи художньої організації матеріалу: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.02 / Дніпропетровський нац. ун-т Дніпропетровськ, 2003. 16 с.
29.Віват Г. Картини сну в структурі художнього твору як засоби розкриття духовного світу особистості (на матеріалі лірики Василя Стуса) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 21. Ч. 1: Аспекти духовності української літератури / Редкол.: А.В.Козлов (відп. ред.) та ін. К.: Акцент, 2005. С. 96 111.
30.Волинський П.К. Основи теорії літератури: Вступ до літературознавства: Підручник для студентів філол. фак. ун-тів і пед. ін-тів УРСР. 2-е вид., випр. і доп. К.: Рад. шк., 1967. 366 с.
31.Волков А. Сучасний літературний апокриф // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 553 554.
32.Гадамер Г.- Ґ. Істина і метод. Основи філософської герменевтики / Пер. з нім. О.Мокровольського: У 2 т. К.: Юніверс, 2000. Т. 1. 464 с.
33. Гажа Т.П. Українська літературна мемуаристика другої половини ХХ століття: становлення об’єктного і суб’єктного типів: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Харківський нац. ун-т Харків, 2006. 220 с.
34. Гайдеггер М. Гельдерлін і сутність поезії // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доп. Львів: Літопис, 2001. С. 250 261.
35. Галич А. Современная художественная документально-биографическая проза (Проблемы развития жанров): Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.01.08 / Институт литературы им. Т.Г.Шевченко АН УССР К., 1984. 23 с.
36. Галич О. На маргінесах життя // Слово і час. 1999. № 10. С. 62 67.
37. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. 2-е вид., стереотип. К.: Либідь, 2005. 488 с.
38. Галич О.А. Жанрова система документальної літератури // Документалістика на порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 18 19 вересня 2003 р. Луганськ: Знання, 2003. С. 19 36.
39. Галич О.А. Проблеми документалістики в українському літературознавстві // Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії. Матеріали міжнародної наукової конференції. Луганськ: Знання, 2001. С. 14 25.
40. Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи: Монографія. Луганськ: Знання, 2001. 246 с.
41. Галич О.А. Українська письменницька мемуаристика: природа, еволюція, поетика. К.: Київський державний педагогічний інститут ім. М.Горького, 1991. 217 с.
42.Галич О.А. Щоденники Олеся Гончара // Слобожанщина: літературний вимір: Збірник наукових праць. Вип. ІІІ. Луганськ: Знання, 2005. С. 10 24.
43.Галич О.А., Дацюк О.О., Мороз Л.В. Художня біографія: проблеми теорії та історії: Монографія. Рівне, 1999. 94 с.
44.Гандлевский С. Вернуть яви убедительность // Вопросы литературы. 1999. № 1. С. 13 15.
45.Гаранин Л. Мемуарный жанр советской литературы: Ист.-теорет. очерк. Мн.: Наука и техника, 1986. 223 с.
46.Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа // Гегель Г.В.Ф. Соч.: В 14-ти т. М.: Соцэкгиз, 1956 1959. Т. 4: Система наук. Ч. І. Феноменология духа. 1959. 440 с.
47.Гиль О.Л. Документально-художественные биографии в творчестве Ричарда Олдингтона. (Книги о писателях): Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.01.05 / Рос. гос. пед. ун-т им. А.И.Герцена. СПб., 1996. 17 с.
48.Гинзбург Л. О литературном герое. Л.: Сов. писатель, 1979. 222 с.
49.Гинзбург Л. О психологической прозе. Изд. 2-е. Л.: Худож. лит., 1976. 448 с.
50.Гладков А. Мемуары окна в прошлое // Вопросы литературы. 1974. № 4. С. 122 129.
51.Голобородько Я. Онтологічна проза Григорія Штоня (про романну збірку Пообіч часу”) // Слово і час. 2005. № 12. С. 17 21.
52.Голобородько Я.Ю. Апокатастасис Господніх зерен” (Рефлексії над книгою Григорія Гусейнова). Харків: Основа, 2005. 88 с.
53.Голуб Я. Спогади про мого батька Бориса Антоненка-Давидовича // Березіль. 1995. № 1 2. С. 53 143.
54.Голуб Я. Спогади про мого батька Бориса Антоненка-Давидовича // Березіль. 1996. № 7 8. С. 29 96.
55.Голубєва З. С. Нові грані жанру. Сучасний український радянський роман. К.: Дніпро, 1978. 279 с.
56.Гордасевич Г. Соло для дівочого голосу // Київ. 1993. № 6. С. 6 30.
57.Гордасевич Г. Соло для дівочого голосу: Автобіографічний роман. Львів: Добра справа, 2001. 111 с.
58.Гордин Я. Самозванцы с историческими фамилиями // Литературная газета. 1975. № 34. 20 августа. С. 6.
59.Грабович Г. Тексти і маски. К.: Критика, 2005. 312 с.
60.Грабович Дж. Автобіографія омана чи сповідь? // Київ. 1989. № 8. С. 98 101.
61.Грегуль Г. Пять проблем сучасної біографістики // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. Вип. 9. К.: ІВЦ Держкомстату України. 2004. С. 230 240.
62.Грегуль Г.В. Українська біографічна проза першої половини ХХ століття: жанровий аспект (за творами В.Петрова, С.Васильченка, О.Ільченка, Л.Смілянського): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка К., 2005. 18 с.
63.Данильченко І.Є. Трансформація життєвої правди в художню у творах української художньої біографії: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.06 / Дніпропетровський держ. ун-т Дніпропетровськ, 1997. 22 с.
64.Даренський В. Культуротворча специфіка мемуарного жанру // Вісник ЛДПУ. 2000. № 4. С. 232 236.
65.Дацюк О.О. Особливості жанрової еволюції сучасної художньої біографії. Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.06 / Рівненський держ. пед. ін-т Рівне, 1997. 19 с.
66.Дашак А. По ділах їх будуть судимі // Дзвін. 2001. № 10. С. 114 117.
67.Деркач Д.Б. Современный историко-революционный роман (проблемы поэтики). К.: Наук. думка, 1989. 192 с.
68.Дикушина Н. Невыдуманная проза (О современной документальной литературе) // Жанрово-стилевые искания современной советской прозы / Сборник статей. Под ред. Л.М.Поляк и В.Е.Ковского. М.: Наука, 1971. С. 149 174.
69.Дімаров А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. К.: Дніпро, 1997. 319 с.
70.Дімаров А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. К.: Дніпро, 1998. 296 с.
71.Дімаров А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. Частина перша // Березіль. 1995. № 9 10. С. 23 153.
72.Дімаров А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. Частина друга // Березіль. 1997. № 5 6. С. 25 145.
73.Дімаров А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. Частина третя // Березіль. 1998. № 3 4. С. 14 152.
74.Дімаров А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. Частина четверта // Березіль. 1998. № 7 8. С. 22 139.
75.Донець І. Природа людської суб’єктивності в дискурсі комунікативної парадигми // Філософська думка. 2001. № 6. С. 25 34.
76.Дончик В. В біографічному жанрі // Вітчизна. 1981. № 8. С. 212 215.
77.Дуб К. Автобіографічний синерген // Слово і час. 2001. № 4. С. 15 22.
78.Дудкіна О. Жанр літературного портрета у критичній спадщині І.Франка // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 5. К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2004. С. 13 16.
79.Елизаветина Г. Последняя грань в области романа” // Вопросы литературы. 1982. № 10. С. 147 171.
80.Елизаветина Г. Становление жанров автобиографии и мемуаров // Русский и западноевропейский классицизм: Проза / А.С.Курилов, А.А.Смирнов, Л.И.Сазонова и др. / Отв. ред. А.С.Курилов. М.: Наука, 1982. С. 235 263.
81.Енциклопедія українознавства: У 10-и т. Т. 1. К.: Глобус, 1993. 400 с.
82.Жеребкін С. Мізогінія чи фемінізм? Німецька філософія від Канта до Ніцше // Філософська думка. 2000. № 6. С. 72 84.
83.Жикол А. Ліки від банкрутства і снобізму // Київ. 1999. № 11 12. С. 129 133.
84.Жуков Д. Биография биографии: Размышления о жанре. М.: Сов. Россия, 1980. 135 с.
85.Загоруйко Ю.А. Художня проза В.Петрова (В.Домонтовича): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.02 / АН України, Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка. К., 1993. 19 с.
86.Залыгин С.П. Литературные заботы. 3-е изд., доп. М.: Сов. Россия, 1982. 464 с.
87.Зарицький О.М. Біографія та історія (Чеський біографічний роман 70-х років) К.: Наук. думка, 1989. 104 с.
88.Затонский Д. Роман и документ // Вопросы литературы. 1978. № 12. С. 135 162.
89.Затонский Д.В. Сцепление жанров // Жанровое разнообразие современной прозы Запада. К.: Наук. думка, 1989. С. 4 58.
90.Зверев А. Голоса эпохи. Документальная проза: специфика и возможности // Литературное обозрение. 1985. № 12. С. 6 13.
91.Здоровега В.Й. Збагнути день сущий. К.: Дніпро, 1988. 263 с.
92.Золотусский И. Концепция или судьба? // Литературная газета. 1975. № 35. 27 августа. С. 4.
93.Зубрицька М. Передмова // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. C. 15 31.
94.Иванова Н. Литература последнего десятилетия тенденции и перспективы // Вопросы литературы. 1998. № 2. С. 4 17.
95.Ильин И.Н. Нарратология // Литературная энциклопедия терминов и