ПОСТАТЬ СЕМЕНА ПАЛІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ (ХУДОЖНІ ФОРМОТВОРИ АВТОРСЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ТА ІСТОРИЧНА ДІЙСНІСТЬ)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЗАЙДЛЕР НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

УДК: 821. 161.2

ПОСТАТЬ СЕМЕНА ПАЛІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
(ХУДОЖНІ ФОРМОТВОРИ АВТОРСЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ТА ІСТОРИЧНА ДІЙСНІСТЬ)

Спеціальність: 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Конончук Михайло Миколайович

Київ 2004

ЗМІСТ
Вступ.......................................................................................................................... 3
Розділ 1. Теоретичні основи вивчення історичної теми в художній літературі........................................................................................................... 9
1.1. Принцип історизму як теоретико-літературна константа........................................................................................................... 9
1.2. Форми проекції історичної правди в художньому творі......................................................................................................... 24
1.3. Канони і їх порушення („правила” й „винятки”) у змалюванні та інтерпретації історичних образів і обставин......................................................................................................... 32
Розділ 2. Ретроспекція процесу художнього відтворення постаті Семена Палія у творах української літератури......................................................................................................... 39
2.1. Місце С.Палія в історії козаччини......................................................................................................... 39
2.2. Канонічний зміст образу С.Палія в усній народній творчості й літописних текстах ( ХVІІХVІІІ ст.)......................................................................................................... 47
2.3. Художньо-змістова генеза образу С.Палія в новій українській літературі ( Л.Боровиковський, В.Забіла, Т.Шевченко, Д.Мордовець)......................................................................................................... 79
2.4. Постать С.Палія в українській прозі ХХ ст. (А.Кащенко, Л.Старицька-Черняхівська, Ф.Бурлака, В.Чередниченко,
В.Малик, Д.Кулиняк тощо)....................................................................................................... 109
Розділ 3.Історико-функціональний аналіз творів Ю.Мушкетика „Семен Палій” і Ю.Хорунжого „Любов маєш маєш згоду”....................................................................................................... 149
3.1. Об’єктивність трактування образу С.Палія в однойменній повісті Ю.Мушкетика й авторська рецепція як один із парадоксів проблеми історичної і художньої правди....................................................................................................... 149
3.2. Образ С.Палія як об’єктивно-суб’єктивне зображення постаті козацького ватажка в романі Ю.Хорунжого „Любов маєш маєш згоду”....................................................................................................... 163
Висновки....................................................................................................... 175
Список використаних джерел....................................................................................................... 184

ВСТУП

Відродження України наприкінці ХХ ст. викликало об’єктивний інтерес до історії тисячолітніх державотворчих змагань її народу. Важлива роль у цьому належала козаччині, з якою нерозривно пов’язані важливі віхи історичного минулого українства. Козаки серед найперших ініціювали боротьбу проти польсько-шляхетських поневолювачів, турецько-татарських загарбників і феодально-кріпосницького гніту.
Очолювали визвольну боротьбу козацькі ватажки. У їх когорті визначне місце належить фастівському полковнику Семену Палієві, який віддав понад 25 років свого життя ратній службі. Незважаючи на те, що під час Полтавської битви Палій виступив на боці Петра І, історія залишила багато доказів його самовідданого служіння Батьківщині. Проте в художній літературі та літературній критиці цей образ дістав неоднозначну оцінку.
Літературно-критичні „метаморфози” трактування образу Семена Палія у творчості письменників різних періодів розвитку української літератури пов’язані зі складними процесами теоретико-літературних переосмислень саме на національному ґрунті. Цілком слушні судження сучасних учених про необхідність подолання різного роду стереотипів і об’єктивного поцінування творчої спадщини, що ускладнюється новими ідеологічними упередженнями, психолого-соціальними особливостями прочитання конкретного твору в епохи, пізніші за час написання, суб’єктивними поглядами дослідників і, насамкінець, певною літературною „модою” серед письменників і критиків. За таких обставин актуальним є з’ясування питання теоретичних засад сучасного літературознавства, зокрема способів художньої реалізації принципу історизму й подальшого дослідження проблеми історичної та художньої правди. Особливої ваги воно набуває у процесі поцінування художніх творів, які змальовують історичні події, що в сучасній науці відзначаються суперечливими оцінками, наприклад, боротьбу козацьких ватажків за визволення народу.
Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена відсутністю системного дослідження художніх творів, присвячених полковнику Семену Палієві, необхідністю ретроспективного погляду на еволюцію образу протягом століть, починаючи з фольклору й до його осягнення у XX ст., а також потребою окреслити межі історичної та художньої правди (дослідити художні формотвори авторської інтерпретації історичної дійсності).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною комплексної програми Центру українознавства науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націотворчих концепцій”.
Мета дослідження полягає у вивченні формотворів інтерпретації образу Семена Палія у фольклорі і літературі крізь призму історичної й художньої правди.
Мета зумовлює відповідні завдання:
дослідження теоретичних і літературно-критичних джерел вивчення проблеми історичної та художньої правди;
з’ясування концептуальних напрямів реалізації принципу історизму в художній літературі;
ретроспективний виклад процесу художнього втілення образу Семена Палія у творах української літератури (канонічне змалювання в усній народній творчості, його художньо-змістова генеза в ХІХ ст., змістове осмислення у творах ХХ ст.);
історико-функціональний аналіз творів Ю.Мушкетика і Ю.Хорунжого як спроба сучасного розв’язання проблеми історичної та художньої достовірності.
Об’єктом дослідження є усна народна творчість, українська література XVIIIXX століть, які змальовують період козаччини, зокрема діяльність Семена Палія: думи, історичні пісні, легенди, перекази, козацькі літописи Самовидця, С.Величка, Г.Грабянки, „Історія русів”, твори Л.Боровиковського, В.Забіли, Т.Шевченка, Д.Мордовця, А.Кащенка, Л.Старицької-Черняхівської, В.Чередниченко, Ф.Бурлаки, В.Малика, Д.Кулиняка, Ю.Мушкетика, Ю.Хорунжого, збірки „Унава! Унава! Козацькая слава!”.
Предметом вивчення є художнє зображення постаті Семена Палія у фольклорі, козацьких літописах і художній літературі XIXXX ст.
Методологічну основу дисертації становлять праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців із проблем теорії, історії літератури й літературної критики. Особлива увага приділена працям, в яких розглядаються питання історизму художнього мислення, співвідношення історичної та художньої правди, рівня художнього вимислу, авторської фантазії й авторського суб’єктивізму у трактуванні історичних подій і постатей. Це праці Аристотеля, Гегеля, Лессінга; С.Єфремова, М.Костомарова, І.Франка; М.Бахтіна, О.Білецького, Ю.Гречанюка, М.Зерова, М.Ільницького, Г.Клочека, М.Кодака, Г.Ленобля, Д.Лихачова, Є.Маланюка, Б.Мельничука, Л.Новиченка, А.Нямцу, В.Оскоцького, М.Сиротюка, В. Халізєва, Д.Чижевського, Ю.Шереха, П.Якобсона тощо.
Для з’ясування особливостей висвітлення історичного розвитку України другої пол. XVII поч. XVIII ст., а також своєрідності розкриття образу полковника С.Палія як визначного діяча національно-визвольної боротьби українського народу впродовж означеного періоду залучено козацькі літописи Самовидця, Г.Грабянки, С.Величка, „Історію русів”; праці істориків XIXXX ст.: В.Антоновича, М.Аркаса, М.Грушевського, М.Костомарова, М.Котляра, І.Крип’якевича, Д.Наливайка, Н.Полонської-Василенко, Г.Сергієнка, В.Смолія, Б.Сушинського, Т.Чухліба, В.Шутого, Д.Яворницького.
Основні методи дослідження: індукції і дедукції, застосовані у процесі вивчення проблем історизму, історичної та художньої правди; історико-літературний, порівняльно-історичний, цілісного системного філологічного аналізу під час розгляду художніх формотворів авторської інтерпретації образу Семена Палія.
Наукова новизна. Дисертація є першим монографічним дослідженням еволюції образу Семена Палія, де проаналізовано авторські формотвори й визначено концепцію його змалювання крізь призму історичної та художньої правди: образ Семена Палія втілює поведінково-особистісний тип ватажка національно-визвольного руху, талановитого полководця, державного будівничого; художнє відтворення постаті фастівського полковника сприяє розвитку історичної теми в українській літературі.
Теоретичне значення роботи полягає:
1) у здійсненому системному дослідженні образу козацького ватажка, який очолив національно-визвольну боротьбу в другій пол. XVII на поч. XVIII ст.;
2) у визначенні меж історичної та художньої правди в процесі моделювання образу Палія у творах різних епох і жанрів;
3) у з’ясуванні сутності еволюції художнього образу протягом століть.
Практичне значення: результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі підготовки й читання курсів і спецкурсів із теорії та історії української літератури, при написанні дипломних і курсових робіт студентами-філологами, а також у практичній роботі вчителів-філологів.
Основні положення дисертації апробовані на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників” (Мелітополь, 2001), на Міжнародній науково-практичній конференції „Роль антропологічного фактора в освітніх технологіях XXI століття” (Мелітополь, 2002), міжвузівській науковій конференції „Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності” (Київ, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта ‘2003” (Дніпропетровськ Дніпродзержинськ, 2003).
Публікації. Результати дослідження проблеми відображено у 8 публікаціях, 6 із яких надруковано у фахових виданнях.
Усі наукові результати, які ввійшли до дисертації і становлять предмет захисту, є новими і виносяться на захист. Їх можна звести до таких:
Визначено, що зміст поняття історизму окреслюється його складовими, якими є: 1) фактологічне, 2) фактологічно-емоційно-образне, 3) міфологізоване й фольклоризоване відображення історичних подій. У художньому творі відповідно до структури поняття категорія історизму реалізується в певному художньому змісті;
Виявлено такі можливі формотвори авторської інтерпретації, або форми проекції історичної правди: художньо-документальна, документально-художня, знаково-символічна, суб’єктивно-авторська, синтетична;
Доведено, що для методологічного трактування принципу історизму художнього мислення важливе значення мають поняття інваріанта (літературного канону) та варіанта літературного образу. Певний інваріант може мати необмежену кількість варіантів, яким будуть притаманні синхронічний або діахронічний вектори формування і які при цьому не обов’язково взаємно виключатимуть один одного;
З’ясовано, що в образі Палія, відтвореному у фольклорі й літописах, своєрідно виявилися риси антропоцентризму, позначеного спрямованістю видатних історичних і культурних діячів на етнічні, національні, державні пріоритети, а не на особисті інтереси. Через фактологічне, емоційно-образне відтворення історичних подій, а часто й фольклоризуючи історію, автори уснопоетичних і літописних текстів донесли до читача канонічний образ народного героя, наближений до свого інваріанта. Нечисленні варіанти не змінюють його основного змістового наповнення й художньо-смислових домінант;
Доведено, що протягом XIX ст. зроблено новий крок на шляху до художнього осягнення історичної постаті С.Палія. У своїх літературних творах Л.Боровиковський, В.Забіла, Т.Шевченко, Д.Мордовець змалювали полковника як захисника народних прав і поборника волі. Письменники, передусім Т.Шевченко, прагнули уникнути простої описовості й подати психологічний портрет героя;
Спостережено генезу образу С.Палія у XX ст.: твори Л.Старицької-Черняхівської, А.Кащенка, Ф.Бурлаки, В.Чередниченко, В.Малика, Д.Кулиняка позначені поглибленням психологічного аналізу вчинків героя, відчутною авторською позицією, яка полягає у прагненні органічного поєднання „двох правд” історичної та художньої;
Здійснено історико-функціональний аналіз повісті Ю.Мушкетика „Семен Палій” і роману Ю.Хорунжого „Любов маєш маєш згоду”. Повість „Семен Палій” Ю.Мушкетика яскравий зразок творчого осмислення історії, спроба осягнення героїчних давніх часів засобами художнього слова без порушення органічної єдності історичної та художньої правди. Щодо інтерпретації образу С.Палія Ю.Хорунжим, то вона є частково суб’єктивно-авторською і не відповідає ні історичній, ні художній правді;
Встановлено, що образ фастівського полковника Семена Палія зазнав істотних змін. Поданий у канонічній формі в народнопоетичній творчості, козацьких літописах і художній літературі ХІХ ст., зберігаючи канонічність у ХХ ст., протягом останнього образ набуває багатогранності, що пов’язано з аналітико-психологічним освоєнням дійсності письменниками, відчутним суб’єктивно-авторським баченням проблеми, поглибленням соціальної проблематики.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 199 сторінок. Основна частина 183 сторінки, список використаних джерел нараховує 212 позицій.

Список литературы

В И С Н О В К И

Семен Палій увійшов до історії українського народу як самовідданий поборник ідеї національної й соціальної незалежності. У документальних джерелах, уснопоетичних творах, художній літературі він постає високоосвіченою людиною, талановитим полководцем, мудрим політиком і державником.
У переважній більшості літературних творів його постать змальовано позитивно, підкреслено визначну роль фастівського полковника в розбудові Правобережної України й тривалому захисті кордонів Батьківщини від іноземних нападників, тобто подано канонічний образ. Але в деяких творах і літературно-критичних розвідках XX ст. образ С.Палія зображено й інтерпретовано суперечливо. Спостерігається тенденція до періодичної переоцінки історичної ролі козацького ватажка, позначена суб’єктивно-авторськими підходами. У зв’язку з цим виникла потреба об’єктивного художнього поцінування образу з опорою на принцип історизму, крізь призму історичної та художньої правди.
Принцип історизму передбачає відповідальне ставлення митця до історичного факту, зображення найважливіших реалій і закономірностей генезису національного або загальнолюдського буття на певних його етапах. Він відзначається універсальним характером і відіграє методологічну роль у процесі аналізу літературно-художніх творів, є своєрідним інструментом, за допомогою якого досліджуються проблеми історичної та художньої правди, інтерпретації історичних образів і подій, особливості змалювання етнокультурного, етнонаціонального життя, розвитку світового суспільства тощо.
Поняття історизму літератури не вичерпується образним змалюванням подій минулого і, з літературознавчого погляду, складається якнайменше з трьох основних структурних компонентів:
фактологічного;
фактологічно-емоційно-образного;
міфологізованого й фольклоризованого відображення історичних подій.
Літературний історизм може розгортатись у часі (прикладом є процес набуття ознак історизму давньою українською словесністю), але впродовж пізнішого розвитку української словесності (як і інших національних літератур) набуває векторно-рівневого характеру. Складові компонентів можуть бути нерівнозначними, займати превалюючу позицію щодо інших або навпаки, однак це не заперечує об’єктивного змісту поняття історизму і його ролі як теоретико-літературної константи.
У процесі аналізу творів на історичні теми доречно розрізняти способи втілення принципу історизму в художньому полотні, які співвідносяться з авторськими формотворами, тобто типами проекції історичної правди. Основними типами проекції історичної правди в літературному творі є:
художньо-документальний;
документально-художній;
знаково-символічний;
суб’єктивно-авторський;
синтетичний.
Принцип історизму літератури співвідноситься з поняттями канону, варіанта й інваріанта, але може і протистояти їм. Суперечність між інваріантом (об’єктивною історичною правдою) і варіантом (способом її втілення в художньому творі) посуває митця до виконання його надзавдання.
Створення історично достовірного художнього образу певної епохи, події, особистості, що віддалені від письменника в часі, неможливе без опори на історико-документальні джерела. Тому платформу авторських ремінісценцій становлять історичні пам’ятки, праці вчених-істориків, архівні матеріали, спогади очевидців тощо. Рівень їх трансформації залежить від різноманітних особистісних якостей автора і відповідає (в часовому просторі, обсязі, інтерпретації) складовим поняття „історизм”. Отже, можемо говорити про певні типи історизму уснопоетичної і літературної творчості.
Історизм давньої літератури й наступної нової словесності в основному відповідає першому і другому структурним елементам (фактологічному, емоційно-образному), за формами проекції художньо-документальний, знаково-символічний. Суб’єктивно-авторські форми займають у ньому незначне місце.
У літературі кінця ХІХ ХХ ст. характер історизму змінюється. Посилюється третій структурний елемент знаково-ідеальний, а суб’єктивно-авторські форми проекції історичної правди увиразнюються. Ця думка підтверджується аналізом образу Семена Палія, змальованого українськими письменниками.
Натомість у творах кінця ХІХ початку ХХ ст. домінує документально-історична, художньо-документальна оповідь („Палій, воскреситель Правобережної України” Д.Мордовця, „Семен Палій”, „Кінець Палія” А.Кащенка тощо).
Упродовж ХХ ст. образ Семена Палія, разом із художньо-документальним, набуває й ідеального значення („Фастів” В.Чередниченко, „Семен Палій” Ю.Мушкетика, „Чорний вершник”, „Шовковий шнурок” В.Малика тощо): його змальовують як символ, зразок, застосовуючи своєрідний іконопис, що в художній літературі збігається з інваріантом художньої та історичної правди, а в літературній критиці варіюється. Таким чином, кожної соціокультурної епохи художня інтерпретація постаті історичного героя є адекватною (або наближеною до адекватної) до духовних домінант суспільства.
Історичним підґрунтям, що сприяє об’єктивно-художньому поцінуванню образу Семена Палія, є праці визначних істориків України. Усі вони відзначали складність історичного періоду, в який жив і боровся козацький ватажок. Не обійшли своєю увагою й такого питання, як неоднозначність стосунків між полковником і гетьманом Мазепою.
Героїчна постать Семена Палія зображена в українському фольклорі. Ще за життя полковника його незвичайне народження, бойові подвиги, пов’язані із захистом кордонів України, подвижницька діяльність, непорозуміння з гетьманом І.Мазепою, заслання до Сибіру та участь після повернення в Полтавській битві стали основними темами народних дум, історичних пісень, легенд і переказів про нього. Традиційним це відповідає історичній правді є змалювання козацького ватажка мужнім, справедливим захисником скривджених і поневолених. За народним уявленням, герой, що може захистити цілий народ, повинен мати богатирську силу, володіти надприродними здібностями, бути непохитним у своїй вірі й прагненні до волі. Саме такими рисами як за життя, так і після смерті фастівського полковника наділяє народ. За винятком Полтавської битви, в народнопоетичних творах не зустрічаємо вказівки на точні дати історичних подій, переконливих фактів; історія постає тут у фольклоризованій формі, головне в них дух історії, відтворення народної психології і ставлення до національного героя.
Традиції народної творчості продовжили козацькі літописці Самовидець, Грабянка, Величко й автор „Історії русів”, які, прагнучи до подання правдивої картини, називають дати подій, а також окреслюють своє бачення того, що відбувалося в історії України. Зі сторінок літописів С.Палій постає сміливим воїном, талановитим полководцем і політичним діячем. Відповідно до законів жанру автори не подають психологічної характеристики свого героя, але, надаючи великого значення його діяльності, опоетизовують цей образ, а головне визначають важливе місце полковника в національно-визвольній боротьбі українського народу. Автори спирались на історичні документи, традиції фольклору, послуговувались власним баченням проблеми, прагнули до узгодження історичної й художньої правди у відтворенні образу С.Палія. У фольклорних і літописних творах про Семена Палія виявились риси антропоцентризму, перед читачем постав канонізований образ народного героя, наближений до свого інваріанта.
У XIX ст. здійснено новий крок у розробці історичної теми в літературі. Уже його початок позначився творчістю письменників, у доробку яких тема минувшини посіла важливе місце. Героїчне і трагічне минуле, особливо доба козаччини, сприяло віднайденню митцями відповідей на пекучі питання сучасності. Серед письменників, що прагнули відродити тогочасні події, знайти національних героїв, доля яких невіддільна від народної, були романтики Л.Боровиковський і В.Забіла. Їхня творчість належить до фольклорно-історичної течії українського романтизму. Для власного художнього дослідження подій Руїни поети обрали постать С.Палія, подану в руслі фольклорної традиції: мужність, незвичайність вдачі, непохитність у боротьбі з ворогом (Л.Боровиковський, балада „Палій”), самовіддане служіння справі, турбота про народ, батьківське ставлення до побратимів (В.Забіла, поема „Палій”). Віктор Забіла також зробив спробу подати портретно-психологічну характеристику героя. Отже, історизм творів Боровиковського і Забіли полягав не у відображенні конкретних історичних подій, а у відтворенні духу народності, в утвердженні власної авторської ідеї.
Постать фастівського полковника цікавила і Т.Шевченка. В історії української літератури це була перша спроба художнього дослідження діяльності С.Палія як державника. Поет присвятив йому поему „Чернець”, а також неодноразово згадав ім’я в поемі „Іржавець” і вірші „Швачка”. На відміну від романтиків, Шевченко прагнув до ґрунтовного дослідження цієї особистості, тому в портретно-психологічній характеристиці й авторському коментарі детально проаналізував дії і вчинки полковника. Творчо переосмисливши досягнення фольклорних творів, літописів, романтичної літератури, він подав реалістичний образ історичної постаті. Надаючи важливого значення подвижницькій діяльності козацького ватажка, автор разом із тим звинувачує полковника у відсутності далекоглядності і сліпій вірі у справедливого царя.
Творчо осмислити події періоду козаччини прагнув Д.Мордовець, сучасник Т.Шевченка. У своєму російськомовному романі „Царь и гетман” і повісті „Палій, воскреситель Правобережної України” автор змалював широкі картини часів Руїни. Письменник прагнув не лише подати художню біографію Палія, використавши фольклорний і відомий на той час історичний матеріал, а й проаналізувати шляхи морального зростання фастівського полковника як лідера. Емоційний вплив творів підсилено широким використанням народознавчого матеріалу. У них органічно поєднуються документально-історична і художньо-документальна оповідь, що є прикладом увиразнення суб’єктивно-авторських форм проекції історичної правди в літературі кінця XIX поч. XX ст.
Отже, письменники XIX ст. прагнули перейти від описовості, що була притаманна фольклорним і літописним творам, до психологічного аналізу вчинків героїв. Яскравий зразок такого підходу був поданий Т.Шевченком у поемі „Чернець”.
Важливим етапом у подальшій розробці історичних характерів художньою літературою стало XX ст. Його початок ознаменувався прагненням письменників до багатопланового відтворення дійсності й багатогранного змалювання особистості. Література цього періоду позначена концептуальними підходами до змалювання лідерів козацького руху в Україні. Чи не першою такою спробою були популярно-пізнавальні історичні „Оповідання про славне Військо Запорозьке низове” А.Кащенка. У зв’язку з тим, що оповідання не є художніми в повному розумінні цього слова, вони не можуть відповідати всім необхідним вимогам, але їх цінність є безсумнівною з огляду на пізнавальне і виховне значення.
Помітним явищем літературного процесу України стала історична драма Л.Старицької-Черняхівської „Іван Мазепа”. Письменниця проводить власне художнє дослідження діяльності Палія, прагне осмислити витоки його конфлікту з гетьманом Мазепою, проаналізувати політичну ситуацію, подати особисте бачення проблеми, узгодивши його з історичними реаліями. Думка про те, що полковник прагнув об’єднання всіх українських земель, знайшла у драмі переконливе втілення.
Роки фашистської навали посилили увагу українських письменників до національних героїв, що самовіддано служили Батьківщині. Різножанровість творів, де оспівується Семен Палій, свідчить про незгасний інтерес майстрів художнього слова до цієї непересічної особистості. Ф.Бурлака пише повість „Битва на Кодимі”, В.Чередниченко роман „Фастів”. Закони жанру не дозволили Бурлаці широко проаналізувати політичну й господарську діяльність фастівського полковника Палія, але, зупинившись на одному з бойових походів, який раніше не знайшов гідного висвітлення в літературі, автор подав яскравий образ воєначальника і безсумнівного лідера, відомий в історії.
Яскравим твором, що змальовує добу козаччини, є „Фастів” Варвари Чередниченко. Архівні матеріали свідчать про кропітку роботу письменниці з історичними документами, обізнаність із фольклорними джерелами. Разом із тим автор сміливий у своїй характеристиці подій минувшини: історизм твору набуває відчутного суб’єктивного спрямування. Саме цей роман можна вважати одним із перших творів, де образ С.Палія є інваріантом художньої та історичної правди, набуває рис канону. Постать фастівського полковника не лише композиційний центр усього твору, це носій ідеї національного самоусвідомлення: вірності пам’яті предків, непохитності у святій вірі в справедливість боротьби з національним і соціальним гнітом, відданості.
Постать фастівського полковника зацікавила також і В.Малика, який у тетралогії „Таємний посол” приділяє їй чималу увагу. Хоча образ не є головним у творі, письменник саме йому „довіряє” бути речником провідної думки визволення України від поневолювачів. Саме навколо полковника як носія державної ідеї гуртуються люди, і в цьому виявляється антропоцентризм образу. Уважне ставлення письменника до історичного матеріалу, прагнення дійти до суті, почуття міри у використанні фантазії допомогли Малику створити в тетралогії переконливі картини минувшини.
Природним є той факт, що подальше поцінування ролі полковника Палія в історії України відбувається напередодні і в період здобуття Україною незалежності. Д.Кулиняк був одним із тих, хто прагнув наблизити час суверенності Батьківщини своєю громадянською позицією непримиренності з тоталітарним режимом. Його поема „Данило Братковський” гімн борцям за волю в найсуворіший час історичних випробувань. Поет цілеспрямовано використовує у творі навіть найдрібніші історичні факти, але разом із тим досягає й яскравої образності завдяки багатству поетичної мови і глибокому співпереживанню зображуваному.
Таким чином, можемо стверджувати, що опублікованою поемою Д.Кулиняка завершився певний етап канонічного, інваріантного змалювання постаті Семена Палія в українській літературі.
Образ козацького ватажка Палія, що відповідає „двом правдам”
історичній та художній, знаходимо у збірці поезій „Унава! Унава! Козацькая слава!”.
Одним із перших, хто в повоєнні роки звернувся до постаті Палія, був Ю.Мушкетик. Образ національного героя в історичній повісті „Семен Палій” подано автором згідно з кращими народнопоетичними й літописними традиціями і відповідно до історичної та художньої правди. Однак із плином часу письменник все частіше замислюється над об’єктивністю створеного ним образу. Приклад Мушкетика робота над повістю „Семен Палій” і її подальша авторська рецепція переконливо доводять, що письменник, написавши правдивий твір, може переоцінювати власні здобутки залежно від соціокультурної думки, тенденцій часу, своєрідної історичної моди, демонструючи суб’єктивну варіативність у сприйнятті історичного й художнього інваріанта (канону), ним же відтвореного. Проте художній інваріант характеризується об’єктивним змістом. Юрій Мушкетик як вдумливий художник через кілька десятиліть знову повертається саме до нього.
Подальші варіанти інтерпретації образу С.Палія свідчать про його часткову художню переоцінку, пов’язану з переосмисленням історичних подій і фактів, розкріпаченням думки письменників і науковців. Проте це переосмислення не завжди відповідає історичній та художній правді. Так, своє бачення постаті С.Палія в романі „Любов маєш маєш згоду” подав Ю.Хорунжий. Діаметрально протилежним є його погляд на фізичні й моральні якості героя, з одного боку, і його здібності як лідера з іншого. Якщо політична, військова й господарська діяльність полковника подана відповідно до фактів історії, то зображення вад зовнішності, характеру й поведінки має суто суб’єктивний, негативний характер і не відповідає як історичній, так і художній правді. Отже, в цьому випадку можна говорити про взаємопроникнення декількох типів проекції історичної правди (щонайперше документально-художнього та суб’єктивно-авторського), тобто про синтетичний тип проекції.
Розглянувши еволюцію образу С.Палія в українській літературі від її зародження до сьогодення, ми дійшли висновку, що впродовж століть він зазнав суттєвих змін. Поданий у канонічній, інваріантній формі в народнопоетичній творчості, козацьких літописах і художній літературі ХІХ ст., зберігаючи канонічність у ХХ ст., протягом останнього образ набуває багатогранності, варіативності, що пов’язано з аналітико-психологічним освоєнням дійсності письменниками, відчутним суб’єктивно-авторським баченням проблеми, поглибленням соціальної проблематики й різноманітними ідейно-естетичними впливами.

список використаних джерел

1. Азбелев С.Н. Историзм былин и специфика фольклора. Л.: Наука, 1982. 327 с.
2. Андрусів С. Мости між часами (Про типологію історичної прози) // Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С. 14 20.
3. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. К.: Дніпро, 1991. 238 с.
4. Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О.Тодійчук, В.Ульяновський. К.: Либідь, 1995. 816 с.
5. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / Пер. с древнегреч.; Общ. ред. А.И.Доватура. М.: Мысль, 1983. Т. 4. 830 с.
6. Аркас М.М. Історія УкраїниРусі / Вступне слово і комент. В.Г.Сарбея. К.: Вища школа, 1991. 456 с.
7. Баран Є. „...Над іншими джерелами ставлю матеріал документовий” (Історична проза Ореста Левицького) // Слово і час. 1998. № 2. С. 31 34.
8. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Сост. С.Г.Бочаров; примеч. С.С.Аверинцева, С.Г. Бочарова. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 445 с.
9. Бєляєв В. Сторінки історії // Дніпро. 1954. № 7. С. 124 128.
10. Бєляков Г.Ф., Бєлякова О.Г. Польська історична література про українське козацтво // Український історичний журнал. 1991. № 5. С. 73 78.
11. Білецький О. Зібрання праць: У 5 т. / Упоряд. Ф.П.Погребенника. К.: Наук. думка, 1966. Т. 5. 654 с.
12. Білецький О. Козацькі літописи // Зібрання праць: У 5 т. / Редкол.: М.К.Гудзій (голова) та ін., упоряд. та прим. О.О.Білявської та ін. К.: Наук. думка, 1965. Т. 1. С. 354 356.
13. Білокінь С. Із родини велетнів // Українська мова і література в школі. 1989. № 1. С. 20 23.
14. Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників. К.: Видавництво Академії наук Укр. РСР, 1958. 438 с.
15. Бовсунівська Т. Парадокси романтичного історизму // Вітчизна. 1997. № 34. С. 110 116.
16. Буженко Т. Правда життя і слова // Літературна Україна. - 1969. - 16 грудня. - С. 3.
17. Бурлака Ф. Битва на Кодимі. Спілка радянських письменників України, 1945. 65 с.
18. Величко С.В. Літопис: У 2 т. / Пер. з книжної укр. мови, комент. В.О.Шевчука; відп. ред. О.В.Мишанич. К.: Дніпро, 1991. Т. 2. 642 с.
19. Відоняк Н. Семен Палій у фольклорі та в поемі Тараса Шевченка „Чернець” // Дивослово. 2001. № 5. С. 16 18.
20. Возняк М.С. Історія української літератури: У 2 кн.: Навч. вид. 2-е вид. Львів: Світ, 1994. Кн. 2. 560 с.
21. Возняк М.С. Історія української літератури: У 2 кн.: Навч. вид. Вид. 2-е, перероб. Львів: Світ, 1992. Кн. 1. 696 с.
22. Войтюк А.Ю. Літературознавчі концепції Івана Франка. Львів: Вища школа, 1981. 184 с.
23. Волинський К. Роман про гетьмана Мазепу // Літературна Україна. 1997. 27 листопада. С. 3.
24. Гегель Г. Эстетика: В 4 т. / Под ред. М.Лифшица. М.: Искусство, 1968. Т. I. 312 с.
25. Гоголь М.В. Твори: В 3 т. / Пер. з рос.; За ред. І.Сенченка. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1952. Т. 3. 577 с.
26. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основа, 1997. 604 с.
27. Гречанюк С.С. До слова чесного, живого: Літ.-крит. статті. К.: Рад. письменник, 1987. 252 с.
28. Гречанюк Ю.А., Нямцу А.Є. Проблеми історизму і традиції в літературі XIXXX ст. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
29. Григоренко А. Черлені щити пам’яті // Україна. - 1984. - № 46. - С. 13 14.
30. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.: Наукова думка, 1990. 544 с.
31. Дзира Я. Творчість Шевченка і літопис Величка // Вітчизна. 1962. № 5. С. 187 203.
32. Дзюба І. Універсальні мотиви Шевченкової поезії // Сучасність. 1996. № 11. С. 103 118.
33. Дончик В. Г. Український радянський роман: Рух ідей і форм. - К.: Дніпро, 1987. - 429 с.
34. Дончик В.Г. Єдність правди і пристрасті: Літ.-крит. статті. К.: Рад. письменник, 1981. 270 с.
35. Драч І.Ф. Духовний меч: Літ.-крит. статті та есе. К.: Рад. письменник, 1983. 351 с.
36. Думи (історико-героїчний цикл): Збірник / Упоряд. О.Дея; Вступ. слово М.Стельмаха. К.: Дніпро, 1982. 159 с.
37. Дядиченко В. Семен Палій. Саратов: Укрвидав, 1942. 12 с.
38. Єфремов С. Історія українського письменства. КиївЛяйпціг, 1919. Фотопередрук у Мюнхені 1989. Т. 1. 449 с.
39. Єфремов С. Історія українського письменства. КиївЛяйпціг, 1919. Фотопередрук у Мюнхені 1989. Т. 2. 505 с.
40. Жулинський М. Наближення: Літературні діалоги. К.: Дніпро, 1986. 278 с.
41. Жулинський М. Тарас Шевченко: повернення „в нашу Україну” // Урядовий кур’єр. 1999. 10 березня. С. 8.
42. Загоронюк Л. Співець козацької слави // Військо України. 1998. № 1112. С. 42 43.
43. Загребельний П. Твори: В 6 т. К.: Дніпро, 1979. Т. 2. 575 с.
44. Загребельний П. Тисячолітній Миколай: Роман. К.: Довіра, 1994. 636 с.
45. Загребельний П.А. Неложними устами: Статті, есе, нариси. К.: Рад. письменник, 1981. 479 с.
46. Записки о Южной Руси: Издал П.Кулиш. К.: Дніпро, 1994. Т. 1. 719 с.
47. Заруба В. „Всім серцем ваша” // Вітчизна. 1991. № 10. С. 166 176.
48. Збанацький Ю. В ім’я сучасного і майбутнього // Літературна Україна. - 1969. - 29 квітня. - С. 1-2.
49. Зеров М.К. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці / Упоряд. Г.П. Кочура, Д.В.Павличко. К.: Дніпро, 1990. 601 с.
50. Івакін Ю.О. Нотатки шевченкознавця: Літ.-крит. нариси / Упоряд.: Р.В. Горбовець, Ю.О. Івакін. К.: Рад. письменник, 1986. 311 с.
51. Ільницький М.М. Людина в історії (Сучасний український історичний роман). К.: Дніпро, 1989. 356 с.
52. Історія Русів / Пер. І.Драча; вступ. ст. В.Шевчука. К.: Рад. письменник, 1991. 318 с.
53. Історія України в особах: Козаччина (Авт. колектив: В.Горобець (упоряд. і авт. передм.), О.Гуржій, В.Матях та ін.) К.: Україна, 2000. 302 с.
54. Історія української літератури (Перші десятиріччя XIX століття): Підручник / П.П.Хропко, О.Д.Гнідан, П.І.Орлик та ін. К.: Либідь, 1992. 512 с.
55. Історія української літератури XX століття: У 2 кн.: Підручник / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1998. Кн. 2. 456 с.
56. Історія української літератури. XIX століття: У 3 кн.: Навч. посібник / За ред. М.Т. Яценка. К.: Либідь, 1995. Кн. 1. 368 с.
57. Історія української літератури XIX століття: У 3 кн.: Навч. посібник / За ред. М.Т.Яценка. К.: Либідь, 1996. Кн. 2. 384 с.
58. Історія української літератури: У 8 т. / Голова ред. кол. Є.П.Кирилюк. - К.: Наукова думка, 1968. - Т. 3. - 515 с.
59. Історія української літератури: У 8 т. / Редкол.: Є.П.Кирилюк (голова) та ін. Київ: Наук. думка, 1967. Т. 1. 540 с.
60. Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: У 3 кн. / За ред. П.М.Федченка. К.: Либідь, 1996. Кн. I. 416 с.
61. Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: У 3 кн. / Упор. П.М.Федченко. К.: Либідь, 1998. Кн. II. 352 с.
62. КаллашЪ В.В. Палій и Мазепа вЪ народной поэзіи. М.: „Русская” типо-литографія, 1889. 40 с.
63. Калугин В. Струны рокотаху: Очерки о русском фольклоре. М.: Современник, 1989. 623 с.
64. Кастомаров Н. ОбЪ историческомЪ значеніи русской народной поэзіи. ХарьковЪ, 1845. 216 с.
65. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове: Оповідання / Упоряд. М.А.Шудря. Дніпропетровськ: Січ, 1991. 494 с.
66. Кейда Ф. Фольклоризм романів Юрія Мушкетика... // Дивослово. 1999. № 3. С. 10 12.
67. Кіевская старина. КіевЪ, 1882. ТомЪ I. МартЪ. C. 613 615.
68. Клочек Г.Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація: Навчально-методичний посібник. К.: Освіта, 1998. 237 с.
69. Ковальский Н.П., Мыцык Ю.А. Украинские летописи // Вопросы истории. 1985. № 10. С. 81 94.
70. Кодак М.П. Поетика як система: Літ.-крит. нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
71. Колесса Ф. Усна словесність / Підгот. до друку: Богдан Луканюк, Олег Смоляк. Тернопіль: Підручники та посібники, 1996. 40 с.
72. Компан О. На поклик альбатросів // Літературна Україна. 1986. 31 липня. С. 7.
73. Кононенко П.П. Українська література: проблеми розвитку: Навч. посібник. К.: Либідь, 1994. 336 с.
74. Конончук М. Історична проза А. Кащенка у контексті проблем українознавства // Поетика художнього тексту: Матеріали доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції / Редкол.: М.Х.Гуменний (відп. ред.) та ін. КиївХерсон, 1996. Вип. 1. С. 27 30.
75. Костомарів М. Істория України в житєписях визначнїйших єї дїячів / Переложив О.Барвінський у Львові, 1918. К.: Україна, 1991. 494 с.
76. Костомаров Н.И. Мазепа. М.: Республика, 1992. 335 с.
77. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. К.: Україна, 1996. 463 с.
78. Котляр М.Ф., Смолій В.А. Історія в життєписах. Пер. з рос. К.: Час, 1994. 328 с.
79. Крижанівська В.В., Чиговська Л.Г. Повстання під керівництвом С.Палія у висвітленні польського історика Г.Самсоновича в ”HISTORII POLSKI DO 1795”, WARSZHAWA, 1990 // Українська козацька держава: історія і культура. Матеріали наукової конференції, присвяченої 400-річчю з дня народження Богдана Хмельницького. Біла Церква. 1314 квітня 1995. Біла Церква, 1995. С. 33 35.
80. Кулаковський В. Гартоване в боротьбі братерство // Вітчизна. - 1977. - № 5. С. 207-210.
81. Кулаковський В. Сторінки героїчного минулого // Дніпро. - 1979. - № 1. - С.153 156.
82. Кулиняк Д. Блюститель благочестя // Літературна Україна. 2002. 31 жовтня. С. 7.
83. Кулиняк Д. Данило Братковський // Київська старовина. 1992. &n