ГРА В ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОМУ ТВОРІ: НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ Ю.АНДРУХОВИЧА

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Лизлова Світлана Михайлівна

УДК 82.09 (043.3)

ГРА В ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОМУ ТВОРІ: НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ Ю.АНДРУХОВИЧА

Спеціальність: 10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Гіршман Михайло Мойсейович,
д. філол. н., професор

Донецьк 2003

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Художня гра як літературознавча проблема.................................................9

1.1. Осмислення художньої гри на різних етапах історико-культурного розвитку................................................................................................................9
1.2. Постмодерністська художня гра........................................................31
1.2.1. Гра як інваріант поняття постмодерність”..................................31
1.2.2. Постмодерністська гра під кутом зору
постструктуралістських теорій..............................................................................33
1.3. Постмодерністська гра під кутом зору діалогічної герменевтики ....37
1.3.1. Постмодерністська гра в смерть Автора”...39
1.3.2. Постмодерністська гра в бога”.....45

ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ55

РОЗДІЛ 2. Постмодерністські ігри автора та героів у творчості Ю.Андруховича.57

2.1. Методологічні проблеми дослідження українського
літературного постмодернізму...............................................................................57
2.2. Авторська гра в міф / гра з міфом у Carpathologia Cosmophilica”....................62
2.3. Гра в карнавал у романі Рекреації”......................................................................82
2.3.1. Авторська гра...........................................................................................................82
2.3.2. Система персонажів-гравців...................................................................................98
2.3.3. Псевдокарнавальні ігри в Рекреаціях”..............................................................106
2.4. Гра з міфом про культурного героя” в романі Перверзія”.............................122
2.4.1.Створення ілюзії колективного авторства, або гра в смерть Автора”.............122
2.4.2.Від версій авторства до версій про дійсність.......................................................144
2.4.3. Від версій про дійсність до версій про культурного героя”............................152
2.4.4. Перфецький як постмодерністська версія Орфея...............................................161
2.4.5. Перфецький як постмодерністська версія Тесея................................................166

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ..............................................................................170

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................175

ВСТУП
Зростання наукового інтересу до ігрової” проблематики обумовлено постановкою закономірного та важливого завдання літературознавства та критики 90-х рр. ХХ ст. дослідження гри як центру естетики та поетики постмодернізму, зокрема його східного” різновиду. Визначення системотворчих ознак постмодерністської поетики дозволило би намітити адекватні, відповідні до природи постмодерністського твору, підходи до його аналізу та розуміння множинності його смислів.
Згідно з усталеним поглядом, окремі твори світової літератури, належність яких до постмодернізму пояснювали складністю їх сприйняття, з’являються ще в 60-70 рр. На ранньому етапі осмислення нового літературного явища українські й російські дослідники відчували неминучість звертання до авторитетних концепцій західноєвропейських та американських теоретиків, частіше до широко відомої схеми бінарних опозицій Модернізм / Постмодернізм” Іхаба Хассана. Слід підкреслити, що з-поміж основних ознак постмодерністської естетики І.Хассан називає гру”, включаючи її у корелятивні відношення з метою”. Таким чином, можна говорити про формування стійкої традиції ігрового” дослідження постмодерністської художньої творчості.
У 90-ті рр. перспективність застосування поняття гри при вивченні проблем поетики сучасних творів аргументується в працях багатьох дослідників (Т.Денисової, Н.Єфімової, Д.Затонського, М.Ігнатенка, М.Коваль, М.Липовецького, С.Матвієнко, Н.Поліщук, О.Сачик). Як і теоретики постструктуралізму, більшість українських та російських літературознавців розуміють гру як реальний спосіб відходу від будь-яких форм тиску: стабільних, усталених основ буття, загальноприйнятих цінностей, жорстких правил у житті та мистецтві. Важливе значення у процесі становлення теорії літературного постмодернізму належить монографії М.Липовецького Російський постмодернізм (Нариси історичної поетики)” (1997), автор якої висуває тезу про гру як найважливіший структурний елемент постмодерністської парадигми художності.
Проте, незважаючи на наявність великої кількості досліджень, присвячених аналізу постмодерністської гри на рівнях зображеної події, сюжету, окремих мотивів, композиції твору або як одного із складників творчої поведінки автора, незмінною є методологічно уразлива ситуація, що примножує спроби пояснення одного невідомого через інше, а саме постмодернізму через художню гру. Оптимальний шлях розв’язання дискусійних питань полягає у з’ясуванні історико-теоретичних аспектів художньої гри, а через це тих змін у сучасній культурі, завдяки яким гра переміщується в центр постмодерністської творчості. Отже, актуальність дисертації визначається необхідністю системного, багатоаспектного вивчення постмодерністської гри як певної літературознавчої проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Проблематика дисертації пов’язана з науковою темою кафедри теорії літератури та художньої культури Донецького національного університету Цілісність літературного твору, історичні форми її здійснення, принципи інтерпретації та тлумачення, діалогізм мислення”. Номер державної реєстрації 00-1 ВВ/60.
Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні художньої гри автора та героїв як системотворчих особливостей постмодерністської поетики. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) описати парадигму історико-культурного розвитку форм художньої гри;
2) виявити своєрідність відношень: гра - життя; гра - мистецтво; суб’єкт гри - об’єкт гри; процес гри - видимість; зовнішня форма” гри - внутрішня форма” гри;
3) з’ясувати характерні особливості постмодерністської гри з позиції як постструктуралістських (тобто власне постмодерністських) теоретичних засад, так і з позиції діалогічної герменевтики;
4) дослідити природу двох основних форм доцільної авторської гри: на рівні тексту гри в смерть Автора” і на рівні художнього світу твору гри в бога”;
5) обґрунтувати необхідність використання поняття інтертекстосвіт”;
6) провести аналіз поетики постмодерністської гри автора та героїв у прозі Юрія Андруховича.
Об’єктом дослідження є постмодерністські літературні твори. Предметом дослідження є постмодерністська художня гра, типологія ігор автора та героїв в українській постмодерністській прозі. Основним матеріалом для нашого дослідження послужили різножанрові прозові твори Ю.Андруховича: Рекреації”, Перверзія”, Carpathologia Cosmophilica”.
Відповідно до поставлених у роботі мети та завдань, специфіки предмету дослідження були обрані методи: а) описово-узагальнюючий, який дозволив простежити динаміку осмислення художньої гри на різних етапах історико-культурного розвитку; б) зіставно-порівняльний для вивчення об’єднувальних і диференційних ознак класичної, тобто до-постмодерністської, та постмодерністської гри, а також західного” та східного” паростків постмодернізму; в) діалогічна герменевтика як мова розуміння класичної художньої гри та постмодерністської гри. Науково-теоретичну основу дисертації становлять ідеї, концепції, підходи вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема Р.Барта, Г.- Ґ. Ґадамера, Й.Гейзінги, Ж.Дерріди, І.Хассана, А.Шенле, У.Еко; С.Андрусів, М.Бахтіна, М.Гіршмана, Т.Денисової, В.Єшкілєва, М.Каневської, М.Липовецького, Ю.Лотмана, М.Павлишина, В.Підгаєцького, К.Сігова, І.Скоропанової, Г.Тульчинського, Н.Фатєєвої, Р.Харчук, М.Ямпольського та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше здійснюється спроба створення типології постмодерністських ігор автора та героїв як теоретичної основи для вироблення інтерпретаційно-аналітичних підходів до розгляду постмодерністського твору. Уточнюється концепція еволюції класичної художньої гри в тісному взаємозв’язку з основними етапами історико-культурного розвитку. Виявляються подібності та відмінності класичної та постмодерністської гри. Обґрунтовується необхідність запровадження нового поняття інтертекстосвіт”, з’ясування природи якого є метою дослідника поетики постмодерністського твору. Подальшого розвитку набуває дослідження прози Ю.Андруховича під кутом зору ігрових форм поведінки автора та героїв. У вітчизняному літературознавстві три романи Ю.Андруховича Рекреації”, Московіада”, Перверзія” традиційно вважаються трилогією на підставі їх жанрово-тематичної спорідненості. Вперше пропонується розгляд різножанрових творів українського письменника Рекреації”, Перверзія”, Carpathologia Cosmophilica” як складників нової культурологічної території, як єдиного художнього цілого Карпатського макроміфу. Усе зазначене є особистим внеском дисертанта у розробку цієї проблеми.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона дає новий матеріал для подальшого розвитку теорії східного” постмодернізму в напрямку ігрової специфікації. Запропонована концепція постмодерністських ігор автора та героїв може використовуватися для вивчення таких питань, як своєрідність поетики постмодернізму, трансформація відношень автор герой читач у новітній прозі, шляхи аналізу та інтерпретації постмодерністського твору. Результати аналізу вищеназваних творів Ю.Андруховича розширюють обрій усталених уявлень про його творчість та закономірності розвитку української прози 90-х рр. ХХ ст.
Практична цінність здійсненого дослідження полягає в тому, що запропоновані методологічні підходи можуть використовуватись при аналізі поетики постмодерністських творів. Одержані результати можуть знайти застосування у вузівських курсах лекцій з історії зарубіжної літератури, з теорії літератури та естетики, спецкурсах, присвячених творчості Ю.Андруховича, а також при вивченні творчості сучасних українських письменників у школі.
Апробація результатів дисертації. Деякі положення та результати дослідження обговорювалися на засіданні науково-теоретичного семінару кафедри теорії літератури та художньої культури ДонНУ (2003), на підсумкових наукових конференціях викладачів Маріупольського гуманітарного інституту (1998-2002), на засіданнях науково-методичного семінару кафедри російської філології та перекладу МГІ, на міжнародній науково-практичній конференції Україна-Греція: історична спадщина: перспективи співробітництва” (Маріуполь, 1999).

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях:
1) Игра в смерть Автора” в романе Ю.Андруховича Перверзія” // Литературоведческий сборник. Донецк: ДонГУ, 2000. Вып.2. С. 167-173.
2) Гра в міф / гра з міфом у творчості Ю.Андруховича // Литературоведческий сборник. Донецк: ДонНУ, 2001. Вып.5/6. С. 276-283.
3) Гра в карнавал у Рекреаціях” Ю.Андруховича // Литературоведческий сборник. Донецк: ДонНУ, 2001. Вып.7/8. С. 264-274.
4) Типологія ігор автора та героїв у постмодерністському творі // Литературоведческий сборник. Донецк: ДонНУ, 2003. Вып.14. С. 6-15.
5) Мотив игры в Повестях Белкина” // А.С.Пушкин: филологические и культурологические проблемы изучения: Материалы международной научной конференции 28-31 октября 1998г. Донецк: ДонГУ, 1998. С. 66-68.
6) Постмодернистская интерпретация античного мифа в романе Ю.Андруховича Перверзія” // Україна Греція: історична спадщина: перспективи співробітництва: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції. Маріуполь: МГІ, 1999. Том 2. С.66-69.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків і списку використаних джерел, який нараховує 200 позицій. Повний обсяг дисертації 189 сторінок, текстова частина викладена на 174 сторінках.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Комплексне вивчення художньої гри у теоретичному та історичному аспектах слугує основою для створення типології класичних (до-постмодерністських) літературних ігор, визначення їх найважливіших рис з погляду внутрішніх (елементи гри, учасники ігрового процесу) і зовнішніх (життя, мистецтво) взаємовідношень. Диференціювання ознак класичної та постмодерністської гри дозволяє розглядати постмодернізм як культурно-історичне явище в мистецтві й літературі другої половини ХХ ст. Характер відношень класична / постмодерністська гра не вичерпується лише протиставленням, підставою для виявлення об’єднувальних принципів є загально-ігрові цілі процес створення імітації світу (видимості”), в якому найповніше розкривається авторська індивідуальність.
2. У дисертації специфіка постмодерністської гри визначається шляхом співвідношення двох методологічних підходів: власне постмодерністського (або постструктуралістського) та діалогічного. Такий спосіб дозволив виявити в постмодерністському творі доцільну гру автора й імперсональну гру поза межами задуму суб’єкта-творця. У полі зору дослідника постмодерністської поетики містяться основні форми вияву ігрового начала ігри автора та персонажів. З’ясування позиції автора як тотально ігрової відкриває можливості для визначення інваріанта та меж поняття постмодерність” усупереч трансісторичному, універсальному розгляду феномену постмодернізму.
3. Традиційне розуміння постмодерністського авторства як смерті автора” (Р.Барт) націлює дослідників переважно на вивчення інтертекстуальних взаємодій, на пошук і розшифровування цитат, алюзій та ремінісценцій, тобто на зривання масок”. При цьому питанням природи, мотивації, концептуального значення і закономірностям чергування авторських мовних масок приділяється небагато уваги. Запропонований розгляд постмодерністського авторства з позиції саме гри в смерть Автора” дозволив розкрити способи текстової реалізації творчої індивідуальності, отже, побачити в позірному зникненні” Я творця присутність важливих смислових рівнів. Ще один бік творчої поведінки автора створення інтертекстосвіту постмодерністського твору віддзеркалює гра в бога”. Головна проблема автора, що грає, полягає в усвідомленні необхідного самообмеження і пошуках художньої мотивації короткочасного припинення власних ігор.
4. У сьогоднішній ситуації нерозробленості постмодерністської методології гра автора та персонажів розглядається нами як предмет аналізу постмодерністського твору. При такому підході передбачається:
а) виявлення об’єктів авторської гри (це переважно історія, культурні та соціальні міфи, літературні та наукові тексти) і форм авторської гри (мовленнєві маски, мовні ігри, нетрадиційне графічне оформлення і незвичайна структура тексту, нові жанрові утворення). Важливим є також завдання з’ясування питань, пов’язаних з авторським вибором і специфікою саме цих об’єктів обігрування;
б) визначення принципів створення системи персонажів (суб’єкти та об’єкти сюжетних ігор), характеристика рольових ігор персонажів;
в) розгорнута характеристика часо-просторових, семантичних, мовних вимірів інтертекстосвіту. Маємо на увазі дослідження семантики місця та часу дії в умовному світі різноманітних ігор, виявлення інтертекстуальних взаємодій, наскрізних мотивів тощо. У цьому плані підлягає перегляду прийняте в критиці постструктуралістське заперечення повноцінності категорій постмодерністського світу, персонажу, буття.
5. Аналіз трьох вищеназваних творів Ю.Андруховича з погляду ігрової поведінки автора та героїв дозволив зробити такі висновки:
- роль інваріанта в індивідуально-авторському інтертекстосвіті виконує міф; автор використовує семантику міфу й казки, логіку етіологічного міфу (колись було навпаки”), а також виявляє постмодерністський зміст у міфах про культурних героїв (Орфея, Тесея). Маємо на увазі створення таких складних взаємовпливів: сучасний герой-безпритульний блукач, що перетинає межі світів”, як Орфей” текст за своєю структурою як Орфей” відмова від орфейного” (класичного) типу творчості художника;
- якісними характеристиками інтертекстосвіту Ю.Андруховича є: карпатологія, псевдокарнавал, посткарнавальне безглуздя”. Цей світ утворюється авторською грою і грою (усним словом, промовлянням) персонажів. Вважаємо основними формами креативних ігор автора гру в міф / гру з міфом; гру в карнавал; гру в міф про культурного героя; мовні ігри;
- єдність Карпатського макроміфу забезпечує система сталих, наскрізних індивідуально-авторських мотивів: письмового / знакового запрошення героїв, імітації колективної єдності (спосіб життя рахманів, псевдокарнавальне Свято в Чортополі, псевдонауковий семінар у Венеції), задоволення від їжі / задоволення від тексту” (Р.Барт), фіктивного краєзнавства, зникнення автора / тексту / героя. Крім того, Ю.Андрухович актуалізує інтертекстуальні зв’язки з колумбійським міфом” Г.Ґарсіа Маркеса (рівень спільної сюжетної схеми очікування незвичайних чужинців”), Вечорами...” М.Гоголя (рівень протиставлення справжньої святковості й псевдокарнавалу), творами М.Булгакова (рівень спільної сюжетної схеми зустріч з дияволом”), Вен.Єрофеєва (рівень спільної семантики алкогольних коктейлів), У.Еко (семантика монастиря) та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусів С. Міфологема Європи в сучасній українській культурній свідомості // Сучасність. 2001. № 2. С. 110-115.
2. Андрухович Ю. Візантійський обряд // Українська культура. 1997. № 8-9. С.28.
3. Андрухович Ю. Вступ до географії // Слово і час. 1994. № 1. С.62-65.
4. Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості // Слово і час. 2000. № 6. С.84.
5. Андрухович Ю. Індія // Повернення деміургів / Плерома 3’98: Мала українська енциклопедія актуальної літератури. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. С.189-190.
6. Андрухович Ю. Кохання і смерть по-лицарськи: визволяння панни // Сучасність. 1994. № 1. С. 69-74.
7. Андрухович Ю. Мальборк і хрестоносці // Критика. 2001. № 11. С.31-34.
8. Андрухович Ю. Можливо, я дочекаюся вже завтра?” // Тарнашинська Л. Закон піраміди: Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї. К.: Університетське вид-во Пульсари”, 2001. С.114-121. (Серія: Українці у світовій цивілізації).
9. Андрухович Ю. Орфей хронічний // Критика. 2003. № 9. С.30-31.
10. Андрухович Ю. Перверзія // Сучасність. 1996. № 1. С. 9-85.
11. Андрухович Ю. Перверзія // Сучасність. 1996. № 2. С. 9-80.
12. Андрухович Ю. Повернення літератури? // Повернення деміургів / Плерома 3’98: Мала українська енциклопедія актуальної літератури. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1998. С.14-21
13. Андрухович Ю. Постмодернізм не напрям, не течія, не мода...” // Слово і час. 1999. № 3. С. 66.
14. Андрухович Ю. Рекреації: Романи. К.: Час, 1997. 288с.
15. Андрухович Ю. Самійло з Немирова, прекрасний розбишака // Повернення деміургів / Плерома 3’98: Мала українська енциклопедія актуальної літератури. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. С.190-194.
16. Андрухович Ю. Центрально-східна ревізія // Сучасність. 2000. № 3. С. 5-32.
17. Андрухович Ю. Carpathologia Cosmophiliсa // Сучасність. 1997. № 3. с. 29-34.
18. Андрухович Ю. Semper tiro на тлі перверсій і рекреацій / Інтерв’ю брала Н.Білоцерківець // Українська культура. 1997. № 8-9. С. 26-27.
19. Аникин В. Народная игра как художественный феномен // Филологические науки. 1996. № 3. С.14-24.
20. Арнольд И. Проблемы интертекстуальности // Вестник Санкт-Петербургского ун-та. Сер.2. История, языкознание, литературоведение. 1992. Вып.4. С.53-61.
21. Асмус В. Иммануил Кант. М.: Наука, 1973. 534с.
22. Бабич С. Міфологема мандрів як пошуки оновлення (в Апології перегринації до країв східних” Мелетія Смотрицького) // Слово і час. 2001. №10. С.22-33.
23. Бакула Б. Постмодернізм і польський історичний роман // Слово і час. 1997. № 8. С.13-22.
24. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доп. Львів: Літопис, 2002. С.491-496.
25. Барт Р. Текстуальний аналіз Вальдемара” Е.По // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доп. Львів: Літопис, 2002. С.497-522.
26. Баткин Л. Итальянское возрождение: проблемы и люди. М.: Рос. гос. гуманитар. ун-т, 1995. 448с.
27. Бахтин М. Дополнения и изменения к Рабле” // Вопросы философии. 1992. № 1. С.134-164.
28. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советская Россия, 1979. 320с.
29. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. 2-е изд. М.: Художественная литература, 1990. 543с.
30. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424с. (Из истории советской эстетики и теории искусства).
31. Бегун Б. Последний мир” К.Рансмайра: избавление от текста или неизбывность текста? // Вікно в світ. 1998. № 2. С.141-160.
32. Белая Г. Авангард как богоборчество // Вопросы литературы. 1992. Вып. ІІІ. С.115-124.
33. Бергер Л. Пространственный образ мира (парадигма познания) в структуре художественного стиля // Вопросы философии. 1994. № 4. С.114-128.
34. Берковский Н. Романтизм в Германии. Л.: Художественная литература. Ленингр. отд-ние., 1973. 568с.
35. Берлянд И. Игра как феномен сознания // Философская и социологическая мысль. 1995. № 7-8. С.81-96.
36. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. 480с.: илл. (Популярная психология).
37. Бойченко М. Философия игры: Й.Хейзинга, Ф.Ницше и другие // Философская и социологическая мысль. 1994. № 5-6. С.209-220.
38. Бойченко О. Архетип самості в постмодерній літературі // Форма(р)т. 2001. № 2. С.38-41.
39. Болєцький В. Лови на постмодерністів // Критика. 2001. № 7-8. С.8-13.
40. Большакова А. Образ читателя как литературоведческая категория // Изв. РАН. Сер. литературы и языка. 2003. Том 62, № 2. С.17-26.
41. Большакова А. Теории автора в современном литературоведении // Изв. РАН. Сер. литературы и языка. 1998. Том 57, № 5. С.15-24.
42. Бонтемпелли М. Четыре преамбулы // Называть вещи своими именами: Программные выступления мастеров запад.-европ. лит. ХХ в. / Сост., предисл., общ. ред. Л.Г.Андреева. М.: Прогресс, 1986. С. 171-185.
43. Борис С. Дискурс іронії: дві моделі інтерпретації // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Івано-Франківськ: Плай”, 2000. Вип.V. С.67-72.
44. Булкина И. И это все о нем: (Юрий Андрухович. Перверзия”. Роман.) // Новый мир. 2002. № 10. С.158-162.
45. Булкина И. Письма украинского путешественника // http: // vitaly. rivne. com /andrukhovich/ artc 9. htm. 15.07.2003.
46. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. М.: Русские словари, 1997. 416с.
47. Венедиктова Т. Культурный рубеж как игровое поле (Н.В.Гоголь и Г.Мелвилл) // Сквозь шесть столетий. Метаморфозы литературного сознания: Сборник в честь 75-летия Л.Г.Андреева. М.: Диалог - МГУ, 1997. С.159-171.
48. Вислова А. На грани игры и жизни (Игра и театральность в художественной жизни России серебряного века”) // Вопросы философии. 1997. № 12. С.28-38.
49. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного: Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. С.266-323. (Сер. История эстетики в памятниках и документах”).
50. Гадамер Г.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики: Пер. с нем. / Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н Бессонова. М.: Прогресс, 1988. 704с.
51. Гажева И. Опыт концептуального анализа имени игра // Филологические науки. 2000. № 4. С.73-81.
52. Гайдеґґер М. Гельдерлін і сутність поезії // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доп. Львів: Літопис, 2002. С.250-261.
53. Гарсиа Маркес Г. Сто лет одиночества: Роман, повесть: Пер. с исп. М.: Локид, 1997. 454с.: илл.
54. Гаспаров М. Литературный интертекст и языковой интертекст // Изв. РАН. Сер. литературы и языка. 2002. Том 61, № 4. С.3-9.
55. Гейзінга Й. Homo Ludens: Пер. з англ. О.Мокровольського. К.: Основи, 1994. 250с.
56. Генис А. Апофеоз формы // Генис А. Вавилонская башня: Искусство настоящего времени: Эссе. М.: Независимая газета, 1997. С. 76-82.
57. Гиршман М. Литературное произведение: теория и практика анализа: Учебное пособие. М.: Высшая школа, 1991. 160с. (Б-ка преподавателя).
58. Гнатюк О. Авантюрний роман і повалення ідолів // Андрухович Ю. Рекреації: Романи. К .: Час, 1997. С. 10-26.
59. Гоголь Н. Сочинения: В 2 т. М.: ГИХЛ, 1959. Том 1: Повести. 712с.
60. Голозубов А. Игра в культуре ХХ века и литературная антиутопия // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Харків: Око, 1995. Т. 4. С.123-131. (Нова серія).
61. Горбачов Д. Гра в хаос. Від бароко до авангарду // Всесвіт. 1992. № 3-4. С.183-184.
62. Грюбель Р. Снос и цена. Деконструктивизм и аксиология, или Сопротивление прочтению Поля де Мана // Новое литературное обозрение. 1997. № 1. С.31-41.
63. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. 1993. № 9. С. 79-83.
64. Гюббенет И. Основы филологической интерпретации литературно-художественного текста. М.: Изд-во МГУ, 1991. 205с.
65. Дарк О. Художник и его натурщицы // Литературное обозрение. 1993. № 7-8. С. 70-74.
66. Дедова О. Графическая неоднородность как категория гипертекста // Вестник Московского ун-та. Сер. 9. Филология. 2002. № 6. С. 91-103.
67. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. № 2. С.18-27.
68. Деррида Ж. Письмо японскому другу // Вопросы философии. 1992. № 4. С.53-57.
69. Дерріда Ж. Структура, знак і гра у дискурсі гуманітарних наук // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доп. Львів: Літопис, 2002. С.617-632.
70. Евсеев С. Постмодерн: от традиции новизны к новизне традиции // Постмодернизм в философии науки и философии культуры: Вісник Харківського держ. ун-ту. Харків: ХДУ, 1997. Вип.6. С.53-58.
71. Есаулов И. Генеалогия авангарда // Вопросы литературы. 1992. Вып. ІІІ. С.176-191.
72. Ефимова Н. Мотив игры в произведениях Л.Петрушевской и Т.Толстой // Вестник Московского ун-та. Сер. 9. Филология. 1998. № 3. С. 60-69.
73. Єшкілєв В. Повернення деміургів // Повернення деміургів / Плерома 3’98: Мала українська енциклопедія актуальної літератури. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. С.5-13.
74. Жулинський М. Українська література на межі тисячоліть // Жулинський М. Слово і доля: Навчальний посібник. К.: А.С.К., 2002. С.625-639.
75. Жюлиа Дидье. Философский словарь: Пер. с франц. М.: Международные отношения, 2000. 544с.
76. Завадская Е. Эпистемологические игры” Хорхе Луиса Борхеса // Человек. 1991. № 3. С.166-168.
77. Замятин Д. Феноменология географических образов // Новое литературное обозрение. 2000. № 6. С.255-274.
78. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Харьков: Фолио; М.: Изд-во АСТ, 2000. 256с. (Книжная серия Мастера”).
79. Заярна І. Духовне мандрівництво” в російській поезії постмодернізму як модифікація однієї з універсалій культури бароко // Слово і час. 2002. № 6. С.22-26.
80. Зборовська Н. Реальність суб’єктивності та абсолют тексту // Слово і час. 1996. № 11-12. С.34-39.
81. Зборовська Н. Фемінний характер української ментальности // Сучасність. 2001. № 7-8. С. 146-150.
82. Зверев А. Черепаха Квази // Вопросы литературы. 1997. № 3. С.3-23.
83. Ильин И. Постмодернизм”: проблема соотношения творческих методов в современном романе Запада // Современный роман: Опыт исследования. М.: Наука, 1990. С.255-279.
84. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 255с.
85. Исупов К. Игра в литературном творчестве и произведении: Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.01.08 / Донецкий гос. ун-т. Донецк, 1975. 26с.
86. Ігнатенко М. Жити мертвим для мертвих? (ігрова культура постмодерну або: вже не культура) // Слово і час. 1997. № 8. С.6-13.
87. Ігнатенко М. Постмодерний Homo Ludens // Слово і час. 2002. № 6. С.16-22.
88. Кайндль Р. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. Чернівці: Молодий буковинець, 2000. 208с.
89. Калинська Л. Прозова творчість Юрія Андруховича як феномен постмодернізму: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Національний пед. ун-т ім. М.Драгоманова К., 2000. 18с.
90. Каневская М. История и миф в постмодернистском русском романе // Изв. РАН. Сер. литературы и языка. 2000. Т.59, № 2. С. 37-47.
91. Карасев Л. Сегодня и завтра. Постмодернизм и культура: Материалы круглого стола” // Вопросы философии. 1993. № 3. С.12-16.
92. Карцева З. О волнах” постмодернизма в болгарской литературе // Вестник Московского ун-та. Сер. 9. Филология. 2002. № 3. С.42-52.
93. Коваль М. Гра в романі і гра в роман. (про творчість Джона Барта). Львів: Піраміда, 2000. 121с.
94. Ковбасенко Ю. Література постмодернізму: по той бік різних боків // Зарубіжна література в навчальних закладах. 2002. № 5. С.2-12.
95. Кожелянко В. Дефіляда в Москві // Сучасність. 1998. № 11. С.9-56.
96. Корнель П. Пути к раю. Комментарии к потерянной рукописи // Иностранная литература. 1999. № 5. С.160-212.
97. Корогодський Р. Примітки // Ю. Андрухович. Рекреації: Романи. К.: Час, 1997. С. 269-286.
98. Костырко С. Сетевая литература // Новый мир. 2000. №12. С. 244-246.
99. Котинська К. Уявна пам’ять паралельних світів // Критика. 2003. № 3. С.26-27.
100. Котляревський І. Повне зібрання творів. К.: Наукова думка, 1969. 512с.
101. Красавченко Т. Реальность, традиции, вымысел в современном английском романе // Современный роман: Опыт исследования. М.: Наука, 1999. С. 127-154.
102. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму: Пер. с фр. и вступ. статья Г.Косикова. М.: Прогресс, 2000. 536с.: илл.
103. Курицын В. Мир спасет слабость // Дружба народов. 1998. № 2. С. 229-232.
104. Курицын В. Постмодернизм: новая первобытная культура // Новый мир. 1992. № 2. С.225-232.
105. Лавринович Л. Постмодернізм в українській, польській та російській прозі: Типологія образу-персонажа: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.05 / Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В.Гнатюка Т., 2002. 20с.
106. Лавринович Л. Сучасний український постмодернізм напрям? стиль? метод? // Слово і час. 2001. № 1. С. 39-46.
107. Липовецкий М. Паралогия русского постмодернизма // Новое литературное обозрение. 1998. № 2. С. 285-304.
108. Липовецкий М. Русский постмодернизм (Очерки исторической поэтики): Монография. Екатеринбург: Уральский гос. пед. ун-т, 1997. 317с.
109. Липовецкий М. Свободы черная работа” (Об артистической прозе” нового поколения) // Вопросы литературы. 1989. № 9. С.3-45.
110. Лисенко В. Літературні рішення 90-х, модернізм, постмодернізм, авангард; молодь сучасна й колишня, etc. (Круглий стіл”) // Слово і час. 1999. № 3. С. 56-57.
111. Лихачев Д. Внутренний мир художественного произведения // Вопросы литературы. 1968. № 8. С. 74-88.
112. Лихоманова Н. Гра // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А.Волкова та ін. Чернівці: Золоті літаври, 2001. С.129.
113. Лихоманова Н. Простір та межі станіславського феномену (до проблеми перебігу маргінальних станів культури) // Питання літературознавства: Науковий збірник. Чернівці, Чернівецький ун-т, 2000. Вип. 6. С. 134-141
114. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. К.: Академія, 1997. 752с. (Nota bene).
115. Лосев А. Орфей // Мифы народов мира: Энциклопедия в 2-х т. М.: Российская энциклопедия, 1994. Т.2. С.262-264.
116. Лотман Ю. Гоголь и соотнесение смеховой культуры” с комическим и серьезным в русской национальной традиции // Новый круг. 1993. № 1. С.167-168.
117. Лотман Ю. Символика Петербурга и проблемы семиотики города // Лотман Ю. Избранные статьи. Таллинн: Александра, 1992. Том ІІ: Статьи по истории русской литературы XVIII первой половины XIX века. С.9-21.
118. Макаров А. Світло українського бароко. К.: Мистецтво, 1994. 288с.: іл.
119. Марчок В. Контуры авторства в постмодернизме // Вестник Московского ун-та. Сер. 9. Филология. 1998. № 2. С.46-55.
120. Матвієнко С. Історія як ареал гри (Дефіляда в Москві” Василя Кожелянка) // Слово і час. 2000. № 2. С.24-27.
121. Мелетинский Е. Культурный герой // Мифы народов мира: Энциклопедия в 2-х т. М.: Российская энциклопедия, 1994. Т.2. С.25-28.
122. Мережинская А. Новый герой” в русской прозе 90-х годов ХХ века. Проблема экзистенциального сознания // Мова і культура: Науковий щорічний журнал. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2001. Вип. 3. Т. IV: Мова і художня творчість. С.169-174.
123. Мережинська Г. Східноєвропейська” модифікація постмодернізму // Слово і час. 2002. № 4. С. 67-68.
124. Миллер Дж. Х. Узор ковра // Вестник Московского ун-та. Сер. 9. Филология. 2002. № 1. С. 167-180.
125. Михеев А. Вокруг, около и вместо // Иностранная литература. 1999. № 5. С. 156-159.
126. Монахова