Письменницький епістолярій у системі літературних жанрів

Краткое описание

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Морозова Людмила Іванівна

УДК 82.1/9

Письменницький епістолярій
у системі літературних жанрів

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Кочетова Світлана Олександрівна
кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2006

Зміст
Вступ ........... 4

Розділ 1. Основні етапи вивчення жанру листа .... 12
1.1. Про стан вивчення засад жанру листа.
Огляд класифікацій його жанрових модифікацій ........... 12
1.2. Про співвіднесеність побутового листа й епістолярної форми.
До історії питання ......... 33
Висновки до Розділу 1 ..... 41

Розділ 2. Лист як особлива жанрова структура. Типологія
письменницького листа ................................. 42
2.1. Лист як особлива жанрова структура ...... 42
2.2. Про приналежність письменницького листа до документальної
літератури........................... 47
2.3. Жанр листа в діахронічному аспекті ...............51
2.3.1. Конституювання жанру листа в добу античності, його
трансформації за часів Візантійської імперії .......................... 51
2.3.2. Основні тенденції розвитку жанру листа
за часів індивідуально-авторської епохи ....66
2.4. Типологія письменницького листа ...................................78
2.4.1. Класифікація письменницьких епістоляріїв
за концепцією адресата .............. 78
2.4.2. Класифікація письменницьких листів за предметно-
тематичною змістовністю. Специфіка монотематичних і
політематичних листів ....... 83
2.4.3. Класифікація листів письменників за типом
суб’єктивно-авторської модальності ..... 115
Висновки до Розділу 2 ........... 138

Розділ 3. Про використання епістолярної форми в художніх творах .. 142
3.1. Епістолярна форма та її вплив на жанрову специфіку
художніх творів ...... 142
3.2. Різновиди епістолярної форми, представлені в художніх творах
(стилізований лист, епістолярна мікроформа, стилізована
записка, епістолярна оповідь) ... 157
3.2.1. Стилізований лист ............ 157
3.2.2. Епістолярна мікроформа .......... 159
3.2.3. Стилізована записка ......... 162
3.2.4. Епістолярна оповідь ............. 164
3.3. Можливості епістолярної форми в плані композиційної
побудови художнього твору .............. 165
3.4. Шляхи входження епістолярної форми в художню
літературу .................................................................................... 170
Висновки до Розділу 3 ............... 183

Висновки ............. 189

Список використаних джерел ........... 200

Додатки ........... 217

Вступ
Актуальність теми. Останнім часом документальна література користується великою популярністю, що зумовлено намаганням сучасного читача дізнатися якомога більше про певну історичну епоху з першоджерел. Саме вони листи, щоденники, автобіографії, мемуари можуть переконати читача в тому, що події, про які розповідається, дійсно відбулися в певній конкретній ситуації в певний конкретний час. У рамках документальної літератури лист займає особливе місце, тому що відбиває події в момент їхнього здійснення, а не post-factum, до того ж, на відміну від мемуарної літератури з її ретроспективною динамікою, в ньому зображується життєвий конфлікт з ще невідомою розв’язкою. Варто враховувати також і те, що в листі завжди наявний естетичний елемент, оскільки кожен кореспондент чітко усвідомлює, що має перед собою «аудиторію», нехай навіть з однієї людини, для якої він спеціально пише.
Письменницькі епістолярії, порівняно з листами інших адресантів, відбивають інтерес їхніх авторів як до функціонального призначення листа, так і до його можливостей в плані використання художнього слова. Завдяки цьому на перший план в них виходить саморефлектуюче начало: через специфіку цього жанру (необов’язковість оприлюднення) письменник відчуває себе нескутим законами художньої умовності, тому оповідальна манера його листа, на противагу оповіді художнього твору, стає більш вільною, невимушеною. В цьому сенсі важливо не тільки те, про ще йдеться в листі, але й те, як саме про це розповідає його автор, що дає підстави розглядати епістолярну спадщину письменників в її кращих зразках як своєрідну метапрозу з властивим їй пафосом сповідальності.
Розповсюдженість листування в мистецьких колах пояснюється, крім іншого, тим, що невід’ємною частиною життя письменників є мандри, які суттєво розширюють світогляд завдяки знайомству з особливостями суспільно-політичного та культурного життя інших народів. З огляду на це, листи представників різних культур є опосередкованим свідченням взаємовпливу та взаємозбагачення культурних надбань різних націй, того, що розуміють під «діалогом культур».
Попри це, епістолярна спадщина письменників, велика за обсягом і значна за ідейно-художнім змістом, залишається недостатньо вивченою. С.Скварчинська розмежовує в поглядах дослідників на теорію і практику листа два підходи: представники першого вважають лист жанрово повною та самоцінною сутністю, тоді як прибічники другого, традиційного, визнають лише апроксемативну сутність листа, тобто враховують лише одну з його сторін. Саме в рамках другого підходу з часом сформувалися чотири апроксемативні теорії листа: теорія листа-мови (промови), теорія листа-напівдіалогу, теорія листа-розмови, теорія листа-визнання. Крім того, польська дослідниця вказала на існування ніби-теорій, представники яких визначали лист як єдинопродукт практичних потреб [172].
Домінувальна протягом ХХ століття традиція розглядати один з аспектів листа зберіглася і дотепер, що засвідчують актуальні філологічні роботи: С.Котков, Н.Панкратова, А.Акішина, А.Паперно, Н.Беттузія, Л.Ніжнікова та ін. [78; 127-128; 2; 129; 19; 120] зіставили лист з іншими видами текстів і перевели його вивчення з площини історіографії в русло лінгвістики, але попри зроблені ними цінні зауваження нез’ясованим залишилося те, чим саме лист як текст відрізняється від інших типів тексту; Є.Ножкіна, А.Хіроші, К.Ермерт, О.Сєдова, Л.Кецба, І.Іванчук, С.Антоненко, Т.Зоріна та ін. [121-123; 173; 177; 144; 74-75; 66-67; 4; 64] зацікавилися лінгвостилістичним аспектом листа, проте зафіксовані в їхніх роботах емпірічно точні спостереження над стилем листів різних кореспондентів вимагають теортетичного переосмислення, оскільки вищеназвані вчені не врахували те, що стиль листа як специфічного жанрового утворення визначається взаємодією його конститутивних ознак, провідною серед яких є персоніфікованість адресації.
З часом дослідники усвідомили безперспективність одноаспектного вивчення такого складного явища як лист, деякі з них, зокрема О.Цицаріна, О.Віноградова, Н.Бєлунова та ін. [165; 30-31; 13-15; 17], вдалися до комплексного підходу його дослідження, поєднуючи лінгвістичний і функціонально-стилістичний аспекти з акцентуацією на останньому, тому фактично дійшли тих же висновків, що й ті, хто вивчав стилістику листів.
Є.Відєнєєва, М.Корміліцина, В.Захарова, Т.Казеко та ін. [29; 77; 60; 72] дослідили типологію листа, намагаючись шляхом вивчення мовностилістичного оформлення певного типу листа зрозуміти природу цього жанру. Однак такий підхід виявив суттєвий недолік: опора на лінгвостилістичні ознаки не дала можливості розмежувати принципово різні явища побутовий лист і епістолярну форму, яка функціонує в художній літературі та публіцистиці. Напевне тому такі вчені, як Н.Стєпанов, О.Віноградова, С.Антоненко та деякі інші [152-153; 31; 4] запропонували розглядати дружній лист як жанр художньої літератури, а Ю.Бєльчиков, В.Колпакова, В.Захарова та ін. [13-14], досліджуючи мовностилістичне оформлення «відкритих» листів, залишили поза увагою їхню первинну орієнтованость на поліадресата.
На сьогодні серед робіт, присвячених письменницькому епістолярію, переважають такі, що висвітлюють його історико-літературний аспект це роботи Л.Вашків [28], В.Кузьменка [83; 85-86], І.Войцехівської та В.Ляхоцького [32], В.Дмитрієвої [52], В.Крилова [81], С.Бабушкіної [7], Г.Віткоп-Менардо [33], Р.М.Г.Нікіш [185], М.Шрайбера [190], Р.Брокмайер [175], Й.Зальцведель [188], Е.Шміттер [189], Б.Вегенбауер [192], В.Гладкого [45], А.Єлістратової [57], М.Коцюбинської [79], Н.Гайнулліної [34].
Таким чином, попри велику кількість робіт, присвячених письменницькому листу, недостатньо вивченими залишаються жанрові домінанти листа, специфічні риси письменницького епістолярію порівняно з епістоляріями інших адресантів, принципи класифікації письменницького листа, як і типологічні та структурні особливості його жанрових модифікацій, ступінь його співвіднесеності з літературно-критичними жанрами тощо.
З іншого боку, наявні дослідження залишають поза увагою широкий спектр проблем, пов’язаних з особливостями функціонування стилізованого листа: Ф.Петровский, А.Фрейберг, Т.Міллер і Т.Попова [131; 160; 107; 132] розглянули його можливості в плані композиційної побудови літературного твору на матеріалі античної і візантійської літератур, не розмежуваючи при цьому лист як явище повсякдення і стилізований лист як феномен художньої літератури; Л.Бердичевська, Є.Єліна, А.Сінеок, Є.Пшеничний, О.Лєбєдєва, Є.Зикова, Г.Журавльова, С.Ташликов, В.Гапанович та ін. [18; 56; 146; 90; 65; 58; 155; 36; 180; 184; 187] зробили цінні спостереження щодо його лінгвостилістичних особливостей на матеріалі конкретних художніх творів, проте не вдалися до їхніх теоретичних узагальнень; Є.Чубукова, Н.Протасова, Т.Мальчукова, В.Маркін, Ф.Хаазе та ін. [166; 135; 97; 105; 181] проаналізували специфіку вірша-послання, проте не запропонували його жанрової моделі. Найновішою літературознавчою роботою з цікавлячої нас проблеми є дисертаційне дослідження О.Рогінської [142], деякі з положень якого (наприклад, існування опозиції «вигадане/справжнє» як визначальної для епістолярного роману) є, на нашу думку, суперечливими.
Отже, попри задеклароване дослідниками усвідомлення принципової нетотожності побутового листа та стилізованого листа як феномену художньої словесності актуальним стає вивчення листа як жанру та епістолярної форми, що виникла внаслідок його засвоєння художньою літературою, зважаючи на те, що дотепер не існує загальновизнаного потрактування жанру листа, не конкретизовані його домінанти, впорядкування вимагають наявні типології письменницького листа, побудовані переважно на лінгвостилістичному аспекті без урахування передвизначеності стилю листа взаємодією його конститутивних ознак тощо. Відкритими залишаються питання щодо особливостей використання епістолярної форми, зокрема трансформація листа в процесі його засвоєння художньою літературою, систематизація різновидів епістолярної форми та характеристика їхніх можливостей щодо композиційної побудови художніх творів, з’ясування впливу епістолярної форми на жанрову своєрідність творів і т.і.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з комплексною темою кафедри теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов «Аналітика художнього твору: теоретичний, історичний та діалогічний аспекти», її проблематика погоджена з Науковою радою НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка (протокол № 2 від 17 травня 2005 року).
Мета і завдання дослідження. Відповідно до вищезазначеного, дисертаційне дослідження має на меті дати цілісне уявлення про лист письменника як особливу жанрову структуру та встановити його жанрові модифікації залежно від його конститутивних ознак (М.Бахтін), тоді як аналіз епістолярної форми має вказати на її генетичну спорідненість з листом, встановити її різновиди, які використовуються в художніх творах, і сприяти вивченню її впливу на жанрові особливості творів у цілому.
Визначення такої мети дисертації передбачає необхідність розв’язання ряду конкретних завдань: з’ясувати ступінь вивченості жанру листа в сучасному літературознавстві та встановити коло проблем, які вимагають розв’язання; вивчити теоретичні засади листа, зокрема визначити його домінанти та структурні компоненти, виходячи з жанрової концепції М.Бахтіна, розробити типологію жанрових модифікацій письменницького листа, надати дефініцію і характеристику кожної з них, простежити трансформації конститутивних ознак листа при становленні епістолярної форми з урахуванням специфіки художньої літератури, охарактеризувати її структурні різновиди та конкретизувати їхні функції у плані композиційної побудови творів, з’ясувати жанрові особливості художніх творів з вміщеною епістолярною формою.
Об’єкт дослідження лист як первинний мовленнєвий жанр та епістолярна форма, що виникла внаслідок його засвоєння художньою літературою. Предмет дослідження листи німецьких письменників ІІ половини XVIII І половини ХХ ст., як і художні твори німецької літератури (епічні та драматичні), які містять епістолярну форму та є показовими з огляду на її структуру та специфіку її функціонування. Вибір матеріалу дослідження зумовлений провідною роллю німецького романтизму в становленні засад індивідуально-авторської епохи, на початок якої припадає розквіт жанру листа та конституювання епістолярної літературної критики, що є актуальним в історико-літературному та теоретико-літературному аспектах. Окремо слід наголосити на тому, що ми не передбачали надати максимально повний огляд епістоляріїв німецьких письменників і охарактеризувати всі твори німецької літератури, автори яких використали епістолярну форму, тому що для розв’язання поставлених завдань, на наш погляд, було доцільно відібрати типовий і показовий матеріал.
Принциповими для розуміння концептуальної основи дослідження є роботи «філософів діалогу» М.Бахтіна, М.Бубера, О.Розенштока-Хюссі [9-12; 24], його методологічні таі теоретичні принципи ґрунтуються на роботах, присвячених жанровій проблематиці, зокрема при розробці теоретичних засад листа були використані роботи М.Бахтіна «Проблеми мовленнєвих жанрів» [11] і Ю.Тинянова «Літературний факт» [156], при розробці типології письменницького листа були враховані досягнення сучасної лінгвістики. Дослідження етапів конституювання й еволюції жанру листа вимагало залучення новітніх генологічних аспектів філософського та культурологічного, а також категоріального підходу до розгляду жанру (М.Малкова, С.Аверінцев, Н.Кашина та ін.) [96; 73; 92].
Вивчення письменницького листа зумовило використання широкого спектру прийомів, аналізів та методів, зокрема: конкретно-історичного аналізу для відмежування листа від інших історичних джерел, для встановлення особливостей епістолярного стилю в конкретну історичну добу, для дослідження цілей та правил написання листа та ступеня дотримання епістолярної традиції, для визначення складових структури листа та типових епістолярних формул; системного аналізу для всебічного опису письменницького епістолярію у взаємозв’язку його компонентів з метою його цілісної характеристики; методу комплексного дослідження для з’ясування природи листа, а також для розробки критеріїв класифікації його жанрових модифікацій; методу систематизації і класифікації для розмежування жанрових модифікацій письменницького листа.
При дослідженні епістолярної форми були використані: контекстуальне вивчення для простеження шляхів засвоєння епістолярної форми художньою літературою, для з’ясування причин актуалізації інтересу до неї на певних етапах розвитку літератури та для встановлення її ролі в зміні напрямків літературної еволюції; метод зіставлення епістолярної форми з іншими категоріями художнього тексту для подальшого аналізу специфіки її функціонування в художніх творах; іманентний розгляд для встановлення різновидів епістолярної форми та їхніх функцій в композиційній побудові художніх творів.
Розмаїття використаних методів дослідження зумовлено необхідністю паралельного розгляду принципово відмінних за своєю природою явищ листа як лінгвістичного феномену й епістолярної форми як явища художньої літератури, оскільки нівелювання вивчення природи листа не дозволяє вповні розкрити специфіку генетично спорідненої з ним епістолярної форми.
Наукова новизна одержаних результатів витікає із здійсненої в дисертації спроби поєднання суміжних галузей сучасної філології, що дало змогу визначити провідні жанрові домінанти листа відповідно до його конститутивних ознак, уточнити поняття «епістолярій» та охарактеризувати основні етапи його еволюції; вказати на особливе місце письменницького епістолярію в літературно-художньому процесі, зважаючи на його значущість як історичного джерела та на специфіку його мовностилістичного оформлення; обґрунтувати приналежність письменницького епістолярію до власне документальних жанрів у рамках жанрової системи документальної літератури; розробити розгалужену типологію листа на основі перехресного принципу класифікації при врахуванні його конститутивних ознак. На основі жанрової моделі М.Лейдермана та поняття про родо-жанрову домінанту (М.Гіршман) шляхом зіставлення з іншими категоріями художнього тексту було вивчено жанрову специфіку творів епістолярної літератури, уточнено поняття «епістолярна форма», виділено її різновиди та охарактеризовано її функції у плані композиційної побудови твору, як і її вплив на його стилістику, тоді як вивчення жанрів епістолярної літератури в діахронічному аспекті з залученням матеріалу античної і візантійської літератур дало змогу встановити закономірності їхньої еволюції відповідно до концепції теоретичного життя жанру (Б.Іванюк).
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього використання при проведенні історико-літературних досліджень на матеріалі інших національних літератур, а також у навчальному процесі вищої школи, зокрема в рамках вивчення таких дисциплін, як: «Вступ до літературознавства», «Теорія літератури», «Історія світової літератури», «Історія німецької літератури», «Сучасна література Німеччини», «Аналіз художнього тексту», «Літературна критика» тощо. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці до спецсемінарів, при написанні бакалаврських і магістерських робіт, впорядкуванні навчальних посібників і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційної роботи було викладено у формі доповідей і повідомлень на міжнародних і міжрегіональних конференціях, окремі розділи дослідження обговорювалися на науковому семінарі аспірантів кафедри теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (2002 2005рр.). За темою дослідження опубліковано 7 статей (у тому числі у фахових виданнях 4), тез доповідей 4. Повний текст дисертації обговорено та схвалено на засіданні кафедри теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (протокол №8 від 1 березня 2006 року).

Структура дисертаційного дослідження визначена його метою та завданнями та складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких ділиться на підрозділи, висновків, списку використаної літератури, до якого входять 196 позицій найменувань джерел, і трьох додатків, уміщених на 7 сторінках. Загальний обсяг роботи 223 сторінки, основний текст 196 сторінок.

Список литературы

Висновки
У поглядах дослідників на теорію і практику листа існує два підходи: представники першого вважають лист жанрово повною і самоцінною сутністю, тоді як прибічники другого визнають лише апроксемативну сутність листа, тобто свідомо враховують лише одну з його сторін. Письменницький лист через специфіку концепції його автора розглядався переважно в лінгвостилістичному аспекті, запропонована М.Бахтіним теорія мовленнєвих жанрів дозволила перевести його вивчення в площину жанру. Проте на цьому етапі виявилося певне термінологічне протиріччя, пов’язане з відсутністю єдиного потрактування жанру листа, до якого відносили реальне листування та художні твори з вміщеною епістолярною формою. Таким чином, постала потреба в теоретико-літературному вивченні побутового листа та листа героя художнього твору цих генетично споріднених, проте відмінних за своєю природою явищ.
У новітніх літературознавчих роботах поширився термін «епістолярій», під яким розуміються художні, публіцистичні, політичні та приватні листи видатних митців, історичних осіб і громадських діячів, з яких постає достовірна картина особистого життя цих непересічних постатей, поглиблюються наші знання про ту чи іншу епоху, про розвиток художньої думки. Однак у цьому тлумаченні в один ряд поставлені художні та публіцистичні твори й реальне листування, словесна природа яких є принципово відмінною: автори художніх і публіцистичних творів наперед враховують їхнє оприлюднення і орієнтуються на поліадресата, тоді як автор листа адресує його конкретній особі, тому не передбачає наперед його публікацію. Для розв’язання цього протиріччя пропонуємо звузити термінологічне потрактування «епістолярію» за рахунок вилучення з нього художніх і публіцистичних творів, при написанні яких використовується епістолярна форма.
Взаємодія трьох конститутивних ознак жанру листа (концепція адресата, предметно-тематична змістовність, тип суб’єктивно-авторської модальності) спричинила появу таких його жанрових домінант, як: особистісний збіг адресата висловлювання з тим, кому воно відповідає, чітка структурованість, дейктична проекція. Це дає підстави розглядати епістолярій як особливе жанрове утворення, що виникло як засіб опосередкованого спілкування, характеризується наявністю специфічних жанрових домінант (персоніфікованість адресації, чітка структурованість, дейктична проекція) та має культурно-історичне значення, якщо дописувачами виступають видатні митці, історичні особи або громадські діячі.
Запропонований Л.Гінзбург принцип побудови характеру як жанровий критерій документальної літератури та концепція мовленнєвих жанрів М.Бахтіна дають змогу розмежувати в рамках документальної літератури лист письменника, його щоденник і нотатки як власне документальні жанри, що первісно не призначалися до публікації, та мемуари, літературний портрет, нарис, біографію й автобіографію, документальну повість і документальний роман як художньо-документальні жанри, що задумувалися і реалізовувалися автором з установкою на майбутнього читача, використаний у такому випадку історичний документ вимагав художнього переосмислення.
Врахування конститутивних ознак листа уможливлює впорядкування типології письменницького епістолярію на основі перехресного принципу класифікації. За характером стосунків між дописувачами можна виділити такі жанрові модифікації письменницького листа, як: лист до члена родини, лист до друга, офіційно-діловий лист і фамільярно-діловий лист.
Кількісно найбільшу частину епістолярної спадщини письменників становлять листи до члена родини через регулярність такого листування і завдяки дбайливому ставленню до збереження кореспонденцій відомого родича. Проте внаслідок акцентуації на побутових моментах вони цікаві як джерело відомостей про особливості їхнього повсякдення, хоча в них відбиваються настрої певної історичної доби. Цікавими вони є і в плані вивченя лінгвостилістики, тому що відсутність соціальної дистанції між дописувачами уможливлювала для його автора, майстра художнього слова, експеримент зі стилем листа.
Вирізнення листа до друга бере початок з античних часів, коли дружня привітність вважалася єдино припустимим типом модальності автора листа, незалежно від його стосунків з адресатом, однак з початку ХХ ст. необхідною передумовою його написання була попередня наявність дружніх стосунків. Теми дружніх послань торкаються сфери професійної діяльності тих, хто листується, фактів суспільно-політичного та культурного життя, долі особисто знайомих людей, а щирість є основним типом суб’єктивно-авторської модальності.
Групу офіційних листів утворюють листи до тих, з ким автор має спільну сферу професійної діяльності, в ній, залежно від типу відносин між дописувачами, можна розмежувати офіційно-діловий лист і фамільярно-діловий лист. Адресат офіційно-ділового листа має інший, ніж його автор, соціальний статус, тому предметно-тематична змістовність такого типу листа характеризується тенденцією до граничної вичерпаності внаслідок необхідності розв’язання конкретних завдань, в його стилістиці відсутні прояви творчого моменту через сталі вимоги мовного етикету й через нульову експресивність по відношенню особисто до адресата. Адресат фамільярно-ділового листа, як правило, особисто знайомий з його автором і має з ним спільні професійні інтереси, завдяки чому відпадають мовленнєві заборони та з’являється відвертість. Таке поєднання в концепції адресата особистісних і соціальних характеристик розширює предметно-тематичну змістовність листа: від вирішення найбільш загальних, практично орієнтованих проблем до обговорення широкого спектру питань, які торкаються сфери професійної діяльності, і до знайомства з подробицями повсякденного життя.
Орієнтація на певну складову концепції адресата листа (соціальну або особистісну) спричиняє появу в листі монотеми, тобто уривку основного тексту листа, який характеризується відносною вичерпаністю предметно-тематичної змістовності та функціональною завершеністю, що є необхідним для досягнення певної прагматичної установки. В епістолярній спадщині письменника наявні такі монотеми, як: приватне життя, суспільно-політичні події, літературно-художня творчість, їхнє поєднання в межах одного листа веде до появи політематичного листа. Семантичний і логічний критерії вирізнення дозволяють виділяти за предметно-тематичною змістовністю монотематичні та політематичні листи.
Монотематичні листи письменника, пов’язані зі сферою його професійної діяльності, утворюють епістолярну літературну критику, провідною жанровою модифікацією якої є лист-рецензія, тобто розгляд і оцінка художнього твору або окремого етапу творчості, вміщені в письменницькому листі. Залежно від обсягу висловлювання і ступеню суб’єктивності наведених оцінок і суджень вона може реалізуватися у формі епістолярної критичної репліки, епістолярної рецензії-нотаток, епістолярної рецензії-есе. Остання з названих жанрових модифікацій внаслідок своєї специфіки стоїть на межі літературної критики (за предметно-тематичною змістовністю), публіцистики (за прагматичною спрямованістю вміщених у ній суджень) та художньої творчості (за високим рівнем самовияву автора, який на рівні стилітики листа виявляє себе у використанні характерних рис його ідіостилю).
У межах епістолярної літературної критики існує група листів, присвячених власній художній творчості, так звана епістолярна літературна автокритика. Її провідною жанровою модифікацією є лист-авторецензія, тобто виклад поглядів письменника на свій твір або полеміка з його тлумаченням, вміщені в його листі. Його принципова відмінність від листа-рецензії полягає в особистісному збігу епістолярного рецензента з автором твору, який підлягає рецензуванню, тому самокритицизм є невід’ємною складовою авторської модальності цього типу листа. Ця група листів репрезентована в свою чергу двома жанровими модифікаціями листом письменника, який містить повідомлення про задум майбутнього твору, хід роботи над ним і т.і., та листом письменника, який містить авторську оцінку та тлумачення власного завершеного художнього твору.
Листи з тематичною домінантою «актуальні події суспільно-політичного життя» з’явилися внаслідок акцентуації на таких чинниках концепції адресата, як соціальний стан і політичні переконання. Вони характеризуються актуальністю проблематики та більшою, порівняно з публіцистичними творами, відвертістю у викладі думок через відсутність зовнішньої або внутрішньої цензури. Цю групу утворюють дві жанрові модифікації лист-роздум про актуальні події суспільно-політичного життя і лист-роздум з онтологічною тематичною домінантою, тобто лист з роздумами про сенс людського буття, про своє місце в навколишній дійсності. Серед жанрових модифікацій цієї групи особливе місце посідає «відкритий лист», в якому внаслідок обов’язкового оприлюднення означена автором персоніфікованість адресата протистоїть фактичній установці на поліадресата. Це дає підстави розглядати «відкритий лист» як публіцистичний твір, жанрова специфіка якого зумовлена його первісною орієнтацією на поліадресата, характеризується використанням епістолярної форми, домінуванням суспільно-політичної тематики, часовою актуальністю згадуваних подій та наявністю ознак авторського ідіостилю.
В епістолярній спадщині письменника, як правило, переважають листи з монотемою «приватне життя», що зумовлено регулярністю листування між членами родини та свідомим ставленням з боку адресата листа до збереження кореспонденцій відомого родича. Відсутність соціальної дистанції як визначальна риса концепції адресата цієї групи листів суттєво розширює їхню предметно-тематичну змістовність і сприяє збереженню відвертості як типу авторської модальності. В межах цієї групи вирізняються такі жанрові модифікації: лист-повідомлення про факти приватного життя і лист-спогади про факти приватного життя.
Урахування з боку автора листа якомога більшої кількості чинників концепції адресата сприяє створенню багатовимірного образу останнього та пояснює існування політематичного листа, мозаїчність композиційної побудови якого не виключає цілісності, тому що засобами зв’язності в ньому виступають екстралінгвістичні фактори. Серед політематичних листів можна вирізнити: лист, в якому факти приватного життя його автора поєднані зі сферою його професійної діяльності, лист, в якому до подій приватного життя його автора додаються роздуми про актуальні події суспільно-політичного життя, лист, в якому повідомлення про факти приватного життя його автора поєднані з інформацією щодо сфери його професійної діяльності та з роздумами щодо останніх суспільно-політичних подій.
За типом суб’єктивно-авторської модальності можна розмежувати три основні групи листів: перша (Просвітництво) ґрунтується на принципі протиставлення за умови підпорядкування різних позицій авторитетній позиції-основі, що зумовлює появу дидактичності; друга (доба романтизму) характеризується емоційністю висловлення та має в своїй основі принцип контрастного виділення суб’єктивно-оціночної модальності на фоні інших, менш суттєвих, оцінок при домінуванні авторської позиції; третій групі (І половина ХХ ст.) властива аналітичність внаслідок аналізу різних сторін об’єкту та різних його оцінок різними суб’єктами завдяки зіставленню, порівнянню або доповненню позиції автора листа за рахунок позицій інших суб’єктів.
Вивчення взаємодії конститутивних ознак листа засвідчило: концепція адресата листа є провідною серед них, тому що її зрушення спричиняють якісні трансформації інших конститутивних ознак, наприклад, зміна офіційно-ділових стосунків між дописувачами на фамільярно-ділові розширює предметно-тематичну змістовність листа за рахунок інформації приватного характеру та замінює офіційну ввічливість на щирість як тип авторської модальності.
Письменники відіграли особливу роль в еволюції жанру листа: завдяки притаманним їм образному світосприйняттю та красномовству вони вивели лист за вузькі межі інформативно-комунікативного функціонування і поставили в один ряд з художніми творами. Їх зацікавили можливості листа в плані відтворення в художній літературі зображувального та зображеного слова, внаслідок чого лист набув нової якості та перетворився на епістолярну форму.
Процес конституювання жанру листа засвідчують античні риторичні трактати, автори яких при осмисленні його теоретичних засад спиралися на притаманну тій епосі категорію стилю, під якою розумілася певна жанрово-стильова система з властивою їй усталеною сукупністю композиційних прийомів. Візантійські епістолографи зробили перші спроби критичного переосмислення античної епістолярної спадщини в плані її змісту та форми, результатом чого стало розширення тематики листа, актуалізація проблематики та формування нових рис епістолярного стилю.
Західноєвропейські літератури завдяки «наслідуванню», визначальному естетичному принципу традиціоналістичної культури, успадкували від попередніх епох усталений жанровий канон листа, проте на зламі ХVІІІ ХІХ ст., у добу переходу від традиціоналістичної до індивідуально-авторської епохи, відбулися його якісні трансформації, завдяки яким лист набув статусу самостійного жанру та був визнаний не тільки як історичне джерело, але й як оригінальний твір словесного мистецтва.
Принципова відмінність жанрової природи побутового листа й епістолярної форми дає підстави зараховувати до епістолярної літератури художні твори, при написанні яких використовується епістолярна форма в будь-якому з її різновидів.
У художньому творі використання епістолярної форми є виявом авторської самобутності, тому що завдяки ній з’являється нова структура, яку читач має зіставити з шаблонним утворенням побутовим листом, надалі сумістити план життєвого досвіду з планом його естетичного тлумачення, таким чином розімкнути межі між реальністю і художнім твором і сприйняти героя художнього твору як наближеного до реальності. Таким чином, основне завдання жанрів епістолярної літератури в плані сприйняття полягає в руйнуванні дистанції між художнім світом і читачем.
Художнє засвоєння побутового листа веде до якісних зрушень його конститутивних ознак: внаслідок специфіки художнього слова поліадресація замінює персоніфікованість адресації; з іншого боку, умовність і дискретність, властиві художній літературі, знімають з автора твору вимогу повноти стилізації листа, тому в епістолярній формі стилізуються ті структурні компоненти листа, які необхідні для розв’язання завдань з композиційної побудови твору та створення концепцій його героїв.
З огляду на план структури жанру з вміщеною епістолярною формою значущості набуває поява героя-розповідача, недистанційованого від художнього світу, завдяки чому розповідь ведеться наче «зсередини» подій, виникає ілюзія «первинної оповіді» та ефект правдоподібності викладу.
Вищеохарактеризовані фактори зумовлюють появу певної мовленнєвої структури: на рівні дистанції визначальними стають принципова нетотожність автора твору герою-розповідачу та приналежність другого до світу художнього твору, що зумовлює, на рівні викладу, суб’єктивність його мовленнєвої манери.
Уведення героя-розповідача спричиняє зміни ще одного аспекту плану структури жанру його обсягу, який містить поняття про художній час і простір. Комплексне врахування його складових уможливлює диференціацію жанрів, при написанні яких використовується епістолярна форма: при збільшенні охоплення художнього часу та простору збільшується кількість сюжетних ліній, тому обсяг епістолярної новели або оповідання, написаного в епістолярній формі, менший, ніж епістолярного роману; якщо ж епістолярна форма є фрагментом композиційної побудови твору, то вона, як правило, просуває вперед одну сюжетну лінію, тому її обсяг менший порівняно з епістолярною новелою, оповіданням, написаним в епістолярній формі або епістолярним романом. За умови стилізації циклу листування («роман у листах») спостерігається послідовний виклад подій, тоді як побудова фрагменту повісті або роману у вигляді стилізації листування його героїв дозволяє автору одночасно просувати вперед декілька сюжетних ліній, не вдаючись до ретроспективного показу подій.
Показовою в цьому сенсі є стилізація циклу листування, завдяки чому розширюється художній час і простір, збільшується кількість сюжетних ліній та зображених епізодів, що веде до появи особливого жанрового утворення «роману в листах». Він характеризується наявністю хронотопу біографічного часу з такими ознаками, як: хронологічна незворотність і детермінованість зображених подій, їхня часова обмеженість, лінійне розташування подій сюжетного плану відповідно до календарного порядку, зображення замкненого простору приватного життя людини в сюжетному плані, моделювання просторової дистанції між героями твору, які листуються, що спричиняє створення особливого світу світу «епістолярної оповіді», в якому відбувається їхній діалог, увага до дрібниць повсякдення та їхнє переміщення в центр твору, поява пейзажу як предмету бачення та як предмету оточення приватної людини, його сполучення з хронотопом природи, суміщення хронотопів «кризи», «зустрічі», «шляху».
Таким чином, родовий зміст творів з вміщеною епістолярною формою поєднує у собі зміст епічного (розповідь про події, які відбулися) та ліричного (безпосередня передача героєм-розповідачем власних думок, почуттів і переживань з приводу подій, що відбулися) родів.
Вищерозглянуті риси плану структури жанрів епістолярної літератури відбиваються в таких складових змістовної форми, як художня мова та композиція твору. Основними стильовими ознаками мови героя, переданої в епістолярній формі, є індивідуалізованість, емоційність і тенденційне тяжіння до «книжного» мовлення. У композиції твору використання епістолярної форми спричиняє появу подієво-розповідного композиційного типу, суть якого полягає у презентації описуваних у творі подій з різних у світоглядному відношенні позицій, представлених різними суб’єктами розповіді, від особи яких поперемінно ведеться розповідь.
Все вищевикладене дозволяє стверджувати, що в силу специфіки художньої літератури лист набув нових якісних ознак і перетворився на епістолярну форму, використання якої зумовлює зміни всіх аспектів жанрового цілого. Зважаючи на це, пропонуємо визначити епістолярну форму як специфічний композиційний прийом, суть якого полягає в художньому відтворенні листа або його структурних компонентів, здійсненому автором художнього твору від імені героя твору, що спричиняє появу героя-розповідача з притаманною йому індивідуальною словесною манерою, синтез змістів епічного (показ подій, що відбулися) та ліричного родів (безпосередня передача героєм-розповідачем думок, вражень та емоцій з приводу подій, що відбулися), моделювання художнього світу згідно з ознаками хронотопу біографічного часу.
Притаманні художній літературі умовність і дискретність знімають з автора художнього твору вимогу повноти стилізації листа, що пояснює існування різновидів епістолярної форми та дозволяє виділити серед них такі, як: стилізований лист, епістолярна мікроформа, стилізована записка, епістолярна оповідь.
У художніх творах типовим є використання стилізованого листа (листа героя твору, художньо відтвореного автором), проте в багатьох випадках письменники стилізують лише його окремі компоненти, що робить доцільним вирізнення епістолярної мікроформи, тобто окремих, значущих для перебігу подій, формальних і/або змістовних компонентів листа, художньо відтворених автором від імені героя. Особливість її функціонування полягає в обов’язковій наявності супроводжувальних коментарів, які мають розширити або спростувати наведену інформацію. Також існують твори, в яких наводяться окремі частини стилізованого листа, репрезентовані в специфічній граматичній формі опосередкованої передачі чужого мовлення (наприклад, Кон’юнктив у німецькій мові), що контекстуально супроводжується вказівкою на те, що цитується саме «лист» героя твору. Серед різновидів епістолярної форми особливе місце посідає стилізована записка (записка героя, художньо відтворена автором твору від його імені), яка відрізняється від стилізованого листа тенденцією до максимальної змістовної вичерпаності при надзвичайній стислості її передачі, від епістолярної мікроформи, завершеність якої досягається за рахунок контексту структурною цілісністю висловлення. Основою «роману в листах» є епістолярна оповідь, тобто сюжетно вмотивована стилізація листування декількох героїв твору між собою.
Результати проведеного нами дослідження дають підстави стверджувати, що в композиції художнього твору епістолярна форма може використовуватися для епістолярної експозиції героя і для епістолярної зав’язки сюжетної лінії, для ускладнення або заміни первинної концепції героя, опосередковано для ускладнення концепцій інших героїв, для розгортання концепції героя шляхом його характеристики іншими дійовими особами твору, для експозиції нової частини епічного твору, для одночасного динамічного просування вперед декількох сюжетних ліній без використання ретроспективного показу подій, з метою окреслення повороту у введеній сюжетній лінії, для стислої передачі динаміки розвитку подій у межах однієї сюжетної лінії, як різновид перипетії, що передує розв’язці основного конфлікту твору, для розв’язки сюжетної лінії або основного конфлікту твору, для створення об’ємності оповіді в цілому.
Вивчення етапів розвитку жанрів епістолярної літератури показало, що період їхнього становлення та утворення жанрової матриці припадає на античні часи, коли визначився комплекс їхніх сталих ознак, найвагомішою з яких стала епістолярна форма. Література часів Візантійської імперії, середньовіччя, Відродження, барокко засвідчує період продуктивного функціонування цих жанрів і їхню канонізацію, тоді як етап їхньої мнемонізації та модернізації припадає на злам двох культурно-історичних епох традиціоналістичної та індивідуально-авторської. Це якісне зрушення спричинило трансформації аспектів жанрового цілого, зокрема перевело лист, який функціонує в художній словесності, з публічної сфери в сферу свідомості приватної людини, що зберегло типову жанрову модальність, сповідальність, яка, на відміну від попередніх епох, утратила свій умовно-риторичний характер. Надалі жанри епістолярної літератури звільнилися від прямої залежності від певного типу змісту, що дало змогу письменникам відійти від канонізованого «роману в листах» і обмежуватися при стилізації листа мінімумом засобів, необхідних для відтворення ілюзії «первинної оповіді» і, найголовніше, пафосу сповідальності. Опосередкованим свідоцтвом завершення процесу канонізації жанрів епістолярної літератури є їхнє перетворення на жанровий стереотип, внаслідок чого виникає їхня негативна стилізація пародія, як наприклад, «Радощі юного Вертера» Ф.Ніколаї.
Отже, жанри епістолярної літератури пройшли шлях від канонізації до модернізації і втратили провідну роль у літературному процесі, проте їм вдалося зберегти свій внутрішній канон, що дає змогу письменникам повернутися до них, орієнтуючись на збережені формалізовані ознаки структури жанру (епістолярна форма) та типовий жанровий пафос сповідальність.
Притаманне постатрадиціоналістичній культурі творче переосмислення досягнень попередніх епох дає підстави стверджувати, що епістолярна література залишатиметься актуальною в сучасному літературному процесі.

Список використаних джерел
1. Агапов Б. Искусство остается // Литература, документ, факт. Иностранная литература. 1966. №8. С. 202.
2. Акишина А., Формановская Н. Этикет русского письма. М.: Русский язык, 1989. 191 с.
3. Алекесеева И.С. Особенности эпистолярного стиля в немецкой литературе первой половины ХIХ века // Анализ стилей зарубежной художественной и научной литературы. Межвузовский сборник. Вып.6. Ленинград: Ленинградский государственный университет, 1989. С. 49 56.
4. Антоненко С.В. Структура писем А.С. Пушкина (лингвостилистика текста). Киев: Общество «Знание» Украина, 2000. 154 с.
5. Антоненко С.В. Эпистолярный текст как отражение культуры определенной эпохи // Язык и культура. 5-ая международная конф. Т.2. Культурологический компонент языка. К.: Collegium, 1997. С. 8 10.
6. Арутюнова Н.Д. Общая и частная оценки // Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука. 1988. С. 61 101.
7. Бабушкина С.В. Эпистолярная лирика Марины Цветаевой (письма 1926 г.) // Константин Бальмонт, Марина Цветаева и художественные искания ХХ века. Межвузовский сб. науч. тр. Вып. 3 Иваново: Ивановский государственный университет, 1988. С. 123 132.
8. Баранов В.Н., Бочаров А.Г., Суровцев Ю.И. Литературно-художественная критика: Уч. пособие. М.: Высшая школа, 1982. 207 с.
9. Бахтин М. К методологии гуманитарных наук // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С. 361 373.
10. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советский писатель, 1963. 363 с.
11. Бахтин М. Проблема речевых жанров // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С. 237 280.
12.Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. С. 234 407.
13. Белунова Н.И. Дружеское письмо творческой интеллигенции как эпистолярный жанр // Филологические науки. 2000. №5. С. 81 89.
14.Белунова Н.И. Дружеское письмо творческой интеллигенции конца ХIХ начала ХХ в. (Жанр и текст писем). Спб.: Издательство Спб университета, 2000. 140 с.
15.Белунова Н.И. Дружеское письмо в функционально-стилистическом аспекте // Русский язык в школе. 2000. №1. С. 75 78.
16.Белунова Н.И. Искусство эпистолярия и художественное произведение // Русский язык в школе. 1995. №5. С. 77 82.
17.Белунова Н.И. Категория речевого общения и особенности ее реализации в тексте дружеского письма (на материале писем творческой интеллигенции конца ХIХ начала ХХ в.) // Филологические науки. 1998. №2. С. 79 87.
18.Бердичівська Л.А. Бог не помер, однак треба вбити його («Лист до батька» Ф.Кафки) // Наукові записки КМА. Теорія та історія культури. Т.18. К., 2000. С.80 84.
19.Беттузия Н. Особенности текстов эпистолярного жанра // Русский язык за рубежом. 1984. №3. С. 81 84.
20.Билецкая О.П. Коммуникативно-стилистическая характеристика переписки К.Маркса и Ф.Энгельса: Автореф. дис. ... канд. филол.наук: 10.02.04/ МГПИИЯ им.М.Тореза М., 1987. 25 с.
21. Билецкая О.П. Письмо как межстилевой тип текста // Сб. научн. тр. МГПИИЯ им.М.Тореза. Вып. 250. Номинация и коммуникация. М.: МГПИИЯ им.М.Тореза, 1985. С. 93 101.
22. Братаніч О.В. Лінгвостилістика епістолярію Г.П.Кочура (на матеріалі листування 60-80-их рр.. ХХ ст.): Автореф. дис. канд. філол.наук: 10.02.01/ Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2004. 20с.
23. Братаніч О.В. Фактор адресованості в епістолярному дискурсі // Актуальні проблеми менталінгвістики. Зб. статей за матеріалами ІІІ-ої міжнарод.наук.конф. У 2-ох ч. Ч.2. Черкаси: Брама. 2003. С. 11 18.
24.Брехт Б. Из писем // Вопросы литературы. 1985. №1. С. 183 225.
25.Бубер М. Я и ты // Бубер М. Два образа веры. М.: Республика, 1995. 464 с.
26.Бурляй Ю. Основи літературно-художньої критики. К.: Вища школа, 1985. 247 с.
27.Бухаркин П.Е. К вопросу о генезисе жанра эпистолярного «путешествия» в русской литературе второй половины XVIII века // Художественно-документальная литература (история и теория). Иваново: Ивановский государственнный университет, 1984. С. 112 117.
28.Вашків Л.П. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі: Автореф. дис. ...канд. філол.наук: 10.01.02/ Львівський державний университет ім. І.Франка. Львів, 1995. 24 с.
29.Виденеева Е. Частные письма как источник изучения истории русского письма // Вопросы изучения истории русского языка ХІХ ХХ века. Сб.трудов. М., 1988. С. 18 27.
30.Виноградова Е.М. Закономерности и аномалии эпистолярного повествования в художественном произведении // Русский язык в школе. 1991. №6. С. 5358.
31.Виноградова Е.М. Эпистолярные речевые жанры: прагматика и семантика текста: Дис. ... канд. филол.наук: 10.02.04. М., 1991. 274 с.
32.Виткоп-Менардо Г. Э.Т.А. Гофман, сам свидетельствующий о себе и о своей жизни. Пер. с нем. Челябинск: Урал ЛТД, 1999. 320 с.
33.Войцехівська І., Ляхоцький В.П. Епістологія. Короткий історичний нарис. К.: Український державний інститут архівної справи та документознавства, 1998. 54с.
34.Гайнуллина Н.И. Эпистолярный жанр петровской эпохи как историческая категория и принципы его познания // Семантико-стилистические исследования. Сб. научн. тр. Алма-Ата: Казахстанский государственный университет им.С.Кирова, 1989. С. 19 26.
35.Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488с.
36.Гапанович И.Н. Военные рассказы и повести Куприна [Электронный ресурс] // Australian National University. Melbourne slavistic studies 5/6. Мельбурн, [2001] Режим доступа: http://www. kuprin.org/ruthm/gapanovich htm, свободн. Загл. с экрана.
37.Гете Й.-В. Страдания юного Вертера. Пер. с нем. // Гете Й.-В. Избранное: Пер. с нем. Донецк: Донбасс, 1989. С. 5 91.
38.Гете Й-В. Шиллер Ф. Переписка: В 2