ЛІРИЧНИЙ СУБ’ЄКТ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ: ФОРМИ КОНСТИТУЮВАННЯ ТА РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЗАГРЕБЕЛЬНА Наталія Костянтинівна

УДК 82.09 (043.3)

ЛІРИЧНИЙ СУБ’ЄКТ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ:
ФОРМИ КОНСТИТУЮВАННЯ ТА РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

Спеціальність 10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Астаф’єв Олександр Григорович

Київ 2007

ПЛАН

Вступ.........................................................................................................................3

1. Комунікативний аспект конституювання ліричного суб’єкта........................8
1.1. Внутрішня комунікація в тексті......................................................................8
1.2. Концепти транстекстової комунікації...........................................................23
1.3. Конфігурації суб’єктності..............................................................................39

2. Репрезентаційний аспект конституювання ліричного суб’єкта....................55
2.1. Категорія репрезентації..................................................................................55
2.2. Вербалізація внутрішнього світу...................................................................71
2.3. Соціальна визначеність...................................................................................81
2.4. Тілесне буття....................................................................................................96

3. Текстуальний аспект конституювання ліричного суб’єкта.........................113
3.1. Текстуальне начало у ліриці........................................................................113
3.2 Паратекстові зв’язки......................................................................................128
3.3. Інтертекстуальний вимір..............................................................................140
3.4. Мова як засіб конституювання ліричного суб’єкта...................................155

Висновки...............................................................................................................170

Список використаної літератури........................................................................175

ВСТУП

Проблема ліричного суб’єкта тісно пов’язана з питаннями свідомості й самосвідомості автора, адже йдеться про співвіднесеність творчої діяльності з її індивідуальним або колективним агентом. Оскільки це визначає специфіку твору, то здебільшого вчені пишуть про реляцію „автор текст”, чи не найдискусійнішу в літературознавстві.
Найчастіше поняття автора ототожнюють з інтенцією − задумом, наміром і відповідальністю творця за зміст художнього твору. Традиція експлікації йде від античності. Платонівська модель має такі складові: автор (суб’єкт) і перетворюваний матеріал (опозиція матерії й форми), а творення сприймається як оформлення (космізація) хаосу. В добу християнства інтенція асоціюється з Божим осяянням, авторитетом [1], а письменник − лише посередник між Логосом і людьми, він отримує натхнення і знання зверху, через „світодаяння”. Ключовою семантичною фігурою автор стає в добу модерну, де в центрі наукових пошуків − реконструкція художнього задуму, біографічного, особистісно-психологічного й соціокультурного досвіду митця, культурно-історичних умов, де постав текст, прикмет первинної дійсності. Серед прибічників теорії інтенції Ф.Шлейєрмахер, Я.Славінський, В.Виноградов, Б.Корман, з українських теоретиків Д.Чижевський, О.Білецький, В.Іванисенко, В.Смілянська, Т.Волкова, М.Ткачук та інші.
Протилежна тенденція − вчення про intentional fallacy, тобто „інтенціональну ілюзію (помилку)” (В.Вімсетт і М.Бердслі). До прихильників цієї концепції належать російські формалісти, представники англо-американської школи нової критики” та французькі структуралісти. Вони є прибічниками не літературної експлікації (у тексті слід шукати те, що хотів сказати автор), а літературної інтерпретації (текст говорить сам) і вважають, що використовувати поняття інтенція” марно і навіть шкідливо. Звідси неповага до особи автора: 1) він символізує гуманізм та індивідуалізм, які треба витіснити із літературознавства; 2) критика автора спричиняє критику всіх інших антиконцептів теорії літератури, тому літературність є обернено пропорційною до інтенції; 3) усунути автора означає забезпечити незалежність літературознавства від історії і психології (стаття Р.Барта Смерть автора”, 1968, лекція М.Фуко Що таке автор?”, 1969 та ін.). Письмо, текст, скриптор, з такого погляду, можуть бути рівнозначними замінниками автора, бо він не „особистість” це граматично-лінгвістичний суб’єкт, який не передує актові висловлювання, а твориться разом з ним, тут і зараз. Отже, письмо не може „зображати” щось таке, що існувало до акту творення. Воно так само нізвідки не береться; позбавлений джерел текст постає „витканим із цитат”, звідси ж виводиться і поняття інтертекстуальності. Місцем утворення єдності та зв’язності тексту є читач, більш особистісний, ніж автор. Ці ідеї обґрунтовують Р.Барт, Н.Фрай, Г.Гадамер, П.Рікер, Ю.Крістева, Ц.Тодоров, У.Еко, М.Гловінський, з українських учених − О.Потебня, І.Фізер, Г.Грабович, С.Павличко, В.Агеєва та інші.
Поборники обох тенденцій схильні до радикалізму. Під час полеміки Р.Барта з Р.Пікаром він звівся до двох крайніх тез: 1) у тексті треба шукати те, що хотів сказати сам автор, його „ясний і усвідомлений намір” це, за виразом Р.Пікара, єдиний критерій правомірності тлумачення; 2) текст промовляє незалежно від намірів автора, жодного критерію правомірності тлумачення не існує [82, 93]. Однак варіант інтерпретації суб’єктної структури поезії ХХ ст. найвдалішим буде тоді, коли вдасться осмислити її як континуальну тривалість, зважити на дискретність і діалектику етапів її створення: адже на кожному із них існували свої системи цінностей, свої ієрархії текстів. Ю.Лотман пише: „Нащадки отримують від кожного етапу літератури не лише певну суму текстів, але й створену нею ж таки про себе легенду і певну кількість апокрифічних знехтуваних і відкинутих у забуття − творів” [106, 27]. Аби уникнути пастки об’єктивізму/суб’єктивізму чи детермінізму/релятивізму і показати, що інтенція є справді критерієм тлумачення тексту і не тотожна „ясному й усвідомленому” намірові автора, доречно запропонувати нову редакцію наведеної альтернативи: у тексті можна шукати те, що він каже 1) стосовно свого первісного контексту (мовного, історичного, культурного) і 2) щодо контексту читача [82, 94].
Розмаїття наукових концептів суб’єктної сфери потребує істотного доповнення: їх багато і все ж не досить, щоб охопити складні й багатовимірні процеси в поезії ХХ ст. Вітчизняні дослідження такої проблематики переважно спираються на „системно-суб’єктний” метод аналізу твору коло понять, розроблених Б.Корманом, Л.Гінзбург, В.Смілянською, Т.Волковою та ін. Враховуючи внесок названих учених в осмислення авторської інтенції, слід, однак, визнати обмеженість даної концепції: детермінанти суб’єктної структури (біографічне, соціальне, психологічне начала) торкаються лише свідомості й оминають імперсональну сторону, а експлікація затуляє інтерпретацію.
Актуальність дослідження зумовлена потребою системної теоретичної розробки категорії ліричного суб’єкта, опертої на найновіші методологічні концепції та контекст поезії ХХ століття. Побутує обмежене розуміння ліричного суб’єкта, який переважно ототожнюється з автором. Отже, постає завдання подолати цю недостатність через розширення змісту поняття і комунікативне уточнення відносин між ліричним суб’єктом і автором, урахувати перспективу рецепції, а також з’ясувати критерії розрізнення наявного та відсутнього в тексті. Пошук адекватного термінологічного апарату спонукає переосмислити й адаптувати щодо лірики ряд загальних літературознавчих понять.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науковою темою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Актуальні проблеми філології” (державний реєстраційний номер 02 БФ044-01, науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Г.Ф.Семенюк).
Мета роботи: дослідити комунікативну природу поезії ХХ ст., її діалогічний ланцюг, де завжди присутні автор, комунікат (тобто текст), читач, визначено „правила” спілкування умови кодування знаків відправником і розшифрування одержувачем. Це зумовлює постановку таких завдань:
• з погляду наратології, визначити специфіку внутрішньотекстової комунікації в ліриці;
• розкрити зміст транстекстової комунікації автора й читача;
• описати феномен ліричного суб’єкта, визначити його основні типи і модуси;
• розглянути категорію репрезентації та її складові: внутрішній світ, соціальну визначеність, тілесне буття;
• висвітлити роль текстуального начала, проаналізувати засоби мови й інтертекстуальності, а також паратекстові зв’язки.
Предметом дослідження є структура суб’єктності, її системні та змістові властивості, форми конституювання і репрезентації ліричного суб’єкта.
Об’єктом дослідження є твори поетів ХХ століття, українських: Ю.Андруховича, Б.І.Антонича, М.Вінграновського, В.Голобородька, М.Зерова, Юрія Клена, Л.Костенко, М.Рильського, В.Симоненка, В.Стуса, П.Тичини та ін., а також російських: А.Ахматової, Й.Бродського, В.Висоцького, Г.Іванова, Льва Лосєва, О.Мандельштама, В.Маяковського, В.Ходасевича, М.Цвєтаєвої, Саші Чорного та ін.
Теоретико-методологічні засади. Дослідник спирається на ідеї діалогічності М.Бахтіна, використовує досвід формальної школи (Ю.Тинянов, В.Шкловський), структурно-семіотичного напрямку (Р.Якобсон, Я.Мукаржов-ський, Ю.Лотман, Б.Успенський, Р.Барт, Р.Фігут тощо), наратології (Ж.Женетт, В.Шмід), герменевтики (Г.Г.Гадамер, Ф.Шлейєрмахер), рецептивної естетики (В.Ізер, Г.Р.Яусс) та феноменології (Р.Інгарден, М.Мамардашвілі), „нової критики” (Т.С.Еліот, К.Брукс), психоаналізу (З.Фройд, К.Г.Юнг, Ж.Лакан), враховує системно-суб’єктний метод (Б.Корман, В.Смілянська, Т.Волкова, С.Бройт-ман), залучаючи результати досліджень провідних українських і зарубіжних вчених.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше з урахуванням нових методик і методологій:
• здійснено цілісний аналіз структури суб’єктності поезії ХХ століття, розглянуто форми конституювання і репрезентації ліричного суб’єкта як носія інтенції;
• розкрито моделі внутрішньо- й транстекстової комунікації в ліриці;
• описано феномен ліричного суб’єкта, реконструйовано багатофігурність суб’єктності;
• обґрунтовано поняття внутрішнього суб’єктного синкретизму;
• уточнено зміст і обсяг ряду літературознавчих понять: комунікативні інстанції та рівні, автор, читач, „смерть автора”, репрезентація, хронотоп, інтертекстуальність.
Практичне значення одержаних результатів: окремі тези можуть бути використані в теоретичних розробках форм суб’єктності, застосовані у вузівських курсах з проблем теорії літератури та при написанні підручників і укладанні посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено в доповідях на 6-ти міжнародних та всеукраїнських конференціях:
• VI Міжнародна науково-теоретична конференція молодих учених (Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ 2003);
• Міжнародна наукова конференція „Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 2004);
• Всеукраїнська наукова конференція „Сенсова та естетична природа вартісних орієнтацій у Т.Шевченка” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 2005);
• Міжнародна наукова конференція „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 2005);
• VIІІ Міжнародна наукова конференція молодих учених (Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ 2005);

• Міжнародний філологічний семінар „Теоретичні й методологічні проблеми літературознавства”, тема „Національні моделі порівняльного літературознавства” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ 2005).

Список литературы

ВИСНОВКИ
При тому, що відомі теоретико-літературні дослідження зосереджені на від­ношенні ліричного суб’єкта до автора, в нашій роботі здійснено системне дослі­дження категорії ліричного суб’єкта, що виходить із трьох аспектів його консти­туювання. Комунікативний аспект має два плани: внутрішньотекстовий (розкри­тий за допомогою наратологічних концепцій комунікативних інстанцій та рівнів) та транстекстовий (що полягає в комунікації автора й читача через текст, а також в автокомунікації кожного з них). Репрезентаційний аспект, враховуючи окрес­лення специфіки категорії репрезентації щодо лірики, був розглянутий у таких компонентах як внутрішній світ, соціальні стосунки й тілесне буття ліричного суб’єкта. Текстуальний аспект виходить із значущості тексту як іконічного знаку та часопростору перетворення і включає в себе плани паратекстових зв’язків, інтертекстуальності та мови.
Ці три аспекти є взаємодоповнюючими, а визначальним серед них виступає комунікативний, що не характеризує ліричного суб’єкта прямо, але дозволяє, уто­чнивши відомі тези, визначити його місце щодо структури художнього тексту та позатекстової дійсності, а також окреслити ті моменти, які далі розглядаються стосовно репрезентації та текстуальності. Так, ліричний суб’єкт був визначений: 1) в наратологічному сенсі як сполучення експліцитного автора й персонажа, 2) у процесі створення як такий, що знаходиться між „автором” і „героєм” як функці­ями його моделювання, 3) у процесі рецепції як такий, що корелює і з автором, і з читачем. Виходячи з цього була визначена типологія ліричного суб’єкта неперсоніфікований, абстрагований, конкретизований, фіктивний (який не суперечить автопсихологічності) та дистанційований, а також людина і поет; крім того, було окреслено структуру „автор-персонаж» та поняття внутрішнього суб’єктного син­кретизму.
Таким чином, ліричний суб’єкт постав неоднорідним, що стосовно самого поняття виявляється у наявності типології, а в конкретних випадках буває реалі­зоване через внутрішній суб’єктний синкретизм, котрий полягає в відчутній неоднорідності всередині постульованої єдності „я”. У відповідних главах ці тези були конкретизовані стосовно репрезентації та тексту, що дозволило виявити особли­вості їхньої реалізації в різних умовах і контекстах, стосовно різних аспектів кон­ституювання ліричного суб’єкта та їх окремих компонентів.
Специфіка поняття внутрішнього світу ліричного суб’єкта (даного через од­носкладову чи двоскладову модель світу) спричиняє актуальність цього компоне­нту насамперед для абстрагованого ліричного суб’єкта. Неперсоніфікований ліри­чний суб’єкт набуває особливого статусу в разі репрезентації внутрішнього світу з внутрішньої психологічної точки зору, що спричиняє структурну нівеляцію ліри­чного суб’єкта в поєднанні з акцентуванням його внутрішнього змісту. Внутрі­шній суб’єктний синкретизм стосовно внутрішнього світу ліричного суб’єкта ви­явлений найбільш виразно й різноманітно, будучи реалізованим в авторефлексивних моментах, автокомунікації „я ти”, „розпросторенні” та виокремленні іпоста­сі. Особливість такого виявлення внутрішнього суб’єктного синкретизму зумов­лена його максимальною безпосередністю в порівнянні з іншими випадками, оскільки ця структура стосується окремого компоненту репрезентації окремої особи.
Розгляд соціальних стосунків ліричного суб’єкта зумовив актуалізацію різно­виду колективного ліричного суб’єкта, в якому, у разі його злитості, соціальна за­хопленість реалізована максимально. Злитість колективного ліричного суб’єкта зазнає розкладу через суб’єктний синкретизм: текстовий, у разі голосів корифея і хору, та внутрішній, якщо подано інтенційну єдність різних соціальних груп. Лі­ричний суб’єкт „ми” визначений як принципово фіктивний у відношенні до інди­відуального автора. У разі індивідуального ліричного суб’єкта „я” його соціаль­ність може бути виражена через експлікацію ствердження чи запереченні своєї включеності в соціальні стосунки, а фіктивний ліричний суб’єкт щодо соціально­го начала здобуває особливу форму, створену за принципом синекдохи. В кон­тексті соціальних стосунків набуває актуалізації відмінність між такими різнови­дами ліричного суб’єкта як людина й поет: на відміну від першого, другий у своїх соціальних стосунках може бути змодельований за „автором” або за „героєм”.
Репрезентація тілесного буття ліричного суб’єкта, що мінімально представ­лена у топосах, залежить від психологічної точки зору: зовнішньої чи внутрі­шньої. В першому випадку тіло і свідомість ліричного суб’єкта злиті, а в другому їх взаємодія спричиняє внутрішній суб’єктний синкретизм: власне тіло сприйма­ється як інший, з яким треба встановити стосунки, переживання інтенційного ко­лективного тіла сполучає в собі ці два підходи. Іншість тіла по-різному виявлена для персоніфікованого й неперсоніфікованого ліричного суб’єкта, а ознакою тіле­сного буття дистанційованого ліричного суб’єкта є відсутність його зв’язку із внутрішнім світом, в чому втілена відстань між „автором” та „героєм”. Особли­вість модусу поета полягає в даному разі в наявності у нього пере­твореного „тіла без органів”, що породжує вірш, даного з внутрішньої психологі­чної точки зору.
Як комплементарний щодо репрезентаційного був розглянутий текстуальний аспект конституювання ліричного суб’єкта, якому властиве підсилення умовності властивостей ліричного суб’єкта й перехід до експериментального пізнання. Текст є засобом виходу мовця за свої межі, чому в нашій концепції відповідає зняття відмінності між такими різновидами ліричним суб’єкта як людина й поет з одно­часною актуалізацією структури „автор-персонаж”.
Паратекстові компоненти набувають вагомості стосовно дефініції ліричного суб’єкта, коли власне у тексті він постає невизначеним (непресоніфікованим, абс­трагованим або фіктивним), таким чином, компенсуючи авторську активність че­рез ішпий спосіб її виявлення. Це спричиняє специфіку внутрішнього суб’єктного синкретизму: він імпліцитний щодо конкретного тексту як окремого та експліцитний стосовно єдності тексту та паратекстових компонентів. Особливість реаліза­ції структури „автор-персонаж” тут зумовлена його позицією в іншому вимірі відносно художнього світу.
Стосовно інтертекстуальності відзначено форми присутності у тексті першомовця: фіктивний ліричний суб’єкт та автор-персонаж. Наголошено, що співвід­носний із автором ліричний суб’єкт, попри говоріння чужими словами, не є фіктивним, крім випадків авторського заперечення та походження конкретизованого ліричного суб’єкта з персонажа претексту. Автопсихологічний ліричний суб’єкт визначає себе через інтертекст, імпліцитно або експліцитно, залучаючи окремі фрагменти претексту або цілком приводячи його у відповідність до своїх потреб. Внутрішній суб’єктний синкретизм у разі інтертекстуальності імпліцитний та для свого розкриття потребує компетенції та активності реципієнта.
Взаємодія ліричного суб’єкта з мовою відбувається у разі редукції його зов­нішньої репрезентованої комунікативності. Ліричний суб’єкт, у разі його виявленості, постає абстрагованим, причому ця його властивість може бути підкресле­ною, і пасивним на тлі активної мови, яка стає героєм-діячем. Акцентування акту письма надає ліричному суб’єктові визначеності через внутрішній суб’єктний си­нкретизм в оповідному плані: відбувається автономізація невизначеної іпостасі персонажа (в наратологічному сенсі) та визначеної іпостасі експліцитного автора, що пише цей конкретний текст. Межею самоочуження є введення автора-персонажа, іншість якого зумовлена суто текстуальними чинниками.
Контекст розробки категорії ліричного суб’єкта спричинив уточнення ряду літературознавчих понять. Так, визначена оповідна структура лірики зі вказівкою на специфіку рівнів експліцитної комунікації, фокалізації та „цитованого світу”. Встановлено відношення до лірики концепції „смерті автора”, яка, по-перше, ціл­ком відповідає принципам рецепції ліричного твору, а по-друге, може бути реалі­зована і як тематичний мотив. Проблема застосовності до лірики категорії репре­зентації вирішена з урахуванням транстекстової комунікації автора й читача і комплементарності текстуального начала. У зв’язку з неоднорідністю ліричного суб’єкта уточнене поняття хронотопу щодо лірики як такого, що має переважно синтетичний характер. Специфіка розгляду інтертекстуальності зумовлена виве­денням на перший план категорії ліричного суб’єкта, на відміну від більш поши­рених категорій тексту і автора.
Оскільки розглянуті компоненти репрезентаційного і текстуального аспектів мають свою специфіку виявлення ліричного суб’єкта (його типів, внутрішнього суб’єктного синкретизму та співвідносного з ліричним суб’єктом автора-персонажа), кожний з цих компонентів має бути визначений як суттєвий щодо конституювання ліричного суб’єкта, котрий, отже, набуває об’єму як у структур­ному, так і у змістовному плані. Оскільки в нашій роботі вперше здійснено таке системне обговорення категорії ліричного суб’єкта з точки зору теоретичної по­етики, наступна розробка запропонованої концепції може бути спрямована на її уточнення та розширення стосовно історичної поетики, компаративістики та істо­рії літератури, що матиме значення і в загальнотеоретичному плані.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Наукова і критична література:
1. Аверинцев С.С. Авторство и авторитет // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания / РАН. Ин-т мировой лит-ры им. А.М.Горького; Отв. ред. П.А.Гринцер. М.: Наследие, 1994. С. 105-126. Библиогр.: с. 125-126.
2. Аверинцев С.С., Андреев М.Л., Гаспаров М.Л. и др. Категории поэтики в смене литературных эпох // Там же. С. 3-38.
3. Андрухович Ю. Ерц-герц-перц // Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості: Спроби. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. С. 5-14.
4. Арістотель. Поетика / Пер. з давньогр. Б.Тена; Вст. ст. Й.У.Кобова. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
5. Арутюнова Н.Д. В сторону семиотики и стилистики // Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русск. культуры, 1998. С. 275-402. Библиогр.: с. 399-402.
6. Арутюнова Н.Д. Проблемы коммуникации // Там же. С. 643-686. Библиогр.: с. 684-686.
7. Астаф’єв О.Г. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем: Монографія. К.: Смолоскип, 1998. 313 с.
8. Ахапкин Д. „Филологическая метафора” в поэтике Иосифа Бродского // Русская филология. Тарту, 1998. № 9. С. 228-238.
9. Барт Р. Гул языка / Пер. с фр. С.Зенкина // Барт Р. Избраные работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с фр.; Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова. М.: Изд. группа „Прогресс”, „Универс”, 1994. С. 541-544.
10. Барт Р. От произведения к тексту / Пер. с фр. С.Зенкина // Там же. С. 413-423.
11. Барт Р. Смерть автора / Пер. с фр. С.Зенкина // Там же. С. 384-391.
12. Барт Р. Эффект реальности / Пер. с фр. С.Зенкина // Там же. С. 392-400.
13. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М.М. Работы 1920-х годов. К.: Next, 1994. С. 69-255.
14. Бахтин М.М. Искусство и ответственность // Там же. С. 7-8.
15. Бахтин М.М. К методологии гуманитарных наук // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Сост. С.Г.Бочаров; Прим. С.С.Аверинцева, С.Г.Бочарова. М.: Искусство, 1979. С. 381-395.
16. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Собрание сочинений: В 7 т. / РАН. Ин-т мировой лит-ры. М.: Русск. словари, 1996. Т. 5. Работы 1940-х начала 1960-х годов. М., 1996. С. 159-286.
17. Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // Бахтин М.М. Работы 1920-х годов. К, 1994. С.257-318.
18. Бахтин М.М. Проблема текста // Бахтин М.М. Собрание сочинений: В 7 т. М., 1996. Т. 5. С. 306-326.
19. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М.: Худ. лит-ра, 1990. 543 с.
20. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М.М. Эпос и роман. Спб.: Азбука, 2000. С. 11-193.
21. Белецкий А.И. Изображение живой и мёртвой природы // Белецкий А.И. Избранные труды по теории литературы / Общ. ред. Н.К.Гудзия; Сост. и примеч. А.А.Гозенпуда. М.: Просвещение, 1964. С. 193-233.
22. Белецкий А.И. Об одной из очередных задач историко-литературной науки (изучение истории читателя) // Там же. С. 25-40.
23. Биркертс С. Искусство поэзии / Пер. с фр. И.Комаровой // Иосиф Бродский. Большая книга интервью / Сост., послесл. В.Полухиной. М.: Захаров, 2000. С. 74-108.
24. Білокінь С.І. Закоханий у вроду слів. М.Зеров доля і книги. К.: Час, 1990. 56 с.: іл.
25. Бланшо М. Пространство литературы / Пер. с фр. Б.Дубина, С.Зенкина, Д.Кротовой и др. М.: Логос, 2002. 288 с.
26. Блум Х. Страх влияния. Карта перечитывания / Пер. с англ., сост., примеч., послесл. С.А.Никитина. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1998. 352 с.
27. Богомолов Н.А. Талант двойного зренья // Иванов Г.В. Стихотворения. Тре-тий Рим. Петербургские зимы. Китайские тени. М.: Книга, 1989. С. 503-523.
28. Бродский И. Письмо Горацию / Пер. с англ. Е.Касаткиной // Бродский И.А. Письмо Горацию / Сост. Е. Касаткина. М.: Наш дом, 1998. С. 266-300.
29. Бройтман С.Н. Историческая поэтика: Учеб. пособие / Российский гос. гуманитарный ун-т. М.: Изд. центр РГГУ, 2001. 421с. Библиогр.: с. 410-418.
30. Бройтман С.Н. Субъектная структура лирического произведения // Теория литературы: Учеб. пособие: В 2 т. / Под ред. Н.Д.Тамарченко. М.: Изд. центр „Академия”, 2004. Т.1: Теория художественного дискурса. Теоретическая поэтика. С. 341-353.
31. Бройтман С.Н. Субъектная структура русской лирики ХІХ начала ХХ века в историческом освещении // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1988. Т.47. № 6. С. 527-538. Библиогр.: с. 537-538.
32. Бубер М. Я и Ты / Пер. с нем. В.В.Рынкевича // Бубер М. Два образа веры / Пер. с нем.; Под ред. П.С.Гуревича, С.Я.Левит, С.В.Лёзова. М.: Республика, 1995. С. 94-124.
33. Быков Д. Вокруг отсутствия // Новый мир. 2001. № 8. С. 189-194.
34. Вайль П. Стихи про меня. М: КоЛибри, 2006. 688 с.
35. Вайль П., Генис А. В окрестностях Бродского // Литературное обозрение. 1990. № 8. С. 23-29.
36. Валери П. Из „Тетрадей” / Пер. с фр. В.Козового // Валери П. Об искусстве / Пер. с фр.; Предисл. А.Вишневского. М.: Искусство, 1993. С. 103-152.
37. Веселовский А.Н. Из введения в историческую поэтику // Веселовский А.Н. Историческая поэтика / Вст. ст. И.С.Горского; Сост, коммент. В.В.Мочаловой. М.: Высш. шк., 1989. С. 42-58.
38. Веселовский А.Н. Психологический параллелизм и его формы в в отражениях поэтического стиля // Там же. С. 101-154.
39. Веселовский А.Н. Три главы из Исторической поэтики //Там же. С. 155-298.
40. Виноградов В.В. Проблема образа автора в художественной литературе // Виноградов В.В. О теории художественной речи: [Учеб. пособие] / Послесл. Д.С.Лихачева. М.: Высш. шк., 1971. С. 105-121.
41.Возняк Т.С. О-мовлення світу як його творення // Возняк Т.С. Тексти та переклади: Семантичний простір мови. Одвічні запитання. М.Гайдеггер. Г.Г.Гадамер. Г.Марсель. Х.: Фоліо, 1998. С. 49-68.
42. Волкова Т.С. Проблема метажанру в ліриці: Автореф. дис. ... доктора філол. наук. 10.01.08 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1994. 37 с.
43. Волошинов В.Н. Марксизм и философия языка // Бахтин М.М. Тетралогия / Сост., текстол. подг., науч. ап. И.В.Пешкова; коммент. В.Л.Махлина, Н.К.Бо-нецкой, В.М.Алпатова и др. М.: Лабиринт, 1997. С. 298-456.
44. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Пер. с нем., общ. ред. и вступ. ст. Б.Н.Бессонова М.: Прогресс, 1988. 700 с.
45. Гадамер Г-.Г. Философия и литература / Пер. с нем. А.Я.Ярина // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного / Пер. с нем.; Сост. М.П.Стафецкой; Послесл. В.С.Малахова; Комм. В.С.Малахова и В.В.Бибихина. М.: Искусство, 1991. С. 116-126.
46. Гадамер Г.-Г. Язык и понимание / Пер. с нем. В.С.Малахова // Там же. С. 43-60.
47. Гаспаров М.Л. Записи и выписки. М.: Новое лит. обозрение, 2000. 416 с.
48. Гаспаров М.Л. Марина Цветаева: от поэтики быта к поэтике слова // Гаспаров М.Л. Избранные статьи. М.: Новое лит. обозрение, 1995. С. 307-315.
49. Гаспаров М.Л. „Переводчик” Д.С.Усова: с русского на русский // Там же. С. 198-201.
50. Гаспаров М.Л. Художественный мир М.Кузмина: тезаурус формальный и тезаурус функциональный // Там же. С. 275-285. Библиогр.: с. 285.
51. Гинзбург Л.Я. Литературные современники и потомки // Гинзбург Л.Я. Литература в поисках реальности: Статьи, эссе, заметки. Л.: Сов. писатель, 1987. С. 114-122.
52. Гинзбург Л.Я. О лирике. М.: Интрада, 1994. 408 с.
53. Годар А. Предисловие к русскому изданию // Селин Л.-Ф. Путешествие на край ночи / Пер с фр. Ю.Корнеева, сост. М.Климовой. Х: Фолио, М.: АСТ, 1999. С. 11-26.
54. Грицанов А.А. Тело // Постмодернизм: Энциклопедия / Сост. и ред. А.А.Гри-цанова, М.А.Можейко. Минск: Интерпрессервис, Книжный Дом, 2001. С. 825-830.
55. Грицанов А.А., Вашкевич А.В. Шизоанализ // Там же. С. 979-985.
56. Гром’як Р.Т. Естетика Шевченка / Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В.Гнатюка; Тернопільське обл. об’єднання Всеукр. товариства „Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Тернопіль: Просвіта, 2002. 52 с. Бібліогр. с.: 49-51.
57. Давидова-Біла Г. Ліричний суб’єкт збірки І.Франка „Зів’яле листя” // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. Донецьк, 1999. Вип. 3. С. 113-134.
58. Деррида Ж. О грамматологии / Пер. с фр. и вступ. ст. Н.Автономовой. М.: Ad Marginem, 2000. 511 с.
59. Дзюба І. Духовна міра таланту // Вінграновський М. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1986. С. 5-22.
60. Евдокимова С. Процесс художественного творчества и авторский текст // Петербургский сборник. Спб., 1996. Вып. 2. Автор и текст. С. 9-24.
61. Женетт Ж. Вымысел и слог / Пер. с фр. И.Стаф // Женетт Ж. Фигуры: Работы по поэтике: В 2 т. / Пер. с фр.; Общ. ред. и вступ. ст. С.Зенкина. М.: Изд.-во им. Сабашниковых, 1998. Т.2. С. 342-451.
62. Женетт Ж. Повествовательный дискурс / Пер. с фр. Н.Перцова // Там же. Т. 2. С. 60-224.
63. Женетт Ж. Правдоподобие и мотивация / Пер. с фр. И.Иткина // Там же. Т. 1. С. 299-321.
64. Жолковский А. Графоманство как прием (Лебядкин, Хлебников, Лимонов и другие) // Жолковский А.К. Блуждающие сны и другие работы. М.: Наука, 1994. С. 54-69. Библиогр.: с. 378-391.
65. Жолковский А. Место окна в поэтическом мире Пастернака // Жолковский А.К., Щеглов Ю.К. Работы по поэтике выразительности: Инварианты Тема Приёмы Текст. М.: Прогресс, 1996. С. 209-238.
66. Жолковский А., Щеглов Ю. Приложение: Основные понятия модели „Тема ПВ Текст” // Там же. С. 290-308.
67. Золян С.Т. „Я” поэтического текста: семантика и прагматика (к проблеме лирического героя) // Тыняновский сборник. Третьи Тыняновские чтения. Рига, 1988. С. 24-28.
68. Золян С.Т. О семантике поэтической цитаты // Проблемы структурной лтнгвистики, 1985-1987: Сб. науч. трудов / АН СССР. Ин-т русск. языка; Отв. ред. В.П.Григорьев. М.: Наука, 1989. С. 152-165.
69. Зубрицька М. Homo Legens: Читання як соціокультурний феномен. Львів: Літопис, 2004. 352 с.
70. Ильин И.П. Повествовательные инстанции // Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины. Энцикл. справочник / РАН. Ин-т науч. информ-и по обществ. наукам. М.: Интрада-ИНИОН, 1996. С. 99-100.
71. Ильин И.П. Повествовательные уровни // Там же. С. 102-105.
72. Ингарден Р. Литературное произведение и его конкретизация // Ингарден Р. Очерки по философии литературы / Пер. с пол. А.Ермилова и В.Фёдорова; Предисл. В.Разумного. Благовещенск: Благовещенский гуманит. колледж им. И.А.Бодуэна де Куртенэ, 1999. C. 72-91.
73. Ингарден Р. Схематичность литературного произведения //Там же.С. 40-71.
74. Исакова И.Н. О субъектной организации и системе персонажей в лирике // Филологические науки. 2003. № 1. 27-36.
75. Іванишин П. Поезія Петра Скунця (Художнє вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя). Дрогобич: Видавн. фірма „Відродження”, 2003. 296 с. Бібліогр.: с. 173-191.
76. Ізер В. Процес читання: Феноменологічне наближення / Пер. з нім. М.Зубрицької // Антологія літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 263-276.
77. Інгарден Р. Про пізнавання літературного твору / Пер. з пол. Н.Римської // Там само. С. 139-161.
78. Каллер Дж. Теория литературы / Пер. с англ. А.Георгиева. М.: АСТ, Астрель, 2006. 158 с.
79. Ковтунова И.И. Поэтический синтаксис / АН СССР. Ин-т русск. языка. М.: Наука, 1986. 205 с. Библиогр.: с. 202-204.
80. Колесников А.С., Ставцев С.Н. Формы субъективности в философской культуре ХХ века. Спб.: Санкт-Петербургское филос. общество, 2000. 112 с.
81. Коляда Т.Ф. Інтенсіональний світ поезії Ліни Костенко. Одеса: ОКФА, 1999. 110 с.
82. Компаньон А. Демон теории: Литература и здравый смысл / Пер. с фр. С.Н.Зенкина. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2001. 336 с. Библиогр.: с. 307-324.
83. Кон И.С. В поисках себя: Личность и её самосознание. М.: Политиздат, 1984. 335 с.
84. Корман Б.О. Лирика и реализм. Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1986. - 95 с.
85. Корман Б.О. Лирика Н.А. Некрасова. Ижевск, 1978. 300 с.
86. Кравченко Л. Ліричний герой Р.М.Рільке: До проблеми суб'єктивного синкретизму // Слово і час. 2004 №5. С.38 - 42.
87. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман: Пер. с фр. Г.К.Косикова // М.М.Бахтин: pro et contra: Личность и творчество М.М.Бахтина в оценке русской и мировой гуманитарной мысли / Сост., вступ. ст. и коммент. К.Г.Исупова; хронограф В.И.Лаптуна. Спб. РХГИ, 2001. Т.1. С. 213-243.
88. Кузнецов А.Ю. О достоверности в лирике // Филологические науки. М., 1998. № 5-6. С. 57-64.
89. Кузьмина Н.А. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического языка / Уральский гос. ун-т им. А.М.Горького; Омский гос. ун-т. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1999. 267 с. Библиогр.: с.253-267.
90. Лакан Ж. Стадия зеркала / Пер. с фр. Режим доступу: http://evrika.tsi.lv/index.php?name=texts&file=show&f=379
91. Лакан Ж. Функция речи и поле речи и языка в психоанализе: Докл. на Рим-ском Конгрессе, читанный в Ин-те психологии Римского ун-та 26 и 27 сент. 1953 года / Пер. с фр. А.К. Черноглазова. М.: Гнозис, 1995. 192 с.
92. Левидов А.М. Автор образ читатель. Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. 350 с.
93. Левин Ю.И. Зеркало как потенциальный семиотический объект // Левин Ю.И. Избранные труды: Поэтика. Семиотика. М.: Языки русск. культуры, 1998. С. 559-577.
94. Левин Ю.И. Лирика с коммуникативной точки зрения //Там же. С. 464-482.
95. Левин Ю.И. О поэзии Вл. Ходасевича // Там же. С.209-267.
96. Левин Ю.И. О соотношении между семантикой поэтического текста и внетекстовой реальностью // Там же. С. 51-74.
97. Левин Ю.И. О типологии непонимания текста // Там же. С. 581-539.
98. Левин Ю.И. Тридцатые годы // Там же. С. 97-141.
99. Левченко М. Коллективный субъект поэзии пролеткульта. Режим доступу: http://proletcult.narod.ru/mlev.htm
100. Лихачёв Д.С. Внутренний мир художественного произведения // Вопросы литературы. 1968. С. 74-87.
101. Лихачёв Д.С. Поэтика древнерусской литературы. Л.: Наука, 1979. -360 с.
102. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка. К.: Академія, 1997. 752 с.
103. Лосев Лев. Вступление // Иосиф Бродский: труды и дни / Сост. Лев Лосев и П.Вайль. М.: Независ. газета, 1998. С. 13-18.