ЕКЗИСТЕНЦІЙНІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ТА ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНА ДОМІНАНТА УКРАЇНСЬКОЇ МАЛОЇ ПРОЗИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

Назаревич Леся Тарасівна

УДК 821.161.23 «19»«20»

Екзистенційність як філософська та художньо-естетична домінанта української малої прози кінця ХІХ початку ХХ століття

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Лановик Зоряна Богданівна,
доктор філологічних наук,
професор

Тернопіль— 2008

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. Екзистенціалізм— художньо-філософська основа літератури доби модернізму.. 12
1.1. Центральні концепти екзистенц-філософії як ідейно-тематичне підґрунтя літератури кінця ХІХ початку ХХ століття. 12
1.2. Екзистенційність— домінантна риса малої прози письменників нової генерації 31
РОЗДІЛ 2. Екзистенційний модус української малої прози кінця ХІХ початку ХХ століття.. 47
2.1. Екзистенційна категорія трагізму в новелістиці доби модернізму. 47
2.2. Проблеми митця і самотності творчої особистості в епоху політичної та духовної кризи «fin de siècle». 69
2.3. Екзистенція жінки у малих прозових жанрах періоду «зламу віків». 90
2.4. Художні аспекти вияву дитячої свідомості та світосприйняття у творах українських письменників екзистенціального типу мислення. 103
РОЗДІЛ 3. Моделювання часу та простору художнього буття персонажів в екзистенціальній новелістиці кінцяХІХ початку ХХ століття.. 133
ВИСНОВКИ.. 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 192

ВСТУП
Поняття «екзистенціалізм» не є новим для сучасної літературознавчої думки, оскільки воно окреслене у багатьох словниках-довідниках, енциклопедіях, монографіях, посібниках. На перший погляд, про екзистенціалізм написано чимало, проте до цього світовідчуття упродовж віків кожне покоління звертається по-новому. Функціонування екзистенціальної традиції наявне у середньовіччі, романтизмі. Екзистенціальне мислення сповна проявилося у модернізмі, де самовияв митця реалізувався через внутрішню свободу. Це був початковий етап у подоланні стереотипних поглядів на мистецтво як відтворення реальної дійсності, це був час, коли філософія та література стали нероздільними, взаємодоповнюючими та взаємопроникаючими.
Екзистенційність як система мислення митців кінця ХІХ початку ХХ століття реалізувалася на рівні творення образів персонажів, їхнього мовлення, мислення. Навколо проблем особистості з її почуттями, внутрішніми драмами, специфічним буттям, особливим мікросвітом формувалися центральні теми в екзистенціалізмі, а екзистенційні мотиви, у свою чергу, ставали своєрідним живильним імпульсом модернізму.
Про екзистенціалізм в Україні почали говорити в 90-х роках XX століття; до того радянська наука насаджувала думку, що це— «ідеалістична течія сучасної буржуазної філософії», яка «чужа діалектичному матеріалізмові» [229,с.665], що «система ілюзій та хибних рішень, які несе з собою екзистенціалізм,— типовий прояв занепаду у філософії Його сумнівне бунтарство заважає побачити шляхи справжньої революції» [118,с.5-6]. Тому на сучасному етапі постала проблема переосмислення нашої літератури, дослідження якої вимагає нових акцентів і підходів. Твори В.Стефаника, Ольги Кобилянської, М.Коцюбинського, В.Винниченка та ін. до 90-х років ХХст. вивчали переважно з ідеологічних позицій, тому в дослідженнях було багато недомовок, однобічних трактувань. Література досліджуваного нами періоду розвивалася під гаслом модернізації культури та мислення загалом. Радянські критики всіляко намагалися відкидати це, наголошуючи на реалістичних елементах у творчості письменників. Якщо у поле зору дослідників і потрапляли модерністські тексти, то вони переважно інтерпретувались із так званих ідеологічних, соцреалістичних позицій, а не з естетичного чи філософського ракурсів.
Тема екзистенціалізму почала привертати до себе увагу багатьох науковців нової генерації, які, досліджуючи те чи інше явище в літературі, намагалися зазначити, що екзистенціалізм не чужий і нашій культурі. Донині чимало дослідників своїми працями спростовують радянське розуміння літератури, акцентуючи увагу на її психологізмові, філософічності, естетичності. Проблеми модернізму висвітлені в монографіях та наукових працях Віри Агеєвої «Українська імпресіоністична проза», Тамари Гундорової «ПроЯвлення слова», Михайлини Коцюбинської «Мої обрії», Ю.Кузнецова «Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ століття», Марії Моклиці «Модернізм у творчості письменників ХХстоліття», «Модернізм як структура. Філософія. Психологія», Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі», Я.Поліщука «Міфологічний горизонт українського модернізму», Р.Чопика «Переступний вік: (Українське письменство на зламі ХІХХХ ст.)», Наталії Шумило «Під знаком національної самобутності», С.Яковенка «Романтики, естети, ніцшеанці. Українська та польська літературна критика раннього модернізму» та інших. Суголосними є дослідження Наталії Буркалець, Майї Васільєвої, Мар’яни Гірняк, Лідії Мацевко, В.Панченка, Катріни Хаддад та ін. Проблем модернізму (із частковим висвітленням екзистенційних аспектів у літературі) торкалися не лише вище згадані літератори, а й спеціалісти з інших галузей (філософії, естетики, психології). Про це свідчать такі наукові праці: «Гуманістично-екзистенціальні мотиви в творчості М.М.Коцюбинського (спроба історико-філософського дослідження)» Тамари Андрійчук, «Екзистенційні мотиви в творчій спадщині В.Виниченка» Ганни Бежнар, «Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософствування в українській літературі ХІХ першої половини ХХ століття» Наталії Михайловської, «Екзистенційні ідеї В.Винниченка у контексті європейської соціальної філософії» Оксани Петрів, «Екзистенційний вимір духовності людини у творчості Григорія Сковороди» Олександри Шикули, «Екзистенційність як художньо-естетичний метод в українській літературі ХХ століття» Жанни Ящук та ін. Такий огляд дисертаційних робіт є свідченням того, що про екзистенційні аспекти у модерній літературі переважно говорили й писали філософи, рідше літератори. Ґрунтовною, теоретично осмисленою з позицій екзистенціалізму є монографія В.Пахаренка «Начерк Шевченкової етики», де автор розмежував поняття «екзистенціалізм» та «екзистенційність», наголошуючи, що «варто (при доконечній потребі) розрізняти екзистенційне світосприймання, або екзистенційність (ширше явище) і екзистенціялізм (вужче явище, системно, теоретично узасадничене й виокремлене). Інакше кажучи, екзистенційність— це осмислення людиною її екзистенційного стану; екзистенціялізм— це осмислення цього осмислення. Відтак можна говорити про мислителів екзистенційників і екзистенціялістів» [188,с.14-15]. Таке судження ми приймаємо, але пропонуємо й власне визначення екзистенційності. Отже, екзистенційність— це домінантна основа творчості митців-модерністів, які творячи тексти, переповнені трагізмом та неприйняттям дійсності, заперечували раціоналізм, просвітницько-позитивістські тенденції, вводячи у сюжетний час тип нового персонажа, який змушений вибирати між справжнім та несправжнім буттям, чинити бунт проти суспільних догм, заглиблюватися всередину себе, сприймати долю як даність або протистояти їй. Екзистенційні риси охоплюють низку естетичних категорій (трагічне, прекрасне, потворне, величне), етичних проблем (добро, зло, любов, ненависть, віра, зневіра, жорстокість, байдужість, совість, честь, щастя, егоїзм, альтруїзм). Екзистенційність викристалізувалася як домінантна основа в епоху модернізму, скориставшись і доробком майстрів слова античності, середньовіччя, відродження, романтизму. Хоча на нашому ґрунті екзистенц-філософія не мала філософського теоретичного обґрунтування, проте знайшла втілення в художній літературі, заявивши про себе як умонастрій та світовідчуття. Підтвердженням такої концепції є слова В.Пахаренка: «екзистенціялізм фактично прийшов у філософію з літератури: традиція осягнення буття людини в екзистенційному ключі спочатку утвердилася в літературі, а потім одержала теоретичні узагальнення у філософії» [188, с.50]. У дисертації ми маємо на меті осмислити малу прозу крізь призму філософських та естетичних шукань доби модернізму. Оскільки на сучасному етапі спостерігаємо особливий інтерес до проблем людини, які втілено у літературі цієї доби, вважаємо за доцільне окреслити категорію екзистенційності як її визначальну домінанту. У дослідженні будемо послуговуватися поняттями екзистенційність; екзистенційне світовідчуття, мислення (персонажів); екзистенційна позиція; екзистенційні риси, мотиви, настрої. Загалом під екзистенційністю розглядатимемо ознаки тексту, світоглядну позицію персонажа, умонастрій як провідний мотив модерних текстів. У наукових працях вживаються терміни «екзистенційний» та «екзистенціалістський» та похідні від них. Ми розмежовуємо ці поняття, надаючи перевагу першому, оскільки під «екзистенційним» (рос.экзистенциальным) розуміємо ті проблеми, які стосуються людського буття, або екзистенції, а під «екзистенціалістським» (рос.экзистенциалистским)— ті аспекти, які мають безпосередній стосунок до філософії екзистенціалізму.
Об’єктом дослідження в роботі є українська мала проза кінця ХІХ початку ХХ століття (тексти В.Винниченка, Ольги Кобилянської, М.Коцюбинського, Б.Лепкого, В.Стефаника, Марка Черемшини, М.Яцківа та ін.), оскільки їй більшою мірою, ніж іншим літературним формам, притаманні риси екзистенційності.
Предметом дослідження є особливості поетики української екзистенційної новелістики «зламу віків». Нижче спробуємо обґрунтувати власну позицію.
Новелістика не менше, ніж інші літературні жанри, здатна зобразити індивідуальність чи особистість із усіма проявами людського характеру, оскільки автори зосереджують увагу на змалюванні внутрішнього світу переживань, що суголосно з екзистенційною манерою викладу. Екзистенційні риси яскраво виявилися у творах Володимира Винниченка, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Богдана Лепкого, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Михайла Яцківа. Така проза змушувала читача співпереживати, домислювати, глибше осмислювати власну сутність. Порушені теми сенсу людського буття, приреченості, смерті, відчаю, відчуженості, абсурду, самотності, болю, жаху, страху, дали змогу відчути, що українська література розвивалася на рівні з європейською, що її хвилювали ті ж проблеми. Можливо, не всі згадані письменники свідомо обирали цю світоглядно-філософську систему основою власної творчості (тим більше, що теоретичне обґрунтування екзистенціалізму з’явилося приблизно у 20-х роках ХХ ст., коли вийшли друком праці М.Гайдеґґера), але вони інтуїтивно відчували дух доби і писали у цьому річищі.
Уся модерна словесна творчість зосереджена на сфері суб’єктивності людського існування. Увага письменників переносилася на інтимне життя, на світ людини, а не той, який її оточує. Це вимагало пошуку нових форм, кристалізації внутрішнього мовлення, яке й мало на меті стати виявом екзистенції суб’єкта. Вкраплення подібних ідей були в українській літературі задовго до доби модернізму. Ще філософію Сковороди вважають передекзистенціалістською з огляду на те, що мислитель втілив таку думку: сутність буття криється у внутрішній, а не в зовнішній людині. В.Ільїн вважає, що Сковорода своїм мисленням випередив на декілька епох ідеї С.К’єркегора, М.Гайдеґґера, Ф.Ніцше [99,с.108]. Автор наголошує, що екзистенціальна позиція не лише не чужа українській культурі, а й значно випереджує її появу в європейському просторі: «Екзистенційна тривога, котра притаманна Сковороді, тільки в ХІХ ст. починає пробуджуватись у К’єркегора, а пізніше боротьбу проти «інтелектуалізму» продовжують представники ірраціоналістичного напрямку в філософії» [99,с.124].
Новизна дослідження полягає в тому, що у роботі запропоновано визначення поняття «екзистенційності» як домінанти творчості митців-модерністів. Обрана тема належить до теоретично неувиразнених і загалом малорозроблених. Наукові праці, статті, монографії Стефанії Андрусів, Наталії Білоус, Т.Бойка, Ю.Бондаренка, Майї Васильєвої, Р.Гром’яка, Людмили Дем’янівської, І.Денисюка, М.Дубини, Ніли Зборовської, М.Ільницького, Г.Клочека, Мирослави Крупки, Ю.Кузнецова, Марії Моклиці, Д.Наливайка, М.Ткачука, Наталії Шумило, П.Ямчука та ін. засвідчують, що на сьогодні немає концептуального, теоретичного дослідження однієї з кардинальних проблем сучасного літературознавства— екзистенційності малої прози кінця ХІХ початку ХХстоліття. Наукові розвідки стосуються лише окремих персоналій, носять історико-літературний або філософський характер; їх автори, торкаючись лише принагідно проблем екзистенціалізму, не ставили собі за мету цілісно осмислити та виявити екзистенційні домінанти в малій прозі модернізму. Наявні сьогодні дослідження екзистенціалізму стосуються того періоду, коли філософія існування уже остаточно сформувалася як течія. Оскільки подібні тенденції простежуємо задовго до її теоретичного увиразнення, то пропонуємо розширити хронологічні рамки екзистенц-філософії, а сукупність мотивів, образів, ідей називати екзистенційними.
Мета роботи— здійснити цілісний, системний науковий розгляд вияву екзистенційності в українській малій прозі кінця ХІХ початку ХХ століть; на основі вивчення теоретичних праць європейських екзистенціалістів та аналізу художніх світів яскравих письменників-модерністів (В.Винниченка, Ольги Кобилянської, М.Коцюбинського, В.Стефаника, Б.Лепкого, Марка Черемшини, М.Яцківа) простежити спільні риси української малої прози з європейською літературою та виявити їх національну самобутність, увиразнити філософські домінанти, образи, поетику. Особливу увагу звертаємо на філософські, психологічні, естетичні вияви ідей екзистенціалізму на українському ґрунті (на рівні тем, ідей, мотивів), а також на форми їхнього художнього вираження у тексті, прийоми творення екзистенційності фікційного світу (на рівні часово-просторової організації тексту, художньо-стилістичних засобів, тропів тощо). Вважаємо, що таке дослідження могло би стати теоретичною базою для подальшого вивчення новітньої літератури та переосмислення класичної спадщини з філософсько-естетичних позицій.
Мета передбачає вирішення таких завдань:
· проаналізувати базові теоретичні праці європейських екзистенціалістів;
· обґрунтувати поняття екзистенційності літератури та пов’язані з ним теоретичні аспекти сучасного літературознавства;
· простежити суголосність української новелістики з європейською для ширших теоретичних узагальнень;
· виявити екзистенційні стани персонажів у літературі «зламу віків»;
· висвітлити найістотніші екзистенційні проблеми жінки в літературі «fin de siècle»;
· окреслити екзистенціальну категорію часовості та її вияв у текстах на рівні хронотопу;
· з’ясувати поетикальні особливості малої прози екзистенційного спрямування.
Актуальність дисертаційної роботи зумовлена передусім тим, що екзистенційність як домінанта, центральна проблема літератури досліджуваного нами періоду дає можливість розкрити ті теоретичні проблеми, що цікавлять науковців на сучасному етапі (зокрема художньо-естетичну природу українського модернізму), спроектувати окремі висновки на новітню літературу ХХ століття. Новелістика «зламу віків» буде матеріалом для виявлення екзистенціальних закономірностей людського буття та його естетичного осмислення. Без теоретичного висвітлення означеної проблематики аналіз мистецького доробку був би неповним. У зв’язку з цим не можна оминути таких важливих рис словесної творчості, як філософічність, психологізм, естетизм та етичність, що є осердям екзистенціалізму. Вони будуть орієнтирами для структурування аналізу окреслених питань у творах письменників доби модернізму в їх суголосності з ідеями філософії екзистенціалізму.
Зв’язок з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконане у річищі комплексної теми кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка «Проблеми рецептивної поетики, наратології і трансляторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках» (номер державної реєстрації 0105U000748). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ТНПУ імені Володимира Гнатюка (протокол №5 від 22 лютого 2005р.) та схвалена координаційною радою з літературознавства при Інституті літератури НАН України (протокол №130 від 17 травня 2005 р.).
Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на принципах екзистенціалізму, що їх простежуємо насамперед у працях Н.Аббаньяно, М.Бердяєва, М.Гайдеґґера, А.Камю, С.К’єркегора, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартра, М.деУнамуно, К.Ясперса та ін. Літературознавчий аналіз малої модерністської прози здійснюється з урахуванням теоретичних концепцій О.Астаф’єва, М.Бахтіна, Тамари Гундорової, І.Денисюка, Миколи Євшана, М.Єфремова, Д.Затонського, М.Кодака, Михайлини Коцюбинської, Ю.Кузнецова, Наталії Михайловської, Марії Моклиці, Соломії Павличко, В.Пахаренка, Я.Поліщука, В.Фащенка, І.Франка, Н.Хамітова, Наталії Шумило та ін.
Методика дослідження передбачає застосування феноменологічного, герменевтичного та психоаналітичного підходів для розкриття категорії екзистенційності в літературі. Частково застосовуються біографічний та аналітичний методи.
Теоретичне значення дисертації полягає у різноаспектності аналізу, що дає змогу цілісно осмислити явище екзистенційності в літературі на рівні тем, мотивів, поетики. Пропонується запровадити в літературознавчий науковий обіг поняття «екзистенційність» (у роботі здійснено його теоретичне окреслення).
Практичне значення роботи зумовлене можливістю використання отриманих результатів у викладанні нормативних і спеціальних вузівських курсів з теорії літератури, історії української літератури, спецсемінарів, при написанні методичних посібників, курсових, дипломних, магістерських робіт.
Апробація результатів дисертації. Окремі аспекти дослідження оприлюднені у формі доповідей на щорічних студентсько-викладацьких наукових конференціях та науково-методичних семінарах кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2005 2008 рр.), на конференції «Література в контексті кризової доби» (Чернівці, 2005 р.), VВсеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2005р.), Міжнародній науковій поетологічній конференції «Криза теорії» (Чернівці, 2007р.), Міжнародній конференції «Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті» (Луцьк, 2007р.), на міжвузівських наукових семінарах «Терміносистеми слов’янського літературознавства» (ІІІ етап— Тернопіль, 2005р., IV етап— Житомир, 2006 р., Vетап— Рівне, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Проблеми інтерпретації творчої спадщини Богдана Лепкого» (Тернопіль, 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології» (Тернопіль, 2008 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано одинадцять статей у фахових наукових виданнях та збірниках наукових праць.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який становить 297 позицій. Загальний обсяг роботи 1 сторінок, з них 191 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проаналізувавши наукові праці та твори філософів-екзистенціалістів, робимо висновок, що для прихильників і релігійного, й атеїстичного, й оптимістичного світобачення центральним об’єктом рефлексій постає людина, її буття у світі, її почуття, переживання, ставлення до навколишнього середовища, прийняття або неприйняття тих чи інших форм існування. Війни, конфлікти, революції, перевороти, тоталітарні режими ставали причиною розчарувань мільйонів людей, що призводило до загострення екзистенційного світосприйняття. Воно сповна проявилося у літературі, оскільки мистецтво слова найяскравіше відтворювало всі прояви людського буття: страху, відчаю, самотності, страждання, смерті, індивідуальності, суб’єктивності, часовості. Художня література уможливила глибше розуміння екзистенц-філософії.
Огляд концепцій Н.Аббаньяно, М.Бердяєва, М.Гайдеґґера, А.Камю, С.К’єркегора, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартра, М.деУнамуно, К.Ясперса та письменників-модерністів дає підстави стверджувати, що кожен із них зробив свій внесок у розвиток екзистенціалізму. Так, С.К’єркегор увів поняття «екзистенції», порушив проблему страху, відчаю та самотності. М.деУнамуно на найвищий щабель підніс такі екзистенційні проблеми, як трагізм та страждання. К.Ясперс увиразнив аспекти комунікації, історичного часу, екзистенції. Ф.Ніцше своїми творами здійснив переворот у мистецтві. Його ідеї про «смерть Бога» похитнули раціональні засади тогочасної картини світу, посилили процес руйнування канонів. А.Камю обґрунтував категорії абсурду та бунту. Ж.-П.Сартр заговорив про буття та «ніщо», акцентуючи увагу на тому, що екзистенціалізм— це гуманізм, що існування передує сутності. Н.Аббаньяно осмислював глибинний сенс мистецтва, М.Бердяєв, яскравий представник релігійної вітки екзистенціалізму, основну увагу зосереджував на трансцендентних проявах людського буття. М.Гайдеґґер теоретично окреслив проблеми часу, часовості та мовлення як вияву буття.
У модерній літературі знаходимо художнє осмислення та естетичне продовження ідей зарубіжних філософів-мислителів. Наприклад, гайдеґґерівське «буття до смерті»— домінанта світовідчуття героїв малої прози В.Стефаника («Ангел», «Осінь», «Сама-саміська», «Святий вечір», «Діти», «Скін», «Озимина», «Катруся» та ін.). Сартрівська модель осмислення часу притаманна В.Винниченку, який вважав, що мить (невловимий відтинок часу) у кризові моменти може відігравати суттєвішу роль, ніж прожите життя («Момент», «Промінь сонця»). Розділеність «Я»— «не-Я», наскрізна категорія «ніщо»— ознака винниченківсько-сартрівської моделі бачення людини у світі («Роботи!», «Солдатики»). Твори М.Яцківа («Остання зміна Івана Завади», «У наймах», «Furia addormentata») піддаються інтерпретації крізь призму категорій «сізіфової праці», абсурду та бунту, розгорнутих у працях А.Камю. Літературним підтвердження тези Ясперса про те, що спілкування— це спосіб віднайти себе, подолати самотність, є твори В.Стефаника («Палій», «Сини»), Ольги Кобилянської («Вовчиця») та ін. В оповіданнях Т.Бордуляка відчутні ідеї М.деУнамуно, основоположна теза яких: любов— це воскресіння себе в іншому («Іван-бразилієць», «Дід Макар»).
Здійснене дослідження підтверджує, що екзистенційність є невід’ємною складовою європейського модернізму, властивою й українському типу мислення. Українці ще з часів княжої доби перебували під загрозою винищення, переживали потрясіння, що формували їхнє екзистенційне світобачення та світовідчуття. На українському ґрунті ця філософська концепція знайшла своє втілення у художній літературі, хоча й не отримала цілісного теоретичного обґрунтування, вирізнялася фрагментарністю (в дусі екзистенціалізму свого часу творили Г.Сковорода та П.Юркевич). Вітчизняна література, подібно до європейських, реагувала на нові віяння, виходячи з власного менталітету. Для нашого народу здавна характерні релігійність, індивідуалізм, самозаглиблення, трагічне сприйняття світу. Це давало ґрунт для розвитку екзистенціального філософствування, яке можемо вважати домінуючим у нашій культурі. Екзистенційність як ключова риса художніх творів, як ідейна основа, як тип світосприйняття викристалізовувалася на українському літературознавчому тлі шляхом рецепції ідей С.К’єркегора, Ф.Ніцше, А.Шопенгауера (які утвердили принцип індивідуалізму) та виробленням власних національних матриць. Письменники екзистенційного типу мислення намагалися пояснити буття крізь призму особистого існування. Особливо яскраво ці риси виявились у літературі модернізму, зокрема в малих епічних жанрах письменників кінця XIX початку XX ст.— В.Винниченка, Ольги Кобилянської, М.Коцюбинського, Б.Лепкого, В.Стефаника, Марка Черемшини, М.Яцківа. У процесі аналізу ми виявили суголосність тем, ідей, мотивів, манери викладу їхніх творів з особливостями літературної спадщини таких авторів світового рівня, як Г.Белль, Дж.Ґолсуорсі, Ф.Кафка, Т.Манн, С.Цвайґ та ін.
Митці нової генерації не культивували усталених канонічних форм, а спрямовували творчі пошуки у сферу вияву внутрішніх переживань. Потоки свідомості, внутрішнє мовлення, розкріпачення мови літературних героїв у текстах характеризують сутність буття людини. Тому суб’єктивізм у екзистенціальній прозі розглядаємо як характерну ознаку модернізму загалом. Коли говоримо про екзистенційність як домінанту, то маємо на увазі не лише наскрізно буттєві теми творів, їхні мотиви, ідеї, проблематику, а й особистісні характеристики персонажів. Вважаємо, що комплекс зазначених тенденцій ще до формування екзистенціалізму як напряму цілком справедливо можна назвати «екзистенційністю», оскільки саме екзистенційність передбачала сукупність художніх ознак, які згодом стали ідейно-естетичною основою власне екзистенціалізму. Ми акцентували увагу на тому, що екзистенціалізм— художньо-філософська основа, а екзистенційність— визначальна домінанта світовідчуття персонажів, умонастрій літератури доби модернізму. Це дає змогу стверджувати, що українська література розвивалася на рівні з європейськими, що її хвилювали ті ж проблеми.
Літературознавчий аналіз малої прози кінця ХІХ початку ХХ ст. дає підстави констатувати, що зламана свідомість персонажів та їхнє болісне світосприйняття домінує в новелістиці майстрів слова порубіжжя. Трагізм буття виявляється у мотивах страждання через самотність, розрив із землею та рідними, небажання смерті, нерозуміння та несприйняття оточенням. Трагічним пафосом пройнята вся творчість майстрів слова нової генерації. Така настроєвість увиразнювалася через ідею, проблематику та специфічне потрактування вічних екзистенційних проблем. Маємо підстави стверджувати, що трагізм— це домінанта і відповідної художньої манери в літературі, і розуміння екзистенц-філософії. Через трагічне письменники відтворювали межові ситуації, в яких опинялися персонажі, обираючи ту чи іншу модель поведінки. На рівні поетики шляхом мозаїчної манери викладу майстри слова зображали людину в межовій ситуації, виявляючи цим сенс її буття. Новели «Палій», «Сон», «Озимина», «Сини», «Роса», «Гріх», «Ангел», «Святий вечір», «Скін» В.Стефаника трактуємо як психологічно напружені, де наскрізною темою є гіркота буття старих людей.
Трагедійне наповнення текстів посилюється завдяки використанню різних стилістичних фігур у Б.Лепкого, які надавали мовленню емоційного забарвлення, суб’єктивності («Сім шляфроків», «Жінка з квіткою», «У Шатмарі», «Не виходимо з хати», «Коні»), метафоризації та психологізації у М.Коцюбинського («Лялечка», «Що записано в книгу життя», «Persona grata»), буттєвій наповненості у В.Винниченка («На пристані», «Голод»), символізації в М.Яцківа («Furia addormentata», «Посуди», «Сучасний Каїн»). Трагізм межової ситуації вдається передати М.Яцківу, Б.Лепкому, Ользі Кобилянській через повтори, які сприяли підсиленню динамічності, виявляли ставлення літературного персонажа до певної події, виокремлювали його Я з-поміж інших; М.Коцюбинському через художню деталь («Маленький грішник», «Цвіт яблуні», «Ялинка»); В.Стефанику («Сама-саміська», «Вона-земля», «Осінь»); В.Винниченку («Роботи!», «Промінь сонця», «Федько-халамидник»). Простежуються суголосні ідеї в західноєвропейському художньому просторі. Так, Дж.Ґолсуорсі («Подертий черевик», «Майстерність») акцентував увагу на вирваному з життя фрагменті, на тяжінні до осмислення буття як трансцендентної сутності. Риторичні запитання доволі часто підсилювали усвідомлення абсурдної ситуації та духовне безсилля здійснити екзистенційний бунт проти зла чи жорстокості («Безсонний світ» С.Цвайґа; «Furia addormentata» М.Яцківа; «Persona grarata» М.Коцюбинського та ін.). Екзистенціальним виявом трагічного також слугують пейзажі, деталі-символи, сновидіння, листи, фольклорні жанри (пісні, голосіння). Вони, у свою чергу, підсилюють такі екзистенційні стани, як страх, страждання, бунт, абсурдність, самотність тощо. Письменники, створюючи образи персонажів, передусім індивідуалізували їхнє мовлення, тому внутрішні монологи, потоки свідомості, діалоги, псевдодіалоги розкривають глибинний світ людини, дають змогу зрозуміти мотиви її вчинків, виявляють її ставлення до буття. Показовими є твори Марка Черемшини («Злодія зловили», «Село вигибає», «Зрадник», «Бабин хід»), В.Стефаника («Басараби», «Стратився», «Камінний хрест», «Злодій»), Б.Лепкого («За що», «Хлопка») та ін.
У періоди духовних криз щоразу по-новому актуалізуються філософські проблеми буття. У модернізмі були переосмислені погляди на словесність, її роль та завдання, де творчість сприймалася як особлива форма екзистенції, як вияв свободи, як своєрідний бунт проти абсурдного світу. Письменники порубіжжя по-особливому інтерпретували мистецтво та роль митця у світі. Микола Євшан зазначив, що найхарактернішою ознакою творчості кінця ХІХ початку ХХ ст. є особистість творця як найбільша цінність, її внутрішні бажання та переживання, власна сутність, бунт проти усталених догм, свобода самовираження. Ольга Кобилянська дотримувалася ніцшеанської традиції, вважаючи, що мистецтво, яке йде із серця, здатне змінити і людину, і світ («Impromptu phantasie», «Valse mélancоlique», «Поети», «Зюних літ Марії»). Для Б.Лепкого важливо, аби особистість не втратила власної автентичності («Співачка»); писати, незважаючи ні на що,— це покликання митця («Кидаю слова»). В.Стефаник екзистенційно (крізь призму власного буття) переживав творчість, осмислював її в межах екзистенційного часу, вважав мистецтво життєвим вибором, за який слід нести відповідальність («Дорога», «Моє слово», «Амбіції»). Митець у М.Коцюбинського переживає втому, зосередженість на власному «Я», роздвоєність, його хвилює швидкоплинність буття, страх перед невідомістю («З глибини», «Хмари», «Утома», «Самотній», «Сон», «Цвіт яблуні»). Мала проза В.Винниченка утверджує, що справжнє мистецтво— це те, в яке вкладається душа («Раб краси»); найтяжче для творчої людини— «загубитися» у світі, втратити власну сутність, займатися роботою, яка не до душі («Терень»). М.Яцків у малих прозових формах «Поганство юрби», «Готуріди», «Портрет», «Дівчина на чорнім коні», «Adagio consolante», «Архітвір», «Боротьба з головою», «Сфінкс», «Митець», «Гермес Праксітеля», «Афродіта з Кнідос» утвердив думку, що справжнє мистецтво твориться на самоті, воно— це інший вимір буття, це трансцендентність, осягнути яку неможливо, не переживши межової ситуації, глибинного духовного потрясіння. Меланхолія, туга, страждання, відчай— живильні елементи творчої натури. Ці та інші аспекти інтенсивно розроблялися українськими та зарубіжними (Дж.Ґолсуорсі, С.Цвайґом, К.Чапеком та ін.) модерністами.
Крізь призму феміністичних проблем увиразнюється специфіка розуміння екзистенції жінки у новелістиці Ольги Кобилянської («Він і вона», «Думки старика», «Час», «Природа» «Некультурна», «За готар», «Аристократка») та меншою мірою у творах В.Винниченка («Зіна»), В.Стефаника («Вовчиця»), М.Коцюбинського («Під мінаретами»), Б.Лепкого («Мініатюра»). Героїні Ольги Кобилянської є втіленням її переконань. Кожна з них пройшла свій шлях самовдосконалення, ставши самодостатньою, кожна сама гартувала власну волю, виховувала почуття. Вони, як і їх авторка, прагнули самореалізуватися, чи то свідомо (панянка з «Природи»), чи то несвідомо (Параска з «Некультурної»). Новелістика письменниці, унаявнивши ідеали слов’янської ментальності, національної самобутності української жінки стала визначним явищем європейського фемінізму і заслуговує на подальше ґрунтовне вивчення в річищі переосмислення культурно-естетичних надбань української модерністської літератури.
Крізь призму обраної теми по-особливому розкривається екзистенціальна проза про дітей. Несформована дитяча свідомість, яка породжує невідповідність світосприйняття,— один з основних мотивів творів порубіжжя. Без урахування психологічних аспектів дитячого мислення письменники не зуміли б так влучно моделювати внутрішні емоційні стани персонажів, породжені уявою та вигадкою. Б.Лепкий у новелі «Гусій» звернув увагу на те, що діти також здатні відчувати поглинання буднів, нудьгу, страх через біль та глибоку самотність, яка і стає живильним джерелом внутрішніх роздумів. М.Коцюбинський та В.Винниченко показали, як на фізичному рівні діє страх, як він охоплює внутрішнє єство маленьких індивідів («Віють вітри, віють буйні» В.Винниченка, «Хо» М.Коцюбинського). В оповіданні В.Винниченка «Гей, хто в лісі, одізвися» автор втілив думку про те, що діти все сприймають надто буквально, тому умовності, які існують у світі дорослих, як правило, вони долають відповідно до свого розуміння. Страх смерті теж притаманний ще несформованим особистостям («Біла квітка» М.Яцківа, «Карби» Марка Черемшини та ін.). Автори-модерністи утверджують таке болісне світобачення, використовуючи різноманітні літературні прийоми, методи.
У малій прозі митців «зламу віків» та у літературі екзистенціалізму загалом переважає замкнутий художній час, який розкриває психічний час героїв («Віють вітри, віють буйні» В.Винниченка, «Сім шляфроків», «Жінка з квіткою» Б.Лепкого, «Страх», «Захід одного серця» С.Цвайґа). Сюжетний час зазвичай переривчастий або зворотній, що мотивується психологією пригадування (деякі твори Г.Белля, С.Цвайґа, В.Винниченка, Ольги Кобилянської, М.Коцюбинського, Б.Лепкого, В.Стефаника, Марка Черемшини, М.Яцківа та ін.). Нерідко час є головним засобом розкриття долі героїв («Аристократка», «Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки» Ольги Кобилянської). Аналізуючи новелістику кінця ХІХ початку ХХ ст. ми зосередилися на емоційно-психологічному сенсі часу (пір року чи часу доби), який у модерного персонажа індивідуалізується, стає суб’єктивним, набуває властивих для героя рис («Озимина» «Осінь», «Виводили з села», «Лан», «Скін» В.Стефаника; «Весняний захват» М.Яцківа; «Солдатики» В.Винниченка та ін.).
Проаналізувавши малі прозові жанри Б.Лепкого («Ще час», «В лісі», «В корчмі», «Жертва», «Звичайна історія», «Моя вина», «Мій товариш», «Лежав при відчиненому вікні», «Матвій Цапун») та М.Коцюбинського («Помстився», «Persona grata», «Що записано в книгу життя», «Цвіт яблуні»), доходимо висновку, що прийом ретроспекції є важливим засобом у творенні сюжетного та віддзеркаленні внутрішнього часу персонажів. Це не лише елемент розкриття психологічного буття героїв, а й невід’ємний текстотвірний чинник хронотопу, де простежується зв’язок минулого й теперішнього як нерозривних часових пластів людського існування. Якщо епізоди ретроспекції стосуються реальних картин минулого, то проспекції можуть бути пов’язані із нездійсненними мріями, бажаннями та навіть переходити у трансцендентний вимір буття, посилюючи відчуття дисгармонії земного життя («Матвій Цапун» Б.Лепкого, «Зведениця» Марка Черемшини, «Повернення» М.Яцківа). Завдяки прийому сновидіння відбувається розщеплення художнього часу, відкриваються інші грані дійсності, передаються психічні стани персонажів («Сон» М.Коцюбинського, «Старий двір» «Прикрий сон» Б.Лепкого, «Сниться» Ольги Кобилянської, «Сон» В.Стефаника, «Сон» М.Коцюбинського). Нічні візії нерідко постають символічним попередженням («Ой, не ходи Грицю», «Жінка Сарданапала» М.Яцківа, «Верховина» Марка Черемшини, «Мати» Б.Лепкого та ін.).
Констатуємо, що в межових ситуаціях загострюються почуття відповідальності за власну долю та долю близьких («Гріх» В.Стефаника, «Мати» Б.Лепкого та ін.). Екзистенційного осмислення набула й проблема єдності минулого, теперішнього та майбутнього. Утверджується думка, що людина в теперішньому— це сума її вчинків з минулого («Святий вечір» В.Стефаника, «Перша зірка» Б.Лепкого, «Persona grata» М.Коцюбинського та ін.).
Із появою теорії Айнштайна літературні твори модернізму виявили суттєві відмінності від творів попередніх епох. У модерністських пошуках письменники втілюючи у своїх творах суголосні філософські ідеї, розширили коло можливостей щодо моделювання художнього світу, де простежуються переходи від минулого до майбутнього і навпаки. Їхнє художнє мислення стало більш насиченим, вільним, необмеженим у часопросторових вимірах, зі зміщенням часових елементів. Автори-модерністи вдавалися до художнього експериментування: час у творах може зупинятися, ущільнюватися або розтягуватися, скорочуватися чи тривати, уповільнюватися чи прискорюватися; спостерігаємо й нашарування декількох часових пластів. Жанр новели став особливо плідним для відтворення внутрішнього часу. Центрального значення тут набув і психологічний час— індивідуальний час у сприйнятті одиничної людської свідомості.
Аналіз малої прози кінця ХІХ початку ХХ століття крізь призму ідей екзистенціалізму засвідчив перспективність подальших наукових пошуків у цьому річищі. Зокрема, вважаємо доцільними дослідження генетичних та типологічних збігів, перегуків із психологічною малою прозою «зламу віків» у інших національних літератур Європи та осмислення розвитку вкоріненої в ідеї екзистенціалізму української літератури упродовж наступних десятиліть ХХ століття (проза Т.Осьмачки, М.Хвильового, В.Підмогильного, М.Йогансена та ін.).
Такий аналіз дасть змогу вийти на рівень системно-цілісного бачення загальнолюдських проблем, які глибоко психологічно осмислені у творах митців екзистенціального типу світогляду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АббаньяноН. Структура экзистенции. Введение в экзистенциализм. Позитивный экзистенциализм / Никола Аббаньяно.— СПб. : Алетейя, 1998.— 506 с.
2. АбраменковаВ.В. Психология детства в контексте развития отношений ребенка в мире / В.В.Абраменкова // Вопросы психологии.— 2002.— №1.— С.316.
3. Автор і авторство у словесній творчості : колективна монографія кафедри теорії літератури і компаративістики Одеського націон. ун-ту ім.І.І.Мечникова : [зб. наук. пр.].— Одеса : Поліграф, 2007.— 391 с.
4. Агеєва В. Жіночий простір : феміністичний дискурс українського модернізму : [монографія] / Віра Павлівна Агеєва.— К. : Факт, 2003.— 203с.
5. Агеєва В. Імпресіоністична поетика М. Коцюбинського / Віра Агеєва // Слово і час.— 1994.— № 910.— С.1117.
6. Агеєва В. Крізь століття: принагідні візії після постмодернізму / Віра Агеєва//Українська мала проза ХХ століття : [антологія / упоряд. : В.Агеєва].— К. : Факт, 2007.— С. 945.
7. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза : [монографія] / Віра Павлівна Агеєва.— К. : Інститут літератури НАНУ, 1994.— 160 с.
8. Актуальні проблеми літературознавства : [зб. наук. пр.].— Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2001.— Т. 10 / [наук. ред. проф. Н.І.Заверталюк].— 196с.
9. АндрійчукТ.В. Гуманістично-екзистенціальні мотиви в творчості М.М.Коцюбинського : (спроба історико-філософського дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : 09.00.03 «Cоціальна філософія та філософія історії» / Т.В.Андрійчук.— К., 1993.— 18 с.
10. Андрусів С. Міфологічний код новели Василя Стефаника «Вона-земля» / Стефанія Андрусів // «Покутська трійця» й літературний процес в Україні кінця ХІХ початку ХХ століття: матеріали наук. конф., 1415 травня 2001р.— Дрогобич : Вимір, 2001.— С. 2127.
11. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [антологія / підготовка текстів, прим., упорядкув., ред. М.Зубрицької].— [2-ге вид., доповнене].— Львів : Літопис, 2002.— 832 с.
12. АнтоноваИ.В. Проблема личной идентичности / И.В.Антонова // Психология самосознания / [хрестоматия / ред.-сост. Д.Я.Райгородский].— Самара : БАХРАХ-М, 2000.— С. 471488.
13. АрнаудовМ. Психология литературного творчества / Михаил Арнаудов; [пер. с болг. Д.Д.Николаева].— М. : Прогресс, 1970.— 654 с.
14. АскинЯ.Ф. Категория будущего и принципы ее воплощения в искусстве / Я.Ф.Аскин // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве.— Л.: Наука, 1974.— С. 67—73.
15. Астаф’євО. Епічна подія як явище феноменологічної актуалізації / Олександр Астаф’єв // Наукові записки: серія: літературознавство.— Тернопіль: ТНПУ, 2007.— Вип. 22 / [за ред. проф. М.Ткачука].— С.196‑215.
16. Астаф’євО. Лірика: домінанта підсвідомого / Олександр Астаф’єв // Наукові записки: серія: літературознавство.— Тернопіль : ТНПУ, 2008.— Вип. 23 / [за ред. проф. М.Ткачука].— С. 223241.
17. Астаф’євО. Реляція «реальність— сон» у поезії модернізму / Олександр Астаф’єв // Слово і час.— 2002.— № 9.— С. 3543.
18. Астаф’євО. Стилі української еміграції: естетика тотожності / Олександр Астаф’єв // Українська мова та література.— 2000.— № 17 (177).— С.13.
19. БахтинМ. Вопросы литературы и эстетики : исследования разных лет / Михаил Михайлович Бахтин.— М.: Худ. лит., 1975.— 502 с.
20. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин; [сост. С.Г.Бочаров; примеч. С.С.Аверинцев, С.Г.Бочаров].— М.: Искусство, 1986.— 445 с.
21. БахтинМ.М. Литературно-критические статьи / Михаил Михайлович Бахтин.— М.: Худ. лит., 1986.— 541 с.
22. БежнарГ.П. Екзистенційні мотиви в творчій спадщині В.Винниченка: дис. кандидата філос. наук: 09.00.05 / Бежнар Галина Петрівна.— К., 2004.— 190 с.
23. Безпечний І. Теорія літератури / Іван Безпечний.— Торонто: Молода Україна, 1984.— 304 с.
24. БердяевН. Диалектика божественного и человеческого / Николай Александрович Бердяев.— М.: АСТ; Харьков: Фолио, 2003.— 620 с.
25. БердяевН. Философия творчества, культуры и искусства: в 2-х т. / Николай Александрович Бердяев.— М.: Искусство, 1994.— Т. 1.— 1994.— 542 с.
26. БердяевН. Философия творчества, культуры и искусства: в 2-х т. / Николай Александрович Бердяев.— М.: Искусство, 1994.— Т. 2.— 1994.— 509 с.
27. БердяевН. О самоубийстве / Николай Александрович Бердяев.— М.: МГУ, 1992.— 23 с.
28. БичкоА.К. Феномен української інтелігенції: спроба екзистенціального дослідження / А.К.Бичко, І.В.Бичко.— Дрогобич: [Б. в.], 1997.— 115 с.
29. БіленкоТ. Слово як модус і реалія у творчості Василя Стефаника / Тетяна Біленко // «Покутська трійця» й літературний процес в Україні кінця ХІХ початку ХХ століття: матеріали наук. конф., 1415 травня 2001 р.— Дрогобич: Вимір, 2001.— С. 3342.
30. БіликН. Богдан Лепкий: життя і діяльність / Надія Іванівна Білик.— Тернопіль: Джура, 2001.— 172 с.— (Публікація 37 (спільне видання 17) / Інститут національного відродження України; вип. 22).
31. Богдан Лепкий— видатний український письменник: (зб. статей та матеріалів, присвячений 120-річчю від дня народження письменника).— Тернопіль: [Б. в.], 1993.— 194 с.
32. БойкоТ. Трагічний ритм життя і творчості В.Стефаника / Тарас Бойко // Основа.— 1994.— № 26 (4).— С.116129.
33. БольновО.Ф. Философия экзистенциализма. Философия существования / Отто Фридрих Больнов; [А.С.Колесников (науч. ред.), Ю.А.Сандулов (сост.), В.П.Сальников (науч. ред.)].— СПб.: Лань, 1999.— 224 с.— (Санкт-Петербургский ун-т).
34. Большая Советская Энциклопедия: в 51 т.— [2-е изд.].— М.: Большая Советская Энциклопедия, 1949‑1958.Т.48/[глав.ред.Б.А.Введенский].—1957.— 669 с.
35. БондаренкоА.І. Час вибору: вивчення творчості В.Стуса в школі: [посібник] / А.І.Бондаренко, Ю.І.Бондаренко.— К.: Академія, 2003.— 232 с.
36. Бондаренко-БриньВ.В. Социальное время: модели субъективного восприятия: дис. кандидата филос. наук: 09.00.03 / Бондаренко-Бринь Виктория Викторовна.— Донецк, 2006.— 198 с.
37. БондаренкоЮ. Національна парадигма українського екзистенціалізму / Юрій Бондаренко // Слово і час.— 2003.— № 6.— С. 6469.
38. Бордуляк Т. Вибрані оповідання / Тимофій Бордуляк.— Львів: Книжково‑журнальне вид‑во, 1953.— 173 с.
39. БореевЮ.Б. Эстетика / Бореев Юрий Борисович.— [4-е изд., доп.].— М.: Политиздат, 1988.— 496 с.
40. БрайкоО.В. Поетика прози Володимира Винниченка 1900—1910-х років: дис. кандидата філол. наук: 10.01.01 / Брайко Олександр Валентинович.— К., 2002.— 190 с.
41. БреусенкоА.А. Динамика ценностно-смысловой сферы личности в условиях экзистенциального кризиса: дис... кандидата психол. наук: 19.00.01 / Бреусенко Александр Анатольевич.— К., 2000.— 198 с.
42. Будний В. В. Літературно-критичний естетизм доби українського модерну: дис. кандидата філол. наук: 10.01.01 / Будний Василь Володимирович.— Львів, 1997.— 198 с.
43. БуркалецьН.В. Поетика малої прози Богдана Лепкого: дис. кандидата філол. наук: 10.01.06 / Буркалець Наталія Василівна.— Рівне, 1998.— 173с.
44. ВасильєваМ.Б. Українська модерна новела кінця ХІХ початку ХХ століть: розвиток і модифікації в їх обумовленості метафоризацією як провідною рисою художнього мислення доби: дис. кандидата філол. наук: 10.01.01 / Васильєва Майя Борисівна.— Одеса, 2003.— 196 с.
45. ВеликовскийС.И. В поисках утраченного смысла: очерки литературы трагического смысла во Франции / Самрий Израилевич Вел